ХАРКIВСКИЙ ВIЙСЬКОВИЙ УНIВЕРСИТЕТ

БIЛЬЧУК НАТАЛЯ ЛЕОНIДIВНА

УДК 130.3

КОРДОЦЕНТРИЗМ ЯК МЕТОДОЛОГIЧНИЙ ПРИНЦИП ЦIЛIСНОГО РОЗУМIННЯ ЛЮДИНИ ТА МIСЦЯ В СУСПIЛЬСТВI

09.00.03 - соцiальна фiлософiя та фiлософiя iсторiї

автореферат

дисертацiї на здобуття наукового ступеня

кандидата фiлософських наук

Харкiв - 2001

Дисертацiю рукопис.

Роботу виконано на кафедрi фiлософi Нацiонального аерокосмiчного унiверситету iм. М..Жуковського “ХАI” Мiнiстерства освiти i науки Украни

Науковий керiвник - доктор фiлософських наук, професор Байрачний Кiм Олексiйович, Нацiональний аерокосмiчний унiверситет iм. М.. Жуковського “ХАI”, професор кафедри фiлософi;

Офiцiйнi опоненти: доктор філософських наук, професор Надольний Iван Федотович, Українська академія державного управління при президентові України, декан заочного факультету;

кандидат філософських наук, доцент Малнкова Людмила Андріївна, Харкiвський державний унiверситет будiвництва та архiтектури, завiдувач кафедри фiлософiї.

Провiдна установа: Нацiональний iнститут статегiчних дослiджень НАН України, м. Київ.

Захист вiдбудеться “_26_” квiтня 2001р. о 15.00 годинi на засiданнi спецiалiзовано вчено ради Д 64.702.05 при Харкiвському вiйськовому унiверситетi за адресою: 61043, Харкiв, Динамiвська, 6, ауд. 606.

З дисертацiю можна ознайомитись у бiблiотецi Харкiвського вiйськового унiверситету за адресою: 61043, Харкiв, майдан Свободи, 6.

Автореферат розiсланий “24” березня 2001р.

Вчений секретар

спецiалiзовано вчено ради,

кандидат фiлософських наук, професор __________________ Мануйлов .М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Соціокультурні процеси на сучасному етапі характеризуються загальною кризою, особливістю якої є те, що її системоутворюючим елементом стає кризовий стан духовності людини (особистості) та суспільства (О.Шинкаренко, Н.Бусова, А.Кураєв, Ф.Фукуяма, Х.Арендт, К.Войтила, А.Соболєв, Н.Мотрич та ін.). З одного боку, поява поняття “інформаційне суспільство” змінює роль і місце людини в соціальній системі й вимагає нового підходу до визначення якостей самої особистості, з іншого, перехідний період у суспільствах, який охопив більше чверті населення світу, демонструє нормативну багатоваріантність, при виборі з якої часто домінує прагматизм або конформізм. Ці процеси примусили з усією серйозністю поставити перед світовою філософською думкою проблему вироблення нової парадигми в поясненні сутності людини, її місця та ролі в суспільстві, де визначальним фактором є морально-духовні орієнтири особистості. Соціальні процеси, що відбуваються в цей час у нашій країні та у світі в цілому, характеризуються такими особливостями.

Перша - це підвищена увага до проблеми особистості у вітчизняній філософії, що викликано необхідністю побудувати концепцію нової держави. Специфікою виникнення демократичного суспільства є самоорганізація і саморозвиток складових його елементів і наявність зворотного зв'язку між суб'єктом (особистістю) та об'єктом (державою) соціальної системи. Через те, що для “закритих” суспільств (тоталітаризм) характерне знеособлювання індивідуальності та загальна одномірність духовного життя, у центрі уваги дослідників опинилась проблема визначення сутності та умов розвитку гармонійної особистості з урахуванням її морально-духовних цінностей та принципiв. Крім того, при розкритті тенденцій історико-культурного відродження української державності обов'язковою умовою є виявлення своєрідності національного світорозуміння. Сучасна епоха вимагає творчого аналізу спадщини українських філософів та імпліціювання досягнутих ними результатів у соціально-інтелектуальну ситуацію сьогодення.

Друга - це проблема формування цілісної людини та підвищення уваги до духовно-моральних цінностей i орієнтирів. Однобічне розуміння людини, світу й суспільства (раціоналізм) порушило їхню єдність і гармонійний розвиток. На думку дослідників (Н.Бусової, А.Кураєва, К.Войтили) людина, яка позбавлена морально-духовних основ існування, втрачає свою цілісність та в своєму iснуваннi розпадається на безліч соціальних ролей, носієм яких вона є. При цьому, пластичність внутрішніх взаємозв'язків, що характеризує “відкриті” суспільства, приводить до динамічності соціальних функцій та поведінкових нормативів людини. Негативним наслідком цього стає невизначеність моральних цінностей і як підсумок - криза духовності, втрата смислу власного буття, деформація особистості і порушення її соціалізованості (Ф.Фукуяма).

Третю особливість визначено відсутністю на сучасному етапі загальноприйнятої всеосяжної концепції кордоцентризму. Екзістенціально-антропологічний підхід, характерний для національного мислення, в поєднанні зі звертанням до феномена “серце”, складає поняття “кордоцентризм” (Д.Чижевський). більш широке використання терміна “кордоцентризм” обумовлено особливим інтересом українських дослідників до “філософії серця” П.Д.Юркевича, яка відбила особливості національної філософії. Відзначимо, що традиція пов'язує “філософію серця” з релігійною філософією, тому поняття “кордоцентризм” відображує пізнавальні здібності “серця”, тобто чуттєво-емоційне та морально-етичне відношення людини до об'єкта пізнання (Бога). В українській філософській традиції кордоцентризм розуміють як національну особливість (морально-емоційне, “сердечне” бачення світу). Така інтерпретація є однобічною і не відбиває специфіки кордоцентризму, ототожнюючи його з ученнями про “серце” та з “філософією серця”, у якiй визначено “серце” як поняття й принцип філософських побудов і позначено його методологічну функцію. У цьому плані перспективним є комплексний аналіз і розвиток з урахуванням соціальної проблематики “філософії серця”, у якій центральне поняття (“серце”) дозволяє органічно поєднати в людині її духовну, моральну, почуттєву та вольову сутності в єдине ціле й представити як цілісну особистість.

Прагнення знайти підхід, в якому цілісність внутрішнього світу людини забезпечує взаємозв'язок особистості й суспільства - характерна риса кордоцентризму. Звертаючись до проблем духовності, моральності і єдності внутрішнього світу людини, кордоцентризм як принцип цілісного розуміння особистості відповідає пошукам соціально-філософської думки. Криза духовності як криза суспільства та нерозв'язаність проблеми людини визначають актуальність теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами та темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах колективної теми кафедри філософії Національного аерокосмічного університету ім. М.Є.Жуковського “ХАІ” “Моделювання фахівця вищої освіти в сучасних умовах”, що входить у план наукових досліджень університету згідно з замовленням Міністерства освіти та науки України.

Мета та задачі дослідження. Метою дослідження є визначення кордоцентризму як методологічного принципу цілісного розуміння особистості і її місця у суспільстві. сформульована проблема вимагає філософського аналізу розвитку самого поняття “серце” та комплексного дослідження “філософії серця” й розвитку її з урахуванням соціально-філософської проблематики.

Мету досягнуто шляхом вирішення таких задач:

-

-

-

-

-

-

Об'єкт дослідження - проблема людини у концептуальному полі поняття “серце” та методологічні ідеї, що визначають її взаємозв'язок із суспільством.

Предмет дослідження - кордоцентризм як методологічний принцип цілісного розуміння особистості i її місця в суспільстві.

Методологічною основою дисертаційного дослідження є концепції-методології Платона, Августина, Б.Паскаля, І.Канта, Ф.Шеллінга, Л.Фейєрбаха, О.С.Хом’якова, І.Киреєвського, П.Д.Юркевича, С.Л.Франка, Б.П.Вишеславцева та ін., які представлено в історії філософії. Досягнення сформульованих цілей і вирiшення задач здійснено у межах соціально-філософського аналізу проблеми цілісності людини в концептуальному полі феномена “серця” з використаннням таких методiв: феноменологічного - для аналізу інтерпретацій і ролі феномена “серця”; діалектичного, що розкриває процес дослідження від одиничного (“серце”) до особливого (“філософія серця”) і від них до загального - кордоцентризму як методологічного принципу, а також перетворення “серця” від образу до поняття філософської рефлексії; порівняльно-узагальнюючого - при виведенні основ формування кордоцентризму та системного аналізу, який дозволяє сформулювати його основні положення та ідеї. У роботі також використано загальнонаукові принципи об'єктивності, історичності, послідовності та цілісності.

У даній роботі мета i обраний метод обумовили взаємозв'язок антропології з соціальною філософією при визначальній ролі останньої.

Наукова новизна дослідження. Дана робота є однією з перших в Україні і країнах колишнього СРСР, у якій представлено поняття “серце” як основу цілісності особистості та принцип соціально-філософських побудов. Вперше наведено методологічний аспект поняття “серце”, що дало підставу визначити кордоцентризм як принцип цілісного розуміння особистості і її місця у суспільстві.

В роботi висунуто ряд положень, якi конкретизують наукову новизну:

- визначено методологічне значення поняття “серце” у різних областях філософського знання, що забезпечує діалектичну єдність протилежних сторін процесів та явищ;

- виконано теоретичний аналіз процесу становлення й розвитку феномена “серце”, у результаті якого його представлено у вигляді філософського поняття, що виражає метафізичну основу духовності та моральності особистості й зумовлює цілісність її внутрішньої сутності та всіх проявів;

- охарактеризовано особливості різних філософських традицій в інтерпретації “серця” та намічено тенденції його подальшого розвитку. Систематизовано матеріал досліджень поняття “серце” у соціально-філософському контексті антропологічних учень і визначено характерні риси “філософії серця” як концепції цілісної особистості. Це дозволило, по-перше, відокремити “філософію серця” від учень про “серце” і, по-друге, показати, що однобічне трактування поняття “серце” призводить до часткового розуміння сутності людини, тобто не розкриває соціальної значущості індивідуального аспекту особистості;

- розкрито поняття “серце” як метафізичну основу морально-духовної особистості, що мiстить чуттєво-емоційні схильності, діяльно-вольові характеристики й пізнавальні здібності людини та синтезує загальнолюдські та індивідуальні смислоутворюючи орієнтири;

- представлено “сердечність” як метод взаємозв'язку людини, світу та суспільства, метод, що розкриває різні процеси життєдіяльності особистості як обумовлені морально-духовними цінностями та принципами;

- виділено кордоцентризм як методологічний принцип соціально-філософської рефлексії, що розкриває процес розвитку особистості і її взаємозв'язків з суспільством як обумовлений цілісністю її внутрішнього духовного світу.

Науково-теоретичне та практичне значення дослідження полягає в тому, що розроблені в ньому положення мають важливе значення для вирішення питань, що стосуються проблеми цілісності людини, морального удосконалення особистості і її значення для відродження духовності суспільства. Наведений у роботі матеріал, основні положення та висновки сприяють розумінню специфіки української філософської думки та визначенню можливих орієнтирів у розвитку української державності.

Розкриття кордоцентризму як методологічного принципу дозволяє імпліціювати його положення в соціально-філософські вчення й дати методологічне обґрунтування проблеми людини (особистості) на сучасному етапі. Одержані результати можна використовувати для подальшого дослідження поняття “кордоцентризм”.

Основні положення дисертаційної роботи можуть бути застосовані при створенні курсів з історії світової та вітчизняної філософії, написанні загальних і спеціальних робіт з соціальної філософії та проблем виховання особистості (педагогіка) й побудови суспільства (соціологія).

Апробація роботи. Основні ідеї дисертаційної роботи розглянуто на V Харківських міжнародних Сковородинівських читаннях “Проблеми раціональності наприкінці ХХ сторіччя” (Харків, 1998 р.), науковій конференції молодих фахівців Національного аерокосмічного університету ім. М.Є.Жуковського “ХАІ” (Харків, 2000 р.), а також на методологічних і теоретичних семінарах кафедри філософії аерокосмічного університету.

Основні положення дисертації знайшли відображення в шести наукових статтях і тезах до конференції та викладено у двох доповідях.

Результати дослідження було використано в науково-педагогічному процесі пiд час проведення лекцій та семінарських занять з філософії і історії світової та вітчизняної культури на кафедрі філософії аерокосмічного університету.

Власний внесок автора полягає в розкритті “серця” як принципу філософських побудов; обґрунтуванні його методологічного значення; відокремленні вчень про “серце” від “філософії серця” та визначенні кордоцентризму як принципу цілісного розуміння особистості та її місця в суспільстві.

Структура дисертації. Роботу складено з вступу, трьох розділів, висновку та списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації - 178 сторінок, з них 164 сторінки основного тексту. Список літератури мiстить 181 найменування та розташований на 14 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету та задачі, наведено ознаки наукової новизни й ступінь розробленості проблеми, теоретичні та методологічні основи, а також її науково-теоретичну та практичну значущість.

У першому розділі “Становлення та розвиток учень про “серце” у західноєвропейській філософії” проаналізовано трансформацію цього феномена від образу до поняття філософської рефлексії, насамперед, у галузі гносеології. Представлено спектр інтерпретацій “серця” в античній і західноєвропейській філософських традиціях. Визначено специфіку вчень про “серце” та продемонстровано особливості розуміння сутності людини в них. Зв'язавши “серце” з чуттєво-емоційною та морально-етичною сторонами внутрішнього світу людини, філософи виявили проблему співвідношення індивідуального та соціального аспектів його сутності. Представлені в німецькій класичній філософії методологічні ідеї концепції особистості дозволяють з’ясувати значення поняття “серце” у соціальній проблематиці.

У першому підрозділі “Античність і середньовіччя: “серце” як метафора та символ внутрішнього світу людини” розкрито образно-символічне розуміння “серця” й відзначено необхідність звертання до нього, як до того, що розкриває морально-аксіологічні та чуттєво-емоційні аспекти системи людини. З’ясувавши різні інтерпретації категорії “серця”, автор дійшов висновку, що античність (в особі Платона) розглядає “серце” як образ чуттєво-емоційних схильностей, а середньовіччя (Августин) - як символ духовності та моральності людини. При цьому намічено тенденцію до розуміння значущості цих аспектів сутності людини для забезпечення цілісності її внутрішнього світу (антропологія) та всесвіту в цілому (онтологія).

Особливості східно-візантійського типу мислення дозволили зосередити увагу i обґрунтувати діалектичний метод збагнення людини та світу. Завдяки досягненням візантійських філософів вдалося підкреслити цілісність внутрішнього світу людини й звернутися до пошуку метафізичної основи її сутності.

Філософи античності та середньовіччя представили широкий спектр категорій, співпричетних з “серцем”, серед яких особливо виділяються любов, віра, пам'ять, почуття, моральні цінності, і подали його як центр душевних сил людини. Однак образність і символічність, що властиві даним епохам, не дозволили обґрунтувати філософські інтуїції щодо значення феномена “серце” для цілісного розуміння людини та всесвіту.

В другому підрозділі “Виникнення понятійного визначення “серця” та розкриття соціального аспекту сутності людини” з’ясовано методологічне значення “серця” в області пізнання, що сприяло перетворенню його в поняття гносеології. Домінуючий у Новий час раціоналізм розкрив поряд з гідностями розуму і його обмеженість. Подаючи “серце” як “суб'єкт пізнання” та зосередження первинних моральних принципів (Б.Паскаль), філософи висвітлюють аксіологічну значущість одержаного знання, як такого, що обумовлено моральними цінностями індивіда. Це ставить питання про необхідність враховувати чуттєво-емоційні та морально-етичні якості людини, які зосереджено в “серці” і які підкреслюють суб'єктивне відношення до навколишньої дійсності.

Обмеженість розгляду людини тільки як суб'єкта пізнання дала можливiсть пiдняти питання про виділення діяльно-практичного аспекту сутності людини, що дозволило створити концепцію особистості (І.Кант, Ф.Шеллінг, Л.Фейєрбах).

Розуміючи процес формування особистості як усвідомлення своєї індивідуальності в загальнородовому контексті, філософи виставляють об'єктами філософської рефлексії поняття свободи, волі та любові. При цьому вибір раціоналізму як принципу соціальної рефлексії призводить до визнання пріоритету суспільного над індивідуальним, обов'язку над мораллю (І.Кант), тобто порушується цілісність особистості та її взаємозв'язок з суспільством.

Усвідомлення, що раціонально обумовлений світ і людина позбавляються волі і, як результат цього - власного буття, сприяє пошуку іншої методологічної основи (“філософія одкровення” Ф.Шеллінга). Необхідною умовою саморозвитку і єдності світу та людини є їхня субстанціональність і наявність трансцендентно-метафізичної першооснови. При цьому вдалося акцентувати значення почуттєвого аспекту та виділити любов як причину вiльного розвитку буття.

Необхідність абсолютного начала як умови моральності (I.Кант) і вiльного існування та розвитку світу і людини (Ф.Шеллiнг) обумовила розрив між сферами трансцендентного та реального буття. На основi аналізу природи абсолютного й iснуючого встановлено, що основа їх взаємодії повинна знаходитися не в трансцендентній сфері, а в самій людині, щоб забезпечити свободу її саморозвитку (Л.Фейєрбах). Одним з підсумкiв дiяльностi західноєвропейської філософії стала розроблена концепція особистості, необхідними елементами якої, поряд з пізнавальними здібностями, є її чуттєво-емоційні здібності, діяльно-вольові якості та морально-етичні цінності.

У цілому в західноєвропейській філософії з’явилися тенденції до визначення методологічного аспекту “серця” як поняття, що зумовлює цілісність різних процесів та явищ всесвіту. Філософам вдалося розкрити складові його елементи (віра, свобода, воля, пам'ять, почуття, любов, вічні моральні цінності) та подати “серце” у вигляді поняття (в галузі гносеології). Специфікою західноєвропейського розуміння “серця” стала орієнтація на його виявлені (душевні) характеристики та протиставлення “серця” розуму. При цьому абсолютизація одного з начал (“серце”-розум) веде до однобічного розуміння взаємозв'язку особистості з суспільством. Тому в межах цiєї традиції “серце” не може бути основою цілісності системи людини, що є центральним положенням кордоцентризму.

У другому розділі “Формування української та російської філософської традицій розгляду “серця” (до сер. XIX ст.)” виявлено особливості розуміння цього феномена в указаних типах мислення. Звертання до “серця” пов'язано з підвищеною увагою українських та російських філософів до проблеми людини i обумовлено прагненням до діалектичності при розкритті її сутності та взаємозв'язку зі світом і суспільством.

У першому підрозділі “Обґрунтування “сердечності” у розумінні людини, суспільства і їхнього взаємозв'язку в українській філософській думці” акцентовано увагу на екзістенціально-антропологічному характері української філософії, що підкреслює значення почуттєвих і моральних аспектів системи людини, зосереджених у “серці”. Це дозволило сформулювати “сердечність” як своєрідний метод збагнення дійсності.

В області онтології “сердечність” орієнтує на розгляд світу через власне буття людини, обумовлюючи їхню діалектичну єдність. У гносеології “серцеве” пізнання являє собою почуттєвий та морально обумовлений акт пере-живання, який розкриває сутність об'єкта через його аксіологічну значущість для людини. У сфері антропології “сердечність” видiляє чуттєво-емоційний та морально-етичний аспекти сутності людини; визначає саморозвиток як моральне удосконалення, зберігаючи свободу, відповідальність і підкреслюючи значення індивідуальності особистості. У соціальній філософії “сердечність” уособлює мету морального удосконалення людини, результати розвитку якої повинні проявлятися в суспільній діяльності (“сродній працi”).

В українській філософії до середини XIX ст. “серце” стає символом метафізичної основи божественості людини (ідеальна сутність) та онтологічною реальністю (Г.С.Сковорода). Це дає можливість встановити зв'язок людини зі світом і суспільством. У той же час виділення “старого” та “досконалого серця” (Г.С.Сковорода) обґрунтовує недостатність його розгляду через зовнішнє виявлені властивості. таким чином, заснований на символічній інтерпретації “серця” метод “сердечності”, хоча i обумовлює єдність буття, призводить до розподілу людини на сутність і зовнішні прояви, абсолютизуючи першу. Тому наведені тенденції до цілісного розуміння людини і її взаємозв'язку зі світом і суспільством, що пов’язані зі звертанням до “серця”, на даному етапі не було реалізовано, що при вирішенні соціальних проблем призвело до розвитку індивідуалізму.

В другому підрозділі “Слов'янофіли: російська філософія в пошуках “цілісності” і “соборного” єднання людини та суспільства” розкрито соціальну спрямованість і зосередженість росiйських фiлософiв на питаннях цілісності людини та суспільства. Своєрідність вирішення проблеми гармонійності суспільства дозволяє ввести поняття “серце” у категоріальний апарат соціальної філософії. Російські філософи обґрунтовують положення, в якому поза суспільством внутрішній світ людини завжди залишається “деформованим”. Недостатність раціоналізму в сфері соціальної філософії загострює проблеми “індивід-суспільство”, “свобода-необхідність”, “сутність-явище”. Одне з вирішень цих проблем слов'янофіли бачать у вченні про “соборність” (О.С.Хом'яков), яка є особливим типом суспільного устрою, заснованому на внутрішній вільній єдності людей. Атрибутами такого суспільства стають воля, свобода, віра та любов, які підкреслюють значення особистості в системі соціальних відносин.

У той же час “соборність” є особливим методом побудови суспільства та встановлення взаємозв'язку людини зі світом, що по своїх характеристиках близький до “сердечності”. У гносеології “соборність” розкриває зв'язок теоретичного пізнання з морально-практичним (“живе знання”, “цілісний розум”), у сфері антропології підкреслює важливість внутрішнього світу людини та необхідність “збирання всіх сил душі докупи” (I.Киреєвський). умовою внутрішньої єдності людини є наявність протилежних якостей (ієрархічний склад душі (О.С.Хом'яков)), якi забезпечують динаміку розвитку особистості, здобуваючи примирення в єдиному метафізичному началі. Трансцендентність якостей такої першооснови (віра, свобода, воля та любов) пояснює однобічність трактування проблеми “людина-суспільство”. Обґрунтовуючи те, що внутрішній світ людини є основою суспільного устрою та процесу пізнання, розкриваючи необхідність єдності всіх її сторін, слов'янофіли не знаходять у самій людині основи її цілісності.

Підсумком розвитку цiєї теми в українськiй та російськiй філософії став розгляд внутрішнього світу людини як основи цілісного розуміння взаємозв'язку індивіда зі світом (“сердечність”) і суспільством (“соборність”). Необхідність iснування центру єдності внутрішнього світу людини як умови гармонізації її життєдіяльності та розкриття властивостей цього центру (свобода, віра, воля, любов) зумовили інтерпретацію поняття “серце” як метафізичної основи цілісного розуміння особистості та її місця в суспільстві.

У третьому розділі “Кордоцентризм як методологічний принцип осягнення сутності людини і її взаємозв'язку із суспільством” проведено комплексний аналіз “філософії серця” та з’ясовано повний спектр інтерпретацій поняття “серце”. Визначення функціонального аспекту “серця” обумовило розкриття кордоцентризму як методологічного принципу філософських побудов, який орієнтує на цілісне розуміння особистості, суспільства та їх взаємозв'язку.

Перший підрозділ “Основні положення “філософії серця” П.Д.Юркевича як початок розвитку кордоцентризму” присвячено аналізу його антропологічних, гносеологічних і соціальних поглядів, у результаті чого “філософію серця” представлено концептуально оформленим ученням. Синтезуючи положення українських і російських філософів щодо структури й значення внутрішнього світу людини для розкриття процесів та явищ буття, П.Д.Юркевич визначає як центр єдності духовного (сутності) та душевного (виявлення) начал людини - “серце”. Відстоюючи положення про недостатність раціоналізму при визначеннi природи людини, вiн акцентує увагу на морально-етичному та чуттєвому аспектах особистості. У результаті цього П.Д.Юркевич виводить підсумкове визначення поняття “серце” - це метафізична основа особистості, що поєднує духовну сутність з усіма властивостями людини.

Орієнтація на морально-етичний та чуттєво-емоційний аспекти стає для П.Д.Юркевича запорукою цілісного розуміння сутності людини. Визначивши основу моральності (“серце”), вiн розкриває її як природну сутність людини й з'ясовує значення особистості в області формування суспільних норм, принципів і законів. При цьому нормативну систему суспільства обумовлено ціннісними орієнтирами особистості, зосередженими в “серцi”, що є основою її цілісності та причетності загальнолюдським моральним ідеалам і принципам. “Серце” як метафізична основа моральної особистості є простим і неподільним началом, глибина якого не піддається раціональному пізнанню, що дозволяє підкреслити невичерпність індивідуальної сутності людини та зосередитися на духовному аспекті в його розумінні.

у “філософії серця” обґрунтувано функціональне навантаження “серця”, оформлено його в поняття та подано методом філософських побудов. Все це є початком формування кордоцентризму як методологічного принципу цілісного розуміння особистості та її місця в суспільстві.

У другому підрозділі “Вплив П.Д.Юркевича на розвиток соціально-філософського аспекту кордоцентризму в працях російських філософів (Б.П.Вишеславцева, С.Л.Франка) та розкриття основних його положень” проведено аналіз подальшого розвитку “філософії серця” та виділено основні положення, що дозволяють визначити кордоцентризм як методологічний принцип соціально-філософських учень.

Істотним доповненням до інтерпретації поняття “серце” стало визначення його субстанціональною “самостю” (Б.П.Вишеславцев). Це дозволило звернутися до проблем етичного характеру (походження добра та зла), розкрити механізм та умови розвитку морально-духовної особистості. Поняття “самiсть” характеризується як “втілена”, доповнюючи характеристики “серця” діяльно-вольовим аспектом і виділяючи такі складові його елементи як волю, свободу, творчість, інтуїцію. Якщо “серце” як метафізична основа моральності орієнтує на ідеалізоване розуміння людини, то визначення його як “втіленої самостi” пов'язано з індивідом, який реально iснує в буттi, що дозволяє iмплiкувати “серце” до сфери соціально-філософських учень. При цьому підкреслено, що таємнича незбагненність “серця” не вичерпується виявленими властивостями особистості, зберігаючи її гiднiсть в різних ситуаціях та умовах існування, якi обумовлено суспільним середовищем.

У той же час поняття “самiсть” розглянуто як “соборна”, що мiстить у собi всю повноту буття та суспільних відносин. Тому “серце” стає поняттям, що визначає єдність людини з навколишньою дійсністю (суспільством), а їхній взаємозв'язок будується на визнанні значущості кожного елемента системи буття. Категоріями, що виражають механізм їхнього розвитку, є свобода, воля та любов, що складають поняття “серце”. Крім того “серце” є зосередженням совісті, що розкриває процес саморозвитку людини як єдність та обумовленість індивідуальних потреб із загальнолюдськими морально-духовними цінностями.

Визначення людини та навколишнього світу (суспільства) як субстанціональних є для С.Л.Франка відправним пунктом при розкритті духовних основ будь-якого суспільства та принципів його формування. При цьому принцип солідарності визначає внутрішню єдність суспільства, в основі якої лежать рівність особистісних гiдностей і взаємна любов. Принцип індивідуальної волі розкриває механізм формування та розвитку суспільства як обумовлений визнанням унікальності кожної особистості цінністю для всієї соціальної системи. Єдність особистості та суспільства як двох абсолютних першооснов досягнуто завдяки принципу служіння (благоговіння) загальним моральним цінностям та ідеалам. Обов'язковість служіння є взаємною (“людина-суспільству”, “суспільство-людині”) й визначається “серцевим” (почуттєвим і морально обумовленим) відношенням між особистостями та суспільством у цілому, здiйснюючи зворотний зв'язок у соціальній системі.

такий спосіб зв'язку теорії “соборного” суспільства з положеннями “філософії серця”, яка розкриває значення морально розвинутої особистості, дає можливість С.Л.Франку вивести принципи формування гармонійної суспільної системи, не звертаючись до поняття “серце”. У свою чергу, це дозволяє представити кордоцентризм методологічним принципом соціально-філософських побудов і розкрити основні його положення, виходячи з комплексного аналізу “філософії серця”.

кордоцентризм як методологічний принцип соціально-філософських побудов розкриває внутрішню морально-духовну сутність особистості як основу її взаємозв'язку із суспільством і світом у цілому, забезпечуючи визнання значущості кожної індивідуальності. Однак це не веде до індивідуалізму завдяки розумінню морально-духовного аспекту особистості як такого, що визначає цілісну єдність її схованих властивостей та виявлених здібностей. Тому суспільство будується на визнанні гiдностi кожного його елемента, здiйснюючи зворотний зв'язок у соціальній системі (“людина-суспільство”), й зневажання одного є одночасно знищенням іншого.

Сутнісними характеристиками особистості є свобода, воля, любов, що визначають взаємини людей у співтоваристві; творчість та інтуїція, якi розкривають характер діяльності та потенційну невичерпанiсть здібностей і проявів особистості; совість, первинні моральні принципи, причетність і відповідальність особистості за все, що відбувається, підкреслюють сутнісну гiднiсть кожного індивіда та зумовлюють його саморозвиток. У той же час у морально-духовному аспекті особистості міститься вся повнота буття та суспільних відносин. Поняття “історична пам'ять” містить у собі особистіснi та суспільно-соціальні смислоутворюючi цінності, що формуються на підставі сімейних, регіональних, національних, загальносвітових морально-духовних традицій та принципів співіснування. Причетність кожної індивідуально неповторної особистості з загальновизнаними та спільно виробленими духовними цінностями й моральними принципами формує почуття самоповаги до власної індивідуальності та гордості за належність до конкретного співтовариства людей (родини, нації, держави, світу).

Таким чином, кордоцентризм як методологічний принцип соціально-філософських побудов розкриває цілісність морально-духовної особистості як основу її взаємозв'язку із суспільством. Його специфікою є установлення взаємозв'язку суб'єктивних та об'єктивних, індивідуальних і суспільно-соціальних аспектів системи особистості, її нескінченної сутності та скінченності проявів, що зберігає та підкреслює її гiднiсть як індивідуальності, розкриваючи місце особистості в соціальній системі.

У висновку наведено основні положення дисертаційної роботи щодо проблеми цілісності особистості та її місця у суспільстві в концептуальному полі поняття “серце”, конкретизовано висновки дослідження у межах актуальності теми та намічено перспективи її подальшого розвитку. Найбільш значущими є такi результати дисертаційного дослідження:

1. Звертання до феномена “серце” та перетворення його в принцип філософських побудов обумовлено методологічним значенням поняття “серце” та співпричетних до нього категорій. У західноєвропейській філософії намічено тенденції до розуміння почуттєвих (античність), духовних (середньовіччя), моральних (Новий час) і вольових (німецька класична філософія) характеристик системи людини як таких, що забезпечують взаємозв'язок і динамічність розвитку людини та світу. Це сприяло виділенню методологічного аспекту поняття “серце” як зумовлюючого цілісну єдність протилежних сторін процесів та явищ буття.

2. Смислове навантаження феномена “серце” у різнi періоди розвитку філософії неоднакове. Перетворення “серця” у поняття філософії пов'язано з розумінням недостатності раціоналізму, тому категорії, що розкривають це поняття, підкреслюють суб'єктивність світорозуміння та виражають душевний аспект системи людини. При цьому “серце” є зосередженням чуттєво-емоційних схильностей, діяльно-вольових здібностей та морально-етичних цінностей, якi визначають зовні виражені властивості індивіда, але не його приховану сутність. Така інтерпретація цього феномена відрізняє вчення про “серце” від “філософії серця”.

3. Комплексний аналіз концептуально та теоретично оформленого вчення “філософії серця” дозволив виділити духовний і моральний аспекти в розумінні “серця” як визначальні та разкриваючi методологічну функцію цього поняття. У результаті підсумковою інтерпретацією “серця” є визначення його метафізичною основою морально-духовної особистості, що виражає цілісність внутрішньої сутності та всіх її проявів, розкриваючи місце особистості в суспільстві. Основними характеристиками поняття “серце” є свобода, воля, любов, первинні моральні принципи, совість, творчість, інтуїція, відповідальність за все, що відбувається, самоповага, якi визначають сутнісну гiднiсть особистості.

4. Основні положення кордоцентризму як принципу цілісного розуміння особистості та її місця у суспільстві виведено, виходячи з аналізу “філософії серця” та виділення методологічної функції поняття “серце”. Позначення морально-духовного аспекту особистості як такого, що зумовлює цілісність її прихованих властивостей та виявлених проявів, забезпечує визнання сутнiсної гiдностi кожної індивідуальності. морально-духовна сутність особистості є принципом, що узгоджує індивідуальні прагнення й інтереси iз загальнолюдськими та суспільно значущими духовними цінностями і потребами, зберігаючи свободу та відповідальність особистості. Вічні моральні принципи, якi зосереджено в пам'яті, забезпечують її цілісность та стійкість моральних орієнтирів особистості в обставинах, що постійно змінюються. Визнання гiдностi кожної індивідуальності є умовою саморозвитку людини та суспільства тому, що воно формує повагу особистості до власної унікальності та поважне відношення до інших і до всього суспільства в цілому. Таким чином, кордоцентризм як методологічний принцип соціально-філософських побудов розкриває цілісність морально-духовної особистості як основу її взаємозв'язку з суспільством і гармонійного розвитку соціальної системи.

Основнi положення дисертації викладенi в публікаціях:

1?

2?

3?

4?

5?

6? “

7?

аннотацI

Більчук Н.Л. Кордоцентризм як методологічний принцип цілісного розуміння людини та її місця в суспільстві. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. – Харківський військовий університет, Харків, 2001.

Дисертацію присвячено визначенню кордоцентризму як методологічного принципу цілісного розуміння людини, який розкрива мiсце особистостi в суспільстві. Зясування кордоцентризму подано завдяки комплексному та теоретичному аналізу феномена “серце” та концептуально і методологічно оформленого вчення “філософії серця”, основні положення якого вiдобразили особливостi українського свiтогляду. Звернення до “серця” та перетворення його від образу до принципу філософських побудов обумовлено значенням “серця” у різних областях філософського знання як такого, що переборює однобічність раціоналізму та забеспечує цiлiснiсть свiтосприйняття. Обґрунтування методологічного аспекту поняття “серця” дозволило вiдокремити вчення про “серце” вiд “фiлософiї серця”, яку подано концепцію цілісної особистості. підсумковою інтерпретацією “серця” є позначення його метафізичною основою морально-духовної особистості, що забеспечує цілісність внутрішньої сутності та всіх проявів. оформлення “серця” в поняття філософії та подання його основоположним принципом філософських побудов, зумовило розкриття кордоцентризму як методологічного принципу цілісного розуміння людини та її місця у суспільстві. специфікою кордоцентризму є встановлення взаємозв'язку суб'єктивних та об'єктивних, індивідуальних і суспільно-соціальних аспектів системи особистості, її нескінченної сутності та скінченності проявів, що зберігає й підкреслює її гiднiсть як індивідуальності, розкриваючи місце особистості в соціальній системі.

Ключові слова: “серце”, “сердечність”, духовнiсть, душевнiсть, “соборність”, людина, індивідуально-неповторна сутність, особистість, кордоцентризм.

Бильчук Н.Л. Кардиоцентризм как методологический принцип целостного понимания человека и его места в обществе. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Харьковский военный университет, Харьков, 2001.

Диссертация посвящена определению кардиоцентризма как методологического принципа целостного понимания личности и ее места в обществе. В работе проведен социально-философский анализ проблемы целостности человека в концептуальном поле учений о “сердце”. Выявлено, что обращение к “сердцу” обусловлено необходимостью определить значение индивидуально-неповторимой сущности человека в различных областях философского знания. Для выявления полного спектра интерпретаций понятия “сердце” привлекаются концепции-методологии, созданные в истории философии, ориентирующие на определение сущностно значимых аспектов системы человека. Раскрывая индивидуально-неповторимую сущность человека, философы акцентируют внимание на категориях чувственно-эмоционального, морально-духовного и волевого характера, которые связаны с термином “сердце”.

Преобразование “сердца” от образа к принципу философских построений обусловлено его методологическими функциями. В работе обозначены тенденции, раскрывающие значение сопричастных с “сердцем” категорий для целостного постижения, как сущности человека, так и процессов жизнедеятельности личности. Замечено, что если в учениях о “сердце”, представленных во всех периодах развития философии, “сердце” связано с внешне проявленными, душевными свойствами индивида, то “философия сердца” выступает концепцией целостной личности, благодаря определению понятия “сердце” как метафизического основания моральности и духовности человека, соединяя его скрытые способности и проявленные свойства.

Комплексный анализ “философии сердца” позволил выделить итоговое определение понятия “сердце” - метафизическое основание целостности морально-духовной сущности личности, включающее всю полноту бытия и общественных отношений. Основными характеристиками “сердца” являются свобода, воля, любовь, первичные моральные принципы, совесть, творчество, интуиция, самоуважение и ответственность за происходящее, которые подчеркивают сущностное достоинство личности. Проведенное исследование понятия “сердце” и выделение его функционального значения позволили обозначить кардиоцентризм как методологический принцип целостного понимания личности, раскрывающий ее место в обществе, и определить основные его положения в сфере социально-философской рефлексии.

кардиоцентризм как методологический принцип социальной философии раскрывает целостность морально-духовной личности как основу ее взаимосвязи с обществом и гармоничного развития социальной системы. основанием для взаимодействия личности и общества становится признание общих морально-духовных ценностей и принципов совместного существования, среди которых выделены свобода, любовь, самоуважение и гордость за принадлежность к данному обществу. Таким образом, формирование морально-духовной личности выступает принципом построения социальной системы, обеспечивая устойчивость смыслообразующих ценностей и нравственных ориентиров, которая выражается в признании и развитии духовных традиций общества, сосредоточенных в исторической памяти личности.

Отсюда, спецификой кардиоцентризма как методологического принципа социально-философских построений является установление взаимосвязи субъективного и объективного, индивидуального и общественно-социального аспектов структуры личности, ее бесконечной сущности и конечности проявлений, что, подчеркивая и сохраняя достоинство каждой индивидуальности, раскрывает ее место в обществе.

Ключевые слова: “сердце”, “сердечность”, духовность, душевность, “соборность”, личность, индивидуально-неповторимая сущность, кардиоцентризм.

Bilchuk N.L . Cardiocentrism as methodological principle of human being integrity and his position in society.- Manuscript.

Thesis for the degree of the candidate of philosophical sciences on speciality 09.00.03 - Social philosophy and Philosophy of History. - Kharkov military university, Khakov, 2001.

In the thesis the analysis of human being problem and his interaction with society in the conceptual field of learning about “heart” has been worked out. Formation of “heart” conception from appearance to principle of philosophy construction which has acquired methodological meaning “heart” is presented. Systematically-theoretical analysis of philosophy of heart permitted to define cardiocentrism as methodological integrity of principle of human being characterized his position in society.

Keywords: “heart”, the men, personality, “hearty”, personal essence, moral value, spiritual world.

Вiдповiдальний за випуск

доктор фiлософських наук, професор

Байрачний Кiм Олексiйович

Замовлення 157. Тир. 100.

Національний аерокосмічний університет ім. М.Є.Жуковського “

Харківський авіаційний інститут”