ТЕРНОПІЛЬСЬКА АКАДЕМІЯ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА

ЧЕБОТАР СЕРГІЙ ІВАНОВИЧ

УДК 338.2 (438)

ЕКОНОМІЧНІ РЕФОРМИ У ПОЛЬЩІ:

УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ПОРІВНЯЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

08.05.01 – Світове господарство і міжнародні економічні відносини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Тернопіль-2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародної економіки, фінансово-кредитних відносин та маркетингу Тернопільської академії народного господарства Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Мочерний Степан Васильович,

Тернопільська академія народного господарства,

професор кафедри менеджменту

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, доцент

Мокій Анатолій Іванович

Львівська комерційна академія, завідувач

кафедри міжнародних економічних відносин

кандидат економічних наук, доцент

Крисоватий Андрій Ігорович,

Тернопільська академія народного господарства,

завідувач кафедри податків і фіскальної політики

Провідна установа: Київський національний економічний університет,

кафедра міжнародної економіки, м. Київ

Захист дисертації відбудеться 11 жовтня 2001 р. о 13-00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 58.082.01 у Тернопільській академії народного господарства (46004, м. Тернопіль, вул. Львівська 11, аудиторія 1300).

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Тернопільської академії народного господарства (читальний зал для викладачів), 46004, м. Тернопіль, вул. Львівська, 6.

Автореферат розісланий 5 вересня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат економічних наук, доцент ____________________Задорожний З.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На зламі 80-90-х років постсоціалістичні країни Східної Європи та колишнього Радянського Союзу розпочали реформування економічної та політичної систем. Незважаючи на дещо подібні стартові умови реформування, Польща, яка першою стала на шлях радикальних суспільно-економічних трансформацій, досягла за останні десять років набагато вагоміших успіхів порівняно зі своїми східними сусідами, зокрема, з Україною.

За відносно невеликий період польським реформаторам удалося досить швидко стати на шлях нарощування валового національного продукту, підвищити конкурентноздатність продукції на світовому ринку, досягнути значного зростання іноземних інвестицій та ін. Якщо порівняти динаміку даних показників в економічних системах Польщі та України, то стає очевидним, що Польща значно (на 7-10 років) випереджає Україну у реформуванні народного господарства та становленні соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Отже, вивчення польського досвіду реформування в усіх галузях економіки є актуальним для України, оскільки дозволить скоригувати існуючу економічну політику у вірному напрямі. Особливий інтерес для України являють аспекти, пов’язані з роздержавленням і приватизацією, зрушеннями у грошово-кредитній і податковій політиці, реформуванням сфери зовнішньоекономічної діяльності. Адже досягнення Польщі саме тут є загальновизнаними. Саме тому визначені проблеми на прикладі Польщі обумовили вибір теми дисертаційної роботи, її об’єкт і структуру.

Питанням реформування економіки постсоціалістичних країн особлива увага в економічній літературі стала приділятися, починаючи з кінця 80-х років. Зокрема, дослідженнями пореформеного розвитку економіки Польщі займалися такі польські вчені, як Л.Бальцерович, Й. Гардавський, Л. Гілейко, З.Гіловська, В.Гомулка, Г.Гронкевич-Вальтц, Т.Грушецький, П.Еберхард, В.Зглінський, К.Клозинський, Г.Колодко, С.Куровський, Є.Міхаловський, Я. Пташек, А.Славінський та інші. Серед робіт інших зарубіжних економістів, які присвячені висвітленню окремих аспектів системної трансформації, виділяються праці Л. Абалкіна, О. Богомолова, А. Бузгаліна, Є. Гайдара, М. Дерябіної, Я. Корнаї, П. Мюрреля, Д. Норта, Дж. Сакса, Дж. Стігліца, Ст. Фішера, Я. Ширмера, К. Штайльманна, Г. Явлінського.

Значний внесок у вивчення трансформаційних процесів у країнах із перехідною економікою внесли такі вітчизняні вчені, як Ю. Бажал, О. Власюк, А. Гальчинський, В. Геєць, О. Гош, Б. Губський, П.Єщенко, І. Лазня, І Лукінов, Д.Лук’яненко, А.Мокій, С. Мочерний, В. Найдьонов, Т. Панфілова, Є.Панченко, Ю. Пахомов, А. Поручник, А. Покритан, А. Рум’янцев, Є. Савєльєв, В.Сіденко, С.Соколенко, А. Філіпенко, В.Черняк та інші. Однак, незважаючи на це, існують значні розбіжності серед учених щодо визначення напрямів, форм і важелів розвитку перехідної економіки, масштабів роздержавлення й приватизації та інших проблем, що також вимагає нових досліджень.

Оскільки Польща межує з Україною, є її стратегічним партнером і досягла значних успіхів у реформуванні економіки, а через три роки стане членом ЄС, що є стратегічною метою й для України, то з огляду на це досвід Польщі потребує спеціального дослідження. Його результати необхідні як для розвитку зовнішньоекономічних відносин із Польщею, так і для застосування при проведенні економічних реформ у нашій державі. Водночас уряд Польщі допустив окремі помилки у реформуванні економічної системи, виявлення яких допомогло б уникнути їх повторення в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане за планом наукових досліджень Тернопільської академії народного господарства і є складовою включеної в план виконання науково-дослідних робіт Міністерства освіти і науки України теми “Проблеми економічної інтеграції України у Європейський Союз” (номер державної реєстрації 0198U005104). Автором підготовлений окремий підрозділ, присвячений дослідженню трансформації економічної системи Польщі та її основних елементів.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження - системний теоретичний та прикладний аналіз суті ринкових реформ Польщі, їх наслідків для сучасного розвитку економіки країни, її інтеграції у Європейський Союз та оцінка можливостей використання набутого досвіду у розвитку трансформаційних процесів України. Відповідно до мети дослідження сформульовані наступні завдання:

-

-

-

-

-

-

-

Об'єкт дослідження – економічні реформи Польщі у період трансформації.

Предмет дослідження – економічна політика Польщі у 90-х роках, у т.ч. податкова, структурна, соціальна, грошово-кредитна й зовнішньоекономічна.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження загалом є діалектичний метод, з елементів якого найбільше використаний системно-структурний підхід (при аналізі характеру моделі суспільної трансформації у Польщі та її передумов), метод єдності історичного й логічного (для характеристики сучасної економічної політики), кількісно-якісний аналіз (для досліджень реформ у промисловості і сільському господарстві). У методологічному аспекті процеси роздержавлення розглядаються у зв'язку з потребами розвитку продуктивних сил, економічною системою; державне регулювання характеризується як складова частина господарського механізму тощо. Під час написання роботи також були використані деякі статистичні методи: порівняльного аналізу, табличне й графічне зображення даних. За допомогою методу аналогії досліджено досвід роздержавлення, оподаткування, грошово-кредитного регулювання в Польщі та в Україні. За принципом єдності теорії й практики були запропоновані специфічні заходи по реформуванню економіки України.

Інформаційною основою дослідження є праці польських та українських учених, Закони України, Закони Сейму, Постанови Кабінету Міністрів, економічні звіти посольства Республіки Польща в Україні, статистичні дані та матеріали, опубліковані в монографічній літературі та періодичних виданнях тощо.

Наукова новизна одержаних результатів. В дисертаційному дослідженні комплексно проаналізовано досвід реформування економічної системи Польщі, виявлено тенденції розвитку даної системи у перехідній економіці та обґрунтовано шляхи використання досвіду польських реформ в Україні. До основних результатів, які виносяться на захист, належать:

-

-

-

-

-

-

-

-

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження обумовлюють практичну значимість роботи, що визначається можливістю використання розкритих позитивних моментів польського досвіду реформ для умов України. Висновки та узагальнення щодо такого досвіду можуть бути врахованими у роботі органів державного та місцевого управління.

Упровадження методичних розробок і рекомендацій у практичну діяльність дозволить уникнути прорахунків стратегічного плану в процесі транзитивних перетворень в Україні, враховуючи вивчений автором позитивний польський досвід. Окремі положення дисертаційного дослідження використані при підготовці програми заходів уряду щодо розвитку економіки на друге півріччя 2001 року (довідка № 327 від 11.05.2001 р.).

Сформульовані в дисертації теоретичні розробки та методичні підходи використані у навчальному процесі Національного аграрного університету при викладанні курсу лекцій з міжнародної економіки (довідка від 4.05.2001 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення і теоретичні висновки дисертації були апробовані під час підготовки аналітично-інформаційних матеріалів до візитів Президента України Л. Кучми до Республіки Польща (Варшава, червень 1996 р., січень, червень 1997 р., травень, листопад 1998 р., січень, червень 1999 р.), українсько-польських економічних форумів на найвищому рівні (Жешув, травень 1998 р., червень 1999 р.), візитів Прем'єр-міністрів України до РП (Варшава, грудень 1995 р., квітень 1997 р., травень 1999 р.), тристоронніх українсько-польсько-американських та українсько-польсько-канадських торгівельно-економічних консультацій (1998 р., 1999 р.), на наукових економічних форумах “Польща – Схід”, організованих інститутом Сходу (Польща) (Криниця, жовтень-листопад 1996 р., 1997 р., 1998 р.) та засіданнях Змішаної українсько-польської комісії з питань економічного співробітництва та торгівлі.

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 6 наукових праць загальним обсягом 2,5 др.арк., у тому числі 3 – у наукових фахових виданнях, 1- розділ монографії, написаний у співавторстві, 2 – статті у журналах “Польська зовнішня торгівля” та “Export-import”.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків (обсягом 169 сторінок), списку використаних джерел (143 найменування на 12 сторінках) та 6 додатків (на 5 сторінках). ЇЇ загальний обсяг – 186 сторінок друкованого тексту. Робота містить 15 таблиць і 5 рисунків на 8 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність роботи, сформульовані її мета, завдання, предмет, об'єкт, визначена методологічна база, наукова новизна, практичне значення, подано інформацію про впровадження результатів дослідження.

У розділі 1 “Польська модель трансформації планової економіки у соціально орієнтовану ринкову економіку” з'ясовуються передумови економічних реформ у Польщі та в Україні, методологічні засади системної трансформації у Польщі та її специфіка, а також результати реформування.

Щоб охарактеризувати економічну систему Польщі наприкінці 80-их років дисертант виділив її окремі складові і дав їм комплексну характеристику. У Польщі на той період переважала державна власність на засоби виробництва (понад 55%). Якщо за цим критерієм порівнювати Польщу з Україною, то перша була більше готова до реформ у відносинах власності, оскільки мала такі підвалини ринкової економіки, як сільське господарство, де не було колективізації, та приватний сектор, що займався наданням послуг і дрібними промислами. Структура економіки була деформована: при нерозвиненості сфери послуг та виробництва товарів широкого вжитку практикувався прискорений розвиток важкої індустрії.

У сфері техніко-економічних відносин та відносин власності народне господарство Польщі характеризувалося високим ступенем концентрації й монополізації виробництва, що ускладнювало розвиток конкуренції. Крім того, економіка була значно ізольованою від світового ринку і характеризувалася слабким розвитком експорту, відсутністю виробничих зв'язків з іноземними (особливо західними) партнерами.

На рівні господарського механізму Польщі напередодні реформ переважало державне регулювання економіки, передусім його командно-адміністративні форми. Автономія підприємств обмежувалася нормативами, адміністративним розподілом факторів виробництва і фінансових ресурсів. При такій системі недооцінювалися універсальні економічні закони (попиту й пропозиції, закон вартості тощо), були відсутні об'єктивні критерії ефективності виробництва, формування цін і заробітної плати. Така модель управління економікою вела до помилкових стратегічних рішень, до екстенсивного типу розвитку, перевитрат виробничих і людських ресурсів. У Польщі ця модель породжувала явища суспільного невдоволення, які у 1980 році переросли у відкритий протест робітників проти існуючої економічної політики.

Серед інших рис, що характеризували економічну систему Польщі наприкінці 80-х рр., дисертант називає зовнішню заборгованість (біля 30 млрд. дол. або 44% ВВП), відсутність непрямого грошового регулювання у банківській системі, незавершеність виробничого циклу, “економіка дефіциту”, інфляційні процеси відкритого характеру. У психологічному аспекті польське суспільство було більш готове до змін в економічній системі, ніж українці, що тривалий час виховувалися в дусі загального квазіколективізму.

Криза соціалістичної системи господарювання у Польщі переросла у конфлікт наприкінці 80-х років. Виявами конфлікту були: 1) товарний дефіцит; 2) високі темпи інфляції (у 1989 році 640%); 3) велика зовнішня заборгованість; 4) сприйняття народом обмежень приватної власності як чужої ідеології. Автор робить висновок, що існуюча у той час система відносин власності стала гальмом розвитку продуктивних сил. З'явилися об'єктивні та суб'єктивні умови, які вплинули на можливість створення й реалізації єдиної програми макроекономічної політики.

Використовуючи принципи системності та історизму, дисертант обґрунтовує концептуальне визначення державного регулювання економіки. Воно розглядається як система економічних, правових, адміністративних методів і важелів впливу держави на економіку з метою забезпечення оптимальних умов розвитку народного господарства, узгодження інтересів усіх суб'єктів економічних відносин. Щоб державне регулювання у поєднанні з ринковими силами виконувало свої функції, потрібна науково обґрунтована економічна політика. У дисертації доведено, що вона являє собою систему економічних цілей і заходів управління економікою, які розробляються та реалізуються урядом із метою оптимізації функціонування народного господарства, вирішення перспективних та поточних економічних завдань в інтересах народу. Саме у оптимальному поєднанні державного регулювання з ринковими механізмами саморегулювання, полягає, на думку автора, вибір досконалішої моделі економічної політики.

Характеризуючи механізми переходу однієї економічної системи в іншу, дисертант розглядає дві моделі трансформації економічних систем (“шокової терапії” та “градуалізму”) і відзначає, що досвід “шокової терапії” в Україні був найбільш невдалий з цілого ряду причин, однією з яких був нераціональний вибір пріоритетів в економічній політиці та відсутність сформованих інститутів ринку. У дисертаційній роботі доводиться ідея, що оптимальною моделлю трансформації є градуалізм. Підтвердженням цього є те, що навіть у Польщі модель “шокової терапії” у чистому вигляді використовувалася відносно нетривалий проміжок часу, з 1989 до 1993 року і не дала повною мірою очікуваних результатів.

Польська модель “шокової терапії” передбачала, за Л. Бальцеровичем, мікроекономічну лібералізацію, макроекономічну стабілізацію та інституційну перебудову. Лібералізаційний елемент економічної політики був зорієнтований на ліквідацію законодавчих бар'єрів в економіці, відміну державного регулювання цін і розподілу ресурсів, використання твердої валюти та меж її конвертованості тощо. Стабілізаційний елемент уключав бюджетно-грошові обмеження, регулювання валютного курсу і заробітної плати. Інституційна політика охоплювала приватизацію, зміну законодавства, податкової й банківської систем тощо.

Дисертант обґрунтовує висновок, що запропонована модель “шокової терапії” містить у собі також реальні загрози для економіки: 1) руйнування державного регулювання за переважання державної власності й відсутності в суб'єктів економічної діяльності досвіду функціонування в ринкових умовах призводить до хаосу у господарській сфері; 2) швидкі темпи роздержавлення й приватизації власності, що в польських умовах дало певні позитивні наслідки, а в Україні призвело до розкрадання національного багатства, посилення відчуженості найманих працівників від засобів виробництва; 3) зростання чисельності безробітних і соціальна напруженість.

Програма реформування економіки Польщі, що здійснювалася за планом Л.Бальцеровича, була узгоджена з рекомендаціями МВФ (що були майже однаковими для різних країн) і складалася з 5 елементів: 1) зняття цінових обмежень (із січня 1990 року); 2) уніфікація валютного ринку; 3) різке обмеження зростання зарплати щодо зростання цін; 4) досягнення бюджетної рівноваги та жорстка кредитна політика; 5) відмова від централізованого планування. Результатами реалізації цього плану 1990-1993 роках були ліквідація гіперінфляції (протягом 1990 р. вона знизилася з 79% до 5%) та зменшення товарного дефіциту. Але з'явилися й негативні тенденції: 1) падіння промислового й сільськогосподарського виробництва (у 1990 р. на 23%) 2) швидке зростання безробіття; 3) зменшення на 30% реальної заробітної плати.

Основою економічної політики уряду лівоцентристської коаліції у 1993 році стала програма “Стратегія для Польщі” (План Колодко). У ній було визначено три пріоритети: швидке економічне зростання, макроекономічна стабілізація та поліпшення умов життя. Остання урядова програма “Пакет 2000” доповнила попередню у галузі макроекономічної та фіскальної політики і поставила в якості головних цілей зниження рівня безробіття та реальний ріст споживання. Завдяки реформам уже у першій половині 90-х рр. у Польщі досягнута найвища з усіх країн ЦСЄ динаміка економічного розвитку. Відбувалося прискорення економічного зростання та реструктуризація виробництва при одночасному зниженні інфляції й безробіття, збереженні бюджетних обмежень та зміцненні національної валюти. Внутрішнім джерелом економічного зростання був ріст продуктивності праці (завдяки комплексу заходів щодо підтримки малих і середніх підприємств, покращенню корпоративного управління, встановленню позитивного зворотного зв'язку між продуктивністю праці й доходами, успішною реструктуризацією).

У 1999 р. основні макроекономічні показники погіршилися: сповільнилися темпи економічного зростання (4,1% у 1999 порівняно з 4,8% у 1998 р.), зросло безробіття та дефіцит державного бюджету. Це було викликано відсутністю належної координації економічної та соціальної політики, чіткої промислової стратегії, а також не виваженою зовнішньоторговою політикою. Однак певний спад передбачався ще на початку 90-х рр., коли приймалися рішення щодо приватизації та реструктуризації базових галузей економіки (зокрема, вугільної).

Швидке зниження темпів інфляції (див. табл. 1) було результатом об'єднаної політики стабілізації й лібералізації, збереження до травня 1991 р. постійного валютного курсу й контролю за заробітною платою.

Таблиця 1

Темпи інфляції національної валюти в Україні та Польщі у 1990-1999 рр.

Країна | Роки

1990 | 1991 | 1992 | 1993 | 1994 | 1995 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999

Україна | 4,0 | 91,2 | 1210 | 4735 | 842 | 375 | 80,2 | 18,0 | 10,5 | 8,2

Польща | 586 | 70,3 | 43,0 | 35,3 | 29,5 | 21,6 | 18,5 | 13,5 | 11,8 | 7,3

Польський досвід боротьби з інфляцією свідчить, що в умовах вільних цін та незавершеності системних перетворень використання лише монетаристських методів є недостатньо ефективним. Низка недосконалих політичних рішень посприяли інфляції у 1990-1992 рр., наприклад, надмірна девальвація злотого у 1990 р., що суперечило принципам конкурентноздатності у міжнародному масштабі. Тому після перших років реформ у Польщі було змінено курс у напрямі посилення стабілізації.

Зміни у цінових пропорціях і ліквідація дефіциту призвели у Польщі до швидкого зростання закупівель товарів народного споживання тривалого використання, які стали більш доступними (у 1998 р. середня заробітна плата склала 380 дол.) Проте намагання у споживанні досягнути рівня європейських країн ускладнювало стримування росту заробітної плати і було причиною нижчої, ніж у Західній Європі норми нагромадження. Коли внутрішній попит почав зростати, відбулося поглиблення дефіциту торгового балансу. Тому уряд застосував фіскальну, а центральний банк – грошову - політику “охолодження” економіки.

За роки реформ промисловість Польщі пройшла етап технологічної та структурної модернізації. Через інтенсифікацію процесів приватизації, а також внутрішніх і іноземних капіталовкладень змінилася структура промислового виробництва за рахунок упровадження сучасних технологій: з'явилося багато нових або модифікованих виробів здебільшого шляхом адаптування виробів, що виробляються у розвинутих країнах. Питома вага нових виробництв, що є двигуном технічного прогресу, зросла з 12% у 1998 до 14% у 1999 р. Збільшився випуск кінцевої продукції та відносне зменшення напівфабрикатів, покращилась структура народного господарства (наприклад, знизилася частка гірничорудної промисловості, сільського господарства у створенні ВВП (до 4,8%). Ці зміни наблизили економіку Польщі до розвинутих держав.

У 1994-1997 рр. був стабілізований дефіцит державного бюджету і складав 3% ВВП. Це стало можливим завдяки економічному зростанню та ліквідації багатьох позабюджетних фондів, внаслідок чого публічні фінанси стали більш прозорими. Обмеження цінових дотацій та скорочення державних трансфертів сприяло зменшенню витратної частини бюджету. Державний борг скоротився з 86,9% у 1993 р. до 50% у 1997 р. Таким чином, рівень дефіциту і державного боргу не перевищували Маастрихтського еталону, що є достовірною ознакою фінансового співставлення з країнами Європи.

У розділі 2 “Роздержавлення й приватизація у Польщі” дається ґрунтовна характеристика польських реформ у промисловості, сільському господарстві та на ринку праці.

У постсоціалістичних країнах Східної Європи та СНД використовувалися дві стратегії приватизації: одна базувалася на вільному розподілі державної власності (позитивним прикладом є ваучерна приватизація в Чехії, негативним – сертифікатна в Україні); друга мала здебільшого грошовий характер (Польща, Угорщина). Головним методом польської приватизації щодо середніх підприємств (до 500 чоловік) був пільговий продаж трудовому колективові шляхом формальної “ліквідації”. На думку автора, такий метод зумовлює появу ефективного власника, надаючи можливість трудовому колективу участі в управлінні й розподілі доходів. Головним чинником ефективності реструктуризації було забезпечення погашення боргів. Цей шлях пройшли 40% підприємств, використовуючи нерозподілений прибуток (40%) та “нові гроші” (28%).

Позитивними сторонами польського досвіду роздержавлення власності є, по-перше, активна участь іноземних інвесторів у приватизаційних торгах (придбання частки майна краківської тютюнової фабрики або познанського фармацевтичного підприємства POLFA обійшлося іноземним інвесторам більше як у 200 млн. доларів). Це свідчить про те, що в процесі оцінки майна застосовуються реальні міжнародні ціни. По-друге, процес оцінки майна відбувався під контролем правоохоронних органів, Національної контрольної Палати та висвітлювався у періодичних виданнях. Тому зловживання тут мали скоріше характер винятків. На противагу цьому в Україні широко практикувався розпродаж основних фондів державних підприємств за безцінь через підставні фірми (у 1996 р. загальна вартість основних фондів в Україні зменшилася за офіційним курсом НБУ порівняно з 1990 р. у 27 разів) та безліч способів ошукування працівників та дрібних акціонерів (63% усіх випадків роздержавлення були пов'язані з порушенням кримінального кодексу).

По-третє, було створено нові державні підприємства (понад 400). По-четверте, застосування механізму банкрутства. Згідно польського законодавства, ліквідація підприємства наступає, якщо воно збиткове протягом 6 місяців; якщо більше половини вартості його майна становлять частки в інших товариствах та облігації, або більше половини вартості майна віддано в оренду. Унаслідок ліквідації неефективних державних підприємств, земельні ділянки, будівлі, машини й обладнання були викуплені ефективно діючими підприємствами. В Україні застосування механізму банкрутства почалося тільки в останній час, що завдало чималих утрат народному господарству. По-п’яте, індивідуальний підхід до кожного об'єкта приватизації. Питання, що має вирішуватися першим – приватизацію підприємства чи його реструктуризацію, вирішували, спираючись як на чеську модель, яка реструктуризацію покладала на нових власників, так і східнонімецьку, де реструктуризація проводилася до приватизації. Реструктуризація підприємств здійснювалася у Польщі під егідою банків. Банки повинні були створити підрозділи, які мали займатися стягненням боргів із підприємств, що мають “сумнівну” фінансову заборгованість. Надавши банкам інституційно властиві їм функції, програма реструктуризації сприяла підвищенню ефективності функціонування економіки і відвернула від спокуси списання боргів за рахунок м'яких бюджетних обмежень (що спостерігалося у 90-х роках в Україні). По-шосте, активізація зацікавленості населення у приватизаційних процесах шляхом створення програми національних інвестиційних фондів. Ця програма була розроблена з метою надання найбільшій кількості громадян Польщі можливості брати участь у процесі роздержавлення власності й створення механізму активної реструктуризації підприємств із залученням до управління менеджерів фірм. Завдяки програмі НІФ, акції, які знаходяться в громадян, котуються на біржі і мають свою реальну ціну, яка змінюється залежно від біржової кон'юнктури, роблячи населення зацікавленим учасником приватизації. Крім того, програма НІФ, завдяки проведеній фінансовій реструктуризації, зробила можливим зменшення боргу 82 підприємств, десяткам підприємств – надання кредитних гарантій або позичок. Підприємства скоротили персонал, продали збиткові частини майна. У кінцевому рахунку програма НІФ викликала капіталізацію польської промисловості.

Головними рисами структурних реформ у сільському господарстві Польщі був процес деконцентрації виробництва та політика вільного ціноутворення. Але така політика наприкінці ХХ - початку ХХІ століть не проводиться у жодній розвинутій країні світу. До того ж, вільне ціноутворення за умови переважання недосконалої конкуренції у розвинутих країнах світу (це визнають більшість авторитетних економістів) є нереальним. Цей механізм найбільшою мірою був згубний для державних господарств Польщі, оскільки процесу приватизації та реструктуризації тут підлягало 4,5 млн.га землі. Крім того, державні аграрні підприємства Польщі, крім сільськогосподарських виробничих, виконували ряд інших важливих функцій (формували сільську поселенську мережу та інфраструктуру, розвивали соціальну й культурну сферу, надавали роботу). Механізм вільного ринкового ціноутворення у сільському господарстві Польщі призвів до значного зростання “ножиць цін”.

На ранній стадії соціально-економічних перетворень у Польщі (у 1990-1993 роках) сільське господарство країни характеризувалося проведенням неефективної політики щодо сільгоспвиробників. Це виражалося у встановленні високих відсоткових ставок за кредитами; існуванні серйозних порушень балансу структури торгівлі у сільському господарстві; незахищеності від конкуренції з боку субсидійованого експорту країн Європейського Союзу як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Усе це призвело до істотного зниження доходів сільського населення порівняно з міським (замість попередньої політики паритету доходів). Крім того, модернізація сільського господарства у перші роки реформ у Польщі ототожнювалася з руйнуванням сільського кооперативного руху, що призвело до послаблення пропозиції товарів сільського господарства.

Проведена у сільському господарстві Польщі приватизація стала однією з причин деструкції економіки та породила проблему структурного безробіття. Суттєвим недоліком польської політики щодо сільськогосподарських виробників була повна відмова від урядової підтримки сільського господарства у перші роки реформ. Такий нераціональний підхід призвів до того, що сільське господарство стало рахуватися найбільш ризиковою, нестабільною галуззю. Ситуація ще більше погіршилася через вільне поступлення дешевої сільськогосподарської продукції із Західних країн, де виробники отримували субсидії своїх урядів. У Польщі виникло перевиробництво, а надлишки через відсутність експортних субсидій було важко реалізувати за кордоном. Це призвело до скорочення обсягів аграрного виробництва у середині 90-х рр. та зубожіння фермерів

Така складна ситуація зумовила зміну пріоритетів у внутрішній політиці країни щодо сільгоспвиробника. У середині 90-их р. уряд здійснив значні кроки по підтримці аграрного сектора – запроваджене мито на імпортовані сільськогосподарські товари (що підвищило конкурентноздатність власної продукції), надавались дешеві кредити на придбання сільськогосподарських машин та переробного обладнання для АПК. Для підтримки виробника було також створене Агентство сільськогосподарського ринку, покликане стабілізувати аграрний ринок і захищати доходи сільгоспвиробників шляхом закупок і продажу сільськогосподарських товарів та продуктів їх переробки (правами Агентства є продаж залишків продукції цієї галузі на вітчизняному й зовнішньому ринках, обслуговування державних резервів продовольства, надання кредитних гарантій).

Другим важливим досягненням польських аграрних реформ є створення у 1994 році Агентства реструктуризації й модернізації сільського господарства, основним завданням якого було сприяння інвестуванню в сільськогосподарське виробництво та переробну промисловість, створення нових робочих місць на селі. Допомога агентства здійснюється через доплати до кредитів, надання банківських поручительств, викуп облігацій регіональних банків. Від початку діяльності Агентства банки надали польським селянам кредитів на суму 5 млрд. злотих.

Аналіз польського досвіду дає змогу визначити основні завдання, які потрібно вирішити в Україні для ефективного розвитку села:

1)

2)

3)

4)

5)

6)

Ринок праці у Польщі у 90-х роках характеризувався перманентною нестачею довгострокової рівноваги між пропозицією робочої сили та попитом на неї. Причиною такого стану було зменшення зайнятості, що виникає через господарську рецесію (спад виробництва, споживчого та інвестиційного попиту) і супроводжує системну трансформацію. Наслідком приватизації державного сектора через продаж стала ліквідація робітничих рад, обмеження ролі профспілок.

У першій половині 90-их років регулювання оплати робочої сили було переважно неефективним: колективні конфлікти призводили до нестійких угод між державою та профспілками; у приватному секторі умови праці і заробітної плати часто нав'язувалися підприємцями на шкоду робітникам і бюджету країни. Для розв'язання цієї проблеми урядом створено децентралізований механізм регулювання заробітної плати, що виявляється у формі договірних відносин між профспілками та підприємцями. Результатом проведеної політики стало те, що заробітна плата виконує стимулюючу та відтворювальну функцію. Сучасне стимулювання праці у країнах із перехідною економікою можливе за умов використання гнучкої оплати праці (залежність заробітку від індивідуальних якостей працівників, розмірів прибутку, гнучкі соціальні виплати й пільги (страхові, пенсійні), гарантії зайнятості, надання можливості підвищення кваліфікації, кар’єрні перспективи, участь у прийнятті рішень). Узагальнюючи польський досвід функціонування ринку праці та соціального захисту, слід відзначити, що для удосконалення ринку праці в Україні доцільно здійснити наступні заходи:

1) активніше розвивати підприємництво шляхом надання фінансової та організаційної підтримки суб’єктам малого та середнього бізнесу;

2) покращити соціальний захист найменш захищених прошарків населення шляхом регулярної індексації пенсій та інших соціальних виплат, встановлення мінімальної заробітної плати не нижче прожиткового мінімуму;

3) передбачати пакети соціальних зобов’язань із боку іноземного інвестора;

4) розвивати договірні відносини між профспілками та власниками підприємств;

5) організувати навчання і різні види підтримки малих підприємницьких структур, надавати необхідну теоретичну й матеріальну допомогу за участю консультативних центрів, благодійних фондів та суспільних організацій.

У розділі 3 “Реформування фіскальної, грошово-кредитної та зовнішньоекономічної систем Польщі“ аналізуються окремі складові економічної політики Польщі у 90-х роках у контексті потенційних можливостей використання їх у процесі подальшої трансформації економічної системи України.

З метою оптимального поєднання стимулювання підприємництва та збереження соціальних допомог держави, податкова система, на думку дисертанта, повинна зафіксувати ставки податків на рівні, що не перевищує мінімально доцільних надходжень до державного бюджету, які б забезпечили соціальний захист населення, з одного боку, достатній рівень державних інвестицій на розвиток фундаментальних наукових досліджень, проведення структурних реформ, з іншого боку. Таким вимогам у 90-х роках певною мірою відповідала податкова політика Польщі, головними завданнями якої були укріплення макроекономічної безпеки, економічне зростання, збільшення частки заощаджень у національному доході, але при цьому стабілізація соціальної сфери посідала другорядну роль. Суттєвим недоліком ранньої стадії реформ була зневага до державного сектора; його дискримінаційне оподаткування (податок на капітал для державних підприємств, що стягувався без врахування рентабельності й вимог відновлення основних фондів).

З 1993 р. податкова система Польщі була підпорядкована програмі “Стратегія для Польщі” і мала на меті: 1) спонукання схильності до інвестиційної діяльності з боку підприємців; 2) зростання участі іноземних суб'єктів господарювання у економіці; 3) збільшення податкових доходів шляхом звуження “тіньового сектора” і збільшення бази оподаткування. Для досягнення цих цілей передбачалося: 1) удосконалення інституційних рішень щодо оподаткування товарів та послуг (усунення недобросовісної конкуренції, оподаткування не реєстрованої діяльності шляхом єдиного обліку платників та впровадженням фіскальних кас у торгівлі та сфері послуг); 2) розширення інвестиційних пільг у подохідному податку; 3) створення загального обліку платників податків, що засновується на номерах податкової ідентифікації; 4) застосування прямого податку у вигляді квоти договірної ставки, що не потребує обліку і визначається на рік для дрібного бізнесу.

Податкова система Польщі з 1993 р. уключала прямі (подохідний) і непрямі податки (на імпортний товар і мита; ПДВ; акциз). Основна ставка ПДВ у Польщі складала 22% та 0% на окремі товари, які мали для країни важливе значення (ліки, книги та друковані видання, трактори, сільськогосподарські машини, мінеральні добрива). Малі підприємства Польщі мають можливості спрощеної системи оподаткування - низькі податки та прості форми звітності податковим органам.

З 1996 р. інститут податкової консультації надає можливість оптимізувати податкові схеми, а нова система оподаткування нерухомості (кадастровий податок) сприяє розвитку регіонів (фермери сплачують лише невеликий податок на землю, що не гальмує розвитку сільського господарства).

Аналізуючи погляди польських та вітчизняних учених на грошово-кредитну політику, дисертант доводить, що намагання зберегти стабільність валюти є найважливішою метою діяльності центрального банку, але при цьому така стабільність не має досягатися будь-якою ціною, як це мало місце в Україні у 90-х рр. Такою непомірною ціною, яка значною мірою руйнувала народне господарство, була низька монетизація економіки, тобто співвідношення кількості грошей до ВВП. В Україні цей показник наприкінці 90-х рр. становив менше 13,6%, тоді як у Польщі 40%. Досвід діяльності Центральних банків розвинутих країн засвідчує, що, крім досягнення стабільності національної валюти, вони намагаються проводити єдину грошово-кредитну політику.

Унаслідок інституційних змін у Польщі у 1989 р. виникла дворівнева банківська система. НПБ здійснював вплив на комерційні банки шляхом установлення відсоткової норми, обов'язкових резервів та рефінансування кредитів. Комерційні банки поза виконанням класичних операцій отримали право проводити оборот цінних паперів, чекові та вексельні операції, емісію цінних паперів, обслуговування державних позик та інших операцій, пов'язаних з емісією цінних паперів. Відродився оборот векселями, упроваджено принцип вибору банків клієнтами, ліквідовано автоматичне покриття банківським кредитом дефіциту бюджету. У 1992–1994 рр. відбулися інституційні зміни, які зробили можливим повноцінне функціонування ринку міжбанківських депозитів (приватизація кредитно-банківської системи, консолідація поточних рахунків комерційних банків і перенесення їх до головного офісу НПБ, заснування у 1993 р. Національної палати з розрахунків S.A., що виконувала функцію клірингової палати банківської системи). Це сприяло збільшенню ліквідності ринку депозитів, зростанню оборотів коштів.

Завдяки програмі фінансової реструктуризації банків виникли десятки нових приватних банків (у т.ч. з іноземним капіталом); були приватизовані банки з власності Державної скарбниці. Багатофункціональність банківської системи, що стала можлива внаслідок реструктуризації, має фундаментальне значення для розвитку перехідної економіки. Вона виражається у наданні фінансових засобів підприємствам та у забезпеченні торгівлі й ринку цінних паперів трансакційними послугами. У Польщі зародковою формою грошового ринку стали аукціони грошових бонів НПБ та торги казначейських бонів, випущених міністром фінансів.

З 1990 р. у Польщі запроваджується редисконтний кредит (НПБ виділяє його шляхом редисконту векселів, дисконтованих банками і виставлених імовірними платниками зі строком оплати не більше 3 місяців). Система обов'язкових банківських резервів у Польщі була введена у 1989 р. Постановою про кредитний план і принципи кредитно-грошової політики, що визначає верхню межу резервів, перераховує види рахунків, які підлягають резервам (вклади на першу вимогу, термінові й страхові), вказує суму обов'язкового резерву (30% суми на рахунках).

Подальший розвиток грошово-кредитної системи Польщі характеризувався посиленням незалежності Національного банку шляхом створення Ради грошової політики, збільшенням присутності іноземного капіталу у секторі комерційних банків. Програма капіталізації окремих банків була поєднана з їх реструктуризацією, консолідацією та посиленням банківського контролю. Ці дії зменшили ризик банківської кризи і посилили довіру вкладників до депозитів. Великий наплив іноземного капіталу дозволив зміцнити злотий, що було важливим чинником зменшення інфляційних сподівань. У свою