КИІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

БОКОВА ПОЛІНА МИХАЙЛІВНА

УДК 811.134.2’367.355.2.

СТРУКТУРНИЙ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНИЙ АСПЕКТИ

СКЛАДНОПІДРЯДНИХ РЕЧЕНЬ З ПІДРЯДНИМ ЧАСУ В СУЧАСНІЙ

ІСПАНСЬКІЙ МОВІ

Спеціальність 10.02.05 – романські мови

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

КИЇВ-2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі іспанської філології

Київського державного лінгвістичного університету

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор

КОРБОЗЕРОВА Ніна Миколаївна,

професор кафедри іспанської та італійської

філології Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук, професор

ПОМІРКО Роман Семенович,

завідувач кафедри французької філології

Львівського національного університету

імені Івана Франка

кандидат філологічних наук, доцент

ШИШКОВ Володимир Васильович,

завідувач кафедри іспанської філології

Одеського національного університету

імені І.І.Мечникова

Провідна установа - Інститут мовознавства імені О.О.Потебні

НАН України, відділ романо-германських

і балтійських мов, м.Київ

Захист відбудеться “24“ травня 2001 року о 10 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 у Київському національному

унверситеті імені Тараса Шевченка (Київ, бульвар Шевченка, 14).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного

університету імені Тараса Шевченка (Київ, вул.Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “21“ квітня 2001 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук,

доцент Смущинська І.В.

Функціональний підхід у вивченні мовних явищ став одним з основних у граматичних дослідженнях. На об’єктивну необхідність і плідність дослідження мови в процесі її функціонування вказували багато вітчизняних та зарубіжних лінгвістів: Г.П.Арполенко і В.П.Забєліна, Н.Д.Арутюнова, В.І.Банару, Д.Х.Баранник, Ф.С.Бацевич, С.П.Бевзенко, О.К.Безпояско, О.В.Бондарко, І.Р.Вихованець, І.Ф.Гальперін, Г.О.Золотова, Г.В.Колшанський, Г.Г.Почепцов, Н.А.Слюсарева, H.C.Alonso, S.J.Baez, J.C.Moreno Cabrera, S.Gutiйrrez Ordусez, G.Rojo, T.Jimйnez. Цікаві результати в галузі функціонального синтаксису були досягнуті на матеріалі простого речення: П.Адамець, І.Р.Вихованець, Г.О.Золо-това, Н.А.Слюсарева, І.П.Сусов та інші.

У зв'язку з цим зростає інтерес до вивчення функціональних особливостей складного речення й, зокрема, складнопідрядного. Дослідження в галузі актуального синтаксису складнопідрядного речення показали, що, незважаючи на давню традицію вивчення, теорія складнопідрядного речення продовжує залишатись у полі зору дослідників мови тому, що складнопідрядне речення, на відміну від простого, характеризується специфічними функціональними особливостями і тому повинне бути об'єктом окремого грунтовного дослідження.

Особливість синтаксису як об’єкта лінгвістичного дослідження полягає в тому, що “синтаксис безпосередньо співвідноситься з процесом мислення та процесом комунікації: одиниці інших рівнів мовної системи беруть участь у формуванні думки та її комунікативному вираженні тільки через синтаксис”(Г.О.Золотова). Виходячи з цього, видається правомірним підхід до питання про характер взаємовідношень між будовою, семантикою і прагматикою синтаксичної одиниці. Таким чином, формується комплексний підхід до опису лінгвістичного об’єкта, який здійснюється шляхом аналізу взаємодії його формальної організації, змісту та мовного використання.

Це дисертаційне дослідження присвячене вивченню специфіки праг-матичного змісту, структурної й семантичної організації часового складнопід-рядного речення та його функціонування в сучасній іспанській мові. В дисертації проведено комплексне вивчення функціонування часових складнопідрядних речень у сучасній іспанській мові, які відображають особливості мовленнєвої організації висловлювання та різних видів темпоральних відношень. Теоретичною базою нашого дослідження стала концепція про єдність мислення, свідомості й мови, тобто про існування в людини ментально-лінгвального комплексу. В рамках останнього мисленню надається динамічна характеристика, яка відображає постійно плинний у свідомості процес мислепородження, що грунтується на обробці й перетворенні інформації, яка надходить з різних джерел; свідомість характеризується статусом накопичення та оцінювання; мова розглядається як інструментальна і комунікативна система, що відповідає за розчленування інформаційного потоку, представлення його у вигляді інформаційних утворень різного статусу та змісту.

Часові конструкції завжди привертали до себе увагу вчених, тому дослідження категорії часу і засобів її вираження в мові має давню традицію як у вітчизняному, так і зарубіжному мовознавстві: В.А.Бєлошапкова, Е.Бенвеніст, Я.Г.Біренбаум, М.С.Веденькова, М.В.Всеволодова, Т.І.Дешерієва, Г.О.Золотова, Ю.М.Караулов, М.П.Кочерган, О.В.Падучева, В.О.Пономаренко, Н.О.Потаєнко, О.В.Тарасова, М.А.Тарівердієва, О.Є.Щепін, Р.Якобсон та інші.

Проте в іспаністиці проблема часового складнопідрядного речення як цілісної синтаксичної одиниці до теперішнього часу не була об’єктом наукового монографічного дослідження, хоча цій проблемі були присвячені окремі розділи монографічних і навчальних видань: Н.М.Васильєва, В.В.Виноградов, З.О.Гетьман, Н.М.Корбозерова, Є.В.Литвиненко, Ю.А.Смичковська, Alarcos Llуrach, Alcina-Blecua, H.Alonso, A.Bello, S.Gili y Gaya, R.Lenz, H.Martнnez-Garcнa, J.C.Moreno Cabrera, J.Roca Pons, R.Seco.

Об’єктом дослідження є складнопідрядні речення з підрядними часу (далі часові складнопідрядні речення) сучасної iспанської мови як одиниці синтаксичного рівня, які відносяться до експліцитних засобів темпоральної репрезентації події або ситуації.

Звернення в даній роботі до вищезазначеного об’єкта дослідження диктується необхідністю переосмислити дані лінгвістичної літератури про структуру і семантику часового складнопідрядного речення у світлі сучаних лінгвістичних концепцій, доповнити їх власними спостереженнями, узагальнити і систематизувати взаємодію когнітивного, функціонально-семантичного та прагматичного аспектів часового гіпотаксису. Вибір часових складнопідрядних речень зумовлений тим, що вони посідають значне місце в системі складного речення і є засобом вираження темпоральних відношень. Оскільки часові складнопідрядні речення є одним із засобів вираження загальної категорії темпоральності, вони мають експліцитні показники граматичної структури, які визначають їх специфіку і місце в системі складного речення сучасної іспанської мови. У цих реченнях реалізуються різні модифікації часової співвіднесеності подій або ситуацій.

Предметом дослідження є вивчення темпоральних відношень у часовому складнопідрядному реченні та його функціонування в сучасній іспанській мові.

Актуальність роботи полягає в тому, що дослідження проведено в руслі таких актуальних напрямів сучасного мовознавства, як функціонально-граматичний, прагматичний та когнітивний. Провідною думкою є те, що темпоральна організація часового складнопідрядного речення інтегрує когнітивний, пов’язаний з використанням знання, функціональний та прагматичний, асоційований з інтенцією мовця, аспекти цього процесу. Актуальність дослідження зумовлена також загальною тенденцією лінгвістичних досліджень на всебічне розкриття комунікативної природи мови в цілому, перспективністю розробки питань актуального та прагматичного синтаксису складнопідрядного речення в сучасній іспанській мові, що є важливим як для поглиблення розробки теорії складного речення, так і в подальшому вивченні важливих проблем функціонального синтаксису, синтаксичної семантики та лінгвістики тексту.

Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах наукової теми кафедри іспанської філології Киівського державного лінгвістичного університету “Вивчення лексичних, граматичних та фонетичних явищ іспанської мови в семантичному, прагматичному та когнітивному аспектах”.

Матеріал дослідження охоплює 3000 речень, дібраних з творів сучасної іспанської прози методом суцільної вибірки загальним обсягом понад 14 000 сторінок.

Метою дослідження є виявлення специфіки прагматичного змісту, структурної й семантичноі організації часових складнопідрядних речень шляхом встановлення в тексті функціональної природи часового складнопідрядного речення як єдиної комунікативної одиниці. Це передбачає розв’язання таких завдань:

- проведення комплексного, багатоаспектного аналізу часового складнопідрядного речення;

- опису когнітивного та комунікативного аспектів часового складнопідрядного речення;

- опису функціонально-семантичного аспекту часового складнопідрядного речення і визначення текстотвірної функції даного типу речення;

- розкриття взаємозв’язку між семантичною структурою речення і його темпоральним змістом;

- виділення темпоральної та комунікативної парадигм часового складнопідрядного речення;

- опису основних засобів вираження часових відношень та встановлення специфіки їх взаємодії;

- визначення функціонально-семантичних типів часового складнопідрядного речення шляхом опису семантико-синтаксичних відношень, що склалися в цьому типі речень;

- простеження закономірностей використання видо-часових і модальних форм дієслів-предикатів головної й підрядної частин у часовому складнопідрядному реченні;

- визначення співвідношення лінгвістичної та екстралінгвістичної сутності категорії часу.

Методика дослідження має комплексний характер. При вирішенні поставлених завдань у роботі були застосовані: метод компонентного аналізу, метод кількісних підрахунків, метод лінгвістичного опису та контекстуального аналізу, які дозволяють виявити мовну семантику та функціональні особливості часових складнопідрядних речень.

На захист виносяться такі положення:

1.Специфіка моделювання категорії часу визначається загальним та індивідуальним баченням світу, а звідси й авторськими висновками на проблеми, поставлені в тексті. Тому концептуальний зміст часового складнопідрядного речення визначається семантикою і синтаксисом, що формують даний часовий континуум. Значення і семантична структура даних речень утворюються за допомогою когнітивних образів, тобто мовних структур, які використовуються для опису та розуміння людської пізнавальної діяльності.

2. За семантичною структурою складнопідрядні речення з підрядними часу нами класифікуються на часові складнопідрядні речення з відношеннями неконкретизованої/конкретизованої часової протяжності, а також, інтенсифікації початку події або ситуації головної частини речення та миттєвого переходу від однієї події або ситуації до іншої. Виділяються, крім цього, часові складнопідрядні речення, в яких визначено межу події або ситуації стану головної частини речення та речення зі зворотним підпорядкуванням.

3. У світлі семантики можливих світів функціонування часових складнопідрядних речень з відношеннями інтенсифікації події або ситуації характеризується повідомленням про вихідний момент події або ситуації головної частини речення. Цей тип речень відрізняється від речень з відношеннями конкретизованої часової протяжності тим, що перші повідомляють про вихідний момент події, а основною функцією інших є конкретизація часового відрізка між подіями (ситуаціями) головної й підрядної частин речення.

4. Часові параметри текстової події (ситуації) опосередковуються шляхом локалізації у часі події підрядної частини речення. Тема-рематичні відношення у часовому складнопідрядному реченні виконують текстотвірну роль в організації темпорального аспекту фрагмента, що полягає у створенні події або ситуації певної тривалості та ступеня локалізованості. Крім того, важливу роль відіграє парадигма комунікативних форм часового складнопідрядного речення, яка встановлюється з урахуванням категорії актуального членування і висвітлює можливість реалізації декількох тема-рематичних утворень на основі однієї синтаксичної форми мови.

5. Вживання в головній частині часового складнопідрядного речення лексичних конкретизаторів часу типу aъn, todavнa, luego, al poco tiempo, al otro dнa, un mes тощо, зумовлює їх використання як засобів вираження часових відношень, мотивуючи необхідність темпоральної локалізації повідомлення.

6. Сполучник як службова частина мови розглядається у функції конструктивного компонента підрядної частини часового складнопідрядного речення. Функціонування сполучника cuando в часових складнопідрядних реченнях залежить від видо-часових форм дієслів-предикатів, додаючи причинні, умовні та допустові смислові відтінки значень, і відображає загальну тенденцію до економії мовних засобів у репрезентації мовленнєвої картини світу.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше на матеріалі сучасної іспанської мови часові складнопідрядні речення проаналізовано як складові способу вираження часового континууму тексту з урахуванням структурних, функціонально-семантичних та прагматичних чинників. Виявлено закономірності функціонування іспанських часових складнопідрядних речень і запропоновано їх типологію.

Теоретичне значення роботи полягає як у поглибленні розробки теорії складного речення, так і в подальшому вивченні важливих проблем функціонального синтаксису, синтаксичної семантики та лінгвістики тексту. Темпоральна репрезентація тексту розкривається як результат складної взаємодії та взаємозалежності концептуальних і лінгвістичних чинників, що резулюють формування та сприйняття часового континууму тексту. Виділення структурно-семантичних типів часових складнопідрядних речень дає можливість упорядкування системи темпоральних значень.

Практичне значення роботи полягає в можливості використання результатів проведеного дослідження при читанні курсів із теоретичної граматики іспанської мови, лінгвістичного аналізу тексту, практичної граматики іспанської мови, курсів за вибором, а також при написанні магістерських, дипломних, бакалаврських та курсових робіт.

Особистий внесок здобувача полягає у розробці типології часових складнопідрядних речень, встановлення текстотвірної ролі цього типу речень та визначення їх комунікативної парадигми й таких функціональних характеристик, як частота вживання сполучників та залежність від неї семантичних відтінків речення.

Апробація роботи. Результати дисертаційного дослідження апробовано у вигляді доповідей на Міжнародній науково-практичній конференції 1994 р. “Іспанська мова і культура в сучасному світі” у Київскому державному лінгвістичному університеті, на науково-практичній конференції “Іспанія-Україна” 1994 р. в місті Донецьку на базі Донецького відкритого університету, на 3-й міжнародній конференції 1994 р. “Мова і культура” у Київському інституті міжнародних відносин при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, на науково-практичній конференції “Дослідження та вивчення романських мов і літератур у контексті національної культури” у 1996р. та на щорічних наукових конференціях Київського державного лінгвістичного університету в 1997-2000 рр.

Публікації. Основні положення і результати дослідження відображені у 6 статтях і тезах доповідей на наукових конференціях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (320 найменувань вітчизняних і зарубіжних авторів) та списку джерел ілюстративного матеріалу (39 творів іспанських та латиноамериканських письменників), повний обсяг роботи – 196 с. ( текст дисертації – 167 с.)

У вступі обгрунтовується вибір теми дослідження, визначається актуальність і наукова новизна, вказується об’єкт і предмет дослідження, формулюються мета і завдання роботи, визначаються її теоретичне та практичне значення, характеризується фактичний матеріал і методи дослідження, формулюються основні положення, що виносяться на захист.

У першому розділі викладено основні теоретичні положення, на яких базується концептуальний апарат дослідження: представлено лінгвофілософські питання гносеології часових понять, висвітлюється специфіка часових складнопідрядних речень як структурно-семантичної єдності, розглядаються когнітивний, комунікативний та функціонально-семантичний аспекти дослідження часового складнопідрядного речення, темпоральні відношення, комунікативна та темпоральна парадигми часового складнопідрядного речення. Основними засобами вираження семантики часового складнопідрядного речення є часові сполучники і словосполучення, кореляти, порядок розташування частин речення, видо-часові та модальні співвідношення дієслів-предикатів головної й підрядної частин речення. При цьому перші три чинники визначають семантику саме синтаксичної структури, а останній – структури морфолого-синтаксичної. В цілому ці чинники складають семантику граматичної структури часового складнопідрядного речення.

У другому розділі розглядаються часові складнопідрядні речення, які згідно з двома визначальними категоріями темпоральності складають такі структурно-семантичні типи: речення з відношеннями одночасності й речення з відношеннями різночасності. Останні структурні типи використовуються частіше у порівнянні з реченнями з відношеннями одночасності і є більш диференційованими в структурно-семантичному плані. Часові складнопідрядні речення з відношеннями одночасності подій або ситуацій розділені на дві групи: речення з відношеннями повної одночасності й речення з відношеннями часткової одночасності. Як окрема група розглядаються інверсивні речення.

У загальних висновках підведено підсумки проведеного дослідження, сформульовано висновки і накреслено подальші перспективи розвитку розробки цієї теми.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Категорія часу залишається однією з найважливіших, якщо не найважливішою філософською та логічною категорією. Їй підвладні всі моменти та процеси, що відбуваються як в матеріальному, так і в нематеріальному світі буття. І, звичайно, поняття це притаманне кожному моменту людської діяльності у всіх її аспектах. Залишаючись традиційною в науці, вона ніколи не втрачає своєї актуальності, бо поняття часу, поряд з поняттями простору і руху є однією з найважливіших форм теорії пізнання. Сучасне філософське визначення часу як “атрибута, загальної форми буття матерії, яка визначає тривалість буття і послідовність зміни станів всіх матеріальних систем і процесів у світі” передбачає об’єктивність, незалежність часу від людської свідомості, бо світ існував і розвивався у просторі й русі ще до появи людини. Отже, час – це об’єктивна реальна форма існування матерії (поряд із простором), а рух – сутність часу, бо всі процеси, явища, події навколишнього світу характеризуються моментом виникнення, періодом існування і моментом зникнення, тобто знаходяться у русі. Три фундаментальні категорії буття і мислення – простір, час і рух – складають єдність, яка знаходить своє вираження як при понятійному, так і при мовному членуванні світу.

Узагальнене поняття часу включає в себе поняття реальний час як форму буття матеріального світу, концептуальний час як форму його відображенння у людській свідомості у вигляді часових понять і лінгвістичний час як форму презентації цих понять у мові. Оскільки концептуально картина світу складається з переплетення результатів двох ступенів пізнання – чуттєвого і логічного, то виділяється ще й перцептуальний час як самостійний параметр духовного життя суспільства й особистості. Перцептуальний час є результатом суб’єктивного відображення реальних часових процесів і явищ навколишнього світу в культурі, суспільстві та індивідуальній свідомості. Концептуалізація подій об’єктивного часу невід’ємна від мови. На думку В.А.Звегінцева, мовні засоби виконують посередницьку роль між людською свідомістю в її пізнавальній діяльності та об’єктивною дійсністю, на яку спрямована ця діяльність. Таким чином, формою представлення у мові реального та концептуального часу і є лінгвістичний час. Лінгвістичний час трактується в сучасному мовознавстві таким чином: 1) як час буття мови, як зміна мовної системи у часі, де мова – це особлива форма матерії, яка знаходиться у постійному русі (розвитку). Таке визначення бере свій початок від Ф. де Сосюра “Мова існує, розвивається і змінюється у часі”; 2) як засіб вираження часових понять у мові (саме таке розуміння прийняте в даному дисертаційному дослідженні). На кожному рівні виділяються одиниці, які мають темпоральне значення: на морфологічному рівні такими одницями є певні граматичні форми, на лексичному – лексичні одиниці з темпоральним значенням; на рівні речення – синтаксичні конструкції (наше дослідження націлене на вивчення синтаксичного рівня).

Незважаючи на те, що категорія часу може бути виражена різними частинами мови, проте саме в реченні найповніше виявляються просторово-часові відношення дійсності та людське знання про час. Оскільки об’єктом дослідження є часові складнопідрядні речення сучасної іспанської мови, то ми вважаємо за необхідне зупинитись на статусі цих синтаксичних одиниць, їх класифікації й функціонуванні в текстах сучасної іспанської прози. Відомо, що речення є осередком функціональних особливостей мови й мовлення, як слушно зауважив Г.Г.Почепцов, то одним з важливих завдань синтаксичної теорії є вивчення функціональних характеристик речення.

Дослідження функціонування часового складнопідрядного речення в тексті передбачає співвіднесеність його внутрішніх властивостей із зовнішніми зв’язками і відношеннями, з’ясування їх мовленнєвої природи, що є основою опису семантико-синтаксичних ознак в літературній мові в цілому, з проекцією їх на сучасний стан. Як відомо, речення є основним механізмом текстоутворення. Саме за допомогою речення переглядається нова інформація в тексті протягом його розгортання. Часове складнопідрядне речення у складі тексту має здатність вступати в зв’язок з іншими реченнями. У реалізації цього зв’язку беруть участь лексичні, лексико-граматичні й граматичні засоби. З’єднувальні функції виконують упорядкованість видо-часових і модальних значень в реченнях, характер тема-рематичного членування. Дослідження функціонування часового складнопідрядного речення в текстах іспанської художньої прози дозволило встановити, що структурна організація речення може передавати певні смислові відношення між частинами тексту, виражати суб’єктивне ставлення мовця до змісту речень тексту, а також емоційність, експресивність і модальність, які визначають комунікативну спрямованість тексту.

Часове складнопідрядне речення розглядається як монолітна синтаксична одиниця, що має свої правила побудови: 1) наявність двох або більше предикативних центрів; 2) об’єднання двох синтаксично нерівноправних речень, з яких одне підпорядковане іншому і в той самий час розкриває або доповнює його. Підпорядкування виступає, таким чином, як взаємна залежність однієї частини складнопідрядного речення від іншої. Структурно-семантична єдність часового складнопідрядного речення забезпечується його семантичною цілісністю. Часові складнопідрядні речення в сучасній іспанській мові дуже неоднорідні в семантичному плані. Аналіз матеріалу показав, що семантичні відношення між частинами часового складнопідрядного речення пов’язані з їх лексико-семантичним наповненням, модально-часовими формами вираження дієслів-предикатів головної й підрядної частин речення і значеннями, які вносять сполучники, словосполучення, кореляти та частки. Таким чином, єдність семантики часового складнопідрядного речення складається із синтаксичного, морфолого-синтаксичного і лексико-синтаксичного чинників. Перші два чинники є власне граматичними явищами, коли семантика відношень між предикативними частинами складного цілого визначається його граматичною організацією і, в першу чергу, засобами зв’язку (часовими сполучниками). Третій є результатом взаємодії граматичної організації речення та його конкретного лексичного складу. Специфічним для часового складнопідрядного речення є той факт, що при контекстному використанні на темпоральні відношення може нашаровуватися ще один вид відношень, який складає багатоплановість семантики всередині одного й того самого часового складнопідрядного речення. В таких реченнях темпоральні відношення співвідносяться з умовними, допустовими, причинними, а іноді, порівняльними видами відношень. Так, наприклад, в реченнях зі сполучниками cuando, en cuanto часові взаємовідношення часто мають умовний відтінок, що зумовлено використанням у підрядній частині речення діеслова-предиката у формі субхунтива: Tambiйn me explicarй yo con Diego cuando venga y espero que sabrб hacerme cumplida justicia. Diego se alegrarб mucho, – dije entre mн, – cuando venga y vea que su mujer y yo somos ya verdaderos amigos … [P.A.Alarcуn]. Отже, дієслово-предикат підрядної частини речення не тільки визначає час події головної, але і вказує на умову, коли подія головної частини речення стає реальною. У зв’язку з цим, роль модально-часових співвідношень дієслів-предикатів головної й підрядної частин не втрачається. Наявність сполучника cuando в значенні умовного сполучника si підтверджує необхідність присутності в мові елементів, які виражають найбільш загальні смислові відношення. Основна різниця в семантико-синтаксичній структурі часових і умовних складнопідрядних речень полягає в особливій модальності висловлювання. В той час, як часовий сполучник cuando відображає деяку впевненість мовця у здійсненні тієї чи іншої події, умовний сполучник si за своєю семантичною упорядкованістю, не здатен передавати суб’єктивну оцінку і ставлення мовця до дійсності. Вищезазначені відношення забезпечують часовому складнопідрядному реченню широке використання в різних текстах художніх творів сучасної іспанської літературної мови.

При аналізі часового складнопідрядного речення є необхідним виявлення парадигми даного типу речень, а також урахування основних засобів вираження темпоральних відношень між його частинами. У синтаксичній науці закріпилося два розуміння синтаксичної парадигми речення – вузьке і широке. При широкому розумінні (П.Адамець, В.Граббе) парадигма трактується як система усіх можливих граматичних трансформацій ядерного речення, які включають поряд із внутрішньомодельними трансформаціями, ще й міжмодельні трансформації і модально-фазові модифікації за умови зберігання лексичної тотожності її ядра. До парадигми форм речення входять, таким чином, крім рядів опозицій за категоріями модальності , часу, особи і числа, в першу чергу, ряди опозицій за категорією стану, за номіналізацією-вербалізацією і всілякими ускладненнями присудка, що розширює традиційне поняття парадигми, яке було визначено в морфології, до поняття будь-якої граматичної закономірності. Таким чином, синтаксична парадигма включає не тільки зміни форм моделі, а також процеси утворення моделей, які повинні складати особливий розділ синтаксису (З.О.Єгорова). При більш вузькому трактуванні синтаксичної парадигми (О.І.Москальська, Н.Ю.Шведова, Л.Ю.Максимов та інші) до парадигми форм речення включено лише внутрішньомодельні трансформації речення. Таким чином, синтаксичну парадигму складають ряди опозицій форм речення, які виявляють категорії цільової спрямованості висловлювання, ствердження /заперечення, модальності, часу, особи і числа. Незважаючи на розходження у визначенні обсягу парадигми, який у кожного автора є лише певною кількістю протиставлень за названими парадигматичними категоріями, ми вважаємо, що названа концепція синтаксичної парадигми є досить однозначною і може використовуватися для моделей речень будь-якої складності як при мінімальному, так і при максимальному обсязі.

Основними засобами вираження темпоральних відношень у часовому складнопідрядному реченні є: часові сполучники й реляти, кореляти, розташування предикативних частин, тобто їх препозиція, інтерпозиція чи постпозиція. Крім того, певну роль відіграє видо-часове та модальне співвідношення дієслів-присудків, які складають предикативні частини. При цьому перші три чинники формують семантику власне синтаксичної структури, останній чинник визначає морфолого-синтаксичну, а в цілому, ці чинники складають семантику граматичної структури часового складнопідрядного речення. Часто співвідношення дієслів-предикатів, наявність певних лексем відіграють не стільки граматичну, скільки семантичну роль, а роташування предикативних частин – комунікативну роль. Звідси випливає встановлення поняття, крім граматичної парадигми часового складнопідрядного речення, його семантичної та комунікативної парадигми.

Загальновизнаним є той факт, що основними конститутивними ознаками складнопідрядного речення є засоби сполучникового зв’язку, які сприяють створенню певних семантичних відношень у реченні. Сполучник у складі часового складнопідрядного речення виконує подвійну функцію. З одного боку, він передає різноманітні семантичні відношення та їх відтінки, а з іншого, формалізує синтаксично двобічний зв’язок. Як будь-яке слово, сполучник являє собою єдність лексичного і граматичного значень, до того ж його лексичне значення – релятивне і спрямоване на вираження смислових відношень між мовними одницями. Граматичне значення у всіх сполучників одне – це значення синтаксичного зв’язку між словоформами або частинами складного речення. У сучасній іспанській мові існує велика кількість сполучників та словосполучень часової семантики, які можна представити за такою класифікацією: 1) сполучники загальночасової семантики типу cuando, en cuanto; 2) сполучники спеціалізованої семантики, які використовуються при вираженні відношень одночасності mientras, mientras que, mientras tanto, entre tanto, en tanto que, a medida que і послідовності antes de que, desde que, hasta que, asн que, luego que, siempre que, despuйs de que. Крім того, існує велика кількість словосполучень і прислівникових детермінантів, які також складають семантику часового складнопідрядного речення і виражають різноманітні темпоральні відношення у структурі даного типу речень, а саме: al mismo tiempo que, entonces, de vez en cuando, a veces, en aquel entonces, desde entonces, de tiempo en tiempo, hasta ahora, durante el tiempo тощо. Часові сполучники, в своїй більшості, лексично насичені, а їх варіативність пояснюється необхідністю виражати в структурі складнопідрядного речення найрізноманітніші семантико-синтаксичні відношення, тому що кожний сполучник, крім інваріантного значення, яке внутрішньо йому властиве і незалежне від умов контексту, має контекстуальне значення, яке залежить від структурно-семантичних властивостей всього складнопідрядного речення. Кількісні підрахунки показали, що найбільшою частотністю вживання відрізняється сполучник загальночасової семантики cuando, який використо-вується в часових складнопідрядних реченнях як зі значенням одночасності, так і різночасності. Серед сполучників спеціалізованої семантики найбільш частотними є: mientras, antes de que, luego que, desde que, hasta que, despuйs de que. Сполучники загальночасової семантики мають найбільш загальне значення, вони не конкретизують характер часового зв'язку ситуацій, який є властивим для часових речень. У зв'язку з цим основне навантаження у вираженні темпоральних відношень переноситься на співвідношення часових форм дієслів-предикатів, а також на лексичний склад речення і загальний контекст. Таким чином, часові сполучники виконують семантико-функціональну роль, виражають певні смислові відношення між предикативними частинами часового складнопідряд-ного речення і одночасно, виступають головним компонентом його структури.

Іншим засобом, який впливає на семантико-синтаксичну структуру часового складнопідрядного речення є кореляти в головній частині речення. В сучасній іспанській мові найчастіше використовуються кореляти todavнa, aъn, ya, pero, que, pues тощо. Вони використовуються в усіх типах складних речень з темпоральними відношеннями в широкому розумінні. Кореляти виступають засобом вираження або уточнення семантичного різновиду зв’язку підрядної частини речення з головною. Їм належить роль синтаксичного маркера, який визначає предикативну одиницю не для самостійного автосемантичного функціонування, а для включення в більш складну семантичну конструкцію.

При формуванні семантико-синтаксичної структури часового складно-підрядного речення певне значення має розташування його частин, яке визначається комунікативним завданням речення, його актуальним членуванням. Часові складнопідрядні речення, в цілому, характеризуються незалежністю розташування підрядної частини речення стосовно головної (препозиція, інтерпозиція, постпозиція). При цьому свобода розташування розуміється лише як потенційна можливість, яка реалізується в момент мовлення, а не як іманентна властивість кожного речення. З боку морфолого-синтаксичної структури граматична єдність часового складнопідрядного речення забезпечена видо-часовими і модальними співвідношеннями дієслів-присудків, які входять до предикативних центрів складного речення. У низці досліджень встановлено, що можливість сполучення модально-часових планів частин складнопідрядного речення певною мірою зумовлена такими чинниками: зокрема, для них характерною є тенденція до модальної одноплановості, яка по-різному виявляється в залежності від модально-часового плану підрядної частини і забезпечує “єдність” модального значення частин. Це обмеження пояснюється тим, що темпоральні значення тісно повязані за співвідношеннями часових планів складного речення, з наявністю або відсутністю “модального значення” мовця, який імпліцитно існує в головній частині речення (М.О.Тарівердієва). Визначення кола можливих співвідношень видо-часових і модальних планів частин часового складнопідрядного речення, виявлення певних обмежень, дозволило встановити ряд припустимих або “заборонених” комбінацій та виділити деякі семантичні різновиди часових складнопідрядних речень. Зазначені вище чинники взагалі забезпечують структурну й семантичну цілісність часового складнопідрядного речення. Темпоральні відношення між подіями або ситуаціями, які описуються, відрізняються різмаїттям і специфікою засобів вираження. Проте широкий спектр параметрів часової локалізації зведено до основних типів відношень: одночасності й різночасності; передування або слідування. В залежності від характеру часового зв’язку і засобів його вираження ми виділяємо декілька функціонально-семантичних груп в межах даного типу складнопідрядного речення:

1.Часові складнопідрядні речення з відношеннями конкретизованої часової протяжності, в яких темпоральна протяжність між подіями або ситуаціями чітко визначена. Особливістю цього типу речень є інверсійність підрядної частини, яка передає логічно головний факт. Своєрідна за значенням і побудовою головна частина речення слугує часовим орієнтиром, передає другорядне повідомлення. Стрижневою за змістом є підрядна частина, вона уточнює, якою подією або ситуацією був наповнений часовий відрізок. Наприклад: Cuando pasу la media hora, Chimista comenzу a bajar despacio [P.Baroja]; Pasaron dos meses cuando Joaquнn llegу a su casa, Antonia saliу a abr?rle la puerta y abrazarle [M.Unamuno]. Аналіз часових складнопідрядних речень з відношеннями конкретизованої часової протяжности демонструє, що існує два типи часового орієнтиру: а) орієнтир як точка або відрізок часу; б) орієнтир як термін віддаленості події у часі від моменту мовлення або іншої точки відліку, або часовий інтервал між двома подіями. Наприклад:Dentro de cuatro meses, cuando venga mi padre, darй una contestaciуn definitiva… [P.A.Alarcуn]; Pasй unas tres semanas tranquilamente, hasta que un dнa se me presentу un muchacho con una estampa cortada [P.Baroja]. У більшості речень з відношеннями конкретизованої часової протяжності відсутні кореляти. Це, певно, пояснюється тим, що в головній частині речення є конкретна вказівка на час події.

2.Часові складнопідрядні речення з відношеннями неконкретизованої часової протяжності, які складають найчисельнішу групу і в них виражаються як відношення передування, так і слідування у плані темпоральної співвіднесеності подій, станів або ситуацій головної й підрядної частин речення. В оформленні неконкретизованої часової протяжності розрізнювальну функцію виконують видо-часові й модальні співвідношення дієслів-предикатів головної й підрядної частин речення. Наприклад:Cuando me hice algunas preguntas acerca de Sevilla, me hablу con entusiasmo y orgullo [P.Valdйs]; Doсa Ana jamбs habнa hablado a solas con el magistral, y despuйs que cesaron las visitas, apenas volviу a verle de cerca [Clarнn]. Наведені приклади показують, що, незважаючи на загальнісь основної функції цих підрядних речень (часова параметризація змісту головної частини складного речення), між ними існує ряд формальних відмінностей: неоднакові сполучники, за допомогою яких підрядна частина приєднується до головної, а також співвідношення видо-часових форм дієслів-предикатів в цих реченнях. Семантичні відмінності супроводжуються формальними показниками. Матеріал дослідження показав, що в даному типі речень в підрядній частині, яка оформлена сполучником cuando, використовується формальне розмежування за принципом опозиції: дієслово в індикативі або в субхунтиві: Cuando el niсo naciу, su padre, Antonio Rivera, escribiу al gran poeta… [Azorнn]; En cambio, cuando yo sea mбs grande, todo el mundo dirб que es mi novio…[P.Alarcуn]. У першому прикладі при використанні дієслова в індикативі, сполучник вказує на існування темпорального зв’язку між різночасними подіями, а у другому, при використанні дієслова-предиката в субхунтиві, ми спостерігаємо часові відношення з умовним відтінком значення.

Як показують чисельні приклади, в реченнях з відношеннями неконкретизованої часової протяжності, при використанні дієслова-предиката в субхунтиві, крім суто часових і умовних відтінків значення виділяються також причинні й допустові значення. Cuando yo quisiese olvidarme de los garrotazos, no lo consentнan los cardenales [M.Cervantes]; Me echй a temblar cuando vi el camiуn de las mudanzas [M.Mayoral]. Основною ознакою, яка визначає наявність умовного відтінку в даному типі речень є, в першу чергу, співвідношення модально-часових форм дієслів-предикатів головної й підрядної частин, а також значення повторюваності явищ. Допустовий та причинний відтінок значення складається типізованим контекстом, в якому зміст головної й підрядної частин речення протиставлені як неспіввідносні одна з другою, або пов’язані з наявністю типізованої лексики зі значенням емоційного стану. При зіставленні відтінків значень, які передає субхунтив підрядної частини речення, всі вони мають одну загальну семантичну основу: в них виявляється або ставлення мовця до змісту висловлювання, або виявлення смислового зв’язку між подіями, або характеристика змісту підрядної частини речення як можливого, передбачуваного. Ставлення мовця до змісту висловлювання, яке отримує об’єктивне мовне втілення, складає категорію мовної модальності. Отже, субхунтив у підрядній частині речення слугує для вираження різних модальних значень. Мовні засоби, які використовуються для семантичної диференціації темпоральних відношень (сполучники, видо-часові форми дієслова) доповнюють один одного у вираженні різних модальних компонентів висловлювання. При цьому, в залежності від використання того чи іншого сполучника, функціональна семантика граматичного засобу (спосіб дієслова) може бути представлена різними варіантами.

3.Часові складнопідрядні речення з відношеннями інтенсифікації початку події головної частини речення. Характерною рисою даного типу речень є те, що в підрядній частині речення повідомляється про вихідний момент події або ситуації головної частини речення. В цьому типі речень використовуються сполучники desde que, desde entonces que, які диференційно підкреслюють вихідний часовий момент події головної частини речення. Аналіз прикладів показав, що в реченнях з відношеннями інтенсификації початку події головної частини речення використовуються форми теперішнього і минулого часу дійсного способу, що практично завжди пов’язано з планом реальної модальності. При співвідношенні модально-часових форм дієслів-предикатів головної й підрядної частин спостерігається виникнення причинного відтінку значення, що зумовлено типізованим контекстом та лексикою, яка виражає емоційний стан мовця та його ставленння до змісту висловлювання. Наприклад: Luego simpaticй contigo desde que supe que eres poeta [ J.E.Rivera]. Часові складнопідрядні речення з відношеннями інтенсифікації початку події головної частини речення відрязняються від речень з відношеннями конкретизованої часової протяжності тим, що перші повідомляють про вихідний момент події або ставлення мовця до висловлювання, а основна функція інших – конкретизація часового відрізку між подіями або ситуаціями головної й підрядної частин.

4. Часові складнопідрядні речення з відношеннями миттєвого переходу від однієї події або ситуації до іншої. В таких реченнях використовуються сполучники luego que, apenas, no bien, en cuanto, tan pronto (como), asн que, cuando, які при вираженні часової послідовності вказують на швидку, а іноді миттєву зміну подій або ситуацій: …no bien entro en casa caigo bajo el poder de su encanto [J.Valera]; Tan pronto como me lo dijiste me di cuenta ahora mismo [S.Puйrtolas]. Apenas lo vio marchar Dingo saltу por la ventana del establу, y de pronto se arrodillу a Juan Niсo [A.Matute]. Приклади показують, що речення цього типу побудовані за принципом процесуального контрасту: в головній частині дієслово-предикат означає процесс, а в підрядній – одиничний акт. Особливу роль у даному типі речень відіграють модально-часові співвідношення дієслів-предикатів головної й підрядної частин речення, а також лексичні конкретизатори, які вносять додаткову інформацію про часовий контекст ситуації. Матеріал дослідження показав, що в цьому типі речень майже не використовується субхунтив. У випадках використання субхунтива подія або ситуація набуває характеру гіпотетичного, можливого.

5. Часові складнопідрядні речення, в яких визначено межу події або ситуації головної частини речення. Своєрідність такої часової залежності полягає в тому, що подія або ситуація підрядної частини призупиняє подію або ситуацію головної, нібито перериває або витискає її, тобто обмежує її протяжність. Значення перевності сконцентровано перш за все у сполучниках antes de que, hasta que. Bajo la llovizna, cruzу el el parqueo del aeropuerto hasta que divisу un yellow cab [L.R.Nogueras]; Pero, antes de que este hubiera aсadido frase alguna, se oyу a lo lejos el son discorde de varias campanas [Clarнn]. Аналіз функціонування цих сполучників, вивчення типових для них синтаксичних оточень дозволяє припустити, що вони вільно піддаються взаємозаміні, що свідчить про їх функціональну тотожність. Численні приклади доводять, що у визначенні значення часової межі події або ситуації головної частини речення, крім модально-часових співвідношень дієслів-предикатів, беруть участь також спеціальні засоби, які підкреслюють часову межу події або ситуації головної частини речення. Такими засобами є лексичні конкретизатори, кореляти, підсилюючі частки тощо.

Окрему групу складають часові складнопідрядні речення зі зворотним підпорядкуванням. Серед темпоральних складнопідрядних речень сучасної іспанської мови існує деяка кількість структур, характерною ознакою яких є колізія формального і змістовного зв’язку між частинами речення, яка називається інверсією або зворотним підпорядкуванням. Наприклад: … cuando la niсa llegу a los