Вважається, що загальна вартість виготовленого продукту в країні (рівень цін Ц, помножений на реальний обсяг виробництва Об) повинна дорівнювати величині грошової маси М, помноженої на швидкість обертання грошей О (яка показує, скільки разів кожна гривня в середньому використовується протягом року). Це відношення називається рівнянням обміну:

Ц х Об = М х О

Якщо обсяг виробництва не може бути збільшений і швидкість обороту постійна, то зростання грошової маси, безперечно, призведе до не забезпеченого виробництвом підвищення рівня цін. Таким чином, зміна грошової маси — кількості грошей — керує інфляцією. Саме так твердять монетаристи і так звана кількісна теорія.

Коли ж обсяг виробництва змінюється внаслідок того, що суспільство не завжди повністю використовує потужності, і коли швидкість обігу змінюється тому, що попит на гроші міняється з розвитком нових форм платіжних засобів, тоді зв'язок між грошовою масою та інфляцією буде менш очевидним — надто, якщо важко визначити розмір самої грошової маси.

Саме навколо цих проблем — як треба розрахувати М, наскільки стабільний О і наскільки швидко міняється Об — давно тривають дебати між монетаристами і кейнсіанцями. З монетаристської точки зору швидкість обігу грошей вважається постійною і ринкова економіка настільки гнучка, що її нормальний стан наближений до стану повної зайнятості. Тому зміни значення М після відомої затримки відбиваються на Ц. Кейнсіанська точка зору, навпаки, полягає в тому, що економіка не завжди перебуває на рівні повної зайнятості і що швидкість обігу грошей не є постійна, тому Ц зовсім не так жорстко залежить від М.

Наслідки інфляції.

Інфляція має глибокі соціально-економічні наслідки. Вона передусім відбивається на обсязі національного виробництва і перерозподілі доходів. Звичайно реальний обсяг національного виробництва і рівень цін підвищуються або знижуються одночасно. Однак бувають і випадки, коли реальний обсяг національного виробництва скорочується, тоді як ціни продовжують зростати. Останнє, зокрема, мало місце на початку 90-х років XX ст. в Україні.

Припустимо, що за повної зайнятості реальний обсяг національного виробництва є постійний. Це дасть можливість легше виділити вплив інфляції на розподіл доходів. Якщо розмір "пирога" — національного доходу — постійний, то легше виявити вплив інфляції на розміри шматків, які діляться між різними верствами населення.

Для з'ясування цього питання надзвичайно важливо зрозуміти різницю між грошовим, або номінальним, доходом і реальним доходом. Грошовий, або номінальний, дохід — це кількість гривень, які людина отримує у вигляді заробітної плати, ренти, відсотка або прибутку. Реальний дохід визначається кількістю товарів і послуг, які можна купити на суму номінального доходу. Отже, якщо номінальний дохід зростає швидшими темпами, ніж рівень цін, то реальний дохід підвищується. І навпаки, якщо рівень цін зростає швидше, ніж номінальний дохід, то реальний дохід зменшується. Вимірювання реального доходу можна приблизно виразити такою простою формулою:

Важливо відзначити, що інфляція по-різному впливає на перерозподіл залежно від того, чи є вона очікуваною, чи непередбаченою. У разі очікуваної інфляції отримувач доходу може вжити заходи, щоб попередити або зменшити негативні наслідки інфляції, які можуть позначитися на його реальному доходові.

Непередбачувана інфляція передусім карає людей, які отримують фіксовані номінальні доходи. Тобто вона перерозподіляє доходи, зменшуючи їх в одержувачів фіксованих доходів і збільшуючи їх в інших груп населення. Інфляція також погіршує становище землевласників, які отримують фіксовану ренту, бо з часом вони отримуватимуть гроші, які мають меншу вартість.

Люди, що живуть на нефіксовані доходи, можуть виграти від інфляції. Номінальні доходи таких сімей можуть випереджати рівень цін, або вартість життя, внаслідок чого їхні реальні доходи зростуть. Робітники, зайняті у галузях промисловості, що розвиваються, і представлені сильними профспілками, можуть домогтися, щоб їхня номінальна зарплата зростала пропорційно до рівня інфляції або й випереджала його.

Інфляція особливо негативно відбивається на власниках заощаджень. Із зростанням цін реальна вартість, або купівельна спроможність, заощаджень, відкладених на чорний день, зменшиться. Це, зокрема, видно на прикладі власників заощаджень України. Так, у 1992 році загальний рівень цін і тарифів на товари і послуги, що купує населення для невиробничого споживання (ІСЦ) в Україні до попереднього року становив 21 раз, у 1993 — 102,6, у 1994 — 5, у 1995 — 2,8 раза, що свідчить про те, що за цей період ціни зросли в десятки разів (у 1993 році — майже у 103 рази), що спричинило знецінення заощаджених вкладів.

Інфляція також перерозподіляє доходи між дебіторами і кредиторами. Зокрема, непередбачена інфляція приносить вигоду дебіторам (отримувачам позики) за рахунок кредиторів (позикодавців). Ті уряди, які нагромадили впродовж десятиріч величезну державну внутрішню заборгованість, також отримують велику вигоду від інфляції.

Для розуміння взаємовідносин між кредиторами і дебіторами важливо відрізняти реальну відсоткову ставку від грошової, або номінальної, відсоткової ставки. Реальна відсоткова ставка — це виражене у відсотках збільшення купівельної спроможності, яке кредитор отримує від позичальника. Номінальна ставка — це виражене у відсотках збільшення грошової суми, яку отримує кредитор. Різниця між цими двома поняттями полягає в тому, що, на відміну від номінальної відсоткової ставки, реальна відсоткова ставка коригується відповідно до рівня інфляції і визначається формулою:

Таким чином, інфляція довільно "оподатковує" тих, хто отримує фіксовані грошові доходи, і "субсидує" тих, чиї грошові доходи міняються. Непередбачена інфляція карає власників заощаджень і приносить вигоду одержувачам позик за рахунок кредиторів.

Досі припускалось, що реальний обсяг національного виробництва за повної зайнятості є величиною постійною. Однак, на практиці він може мінятися. Існують найрізноманітніші взаємозалежності між інфляцією і реальним обсягом національного виробництва.

Концепція інфляції попиту передбачає, що коли економіка прямує до високого рівня виробництва і зайнятості, то поміркована інфляція необхідна. Однак, прихильники концепції інфляції, обумовленої зростанням витрат, твердять, що інфляція може супроводжуватися скороченням реального обсягу національного виробництва і зайнятості. Гіперінфляція, як правило, пов'язана з помилковою політикою уряду і може підірвати фінансову систему та прискорити крах.