КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

БЕКАС Ольга Олександрівна

УДК 612.766.1:796:613.1/.9:612.013

ВІКОВІ ТА СТАТЕВІ ОСОБЛИВОСТІ РІВНЯ ФІЗИЧНОГО СТАНУ

МОЛОДІ І ЙОГО ЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД СПОСОБУ ЖИТТЯ

03.00.13 – фізіологія людини і тварин

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата біологічних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Вінницькому державному

педагогічному університеті

імені Михайла Коцюбинського

Науковий керівник:

кандидат медичних наук, доцент,

Фурман Юрій Миколайович,

Вінницький державний педагогічний університет,

професор кафедри

Офіційні опоненти:

доктор біологічних наук, старший науковий співробітник

Шаповал Людмила Миколаївна,

Інститут фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України,

провідний науковий співробітник

кандидат біологічних наук, доцент

Лизогуб Володимир Сергійович,

Черкаський державний університет

ім. Богдана Хмельницького,

завідувач кафедри анатомії

та фізіології людини і тварин

Провідна установа:

Інститут геронтології АМН України, м. Київ.

Захист відбудеться “_26_” листопада 2001 р. о 14.00 годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.001.38 Київського

національного університету імені Тараса Шевченка

(Київ, пр. акад. Глушкова, 2, біологічний факультет, ауд. 215)

Поштова адреса: 01033, Київ-33, вул. Володимирська, 64

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка

(01033, Київ, вул. Володимирська, 58)

Автореферат розісланий " _24_" _жовтня_ 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Давидовська Т. Л.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Рівень фізичного стану (РФС) організму людини характеризується наявним станом його фізіологічних функцій та резервних можливостей, які змінюються впродовж життя [М.J. Каrvonen,1983)]. Збільшення або зменшення цих резервів зумовлене не лише віковими і генетичними особливостями організму, але в значній мірі залежить від способу та умов життєдіяльності індивіда [М.М.Амосов,1990]. Для визначення рівня фізичного стану запропоновано враховувати сукупність функціональних показників – фізичну працездатність, функціональний стан органів і систем, фізичний розвиток, фізичну підготовленість [С.А.Душанин с соавт., 1980; J.E. Meriam, 1973; K.M. Cooper, 1982]. Згідно концепції про фізичне здоров'я, найвагомішим фактором, що його визначає, є величина аеробних можливостей організму (Vo2 max), від якої залежить життєдіяльність, захворюваність і тривалість життя [Е.Г.Мильнер,2000; K.Cooper, 1985; V.Volkov, 1990]. Тому оцінюють фізичний стан, як правило, за рівнем аеробної продуктивності організму, яка визначається шляхом кількісного виміру фізичної працездатності (PWC170) в умовах фізичного навантаження. Таке трактування фізичного стану зумовило вибір багатьма дослідниками відносного показника максимального споживання кисню (Vo2 max відн.), як найбільш об'єктивного для визначення РФС [Г.Л. Апанасенко, 1983; А.Т. Кеткин с соавт., 1984; К. Купер, 1989; В.И. Дубро-вский, 1998].

Незважаючи на існування досить великої кількості наукових робіт по визначенню рівня фізичного стану на основі вивчення фізичної працездатності і аеробної продуктивності організму, особливості динаміки цих показників у осіб чоловічої і жіночої статі в період з пубертатного до І зрілого віку вивчені недостатньо. Дехто з дослідників вказує на зростання абсолютних величин PWC170 і Vo2 max до 25 років [С.Б. Тихвинский, И.В. Аулик, 1980], інші відзначають зростання цих показників лише до 14 років у дівчат і до 16 років у хлопців з подальшою їх стабілізацією [С.В. Хрущев,1980]. Суперечливі також дані про динаміку відносного показника Vo2 max в цей віковий період. Деякі автори вважають, що він прогресивно зростає до 19-20 років [С.Б.Тихвинский, Я.Н. Бобко,1991], інші відзначають його стабільність [J. Rutenfranz, T. Hettinger, 1959].

Відомо, що ефективним засобом збереження і вдосконалення фізичного здоров'я є здоровий спосіб життя (ЗСЖ) [В.К.Боримский, Б.Т. Титаренко, 1990; И.И. Брехман, 1990; Г.В. Мельников, 1990; В.П. Войтенко, 1991; Г. Іванова, 1999], але до цього часу розглядали в основному педагогічний, психологічний і соціальний аспекти даної проблеми. Разом з тим її медико-біологічний аспект вивчений недостатньо. Безумовно, фактори ЗСЖ позитивно впливають на рівень фізичного стану молоді. Серед них на особливу увагу заслуговує фізична активність. Постійне тренування функцій за допомогою фізичних вправ дозволяє нарощувати резервні можливості організму і створює умови для зміцнення фізичного здоров'я. Навпаки, гіподинамія і гіпокінезія викликають зниження цих резервів, тому аналіз залежності рівня аеробної продуктивності організму від способу життя у осіб чоловічої і жіночої статі пубертатного, постпубертатного і І зрілого віку дозволить розширити сучасні уявлення про РФС молоді даних вікових груп. Визначення залежності аеробної продуктивності від виду і величини фізичного навантаження сприятиме створенню комплексних ефективних програм фізичних тренувань, які б враховували вік, стать і рівень фізичного стану людини.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах науково-дослідної тематики, розробленої на кафедрі анатомії, фізіології та основ медичних знань Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського згідно напрямку “Здоров'я людини”.

Мета і задачі дослідження. На основі дослідження аеробної продуктивності організму молоді чоловічої та жіночої статі віком 12-24 роки встановити залежність рівня фізичного стану від способу життя.

Для реалізації мети дослідження були поставлені наступні задачі:

Визначити особливості РФС і проаналізувати його вікову динаміку у осіб чоловічої та жіночої статі пубертатного (12-15 років), постпубертатного (16-20 років) і І зрілого віку (21-24 роки).

Встановити залежність рівня фізичного стану молоді від дотримання вимог здорового способу життя.

Визначити вплив різних режимів бігових тренувань на рівень фізичного стану молоді.

Об'єктом дослідження є особливості рівня фізичного стану осіб чоловічої та жіночої статі пубертатного, постпубертатного і І зрілого віку.

Предметом дослідження виступає аналіз абсолютних і відносних показників фізичної працездатності і максимального споживання кисню молоді та їх залежність від способу життя.

Методи дослідження. В роботі використовувалися такі фізіологічні методи: велоергометрія, електрокардіографія, сфігмоманометрія, спірометрія, пневмотахометрія. Для аналізу дотримання вимог здорового способу життя і його зв'язку з рівнем фізичного стану застосовувався метод анкетного опитування.

Наукова новизна одержаних результатів. На основі вивчення фізичної працездатності і аеробної продуктивності організму у осіб чоловічої і жіночої статі вперше досліджено статеві відмінності рівня фізичного стану молоді пубертатного, постпубертатного і І зрілого віку (12-24 роки).

Встановлено, що в пубертатний період (12-15 років) при відсутності суттєвої різниці маси тіла, абсолютні і відносні показники фізичної працездатності і максимального споживання кисню у осіб чоловічої статі статистично достовірно вищі, ніж у осіб жіночої статі.

У постпубертатному віці (16-20 років) в осіб чоловічої статі абсолютні показники фізичної працездатності і максимального споживання кисню суттєво зростають порівняно з пубертатним, що зумовлено значним приростом маси тіла в цей віковий період. В осіб жіночої статі простежується лише тенденція до зростання даних показників. Відносний показник максимального споживання кисню у осіб обох статей зменшується.

У період І зрілого віку (21-24 роки) абсолютні показники фізичної працездатності і максимального споживання кисню, незалежно від статі, мають тенденцію до зниження при подальшому зростанні маси тіла. Відносні величини у чоловіків зменшуються в меншій мірі, ніж у жінок.

В основі зниження фізичної працездатності і максимального споживання кисню у молоді в постпубертатний і період І зрілого віку лежить недостатня фізична активність, яку можна корегувати біговими навантаженнями.

Встановлено, що ефективність бігових тренувань залежить від величини внутрішнього об'єму навантажень (енерговитрат), режиму енергозабезпечення роботи і періодичності тренувань.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані в роботі результати служать науковим обгрунтуванням використання тренувань в різних режимах енергозабезпечення у осіб чоловічої і жіночої статі: для корекції рівня фізичного стану у жінок рекомендовано застосовувати триразові тижневі бігові навантаження в аеробному і змішаному режимах енергозабезпечення, у чоловіків - в змішаному режимі енергозабезпечення.

Результати та положення дисертації використовуються в теоретичному курсі з предметів “Валеологія”, “Спортивна медицина і ЛФК”, “Фізіологія спорту” для студентів факультету фізичного виховання Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, при викладанні курсу “Спортивна медицина і ЛФК” для студентів Вінницького державного медичного університету ім. М.І. Пирогова. Їх впроваджено в роботу науково-дослідного центру Вінницького державного медичного університету ім. М.І. Пирогова.

Особистий внесок здобувача у виконання роботи. Самостійно обгрунтована актуальність проведеного дослідження, його мета, завдання, проаналізовано наукову літературу. Проведено статистичну обробку експериментальних даних, здійснено опис та аналіз отриманих результатів.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та висновки досліджень доповідалися на ХV з'їзді Українського фізіологічного товариства (м. Донецьк, 1998), на ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Фізична культура, спорт та здоров'я нації” (м. Вінниця, 1998), на Міжнародній науково-практичній конференції “Фізичне виховання, спорт і культура здоров'я у сучасному суспільстві (м. Луцьк, 1999).

Публікації. З теми дисертації опубліковано 7 робіт, в тому числі: три статті в фахових наукових виданнях, одна робота в матеріалах міжнародного конгресу, дві у матеріалах міжнародних конференцій, одна у тезах всеукраїнського з'їзду.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація обсягом 154 сторінки складається із вступу, огляду літератури, розділу методів та організації досліджень, трьох розділів власних досліджень, обговорення результатів досліджень, висновків, бібліографії (225 джерел), п'яти додатків. Матеріали досліджень ілюстровані 20 малюнками і 31 таблицею.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Об'єкти і методи досліджень

Для вирішення поставлених задач було обстежено 918 практично здорових молодих людей віком від 12 до 24 років, що навчаються в загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах. З них 520 осіб жіночої та 398 осіб чоловічої статі.

Фізичну працездатність досліджуваних визначали за допомогою тесту PWC170 [В.Л. Карпман с соавт., 1974]. При цьому фізичні навантаження виконувалися на велоергометрі ВЭ-02 в положенні сидячи. Обстежуваний виконував два навантаження по 5 хвилин кожне, з інтервалом між ними 3 хвилини. Частота педалювання становила 60 об.*хв-1. Розрахунок потужності першого і другого навантаження здійснювали з урахуванням маси тіла досліджуваного. Перше навантаження давали з розрахунку 1 Вт (6 кгм*хв-1) на 1 кг маси тіла, а друге – 2 Вт (12 кгм*хв-1) на 1 кг маси тіла.

ЧСС визначали методом електрокардіографії. Запис ЕКГ здійснювали в стані відносного м'язового спокою та в кінці п'ятої хвилини кожного навантаження. Для цього використовували електрокардіографи ЭК1Т-03М і ЭКПСЧТ-4. Для реєстрації ЕКГ застосовували відведення по Небу в модифікації Л.А. Бутченко (1963). Розрахунок ЧСС виконували за формулою: , де - середня тривалість 6-7 серцевих циклів у секундах.

Під час дослідження дотримувалася вимога, за якою різниця між ЧСС при першому і другому навантаженнях повинна бути не менше 40 уд.*хв-1. Якщо різниця була меншою, то досліджуваний виконував третє навантаження із розрахунку 2,5 або 3 Вт на 1 кг маси тіла. В такому випадку враховували ЧСС під час першого і третього навантаження. Розрахунок PWC170 абс. здійснювали за формулою:, де PWC170 абс. – потужність фізично-го навантаження в Вт або кгм*хв-1 при ЧСС 170 уд.*хв-1; N1 і N2 – потужність першого і другого навантаження в Вт або кгм*хв-1; f1 і f2 – ЧСС в кінці першого і другого навантаження в уд.* хв-1.

Потім знаходили відносний показник PWC170 із розрахунку на 1 кг маси тіла досліджуваного та відображали в кгм·хв-1·кг-1.

Аеробну продуктивність організму досліджуваних визначали за показником PWC170 абс.. Відповідні розрахунки здійснювали за формулою:

Vo2 max абс. = 1,7ґ PWC170 абс. + 1240 [В.Л. Карпман с соавт., 1974].

Знаходили також відносний показник Vo2 max з розрахунку на 1 кг маси ті-ла досліджуваного. Vo2 max абс. відображали в мл*хв-1, а Vo2 max відн. – в мл·хв-1·кг-1.

Використовуючи показник Vo2 max відн., за критеріями Я.П. Пярната (1983) визначали РФС досліджуваного (табл. 1).

Таблиця 1

Оціночна шкала максимального споживання кисню за Я.П. Пярнатом

Вимірювання артеріального тиску проводили за допомогою сфігмоманометра ИАДМ-ОП. Потужність форсованого вдиху і видиху реєструвалася за допомогою пневмотахометра МРТУ 42. Для визначення ЖЄЛ використовувався водяний спірометр СПИРО 1-8В. Контроль частоти серцевих скорочень під час бігових навантажень здійснювався за допомогою портативного ритмокардіосигналізатора РС-1 і пальпаторним методом.

Для оцінки маси тіла застосовувався Quetlet-індекс [В.Г.Музыченко,1984] – відношення маси тіла в кілограмах до зросту, відображеному в метрах і піднесеному до другої степені (індекс маса/зріст2). Маса тіла оцінювалася таким чином: якщо Quetlet-індекс менший 15, то це свідчить про виснаження; якщо – більший 15 і менший 20 – про недостатню масу; якщо знаходиться в межах – 20-25, то маса тіла вважається нормальною; якщо більший 25- 30 – маса надмірна; більший 30 – свідчить про ожиріння. Quetlet-індекс встановлювали для кожного обстежуваного.

З метою з'ясування ставлення молоді до здорового способу життя було проведено анкетне опитування. Вивчався реальний стан дотримання молоддю вимог ЗСЖ, оцінювалося емоційно-ціннісне відношення до окремих факторів ЗСЖ, розкривалися причини недотримання певних вимог ЗСЖ. Опитування здійснювалося за анкетами, які відповідають вимогам до структури анкети [Н. Черниш, 1996].

Вивчалася ефективність шести бігових програм на особах чоловічої і жіночої статі віком 19-22 роки. Досліджувався вплив тренувань на показники PWC170, VO2 max, ЖЄЛ, потужність форсованого вдиху і видиху, артеріальний тиск і ЕКГ в стані відносного м'язового спокою.

Жінки займалися за програмами І, ІІІ, V, а чоловіки – ІІ, ІV, VI. Згідно програм І і ІІ періодичність занять становила три рази на тиждень, а навантаження виконувалися в аеробному режимі енергозабезпечення. За програмами ІІІ, ІV періодичність занять була такою ж, однак, робота виконувалася в змішаному (аеробно-анаеробному) режимі енергозабезпечення. Незалежно від програми тренувальний цикл тривав 28 тижнів. За програмами V i VI досліджувані займалися в змішаному режимі енергозабезпечення з періодичністю занять два рази на тиждень. Кожна програма включала циклічні вправи (біг, ходьба), гімнастичні вправи (загальнорозвиваючі, дихальні, вправи на розслаблення м'язів). Заняття складалися з трьох частин – підготовчої (розминки), основної і заключної. Структура розминки і заключної частини в усіх застосованих програмах були однотипними. Основна частина всіх програм включала безперервний біг.

РФС досліджуваних до початку експерименту був добрим і задовільним, а маса тіла за Quetlet-індексом відповідала нормі.

Внутрішній об'єм бігових навантажень визначали за показниками енерговитрат і виражали у відсотках відносно максимально допустимої щоденної величини енерговитрат (Е max), яку розраховували за формулою:

Е max = 0,23 · Vo2 max абс., де Е max відображається в ккал, а Vo2 max абс. в мл·хв-1 [Ю.Н. Фурман, 1994].

Інтенсивність роботи виражали у відсотках споживання кисню відносно величини Vo2max. Враховуючи пряму залежність між ЧСС і величиною спожи-вання кисню, останній визначали за частотою серцевих скорочень [Н.М. Амо-сов, Я.А. Бендет, 1989].

Результати дослідження та їх обговорення

Відомо, що рівень фізичного стану визначається фізичною працездатністю (PWC170) і аеробною продуктивністю організму (Vo2 max), які залежать від віку, статі, а також від загальної маси тіла.

Результати проведених нами досліджень свідчать, що в пубертатний період показники PWC170 і Vo2 max у осіб чоловічої статі вірогідно вищі, ніж у осіб жіночої статі. Абсолютний показник PWC170 на 24,8% (P<0,001), а відносний на 15,1% (P<0,005) вищий у осіб чоловічої статі, порівняно з особами жіночої статі. Абсолютний показник максимального споживання кисню осіб чоловічої статі вищий, ніж жіночої статі на 10,85% (P<0,005), а відносний показник Vo2 max на 5,9% (P<0,05). Слід зазначити, що маса тіла досліджуваних осіб чоловічої і жіночої статі достовірно не відрізнялася і складала в середньому 52,1 ±0,85 кг. Це свідчить про те, що в пубертатний період статева різниця абсолютних показників PWC170 і Vo2 max не зумовлена масою тіла.

У постпубертатний період середня величина абсолютного показника фізичної працездатності осіб чоловічої статі вища, ніж жіночої статі на 44,1% (P<0,01), а відносного показника на 18,3% (P<0,001). Абсолютний показник Vo2 max у представників чоловічої статі перевищує даний показник у осіб жіночої статі на 21,2% (P<0,001), а відносні показники Vo2 max достовірно не відрізняються. Середній показник маси тіла осіб чоловічої статі вищий, ніж осіб жіночої статі на 13,4% (P<0,001). Цим можна пояснити відсутність достовірної різниці середньої величини відносних показників Vo2 max у представників чоловічої та жіночої статі.

Відносна величина Vo2 max дозволяє дати кількісну оцінку фізичного здоров'я. За Г.Л. Апанасенком (1989) “критичний рівень здоров'я” відповідає величині Vo2 max відн. 42,0 мл·хв-1·кг-1 у чоловіків і 35,0 мл·хв-1·кг-1 у жінок. На-ми встановлено, що середній рівень Vo2 max відн. у осіб жіночої статі пост-пубертатного віку в середньому значно перевищує “критичний рівень здоров'я”, в той час як у осіб чоловічої статі він знаходиться на межі “критичного рівня”.

У осіб чоловічої статі І зрілого віку показник PWC170 абс. вищий, ніж у осіб жіночої статі на 46,7% (P<0,001), PWC170 відн. на 25,2% (P<0,001), а Vo2 max абс. на 21,85% (P<0,001). Відносний показник Vo2 max осіб чоловічої статі на 10,3% (P<0,001) вищий, ніж у жінок. Однак, незважаючи на це, його середня величина, на відміну від жінок, знаходиться нижче “критичного рівня здоров'я”. Маса тіла чоловіків даного вікового періоду в середньому на 8,9% перевищує масу жінок цього ж віку (P<0,001).

Поряд з дослідженням статевих особливостей середніх показників фізичної працездатності і аеробної продуктивності організму молоді окремих вікових груп аналізували також динаміку цих показників в період з 12 до 24 років у осіб чоловічої та жіночої статі (табл. 2, 3).

Таблиця 2

Показники фізичної працездатності і аеробної продуктивності осіб чоловічої статі різних вікових груп

Таблиця 3

Показники фізичної працездатності і аеробної продуктивності осіб жіночої статі різних вікових груп

Вікова динаміка абсолютних показників PWC170 і Vo2 max осіб чоловічої статі характеризується їх зростанням в постпубертатний період порівняно з пубертатним періодом. Середня величина PWC170 абс. зростає на 36,7% (P<0,001), а Vo2 max абс. на 18,1% (Р<0,001). В період І зрілого віку показник PWC170 абс. залишається вищим, ніж в пубертатний період на 32,7% (Р<0,001), а Vo2 max абс. на 16, 1% (Р<0,001). Значний приріст абсолютних величин PWC170 і Vo2 max в постпубертатний період порівняно з пубертатним у осіб чоловічої статі, на нашу думку, пояснюється суттєвим збільшенням маси тіла – в середньому на 28,9% (Р<0,001). Shao L. з співавт. [1997] вказують на кореляційний зв'язок між масою тіла і величиною Vo2 max у чоловіків і на відсутність такої залежності у жінок. Збільшення середнього показника маси тіла в цей період відбувається в основному за рахунок накопичення м'язової тканини (різниця між масою тіла і масою жиру, кісток, позаклітинної води) [Г.Л.Апанасенко,1985; И.В.Аулик,1984; С.Б.Тихвинский, Я.Н.Бобко,1991]. Підтвердженням цього служать результати оцінки маси тіла представників чоловічої статі постпубертатного віку за Quetlet-індексом, які засвідчили наявність незначної кількості осіб з перевищенням норми маси тіла – 1,2%. Однак, функціональні можливості м'язових тканин в постпубертатний період не реалізуються, про що свідчить суттєве зниження відносного показника Vo2 max. Це можна пояснити недостатньою функціональною активністю м'язових тканин за рахунок зменшення енерговитрат, пов'язаних з аеробними метаболічними процесами. Підтвердженням цього служать результати анкетного дослідження, які засвідчили зниження фізичної активності молоді постпубертатного віку. Якщо в шкільному віці активно займалися фізичною культурою 73,0% осіб чоловічої статі, то серед студентської молоді 66,5% осіб продовжують займатися різноманітними фізичними вправами, але їх заняття носять нерегулярний і некомплексний характер. Причому, в своїх заняттях молодь віддає перевагу ігровим, силовим і гімнастичним вправам (69,2% від кількості студентів, які продовжують заняття) і лише 30,8% осіб займаються циклічними фізичними вправами (біг, плавання тощо), які при достатньому об'ємі навантаження сприяють підвищенню аеробної продуктивності організму.

У осіб жіночої статі в усі досліджувані вікові періоди достовірної різниці абсолютних показників PWC170 і Vo2 max не спостерігається (P>0,05), хоча простежується тенденція до їх зростання в постпубертатний період. Це можна пояснити тим, що на відміну від осіб чоловічої статі, у них в постпубертатний період відбувається менший приріст маси тіла (на 12,9%). Причому, серед усіх обстежених кількість жінок з надмірною масою тіла у 8 разів перевищує кількість таких серед осіб чоловічої статі. За науковими даними, у жінок приріст маси тіла відбувається в основному за рахунок накопичення жирової тканини [Bell J.M., Bassey E.J., 1996]. Ці відмінності опосередковано свідчать про менший вміст “активного” (м'язового) компоненту маси тіла у осіб жіночої статі, від якого залежать абсолютні величини PWC170 і Vo2 max.

Середні величини відносного показника PWC170 осіб чоловічої та жіночої статі з 12 до 24 років не зазнають суттєвих змін.

У період з 12 до 24 років незалежно від статі простежується зниження середньої величини відносного показника Vo2 max. У постпубертатний період порівняно з пубертатним у осіб чоловічої статі це зниження становить 8,8% (Р<0,001), а у осіб жіночої статі 6,6% (Р<0,005). У період І зрілого віку спостерігається подальше зниження середньої величини Vo2 max відн. порівняно з пубертатним віком – у чоловіків на 12,6% (Р<0,001), а у жінок на 16,1% (Р<0,001). Однак, необхідно зазначити, що згідно критеріїв оцінки фізичного стану Я.П. Пярната (1983), зменшення середньої величини Vo2 max відн. у молоді жіночої статі не вплинуло на їх рівень фізичного стану. Тобто, РФС представниць жіночої статі з 12 до 24 років залишається в середньому “відмінним” (табл. 4), але серед жінок І зрілого віку збільшується кількість осіб з “добрим” (33,1%) і “посереднім” (23,5%) рівнем фізичного стану.

У осіб чоловічої статі, згідно вищезгаданих критеріїв, вікове зменшення показника Vo2 max відн. супроводжується зниженням РФС. Фізичний стан у них в середньому знижується від “посереднього” рівня в пубертатний період до “нижче посереднього” в період І зрілого віку (табл. 4). З “відмінним” РФС зустрічаються особи лише в пубертатному віці (19%). У постпубертатному і І зрілому віці зменшується кількість чоловіків з “добрим” РФС. Серед 16-20-річних таких було 17,3%, а серед 21-24-річних – 3,7%. Кількість осіб з РФС “нижче посереднього” в пубертатному віці складає 25,8%, а в І зрілому – 68,5%.

Таблиця 4

Рівень фізичного стану молоді відповідно до середніх значень відносного показника максимального споживання кисню

У комплексі факторів, які впливають на рівень фізичного стану, провідна роль належить дотриманню вимог здорового способу життя. З метою з'ясування залежності рівня фізичного стану від дотримання молоддю цих вимог нами використано метод анкетування. Результати анкетування засвідчили, що дотримання здорового способу життя школярами носить нерегулярний і некомплексний характер. Дотримуються правильного режиму дня серед школярів близько 16% хлопців і 7% дівчат. Приділяють достатньо уваги гігієні тіла 20% хлопців і 30% дівчат. Не мають шкідливих звичок 26% хлопців, 29% дівчат. Позаурочні форми фізичної культури використовують 73% хлопців і 55,5% дівчат.

Постійно дотримуватися вимог ЗСЖ можливо лише за умови сформованої життєвої потреби в цьому. Наші дослідження показали, що формування потреби ЗСЖ в шкільному віці здійснюється неефективно.

Враховуючи, що РФС молоді, насамперед чоловічої статі, знижується після 16 років, саме з цього віку особливого значення набуває здоровий спосіб життя. Саме з 16 років корекції РФС необхідно приділяти особливу увагу.

Встановлено, що абсолютні і відносні показники PWC170 і Vo2 max достовірно вищі у осіб, які ведуть здоровий спосіб життя, незалежно від статі.

Абсолютна величина PWC170 у осіб чоловічої статі, які дотримуються ЗСЖ вища, ніж у тих, хто не дотримується на 12,1 % (Р<0,05), а відносна величина на 14, 9% (Р<0,001). У представниць жіночої статі різниця між абсолютним і відносним показниками PWC170 більш суттєва – у осіб, які приділяють належну увагу ЗСЖ, PWC170 абс. вища на 41,8% (Р<0,02), а PWC170 відн. на 43,3% (Р<0,001).

Відмінності абсолютного і відносного показників Vo2 max осіб чоловічої та жіночої статі в залежності від способу життя подані на рис. 1 і 2. Серед жінок, які ведуть ЗСЖ, кількість осіб з “відмінним” РФС значно більша, ніж серед тих, хто не приділяє цьому належної уваги, а осіб з “посереднім” РФС не виявлено. Серед чоловіків, які дотримуються вимог ЗСЖ, не виявлено осіб з “низьким” рівнем фізичного стану, переважна більшість має “посередній” (52,9%), а також виявлені особи з “добрим” (5,9%). РФС жінок, які не дотримуються ЗСЖ в середньому “добрий”, а тих, які дотримуються, “відмінний”. Рівень фізичного стану чоловіків, які ведуть ЗСЖ, відповідає “посередньому”, а тих, які не приділяють цьому належної уваги, “нижче посереднього”.

Найбільш ефективним фактором ЗСЖ, який впливає на РФС, є фізична активність. Однак, нами встановлено, що навіть серед тих осіб чоловічої статі, які регулярно займаються спортом і дотримуються ЗСЖ, не всі мають достатньо високий РФС. Це залежить від виду фізичної діяльності. “Відмінний” рівень мають особи, які займаються циклічними видами спорту на витривалість, а РФС представників ациклічних видів в середньому “посередній”.

Ефективність фізичних тренувань залежить від періодичності занять, величини внутрішнього об'єму (енерговитрат) і режиму енергозабезпечення роботи. Встановлено, що при триразових заняттях на тиждень показники фізичної працездатності і аеробної продуктивності підвищуються лише за умови достатнього внутрішнього об'єму фізичних навантажень.

Так, у жінок тренування в аеробному режимі енергозабезпечення (прогр. І) при внутрішньому об'ємі навантаження близько 59,6% від максимально допустимої величини енерговитрат (Еmax) вірогідно підвищили середні показники PWC170 і Vo2 max через 16 тижнів від початку занять. У чоловіків тренування в аеробному режимі енергозабезпечення (прогр. ІІ) в об'ємі близько 38,4% від Е max не викликали суттєвих змін показників PWC170 і Vo2 max .

Бігові навантаження в аеробному режимі енергозабезпечення за програмами І і ІІ не вплинули на показники артеріального тиску, потужності форсованого вдиху і видиху, ЖЄЛ. Не відбулося також суттєвих змін показників ЕКГ в стані відносного м'язового спокою.

Тренування періодичністю три рази на тиждень у змішаному (аеробно-анаеробному) режимі енергозабезпечення виявилися ефективними як для осіб жіночої, так і чоловічої статі. У жінок бігові навантаження величиною внутрішнього об'єму близько 64% від Е max (прогр. ІІІ) викликали достовірне збільшення абсолютних і відносних показників PWC170 і Vo2 max, а також підвищення РФС. У чоловіків суттєве зростання цих показників відбулося при навантаженнях величиною внутрішнього об'єму близько 46% від Е max (прогр. ІV), досягнувши максимального рівня через 16 тижнів від початку занять (рис.3, 4).

Тренування за програмою ІІІ вірогідно не змінили показників артеріального тиску, потужності форсованого вдиху і видиху, ЖЄЛ у жінок, але тренування за програмою IV викликали достовірне зростання ЖЄЛ і потужності форсованого вдиху і видиху у чоловіків. Якщо до початку тренувань ЖЄЛ становила 4,3 ±0,18 л, то через 28 тижнів занять її величина зросла до 5,1 ±0,2 л (Р<0,02). Потужність форсованого вдиху збільшилася з 4,9 ±0,12 л·с-1 до 5,8 ±0,14 л·с-1 (Р<0,001).

Бігові навантаження в змішаному режимі енергозабезпечення в більшій мірі активізують роботу дихальних м'язів під час бігу і після його припинення, ніж навантаження в аеробному режимі. Тому кумулятивний ефект таких тренувань проявляється підвищенням функціональних можливостей дихальних м'язів. Зростання середньої величини досліджених показників зовнішнього дихання при тренуваннях в змішаному режимі енергозабезпечення свідчить, зокрема, про зростання сили дихальних м'зів і є наслідком позитивних кумулятивних змін в апараті зовнішнього дихання [В.И. Дубровский, 1998].

Під впливом тренувань в змішаному режимі енергозабезпечення за програмами ІІІ і ІV, незалежно від статі, відбулися вірогідні зміни деяких показників ЕКГ в стані відносного м'язового спокою. Причому, у осіб чоловічої статі вони виявилися більш суттєвими, ніж у осіб жіночої статі.

Тренування за програмою ІІІ у осіб жіночої статі і за програмою ІV у осіб чоловічої статі сприяли вірогідному зменшенню частоти серцевих скорочень в стані відносного м'язового покою, а також збільшенню тривалості електричної систоли. Такі тренування викликали також характері зміни зубців Р і Т. Це проявилося у зменшенні вольтажу зубця Р і збільшенні зубця Т.

У жінок, які тренувалися за програмою ІІІ, вольтаж зубця Р зменшився відносно вихідного рівня на 31,25% (Р<0,05). У чоловіків, які тренувалися за програмою ІV, вольтаж зубця Р знизився порівняно з вихідним рівнем на 60,8% (Р<0,005). Зростання вольтажу зубця Т у осіб жіночої статі становило 68,75% (Р<0,005), а у чоловіків 40,9% (Р<0,005). Збільшення інтервалів R-R і Q-T, а також зменшення вольтажу зубця Р, свідчить про підвищення тонусу блукаючого нерва [Н.Д. Граевская, 1975], а також характеризує зростання аеробної продуктивності організму [Ю.М. Фурман, 1994 та ін.]. Збільшення вольтажу зубця Т є свідченням покращення біоенергетичних процесів в міокарді та його скоротливої здатності [H. Asanoi, 1992 та ін.]. При порівнянні фактичної величини інтервалу Q-T з належною, яку знаходили за формулою Базета, відхилень від норми у досліджуваних не виявлено. Тому зростання тривалості електричної систоли шлуночків внаслідок тренувань пояснюється їх хронотропним ефектом [Т.Э. Кару, 1984]. Зменшення ЧСС свідчить про тенденцію до формування так званого “спортивного серця” [С.В. Хрущев, 1980] та покращення нейровегетативної регуляції скоротливої функції міокарда [С.А. Душанин, В.В. Шигалевский, 1988].

Тренування за жодною з програм не вплинули на масу тіла досліджуваних, яка до початку тренувань не перевищувала норму за Quetlet-індексом. Аналогічний результат був отриманий рядом авторів [ Н.А. Агаджанян, 1981; А.А. Виру с соавт., 1988; Ю.М.Фурман, 1994]. Але результати досліджень К. Кukkonen (1981) свідчать про те, що фізичні навантаження інтенсивністю 30-74% від Vo2 max, які застосовувалися у чоловіків, достовірно зменшували масу тіла в середньому на 7,6%, суттєво не впливаючи на абсолютні показники Vo2 max. Однак, при цьому до початку занять маса тіла досліджуваних перевищувала норму.

Дворазові тижневі заняття в змішаному режимі енергозабезпечення, не зважаючи на високий внутрішній об'єм фізичних навантажень - 57,9% від Е max у жінок (прогр. V) і 48,3% від Е max у чоловіків (прогр. VI), не викликали суттєвих змін жодного з досліджуваних показників.

ВИСНОВКИ

На основі вивчення абсолютних і відносних показників фізичної працездатності і максимального споживання кисню проведено порівняльний аналіз рівня фізичного стану осіб чоловічої та жіночої статі віком від 12 до 24 років (пубертатного, постпубертатного та І зрілого віку). Дотримання вимог здорового способу життя, зокрема високої фізичної активності, набувають особливого значення у постпубертатному і І зрілому віці.

Абсолютні показники фізичної працездатності і максимального споживання кисню у осіб чоловічої статі значно зростають у постпубертатний період порівняно з пубертатним з подальшою тенденцією до зниження в період І зрілого віку. У осіб жіночої статі спостерігається лише тенденція до зростання середньої величини цих показників у постпубертатний період.

Відносні показники фізичної працездатності як у осіб чоловічої, так і жіночої статі суттєво не відрізняються в усі вікові періоди.

Відносні показники максимального споживання кисню у представників чоловічої статі достовірно зменшуються в постпубертатний період з подальшою тенденцією до зниження в період І зрілого віку. У представниць жіночої статі вірогідне зниження відносних показників максимального споживання кисню спостерігається в постпубертатний і період І зрілого віку.

Рівень фізичного стану молоді чоловічої статі значно нижчий, ніж жіночої. У пубертатний і постпубертатний період він відповідає “посередньому”, а в період І зрілого віку “нижче посереднього”. Фізичний стан осіб жіночої статі в усі вікові періоди в середньому відповідає “відмінному” рівню.

У постпубертатний період і період І зрілого віку абсолютні та відносні показники фізичної працездатності і максимального споживання кисню, а отже й рівень фізичного стану, у осіб, які дотримуються вимог здорового способу життя, вірогідно вищі, ніж у тих, хто не дотримується цих вимог.

У представників чоловічої статі постпубертатного і І зрілого віку встановлено залежність рівня фізичного стану від виду і величини фізичних навантажень. У осіб, які займаються циклічними видами спорту (бігові види легкої атлетики, плавання, велоспорт, веслування), рівень фізичного стану вищий, ніж у представників деяких ациклічних видів спорту (спортивної гімнастики, акробатики, стрибків у воду), єдиноборств (греко-римської і вільної боротьби, дзю-до, боксу) та волейболу.

У осіб жіночої статі ефективними виявилися бігові тренування періодичністю три рази на тиждень як в аеробному, так і в змішаному (аеробно-анаеробному) режимі енергозабезпечення, проте у чоловіків ефективно вплинули на аеробну продуктивність лише тренування в змішаному режимі енергозабезпечення.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Бекас О.О. Вплив фізичних навантажень аеробного і змішаного режимів енергозабезпечення на рівень фізичного стану молоді 19-22 років // Вісник Вінницького державного медичного університету.-1999. - №1.- С.7-8.

Фурман Ю.М., Бекас О.О. Вікові особливості рівня фізичного здоров'я молоді 12-24 років і його корекція різними режимами бігових навантажень // Вісник морфології.-Вінниця. –2000. - №1.- С.114 –115.

Фурман Ю.М., Бекас О.О. Корекція аеробної продуктивності молоді чоловічої статі біговими навантаженнями в змішаному режимі енергозабезпечення // Вісник морфології. - 2000. - №2. - С.323 - 324.

Бекас О.О. Вікова динаміка рівня фізичного стану молоді 13-24 років // Фізична культура, спорт та здоров'я нації. – Вінниця. -1998. - Ч.2 - С.7-9

Бекас О.О. Вплив способу життя на фізичну працездатність і аеробну продук-тивність молоді 17-24 років // Фізичне виховання, спорт і культура здоров'я у сучасному суспільстві. – Луцьк. - 1999. – С. 590-593.

Бекас О.А. Использование различных режимов беговых тренировок для повышения уровня физического состояния молодежи 19-24 лет, в зависимости от соблюдения норм здорового образа жизни // Физическая культура, спорт, туризм в новых условиях развития стран СНГ. - Минск: Тесей. -1999.- Ч.2.- С.55-57.

Бекас О.О. Аналіз рівня фізичного стану молоді 13-20 років // Фізіологічний журнал. -1998. - Т.44. - №3. - С.265-266.

АНОТАЦІЇ

Бекас О.О. Вікові та статеві особливості рівня фізичного стану і його залежність від способу життя. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук за спеціальністю 03.00.13 – фізіологія людини і тварин. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2001.

За показниками фізичної працездатності і максимального споживання кисню визначався рівень фізичного стану осіб чоловічої та жіночої статі пубертатного, постпубертатного і І зрілого віку та його залежність від способу життя. Виявлено дивергенцію вікової динаміки рівня фізичного стану в осіб чоловічої та жіночої статі в період з 12 до 24 років. Зважаючи на те, що найбільш вагомим фактором здорового способу життя, який впливає на фізичний стан людини, є фізична активність, вивчався вплив бігових тренувань на рівень фізичного стану. Результати досліджень засвідчили, що ефективність таких тренувань залежить від періодичності занять, режиму енергозабезпечення і величини внутрішнього об'єму роботи. Тренування в змішаному режимі енергозабезпечення виявилися ефективнішими, ніж в аеробному.

Ключові слова: рівень фізичного стану, аеробна продуктивність, фізична працездатність, здоровий спосіб життя, бігові тренування, інтенсивність роботи, внутрішній об'єм навантаження.

Бекас О.А. Возрастные и половые особенности уровня физического состояния молодежи и его зависимость от образа жизни. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата биологических наук по специальности 03.00.13 – физиология человека и животных. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2001.

На основании изучения абсолютных и относительных показателей физической работоспособности и максимального потребления кислорода осуществлен анализ уровня физического состояния представителей мужского и женского пола в возрасте от 12 до 24 лет (пубертатного, постпубертатного и I зрелого возраста).

Установлено, что средняя величина абсолютных показателей физической работоспособности и максимального потребления кислорода статистически достоверно возрастает у лиц мужского пола постпубертатного возраста (16-20 лет) по сравнению с пубертатным (12-15 лет) с дальнейшей тенденцией к снижению в I зрелом возрасте (21-24 года). У лиц женского пола наблюдается лишь тенденция к увеличению этих показателей в постпубертатном возрасте.

Относительные показатели физической работоспособности у представителей обеих полов не имеют существенных возрастных различий в период с 12 до 24 лет.

Средняя величина относительных показателей максимального потребления кислорода у лиц мужского пола достоверно снижается в постпубертатный период с дальнейшей тенденцией к снижению в период I зрелого возраста. У представительниц женского пола достоверное снижение этого показателя наблюдается не только в постпубертатном, но и в I зрелом возрасте.

Результаты исследований свидетельствуют о том, что у лиц женского пола уровень физического состояния значительно выше, нежели у лиц мужского пола. В среднем у них он "отличный" во все исследуемые возрастные периоды. У лиц мужского пола в пубертатном и постпубертатном возрасте физическое состояние отвечает "среднему" уровню, а в период I зрелого возраста "ниже среднего".

Проведенные исследования убеждают в том, что на физическую работоспособность, максимальное потребление кислорода и уровень физического состояния молодежи 17-24 лет влияет их образ жизни. Установлено, что среди факторов здорового образа жизни, которые обуславливают эти показатели, основная роль принадлежит фактору физической активности. При этом особое значение имеет вид и объем физической нагрузки. Это подтверждается тем, что более высокие физиологические показатели физического состояния отмечены у лиц занимающихся циклическими видами спорта по