Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Цимбал Наталія Андріївна

УДК 811.162.2’373.46:54

Формування української термінології органічної хімії в 90-ті роки ХХ ст.

10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії української мови

філологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор

БІЛОДІД Олександр Іванович

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

ПЛЮЩ Марія Яківна,

професор кафедри сучасної української мови Національного

педагогічного університету

ім. Михайла Драгоманова

кандидат філологічних наук

СИМОНЕНКО Людмила Олександрівна,

провідний науковий співробітник

Інституту української мови НАН України

Провідна установа – Рівненський державний

гуманітарний університет,

кафедра української мови, м. Рівне

Захист відбудеться 19 жовтня 2001 року о 14 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 Київського національного

університету імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14, к. 63.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10.

Автореферат розісланий 18 вересня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради доц. Медведєва Л.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Для будь-якої галузі науки і техніки велике значення має ступінь розвитку й унормованості термінології, яка є основним інформативним шаром лексики мови науки. На формування термінологічних систем мають вплив як лінгвістичні, так і екстралінгвістичні чинники, оскільки термін як мовний знак, - це, з одного боку, "лексис", тобто член лексичної системи літературної мови, з іншого – "логос", тобто репрезентант системи понять специфічної сфери суспільної діяльності людини – науки.

Номінація повинна задовольняти потреби комунікації, зокрема в галузі науки, адже вільно володіти науковим дискурсом, спрямовувати та корегувати дослідження науковець може тільки за наявності уніфікованої, стандартизованої (на внутрішньо- і міжгалузевому рівнях) системи термінів. В Україні цілеспрямована термінологічна робота особливо актуальна в наш час, тому що розбудова незалежної держави зумовила розширення сфери функціонування термінології. Україномовні виражальні засоби не покривають усе поняттєве поле науки (в тому числі й органічної хімії), а наявні не завжди відповідають нормативним вимогам. Крім того, органічна хімія дуже швидко розвивається, а, отже, виникає нагальна потреба найменування нових понять, тому необхідним є комплексне лінгвістичне дослідження та наукове обгрунтування процесу нормування української термінології органічної хімії

Для аналізу термінологічної лексики нами прийнято ономасіологічний підхід (від змісту до форми). Адже він дає змогу визначити наявні чи можливі способи і засоби вираження певного поняття у мові, відповісти на питання “як термін позначає?” чи “як позначити?”, тоді як дослідження з семасіологічних позицій (від форми до змісту) встановлює тільки “що термін означає?”. Безумовно, не можна автономізувати ці підходи, адже “для того, щоб використати слово для позначення, треба спочатку знати його значення” Гак В.Г. Языковые преобразования. – М., Школа “Языки русской культуры”, 1998.– С. 199..

Методологічні засади дослідження термінології в лінгвістиці пов’язані з іменами О.О.Реформатського, Б.М.Головіна, В.П.Даниленко та ін. Лінгвістичний аналіз термінолексики з використанням інформаційних технологій проводиться Е.Ф.Скороходьком, Т.Р.Кияком, С.Д.Шеловим та ін. Системність термінології розглядається у працях Т.Л.Канделакі, Г.П.Мельникова та ін. Особливості термінологічної номінації досліджуються Т.А.Журавльовою, М.М.Володіною, Т.С.Пристайко та ін. Значна частина робіт являє собою лінгвістичний опис конкретних терміносистем, спрямований на виявлення структурно-семантичних особливостей термінолексики різних галузей науки. Зокрема, в україністиці дослідження біологічної термінології представлене у працях Л.О.Симоненко, геологічної – М.П.Годованої, психологічної – Л.П.Веклинець, педагогічної – Т.О.Бевз, військової – Л.В.Мурашко та ін.

Хімічна термінологія - це об’єкт лінгвістичного аналізу в різних аспектах і на матеріалі різних мов. До нашого дослідження дотичною є робота Г.В.Наконечної, в якій виконано комплексний синхронно-діахронний лінгвістичний аналіз української термінології загальної та неорганічної хімії з позицій соціолінгвістики. Важливими для вивчення терміносистеми органічної хімії (на рівні аналізу окремих фактів) є також дослідження Г.Н.Агапової, Г.А.Діанової, І.В.Уварової, О.Ю.Хом’якової та ін.

Проте, незважаючи на значні напрацювання щодо української хімічної термінології, ціла низка проблем залишається недостатньо дослідженою. Насамперед вимагає подальшого вивчення питання системно-структурної організації терміноутворень різних галузей хімії, їх кодифікації в певні періоди формування терміносистеми, зокрема на сучасному етапі. Оскільки термінологія органічної хімії має специфіку у порівнянні з термінологіями інших галузей хімії, інших наук та загальновживаною лексикою, що зумовлено будовою категоріально-поняттєвого апарату науки, є потреба в її лінгвістичному описі з метою упорядкування, адже об’єктом мовознавчого дослідження українська термінологія органічної хімії ще не була. У наш час в україністиці також диференційовано – за галузями – досліджуються біологічна, медична, економічна та інші терміносистеми.

Загалом процес формування будь-якої терміносистеми (в тому числі й органічної хімії) передбачає створення, вдосконалення, впорядкування цілісного у структурному та функціональному аспектах угруповання мовних одиниць, що відображають систему понять цієї науки в різні періоди її розвитку. Лінгвістичний опис термінолексики з метою впорядкування полягає у вивченні її семантики та структури (лексико-семантична диференціація термінів, номінація наукових понять, тенденції використання способів і засобів термінотворення тощо), тобто тих особливостей, які розкривають процес її формування.

Отже, в руслі сучасних напрямів вивчення наукової термінології актуальною є тема дисертації “Формування української термінології органічної хімії в 90-ті роки ХХ ст.”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертації затверджено на засіданні бюро Наукової ради “Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” (Протокол № 1 від 13 лютого 1997 року)

Мета роботи: з’ясувати лексико-семантичну структуру сучасної української термінології органічної хімії в ономасіологічному аспекті.

Постановка мети передбачала розв’язання таких завдань:

1. Дати характеристику складу української термінології органічної хімії у генетичному аспекті.

2. З’ясувати специфіку концептуальної і тематичної структури термінології.

3. Описати системну організацію термінології органічної хімії.

4. Дослідити сучасну термінологію органічної хімії в аспекті лексичної парадигматики (гіперо-гіпонімія, синонімія, антонімія).

5. Визначити типи номінації наукових понять української термінології органічної хімії.

6. Описати систему словотвірних (ширше термінотвірних) засобів терміносистеми органічної хімії.

7. Визначити частотні показники функціонування термінів різних структурних типів у текстах з органічної хімії.

Матеріалом для дослідження послужили терміни органічної хімії, які добиралися з термінологічних словників, наукових статей, монографій, підручників, текстів дисертацій, термінологічних стандартів тощо. Для виконання окремих завдань дослідження (аналіз синонімії, антонімії тощо) виконувалися цілеспрямовані вибірки ілюстративного термінологічного матеріалу з текстів. Для встановлення частотних показників функціонування термінів різних структурних типів у текстах з органічної хімії здійснено 10 суцільних вибірок по 250 терміновживань. Кількісні підрахунки для аналізу ономасіологічної структури проведено на матеріалі 1180 однословів (з них – 338 композитів) та 1340 словосполучень, які становлять спільну вибірку з різних джерел. Виділення тематичних груп та визначення коефіцієнта однозначності проведено на матеріалі однієї лексикографічної праці – “Тлумачного термінологічного словника з органічної та фізико-органічної хімії”/ Укл. Й.Швайка та Й.Опейда. – Донецьк, 1998 р. (2561 терміноодиниця). Використано робочі матеріали Української Національної комісії з хімічної термінології і номенклатури (УКоХіТерН), а також загальномовні етимологічні, тлумачні, перекладні словники. У процесі відбору й аналізу термінолексики використовувалися експертні знання спеціалістів-хіміків, вилучені методом інтерв’ювання.

Методи дослідження: у дисертаційній роботі використано методи компонентного, етимологічного, словотвірного, морфемного аналізів, а також кількісні підрахунки та інтроспекцію.

Наукова новизна дисертаційної роботи визначається тим, що вперше здійснено спеціальне лінгвістичне дослідження лексико-семантичної структури української термінології органічної хімії, з’ясовано процеси її формування в кінці 90-их років ХХ ст. Новим у вивченні української хімічної термінології є також те, що в дисертації описано історію формування української термінології органічної хімії та проблеми її кодифікації на всіх етапах розвитку; описано системну організацію української термінології органічної хімії; визначено її концептуальне поле та засоби його репрезентації в українській мові; досліджено ономасіологічну структуру української термінології органічної хімії; описано способи творення термінів органічної хімії в українській мові, зокрема спеціалізований спосіб номінації наукових понять, властивий тільки цій терміносистемі; виявлено тенденції використання певних способів і засобів термінотворення в органічній хімії; внесено уточнення щодо теоретичного питання розмежування термінології і номенклатури.

Теоретичне значення полягає в тому, що виявлені особливості конкретної терміносистеми доповнюють знання про лексичну систему в цілому (системна організація, структура, склад), а також про термін як тип мовного знака у плані змісту і плані вираження. Методика аналізу української термінології органічної хімії може бути застосована щодо інших термінологічних сфер української лексики. Дисертаційна робота визначає перспективи подальшого дослідження терміносистем різних мов з метою когнітивно-ономасіологічного пояснення структури термінів, їхньої генези в мові, способів репрезентації наукової картини світу.

Практичне значення: результати дослідження можуть бути використані у процесі створення і нормування української хімічної термінології, а також при укладанні термінологічних словників і комп'ютерних баз даних. Для викладачів вищих навчальних закладів ця робота може бути корисна при читанні курсів та спецкурсів з лексикології та історії української літературної мови на філологічних факультетах та спецкурсів з термінознавства на неспеціальних.

Апробація роботи: публічна апробація була проведена на 4 Міжнародній науковій конференції “Проблеми науково-технічної термінології” (Львів, 1996), на Міжнародних конференціях “Проблеми утвердження і функціонування державної мови в Україні” (Київ, 1996), “Проблеми зіставної семантики” (Київ, 1997), “Актуальні проблеми менталінгвістики” (Черкаси, 1999), ІІ і ІІІ Всеукраїнських наукових конференціях “Українська термінологія і сучасність” (Київ, 1997; Київ, 1998).

Публікації. Основні положення дослідження висвітлено в 12 наукових публікаціях.

Структура та обсяг роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та списку джерел фактичного матеріалу. Обсяг дисертаційного дослідження без списку використаної літератури 149 сторінок, загальний обсяг роботи (з бібліографією) 175 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано вибір теми дослідження, актуальність проблеми, проаналізовано стан її опрацювання і вивчення в науковій літературі, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено наукову новизну роботи, окреслено теоретичну та практичну цінність одержаних результатів.

У першому розділі ”Теоретичні засади дослідження” з’ясовано проблеми вивчення терміна як типу мовного знака в лінгвістиці, проаналізовано склад української термінології органічної хімії з погляду походження, описано історію формування та зроблено огляд проблем кодифікації терміносистеми органічної хімії в синхронно-діахронному аспекті.

Термін розглядається як тип мовного знака, який створюється для точного вираження спеціальних понять і позначення спеціальних предметів. Термінологія має такі диференційні ознаки щодо загальновживаної та загальнонаукової лексики: системність, наявність точної дефініції, тенденція до однозначності у межах термінологічного поля, стилістична нейтральність, відсутність експресії та ін.

Системність є основною ознакою термінології, оскільки вона відтворює упорядкованість системи знань у кожній галузі науки. Системність передбачає (за Е.Ф.Скороходьком) системність плану змісту термінів, системність плану вираження і системність відповідності між планом змісту і планом вираження. Дослідники (Д.С.Лотте, О.В.Суперанська, Л.О.Симоненко та ін.) відзначають, що термінологічна системність зумовлюється насамперед класифікаційними ієрархічними зв’язками між поняттями і характеризується зменшенням рівня неоднозначності (полісемія та синонімія), тобто тенденцією до однозначності в межах термінологічного поля.

Термін повинен обов’язково мати визначення (дефініцію). З відомих типів дефініцій (родо-видова, партитивна, квазіродова, операціональна тощо) найпоширенішою є родо-видова, адже термін тільки тоді можна визнати складовою певної термінологічної системи, коли до нього застосовне визначення через найближчий рід і видову відмінність. Якщо термін має чітку дефініцію, він є незалежним від контексту, тобто стилістично нейтральним. Крім того, термін відзначається відсутністю експресії, адже науковим текстам властива сувора логічність викладу.

В основу розрізнення понять термінологія і номенклатура покладено їх конкретно-предметну чи узагальнено-поняттєву співвіднесеність: номени використовуються для позначення предметів і речей, типових об’єктів певної галузі, на відміну від термінів, які позначають узагальнені поняття і категорії. Термін номенклатура в органічній хімії має ще одне значення – “правила назвоутворення сполук”. Виходячи з цього, на наш погляд, визначення поняття “номенклатура” варто уточнити. Доречним буде таке формулювання: номенклатура – це сукупність назв типових об’єктів певної наукової галузі, що створюються за певними правилами. Безумовно, це визначення стосується номенклатур тільки тих наук, які ці правила мають, зокрема хімії. У будь-якому випадку категорично розмежовувати термін і номен як лінгвістичні поняття не можна, оскільки номену властиві всі ознаки терміна, він є різновидом останнього.

Лексеми – виразники наукових понять органічної хімії з погляду етимології поділяються на питомі (автохтонні) та запозичені. Автохтонних лексем невелика кількість (жир, бродіння, масло, кипіння, віск тощо), очевидно, це пов’язано з інтернаціональним характером самої галузі наукових знань. Вони усталюються в терміносистемі шляхом термінологізації без зміни значення, зі зміною значення (лексико-семантична деривація), а також засобами морфологічного словотвору.

У складі запозичень виділяються власне запозичення (хітин, хелати) та інтернаціоналізми – ті, які вживаються з тим самим значенням не менше, ніж у трьох неблизькоспоріднених мовах (адсорбція, гідроген). У процесі функціонування термінів простежується закономірність: чим вища частотність використання конкретного терміна фахівцями різних країн, тим більше в нього шансів стати інтернаціоналізмом. Якщо надмірна кількість запозичень у лексичному складі будь-якої мови вважається явищем негативним, то усталені загальноприйняті інтернаціоналізми ні в кого заперечень не викликають.

Етимон більшості запозичень української термінології органічної хімії грецький чи латинський. Латинізми і грецизми формують “ключ” терміносистеми у вигляді сукупності терміноелементів (фото-, стерео-, гіпер- тощо).

Запозичена лексика органічно вплітається у структуру українських наукових текстів з хімії, проте треба стежити за співвідношенням автохтонного та запозиченого в термінотворенні.

Проблема кодифікації української термінології органічної хімії може розглядатися в синхронному й діахронному аспектах. Створення української хімічної термінології (в тому числі і термінології органічної хімії як її складової) активно заявляє себе тільки в період діяльності Наукового товариства імені Тараса Шевченка (НТШ) у Львові (1873-1939), зокрема, зусиллями таких науковців, як В.Левицький, І.Горбачевський, І.Кандяк, М.Вікул, Р.Цегельський. Серед членів НТШ розгорнулася дискусія щодо співвідношення національного та міжнародного, причому І.Горбачевський, М.Вікул були прихильниками інтернаціоналізації термінології, тоді як В.Левицький, Р.Цегельський, І.Кандяк стояли на позиціях максимального наближення до живої народної мови.

Поступово вироблялися основні принципи кодифікації української термінології органічної хімії: термін повинен відповідати системно-структурній організації мови; у термінотворенні необхідно орієнтуватися не тільки на науку, а й на освіту; формування терміносистеми має базуватися на раціональному співвідношенні національного та міжнародного.

По-справжньому широке і всебічне відродження української національної культури почалося з проголошенням Української державності 1917 року. Процес українізації значно посилив термінологічну справу, бо перебував під охороною держави та наглядом Української Академії наук, заснованої у 1918 р. У 20-30-ті роки було видано словники та словникові проекти з хімічної термінології (О.Курило, С.Зенкевича, Х.Полонського). Основними недоліками цих словників були неточність у перекладах, непослідовність у граматичному оформленні термінів, перевантаженість штучними новотворами та діалектизмами. Щодо проблеми співвідношення національного та міжнародного більшість науковців вважали, що терміни, утворені на національній основі, повинні використовуватися в освіті, тоді як міжнародні повинні обслуговувати потреби науки. Пізніше (1927р.) на Харківській конференції було прийнято рішення орієнтуватися все-таки на інтернаціональну термінологію в усіх сферах функціонування. Незважаючи на це, народна з ужитку не вилучалася і до кінця 30-х досягла настільки високого рівня розвитку, що навіть рішучий прихильник інтернаціоналізації термінології І.Горбачевський погодився на паралельне використання обох систем – народної та інтернаціональної. Проте тогочасна соціополітична ситуація (з кінця 30-х) не сприяла розвиткові поглядів І.Горбачевського. Поступово в користування входила російська народна номенклатура, адаптована на україномовному ґрунті. Загальна кількість україномовних видань ставала дедалі меншою, викладання, особливо у вузах технічного та природознавчого профілю, проводилося здебільшого російською. Міжнародна термінологія потрапляла в українську мову тільки через посередництво російської. Проблема співвідношення національного та міжнародного для номенклатури органічної хімії була менш актуальною, ніж для неорганічної, адже номенклатура органічної хімії з самого початку (Номенклатурна комісія Лавуазьє 1787 р.) була міжнародною з причини великої кількості назв, тоді як у неорганічній хімії завжди функціонували як народна, так і міжнародна системи (кількість неорганічних речовин набагато менша).

Період національного піднесення (60-ті роки) тривав недовго. Особливої уваги заслуговує діяльність у галузі термінології професора Київського державного університету імені Тараса Шевченка А.М.Голуба. Щодо співвідношення національного та міжнародного у хімічній термінології цього періоду акценти змістилися на користь міжнародної термінології, яка конкурувала з українською народною термінологією, побудованою за зразком російської. Власне ж українська народна термінологія (створена у 20-ті роки) не функціонувала ще з кінця 30-х. На сторінках “Українського хімічного журналу” було розгорнуто дискусію: опонентами А.М.Голуба – прихильника міжнародної термінології - були А.І.Астахов та Я.О.Фіалков. Концепція А.М.Голуба не знайшла належного поширення, хоч його ідеї були підтримані у 90-ті роки – новому етапі розвитку українського хімічного термінознавства, зумовленому прийняттям незалежності України. Значний внесок у розбудову української термінології в цей період зробили учені-хіміки М.Й.Ганіткевич, С.Д.Ісаєв, Б.М.Кожушко, М.Ю.Корнілов, Й.О.Опейда, В.В.Скопенко, О.П.Швайка та ін.

У 90-ті роки більшість наукової і навчальної літератури з хімії видається вже українською мовою. Неуніфікованість певної частини термінів негативно позначається на рівневі культури хімічних видань як у науці, так і в навчальному процесі.

Українська термінологія органічної хімії – відкрита система, тому процес її формування безперервний (з різним ступенем якості й інтенсивності у різні періоди розвитку). Особливістю сучасного періоду є зросла увага вчених (як хіміків, так і мовознавців) до проблем кодифікації термінолексики. Робота з удосконалення термінології вимагає обов’язкового урахування системотвірних чинників як в синхронії, так і в діахронії.

У другому розділі ”Лексико-семантична диференціація української термінології органічної хімії” розглядається системна організація термінології та особливості української терміносистеми органічної хімії на рівні лексичної парадигматики (синонімія, антонімія тощо) на сучасному етапі розвитку.

Термінологія органічної хімії як репрезентант концептів хімічної картини світу має специфічну структуру на мовному і концептуальному рівнях. Для опису концептуальної структури термінології використано модель стратифікації поняттєвого простору мови науки (з позицій антропоцентризму), запропоновану Л.Ю.Буяновою: в межах 5 підвидів (науково-технічного, природничо-наукового, медичного, гуманітарного, лінгвістичного) виділено суперконцепти. Для природничих наук домінантними є суперконцепти “Людина”, “Природа”. Виходячи з предмета та завдань органічної хімії як науки, суперконцепт “Природа” можна вважати поняттєвим простором, у межах якого організована терміносистема.

Концептуальне поле як поняттєва ділянка, як сукупність взаємопов’язаних понять органічної хімії інтроспективно диференціюється на концептуальні категорії (Р.Джекендофф): Кількість, Предмет (Об’єкт), Дія, Подія (Результат), Стан, Місце, Шлях (Мета), які є універсальними. Від структури концептуального поля залежить і мовна репрезентація термінологічного. Компонентний аналіз дефініцій термінів органічної хімії дав змогу виділити тематичні групи: назви хімічних сполук, назви процесів, назви реакцій, назви властивостей, назви ефектів, назви станів, назви зв’язків, назви механізмів реакцій, назви наук, назви систем, назви величин та одиниць їх вимірювання, назви законів, теорій, правил, положень, назви явищ, назви методів, назви складників органічних сполук, назви приладів, назви осіб за професією.

У межах тематичних груп виділялися об’єднані і протиставлені за певною семантичною ознакою лексико-семантичні групи (парадигми) різних типів семантичних відношень (синонімічні, антонімічні, гіперо-гіпонімічні, голо-партитивні тощо).

Проблема антонімії. За структурним критерієм у термінології органічної хімії виділено лексичні (різнокореневі антоніми) (донор – акцептор) і словотвірні (спільнокореневі) (амінування – дезамінування) антоніми.

За семантичним критерієм виділено контрарні (мономери – полімери), комплементарні (рекомбінація – іонізація) і векторні (нагрівання – охолодження) антоніми.

Антонімія ніскільки не ускладнює терміносистему, а, навпаки, може допомогти з’ясувати й розмежувати значення синонімічних, полісемічних чи паронімічних слів.

Проблема синонімії. Синонімія в термінології має риси, які відрізняють її від синонімії в загальновживаній лексиці. Насамперед, це відсутність суб’єктивної оцінки у значенні (пестливість, згрубілість тощо), стилістична диференціація в межах наукового стилю (власне академічний, науково-популярний), диференціація за сферами використання (різні ступені освіти: від початкової до академічної). При роботі з термінологією (укладання словників, стандартів, редагування текстів) дуже часто виникають проблеми з вибором одного терміна з двох або кількох можливих відповідників. Специфіка галузі і загальні вимоги до терміна визначають, якому термінові надати перевагу.

Наявність синонімів у термінології органічної хімії зумовлена постійним розвиток науки, що супроводжується появою нових понять та бажанням дати кожному поняттю найточнішу назву; паралельним вживанням запозиченого і питомого терміна; розбіжністю в номінація того самого поняття різними науковими школами та вченими; необхідністю утворення назви за різними номенклатурними типами.

Класифікація і характеристика синонімів подається в дослідженні різноаспектно за такими ознаками: ступенем тотожності семного складу: повні (дублети) і часткові (квазісиноніми); належністю до певної семіотичної системи: словесні, символьні, символьно-словесні; структурою: однослови, композити, словосполучення; морфемною структурою: спільнокореневі, різнокореневі; сферою функціонування: стилістичні, контекстуальні.

Останнім часом у різних виданнях – словниках, монографіях, підручниках – з’явилися терміни, що функціонували у термінології раніше (зокрема, у 20-ті роки), але з певних причин (як правило, соціально-політичних) вийшли з ужитку: олива – масло, етери – прості ефіри, естери – складні ефіри, окиснення – окислення та ін. Дублетна синонімія такого типу має тимчасовий характер, один з відповідників з часом повинен втратити актуальність.

Особливістю термінології органічної хімії є наявність різних типів номінації органічних сполук (різних номенклатурних типів), причому номінація одночасно за кількома типами є необхідністю: ацетон – народна, диметилкетон – напівсистематична, пропанон-2 – систематична назви тієї самої сполуки. Це саме той унікальний випадок, коли синонімія в термінології є явищем бажаним. У межах кожного типу синонімія вже є неприпустимою, особливо в систематичній номенклатурі.

Проблема полісемії й омонімії. Полісемія виникає внаслідок метафоризації (подібність за функцією, формою – сендвічева сполука, концертний механізм), метонімізації (суміжність – крекінг – процес, крекінг – прилад) та функціонального перенесення значення: протиіон – будь-який іон з протилежним знаком; протиіон(и) – рухливі, здатні до дифузії іони з протилежним до заряду іоніту знаком. Безумовно, з одного боку, наявність багатозначних термінів – недолік термінології, але, з іншого боку, полісемія – це засіб мовної економії, адже важко уявити собі обсяг словникового складу мови, який розвивався б тільки за рахунок появи нових слів.

Коефіцієнт однозначності (за формулою Е.Ф.Скороходька) української термінології органічної хімії (1,03) нижчий за коефіцієнт однозначності загальновживаної лексики (1, 76).

Проблема паронімії. У термінології хімії пароніми представлені дуже широко (символьний – символічний, спиртний – спиртовий, гідридний – гібридний, орбіта – орбіталь), особливо у номенклатурній частині (алени – арени, етил – метил, алкани – алкени).

У номенклатурі паронімія зумовлена специфікою номінації хімічних сполук: метил – метилен, хінін – хінон, тієтан – тієтин, тетрил – тетрит, піперазин – піперадин, пропіл – пропен – пропан, ліксоза – ліксаза, кетен – кетил – кетон. Суфікси вказують на належність до певного класу сполук, напр.: -ол – суфікс спиртів, -ен – суфікс ненасичених вуглеводнів, отже, паронімія такого типу є цілком виправданою і труднощів у слововживанні не створює.

У третьому розділі “Термінотворення в органічній хімії” проаналізовано особливості номінації термінів органічної хімії, виявлено продуктивні способи і моделі термінотворення на сучасному етапі розвитку української термінології органічної хімії. Морфологічна деривація в терміносистемі органічної хімії представлена у своїх основних різновидах: афіксації, складанні та абревіації.

Афіксація - один із найпродуктивніших способів термінотворення у органічній хімії і один із найважливіших способів творення термінологічної лексики взагалі.

Суфіксальний різновид афіксації полягає у приєднанні суфікса ономасіологічної бази до ономасіологічної ознаки з метою формального вираження належності деривата до певної ономасіологічної категорії (атрибутивності, предметності, процесуальності) та вираження конкретного словотвірного значення.

О н о м а с і о л о г і ч н а к а т е г о р і я п р е д м е т н о с т і (16 словотвірних моделей) термінології органічної хімії в аспекті частиномовного вираження представлена іменниками. Предметність виражається за допомогою суфіксів -ч, -ник, -ер, -ант (-янт), -ент (-єнт), -ор, -атор (-ятор), -он, -ин (-ін,-їн), -ік (-ик), -ок та ін., які мають словотворчі значення інструментальності, речовинності та суб’єктності. Значення інструментальності мають суфікси у складі назв приладів (прибирач, змішувач), назв речовин та їх складників з узагальненою семантикою засобу дії (вибілювач, каталізатор, інгібітор). Значення речовинності представлене у суфіксах назв речовин з конкретною семантикою (кодеїн, амигдалін, стирол, бензин, білок, сечовина) та узагальненою семантикою результату дії (абсорбат). Суфікси зі значенням суб’єктності наявні у назвах осіб за професією чи родом діяльності (хімік, синтетик, аналітик).

О н о м а с і о л о г і ч н а к а т е г о р і я п р о ц е с у а л ь н о с т і (5 моделей) у частиномовному вираженні представлена віддієслівними іменниками і дієсловами.

Найпродуктивнішими виразниками процесуальності у термінології органічної хімії є питомі суфікси -нн- , -енн-, -інн-: ацилювання, перетворення, бензоїлювання, заміщення, поглинання, сушіння, бутилювання та ін.

Поряд з вищеназваними суфіксами у творенні віддієслівних іменників бере участь суфікс -к-, проте у наш час спостерігається спад його продуктивності.

У терміносистемі велика кількість термінів із запозиченим суфіком –аці[й]-, часто у поєднанні з інтерфіксом -із: теломеризація, денатурація, іонізація, рацемізація, флуктуація та ін.

Для вираження процесуальності набір словотворчих афіксів в українській мові обмежений. Але проблему в термінотворенні та нормуванні термінології становить не стільки вираження процесуальності взагалі, скільки необхідність послідовної і однозначної (наскільки це можливо) диференціації видових форм, опозиції "процес – наслідок", активної і пасивної дії у конкретній терміносистемі.

Нульова суфіксація теж використовується при творенні термінів органічної хімії. Це віддієслівні іменники узагальненої дії або її наслідку: вимір, вихід, розрив, згин, зсув, натяг, обрив, перенос, ріст, розклад, розподіл, розтяг, сплав (у деяких випадках важко визначити, які з таких термінів є результатом термінологізації загальновживаної лексики, а які безпосередньо утворені в терміносистемі).

О н о м а с і о л о г і ч н а к а т е г о р і я а т р и б у т и в н о с т і (16 моделей) у частиномовному вираженні представлена іменниками та прикметниками.

Для творення термінів-іменників категорії атрибутивності використовується суфікс -ізм: сингармонізм, магнетизм, плеохроїзм, ізоморфізм та ін., а також –ість, який приєднується до основ відносних і якісних прикметників: точність, здатність, активність, полідентатність, безперервність, ароматичність, заселеність, регіоселективність, спорідненість, кислотність, основність та ін.

Наявна в терміносистемі велика кількість прикметників, мотивованих основами іменників, з суфіксами -н-, -ов-, -ев-, -ічн (-ичн), -льн (-альн), -арн (-ярн), -ійн, -ист, -ивн, -івськ, -аст, -уват. Ці прикметники, як правило, входять до складу термінів-словосполучень: оцтова, малонова, щавлева та ін. кислоти, бензильне перегрупування, нуклеофільне заміщення, просторовий ефект, акцепторні замісники, гармонійне наближення, функціональна група, сульфонієвий ілід, аліциклічні сполуки, адіабатичне наближення, цукристий продукт, газуватий стан, оксидативний ефект, та ін.

Поряд із суфіксацією у термінології органічної хімії широко використовується префіксація (38 моделей). Префікси відзначаються нижчим рівнем абстракції, ніж суфікси.

У терміносистемі представлені питомі: напів-, без-, не-, над-, роз-, між-, пере-, під-; та іншомовні префікси: а- (ан-), апо-, ін- (ім-), дис- (диз-), дез-, де-, ре-, ко-
(кон-), анти-, контра- та ін. Наприклад: підгрупа, ациклічний, кофермент, конверсія, ангармонізм, дезактивація, десольватація, інверсія, рекристалізація.

Префікси мають у терміносистемі такі загальні словотворчі значення: протилежність-негативність: а- (ан-), не-, без-, анти-, де-, дез-, дис- (диз-); інтенсивність: гіпер-, супер-, над-, суб-, мезо-, полі-, екстра-; просторове розміщення: інтер-, між- та ін. Іншомовні префікси, як правило, є міжнародними службовими терміноелементами.

Префіксально-суфіксальний спосіб творення слів характеризується двобічним ускладненням твірної основи – одночасним приєднанням префікса і суфікса, які мають різне смислове навантаження. Таких утворень у терміносистемі органічної хімії небагато, в основному це дієслова – окиснити, отвердити, омилити, випромінювати, вилуговувати, відновити та ін. Є також іменники і прикметники, префікс ономасіологічної ознаки яких мав статус прийменника: міжвузля, безколірний.

Складання. Складні слова, які поділяються на композити (основоскладання) та юкстапозити (словоскладання), досить продуктивні у терміносистемі органічної хімії.

Терміни-композити органічної хімії розглянуто за такими номінативними типами:

синтагматичним (81,25%) – відзначається утворенням складних слів на основі мотивуючої синтагми (словосполучення чи речення): бічноскелетний, вільнорадикальний, водневмісний, аніонообмінний та ін.;

сумарним (23,75%) – мотиваторами є лексеми, що перебувають у сурядному зв’язку, причому поняття, яке іменується композитом, містить ознаки обох поєднаних понять: кислотно-основний, ацетоно-бутанольний, донорно-акцепторний та ін.

Складовими частинами композитів у термінології органічної хімії найчастіше є міжнародні терміноелементи грецького та латинського походження (наявні у морфемній структурі 73,77%, утворених композицією). Використовується 102 форманти з різним ступенем продуктивності – від 0,23% (1 термін) до 4,76% (20 термінів).

Їх можна об’єднати у групи за характером семантичних ознак, які вони відображають.

1. Елементи з акцентуванням пов’язаності з різними речовинами, фізичними, хімічними і біологічними явищами, природним середовищем: аква-, карбо-, кріо- тощо.

2. Елементи з акцентуванням різних просторових відношень, розміру тощо: стерео-, мезо-, гіпер-, тощо.

3. Елементи з акцентуванням кількості чи числа: уні-, моно-, ди-, квадро- тощо.

4. Елементи з акцентуванням дії: -метр-, -граф-, -скоп- тощо.

Спосіб творення нових термінів юкстапозицією у порівнянні з композицією є менш продуктивним: 33 терміни (9,77%) від загальної кількості складних слів – термінів органічної хімії.

Абревіація. У терміносистемі органічної хімії наявні абревіатури таких типів:

1. Ініціальні: ПВА – полівінілацетат; АКТГ – адренокортинотропний гормон;

2. Складові: альдегід – ал(коголь) + дегід(рогенат);

3. Змішані: лавсан – лабораторія високомолекулярних сполук Академії наук.

Абревіатури можуть бути загальноприйнятими і широковживаними (ВМС, ПВА), а можуть бути лише контекстуальними.

Висока продуктивність абревіації у термінології органічної хімії зумовлюється насамперед потребами мовної економії, прагненням уникнути громіздких термінів, які утруднюють сприймання як письмових текстів, так і усне наукове спілкування.

Неморфологічна деривація. Лексико-семантичний спосіб. Частина термінів української термінології органічної хімії утворена способом семантичної деривації, тобто на основі наявних у мові одиниць загальновживаної, загальнонаукової чи термінологічної лексики.

Творення нової номінативної одиниці (лексико-семантичного варіанта) відбувається за умови зміни денотата на основі метафоричних, метонімічних та функціональних перенесень значень.

Виділено такі види метафоричних перенесень значень у термінології органічної хімії: за зовнішньою аналогією ( заячі вуха, хокейна клюшка) та за функціональною аналогією: (гарячий атом, миттєвий диполь).

У мовознавстві для дослідження метафоричних перенесень, використовується також класифікація за джерелом аналогії: в органічній хімії виділено зоонімічну (качка, крокодил) та предметно-побутову( сендвічева сполука, кип’ятильник, ванна, човен (конфігурації) тощо) метафори.

Більшість метафор в органічній хімії – це кальковані: сендвічева сполука – sandwitch compounds (англ.).

Метонімічні перенесення відбуваються на основі суміжності ознак, наявних у значенні первинного слова, і ознак похідного: крекінг – процес перероблення нафти або її фракцій, при якому молекули складних вуглеводнів в умовах високих температур і тиску розщеплюються на простіші; крекінг – пристрій для проведення описаного процесу. Регулярних моделей творення термінів органічної хімії на основі метонімічних перенесень значень не зафіксовано.

Загалом семантична деривація як спосіб номінації наукових понять в органічній хімії відзначається низьким ступенем продуктивності.

Одним із різновидів неморфологічної деривації є конверсія (морфолого-синтаксичний спосіб), яка являє собою перехід слів з одного граматичного класу в інший: збуджений стан, похідна. У терміносистемі органічної хімії конверсія непродуктивна. Лексико-синтаксичний спосіб теж представлений одиничними прикладами (швидкістьвизначальний(а), змушеноузгоджений).

Складені найменування як тип номінації. Висока продуктивність складених найменувань у терміносистемах різних галузей знань і органічної хімії, зокрема, зумовлена насамперед виявом універсальної загальномовної тенденції до усунення суперечностей між обмеженою кількістю номінативних засобів та необмеженою кількістю об’єктів номінації шляхом використання словосполучень у номінативній функції.

Основними диференційними ознаками термінологічних словосполучень дослідники вважають номінативність і відтворюваність терміна-словосполучення подібно до слова. Основний принцип побудови складених найменувань – конкретизація опорного компонента.

Словосполучення-терміни неоднорідні за способом представлення компонентів значення у формальній структурі терміна, кількістю компонентів та ступенем семантичної зв’язаності.

За ступенем семантичної зв’язаності у терміносистемі органічної хімії виділяються:

нерозкладні терміни: словосполучення має характер ідіоми: заячі вуха (ефект у стереохімії);

розкладні:

а) вільні словосполучення, усі компоненти яких мають цілком самостійне значення, яке вони зберігають без змін: метиловий естер, високомолекулярні сполуки;

б) зв’язані словосполучення, у складі яких можуть бути нетерміни, значення яких може модифікуватися у процесі термінологізації: жорсткі молекули, сильні кислоти.

За способом представлення компонентів значення у формальній структурі терміна складені найменування класифікуються за такими типами:

синтагматичним (азоарильна група, іонна провідність);

сумарним (реакція окиснення-відновлення);

асоціативним (суїцидне інгібування, мурашина кислота).

За кількістю компонентів представлені терміни-словосполучення органічної хімії таких структурних типів: двокомпонентні (54,8% серед усіх термінів-словосполучень) – глобулярні білки, рацемічна суміш, екліптична конформація, трикомпонентні (25,4%) – пряме фторування вуглеводнів, реакційна здатність вуглецю, чотирикомпонентні (9,8%) – іонохромні дослідження краунвмісних етерів, зворотне генерування проміжних енолят-катіонів, п’ятикомпонентні (7,1%) – реакція цинкенолятів естерів з карбонільними центрами, хімічне зміщення метилкарбонового атома реагента, усі інші – малопродуктивні: шестикомпонентні (3,7%), семикомпонентні (1,6%), восьмикомпонентні (1,3%) та ін. У межах структурних типів виділяються структурні моделі, кількість і складність яких залежить від кількості компонентів терміна. Основний принцип побудови складених найменувань – конкретизація опорного компонента.

Частотні показники терміновживань різних структурних типів у текстах з органічної хімії такі: однокомпонентних термінів у текстах 26,12%, двокомпонентних 38,44%, трикомпонентних 17,76%, чотирикомпонентних 8,8%, п’ятикомпонентних 4,8%, шестикомпонентних 2,2%, семикомпонентних 0,84%, восьмикомпонентних 0,68%, дев’ятикомпонентних 0,12%, десяти- і більше компонентних 0,24%, що є свідченням поширеності складених найменувань у терміносистемі.

У висновках узагальнюються результати дослідження:

Нами описано лексико-семантичну структуру термінів органічної хімії в ономасіологічному аспекті, з’ясовано процеси її формування в кінці 90-их років ХХ ст.

1. В історії формування української термінології органічної хімії (початок становлення – кінець ХІХ ст.) виділяються два етапи, які відзначаються активною розбудовою терміносистеми: 20-ті та 90-ті роки. Період з кінця 30-их до 90-их відзначається звуженням сфери функціонування термінології, що позначилося на її якісному та кількісному складі. У 90-их роках відчутною стала тенденція до нормалізації термінології шляхом продуманих поетапних реформ, а не раптових кардинальних змін, узгодження нововведень із нормативними документами, послідовного усунення помилок, зумовлених неминучими елементами стихійності в період активної розбудови терміносистеми.

2. Лексична база української термінології органічної хімії є різнорідною з погляду походження лексем на позначення наукових понять. Переважають запозичення (у тому числі інтернаціоналізми), що зумовлено міжнародним характером хімії як науки. Питома лексика нечисленна і, як правило, є результатом термінологізації загальновживаної лексики з різним ступенем семантичних змін. Поширене оформлення запозичених коренів автохтонними афіксами для вираження певної категоріальної ознаки (процесуальності, предметності, атрибутивності). Доцільність використання автохтонного терміна чи його запозиченого еквівалента повинна визначатися насамперед такими чинниками, як можливість творення похідних; сфера функціонування терміна (науково-популярний чи академічний різновиди наукового стилю, освітня чи наукова сфера тощо); функціонування запозиченої лексеми з одним і тим самим значенням не менш, ніж у трьох неблизькоспоріднених мовах, такі терміни-інтернаціоналізми здебільшого заперечень не викликають; наявність і кількість лексико-семантичних варіантів слова; милозвучність; частотність; усталеність; лаконічність форми; системність терміна тощо.

3. Термінологія органічної хімії має специфічну концептуальну і тематичну структуру, що зумовлено будовою категоріально-поняттєвого апарату науки. У межах тематичних груп виділено об’єднані і протиставлені за певною семантичною ознакою лексико-семантичні групи (парадигми) різних типів семантичних відношень (синонімічні, антонімічні, гіперо-гіпонімічні, голо-партитивні тощо). Широка сітка ієрархічних та неієрархічних зв’язків відображає особливості відношень між лексичними одиницями-термінами, що свідчить про складну системну організацію термінології.

4. Термінологія органічної хімії є підсистемою лексики літературної мови. Такі типи семантичних відношень, як синонімія, антонімія, полісемія, омонімія в терміносистемі поряд із загальномовними тенденціями знаходять також і специфічну реалізацію (контекстуальні внутрішньосистемні синоніми, функціонування синонімів у номенклатурі, кількісний і якісний склад парадигм тощо), знання чого необхідне для нормування термінології.

5. Основними типами термінотворення органічної хімії є: творення термінів усіма відомими способами морфологічного словотвору української мови, неморфологічний словотвір, творення складених номінативних одиниць, а також творення термінів за спеціальними правилами з використанням спеціалізованих формантів (останній за своєю суттю належить до морфологічного словотвору). Специфіку деривації термінологічних одиниць органічної хімії у порівнянні з деривацією загальновживаної лексики та термінів інших терміносистем становлять продуктивність і регулярність того чи іншого способу (моделі). Будова концептуально-категоріального апарату органічної хімії зумовлює добір з усього арсеналу словотвірних засобів літературної мови тих морфем, які дають змогу адекватно виразити у вербальній формі семантичний базис науки, актуальні категоріальні значення.

6. Спеціалізований спосіб номінації використовується тільки в номенклатурній частині термінології органічної хімії для творення систематичних назв: 2,2,4-триметилпентан, метиловий естер 2-метил-2,4-пентадієнової кислоти тощо. Його визначальними рисами є відсутність дефініції, наявність спеціалізованих морфем, які використовуються тільки для творення термінів органічної хімії – суфікси -ол, _ен та ін., допустимість синонімів у номенклатурній частині,