Регіональний розвиток: основні фактори та тенденції

Становлення економіки України відбувається разом з розвитком процесів передачі регіонам соціально-економічної самостійності. Це обумовлює принципово інший характер відповідальності місцевих органів влади за рівень використання потенціалу територій і зростання добробуту населення. Однак, разом з тим, що регіонам надається певний рівень свободи, збалансований визначеною відповідальністю, не менш важливим є вдосконалення інструментарію регіональної соціально-економічної політики. Методичні засади, на яких він має грунтуватися, ще не розроблені досконало навіть у загальному вигляді. Саме це можна вважати однією з багатьох причин нерівномірного розвитку.

Текст, який пропонується до уваги, є результатом попереднього етапу дослідження у галузі методології регіональної політики. В ньому зроблено спробу сформувати уявлення про основні категорії регіонального розвитку і продемонструвати зв'язки між ними. Тож у цьому плані ми йшли доволі традиційним шляхом: від узагальнення теоретичного досвіду, виявлення історичних тенденцій і факторів регіональної динаміки до переосмислення теоретичних конструкцій та їх розвитку до рівня методичних схем.

Серед досить широкого кола історичних прикладів звертають на себе увагу ті, які досить чітко, послідовно описані і проаналізовані. Саме на їх грунті можливо виявити тенденції регіонального розвитку, а також фактори, які їх спричинили. Приклади, що розглядалися у процесі дослідження, мали місце в IX- XX століттях у різних частинах світу. Співставлення різних на перший погляд подій, які відбувалися у місті Венеція (ІХ-ХІУ ст.), провінції Шампань (XII- XIII ст.), провінції Голландія (XVII- XVШ ст.), а також у штаті Каліфорнія (кінець XX ст.), дозволяє зробити припущення, які покладені в основу подальшого аналізу.

По-перше, існує загальна закономірність регіонального розвитку. Структурно вона виглядає при першому наближенні наступним чином: певний фактор створює прецедент для зародження і розвитку процесу змін, внаслідок чого з'являється результат у вигляді внутрішньорегіональних відносин нової якості.

По-друге, спостерігається неоднаковий якісний характер змін уздовж вектора часу.

Щоб відвернути неоднозначне трактування змісту подальшого викладення, доцільно, на наш погляд, зупинитися на визначенні поняття "регіон", яке є основою наведених припущень. Під регіоном розуміється територія, що за сукупністю своїх елементів та компонентів відрізняється від інших територій та характеризується єдністю взаємопов'язаних складових і цілісністю. Отже, регіон можна ототожнювати з поняттями " провінція", "графство", "префектура", "штат", "область", "місто".

Екскурс в історію періоду становлення регіональних економік свідчить, що визначально основним фактором, що давав поштовх розвитку, був природний. Так агрокліматичні властивості створили передумови до виникнення в регіонах хліборобства та тваринництва, природні копалини - ремісництва, водні ресурси - рибальства. Саме природний фактор визначав місця концентрації населення та ступінь розвитку багатьох видів господарчої діяльності.

Поступове збільшення обсягів використання природних ресурсів сприяло появі надлишків продукції і активізації обміну спочатку в невеликих територіально-замкнутих господарських одиницях, з яких складався регіон. Пізніше різниця у якісних і кількісних характеристиках природних ресурсів територій дала поштовх до розвитку міжрегіональної спеціалізації. Так різниця в агрокліматичних умовах сприяла поглибленню спеціалізації на продукції сільського господарства. Внаслідок посилення процесів спеціалізації спостерігалося відносне погіршення забезпеченості регіону певними місцевими ресурсами при зростаючому попиті, що призводило до завезення ресурсів з інших місць. Таким чином, відсутність в будь-якому регіоні певних природних ресурсів та поступове їх вичерпування дали поштовх тому, що на перші ролі серед чинників регіонального розвитку з часом виходять комунікації (морські, сухопутні, пізніше - залізничні та повітряні).

У ХІІ-ХІІІ століттях у Центральній Європі як результат стрімкого становлення нових комунікацій та піднесення вже існуючих швидко зростають міста, що вигідно розташовані на перехрестях торгівельних шляхів. Прикладом є провінція Шампань (XII-XШ ст.), місто Брюгге (XIII ст.). Бажання отримати природні ресурси та продукцію сільського господарства, яких не було у розпорядженні регіону, сприяло морським географічним відкриттям та становленню нових комунікацій, обслуговування яких дозволяло брати участь у надприбутковому нерівномірному обміні з колоніями. Такий стан речей дав поштовх до розвитку півострова Малакка (XVI- XVII ст.), провінції Голландія (XУII-XУШ ст.), провінції Зеландія (XУII-XУШ ст.), міста Венеції (IX- XV ст.), портовим графствам Англії (XУI-XУШ ст.) тощо.

Про вплив комунікаційного фактора на розвиток міста Венеції свідчить порівняння бюджету міста початку XV століття (1600-1700 тис. дукатів), Французького королівства (1 млн. дукатів), а також Англії (800-900 тис. дукатів) [1]. У ті часи, як видно, бюджет міста Венеція, що не мало агрокліматичних умов для розвитку сільського господарства, а також природних копалин (крім солі), перевищував

бюджети королівств.

Отримання колоніями незалежності обмежило доступ до дешевих природних ресурсів та продукції сільського господарства, а разом з тим зменшується і вплив комунікацій на регіональний розвиток. У цей період значно активізуються процеси заміщення комунікаційного фактора як визначального в регіональному розвитку на фактор науково- технічного прогресу. В нових умовах саме він давав змогу ефективно використовувати наявні регіональні ресурси, в тому числі й інтелектуальні. Якщо під ним розуміти процес удосконалення матеріальної бази і продуктів виробництва, то НТП вперше мав суттєвий прояв в Англії наприкінці XVIII століття. Саме його впливом пояснюється зростання продуктивності праці в цей період до 0,5% на рік і до 1,5% у 18201870 роках [2]. Сила дії цього фактора залежить від якості та кількості науково-технічної інформації, що її засвоюють економічні агенти регіону.

Історія налічує багато прикладів впливу науково- технічного прогресу на розвиток територій.