Київський національний університет
імені Тараса Шевченка

Бідненко Наталія Петрівна

УДК 82.035-2

Драма в аспекті художнього перекладу (на матеріалі українських і російських перекладів п’єси Б.Шоу “Учень диявола”)

10.01.05 – порівняльне літературознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі російського літературознавства Дніпро-петровського національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент
Підмогильна Наталія Василівна, доцент кафедри російського літературознавства Дніпропетровського національного університету

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук, професор
Мушкудіані Олександр Нестерович, завідувач кафедри літератури Міжнародного інституту лінгвістики та права;

кандидат філологічних наук, доцент Кабкова Ольга Вікторівна, доцент кафедри теорії та історії світової літератури Київського державного лінгвістичного університету

Провідна установа - Чернівецький національний університет імені Ю.Федьковича, кафедра російської філології, м.Чернівці.

Захист відбудеться “29” червня 2001 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01017,

Київ-17, бул. Тараса Шевченка, 14.

З дісертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, Київ-17, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “25” травня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.М. Копаниця

Загальна характеристика роботи

Художній переклад давно став важливою складовою частиною розвитку суспільно-естетичної свідомості, потужним чинником взаємодії літератур і культур, що здійснюється не тільки на рівні пізнання особливостей культури іншого народу, а й на рівні взаємовпливу та взаємопроникнення проблематики, стилів, жанрів. Більшість провідних перекладознавців (А.Федоров, В.Россельс, С.Ковганюк, В.Коптілов, О.Чередниченко та інш.) погоджуються з відомою думкою М.Рильського, що перекладацьке мистецтво становить одну з найпотужніших підойм у справі взаємоознайомлення народів та їх спілкування і визначають художній переклад як галузь знань, яка активно впливає на духовне життя суспільства, як найважливішу форму літературних та культурних зв’язків у сучасному світі, як провідний фактор літературного взаємопізнання.

Безумовно, що серйозний науковий інтерес до художнього перекладу в контексті гуманітарних наук зумовлений цілою низкою обставин: передусім активним розвитком перекладацтва в Україні, інтенсифікацією міжмовних, міжлітературних та міждержавних зв’язків нашої країни. У поле особливої уваги українського перекладознавства все частіше потрапляють проблеми взаємодії цієї галузі знань з літературознавством, культурологією, театрознавством, естетикою тощо.

Ознайомлення українського читача з найкращими зразками зарубіжної літератури за умов ствердження державної незалежності набуває сьогодні великого значення, відтак, актуалізується проблема високоякісних і адекватних у художньому відношенні перекладів. У сукупності українських перекладних текстів саме перекладам з англійської приділяється чи не найбільша увага, і той факт, що англійська й українська мови знаходяться у тривалих і плідних культурно-історичних контактах, є передумовою створення англо-української методики перекладу. Сьогодні можна впевнено говорити, що українська теорія перекладу значною мірою базується на перекладах англійської літератури і розвивається в руслі загальносвітових традицій (див. роботи О.Чередниченка, В.Коптілова, Г.Кочура, Р.Зорівчак, П.Беха, М.Новікової, Б.Криси та інш.), і в цій сфері накопичено значний арсенал ефективних засобів створення міжмовних відповідників, сформовано загальні принципи теорії і практики перекладу (див. роботи С.Ковганюка, М.Ажнюк, О.Гайнічеру, В.Грицютенка, В.Радчука, О.Медвідь, Л.Гаєвого та інш.). Однак переклад, як і будь-яка творча діяльність, потребує певних теоретичних узагальнень, що дозволять здобувати з них висновки, які можна було б поширити на конкретну перекладацьку практику.

Актуальність дисертаційного дослідження визначається тим, що наслідки культурної взаємодії між українською і англійською літературами, безумовно, потребують теоретичного осмислення саме тепер, коли в Україні склалася така соціокультурна ситуація, яка визначила провідну роль україномовних перекладів, причому окремі твори класичної літератури мають декілька перекладів. Але критика цих перекладів – особливо драматичних – ще не вийшла на рівень створення диференційованої у відповідності до особли-востей літературних родів і водночас узагальненої методики аналізу перекладної літератури. У відповідності до концепції комплексної програми розвитку української культури складаються умови створення загальної історії українського художнього перекладу, а відтак, пропоноване дослідження є своєчасним.

Мета дисертаційної роботи полягає в дослідженні теоретико-методичних засад перекладу драматичних творів, а також у здійсненні літературознавчого і порівняльного аналізу перекладів, який враховує передусім жанрові й родові особливості драми. Мета зумовлює вирішення таких завдань:

- актуалізувати висновки теоретиків художнього перекладу щодо особливостей драми як літературного роду, які набувають першочергове значення в процесі художнього перекладу;

- увиразнити ті літературознавчі ознаки драми, що динамізуються в процесі перекладу драматичних творів;

- на основі порівняльного аналізу встановити функціональну відповід-ність стильових і лексико-семантичних особливостей українських і російських перекладів п’єси Б. Шоу “Учень диявола” першотвору;

- розглянути питання про відтворення національно-історичної специфіки п’єси Б. Шоу “Учень диявола” в перекладах;

- акцентувати внутрішні зв’язки між текстом п’єси та його сценічною редакцією як перекладознавчу проблему;

- проаналізувати специфіку реалізації індивідуальної перекладацької установки в процесі перекладу драми;

- обгрунтувати необхідність збереження змістовно-підтекстової інформації при перекладі драматичних текстів як засобу відтворення авторської позиції в перекладній драмі;

- визначити цілісність перекладу драми Б. Шоу як один з найважливіших критеріїв адекватного відтворення такого типу драматичного твору, а саме п’єси для читання;

- виявити найсуттєвіші прорахунки і недоліки перекладів драматичних творів, що впливають на сприйняття іншомовної п’єси з метою їх подолання і оптимізації якості перекладів;

- уточнити критерії оцінки перекладу драми як синтетичного жанру.

Об’єктом дослідження є розгляд специфіки перекладу прозової драми, враховуючи її родові та жанрові ознаки, та визначення його особливостей, значущих передусім для компаративістики і перекладознавства, зокрема.

Предметом дослідження є англійська п’єса Б.Шоу “Учень диявола” та її український переклад, виконаний М.Овруцькою (1956р.), і російський переклад, виконаний О.Калашниковою (1978р.), та редакції цих перекладів.

Мета та завдання дисертаційного дослідження визначили вибір теоретико-методологічних засад роботи, серед яких провідними є описовий та порівняльний методи; також у роботі вико-ристовуємо елементи структурального та типологічного методів дослідження художнього тексту, традиційну методику літературознавчого аналізу.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше досліджуються переклади прозової драми на всіх етапах комунікації - від створення автором до сприйняття адресатом (читачем або глядачем) у зв’язку з її родовими та жанровими ознаками. Новим є й те, що специфіка драми аналізується з точки зору теорії художнього перекладу, яка дає можливість літературознавцям виділити головні ознаки цього роду літератури, встановити закономірності, що виникають при його аналізі та перекладі. Викладені у теоретичній частині положення щодо літературознавчої та перекладознавчої характеристики драми практично застосовані у третьому розділі дисертації. Для порівняльного аналізу оригіналу та його українських та російських варіантів з метою визначення адекватності/неадекватності відтворення іншомовного тексту обрано недосліджувану раніше п’єсу Б. Шоу “Учень диявола”.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані для подальшого наукового вивчення специфіки драми як літературного роду, а також бути застосованими при створенні методики перекладу драматичних творів. Запропонований аналіз перекладу драматичного тексту, враховуючи його жанрову і родову специфіку, може використовуватися теоретиками та критиками художнього перекладу, літературознавцями і театрознавцями, що займаються проблемами рецепції або вивчають драму в цілому.

Зроблені в дисертації висновки, сподіваємось, дозволять надалі знаходити цікаві перекладацькі рішення, а також відкриють перспективу для віднаходження неординарних засобів адекватного відтворення оригіналу в усьому його образному багатстві. Філологам-перекладачам робота може бути корисна тим, що орієнтує на системне та усвідомлене зіставлення родових, жанрових та стилістичних ознак драматичного твору як об’єкту художнього перекладу.

Матеріали дослідження можуть бути використані при підготовці лекційних курсів із “Вступу до літературознавства”, “Порівняльного літературознавства” та “Теорії літератури”, спецкурсів, а також літературознавчих, перекладознавчих і театрознавчих спецкурсів, для студентів філологічних факультетів, в практичній діяльності перекладачів і критиків художнього перекладу, при редакції перекладних п’єс та їх сценічних інтерпретацій. Результати зіставлення першотвору з його перекладами та встановлення випадків неадекватного або неточного відтворення художньої образності оригіналу можуть знайти застосування у практичній діяльності видавництв, у здійсненні нових перекладів п’єси Б.Шоу “Учень диявола”, а також інших творів письменника, і не тільки українською мовою.

Основні положення дисертації апробовано в доповідях на засіданнях кафедри російського літературознавства і теорії мистецтва Дніпропетровського національного університету. Концептуальні моменти дослідження викладено у повідомленнях на наукових міжкафедральних підсумкових конференціях Дніпропетровського національного університету (1995-2000рр.), на міжнародних конференціях “Мова та культура”(Київ, 1996-2000 рр.) і “Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур”(Дніпропетровськ, 1997, 1998), а також на всеукраїнській конференції, присвяченій 200-літтю з дня народження О.С.Пушкіна (Дніпропетровськ, 1999). Матеріали дисертації використані у вузівському курсі “Теорія і практика художнього перекладу”, спецкурсі “Актуальні проблеми сучасного перекладознавства”. Роботу обговорено на спільному засіданні кафедр російського літературознавства і теорії мистецтва Дніпропетровського національного університету.

Основні положення дисертації викладено у 7 наукових публікаціях автора.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (327 найменувань). Обсяг дисертації складає 207 сторінок основного тексту.

Основний зміст дисертації

У “Вступі” обгрунтовано вибір та актуальність дослідження, визначено його методологічну основу й конкретні методи, наукову новизну, сформульовано мету і завдання дисертаційної роботи, теоретичну та практичну значущість результатів здійснених літературознавчого і порівняльного аналізу перекладів.

Перший розділ “Драма в аспекті перекладознавства” складається із двох підрозділів та трьох параграфів. У цьому розділі описуються літературознавчі ознаки драми, визначаються основні фактори, які необхідно враховувати при перекладі драматичних текстів. Спираючись на висновки теоретиків літератури (Р.Інгардена, О.Веселовського, О.Білецького, М.Бахтіна, В.Волькенштейна, М.Кагана, М.Полякова, В.Халізєва, Г.Гачева, Р.Гром’яка, М.Наєнка, А.Юберсфельд, Р.Барта та інш.), узагальнено і систематизовано різні погляди вчених на сутність і специфіку драматургії, акцентовано увагу на її функціо-нальному аспекті в системі естетичної комунікації “дійсність -автор - літературно-художній образ дійсності - текст твору - перекладач – реципієнт”.

1.1 “Проблеми перекладу драми в сучасному перекладознавстві”. У сучасному перекладознавстві проблеми перекладу драматичних творів традиційно розглядаються у двох напрямках: прозова драма аналізується як епічний твір, а віршована п’єса кваліфікується як "порубіжне явище", і аналіз перекладу такого твору позначений рисами синтетизму, де враховуються передусім версифікаційні особливості перекладу й оригіналу і - значно менше - власне жанрові особливості драми. Вивчення перекладів драми почасти здійснюється без урахування її родових ознак, що суттєво збіднює й змінює уявлення про драматичний твір як про певну художньо-естетичну цілісність. Про некоректність подібного підходу до проблеми інтерпретації інокультурної драми і певне відставання перекладознавства в цій галузі неодноразово говорили теоретики і практики перекладу.

Спеціальних робіт, пов’язаних із аналізом особливостей перекладу драми, на жаль, не так вже й багато (йдеться про роботи І.Лєвого, В.Коптілова, М.Донського, М.Лукінової, Є.Макаренко, І.Марковіної, Ю.Сорокіна, Л.Фрідберг, Р.Фігута). У численних статтях з питань художнього перекладу драматичні твори, якщо й згадувались, то тільки як матеріал при розгляді відтворення мовленнєвої структури інваріанту (йдеться про віршовану драму). Але драма-тичний твір не завжди має віршову будову, а в сучасній літературі п’єса у віршах і зовсім рідкість. У зв’язку з цим виникає нагальна необхідність розробки методики аналізу тексту перекладної драми взагалі – незалежно від того, написана вона віршами чи прозою.

Незважаючи на наявність різнобічних і плідних досліджень, мета яких – з’ясувати конкретні особливості, властиві тому чи іншому варіанту перекладної драми, їх наслідки неможливо систематизувати і покласти в основу практичної методики, оскільки в кожному конкретному випадку вчені вирішували локальні завдання, але узагальнюючих висновків не запропонували. Взагалі, є підстави стверджувати, що на даний момент не існує єдиної теорії та загальновизнаної методики літературно-художнього перекладу драматичних творів (як у прозовій, так і у віршовій формі). Сучасні дослідники по-різному підходять до цієї проблеми, але почасти сходяться у тому, що специфіку перекладу драми неможливо уявити без вивчення її родової специфіки. У спеціальній літературі бракує досліджень, які б розглядали текст драми в естетичній цілісності всіх його компонентів. Залишаються також нерозв’язаними питання про методику аналізу, про критерії оцінки перекладу драматичного твору, про ступінь відповідності цього перекладу оригіналу, про межі припустимих відхилень від тексту оригіналу та мотивування цих відхилень. Не виявлено ще засоби передачі авторської позиції, національної специфіки першотвору при перекладі п’єс; не визначено міру реалізації індивідуально-творчої установки перекладача у перекладній драмі тощо.

Загальновизнаною у сучасному літературознавстві є теза про те, що кожний літературно-художній твір має певну жанрово-родову домінанту. З’ясуванню цього питання присвячено підрозділ “Особливості драми як перекладознавча проблема”, який складається з трьох параграфів, а саме “Драма як синтез мистецтв: література і театр”, “Драматичний твір як модель національної культури”, “Слово в драматичному творі і в театральній постановці”.

Належність твору до епосу, драми або лірики значною мірою зумовлює його художньо-естетичну сутність і відповідний стиль. Особливий статус драми, яка знаходиться на межі літератури й театру, дозволяє розглядати драматичний твір як художню цілісність, здатну до подальшого розвитку за допомогою засобів іншого виду мистецтва. Ця історично зумовлена подвійність визначає численні характерні закономірності драми та її художню специфіку.

Особливості драми як літературного роду утворюють ту, сказати б, систему координат, в якій здійснювався наш дослідницький пошук. Виявлення специфічних жанрово-родових властивостей драматичного твору є абсолютно необхідним на певному етапі вивчення особливостей перекладу таких творів. Так, питання про зв'язки драми і театру пов’язане з проблемою співвідношення текстів п’єси для читання і для сценічної інтерпретації в перекладі, а також із проблемою стилізованості драматичного мовлення; питання про здатність драми моделювати породжуючу її культуру - з проблемою відтворення в перекладі національно-історичної своєрідності першотвору; особливості мови драми - з проблемою відтворення авторського стилю в ПТ, а також із специфікою адекватного відтворення в перекладі авторської позиції, підтекстів тощо. Наприклад, в багатьох драмах Б.Шоу містяться значні за обсягом ремарки, вставні авторські зауваження, що є безпосереднім свідченням своє-рідного вираження авторської позиції, а також активної взаємодії епічних і драматичних начал у творчості Б.Шоу.

Підсумовуючи різного роду спостереження щодо специфіки драми як літературного роду в перекладознавчому аспекті, важаємо за необхідне визначити три характерні риси драматичного твору:

1) орієнтованість драматичного твору на сценічну інтерпретацію як вираження іманентної театральної природи драми;

2) втілення у драмі динамічних сторін буття, а відтак, здатність драматургії моделювати породжуючу її культуру;

3) поліфункціональність мови драми, її сценічність (тобто така властивість, яка уможливлює акустичне сприйняття тексту драми); стилізова-ність драматичної мови, здатніть драматичної мови активізувати різні засоби літературної виразності, зокрема, змістовно-підтекстову інформацію тощо.

Саме цими характеристиками драми як літературного роду зумовлюється специфіка перекладу драматичного тексту, а всі ці окремі властивості разом актуа-лізують проблему цілісності перекладацької інтерпретації драматичного тексту.

У другому розділі - “Драматургія Б. Шоу в аспекті перекладознавства” - який складається з трьох підрозділів (“Творчість Бернарда Шоу у сприйнятті української і російської культури”, “Історичний цикл “Три п’єси для пуритан” у творчості Б.Шоу”, “П’єса “Учень диявола” в контексті циклу Б.Шоу “Три п’єси для пуритан”), розглядається літературна спадщина великого англійського письменника Бернарда Шоу – одного з основоположників синтетичної драми, “драми ідей”, інтелектуальної драми, який разом із Г.Ібсеном, Г.Гауптманом, А.Чеховим, Л.Толстим брав участь у розробці принципів сучасного театраль-ного мистецтва.

В українському літературознавстві творчість Б.Шоу займає достойне місце. Півстоліття, що минули з часу смерті великого драматурга, не послабили інтересу до творчості Шоу: вона залишається дуже сучасною за своїм змістом і проблематикою. Шоу актуальний і сучасний для читача й сьогодні, як і на межі ХІХ - ХХ століть, тому в роботі проаналізовано кілька україномовних і російськомовних перекладів творів Шоу з метою їх зіставлення і порівняння, щоб уточнити питання про адекватність здійснених інтерпретацій.

У дослідженні визначається, що твори Б.Шоу в розвитку української літератури відіграли не лише комунікативну, а й творчу, будівничу роль, вплинувши на формування нової сучасної драматургії на українській сцені, театру “нової” драми. Спостереження та висновки відомих дослідників життя і творчості Шоу (А.Ромм, З.Гражданської, І.Канторовича, О.Образцової, П.Балашова, Х.Пірсона, М.Майзеля, Є.Хьюза та інш.), допомагають розкрити художні особливості циклу “Три п’єси для пуритан”, до якого належить і п’єса “Учень диявола”, визначити його історичну та естетичну роль, наголошуючи на синтетичному характері драми Шоу, що й зумовлює принципи її перекладу.

Узагальнюючи спостереження щодо художньої своєрідності (А.Ромм, З.Гражданська, П.Балашов, А.Образцова) історичної драми Шоу "Учень диявола", робимо висновок про те, що Шоу, сприйнявши і опрацювавши відповідно до свого власного розуміння традиції драматичного мистецтва на межі ХІХ – ХХ століть, підготував появу епічної драми ХХ ст., що поєднала в собі інтелектуалізацію смисла з умовністю. Полемізуючи з комерційним театром, драматург використав найбільш популярні жанри: мелодраму, фарс, критично осмислюючи і трансформуюючи їх, максимально використовуючи їх жанрову ємкість, гнучкість і динамізм. Прагнучи вдосконалити традиційні жанри, Шоу створює своєрідну синтетичну драму нового типу, розраховану і на читання, і на постановку, - і в цьому чи не найвиразніше відбився новаторський характер його творчості. Творчі досягнення Шоу розширили ідейну ємкість історичної драми і значно збагатили систему засобів художньої виразності в ній (наприклад, історія як прийом умовного середовища).

Зазначеними обставинами зумовлюється особливе місце творчості Б.Шоу в європейській драматургії ХХ ст., зокрема, його історичної драми "Учень диявола" - найхарактернішої з усього циклу "Три п'єси для пуритан", тому особливої значущості набуває і проблема її адекватного перекладу. Для вивчення специфіки перекладу п’єси Шоу "Учень диявола" необхідно розглянути факти, пов’язані з трансформацією жанру мелодрами і з її синтетичним характером, а також простежити процес смислової трансформації категорії "історичне" в розумінні письменника. Написана на межі двох століть п’єса стала одним із кращих зразків літератури, де історична тематика використовується як своєрідний прийом відчуження. Отож, перекладачеві цієї п’єси для адекватного відтворення її засобами рідної мови слід враховувати новаторський характер п’єси "Учень диявола", її художню специфіку, особливості зображеного конфлікту і будови дії.

У роботі також визначається, що сучасний статус української культури і літератури дозволяє актуалізувати проблему, яка до цього часу залишалась на периферії наукових інтересів або розчинялась як часткове питання в проблемі більш масштабній – “Бернард Шоу і словя’нські літератури”, тобто безпосередньо звернутись до вивчення процесу входження творчої спадщини Б.Шоу в українську літературу, до визначення його місця й ролі в контексті української і – ширше - словя’нської культури. Хоча, на жаль, саме в контексті української літератури творчість Шоу в повному обсязі ще не представлена.

У третьому розділі - “Особливості перекладу драми Б. Шоу “Учень диявола” українською і російською мовами” - докладно розглядаються особливості перекладу драми з акцентом на відтворення в ТП її родових ознак:

1) проблема подвійної природи тексту драми;

2) реалізація індивідуальної творчої установки перекладача при перекладі драми;

3) відтворення національно-історичної своєрідності першотвору в перекладній драмі;

4) особливості перекладу мови драми.

Специфіка творчої манери Б.Шоу, висока майстерність у побудові сценічної дії, дозволяють говорити про те, що п’єси драматурга враховують особливості і читацької, і глядацької рецепції. П’єси Шоу вирізняються іманентними властивостями драми - сценічністю, зокрема, і разом з тим читаються легко, як і епічні твори. Цей факт підводить до думки про те, що при перекладі драми не варто чітко розмежовувати поняття "переклад для читання" і "переклад для сценічного втілення", оскільки на обидва варіанти перекладу драми впливають загальнородові особливості драми, а відтак, сприйняття читача і глядача збігаються в головному: драматичний твір має сприйматися ними як естетична цілісність, в якій несуттєвого тексту, другорядних зауважень просто не існує, особливо ж, коли йдеться про твори таких майстрів слова, як Б. Шоу.

Особливий статус драми - на межі літератури й театру - пояснює художню цілісність і принципову неподільність драматичного твору на "текст для читання" і "текст для театральної постановки". А враховуючи те, що в перекладі драми необхідно відтворити життєву реальність в єдності словесного, словесно-ситуативного (дійового) і словесно-зображального рядів, а до словесно-зображального ряду відноситься й той текст, що міститься в ремарках і настановах для режисера й акторів, то, гадаємо, на ці обставини слід зважити перекладачеві.

Підсумувавши окремі розбіжності між першотвором і українським і російським перекладами п'єси Б. Шоу "Учень диявола", в роботі актуалізується питання про важливість і відповідальність місії перекладача і значущість його індивідуальної творчої установки. Правильне, адекватне авторському задумові виділення основного в оригінальній драмі, необхідність максимальної точності в перекладі першотвору, збереження цілісності структури драматичного твору є шляхом до успішного створення адекватного перекладу драматичного тексту. Про відповідність перекладу драми першотвору можливо говорити лише за умов текстуальної, стильової і - головне - смислової адекватності. При перекладі інокультурної п’єси необхідно враховувати її фіксований характер, інваріантність, і в той же час - можливості численних сценічних інтерпретацій.

Також аналіз українських і російських перекладів п’єси Б.Шоу "Учень диявола" дозволив з’ясувати, в який спосіб здійснюється відтворення в ПТ різного роду фонової інформації, що іноді в ПТ набуває лакунізованого характеру і спричиняється до неправильного розуміння змісту твору, перенесе-ного в іншу культуру. Художня конкретика драматургії Б.Шоу підказує перекладачам передумови створення якісного перекладу: не уникати відтворення елементів національної специфіки, а професійно й ретельно працювати над ними, оскільки в цих елементах, надзвичайно характерних для творчої манери Шоу, нерідко криється неповторний гумор драматурга, ці елементи загострюють його іронію, а також поглиблюють філософський смисл творів.

Вивчення самобутньої й неповторної природи драматичної творчості Б.Шоу підказало і деякі уточнення до традиційної методики відтворення національної своєрідності першотвору в перекладі, оскільки в драмі "Учень диявола" національно-історичний колорит іноді виступає лише як прийом, що свідомо використовується автором і за допомогою якого створюється тло, необхідне для вирішення сучасних проблем, тобто ретельне відтворення історичних реалій не було самоціллю драматурга. Отже, перекладачеві п’єси "Учень диявола" необхідно враховувати цю обставину і адекватно оцінити відповідні художні особливості ВТ. Перекладач має усвідомлювати розбіжності в культурному фонді носіїв різних мов і прагнути зробити текст п’єси максимально зрозумілим інокультурному реципієнту. Але під час аналізу українських і російських перекладів драми Б.Шоу "Учень диявола" було виявлено чимало помилок щодо відтворення національної специфіки ВТ.

У заключному підрозділі розглядаються різні засоби збереження художньої своєрідності драматичної мови першотвору. Специфічна функція драматичної мови полягає в тому, що вона зорієнтована на вимовляння актором і слухове сприйняття глядачем. Орієнтованістю драматичного тексту на сценічне втілення зумовлюються й вимоги до перекладу драматичного мовлення. Ці вимоги розглянуто у чотирьох аспектах:

1) в аспекті вимовляння: легковимовність реплік, оскільки текст розрахований на декламування актором;

2) в аспекті сприйняття - синхронність сприйняття і розуміння тексту глядачами (читачами), миттєвість глядацької реакції; розгортання перекладачем семантичних контекстів (змістовно-підтекстової інформації);

3) в аспекті стилю - стилізованість мови драми, тобто особлива емоцій-на виразність, індивідуалізація мовленнєвих партій персонажів, збереження метафоричного характеру реплік і їх нетотожності побутовому діалогу;

4) в аспекті емоційного впливу на адресата - збереження в перекладі найважливіших змістовних концептів ВТ, чим і визначається цілісність твору; експресивне забарвлення реплік, вплив персонажів на читачів або глядачів, спілкування між персонажами, множинність сприйняття.

У межах одного дослідження неможливо проаналізувати всього комплексу відхилень і помилок, допущених в українських і російських перекладах п’єси “Учень диявола”, що позначились на відтворенні інтонаціїї, експресії, ритму мовлення персонажів. Однак, окремі випадки таких порушень, як, наприклад, втрата таких компонентів тексту, як передмова і післямова, переконливо свідчать про порушення цілісності художнього твору і змінення характеру емоційного впливу на реципієнта.

Основні результати і перспективи подальшого дослідження проблеми узагальнюються у “Висновках”.

1.Відповідь на питання про специфіку перекладу драми слід шукати шляхом виявлення основних родових ознак драматичного твору. Дослідження особли-востей конкретних драматичних творів і уточнення характерних для них ознак дозволить розв'язати деякі актуальні проблеми сучасного перекладознавства.

2.У специфіці драми як літературного роду увиразнюються три характерні риси драматичного твору, що утворюють ту, сказати б, систему координат, в якій здійснюється творчий пошук перекладача: орієнтованість драматичного твору на сценічну інтерпретацію як вираження іманентної театральної природи драми; втілення в драмі дійових сторін буття, а відтак, здатність драматургії моделювати породжуючу її культуру; поліфункціональність мови драми, її сценічність (тобто така властивість, яка уможливлює акустичне сприйняття тексту драми); стилізованість драматичної мови, здатніть драматичної мови активізувати різні засоби літературної виразності, зокрема, змістовно-підтекстову інформацію тощо. А всі інші властивості разом - актуалізують проблему цілісності перекладацької інтерпретації драматичного тексту відносно першотвору.

3.Творчість Б.Шоу,одного з основоположників синтетичної драми, переконує в тому, що жанрові кордони в конкретній творчій практиці є поняттям надзвичайно динамічним і рухливим, але самим цим фактом не знімається і не спрощується проблема про родові відмінності драми і відтворення їх в перекладі. Коли йдеться про творчість такого непересічного митця, як Шоу, радше говорити про гнучкість і відкритість драматичного жанру, про синтетичність його художньої природи.

4.Для вивчення специфіки перекладу п’єси Шоу "Учень диявола" необхідно розглянути факти, пов'язані з трансформацією жанру мелодрами і з її синтетичним характером, а також простежити процес смислової трансформації категорії "історичне" в розумінні письменника.

5.Сучасний статус української культури і літератури дозволяє актуалізувати проблему, яка до цього часу залишалась на периферії наукових інтересів або розчинялась як часткове питання в проблемі більш масштабній – “Бернард Шоу і словя’нські літератури”, тобто безпосередньо звернутись до вивчення процесів входження творчої спадщини Б.Шоу в українську літературу, до визначення його місця й ролі в контексті української і - ширше - словя’нської культури.

6.Оскільки драматичний твір є своєрідною моделлю соціально-історичного контексту суспільства, відтак, одним з головних завдань перекладача драми Б.Шоу стає відтворення в повному обсязі всіх складових моделі іншої культури, збереження національно-історичної своєрідності першотвору.

7.При перекладі драми не варто чітко розмежовувати поняття "переклад для читання" і "переклад для сценічного втілення", оскільки на обидва ці варіанти перекладу інокультурної драми впливають загальнородові риси драми, а відтак, сприйняття читача і глядача збігаються в головному: драматичний твір має сприйматися ними як естетична цілісність, в якій несуттєвого тексту, другорядних зауважень просто не існує, особливо ж, коли йдеться про твори таких майстрів слова, як Б.Шоу.

8. Перекладачеві слід враховувати, що на його переклад драматичного твору будуть орієнтуватись не тільки читачі, а й режисери, оскільки літературний текст драми – це основа всіх подальших сценічних і кінематографічних версій твору. Правильне, адекватне авторському задумові виділення головного, провідної ідеї митця, необхідність максимальної точністі від перекладача першотвору, збереження цілісності структури драми є шляхом до успішного створення адекватного перекладу драматичного тексту.

9.Для того, щоб проаналізувати функції підтексту в драмі і виокремити засоби його вираження, необхідно не тільки дослідити і охарактеризувати художній твір в цілому, а й співвіднести його з контекстом творчості драматурга. Теоретикам і критикам перекладу доцільно звернути увагу на підтекст у драмі, аби віднайти найбільш гнучкі й адекватні засоби його відтворення сприймаючою мовою, оскільки лише в процесі перекладу актуалізуються ті додаткові симсли, що ускладнюють текст драми. І в цьому випадку закономірним і природним буде питання про об’єктивну сутність перекладацької інтерпретації.

10.Для адекватного відтворення національно-історичної самобутності ВТ перекладач має усвідомлювати розбіжності в культурному фонді носіїв різних мов і прагнути зробити текст п’єси максимально зрозумілим інокультурному реципієнту.

11.Вимоги до перекладу драматичного мовлення випливають із специфіки взаємодії двох видів мистецтва - літератури (драми) й театру: в аспекті вимовлян-ня; в аспекті сприйняття, в аспекті стилю, в аспекті емоційного впливу на адресата.

12.Безумовно, абсолютна тотожність між перекладом і першотвором неможлива. Однак знання законів театрального мистецтва, використання гнучкої системи різноманітних прийомів з метою досягнення відповідності першотвору допоможуть перекладачеві знайти оптимальні рішення для створення художньо адекватного ВТ твору засобами рідної мови.

Основні результати дисертації викладено в таких публікаціях:

1. До питання про особливості перекладу драматургічного тексту// Актуальні проблеми вивчення літературних родів. Зб. наукових праць. – Дніпропетровськ: ДДУ. – 1997. -С. 10 - 16. – 0,7 друк.арк.

2. Драматичний твір як модель певної культури// Прідніпровський науковий вісник. Філологія та педагогіка. – Дніпропетровськ. 1998. - №39 (106). - С. 12-16. – 0,5 друк.арк.

3.Бывают ли английские стряпчие, или еще раз о художественном переводе? (на матеріалі п’єси Б.Шоу “Учень диявола”)// Наукові записки. – Харків. - 1999.-Випуск №3 (24).-Серія “Літературознавство”. – С.261 – 274.– 1 друк.арк.

4.Подтекст в драме и проблемы перевода// Література в контексті культури. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2000. - С. 102 -108. – 0,8 друк.арк.

5. Взаємодія культур при перекладі драматургічного тексту// Мова та культура.- Серія “Філологія”. – Вип. 1. – Т.3. – Київ: Видав. Дім Дм. Бураго. – 2000. – С.34-36. – 0,5 друк.арк.

6. Творчість Бернарда Шоу в сприйнятті української і російської культури// Мова та культура.- Серія “Філологія”. – Вип. 2. – Т.3. – Київ: Вид. Дім Дм. Бураго. – 2000. – С.27-36. – 0,5 друк.арк.

7. Проблема сохранения национально-исторической специфики оригинала в работах Жоржа Мунена// Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур. V Міжнародна конференція. Том 1. Зб. наукових праць. В двох частинах. Ч. 1. – Дніпропетровськ: Атр-Прес, 1998. -С. 17 – 20. – 0,5 друк.арк.

Анотація

Бідненко Н.П. Драма в аспекті художнього перекладу (на матеріалі українських і російських перекладів п’єси Б. Шоу “Учень диявола”). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.05. - порівняльне літературознавство. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2001.

У дисертації досліджується специфіка перекладу драми, причому літературний текст розглядається у функціональному та комунікативному аспектах в системі “автор - художня дійсність - твір – реципієнт”, до якої включається особистість перекладача і процес трансформації художнього тексту засобами іноземної мови. Простежуються фактори, що впливають на процес перекладу драматичних творів, а також закономірності, що виникають при цьому. Теоретичне дослідження підтверджено аналізами українських та російських варіантів перекладів драми Б.Шоу “Учень диявола”.

Дисертація виконана на стику порівняльного літературознавства та теорії перекладу, в ній здійснено спробу синтезувати літературознавчі та перекладознавчі ідеї і в такий спосіб систематизувати специфіку перекладу драматичного тексту.

Ключові слова: художній переклад, драматичний текст, інокультурна драма, національно-історична своєрідність першотвору, сценічна редакція, п’єса для читання, індивідуальна творча установка перекладача.

Аннотация

Бидненко Н.П. Драма в аспекте художественного перевода (на материале украинских и русских переводов пьесы Б. Шоу “Ученик дьявола”). – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.05. - сравнительное литературоведение. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка, Киев, 2001.

В диссертации исследуется специфика перевода драмы, причем литературный текст рассматривается в функциональном и коммуникативном аспектах в системе “автор– художественная действительность - произведение – реципиент”, к которой присоединяется индивидуальность переводчика и процесс трансформации художественного текста средствами иностранного языка. Прослеживаются факторы, которые влияют на процесс перевода драматических произведений, а также закономерности, возникающие при этом. Теоретическое исследование подтверждается анализами украинских и русских вариантов переводов драмы Б.Шоу “Ученик дьвола”.

Диссертация выполненна на стыке сравнительного литературоведения и теории перевода, в ней сделана попытка синтезировать литературоведческие и театроведческие идеи и, таким образом, систематизировать специфику перевода драматического текста.

На основе анализа украинских и русских переводов пьесы Б.Шоу “Ученик дьявола” показано, что особенности драмы как литературного рода создают особую систему координат, в которой происходит творческий поиск переводчика драматического произведения. Выявление специфических свойств драмы является абсолютно необходимым на определенном этапе изучения особенностей перевода таких разновидностей текстов.

В диссертации определяются три характерные черты драматического произведения, которые актуализируются в процессе перевода: ориентирован-ность драматического произведения на сценическую интерпретацию как выражение иманентной театральной природы драмы; воплощение в драме действенных сторон бытия, а значит, способность драматургии моделировать порождающуюю ее культуру; полифункциональность языка драмы, ее сценичность (такая способность, которая делает возможным акустическое восприятие текста драмы); стилизованность драматической речи, способность активизировать разные средства литературной выразительности, а именно, содержательно-подтекстовую информацию и т. п.

Этими характеристиками драмы как литературного рода обусловливается специфика перевода драматического текста, а все отдельные свойства вместе актуализируют проблему целостности переводческой интерпретации драматического текста относительно оригинала. Так, вопрос о взаимосвязи драмы и театра связан с проблемой соотношения текста пьесы для чтения и текста для сценическойі интерпретации в переводе, а также с проблемой стилизованности драматической речи; вопрос о способности драмы моделировать порождающуюю ее культуру - с проблемой воспроиз-ведения в переводе национально-исторического своеобразия оригинала; особенности языка драмы - с проблемой воспроизведения авторского стиля в ПТ, с проблемами адекватного воспроизведения в переводе авторской позиции, подтекстов и т. п.

Синтетический характер драмы Б.Шоу “Ученик дьвола”, ее художественная специфика, особенности конфликта и построения действия определили и принципы перевода драматической речи: в аспекте произнесения (удобо-прозносимость и удобное построение реплик); в аспекте восприятия (синхронность восприятия и понимания текста драмы читателями и зрителями; синхронгность зрительской реакции; раскрытие и воспроизведение переводчиком содержательно-подтекстовой информации); в аспекте стиля (воспроизведение стилизованной драматической речи, то есть особенности эмоциональной вырази-тельности; индивидуализация речи персонажей); в аспекті эмоционального воздей-ствия на адресата (сохранение в ПТ целостной художественной структуры; воспроиз-ведение экспрессивно окрашенной речи, особенностей синтаксиса и интонации).

Ключевые слова: драма, драматический текст, инокультурная драма, национально-историческое своеобразие подлинника, сценическая редакция, пьеса для чтения, индивидуальная творческая установка переводчика.

Annotation

Bidnenko N.P. Drama in the light of literary translation (on the material of Ukrainian and Russian translations of Bernard Shaw’s “The Devil’s Disciple”). – Manuscript.

Dissertation for awarding candidate degree of philological sciences on speciality 10.01.05 – Comparativistic. – Kyiv National University by Taras Shevchenko, Kyiv, 2001.

The dissertation deals with the specific peculiarities of drama translation. The literary text is studied in functional and communicative aspects in the system of “the author – the reality of fiction – the drama – the recipient”. The individual position, the creative views of a translator and the process of the dramatic text transformation by means of foreign languages are taken into account in this system. The factors influencing the process of drama translation as well as its regularities are being traced in this work. The theoretical investigation is confirmed by the analysis of Ukrainian and Russian variants of Bernard Shaw’s “The Devil’s Disciple” translations.

The dissertation is a joint investigation based on the comparativistic and the theory of translation. The attempt to systematize the specific features of drama translation is made in this work.

Key words: translation of fiction, drama, foreign-culture drama, national and historic peculiarities of an original, stage version, play for reading, individual position and creative views of a translator.