ТЕРНОПІЛЬСЬКА АКАДЕМІЯ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА

БЛАЩУК ЮРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

УДК 339.746

ВАЛЮТНИЙ КОНТРОЛЬ ОПЕРАЦІЙ

НА СВІТОВОМУ ФІНАНСОВОМУ РИНКУ

Спеціальність 08.05.01 – Світове господарство

і міжнародні економічні відносини

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Тернопіль – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародної економіки, фінансово-кредитних відносин та маркетингу Тернопільської академії народного господарства

Науковий керівник – доктор економічних наук, професор

Шаров Олександр Миколайович,

Тернопільська академія народного

господарства, професор кафедри міжнародної економіки, фінансово-кредитних відносин і маркетингу

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор,

академік НАН України

Геєць Валерій Михайлович,

Інститут економічного прогнозування

НАН України, директор

Кандидат економічних наук

Щербакова Олена Анатоліївна,

Національний банк України, заступник

директора департаменту валютного контролю

Провідна установа — Українська академія зовнішньої торгівлі,

кафедра міжнародної економіки, м. Київ

Захист відбудеться "22 " __________ червня 2001 р. о ____11 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 58.082.01. в Тернопільській академії народного господарства за адресою: 46000, м. Тернопіль, вул. Львівська,11, ауд.1300.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Тернопільської академії народного господарства за адресою: 46000, м. Тернопіль, вул. Львівська,11.

-

Автореферат розіслано " 21 " __________ травня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

к.е.н., доцент З.В.Задорожний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Глобалізація світової політики та економіки, територіальне розширення Європейського Союзу і його наближення до наших кордонів створюють передумови для активізації участі України у глобальних світових відносинах. Від того, наскільки чітко наша держава усвідомлюватиме цілі та завдання, що ставлять інтеграційні процеси, наскільки високоефективними будуть наші дії в напрямку створення ринкової економіки й осмислення її місця в світовому господарстві, залежатиме швидкість трансформації українського суспільства у новому столітті. У даному дослідженні автор намагається розглянути лише один з аспектів впливу глобалізаційних процесів на економічну систему, а саме – на перспективи подальшого існування та розвитку системи банківського валютного контролю. Актуальність такого дослідження зумовлена багатьма факторами, серед яких провідну роль відіграють: 1) лібералізація економіки України та її включення у глобалізаційні процеси; 2) наявність міжнародної системи співпраці та взаємодії національних і міжнародних органів валютного контролю; 3) незавершеність побудови національної системи банківського валютного контролю в Україні.

Проблемам організації валютного контролю в нашій країні приділяють чимало уваги. Можна навести значну кількість публікацій на цю тему. Так, технічні аспекти організації контрольної роботи у цій сфері розглядаються в публікаціях Андронова О., Береславської О., Брагіна С., Григоренко Є., Макаренко О., Мусієнко Т. тощо. Окремі теоретичні питання щодо суті та необхідності існування системи валютного контролю досліджують такі вітчизняні вчені-економісти як, Боринець С., Гальчинський А., Пинзеник В., Савченко В., Шаров О., Ющенко В. та інші. Проте спеціальних досліджень цієї проблематики не існує. Це стосується і сучасних іноземних авторів. Деякі фахівці (Красавіна Л., Наговіцин А, Сумароков Є., Хандруєв О., Шенаєв В. та інші – у Росії, В. Войтович – у Польщі) доволі детально розглядають проблеми валютного контролю, але робиться це, головним чином, як частина досліджень з валютного регулювання або має навчально-описовий характер (підручники та посібники). Певний науковий напрямок полягає у концентрації зусиль на вивченні систем валютного контролю в окремих країнах (наприклад, А. Бороудейл – у Південній Африці, Дж. Хортон – в Австралії, М. Кара та С. Хлайхель – в арабських країнах, Р. Озакі – в Японії чи С. Замора – у Мексиці). Окремі іноземні автори зробили грунтовні дослідження проблем валютного контролю з юридичної точки зору (В. Ебке, Я. Мартін, Дж. Пен тощо). Варто виділити також діяльність експерта МВФ Дж. Гоулда, який провів велику роботу щодо поглиблення окремих правил та вимог МВФ до валютного контролю. Однак і серед цих досліджень відсутні грунтовні роботи, які б розглядали питання валютного контролю операцій на світовому фінансовому ринку, особливо стосовно країн з економікою, що трансформується.

Сучасний стан досліджень проблем валютного контролю зумовив необхідність узагальнення світового досвіду та явищ, що належать до сфери організації банківського валютного контролю з метою виявлення головних тенденцій і протирічь, що виникають у світовій практиці. Це необхідно зробити для того, щоб подолати вузькість висновків та рекомендацій, які можуть бути результатом досліджень лише окремих, як правило, суто технічних, сторін валютного контролю (інформаційне забезпечення, права контролюючих органів, штрафні санкції тощо), і забезпечити теоретичне розуміння місця та ролі валютного контролю у розвитку сучасної фінансово-банківської системи.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у виявленні глобальних тенденцій розвитку банківського валютного контролю на світовому фінансовому ринку й обгрунтуванні методів інтеграції України у ці процеси. Для досягнення мети дисертаційного дослідження передбачається послідовне виконання таких основних завдань:—

дослідити основні теоретичні засади, що визначають взаємозв'язки між валютним режимом та макроекономічними процесами;—

оцінити роль і значення чинників, що визначають необхідність та дієвість валютного контролю;—

прослідкувати взаємодію окремих елементів системи валютного контролю на усіх рівнях;—

виділити закономірності, властиві для сучасного стану міжнародних економічних відносин і які використовують у практичній діяльності усіх структурних елементів (суб'єктів) такої системи;—

провести аналіз та забезпечити критичне усвідомлення матеріалів контрольної діяльності як міжнародних (МВФ, ОЕСР), так і національних установ (Національний банк України), а також комерційних банків-агентів валютного контролю;—

розробити та обгрунтувати рекомендації щодо вдосконалення системи банківського валютного контролю в Україні.

Об'єкт дослідження — окремі процеси глобалізації світової валютно-фінансової системи і взаємний вплив, який здійснюють один на одного ця система та механізм банківського валютного контролю як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Предмет дослідження – світова система банківського валютного контролю, складовою частиною якої є національна система банківського валютного контролю України.

Методи дослідження. Для здійснення свого дослідження автор використав комплексний аналіз існуючої практики валютного контролю в різних країнах у контексті сучасних тенденцій міжнародних відносин та ринкової перебудови економіки, статистичні порівняння процесів розвитку валютного ринку, графічний метод та інші. Спираючись на основні положення кейнсіанської моделі державного регулювання економічних процесів і монетаристські погляди щодо значення регулювання грошового обігу для управління усіма макроекономічними процесами, у дисертації, не абсолютизуючи базові висновки жодної з цих теорій, використовується діалектичний метод пізнання. Дослідження проведено на основі нормативних документів міжнародних спеціалізованих організацій (Міжнародного валютного фонду, Організації співробітництва та економічного розвитку, Банку міжнародних розрахунків), законів України, указів Президента України, декретів та постанов Кабінету Міністрів України, постанов та інструкцій Національного банку України.

Фактологічну базу дослідження складають статистичні огляди МВФ, Держкомстатистики України, Національного банку України, Української міжбанківської валютної біржі тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що автор вперше у вітчизняній економічній науці здійснив теоретичний аналіз принципів діяльності системи банківського валютного контролю з точки зору її значення у міжнародній економічній системі, а не лише як елемента державного регулювання внутрішніх ринків. Крім цього, автор вперше розробив концепцію адаптації та інтегрування системи валютної контролю України до умов та стандартів сучасних міжнародних валютних відносин.

Наукова новизна одержаних результатів полягає також у тому, що автор вперше здійснив дослідження банківського валютного контролю як складової міжнародної економіки (а не державного регулювання внутрішніх ринків), розробив концепцію адаптації та інтегрування системи валютного контролю України до умов і стандартів, прийнятих у глобальному економічному середовищі. Основні положення дисертаційної роботи, що визначають її наукову новизну, полягають у тому, що:—

висунуто й обгрунтовано положення щодо фактичної наявності у сучасному світі трьох рівнів єдиної системи банківського валютного контролю: національного, міжнародного (регіонального) та світового (на відміну від поглядів про три незалежних типи валютних систем);—

виявлена закономірність, що розвиток системи банківського валютного контролю країн з перехідною економікою проходить у три етапи, що характеризуються: 1) створенням національної системи, метою якої є її самоідентифікація (на стадії створення держави); 2) пристосуванням до умов зовнішньоекономічної діяльності та інтеграції в світове господарство; 3) адаптацією до умов глобалізації світових фінансових ринків. На прикладі України показані методи реалізації цієї закономірності;—

обгрунтовано нову мету банківського контролю, яка має полягати не у недопущенні порушень встановлених обмежень щодо валютних операцій, а в захисті таких загальнозрозумілих інтересів держави, як поєднання інтересів урядових установ та приватних учасників ринків, обумовлених участю національної економіки в глобалізаційних процесах;—

вироблено новий механізм банківського валютного контролю (як на національному, так і на міжнародному рівнях), що формується шляхом поєднання зусиль державних та приватних установ при поступовому перенесенні центру ваги усієї системи контролю з центральних банків і спеціалізованих міжнародних установ на комерційні банки та їх саморегулюючі організації;—

визначено зміну цілей валютного контролю на глобальних електронних ринках, де зникають кордони і стають низькими бар'єри входу на ринок;—

розроблено методи контролю таких фінансових новацій, як похідні фінансові інструменти та “електронні гроші” (у тому числі систем “інтернет-бенкінгу”);—

запропоновано новий підхід до здійснення операцій, пов'язаних з міжнародним рухом капіталу, і розроблено комплексну модель валютного контролю у сфері обігу “тіньового капіталу”, яка охоплює систему методів запобігання “втечі” капіталу з країни і протидії припливу та легалізації “тіньових” капіталів шляхом їх “відмивання” через комерційні банки.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані наукові результати можуть бути використані при розробці концепції розвитку валютного ринку України і програми співпраці з Міжнародним валютним фондом та іншими спеціалізованими міжнародними установами. Крім цього, їх доцільно врахувати при підготовці проекту нового закону про валютне регулювання та валютний контроль. Це дасть змогу наблизити принципи і методи валютного контролю в Україні до загальноприйнятих стандартів та забезпечити їх відповідність сучасним тенденціям розвитку, що, в свою чергу, сприятиме підвищенню рівня співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями та ефективності її участі у світових інтеграційних процесах на фінансових ринках.

Теоретичні положення, висунуті автором, вже знайшли своє відображення у практиці контролюючої роботи Національного банку України. Це виявилося, перш за все, у співпраці Національного банку України та Української міжбанківської валютної біржі щодо контролю за операціями з банківськими металами, а також у діяльності АКБ “ВАБанк” як агента валютного контролю. Передбачається, що вони можуть бути повніше використані у співпраці зі спеціалізованими міжнародними установами та транснаціональними банками, зокрема при вирішенні питань боротьби з “відмиванням” грошей. Результати впровадження наукових досліджень підтверджуються довідками Національного банку України.

Особистий внесок здобувача. Наукові положення, розробки й висновки, викладені у роботі, належать особисто автору.

Апробація результатів дослідження. Результати досліджень були оприлюднені на численних науково-практичних конференціях та семінарах, серед яких: “Банківська співпраця країн Сходу та Заходу” (Гельсінкі, 1993) , “Ринок золота України”, (Київ, Національний банк України, 1997), “Валютний контроль у Російській Федерації” (Лондон, 1997), “Проблеми співпраці банків України та Німеччини” (Франкфурт-на-Майні, Комерцбанк, 1999), “Ринок дорогоцінних металів і коштовних каменів України на порозі тисячоліття: сучасність та перспективи” (Київ, Асоціація ювелірів України, 2000), з'їзд Асоціації українських банків 2000 року тощо.

Публікації. За результатами наукових досліджень опубліковано 9 статей (в тому числі у наукових фахових виданнях — 4) та 1 брошура загальним обсягом 11,4 друк.арк. Особисто автору належить 0,6 друк. арк. в одній колективній праці.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів та висновків (обсягом 157 сторінок), а також переліку використаних джерел (111 найменувань на 10 сторінках) і 3 додатків (на 26 сторінках). Її загальний обсяг – 195 сторінок друкованого тексту. Дисертація також містить 5 таблиць і 4 рисунки на 11 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі “Організація валютного контролю у світовій фінансово-банківській системі” досліджені теоретичні основи валютного контролю в системі міжнародних економічних відносин, визначені його місце, мета і завдання, уточнені основні наукові категорії валютно-фінансових відносин в аспекті контрольних операцій.

Проблеми регулювання світового господарства та контролю за міжнародними економічними процесами протягом десятиліть мали для українських фахівців переважно академічний характер. Останнім часом докорінно змінилася ситуація, бо першочерговою стала необхідність як теоретичного, так і практичного вирішення цих проблем. Однією з них є розвиток та модифікація системи валютного контролю України як елемента не лише національної економіки, а й інтегральної частини світової системи валютних відносин.

Теоретичні аспекти валютного контролю, який з таксономічної точки зору є складовою державного регулювання, як правило, розглядаються з метою з'ясування необхідності та доцільності його запровадження (нормативна теорія) або передумов (економічних, політичних і технічних) для його застосування (позитивістська школа). Однак усвідомлення усіх проблем організації валютного контролю та знаходження шляхів їх вирішення потребує, на нашу думку, комплексного аналізу системи як на національному, так і на міжнародному (світовому) рівнях. Дисертаційне дослідження базується на підході, який ще в радянські часи почали розвивати такі вчені-міжнародники, як М. Бункін, В. Шапіро, Ю. Шишков. Згідно з цією теорією світове господарство — це цілісна система, багатоукладний економічний простір, на якому взаємодіють економічні суб'єкти і держави як носії генетично споріднених економічних відносин, а не механічна сума національних господарств.

Проблемам валютних відносин у нашій науковій літературі приділяють чимало уваги. Проте питання, пов'язані з валютним контролем, розглядаються переважно з технічної або юридичної точки зору. Економічні аспекти цих проблем аналізуються лише фрагментарно. Це повною мірою стосується досліджень іноземних фахівців. Такий стан наукових досліджень проблем валютного контролю помітно контрастує з ситуацією, що склалася кілька десятків років тому, коли валютний контроль відігравав важливу роль в економіці промислово розвинутих країн. Саме тоді були написані фундаментальні роботи П. Ейнціга “Валютний контроль” (1934), Г. Еліса “Валютний контроль в Центральній Європі” (1941), Р. Трифіна “Європа та грошова плутанина: від білатеризму до майже конвертованості” (1957). З того часу відбулися помітні, глобальні зміни, які безпосереднім чином відобразилися і на системі валютного контролю, що актуалізує потребу в нових дослідженнях.

Практичні приклади застосування державою контролю у валютній сфері можна знайти в історичних розвідках про товарно-грошові відносини усіх часів і народів. Значне поширення валютного контролю припадає на період існування кредитно-грошової системи, яка базувалася не на грошових металах, а суто на адміністративному регулюванні монетарної сфери з боку державних установ, у першу чергу, центральних банків. Заходів валютного контролю почали широко вживати для захисту від впливу процесів, що відбувалися на світовому ринку, від експансії країн-конкурентів зі стійкішими валютами. Вони знайшли своє відображення у трьохрівневій системі конвертованості національних валют, яка існувала у 20-30-ті роки ХХ століття: золотомонетний стандарт (США), золотозлитковий стандарт (Великобританія, Франція, Японія) та золотодевізний стандарт (Німеччина, Австрія, Фінляндія тощо). Іншими інноваціями організації валютного контролю, що з'явилися у ті часи, були поява “валютних блоків” та скасування валютного контролю на основі створення систем валютного бюро. Аналіз цих систем, якому приділено належну увагу українськими економістами (Савченко В., Стельмах В., Шаров О.), виходить за межі нашого дослідження. Разом з цим, вважаємо за необхідне звернути увагу на те, що, на думку деяких іноземних експертів, історичний досвід використання валютних бюро підтверджує те, що причиною усіх проблем з повною конвертованістю (інакше кажучи, зі скасуванням валютного контролю) при типовій системі центральних банків є консервативні методи діяльності центральних банків, а не повна конвертованість.

У такому вигляді міжнародну систему валютного контролю запозичили у Бретон-Вудсі, який принципово змінив усю її парадигму. До цього часу валютний контроль розглядався як логічний захід із захисту національних або регіональних (групових) інтересів у сфері зовнішньоекономічних відносин і був, по суті, однією з форм політики протекціонізму. У новій Бретон-Вудській валютній системі обмеження та контроль допускалися, але їх не вважали її іманентними характеристиками.

Усі промислово розвинуті країни, а також більшість країн, що розвиваються, визнали статтю VIII Статуту МВФ. Загалом статтю VIII визнали 145 країн-членів МВФ, що становить 79% від їх загальної кількості. Вимог статті XIV Статуту МВФ, яка дозволяє країнам зберігати обмеження щодо рахунку поточних операцій, дотримуються лише 39 країн (21% від загальної кількості країн-членів МВФ). Обмеження на операції щодо руху капіталу існують і сьогодні у більшості країн світу. Лише 16 високорозвинених і 27 країн, що розвиваються, їх не мають.

Розглядаючи економічні категорії, слід звернути увагу на те, що попри поширену практику використання у науковій літературі і практичній діяльності термінів “валютний контроль” і “валютне регулювання”, для досліджень у цій сфері характерною є відсутність чітко окреслених підходів до трактування суті цих дефініцій, правильного розуміння їх змісту, особливо в економічній системі перехідного періоду. З огляду на такі обставини здійснено вивчення ключових сутнісних аспектів цих дефініцій з метою з'ясування оптимальних напрямків організації валютного контролю як складової системи валютного регулювання в умовах ринкового реформування економіки України. На наш погляд, валютне регулювання – це сукупність нормативних документів, встановлених органами валютного регулювання у законодавчому чи адміністративному порядку і спрямованих на управління потоками капіталу в країну і з країни, а також валютними операціями, що здійснюються у межах України, з метою підтримання стабільності курсу національної грошової одиниці, самодостатнього рівня валютних резервів і збалансування міжнародних платежів. Валютний контроль – це сукупність заходів, що здійснюються органами валютного контролю і спрямовані на забезпечення проведення операцій резидентів з іноземною валютою і нерезидентів з національною валютою відповідно до чинного валютного законодавства.

Для визначення мети та завдань валютного контролю, які конкретизувались та змінювались залежно від етапів розвитку національних економік, а також для виявлення певних закономірностей розвитку системи валютного контролю та з'ясування причин його використання розглянуто системи валютного контролю на прикладі деяких країн (Фінляндії, Чехії, Польщі тощо). Проведений аналіз засвідчив, що мета і засоби валютного контролю постійно змінюються залежно від стану національної економіки, ступеня розвитку фінансово-банківської системи країни та рівня її інтеграції в загальносвітові ринки. Заходи валютного контролю не можуть високоефективно проводитися окремо від інших методів державного регулювання економіки і повинні кореспондувати з довготерміновою метою загальноекономічного розвитку країни.

Чинне законодавство кожної країни визначає функції та повноваження, якими наділяються державні органи влади для здійснення ними валютного регулювання і контролю, управління валютними ресурсами тощо. Однак основним органом валютного контролю у переважній більшості країн є центральний банк. У системі інституційного забезпечення валютного контролю значну роль відіграють також комерційні банки, які здійснюють контроль за операціями з валютними цінностями, що проводяться резидентами і нерезидентами через їх установи.

У тих випадках, коли в галузі валютного контролю вирішальну роль відіграють саме центральні банки, вони можуть виконувати цю функцію як самостійно, так і спільно з іншими установами, причому співвідношення між їхніми повноваженнями може бути різним. Таким чином, з інституційної точки зору системи валютного контролю в різних країнах мають свої особливості. Проте головним при цьому залишається необхідність чіткої координації роботи різних органів, незалежно від того, які конкретно установи виступають у ролі головного органу валютного контролю.

У другому розділі “Сучасні проблеми світової системи валютного контролю” головну увагу приділено визначенню світових тенденцій розвитку валютного контролю, зумовлених логікою еволюції міжнародних економічних відносин.

Проведене дослідження дало змогу встановити, що загальна тенденція розвитку контролю за рухом валютної готівки полягає у поступовому збільшенні суми, дозволеної для експорту та декларування готівки, що імпортується (з можливістю вимоги про підтвердження їх легального походження або обмежень щодо використання всередині країни). Сучасні банківські технології передбачають також надання послуг без переказу грошей та відкриття клієнтові рахунку у межах систем (наприклад, Western Union, Money Gram, Cheque Point), результатом користування якими стає отримання іноземної валюти в готівці і без необхідності їх ввезення до країни окремими особами. Враховуючи це, деякі країни вимагають інформацію від відповідних установ про випадки отримання переказів у значних сумах. Загалом можна констатувати, що, приділяючи неабияку увагу своєчасній лібералізації заходів валютного контролю щодо операцій із забезпечення поточних платежів і руху капіталу в великих обсягах, більшість країн не поспішає (або не поспішала) забезпечувати своїм резидентам вільне володіння іноземною валютою. Аналогічним чином толерантність МВФ поширюється і на обов'язкову цесію валютних надходжень (як правило, на користь центрального банку), яку використовують більшість країн-членів фонду (у тому числі біля половини з тих, які взяли на себе зобов'язання щодо поточної конвертованості, як це передбачено статтею VIII Статуту МВФ).

Доволі наочно сучасні тенденції розвитку валютного контролю можна спостерігати на прикладі операцій із золотом – металом, що протягом тривалого часу був основою міжнародної валютної системи, виконуючи функції світових грошей.

Проблема здійснення контролю за операціями з золотом має свою специфіку, зумовлену його дуалістичною природою: з одного боку — це звичайний товар, запропонований на ринку, що має всі властивості, характерні для будь-якого товару, а з іншого — товар монетарний, що може бути еквівалентом при товарообміні. Звісно, що такий спадок історичної долі золота накладає свій відбиток і на систему контролю за операціями з цим металом, включаючи його у багатьох випадках до системи валютного контролю.

Дещо осторонь перебувають проблеми, пов'язані з цінними паперами, що створюються на грунті операцій з золотом. Однак міжнародні дослідження у цій галузі, як і досвід роботи автора, свідчать про невиправданість таких побоювань і про те, що насправді таке регулювання більше пов'язане з негативними наслідками економічного управління та збільшенням надходжень, аніж з реальністю загроз, згаданих вище. Аналізуючи усі pro та contra щодо операцій із золотом, варто звернути особливу увагу на те, що, починаючи від простих операцій з придбання монет або злитків, вони поступово через акумуляцію золотих депозитів у фінансових установах, ведуть до сек'юритизації золота, тобто оформлення угод із золотом у формі різних фінансових інструментів та похідних (деривативів) і, таким чином, сприяють загальному зростанню ліквідності фінансового ринку країни.

На основі проведеного аналізу сфери застосування валютного контролю у різні епохи і періоди можна стверджувати, що система паперових (кредитних) грошей принципово змінила дію механізму валютного контролю, розширивши його. Оскільки кількість грошей в обігу обумовлюється емісійною діяльністю центрального банку (внутрішнє джерело) та надходженням до країни іноземної валюти (зовнішнє джерело), то система валютного контролю стає необхідним іманентним елементом усієї грошової системи. Значення валютного контролю логічно виходить за межі регулювання лише зовнішніх відносин (як це випливає із суті валютного контролю).

На різних етапах економічного розвитку тією чи іншою мірою валютні обмеження застосовували майже всі країни світу. Навіть у країнах Західної Європи валютний контроль широко використовувався після Другої світової війни у роки відбудови економіки. Україна, яка ввела на початку 1990-х років доволі жорстку систему валютного регулювання і валютного контролю, не стала винятком.

Глобалізація фінансових ринків, що відбувається протягом останніх десятиліть, значно зменшила пряме втручання урядів національних держав в економіку. Перш за все, це стосується контрольних функцій, зміни їх завдань та методів реалізації. Якщо на доглобалізаційних етапах розвитку економіки головне завдання валютного контролю полягало у відокремленні (іноді навіть ізоляції) національної грошової системи від негативного (найчастіше, внаслідок власної неконкурентоздатності) впливу зовнішнього ринку з поступовою лібералізацію обмежень у міру інтеграції країни до світової економіки, то в умовах глобалізації головним завданням має стати “селекція” суб'єктів і об'єктів валютного ринку з метою підтримки її конкурентоздатних елементів. Валютний контроль має будуватися на розумінні того, що необгрунтовані заборони, обмеження та репресалії з боку держави здатні не стільки запобігти негативному розвитку, скільки позбавити країну шансу приєднатися до “клубу” бенефіціарів глобалізації і ще більше віддалити її від лідерів економічного прогресу.

Під зовсім новим кутом зору змушує розглядати проблеми організації валютного контролю поява нової нематеріальної форми грошей — так званих “електронних грошей” (digital money). Нові технології Інтернету, цифрової електроніки, кодовані електронні підписи та значне зниження цін на комп'ютерну і комунікаційну техніку — все це мало дуже помітний вплив на відносини у сфері фінансів, давши змогу забезпечити безпечний та швидкий переказ інформації і грошей майже по всьому світі. З'явилися “електронні гроші”. Як наголошують експерти Заходу, запровадження електронних грошей порушує питання, пов'язані з “відмиванням” грошей через кордони та легальністю міжнародних платежів. Інші міжнародні проблеми виникають внаслідок того, що деякі нові схеми платежів можуть будуватися на електронних грошах, виражених не в одній, а у багатьох валютах. Ці тенденції можуть створювати для центральних банків труднощі у вимірюванні розмірів маси електронних грошей, номінованих у місцевій валюті.

Треба звернути увагу і на те, що учасники електронних розрахунків виходять з-під валютного контролю (якщо йдеться про міжнародні трансакції), органи якого можуть у ліпшому випадку отримати інформацію лише про кінцеву (балансуючу) суму платежу. Уся ж низка розрахунків між учасниками, що привела до кінцевого платежу, може залишитися непомітною. Це зумовлено як самою технологією розрахунків, так і тим, що одним з найважливіших елементів у системах “електронних грошей” є гарантування їх безпеки, яке забезпечують, як правило, за допомогою використання криптографічного захисту. Захищена таким чином інформація про розрахунки недоступна не лише для несанкціонованої зміни, а й не може бути ні переглянута, ні скопійована третьою стороною. Взагалі міжнародна спільнота приділяє неабияку увагу проблемі контролю за використанням електронних грошей у валютних відносинах. У 1995 році було навіть створено спеціальну Міжнародну групу дій щодо забезпечення безпеки електронних грошей (Task Force on Security of Electronic Money), яку очолив І. Сендрович з Федерального резервного банку (м. Нью-Йорк).

Характерною рисою сучасних систем “електронних грошей”, що привертає увагу саме з точки зору забезпечення валютного контролю, є глобальність, тобто можливість їх використання за допомогою Інтернету за межами юрисдикції країни-місцезнаходження емітента. Така ситуація призвела до виникнення цілої низки конкретних політико-юридичних питань, що потребують свого вирішення для впорядкування системи валютного регулювання та контролю як на міжнародному рівні, так і в окремих країнах. Зокрема невирішене питання юрисдикції міжнародних розрахунків у таких системах і органів, які повинні здійснювати нагляд за ними у випадках, коли організаторами системи не є фінансово-банківські установи. Зрозуміло, що ці питання за своїм значенням та всеосяжністю виходять за межі компетенції національних органів валютного регулювання та контролю. Невипадково міжнародні фінансові установи, такі як МВФ та БМР, створили спеціальні робочі групи для вироблення рекомендацій щодо вирішення цих проблем. Особливої гостроти вони набувають у контексті боротьби з “відмиванням” “брудних” грошей, через що і висуваються вимоги щодо забезпечення можливостей отримання записів та здійснення моніторингу розрахунків за допомогою “електронних грошей”.

Одним із серйозних напрямків модифікації валютного контролю в умовах глобалізації економіки став новий підхід до вирішення питання відносин із країнами, які мають офшорне законодавство. Нагадаємо, що ця проблема існувала давно. Однак спочатку вона викликала стурбованість у країнах, які у зв'язку зі своєю роллю центрів міжнародного руху капіталів перші відчули загрозу “тінізації” та криміналізації фінансових систем унаслідок їх “забруднення” капіталами нелегального походження. Саме тому законодавство проти відмивання “брудних” грошей почало розвиватися у світових фінансових центрах (останнім часом навіть у традиційно “конфіденційній” Швейцарії). Процес глобалізації, тобто спрощення міжнародного руху капіталів у результаті розвитку комунікаційних технологій і лібералізації валютного законодавства, призвів до швидкого поширення “метастазів забруднення” фінансових систем і на інші промислово розвинуті країни.

У 1998 році країни “великої сімки” створили спеціалізовану установу для боротьби з відмиванням “брудних” грошей, що отримала назву “Група фінансових дій проти відмивання грошей” — ФАТФ (FATF — Financial Action Task Force). З метою зменшення вразливості міжнародної фінансової системи до відмивання грошей уряди повинні докласти зусиль у напрямку усунення будь-яких шкідливих правил та звичаїв, що зводять нанівець або підривають міжнародну співпрацю у боротьбі з відмиванням грошей.

Таким чином, можна констатувати, що головним фактором впливу на розвиток валютного контролю в сучасних умовах є глобалізація фінансових ринків, яка значно зменшує ефективність традиційних механізмів валютного контролю. Дедалі більшого значення набувають методи контролю не стільки на національному, скільки на міжнародному (світовому) рівні. Таким чином світова валютна система реагує на сучасну глобалізацію економічних процесів.

У третьому розділі “Інтеграція України до світової системи валютного контролю” проведено короткий ретроспективний аналіз процесу створення системи банківського контролю в Україні, визначено основні напрямки розвитку світової системи валютного контролю та запропоновано власну концепцію модифікації системи валютного контролю в Україні.

В Україні необхідність введення жорстких норм валютного контролю виникла ще у кінці 1980-х років за часів існування колишнього СРСР. Тоді відбувалась значна децентралізація зовнішньоекономічної діяльності, завдяки чому більшість суб'єктів господарювання отримали можливість виходу на зовнішні ринки. Одночасно спостерігалось швидке зростання кількості комерційних банків, уповноважених здійснювати операції з валютними цінностями. У зв'язку з цим у травні 1991 року був прийнятий Закон СРСР “Про валютне регулювання і валютний контроль”. Він передбачав орієнтацію системи валютного контролю на банківський контроль, що базується на розумінні валютного обігу як частини грошового обігу країни, а не якоїсь особливої сфери, яку може контролювати абсолютно автономний орган. Такий механізм розглядається як певна впорядкована сукупність способів, прийомів та методів практичної реалізації завдань валютного контролю, що охоплюють три основні блоки, які відображають три взаємопов'язані процеси: —

організацію валютного контролю Національним банком України на макрорівні;—

контроль Національного банку України за дотриманням комерційними банками норм валютного законодавства України;—

контроль комерційних банків за операціями своїх клієнтів у межах наданих їм повноважень.

Інституційну основу вказаного механізму утворюють банківські установи на чолі з Національним банком України, виконання функціональних повноважень яких у сфері валютного контролю є невід'ємним елементом дослідження загального процесу організації валютного контролю у перехідний період, бо саме діяльність банківської системи у кінцевому підсумку визначає умови перебігу даного процесу, що має безпосередній вплив на всю економічну систему нашої країни, яка зазнає трансформаційних змін. При цьому специфіка діяльності комерційних банківських установ полягає у тому, що вони самі активно здійснюють валютні операції. Це потребує законодавчого визначення порядку здійснення валютних операцій комерційними банками, високоефективної системи їх контролю та відповідальності. Проблеми недоінвестування національної економіки логічно призвели до звернення особливої уваги органами валютного контролю на рух капіталів. Проте справу ускладнювало те, що рух капіталів за межі країни відбувався не стільки у формі здійснення операцій, які належать до відповідної категорії, скільки шляхом їх “втечі” у формі “гарячих грошей”. Повернення суб'єктами господарювання валютної виручки від здійснення зовнішньоекономічної діяльності є своєрідним індикатором довіри до економічної політики, що проводиться у країні. Проте як свідчать факти, посилення чи послаблення заходів адміністративного контролю прямо не залежить від збільшення чи зменшення обсягів повернення експортної виручки. Суттєвих обмежень зазнав і переказ резидентами гривні за договорами з нерезидентами.

Таким чином, за роки незалежності в Україні створено доволі жорстку систему валютного контролю. Причому навіть в умовах приєднання (з 1997 року) України до Угоди про МВФ (VIII стаття) (тобто офіційного визнання конвертованості гривні за поточними операціями) зберігаються обмеження (скажімо, заборона на використання в міжнародних платежах національної валюти), що значно ускладнюють валютні відносини з іншими країнами.

У дисертації обгрунтовано тенденції, які проявилися наприкінці 1990-х років і будуть визначати розвиток світового фінансового ринку та світової економіки на початку нового тисячоліття, як базові підвалини модифікації валютного контролю. Вони характеризуються наступними рисами і тенденціями.

По-перше, це — тенденція до утворення валютних блоків (зон) навколо провідних валют.

По-друге, зменшення ролі монетарних факторів у формуванні валютних курсів при значному посиленні ролі руху капіталів (фондових ринків).

По-третє, зростання масштабів глобального технологічного переобладнання фінансових ринків на основі інтернет-технологій.

По-четверте, зміцнення тенденції до певної універсалізації умов участі у світовій валютній системі.

По-п'яте, зміна ідеології діяльності міжнародних валютно-фінансових організацій. Новим став акцент на посиленні відповідальності за підтримку стабільності національних фінансових ринків і поглиблення з цією метою співпраці та координації дій з приватними інститутами.

Ще наприкінці 80-х років ХХ століття фахівці зауважили, що зароджується така система регулювання міжнародних фінансових потоків, при якій розробка необхідних заходів є результатом узгодження позицій боржників, кредиторів, центральних банків, а їхнє впровадження в життя покладається переважно на приватний сектор. Міжнародний валютний фонд дедалі більшої уваги надає досягненню балансу між лібералізацією операцій з капіталом і справжнім розвитком фінансового сектора, враховуючи відповідне регулювання та нагляд на міжнародному рівні. Однак зміцнення позицій МВФ як органу регулювання та контролю на світовому ринку не повинне і не може перетворитися у звичайне перекладання методів та завдань органів національного валютного контролю на вищий, наддержавний рівень.

Одним із прикладів нових підходів є так звана “парадоговірна практика”. Вона полягає у тому, що банки, на які падає підозра в тому, що їх рахунки використовуються для “відмивання” “брудних” грошей, самостійно встановлюють додатковий нагляд за підозрілими клієнтами. Таким чином вони звільняються від розслідування з боку державних органів, яке може призвести до втрати загальної довіри до банку і сприяти його банкрутству або занепадові. Україна, якщо вона не хоче опинитися серед країн, що будуть відчувати лише негативний вплив глобалізації, мусить адаптуватися до нових умов. І розуміючи загальносвітові глобалізаційні тенденції, треба замість закликів до призупинення відносин з міжнародними фінансовими організаціями налагодити дієву співпрацю з ними. Вона має бути високопрофесійною, за якої виробляються власні позиції, що відповідають інтересам України. Необхідно також знайти точки дотику з думкою іноземних колег, а не абсолютизувати їхню точку зору. При цьому варто враховувати досвід інших країн, які порівнюються за місцем у світовій фінансово-економічній інтеграції, таких як Індія та Пакистан, Росія, а останнім часом — Польща, країни колишньої Югославії тощо. Офіційні представники цих країн активно співпрацюють з МФО щодо глобальних питань, а фахівців з цих країн дедалі частіше використовують як міжнародних експертів (у тому числі і з питань відносин між МВФ та Україною). Проблема державної програми співпраці з МФО за всіма напрямками їх роботи (у галузі валютного контролю також) здається нам давно назрілою.

Дослідження системи банківського валютного контролю в Україні та аналіз її короткої історії дають підстави зробити висновок про те, що він закономірно проходить три етапи розвитку:—

становлення національної системи валютного контролю;—

пристосування національної системи валютного контролю до умов інтернаціоналізації економічних зв'язків;—

модифікація системи валютного контролю в умовах глобалізації міжнародних фінансових відносин.

Кожен з цих етапів має свої ендогенні та екзогенні складові. Причому зростання значення останніх на другому та третьому етапах зовсім не означає, що вони не відповідають внутрішнім потребам розвитку національного ринку. Звісно, що перехід до вирішення завдань третього етапу вирішальною мірою залежить від ступеня участі країни у глобалізаційних процесах.

Відсутність у нашій економічній науці теоретичного обгрунтування вибору тієї чи іншої моделі валютного контролю, її наслідків та взаємозв'язку усіх елементів ринкової економіки повною мірою належить до проблем його організації. Це стало однією з причин збереження суперечності між тенденцією до поширення заходів жорсткого валютного контролю з боку держави (мети першого етапу розвитку) та необхідністю його лібералізації з метою пожвавлення ділової активності і глибшої інтеграції до світових фінансових та товарних ринків (мета другого етапу). Ця суперечність зумовлена як політичними, так й економічними причинами. Наявність такої суперечності накладає свій відбиток і на процеси нового етапу. Виходячи з цього, у дисертації розглядається проблема модифікації заходів валютного контролю в сучасних умовах, тобто в умовах третього етапу розвитку системи валютного контролю. Перш за все, необхідно зрозуміти, що питання лібералізації валютного контролю залишається невирішеною проблемою другого етапу і відсутність чіткої державної позиції щодо цього питання може призвести до виникнення суперечностей уже між завданнями третього етапу та невирішеністю завдань другого етапу. Однак перехід до третього етапу зумовлений не рішенням уряду, а логікою участі України у світовому господарстві.

Важливим є врахування і такої тенденції модифікації світової системи валютного контролю, як переміщення центру ваги валютного контролю з рівня державних органів окремих країн на міжнародні спеціалізовані установи та саморегулюючі організації безпосередніх учасників ринку. Слід підкреслити, що ці зміни не можуть відбуватися швидко, бо вони мають відношення до самої концепції державного нагляду за економічними процесами.