ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені І.І. Мечникова

Діденко Максим Олександрович

УДК 811.112.2/42:32

Політичний виступ як тип тексту

(на матеріалі виступів німецьких політичних діячів кінця 20 століття)

Спеціальність 10.02.04 - германські мови

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Одеса - 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – кандидат філологічних наук, доцент Голубенко Лідія Миколаївна, Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, завідувач кафедри німецької філології, декан факультету РГФ.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Каліущенко Володимир Дмитрович, Донецький національний університет, завідувач кафедри германської філології, декан факультету РГФ;

кандидат філологічних наук, доцент Приходько Анатолій Миколайович, Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченко, докторант.

Провідна установа - Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича, кафедра німецької мови та загального мовознавства; Міністерство освіти і науки України, м.Чернівці.

Захист відбудеться 15 листопада 2001 року о 13.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.051.02 в Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова за адресою: 65058, м. Одеса, Французький бульвар, 24/26, ауд. 91.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова (65026, м. Одеса, вул. Преображенська, 24).

Автореферат розіслано 14.10.2001 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Черноіваненко Є.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сучасні лінгвістичні публікації відзначені різноманіттям робіт із цілого тексту і його жанрово-стилістичної стратифікації, проте проблема виділення типологічних ознак тексту все ще залишається недостатньо вивченою.

Дисертація являє собою дослідження політичного виступу як типу тексту, його різновидів, їх загальних і специфічних ознак, на матеріалі виступів німецьких політичних діячів новітнього часу, тобто текстів, що відносяться до офіційної політичної комунікації ФРН.

У вітчизняному мовознавстві практично немає робіт із типології і лінгвістики політичного виступу, тексту і політичної мови в цілому, не розроблена термінологія і підходи для їхнього аналізу. Дисертаційне дослідження почасти заповнює цей пробіл, а також продовжує розробку проблем типології текстів у їхньому структурно-змістовому вираженні, розглядає текст як комунікативний механізм, що і визначає актуальність роботи.

Визначальною рисою процесу комунікації в політиці є його спрямованість на адресата з метою домогтися перлокутивного ефекту - спонукати аудиторію до суспільно-політичної реакції. Як правило, учасники політичної комунікації представляють певні суспільно-політичні позиції, а обмін інформацією відбувається з достатньо яскраво вираженими прагматичними цілями, тобто комунікативний процес у політиці завжди має інтенціональний характер. Для досягнення поставленої перлокутивної мети необхідні ретельний відбір і організація мовних засобів різних рівней, сукупність котрих і створює особливий тип тексту - політичний виступ.

Предметом дисертаційної роботи є політичний дискурс, досліджуваний на матеріалі політичних виступів німецьких політичних діячів кінця 20 століття. Дослідження проводиться з позицій прагмалінгвістики, з одного боку (тому що в якості основних факторів, що формують мовні показники політичного виступу (далі ПВ), виступають його адресат, інтенція автора і комунікативна ситуація), і лінгвістики тексту - з іншого, тому що кожний виступ - це завершений, специфічно структурований текст, який має ряд інваріантних характеристик, що виділяють його з інших типів тексту.

Основними методами дослідження є прагмалінгвістичний, що дає можливість виявити навмисність підходу до вибору мовних засобів адресантом; функціонально-аналітичний, що розглядає текст як єдність аргументативних, змістових і мовних елементів, які реалізують інтенцію автора і спрямовані на досягнення бажаного впливу на адресата; а також описово-порівняльний, семантико-структурний, структурно-стилістичний і кількісний методи.

Теоретичною основою для всіх розділів дисертації є положення і проблеми, розроблені у відповідних лінгвістичних напрямках, таких як: типологія тексту, прагматика і лінгвістика тексту, його структурно-змістова організація, категорії тексту і мовні засоби їхньої реалізації. Автор виходить із необхідності цілісного підходу до тексту виступу як єдності змістових і функціональних (стилеутворюючих) компонентів його структури, що відбираються на основі певного задуму (стратегії) комуніканта.

Об'єктом дослідження є політичний виступ, що, у свою чергу, являє собою частину політичної комунікації (політичного дискурсу) і тип політичного тексту.

Виходячи з функціональної спрямованості політичних текстів, у дисертації аналізуються комунікативні, структурно-композиційні, лексико-семантичні, морфолого-синтаксичні характеристики ПВ. Специфіка їхньої вираженості й інтеграції є основою виділення різновидів ПВ, що розуміються як сукупність текстів, об'єднаних предметом зображення, спільністю мовного вираження і структурно-мовної організації змісту з метою реалізації певної установки.

Запропонована класифікація ПВ і їхня докладна характеристика є результатом комплексного аналізу 120 письмово зафіксованих ПВ загальним обсягом біля 300.000 словоформ.

Паралінгвістичні особливості і фонетична реалізація ПВ не розглядаються.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що це - перше системне дослідження основних різновидів політичного виступу й опис його самого як типу тексту, що має всі основні категоріальні ознаки, властиві тексту взагалі, а також ряд властивих тільки йому особливостей, на матеріалі німецької мови.

Мета дослідження полягає у виявленні інтегральних і диференціальних ознак ПВ як типу тексту.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких конкретних завдань:

·

· Розглянути ПВ як компонент комунікативного акту.

· Виділити інваріантну модель ПВ і властиві їй типологічні особливості.

· Розглянути її реалізацію та ампліфікацію в конкретних різновидах ПВ, визначивши композиційно-мовні, лексико-стилістичні і морфолого-синтаксичні особливості ПВ і їхнє варіювання в його різновидах.

Теоретична значущість дослідження полягає в тому, що воно обґрунтовує статус ПВ як типу тексту, виявляє його інтегральні і диференціальні ознаки, його варіантні різновиди, а також пропонує вивчення комунікативно-прагматичної установки як визначального фактору використання мовних засобів у тексті, що розширює емпіричну базу лінгвістичних даних.

Практична цінність визначається можливістю використання запропонованої моделі в дослідженні ПВ на матеріалі інших мов, а також застосування результатів у практиці викладання німецької мови, в курсах з німецької стилістики, у спецкурсах з лінгвістики тексту, в написанні курсових і дипломних робіт.

Апробація роботи відбувалася у вигляді доповідей і повідомлень на наукових конференціях професорсько-викладацького складу ОДУ (1997, 2000). За змістом роботи є 4 публікації.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертація виконана в рамках наукової теми Міністерства Освіти України № 251 "Мовна комунікація та одиниці мовлення: структура, функціонування та їх розвиток (на матеріалі німецької мови)", що розроблюється кафедрою німецької філології ОДУ (наказ по ОДУ № 1037-18 від 19.06.2001).

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаної літератури, який включає 260 найменувань, та трьох додатків. Повний обсяг дисертації становить 214 с., додатки - с.177 - 214.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Перший розділ, "Теоретичні і методологічні основи дослідження", присвячено аналізові основних етапів дослідження політичного виступу і політичного дискурсу в цілому. Огляд історії дослідження дозволяє визначити основні методи і напрямки наукового вивчення даної проблеми. У дослідженнях політичного дискурсу з позицій мовознавства можна виділити декілька етапів. На першому етапі роботи концентрувалися на аналізі й описі лексики (ключових слів, неологізмів, термінів тощо). В 60-ті роки інтерес лінгвістів вийшов за рамки лексикологічних і лексикографічних досліджень. У дусі американської теорії аналізу мови і комунікації лінгвісти стали звертати увагу на вплив суспільно-політичної ситуації на мову, на взаємовідносини політики і мови. Важливим визнається комплексний аналіз політичних текстів (В.Дікманн, Х.Циммерманн, Х. Грюнерт). Новий етап досліджень припадає на початок 80-х рр. С особливою увагою лінгвісти вивчають вживання мови в різноманітних політичних інститутах і організаціях, у засобах масової комунікації, різнобічно описується типологія політичних текстів, запозичуються методи із суміжних дисциплін, актуальними виявляються аналіз прагматичного аспекту, теорія мовних актів, поняття зразків/фреймів, за якими створюється політичний текст, подальша класифікація сфер використання мови політики (у парламенті, на ТБ, під час передвиборної кампанії), діахронічні дослідження, лінгвістичний аналіз мови різноманітних партій, рухів і громадських організацій (Й. Бок, В.Холлі, А. Тільманн, Й. Фольмерт). На сучасному етапі лінгвісти, що займаються аналізом політичних текстів і політичного дискурсу, використовують досягнення риторики, теорії мовних актів, генеративної граматики, інтерпретативного аналізу тексту, контент-аналізу, різноманітних психолінгвістичних методів і, насамперед, теорії аргументації, комунікації і дискурсу, таким чином, у мовознавстві останнього десятиліття спостерігається безсумнівне превалювання прагма-комунікативного підходу до ПВ як цілого тексту.

У цьому ж розділі виявляється характер зв'язку мови і політики і визначаються функції мови в політиці. У сучасному демократичному суспільстві мова стала основним засобом політичної дії. Мова в політиці реалізує декілька пов'язаних між собою функцій, основною з яких є перзуазивна, тобто функція регулювання світогляду і поведінки громадян. Домінування якоїсь функції залежить від вживання мови в окремих видах політичної комунікації, основними складовими якої є мова робочої політичної комунікації і мова впливу, спрямована на широку громадськість і орієнтована на досягнення практичних і тактичних цілей із використанням ЗМІ. До останнього належить ПВ, що є специфічним поєднанням спеціальних мов і повсякденної мови, яке має не тільки когнітивно-денотативний, але й евалюативно-перзуазивний потенціал.

Друга частина розділу присвячена ПВ з погляду теорії тексту. Основною формою реалізації політичної комунікації є політичний текст як складова частина і/або результат політичної активності, в якому реалізуються функції мови політики. Політична комунікація реалізується в дискурсі політичних суб'єктів. Під дискурсом у дисертації розуміється мовна діяльність політичних суб'єктів з урахуванням певної соціальної практики. Політичні суб'єкти виробляють власний політичний дискурс (або користуються вже існуючим в історії), який виявляє політичні цілі, об'єкти, специфічні мовні засоби, а також комунікативно-мовні зразки, і продуктом якого є політичні тексти.

Виділяючи з дискурсу певні тексти, ми зіштовхуємося з проблемою визначення і класифікації типів цих текстів. На сучасному етапі розвитку дискусії з питань опису і класифікації типів тексту вирішальну роль грає поняття зразка (Э.Г.Ризель, Б.Зандиг, А.Роткегель). Тип тексту формується під впливом текстоутворюючих факторів, закладених у структурі комунікативно-прагматичної ситуації, і залежить від організації певної соціокомунікативної сфери (дискурсу), яку він представляє. Зразки тексту є схемами для виробництва і/або сприйняття (розуміння) тексту. Володіючи комплексом знань побудови і розуміння текстів, учасники комунікації можуть інтуїтивно співвіднести конкретний екземпляр тексту з певним типом тексту. Процес співвіднесення може бути прискорений наявністю в тексті певних сигналів (організаційні принципи тексту, його структура, типові вирази і т.д.).

Спектр політичних текстів, що можна віднести до політичного дискурсу, дуже широкий, проте спільним у них є те, що всі вони є формою для представлення суспільству політичних цілей відповідно до основної мети політики - одержання і збереження влади.

Для визначення ПВ як типу тексту і виділення його різновидів у дисертації використовується функціональний підхід до класифікації політичних текстів, який поряд із мовними особливостями враховує функціональний аспект, і модель Х. Штегера. Основним рівнем у цій ієрархічній схемі є рівень, утворений функціональними сферами вжитку тексту - політика. Наступний нижчий рівень утворюють комплексні (складні) типи тексту, до яких ми відносимо політичний текст, розділяючи його на декілька груп відповідно до виконуваних функцій. Далі за ним розташовується рівень простих типів тексту, одним з яких є політичний виступ, що відноситься, відповідно до Х. Грюнерта, до інформативно-перзуазивних текстів. ПВ у свою чергу ділиться на підтипи. При їхньому виділенні можна слідувати принципу "місця реалізації" виступів, запропонованому А.Тільманном, з урахуванням мовних параметрів. Таким чином, використовується системний підхід до класифікації текстів - поєднання дедуктивного й індуктивного методів. Відповідно створюється ієрархічна модель із системою підрівнів, що відштовхуються від вищерозташованого рівня: тобто путь "зверху униз" визначає конститутивні елементи безпосередніх зразків тексту, а їх наступна "генералізація" здійснюється в напрямку "знизу нагору".

Відповідно до місця реалізації виступу (парламент, вибори, з'їзд), у політичному виступі можна виділити парламентський виступ (виступи в парламенті регламентуються особливими правилами; крім того, існують відмінності у виступі міністра, депутата, канцлера), передвиборний виступ, партійний виступ, привітальний, святковий виступ (присвячений пам'яті когось - пам'ятний і новорічний/різдвяний виступ).

У другому розділі, "Комунікативно-текстовий аспект політичного виступу", аналіз передбачає використання теорії комунікативного акту, тому що учасниками акту політичної комунікації є адресант і адресат. У ПВ мовний акт виражений рядом висловлювань, що залежать від перзуазивного наміру адресанта і комунікативної ситуації. Основною функцією ПВ являється перзуазивна, тому що домінуюча ілокутивна дія є директивною. Проте ця дія неможлива без додаткових дій, що обґрунтовують, пояснюють, підготовляють розуміння і реалізацію певних установок. Основними компонентами цього ряду є адресант (комунікативний суб'єкт), адресат-об'єкт, мета комунікації і комунікативна ситуація.

Комунікативний акт реалізації ПВ має деякі загальні характеристики, властиві всім ПВ: адресант добре підготовлений, має манускрипт виступу і використовує виступ для зміцнення своїх позицій; комунікація первісно являє собою усні, безпосередньо відтворені офіційні політичні виступи; між адресантом і адресатом не існує локальних і часових бар'єрів. Проте на практиці виступ виходить за рамки малої групи й орієнтований на масову аудиторію, до якої звертаються за допомогою технічного медіума (ЗМІ). Таким чином, мова йде про масову, несиметричну комунікацію. Тип комунікації ПВ - гібридний, тому що ПВ - це письмово підготовлений текст і промова в тісній комунікативній єдності, де усна презентація є проміжною ланкою між письмово підготовленим манускриптом промови і її письмовим відображенням у пресі. За своєю природою ПВ монологічний, із присутністю елементів діалогу. Визначальною рисою ПВ є його колективний характер, тому що, по-перше, ПВ відбиває інтереси групи політиків, і адресант лише представляє ці інтереси і, по-друге, створюється за участю інших авторів (референтів, спічрайтерів). Таким чином, у сучасному ПВ ланцюжок комунікативного акту подовжено, тому що адресант поданий, як правило, двома фігурами: спічрайтер, тобто власне автор тексту, що для адресата завжди залишається анонімним, і політик, який озвучує цей текст і якому офіційно приписується авторство.

Важливе значення для дослідження ПВ має аналіз комунікативної ситуації, тобто всіх факторів, що впливають на дії адресата й адресанта. ПВ сприймається з урахуванням потрійного контексту: контекст виступу (значення слів і речень у системі тексту), контекст мовної ситуації (хто виступає, з якою метою, при яких обставинах), контекст глобальної суспільно-політичної ситуації.

Адресантом ПВ є представник певної соціальної, політичної та історичної групи, який озвучує ідеї, позиції й уявлення даної групи (партії, класу, організації і т.д.) і яким (для якого) створюється відповідний текст.

Адресат ПВ - ті, на кого адресант впливає відповідно до поставленої мети з використанням системи аргументації і мовних засобів. Важливою ланкою в ланцюзі адресант - адресат у ПВ є звертання і використання конкретних прономінальних форм, що є типологічною характеристикою будь-якого ПВ. Співвідношення певних прономінальних форм і звертань залежить від комунікативної ситуації і різновиду ПВ.

При аналізі тексту ПВ і інтенцій його створювача, тобто адресанта, з позицій текстового аспекту важливим є поняття категорій тексту, що відбивають найбільш загальні й суттєві ознаки тексту і виконують текстоутворюючу роль. Дослідження категорій тексту ПВ дозволило визначити набір засобів для їхнього вираження й особливої значущості певних категорій для структурування тексту ПВ, який є прагматично-спрямованим, відзначається завершеністю і має усі основні властиві тексту категорії. Специфіка актуалізації текстових категорій у ПВ і пріоритетність деяких із них дозволяє виділити ПВ в окремий тип тексту. Для ПВ можна вивести таку ієрархію категорій: структурні (когезія, цілісність) підпорядковані реалізації семантичних категорій - ведучих і супутніх. Ведучими категоріями для ПВ можна вважати категорії прагматичної спрямованості, оцінної модальності та інформативності. Остання має в ПВ власну специфіку, що виявляється в особливому виділенні і переважанні змістовно-концептуальної інформації (ЗКІ) і композіційно-мовленнєвої форми (КМФ) міркування, які базуються на специфічно переосмисленій змістовно-фактуальній інформації та КМФ повідомлення. Міркування відзначається перевагою причинно-слідчих зв'язків, реалізується за допомогою системи аргументації, має яскраво виражену прагматичну спрямованість на реципієнта і є основним носієм ЗКІ в ПВ, відображаючи більш-менш повно систему поглядів політика і його групи. КМФ розповіді/повідомлення використовується в ПВ як інформаційна підтримка КМФ міркування і ЗКІ.

Категорія модальності реалізується в ПВ як на фразовому, так і на текстовому рівні. Її специфіка в ПВ полягає в особливому використанні мовної оцінності.

Оцінність грає суттєву роль і в структуруванні категорії прагматичної спрямованості, забезпечуючи комунікативну співвіднесеність ПВ із екстралінгвістичною дійсністю за допомогою вибору засобів мовного потенціалу, оптимальних для відповідного впливу на аудиторію, виступаючих як частина стратегії адресанта і пов'язаних з ідентифікацією "своя" група - "чужа" група. Ідентифікація є однією з кінцевих цілей адресанта: саме адресат повинен ідентифікуватися з оратором, прийняти і розділити його позицію і погляди. Оцінність можлива як на суто мовному, так і на концептуально-аргументативному рівні.

У третьому розділі, "Структурно-морфологічний аспект політичного виступу", проаналізовані архітектоніка, структура, обсяг, синтаксис і морфологічний склад речення в ПВ. У основі ПВ лежить трихотомічна структура античної риторики: вступ, основна частина і висновок. Вступ (exordium, narratio) орієнтовано на слухача. Головна частина орієнтована на інформаційний аспект і будується, використовуючи про- і контраргументацію (argumentatio: confirmatio / refutatio), відповідно до часової системи координат: минуле є причиною ситуації в теперішності, яку можна перетворити у благополучне майбутнє. Висновок (peroratio) знову орієнтований на слухача і підводить підсумки сказаного. ПВ, темою якого є вирішення якоїсь проблеми, модифікує цю модель. Як правило, у вступі і/або на початку основної частини чітко визначається ця проблема, далі називаються причини, що викликали її, і заходи для її вирішення, а у висновку міститься заклик усунути дану проблему запропонованими засобами. Для парламентського виступу можливо відволікання від основної теми виступу як реакція на репліки з місця, що, проте, у цілому не порушує наведеної вище риторичної структури.

Аналіз синтаксичної структури текстів ПВ показав, що парламентські, партійні, передвиборні і привітальні виступи за обсягом приблизно рівні, проте середня довжина речень у парламентському виступі більше, а синтаксис, відповідно, складніше. Значно меншим обсягом відрізняються святкові виступи (насамперед за рахунок новорічних звертань). Середній обсяг ПВ складає 2487,0 словоформ, включених у 143,77 речення, середня довжина котрих, відповідно, 17,34 слова. Більш складним синтаксисом відрізняються парламентські і святкові виступи.

У цілому ж можна свідчити про те, що сучасні політики віддають перевагу простим реченням, і багато складних речень або мають характер формально простого, або головне речення не несе значного інформаційного навантаження, але лише вводить підрядне. Такі речення легше сприймаються, створюють видимість міркування з наступним висновком, мають апелятивний, стверджувальний характер. Подібне спрощення синтаксичної структури сучасного ПВ пов'язане з загальними тенденціями розвитку мови і з впливом на ПВ ЗМІ і мови реклами. Останнє виявляється також у широкому використанні неповних речень. Вони здебільшого наповнюються асоціативно діючими наочними елементами, що посилюють їхній емоційний потенціал. Такі речення можуть розглядатися як стилістична фігура, що надає тексту динамічність і більшу експресивність.

Аналіз дозволив виявити важливу роль у ПВ питальних і умовних речень. Частіше всього вони вживаються в парламентському виступі, що пояснюється дебатним характером цих виступів, а також представниками опозиції як засобу негативної оцінки партії влади. Всі питальні речення вживаються або у вигляді риторичного питання, що залишається без відповіді, або на поставлене питання відразу дається відповідь самим виступаючим, тобто використовується "питально-відповідний хід", що виконує функцію актуалізації теми, полегшує адресату перехід до неї, а також виступає в якості засобу "інтимізації", оскільки "співрозмовником" є адресат, який представляється вже в якості послідовника, однодумця, виразника спільної думки. Умовні речення спираються на систему аргументації і мають у такому контексті модальне значення.

Серед стилістичних фігур у ПВ можна виділити парентезу, паралельні конструкції і повтор. Ці фігури підвищують загальну експресію ПВ, створюючи особливий ритм фрази або цілого смислового фрагменту, служать засобом акцентування найбільш важливих, із погляду автора, змістовних елементів промови, посилюючи тим самим вплив виступу на адресата; тому вони особливо часто використовуються у виступах, що мають передвиборний характер.

Аналіз лексико-граматичного рівня ПВ у другій частині цього розділу допоміг установити, що реалізації директивної установки в ПВ сприяє, насамперед, широке використання модальних дієслів і конструкцій. Участь наказового способу в ПВ мала, дещо більше місця займає умовний спосіб, основним же способом у ПВ є дійсний.

Часте використання модальних дієслів пов'язане з їхньою спроможністю подавати висловлення як обґрунтоване, необхідне, можливе, і регулювати модальність усього висловлення, готуючи свідомість адресата і сигналізуючи про наміри, побажання, вимоги політика. Вони мають імперативний характер і здобувають у політичній комунікації підвищену ідеологічну значущість. Найбільша кількість модальних дієслів використовується в партійному і передвиборному виступах, що пояснюється приналежністю зазначених ПВ до genus demonstrativum, тобто виступів, що мають агітуючий характер, найменша - у парламентських. Особливо важливими для всіх виступів є дієслова: mьssen, що служить вираженню основної цілі виступу - необхідності виконання адресатом дії, wollen і kцnnen, що мають підтримуючий основну ціль виступу характер і виражають можливість і бажання виконання цієї дії, створюють необхідний настрій в адресата для сприйняття установки. Схематично таку модель можна подати таким чином: вірити, хотіти > виконувати. Для святкових виступів важливе дієслово kцnnen.

Частота вжитку модальних дієслів пов'язана і з використанням у виступі інших модальних конструкцій: способів дії, модифікуючих елементів, умовних речень. Проте, це найважливіший елемент вираження директивності в ПВ, що треба кваліфікувати як типологічну особливість даного типу тексту.

Для здійснення прагматичної спрямованості виступів широко використовується граматичний час. У ПВ переважають часові форми презенса, далі слідують перфект, футурум, претерит. Розходження у вжитку в окремих різновидах не є значними.

Перфект вживається, в основному, тоді, коли оратор посилається на попередній виступ, що надає виступу певні риси діалогу. Цим же можна пояснити дещо частіше вживання перфекта в парламентському і партійному виступах.

Претерит широко вживається при історичних екскурсах, що обумовлює його високу участь у святкових виступах.

Форми футурума частіше вживаються в партійних, передвиборних виступах і новорічних звертаннях. У них же він представлений найбільше акцентовано, тобто частіше в заключній частині виступу, разом із закликом.

Досить часто уживають форми футурума й у привітальних виступах. Це пов'язане з тим, що політики, які знаходяться при владі, виступаючи на яких-небудь заходах, дають прогноз на майбутнє.

Крім того, футурум, висловлюючи преференцію якоїсь дії і співвідносячи що-небудь із майбутнім, може використовуватися для вираження модальності, в результаті чого висловлення сприймається як упевнене твердження, заклик, претендує на характер істини.

Характерною рисою всіх ПВ є широке використання іменників, які походять від дієслів і партиципіальних конструкцій, що відповідає тенденціям сучасної німецької мови, дозволяє спростити синтаксичну структуру виступу, і, з одного боку, відбиває раціоналізацію мови, з іншого боку, виражає прагнення політиків до узагальнюючого викладу своїх поглядів, тобто не до дії, що виражається дієсловом, а до результату, вираженому номінативними мовними засобами.

Особливе значення для всіх різновидів ПВ має використання прономінальних форм I о. мн., тому що вони дозволяють політику реалізувати свої цілі: звертатися до різноманітних груп населення, установлювати зв'язки в рамках групової свідомості в залежності від своїх намірів, створювати почуття спільності, залучати адресата на свою сторону, прямо звертаючись до нього, і побічно представляючи себе і свою програму. Відповідно до прийомів ідентифікації й інтимізації, використання прономінальних форм пов'язане з оцінністю. Говорячи про "ми", "нашу групу", політики використовують тільки позитивну конотацію, політичний же противник характеризується в негативному плані.

Форми I о.о. характерні для політиків, які вже перемогли і займають високу посаду (канцлер, міністр) і для передвиборних виступів, особливо реалізованих на з'їзді партії. Це може пояснюватися тим, що, проводячи передвиборну кампанію, кандидат бажає сформувати імідж сильного, рішучого, здатного до реформ політика, і частий ужиток "я" повинен продемонструвати, що в партії і для виборців є лідер, спроможний зайняти керівну посаду.

Цілком незначним є вжиток у ПВ форм II особи. Вони вживаються лише на з'їзді партій (переважно лівих) і відносяться до членів власної партії.

Категорія оцінки є однієї з головних для будь-якого ПВ, а оцінні прикметники - одним із найважливіших засобів для її вираження. У ПВ вони орієнтуються на біполярну систему оцінок (правильний - неправильний) і співвідносяться із системою ідентифікації: "ми/своя група - позитивно" - "вони/чужа група - негативно". Таким чином, провадиться спроба нав'язати адресату певну систему оцінок (ширше - картину світу) і позицію в системі координат "ми - вони". У різновидах ПВ оцінні прикметники вживаються відповідно до напрямку усього оцінювання: негативні особливо характерні для опозиції, позитивні для партії влади (відповідно в партійних і передвиборних виступах), переважно позитивні у привітальних і святкових.

Основним висновком даного розділу є твердження про якісно-кількісну специфіку вжитку морфолого-синтаксичних категорій у ПВ, а також про їхню функціональну спрямованість на досягнення основної комунікативної мети ПВ - переконання адресата в необхідності зробити вибір своїх позицій/дій на користь адресанта.

Четвертий розділ, "Лексико-семантичний аспект політичного виступу", присвячений аналізу лексико-семантичного складу ПВ. Аналіз виступів вибірки показав, що в основі будь-якого ПВ лежить використання загальновживаної літературної лексики, відомої усім членам комунікативного співтовариства, яка набуває політико-ідеологічних значень і відтінків тільки у певних політичних ситуаціях. Принцип ідеологічної пропагандистської заданості в мові політики пускає в хід механізм спрямованого семантико-прагматичного моделювання семантичного змісту мовних одиниць на всіх рівнях мови. Це означає актуалізацію одних смислових відтінків і нейтралізацію інших, прояв коливань, зсувів у семантиці слова, словосполучення, у семантичному змісті речення і тексту. Мова починає пристосовуватися до тих цілей, які політика ставить перед собою, у результаті чого існуючі в загальному словниковому запасі слова актуалізуються в політичному та ідеологічному контексті для формулювання теорій, позицій, доктрин і стають тематичною (політичною) лексикою.

Одним із прикладів актуалізації загальнолітературної лексики в ПВ як особливому типі тексту є використання ключових слів, слів-гасел, що стають такими завдяки своєму семантичному змісту і частоті вжитку.

Ключові слова і слова-гасла зв'язані між собою, є найважливішими елементами і типологічною особливістю будь-якого ПВ. Можна зробити висновок про їхню ведучу роль у впливі на адресата завдяки їхнім особливостям: по-перше, стислості, простоті, і в той же час певній семантичній нечіткості, що дає можливість вживати ці слова так часто в різноманітних ситуаціях і контекстах, а також їхній емоційній зарядженості й оцінній поляризації, що сприяє розмежуванню груп "свої/чужі".

Слова-гасла і ключові слова повинні якнайшвидше викликати в адресата очікувану реакцію - асоціацію. Успіх виступу політика пов'язаний із простотою у вираженні складного, чому в чималому ступені сприяє вжиток ключових слів і слів-гасел.

Ключові слова можна розділити на групи: "загальні", "програмні", "вузкотематичні".

"Загальні" є, як правило, словами-гаслами, що використовують усі без винятку політики у всіх різновидах ПВ, і які є політичними афективами, словами-класифікаторами, що викликають певну реакцію адресата і представляють, як правило, абстрактні поняття. Вони завжди мають позитивну оцінність і імунітет проти критики. Їх уживають усі партії і рухи, вони можуть служити гаслами на стягах, що знайшло вираження в терміні Fahnenwцrter (флагові слова).

"Програмні" ключові слова виражають основні позиції програми дій певної партії і при частому вжитку у певному контексті стають словами-гаслами.

"Вузкотематичні" ключові слова присвячені основній для конкретного виступу темі. При частому вжитку у певних контекстах вони також можуть перейти в розряд слів-гасел.

Слова, що позначають політичні групи й окремих політиків, подібні ключовим словам і мають із ними безпосередній зв'язок. Політики поділяють суспільство на "своїх" і "чужих", пов'язуючи цей розподіл з оцінкою. Більш широко такі слова вживаються в партійних і передвиборних виступах, метою яких є агітація за свою групу. Представники партії влади в основному говорять про власну групу, не бажаючи створювати рекламу опозиції і підкреслюючи свої заслуги. Цим відрізняються насамперед привітальні виступи. Назви політичних груп і імена окремих політиків у святкових виступах вживаються не так часто, і, як правило, або в зв'язку з відновленням ходу історичних подій, або при вираженні подяки, насамперед, при згадуванні представників тільки своєї групи.

У ПВ широко вживається стилістично забарвлена лексика і стилістичні прийоми, тому що адресант бажає зацікавити адресата для залучення його на свою сторону. В усіх ПВ використовуються неологізми, евфемізми, іноземні слова і розмовна лексика, метафори й ідіоматичні вислови.

Неологізми ПВ мають свою специфіку і використовуються для створення експресивно-емоційного фону. Більш того, політик має можливість наповнити неологізми зручним і потрібним йому раціональним і емоційним змістом і визначити (принаймні, на якийсь час) виникаючі одночасно з появою неологізмів семантичне та асоціативне поля. Крім того, політик, що вдало вживає і створює неологізми, вважається творчою, освіченою особистістю. Часто він використовує неологізми для опису незручних для себе понять. У цьому випадку неологізми наближаються за своєю функцією до евфемізму.

Функція евфемізмів полягає в представленні позначеного змісту в більш вигідному світлі, ніж це дозволяє слово, що вживається звичайно і не має "пом'якшуючого" елемента. Політичні евфемізми є невід'ємним структурним елементом будь-якого ПВ. Їх частота пов'язана із пріоритетною метою ПВ (дифамація противника, звіт про роботу і т.д.), і, відповідно, приналежністю партії до опозиції або влади. Евфемізми характерні насамперед для партії влади і майже не використовуються опозиційною партією.

В якості евфемізмів можуть використовуватися іноземні слова. Крім того, останні дають політику можливість використовувати різноманітні нюанси понять, не порушуючи їхній генералізований характер, викликати в адресата потрібні емоції, імпонувати йому в мовному плані, уникати тавтології.

Розмовна лексика є невід'ємною частиною ПВ. Оратор нерідко свідомо пристосовується до стилю усної розмовної мови, тому що розмовні елементи впливають на адресата і іноді викликають таку реакцію, що неможлива при вжитку тільки літературно-нормативних елементів.

Широко використовуються і метафори, що роблять текст більш простим для сприйняття, цікавим, привертають увагу адресата незвичайністю сполучень. Крім того, метафори можуть створити ефект освіченості оратора, а також можуть не тільки проілюструвати і конкретизувати щось абстрактне, але і відвернути адресата від слабких місць у системі аргументації. Важливою є здатність метафори виражати оцінку. Для ПВ характерні насамперед метафори з військової галузі, а також з галузей природи, спорту, економіки, науки.

Завдяки своєму великому семантичному й образному потенціалу, в ПВ використовуються ідіоматичні вислови.

Основним висновком розділу є твердження про лексичну специфіку ПВ, що виокремлює його в особливий тип тексту.

Загальні результати дослідження підтверджують вихідну посилку дисертації, що розглядає ПВ як самостійний тип тексту, і дозволяють зробити такі висновки:

1. ПВ - це завершений інформативно-перзуазивний текст з особливими типологічними якостями, основною інваріантною характеристикою якого є експліцитно реалізована директивна функція, що виявляється в категоріях модальності і прагматичної спрямованості і підтримується інформативно-аргументативними мовними діями.

2. Основними різновидами ПВ як типу тексту є парламентський, партійний, передвиборний, привітальний і святковий виступи.

3. Ампліфікація інваріантної моделі ПВ у кожному різновиді має свої специфічні особливості, обумовлені прагматикою і комунікативною ситуацією.

4. Композиційно-мовна структура ПВ може бути прикладом залежності мовного оформлення тексту від умов його функціонування в системі комунікації.

5. Представлений спочатку як усний тип безпосередньої комунікації, ПВ виходить за рамки малої групи, орієнтується на велику аудиторію, що охоплюється за допомогою технічних засобів і є частиною складного мультимедіального процесу. Кількість учасників комунікації не має верхньої кількісної межи.

6. ПВ являє собою гібридний вид комунікації, тому що усна презентація є проміжною ланкою між письмово підготовленим манускриптом промови і її письмовим відображенням у пресі.

7. Особливою рисою ПВ є його колективний характер. ПВ відбиває інтереси не одного політика, а цілої партії і створюється за участю інших авторів (референтів, спічрайтерів).

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях:

1. Голубенко Л.М., Діденко М.О. Деякі міркування щодо політичної комунікації в сучасній Україні (на матеріалі президентських новорічних звернень у порівнянні з зверненнями канцлерів ФРН) // Записки з романо-германської філології: Збірник наукових праць факультету романо-германської філології ОДУ. - Випуск 3. – Одеса: Латстар, 1998. – С.101-116.

2. Диденко М.А. История исследования политического дискурса в Германии и проблемы терминологии // Записки з романо-германської філології: Збірник наукових праць факультету романо-германської філології ОДУ. - Випуск 7. – Одеса: Латстар, 2000. – С.47-55.

3. Діденко М.О. Особливості вживання політичної мови в тоталітарному суспільстві на прикладі Німеччини // Записки з романо-германської філології: Збірник наукових праць факультету романо-германської філології ОДУ. - Випуск 5. – Одеса: Латстар, 1999. – С.63-70.

4. Диденко М.А. Проблемы классификации политических текстов (на примере политического выступления). Тези // Матеріали звітної наукової конференції професорсько-викладацького складу факультету РГФ, присвяченої 135-річчю ОДУ. – Одеса: Латстар, 2000. – С.57-58.

Анотація

Діденко М.О. Політичний виступ як тип тексту (на матеріалі виступів німецьких політичних діячів кінця 20 століття). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.04 – германські мови. Одеський національний університет, 2001.

Дисертацію присвячено комплексному аналізу політичного виступу як типу тексту. Встановлено, що політичний виступ - це явище типологічного характеру, що має інформативно-перзуазивний характер. Виділено інваріантну модель політичного виступу з визначеними типологічними особливостями. Виходячи з функціональної спрямованості політичних текстів, проаналізовані комунікативні, структурно-композиційні, лексико-семантичні, морфолого-синтаксичні характеристики політичного виступу. Специфіка їхнього вираження та інтеграції послугувала основою виділення різновидів політичного виступу - парламентського, партійного, передвиборного, привітального, святкового, що розуміються як сукупність текстів, об'єднаних предметом зображення, спільністю мовного вираження і структурно-мовної організації змісту, метою реалізації певної прагматичної установки.

Ключові слова: текст, тип тексту, політичний виступ, різновиди політичного виступу, парламентський, партійний, передвиборний, привітальний, святковий виступ.

Аннотация

Диденко М.А. Политическое выступление как тип текста (на материале выступлений немецких политических деятелей конца 20 века). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04 – германские языки. Одесский национальный университет, 2001.

Диссертация посвящена комплексному анализу политического выступления (ПВ) как типа текста. Последний, формируясь под воздействием текстообразующих факторов, заложенных в структуре коммуникативно-прагматической ситуации, зависит от организации определенной социокоммуникативной сферы (дискурса), которую он представляет, и является образцом, служащим для производства и/или восприятия (понимания) текста. В соответствии с этим, языковая организация политического выступления как типа текста рассматривается как результат действий производителя текста в связи с функцией текста, намерениями автора, условиями и местом реализации текста, должностью, занимаемой выступающим, и принадлежностью его к определенной политической партии.

Исследование проводится с позиций прагмалингвистики, с одной стороны, так как в качестве основных факторов, формирующих языковые показатели ПВ, выступают его адресат, интенция автора и коммуникативная ситуация, и лингвистики текста – с другой, так как каждое выступление – это завершенный, специфически структурированный текст, обладающий рядом инвариантных характеристик, выделяющих его из прочих типов текста. Анализу были подвергнуты коммуникативные, структурно-композиционные, лексико-семантические, морфолого-синтаксические характеристики политического выступления.

В результате была выделена типологическая модель политического выступления со следующими инвариантными характеристиками: политическое выступление является одним из типов информативно-перзуазивных политических текстов и языковым действием, которое производится специфической группой людей, реализуется в определенных деятельностных контекстах (предвыборная борьба, парламентские дебаты, съезд партии и т.д.), имеет "ритуальный" характер и заранее созданный сценарий, зависящий от коммуникативной ситуации. Главной целью выступления является желание вызвать у реципиента подтверждение определенной позиции или направить адресата в сторону ее изменения. ПВ выходит, как правило, за рамки коммуникации в малой группе, оно ориентировано на большую аудиторию, которая охватывается при помощи технических средств (СМИ). ПВ содержат элементы как письменной, так и устной коммуникации, представляя собой гибридный вид текста, т.к. устная презентация является промежуточным звеном между письменно подготовленным манускриптом речи и ее письменным отображением в прессе. ПВ по своей основе монологичны, хотя в них могут присутствовать элементы диалога (обращение к адресату, ссылки на предыдущего оратора, предоставление слова выступающему). Ведущими категориями для ПВ можно считать категории прагматической направленности, оценочной модальности и информативности, которые реализуются при помощи определенного набора языковых средств.

В собственно языковом плане ПВ характеризуется наличием обращения к адресату в начале и выражения благодарности и призыва в конце выступления, разделением аудитории на группы "свои/чужие" за счет широкого употребления прономинальных форм и средств выражения оценочности, использованием специальной политической лексики – названий политических групп, ключевых слов и слов-лозунгов, клишированных модальных конструкций.

С учетом цели, коммуникативной ситуации, местом реализации и языковыми особенностями выделены разновидности