Фірма як суб'єкт ринкових відносин

План

1. Фірма (підприємство): сутність та функції

2. Внутрішнє та зовнішнє середовище фірми (підприємства)

3. Ресурси (капітал) фірми

4. Види фірм (підприємств)

Фірма (підприємство): сутність та функції

Активний економічний агент ринкової системи — фірма має складну, багатоаспектну природу, вивчення якої потребує розгляду різних теорій фірми, які розкривають певні сторони її суті та економічної поведінки. Але насамперед треба визначитися зі змістом понять "фірма" і "підприємство". Необхідність цього зумовлено тим, що в Україні і в правовому, і в економічному обігу ці поняття використовують як синоніми. Наприклад, якщо звернутися до визначення підприємства в ст. 1 Закону України "Про підприємства", то можна зробити висновок, що зміст зазначених понять ототожнюється: "Підприємство — основна організаційна ланка народного господарства України. Підприємство — самостійний господарський суб'єкт, що має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою отримання відповідного прибутку (доходу)". Як бачимо, за змістом термін "підприємство" відображає головні характерні риси фірми — самостійного господарського суб'єкта ринкової системи. Саме фірма як юридично та економічно самостійна підприємницька одиниця веде господарську діяльність на підприємствах, володіє та керує ними з метою отримання прибутку. Навпаки, підприємство — це техніко-організаційна ланка фірми, у межах якої безпосередньо здійснюється технологічне сполучення засобів виробництва та робочої сили і діяльність якої спрямовується на досягнення цілей фірми. Фірма може володіти кількома підприємствами, а може й одним підприємством, у цьому разі обидва терміни збігаються.

Самостійність фірми як господарського суб'єкта ринкової системи — це її юридична, організаційна, виробнича, економічна, фінансова відокремленість та незалежність. Юридично фірма самостійна завдяки статусу юридичної особи, якого вона набуває після державної реєстрації. Саме як юридична особа фірма володіє право- та дієздатністю щодо цілей діяльності, які передбачені в її установчих документах. При цьому юридичних прав та обов'язків фірма набуває через свої органи, а у певних випадках згідно з чинним законодавством і через своїх учасників. Фірма організаційно відокремлена, вона незалежна у виробничому, економічному і фінансовому аспектах, бо може самостійно приймати рішення стосовно використання ресурсів, інвестицій, коштів тощо.

Фірма, як організаційна форма підприємницької діяльності, по-перше, виконує функції економічного ресурсу суспільства — підприємництва: створення нових потреб, товарів та ринків, певна комбінація та ефективне використання обмежених ресурсів, контроль за витратами, інновації; по-друге, приймає на себе операційні функції бізнесу: маркетинг, виробництво (у тому числі здійснення робіт, надання послуг, торгівля та інші напрями діяльності), науково-технічний розвиток, матеріально-технічне забезпечення, управління персоналом, фінансування та облік.

Фірма — індивідуальний економічний суб'єкт ринкових відносин, один з основних агентів ринку, який є незалежним учасником відносин з іншими фірмами, підприємцями, домогосподарствами, державою. Теорії фірми, що розкривають різні сторони її багатоаспектної природи, можна поєднати у кілька груп: технологічні (класичні та неокласичні) теорії, інституційні теорії, концепція фірми на основі теорії економічної організації, концепція фірми на основі теорії ігор. Слід підкреслити, що кожна теорія сприяє поглибленню цілісного розуміння такого складного утворення, яким є фірма.

Технологічні (класичні та неокласичні) теорії визначають фірму як виробничу одиницю (або одиницю торгівлі), перетворювальну систему, в якій на вході — ресурси, а на виході — продукт. Отже, згідно з технологічним підходом фірма — це економічний агент, що виконує виробничу функцію, перетворює обмежені ресурси на продукт з метою максимізації прибутку. Представниками класичної теорії фірми є такі видатні вчені, як А. Сміт, А. Маршалл, Дж. Хікс. Значний внесок у неокласичну теорію фірми зробили Дж. Робінсон, Е. Чемберлін, Й. Шумпетер. Технологічна концепція відображена також у менеджеріальних теоріях фірми у. Баумоля, Р. Марріса.

Зазначені теорії ототожнюють фірму та підприємця, визначають фірму своєрідним "чорним ящиком", формальною конструкцією, власні риси якої не є об'єктом економічних досліджень. Підприємець може діяти безпосередньо, а може організувати фірму, яка, таким чином, є формою його існування як суб'єкта ринкових відносин. Фірма у цьому разі — це інструмент, за допомогою якого підприємець веде бізнес. Його використовують, коли можна реалізувати переваги фірми, серед яких: підвищення продуктивності праці завдяки її розподілу, спеціалізації та кооперації у межах фірми; економія на масштабі виробництва, що стимулює створення великих фірм; можливість акумуляції ресурсів для великого виробництва; забезпечення управління. Зазначені переваги фірми є і чинниками її існування, і чинниками, що визначають її межі.

Згідно з технологічними теоріями фірма є невід'ємною частиною ринку, елементом його структури. Навпаки, інституційні теорії фірми, видатними представниками яких є Р. Г. Коуз, Ф. Найт, О. Уільямсон, О. Харт, С, Гроссман, Дж. Мур, протиставляють фірму ринку, бо фірма відповідно до зазначених теорій — це система довгострокових контрактів, а ринок — взаємовідносини короткострокового характеру. Фірма — засіб мінімізації підприємцем витрат цінового (ринкового) механізму координації, засіб, за допомогою якого підприємець долає ринкову невизначеність. "Поза фірмою виробництво спрямовується динамікою цін і координується за допомогою низки трансакцій обміну на ринку. Але всередині фірми ці ринкові трансакції усунені, а роль складної ринкової структури з трансакціями обміну виконує підприємець-координатор, який і спрямовує виробництво"1.

У межах інституційного трактування природи фірми існує багато наукових напрямів, що реалізують контрактний підхід до визначення природи фірми: теорії прав власності, управління поведінкою виконавця, трансакційної економіки, суспільного вибору. Взагалі, в аспекті інституційного підходу головною причиною існування фірми є її здатність мінімізувати трансакційні витрати, тобто витрати у сфері обміну, що обумовлені передаванням та захистом прав власності, а сама фірма — це коаліція власників ресурсів на базі контрактів з метою мінімізації трансакційних витрат.

Нові сторони природи фірми розкриває такий напрям сучасної економічної думки, як економічна теорія організації, або економіка організацій, представниками якої є Ф. Найт, Ч. Барнар, Г. Саймон, Д. Марч, К. Менар, К Ерроу. Фірму трактують як економічну організацію — основну елементарну одиницю прийняття рішень, одиницю координації, яка разом з ринком є складовою ринкової економіки. Згідно із зазначеним підходом, по-перше, одиниця координації — фірма, поряд з ринковим механізмом координації (або додатково до нього), забезпечує алокацію ресурсів за власними правилами. У межах фірми існує два механізми: контракти і команди, які діють у певній комбінації. По-друге, фірма, як організація, тобто соціальне утворення, що складається з людей, діяльність яких координується для досягнення загальної мети, перестає бути для економічної теорії "чорним ящиком", стає об'єктом дослідження, що обумовлено потребами вивчення процедури координації поза ринком.

Теорію ігор можна визначити як альтернативну технологічним та інституційним теоріям фірми. Зазначена теорія, представниками якої є Дж. Бертран, А. О. Курно, Дж. Саттон, спрямована не на розкриття внутрішнього механізму фірми, її ролі у ринковій системі, а концентрує дослідження на стратегічній поведінці фірми, тому цей підхід до фірми визначають як стратегічний. Оскільки дії фірми впливають на її конкурентів, партнерів, клієнтів, стратегічна поведінка фірми — це прийняття та корегування рішень з урахуванням можливих варіантів їхньої поведінки. Фірма, як агент економічних взаємовідносин, не стільки підкоряється зовнішньому середовищу, скільки своїми власними діями активно його формує і завдяки цьому досягає своєї мети.

Внутрішнє та зовнішнє середовище фірми (підприємства)

Фірма як економічна організація є відкритою соціотехнічною системою, тому, по-перше, вона залежить від зовнішнього середовища та взаємодіє з ним, по-друге, фірма має внутрішнє середовище, яке можна зобразити як сукупність двох основних компонентів — технології і людей.

Зовнішнє середовище фірми — це чинники й умови, що перебувають поза фірмою та існують незалежно від неї, але впливають або можуть впливати на її функціонування. Загальною рисою факторів зовнішнього середовища є не контрольованість їх з боку фірми, оскільки вони не залежать від неї. Залежно від характеру впливу — прямого або непрямого — елементи зовнішнього середовища фірми можна поділити на дві групи. Перша група — макросередовище фірми — елементи зовнішнього середовища, що не контролюються фірмою і здійснюють непрямий, опосередкований вплив на її ефективність: економічні, соціальні, політичні, правові, науково-технічні, культурні, демографічні, природні, міжнародні чинники та умови підприємницької діяльності в країні.

Друга група чинників зовнішнього середовища фірми — це її мікросередовище, тобто чинники, що не контролюються фірмою і безпосередньо впливають на ЇЇ функціонування: постачальники, клієнти, конкуренти, посередники, так звані контактні аудиторії — заклади ринкової, суспільної, державної інфраструктури, з якими контактує фірма (банки, біржі, засоби масової інформації, суспільні організації, державні органи та ін.). Саме чинники мікросередовища є своєрідним провідником впливу на фірму факторів макросередовища.

До зовнішнього середовища фірми належить інституційне середовище, яке, згідно з визначенням Л. Девісона та Д. Норта, є сукупністю основоположних політичних, соціальних та юридичних правил, що утворюють базис для виробництва, обміну та розподілу. Центральний елемент інституційного середовища — соціальна норма, тобто стандарти поведінки, що встановлені суспільством у формі погодження, суспільної стратегії, правил. Система соціальних норм охоплює різні групи норм, які взаємодіють, доповнюють одна одну в