Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку.

Інвестиціями вважаються ті економічні ресурси, які спрямовані на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення чи модернізацію виробничого апарату.

Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальне зростання економіки.

Інвестиції можна вкладати в основні (будівлі, споруди, машини) та оборотні фонди (для формування виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей), а також у нематеріальні ресурси й активи (цінні папери, патенти, ліцензії тощо).

Процес інвестування можна показати за допомогою схеми (див. рис. 31).

Розрізняють валові та чисті інвестиції.

Валові інвестиції — це сукупний обсяг інвестицій за конкретний період, спрямованих на будівництво, придбання засобів праці і приріст товарно-матеріальних цінностей.

Чисті інвестиції — це сума нових інвестицій, зменшена на суму амортизаційних відрахувань за деякий період часу.

Чисті інвестиції = Валові інвестиції - амортизація

За формою власності інвестиції поділяються на:

1) приватні;

2) державні;

3) іноземні;

4) спільні.

Приватні інвестиції — це вкладання коштів, які роблять громадяни та приватні підприємства.

Державні інвестиції — це вкладання капіталу, яке провадять центральні та місцеві органи влади й управління бюджетних та позабюджетних фондів.

Іноземні інвестиції — це вкладання капіталу іноземних громадян, юридичних осіб і держав.

Спільні інвестиції — це вкладання юридичних осіб та громадян країни й іноземних держав.

Крім того, є також короткотермінові та довготермінові інвестиції.

Короткотермінові інвестиції — це вкладання капіталу на період не більше одного року.

Довготермінові інвестиції — це вкладання капіталу на період понад один рік.

В Україні ще й досі не створено обгрунтованої системи державної підтримки інвестиційної діяльності підприємств. Як наслідок цього, в інвестиційній діяльності країни утворилося замкнуте коло, коли недоінвестування народного господарства посилює спад виробництва, що в свою чергу спричиняє зниження інвестиційних можливостей суб'єктів господарювання та держави.

Вивести Україну з цієї ситуації може лише науково обгрунтована інвестиційна політика держави, правовою базою якої є такі основні нормативно-правові акти: закони України "Про інвестиційну діяльність" (1991), "Про ратифікацію Конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами" від 16 березня 2001 року, "Про державний бюджет України на 2001 рік"; Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо збільшення інвестицій в економіку України" від 22 лютого 2001 року.

Державний бюджет

У будь-якій країні основу фінансової системи становить державний бюджет, оскільки саме з його допомогою здійснюється перерозподіл до 50% ВНП. Сам бюджет можна трактувати подвійно: як фонд грошових коштів, як фінансовий план, в якому є прибуткова і видаткова частини.

В усіх країнах світу створюються державний бюджет і місцеві бюджети (обласні, міські, районні та ін.).

Державний бюджет України розробляється, по-перше, як основний централізований фонд грошових коштів держави, а по-друге, як основний фінансовий план державних доходів і видатків. Він розробляється кожного року і виноситься на затвердження Верховної Ради України, а потім Президента України.

Розглянемо найважливіші статті Державного бюджету України на 2003 р.

Стаття 1. Затвердити Державний бюджет України на 2003 р.: по прибутках — у розмірі 50.020.875,9 тис. грн.; по видатках — у розмірі 51.055.801,1 тис. грн. установити граничний розмір дефіциту Державного бюджету України на 2003 рік у сумі 2.034.925,2 тис. грн., у тому числі граничний розмір дефіциту загального фонду Державного бюджету України у сумі 910.000 тис. грн.

Прибутки Державного бюджету України на 2003 р.:

Податкові надходження —33.319.319,0 тис. грн.

Внутрішні податки на товари та послуги —18.179.904,0тис. грн.

Податки на міжнародну торгівлю і зовнішні операції — 2.609.930,0 тис. грн.

Основні видатки Державного бюджету України на 2003 рік.

1. Міністерство внутрішніх справ України — 2071.358,6тис. грн.

2. Управління справами Верховної Ради України — 20.589,6 тис. грн.

3. Міністерство палива та енергетики України — 3.102.226,5 тис. грн.

4. Міністерство економіки України — 161,119,1 тис. грн.

5. Міністерство закордонних справ України — 564.143,9тис. грн.

6. Міністерство оборони України — 3.361.311,4 тис. грн.

7. Міністерство освіти і науки України — 2385.513,0 тис. грн.

8. Міністерство праці та соціальної політики України — 202.987,9 тис. грн.

9. Інші видатки.

Стаття 11. Встановити граничний розмір державного внутрішнього боргу України на 1 січня 2003 року в сумі 14.931.091 тис. грн. Встановити граничний розмір державного зовнішнього боргу України на 1 січня 2003 року в сумі, еквівалентній 8.588.474,8 тис. доларів США.

Наведені цифри свідчать про тенденцію до скорочення дефіциту Державного бюджету України.

На діаграмах наведено відносні величини динаміки питомої ваги доходів (рис. 32) і видатків (рис. 33) консолідованого бюджету.

Аналіз стану бюджетів України за останні 10 років свідчить про змінну динаміку дефіциту бюджету (бюджетний дефіцит — це та сума, на яку в даному році витрати бюджету перевищують його прибутки). В Україні дефіцит Державного бюджету за цей період досяг критичного рівня. Фінансування бюджетного дефіциту поглинає 85—98% кредитної емісії і досягає майже 20% ВНП. Особливо небезпечною для економіки країни є ситуація, коли дефіцит бюджету поєднується з товарним дефіцитом.

Дефіцит бюджету зумовлений низкою факторів:

1) зростаюча дестабілізація економіки, зниження рівня суспільного виробництва;

2) глибока структурна і технологічна незбалансованість виробництва, зниження його науково-технічного потенціалу;

3) надзвичайно високий рівень інфляції, зростання цін, ослаблення контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств;

4) нераціональна зовнішньоекономічна діяльність держави;

5) великомасштабний обіг тіньового капіталу;

6) великі непродуктивні витрати, приписки, кражі, втрати виробленої продукції.

Джерелами ресурсів для покриття дефіциту є: V Друкування нових грошей (небезпечне тим, що провокує інфляцію);

2) зростання податкових надходжень (має свої межі, оскільки не можна безмірно збільшувати податки);

3) неподаткові надходження (наприклад, прибутки від іноземного туризму);

4) зовнішній борг — міжнародний кредит, який у сучасних умовах має широке застосування, сьогодні великими боржниками стали не тільки країни, що розвиваються, але й розвинуті держави (наприклад, у 80-х роках США підвищили процентні ставки в банках, щоб отримати закордонні інвестиції і таким чином фінансувати бюджетний дефіцит);

5) внутрішній борг — державні цінні папери, які продаються фірмам і населенню (наприклад, державні облігації з зобов'язанням вчасно сплатити населенню позичену у нього суму грошей).

Необхідно послідовно проводити бюджетно-податкову реформу. Це дасть можливість істотно підвищити якість планування і фінансування державних витрат, зміцнити прибуткову базу бюджету, створити механізми дієвого контролю за використанням фінансових ресурсів держави. Водночас слід здійснити комплекс заходів, спрямованих на вивчення та аналіз фінансових відносин України з іншими країнами світу.

Загальні основи оподаткування. Система податків

Оподаткування є невід'ємною економічною функцією будь-якої держави. Податки — це обов'язкові платежі державі юридичними та фізичними особами. Це головна форма державних доходів. Податкові відносини уособлюють певну частину фінансових відносин, що пов'язана з формуванням грошових доходів держави. Тому податок як економічна категорія перш за все втілює у собі систему економічних відносин з приводу розподілу частини власності (доходу) між державою та іншими господарюючими суб'єктами.

Податкові відносини потребують надійної нормативної бази регулювання. Вони здійснюються за допомогою податкового права. Ця галузь містить сукупність юридичних норм, які визначають виникнення, зміни, припинення податкових відносин, види податків, порядок їх стягнення, об'єкти, суб'єкти та ставки оподаткування, відповідальність платників тощо. Ці категорії розглядаються у певних законах України та інших нормативних актах.

Податкова система — це закріплена законодавством сукупність податків, які стягуються, а також принципів, форм і засобів їх побудови. Вона забезпечує концентрацію у безпосередньому розпорядженні держави фінансових ресурсів для вирішення найголовніших загальнодержавних та соціальних завдань. Через податки, пільги, фінансові санкції, що є невід'ємною частиною системи оподаткування, держава висуває єдині вимоги до ефективності господарювання, які стимулюють досягнення встановленої мети, раціональне використання підприємствами залишених у них доходів на виробничий розвиток, створюючи при цьому рівні умови для всіх учасників суспільного виробництва.

Принципи оподаткування. Оподаткування базується на певних принципах, сформульованих у свій час ще А. Смітом. Головні з них — рівномірність, визначеність, зручність та дешевизна.

Рівномірність означає єдиний підхід держави до суб'єктів оподаткування незалежно від їх економічного та юридичного статусу. Всі платники перебувають у рівному становищі і, отримуючи однакові доходи, повинні сплачувати однакову суму податку.

Принцип визначеності свідчить про те, що податок визначається державою заздалегідь у фіксованому розмірі та обчислюється за певний строк. Єдині для всіх правила оподаткування, які стабільні протягом тривалого часу, дають змогу платникам самостійно, з перспективою приймати оптимальні господарські рішення, завчасно знаючи про норму та умови вилучення частини їх доходів на користь держави.

Принцип зручності полягає в тому, що оподаткування має бути зрозумілим для кожного. Система сплати податків повинна бути простою і прозорою.

Дешевизна оподаткування означає оптимальність розмірів встановлених податків. Занижені ставки податків не в змозі будуть наповнити державний бюджет, а надмірні ставки посилюватимуть податковий тягар і сприятимуть спаду виробництва, зниженню ділової активності і тінізації економіки.

В умовах сучасного податкового регулювання виділяють також принципи законодавчого закріплення, гнучкості, ефективності, усталеності, обов'язковості, взаємної відповідальності. Сутність принципу ефективності полягає в тому, що витрати, пов'язані з оподаткуванням, мають покриватися сумою податку, який надходить державі внаслідок його запровадження.

Система оподаткування має бути усталеною. Розміри податків і терміни їх сплачення не повинні часто переглядатися. У той же час вона має бути гнучкою, щоб держава могла вдосконалювати оподаткування відповідно до змін, що відбуваються у системі господарювання.

Законний,


Сторінки: 1 2 3 4