Національна академія наук України

Інститут української мови

ДЯДЮРА Галина Миколаївна

УДК 811.161.2-38'276.6:001

ФУНКЦІОНАЛЬНІ ПАРАМЕТРИ ОБРАЗНОСТІ

В НАУКОВОМУ СТИЛІ

(на матеріалі текстів природничих та технічних наук)

10.02.01 – українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі української мови та загального мовознавства Черкаського інженерно-технологічного інституту, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник – доктор філологічних наук Непийвода Наталія Федорівна, Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри мови та стилістики

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук, професор Мойсієнко Анатолій Кирилович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри сучасної української мови – кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник Симоненко Людмила Олександрівна, Інститут української мови НАН України, провідний науковий співробітник відділу термінології та ономастики

Провідна установа – Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, кафедра української мови, Міністерство освіти і науки України, м. Харків

Захист відбудеться “30” січня 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.173.01 при Інституті української мови НАН України (01001, м.Київ, вул. М.Грушевського, 4).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім.. О.О.Потебні та Інституту української мови НАН України (01001, м.Київ, вул. М.Грушевського, 4).

Автореферат розіслано 28 грудня 2001 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук Самойлова І.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми зумовлена зростанням ролі науки в сучасному суспільстві. Відомо, що мова віддзеркалює позамовну дійсність: той стиль, який обслуговує пріоритетну суспільну сферу, впливає на інші стилі і на мову в цілому. Тому процеси, які відбуваються в мові науково-технічної літератури, стали предметом дослідження багатьох українських мовознавців. Семантичні явища в українській термінології висвітлено у працях В.Перебийніс, Т.Панько, Л.Симоненко, Г.Мацюк, О.Марцинківської, В.Овчаренко, Т.Лагутіної, Б.Михайлишин та інших; структуру наукового тексту розглянуто в монографії А.П.Коваль; функціонально-стилістичний аналіз мови науково-технічної літератури поданий у монографії Н.Непийводи.

Серед проблем наукового стилю особливо вирізняється проблема використання образних елементів. Характеристика метафори і метонімії як засобів формування української термінології була об'єктом наукових розвідок Г.Краковецької, І.Кочан, Н.Родзевич. Увага українських дослідників спрямована на функціональні особливості образних засобів: у працях О.Кадомцевої описано вживання метафори у філософському тексті, у роботі Г.Краковецької проаналізовано номінативні метафори тощо.

Сучасне мовознавство і суміжні дисципліни особливу увагу звертають на співвідношення процесів мислення й відображення їх у писемній продукції, на з'ясування механізмів породження і сприйняття мовних одиниць різних рівнів. Образне осмислення навколишньої дійсності є одним із способів створення наукової картини світу, а також дієвим способом пізнання. Тому й виникла потреба дослідити особливості функціонування образних засобів, залучивши до аналізу досягнення когнітивної лінгвістики (праці Р.Гаскела, Е.МакКормака, М.Блека, Н.Гудмена, І.Штерн, Н.Арутюнової, В.Гака, С.Гусєва, В.Телії та інших). Спеціальних досліджень з питань образних засобів наукового стилю на основі розширення функціонального підходу через когнітивне осмислення мовних явищ в українському мовознавстві до цього часу ще не було.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження має безпосередній зв'язок з науковими розробками кафедри української мови та загального мовознавства Черкаського інженерно-технологічного інституту. Тема дисертації становить частину загальної держбюджетної теми "Мова української науково-технічної літератури", над якою працювали члени кафедри протягом 1992-1994 років, досліджуючи функціонування мовних засобів різних рівнів у текстах природничих і технічних дисциплін.

Мета роботи. На основі аналізу функціонування образних одиниць у сучасних природничих і технічних текстах установити основні параметри образності як когнітивного, комунікативного, діяльнісного і стилетвірного засобу наукового стилю. Досягнення основної мети передбачає виконання таких завдань:

1. Виявити і проаналізувати в сучасних природничих і технічних текстах образні елементи, визначити підґрунтя образності, її роль у формуванні наукового знання і в спілкуванні науковців у галузі природничих і технічних наук.

2. Здійснити класифікацію образних засобів на основі вивчення й узагальнення наявних у сучасній мовознавчій літературі класифікацій.

3. Визначити особливості функціонування образних компонентів різних типів у сучасних природничих і технічних текстах.

4. Дослідити й описати функціонування образних засобів у текстах новітніх галузей знання – фізики елементарних частинок та інформатики й обчислювальної техніки, – де сукупність виражальних засобів (у тому числі й образних) перебуває у стадії становлення.

5. Провести експериментальне дослідження сприймання образних засобів різними групами реципієнтів.

6. Проаналізувати позамовні чинники функціонування образних засобів та їх вплив на розвиток чи стирання образності в конкретних одиницях різних рівнів.

7. Здійснити функціональний аналіз образних засобів у наукових текстах різних типів і жанрів. Обґрунтувати доцільність введення образних одиниць у науковий виклад, показавши способи введення їх до наукових текстів.

Отже, об'єктом дослідження є образні засоби наукового стилю, а предметом дослідження – особливості функціонування образних засобів у сучасних природничих і технічних текстах.

Методи дослідження. Для аналізу природничих і технічних текстів застосовано функціонально-стилістичний метод, який передбачає вивчення мови в умовах її використання. Образні засоби різних видів, характерні для наукового викладу, досліджено за допомогою описового і порівняльного методів. Характеристику термінів, утворених шляхом образного переосмислення загальновживаних лексем, здійснено методом компонентного аналізу. Для з'ясування діяльнісних характеристик образності проведено соціолінгвістичний експеримент щодо сприймання образності мовцями різних категорій. Аналіз використання образних засобів у текстах різних типів і жанрів здійснено описовим методом.

Джерела фактичного матеріалу. Експериментальною основою дослідження є праці в галузі природничих і технічних наук – В.Бондарчука (геологія), В.Височанського (інформатика), С.Гончаренка (фізика); тексти фахових словників – "Фізичного словника" І.Біленка, "Біологічного словника" за ред. К.Ситника, О.Горбачевського, "Російсько-англо-українського словника з інформатики та обчислювальної техніки" В.Карачуна та інших, "Енциклопедії кібернетики" за ред. В.Глушкова; підручники і посібники для вищої школи – "Фізика з використанням обчислювальної техніки" В.Казанського, "Основи квантової механіки" І.Юхновського тощо. Усього проаналізовано понад 4500 образних засобів різних рівнів, що дало змогу виявити їхні функціональні особливості.

Наукова новизна одержаних результатів. Визначено й описано в дисертації такі функціональні параметри образності наукового стилю: параметр когнітивного зв'язку, комунікативний і діяльнісний параметри, параметр стилістичного розмежування тексту та параметр індивідуального стилю.

Показано, що гносеологічний образ, створений на основі зіставлення пізнаваних понять з пізнаними, відображає сукупність асоціативних зв'язків між елементами когнітивної моделі. Доведено, що парадигматична образність є складником концептуальної картини світу; образність такого типу, беручи участь у формуванні наукового знання, функціонально відрізняється від образності синтагматичної, притаманної художньому тексту. Відмінність виявляється головним чином у більшій об'єктивності парадигматичної образності порівняно з індивідуальним характером образності синтагматичної. Виявлено, що образні елементи наукового стилю, зокрема терміни, утворені шляхом метафоризації, можуть впливати на вибір пов'язаних з ними в тексті нетермінологічних засобів і таким чином зумовлювати утворення образного контексту.

У дисертації дістало подальший розвиток питання поділу образних засобів на групи, доповнено класифікацію їх: вперше описано таке мовне явище, як безаналогійні метафори. Водночас доведено, що сприймання мовної одиниці як образу чи не-образу залежить від мовців (їхнього інтелектуального рівня), соціальної ситуації (рівня розвитку суспільства), особливостей перебігу комунікативного процесу (налаштованості реципієнта на сприймання слова чи поняття).

У роботі показано, як інтегративність наук, а відтак і помітна "гуманізація" традиційно "точних", "строгих" галузей знання зумовила семантичне наближення наукових понять до сфери буденного життя людини.

Досліджуючи функціонування образних засобів у наукових текстах різних стилів і жанрів, ми дійшли висновку про те, що науково-популярний стиль віддзеркалює особливості функціонування категорії образності у власне науковому стилі, більше того – він "проявляє", експлікує їх. Виявлено й доведено на прикладах, що, незважаючи на тяжіння наукової мови до стереотипізації, індивідуальний стиль визначних науковців відзначається специфікою використання мовних одиниць загалом й образних засобів зокрема.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що встановлені й описані функціональні параметри образності доповнюють знання про науковий стиль, а також знання про гносеологічний образ та його роль у створенні концептуальної картини світу. Методика аналізу образних засобів наукового стилю (зокрема соціолінгвістичний експеримент) може бути застосована в інших стилях сучасної української літературної мови. Дисертаційна робота розкриває перспективи для подальшого дослідження стилів з метою пізнавально-комунікативного пояснення мовних явищ.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження слугуватимуть удосконаленню мови української науково-технічної літератури. Ілюстративний матеріал можна буде використовувати для створення підручників і посібників зі стилістики, для розробки курсу лекцій з української мови на факультетах негуманітарного профілю. Вивчення образних засобів наукової мови сприятиме утвердженню україномовного наукового стилю.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження оприлюднено на Міжнародній науковій конференції "Проблеми утвердження і функціонування державної мови в Україні" (Київ, 1996 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Соціально-педагогічне забезпечення гуманітарної освіти спеціаліста технічного профілю" (Черкаси, 1999 р.), науковій конференції "Українська мова: з минулого в майбутнє" (Київ, 1998 р.), Міжнародній конференції "Українська термінологія і сучасність" (Київ, 2001 р.), а також на засіданні відділу стилістики та культури мови Інституту української мови Національної Академії наук України (травень 2001 р.).

Публікації. Основний зміст відображено у 10-ти публікаціях: 7-ох статтях і 3-ох матеріалах конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури, що нараховує 235 найменувань, списку джерел фактичного матеріалу (46 одиниць). Повний обсяг тексту дисертації – 213 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано вибір теми дослідження та її актуальність, сформульовано мету і завдання роботи, визначено об'єкт і предмет дослідження, окреслено наукову новизну та практичну цінність отриманих результатів.

Перший розділ "Образні компоненти в системі виражальних засобів наукового стилю (два підходи до проблеми)" присвячений зіставному аналізові традиційного і когнітивного підходів до функціонування образних засобів у науковому стилі. Основою традиційного підходу є думка про те, що образність не властива науковому стилеві і може виступати тут лише як допоміжний засіб. Це пояснюють специфікою наукової сфери, яка і спричиняє особливі риси наукової мови – об'єктивність, узагальненість, абстрактність і підкреслену логічність (М.Кожина).

Функціональна різниця властива самому характерові художнього і наукового мислення як різних способів пізнання дійсності. Функція наукового мислення полягає в усвідомленні світу через його логічне освоєння, функція ж художнього мислення – в усвідомленні світу шляхом творчого відтворення. У науковому мисленні творча фантазія дає поштовх рухові думки, уможливлюючи утворення абстрактних понять у всезагальних формулах. У художньому мисленні творча фантазія створює художнє ціле, формуючи образи і символи – конкретні й водночас багатозначні. Науковий стиль потребує точної назви предмета, а художній – прикрашеного вказування ознак. Для науки важливим є загальне, тут ігноруються випадкові риси, які бувають безцінними для поезії (Н.Разінкіна). Науковий текст зорієнтований на оптимальне, автоматичне сприймання змісту повідомлення. Це відрізняє його від художнього твору, де автор прагне продемонструвати свою індивідуальність, привернути увагу не лише до змісту, а й до форми (Б.Гавранек).

У наукових творах свідомо уникають прихованої образності, оскільки вона породжує зайві асоціації, утруднює розуміння сутності. Епізодичну появу образних засобів у науковому стилі пояснюють взаємовпливом стилів. Образи використовують для формулювання наукових понять (Л.Кутіна, О.Митрофанова), у нових галузях знання, у тих частинах тексту, де викладено не власне наукові дані (у відступах, наприклад), а також у науково-популярних творах. Використання засобів образності в науковому тексті принципово відрізняється від їх використання у художній літературі: у художньому творі метафора – це важливий елемент системи образів; у науковій мові багато (а серед них і метафора) виступають у допоміжній функції – для пояснення, популяризації; вони є своєрідними інструкціями, не зв'язаними із загальною мовленнєвою системою; їх використовують як прикрасу; вони є чужорідними елементами і вживаються не гармонійно до стилю, а всупереч йому (М.Кожина).

Уявлення про другорядність категорії образності в науковому стилі можна вже віднести до застарілих. У цьому переконують новітні дослідження з когнітивної лінгвістики, в яких мову розглядають як інструмент пізнання, а метафору – як один з механізмів мислення.

Науковці довели, що процес пізнання передбачає залучення образного мислення. На етапі індивідуальної роботи відбувається інтеріоризація понять, тобто створення набору чуттєвих образів, за допомогою яких учений з'ясовує для себе зміст використовуваних ним понять. На етапі колективного освоєння знання чуттєві образи трансформуються в логічну когнітивну модель, придатну для представлення її до колективного обговорення (С.Гусєв). Когнітивний підхід дає змогу переглянути уявлення про природу теоретичного знання, про роль мовних засобів у пізнанні, про співвідношення мови і мислення. Спираючись на праці таких філософів, як Г.Лейбніц, І.Кант, Ф.Шеллінг, Г.Фреґе, науковці по-новому підходять до розв'язання цих традиційних для мовознавства проблем.

Метафора і її роль у пізнанні викликають дедалі більший інтерес у представників різних філософських, логічних, лінгвістичних, риторичних та інших шкіл. У дисертації проаналізовано когнітивні теорії Н.Хомського, Н.Гудмена, Р.Гаскелла, Е.МакКормака, Дж.Лакоффа, М.Джонсона, А.Баранова, Ю.Караулова та В.Гака.

Новий погляд на метафору став відправним пунктом досліджень у цілому ряді лінгвістичних праць. При цьому в межах традиційних лінгвістичних концепцій, завдяки яким було здійснено багатоаспектний аналіз метафори, остаточно сформувалося коло тих питань, розв'язання яких стає можливим лише на сучасному етапі розвитку теорії мови. Усвідомлення того, що метафора – це явище семантики і продукт прагматики, психологічний і когнітивний феномен, дало змогу по-новому підійти до з'ясування ролі та місця образних засобів у науковій діяльності і в реальному продукті цієї діяльності – науковому тексті.

У другому розділі "Функціональне призначення образних компонентів наукового стилю (параметр когнітивного зв'язку)" зроблено аналіз когнітивних зв'язків, які зумовлюють використання образних засобів. Функціональні параметри образності – параметр когнітивного зв'язку і комунікативний параметр – відображають сутність двох етапів пізнавального процесу: етапу осягнення дійсності науковцем і етапу передачі результатів досліджень іншим ученим. На першому етапі більше виявляються когнітивні характеристики образних засобів, на другому – комунікативні. Однак зрештою вони спільно забезпечують складний процес створення наукової картини світу.

У розділі доведено, що основою образності виступає, як правило, аналогія – схожість предметів чи явищ за якимись ознаками. Мисленнєва операція (встановлення схожості) веде до перенесення знання про вже пізнаний об'єкт на об'єкт досліджуваний, ще не пізнаний, пізнаваний. Так відбувається по суті перенесення інформації з одного предмета на інший.

Залежно від функціональної ролі у процесі наукового пізнання (ступені достовірності висновків, зроблених за аналогією) виділено аналогії трьох типів: безумовна (строга), умовна (нестрога) і проста (неповна) (за класифікацією О.Зарецької).

Безумовна, або строга, аналогія лягла в основу такого, наприклад, слововживання: "Універсальним, єдиним у живій природі паливом є аденозинтрифосфорна кислота (АТФ), здатна гідролізуватися у живому організмі з виділенням енергії". На основі безумовної аналогії в науковій мові усталилися певні словосполучення, які, хоч і не є ще термінами, однак активно вживаються в текстах, наприклад: атоми з недобудованими оболонками. Інші словосполуки, утворені на основі безумовної аналогії, вже увійшли до складу терміносистем: електронна оболонка; теорія суперструн; еволюційний годинник; репресія ферментів; вимушені коливання; молекулярний ланцюжок; вільний пробіг молекул.

Другий різновид аналогії – умовна, або нестрога, аналогія – теж досить широко представлений у сучасних наукових текстах. Умовність зіставлення добре видно у фізичному терміні тунельна емісія – ніяких тунелів у звичайному розумінні в мікросвіті немає. Явище емісії конкретизували прикметником тунельна за аналогією зі звичайним тунелем: спостерігач бачить, як, наприклад, авто зникає в тунелі, а потім з'являється десь в іншому місці (на виході з тунелю). Схожість тут доволі умовна, приблизна – одне явище віддалено нагадує (і лише зовнішніми виявами) інше. До умовних аналогій належать такі, як асоціація молекул, ажурне розміщення молекул, поглинання глюонів, магнітні кола, магнітний опір, ударна хвиля, стрибок ущільнення, метод лежачої краплі, форма плаваючої крапки тощо.

Третій різновид аналогії – проста, або неповна, аналогія. Прості аналогії в основі мають звичайні, побутові явища, з якими зіставляють наукові поняття: мертвий час гвинтів, мертвий час лічильників – гвинт уже рухається по колу, а поздовжнього руху окуляра ще немає. Те саме і з лічильником (аналогія зі сном – прилад ще не працює, "спить", у нього "мертвий час"). На основі простих аналогій утворено такі терміни, як ярмо; петля гістерезису; зшивання тупих кінців ДНК; вузол – переплетіння ниток ДНК; міжзональні нитки – специфічні хромосоми; потенціальний бар'єр; розпад протона; червоне зміщення.

Мовним втіленням аналогії є образні засоби різних типів. Утворення образу проходить за кілька етапів. На першому етапі відбувається зіставляння двох понять і відповідно слів, які позначають ці поняття. Проте далі для різних одиниць перспектива виявляється різною: частина слів і словосполучень проходить цей шлях від початку до кінця: порівняння > образне вживання > переносне вживання > переносне значення > пряме значення; інші ніби зупиняються на якомусь етапі. Незважаючи на різну здатність мовних одиниць до образного переосмислення, загальна функціональна ознака образності наукового стилю полягає в тому, що когнітивний образ, створений на основі зіставлення пізнаваних понять з пізнаними, відображає сукупність асоціативних зв'язків між елементами когнітивної моделі.

Порівняння як мовне втілення аналогії має в сучасних текстах кілька форм вираження. У дисертації проаналізовано способи передачі логічної операції зіставлення і протиставлення (словотвірний: алголоподібні мови, псевдомова, квазічастинки, антиречовина; лексико-семантичний: "Гіроскоп – … обертається навколо вільної осі… Своєрідними гіроскопами є планети…"; для порівняння, порівняно з, можна порівняти з, асоціюється з; аналогічний (аналогічно, за аналогією), схожий, у вигляді, є чимось на зразок; на відміну від, не так, як…, а…; не слід уявляти як…, протилежний, інший, інакший, відрізнятися), а також наведено синтаксичні конструкції, у складі яких виступають порівняння, – порівняльні звороти, підрядні речення, описові конструкції. Порівняння виконують тут переважно функцію пояснення. Образні порівняння трапляються в сучасних текстах нечасто: "Час дії паливного елемента не обмежений його розмірами, бо потрібні для реакції хімічні речовини можна подавати до нього, як паливо в піч, з відповідного сховища".

Метафори у природничих і технічних текстах (комунікативний параметр). У цьому параграфі узагальнено погляди мовознавців на механізм метафоризації (проаналізовано порівняльно-зіставну концепцію метафори С.Гусєва і В.Телії, теорію інтеракції М.Блека й А.Річардсона, концепції А.Баранова, Н.Арутюнової та інших): механізм утворення образу полягає в перенесенні найменування того чи іншого предмета (явища) на інший предмет (явище) на підставі їхньої схожості за різними ознаками (від зовнішнього вигляду до враження, яке вони викликають); необхідною умовою образного переосмислення є наявність певної спільної ознаки – основи порівняння, яке відіграє роль своєрідної зв'язки між двома предметами думки – називаним поняттям і поняттям, названим раніше; ті сутності, які беруть участь у процесі утворення образу, можуть бути представлені у вигляді двох взаємозв'язаних в єдине ціле, структурованих семантичних полів; при утворенні образу здійснюється взаємодія полів, на ділянці пересікання яких виникає спільне асоціативне поле; в утворенні образу беруть участь різні "шари" (фрагменти) лексичного значення слова.

Серед класифікацій метафори, які ґрунтуються на різних підходах (проаналізовано класифікації Дж.Лакоффа і М.Джонсона, А.Авелічева, Г.Буша, В.Петрова), виділено дві – функціональну класифікацію Н.Арутюнової (вона розглядає метафори чотирьох типів: номінативні, образні, когнітивні та генералізуючі) та класифікацію І.Штерн (метафори поділено на три типи: номінативні, когнітивні й образні). Саме ці класифікації взято за основу в дослідженні, але у дещо зміненому вигляді: крім номінативних, когнітивних і образних метафор, виділено ще й концептуальні та безаналогійні метафори.

Номінативні метафори. До номінативних метафор належать терміни, утворені шляхом образного переосмислення загальновживаних слів. Номінативні метафори ґрунтуються: на безумовній аналогії (їх найбільше – так забезпечується належна вмотивованість термінів): молекулярний ланцюжок; теорія суперструн, час життя, формула математичного сподівання, рівноплечі терези тощо; на простій аналогії: клин, ребро, ядро, ярмо, петля гістерезису, вузол, міжзональні нитки; на умовній аналогії: метод лежачої краплі, форма плаваючої крапки, біжуча хвиля, стояча хвиля.

Для аналізу номінативних метафор застосовано метод суцільної вибірки: із терміносистеми інформатики та обчислювальної техніки, яка охоплює понад 15 тисяч термінів, виділено й проаналізовано одиниці, утворені шляхом переосмислення загальновживаних слів на основі подібності функцій чи зовнішніх характеристик: вікно, вузол, гілка, глухий кут, гніздо, голка, ґратка, дерево, кишеня, котушка, крок, латка, магазин, магістраль, мандат, маршрут, мишка, мішень, палітра, пароль, петля, порт, пошта; на позначення спеціальних понять використовують велику кількість загальновживаних слів з центральною семою дії, процесу і похідних від них: зависати, зависнути, зависання, запам'ятати, запам'ятовувальний, запам'ятовуваний, запам'ятовування, запам'ятовувати, захист, захистити, захищати, захищений; у термінах на позначення виконавця дії образне переосмислення полягає в наданні властивостей людини механізмам та їхнім частинам (персоніфікація): диспетчер, архіватор, архітектор, розпізнавач, сортувальник, ущільнювач, запам'ятовувач, нагромаджувач, оброблювач, обробник.

Більшість термінів утратила образний ореол, однак є й такі, образність яких досить відчутна : демон, "латка", мишка, "сміття", "хвіст", комірка, шина, ім'я, гілка, дерево тощо.

Концептуальні метафори. Різновидом номінативних метафор є метафори концептуальні, які охоплюють терміни, утворені шляхом переосмислення термінів інших галузей знання. Концептуальна метафора являє собою явище, яке формується не в мові, а в мисленні – завдяки його здатності встановлювати аналогії між гетерогенними сутностями різної природи, в результаті чого людина концептуалізує одну ментальну сутність у термінах іншої. Причому функція метафор полягає не в тому, щоб охарактеризувати певний концепт, а в тому, щоб висвітлити окремі аспекти його. Коли термін переходить з однієї системи знань до іншої, науковці усвідомлюють його умовність. Але ця умовність уможливлює застосування образної назви для позначення нового поняття. Наприклад: "Енергія водневого атома є виродженою (із ступенем виродження 2n2)". Виродження у фізиці не те саме, що в біології чи медицині. У фізиці це певний стан, коли значення якоїсь характеристики (у наведеному прикладі – енергії) однакове для різних станів системи.

Суцільну вибірку концептуальних метафор (як і номінативних) було проведено на основі терміносистеми з інформатики й обчислювальної техніки. Виявлено, що численні терміни з інформатики й обчислювальної техніки запозичені з інших терміносистем: аварія, акселератор, амортизація, бігунок, блок, буфер, важіль, гвинт (техн.); шина (електротехн.); шлюз (гідротехн.); діагноз (мед.); вірус (біол.); віртуальний (фіз.); архітектура (арх.); будова (буд.); вибух (військ.); виродження (біол.), кадр (кіно). Велика кількість термінів запозичена з лінгвістики: діалог, мова, граматика, синтаксис, речення.

Статистичний аналіз на основі двох суцільних вибірок – номінативних і концептуальних метафор з терміносистеми інформатики й обчислювальної техніки – дав змогу дійти висновку про відсоткове співвідношення термінів, утворених на основі переосмислення слів (загальновживаних і термінів інших наук), і термінів, утворених різними способами. Результати аналізу такі: з-поміж 15-ти тисяч термінів з різних розділів інформатики, кібернетики, обчислювальної техніки та програмування, зафіксованих у словнику, близько 1000 одиниць (тобто 6,7 %) належать до таких, які кваліфікують водночас як номінативні, так і концептуальні метафори.

Когнітивні метафори. Функціональне призначення когнітивних метафор полягає у формуванні нових наукових понять, розкритті суттєвих властивостей досліджуваних об'єктів, установленні нового смислового змісту знань. Учені породжують нові метафори у процесі пізнання, коли хочуть запропонувати нову гіпотезу (Е.МакКормак). Когнітивні метафори характеризують явище не за зовнішніми ознаками, а за внутрішньою сутністю, за подібністю процесів. Учений переконаний, що сутність досліджуваного явища аналогічна сутності того явища, з яким він порівнює нове (щоправда, з часом проведена паралель може й не підтвердитися). Метафорично називаючи досліджуване явище, він передає колегам своє уявлення про це явище, тобто допомагає пізнати нове. Когнітивна метафора є особливим прийомом мислення, засобом отримання нової інформації. Функція пізнавальної метафори – забезпечити можливість розуміння як пізнавального процесу, який охоплює мислення, емоційно-відчуттєву сферу й інтуїцію. З часом когнітивні метафори можуть трансформуватися в номінативні або образні: в номінативні, коли гіпотеза вченого підтвердилася (аналогія, покладена в основу метафори, виявилася безумовною) і запропонована ним метафора узвичаїлася як термін; в образні, коли вчений схопив лише зовнішню подібність (аналогія, покладена в основу метафори, виявилася поверхневою, неповною).

Прикладом когнітивної метафори є метафора планетарна модель атома. Планетарна модель уподібнює структуру атома до структури сонячної системи: у центрі – позитивне ядро, навколо на орбітах – негативні електрони. Нині це вже вважається грубим спрощенням, а коли Резерфорд уперше провів аналогію між структурою атома і будовою сонячної системи, це була революційна ідея, яка зіграла важливу роль у пізнанні атома, дала поштовх для наукової думки і стимулювала багато експериментів.

Когнітивна метафора допомагає уявити дивне для звичайної свідомості явище, пов'язане з часом: "Можна сформулювати парадокс часу як “парадокс близнят”: якщо один з близнят полетить на ракеті з великою швидкістю, а другий залишиться на землі, то після повернення брата-мандрівника близнята вже не будуть ровесниками: мандрівник буде молодшим".

Когнітивні метафори планетарна модель атома, "парадокс близнят", "модель сусідів", відігравши свою роль у пізнанні, не перетворилися на номінативні чи концептуальні, не ввійшли до складу терміносистем, оскільки в основі їх лежали такі припущення, приблизність яких учені зрозуміли (як у випадку з планетарною моделлю атома), або вони й "не претендували" на статус термінів, використовуючись лише для наочності (як у випадку з "парадоксом близнят" і "моделлю сусідів"). Інші когнітивні метафори потім трансформуються в номінативні чи концептуальні (кристалічна решітка, вузли решітки).

Одна когнітивна метафора може об'єднувати в собі кілька образів, як це відбулося в метафорі густина електронної хмаринки. Коли фізики дійшли висновку, що електрон, як і інші елементарні частинки, є водночас і частинкою, і хвилею, дібрати зі звичайної мови для позначення цього явища відповідні слова було важко. Когнітивна метафора густина електронної хмаринки приблизно передає сутність поняття: електрон існує (навколо атома чи на відстані від нього) саме як хмаринка – із різною "густиною"; чим більша в цьому місці "густина" "хмаринки", тим більша ймовірність, що електрон (як частинка) перебуває саме тут.

Образні метафори. У наукових текстах вживаються й справжні образи, наприклад: "Бозони мають тенденцію накопичуватись в одному стані і з цього погляду вони є колективістами". При цьому метафора тісно сплітається з усією структурою наукового тексту і, як наслідок, допускає лише однозначне тлумачення, що відрізняє її від можливості широкого тлумачення в художньому творі. З часом емоційне забарвлення метафори стирається й вона підкоряється прагматичним якостям наукової мови – її логічній послідовності, точності й функціональній доцільності (Н.Разінкіна).

Першим етапом образного вживання є написання незвичного для контексту слова в лапках. Саме так автор сигналізує про чужорідність мовного засобу, водночас наче "приміряючи" його до нового вжитку: "Нейтрино – “лівий гвинт”, антинейтрино – правий" – образне вживання ґрунтується на порівнянні з гвинтом, який може бути з лівою або з правою різьбою. До образних метафор належать також ті, які вживаються в текстах без лапок: вікно – зона екрана комп'ютера; порт – у комп'ютерній апаратурі місце для обміну даними; віконне середовище; глюони склеюють учасників сильної взаємодії (від англ. glue – клей, глей).

Більшість образних метафор базується на простих аналогіях, в основі яких лежить зіставлення наукових понять зі звичайними речами: “шуба” електрона; транспорт на “магнітній подушці”; "ромашкове" ("пелюсткове") колесо; "хвіст" акреції; "пиріжкова" діаграма. В основу образних метафор можуть бути покладені семи на позначення дії, процесу: "перекачувати" електроенергію з термоядерного реактора; мислено "вирізані"; "падаючі вниз" меню; "зникла" маса; "лікувальна" комп'ютерна програма.

У текстах трапляється поєднання образних і когнітивних метафор: "У кожному кристалі при сталій температурі є рівноважна концентрація “дірок” – вакансій" – те саме явище називають і "діркою", і вакансією. Тут слово "дірка" – образна метафора, а слово вакансія – когнітивна: лексема дірка викликає образ порожнини у тілі чогось, а вакансія вказує і на порожність, і на те, що ця порожність тимчасова, – цю вакансію обов'язково заповнять. Отже, лексема вакансія не тільки несе в собі образ, а й відображає сутність процесу.

Образи можуть ставати повноцінними термінами, але все ж таки їхня образність тривалий час зберігається, і за певних обставин її легко відновлюють реципієнти. Так, назва пристрою "миша" у словнику, створеному на основі англійського комп'ютерного словника 1991 р., послідовно вживається в лапках. У сучасній літературі дедалі частіше це слово пишеться без лапок. Так же перейшли з розряду образних до розряду номінативних метафори "рідний" компілятор; командна "оболонка" тощо. Інші образні метафори так і залишаються образними, оскільки метою їх уживання було просто унаочнити пояснення: "залатування дірки" на екрані; партнери елементарних частинок; енергетичний голод.

Серед проаналізованих нами текстів найчастіше зустрічаються ті образні засоби, що відображають зовнішню (часто уявну) подібність: потенціальний бар'єр, тунельний ефект, ядро, недобудована оболонка, решітка, вузол решітки, дірка, білий карлик, чорна дірка, червоний гігант, абсолютно чорне тіло, електронна шуба, магнітна подушка, двоскелетний електрод. Не менш численними є функціональні перенесення: народження, розпад, донор, бомбардування, склеювання електронів глюонами, енергетичний голод, холодне горіння, мертвий час гвинтів, паливо (АТФ у біології).

Загальна особливість використання образних засобів у науковому стилі – прагматичний характер образності. Це пояснюється комунікативним призначенням стилю – забезпечувати оптимальне спілкування науковців у сфері, для якої прагматизм із його похідними якостями (об'єктивністю, строгістю, послідовністю, однозначністю) є основною рисою.

Безаналогійне утворення метафор. Серед образних засобів наукового стилю помітно вирізняються такі, що створені без участі аналогії. У процесі пізнання вчені давали назви об'єктам і явищам дійсності, не зіставляючи їх з іншими об'єктами. Такі назви характеризуються умовністю, невмотивованістю, оказіональністю.

Прикладом невмотивованого позначання є залучення лексем із семантикою кольорів на позначення різних характеристик кварків, наприклад: кольоровий заряд, білі адрони, червоний кварк, зелено-античервоний глюон. Різними кольорами назвали такі властивості елементарних частинок, які не мають нічого спільного з оптичними кольорами (частотами електромагнітних хвиль). Це пояснюється тим, що мікросвіт за багатьма параметрами принципово відрізняється від нашого звичайного макросвіту, тому й застосування звичайної мови для характеристики елементарних частинок є досить обмеженим. Умовними є й такі назви, застосовані для характеристики елементарних частинок: аромат, дивність, чарівність, привабливість, краса, верх, низ, вершина. Умовність висловлювань у фізиці елементарних частинок починається вже з основного поняття цієї галузі – поняття "кварк", назву для якого обрано випадково: "Слово “кварк” запозичено М.Гелл-Манном із роману Дж.Джойса “Поминки по Фіннегану”, де воно зустрічається як незрозумілий і загадковий вигук. Саме така назва і пасувала загадковим складовим частинкам адронів…"

Випадковість, оказіональність утворення – основна ознака безаналогійних метафор. Може виникнути запитання: а чи правомірно відносити такі новотвори до метафор, адже в основі їх нема зіставлення одних об'єктів з іншими? Але, по-перше, самі науковці вважають їх образами, стверджуючи, наприклад, що "червоний", "синій", "зелений" – "це лише образні назви трьох різновидів особливого (не електричного!) заряду, який притаманний кваркам і глюонам"; по-друге, у текстах такі терміни часто бувають у лапках (відчувається образність використовуваних засобів); по-третє, реципієнти, як правило, вважають такі конструкції образними; по-четверте, такі одиниці можуть метафоризувати контекст. Отже, є всі підстави віднести подібні конструкції до категорії метафор, виділивши їх в окрему групу – безаналогійні метафори (невмотивовані, несправжні, штучні, оказіональні; псевдометафори, квазіметафори). Виходить, що образи, утворені без участі аналогії, все-таки існують. А тому твердження про те, що образ завжди будується на аналогії, однак не кожна аналогія може стати образом (Н.Арутюнова), можна сформулювати так: не кожний образ будується на аналогії, і не кожна аналогія може стати образом. Безаналогійні метафори свідчать про те, що шляхи інтелектуального освоєння дійсності різноманітні, численні й рівноцінні для досягнення пізнавальної мети.

Розділ третій "Пізнавально-комунікативні характеристики образності (діяльнісний параметр)" присвячений питанням дослідження екстралінгвальних чинників функціонування образності в наукових текстах, пізнавально-комунікативній діяльності автора і реципієнта наукового твору, соціальній детермінованості функціонування образних елементів. Тут подано опис експериментального дослідження сприймання образності.

У розділі проаналізовано функціонування образних засобів у новітніх галузях знання. Підґрунтям образності виступає два екстралінгвальні чинники: 1) когнітивний (образ є інструментом пізнання) і 2) соціально-історичний (сучасний науковий стиль стає не таким сухим, як він був раніше, а отже, допускає більшу кількість чужостильових елементів).

У дисертації показано, що тексти з фізики елементарних частинок – це по суті суцільний образ (у когнітивному розумінні), елементи якого тісно пов'язані між собою, наприклад: "При зближенні кварків відбувається деекранізація і зменшення їхніх кольорових зарядів (зменшується об'єм хмаринки поляризованого вакууму навколо кожного кварка, що вміщувала віртуальні кварки і глюони і тим самим збільшувала кольоровий заряд голого кварка)". Уважається, що кварк наче "одягнений" у "хмаринку" віртуальних кварків і глюонів, а без такого "одягу" він – "голий". Зв'язуються такі елементи насамперед парадигматично: образні, асоціативні зв'язки простежуються між поняттями певної терміносистеми і, відповідно, між термінами на позначення цих понять: кольорові кварки – білі кварки; бомбардування – електронна гармата – об'єкт обстрілу (мішень); асимптотична свобода – конфайнмент (англ. сonfinement – ув'язнення); потенціальний бар'єр – висота, прозорість; потенціальна яма – ширина і глибина; біжуча хвиля – стояча хвиля. Отже, асоціативні зв'язки пронизують систему понять, а відтак і систему термінів на позначення їх. Утворення системи наукових понять є результатом парадигматичної образності.

Парадигматична образність відрізняється від образності синтагматичної, яка відображає асоціативні зв'язки в тексті (лінійні зв'язки): парадигматична образність об'єктивна, оскільки бере участь у створенні концептуальної картини світу; синтагматична – суб'єктивна.

У процесі аналізу текстів з фізики елементарних частинок було виявлено, що парадигматична образність досить часто поєднується із синтагматичною, наприклад: "Фотон не розрізняє "кольорів", він "дальтонік" – лексема кольори є елементом терміносистеми фізики елементарних частинок; уведена в текст, вона спричиняє уживання образного “дальтонік”: якби в терміносистемі не було метафори кольори (ці характеристики були б, скажімо, передані умовними позначеннями чи яким-небудь іншим способом), то й не було б умов для образного вживання лексеми дальтонік. Так один образ (парадигматичний) породжує інший (синтагматичний), у результаті – створюється образний контекст. У роботі проаналізовано й інші приклади контекстного поширення образності, зроблено висновок, що образні терміни впливають на вибір нетермінологічних засобів і зумовлюють утворення образного контексту, що для новітніх наук характерним є поєднання наукової (парадигматичної) і художньої (синтагматичної) образності.

Своєрідною образністю відзначається нова галузь наукового знання, що розвинулася із запровадженням комп'ютерних технологій. Підґрунтям образності тут виступає позамовний чинник: комп'ютер постійно зіставляють з людиною, його роботу – з мисленнєвою діяльністю людини. У підсвідомості людей закріпився новий асоціативний зв'язок: людина – комп'ютер. Так, кібернетика запозичила цілий ряд слів, пов'язаних з мовою: машинна мова, речення, синтаксис, синтаксичні правила тощо. Текст з інформатики зовні нагадує лінгвістичний: "Опис слів – це правила їх утворення. Для побудови більш складних конструкцій мови, таких, як словосполучення і речення, необхідно скористатись правилами граматики". Використання мовознавчих термінів на позначення основних понять кібернетики тягне за собою подальшу метафоризацію комп'ютерної терміносистеми – так виникають терміни коментар, ім'я, інтерпретація і подібні, – образні асоціації охоплюють усю терміносистему (парадигматична образність). Парадигматична образність зумовлює синтагматичну: в кібернетичних текстах образно вживаються й нетермінологічні елементи наукового викладу, наприклад, ЕОМ розуміє програму, програма вміє робити переклад. Смисловий зв'язок людина – машина виявляється й у тому, що на позначення частин комп'ютера вживають лексеми – назви частин тіла людини: тіло програми, мозок (пам'ять) комп'ютера. Окрему групу персоніфікованих комп'ютерних термінів становлять назви різноманітних пристроїв і програм: драйвер (англ. driver – водій), редактор, програма-перекладач, програма-реаніматор, "майстер-робітник", комп'ютер-хазяїн, комп'ютер-посередник.

Суцільна образність новітніх галузей свідчить про інтегративні процеси в сучасній науці, а також про спільний рух до гуманізації. Тому можна, очевидно, спрогнозувати дедалі більше зростання образності в наукових текстах майбутнього.

У розділі описано соціопсихолінгвістичний експеримент, що був проведений з метою дослідити сприймання образності. Одержані результати експерименту дали можливість зробити висновки про те, що:

·

· образність є категорією розмитою, часто невловимою, залежною від багатьох обставин, а тому сприймання її неоднакове в різних професійних групах;

· мовні засоби можуть кваліфікуватися як образні чи необразні залежно від комунікативної ситуації.

Як правило, факт уведення того чи іншого терміна до терміносистеми дає підстави стверджувати, що образність цього терміна стерлася, що це якщо і метафора, то “мертва”. Експеримент свідчить про інше: образ не зникає безслідно, він не “помирає”, а “згасає”, – і за певних комунікативних обставин може відродитися