Динаміка валютного курсу в Україні відзначалася нестабільністю і непослідовністю. Протягом 1993 року зберігався подвійний обмінний курс — офіційний та аукціонний. У травні цього ж року було запроваджено єдиний обмінний курс, який проіснував недовго, після чого країна знову повернулася до системи множинних курсів.

У вересні 1993 року в Україні запроваджується фіксований валютний курс. В умовах фіксованого валютного курсу валюта, яку отримували резиденти в обов'язковому порядку, мала продаватися за офіційним курсом у такому співвідношенні: 40% — від надходжень на валютному тендері, 10% — обов'язковий продаж, 50% залишалося у розпорядженні підприємств, але єдиним покупцем цієї частки заробленої валюти міг бути тільки НБУ.

Застосування фіксованого валютного курсу в цей період з усією повнотою продемонструвало вади цього режиму. Протягом 1993—1994 років знизилася ефективність експорту, скоротились надходження в іноземній валюті і зросла кількість бартерних операцій, збільшився зовнішній борг України та від'ємне сальдо платіжного балансу, погіршилися макроекономічні показники.

У жовтні 1994 року відбулися лібералізація обмінного курсу і зниження курсу національної валюти. Ці події позитивно вплинули на економіку країни: збільшилися надходження валюти з-за кордону, зросли експорт та іноземні інвестиції.

Наступний 1995 рік позначився інфляційними процесами, але у 1996 році їх вдалося призупинити, і протягом 1996— 1997 років обмінний курс гривні був стабільний. До запровадження плаваючого валютного курсу в Україні курсоутворення відбувалося у межах валютного коридору щодо долара США.

У 1998 році валютний коридор змінювався три рази. На початку 1998 року — з 1,75—1,95 грн. до долара; під час фінансової кризи — з 1,8—2,25 до 2,5 — 3,5. На початку 1999 року межі валютного коридору ще більше розширилися — з 2,5— 3,5 до 3,4—4,6 грн. за долар.

З 2000 року в нашій країні було запроваджено режим плаваючого обмінного курсу, що свідчить про лібералізацію валютного ринку. Цей режим відповідає політиці інтеграції України у світову економіку, збалансовує попит на іноземну валюту з її пропозицією, сприяє підтримці конкурентоспроможності українських товаровиробників, збереженню валютних резервів.

У перші місяці 2003 року збільшилися надходження іноземної валюти, що створило умови для систематичного викупу Національним банком і зарахування до валютних резервів надлишкової пропозиції. Саме це джерело надходжень дало можливість зберегти валютні резерви від зменшення в умовах відсутності кредитів міжнародних фінансових організацій та здійснення Україною значних виплат зовнішніх боргів (з початку року — понад 340 млн. дол.). На початку 2000 року значно збільшилася пропозиція іноземної валюти, яка перевищила попит більше ніж на 600 тис дол. за день.

У системі валютного регулювання особливе місце належить здійсненню комплексу заходів щодо забезпечення конвертованості валют. Конвертованість — це гарантована державою можливість обміну національної валюти на іноземну. Розрізняють повну та часткову конвертованість. За умов повної конвертованості немає будь-яких валютних обмежень. Всі юридичні та фізичні особи, у яких є валюта певної країни, мають право здійснювати всі валютні операції — як поточні, так й інвестиційні. Тепер понад 100 держав мають конвертовані валюти. Однак тільки 7 з них можна вважати повністю конвертованими (долар США, фунт стерлінгів, японська ієна, французький франк, шведська крона, німецька марка, канадський долар).

Слід зазначити, що список валют, які мають повну конвертованість, не є стабільним і відображає зміни у валютному законодавстві окремих країн. Часткова конвертованість передбачає певні валютні обмеження, проте вони не стосуються поточних платежів: короткострокових кредитних операцій, платежів за результатами зовнішньої торгівлі, платежів щодо погашення позик і процентів, переказів прибутків від інвестицій. Відомо, що ст. VIII Статуту МВФ передбачає ліквідацію валютних обмежень щодо поточних міжнародних операцій. Проте, враховуючи ту обставину, що багато країн ще не готові виконати ці вимоги, Статут МВФ у ст. XIV передбачає певні винятки для країн, які переживають труднощі перехідного періоду. Такі країни зобов'язані обгрунтувати своє рішення стосовно ст. XIV або формально взяти на себе обов'язки відповідно до ст. VIII, як це зробила Україна.

Яке значення має конвертованість гривні для нашої країни?

Конвертованість забезпечить українським підприємствам доступ до іноземних валют. Це дає змогу їм вибирати між купівлею вітчизняних товарів і закордонних. Конвертованість сприятиме залученню іноземного капіталу; зарубіжні компанії зможуть за гривні купувати українські товари; наша економіка стане відкритою для міжнародної конкуренції.

3. Світовий валютний ринок

Необхідною ланкою міжнародної валютної системи є валютний ринок. Нині він являє собою розгалужену систему механізмів, призначених забезпечити купівлю і продаж національних грошових одиниць та іноземної валюти з метою їх використання для обслуговування міжнародних платежів.

Наприклад, американський універмаг закуповує партію японських комп'ютерів для продажу в США. У цьому разі покупець може заплатити за товар доларами, але продавцеві необхідні ієни для розрахунків з працівниками та постачальниками. Отже, реалізація цієї угоди потребує обміну першої валюти на другу (доларів на ієни), аналогічно обміну товару на гроші. Інший приклад: інвестор із США бажає купити акції будь-якої британської фірми. Щоб здійснити таку покупку, вкладникові коштів доведеться обміняти долари на англійські фунти, в яких обчислюється ціна акцій британської корпорації.

Механізм валютного ринку становлять такі елементи: конкуренція, валютний ризик, система інституційних регуляторів, взаємний інтерес контрагентів, валютний дохід.

Слід зазначити, що валютний ринок — це найбільший фінансовий ринок у світі. Щодня на ньому укладаються угоди на десятки і сотні мільярдів доларів. Зовнішній валютний ринок має мережу численних установ, а дилери та брокери, які беруть участь у ринковому процесі, підтримують зв'язок між собою з допомогою телексів, телефонів, телефаксів. Найзначніші ринки валют розташовані в Лондоні, Нью-Йорку, Франкфурті-на-Майні, Токіо, Сінгапурі.

У валютних операціях, що здійснюються на валютному ринку, беруть участь різні групи економічних суб'єктів, кожна з них намагається задовольнити свій власний комерційний інтерес. Це продавці валюти, покупці валюти та посередники. Більш конкретний склад суб'єктів ринку, що розглядається, має такий вигляд:

1. Фірми, організації та фізичні особи, які зайняті в різних сферах зовнішньоекономічної діяльності.

2. Комерційні банки, що обслуговують валютні операції. Це головні суб'єкти валютного ринку, які часто виконують функції дилерів у ринковому процесі. При цьому банки підтримують позицію двох або більше валют, тобто тримають депозити, виражені саме у цих валютах. Іноді комерційні банки виступають у ролі брокерів і не підтримують позицію щодо певних валют, а є лише посередниками між продавцями та покупцями.

3. Небанківські дилери та брокери.

4. Державні установи, головне місце серед яких належить центральним банкам та державній скарбниці окремих країн.

Необхідно підкреслити, що 90% загального валютного обороту припадає на світові транснаціональні банки. Вони формують попит на валютні ресурси, внаслідок чого валютні курси визначаються, як правило, в ході здійснення міжбан-ківських операцій. Більша частина валютних операцій (2/3 загального обсягу) — це операції з доларами США. У практиці функціонування валютного ринку використовується кілька видів валютних операцій.

СПОТ (від англійського "spot" — місце) — строкові операції, що здійснюються на міжбанківському ринку (форвардні операції та СВОП-угоди) (від англійського "swop" — міняти, обмінюватись) біржові строкові операції (опційні та ф'ючерсні контракти, валютний арбітраж).

Розглянемо кожну з цих операцій докладніше. При СПОТ-угоді валюта поставляється негайно (не пізніше ніж через два робочі дні після укладання угоди). Головними суб'єктами

СПОТ-ринку виступають комерційні банки, що укладають відповідні угоди з підприємствами різних форм власності, іншими комерційними банками, центральними банками країн, брокерами. Характерна особливість цього виду угоди полягає у тому, що момент укладання угоди практично збігається з моментом її виконання. Такі угоди становлять близько 55% загального обсягу операцій міжбанківського ринку.

Друга група угод на валютному ринку — строкові угоди. Вони передбачають поставку валюти на строк, більш ніж З дні, з моменту укладання угоди. Виконуються строкові контракти через 1, 3, 6 і 12 місяців. Строкові контракти мають такі види: СВОП-угоди, форвардні операції, ф'ючерсні угоди, опціони та численні похідні від перелічених угод. Слід зазначити, що СВОП-операції та форвардні угоди зазвичай здійснюють комерційні банки, а опціонами та ф'ючерсами торгують на біржовому валютному ринку.

Головними строковими операціями, що здійснюються на міжбанківському валютному ринку, є форвардні контракти та СВОП-угоди. Розглянемо особливості кожної з них.Форвардні операції — вид строкових валютних угод, за яких під час укладання угоди фіксуються сума, валютний курс та стандартний термін поставки валюти за контрактом купівлСпродажу, але до настання обумовленого терміну платежі не здійснюються. Істотна особливість форвардних операцій — наявність певного інтервалу часу між укладанням і виконанням угоди, а також те, що курс купівлі-продажу встановлюється під час укладання угоди. Термін форвардних угод коливається від 3 днів до 5 років, але найпоширенішими термінами є: 1,3,6 і 12 місяців.

СВОП-операція поєднує СПОТ-купівлю з одночасним продажем на строк (або навпаки). Часто такі операції називають валютним бартером. СВОП-угоди найбільше поширилися на початку 80-х років і здійснюються на термін від одного дня до 6 місяців, значно рідше трапляються СВОП-угоди