Міністерство охорони здоров'я України

Українська медична стоматологічна академія

На правах рукопису

Марікуца Віктор Іванович

УДК 616. 716. 4-001. 5-089. 84: 615. 465/ .466

ЛІКУВАННЯ ПЕРЕЛОМІВ НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ МЕТОДОМ ОСТЕОСИНТЕЗУ НАКІСТНИМИ ПЛАСТИНАМИ

14.01.22 - стоматологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Полтава - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Дніпропетровській державній медичній академії

на кафедрі хірургічної стоматології

(ректор - академік АМН України, професор Г.В.Дзяк)

Науковий керівник - доктор медичних наук, професор

Малевич Олег Євгенович,

завідувач кафедри хірургічної стоматології

Дніпропетровської державної медичної академії

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор

Рузін Геннадій Пінхусович,

завідувач кафедри хірургічної стоматології

Харківського державного медичного університету

доктор медичних наук, доцент

Митченок Віктор Іванович,

завідувач кафедри пропедевтики хірургічної

стоматології та пластичної хірургії

Української медичної стоматологічної академії

Провідна установа – Львівський державний медичний університет

ім. Данила Галицького, кафедра хірургічної

та ортопедичної стоматології факультету

післядипломної освіти

Захист дисертації відбудеться “28”березня2000р. о13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41. 601.01 при Українській медичній стоматологічній академії (36024, м.Полтава, вул. Шевченко, 23).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Української медичної стоматологічної академії, за адресою м. Полтава, вул. Шевченко, 23.

Автореферат розісланий “_25 ” лютого 2000р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Д 41. 601.01.

кандидат медичних наук, доцент Н.В.Головко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Лікування переломів нижньої щелепи є однією з найбільш актуальних задач хірургічної стоматології. За даними різноманітних дослідників серед ушкоджень кісток лицевого скелету переломи нижньої щелепи займають головне місце від 45% до 90,9% (Т.М.Лурье, 1969; П.З.Аржанцев, Г.М.Иващенко, 1975; M.A.Lamberg, 1978; S.R.Thaller, 1993 ).

За даними літератури (И.А.Прусаков, 1976; В.А.Сукачов, Б.А.Умбетьяров та співавт., 1978), має місце збільшення числа двосторонніх і множинних переломів нижньої щелепи, переломів осколкових і з частковим дефектом кісткової тканини, що безпосередньо позначається на виникненні різноманітного роду ускладнень у процесі консолідації кісткових фрагментів.

Збільшення числа хворих із травмами в щелепно - лицевій ділянці висуває на перший план питання надання своєчасної спеціалізованої допомоги, яка передбачає відновлення зрушеної форми і функції у можливо короткі терміни.

Оптимізація лікувального процесу і максимальне скорочення термінів лікування за рахунок упровадження нових методів, що дозволяють скоротити можливі ускладнення в процесі лікування переломів нижньої щелепи, є важливою метою як у клінічному, так і в економічному відношенні ( Лурье Т.М., 1984 ).

Для лікування хворих із переломами нижньої щелепи запропоновані різноманітні засоби фіксації відламків, що підрозділяються на ортопедичні, хірургічні і комбіновані.

У нашій країні довгий час перевагу надавали засобам назубної іммобілізації, що за даними різноманітних клінік сягає від 63,5 до 89,9% (Витришак В.Я., 1980; Уразалин Ш.Б. із співавт.,1981). Статистичні дослідження (Б.А.Умбетьяров, 1983) свідчать про те, що навіть при ранніх термінах іммобілізації і проведенні комплексу протизапальних заходів, наявність у зоні травми нижньої щелепи інтерпонірованих м'яких тканин, дрібних кісткових осколків, гематом, набряків веде до виникнення різноманітних ускладнень у період загоєння перелому, що спонукало авторів розширити показання до хірургічного лікування.

Проведений аналіз застосування остеосинтеза нижньої щелепи показує, що в оперативному лікуванні потребують 20- 26 % хворих із переломами нижньої щелепи ( В.А.Дунаевський із співавт., 1973 ). При хірургічному лікуванні переломів нижньої щелепи широке застосування одержав метод накісткового остеосинтезу з використанням мініпластин.

У наш час випускається багато різноманітних наборів накісткових мініпластин із титана марки ВТ-00; ВТ-1-0, усіляких типорозмірів як для остеосинтезу, так і для черепно - лицевої кісткової пластики. Завдяки монокортикальному характеру фіксації зменшується небезпека травми нижньощелепного каналу і коренів зубів, а раннє відновлення рухів нижньої щелепи сприяє проведенню адекватної гігієни порожнини рота, повноцінному харчуванню хворого, попереджує розвиток ускладнень. Раннє функціональне навантаження жувальних м'язів створює оптимальні умови для процесів регенерації в кістці (О.Е.Малевич, 1961; А.А.Михайленко,1978).

Проте комплекти, що випускаються, не завжди спроможні фіксувати кісткові відламки у вірному положенні тривалий час ( В.А.Козлов, 1988; Г.П.Рузін, Ю.С.Захаров, 1976; R.Voos, 1982 ).

До істотніх недоліків сучасних мініпластин відноситься те, що вони мають багато типорозмірів, труднощі надання пластині форми рельєфу кістки, а при осколкових переломах і дефектах кістки доводиться задавати небажану додаткову травму кістковим фрагментам і не завжди можливо досягти тривалої, надійної жорсткої фіксації. У процесі лікування можлива резорбція кісткової тканини навколо шурупа, що призводить до послаблення кісткових фрагментів і зсувам у сагитальній площині.

У клінічній практиці часто виникає необхідність більш надійного закріплення відламків при багатоосколкових переломах і дефектах кістки, сполучених травмах, коли хворий знаходиться на штучній вентиляції легень, при значній атрофії зубного відростка нижньої щелепи.

Завдяки переліченому вище, зберігається необхідність пошуку і розробки пристроїв для фіксації кісткових відламків, позбавлених цих недоліків, а також розробки нових методів хірургічного лікування переломів нижньої щелепи, застосування яких забезпечило б надійний стабільний остеосинтез і скоротило кількість ускладнень.

Все це стало підставою для розробки нового пристрою – пластини для остеосинтезу переломів нижньої щелепи, позбавленої хоча б частини зазначених недоліків, та операції із застосуванням таких пластин.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Дисертаційна робота є фрагментом науково-дослідної роботи кафедри хірургічної стоматології “Розробка методів профілактики і лікування функціональних порушень у щелепно-лицевій ділянці в зв'язку з хірургічними і механічними ушкодженнями” (№ Держреєстрації 01900062177).

Мета дослідження. Удосконалення методу остеосинтеза переломів нижньої щелепи з використанням накісткових пластин власної конструкції з підвищенною дією фіксуючого ефекту.

Задачі дослідження:

1.

1.

1.

1.

5. Розробити рекомендації та впровадити у практику охорони здоров'я лікування хворих із переломами нижньої щелепи новими накістковими пластинами.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше в процесі дослідження були отримані дані про взаємозв'язок стабільної фіксації відламків нижньої щелепи з конструктивними особливостями фіксуючого пристрою.

В основу нової системи пластин покладено принцип дитячого конструктора, який дозволяє шляхом відсікання зайвих частин одержати пластину, яка найбільш відповідає конкретному перелому.

Застосування стенда, який моделює функцію жування у людини, дозволило об'єктивно оцінити фіксуючі властивості пластин різноманітної конструкції і зробити необхідний вибір.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблена методика остеосинтезу переломів нижньої щелепи з використанням накісткових пластин власної конструкції дозволяє забезпечити підвищений стабілізуючий ефект, більшу універсальність із можливістю застосування при осколкових переломах і переломах із дефектом кістки. Водночас запропоновані пластини дозволяють уникнути травми судинно-нервового жмутка щелепи і коренів зубів, оптимізувати умови консолідації відламків.

Запропоновано два види пластин - пряма і під кутом, із яких у залежності від характеру, виду і локалізації перелому, шляхом відсікання зайвих ділянок можна підібрати необхідну конструкцію.

Використання в практичній діяльності лікаря хірурга-стоматолога запропонованих пластин буде сприяти підвищенню ефективності лікування переломів нижньої щелепи.

Матеріали дисертації використовуються в лекціях і на практичних заняттях для студентів Дніпропетровської державної медичної академії та Дніпропетровського інституту народної медицини, на заняттях із курсантами факультету удосконалення лікарів ДДМА у м. Кривий Ріг. Розроблена методика впроваджена в практику стоматологічного хірургічного стаціонару лікарні № 2 м. Кривого Рогу, хірургічного стоматологічного стаціонару обласної лікарні м. Кіровограда, хірургічного стоматологічного стаціонару міської лікарні швидкої допомоги м. Запоріжжя.

Особистий внесок здобувача у розробку наукових результатів, що виносяться на захист. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням.

Всі положення, які виносяться на офіційний захист, розроблені автором самостійно, в тому числі набір клінічного матеріалу, проведення лабораторних та клінічних досліджень, а також аналіз і оцінка результатів дослідження.

Статистична обробка одержаних результатів і тлумачення даних клініко-лабораторних досліджень здійснені автором самостійно.

Апробація роботи. Матеріали дисертації повідомлені й обговорені на засіданні проблемної комісії стоматологічного факультету Дніпропетровської державної медичної академії (1998р.), розширеному засіданні кафедр стоматологічного профілю Дніпропетровської державної медичної академії

(1998 р.), на конференції, присвяченій 60 річчю кафедр госпітальної хірургічної стоматології і щелепно -лицевої хірургії (м. Москва 1998 р.), на конференції, присвяченій 200-літтю обласної лікарні ім. Мечнікова (м. Дніпропетровськ, 1998 р.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції лікарів стоматологів (м. Одеса, 29-30 вересня 1998 р.).

Публікації. Основні положення і результати дослідження викладені в 6 опублікованих роботах, з них 3 у виданнях, рекомендованих ВАК України.По розробленій темі отримано патент України № 14984А.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація викладена на 117 сторінках машинописного тексту і складається з вступу, 5 розділів, висновків, практичних рекомендацій, переліку використаної літератури. Робота ілюстрована 35 малюнками, 15 таблицями і 14 діаграмами.

Бібліографічний покажчик включає 151 літературне джерело (113 вітчизняних і 38 закордонних авторів).

Матеріал та методи дослідження

Для досягнення мети і рішення поставлених задач було обстежено 57 хворих із переломами нижньої щелепи. Вік хворих складав від 20 до 63 років, і усі вони були без вираженої супутньої патології. Лікування хворих із переломами нижньої щелепи здійснювали хірургічним засобом - остеосинтез нижньої щелепи накістковими пластинами.

З метою порівняльного вивчення результатів лікування після операції остеосинтезу відомими металевими пластинами і пластинами власної конструкції хворі з переломами нижньої щелепи були поділені на дві групи.

У контрольній групі хворих (15 чоловік) лікування переломів нижньої щелепи методом остеосинтезу (одно-або двосторонній) проводили мініпластинами фірми ''Matis'' Швейцарія.

Для порівняння була обстежена основна група хворих у кількості 42 постраждалих із типовими переломами, у яких для лікування переломів нижньої щелепи були застосовані запропоновані нами пластини посиленої конструкції.

Крім двох груп хворих обстеженню була піддана група здорових осіб у кількості 33 чоловік, вік 20 - 30 років, що не мали патології прикусу з повним зубним рядом, у яких отримані середні розміри обраних для контролю термометричних та електрофізіологічних показників.

Зважаючи на те, що в післяопераційному періоді можливий цілий ряд ускладнень /повторний зсув відламків, запалення кісткової рани, обмежене відкривання рота/, що в результаті приводить до зниження повноцінного харчування, був складений комплекс досліджень з урахуванням необхідності створення повного об'єктивного уявлення про функціональні, фізіологічні й анатомічні порушення, які при цьому проходять.

З цією метою були застосовані такі спеціальні клінічні, електрофізіологічні і рентгенологічні методи досліджень: 1) панорамна рентгенографія; 2) термометрія; 3) функціональна багатоканальна електроміографія; 4) вимір розміру відкривання рота.

Крім цього оцінювали загальний стан хворого, наявність крововиливів і гематом, суб'єктивні відчуття больових реакцій, а також динаміку змін у клінічних аналізах крові і сечі, пульсі й артеріальному тиску.

Всім хворим проводили панорамну рентгенографію ортопантомографом ОП-6 ( ''Sjnark'' ), що дозволяло досліджувати хворого в положенні лежачи і робити зонографію в різних проекціях.

Виміри температури робили в 2-х точках: на шкірі в області жувальної точки і на слизовій оболонці альвеолярного відростка на рівні щілини перелому. Контроль температури робили за допомогою медичного електротермометра ТПЕМ-1 (№2853, 3208) після 30 хвилинної адаптації хворого в помешканні.

Для проведення методики багатоканальної функціональної електроміографії нами був використаний апаратний комплекс, створений на кафедрі хірургічної стоматології Дніпропетровського медінституту й описаний у роботі О.Є.Малевича із співавт. (1986р.) і в наступному удосконалений А.А.Світловським. Виникаючі біопотенціали при проведенні жувальних проб вводили в ПЕОМ і потім опрацьовували за допомогою програми, рекомендованої А.А.Світловським (1993р.). При цьому враховували час жувального періоду, середню амплітуду біопотенціалу дії жувальних м'язів. Розрахунок амплітуди активної фази функціональної електроміограми проводили по співвідношенню амплітуди активної фази до каліброваного сигналу в 500мВ по формулі:

У відмінності від коефіцієнту активності ( В.И. Георгієв, 1968), (Н.Б.Скарбунова, 1978) ми користувалися індексом функціональної активності м'язів, що розраховували як відсоткове відношення часу активної фази жувальної хвилі одного жувального періоду до його загальної тривалості. На наш погляд, такий індекс більш правильно відтворює функцію м'язів і дозволяє наочно судити про порушення, що відбуваються у жувальній системі.

Для виміру розміру відкривання рота ми використовували апарат, запропонований Т.К.Макаровою із співавт. (1983).

Всі отримані цифрові дані піддані статистичному опрацюванню з оцінкою достовірності розходження по критеріях Стьюдента.

Результати досліджень

З метою підсилення фіксуючих властивостей мініпластин для остеосинтезу переломів нижньої щелепи і розширення області їхнього застосування, на кафедрі хірургічної стоматології Дніпропетровської державної медичної академії була запропонована нова конструкція пластини, яка захищена патентом України №14984А (рис.1).

Завдяки наявності смуги, форми осередків (1), виконаних разом із поперечними пелюстками (4), що лежать у площині смуги, досягається просторова підвищена жорсткість накістної пластини. Наявність просічок трикутної форми з верхівками (6), що лежать на загальних нормалях до подовжніх сторін (3), забезпечує надання смузі форми, що відповідає поверхні кістки, а сферична форма поглиблень під ''потай'' (5) дозволяє компенсувати відхилення від перпендикулярності осі шурупа в отворі (2) при кріпленні смуги до кісткового масиву.

За допомогою поперечних пелюстків, які підгинають під край нижньої щелепи, досягається охоплення фрагментів щелепи по нижньому краю і посилення жорсткості фіксації їх.

Для виготовлення пластин і шурупів рекомендуємо титан марки ВТ-1, ВТ-0. Водночас не виключена можливість виготовлення таких пластин із нержавіючої сталі. Для підвищення інертності пластин із нержавіючої сталі ми їх покривали 40мк шаром нітрида титана.

Мал. 1 Нова пластина в хірургії нижньої щелепи (пластина посиленої конструкції): 1 - осередки, 2 - отвір для шурупів, 3 - подовжня сторона , 4 - поперечні пелюстки, 5 - поглиблення під потай, 6 - просічки.

Товщина пластини для нижньої щелепи 0,8мм. Розроблені робочі креслення і зроблена мала партія пластин для клінічної практики.

За допомогою великої кількості отворів у подовжній смузі і поперечних пелюстків створюються додаткові точки фіксації, і стає можливим перенести силу фіксації на нижній край щелепи й створити рамку різноманітної форми, тим самим сила фіксації переноситься з небезпечної зони на край щелепи, що виключає поранення нижньощелепного каналу і коренів зубів (рис. 2).

Рис. 2 Порівняльна схема підвищення жорсткої фіксації відламків щелепи: А - при накладанні двух пластин стандартної конструкції, Б - при використанні пластини власної конструкції.

Покладений в основу нової системи пластин принцип дитячого конструктора дозволяє шляхом відсікання зайвих деталей одержати пластину відповідну конкретному перелому.

У період розробки конструкцій мініпластин були проведені порівняльні стендові іспити, метою яких було вивчення імобілізуючого ефекту запропонованих пластин у порівнянні із широко застосовуваними (зокрема ми обрали пластини фірми ''Matis'' Швейцарія). У процесі іспиту враховували кількість ''жувальних циклів'' від моменту вмикання імітатора рухів нижньої щелепи до появи рухливості між відламками (рис. 3). При переломах, зафіксованих пластинами власної конструкції, рухливість відламків при іспиті на стенді з'являлася після кількості жувальних циклів на 15 - 25% більше, ніж при звичайних пластинах.

Рис.3 Стенд для випробування стабілізуючих властивостей пластин остеосинтеза при переломах нижньої щелепи: 1 - гумові тяги, імітуючі силу жувальних м’язів, 2 - датчик реєстрації рухомості відламків, 3 - реєстратор кількості жувальних рухів, 4 - пристрій, імітуючий рухи нижньої щелепи при жуванні.

Клінічні дослідження засновані на хірургічному лікуванні і обстеженні після операції 57 хворих з переломами нижньої щелепи, що були поділені на 2 групи. Хворим обох груп проводили операцію остеосинтез і призначали звичайне медикаментозне лікування: антибіотики і сульфаніламідні препарати, знеболюючі і десенсибілізуючі засоби, вітаміни, гігієнічну й антисептичну обробку порожнини рота.

Аналіз термометричних даних, отриманих як у контрольній, так і у порівняльній групах хворих, показав, що вони на всіх етапах дослідження відрізняються в межах десятих долей градусів. Слід зазначити, що безпосередньо в перший день після операції остеосинтезу відзначали найвищу температуру в порівнянні з групою здорових осіб, на шкірі вона була вище 2,20 + 0,12 оС на слизовій оболонці альвеолярного відростка на 1,50 + 0,09 оС . Через 7 днів після операції температура шкіри знизилася на 0,77 + 0,11 оС і слизової оболонки альвеолярного відростка на 0,81 + 0,08 оС у порівнянні з попередніми даними. На 14 день ці дані наближалися до норми, але не досягли рівня здорових осіб. Таким чином термометричні дослідження свідчать про те, що переломи нижньої щелепи супроводжувалися місцевою гіпертермією тканин, яка наростає після оперативного втручання, а потім починає знижуватися, хоча і до 14 дня ще вірогідно перевищує показники здорових осіб.

Клінічні спостереження показали, що в ранньому післяопераційному періоді наростає набряк м'яких тканин, мають місце помірні больові прояви в області всього травмованого масиву тканин. До 14 доби клінічно відзначається поліпшення стану хворих, обличчя незначно асиметричне за рахунок лімфостазу в післяопераційній області.

Найбільшою мірою, у зв'язку з механічною і хірургічною травмою, страждали жувальні м'язи, амплітуда біоелектропотенціалів дії яких на 14 добу після операції, при використанні твердої і м'якої проб, була знижена в порівнянні з нормою в 1,5 - 1,8 рази. У зв'язку з цим функцію ушкоджених жувальних м'язів виконували скроневі м'язи, що проявлялося збільшенням їхньої амплітуди біоелектропотенціалів дії. Хворі для пережовування харчових проб витрачали більше часу, і кількість жувальних прямувань практично була вдвічі вище в порівнянні з показниками здорових осіб, а також зростав індекс функціональної активності в 1,5-2 рази стосовно норми, що свідчило про малоефективну роботу м'язів.

В ході проведення звичайного комплексу лікувально - реабілітаційних заходів, відзначалося поліпшення жувальної функції в даної групи хворих. Хворі на 28 добу після операції для жування харчових проб витрачали значно менше часу і кількість жувальних рухів, чим на 14 добу, зменшився індекс функціональної активності м'язів, а амплітуда біоелектропотенціалів дії жувальних і скроневих м'язів зросла. Відновлення повної функції ушкоджених жувальних м'язів не відбувалося до 28 доби. Про це свідчило зниження амплітуди біоелектропотенціалів дії мязів як при твердій пробі, так і при м'якій пробі в двох групах хворих. У зв'язку з цим і індекс функціональної активності м'язів ще не досягав рівня показників здорових осіб і був у 1,2-1,5 рази вищий норми. Водночас мало місце скорочення часу жування, і хворі затрачали вже менше жувальних прямувань для пережовування стандартних харчових проб, що підтверджувалося відсутністю достовірності відмінності в порівнянні з показниками здорових осіб.

Аналізуючи результати дослідження у хворих після остеосинтезу зламів нижньої щелепи пластинами власної конструкції, яким проводили звичайний комплекс лікувально-реабілітаційних заходів, можна зробити висновок, що відновлення функції м'язового апарата і функції жування в цілому, відбувалося в ті ж терміни й у тому ж темпі, що й у контрольній групі.

Вимір обсягу відкривання рота на 5, 10 і 14 добу показав, що на першому етапі дослідження відзначена тенденція до обмеження відкривання рота, а до чотирнадцятого дня ці показники наблизилися до норми як у контрольній, так і в основній групі.

Завершуючи аналіз клінічних і функціональних досліджень, слід зазначити, що після операцій остеосинтезу пластинами власної конструкції не визначено статистично достовірних відмінностей у порівнянні з групою хворих, котрим остеосинтез проводили загальновідомими пластинами. Таким чином можна зазначити, що хірургічна травма при використанні запропонованих пластин не перевищує травми при остеосинтезі звичайними пластинами.

Однак за результатами стендових іспитів, по рентгенографічним і клінічним даним вони забезпечували більшу стабільність відламків і завдяки своїм конструктивним особливостям полегшували добір форми і розмірів пластини, адекватних конкретним переломам.

У группі хворих, де були застосовані нові пластини, прикус був відновлений без застосування додаткової іммобілізації, за винятком двох хворих (4,8%), тоді як у хворих, що лікувалися звичайними пластинами, прийшлось звернутись до додаткової іммобілізації підборідної пращі або лігатурного скручування зубів (в 13,3% випадках).

Висновки

1.

1.

1.

1.

1.

Практичні рекомендації

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

Список опублікованих наукових праць

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

Анотація

Марікуца В.І. Лікування переломів нижньої щелепи методом остеосинтезу накістковими пластинами. – Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата медичних наук за фахом 14.01.22-стоматологія. – Українська медична стоматологічна академія МОЗ України, м.Полтава, 2000.

Автором розроблена накісткова пластина нової конструкції, яка має поперечні пелюстки, що лежать у площині смуги та підгинаються під нижній край щелепи, чим досягається просторова підвищена жорсткість фіксації відломків.

У експериментальних дослідженнях на стенді при переломах зафіксованих пластинами власної конструкції рухливість відломків з’явилася після кількості жувальних циклів на 15-25% більше чим при звичайних пластинах.

Розроблено деталі проведення операції остеосинтезу з використанням пластин нової конструкції по спостереженнях у 42 хворих, за даними клінічних, рентгенографічних і електрофізіологічних показників хірургічна травма не була більша, ніж при остеосинтезі переломів звичайними накістковими пластинами.

Ключові слова: нижня щелепа, переломи, остеосинтез, накісткові пластини, функціональні дослідження.

Аннотация

Марикуца В.И. Лечение переломов нижней челюсти методом остеосинтеза накостными пластинами.-Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.22-стоматология.-Украинская медицинская стоматологическая академия МОЗ Украины, г.Полтава, 2000.

При хирургическом лечении переломов нижней челюсти, широкое применение получил метод накостного остеосинтеза с использованием минипластин. Несмотря на преимущество накостного остеосинтеза, минипластинам присущ ряд недостатков. К существенным недостаткам относится то, что они снабжены большим количеством типоразмеров, есть трудности придать пластине формы рельефа кости, смещение костних фрагментов в сагитальной плоскости, а при оскольчатих переломах и дефектах кости – приходиться наносить нежелательную дополнительную травму костным фрагментам. Автором разработана накостная пластина новой конструкции, которая имеет поперечные лепестки, лежащие в плоскости полосы, подгибаемые под нижний край челюсти, чем достигается пространственная повышенная жесткость фиксации отломков.

С помощью поперечных лепестков сила фиксации переносится на нижний край челюсти и образует рамку соответствующей формы. Форму рамки можно изменять выбором места крепления шурупа и количеством поперечних лепестков. При помощи поперечних лепестков сила фиксации переносится из опасной зоны на край челюсти, и таким образом исключается возможность ранения нижнечелюстного канала и корней зубов. Для уменьшения количества металла в зоне травмы мы прибегаем к тому, что избирательно убираем поперечные лепестки полностью или частично укорачиваем, но это ни в коем случае не должно сказываться на прочности фиксации.

При многооскольчатых переломах и переломах с дефектом костной ткани, благодаря подогнутым лепесткам, образуется '' корзинка'', которая обеспечивает поддержку костных осколков без дополнительной травмы их.

В экспериментальных исследованиях на стенде при переломах, зафиксированных пластинами собственной конструкции, подвижность отломков появилась после количества жевательных циклов на 15-25% больше, чем при фиксации обычными пластинами.

Разработаны детали проведения операции остеосинтеза с использованием пластин новой конструкции. По наблюдениям у 42 больных и контролю данных клинических, рентгенографических и электрофизиологических показателей, установлено что хирургическая травма не была большей, чем при остеосинтезе переломов обычными накостными пластинами.

Ключевые слова: нижняя челюсть, переломы, остеосинтез, накостные пластины, функциональные исследования.

Summary

Marikutsa V.I. The law jaw treatment by the method of osteosynthesis with over-the-bone plates.

Manuscript to obtain a Candidate's Degree in Medicine. Speciality 14.01.22 - Dentistry - Ukrainian medical stomatological academy. MPH of Ukraine, Poltava, 2000.

The author has worked out an over-the-bone plate of a new design which has transverse petals lying in the stripe surface, bended under the lower edge of the jaw. In this manner a spatial increased rigidity of the fragments fixation is achieved. By experimental investigations on the stand in the fractures fixed with the plates of the own design the mobility of the fragments after masticatory cycles appeared by 15-20% more than in the commonly employed plates.

Observing 42 patients and analysing their clinica, X-ray and electrophysiological findings the details of the osteosynthesis interventions with the use of the new plates have been worked out.

Surgical trauma was not more then in the ossteosynthesis of the fractures wish conventional over-the-bone plates.

Key words: law jaw, over-the-bone-plates, fractures, osteosynhesis, treatment, functional investigations.

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук.

Відповідальний за випуск

доцент

Н.В.Головко