Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

БРОВКО ОЛЕНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 821. 161.2 - 1 Руденко 3.08

Б 88

ЛІРИКА МИКОЛИ РУДЕНКА.

ПРОБЛЕМИ ПОЕТИКИ

Спеціальність 10.01.01 - українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Кіровоград - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української літератури Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Галич Олександр Андрійович,

Луганський державний педагогічний

університет імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри української літератури

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор,

академік АВШ України

Клочек Григорій Дмитрович,

Кіровоградський державний педагогічний

університет імені Володимира Винниченка,

завідувач кафедри української літератури;

кандидат філологічних наук, доцент

Барабаш Світлана Григорівна,

Кіровоградський технічний університет,

завідувач кафедри українознавства

Провідна установа: Дніпропетровський державний університет,

кафедра української літератури, Міністерство освіти і науки

України, м. Дніпропетровськ

Захист відбудеться "5" квітня 2001 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 23.053.01 у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка (25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1, зал засідань).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка

(25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1).

Автореферат розісланий "27" лютого 2001 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Задорожна Н.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Інтеграція естетичних та інтелектуальних цінностей на межі тисячоліть якісно переконструйовує вітчизняну культуру й спонукає до ревізії критеріїв, переоцінки явищ у контексті універсального культурного досвіду. Перед сучасними дослідниками стоїть завдання концептуального переосмислення художньої спадщини та висвітлення мистецьких явищ у різних перспективах. Не все з написаного в 40-80 рр. ХХ століття витримує випробування часом, тому одним із аспектів літературознавчої науки сьогодення постає проблема реінтерпретації творчості письменників означеного періоду. Одним із таких авторів є М.Руденко – поет, прозаїк, філософ, громадський діяч, лауреат премії імені В.Винниченка та Державної премії імені Т.Г.Шевченка 1993 року.

Актуальність роботи. Тема становить науковий інтерес як у плані розуміння місця поета в українській літературі другої половини ХХ століття, так і у вивченні літературного краєзнавства Луганщини. Однак поет Микола Руденко перебуває ніби на узбіччі загального літературного процесу, а його творчість до цього часу не дістала всебічної наукової оцінки. Спроби з'ясувати місце творчого доробку митця в парадигмі вітчизняної літератури згідно з її стильовою та ідейно-тематичною класифікацією позначені різними ракурсами сприйняття проблеми: від піднесення мистецької цінності глибокої філософської поезії М.Руденка до ствердження думки про перевищення гностичного начала над естетичним, невдалі спроби вдихнути життя в систему абстрактних понять; дискусійним залишається питання зв'язку текстів поета з традицією соціалістичного реалізму та естетичною системою шістдесятництва. Особливої актуальності набуває ґрунтовний аналіз, інтерпретація з позицій сучасної теоретико-літературної думки творів митців, які розхитували попередні ідейно-естетичні канони, дослідження особливостей динаміки мистецтва 50-80-х років. Хоча у творчості М.Руденка зосереджуються суттєві ознаки літератури й характерні риси доби, у більшості випадків дослідження його поетичого доробку зводилось до портретно-оглядових статей, де основний акцент було зроблено на громадянській позиції митця й аналізі ідейних мотивів лірики, тоді як питання поетики залишалися поза увагою.

Отже, частина проблеми, яка є темою цієї дисертаційної праці, ще не розроблена й не висвітлена у спеціальній літературі. Цілісна поетика лірики М.Руденка до цього часу не представлена в літературознавчих працях у всій сукупності своїх визначальних особливостей та внутрішніх протиріч.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов'язана з проблематикою “Література рідного краю”, яку розробляє група літературознавців Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка, а також комплексною темою кафедри української літератури ЛДПУ “Актуальні проблеми сучасного літературознавства”. Тема дослідження схвалена на засіданні бюро науково-координаційної ради з проблеми “Класична спадщина та сучасна література” при Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України 10 травня 1994 року.

Метою роботи є спроба монографічно осмислити поетику М.Руденка, визначити специфіку її складових, з'ясувати своєрідність індивідуального світобачення митця в контексті літературного процесу, ураховуючи суб'єктивний і об'єктивний компоненти творчості.

Реалізація мети передбачає розв'язання таких завдань:

- розкрити особливості становлення й розвитку творчої постаті М.Руденка, формування його художнього світу;

- з'ясувати специфіку поетики ранньої лірики, охарактеризувати її з точки зору ідеологічного наповнення та відповідності естетичним засадам;

- із позицій сьогодення визначити закономірності, які пояснюють і водночас зумовлюють трансформацію поетичної тканини текстів М.Руденка, осмислити джерела динаміки творчості поета, чинники її оновлення;

- виявити закономірності, які зумовили формування авторської моделі світу; дослідити крізь призму поетики особливості світобачення;

- окреслити місце М.Руденка в літературному процесі, зв'язок його поетики з літературою соціалістичного реалізму, традиціями публіцистичної лірики та естетичною системою шістдесятництва;

- розкрити особливості просторово-часової локалізації у в'язничній поезії;

- описати функціонування опорної образної мережі лірики М.Руденка, її зв'язок із філософсько-поетичною традицією;

- охарактеризувати своєрідність ритміки, метрики й фоніки поетичного доробку М.Руденка;

- простежити закономірності розвитку жанрової системи, виявити форми жанрових модифікацій творів поета.

Об'єктом вивчення в роботі є лірика Миколи Руденка.

Предметом дослідження дисертаційної роботи є проблеми поетики лірики митця, принципи й засоби, за допомогою яких він художньо відтворює індивідуальну картину світу, своєрідність конструювання поетичного простору.

Матеріалом дослідження слугують збірки “Поезії”(1949), Мужність”(1952), “Світлі глибини”(1952), “Всесвіт у тобі”(1968), “Сто світил”(1970), Оновлення”(1971), “Прозріння”(1978), Поезії”(1991), “Лірика“(1997), “Заграва над серцем“(1999), а також періодичні видання, інтерв'ю з поетом, документи й матеріали Української Гельсінської групи, листи, мемуари “Найбільше диво - життя”.

Методологічно-теоретичною основою дисертації є дослідження проблем поетики в контексті літературної герменевтики, репрезентованої працями М.Гайдеґґера, Г.-Г.Гадамера, П.Рікера. Необхідність всебічного висвітлення питань поетики спричинила звернення до теоретичних положень М.Бахтіна, Г.Винокура, І.Качуровського, Р.Якобсона, Г.Р.Яусса. Окрім того, при дослідженні образної структури поезій послуговуємось ідеями Б.Томашевського, Я.Мукаржовського, К.Леві-Строса та ін. Відповідно до обраних напрямків дослідження ми також спирались на філософські та літературознавчі погляди сучасних учених: О.Галича, М.Ільницького, Л.Карасьова, Г.Клочека, М.Кодака, М.Мамардашвілі, В.Моренця, Т.Салиги, Е.Соловей, Ж.Рюс та ін.

Методи і прийоми дослідження зумовлені його метою та завданнями. У роботі використано порівняльно-історичний та описовий методи, поетичні твори розглядаються в історико-генетичному та історико-фунціональному аспектах. Методика дослідження ранніх текстів М.Руденка поєднує прийоми наукового аналізу, інтерпретації та частково контекстуального розгляду. Виходячи з того, що космізм постає характерною ознакою міфологічної свідомості та своєрідною рисою художнього мислення провідних митців світової літератури, а творення в'язничної поезії становить певну традицію, при дослідженні поетики лірики 60-80-х років застосовуємо елементи компаративного аналізу на рівні історико-типологічних аналогій. Своєрідним прикладним аспектом герменевтичного підходу в процесі дослідження виступає залучення досвіду структуралізму, семіотики, рецептивної естетики та міфологічної критики.

Наукова новизна роботи полягає у висвітленні особливостей лірики М.Руденка, аналізі проблем поетики з позицій сучасної методології. Уперше здійснена спроба синтетичного дослідження, з'ясовано особливості ранньої поезії М.Руденка, систематизовано фактори оновлення його творчості, подано інтерпретацію текстів космічного та табірного циклів, окреслено їх зв'язок із філософською та публіцистичною лірикою. Аналіз творів М.Руденка дозволив простежити особливості української лірики другої половини ХХ століття.

Практичне значення роботи визначається можливостями її використання у вузівському та шкільному курсах історії та теорії літератури, а також при розробці спецкурсів і спецсемінарів, підготовці навчально-методичних посібників і написанні підручників.

Апробація роботи. Основні положення дослідження викладалися та обговорювилися на наукових семінарах кафедри української літератури ЛДПУ імені Тараса Шевченка, регіональних та Всеукраїнських наукових конференціях: “Перша міжвузівська наукова конференція з актуальних проблем гуманітарних наук” (Луганськ, 1994); “Українська духовна культура в системі національної освіти” (Харків, 1995); “Поетика художнього тексту” (Київ-Херсон, 1996); “ХХХІІ наукова Шевченківська конференція” (Луганськ, 1998), “Етнічні особливості Луганщини: історія і сучасність” (Луганськ, 2000). Матеріали дослідження були використані при викладанні вузівських курсів та в шкільній практиці (ліцей іноземних мов, СШ № 25 м.Луганська).

Дисертація окремими розділами та в повному обсязі обговорювалась на засіданнях кафедри української літератури ЛДПУ імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні висновки й положення дисертації викладені в 4 публікаціях у наукових фахових виданнях. Результати участі в конференціях відображені в 1 статті та 4 тезових варіантах доповідей.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків. Загальний обсяг роботи -187 сторінок. Список використаної літератури становить 242 позиції. Текстова частина викладена на 170 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, ступінь її осмислення в сучасному літературознавстві, з'ясовано мету й основні завдання роботи, визначено джерельну базу, предмет, методи дослідження, його методологічно-теоретичну основу, наукову новизну, практичне значення, а також подано інформацію про апробацію роботи та публікації результатів досліджень.

Перший розділ “Теоретичні засади дослідження” містить систематизацію існуючих дефініцій поняття “поетика” з метою термінологічної визначеності, окреслює найбільш плідні етапи дослідження поетики, формулює методологічні засади роботи.

Для семантичного наповнення поняття поетики характерний тривалий процес трансформації, зміна змістових акцентів у зв'язку з еволюцією поглядів на художню творчість. Інтерес до поетики в добу середньовіччя, Відродження та класицизму сприяв формуванню окремої науки, збагаченої пізніше філософськими категоріями та висновками мовознавців. Перед мислителями ХІХ ст. постали питання щодо розв'язання типової для всіх наук про дух проблеми виведення загальнозначущих тез із досвіду внутрішнього переживання, а також спроможності канонічної поетики виявити загальні закони, придатні для сучасного мистецтва. Поняття поетики фігурує в цілому ряді праць учених ХХ ст. (В.Виноградов, Г.Винокур, Б.Томашевський, Р.Якобсон та ін.). Багатоплановість теоретичного літературознавства виявилась як у формалістичному, так і в соціологічному підходах. У ХХ столітті, окрім теоретичної поетики, предметом якої є побудова, склад, функції творів, а також категорії генерики, поширилося й інше значення терміна, яким фіксується певна грань літературного розвитку, а саме - принципи творчості окремих письменників, художніх напрямів і цілих епох. Головною проблемою мікропоетики є вивчення фонічої, метричної, стилістичної, образно-сюжетної й загальної композиції, аналіз якої націлений на окреслення картини світу з її основними характеристиками- хронотопом і динамікою ракурсів сприйняття у структурі художнього твору. У працях М.Бахтіна, Г.Клочека, М.Кодака, Д.Лихачова та інших дослідників у сферу поетики потрапляють не тільки художні засоби, а й причини, що зумовлюють певну форму, а також способи естетичного втілення авторського задуму в залежності від жанру твору.

Таким чином, ми розуміємо поетику як частину літературознавства, яка осмислює художність у всій повноті цього потяття, вивчає конкретні сегменти твору (поетичне мовлення, ритмічні та композиційні особливості, жанрова своєрідність тощо), принципи, закономірності, що діють у художньому світі певного автора, своєрідність конструювання поетичного простору.

Беручи до уваги методику аналізу проблем онтологічної поетики, запроповану Л.Карасьовим, послуговуємося його утвердженням амбівалентності поняття поетика, яке пов'язане з організацією тексту та способами дослідження цієї організації відповідно до оформленості буття в художньому творі. Вивчення поетики словесно-художнього твору передбачає дослідження як зв'язків з автором, так і з реципієнтом. Звертаючись до цього аспекту функціонування художнього твору, у своєму дослідженні ми спираємося на герменевтику як методологічну основу гуманітарного знання, частково послуговуємося науковим досвідом і термінологією рецептивної естетики. Нам особливо імпонує Рікерове розуміння поетики не стільки як системи правил, скільки в якості творчої динамічної дії. Завдяки інтерпретації висловлювань можна подолати неповноту їх первинного розуміння, проте інтерпретатор не претендує на вичерпну повноту знання про твір та його автора. Важливе значення для розуміння поезії мають ідеї Г.Башляра про необхідність поєднання у царині відображення іманентного з трансцендентним, близькі твердженням М.Гайдеґґера про трансцендентну сутність мови. Окреслені думки, а також ідеї відомого мислителя сьогодення М.Мамардашвілі, літературознавця В.Моренця суголосні нашому поглядові на літературу: прагнення до розуміння специфіки словесної творчості націлює на пошук філософського підґрунтя поетики. У зв'язку з цим структура роботи визначається провідним чинником естетичної концепції М.Руденка - категорією “прозріння”.

Другий розділ “Становлення поетичної індивідуальності М.Руденка” присвячено дослідженню процесу кристалізації визначальних рис творчості М.Руденка. Завдання першого підрозділу - окреслити специфіку поетики ранньої лірики, охарактеризувати її з точки зору ідеологічного наповнення та відповідності естетичним засадам, зупинитися на іманентних ознаках поезії М.Руденка, звернувши увагу на її місце в літературному розвитку, і відобразити процес формування його поетичного світу.

Перші збірки “З походу” (1947), “Незбориме плем'я” (1948), “Поезії” (1949), “Мужність” (1952), “Світлі глибини” (1952) майже не вирізнялись у загальному поетичному потоці. Як і Д.Білоус, П.Воронько, С.Олійник, О.Підсуха, В.Швець, Я.Шпорта, М.Руденко переніс у поезію все, що побачив на теренах бойових дій. Вірші 40–50-х рр. відзначаються топосними для повоєнної літератури мотивами та образами (ціна перемоги, фронтові зустрічі, вічність пам'яті, повоєнна відбудова тощо), тому художній дебют поета не став помітним явищем у вітчизняному письменстві. Кон'юнктурний пафос ідеологічно насичених послань, політичних інвектив, панегіричної поеми “Слово про полководця” постають типовим явищем тогочасного літературного процесу. Окрім абстрактно-декларативного, риторичного способу вираження думки, раннім текстам поета властива описово-розповідна композиція, сюжетна виражальна форма. Найуживанішою є традиційна для ліричного твору монологічна композиційна форма - природний засіб безпосередньої передачі емоційного стану, розкриття переживань шляхом застосування прийомів протиставлення, повторення, нагнітання, паралелізму. Натурфілософське, пантеїстичне світосприйняття, з яким увійшов у літературу ще зовсім юний поет, ожило в ліричних акварелях “Чорноока ожино, здрастуй!”, “Як виникла райдуга”, “Вітер”, “Над озером” тощо, уміщених у повоєнних збірках. У творах із ліричного щоденника “Зустріч”, поезіях “Весіннє”, “Пролісками і рястом” виразними штрихами виявила себе важлива риса творчості М.Руденка - космічність поетичного мислення. На рівні жанру поступово вимальовуються особливості індивідуального світобачення: філософічна заглибленість, чітке розмежування полюсів морального світу, пов'язана з цим конфліктність ліричного сюжету, заснованого на етичному протистоянні, композиційний прийом зміни ракурсів сприйняття та просторово-часових змін, пристрасне обстоювання власного ідеалу в поєднанні з розважливими роздумами над проблемами буття. Ліричний порив до рідної природи, її пантеїстичне розуміння, сповідальні інтонації, пошуки на терені ритмотворення, випробовування творчих можливостей у різних жанрах (ліричний портрет, щоденник, хроніка, пісня, послання, поема, вірш-пейзаж, медитативний етюд) засвідчують формування мистецької індивідуальності.

Завдання другого підрозділу полягало у визначенні закономірностей, які пояснюють і водночас зумовлюють трансформацію поетичної тканини текстів М.Руденка. Філософські, історичні, культурологічні, міфологічні, наукові, містичні, естетичні чинники авторської моделі світу, незважаючи на розсіяність у просторі й часі, об'єднані тенденцією пошуку універсальної концепції буття, апеляцією до Абсолюту. Із погляду суспільної екзистенції поета залучення до вивчення його творчості філософських та політичних чинників є закономірністю. Свідома заанґажованість суспільними, національними проблемами, щира громадянська наснаженість текстів - невід'ємна риса Руденкової лірики. Контекст творчості поета певною мірою визначає специфіку художнього твору, тому залучаємо до аналізу проблем поетики як конкретні (творча історія текстів, біографія автора), так і загальні контекстуальні зв'язки, названі М.Бахтіним феноменами великого історичного часу, явища соціально-культурного життя. Зміни у творчості М.Руденка хронологічно пов'язані з черговою хвилею національного відродження, кардинальним поворотом від псевдомонументалізму 30–40-х рр. до індивідуальності. Відхід від закам'янілих штампів соцреалістичної естетики спричинив пошук нового змісту, що зумовило вихід на коло соціальних та національних питань. М.Руденко не брав безпосередньої участі в культурницькому русі, однак саме в 50–60-х рр. поет переживав витіснення з власного світобачення ідеалів партократії. Шістдесятництво стає інтелектуально-духовним підґрунтям розвитку руху опору, переважна більшість поетів-дисидентів входила до гурту І.Світличного (В.Стус, Є.Сверстюк, М.Осадчий), де закладалися принципи, сформульовані пізніше в документах Гельсінської групи, очолюваної М.Руденком. Безперечно, трансформація поетичного простору М.Руденка – одного з організаторів правозахисного руху в Україні – історично детермінована. Проте “потреба в філософствуванні” викликана специфічною ситуацією (зоною надвисокої напруги), концентрацією всіх життєвих сил, досвіду, інтуїції.

Усвідомлення природної сутності додаткової вартості, визнання космічної енергії рушійною силою суспільного поступу та осягнення таємниці світобудови М.Руденко трактує як пережитий ним стан осяяння, що змінив його подальше життя. Рисою його прози ще залишається занурення у формальну полеміку, але художня тканина лірики 60-х рр. поступово звільняється від так званої “риторики повсякдення”. Складність семантики лірики М.Руденка, живленої різнорідними джерелами, виявляється закономірною складовою його поетичного світу. У поезїї 60-80-х рр. знаходимо активну реалізацію філософсько-поетичного прагнення до істини. Як людина мисляча, М.Руденко не сприймає офіційно потрактовану концепцію буття, обґрунтовуючи свої пошуки вивченням фізіократичних концепцій та економічних досліджень. У його уявленні гарантом світової єдності як у макрокосмі, так і у світі квантовому, є Сила Моносу, а Всесвіт постає єдиним живим організмом. Поезія М.Руденка репрезентує синтез опозиційних категорій - Монади й вакууму, який нагадує арістотелевське horror vacui (відразу природи до порожнечі). Погляди митця споріднені з іманентно-трансцендентним пантеїзмом Спінози, Шлейермахера, Ейкена та трансцедентним пантеїзмом (панентеїзмом), близьким до християнської містики, що вважає світ способом прояву Бога. Гносеологічне коріння поетичного хронотопу сягає в субстанціональне світосприйняття: у парадигмі “суб'єкт гносеологічний– суб'єкт онтологічний” М.Руденко визнає первинність другого. У цей час він зростав як митець завдяки осмисленню кардинальних питань, переживав період сумнівів, пошуків, у яких народжувалась нова поетична картина світу. Отже, зупинившись на об'єктивних і суб'єктивних чинниках динаміки творчості митця, констатуємо, що зміна світоглядних орієнтацій є певним підґрунтям еволюції художнього стилю поета.

Третій розділ “Оновлення поетики в 60-80-і роки” містить дослідження текстів космічного й табірного циклів. Логіка розділу підпорядкована визначеним завданням. У першому підрозділі розглядається трансформація поетичного космізму в ліриці М.Руденка, відтворено персональну міфологію автора, окреслену опорною мережею образів, визначено особливості динаміки творчості поета в контексті виявлених чинників художнього оновлення. Згідно з цим, основний зміст другого й третього підрозділів становить інтерпретація поетичних текстів, аналіз компонентів лексико-фразеологічного рівня, мовленнєвої семантики, ритміко-інтонаційних особливостей індивідуальної поетики М.Руденка шляхом уключення до ширших конкретних цілісностей, якими є філософська, наукова, публіцистична поетичні традиції.

Твори М.Руденка 60-80-х років відзначені звільненням митця з полону бюрократичної системи (“Всесвіт у тобі”(1968), “Сто світил”(1970), “Оновлення”(1971), “Прозріння”(1978), “За ґратами”(1980). Витоки космічності мислення поета слід шукати не тільки в досягненнях в освоєнні космосу. Розвиток космічної теми в українській літературі ще 20-30-х років позначений поєднанням виразно індивідуалізованих поетичних варіацій одухотворення природи і введення людини в її вічний колообіг у ліриці Б.-І.Антонича, Є.Плужника, В.Сосюри та інших. У контексті естетичної системи шістдесятництва поетиці М.Руденка притаманні тогочасні внутрішньостильові тенденції (посилення особистісного начала, відмова від ілюстративно-кон'юнктурних творів, національна проблематика, космічнообразне мислення як свідчення руйнації обмежень, потреби мислити індивідуально). У творчості М.Руденка 60-70-х рр. об'єктом художнього осягнення стає матеріал, до якого поет підійшов надто поверхово в перших збірках, торкнувшись тільки його зовнішнього шару. Через емоційний темпоритм, образну структуру поезій виявляєься загальний настроєвий пафос лірики М.Руденка, проглядається така динаміка художнього самовираження: а) колективістське “ми”, що узагальнює плакатні картини, наснажені пропагандистським пафосом, переважає над мистецьким “я”; б) провідні образи “бурхливого Всесвіту”, “шаленого неспокою” увиразнюють пафос нонконформізму, уособлюють звільнення від бюрократичного тиску, право митця творити на власний розсуд; в) розширення емоційно-інтонаційної палітри від замовчування в дусі так званої “тихої поезії” початку 70-х рр. до ораторсько-публіцистичного звучання; г) філософічна заглибленість, інтонації роздуму вголос, поетичне втілення стану атаракції.

На рівні ритмотворення виявляється загальна тенденція розвитку поетики М.Руденка в напрямку до розширення можливостей використання точних, неточних, парокситонних, глибоких, багатих рим та поступовий відхід від банальних і найбідніших рим. Свідомий добір поетом засобів ритмізації постає свідченням його інтелектуальної винахідливості, спрямованої на переборення шаблонності. Автор уводить до ритмічних рядів не тільки апелятиви, а й оніми з літературно-мистецької, історико-культурологічної та астрономічної лексичних сфер. Упорядкований, хоча й нерозгаданий світ, побачений М.Руденком раніше, набуває в поезіях 70-80-х рр. ознак хаотичності. Це і “темний хаос духу”, і “первинний морок”, і першопричина світового зла. Поняття “космічне”та “земне” є контрастними в аспекті втілення полярних категорій “духовність-заземленість”, “неспокій-стагнація”. Зв'язок космічне - земне в ряді поезій адаптується до сприйняття реципієнта шляхом застосування характерних для лірики М.Руденка образів дороги, підкови, а також через змалювання переважно свійських тварин та птахів. Проте зближення космічної та побутової образності з деталями селянського побуту не зменшує її філософічної закоріненості.

Космізм Руденкової поезії реалізується в поліфонічному ідейно-художньому просторі. У ліричному світовідчутті панує справжній культ Сонця. Пантеїстичне сприйняття природи має цілий ряд аспектів: космологічний, етико-моральний, естетичний. Мотив особливої внутрішньої синхронності ритмів людського серця з ритмами природи визначив художню концепцію поезії “Планети і серця”, де теми доброчинності та страждання набувають виразного гілозоїстичного звучання. Ораторське інтонування останніх двох строф контрастує з рефлексійною інтонацією щирої сповіді і зміщує акценти з медитативності на публіцистичність із посиленою тенденційністю у світлі авторської космологічної моделі. Мотиви спокуси та гріха, локалізовані в поемі “Адамове ребро”, виводять текст на рівень інтертекстуальних зв'язків. М.Руденко переносить біблійний сюжет у власний твір, надаючи йому суспільного наповнення. Жанрова специфіка поеми водночас зумовлена апеляцією до середньовічних містерій і мораліте. Сюжет, побудований на протиставленні Божого повеління і прагнень протилежної сили, накладається на особистісну сюжетну лінію, яка зумовлює формування так званого “архетексту”, що визначає похідний гендерний дискурс поезії М.Руденка. Якщо в поезії періоду виходу в світ збірки “Всесвіт у тобі” неземний вир почуттів підносить ліричного суб'єкта до космічних вершин, а жінка постає в ореолі сонячного сяйва, сконцентрованої сонячної енергії, то в частині текстів збірок “Сто світил”, “Оновлення”, “За ґратами”, “Лірика” космічний ореол поступово розсіюється. Поетичне розуміння жіночої сутності найгостріше окреслюється художніми антитезами. Секулярність хронотопів (ранок - ніч, життя - смерть, рай - пекло), побудова образів на опозиції гріховне - святе, лукавство - любов, кара - казка репрезентують амбівалентне трактування поетом гендерних проблем, пов'язане із загальною картиною світу.

Рушійною силою творчості стає щирий пошук правди, злам у сприйнятті історичної орієнтації, динаміка філософсько-естетичних поглядів. У зв'язку з цим цілком закономірною є суголосність поезії М.Руденка творам інших авторів, зокрема, ліриці словацьких поетів П.Горова та М.Руфуса. Частина поезій 60–70-х рр. ґрунтується на етичному протистоянні, що розгортається в душі ліричного героя. Так, структуру ліричного роздуму М.Руденка “У світі живому”, уміщеного в збірці “Оновлення”, визначає рух думки через заперечення позиції учорашнього “я” до утвердження на новому рівні знання, первинна ідея стає основою схованої драми власного “тепер”. Онтологічний погляд на творчість М.Руденка націлює нас на визначення пригожинської “точки біфуркації”, винайдення, користуючись термінологією Л.Карасьова, первинного порогу. У ліриці М.Руденка провідну смислоутворюючу роль відіграє анімоцентричний мотив як вияв поетичного гілозіїзму та мотив простору, розімкненого у безкінечність, а порогом є ситуація, описана категорією прозріння. Цикл “У світі живому” являє нам ліричного протагоніста, який заперечує персональну міфологію, схопивши вияв так званого “дійсного чуття”. Опозиція “видиме – невидиме”, “мертве - живе” традиційно виводить поета на протиставлення “людина просвітлена – людина інстинктивна”. Тексти, створені в кінці 60-х-на початку 70-х років репрезентують два напрямки розвитку поета: 1) осягнення філософської проблематики, заглиблення в сутність основ буття, умовно названий нами “пробудження серця” (відповідно до назви одного з віршів); 2) поетична інтерпретація фрагментів дійсності часів застійного періоду, узагальнена відповідно до провідної емоційної тональності тезою “я стомлений”. У цьому розумінні відчуття онтологічного значення віри й надії зближує ліричного суб'єкта поезії М.Руденка, який на першій стадії незадоволення порожнечею свого існування вдається до самонегації, а потім обирає перспективу можливості осягнення автентичної екзистенції, з суб'єктом християнського екзистенціалізму М.Бердяєва, Г.Марселя та інших мислителів. Семантичні групи ліричних образів збірки “Оновлення” охоплюють різні аспекти поетичного світу М.Руденка, густо населеного людьми, насиченого філософічними рефлексіями й об'єднаного єдиною межовою ситуацією: образи тілесної, душевної, емотивної та етичної домінантної семантики, образи світу природи (космічні образи та образи стихій води, землі, вогню, повітря). Ідеї, які функціонували в художньому просторі збірки “Всесвіт у тобі” у ролі запитальних конструкцій, оформлюються в поетичні синтагми, що закріплюють ізоморфізм моделі космос - людина. Основи персональної міфології ліричного героя М.Руденка окреслює та ж сама філософська пам'ять, що спрямувала Н.Кузанського до вчення про еманацію, поширеного в доктрині неоплатонізму, що живила Дж.Бруно, В.Вейгеля, Дж.Кардано, С.Сілезіуса, Б.Спінозу ідеями про безкінечний максимум, наближений до природи. Ці знання розкриваються перед суб'єктом лірики не через академічну філософію, а шляхом особистого прилучення до таїни “Великої Книги Природи”. “Зелена Книга Буття” М.Руденка асоціюється з “Зеленою євангелією” Б.-І.Антонича, поезією Р.Тагора: спостерігаємо народження індивідуальної поетичної версії людського буття у Всесвіті, джерела якої сягають прадавньої традиції, позначеної фалесівською тезою “усе сповнене Богів”, розвиненої у світлі язичницької культури, і водночас закорінюються в неповторне мистецьке світовідчуття. Посилення художньої інформативності текстів збірок “Всесвіт у тобі” та “Оновлення” досягається завдяки створенню персоніфікованих пейзажів. Поетова думка, відірвавшись від реального конфлікту, шукає можливості виразити себе через утягнення в силове поле асоціацій, умовностей, що стають необхідною виражальною формою при осмисленні філософських категорій. У поетиці М.Руденка зростає естетична цінність і глибина мотиву “живий Всесвіт”, що стає тематичною домінантою віршів 60-70-х рр. Закономірно, що в образній структурі текстів переважають іменникові метафори на основі перенесень за схожістю до частин тіла людини, які не потребують додаткових зусиль для декодування (голоси хуртовин, голос трав, голова сонця, жага озерця, серця конвалій, черево хмар тощо). Поширеним прийомом композиційної організації віршів збірки “Оновлення” постає прийом зміни ракурсів сприйняття певного явища, предмета, ситуації. Важливим етапом творчого становлення є звільнення мистецького “я” від влади.

У в'язничний період публіцистичне звучання ранньої поезії М.Руденка поглиблюється. Лірика митця, як і твори І.Калинця, Ю.Литвина, Т.Мельничука, О.Різниченка, І.Світличного, В.Стуса та інших, є своєрідним свідченням ув'язненого, який осмислює позав'язничну дійсність. Ця поезія постала як наслідок участі в політичній боротьбі й результат естетичної полеміки з офіціозним письменством. Її зв'язок із творчістю Т.Шевченка має як зовнішній вияв на рівні спільних мотивів, образів, сюжетів, ремінісценцій, епіграфів, цитувань, так і глибинний характер на рівні розуміння специфіки мистецтва, що живиться голосом духу. Часопростір для ув'язненого окреслений за допомогою символу квадрата, у якому плин годин, тижнів, місяців створює ефект відірваності від світу. Подібний принцип організації поетичних картин спостерігаємо в ліриці В.Стуса, Я.Лесіва, Л.Новомеського та ін. Опозиційність “квадрат” - “коло” в міфологічній системі уявлень є еквівалентом опозиції “небо” - “земля”. Для ліричного героя вірша М.Руденка “Якби те, що мені заболіло” “неба квадрат невеликий” залишається джерелом барв, образів, подій. Часопросторовий рівень вірша “Немов би й світу вже нема” позначений колообігом від споглядання тюремної дійсності до первинного хаосу, окресленого через невизначене “щось”, і знову до в'язничного світу. Поет подає ланцюжок перевтілень і закріплює ознаки прадавнього хаотичного тла природи в образі тюремної камери, що розгортається до узагальненої картини політичного життя, увиразненої словесними повторами. Окрім того, ряд поезій являють реалістичну замальовку, епізоди, що є автентичним свідченням ув'язненого про умови його перебування (“Пліч-о-пліч сплю...”, “Наглядачка”, “В сусідній камері...” тощо). Часопросторовою формою існування опозиційної особистості ліричного суб'єкта виступає вихід із обмеженого простору у вільний, що має такі вияви: а) простір уяви, фантазії (“Ще раз про свободу”); б) простір пам'яті (“Якби те, що мені заболіло”, “Спалах пам'яті”, “В Донецьку”); в) заглиблення в самопізнання (“Вік доживаю”, “Із окопних часів”, “Усе пізнавши й переживши”); г) спілкування зі світом природи (“Голос трав”, “Цибулина”, “Зоря-полонянка”, “Ув'язнені маки”); ґ) простір, заповнений Словом (“Безмежність бачити не можна”, “Стало слово моє земним”, “Естафета”). Змістові виміри поетичного світу М.Руденка поглиблюються завдяки свідомо заданому на рівні цитацій, алюзій, ремінісценцій, епіграфів культурологічному, науковому, міфологічному контексті. Поет змушений був удаватись до абстрактно-філософських категорій (Матерія, Час, Безмежність), наукової термінології (білок, ядро), залучати до художньої системи поняття, позбавлені реально чуттєвого змісту, але його творчість - це не абстрактне мудрування. Не менш значущим та поширеним є етичний компонент образної структури поезій “Сни”, “Злетіли два метелика з калини”, “Бамбук”, “Легенда” та ін. У М.Руденка полемічно-ораторська установка поетичного мовлення визначає особливості композиції творів, які завершуються переважно безпосередньою моральною сентенцією, власне пуантом, позначеним цілісністю думки-аргумента; урочисту ораторську ритмомелодику, чітке ритмічне виділення моральних положень, емоційні звертання до уявного опонента чи однодумця. Лексико-фразеологічний рівень поетичної мови М.Руденка позначений стильовою адаптацією компонентів публіцистичної гостроти та введенням суспільно-політичної термінології. Інтонаційно-синтаксичний лад мовлення поета характеризується вживанням антецедентів, завдяки яким речення набувають експресивності, а виділені слова посилюють інформативність тексту. Значного поширення набуло введення фразеологічних висловів, що мають у своїй структурі риторичні фігури, лексичні та синтаксичні повтори, антитези. Для характеристики позиції ліричного суб'єкта М.Руденко обирає традиційний для публіцистичного вірша схвильовано-пристрасний тон, однак серед текстів 60- 80-х рр. суто публіцистичні твори становлять незначну кількість. Поетика публіцистичних віршів позначена процесом онімізації апелятивів, персоніфікацією морально-етичних категорій та суспільних чинників, коріння якої сягають античної і давньої української традицій.

Особливості поетики лірики М.Руденка виразно виявляються на жанровому рівні. У його ранніх реалістичних замальовках медитативне ліричне начало поступається перед власне зображувальним. Поет не завжди досягав рівня місткого художнього узагальнення та емоційної сили. Окремі жанрові форми лірики М.Руденка збігаються з відповідними жанрами публіцистики (ліричні портрети “Ветеран”, “Паранський лісоруб”, послання “Китайському другові” тощо). Поезії збірки “Всесвіт у тобі” репрезентують вихід М.Руденка на новий рівень осягнення поетичної дійсності. Ліричний герой його творів не завжди вдається до декларацій і раціоналізації мислення. Він поступається перед таїною світобудови у пейзажах-медитаціях і поетичних візіях. У віршах-пейзажах та медитативних етюдах “Жага”, “Весна”, “Тіні”, “Дощ” М.Руденко прагне розширити філософічні горизонти власної поетики. Серед жанрів філософського наповнення в поетиці М.Руденка домінують медитації, монологи, поетичні візії та елегії, проте на рівні жанру поезій збірки “Всесвіт у тобі” простежується загальна тенденція до посилення публіцистичного звучання. Полемічна загостреність, система образів, яка об'єднує образи-тези, деталі, алегорії, знаки, особливий емоційний темпоритм, художня узагальненість утілені в такі жанрові форми, як поетичний начерк, посвята, ліричне послання, інвектива. Лірика поета переконує читача логікою розвитку поетичної ідеї, зосереджується на характерних рисах, подає філософічні узагальнення, причому форма прямого переконання переважає над емоційно виразними художніми картинами. Подібний художній прийом спостерігаємо в ліриці Л.Вишеславського, І.Драча, В.Коротича, В.Луговського, Б.Олійника, В.Симоненка та інших. Для М.Руденка - поета публіцистичного складу мислення - характерні безпосередні філософські узагальнення, лірико-публіцистичний пафос, посилення раціонального начала, притаманного публіцистичній і філософській ліриці.

Жанрове обличчя поезії в'язничного циклу багатопланове: медитація, ліричне послання, балада, лірична новела, поема, сонет. Як і цикл сонетів І.Світличного, тюремні сонети М.Руденка є своєрідним продовженням художньої традиції І.Франка, у творчості якого найповніше розкрито можливості цього жанру. Звернення до сонетної форми свідчить про творчу зрілість автора, розширення його поетичної системи. Із семи сонетів, уведених до збірки “За ґратами”, шість тематично пов'язані мотивами кохання, щирої тривоги за збереження стосунків, вдячності дружині. Виняток становить третій сонет - “Чого ж було мені той ролі не шанувати?” - філософічна рефлексія громадянського наповнення, єдиний текст, у якому є натяк на приналежність до табірного циклу (художньо вмотивована деталь “дріт колючий”). Ліричні нотатки, зроблені в Мордовії, фіксують авторські переживання, викликані очікуванням дружини, проте в щоденникових записах М.Руденка вміщено й роздуми стосовно проблем світобудови та політичного життя. Філософічною заглибленістю та громадянським звучанням відзначаються поетичні притчі “Голуб і дракон”, “Діамант”, балада “Балада про самогубство”. Названі жанри привертають увагу поета насамперед визначеністю морального вибору. Баладний сюжет постає формою інтенсивного спілкування тексту з читачем. У М.Руденка практично-виховна, повчальна функція жанру реалізується через уведення моральних сентенцій чи імперативів, а також засобом розширення можливостей монологічної композиційної форми. Емоційна пересторога-повчання за своєю образністю, особливостями темпоритму продовжує розвиток екологічної проблеми, започаткованої в поезії Руденка 60-х рр. Апокаліптичні візії загострюють есхатологічне чуття ліричного героя, яке в останній строфі змінюються настроями смутку й гіркою іронією. Чергування епізодів, калейдоскопічна зміна кадрів у межах твору малої поетичної форми, позначена Г.Клочеком терміном “панорамність”, - це виразний засіб притчевого узагальнення, використаний М.Руденком відповідно до художнього задуму твору.

Оригінальна концепція дійсності, виразно індивідуалізована модель світу, запропонована М.Руденком, знаходить органічне втілення в жанрову форму поеми. “Метафізична поема” посідає чільне місце в контексті світової сцієнтичної поезії, у якій основний напрям розгортання ліричної теми визначається науковим компонентом. Коріння цієї поезії сягають античних космогонічних творів Гесіода, Тіта Лукреція Кара, Клеостара та інших. Розквіт наукової поезії ХХ століття репрезентують твори В.Гадзінського (“Айнштайн”), В.Поліщука (“Медуза актинія”), І.Драча (“Ейнштейніана”, “Балада про ДНК”) та ін. Поема позначена нерозривною естетичною єдністю раціонального й ірраціонального начал і постає спробою осмислення наукових досягнень через філософські принципи. Усвідомлюючи дискусійність сьогочасних поглядів на проблеми літературної генерики, відзначаємо наявність філософського метажанру (термінологічна традиція, розвинена Р.Співак, Т.Волковою та Е.Соловей) у творчості М.Руденка, для якого пошук відповіді на фундаментальні питання людського існування виступає могутньою духовною потребою.

У Висновках узагальнено результати роботи. У дисертації здійснено синтетично-аналітичне дослідження лірики М.Руденка з урахуванням його політичної діяльності та художньо-філософського конструювання митцем власної моделі світу. Публіцистична поезія інвективного спрямування та громадянсько-патріотичного наповнення стала закономірною ланкою в процесі духовного відродження 60-х рр. Ураховуючи цю естетичну тенденцію духовної культури шістдесятництва, доцільно трактувати публіцистичність як одну з рис поетики М.Руденка, художньо реалізовану в жанровій системі, уникаючи при цьому негативної конотації. Таким чином, свідома заанґажованість митця національно-державотворчими, екологічними, етичними проблемами позначається на поетиці його творів, що характеризується безапеляційністю моральних тверджень, народженням образу з ідеї, домінуванням гностичного начала, зведенням у ряді поезій авторської присутності до рівня колективного мислення. Отже, на ідейно-тематичному рівні лірика М.Руденка пориває з офіціозним письменством, постає опозицією літературі соціалістичного реалізму, іноді використовуючи її художній досвід на рівні способу вираження поетичної думки.

Вивчення творчої спадщини М.Руденка в літературному житті України дає підстави твердити, що його лірика - самобутнє явище в контексті розвитку філософсько-поетичної традиції. Публіцистичність у поезії М.Руденка переплітається з ліризмом та філософічністю, що зумовлено своєрідністю його поетичного світу, у якому ці три начала то ніби зливаються в єдине ціле й доповнюють одне одного, то змагаються. Проте це не знецінює загальної мистецької вартості творчості поета, значення якої в розхитуванні попередніх ідейно-естетичних канонів незаперечне.

Основні результати дослідження відображені в таких публікаціях:

1. Джерела оновлення поетичного стилю М.Руденка // Вісник ЛДПУ імені Тараса Шевченка.- 2000.- № 5.- С. 12-16.

2. За ґратами соцреалізму. До проблеми аналізу поетики лірики М.Руденка // Вісник ЛДПУ імені Тараса Шевченка.-1998.-№ 9.- С. 19-22.

3. Космічність мислення - специфічний вияв лірики М.Руденка // Наука і сучасність: Збірник наукових праць Національного педагогічного університету імені М.Драгоманова.- К., 2000.- С. 151-163.

4. Творчість М.Руденка та мистецькі пошуки шістдесятництва // Вісник ЛДПУ імені Тараса Шевченка.- 1999.- № 6.- С. 15-20.

5. До проблеми художнього осмислення образу слова в ліриці М.Руденка // Поетика художнього тексту: Матеріали доповідей і повідомлень Всеукраїнської науково-теоретичної конференції.- Київ; Херсон, 1996.- С. 263-264.

6. До характеристики проблеми порівняльно-типологічного аналізу творчості Тараса Шевченка та Миколи Руденка // ХХХІІ Наукова Шевченківська конференція 21-22 травня 1998 року: Матеріали.- Луганськ, 1998.- С. 121- 124.

7. Виховання почуття поваги до жінки-матері на матеріалі поезій М.Руденка // Українська духовна культура в системі національної освіти:Тези доповідей та повідомлень наукової конференції 18-19 квітня 1995 р.- Харків, 1995.- С. 84-85.

8. Осмислення причин духовної кризи тоталітарного суспільства в поезіях Миколи Руденка // Перша міжвузівська наукова конференція з актуальних проблем гуманітарних наук: Тези доповідей. - Луганськ, 1994.- С. 28.

9. “Упаду я зорею, мій вічний народе...” // Вісник ЛДПУ імені Тараса Шевченка.- 1999.- № 7.- С. 46-47.

Анотації

Бровко О.О. Лірика Миколи Руденка. Проблеми поетики.- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю10.01.01- українська література.-Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, Кіровоград,