НацІОНАЛЬНА академІя наук УкраЇНИ

ІНСТИТУТ ЕкономІКо-правовИх ДОСЛІДЖЕНЬ

УДК 346.545

БЕЗУХ Олександр Васильович

ЗАХИСТ ВІД НЕДОБРОСОВІСНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

У СФЕРІ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ

Спеціальність 12.00.04 – Господарське право;

арбітражний процес

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Донецьк – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі господарського права Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ).

Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор

Щербина Валентин Степанович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри господарського права (м. Київ)

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент АПрН України

Знаменський Георгій Львович,

Інститут економіко-правових досліджень НАН України,

завідувач відділу проблем господарського права (м. Донецьк)

кандидат юридичних наук, доцент

Петров Роман Арестович,

Донецький національний університет

Міністерства освіти і науки України,

заступник декана економіко-правового факультету (м. Донецьк)

Провідна установа – Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого

Міністерства освіти і науки України (м. Харків).

Захист відбудеться “25” вересня 2001 року о 16.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .170.01 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м.Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м.Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий “23” серпня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Граніш В.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність досліджуваної теми визначається насамперед відмовою від директивного планування економіки, розвитком недержавного сектора, відмовою від прямого втручання в економіку з боку держави та відсутністю практики добросовісної конкуренції в Україні. Це вимагає побудови нової системи регулювання поведінки суб’єктів підприємництва в конкурентних відносинах. Практика господарювання постійно змінюється. Це веде до змін у системі конкурентних відносин, які підлягають правовому регулюванню та захисту.

Ставка на посилення адміністративного впливу на економічні процеси, неврахування правової природи окремих чинників конкурентної діяльності не сприяють створенню ефективної конкурентної політики та захисту від недобросовісної конкуренції. Тому існує необхідність наукового обґрунтування та визначення дій державних органів щодо регулювання конкуренції, дослідження недобросовісної конкуренції як правового явища та її місця в системі правового регулювання, узагальнення існуючого досвіду у сфері регулювання конкурентних відносин та захисту від недобросовісної конкуренції.

У роботі зроблено спробу визначити поняття захисту від недобросовісної конкуренції, дослідити його еволюцію, пов’язану з розвитком системи господарських відносин, та місце і принципи здійснення захисту від недобросовісної конкуренції у системі промислової власності і конкурентних відносин.

Аналіз процесу розвитку законодавства про захист від недобросовісної конкуренції в Україні, першого досвіду його застосування дає можливість оцінити його ефективність, виробити шляхи удосконалення законодавства, заходів юридичної відповідальності щодо захисту від недобросовісної конкуренції .

Узагальнення досвіду зарубіжних країн надасть можливість з’ясувати набуту практику та принципи припинення недобросовісної конкуренції, запозичити деякі положення для підвищення ефективності системи регулювання конкурентних відносин в Україні.

Зв’язок роботи з науковими планами і темами. Дисертація виконана відповідно до планів науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка за темою №0198U004863 “Вдосконалення правового становища суб’єктів господарської діяльності в умовах формування ринкової економіки” та планів наукової роботи кафедри господарського права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, в яких здобувач брав участь як співвиконавець. За підсумками роботи надані пропозиції по удосконаленню законодавства щодо захисту від недобросовісної конкуренції.

Головною метою та завданням дисертаційного дослідження є визначення сутності правовідносин у сфері недобросовісної конкуренції та її припинення, висвітлення місця норм захисту від недобросовісної конкуренції у системі охорони промислової власності, а також розробка рекомендацій по вдосконаленню чинного законодавства України стосовно захисту від недобросовісної конкуренції.

Відповідно до цієї мети дослідження робота має такі завдання:

вивчити правову сутність явища “недобросовісна конкуренція” як наслідку порушення правил, торгових та інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності;

встановити суттєві ознаки правового явища “недобросовісна конкуренція” як об’єкта господарського права, зокрема, у сфері промислової власності, і дати його характеристику;

встановити відмінність недобросовісної конкуренції від інших антиконкурентних дій, які регулюються антимонопольним законодавством;

проаналізувати системний зв’язок захисту від недобросовісної конкуренції як об’єкта права промислової власності з іншими об’єктами права інтелектуальної власності;

провести комплексне дослідження відносин щодо реалізації права на захист від недобросовісної конкуренції;

сформулювати пропозиції щодо удосконалення правових норм стосовно здійснення захисту від недобросовісної конкуренції;

з’ясувати доцільність використання зарубіжного досвіду по здійсненню захисту від недобросовісної конкуренції в Україні;

здійснити аналіз конкретних видів недобросовісних дій у конкуренції в сфері промислової власності.

Виходячи з цього, об’єктом дисертаційного дослідження є відносини у сфері промислової власності, які виникають внаслідок порушення правил, торгових та інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності, неправомірного використання чужих інтелектуальних продуктів з комерційною метою і досягнення переваг в конкуренції, а також правові, економічні аспекти забезпечення правової охорони прав і законних інтересів суб’єктів господарювання й споживачів від недобросовісної конкуренції.

Предметом дослідження є сукупність юридичних вчинків і засобів, які створюють акти недобросовісної конкуренції та припиняють їх дію.

Теоретичну основу дослідження склали наукові праці правознавців України та інших країн, зокрема, Андрощука Г.О., Алексєєва С.С., Боденхаузена Г.Х., Гайворонського В.М., Грибанова В.П., Єременка В.І., Знаменського Г.Л., Качаліна В.В., Корчак Н.М., Котюка В.О., Мамутова В.К., Нойффера Т., Побірченка І.Г., Підопригори О.А., Портера М.Е., Пронської Г.В., Саніахметової Н.О., Щербини В.С., Хайєка Ф.А. та інших.

Методологічну базу дисертаційного дослідження складають використані автором історико-правовий, порівняльно-правовий, аналітико-синтетичний, структурно-функціональний, формально-логічний та інші загальнонаукові та спеціальні методи дослідження.

Шляхом історико-правового аналізу розкриті процеси становлення і розвитку законодавства про захист від недобросовісної конкуренції. Аналіз сучасного стану та змісту захисту від недобросовісної конкуренції здійснювався за допомогою аналітико-синтетичного методу, який також використовувався у процесі вироблення пропозицій щодо удосконалення законодавства і заходів юридичної відповідальності за недобросовісну конкуренцію.

Аналіз різних підходів до правового регулювання одних і тих же питань у вітчизняній і міжнародній практиці, наукових позицій, висловлених вченими, поглядів практиків стосовно досліджуваних у роботі проблем здійснено за допомогою порівняльно-правового методу.

Наукова новизна дослідження. Внаслідок здійснення дисертаційного дослідження дисертантом сформульовано ряд положень та висновків, що мають наукову новизну:

визначено місце захисту від недобросовісної конкуренції в системі права: захист від недобросовісної конкуренції відноситься до об’єктів права промислової власності і є самостійним об’єктом цього інституту права;

дано визначення недобросовісної конкуренції як антиконкурентних дій суб’єктів господарювання чи бездіяльності, пов’язаних з порушенням чинного законодавства, торгових правил та звичок, прав на інтелектуальні продукти, вимог добропорядності і справедливості шляхом вчинків, здатних викликати змішування відносно підприємства, продукції або діяльності конкурента, ввести громадськість в оману, дискредитувати конкурента;

досліджено, що Конституцією України і нормами інших правових актів на державу та державні органи покладено юридичний обов’язок активного змісту, позитивне зобов’язування по захисту від недобросовісної конкуренції суб’єктів господарювання і споживачів;

запропоноване визначення захисту від недобросовісної конкуренції як врегульованої законом діяльності держави, її органів і посадових осіб, що контролюють процес конкуренції, учасників конкуренції, спрямованої на встановлення елементів матеріально-правового відношення, що виникло внаслідок порушення конкуренції, правил та інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності, припинення недобросовісної конкуренції та притягнення винних до відповідальності;

визначені суб’єкти захисту від недобросовісної конкуренції, досліджено особливу роль споживачів, які прямо не беруть участі в конкуренції, але їх вибір суттєво впливає на регулювання ринкових відносин і конкуренцію;

встановлено, що охорона об’єктів інтелектуальної власності, зареєстрованих відповідно до спеціальних законів, із застосуванням законодавства про захист від недобросовісної конкуренції має кумулятивний характер; захист інтелектуальних продуктів, які використовуються з комерційною метою за нормами захисту від недобросовісної конкуренції, є більш ефективним;

встановлено, що захист від недобросовісної конкуренції здійснюється не шляхом надання виключних прав, а на підставі імперативного припису держави, зафіксованого в законодавстві та визнаного загальним принципом. Цей принцип встановлює правило охорони об’єктів інтелектуальної власності за пріоритетом їх використання;

доведено, що одночасно можуть існувати два види в принципі конфліктуючих суб’єктивних прав стосовно об’єктів інтелектуальної власності: право виключного користування об’єктами інтелектуальної власності на підставі реєстрації і право переважного користування ними на підставі пріоритету, яке підлягає захисту від недобросовісної конкуренції;

дано визначення ділової репутації господарюючого суб’єкта, неправомірне використання якої створює акт недобросовісної конкуренції;

досліджено, що дії компетентних державних органів спрямовані насамперед на відновлення державою суспільних відносин у сфері чесної конкуренції, а не на притягнення до відповідальності.

На підставі цих висновків пропонується внесення відповідних змін до законодавства України щодо захисту від недобросовісної конкуренції. Аргументація необхідності запропонованих змін до законодавства, а також зміст пропозицій наводяться в дисертаційному дослідженні.

Практичне значення одержаних результатів. Основним результатом дисертаційного дослідження є розробка комплексу взаємопов’язаних наукових положень та засобів щодо захисту від недобросовісної конкуренції і неправомірного використання інтелектуальних продуктів в господарській діяльності та їх впливу на процес конкуренції. Правовідносини складаються з приводу захисту від недобросовісної конкуренції як об’єкта права промислової власності і як об’єкта конкурентного права.

Визначення меж взаємопроникнення цих двох правових інститутів дає можливість виявити подвійну правову природу захисту від недобросовісної конкуренції та належність цього об’єкта суспільних відносин до двох правових інститутів: інституту права промислової власності і конкурентного права, що зумовлює певну специфіку у практиці захисту від недобросовісної конкуренції у господарському обігу.

Встановлено відмінність об’єкта правовідносин щодо захисту від недобросовісної конкуренції від об’єкта відносин, які регулюються антимонопольним законодавством.

Дослідження захисту від недобросовісної конкуренції з позицій теорії права дає можливість встановити правову природу захисту від недобросовісної конкуренції. Особливістю суб’єктивного права на захист від недобросовісної конкуренції з боку конкуруючих осіб та споживачів є те, що воно зводиться тільки до права вимоги захисту. Це право вимоги обмежене лише юридичною сферою та є необхідним елементом в юридичних механізмах, які забезпечують належне виконання позитивних зобов’язувань, тобто юридичних обов’язків держави і уповноважених осіб.

Дослідженням встановлено, що перелік недобросовісних дій в конкуренції, наведений в нормативних актах, не є вичерпним, а також досліджено перелік загальних принципів, які підлягають застосуванню компетентними органами для визнання певних дій в конкуренції недобросовісними.

Встановлено комплексний характер захисту від недобросовісної конкуренції, оскільки для припинення недобросовісних дій використовуються норми різних галузей права.

В дисертації сформульовані пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства стосовно загального поняття недобросовісної конкуренції та процесуальних засад її визначення і припинення.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати дисертаційної роботи отримані автором особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації обговорювалися на наукових семінарах і засіданнях кафедри господарського права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на міжнародній науково-практичній конференції у м. Дніпропетровську (13-14 лютого 2001 р.). Висновки дослідження були використані при розгляді судових справ щодо припинення актів недобросовісної конкуренції.

Пропозиції щодо вдосконалення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції відповідно до змісту дослідження були подані до Комітету з питань науки та освіти Верховної Ради України, обговорювались на засіданні Комітету та будуть враховані при внесенні змін до законодавства.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 6 робіт загальним обсягом 2,95 друк. арк., що особисто належать автору.

Структура дисертації та її послідовність обумовлені об’єктом дослідження та логікою викладення матеріалу. Дисертація складається із вступу, 3 розділів, 8 підрозділів, висновків загальним обсягом 176 сторінок. Дисертація містить також список використаних джерел із 225 найменувань та 2 додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації, ступінь її наукової розробленості; визначаються головна мета, завдання, об’єкт, предмет дослідження, розкривається наукова новизна одержаних результатів та їх практичне значення.

Розділ 1. Поняття та зміст недобросовісної конкуренції. Включає три підрозділи, де досліджуються вимоги міжнародного законодавства та розвиток українського законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, визначається поняття недобросовісної конкуренції та загальні принципи для визнання будь-яких дій в конкуренції недобросовісними, проводиться порівняння захисту від недобросовісної конкуренції із захистом інших об’єктів інтелектуальної власності на підставі спеціальних законів.

У першому підрозділі “Об’єктивна необхідність регулювання конкурентних відносин у соціально орієнтованій економіці” проводиться дослідження функцій конкуренції, завдань і обов’язків держави по охороні і зміцненню конкуренції як головного регулюючого інструменту ринкової економіки, взаємозв’язок між забезпеченням чесної і вільної конкуренції та захистом інтересів суспільства і споживача.

Захист конкурентних відносин базується не тільки на необхідності правового закріплення відповідальності окремих суб’єктів господарювання один перед одним і перед державою, але й на відповідальності держави перед суб’єктами господарювання і споживачами.

У другому підрозділі “Поняття недобросовісної конкуренції та форми її здійснення” досліджується матеріально-правовий аспект недобросовісної конкуренції як правового явища, форми недобросовісної конкуренції, розвиток законодавчого і наукового визначення недобросовісної конкуренції. Для цього аналізується зарубіжна практика та підходи зарубіжних і українських законодавців до визначення неправомірних дій в конкуренції як актів недобросовісної конкуренції.

В роботі стверджується, що неможливо об’єднати всі - як існуючі, так і ті, що виникають - акти недобросовісної конкуренції в одне конкретне поняття, яке, з одного боку, визначало б усі заборонені види конкуренції, з іншого – було б спроможне адаптуватися до нових видів торгової і ділової практики. Головним у визначенні дій суб’єктів господарювання як актів недобросовісної конкуренції є реакція споживача на ці дії. Розглянуті загальні принципи для визнання будь-яких дій у конкуренції недобросовісними: спроможність викликати змішування відносно підприємства, продукції або діяльності конкурента; дискредитування конкурента; можливість введення громадськості в оману та міжнародна практика їх застосування.

В результаті аналізу особливостей застосування правових норм щодо визнання неправомірних дій актами недобросовісної конкуренції дане загальне визначення поняття “недобросовісна конкуренція”.

У третьому підрозділі “Співвідношення між законодавством щодо захисту від недобросовісної конкуренції і законодавством, яке регулює використання інших об’єктів інтелектуальної власності” приділено увагу висвітленню умов і відмінностей захисту від недобросовісної конкуренції та захисту інтелектуальних продуктів за допомогою спеціальних законів.

Власник інтелектуальних продуктів може звертатися за захистом прав на цей продукт, використовуючи норми кількох законів, які мають різний характер регулювання та різні підстави для застосування. Охорона об’єктів промислової власності, зареєстрованих відповідно до спеціальних законів, при одночасному застосуванні законодавства про захист від недобросовісної конкуренції має кумулятивний характер, тобто комерційний інтелектуальний продукт охороняється одночасно кількома законами.

У випадку, коли власник інтелектуального продукту не може отримати охорону цього продукту відповідно до спеціальних законів внаслідок їх неохороноздатності, він може отримати захист відповідно до законодавства про захист від недобросовісної конкуренції.

Особлива увага приділена зіткненню права виключного використання об’єктів промислової власності, які охороняються на підставі спеціальних законів, і права переважного використання тих же об’єктів на підставі пріоритету і захисту від недобросовісної конкуренції.

Розділ 2. Недобросовісна конкуренція як господарські правовідносини. Досліджується зміст конкурентних відносин та вплив на них недобросовісної конкуренції, правова природа захисту від недобросовісної конкуренції, місце захисту від недобросовісної конкуренції в системі конкурентних відносин та об’єктів промислової власності, суб’єкти правовідносин по захисту від недобросовісної конкуренції та зміст недобросовісної конкуренції як господарського правопорушення.

У першому підрозділі “Об’єкт правовідносин у сфері захисту від недобросовісної конкуренції” з’ясовується місце захисту від недобросовісної конкуренції в системі конкурентних відносин та його відмінність від антимонопольного регулювання конкуренції.

Не заперечуючи процесуальний характер захисту від недобросовісної конкуренції, робота містить аналіз матеріально-правового змісту захисту від недобросовісної конкуренції, який складає не сама можливість звернення до компетентних органів із заявами про порушення прав і інтересів, а наслідок задоволення вимог і засобів впливу уповноваженої особи.

Пряма участь у відносинах щодо захисту від недобросовісної конкуренції, крім господарюючих суб’єктів, держави і споживачів, які не є особами, що прямо та безпосередньо беруть участь у конкуренції, ставить питання про наявність інтересів учасників правовідносин та природу їх суб’єктивних прав.

Особливістю суб’єктивного права на захист від недобросовісної конкуренції з боку суб'єктів конкуренції є те, що воно зводиться тільки до права вимоги захисту від неправомірних і недобросовісних дій. Це право вимоги обмежене лише юридичною сферою. Воно є лише необхідним елементом в юридичних механізмах, що забезпечують належне виконання позитивних зобов’язувань, тобто юридичних обов’язків держави і державних органів, інших уповноважених осіб .

З іншого боку, в Законі України “Про захист від недобросовісної конкуренції” наведено перелік вчинків, заборонених законом, тобто правових заборон. Для заборон притаманні фіксуюча і закріплююча функція: вони призначені затвердити, підняти до стану недоторканого устрій та суспільні відносини, які існують та домінують в державі.

З регулятивної точки зору заборони є обов’язками пасивного змісту, тобто обов’язками утримуватися від дій певного роду - порушень правил, торгових та інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності. При цьому таке утримання не має адресного характеру.

У роботі проаналізоване поняття торгових та інших чесних звичаїв, порушення яких створює акт недобросовісної конкуренції. Пряме застосування звичаїв як джерела права при регулюванні питань недобросовісної конкуренції суттєво відрізняє законодавство про захист від недобросовісної конкуренції від інших антиконкурентних нормативно-правових актів. Органи влади та управління, а також судові органи при прийнятті рішень зобов’язані застосовувати звичаї, тим самим санкціонуючи їх як джерело права, та надавати компетентні висновки щодо досягнення порушником неправомірних переваг у конкуренції.

Правила професійної етики або звичайна поведінка в комерційній діяльності, торгові звичаї, порушення яких за визначенням компетентних органів є актами недобросовісної конкуренції, повинні встановлюватися органами управління, торгово-промисловою палатою, громадськими організаціями та санкціонуватися в якості правових норм уповноваженими державними органами: органами правосуддя, органами управління. З цього приводу слід було б виключити з частини 1 статті 33 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” останнє речення.

У зв’язку з тим, що поняття звичаю, яке застосовується в Законі України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, потребує тривалого часу існування правовідносин, постійності їх дотримання, визначеності, що не має сенсу в торговому обороті та відповідно в конкуренції, умови якої постійно змінюються, необхідно ввести до правових актів поняття ділової звички.

Слід було б викласти ст. 1 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” в такій редакції: “Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії чи бездіяльність, пов’язані з порушенням чинного законодавства, торгових правил та ділових звичок, прав на інтелектуальні продукти, вимог добропорядності й справедливості шляхом вчинків, здатних викликати змішування відносно підприємства, продукції або діяльності конкурента, ввести громадськість в оману, дискредитувати конкурента та привести до досягнення неправомірних переваг у конкуренції й отримання неправомірного прибутку внаслідок використання чужих інтелектуальних продуктів, нанести збитки або шкоду споживачу та конкурентам.

Ділова звичка – це будь-яка практика або порядок ділових відносин, виконання яких в тих чи інших місцях, професії або сфері діяльності носить настільки постійний характер, що виправдовує очікування їх виконання у зв’язку із здійсненням певної господарської діяльності.”

Особливістю регулювання захисту від недобросовісної конкуренції є те, що захист від недобросовісної конкуренції, крім врегульованої законом діяльності компетентних органів та уповноважених осіб, є об’єктом інтелектуальної власності, зокрема, промислової власності. У роботі дана характеристика захисту від недобросовісної конкуренції як самостійного об’єкта промислової власності.

Захист від недобросовісної конкуренції як об’єкт права промислової власності виникає, по-перше, при наявності конкурентної ситуації, коли інтелектуальні досягнення використовуються для досягнення переваг в конкуренції, по-друге, при наявності відповідного творчого результату, в тому числі такого, що не охороняється іншими законами стосовно інтелектуальної власності, по-третє, при неправомірному використанні чужого досвіду, творчого результату з комерційною метою.

У другому підрозділі “Суб’єкти правовідносин у сфері захисту від недобросовісної конкуренції” визначається коло суб’єктів, які мають повноваження, права та охоронювані законом інтереси стосовно захисту від недобросовісної конкуренції. Встановлено особливу роль споживача. Визначення законодавством України споживача як фізичної особи не відповідає критерію споживання, тому що юридичні особи також придбавають товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Тому відносно захисту від недобросовісної конкуренції споживання товарів повсякденного попиту правомірною є практика, яка розглядає всіх споживачів, в тому числі суб’єктів господарювання, як споживачів взагалі.

Законом України “Про захист від недобросовісної конкуренції” споживач, з одного боку, практично прирівняний до конкуруючих суб’єктів, з іншого – закон не надає йому процесуальних можливостей для звернення до суду за захистом порушених прав, враховуючи, що вищевказаний закон розповсюджується лише на конкурентні відносини, у яких споживач приймає участь тільки опосередковано. Споживач має лише охоронюваний законом інтерес у припиненні недобросовісної конкуренції, який підлягає захисту.

Відношення споживача до продукції, який надає перевагу продукції певних виробників та встановлює їх місце на ринку, є мірою оцінки суспільних відносин у конкуренції, що впливають на положення споживача і конкуруючих осіб.

Досліджено роль третіх осіб, зокрема засновників суб’єктів господарювання, у здійсненні актів недобросовісної конкуренції. Особлива увага приділена ролі судів, яка не обмежується загальною функцією здійснення правосуддя. При провадженні по справах щодо захисту від недобросовісної конкуренції суди зобов’язані встановлювати наявність торгових звичаїв та застосовувати їх в якості правових норм для визначення актів недобросовісної конкуренції. Здійснюючи правозастосувальну практику, вони вносять новий елемент до правового регулювання конкурентних відносин.

У третьому підрозділі “Недобросовісна конкуренція як господарське правопорушення” досліджуються підстави для виникнення правовідносин, у рамках яких реалізується захист від недобросовісної конкуренції та встановлюється відповідальність за порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції.

Наслідком недобросовісної конкуренції є порушення гарантій держави по захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, суб’єктивних прав суб’єктів господарювання та інтересів споживачів, котрих або вводять в оману, або позбавляють права вибору товару відповідної якості і вартості, що, з одного боку, впливає на добробут споживачів, а з іншого – на процес конкуренції та підприємницьку діяльність суб’єктів господарювання.

Неузгодженість діяльності підприємців, органів влади і управління з покладеними на них законом юридичними обов’язками стосовно забезпечення добросовісної конкуренції та дотримання звичаїв ділового обороту в господарській діяльності дозволяє визначити недобросовісну конкуренцію як господарське правопорушення.

В роботі аналізується співвідношення таких правових категорій, як протиправність і неправомірність дій в конкуренції. Невиконання, неналежне виконання обов’язків або спричинення шкоди в конкуренції є неправомірним, коли відсутня правова норма, яка дозволяє особі діяти подібним чином.

Таке твердження входить у протиріччя з вимогами ст. 3 Закону України “Про підприємництво”, котра визначає, що підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Але за правовим змістом поняття неправомірності дій в Законі України “Про захист від недобросовісної конкуренції” логічно поєднується з вимогами по дотриманню торгових та інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності, котрі не є нормами права відповідно до чинного законодавства України, але котрі фіксують економічні відносини між суб’єктами господарювання.

В роботі висвітлюється причинний зв‘язок між неправомірними діями й їх негативним результатом та пояснюється, чому недобросовісною конкуренцією вважаються дії, які не тільки завдають шкоди господарюючому суб’єкту, але і можуть завдати такої шкоди.

Важливу роль для притягнення до відповідальності відіграє встановлення вини правопорушника. В законодавстві щодо захисту від недобросовісної конкуренції вказується лише на результат здійснення певних неправомірних дій без факту настання негативних наслідків. Тому можна твердити про ігнорування фактору вини, тобто про дію принципу “спричинення”. Разом з тим в роботі досліджується питання міри відповідальності, тому що міра матеріальної відповідальності – це не тільки правова, але, насамперед, економічна категорія. Застосування штрафів може просто економічно знищити одного з конкурентів, що не сприятиме розвитку конкурентних відносин. Критеріями для притягнення правопорушника до матеріальної відповідальності є його вина та рівень отриманих переваг у конкуренції.

Розділ 3. Порядок захисту від недобросовісної конкуренції. Аналізується діяльність Антимонопольного комітету України, інших державних органів по припиненню недобросовісної конкуренції в порядку спеціальної юрисдикції і притягнення правопорушників до відповідальності та арбітражна судова практика стосовно захисту від недобросовісної конкуренції в сфері промислової власності.

Перший підрозділ “Захист від недобросовісної конкуренції в порядку спеціальної юрисдикції” присвячений розгляду комплексу заходів, які здійснюються повноважними органами і посадовими особами, котрі, використовуючи надані їм повноваження, практично забезпечують законність у виконавчо-розпорядчій діяльності по забезпеченню дотримання правил конкуренції.

Процесуальні засади розгляду справ про недобросовісну конкуренцію повинні визначатися тільки законами щодо захисту економічної конкуренції та іншими актами законодавства. Сьогодні ще застосовуються відомчі нормативні акти щодо розгляду питань, пов’язаних з недобросовісною конкуренцією, що може ставити під сумнів легітимність прийнятих рішень. Правовий зміст дій щодо вилучення Антимонопольним комітетом України товарів з неправомірним використанням позначень та скопійованих виробів іншого господарюючого суб’єкта законом чітко не визначений.

Захист від недобросовісної конкуренції у спеціальному порядку полягає в покладенні на правопорушника господарсько-правової відповідальності як сукупності економічних за змістом і юридичних за формою методів впливу на економічні інтереси суб’єкта господарювання – правопорушника. Така відповідальність настає внаслідок реакції уповноваженого державою органу управління і не має правовідновлюваного характеру відносно осіб, які беруть участь у конкуренції, або споживачів. Особливістю застосування заходів впливу є виникнення вертикальних правовідносин між державним органом управління і правопорушником. Рішення компетентного державного органу може бути оскаржене в суді.

Другий підрозділ “Захист від недобросовісної конкуренції в судовому порядку” досліджує право на подання позову щодо захисту від недобросовісної конкуренції, підстави і наслідки його задоволення; проблему запровадження заходів, які надавали б можливість суб’єкту господарювання, власнику інтелектуальних продуктів попередити чи припинити дії щодо порушення його прав та інтересів внаслідок недобросовісної конкуренції.

В суді розглядаються спори між заінтересованими особами та державними органами у сфері управлінської діяльності щодо прийнятих ними актів стосовно захисту від недобросовісної конкуренції. Будь-яка особа, котра вважає, що її права та охоронювані законом інтереси порушені внаслідок здійснення недобросовісної конкуренції суб’єктами господарювання, може безпосередньо звернутися до суду згідно з встановленою процесуальним законодавством підвідомчістю справ.

Право на подання позову про захист від недобросовісної конкуренції є складним поняттям, оскільки має дві сторони: матеріально-правову і процесуально-правову. Відсутність у особи права на позов у матеріальному розумінні тягне відмову у позові. В той же час відсутність права на позов у процесуальному розумінні тягне відмову в прийнятті позовної заяви. Аналізуючи норми АПК України, встановлено, що обов’язкове доарбітражне врегулювання спорів не враховує специфіку захисту від недобросовісної конкуренції, тому автор пропонує виключити вимогу щодо обов’язкового доарбітражного врегулювання щодо захисту від недобросовісної конкуренції із чинного законодавства.

АПК України не передбачає застосування звичаїв як джерела права у відносинах між суб’єктами господарювання України, незважаючи на те, що статтею 1 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” передбачено їх застосування для визначення актів недобросовісної конкуренції. У зв’язку з вищенаведеним доцільно змінити ч. 5 ст. 4 АПК України, виклавши її в наступній редакції: “У разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини у підприємницькій діяльності, арбітражний суд застосовує торгові та інші чесні звичаї і правила ділового обороту у підприємницькій діяльності.”

Оцінка розміру збитків у справах щодо порушення правил конкуренції може мати варіанти. Комерційна діяльність під чужим ім’ям і порушення товарного знаку можуть розглядатися одночасно і як справи відносно патентів на винаходи і промислові зразки. Не існує єдиного правового погляду на те, яким чином відшкодовувати збитки, що виникають внаслідок порушення прав. Загальноприйнятої процедури або формули для оцінки понесених збитків також не існує. Відомо, що збитки в будь-якій з цих галузей важко точно оцінити. Тому запропоноване спеціальне законодавче положення щодо оцінки нанесених збитків внаслідок недобросовісної конкуренції.

ВИСНОВКИ

Конституцією України та нормами інших правових актів на державу та державні органи покладено юридичний обов’язок активного змісту – позитивне зобов’язування щодо захисту від недобросовісної конкуренції. Це означає, що захист від недобросовісної конкуренції є державною політикою, якої повинні дотримуватись всі гілки влади: законодавча, виконавча, судова.

Недобросовісна конкуренція у сфері промислової власності являє собою антиконкурентні дії суб’єктів господарювання чи бездіяльність, пов’язані з порушенням чинного законодавства, торгових правил і звичок, прав на інтелектуальні продукти, вимог добропорядності та справедливості шляхом вчинків, здатних викликати змішування відносно підприємства, продукції або діяльності конкурента, ввести громадськість в оману, дискредитувати конкурента та призвести до досягнення неправомірних переваг у конкуренції й отримання неправомірного прибутку внаслідок використання чужих інтелектуальних продуктів, нанести збитки або шкоду споживачу та конкурентам.

Недобросовісну конкуренцію можна визначити як господарське правопорушення, котре являє собою дію або бездіяльність господарюючого суб’єкта, що не відповідає вимогам правил конкуренції, не узгоджується з юридичними обов’язками суб’єкта господарських відносин, порушує суб’єктивні права та інтереси іншого учасника господарських відносин або третіх осіб.

Захист від недобросовісної конкуренції здійснюється не шляхом надання виключних прав, а на підставі імперативного припису держави, зафіксованого в законодавстві та визнаного як загальний принцип. Цей принцип встановлює правило пріоритету використання об’єктів інтелектуальної власності і те, що дії, які суперечать чесній комерційній практиці, неприпустимі та заборонені.

Об’єкти інтелектуальної власності на підставі факту реєстрації або факту пріоритету використання можуть належати різним суб’єктам, між якими може виникнути конфлікт. Таким чином, одночасно можуть існувати два види в принципі конфліктуючих суб’єктивних прав на використання об’єктів промислової власності в підприємницькій діяльності: право виключного використання об’єктів промислової власності на підставі реєстрації і право переважного використання їх на підставі пріоритету і захисту від недобросовісної конкуренції.

Захистом від недобросовісної конкуренції є врегульована законом діяльність держави, її органів і посадових осіб, які контролюють процес конкуренції, самих учасників конкуренції, спрямована на встановлення елементів матеріально-правового відношення, що виникло внаслідок порушення конкуренції, правил та інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності, припинення недобросовісної конкуренції та притягнення винних до відповідальності.

Визначення законодавством України споживача як фізичної особи не відповідає критерію споживання, тому що юридичні особи також придбавають товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Тому відносно захисту від недобросовісної конкуренції споживання товарів повсякденного попиту правомірною є практика, яка розглядає всіх суб’єктів, в тому числі суб’єктів господарювання, як споживачів взагалі.

Поняття ділової репутації суб’єкта господарювання, неправомірне використання якої створює акт недобросовісної конкуренції, можна визначити як суспільно-позитивну оцінку з боку партнерів та споживачів сукупності специфічних якостей господарюючого суб’єкта та його продуктів, яка надає переваги в конкуренції та додаткові прибутки без збільшення обсягу активних операцій.

Право промислової власності захищає можливість втілення об’єктів інтелектуальної власності у певні товари і послуги з комерційною метою, які потім обумовлюють можливість додаткового попиту з боку споживачів та додаткові прибутки в порівнянні з однорідними товарами конкурентів завдяки високій репутації товарів або виробника, тобто майнове благо.

Недобросовісна конкуренція посягає на це майнове благо без власних вкладень у виробництво і збільшення обсягу активних операцій та може призвести до неправомірного отримання додаткових прибутків у порівнянні з конкурентами.

Захист від недобросовісної конкуренції як припинення можливості неправомірного отримання додаткового прибутку, котрий забезпечується доброю репутацією й іншими досягненнями виробника або торговця та володінням певними об’єктами інтелектуальної власності, відноситься до об’єктів права промислової власності і є самостійним об’єктом цього інституту права.

Особливістю суб’єктивного права на захист від недобросовісної конкуренції з боку конкуруючих осіб є те, що воно зводиться лише до права вимоги захисту. Це право вимоги обмежене лише юридичною сферою та є необхідним елементом в юридичних механізмах, котрі забезпечують належне виконання позитивних зобов’язувань, тобто юридичних обов’язків держави і уповноважених осіб.

Правопорушення у сфері недобросовісної конкуренції не у всякому випадку передбачає наявність вини, але завжди передбачає притягнення порушника до господарської відповідальності. Засоби відповідальності базуються як на вині правопорушника, так і на фактах спричинення правопорушень.

Вина як суб’єктивна ознака складу правопорушення при здійсненні недобросовісної конкуренції та притягненні порушника до майнової відповідальності має місце за наявності таких обставин:

1) наявність у суб’єктів конкурентних відносин реальних можливостей для належного і добросовісного здійснення підприємницької діяльності та виконання обов’язків;

2) невжиття порушником необхідних заходів щодо недопущення правопорушення в конкуренції, запобігання шкоди іншим особам;

3) відсутність юридичної норми, яка дозволяє суб’єкту господарювання діяти подібним чином.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.

2.

3.

4.

5.

6.

АНОТАЦІЇ

Безух О.В. Захист від недобросовісної конкуренції у сфері промислової власності. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04-Господарське право; арбітражний процес. – Інститут економіко-правових досліджень НАН України, Донецьк, 2001.

Дисертація присвячена дослідженню захисту від недобросовісної конкуренції як об’єкта промислової власності і як діяльності держави, інших уповноважених осіб по припиненню недобросовісної конкуренції в господарській діяльності. Робота містить комплексний аналіз норм законодавства, правового явища “недобросовісна конкуренція”, співвідношення захисту від недобросовісної конкуренції з іншими об’єктами промислової власності, існуючих правових засобів захисту прав і інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції. В дисертації зроблено висновок, що захист використання інтелектуальних продуктів в господарській діяльності від недобросовісної конкуренції має кумулятивний характер, тобто охороняється кількома законами. Встановлено, що одночасно можуть існувати два види в принципі конфліктуючих суб’єктивних прав: право виключного використання об’єктів промислової власності в господарській діяльності на підставі реєстрації і право їх переважного використання на підставі пріоритету та захисту від недобросовісної конкуренції. В дисертації запропоновані зміни до Законів України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, “Про захист економічної конкуренції”.

Ключові слова: конкуренція, недобросовісна конкуренція, захист, суб’єктивне право, об’єкт промислової власності, господарське правопорушення.

Alexander V.Bezuch. Protection Against Unfair Competition in the Industrial Property.- Manuscript.

Dissertation on completion of the Candidate of law degree in the field 12.00.04 – Business Law, Arbitrage. – Institute of Economics and Law Research of the Ukrainian National Academy of Sciences, Donetsk, 2001.

Dissertation contains complex scientific analysis of protection against unfair competition as one of industrial property objects and to the state and other authorities activity on repression of unfair competition. The research also contains complex analysis of the special law rules, the “unfair competition” as a law term, the correlation of protection against unfair competition to other industrial property institutions, substituting law means for the protection of business participant’s rights and interests against unfair competition. There is the conclusion in the dissertation about the cumulative nature of the intellectual products utilizing protection; different law acts may be used in this field. It is claimed that two types of conflicting person’s rights co-exist in the same time: the exclusive right to use registered industrial property products and the preferancial rights, based on priority of using, in accordance with unfair competition law. Some amendings to the Ukrainian acts: “ About protection against unfair competition”, “About protection of economical competition ” are proposed.

Key words: competition, unfair competition, protection, person’s right, industrial property product, infringements in business and management.

Безух А.В. Защита от недобросовестной конкуренции в сфере промышленной собственности.-Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.04 – Хозяйственное право; арбитражный процесс.- Институт экономико-правовых исследований НАН Украины, Донецк, 2001.

Диссертация посвящена исследованию защиты от недобросовестной конкуренции как объекта промышленной собственности и как деятельности государства, других уполномоченных лиц по прекращению недобросовестной конкуренции в хозяйственной деятельности. Работа содержит комплексный анализ норм законодательства, правового явления “недобросовестная конкуренция”, соотношения защиты от недобросовестной конкуренции с другими объектами промышленной собственности, существующих правовых средств защиты прав и интересов субъектов хозяйствования от недобросовестной конкуренции. В диссертации сделан вывод, что защита использования интеллектуальных продуктов в хозяйственной деятельности от недобросовестной конкуренции имеет кумулятивный характер, то есть охраняется несколькими законами. Установлено, что одновременно могут существовать два вида в принципе конфликтующих субъективных прав: право исключительного использования объектов промышленной собственности в хозяйственной деятельности на