за вищу відсоткову ставку, ніж короткострокові, тому що кредитори довгострокової позики мають певні складності та можуть понести фінансові збитки через відмову від альтернативного використання своїх грошей протягом тривалого періоду.
За інших рівних умов відсоткова ставка буде тим вище, чим менша сума позичкового капіталу видається, бо адміністративні видатки великої і малої позик приблизно однакові в абсолютному вираженні.
Важливий вплив на диференціацію відсоткових ставок має обмеження умов конкуренції на ринку. Так, банк у невеликому місті, що монополізував місцевий грошовий ринок, може встановлювати високі відсоткові ставки на позики споживачам, тому що домогосподарствам незручно вдаватись до інших банків, розташованих у віддалених містах. Велика корпорація, з іншого боку, може вивчити діяльність багатьох конкуруючих інвестиційних банків, з випуску нових облігацій і тим самим забезпечити найнижчу ставку.
У механізмі формування відсоткової ставки важливе місце займає так звана чиста відсоткова ставка. Ця чиста ставка найбільш наближена до відсотка, сплаченого на довгострокові, практично безризикові облігації уряду. Таку виплату відсотка можна розглядати як виплату винятково за використання грошей протягом тривалого періоду, оскільки ризик і адміністративні витрати незначні й позичковий відсоток на такі цінні папери не впливає на обмеження умов конкуренції на ринку.
Роль відсоткової ставки.
Ставка відсотка одночасно впливає як на рівень, так і на структуру виробництва інвестиційних товарів. Вище було показано, що кредитно-грошові органи цілеспрямовано маніпулюють пропозицією грошей, щоб вплинути на відсоткову ставку і тим самим на обсяг виробництва, зайнятість і ціни. Там ішлося про те, що м'яка кредитно-грошова політика (низька відсоткова ставка) зумовлює збільшення інвестицій і розширення виробництва, а жорстка кредитно-грошова політика (висока відсоткова ставка) призводить до зменшення інвестицій і стримування розвитку виробництва.
Ставка відсотка, як і ціни, виконує також розподільчу функцію. Вона розподіляє грошовий і, відповідно, реальний капітал поміж різними підприємствами та інвестиційними об'єктами; наявні гроші, або ліквіди, між тими інвестиційними об'єктами, ступінь прибутковості або очікувана норма прибутку яких достатньо високі, щоб гарантувати виплати існуючої відсоткової ставки. Врешті-решт відсоткова ставка розподіляє гроші і тим самим реальний капітал між тими галузями, де вони виявляться найпродуктивнішими і найприбутковішими. Такий розподіл капіталу відповідає інтересам суспільства в цілому*
Але відсоткова ставка не виконує ідеально завдання розподілу капіталу з метою Його найпродуктивнішого застосування. Великі олігопольні позичальники перебувають у кращому становищі, ніж конкуруючі позичальники, перекладаючи затрати за сплату відсотка на споживачів, оскільки вони можуть контролювати пропозицію і маніпулювати своїми цінами. Великий розмір і престиж великих промислових об'єднань також дозволяє їм отримувати грошовий капітал на вигідніших умовах, тоді як на ринку грошового капіталу не з'являються менш відомі фірми, очікувані прибутки яких фактично можуть бути вищі.
