НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА

ІМЕНІ М.С. ГРУШЕВСЬКОГО

ДЯЧУК ЛЕОНТІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 93/99(093.2)(477)

ІСТОРИКО-ПРАВОВІ ЗАПИСКИ УКРАЇНСЬКОГО

ДВОРЯНСТВА (КІНЦЯ ХVІІІ – ПОЧ. ХІХ СТ.) ЯК ПАМ’ЯТКИ

ІСТОРИЧНОЇ ДУМКИ

07. 00. 06 – історіографія, джерелознавство

та спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ

дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі української історії та етнополітики історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник – доктор історичних наук, професор

Матвійчук Микола Макарович,

професор кафедри української історії

та етнополітики

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук

Пінчук Юрій Анатолійович

завідувач відділу

української історіографії Інституту

історії НАН України

кандидат історичних наук,

доцент Палієнко Марина Генадіївна,

доцент кафедри архівознавства та

спеціальних галузей історичної науки

Киїіського національного університету

імені Тараса Шевченка

Провідна установа – Харківський національний університет

імені В.Н. Каразина, кафедра

історіографії, джерелознавства

та археології

Захист відбудеться 27 грудня 2001 р. -----о -годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26. 228. 01 в Інституті української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України (Трьохсвятительська, 4.)

Автореферат розісланий “ 26 ” листопада 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради кандидат історичних наук О.О. Песчаний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження визначається місцем та історичною значимістю досліджуваних явищ в українській історії. Про важливість та необхідність дослідження різних аспектів української історії кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст. неодноразово наголошувалось в історичній літературі Дашкевич Я. Р. Берлін, квітень 1791 р. Місія В.В, Капніста. ЇЇ передісторія та історія // Український археографічний щорічник. Нова серія. Вип. 1. – К., 1992. – С. 252..

Разом з тим, яскраві постаті в українській історіографії відзначали винятковість цього історичного періоду для долі україн-ського народу. Так Михайло Драгоманов пов’язував з ним початки лібералізму, Володимир Антонович та Дмитро Дорошенко (хоч і протилежним чином) – початки національного відродження, Олександр Оглоблин називав його найбільш політичним періодом українсь-кої історії, а Зенон Когут – періодом поглинання українського типу західного регіоналізму та самоврядування, відповідно до просвітницьких та камералістських концепцій “добре впорядкованої держави”, імпер-ськими структурами Російської держави.

Впродовж усього ХVІІІ століття відбува-лось нищення традиційних, “договірних” відносин (іноді уявних, оскільки, часто, націями рухає уява) на засадах, яких Україна-Гетьманщина перебувала в стосунках з Російською державою. В останні десятиліття ХVІІІ та перші десятиліття ХІХ століття настав останній акт тієї драми, що нещасливо збігся з періодом розкладу у Європі традиційних корпора-тивних інститутів, коли держава ставала чи не єдиною формою суспільної ідентифікації, а увесь суспільний прогрес ототожнювався з так званими “державними” народами. У процесі ліквідації національних інститутів важливого значення набуває становище суспільно-політичної еліти (оскільки остання залишалась єдиним репрезентантом “нації”), її суспільно-політичні ідеали, що в першу чергу грунтувались на існуючих стереотипах минулого, концептуально виражених в пам’ятках історичної думки. У сучасній літературі вже зверталась увага на необхідність уведення в науковий обіг ігнорованих у радянські часи фамільних архівних зібрань української старшини та дворянства, які включають різноманітні офіційні та приватні джерела, філософські, історичні, літературні праці та записки власників архівів, без яких неможливо вивчити політику російського уряду та розвиток суспільно-політичної думки на Україні Швидько Г.К. Джерела з історії Гетьманщини // Там само. – С. 277..

Отже, один із важливих засобів з’ясування особливостей періоду “поглинання українського типу західного регіоналізму та самоврядування імпер-ськими структурами” в кінці ХVІІІ та на початку ХІХ століття є дослідження історичної думки представників українського дворянства, що корелювалася суспільно-політичними ідеалами, ціннісними орієнтаціями, ментальними стереотипами та історичною свідомістю провідної верстви. Таким чином, актуальність дослідження історичної думки українського дворянства, яка доволі рельєфно виражала специфіку ціннісної парадигми даної доби, зумовлена насамперед винятковою роллю даного періоду в історії українського народу і можливістю через усвідомлення історичних концепцій з’ясувати смисл доленосних подій та явищ для майбутнього українського народу. Дослідження пам’яток історичної думки українського дворянства сприяє виявленню причинно-наслідкових зв’язків між станом українського суспільства, суспільно-політичними процесами та тенденціями розвитку історичної думки даного періоду, оскільки вони були своєрідним поєднанням духу та матерії, ідеальних уявлень та матеріальних обставин, думки та справи.

На початку ХІХ століття Герольдмейстерська контора Сенату (Герольдія) почала все частіше не визнавати права багатьох поважних українських сімей на дворянство. У зв’язку з цим почався громадський рух, який набрав ознак політичної боротьби. З середовища дворянства вийшла плеяда істориків-аматорів, які почала збирати і систематизувати актові та наративні джерела, на основі яких з’явилась низка спеціальних історико-правових “Записок”. Проблематика “Записок” вийшла далеко за межі питання про дворянський статус української соціальної еліти, тому що Герольдія, як державна установа, заперечувала історичні заслуги предків претендентів на дворянство, а тим самим –увесь історичний досвід Гетьманщини, оскільки суспільно-політичний статус, доля національної еліти в символіко-знаковій системі традиційного суспільства визначали ступінь державного суверенітету.

“Записки” максимально поєднали досягнення тогочасної і попередньої історичної думки. У науковий обіг вводились раніше невідомі або призабуті актові та наративні джерела. Були започатковано вітчизняну археографію та джерелознавство Див.: Сохань П.С. Стан і перспективи розвитку української археографії // Український археографічний щорічник. Нова серія. Вип. 1. – К., 1992. – С. 11..

Об’єктивна необхідність дослідження даної проблематики тісно пов’язана з незадовільним станом її наукової розробки, тобто з станом історіографії проблеми, яка зумовлювалась змінами ціннісно-духовних парадигм та відповідними тенденціями розвитку української історичної думки упродовж ХІХ та ХХ століть.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертацій-ного дослідження узгоджена з планом науково-дослідної роботи кафедри української історії та етнополітики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зокрема з науковою держбюджетною темою “Етнонаціональні аспекти української державності у ХІХ та ХХ століттях”.

Мета дисертації полягає у з’ясуванні походження, розкритті змісту та значення історико-правових записок українського дворянства як пам’яток історичної думки. Для досягнення мети дослідження необхідно вирішити ряд евристичних та герменевтичних зав-дань, постановка та розв’язання яких уточнює внутрішню архітектоніку дисер-тації та визначає її смислову особливість.

До евристичних завдань належать слідуючі:

1) пошук та систематизація різнобічної за змістом та формою літератури, яка несе якісно важливу інформацію про українське дворянство, його інтелектуаль-них представників, про походження, зміст, ціннісну визначеність дворянських пам’яток історичної думки;

2) виявлення списків основних джерел дисертації – історичних та історично пра-вових “Записок”;

3) підбір та систематизація різнобічної літератури теоретико-методологічного характеру, яка була б надійною теоретико-методологічною базою дослідження в цілому та вирішення окремих герменевтичних завдань дисертації зокрема.

Герменевтичні завдання дисертації:

1) аналіз творів, що складають історіографічну базу дисертації, шляхом з’ясування ідейно-політичної та пара-дигматично-ціннісної обумовленності тих чи інших висновків їх авторів стосовно об`єкта та предмета дисертації;

2) здійснення археографічно-джерелознавчого аналізу історичних пам’яток, які є предметом дослідження ;

3) дослідження витоків дворянської історичної думки в творах попередників, зокрема реконструкція історичних оцінок, ідей та концепцій Григорія Поле-тики, який на цілком слушну думку Миколи Василенка, започаткував новий етап в українській історіографії;

4) історіографічний аналіз історико-правових записок, тобто дослідження їх, як специфічних пам’яток історичної думки: а) з’ясування та аналіз джерел історичних та історико-правових записок та визначення вне-ску їх авторів у розвиток вітчизняного джерелознавства; б) аналіз структури та головних ідей творів, особливостей пізнання та реконструкції авторами історичної реальності, реконструкція моделей історичного мислення та їх ціннісно-парадигматичної та суспільно-політичної обумовленності; в) визначення історіософських засад дворянських історико-правових записок, аналіз понятійно-кате-горіального апарату, стилю мовомислення та відображення в ньому ціннісних орієнтацій та естетичних смаків доби ; г) з’ясування генетичного зв’язку змісту запи-сок, наукової та суспільної значущості кожної з них, ступінь оригінальності та спадкоємності ідей авторів, відстеження (наявності та специфіки) зв’язку історіо-графічних моделей авторів записок з творами попередників та сучасників;

5) визначення внеску дворянських істориків-аматорів у розвиток української історичної думки; з’ясування місця феномена археографічно-джерелознавчої та історіографічної творчості дворянських істориків – авторів історико-правових записок – у суспільно-політичному розвитку України та особливостях українського національного відродження ХІХ століття.

Об’єктом дослідження є українське дворянство з притаманними йому особливостями змісту та форм історичного мислення, обумовленими ціннісними орієнтаціями та відповідними їм суспільно-політичними ідеалами.

Предметом дослідження є історичні та історико-правові “Записки” чільних представників українського дворянства як пам’ятки історичної думки, що з’явились в перші десятиліття ХІХ століття для захисту станових та націо-нальних інтересів і синтетично поєднали політичні та правові ідеї з цілісними, концептуально вираженими сюжетами історичного минулого України.

Для досягнення мети дослідження автор використовував як традиційні для вітчизняної історичної науки методи історичного дослідження (історико-порів-няль-ний, історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний, метод діахронного аналізу суспільно-історичної реальності), так і методо-логічно-теоретичні підходи, які донедавна не використовувались на теренах України з причин позанаукового характеру. Йдеться про теорію герменевтики тексту, теорію ментальностей, концепції семіотико-знакових си-стем. “Полідисциплінарний” характер даного дослідження, коли для досягнення мети дослідження поєднуються історіографічні, археографічно-джерелознавчі та історико-історіософські аспекти, вимагає для аналізу кожного з них адекват-них теоретико-методологічних та методичних підходів. Так, при здійсненні ар-хеографічно-джерелознавчого аналізу використовувалися наробки в галузі теорії, методики та історіографії джерелознавства М. Ковальського, частково використовувалася “Кодикологічна модель структури формалізованого опису рукопису” Л. Дубровіної та О. Гальченко. При визначенні загальних підходів дослідження історіографії проблеми використовувались праці з історії (та дже-релознавчого аналізу пам’ятників) історичної думки Л. Біласа, Дм. Дорошенка, Ю. Мицика, Ю. Пінчука, В. Потульницького, О. Пріцака, В. Ульяновського та ін. При реконструкції моделей історичного мислення українського дворянства брались до уваги ідеї та розробки М. Блока, Ж. Ле Гоффа, М. Драгоманова, В. Липинського, І. Лисяка-Рудницького, А. Гуревича, З. Когута, О. Толочко, Ф. Сисина, О. Субтельного, Л. Февра, Н. Яковенко та ін. Використовувались тео-ретичні узагальнення М. Вебера. Х. Гадамера, Ю. Лотмана, Р. Колінгвуда, К. Майнхейма, Е. Трельча.

Тексти “Записок” розглядаються автором дисертації, як форма синтезу ціннісних орієнтацій українського дворянства у сфері історичного мислення, конкретний вияв стійких стереотипних ментальних структур доби.

З точки зору семіотичного тлумачення джерел, писав Юрій Лотман, “необхідна реконструкція коду, яким користувався творець тексту, і встано-влення кореляції їх з кодом, яким користується дослідник” Лотман Ю. Внутри мыслящих миров: человек – текст – семиосфера – история. – М., 1996. – С. 302. . Одним із засобів реконструкції моделей мислення ( і таким чином встановленя кореляту між су-часним і досліджуваним кодом історичної свідомості) є реконструкція історич-ної фабули того чи іншого твору, з’ясування того, що для автора мало зна-чення, а що є нині очевидним, але не привертало уваги раніше.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше системно досліджено походження, розкрито зміст та значення специфічного корпусу історичних джерел – “Записок” про права українського дворянства, декотрі з яких лише зрідка були предметом наукових зацікавлень, але переважно як пам’ятки суспільно-політичної, а не історичної думки. У процесі дослідження було з’ясовано тенденції розвитку тогочасної історичної думки, визначений склад джерел та методологію дворянських авторів, здійснено реконструкцію їх історичних концепцій минулого України.

Практичне значення одержаних результатів дослідження пов’язано з ви-користанням дисертантом їх у низці навчально-методичних видань: Історія України. Програма курсу для студентів усіх спеціальностей / Укл. Б.І. Білик, Ю.А. Горбань, Л.В. Дячук та ін.– К., ІСДО, 1994 – 42 с.; Історія України. Хре-стоматія: У 2-х ч. – Вид. 2-е, перероб і доп. / Упор. С.М. Клапчук, Б.І. Білик, Ю.А. Горбань та ін. – К., ІЗМН, 1996. – Ч.І. – 372 с.; Історія України. Програма курсу для студентів природничих факультетів університету. – К., 1998; Історія України. Практикум. Для студентів університету / Б.І. Білик, Ю. А. Горбань, Л.В. Дячук та ін. – К., 2000. – 120 с.; Історія України. Навчальний посібник до семінарських занять. (Ю.А. Горбань (кер.), Л.В. Дячук, М.М. Карабанов та ін.) – К., 2001. – С. 80; Історія сучасного світу. Навчальний посібник / Ю.А. Гор-бань, В.В. Петровський, А.Г. Слюсаренко та ін. – К., Телепресінформ, 2001 – 338 с. Матеріали та результати дисертаційного дослідження використовувались ав-тором під час лекцій та семінарських занять на історичному та інших факульте-тах Київського університету ім. Тараса Шевченка.

Особистий внесок здобувача полягає в самостійній постановці та вирішенні усього кола проблем дисертації. Автором здійснено 7 наукових публікацій, 5 із них – у фахових виданнях. Стаття “Між традиціоналізмом та просвітництвом: історичні ідеї Григорія Полетики” з`явилася в результаті обговорення даної тематики з А. Безуглим, якому належить її наукове редагування.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорена і рекомендована до захисту на засіданні кафедри української історії та етнополітики Київського університету ім. Тараса Шевченка. Положення дисертаційного дослідження апробовані за участі автора в наукових та науково-практичних конференціях: Республіканській науково-практичній конференції “До нової України – шляхом реформ” (Київ, 14-16 березня 1992 р.), Міжнародній науковій конференції “В’ячеслав Липинський: історико-політологічна спадщина і сучасна Україна” (Київ – Луцьк – Кременець, 2-6 червня 1992 р.), Міжнародній науково-методич-ній конференції “Актуальні проблеми формування професійної та гуманітарної культури сучасного спеціаліста” (Київ, 20-22 вересня 1994 р.), Четвертій Ака-демії пам’яті Володимира Боніфатійовича Антоновича (Київ, 1998).

Структура дисертації зумовлена специфікою предмета, метою та завданнями дослідження. Вона складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, який нараховує 296 найменувань. Загаль-ний обсяг дисертації складає 214 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано вибір теми та її актуальність, сформульовано мету та конкретні дослідницькі завдання, визначено об`єкт, предмет та методи дослідження. Тут також розкривається наукова новизна, практичне значення дисертації, визначається особистий внесок здобувача, подається інформація про апробацію результатів дослідження.

Перший розділ – “Проблеми дослідження історії українського дворянства у вітчизняній та зарубіжній історіографії” присвячений аналізу еволюція оцінок українського дворянства в історичній літературі, що була обумовлена зміною духовно-ціннісних та історіографічних парадигм. Основні з них, в контексті оцінок української дворянської верстви, були слідуючі: “історичний легітимізм” (дворянська історіографія поч. ХІХ ст.), “етнофольклорний романтизм” (харківська романтика), ”романтичне народництво” (ранній П. Куліш, М. Костомаров), “народницький позитивізм” (ранній О. Лазаревський, В. Антонович, О. Єфименко), “ліберально-традиціоналістська парадигма” (частково М. Драгоманов та пізній О. Лазаревський, В. Горленко, І.Теличенко, Д. Міллер, В. Модзалевський, В. Лукомський, М. Василенко), “неоконсерватизм” (В. Тарновський, Г. Милорадович, М. Судієнко, О. Дабижа, брати Андрій і Миколи Стороженки, “державницька школа” (В. Липинський, Д. Дорошенко та їх послідовники: А. Яковлів, М. Возняк, В. Лубоцький, М. Антонович) та ін. Звісно, усі ці поняття, що умовно визначають ціннісно-духовні парадигми, не охоплюють усієї гамми барв у розвитку вітчизняної історіографії взагалі та в оцінках провідної верстви кінця ХVІІІ – перших десятиліть ХІХ століття – українського дворянства. Названі означення ціннісних парадигм не визначають обов’язкової належності тих чи інших авторів до певних наукових напрямів чи шкіл, а лише вказують на виявлення в їх творчості певних оціночних особливостей. Вони дають можливість усвідомити тенденції розвитку історичної думки та її ціннісну обумовленність. У цілому в оцінках та спеціальних дослідженнях присвячених українському дворянству, помічається дві тенденції: егалітаристська, що домінувала під впливом ідей романтизму та європейських соціальних утопій з середини ХІХ століття та елітаристська, що посилилась в перші десятиліття ХХ століття під впливом елітарних теорій європейських мислителів (Р. Мікелса, Г. Моска, В. Парето).

Серед численної літератури, яка безпосередньо дотична до об’єкта та предмета даного дослідження і з’явилась в контексті названих ціннісних та історіографічних парадигм, варто виділити низку праць, автори яких: (1) спеціально досліджували історію українського дворянства, (2) його історичні погляди, дворянську історіографію та (3) історично-правові “Записки” про права українського дворянства, що вийшли з його середовища. Серед праць, безпосередньо присвячених історії українського дворянства, можна виділити дві групи, які поділяються за певними ціннісними ознаками. Перша група – це дослідження О. Марковича Маркович А. Историческая и статистическая записка о дворянском сословии и дворянских имуществах в Черниговской губернии // Материалы для статистики Российской импнрии. – В 4 т. – Спб.,1842. – Т.2. – Ч.4., В. Романовича-Славатинського Див.: Романович-Славатинський А. Дворянство в России от начала ХVІІІ века до отмены крепостного права. – Спб,1870. – С. І-ІІ., О. Лазаревського За підрахунками дисертанта із більш ніж 400 праць Лазаревського чверть безпосередньо присвячено проблемам української провідної верстви ХVІІІ та початку ХІХ ст. , Дм. Міллера Миллер Д. Очерки из истории и юридичнского быта старой Малороссии. Превращение козацкой старшины в дворянство // Киев. стар. – 1897. – №4. – С.1-47., генеалогічні дослідження В. Кривошеї Кривошея В.В. Національна еліта Гетьманщини (Персональний склад і генеалогія козацької старшини. 1648-1782). – К, 1998. – Ч.1. – 270 с.; Ч. 2. – 344 с. та ін. та книга В. Свербигуза Свербигуз В. Старосвітське панство. – Варшава, 1999. – С. 148-198., які, назагал об’єктивно оцінюють процес та механізми формування українського дворянства, уводять в обіг нові джерела, спростовують існуючі в українській історіографії упередження стосовно верхніх соціальних прошарків, показують роль українського дворянства в процесі захисту історичної пам’яті та політичного статусу колишньої Гетьмащини. До цієї групи праць варто додати публікацію О. Пріцака, який піддав критиці історіософські основи, методологію дослідження та оцінки історичної ролі національної еліти М. Грушевського, (не врахувавши помітної еволюції в оцінках ролі українського дворянства) Пор.: Грушевський М. Очерк истории украинского народа. – К.,1991. – С.303-306 (а також відповідний розділ видань 1904 і 1906 рр. ); його ж, История украинского народа // Украинский народ в его прошлом и настоящем. – Спб, 1914. – С. 318-327; його ж, Про українську історіографію ХVІІІ століття // Український історик. – 1991-1992. – 3-4,1-4. – С.70-81., а разом з тим подав есе з історії української провідної верстви ХVІІІ та початку ХІХ століття Див.: Пріцак О. У століття народин Михайла Грушевського // Листи до приятелів. – 1966. –Кн.5-7. – С. 4-13 та ін. ; книгу О. Оглоблина “Люди старої України”, який вивів із забуття плеяду українських патріотів-дворян Див.: Оглоблин О. Люди старої України. – Мюнхен, 1956; Бойко Ю. Проф. Д-р О.П. Оглоблин як історик духовно-політичного розвитку козацької України // Вибрані праці. – К., 1992. – С. 298-318; Верба І. Українські аристократи – державотворці ХVІІ-ХVІІІ століття в науковому доробку Олександра Оглоблина // Національна еліта та інтелектуальний потенціал України. Матеріали міжнародної наукової конференції. – Львів, 1996. – С. 267-268; Калакура Я.С. Оглоблин Олександр Петрович // Джерелознавство історії України: Довідник. – К., 1998. – С. 191-192; Білокінь С. Оглоблин Олександр Петрович // Вчені Інституту історії України. Бібліографічний довідник. Вип. 1. – К., 1998. – С. 226-228. , історико-публіцистичні статті С. Білоконя, який ще у 70-ті роки зацікавився проблемами українського дворянства через призму творчості Вадима Леонтійовича Модзалевського і почав “реабілітацію” української аристократії в пост-радянський період Див.: Белоконь С. Генеалогические материалы в архиве В.Л.Модзалевского// Археографи-ческий ежегодник за 1979 год. – М., 1981; Його ж. Український родослівник // Українська культура. – 1991. – №4. – С. 12-13, 30-31; Його ж. Про національну аристократію України // Розбудова держави. – 1992. Червень. – Ч.1. – С. 55-60; Його ж. Доля української національної аристократії // Генеза. – 1996. – №1(4). – С. 132-148..

Натомість у працях О. Путро та В. Панашенко, які позначені певними новаціями у порівнянні з попередньою літературою, (особливо праця останньої), при розгляді процесу нобілітації української старшини та перетворення її в дворянство акцентується увага виключно на матеріальних інтересах української суспільно-політичної еліти Путро А.И. Левобережная Украина в составе Российского государства во второй половине ХVІІІ века. – К., 1988. – С. 83. , а історично правові “Записки” Романа Марковича, Василя Чарниша, Тимофія Калинського та Андріана Чепи, у яких автори, як відзначає дослідниця, “відстоювали історичне значення колишньої старшини”, розглядаються як докази права української старшини “на покріпачення селян” Панашенко В.В. Соціальна еліта Гетьманщини (друга половина ХVІІ-ХVІІІ ст.). – К., 1995. – С. 126.. Витоки таких оцінок, як уявляється, знаходяться у творах представників “народницького” спрямування, зокрема в дослідженнях проблем історії українського дворянства О. Єфименко Ефименко А.Я. Малорусское дворянство и его судьба. Исторический очерк // Вестник Европы. – 1891 – Кн.8. – С. 515-569.. У зв`язку з цим необхідно зауважити, що аж надто спрощеною, навіть у світлі історіографії останньої чверті ХІХ століття, уявляється теза Олександри Єфименко про повний сервілізм вищих прошарків “малоросійського” суспільства, які, досягши станових привілеїв начебто не мали підстав бути незадоволеним реформами, які знищили Гетьманщину. Навіть радянські дослідники 30-х років звертали увагу на те, що між українськими поміщиками-дворянами та центральною російською владою були певні протиріччя Заславський Д. М.П. Драгоманов. К истории украинского национализма. – М.,1934..

Але завдяки працям О. Лазаревського, Дм. Міллера, окремим розвідкам В. Горленка, М. Василенка, а також Дм. Модзалевського, творця “генеалогічної енциклопедії” українського дворянства – Малоросійського Родословника, що разом Лукомським та Г Нарбутом створили “геральдичну енциклопедію” української аристократії, була створена солідна джерельно-історіографічна база для подальших досліджень. Цьому сприяли енциклопедичні видання, генеалогічні розвідки, регіональні огляди земельної власності, списки дворян окремих українських губерній, опубліковані на рубежі ХІХ та ХХ ст Бібліографію подібних видань частково подав С. Білокінь: Доля української аристократіїї // Генеза. – 1996. – №1(4) – С.145-148. .

В різні часи з’являлись загальноісторичні праці, присвячені даному періоду, у яких до певної міри розкривались ідеали, суспільно-політичне становище та історичне місце української дворянської верстви в національній історії. Передусім це дисертації В. Лубоцького Der politishe Gehalt den Ukrainischen Nationalbewegung in Russland im XІX. Jahrhundert – Wien , 1932. — 122 Bl. та М. Антоновича Ukraine in Russisсhen Reiche (1764 – 1847 ). Geistesschichtliche Studie. – Wien, 1942., відповідний розділ в “Нарисах історі України” Дм. Дорошенка (який, посилаючись на Д. Міллера, першим ввів дану проблематику в загальний курс української історії і визначив дворянський історіографічний рух початку ХІХ ст. як одне з джерел українського національного відродження), в загальних курсах “Історії України” Н. Полонської-Василенко, Б. Крупницького. Інтерес викликають статті та монографія З. Когута, що є найбільш вдалим та ідеологічно незаангажованим дослідженням української історії періоду “інтеграції” в склад Російської держави, але, на жаль, написаним виключно на друкованих джерелах.

Проблема українського дворянства розглядалась також у контексті діяльності таємного “Малоросійського товариства” (І. Рибаков, Т. Слабченко) та декабристського руху (Д. Багалій, О. Гермайзе, В. Гнатюк).

Історичні погляди та історіографічна творчість представників українського дворянства досліджується назагал в трьох типах творів: а) загальні огляди української історіографії (М. Василенка, Д. Дорошенка Д. Багалія, М. Марченка, у яких, попри явно виражену належність до відповідних ціннісних парадигм, в цілому дається висока оцінка творам дворянських авторів Василенко Н. К истории малорусской историографии и малорусского ощественного строя // КС. – 1894. – № 11-12; Багалій Д.І. Нариси української історіографії доби феодалізму й доби капіталістичної // Архіви України. – 1993. – № 3-6. – С. 25-36.; б) широко відомі нині твори, присвячені знаменитій памятці історичної та суспільно-політичної думки – “Історії Русів”, що значною мірою зумовили інтерес до історичної свідомості українських верхів цього періоду (В. Горленка, М. Драгоманова, Д. Майкова, В. Іконникова, Д. Дорошенка, М. Горбаня, М. Слабченка, П. Клепацького, А. Єршова, А. Яковліва, М. Возняка та О. Оглоблина, у яких розкривається широка панорама суспільно-політичних поглядів інтелектуальних представників української провідної верстви; в) твори, присвячені історіографії даного періоду в цілому ( М. Грушевський Про українську історіографію ХVІІІ століття // Український історик. – 1991-1992. – 3-4,1-4 (110-115). – С. 70-81., В. Кравченко Кравченко В.В. Нариси з української історіографії епохи національного відродження (друга половина ХVІІІ – середина ХІХ ст.) – Харків, 1996. – 375 с.), а також історіографічній творчості окремих представників дворянського стану (цикл статей О. Лазаревського про дворянських істориків початку ХІХ ст., вступна стаття до переписки В. Полетики та А. Чепи В. Горленка Горленко В. Из истории южно-русского общества начала ХІХ века (Письма В.И. Чарниша, А.И. Чепы, В.Г. Полетики и заметки к ним) // Киев. Стар. – 1893. – № 1. – С. 41-45., окремі статті О. Оглоблина, присвячені Т. Калинському, В. Туманському та ін. любителям старовини Оглоблин О. Люди старої України. – Мюнхен, 1959., дисертація Т. Літвінової Див.: Литвинова Т.Ф. Общественная мысль Украины второй половины ХVІІІ – первой половины ХІХ веков: Григорий и Василий Полетики. Дисс. на соиск. канд. ист. наук. – Днепропетровск, 1993., присвячена суспільно-політичним та історичним поглядам Григорія та Василя Полетик), стаття С. Заремби Заремба С. Василь Ломиковський та його оточення// Київ. стар. – 1993. – №4 – С. 82-87. про творчість Василя Ломиковського, статті В. Нерод та В. Сарбея про історичні погляди Якова та Олександра Маркевичів Нерод В. О. Україна в працях істориків Я.М Марковича і М.А. Маркевича // Історична спадщина у світлі сучасних досліджень. – К., 1995. – С. 60–93..

Окремо слід вирізнити праці, безпосередньо пов’язані з дослідженням “Записок” про права українського дворянства, які є предметом даного дисертаційного дослідження. Започаткував дослідження дворянських історико-правових “Записок” Дм. Міллер, який виявив та дослідив рукописний збірник “Книгу о дворянах”, що вміщувала окремі списки “Записок” та “Переписку между патриотами сего края”, яка торкалася тієї ж проблематики. Міллер передовсім звернув увагу на політико-правовий зміст “Записок”, але вказав, разом з тим, на їхнє значення як пам’яток історичної свідомості та історичної думки. Після Міллера їх досліджував В. Сенютович-Бережний, що вказав на декілька невідомих Записок” Сенютович-Бережний В. Козацтво та боротьба старшини-шляхти на Гетьманщині за визнання за нею російським урядом прав дворянства // Україн. історик. – 1973. – №3-4.–С. 134-142; 1974. – № 1-3. – С.76-84. та В. Свербигуз, який використав деякі маловідомі списки “Записок”, виявив декілька раніше невідомих текстів та згадки про деякі з них (“Записки” В. Капніста, Д Ясновського, Я. Скосира, П. Могилівського), а окремі вперше увів в науковий обіг, переклавши їх українською мовою Свербигуз В. Старосвітське панство. – Варшава, 1999. – С. 165-198.. Декілька списків праць Григорія та Василя Полетик дослідила Т. Літвінова в досить ретельній дисертації, цінність якої полягає, насамперед, у реконструкції життєвого шляху та творчості досліджуваних постатей. Отже, “Записки” про права українського дворянства розглядались переважно як пам’ятки суспільно-політичної думки.

Разом з тим, окремі дослідження з дворянської проблематики поступово входять в навчальну літературу Катренко А. М. Український національний рух ХІХ століття. Частина І. Перша половина ХІХ ст.: Навчальний посібник для студентів історичного факультету. – К., 1998. – С. 13-18; Історія України. Практикум. / Б.І. Білик, Ю.А. Горбань, Л.В. Дячук та ін. – К., 2000. – С. 43-57., джерела історичної думки українського дворянства використовуються в хрестоматіях та інших навчально-методичних виданнях з української історії Пам`ятки суспільної думки України (ХVІІІ – перша половина ХІХ ст.): Хрестоматія /Під ред проф. А. Г. Болебруха. – Дніпропетровськ, 1995. – С. 68–310; Історія України. Хрестоматія. У двох частинах. Частина перша. – Вид. 2-е, перероб. і доп. / Упор. С. М. Клапчук (керівник), Б. І. Білик, Ю. А. Горбань та ін. – К., 1996. – С. 223–228. .

В другому розділі, відповідно до його назви, здійснений археографічно-джерелознавчий аналіз “Записок” про права українського дворянства та деяких інших джерел історичної думки української провідної верстви. Формалізуючи процес та результати археографічно-джерелознавчого аналізу або “зовнішньої критики” історико-правових “Записок” необхідно зауважити, що вони вони з’явились, як реакція на політику уряду в особі Герольдії, яка фактично поставила під сумнів усю українську національно-державну традицію. Історію написання “Записок” можна поділити на три етапи: а) записки, що з’явились в ЧернігіЕгщХgТAЗзГЛбЫg~AД@bp`jA,bp`lAбаXAБЕеЭбБЩРAяХСкAГзЧРAЎЭЩБЪA™БбХЭЕСоXAҐСЩЭйgТA*БЧСЫгщХСТAеАA™СХЭЧАAЈеЭбЭНЛЫХЬvAВRAПБЯСгХРAЯЭЧеБЕгщХЭЗЬAЙЕЭбяЫгеЕА@bp`q,bp`rAба\XAБЕеЭбБЩРAяХСкAГзЧРAҐСЩЭйgТA*БЧСЫгщХСТX@@AЃЫЙбgБЪAЇЛЯАXA…БгСЧшAџЭЧЛеСХАXA…БгСЧшA*БЯЫgгдAеАA©ЛЙgаAҐзЩБЫгщХСТXA…БгСЧшAЇБбЫСрvAДRAПБЯСгХРXAуЬAП%яЕСЧСгшAО@bpbrAЯЬ@bpffAбgФXAеЭГеЬAДAЯЛбgЭИAзЯбБЕЧgЫЫюA™БЧЭбЭгguьAЎЛЯЫgЫА[…ЭЧХЭЫгщХЭЗЬ@PbpblZbpfhRXAБЕеЭбБЩРAяХСкAЭХбgШAгБЩЭЗЬAХЫяПюXAГзЧРA…БгСЧшA*БЯЫgгдXAїХgДAЈХЭгСаXAџБЕЧЬA™ЭЗСЧgЕгщХСТXAeЕБЪA*БЯЫgгдAеАAЩgЫgгеаAДнутрішніх справ граф Віктор Кочубей. Особливе місце серед трактатів про права українського дворянства займає дослідження Миколи Репніна-Волконського про історично-правові підстави українського козацтва, що з’явилось у 1824 році. Усі вони в тій чи іншій мірі розвивали традицію започатковану в виступі “О поправлении состояния Малороссии”,“Коротких записках”, “Историческом известии”, “Возражении на наставление выборному от Малороссийской коллегии депутату Натальину” та інших творах фундатора “шляхетської школи” в українській історичній думці Григорія Полетики.

Рукописні списки дворянських “Записок”, які зберігаються переважно в фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського (збірки Лазаревського, Університету Св. Володимира, Судієнка, Кистяковського та ін.), в рукописній “Книге о дворянах” (відділ відділ колекцій рідкісних видань та рукописів Наукової бібліотеки Харківського університету), фонді губернського дворянського зібрання Чернігівського обласного архіву, фамільному фонді Полетик у відділі рукописів Чернігівського історичному музею, дали змогу з’ясувати та підтвердити їх авторство, уточнити датування, обставини, історію побутування та використання, а також з’ясувати процес підготовки, розвиток історичних концепцій їх авторів. Аналіз рукописів пам’яток, особливо їх чернеток, сприяв реконструкції процесу підготовки “Записок”, з’ясуванню певних смилових акцентів текстів, що визначали історіософські основи творів та ціннісні орієнтації їх авторів.

Історія походження записок свідчить про те, що сам процес їх написання (обмін матеріалами між авторами, розшуки, систематизація та введення в обіг нових джерел), перетворився в історіографічний та – з цілком ясно вираженими політичними ознаками – національно-патріотич-ний рух, під час якого відбувся значний зріст історичних знань, вдосконалювалась методика та методологія історичних досліджень, накопичувався джерельний, а також ширилось усвідомлення національної правосуб’єктності, була сформована “концепція малоросійської державності”, яка стала специфічною формою застереження суспільно-політичних прав колишньої Гетьманщини та одним із джерел українського національного Відродження ХІХ століття.

Дослідження списків дворянських історико-правових трактатів сприяло з’ясуванню низки питань, що тривалий час викликають інтерес дослідників. Наприклад, аналіз одного зі списків “Записки про малоросійських козаків” М. Репніна-Волконського дав можливість з’ясувати дату невідомого до цього часу посилання на “Історію Русів” (23 жовтня 1824 року) та опосередковано підтвердити думку Максимовича і Драгоманова про причетність до цього твору малоросійського військового губернатора О правах собственности Малороссийских козаков, соч. князя Николая Григорьевича Репнина. 23 октября 1824 года. – ІР НБУВ. – Ф. 61. – Спр. 715. – 46 арк. .

Об’єктивний аналіз моделей історичного мислення авторів названих історико-правових праць передбачає в першу чергу необхідність залучення усієї сукупності існуючих списків та варіантів цих творів. Лише після цього можливе дешифрування культурного коду, символічно-знакових систем досліджуваних текстів і реконструкція їх змісту.

У третьому розділі дисератації “Політико-правові та історичні твори Григорія Полетики: структура, джерела та особливості історичного дискурсу” здійснений аналіз конкретних історичних оцінок, суджень, узагальнень українського мислителя, а також концептуально викладених ним цілісних сюжетів української історії. Усі його відомі на сьогодні твори обумовленні суспільно-політичними обставинами 60-70-х років ХVІІІ століття, коли російський уряд та українська суспільно-політична еліта висунули цілком протилежні концепції реформування Гетьманщини.

Уже в першому публічному виступі на Генеральних зборах у Глухові (1763 р.) Григорій Полетика тісно пов’язує ідеї поділу влади, ефективної судово-правової системи з національною історичною тради-цією, тобто з “темними віками”, які не змогли збагнути просвіт-ники. Песимізм просвітників до минулого, яке вражало їх бідністю людського духу, пануванням дурості, злоби та свавілля Барг М.А. Эпохи и идеи. Становление историзма. – М.,1997. – С.338. , оскільки було парадигматично чужим, Полетика поділяв лише стосовно недавнього минулого, коли, на його думку, були порушені шляхетські традиції та скасовані традиційні інститути Малоросії. Просвітницькі ідеї він наповнював змістом історичної традиції в її елітатаристській інтерпретації. Отже, політична теорія Григорія Полетики була історично детерміно-вана, а концепція національної історії політично актуалізована.

Аналіз творів Полетики дає можливість реконструювати ціннісний код його історичних рефлексій, конкретні історичні оцінки важливих явищ української історії (державна територія “Малоросії”, походження та права станів України, стосунки з з правителями-протекторами, походження та функції національних державних інститутів), які в сукупності своїй складають концептуально виражену картину історичного минулого України.

Центральною ідеєю усіх його відомих творів – є добровільно-договірний характер відносин України (“Малоросії”) з державами протекторами. Суб’єктом цих відносин була в першу чергу суспільно-політична еліта краю – українська шляхта, але зміст їх розповсюджувався на усі стани. Особливе місце займає у цих відносинах українське козацтво, яке виникло стихійно, але було, як підкреслює Полетика, легітимізоване протекторами Малоросії – польськими королями. Козацтво, на його думку, також користувалось правами шляхти.

Заслугою Полетики була акумуляція та критичне використання попереднього історіографічного досвіду (українські літописи, праці Кромера, Стрийковського, Пасторія, Старовольського та ін.), введення в науковий обіг низки актових та наративних джерел (привілеїв польсько-литовських правителів, гетьманських статей та царських грамот).

У четвертому розділі – “Історіографічний аналіз історико-правових трактатів українського дворянства: реконструкція моделей історичного мислення” зазначається, що перша чверть ХІХ століття на Лівобережній Україні (колишній Гетьманщині) позначена активізацією духовних пошуків, спрямованих на визначення національної ідентичності українців шляхом усвідомлення власної історії. Однією з найбільш репрезентативних форм історичних рефлексій стали історично-правові “Записки” українського дворянства. Намагаючись боронити власні станові та спільні національні інтереси автори “Записок” сформували ряд концепцій історичного минулого України. Поштовхом для історичних студій стало питання питання про історичні підстави українського дворянства, актуалізоване позицією Герольдії. Якщо автори перших “Записок” про права українського дворянства Роман Маркович та Микола Стороженко аргументували свою позицію, опираючись на актовий матеріал доби Гетьманату, що позірно їх зближувало з ідеями “Записки” Григорія Теплова, який пов’язував походження української суспільно-політичної еліти виключно з благодіянням правителів Росії, то Тимофій Калинський, Андріан Чепа, Василь Чарниш, Василь Полетика, Микола Репнін-Волконський та їх послідовники занурювались в національну історію починаючи з княжої доби, аналізували актовий матеріал ХІV– початку ХІХ століть. При цьому в науковий обіг були уведені привілеї литовсько-польських королів, гетьманів, жалувані грамоти російських царів, офіційні документи різних дкржавних установ.

Історіософською основою дворянських трактатів став “історичний легітимізм”, як доктрина притаманна традиціоналістській духовній парадигмі. Разом з тим історичний дискурс окремих дворянських істориків початку ХІХ століття (Т. Калинський, М. Репнін-Волконський, В. Капніст) позначений ідеями “природнього права”, народоправства, боротьби за національне визволення, ліберальними уявленнями про соціальну стратифікацію суспільства.

Тематично “Записки” охоплюють історію України (“Малоросії”) від княжої доби до початку ХІХ століття. В “Записках” в тій чи іншій мірі проглядаються окремі періоди української історії, які умовно можна означити, як “княжий”, “татарський”, “литовський та польський”, “польський” та “російський”. Спеціально не досліджуючи князівський період, автори зафіксували в “записках” його бачення. Для Василя Полетики та Миколи Репніна-Волконського княжа Русь – це держава, що складалась перш за все з трьох основних князівств (Київського, Чернігівського та Переяславського) які згодом стали Малоросією. По різному оцінюється “татарський” період: якщо одні визначають його, як “іго”, то інші акцентують увагу на тому, що, очевидно, існували договірні стосунки з татарами, оскільки частина руських князів нібито підтримували татар проти литовців. Перехід під владу Литви визначається як: а) мирний та добровільний (Калинський); б) частково мирний, а частково шляхом завоюванняв (Полетика, Чепа); в) шляхом встановлення литовського панування (Чарниш, Кочубей). Більшість авторів вважає (за винятком Чарниша та Кочубея), що литовці не тільки шанували місцеві традиції, але надали українським станам особливі привілеї. Правда, одні вважають, що привілеї були надані, а інші, – що вони існували з давніх часів і за військову доблесть лише підтверджувались. Перехід під польську корону, на думку усіх авторів, був здійснений цілком легітимно. Разом в тим у “Записках” В. Чарниша та В.Кочубея акцентується увага на польському пануванні, навіть йдеться про “іго”. Позиція останніх авторів, особливо Кочубея, опосередковано пов’язана з т.зв. “церковною” концепцією в українській історіографії, репрезентованою “Синопсисом” (псевдо?)Гізеля і раціоналізованою “просвітником”