Інститут аграрної економіки

Української академії аграрних наук

БАЛАНЮК Іван Федорович

УДК 631.115

Розвиток аграрних відносин у регіоні

(теорія, методологія, організація)

Спеціальність 08.07.02 – Економіка

сільського господарства і АПК

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Київ – 2001Дисертацією є рукопис.

Дисертаційна робота виконана в Інституті аграрної економіки Української академії аграрних наук.

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор, академік УААН, заслужений діяч науки і техніки України Юрчишин Володимир Васильович, завідувач відділу Інституту аграрної економіки УААН

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, член-кореспондент УААН Андрійчук Василь Гаврилович, професор кафедри аграрного менеджменту Київського національного економічного університету

доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Галанець Василь Григорович, завідувач кафедри менеджменту і права Львівського аграрного університету

доктор економічних наук, професор, академік НАН України, Онищенко Олексій Мусійович, керівник відділення Інституту економіки НАНУ

Провідна установа: Національний аграрний університет Міністерства аграрної політики України, кафедра економіки АПК

Захист відбудеться “26” квітня 2001 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.350.01 в Інституті аграрної економіки УААН за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв оборони, 10, конференц-зал, 3-й поверх.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту аграрної економіки УААН.

Автореферат розісланий “21” березня 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор економічних наук, професор, член-кореспондент УААН М.Й. МАЛІК

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. В системі соціально-економічних трансформацій, що відбуваються в Україні, винятково важливе місце посідає проблема реформування аграрних відносин з його найважливішим прикладним аспектом – сучасною аграрною реформою. Її об'єктивна необхідність зумовлюється низкою обставин, які надають реформі не лише соціально-економічного, але і політичного значення. Аграрна реформа покликана перевести на принципово нові засади розвитку найважливішу в економіці країни агропродовольчу сферу виробництва з її серцевиною – сільським господарством – і підвищити на цій основі якість життя і праці усіх мешканців села, зробити їх більш захищеними соціально та економічно.

Важливе місце в реформуванні аграрних відносин займає наукова розробка проблем реформування майнових і земельних відносин власності, організаційно-правової реструктуризації сільськогосподарських підприємств, розвитку фермерства і особистих господарств громадян, поглиблення різноукладності, макроекономічних і соціальних відносин. При вирішенні цих та інших питань використовуються різні підходи, найбільш раціональні з яких знайшли широке впровадження на практиці. У цьому велика заслуга відомих учених: В.Я. Амбросова, В.Г. Андрійчука, В.І. Бойка, П.П. Борщевського, М.П. Вітковського, П.І. Гайдуцького, В.П. Галушка, М.В. Гладія, В.І. Грушка, А.С. Даниленка, М.Я. Дем'яненка, Д.С. Добряка, В.А. Євтушевського, Й.С. Завадского, В.В. Зіновчука, Ю.С. Коваленка, В.І. Криворучка, О.В. Крисального, М.Ф. Кропивка, М.Г. Лобаса, І.І. Лукінова, Ю.О. Лупенка, М.Й. Маліка, В.Я. Месель-Веселяка, В.М. Нелепа, Л.Я. Новаковського, О.М. Онищенка, М.К. Орлатого, Г.М. Підлісецького, Л.В. Романової, П.П. Руснака, П.Т. Саблука, М.П. Сахацького, В.М. Трегобчука, М.М. Федорова, Л.М. Худолій, Л.О. Шепотько, О.М. Шестопаля, В.Й. Шияна, О.М. Шпичака, В.В. Юрчишина, К.І. Якуби та інших. Стосовно до розвитку аграрних відносин у регіоні, який досліджується у дисертації, важливими є наукові розробки П.С. Березівського, В.Г. Галанця, Г.Д. Гуцуляка, Д.П. Доманчука, М.А. Лендела, В.В. Липчука, І.Р. Михасюка, А.М. Стельмащука, І.Г. Ткачук, А.М. Третяка, Р.І. Тринька, Г.В. Черевка, Р.М. Шмідта та інших вчених.

Науковими дослідженнями у тій чи іншій мірі охоплено більшість питань, що стосуються розвитку сучасних аграрних відносин в Україні. Але і за цих обставин немає підстав вважати, що проблема розвитку аграрних відносин у сучасній Україні досліджена всебічно. Зокрема, поки що недостатньо вивченою залишається проблема їх комплексного здійснення. Як правило, переважають дослідження окремих складових реформування (змін у відносинах власності, земельної реформи, реструктуризації агроформувань, соціальних проблем тощо), а не всієї їх сукупності, об'єднаної єдиним задумом. Дуже мало праць, у яких розглядалися б аграрні відносини в окремих регіонах, що слід вважати вузьким місцем у їх вивченні. Вони у проблематиці аграрних реформувань досліджені недостатньо, що зумовлює необхідність вивчення всього кола питань, що стосуються цієї проблеми.

Актуальність проведеного дослідження полягає у розробці взаємопов'язаної і взаємозумовленої сукупності організаційних, методичних, соціальних та інших аспектів здійснення перетворювальних процесів і явищ на селі, які супроводжують їх на сучасному етапі розвитку аграрних відносин – від започаткування аграрної реформи в країні до організаційного завершення земельних і майнових відносин власності та реформування колективних сільськогосподарських підприємств у прогресивні агроформування. Важливість виконаних автором досліджень підвищується охопленням за єдиними організаційно-методичними підходами перетворювальних процесів всієї вертикалі – на рівні області, району, сільського поселення, агроформувань.

Суттєвою обставиною на користь проведення даного дослідження стало і те, що обраний регіон характеризується рядом особливостей здійснення аграрних реформувань, які не мають місця в інших регіонах України. У найбільшій мірі це стосується своєрідності організації земельних відносин, передачі найбільшої в Україні частини колишніх суспільних земель у приватну власність тощо.

Актуальним при виборі теми дослідження було також вивчення всієї системи реформування в регіоні, який на початковому сучасному етапі здійснення аграрних перетворень відзначався підвищеною політичною активністю. Важливо було знати, як ця проблема долалася, як політична ситуація навколо реформування аграрних відносин поступово пом'якшувалася, а з часом зовсім відійшла у минуле, і завдяки чому реформа набула чітко вираженої соціально-економічної спрямованості. У такій постановці проблема реформування аграрних відносин у регіональному відношенні ще ніким не вивчалася, що підтверджує високу актуальність вибраної автором теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Основою дисертаційної роботи є результати власних досліджень автора, проведених у 1988 – 2000 рр. в Інституті аграрної економіки Української академії аграрних наук.

Виконані нами науково-практичні дослідження та розробки були складовою наукових програм:*

у 1991 – 1995 рр.: “Розробити науково-методологічні та організаційні засади розвитку аграрної реформи в Україні” (номер державної реєстрації 0194U17604);*

у 1997 – 1998 рр.: “Поглиблення і вдосконалення аграрних реформ” (номер державної реєстрації 2/1569 – 97);*

у 1996 – 2000 рр.: “Розробити науково-методологічні засади формування та ефективного здійснення аграрної політики України на післяприватизаційному етапі розвитку АПК” (номер державної реєстрації 0196U16299).

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка науково-методологічних та організаційно-економічних засад реформування аграрних відносин на регіональному рівні, механізмів їх експериментальної перевірки і виробничого втілення, надання розвиткові аграрних відносин комплексності та здійснення моніторингу всієї системи реформування. При цьому передбачається також аналіз перших результатів проведення аграрної реформи в регіоні та опрацювання концептуальних основ її подальшого розвитку.

Проблемний характер виконаної роботи зумовлений тим, що у процесі її виконання зроблено перехід від вивчення здійснюваної в Україні аграрної реформи до дослідження аграрних відносин як більш загальної соціально-економічної категорії. Це зумовило необхідність розгляду в дослідженні місця аграрних відносин у системі соціально-економічних відносин, співвідносності аграрної реформи і аграрних відносин, визначального місця у них селянського питання. Виходячи з цього, на базі загальних теоретичних засад науково розроблена проблема організації розвитку соціально-економічних реформувань у Карпатському регіоні, який відрізняється від інших територій сукупністю природних, економічних та соціальних особливостей. Таке дослідження виконане в Україні вперше і тому є оригінальним. Одночасно відпрацьовані та впроваджені у практику прикладні питання досліджуваної проблеми. Для досягнення мети визначено такі задачі:

·

· показати особливості аграрної реформи в Україні на етапі радикалізації соціально-економічних відносин на селі;

· розробити науково-методологічні засади здійснення аграрної реформи в регіоні;

· обґрунтувати систему організаційних і методичних підходів до здійснення аграрних перетворень у вертикальній ланці “область – район – сільське поселення – агроформування”;

· розробити моделі та механізми реформування сільськогосподарських підприємств;

· обґрунтувати концептуальні основи розвитку аграрних відносин на пореформеному етапі та напрями підвищення їх соціально-економічної ефективності в регіоні.

Об'єктом дослідження є організаційно-правові та соціально-економічні структури аграрного сектора економіки у Карпатському регіоні України.

Предметом дослідження є механізми розвитку земельних і майнових відносин власності, організаційно-правової реструктуризації сільськогосподарських підприємств, становлення приватного сектора на селі.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання та системний підхід до вивчення економічних процесів і явищ у їх єдності і взаємозв'язку, а також відповідні напрацювання вітчизняних і зарубіжних учених з питань аграрної політики і ринкових відносин. Безпосередньо автором здійснені методологічні розробки з особливостей реформування аграрних відносин у регіоні, обґрунтування комплексної моделі їх розвитку, а також формування надійного реформаційного середовища. Окрему групу методологічних підходів до вивчення проблеми становлять відповідні законодавчі та інші нормативно-правові положення.

Методика дослідження базується на загальноприйнятих організаційно-методичних підходах до вивчення економічних процесів і явищ взагалі та щодо реформування аграрних відносин. Зокрема, статистично-економічний метод використано при розгляді розвитку земельних відносин, селянських (фермерських) господарств, присадибного сектора; монографічний – при дослідженні організації розвитку аграрних відносин в окремих областях, районах і сільських поселеннях; абстрактно-логічний – при обґрунтуванні визначальних передумов поглиблення і підвищення ефективності розвитку аграрних відносин; історико-економічний – при аналізі аграрних реформ у регіоні в період, що передував сучасній аграрній реформі; графічний – при побудові моделей розвитку аграрних відносин та формування і функціонування відроджувального середовища; побудови рядів динаміки – при аналізі багаторічних даних щодо розвитку сільського господарства; порівняльного аналізу – при вивченні виробництва валової продукції, посівних площ, урожайності сільськогосподарських культур, поголів'я тварин та інших показників у суспільних, фермерських та підсобних господарствах регіону; експериментальний – при розробці моделей реформування сільськогосподарських підприємств та їх практичній перевірці.

Наукова новизна одержаних результатів. На основі системного дослідження обґрунтовано теоретичні основи і методологічні аспекти розвитку аграрних відносин на регіональному рівні в умовах освоєння ринкових механізмів регулювання розвитку економіки.

Наукову новизну основних результатів дисертаційного дослідження становлять:

·

· визначені науково-методологічні засади розвитку аграрних відносин стосовно до їх мети і завдань дослідження в умовах освоєння ринкових механізмів регулювання розвитку економіки. У їх системі окремо виділені методологічні підходи до розвитку аграрних відносин у регіоні. Новітній характер таких розробок полягає у тому, що у подібній постановці питання проблема іншими авторами не досліджувалась;

· розроблені науково-методологічні засади розвитку аграрної реформи як прикладного аспекту сучасного етапу аграрних відносин. Наукова новизна цієї частини полягає в уточненні визначення даної категорії, обґрунтуванні системи визначальних методологічних положень щодо ефективного здійснення реформи як із погляду загального їх призначення, так і стосовно до особливостей регіональних утворень;

· обґрунтовані концептуальні основи розвитку аграрних відносин на пореформеному етапі функціонування аграрного сектора. Новим у цій частині є розгляд пореформеного розвитку сільського господарства як безпосереднього продовження аграрної реформи, її нового етапу, на якому будуть формуватися і здійснюватися аграрні відносини, підпорядковані консолідації соціально-економічних інтересів селян і агропродовольчих інтересів держави;

· опрацьовані положення щодо наступного етапу розвитку сільського господарства, його суті та цільового призначення. Їх наукова новизна полягає в обґрунтуванні положень з приводу того, що після організаційного завершення (реформування земельних і майнових відносин власності і перетворення сільськогосподарських підприємств у агроформування прогресивніших типів) настав новий етап розвитку сільського господарства, основною суттю якого буде соціально-економічна розбудова галузі, а основним цільовим призначенням – виведення її на якісно вищий соціально-економічний рівень розвитку;

· сформульовані концептуальні засади розвитку відроджувальних процесів на селі. Новим тут є поглиблення положень щодо відроджувального характеру розвитку сільського господарства на пореформеному етапі. Обґрунтована принципова модель формування в аграрному секторі відроджувального середовища;

· обґрунтовані положення про формування системи пріоритетів аграрних відносин. Їх новітній характер полягає в переході від діючої нині практики визначення окремих пріоритетів до їх системи таким чином, щоб поряд з вибором найбільш загальних (”генеральних”) пріоритетів вирішення конкретної проблеми об'єктивним ставало застосування сукупності пріоритетів другого порядку (підпріоритетів), під якими розуміються пріоритети вирішення кожної складової досліджуваної чи вирішуваної у практиці проблеми;

· запропоновані та впроваджені в практику реформування програми і методики проведення аграрних перетворень у вертикальній ланці “область – район – сільське поселення – агроформування”. Новим тут є те, що такі розробки іншими авторами не виконувались;

· розроблені моделі та механізми реформування колективних сільськогосподарських підприємств. Новизна такого підходу до організації реформувань на селі полягає у належності авторові ідеї розробки таких моделей, обґрунтування їх конкретно-прикладної суті та впровадження у практику;

· обґрунтована доцільність використання у процесі аналізу результатів реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств коефіцієнта реформування як співвідношення кількості створених нових агроформувань до чисельності реформованих колективних господарств.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані в процесі підготовки дисертації результати є певним внеском у теорію, методологію і практику вирішення проблеми реформування аграрних відносин. У практичному відношенні вони поглиблюють загальноприйняті підходи до організації аграрних реформувань і відкривають можливості для їх прискорення та поглиблення.

Науково-прикладні результати дослідження увійшли складовими методичних рекомендацій щодо організації здійснення аграрної реформи, підготовлених за участю автора дисертації в Інституті аграрної економіки УААН. Вони використовувалися у всіх регіонах країни при реформуванні сільськогосподарських підприємств та створенні нових організаційно-правових форм господарювання в АПК, що підтверджується відповідною довідкою Міністерства аграрної політики України (№ 37-11-15/10128 від 8.12.2000).

Наукові розробки автора дисертації у повному обсязі впроваджені у виробництво при проведенні аграрних реформувань в Івано-Франківській області, які здійснювалися за його безпосередньою організаційно-методичною участю. Підтвердженням цього є відповідні довідки: облдержадміністрації (№ 01-16/465 від 29.11.2000) та Галицької райдержадміністрації (№ 1-10/380 від 18.12.2000). Наукові розробки дисертанта з проблем розвитку аграрних відносин у вигляді рекомендацій запроваджуються у Львівській області (довідка облдержадміністрації № 401 від 27.12.2000).

Результати наукових досліджень автора використовуються у навчальному процесі підготовки студентів економічного факультету у Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника (довідка № 08-01-366 від 22.11.2000) та Львівському державному аграрному університеті (довідка № 01-28-03 від 22.12.2000), у навчально-методичній роботі викладачів, для підготовки та перепідготовки фахівців економічного профілю. Вони використовуються також науковцями й аспірантами у науково-дослідній роботі.

Особистий внесок здобувача. Виконане дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею автора, внаслідок чого одержані результати у всій їх повноті належать безпосередньо йому.

Сукупний внесок у досліджувану проблему полягає в: теоретичному обґрунтуванні та конкретизації визначення категорії аграрних відносин, побудові функціонально-структурної моделі розвитку аграрних відносин; розробці науково-методологічних засад здійснення аграрної реформи у регіоні; розкритті особливостей аграрної реформи у регіоні; розробці програми і методики організації проведення аграрних перетворень в області, районі, сільському поселенні, агроформуванні; розробці моделей і механізмів реформування колективних господарств; обґрунтуванні концептуальних основ освоєння нового етапу аграрних відносин. При розробці функціонально-структурної моделі розвитку аграрних відносин і реформаційного середовища використано концептуальні ідеї співавтора з яким були опубліковані наукові праці.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні й методологічні положення, а також прикладні результати дисертаційного дослідження апробувались на наукових, науково-практичних конференціях, нарадах: всеукраїнській науковій конференції “Становлення національної економіки України”, Львів, 1995 р.; міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми економічної політики у вільних економічних зонах”, Чернівці, 1995 р.; науково-практичній конференції “Розвиток приватно-орендних підприємств”, Київ, 1997 р.; міжнародній науково-практичній конференції “Реструктуризація економіки та інвестиції в Україні”, Чернівці, 1998 р.; міжнародній науково-практичній конференції “Стратегія економічного розвитку в умовах глобалізації”, Чернівці, 2000 р.; міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми економіки агропромислового комплексу і формування кадрового потенціалу”, Харків, 2000 р.; міжнародній науково-практичній конференції “Реструктуризація аграрних підприємств і земельна реформа: стан, проблеми, перспективи”, Київ, 2000 р.

Результати наукових досліджень доповідались автором також на засіданнях відділення соціально-економічних проблем села Інституту аграрної економіки УААН, на обласних та районних нарадах, семінарах керівників та спеціалістів агропромислового комплексу, загальних зборах членів колективних сільськогосподарських підприємств.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображено у 35 опублікованих наукових працях загальним обсягом 33,6 др. ар. Серед публікацій: одноосібна монографія “Реформування в аграрному секторі регіону” (15,7 др. арк., рецензія у журналі “Економіка АПК”. – 2000. – № 12. – С. 86); одноосібна брошура “Науково-прикладні аспекти розвитку аграрних відносин у регіоні Карпат” (6,0 др. арк.); 4 колективні монографії; 29 статей у наукових виданнях, у тому числі 21 – у фахових журналах, наукових збірниках і вісниках, 5 – у матеріалах науково-практичних конференцій, а також 3 – в організаційно-методичних рекомендаціях.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних літературних джерел з 228 найменувань, 6 додатків і включає 42 таблиці та 8 рисунків. Повний обсяг дисертації становить 381 сторінку комп'ютерного тексту, у тому числі таблиці займають 28 сторінок, рисунки – 5, додатки – 6 сторінок.

Основний зміст дисертаційної роботи

У першому розділі “Теоретичні та науково-методологічні засади розвитку сучасних аграрних відносин” висвітлено наукові основи сучасних аграрних відносин у їх найбільш загальному розумінні, а також особливості їх застосування при здійсненні аграрних реформувань у регіоні. Наголос зроблено на тому, що розвиток людства, окремих країн і епох ґрунтується на одночасному більш чи менш узгодженому прояві великої сукупності соціально-економічних і суспільно-політичних процесів і явищ. Це повною мірою стосується також змін, які відбуваються у сільському господарстві та навколо нього і які у найбільш загальному розумінні формують аграрні відносини, що складаються у кожній країні на кожному конкретному етапі її розвитку. Вони проявляються у найважливішому секторі економіки, від рівня розвитку якого значною мірою залежить рівень соціально-економічного розвитку країни. Тому в становленні та ефективному функціонуванні усіх систем і країн одне з найважливіших місць посідає аграрний сектор, а з ним – і рівень розвитку аграрних відносин. У зв'язку з цим винятково важливого значення набуває чіткість визначення категорії аграрних відносин.

До недавнього часу аграрні відносини повністю або значною мірою ототожнювалися із земельними відносинами, що зумовлювалося двома групами обставин: з одного боку – визначальним місцем землі у сільськогосподарському виробництві, з іншого – тим, що відомі у світі аграрні реформи мали одну мету – перерозподіл землі між різними групами членів даного суспільства. Його особливістю було те, що він не завжди відбувався на користь селян.

В умовах сучасної України, коли об'єктивно необхідним став глибокий перегляд не лише земельних, але й майнових відносин власності, а також перехід до прогресивних форм господарювання, аграрні відносини набувають істотно ширшої наукової сутності, глибшого значення і цільового призначення. У зв'язку з цим обґрунтовано розуміння аграрних відносин як стратегічно зорієнтованих суспільно-політичних і соціально-економічних відносин з приводу політичного, правового, економічного, соціального та організаційного забезпечення переведення сільського господарства разом з його серцевиною – землею, всього аграрного сектора економіки на найсучасніші, найбільш прогресивні засади розвитку. Крім виконання безпосередньо агропродовольчої функції, сучасним аграрним відносинам належить виключно важлива роль у системі державотворення України, гарантуванні державі продовольчої безпеки. Відповідно до цього вони посідають одне з визначальних місць у системі суспільно-виробничих відносин у країні в їх найширшому розумінні. Згідно з цим розроблено функціонально-структурну модель розвитку аграрних відносин (рис. 1). Найважливішими особливостями цієї моделі є функціонування аграрних відносин у чіткому політико-правовому полі, сприятливому для їх ефективного розвитку, та єдність у них всебічно обґрунтованих стратегії, тактики і етапів практичного здійснення. Модель включає п'ять функціональних блоків: власне реформаційний, макроекономічний, забезпечуючий, результативний, пореформеного розвитку агроформувань, створених у процесі розвитку аграрних відносин. Практика засвідчує, що кращі результати реформування одержують там, де всі ці компоненти тісно поєднуються і доводяться до системного завершення.

Під кутом зору дотримання цих же вихідних засад досліджується сучасна аграрна реформа.

Важливе місце у вивчені розвитку аграрних відносин відводиться розгляду “селянського питання”. Воно базується на визначальному місці в аграрних відносинах інтересів селянина і передбачає політико-правове та соціально-економічне вирішення всієї сукупності проблем,

підпорядкованих їх задоволенню, незалежно від того, супроводжують вони його постійно чи виявляються тільки у процесі аграрної реформи. Практичній реалізації селянського питання повинно належати визначальне місце у всій системі сучасних аграрних відносин. Це питання виступає як найважливіша методологічна підвалина, на якій повинна ґрунтуватися аграрна реформа у її найсучаснішому розумінні.

Методологія розвитку сучасних аграрних відносин базується на сукупності найважливіших вихідних положень, які покликані забезпечити ефективне досягнення у процесі їх реформування стратегічно орієнтованої кінцевої мети. Визначальними серед них є такі: відповідність суті, мети і механізмів розвитку аграрних відносин, включаючи їх найсуттєвіше сучасне вираження (аграрну реформу), політичним і соціально-економічним завданням становлення державності країни; узгодженість мети, завдань і механізмів здійснення реформи в аграрній сфері й економіці взагалі; поступально-соціальна спрямованість реформи, серцевиною якої є таке вирішення селянського питання, завдяки якому максимально забезпечувалися б інтереси не лише селянства взагалі, а й кожного селянина зокрема; державне регулювання розвитку аграрних відносин, включаючи економічну підтримку державою аграрних реформувань; своєчасне і якомога повніше обґрунтування кінцевої мети, етапів, тактики і механізмів здійснення реформи; достатньо надійне правове забезпечення реформування аграрних відносин; надійне кадрове (кадрово-управлінське) забезпечення реформи; комплексне вирішення усіх складових реформи та інші.

У другому розділі “Розвиток земельних відносин у регіоні” розглянуто сукупність питань, що стосуються проведення земельної реформи.

Розгляд проблеми земельних відносин включає у себе аналіз особливостей розташування регіону на території великих гірських і лісових масивів. Недостатня забезпеченість краю сільськогосподарськими угіддями створює певні труднощі при організації розподілу та використанні земельних ділянок у процесі реформи. Регіон істотно відрізняється від усієї іншої території країни ступенем розораності сільськогосподарських угідь та співвідношенням ріллі й площ, зайнятих природними і штучними пасовищами та сіножатями, а також багаторічними насадженнями. Це зумовлює неоднакові умови для розвитку різних сільськогосподарських галузей. Водночас спостерігається велика строкатість показників якості ріллі. Обробіток землі ускладнюється надміру великою дрібноконтурністю земельних ділянок, у тому числі присадибних.

Внаслідок земельної реформи в регіоні відбувся значний перерозподіл земельних угідь. За період з 1990-го по 2000 р. на 38,6 % зменшились площі сільськогосподарських угідь у колективних господарствах при одночасному збільшенні у 2,9 раза земель, переданих громадянам та фермерам. При цьому найбільше (у 4,2 раза) розширення земель у громадян відбулося у Закарпатській області, найменше (у 1,8 раза) – в Івано-Франківській.

В регіоні активно і швидкими темпами здійснюється приватизація земельних ділянок. Станом на 1 липня 2000 р. їх приватизацію здійснили 93,6 % громадян, в Україні – 85 %.

Відповідно до законодавства у регіоні проведено паювання земель. Середня земельна частка (пай) на одного власника сертифіката становить 1,11 га. Цей показник значно (у 3,6 раза) нижчий від загальноукраїнського (3,98 га). Площа земельного паю в областях регіону коливається від 0,83 га у Закарпатській до 1,37 га у Чернівецькій (у Львівській та Івано-Франківській областях ці величини близькі і становлять відповідно 1,07 та 1,10 га).

Більшість (87,9 %) громадян, які отримали право на земельну частку (пай), передала її в оренду агроформуванням, створеним на базі реформованих підприємств (табл. 1).

Таблиця 1

Укладення договорів та плата за оренду земельних

часток (паїв) станом на 1 липня 2000 р.

Договірні відносини Закарпат-ська Івано-Франків-ська Львів-ська Черні-вецька Карпат-ський регіон Україна

Укладено договорів оренди земельної частки, тис. шт. 85,3 151,8 242,8 142,1 622,0 5502,1

у т. ч. з господарствами, де отримано земельну частку, % 99,5 84,5 83.7 91.8 87,9 88,0

Укладено договорів оренди за строками їх дії, % на 1 – 3 роки 96,0 36,7 8,8 66,9 40,8 47,0

на 4 – 5 років 4,0 52,7 76,8 29,3 50,1 39,1

на більше 5 років – 10,6 14,4 3,8 9,1 13,9

Плата за оренду земельних часток, за 1 га на рік, грн. 63,9 87,9 71,0 99,1 80,8 68.8

у т. ч. грошова, % 100,0 18,2 36,2 3,3 26,5 17,3

натуральна (продукція), % – 73,0 53,0 86,5 64,0 73,4

відробіткова (послуги), % – 8,8 10,8 10,2 9,5 9,3

Понад 90 відсотків договорів оренди укладено на строк до п'яти років, у тому числі більше половини – на 4 – 5 років. Плата за оренду земельних часток у регіоні становить 80,8 грн. і коливається від 63,9 грн. у Закарпатській до 99,1 грн. у Чернівецькій областях. У структурі орендної плати переважає (64,0 %) натуральна оплата (продукцією). На грошову оплату припадає 26,5 % і на відробіткову (послугами) – 9,5 % .

Невеликі площі земельних паїв, а також незначні розміри присадибних ділянок (0,15 – 0,25 га), які припадають пересічно на сільський двір регіону, сприяли тому, що 4,7 % власників сертифікатів розширили присадибні ділянки за рахунок пайових земель і господарюють на них без створення юридичної особи (в Україні – 1,8 %). Такі розміри земельних ділянок дозволяють власникам обробляти їх самостійно, силами членів сім'ї.

Особливість використання земельних паїв у деяких областях регіону полягає у тому, що порівняно велика частка громадян отримала земельні ділянки єдиним масивом на групу власників земельних часток (паїв). У Івано-Франківській області такий шлях обрали 89 % цих осіб, у Закарпатській – 84 % (в Україні – 33 %).

Паювання землі спричинило рух права власності на земельну частку (пай), тобто переходу її до іншого власника шляхом успадкування, дарування, обміну і продажу. На середину 2000 р. офіційно було зареєстровано лише 1,5 % переходів права на земельну частку (пай) до загальної кількості виданих сертифікатів (в Україні – 3,3 %).

Одержання у приватну власність земельних паїв також ще не стало масовим явищем. Станом на 1 липня 2000 р. у регіоні замінили сертифікати на державні акти лише 2,9 % тих, хто отримав право на земельну частку (пай). З них 78,2 % ведуть приватні господарства без створення юридичної особи.

Після передачі земельних ділянок (прав на них) у власність найскладнішими проблемами розвитку земельної реформи є набуття власниками реальних прав власності на них і підвищення їх соціально-економічної віддачі.

У третьому розділі “Розвиток паювання майна і реформування сільськогосподарських підприємств'' узагальнено результати досліджень автора, виконаних у регіоні, починаючи з 1989 р.

Обґрунтовано період обчислення базових паїв, визначено критерії та здійснено розрахунки коефіцієнтів трудового внеску кожного члена колгоспу в колективне надбання, проведено індексацію оплати праці колгоспників, обчислено індивідуальні майнові паї, а також нормативи відрахувань у дивідендний фонд. Під методичним керівництвом і за безпосередньою участю дисертанта здійснено паювання майна та реформування колективних господарств у Івано-Франківській області та інших областях країни.

Розвиток паювання майна в регіоні включає два етапи: один з них охоплює період з 1989 р. до прийняття у 1992 р. Закону України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, інший – всі наступні реформаційні перетворення.

Аналіз досвіду паювання майна, а також процесів, які спостерігалися при цьому, дав можливість зробити висновок, що реформування колективних господарств виходитиме за межі одноваріантних рішень і зумовить появу різних форм нових господарств, які розвиватимуться за багатоваріантним сценарієм.

Новітній характер реформування в сільському господарстві зумовив необхідність пошуку найбільш прийнятних для цього підходів. Вихідними було визначено такі засади: достатньо повне і глибоке усвідомлення селянами суті, мети, завдань і механізмів проведення конкретних перетворень в аграрному секторі; формування кадрово-управлінської вертикалі, а також сприятливого для їх ефективного розвитку реформаційного середовища тощо. Ці та інші аспекти проблеми втілено в розробленій автором організаційно-структурній моделі аграрної реформи, сутність якої розкрита в його монографії ”Реформування в аграрному секторі регіону”.

На підставі вказаних положень обґрунтовано ряд передбачень. Зміст одного з них полягає у тому, що одні реформаційні перетворення обов'язково спричинять інші прогресивні зміни, які в сукупності стануть базою для прискорення, поширення і поглиблення соціально-економічних змін. Ще одне передбачення базувалося на тому, що вияв у ході реформи прогресивних процесів і явищ зумовить безперервність, перманентність, нескінченність аграрної реформи. Взяті в єдності, ці положення дали підстави зробити висновок про те, що аграрна реформа матиме довготерміновий характер.

З самого початку реформування колективних господарств в інші агроформування виникла необхідність розробки найбільш прийнятних для цієї мети організаційно-правових структур (моделей). Їх вихідними засадами були визначені організаційно-правовий тип новостворюваного підприємства, характер внутрішньогосподарських відносин у ньому, поєднання приватної власності засновників нових підприємств на земельні та майнові паї з колективними формами господарювання, рівень комплексності реформування, характер господарювання – індивідуальний чи колективний.

Як показала практика, найбільш доцільними виявились такі моделі: реорганізація колективного господарства у нове агроформування із збереженням його земельно-майнової цілісності; реорганізація колективного господарства у нове агроформування з одночасним створенням на його базі приватних господарств; ліквідація колективного господарства з передачею єдиним комплексом майна та землі в оренду приватному агроформуванню; ліквідація колективного господарства, включаючи повний розподіл майна і землі між його членами, без створення нового агроформування; комплексне реформування аграрного сектора сільського поселення на основі створення на базі колективного господарства нового агроформування, а також фермерських господарств. На їх основі здійснено реформування колективних сільськогосподарських підприємств у регіоні. Воно, як правило, відбувалося поетапно. У дисертації детально розкрито організаційно-методичні особливості такого реформування.

У четвертому розділі “Розвиток аграрних перетворень у приватному секторі” основну увагу зосереджено на результатах дослідження змін, що відбувалися в особистих підсобних господарствах громадян (ОПГГ) та у селянських (фермерських) господарствах. Крім того, окремо проаналізовано сукупність аграрних перетворень в окремо взятому сільському поселенні.

Реформування аграрних відносин у регіоні створило умови для прискореного розвитку ОПГГ, у яких площа сільськогосподарських угідь зросла з 1990 р. до 2000 р. у 2,8 раза. Цьому сприяла поступальна орієнтація обласних і місцевих органів влади на надання у зростаючих розмірах земельних ділянок селянам та іншим громадянам сіл. Внаслідок цього на початок 2000 р. в ОПГГ регіону було зосереджено 45,5 % сільськогосподарських земель (в Україні – 15,5 %) з коливаннями від 37,5 % у Чернівецькій області до 55,4 % – у Закарпатській. Результатом цього стало виробництво у 1999 р. у цій категорії господарств 86,8 % валової продукції сільського господарства регіону, у тому числі у Закарпатській області – 93,2 %, в Івано-Франківській і Львівській – 87 % і в Чернівецькій – 78,5 % (в Україні – 60 %).

Збільшення в ОПГГ площ сільськогосподарських угідь дозволило їм значно розширити площі посівів найважливіших культур і збільшити поголів'я тварин, що зумовило підвищення частки цих господарств у виробництві валової продукції сільського господарства. За 1999 р. підсобні господарства регіону виробили (відносно до всіх категорій господарств) 99,1 % картоплі, 94,7 % овочів, 93,5 % плодів і ягід, 41,2 % зерна, 30,9 % цукрових буряків, 90,7 % молока, 87,9 % м'яса 84,9 % вовни. Хоч підвищена частка присадибних господарств у виробництві продукції сільського господарства переважно зумовлена значним скороченням її виробництва у суспільному секторі, це ніяк не зменшує визначального місця і ролі присадибного сектора у тому, що сільське господарство регіону в основному задовольняє внутрішньообласні потреби у продукції сільського господарства.

На підставі цих та інших результативних показників обґрунтовано висновок про те, що господарства громадян регіону утвердили себе як основні виробники всіх видів продукції сільського господарства.

Порівняльний аналіз динаміки виробництва валової продукції на 100 га сільськогосподарських угідь суспільними і приватними господарствами (табл. 2) дав підстави для висновку, що обидва сектори допустили її великий спад. Проте і за цих обставин у розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь приватний сектор регіону за 1999 р. виробив продукції у вісім разів більше порівняно з суспільним.

Той же аналіз показав, що у підсобних господарствах громадян виробництво продукції на 100 га сільськогосподарських угідь було дещо меншим, ніж у середньому в Україні, що найбільшою мірою зумовлено нижчою якістю земель у регіоні. Проте у зв'язку з вищою питомою вагою цього сектора в регіоні у площі сільськогосподарських угідь(44 %) та валовій продукції (86,1 %), проти відповідно 14,8 % та 59,0 % в Україні, всіма категоріями господарств регіону валової продукції на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено в 1,9 раза більше, ніж в Україні.

Темпи приросту продукції у господарствах присадибного сектора нижчі порівняно з розширенням у них земельних площ. Це підтверджується тим, що коли земельні площі в них за 1990 – 1999 рр. зросли у 3,3 раза, то валова продукція – лише на 13,1 %. Основних причин цього дві: по-перше, розширення земельних ділянок цих господарств у більшості випадків відбувалося за рахунок менш продуктивних земель і, по-друге, селяни не в змозі з такою ж старанністю обробляти нові ділянки, як це вони робили на обжитих присадибних землях.

Таблиця 2

Валова продукція на 100 га сільськогосподарських

угідь (у порівнянних цінах 1996 р.)

Категорії господарств, регіон Роки

1990 1991 1992 1997 1998 1999

Всі категорії господарств, тис. грн. Україна Карпатський регіон 116,6 163,8 102,0 150,4 96,4 152,4 69,1 120,8 62,4 108,3 58,4 112,6

Суспільний сектор, тис. грн. Україна Карпатський регіон 87,7 96,5 73,3 82,9 64,6 85,8 36,5 40,3 30,9 30,0 28,3 27,4

Особисті підсобні господарства громадян, тис. грн. Україна Карпатський регіон 557,0 637,8 518,7 506,4 391,1 307,9 268,0 235,1 249,9 212,4 232,3 220,1

Співвідношення суспільного та приватного секторів, рази Україна Карпатський регіон 1: 6,3 1: 6,6 1: 7,1 1: 6,1 1: 6,0 1: 3,6 1: 7,3 1: 5,8 1: 8,1 1: 7,1 1: 8,2 1: 8,0

До зародження фермерства у регіоні селяни виявили підвищений інтерес. Як і в країні загалом, тут спостерігалися вищі темпи розширення земельних площ селянських (фермерських) господарств порівняно з приростом їх чисельності. Одним із наслідків цього стало прискорення темпів зростання розмірів таких господарств за критерієм наявної у них землі. Площа сільськогосподарських угідь у фермерів регіону збільшилася з 1991 р. до 1999 р. у 9,2 раза, а кількість господарств зросла в 6,1 раза (в Україні – відповідно в 29,2 та 17,1 раза). Площа угідь одного господарства в регіоні на початок 2000 р. склала 12,4 га, або в 2,6 раза менше, ніж у країні. Оскільки за критерієм площі угідь на господарство регіон значно відстає від середнього показника в Україні, а додаткових земель для надання їх фермерам немає, цей сектор тут розвиватиметься переважно за рахунок орендування земель.

Аналіз показників розвитку селянських (фермерських) господарств: посівних площ, урожайності сільськогосподарських культур, поголів'я та продуктивності тварин, забезпечення цих господарств матеріально-технічними ресурсами – дає підстави зробити висновок про те, що фермерам регіону доводиться працювати у складніших умовах, ніж ті, що склалися у цілому в країні.

Результати реформування сільськогосподарських підприємств станом на 1 липня 2000 р. свідчать, що у регіоні на базі 1359 колективних господарств було створено 1681 нове агроформування. Тобто коефіцієнт реформування, визначений як співвідношення кількості новостворених агроформувань до чисельності реформованих колективних господарств, становить 1,24 з коливаннями від 1,11 у Львівській області до 1,39 – у Чернівецькій (в Україні – 1,28). Це вказує на те, що реформування колективних сільськогосподарських підприємств у більш прогресивні агроструктури не спричинило їх надмірного подрібнення.

Найбільша частина агроформувань (42,2 %) припадає на товариства з обмеженою відповідальністю, які орендують 46,2 % землі, і 27,4 % – на приватні (приватно-орендні) підприємства (22,1 % землі). Практично однакову питому вагу мають сільськогосподарські кооперативи і селянські (фермерські) господарства (11,4 та 11,1 %).

У п'ятому розділі “Концептуальні основи освоєння нового етапу розвитку аграрних відносин” обґрунтовано основні напрями ефективного використання можливостей сільського господарства регіону, які виникли за період здійснення аграрних реформувань. Вони повинні зупинити спад обсягів виробництва продукції і забезпечити його стабільний розвиток. Загальний занепад сільського господарства за роки дослідження в регіоні характеризується зниженням у 6,1 раза виробництва валової продукції сільського господарства в суспільному секторі при його частковому (на 14,1 %) збільшенні у приватному секторі (рис. 2).

Визначено, що для досягнення кінцевої мети аграрної реформи необхідно розробити і практично втілити систему концептуальних заходів. Вони об'єднані у чотири групи: обґрунтування найважливіших передумов ефективного розвитку аграрних відносин; подолання спаду, забезпечення стабілізації і поступове нарощування обсягів виробництва продукції сільського господарства; оздоровлення соціальної ситуації в аграрному секторі економіки; здійснення системи заходів щодо організаційного забезпечення нового етапу розвитку аграрних відносин.

Найважливішими критеріями поглиблення і підвищення ефективності розвитку аграрних відносин визначено такі: перехід від малоефективного і переважно збиткового господарювання до розвитку на засадах поступового підвищення рентабельності сільськогосподарського виробництва; прискорене формування на селі реального і ефективно діючого середнього власника і господаря; освоєння організаційного функціонування нових форм господарювання і забезпечення їх