Харківський державний педагогічний університет
ім. Г. С. Сковороди

Черкасова Світлана Олександрівна

УДК 378.180.6.(09) (477)

ПРОСВІТНИЦЬКО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

СТУДЕНТСЬКИХ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

УНІВЕРСИТЕТІВ УКРАЇНИ

(друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)

13.00.01 — загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата педагогічних наук

Харків — 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському державному педагогічному універ-си-теті ім. Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник кандидат педагогічних наук, доцент
Якушко Наталія Михайлівна,
Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, декан факультету початкового навчання.

Офіційні опоненти доктор педагогічних наук, професор
Сущенко Тетяна Іванівна,
Запорізький обласний інститут удосконалення вчителів, завідувач кафедрою педагогічної майстерності і но-вих технологій освіти;

кандидат педагогічних наук
Лутаєва Тетяна Василівна,
Інститут сходо-знавства і міжнародних відносин “Харківський колегіум”, старший викладач.

Провідна установа Луганський державний педагогічний універ-ситет імені Тараса Шевченка, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки, м. Луганськ.

Захист відбудеться “12” квітня 2001 р. о 13 годині на засі-дан-ні спеціалізованої вченої ради К 64.053.04. Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. № 221-а.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди (61168, Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. № 214-в)

Автореферат розісланий “10” березня 2001 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Золотухіна С.Т.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження і ступінь наукової розробки проблеми. В умо-вах розбудови державності, відродження культурних і духовних цінностей українського народу особливого значення набуває розвиток і діяльність національної вищої школи на засадах демократизації, гуманізації та гуманітаризації. У державній національній програмі “Освіта” (“Україна XXI століття”) зазначається, що складовою реформування національного виховання є розвиток молодіжних організацій. Активне залучення студентських громадських організацій до вирішення актуальних питань сьогодення вищої школи України надає широкі можливості для наукового, професійного й громадського становлення студентської молоді.

Корисний досвід просвітницько-педагогічної діяльності був накопичений студентськими громадськими організаціями в другій половині ХІХ — початку ХХ ст., коли відбувалися процеси їх організаційного становлення, розроблялися і перевірялися на практиці різноманітні форми просвітництва. Ці роки відзначилися пошуками найбільш ефективних і до-цільних форм об’єднання студентської молоді, тому зазначені питання і на сучасному етапі розвитку національної вищої школи знаходяться в центрі уваги професорсько-викладацьких і студентських колективів університетів.

Аналіз численних наукових праць як досліджуваного, так і сучасного періодів свідчить про вагомість досвіду просвітницько-педагогічної роботи студентських громадських організацій в університетах України другої половини XIX — початку XX ст.

Серед дореволюційних видань заслуговують на увагу праці Я. Абрамова “Наши воскресные школы. Их прошлое и настоящее” (1900), С. Ашев-ського “Русское студенчество в эпоху 60-х годов (1855—1863)” (1907), Р. Видріна “Основные моменты студенческого движения в России” (1908), Г. Енгеля та В. Горохова “Из истории студенческого движения 1899—1906 гг.” (1908), П. Капніста “Университетские вопросы” (1903), С. Мельгунова “Из истории студенческих обществ в русских университетах” (1904), С. Рождественского “Исторический обзор деятельности Министерства Народного Просвещения” (1902), в яких частково розкриті питання участі студентства у житті суспільства.

Окремі питання розвитку й діяльності студентських громадських організацій та молодіжного руху досліджуваного періоду висвітлювалися в статтях І. Головенька, В. Міяковського, О. Микитюка, В. Орлова, В. Сушка; робота студентських громадських організацій на сучасному етапі — в статтях і навчально-методичних посібниках І. Прокопенка, Г. Троцко та І. Трубавіної.

Аналіз дисертаційних праць українських учених з даної проблеми свідчить, з одного боку, про зацікавленість науковців у визначенні ролі студентської молоді в суспільстві, а з іншого — про обмеженість наукових досліджень під час розгляду сфер діяльності студентства.

Дисертації В. Астахова, І. Бережного, Д. Деревинського, Т. Дацюк присвячені вивченню політичного аспекту студентського руху кінця XIX — початку ХХ ст.; Т. Коломієць — роботі Харківського товариства поширення в народі писемності, одним з напрямів роботи якого є діяльність недільних шкіл, організаційний і змістовний розвиток яких відбувався за активної участі студентства; Н. Якуш-ко — діяльності студентських громадських організацій 20—30-х рр. XX ст. Але досвід просвітницько-педагогічної діяльності студентських громадських організацій як самостійної ланки життєдіяльності вищої школи історичного періоду, що розглядається, не був ще предметом спеці-ального дослідження.

Таким чином, активна участь молоді в культурному розвитку країни,-зокрема й вищої школи, пошук нових шляхів співпраці студентст-ва-та викладацьких колективів навчальних закладів з метою вдосконален-ня навчально-виховного й наукового процесів; відсутність комплек-с-ного дослідження просвітницько-педагогічної діяльності студентських громадських організацій університетів Укра-їни другої половини XIX — початку XX ст. в історико-педагогічній літературі та наукових працях зумовили вибір теми дослідження “Просвітницько-педагогічна діяльність студентських громадських організацій університетів України (друга половина XIX — початок XX ст.)”.

Об’єкт дослідження — діяльність студентських громадських органі-зацій університетів України другої половини XIX — початку XX ст.

Предмет дослідження — теорія і практика просвітницько-педагогіч-ної діяльності студентських громадських організацій університетів України другої половини XIX — початку XX ст.

Мета дослідження: розкрити теоретичні питання та узагальнити досвід просвітницько-педагогічної діяльності студентських громадських органі-зацій університетів України другої половини XIX — початку XX ст.

Завдання дослідження:

1. Виявити та обґрунтувати етапи просвітницько-педагогічної діяльності студентських громадських організацій університетів України другої половини XIX — початку XX ст.

2. Визначити та охарактеризувати напрями просвітницько-педагогічної діяльності студентських громадських організацій університетів України другої половини XIX — початку XX ст.

3. Розкрити зміст та узагальнити форми просвітницько-педагогічної діяльності студентських громадських організацій університетів України другої половини XIX — початку XX ст.

4. Окреслити можливості творчого використання досвіду просвітницько-педагогічної діяльності студентських громадських організацій університетів України другої половини XIX — початку XX ст. в умовах роботи сучасної національної вищої школи.

Методи дослідження: історико-логічний, теоретичний і системно-структурний методи з метою виявлення динаміки становлення і розвитку студентських громадських організацій та їх просвітницько-педагогічної діяльності; проблемно-цільовий і порівняльний аналіз літератури, офіційних, архівних документів, матеріалів періодичних видань з проблеми дослідження для обробки та систематизації фактичного матеріалу і одержаних результатів.

Методологічна база дослідження: теорія наукового пізнання, сучасна психологічна концепція діяльності і творчої активності особистості, положення державної національної програми “Освіта” (“Україна XXI століття”).

Джерелознавча база. Основний фактичний матеріал для дослідження взято з документів офіційного характеру — збірників постанов і розпоряджень Міністерства народної освіти (1864—1907 рр.), університетських статутів (1804, 1835, 1863, 1884 рp.).

Для розкриття проблеми значною мірою використовувалися маловідомі архівні матеріали Центрального державного історичного ар-хіву України (ф. 274 “Київське міське жандармське управління”, ф. “Київське охоронне відділення”, ф. 336 “Харківське міське жандармське управління”, ф. 442 “Канцелярія київського, подільського і волинського генерал-губернатора”), Державного архіву м. Києва (ф. 16 “Київський університет”), Державний архів Київської області (ф. “Канцелярія Київського цивільного губернатора”), матеріали ЦНБ ХДУ та КДУ, Харківської державної наукової бібліотеки ім. В.Г. Короленка, Національної бібліотеки України ім. Вер-надського, бібліотеки ХДПУ ім. Г.С. Сковороди.

Важливе джерело дослідження становили періодичні видання (“Харьковские губернские ведомости”, “Южный край”, “Летопись революции”), дореволюційна студентська преса (“Студенческая жизнь”, “Студенческая мысль”, “Студенческие годы”, “Студенчество”, “Український студент”), історико-педагогічна література досліджуваного і сучасного періодів, енциклопедичні та періодичні видання.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше здійснено комплексний аналіз розвитку теорії і практики просвітницько-педагогічної діяльності студентських громадських організацій університетів України другої половини XIX — початку XX ст.: виявлено та обґрунтовано етапи, визначено та охарактеризовано напрями, розкрито зміст, узагальнено форми просвітницько-педагогічної діяльності організацій студентської молоді.

У науковий обіг автором уведено нові архівні матеріали (23), які розкривають досвід просвітницько-педагогічної діяльності студентських громадських організацій університетів України другої половини ХІХ — початку ХХ ст.

Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає в можливості творчого використання їх у практичній діяльності органів університетського самоврядування та різноманітних студентських організацій, просвітницько-педагогічній роботі серед студентської молоді та населення, у підготовці й проведенні навчально-виховних заходів серед студентства. Результати дослідження можуть бути використані також у навчально-виховному процесі вищих педагогічних закладів України ІІІ—ІV рівнів акредитації, зокрема в курсах педагогі-ки, історії педагогіки, педагогіки вищої школи, в спецкурсах і спецсемінарах та в курсових і дипломних роботах.

Достовірність результатів дослідження забезпечується використанням комплексу методів, адекватних меті, предмету та завданням роботи; розглядом проблеми з історико-культурологічних та педагогічних позицій; широким використанням архівних джерел, офіційних документів, матеріалів періодичних видань досліджуваного періоду; системним аналізом виявлених у ході дослідження матеріалів.

Зв’язок роботи з науковими планами та темами. Дисертацію виконано згідно з темою науково-дослідної роботи кафедри педагогіки початкового навчання та дошкільного виховання Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди “Засоби навчання як система”. Тема дисертаційного дослідження затверджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні 26 січня 2000 р., протокол № 1.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Основні результати дослідження обговорювалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Професійно-педагогічна підготовка вчителя початкових класів” (Полтава, 2000), університетських читаннях, присвячених 70-річчю ХДТУБА “Будівництво та архітектура — погляд у ХХІ століття” (Харків, 2000), науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу, аспірантів ХДПУ ім. Г.С. Сковороди (1997—1999).

Основні результати дослідження відображені у 6-и одноосібних статтях, які опубліковано в наукових фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (206). Зміст викладено на 172 сторінках тексту, до якого входять 7 таблиць і 5 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання дослідження, розкрито методологічні основи та методи дослідницької роботи, джерелознавчу базу, наукову новизну, практичне значення отриманих результатів, достовірність та апробацію їх.

У першому розділі “Теоретичні питання просвітницько-педагогічної діяльності студентських громадських організацій університетів України (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)” розглянуто суспільно-полі-тичні та організаційні умови створення й діяльності студентських громадських організацій університетів України другої половини ХІХ — початку ХХ ст., визначено етапи, зміст і напрями просвітницько-педагогічної діяльності організацій студентської молоді.

Вивчення широкого кола історико-педагогічних джерел свідчить, що просвітницько-педагогічна діяльність студентських громадських організацій університетів України другої половини ХІХ — початку ХХ ст. безпосередньо пов’язана з соціально-політичними умовами розвитку країни в ці роки. У дослідженні на фоні аналізу політичного, економічного та культурного становища держави (криза феодально-кріпацької системи, поширення капіталістичних відносин і пов’язана з цим потреба в освічених працівниках, прагнення царського уряду зберегти станово-класову сутність устрою, перешкодження розвитку української культури та національної школи) подана характеристика реформ у галузі освіти, зокрема, статутів університетів України другої половини ХІХ ст.

У роботі зазначено, що діяльність студентських громадських органі-зацій в основному регламентувалася університетськими статутами (1863, 1884 рр.), а більш детально — постановами, розпорядженнями, циркулярами Міністерства народної освіти. З проведенням реформ у галузі університетської освіти основні положення статутів змінювалися, але це суттєво не впливало на визначення місця студентів та студентських громадських організацій у діяльності університетів. Зокрема, у “Правилах для студентів і сторонніх слухачів лекцій в Імператорському Харківському Університеті” зазначалося, що “…студенти … вважаються окремими відвідувачами університету...”, у зв’язку з чим їхні корпоративні дії обмежувалися. Але, незважаючи на жорстку регламентацію прав студентів Міністерством народної освіти, в університетах засновувалися прогресивні за характером студентські громадські організації, велися пошуки ефективних форм роботи серед студентства та населення.

В умовах сьогодення такі громадські організації розглядаються як об’єднання студентів, діяльність яких регулюється статутом і які функціонують у вигляді автономних або безпосередньо структурних одиниць вищого навчального закладу, для реалізації певних ідей. У дослі-джуваний період важко чітко розподілити власне студентські громадські організації (за сучасним визначенням) та студентські громадські об’єд-нання (організації без статуту), тому в дисертаційній роботі приклади корпоративності студентства названі студентськими громадськими органі-заціями (студентськими організаціями, організаціями студентства).

У дослідженні, виходячи з соціально-політичних умов розвитку країни у другій половині XIX — на початку ХХ ст. та ходу реформ у галузі освіти й офіційного статусу студентських громадських організацій університетів України, виділено два етапи їх просвітницько-педагогічної діяльності:

Перший етап (1863—1901 рр.) — етап створення студентських громадських організацій, які діяли переважно нелегально. Внаслідок освітніх реформ 60—80-х рр. ХІХ ст. соціальний стан студентської молоді постій-но змінювався, право на навчання у вищих навчальних закладах отримували представники різних верств населення, а не тільки панівних класів. У зв’язку з цим характерним для першого етапу діяльності студентських громадських організацій були підготовка й проведення просвітницько-педагогічної роботи серед студентської молоді з урахуванням станово-класових змін у суспільстві, створення студентами перших недільних шкіл та активна просвітницька діяльність серед учнів цих шкіл.

Другий етап (1901—1917 рр.) — етап кількісного зростання студентських громадських організацій та їх легалізації, яка давала можливість для проведення більш широкої просвітницько-педагогічної діяльності не тільки серед студентства, а й серед населення. Цьому етапові було притаманне проведення масових просвітницьких заходів серед студентської молоді та населення, поява організацій політичного-спрямування, розширення змісту просвітницько-педагогічної діяльності і відповідно нових форм роботи.

Проведене дослідження дозволило визначити просвітницько-педагогічну діяльність як позааудиторну освітньо-виховну роботу, що проводилася студентськими громадськими організаціями серед своїх членів та населення щодо поширення наукових знань, способів діяльності і передових суспільно-політичних ідей відповідно до мети органі-зацій, а також окремими особами згідно з власними поглядами.

Просвітницько-педагогічна діяльність студентських громадських організацій другої половини XIX — початку ХХ ст. пов’язана з активною саморефлексією студентства, його самовизначенням, пошуком свого місця в суспільстві. Прагнення студентів до формування активної громадянської позиції, спроби створення студентських громадських організацій, проведення ними просвітницької роботи серед населення — все це знайшло широку підтримку серед педагогічної громадськості, але викликали негативне ставлення царського уряду, який категорично заборонив створювати будь-які організації студентської молоді в університетах. У зв’язку з цим студентські гро-мадські органі-зації тривалий час працювали нелегально. Проте їх активна діяльність та кількість сприяли офіційному визнанню урядом і Міністерством народної освіти студентських громадських організацій, що й відбулося в 1901 р. з прийняттям “Тимчасових правил організації студентських установ у вищих навчальних закладах відомства Міністерства Народної Освіти” (грудень 1901 р.).

У ході наукового пошуку визначено такі напрями просвітницько-педагогічної діяльності студентських громадських організацій: поглиблення наукових знань студентів, формування національної свідомості студентської молоді, підвищення освітнього рівня населення, розвиток студентського самоврядування.

Таким чином, доведено, що незважаючи на заборону з боку уряду, студентські громадські організації університетів України другої половини ХІХ — початку ХХ ст. активно розвивалися та проводили просвітницько-педагогічну роботу серед студентства та широких верств населення. Різні завдання, характер та форми діяльності організацій були поєднані спільною метою — самовдосконалення студентської молоді та освітнє і суспільно-політичне просвітництво українського народу.

У другому розділі “Досвід практичної просвітницько-педагогічної роботи студентських громадських організацій” проаналізовано та узагальнено форми просвітницько-педагогічної діяльності студентських громадських організацій з метою поглиблення наукових знань студентів, формування національної свідомості молоді, підвищення освітнього рівня населення та розвитку студентського самоврядування.

У дисертації показано, що з метою поглиблення наукових знань студентів проводилися обговорення популярних науково-літературних і соціально-економічних теорій; підготовка, заслуховування й обговорення рефератів науково-пізнавального характеру; організація роботи бібліотек, секцій у гуртках, громадах, земляцтвах, та видавничої діяльності. Над розробкою цих питань працювали такі студентські громадські організації, як гуртки з навчальних дисциплін, українські студентські громади, бібліотеки-читальні, земляцтва.

Більш плідно в цьому напрямі діяли гуртки з навчальних дисциплін, перші з яких були створені з ініціативи студентської молоді у 20-х рр. ХІХ ст. у Харківському імператорському університеті. Метою роботи гуртків було просвітництво студентської молоді. Гуртки з навчальних дисциплін протягом другої половини ХІХ ст. у своїй роботі використовували таку форму, як реферативні різнотематичні доповіді, спрямовані на поглиблення наукових знань студентів.

Організаційне становлення гуртків і суттєве змістовне розширення їхньої діяльності відбулося в 1906 р. у зв’язку з опублікуванням типового статуту студентських гуртків. Зокрема, після опублікування цього документа було засновано гуртки з навчальних дисциплін університетського курсу, а саме: філософії, історії, етнографії, філологічних наук, економіки, суспільно-юридичних наук, математики, хімії, медицини, а також спортивні гуртки. У роботі представлено досвід наукової та просвітницької діяльності науково-літературного, економічного гуртків Харківського університету і гуртка дослідників природи, природничо-історичного, історико-етнографічного, спортивного, економіко-статистичного та цивільного гуртків Київського університету.

Показано, що різноманіття гуртків сприяло розширенню змісту їхньої роботи та появі специфічних (до змісту) форм роботи: в історичних та природничих гуртках проводилися відповідно до фаху екскурсії й подорожі, археологічні практики; в спортивних гуртках — підготовка та проведення лекцій, вечорів на спортивну тематику, спортивні змагання; в медичних гуртках — організація та робота науково-анатомічних музеїв, а також проведення рольових, ділових і дидактичних ігор.

У дослідженні висвітлено, що ці ефективні й педагогічно доцільні форми просвітницько-педагогічної роботи поряд зі студентськими гуртками широко використовувалися такими студентськими громадськими організаціями, як українські громади, бібліотеки-читальні та земляцтва.

Вивчення фактичного матеріалу дозволило стверджувати, що значну увагу студентські громадські організації (громади, хлопоманівські гуртки, земляцтва, бібліотеки-читальні, Союзні ради, Центральні студентські органи) приділяли національно-патріотичному вихованню молоді, що передбачало формування громадянськості та світогляду студентської молоді, збереження національних традицій українського народу, проведення тематичних вечорів і вечорів відпочинку, а також полі-тичну діяльність (виготовлення та розповсюдження листівок політичного змісту, підготовка та проведення страйків, демонстрацій, з’їздів).

Аналіз широкого кола архівних джерел показав, що найбільш активно в цьому напрямі діяли українські студентські громади, які в другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. були в кількісному і якісному параметрах провідною організацією українського студентства. Перша громада була створена студентами Київського університету на початку 60-х рр. ХІХ ст. Громадівці ставили своєю метою широке вивчення українознавства, історії, географії України, краєзнавства. Спочатку ця робота органі-зовувалася серед студентів-членів громад, а потім позитивний досвід був перенесений у народні маси, що проявилося в масових просвітницьких заходах для широких верств населення.

Національно-просвітницька діяльність українських студентських громад на початку ХХ ст. набула такого величезного масштабу, що викликала потребу в координації роботи. З цією метою було створено Головну раду українського студентства (1913 р., Санкт-Петербург), яка розробляла стратегію й тактику роботи громад, висвітлювала питання їхньої історії, подавала аналіз позитивних та негативних аспектів діяльності громадівців у друкованому органі — збірці “Український студент”. На всезростаючу роль громад у студентському житті вказує і проведення з’їздів (1898, 1899, 1901, 1904 рр.) та конференцій представників громад (1908, 1914, 1916 рр.), які не тільки оцінювали результати діяльності цієї організації, але й розробляли шляхи проведення просвітницько-педагогічної роботи серед студентства та населення на якісно новому рівні.

У дисертації зазначено, що суспільно-політичний підйом, політизація студентської молоді сприяли створенню у 1899 р. студентами Харківського університету Революційної української партії (РУП), до складу якої увійшли представники студентських громад Харкова. Це сприяло політизації національно-просвітницької діяльності громад, про що свідчить характер з’їздів представників українських студентських громад, проведених 1901, 1902 рр.

У ході наукового пошуку встановлено, що громади були провідною організацією, яка займалася національно-просвітницьким вихованням молоді. Крім того, громадівці працювали над вирішенням цілої низки питань, які, хоча й опосередковано, все ж таки впливали на формування національної свідомості — друкування та розповсюдження серед студентів творів українських письменників, обговорення на зборах громадівців варіантів підручників для широких верств населення, співпраця з організаціями свого університету та іншими вищими навчальними закладами України, підготовка з’їздів та конференцій представників громад різних навчальних закладів.

Проведене дослідження показало, що формування національної свідомості студентства та населення здійснювалося також хлопоманівськими гуртками (від chlop — селянин), які були засновані студентами в кінці 50-х рр. ХІХ ст. на основі польських студентських гмін з метою широкого вивчення української мови, традицій та культури українського народу. Польські гміни — нелегальні організації, створені за територіальною ознакою з метою матеріальної та моральної допомоги товаришам, стали прообразом земляцтв — об’єднань студентської молоді, з одного, як правило, регіону для надання різнопланової (моральної та фінансової) допомоги. Діяльність земляцтв в основному була спрямована на формування національної свідомості студентів, але, крім того, мала яскраво виражений соціальний характер: у центрі цієї діяльності було розв’язання проблем соціальної адаптації молоді.

У роботі зазначено, що на формування національної свідомості студентства, а з часом і населення, суттєво впливала діяльність студентських бібліотек-читалень, створення яких на початку 60-х рр. ХІХ ст. в університетах було пов’язане з недостатньою кількістю наявної в університетських бібліотеках літератури та зростаючим прагненням молоді до ознайомлення з творами різних літературних жанрів (художня література, публіцистика, преса). Здебільшого бібліотеки-читальні засновувалися на власні кошти студентів, бо не мали підтримки з боку університетської адміністрації. Незважаючи на це, бібліотеки-читальні активно займалися просвітницькою діяльністю: проведенням диспутів, пропагандою творів українських письменників.

У дисертації розкрито зміст політичної діяльності студентських громадських організацій та її вплив на світогляд молоді. Зазначено, що у другій половині ХІХ ст. політикою громадські організації займалися лише під час заворушень студентів (Союзні ради). Характерним для початку ХХ ст. є поява Центральних студентських органів, Коаліційних рад і комітетів, зміст діяльності яких визначався політичними партіями різного спрямування та суспільно-політичними подіями в країні протягом 1903—1905 рр.

Від малочисельних і непостійних виступів студентів, в основі яких було прагнення до офіційного визнання своїх прав, студентські громадські організації перейшли до організованої політичної боротьби. Показником зростання політичної зрілості молоді та проявом політичної активності були студентські політичні з’їзди 1902—1905 рр. Крім того, студенти брали активну участь у роботі різних політичних партій, організацій, гуртків, об’єднань, до складу яких, крім студентської молоді, входили і представники інших верств населення.

Аналіз матеріалів Центрального державного історичного архіву України дозволяє стверджувати, що важливим напрямом просвітницько-педагогічної роботи студентських громадських організацій було підвищення освітнього рівня населення. Члени гуртків студентів-недільників, хлопоманівських гуртків, громад друкували й самостійно розповсюджували українські букварі, твори видатних українських письменників, проводили серед населення народні читання, публічні лекції, бесіди з історії України, організовували недільні школи та курси підготовки до вступу в університет, займалися змістовним наповненням навчально-виховного процесу в них, створювали ради недільних шкіл, концептуально обговорювали основи майбутніх підручників для недільних шкіл, організовували бібліотеки у школах і займалися поповненням книжкових фондів шкільних бібліотек.

У дослідженні змістовно висвітлено діяльність гуртків студентів-недільників, перші з яких створювалися на Україні й засновувалися у 60-х рр. ХІХ ст. Доведено, що саме студентській молоді належить ідея створення недільних шкіл і перший позитивний досвід педагогічної роботи в них. У дисертації показано форми педагогічної роботи в Подільській, Новостроєнській школах м. Києва та недільної школи м. Харкова і розкрито зміст народних читань, що проводилися як у недільних школах, так і поза ними. Під час проведення народних читань студенти знайомили населення з творами Т. Шевченка, Г. Основ’яненка, М. Некрасова, О. Кольцова, О. Пушкіна, М. Гоголя, М. Лермонтова, І. Тургенєва, виступали з окремими повідомленнями з історії та географії України та обговорювали їх.

У ході наукового пошуку встановлено, що в перші два роки діяльності недільних шкіл уряд підтримував їхню роботу, але у 1862 р. школи були заборонені і відновили свою діяльність теоретично (в урядових документах) у 1864 р., а практично — в  р. Необхідно підкреслити, що з відновленням роботи шкіл (1874 р.) студентство вже не відігравало провідної ролі в організації й проведенні навчально-виховної роботи в недільних школах.

Вивчення архівних джерел (“Справа про заснування при університеті “партії академічного порядку” і про затвердження її статуту”, “Про студентські організації, що діяли у вищих навчальних закладах м. Києва” тощо) та матеріалів газети “Южный край” свідчить, що студентська молодь університетів України другої половини ХІХ — початку ХХ ст. активно започатковувала та розвивала студентське самоврядування, яке в дослідженні виділено окремим напрямом просвітницько-педагогічної роботи. Студентське самоврядування мало значні можливості для формування організаційних умінь і навичок майбутнього фахівця, комунікативних якостей особистості. Рушійною силою розвитку студентського самоврядування були такі чинники: незадоволення студентства організацією навчального процесу в університетах, стосунками з професорсько-викладацьким складом, прагнення студентської молоді брати активну участь у різних сферах життя університетів, а також зростання її громадської свідомості.

Над проблемами розвитку студентського самоврядування працювали інститути старост, ради старост, Виконавчі комітети, ради студентських (курсових) представників, ради студентських старост, Партія академічного порядку студентів Київського університету.

На значному фактичному матеріалі проілюстровано, що з метою розвитку студентського самоврядування проводилося колективне обговорення і прийняття рішень з питань життя навчального закладу, здійснювався студентський контроль за навчальним процесом, розв’я-зувалися окремі питання навчального процесу, поширювався академізм в навчальних закладах, активізувалася участь студентів в органах управ-ління університетом.

У дослідженні показано, що в другій половині ХІХ ст. студентська молодь університетів України активно використовувала у своїй діяльності форми студентського самоврядування, зокрема сходки. Виборні старости обиралися студентством на демократичних засадах і були на практиці посередниками між викладачами та студентами в розв’язанні академічних питань. Але за документами Міністерства народної освіти старости мали право вирішувати лише фінансові питання і в зв’язку з академічною діяльністю були заборонені (1861 р.). Незважаючи на це й маючи підтримку професорсько-викладацького складу, інститут виборних старост як орган студентського самоврядування в 90-х рр. XIX ст. був реорганізований у ради старост, які займалися академічними питаннями і постанови яких мали більший авторитет, ніж окремих старост.

Проведене дослідження свідчить, що на базі інституту старост та їхніх рад з’явилися Виконавчі комітети — перехідні організації до рад студентських (курсових) представників. Надбання цих рад — демо-кратичність, колегіальність, пропорційність системи виборів — були якісно новим кроком у розвитку студентського самоврядування. У роботі як яскравий приклад студентського самоврядування показано діяльність Партії академічного порядку, заснованої в 1906 р. у Київському університеті. Створення та різнопланова робота Партії академічного порядку мала широкий резонансний вплив на студентську молодь в цілому. Найбільш активні партійці виступили з ініціативою проведення з’їзду студентів-академістів Росії (1912 р.), в якому активну участь брали студенти Харківського та Київського університетів.

У дисертації відзначається, що зайва зацікавленість студентством політикою гальмувала розвиток форм студентського самоврядування.

Аналіз історико-педагогічних матеріалів дозволяє стверджувати, що прояви елементів студентського самоврядування — розробка статутів, проведення засідань, обрання органів управління та контроль за їх діяльністю, розподіл коштів кас взаємодопомоги, заснування студентами недільних шкіл, організація в них навчального процесу, співпраця громад з радами професорів — мали місце в просвітницько-педагогічній роботі майже всіх студентських громадських організацій.

Встановлено, що студентські організації, враховуючи соціальний статус студентства, активно займалися фінансовою допомогою студентам. Для цього з ініціативи студентської молоді на початку 60-х рр. ХІХ ст. були створені спеціальні організації — каси взаємодопомоги. До 80-х рр. ХІХ ст. каси діяли нелегально і займалися виключно фінансовими питаннями: розробляли і впроваджували в життя ефективні й оригінальні форми всебічної матеріальної підтримки малозабезпеченого студентства — надання бідним студентам позики без повернення та заможнім — з поверненням за умови сплати 6 за рік, фінансово підтримували студентські бібліотеки. Кошти кас складалися зі студент-ських грошей (студентські внески, прибутки зі студентських вистав, відсотки від позик) та з грошей викладачів (пожертвування професорів, приватних осіб, прибутки з публічних лекцій). Але заборона студентських громадських організацій статутом 1884 р. призвела до нелегального становища кас, що, відповідно, відобразилося і на змісті їхньої роботи, пріоритетним у якій стало фінансування різних за полі-тичним забарвленням студентських сходок та демонстрацій.

На початку ХХ ст. політику широкої фінансової підтримки малозабезпеченого студентства проводили Фінансова комісія (Київський університет, 1906 р.), Професійна спілка студентів-юристів, Товариство взаємодопомоги філологів, природознавців і математиків (Хар-ківський університет, 1909 р.). Дані організації влаштовували вечори, концерти, спектаклі, публічні лекції, а також отримували кошти від місцевих благодійних фондів.

Таким чином, результати дослідження свідчать, що просвітницько-педагогічна діяльність, яка проводилася гуртками з навчальних дисциплін, організаціями національно-просвітницької, педагогічної спрямованості та студентського самоврядування завдяки різноманітним формам сприяла вдосконаленню навчального процесу вищої школи, всебічному розвитку особистості студентства (формування світо-гляду, набуття знань, виховання професійних якостей), залученню студентів до наукової роботи, ефективному співробітництву студентської молоді і професорсько-викладацькому складу університетів, поширенню просвітництва серед широких верств населення.

У дисертації показано, що на сучасному етапі розвитку національної вищої школи теоретичні ідеї та практичний досвід просвітницько-педагогічної діяльності студентських громадських організацій університетів України другої половини ХІХ — початку ХХ ст. може бути творчо використаним:—

в організації гуртків, в яких би студенти не лише розширювали власні знання, а й набували навичок майбутньої професійної діяльності;—

у створенні студентських культурно-просвітницьких організацій, які б основним завданням мали пробудження національної свідомості молоді та виховання патріотизму на базі навчально-виховної діяльності;—

з метою поширення студентського самоврядування у діяльності рад старост, Узгоджувальних комісій, у заснуванні та діяльності студентських кас взаємодопомоги, в організації бюро з питань праце-влаштування студентів;—

у роботі студентських редакційних колективів;—

під час проведення конференцій та з’їздів студентських організацій з метою обговорення різноманітних проблем студентської молоді.

Висновки

У дисертаційному дослідженні теоретично узагальнено та подано нові підходи до висвітлення просвітницько-педагогічної діяльності студентських громадських організацій університетів України другої половини ХІХ — початку ХХ ст.

1. Виявлено умови створення студентських громадських організацій та проведення їхньої просвітницько-педагогічної діяльності: соціаль-но-політичні-— криза феодально-кріпосної системи, поширення капіталістичних відносин, прагнення уряду зберегти станово-класову сутність устрою; освітні та культурні — потреба в професійно підготовлених працівниках, перешкодження розвитку української культури та української національної школи.

2. Виявлено та обґрунтовано етапи просвітницько-педагогічної діяльності студентських громадських організацій.

Перший етап (1863—1901 рр.) — етап створення організацій студентства (гуртки, українські студентські громади, хлопоманівські гурт-ки, земляцтва, бібліотеки-читальні, гуртки студентів-недільників, Союзні ради, інститут курсових старост, ради старост, каси взаємодопомоги), які діяли переважно нелегально. Для цього етапу характерним є організація та проведення просвітницько-педагогічної роботи переважно серед студентської молоді, заснування студентами недільних шкіл та здійснення просвітницької діяльності серед учнів цих шкіл.

Другий етап (1901—1917 рр.) — етап кількісного зростання органі-зацій студентської молоді (гуртки з навчальних дисциплін, громади, земляцтва, бібліотеки-читальні, Центральні студентські органи, Коа-лі-ційні ради та комітети, Виконавчі комітети, ради студентських (курсових) представників, ради студентських старост, Узгоджувальні комісії, Партія академічного порядку студентів Київського університету, каси взаємодопомоги) та їх легалізації. Ознаками цього етапу є проведення масових просвітницьких заходів серед студентства та населення, поява організацій політичного спрямування, розширення змісту просвітницько-педагогічної діяльності і відповідно нових форм роботи.

3. Охарактеризовано просвітницько-педагогічну діяльність студент-ських громадських організацій університетів України другої половини ХІХ — початку ХХ ст.

3.1. Визначено напрями просвітницько-педагогічної роботи органі-зацій студентства (поглиблення наукових знань студентів, формування національної свідомості молоді, підвищення освітнього рівня населення, розвиток студентського самоврядування).

3.2. Розкрито зміст просвітницько-педагогічної діяльності студент-ських громадських організацій (національно-патріотичне виховання, збереження та поширення серед широких верств населення національних традицій українського народу, підготовка, заслуховування та обговорення рефератів науково-пізнавального характеру, участь у вирішенні окремих питань навчального процесу в університетах, створення бібліотек і секцій у студентських громадських організаціях та робота їх, співпраця з професорсько-викладацьким складом щодо створення навчальних науково-методичних посібників; власна видавнича діяльність — випуск студентських журналів, газет та листівок, організація й проведення народних читань та публічних лекцій для населення, участь студентства в органах управління університетами, співробітництво з організаціями свого університету та іншими вищими навчальними закладами України, надання фінансової підтримки малозабезпеченим членам організацій, проведення різноманітних політичних акцій).

3.3. Узагальнено форми просвітницько-педагогічної діяльності: реферати, лекції, бесіди, диспути, екскурсії, ділові та рольові ігри, спортивні свята та змагання, тематичні вечори, вечори відпочинку, народні читання, курси для підготовки молоді до вступу в університет, різні види практик, з’їзди, демонстрації, страйки.

4. Показано, що отримані результати дослідження можуть бути творчо використані у практичній діяльності різноманітних студентських організацій та органів студентського самоврядування, у ході проведення просвітницько-педагогічної роботи серед студентської молоді та населення, у підготовці навчально-виховних заходів серед студентства, а також у процесів вивчення педагогіки, історії педагогіки, педагогіки вищої школи, у розробці спецкурсів та спецсемінарів, здійсненні керівництва курсовими та дипломними роботами.

Дисертація не вичерпує всіх питань просвітницько-педагогічної діяльності студентських громадських організацій університетів України у другій половині ХІХ — початку ХХ ст. Вимагають подальшого дослідження: діяльність студентських громадських організацій у педагогічному напрямі та розвиток студентського самоврядування, видавнича й фінансова діяльність студентських громадських організацій, а також зв’язки між студентськими громадськими організаціями навчальних закладів різних регіонів України.

Основні результати дисертаційного дослідження висвітлено в таких публікаціях автора:

1. Черкасова С.О. Деякі питання діяльності українських студентських Громад (початок ХХ ст.) // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи. — Харків: ХДПУ, 1998. — Вип. . — С. —136.

2. Черкасова С.О. До питання виникнення та розвитку студентського самоврядування у вищих навчальних закладах України (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.) // Професійна освіта: теорія і практика. — Харків, 1999. — № (9). — С. —167.

3. Черкасова С.О. До питання діяльності українських студентських Громад (початок ХХ ст.) // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи. —Харків: ХДПУ, 2000. — Вип. . — С. —72.

4. Черкасова С.О. Перший всеросійський загальностудентський академічний з’їзд // Педагогіка та психологія. — Харків: ХДПУ, 1999. — Вип. . — С. —109.

5. Черкасова С.О. Розвиток та діяльність студентських громадських організацій Західної України (кінець ХІХ — початок ХХ ст.) // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи. — Харків: ХДПУ, 1998. — Вип. . — С. —141.

6. Черкасова С.О. Станово-класова структура студентства вищих навчальних закладів України (кін. ХІХ — поч. ХХ ст.) // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи. — Харків: ХДПУ, 1998. — Вип. . — С. 218—222.

7. Черкасова С.О. Студентське самоврядування як один із напрямків професійної підготовки майбутнього вчителя (історичний аспект) // Збірник доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції “Професійно-педагогічна підготовка вчителя початкових класів”. — Полтава: ПДПУ ім. В.Г. Короленка, 2000. — С. 51—53.

8. Черкасова С.О. Українські студентські Громади як осередок національної самосвідомості студентської молоді України (кін. ХІХ — поч. ХХ ст.) // Університетські читання, присвячені 70-річчю Харків-ського державного технічного університету будівництва та архітектури “Будівництво та архітектура — погляд у ХХІ ст.”. — Харків, 2000. — С. —32.

АНОТАЦІЇ

Черкасова С.О. Просвітницько-педагогічна діяльність студентських громадських організацій університетів України (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.). — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 — загальна педагогіка та історія педагогіки. — Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Ско-вороди, Харків, 2001.

На основі вивчення історико-педагогічної літератури й архівних матеріалів у роботі проаналізовано соціально-політичні, освітні та культурні умови виникнення студентських громадських організацій, встановлено динаміку їхнього розвитку.

У дисертації виявлено та обґрунтовано етапи і розкрито зміст просвітницько-педагогічної діяльності студентських громадських організацій університетів України другої половини ХІХ — початку ХХ ст., визначено та схарактеризовано її напрями, узагальнено форми, досвід роботи, показано шляхи творчого його використання в сучасній національній вищій школі.

Ключові слова: студентські громадські організації, просвітницько-педагогічна діяльність, корпоративні права, гуртки, громади, студент-сь-ке-самоврядування.

Черкасова С. А. Просветительско-педагогическая деятельность студенческих общественных организаций университетов Украины (вторая половина ХІХ — начало ХХ в.). — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 — общая педагогика и история педагогики. — Харьковский государственный педагогический университет им. Г.С. Сковороды, Харьков, 2001.

В исследовании раскрыто суть понятий “студенческие общественные организации” и “просветительско-педагогическая деятельность”, рассмотрены социально-политические, культурные и организационные условия создания и развития студенческих общественных организаций, раскрыто содержание, определено и охарактеризовано направления, выявлено и обосновано этапы, обобщено формы просветительско-педагогической деятельности студенческих общественных организаций.

Показано, что на просветительско-педагогическую деятельность студенческих общественных организаций значительное влияние оказывали общественно-политическое и общественно-педагогическое движения, реформы высшей школы, демократические изменения в составе студенчества. Показано, что юридической базой деятельности студенческих общественных организаций были университетские уставы, которые регламентировали их работу, и правила для студентов, постановления, распоряжения, циркуляры Министерства народного образования, которые содержали подробные инструкции по организационным вопросам работы студенческих общественных организаций.

В ходе научного поиска установлено, что легализация студенческих общественных организаций осуществилась в 1901 г. в виде “Временных правил организации студенческих учреждений в высших учебных заведениях ведомства Министерства Народного Просвещения”. В связи с этим в исследовании выявлено и обосновано два этапа просветительско-педагогической деятельности студенческих общественных организаций: первый — 1863—1901 гг. (этап создания студенческих общественных организаций, которые работали в основном нелегально), второй — 1901—1917 гг. (этап количественного пополнения организаций и их легализации).

Охарактеризовано следующие направления просветительско-педагогической деятельности: углубление научных знаний студентов, формирование национального сознания, повышение грамотности населения, развитие студенческого самоуправления.

Показано, что содержанием деятельности по углублению научных знаний студентов, которая осуществлялась кружками по учебным дисциплинам, а также украинскими студенческими громадами, библиотеками-читальнями, землячествами, было обсуждение популярных научно-литературных и социально-экономических теорий, подготовка, заслушивание и дискуссирование рефератов научно-познавательного характера, работа библиотек и секций при организациях, издательская деятельность, финансовая поддержка малообеспеченных членов студенческих общественных организаций.

Подчеркнуто, что внимание громад, хлопомановских кружков, землячеств, а также библиотек-читален, Союзных советов, Центральных студенческих органов сосредотачивалось на национально-патриотическом воспитании, работе по формированию гражданственности и мировоззрения студентов, деятельности по сохранению национальных традиций укра-ин-ского народа и ознакомлении с ними населения, проведении тематических вечеров и вечеров отдыха, разнообразных политических акций.

Важным направлением просветительско-педагогической деятельности студенческих общественных организаций являлось повышение образовательного уровня населения, что являлось основным в деятельности кружков студентов-воскресников, а также