МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Андрущенко Володимир Леонідович

УДК 336.0

ФІНАНСОВА ДУМКА ЗАХОДУ:

генеза та еволюція

Спеціальність 08.04.01 – Фінанси, грошовий обіг і кредит

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Київ, 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі фінансів Київського національного економічного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант: заслужений діяч науки України, доктор економічних наук, професор Федосов Віктор Михайлович, Київський національний економічний університет, кафедра фінансів, завідувач кафедри.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, Савлук Михайло Іванович, Київський національний економічний університет, професор кафедри банківської справи;

доктор економічних наук, професор, Василик Остап Дмитрович, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, завідувач кафедри фінансів, грошового обігу і кредиту;

доктор економічних наук, професор, Степаненко Володимир Опанасович, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, головний науковий співробітник відділу міжнародних валютно-фінансових відносин.

Провідна установа: Інститут економічного прогнозування НАН України, відділ фінансового і бюджетного прогнозування, м. Київ.

Захист відбудеться “ 18 ” грудня 2001 р. о 12-00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.006.01 Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, пр. Перемоги, 54/1, ауд. 317.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного економічного університету.

Автореферат розісланий “ 16 ” листопада 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради А.М. Поддєрьогін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертації обумовлена обставинами внутрішнього і зовнішнього характеру. Україна йде по шляху розвитку ринкової економіки, демократії, правової держави, громадянського суспільства, створюючи суспільно-економічні цінності, які вже існують у західних країнах. Водночас початок третього тисячоліття знаменує глобалізація – наростаючий процес взаємозалежності держав і народів, активізації міжнародних потоків людей, товарів і капіталів, інтенсифікації обміну ідеями, знаннями, інформацією.

За цих умов Україна об'єктивно зближається з країнами Заходу, де розробка питань державних фінансів давно піднялася на рівень високої науково-теоретичної культури та практичної ефективності. Вихідна підстава для дисертаційної роботи полягає в тому, що фінансові знання і досвід, накопичені на Заході, можуть і мають служити інтересам України.

Дисертаційна робота підпорядкована провідній ідеї – течії, школи, доктрини науково-теоретичної фінансової думки Заходу мають для нас інтерес у тій мірі, в якій вони: поповнюють потрібний нам запас знань; посилюють розуміння, пояснення, вирішення проблем, що стоять перед Україною; забезпечують необхідну умову розвитку науки – взаємозбагачення ідеями учених-фінансистів різних народів.

Автор віддає належне українським і російським ученим-фінансистам, хто давно започаткував традицію студіювання західної фінансової думки, чиї роботи досконало вивчив, кому зобов'язаний деякими ідеями та верифікацією наукових висновків. Йдеться про представників вітчизняної фінансової науки дожовтневого періоду: М.М. Алексеєнка, М.Х. Бунге, С.І. Іловайського, І.І. Патлаєвського, М.М. Цитовича, І.І. Янжула, а також 20 – 30-х років: П.В. Мікаладзе, М.І. Мітіліно, Г.І. Тіктіна та інших; російських учених: С.Ю. Вітте, П.П. Гензеля, Й.М. Кулішера, І.Х. Озерова. Особливо значний вплив на погляди автора справила творчість М.Б. Богачевського, Б.Г. Болдирєва, Е.О. Вознесенського, Л.О. Дробозіної, Р.М. Ентова, М.М. Любімова, Г.П. Солюса, В.О. Степаненка, В.М. Суторміної, В.М. Федосова, В.Г. Чантладзе, А.А. Чухно та інших сучасників.

В центрі дослідження знаходяться погляди відомих представників сучасної фінансової думки Заходу: Дж. Б'юкенена, Р. Масгрейва, А. Пікока, Г. Роузена, Дж. Стігліца, Г. Таллока, М. Фрідмена, Д. Хаймана та інших, а також їх попередників, хто справив неминущий вплив на фінансову думку – А. Вагнера, К. Вікселля, Е. Ліндаля, М. Пантелеоні, А. Пігу, В. Парето.

Дана робота знаходиться в ряду сучасних досліджень національних фіскально-бюджетних систем і заходів фінансової політики в країнах Заходу, які ведуть українські вчені, з тою різницею, що головна увага зосереджена на методах і результатах науково-теоретичного осмислення явищ державних фінансів західними ученими.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась у відповідності з плановими темами науково-дослідних робіт кафедри фінансів Київського національного економічного університету “Теорія та практика управління фінансами в умовах ринкової економіки” (№ державної реєстрації 0196U007509) та ”Реструктуризація фінансової системи в умовах перехідної економіки” (№ державної реєстрації 0101U003065 від 21.03.2001р.).

Досліджувався досвід управління бюджетними системами західних держав на основі програмно-цільових бюджетних технологій, а також питання взаємодії України із міжнародними фінансовими організаціями (МФО) щодо оптимізації державного боргу і більш ефективного витрачання коштів, наданих у порядку фінансової допомоги з боку МФО.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертації – досліджування проблем методології та теоретичних основ фінансової думки Заходу, з'ясування етапів її розвитку, оцінка позицій наукових шкіл і поглядів конкретних учених. Значення дисертації для вітчизняної науки і практики полягає в тому, що вона розкриває способи теоретичного мислення на основі методологічних засад, пізнавальних засобів, понять і термінології західної фінансової науки.

Реалізація поставленої мета обумовила такі задачі дослідження:

- визначити зміст поняття “фінансова думка”, розкрити методи дослідницької роботи західних учених-фінансистів;

- переглянути колишні необ'єктивні оцінки західних фінансових теорій;

- дати аналіз суспільного блага як економічної категорії та суспільного вибору як політичної категорії у вченні про державні фінанси;

- розкрити погляди західних учених на концептуальні та прикладні проблеми оподаткування;

- оцінити наукові аргументи і практичний досвід стосовно позикового фінансування державних видатків;

- виявити можливості та довести доцільність творчого застосування теоретичних розробок і практичних рекомендацій представників західної фінансової думки відповідно до умов і потреб України.

Об'єкт дослідження – фінансова думка Заходу як форма науково-теоретичного відображення явищ і проблем державних фінансів.

Предмет дослідження – внутрішня логіка і структура, генеза та еволюція фінансової думки в основних ідеях, теоріях, концепціях, поглядах, наукових школах західних учених .

Методи дослідження. Виходячи з специфіки теми, методологічну основу дисертації складають теоретичні положення економічної та фінансової науки, роботи відомих вітчизняних і зарубіжних учених, документи міжнародних фінансових організацій і науково-дослідних центрів.

Для вирішення дослідницьких проблем в дисертації використовувалися діалектичний метод і системний підхід, а також концептуально-логічний аналіз (перший розділ); позитивні і нормативні методи дослідження (другий, третій, четвертий і п'ятий розділи); історичний метод (шостий розділ і хронологічні матеріали).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні методологічних засад та розкритті еволюції науково-теоретичних положень течій і шкіл сучасної фінансової думки Заходу з можливим їх використанням у практиці державних фінансів в Україні.

Якнайважливіші результати дослідження, що містять наукову новизну і виносяться на захист, полягають у наступному:

- Запропоновано визначення фінансової думки Заходу як єдиної в її генезі та еволюції системи мислення, обумовленої спорідненими історичними обставинами, геополітичними умовами, ідейно-цивілізаційними цінностями західних народів;

- Дістала подальшого підтвердження практична близькість поглядів західних науковців на способи трансформації науково-теоретичних доктрин у програми соціально-економічних перетворень і фінансових реформ;

- Більш вичерпно доведена неоднорідна природа державних фінансів, вартісно-економічні властивості яких поєднані з політичними, соціальними, етичними та іншими позаекономічними рисами (на відміну від існуючих інтерпретацій державних фінансів як суто економічної категорії);

- Установлено, що розвиток фінансової думки завжди був орієнтований на основоположні цінності Заходу: ринкову економіку, демократію, правову державу, громадянське суспільство, в залежності від яких знаходиться фінансова думка і фіскально-бюджетна культура;

- Знайдено науково-теоретичне обґрунтування комплексного – соціогуманітарного і прикладного – характеру західної фінансової думки;

- Виявлено, що пріоритет у розробці фундаментальних положень сучасних теорій суспільного блага і суспільного вибору належить представникам італійської та шведської шкіл фінансової науки, що спростовує поширене уявлення про виключну гегемонію англо-американської й німецької шкіл;

- Дістало подальшого підтвердження на основі новітніх джерел, що сучасна фінансова думка зазнала найбільш суттєвого впливу з боку американського (нео)інституціоналізму (Віргінська школа) і німецького ордо-лібералізму (Фрейбурзька школа соціального ринкового господарства);

- Розкрито зміст теоретичної аналогії між державними фінансами і державним господарством у сучасній версії конституційної економіки по виробництву і забезпеченню суспільних благ;

- Сформульовано найважливіші досягнення фінансової думки в ХХ ст. в теорії, практиці, фінансовій політиці;

- Вперше складено хроніки відображеної у науковій літературі ідейно-теоретичної еволюції фінансової думки, а також подій фіскально-бюджетної практики у західних країнах від античної епохи до сучасності. Призначення наведених переліків щорічних конгресів Міжнародного інституту державних фінансів і Міжнародної фіскальної асоціації в 1938 – 2000 рр., полягає в тому, що вони розкривають проблематику досліджень західних учених-фінансистів у другій половині ХХ ст. і можуть служити корисним порадником при визначенні актуальності та виборі тем дисертаційних робіт.

Практичне значення одержаних результатів полягає в застосовуванні досягнень західної фінансової думки в умовах України; в поповненні вітчизняної літератури роботою, орієнтованою на вирішення проблем сучасної України за допомогою світової фінансової науки.

Результати дисертації відображені у матеріалах розділу “Україна і міжнародні фінансові інституції” Послання Президента України до Верховної Ради “Про внутрішнє і зовнішнє становище України в 2000 році”.

В проведеному в 1992 р. управлінням економіки Тернопільської облдержадміністрації дослідженні в формі колективної монографії “Шляхи розвитку підприємництва в умовах ринку” автор підготував розділ про світовий досвід державного заохочення підприємництва та запропонував оподаткування спадщини та нерухомого майна за взірцями західних країн.

Про розробки бюджетів і кошторисів у західних країнах за програмно-цільовим методом було повідомлено на семінарі “Хід економічних реформ в Україні та в Тернопільській області”, проведеному 24.04.1996 р. Інститутом трансформації суспільства разом із обласною Радою та облдержадміністрацією при сприянні Інституту економічного розвитку Світового Банку та Міжнародного фонду “Відродження”.

Реалізовані впровадження: пропозиції стосовно тактики і стратегії взаємовідносин України з міжнародними фінансовими організаціями враховані у Посланні Президента України до Верховної Ради „Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 році”, розділ „Україна та міжнародні фінансові інституції” (довідка № 4/1 – 04/120 від 11.09.2001 р.); пропозиції щодо формування нової економічної структури України та її адаптації до економіки Європейського Союзу (акт Тернопільської академії народного господарства № 126 – 17/79 від 2.02.2000 р.); рекомендації щодо використання результатів дисертації в навчальному процесі в Академії Державної податкової служби України (довідка від 12.06.2001 р. № 1514) і Тернопільській Академії народного господарства (довідка від 7.09.2001 р. № 126-06/716); опрацювання результатів дисертації в Комітеті з питань бюджету Верховної Ради України (довідка № 06 – 9/22 від 6.09.2001 р.) і в системі Державної податкової адміністрації України (довідка від 7.09.2001 р. № 460/5/11-0216).

Окремі положення дисертації відображені в підручнику “Податкова система України” (К.: Либідь, 1994) з грифом Міністерства освіти України, а також знайшли застосування в лекційних курсах “Основи наукових досліджень”, “Фінансові системи зарубіжних країн”, “Податкові системи зарубіжних країн” за програмами підготовки спеціалістів і магістрів.

Особистий внесок здобувача полягає у визначенні методологічних засад мислення та оцінці науково-теоретичної творчості західних учених-фінансистів, аналізі основних шкіл і течій фінансової думки Заходу. Наукові положення, розробки, висновки і пропозиції, що виносяться на захист, одержані самостійно. Переклади з іншомовних джерел, використаних при підготовці дисертації, виконані автором. Особистий внесок у працях, опублікованих у співавторстві, наведено окремо у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Включені до дисертації результати досліджень були оприлюднені на наукових конференціях і семінарах:

1. Науковій конференції, проведеній у Московському фінансовому інституті в листопаді 1983 р. по комплексній темі “Актуальні проблеми міжнародних валютно-фінансових відносин”.

2. Науковій конференції “Фінансова криза в Україні: загроза чи реальність?” (Зустріч за круглим столом у Тернопільській академії народного господарства в листопаді 1998 р.).

3. Регіональному семінарі та економічному круглому столі, проведеному 24.04.1996 р. Тернопільською обласною держадміністрацією, “Хід економічних реформ в Україні та у Тернопільській області”.

4. Науково-практичній конференції “Роль фінансово-кредитної системи у стимулюванні економічного зростання в Україні”, проведеній у Волинському державному університеті ім. Лесі Українки 2 – 3 червня 1999 р.

5. Четвертій міжнародній науковій конференції “Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз”, проведеній у вересні 1999 р. (Ялта – Форос) Тернопільською академією народного господарства спільно з Університетом ім. Й.-В. Гете (Франкфурт-на-Майні, Німеччина).

6. Міжнародній науково-практичній конференції “Податкова політика в Україні та її нормативно-правове забезпечення”, проведеній Державною податковою адміністрацією України та Академією ДПС України 1–2 грудня 2001 р.

7. Науково-практичній конференції “Реформування фінансово-кредитної системи і стимулювання економічного зростання”, проведеної у Волинському держуніверситеті ім. Лесі Українки 23 – 24 травня 2001 р.

Публікації. Основні положення дисертації опубліковано в 33 наукових працях, із них індивідуально написані 25. Загальний обсяг 32 публікацій дослідницького характеру 67,9 др. арк. (автору належить 44,9 др. арк.), із них: три монографії обсягом 53,3 др. арк., у тому числі індивідуальна (21 др. арк.) і співавторство в двох інших обсягом 10,8 др. арк.; 23 статті у наукових фахових виданнях обсягом 13 др. арк., із них 18 без співавторів (11,5 др. арк.); 6 публікацій без співавторів (1,6 др. арк.) за матеріалами наукових конференцій (із них дві міжнародні). Один підручник із грифом Міністерства освіти України обсягом 27,8 др. арк., із яких написано здобувачем 3 др. арк.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, шести розділів, висновків, списку використаних джерел, чотирьох додатків. Роботу викладено на 458 сторінках машинописного тексту, що містять 4 рисунки та 12 таблиць, список використаних джерел із 358 найменувань на 31 сторінці, чотири додатки на 44 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність теми; показано зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами; визначено мету і задачі дослідження; сформульовано об'єкт, предмет і методи дослідження; визначено наукову новизну одержаних результатів і особистий внесок здобувача; вказано на практичне значення та апробацію одержаних результатів дослідження; наведено дані про публікації, структуру і обсяг дисертації.

В розділі 1 “Методологічні домінанти” визначені типологічні риси і функції фінансової теорії, науки, думки як складових пізнавального процесу; розкритий інтегрований характер фінансового знання; охарактеризовані позитивний і нормативний методи дослідження.

Під теорією фінансів автор розуміє об'єднане внутрішньою логікою осмислення фінансових реалій пізнавальними засобами умовиводів, дефініцій, концепцій, гіпотез, постулатів. Теорія виконує методологічну, евристичну, координуючу ролі в процесі дослідження.

Фінансова наука – впорядкований процес одержання знань, їх організації та систематизації в світлі певної теорії, а також сума знань про явища державних фінансів, установлені закономірності їх функціонування. Наука передбачає приведення в систему та виклад у спеціальних термінах положень методологічно, теоретично й емпірично озброєного об'єктивного знання. Фінансова наука може бути “чистою” (теоретичною) і прикладною. Близькі за поглядами об'єднання учених-фінансистів за національною і/або світоглядно-методологічною ознаками створюють наукові школи.

Фінансова думка Заходу – процес науково-теоретичного пояснення природи державних фінансів, пізнання фінансових явищ, розуміння практичних проблем. Інтегруючи теоретичні погляди й емпіричні знання, думка є інтелектуальним процесом на будь-якій стадії пізнання – від гіпотези до достовірного знання, від задуму до його здійснення. Думка виконує триєдину пізнавальну функцію: теоретично осмислює державні фінанси; створює нове знання; систематизує достовірні знання для сфери фінансової освіти. Теорія, наука, практика однаково зобов'язані роботі думки.

Попри специфіку національних шкіл фінансової думки (спрямування, характер, тематика досліджень) їх науково-теоретичні основи залишаються загальними. В дисертації проводиться теза, що при всьому плюралізмі поглядів на Заході не порушується внутрішня єдність фінансової думки, об'єднаної спільними ідейними засадами та методологічними підходами.

За своїми філософськими поглядами більшість західних учених-фінансистів займають проміжну позицію між ідеалізмом і матеріалізмом, визнають як матеріалістичні, так і ідеалістичні першопричини фінансових явищ. Філософський дуалізм служить основою комбінації позитивних і нормативних методів дослідження. Позитивісти визнають єдиною основою знання незалежний від суб'єктивних оцінок емпіричний досвід. За М. Фрідменом: “Економіка як позитивна наука є засобом дослідницького узагальнення економічних явищ, що може бути використане для передбачення наслідків при зміні тих чи інших обставин”. Нормативна наука визнає історичну, національну, соціальну обумовленість фінансових явищ. Тому вона більш придатна для обґрунтування перетворень і реформ.

Автором дисертації розкрито, що західним ученим-фінансистам властивий антропний (антропоцентричний) метод мислення, що передбачає зосередженість на людині як суб'єкті фінансових явищ, пояснення останніх через поведінкові мотивації людей, діючих у сфері державних фінансів.

В теоретично-вартісному плані сучасні західні вчення опираються на розроблену представниками австрійської, італійської, шведської шкіл фінансової науки суб'єктивістсько-маржиналістську теорію цінності благ, обґрунтовує природу державних фінансів у мінових категоріях ринку та суспільного блага.

Інтенсивність втручання держави в соціально-економічні процеси засобами державних фінансів класифікована в дисертації на нижчий і вищий рівні з відповідною теоретичною підтримкою в ідеях (нео)класичної економічної теорії та монетаризму з одного боку, кейнсіанства, інституціоналізму, ордо-лібералізму, соціал-демократичних поглядів – з другого. Протягом ХХ ст. дані стратегії здебільшого змішувались своїми елементами в конкретній фінансово-економічній політиці в різних країнах.

В дисертації підкреслений вплив нормативної теорії на сучасне вчення про фінанси та фінансову політику держави загального добробуту. Відведена належна увага фіскально-бюджетним аспектам функціонування німецької моделі держави загального добробуту (соціальне ринкове господарство), а також сучасним схемам використання бюджетних коштів у режимі приватної ініціативи як фактора підвищення суспільного добробуту.

Загалом перший розділ розкриває проблему дисертаційної роботи в цілому, що полягає у визначенні функцій, характеру, методів західної фінансової думки як єдиної пізнавальної системи в її генезі та еволюції.

В розділі 2 “Ринкові спрямування фінансової думки” йдеться про інтерпретацію ринку як економічної реальності фундаментального значення, а тому і ключового логіко-пізнавального поняття для пояснення природи державних фінансів. Проаналізовані погляди стосовно сутності суспільних благ і моделі фіскального обміну Вікселля-Ліндаля; постулатів економіки добробуту в фінансовій теорії; вчення про державне фінансове господарство; теорій державних видатків і сучасних технологій бюджетування. Ключовими термінами розділу є ринкові поняття потреби, корисності, блага, обміну, споживання.

В західній науково-теоретичній інтерпретації державний і ринковий сектори концептуально об'єднує спільна поняттєва конструкція – благо (товар, продукт), для сукупності яких розроблена детальна типологічна класифікація. Держав оголошена виробником необхідних суспільству благ і джерелом корисностей, оплачуваних із бюджету. Через систему державних фінансів компенсується нездатність ринку гарантувати блага прав і свобод громадян, безпеки, власності. “Саме теорія “компенсаційних фінансів” стала тим стрижнем, навколо якого були створені нові засоби і методи макроекономічної теорії”.

В даному контексті ідея суспільного блага походить із часів Великої Французької революції. В “Декларації прав людини і громадянина” (1789 р.) соціальна природа особистості була розділена на людину й громадянина, що поставило суспільне благо поряд із приватним, зрівняло їх. Завдяки роботам представників переважно італійської і шведської шкіл, концепція суспільного блага в суб'єктивістсько-маржиналістській вартісній інтерпретації стала консолідуючим ядром теорії державних фінансів.

Ринкові аналоги попиту і пропозиції суспільних благ у моделі Вікселля-Ліндаля західні теоретики уподібнюють функціонування державних фінансів актам купівлі-продажу між державою-виробником і споживачами благ за схемою добровільного фіскального обміну “блага – податки”.

Сучасна теорія державних фінансів розвивається в системі нормативної теорії економіки добробуту. Завдяки унікальним властивостям суспільних благ – неділимості та неконкурентності споживання – в сфері оплачуваних із бюджету благ діє відкритий італійським соціологом В. Парето ефект. Так зване покращення за Парето означає, що суспільні блага створюють можливість поліпшити добробут одних людей, не погіршуючи стану інших. Отже, Парето запропонував етичний ідеал, наближення до якого є нормативним орієнтиром для здійснення фінансово-економічної політики, направленої на максимізацію суспільного добробуту. В дисертації розглядаються також фінансові аспекти теорій добробуту, розроблені Нобелівськими лауреатами Дж. Б'юкененом (1986 р.) і А. Сеном (1998 р.), Р. Ноузіком, Дж. Ролзом та іншими.

В дисертації наведені дефініції державних фінансів західних авторів. Так, для Р. Масгрейва (США) державні фінанси – здійснюваний державою доходно-видатковий процес; для П. М. Годме (Франція) – суспільне багатство в формі грошей і кредиту; для Д. Свейна (США) – грошові фонди суспільного користування; для П. Сінклера (Велика Британія) – чому і скільки уряд витрачає та якими способами покриває видатки; для Г. Розена (США) – податкова й видаткова діяльність уряду, економіка державного сектора чи просто державна економіка (public economics) і т. п. У подібних визначеннях помітні особливості наукового стилю – номіналістична компактність, ясність, простота.

У роботі “Теорія державних фінансів” (1959 р.) професор Р. Масгрейв (США) започаткував найбільш поширене донині тлумачення трьох функцій фінансів: аллокації або розміщення ресурсів (allocation branch); розподілу доходів і власності (distribution branch); стабілізації соціально-економічного стану (stabilization branch). Відповідно функціональне призначення державних фінансів виражається в залежному від економічних інтересів і політичної волі розподілі наявних фінансових ресурсів між приватним сектором і державою; соціально орієнтованому корегуванні (пере)розподілу доходів і багатств через системи оподаткування та бюджетних трансфертів; зосередження фінансової політики на соціально-економічних параметрах зайнятості, інфляції, економічного росту.

В західній фінансовій літературі, крім поняття „державні фінанси”, вживається близьке, але не повністю тотожне поняття „державне (фінансове) господарство” (англ. – Public Economics, нім. - Staatsfinanzschaft) в розумінні економіки державних доходів і видатків. Державне фінансове господарство функціонує за загальними економічними законами лише частково, з рядом обмежень і особливостей. Допустимі в сфері державних фінансів бюрократично обумовлена ірраціональність чи політично мотивоване витрачання коштів практично виключені в ринковій системі.

Західні вчені-фінансисти активно розробляють проблему екстерналій – тих зовнішніх (побічних) ефектів господарської діяльності, вартість яких не відображають ринкові ціни. Знешкодження негативних ефектів (наприклад, захист природи від забруднення) можливе або за допомогою фіскально-бюджетних заходів (податок – субсидія Пігу), або шляхом приватних угод між господарюючими суб'єктами (теорема Коуза) при сприянні держави.

Розробка теорій державних видатків пов'язана з іменами тих представників західної фінансової думки (А. Вагнера, Е. Сакса, Р. Масгрейва, Г. Бовена, П. Самуельсона), котрі на відміну від більшості учених, зосереджених на податках, поставили в центр теорії фінансів видатки. Так звана чиста теорія опирається на допущення, що максимізація функції суспільного добробуту при комбінації приватних і суспільних благ неможлива без врахування корисностей, забезпечуваних через видаткову частину бюджету. На цій основі розроблені три варіанти розглянутих у дисертації інтерпретацій споживання “чистих” суспільних благ (на зразок блага національної безпеки): моделі Ліндаля, Бовена, загальної рівноваги. За Самуельсоном, “найкращі в світі” обсяг і структуру державних видатків “можна визначити математично за допомогою маржиналістських характеристик”, що, з нашого погляду, є формалізованою гіпотезою.

Окремий інтенсивний напрямок фінансової думки складають прикладні розробки у США, Канаді, Великій Британії, ФРН бюджетних технологій, що об'єднують процедури планування, аналізу і контролю (програмно-цільові бюджети, бюджетування на нульовій основі, процедури “сансет” та ін.). Дані розробки відображають три тенденції. По-перше, деяку переорієнтацію фінансової думки від питань оподаткування до державних видатків. По-друге, дають зрозуміти, що платники делегують розпорядження податками державним структурам, діючим у режимі підвищеного менеджменту і посиленого інформаційно-аналітичного забезпечення. По-третє, практичний сенс технологій полягає в раціональному використанні тих коштів, які вивільняються в результаті усування зловживань і неефективності.

Розділ 3 “Політичні спрямування фінансової думки” присвячено поглядам західних учених-фінансистів на функціонування державних фінансів в умовах демократії. Тут висвітлені: демократичні аспекти фінансової думки; вчення про суспільний вибір; парламентські технології приймання фінансових рішень.

Визначний американський учений-фінансист Дж. Б'юкенен розвиває думку, що існує схожість між поведінкою людей на ринку та їх поведінкою в політиці і бюджетному процесі. Він давно розвиває думку, що політична інтерпретація природи державних фінансів на перший план науки виводить питання “фінансової політики, фіскальної соціології та інституційної структури, якими творяться реальні бюджетні рішення”. Крім іншого, демократичні інститути виконують роль політичних інструментів суспільного контролю над джерелами, розподілом і витрачанням бюджетних коштів. Оплата суспільних благ податками, маючи характер обмінного акту (fiscal exchange), запускає механізм державних фінансів, кількісні й якісні параметри яких визначаються в процесі демократичного суспільного вибору.

Західні автори розцінюють теорії суспільних благ і суспільного вибору як свого роду прорив у осмисленні субстанції фінансів демократичної правової держави з соціально орієнтованою ринковою економікою. Ці теорії, взяті вкупі, створили, за твердженням істориків економічної думки Р. Екелунда і Р. Хеберта (США), „нову політичну економію”, що наприкінці ХХ ст. дозволило фінансово-економічній теорії повернути втрачений було статус “дослідження явищ, інститутів, політики і розробки стратегії”, “відродитись як політичній і соціальній науці”.

Судячи по лавині публікацій та викликаному ними науково-теоретичному резонансу, відбулася “революція суспільного вибору”. Здійснений нею поняттєво-пізнавальний переворот збагатив традиційні форми фінансового знання, розширив предмет фінансової науки, модернізував її методологію. Науковий пріоритет у розробці вчення про суспільні блага в комплексі з суспільним вибором належить італійським (А. Де Віті Де Марко, Дж. Монтемартіні, М. Пантелеоні та ін.) і шведським економістам (К. Вікселль, Е. Ліндаль). Дж. Б'юкенен у 1986 р. був нагороджений Нобелівською премією (1986 р.) саме за розробку методів аналізу процесу приймання рішень у сфері державних фінансів. У заснованій Б'юкененом Віргінській школі (США) фінансової думки неокласичні погляди переплетені з ідеями неоінституціоналізму.

Теорія політично-процесуальних технологій фінансових рішень, в основі якої знаходиться ідея, що вільні громадяни здатні демократичним порядком прийняти раціональне колективне рішення щодо обсягу і структури бюджету, започаткована в класичній роботі Г. Бовена (США) “Інтерпретація ролі голосування в аллокації економічних ресурсів” (1943 р.). Операційний механізм приймання рішень і формування фінансової політики створюють міжпартійні компроміси, міжфракційні парламентські угоди (логроулінг), торг, лобірування.

Особливо помітний вплив на дослідження впливу бюрократії на обсяг і структуру бюджетів, ефективність витрачання коштів справила робота У. Нісканена (США) “Бюрократія і представницьке правління” (1971 р.). Нісканен розвиває думку, що з метою здобування бюрократичної ренти урядові чиновники прагнуть максимізувати контроль над фінансовими ресурсами. Відомча бюрократія об'єктивно заінтересована в збільшенні бюджетів своїх установ, що створює кумулятивний ефект завищення обсягу консолідованого бюджету й перебільшення величини держсектора взагалі.

Установлено, що починаючи з 60-х років, набуває поширення теорія раціональних очікувань, побудована на постулаті, що навіть активне державне втручання здатне справити лише порівняно незначний вплив на економіку. Раціональні очікування – реальний фактор фінансової політики в тому розумінні, що мистецтво вибору й реалізації через політичні інститути бюджетних пріоритетів при наявних фіскальних можливостях полягає у врахуванні очікувань суспільства.

Завдяки уявленням про державні фінанси у поняттях ринкових мінових актів та конституційно-демократичних процедур приймання рішень оформився науково-теоретичний взаємозв'язок між фінансовою, економічною й політичною системами. В результаті, вважають адепти таких поглядів, відкрились заманливі перспективи розвитку фінансового знання.

В розділі 4 “Концепції податкових фінансів” відображено внесок західних учених у теорію і практику податків. Розділ охоплює основні течії фіскальної думки; трактування ухилення від податків та перекладання податків; спеціальні ефекти оподаткування, відкриті Е. Кларком, А. Пігу, Дж. Тобіном.

Визначено, що магістральна лінія фіскальної думки полягає в пошуках ідеальних і/або оптимальних податкових систем. У дослідженнях такого роду були розроблені питання нормативних принципів оподаткування; виникали проекти єдиного податку (Ж. Боден, С. Вобан, Ф. Кене, Е. Де Жірарден, Г. Джордж); поставлена проблема граничних меж оподаткування (П. Леруа-Больє, Ф. Ноймарк, А. Лаффер, М. Фрідмен) з огляду на соціальні, економічні, політичні фактори.

В дисертації узагальнені найбільш відомі зводи принципів, які пропонували для регламентації створення й реформування податкових систем під кутом зору оптимізації взаємин між фіском і платниками (див. табл. 1). Функціональне призначення податків найбільш відображають принцип вигоди (корисності) і принцип платоспроможності, які ведуть генетичне походження від А. Сміта. Опираючись на погляди західних учених-фінансистів, узагальнюючий принцип податкових фінансів ми б сформулювати таким чином: не переобтяжувати громадян і господарство, але й не брати податків менше, ніж необхідно для нормальної діяльності державних інститутів.

Варто уваги, що не всі дослідники однозначно позитивно оцінюють знамениті чотири принципи оподаткування А. Сміта. За свідченням історика англійських фінансів Б. Сабіне, слідування цим принципам на початку XIX ст. поставили Велику Британію на грань фінансового банкрутства. Сміт виходив із інтересів платника податків, у нього на першому місці знаходилися індивідуалістичні засади, мікроекономічні наслідки оподаткування. В цьому розумінні заслуга видатного німецького ученого-фінансиста А. Вагнера полягає в тому, що він переорієнтував принципи оподаткування з індивідуалістичних на державницькі позиції, з мікроекономічних на макроекономічні засади (див. табл. 1). За Вагнером, головне призначення податків полягає в їх фіскальній і соціально-етичній функціях. Тим самим той етап фінансової думки, котрий започаткував Вагнер, можна назвати соціально-етичним.

Зазначено, що уніфіковані принципи оподаткування викладені в Основах Світового податкового кодексу, складеного під егідою Організації Об'єднаних Націй. За твердженням розробників Основ, головна запорука успішного функціонування податкової системи – ефективне адміністрування податків, що може забезпечити лише чесна і високо компетентна податкова служба.

В історії податків у ХХ ст. домінують дві події – глобальне розповсюдження прибуткових податків і запровадження податку на додану вартість. Свого часу оподаткування прибутків найшло підтримку з боку теоретиків і державних діячів різних країн: Е. Селігмена (США), Ф. Еджворта (Велика Британія), Й. Мікеля (Німеччина), Е. Бароне (Італія), Е. Бем-Баверка (Австрія). Загальна тенденція податкових реформ, проведених у західних країнах у 60 – 90 роки, полягає в зниженні прогресії, наближенні до пропорційної шкали. Нобелівську премію 1996 р. розділили У. Вікрі (США) і Дж. Мерлі (Велика Британія), нагороджені за цикл робіт із прикладних проблем оподаткування, зокрема обґрунтування доцільності пропорційної шкали податкових ставок.

Уявлення про акцизи пройшли шлях від образу “голландського чорта” (XVII ст.) до наукової розробки універсальних акцизів, епоха поширення яких розпочалась із введення в Німеччині податку з обороту (1916 р.) і закінчилась введенням у половині країн світу податку на додану вартість.

З існуючих схем класифікації податків у дисертації обґрунтовані переваги класифікації, запропоновані експертами Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). Однозначна відповідь про оптимальний баланс між усіма видами оподаткування за ознаками податкової бази (податки на доходи, майно та власність, споживання) ще не склалася.

Попри застосування сучасних засобів економічного аналізу, вчення про перекладання податків (shifting) залишається сферою релятивістського знання. Перекладання податків зберігає донині репутацію майже неприступної проблеми. В роботах Е. Селігмена, П. Самуельсона, Р. Масгрейва, У. Хікс та інших перекладання досліджується як процес трансформації податкових зобов'язань конкретних платників, передбачених законом (до перекладення), в остаточний розподіл податкового тягаря, загальний вплив податків (incidence of taxation).

Західні спеціалісти розрізняють дві форми скорочення податкових зобов'язань потенційними платниками: уникнення податків – мінімізація податків легітимними способами (tax avoidance) і ухилення від сплати податків (tax evasion) – мінімізація податків кримінальними способами.

Таблиця 1

Зведення принципів оподаткування (XVII - XX ст.)

УІЛЬЯМ ПЕТТІ (середина XVII ст.) АДАМ СМІТ (кінець XVIIст.) ДАВІД РІКАРДО (початок XIX ст.)

- людей дратує податок вищий, ніж на сусідів, тому оподаткування має бути пропорційним; - платники ремствують, коли зібрані податки витрачаються безглуздо; - небажання платити виникає у вульгарних умах, але суворі заходи проти неплатників посилюють невдоволення; - кількість податків і вартість їх справляння мають бути мінімальними, а облік платників та оцінка об'єктів зроблені точно; - лишок грошової маси корисно скорочувати оподаткуванням; - податки, витрачені на вітчизняні товари, не шкодять населенню; - надмірні податки спричиняють злидні і деморалізують населення; - збір податків має бути легким, швидким, безболісним. ___________ Петти В. Избранные работы. Трактат о налогах и сборах: Пер.с англ. - М.: Ось - 89, 1997. - С. 27 - 32. - участь у покриванні державних видатків має бути відповідною доходам; - податок має бути точно визначеним щодо часу, способу та розміру, ясним і відомим як самому платнику, так і будь-кому іншому; - податок має стягуватись у момент і способом, найбільш зручним для платника; - кожен податок має складати суму якомога меншу зверх того, що поступає в доход держави. __________ Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов: Пер. с англ. - М.: Соцэкгиз, 1962. – С. 588 - 589. - зростання виробництва, національного багатства і національного доходу повинне випереджувати підвищення податків і державних витрат; - податки в кінцевому підсумку виплачуються або з капіталу, або з доходу; уряд має заохочувати нагромадження та всіляко уникати оподаткування капіталу; - в інтересах суспільного добробуту податки на передачу майна повинні бути мінімальними, щоб не заважати переходу капіталу в руки ефективних власників; - легкість збирання деяких податків не компенсує їх шкідливого впливу; - велике зло оподаткування полягає не стільки в тому, що воно припадає на ті чи інші об'єкти, скільки в його дії, взятій у цілому. ____________ Рикардо Д. Сочинения. Т. 1. Начала политической экономии и налогового обложения: Пер.с англ. - М.: Госполитиздат, 1955. – С. 129 - 132.

Продовження табл. 1

ДЖОН Ст. МІЛЛЬ (середина XIX ст.) ФРАНЧЕСКО НІТТІ (кінець XIX ст.) АДОЛЬФ ВАГНЕР (початок XXст.) " СВІТОВИЙ ПОДАТКОВИЙ КОДЕКС" (кінець XX ст.)

- рівномірність податків за критерієм рівновеликих тягот; - не оподатковувати мінімальний доход на рівні вартості предметів першої необхідності, а також заощаджень та інвестицій; - оподатковувати не пропорційно власності, а пропорційно видаткам; - шкоду капіталу завдає не стільки будь-яка податкова система, скільки надмірні масштаби оподаткування; - жодна фіскальна система не обмежується податками на доходи, не зачіпаючи капіталу; - податки, витрачені на обслуговування державного боргу, залишаються капіталом, що перейшов від платників податків до власників капіталу. ____________ Милль Дж. С. Основы политической экономии. Т.3: Пер.с англ. - М.: Прогресс, 1981. - С. 156 -182. - не заважати розвитку виробництва; - не скорочувати споживання; - забезпечити стабільне законодавство (“старий податок завжди ліпший від нового”); - по можливості уникати безпосереднього контакту агентів фіску з платниками; - податки повинні бути еластичними щодо змін економічних умов. __________ Нитти Ф. Основные начала финансовой науки: Пер. с итал. - М.: 1904. - С. 315-318. Принципи: - фіскальний (достатність для фінансування державних потреб); - економічний (реагування на зміну економічних умов, оптимальні об'єкти податків); - соціоетичний (всезагальність і рівномірність оподаткування); - технічний (визначеність, зручність, дешевизна справляння). _________ Финансовая энциклопедия / Под ред. И.А. Блинова, А.И. Буковецкого. - М.: Госиздательство, 1924. - С. 603. - єдиний кодекс на податки без окремих законів; - відмова від протекційних податків як умова інтеграції в світову економіку; - відмова від податкових пільг та звільнень від податків, заміна їх у разі необхідності субсидіями; - врахування національних особливостей. - орієнтація прибуткового податку з фізичних осіб більше на соціальну справедливість, ніж на мету одержання доходів; - врахування інфляції; - створення ефективної, чесної, компетентної податкової служби як запоруки успішної податкової реформи. _________ Хасси У.М., Любик Д.С. Мировое налогообложение. Основы Мирового налогового кодекса: Пер. с англ. – Кембридж (США): Международная налоговая программа Гарвардского университета, 1992. – С. 1 – 25.

Ухилення від податків моделюють як обумовлену багатофакторними мотивами поведінку доходомаксимізуючих суб'єктів. Позитивний аналіз ухилення враховує фактори вигоди, ризику (викриття і покарання), психічну вартість (почуття провини), вибору сфери роботи (легальний чи нелегальний бізнес). Нормативний аналіз інтерпретує ухилення від податків у категоріях функції суспільного добробуту. По теорії ухилення найбільш відомі спеціальні роботи М. Аллінхема (США) і А. Сандмо (Норвегія).

Як показано в дисертації, в американських спеціалістів є докази, що нелегальне ухилення парадоксальним чином навіть посилюється при підвищенні суворості покарань, коли фіск своєю надмірною активністю викликає негативну реакцію суспільства. Службою внутрішніх доходів Міністерства фінансів США була розроблена програма “Порядок 2000”, котра більше побудована на заохоченні виконання законів, ніж на посиленні контрольних і каральних заходів. У західних країнах не допускають, щоб система оподаткування була дезорганізована перекладанням податків, паралізована і деморалізована ухиленням від податків.

Оригінальність вкладу Е. Кларка у вчення про податки полягає в тлумаченні податків як форми свідомого самооподатковування громадян демократичного правового суспільства. В теорії концепція Кларка співіснує з більш поширеним поясненням природи податків за схемою фіскального обміну Вікселля-Ліндаля “блага – податки”. Проте, проблема “безбілетного пасажира” (“free rider”) – можливості безплатного користування оплачуваними з бюджету суспільними благами – відкривають шлях поглядам Дж. Б'юкенена, М. Олсона, Ф. Хайека та інших, що ринок і демократія передбачають жорстку фіскальну дисципліну. Отже, апелюючи до переваг добровільної сплати податків або мінової угоди між платником і державою, реалісти визнають і необхідність примусового справляння податків.

Податки Пігу і Тобіна названі за іменами учених, які відповідно запропонували засобами оподаткування контролювати виробництво негативних зовнішніх ефектів та міжнародні переміщення капіталу і валюти.

Установлено лейтмотив західної фіскальної думки: податки створюють фінансову основу цивілізації, конституційного порядку, суспільного добробуту; податкова держава