Нині за обсягом зовнішньоторговельного обороту Україна посідає друге місце після Росії серед країн СНД. Вартість експортованої продукції становить сьогодні майже четверту частину її внутрішнього валового продукту. Спостерігається поступова переорієнтація України на торгівлю із "далеким" закордоном, передусім із розвиненими ринками Західної Європи, Далекого Сходу, США.

Для збільшення валютних надходжень потрібно насамперед подолати архаїчну сировинну спрямованість експорту, адже рівень цін на світових ринках на готові вироби майже в 1,5 раза вищий, ніж на сировину, а машин і обладнання — у 2 рази. На жаль, торгуючи сировиною і напівсировиною, Україна збагачує інші народи. Наприклад, Словаччина, маючи трохи більше п'яти мільйонів населення, домоглася впровадження твердої валюти і створила значні, як для неї, валютні резерви, широко використовуючи Україну як постачальника металургійної сировини. Україна постачає високоякісні сталеві вироби і продає їх за ціною, що в десятки разів перевищує витрати на закупівлю і переробку сировини.

Аналізуючи пріоритети розвитку експортного сектору, слід насамперед звернути увагу на галузі, де вже сьогодні техніка і технологія досягають світового рівня. Це високотехнічні, наукомісткі галузі машинобудування, зокрема виробництво верстатів, літаків, приладів, побутової техніки, порошкова металургія, електрозварювальне виробництво. За оцінками американських експертів, наприклад, український машинобудівний комплекс за експортними можливостями посідає 11-те місце у світі.

Друга група пріоритетних галузей експорту — агропромисловий комплекс, зорієнтований на країни СНД та країни, що розвиваються.

Патентно-ліцензійна торгівля, ноу-хау, інжиніринг, різноманітні послуги, особливо туризм, можуть стати третім пріоритетним напрямом формування експортного сектору. Так, за рахунок розвитку туризму деякі країни одержують значну частину валютних надходжень. Останнім часом туризм в Україні розвивається однобічно — переважно виїзний. Водночас Польща щорічно одержує від туризму понад 5 млрд дол., США — третину всіх експортних надходжень.

Видобувна і металургійна галузі — четвертий пріоритетний блок, п'ятим можуть стати транзитні перевезення вантажів.

Не менш важливим фактором активізації зовнішньоекономічної діяльності України є залучення іноземних інвестицій. Однак нестабільність економічної ситуації, недосконалість чинного законодавства негативно впливають на інвестиційний клімат в Україні та стримують іноземних інвесторів від значних вкладень коштів у нашу економіку. У зв'язку з цим спостерігається тенденція зниження обсягів іноземних інвестицій.

Деякі інвестори, котрі зареєстрували великі обсяги інвестицій, призупинили їх внесення. Наприклад, фірмою "Макулан" зареєстровано 260 млн. дол. США, а фактично внесено 26 млн., СП "Тютюнова компанія" — відповідно 25 млн. і 5 млн. дол. США.

Переорієнтація України в зовнішньоторговельній діяльності на країни Заходу характерна і для зовнішньо-інвестиційних потоків в Україну. Так, якщо в 1992 р. 88 % загальної суми зовнішнього боргу припадало на країни колишнього СРСР і тільки 12 % — на інших кредиторів, то на початку XXI ст. це співвідношення становило близько 50 і 50 % відповідно. Найбільші інвестиції вкладені в економіку України партнерамизі США(22 % до загального обсягу), Німеччини (19), Великої Британії (7), Кіпру (6), Швейцарії (4 %).

Слід зазначити, що не дуже сприяв активізації інвестиційних вкладень зарубіжних фірм в економіку України прийнятий Верховною Радою Закон "Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування", де вказано, що придбання іноземними інвесторами майнових прав на природні ресурси регулюється законодавством України, яке не дозволяє іноземним інвесторам мати майнові права на ці ресурси, в тому числі на головний — землю. Так, цим же Законом було внесено зміни до відповідних статей Декрету, що стосуються землі та земельних ділянок. Декретом Кабінету Міністрів було дозволено інвестиції у вигляді рухомого і нерухомого майна, у тому числі і землі, а також у формі придбання земельних ділянок. Саме слова "землі" та "земельних ділянок" цим Законом України було виключено з тексту Декрету. Загалом, для нашої держави характерне систематичне внесення змін, інколи істотних, до чинних документів, які регулюють іноземне інвестування. Така нестабільність найбільше стримує іноземного інвестора.

Важливим кроком в активізації інвестиційної діяльності в Україні є створення й діяльність фінансово-промислових груп. Конкретний механізм таких міждержавних господарських структур повинен закріплюватися у міжурядових угодах з метою надання режиму найбільшого сприяння при виробництві товарів, наданні послуг, встановленні оптимальної структури управління й уникнення подвійного оподаткування прибутку. Прикладом може бути підписана з Росією міжурядова Угода про принципи створення 60 українсько-російських промислових груп, таких як "Укрнафта", "ТаНаКо" — Транснаціональна алюмінієва компанія, "Міжнародні авіамотори", "Корпорація Антонов — Туполев" та ін.

Однак з набуттям досвіду зовнішньоекономічної діяльності почали накопичуватись і проблеми. З надзвичайною гостротою, наприклад, постала проблема повернення в Україну валютних доходів від зовнішньоекономічної діяльності. Перебування цих валютних цінностей за кордоном вважається незаконним передусім тому, що відповідно до нашого законодавства іноземна валюта може вивозитися, зберігатися та використовуватися за межами України тільки з дозволу Національного банку України. Це стосується валютних коштів, вивезених за межі

України у вигляді товарів, робіт, послуг згідно із зовнішньоторговельними контрактами, еквівалент вартості яких (тобто саме валюта) не надійшов до України. Таким чином, названі інвалютні кошти фактично працюють на економіку інших держав.

Тим часом ці кошти можуть бути спрямовані на інвестування пріоритетних галузей національної економіки, швидкого її виходу на міжнародний конкурентний простір, формування стабілізаційного фонду національної грошової одиниці та вирішення інших першочергових завдань. Головна проблема полягає в тому, що вилучені таким чином кошти не були оподатковані в Україні, і, як наслідок, держава прямо втрачає велику кількість бюджетних надходжень, так гостро необхідних для вирішення значного масиву соціальних питань.

Відплив з України значних валютних коштів реально відбувається у все зростаючих масштабах і не є секретом для офіційної статистики. Однак, штучно занижуючи обсяги експорту та імпорту, тодішнє Міністерство статистики України мимоволі приховувало реальні обсяги такого відпливу. Так, зіставляючи дані офіційної статистики з опублікованими в бюлетені Європейського центру макроекономічного аналізу, який видається на Заході, відомий український економіст, колишній директор Інституту економіки Національної академії наук України, академік HAH України І.І. Лукінов виявив досить дивну розбіжність між цифрами, які гласно обертаються в нашій країні, та тими, які потрапляють у зазначений центр і взагалі за межі держави. Особливий інтерес викликають розбіжності в даних про зовнішньоторговельний оборот України, адже йдеться про валюту, якої в нас катастрофічно не вистачає, щоб вчасно розрахуватися за газ, нафту та інші товари, що надходять з-за кордону (табл. 18.1).

Як видно з табл. 18.1, у всіх країнах, за винятком Великої Британії, українські дані щодо екс-

Таблиця 18.1. Українські дані власного експорту і дані статистики країн-партнерів, млн. дол. США

Країна | Українські дані | Дані країн-партнерів | Різниця, рази

Німеччина | 172 | 247 | 1,44

Франція | 29 | 162 | 5,58

Італія | 141 | 506 | 3,58

Велика Британія | 36 | 19 | 0,53

Іспанія | 13 | 53 | 4,08

ЄС | 624 | 1099 | 1,76

-порту значно занижені порівняно з даними країн-партнерів.

Для запобігання відпливу з України іноземної валюти було видано два укази Президента України, розроблено і затверджено Програму комплексного вирішення питань щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно перебувають за її межами. Згідно з цими документами декларування валютних цінностей повинно здійснюватись суб'єктами підприємницької діяльності в регіональних відділеннях Національного банку України та в державних податкових інспекціях за місцезнаходженням суб'єктів підприємницької діяльності. Підставою для прийняття до митного оформлення експортно-імпортних вантажів, проведення банківських операцій з валютними цінностями уповноваженими банками України, а також здійснення інших видів зовнішньоекономічної діяльності є довідка встановленої форми про проведене декларування.

Однак конкретні кроки на шляху реалізації названих документів не дали тих результатів, які очікувалися. І це закономірно, адже за чинним законодавством, половина вирученої внаслідок зовнішньоекономічної діяльності валюти підлягає обов'язковому продажу державі. Це сьогодні є майже непереборною перешкодою на шляху повернення в Україну валюти, що перебувала закордоном. Іншим важливим негативним фактором стала виключно кримінальна відповідальність суб'єктів. Ніяких інших, більш суттєвих, економічних важелів задіяно не було. Але ж відомо, що застосування до суб'єктів лише заборонних, суто адміністративних, методів, якими б жорсткими вони не були, як правило, не дає належних результатів.

Закономірно, що в перші роки незалежності України практично не було необхідної законодавчої бази для повноцінного і безперешкодного розвитку всього комплексу зовнішньоекономічних, валютно-фінансових і кредитних відносин держави. І тут треба віддати належне ініціативі Кабінету Міністрів України на чолі з тодішнім Прем'єр-міністром, згодом Президентом України Л.Д. Кучмою, який, не чекаючи постійних обіцянок з боку тодішнього складу Верховної Ради, прийняв цілу низку важливих декретів, у тому числі валютних, основні положення яких успішно працюють донині.

Найважливішим серед них є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", прийнятий 19 лютого 1993 р. Пріоритетними завданнями Декрету були: стабілізація курсу українського карбованця стосовно