Інститут філософії імені Г.С.Сковороди

НаціональнОЇ академіЇ наук України

Деркач Вадим Леонтійович

УДК 1:001+001.8+167.7

Теорія прийняття рішень

при розв’язанні екологічних проблем

(філософсько-методологічні аспекти)

09.00.09 — філософія науки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ — 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, у відділі філософських проблем природознавства та екології.

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор, Кисельов Микола Миколайович, Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, провідний науковий співробітник.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор, Сидоренко Лідія Іванівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри філософії природничих факультетів;

доктор філософських наук, професор, Попов Микола Васильович, Київський національний медичний університет імені О.О. Богомольця, завідувач кафедри філософії.

Провідна установа:

Центр гуманітарної освіти НАН України, кафедра філософії науки та культурології, м. Київ.

Захист відбудеться 27 квітня 2001 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради
Д 26.161.01 в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою: 01001, Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою: м.Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий 23 березня 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Гардашук Т.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Традиційно, інтерес до процесів прийняття рішень зумовлюється прагненням розробити спосіб відшукання найкращого рішення, який давав би переконливі підстави обирати ту чи ту дієву альтернативу. Одначе, розгортання досліджень в цій галузі змушує все більше зосереджувати увагу на тих процесах, які зумовлюють прийняття певного рішення реальними суб’єктами в реальних умовах.

Звертаючись до питань екологічної безпеки, де немає підґрунтя для точних прогнозів, нема одностайності інтересів різних осіб і суспільних груп, стає очевидним, що тут не може бути й рецептів розробки дієвих програм з гарантованою ефективністю. Саме тому прагнення зберегти довкілля придатним для життя змушує шукати не лише технологічні шляхи розв’язання проблеми, а й з’ясовувати соціальні та психологічні передумови необхідних змін і межі керованості суспіль-них процесів.

Актуальність представленого дослідження зумовлена потребою осмислення засад вивчення складних систем із динамічним нелінійним характером взаємодії їхніх складників, зокрема, екосистем, що зазнають антропогенного впливу. Конкретна форма людської активності опосередковується суб’єктивним образом дійсності та рішеннями, виробленими на його основі. Цей образ визначає, поруч із незалежними від волі людини чинниками, можливі наступні стани системи, компонентом якої є соціум. Осмислення людини як об’єкту екологічних досліджень, відтак, вимагає з’ясування механізмів регуляції поведінки соціальних систем, зокрема, закономірностей перебігу процесів прийняття рішень.

Методологічна проблема полягає у тому, що власне процес прийняття рішень не має належної концептуальної визначеності як об’єкт дослідження. Залишається неясною відповідь на питання, до яких явищ та процесів доречно залучати теоретичний конструкт “прийняття рішень”, як співвідносяться рішення в нор-мативному сенсі (те, що слід робити) і прийняття рішень як реальний процес самодетермінації та саморегуляції поведінки людини, як зв’язані між собою індивідуальні і колективні рішення тощо.

Актуальним є питання залучення концептуального апарату теорії прийняття рішень до аналізу екологічної кризи, осмислення відповідних процесів як складової управління технологічними, економічними, політичними і демографічними процесами, їх зв’язку із завданнями вироблення ефективних рішень в системі заходів екобезпеки тощо.

Ступінь розробленості теми. У філософській площині аналізу екологічних проблем можна констатувати переважну зверненість думки до широких історично-футурологічних зрізів, багатоаспектного представлення відношення “людина — природа”, контроверз становлення екології як системи знань, яка охоплює і людину, і її життєвий світ. Серед них можна виділити роботи наступних авторів: А.Тоффлера, А.Печчеї, Е.Пестеля, Б.Гаврилишина, Д.Медоуза, М.Мойсеєва, Б.Коммонера (осмислення глобальних проблем збереження довкілля, аналіз світової динаміки, обґрунтування необхідності суспільних змін, адекватних сучасному становищу людини); В.Вернадського, В.Казначеєва, О.Межжеріна, Ю.Яковця (розробка концепції біосфери та ноосфери, глобальних циклічних процесів); В.Хесле (комплексний філософський аналіз змісту екологічної кризи); Ф.Гіренка, В. Кутирєва (філософські питання буття людини як творця “штучного” світу); І.Крутя, Е.Гірусова (аналіз становлення світоглядних підвалин відношення “людина — природа”); М.Реймерса, Ю.Одума (розкриття специфіки екологічних досліджень та систематизація їхнього змісту); М. Хилька (систематизація питань екополітики); Т.Гардашук (аналіз досвіду дій щодо збереження довкілля, громадської участі в них); В.Крисаченка (осмислення людини як об’єкту дослідження сучасної екології); М.Кисельова (аналіз становлення екології як науки та її міждисциплінарного змісту); Ф.Канака (розкриття змісту екологічних проблем в конкретних історичних і соціальних умовах); М. Попова (формування в рамках філософії медицини уявлень про стан довкілля як чинник, що впливає на здоров’я людини); Л.Сидоренко (аналіз методологічних принципів екологічних досліджень в контексті трансформації загальнонаукової парадигми). Поруч із цим ряд аспектів залишаються мало розробленими або ж суперечливими, зокрема це стосується і змісту понять “екологічна проблема” та “екологічна криза”.

Методологічні аспекти теорії прийняття рішень розроблялись в працях -
Дж. фон Неймана, О.Монгенштерна (аналіз кількісного представлення поняття “корисність”, формалізація поведінки суб’єктів економічної взаємодії в рамках ігрових моделей); О.Ларічєва, Г.Рузавіна (концептуальне осмислення нормативного підходу в теорії прийняття рішень); П.Анохіна (розробка системного змісту процесів прийняття рішень в нейрофізіології як альтернативи концепції “стимул — реакція”); Д. Завалишиної, Г.Солнцевої, Б.Ломова, Ю.Козелецького, А.Карпова, П.Скотта (аналіз методологічних основ дескриптивних теорій прийняття рішень); В. Цигічко (аналіз інформаційних аспектів прийняття рішення); В.Дієва, Д.Белла (невизначеність при прийнятті рішення); О.Корпало (логіко-когнітивний аналіз емоцій як чинника в процесі прийняття рішення); Г.Саймона (концепція “обмеженої раціональності”); Б.Фішхофа, П.Словіка, А.Тверського, Д.Канемана (теоретичне осмислення індивідуальних психофізіологічних обмежень в процесі прий-няття рішень); В. Данілова, А. Сотскова, В.Вольского, З.Лезіної, Д.Яніса (аналіз методів дослідження механізмів групового вибору) тощо.

Зв’язок досліджень процесів прийняття рішень із заходами збереження дов-кілля обговорювався у різних площинах, одначе багато питань тут залишаються далекими від розв’язання. На значущості питань методології вироблення рішень та осмислення того, як і які рішення приймаються в конкретних умовах тими чи іншими суб’єктами використання ресурсів неодноразово наголошував Г.Уайт. Серед інших аспектів можна відзначити осмислення повноважень осіб, котрі прий-мають рішення в галузі екологічної безпеки та збереження довкілля, їх взаємодій із іншими суб’єктами (експертами, інвесторами, посадовими особами з інших галузей, громадськістю, групами політичного впливу тощо), шляхи залучення ними експертних знань та алгоритмів вироблення рішень (Ф. Крюсон, Б. Фішер, Дж. Керріган, Д. Хінтон та інші). Тривають дебати про роль науки і вчених у процесі вироблення рішень та їхній вплив на прийняття того чи іншого рішення (Д. Беклер, Д. фон Вінтерфілд, Х. Отвей, К. Вейс, Дж. Райт, Ф. Болдер, К. Еріксон, Дж. Сміт, Б. Кларк, Ш. Ясанофф та інші). Значна література присвячена обговоренню участі в процесі вироблення рішень різних суб’єктів, представлення при цьому приватних, регіональних, державних інтересів, оцінці екологічних ризиків тощо (Д. Томас, О. Ренн, Т. Веблер, П. Вайдеман, Дж. Крейтон, Д. Голдінг, А. Плау, С. Фемерс, Б. Хенс, Ц. Чесс, П. Сендмен та інші). Інтенсивно обговорюються питання залучення новітніх інформаційних технологій в процес вироблення рішень (В. Дейл, М. Інгліш, Б.Вольф, М. Дакінс, Дж. Тол, М. Смол, П. Лайнхен, Т. Коркорен, Л. Маквайр, Л. Боней, А. Московіц, Дж. Лайнрус-Байер, Б. Волстром та інші).

Поруч із цим варто відмітити, що в переважній більшості робіт увага зосеред-жена на виробленні рішень (в нормативному чи дескриптивному сенсі), одначе процес їх прийняття, особливо умовах конфлікту, залишається малодослідженим.

Зв’язок роботи із науковими програмами. Представлене дослідження виконано як складова планових тем відділу філософських проблем природознавства та екології “Феномен екологічного знання та особливості його функціонування (світоглядно-методологічний аспект)” (шифр теми: 25-296. Постанова Вченої ради Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди від 12.12.95. Протокол № 16.) та “Взаємозв’язок природознавчих та соціогуманітарних чинників формування екологічної свідомості” (шифр теми: 25-399. Постанова Вченої ради Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди від 20.10.98. Протокол № 10).

Мета та основні завдання роботи. Метою даної роботи є аналіз концеп-туальних основ теорії прийняття рішень в її застосуванні до розв’язання екологічних проблем.

Об’єктом дослідження є методологічні засади пізнання процесів прийняття рішень.

Предметом дослідження є аналіз поняття “прийняття рішення” в межах теорії прийняття рішень та перспективи її застосування в галузі екологічної безпеки.

Задля досягнення поставленої мети поставлено наступні завдання:–

проаналізувати зміст поняття “прийняття рішень” в семантичній площині та основні тенденції його репрезентації в дослідницькій практиці як об’єкту вивчення з означенням відповідних предметних галузей і сукупності зв’язків між ними; –

дослідити гносеологічний статус поняття “рішення людини” в контексті взаємовідношення понять “людина” і “природа”, “природні закони” і “суспільні норми”;–

проаналізувати зміст понять “екологічна криза”, “екологічна проблема” та “екологічна безпека”;–

з’ясувати характер інтеграційних процесів у проблемно-орієнтованих дослідженнях в галузі екологічної безпеки, окресливши в них предметну специфіку екології та теорії прийняття рішень.

Новизна результатів. Показано, що вироблення та прийняття рішень є різними за змістом процесами і визначена предметна специфіка їх дослідження. Прий-няття рішень є вольовим актом індивіду, актом самодетермінації його поведінки та виступає в ролі регулятора індивід-групової взаємодії. Розкрито інтерсуб’єктивну основу феноменів прийняття рішень та протилежного за змістом процесу відчуження рішень.

Досліджено співвідношення понять “рішення людини” (як акту волевияву і дієвого чинника) та “природний закон” (як характеристики об’єктивної обумовленості процесів). Розкрита змістовна некоректність концептуального протистав-лення людини й природи і показано, що поняття природне і штучне застосовані як до людини, так і до її життєвого середовища. Рішення людини обумов-лені її природою і, разом з тим, творячи штучний світ, людина в своїх рішеннях виходить за межі природ-них явищ. Рішення людини об’єктивуються як породжені людиною природні явища і процеси, яким притаманні власні системні закономірності. Штучний світ є реальністю, яка лише частково керована людиною і стає трансформованим життєвим довкілля, до якого людина змушена пристосовуватись, змінюючи власну поведінку та здійснюючи подальшу його трансформацію.

Показано, що поняття “екологічна проблема” описує об’єктивну перешкоду у прогнозуванні динаміки екосистем, внаслідок чого рішення у галузі екологічної безпеки не можуть бути остаточно об’єктивно аргументовані і містять невизначеність, яку неможливо усунути. Розкрито зміст поняття “екологічна криза” як проблеми, що виявляється в протидії суб’єктів з різними інтересами.

Найбільш повно потребі міждисциплінарної інтеграції прикладних досліджень в галузі екологічної безпеки відповідає концептуальний апарату теорії вироблення рішень. Показано також, що вироблення адекватних рішень в галузі екологічної безпеки неможливе без моделювання процесів прийняття рішень в конкретних суспільно-історичних умовах.

Теоретичне і практичне значення роботи. Теоретичне значення цієї роботи полягає в тому, що на підставі детального аналізу поняття “прийняття рішень” встановлено його методологічну специфіку як об’єкту дослідження на рівні визначення і диференціації кола явищ і процесів, які потребують залучення даного теоретичного конструкту. Показано також роль процесів прийняття рішень у розв’язанні екологічних проблем, уточнено поняття “екологічна криза” з точки зору ситуації прийняття рішення та проаналізований процес вироблення рішень з точки зору інтеграційних процесів у сучасній науці. Отримані теоретичні здобутки можуть бути використані як концептуальна основа для подальшої емпірич-ної реконструкції процесів прийняття рішення, а також залучені для розробки відповідних навчальних програм і курсів з підготовки фахівців в галузі теорії управління, екології, психології, соціології, системного аналізу.

Апробація роботи. Тема дисертації та її основні положення обговорювались на засіданнях Вченої ради Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України і відділу філософських проблем природознавства та екології. Ряд положень дисертаційного дослідження були оприлюднені та обговорювались під час роботи ІІ філософського конгресу України (м. Київ, травень1995 р.); Міжнародної наукової конференції “Демократия на постсоветском пространстве: теория и практика” -Сімферополь — Ялта, 19-21 травня 2000 р.); науково-практичної конференції “Природа, технологія, культура” (м. Київ, 31 травня 2000 р.).

Структура дисертації. Дисертація представлена у формі рукопису загальним обсягом 188 сторінок, що структурно складається із вступу, трьох частин, розподілених на розділи, висновків та списку використаної літератури (197 найменувань, що займає 10 сторінок).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Вступ містить обґрунтування актуальності теми дослідження, ступінь її розробки. Зазначені новизна та теоретичне і практичне значення отриманих результатів, об’єкт та предмет даної роботи, визначені її основна мета та завдання.

У першій частині, “Прийняття рішень як теоретичний конструкт”, що складається із двох параграфів, розкрито міждисциплінарний зміст предмету теорії прийняття рішень та методологічну специфіку представлення процесів прийняття рішень як об’єкту емпіричних досліджень.

В першому параграфі, “Аналіз поняття “прийняття рішень” як об’єкту досліджень”, акцентується увага на відмінності процесів вироблення і прийняття рішень. Вироблення рішень інтерпретується як вид діяльності, змістом якої є аналіз зв’язку “мета — засіб — наслідок” стосовно розглядуваної сукупності дієвих альтернатив. В дослідженні цієї діяльності розрізняється інженерно-математичний та праксеологічний зміст. Перший зводиться до розробки алгоритмів пошуку альтернативи, оптимальної з точки зору введених критеріїв оцінки. Праксеологічний зміст зводиться до з’ясування того, яким чином розроблювані алгоритми можуть бути запроваджені в реальних проблемних ситуаціях, пов’язаних із вибором зі множини альтернатив. Вироблення рішень є складовою частиною інформа-ційно-аналітичних технологій і як спеціальний вид діяльності протиставлене спонтанним, “інтуїтивним” рішенням, рішенням, що ґрунтують--ся на набутому досвіді індивіду, на прийнятих нормах, традиціях чи авторитеті.

Процес прийняття рішень є окремим соціально-психологічним феноменом і репрезентує механізми регуляції поведінки індивіда в групових процесах. Вказане поняття в своїх сутнісних вимірах не може бути зведено ані до констатації здійснення вибору, ані до завершення процесу вироблення рішень. “Прийняти рішення” означає готовність людини добровільно діяти певним чином чи спонукати до певних дій інших осіб, визначаючись при цьому в своїх інтенціях та покладаючи на себе відповідальність за можливі наслідки своїх дій чи дій тих, хто виконуватиме рішення. Семантично процес прийняття рішень окреслює детермінанти поведінки в наступній ситуації: 1) наявність суб’єктивно нерівноцінних дієвих альтернатив; 2) необхідність вибору певної дії, неможливість його уникнути; 3) реальна значущість наслідків вибору для даної особи; 4) наявність обмежень щодо можливих способів поведінки в даній ситуації; 5) наявність ризику, пов’язаного із відсутністю гарантій отримання очікуваних результатів; 6) неповна визначеність причинно-наслідкових зв’язків, що зумовлюють перебіг подій; 7) особиста відповідальність індивіда за наслідки своїх дій чи розпоряджень, що реалізується через систему санкцій в певному соціальному середовищі. В такій ситуації поведінку індивіда зумовлюють два протилежно спрямованих процеси: прийняття і відчуження рішень. Приймаючи рішення індивід покладає на себе відповідальність і наважується діяти визначеним ним самим способом чи змушує до певних дій інших осіб, які, тим самим, знімають із себе відповідальність за їх наслідки і легітимують дану особу як свого рішника. (Термін “рішник” введений замість громіздкого вислову “особа, яка приймає рішення”). Суть відчуження рішень зводиться до формування внутрішньої установки ухиляння від відповідальності, перекладення її на інших суб’єктів чи незалежні від волі обставини та уникання вибору. Феноменологічно відчуження рішень постає в таких явищах, як от: 1) орієнтація на події, наслідки яких не визначені темпорально чи фізично індивід не може нести за них відповідальність; 2) апеляція до суспільних норм, а не до фактичних наслідків дій; 3) відсутність реальних механізмів реалізації відповідальності; 4): пряме відчуження: сліпе слідування певному авторитету; 5) фаталізм; 6) покладання на “волю” жеребу; 7) оргіастичний спосіб життя “тут і тепер” з не сприйняттям майбутнього як реалії; 8) мрійництво з перенесенням активності в уявлювану дійсність.

Специфічною формою відчуження рішень є процес вироблення рішень, в якому суб’єкт цілеспрямовано дошукується таких підстав для вибору певної дії, які неможливо було би звести до його волевияву, редукує альтернативи через надання певним діям статусу логічно необхідних.

Розкриття соціального змісту процесу прийняття рішень (регуляція поведінки осіб, які детермінують спільні дії членів суспільної групи через контроль нею їхніх мотивацій) дозволяє концептуально розв’язати актуальну теоретичну проблему співвідношення індивідуальних і колективних рішень. Авторська концепція базується на положенні, що всяке рішення приймається індивідом в межах певної ролі в груповому процесі. Розрізняються рішення особистісні, що приймаються індивідом на свій страх і розсуд (одначе вони регулюються суспільними нормами) та рішення представницькі, які приймаються індивідом, що легітимований певною групою та виражає якийсь її інтерес. Питомий зміст даного поняття окреслює прийняття рішень як специфічну форму регуляції поведінки людини: залежність дій індивіду від реакції на них групи і розвинутий апарат прогнозування цих реакцій (в тому числі і на основі суспільних норм) та залежність сукупних дій групи від рішень індивіда з певним статусом (чим визначається суспільна форма і механізми організованої поведінки).

В роботі обстоюється думка, що термін “прийняття рішень” доречний для опису не будь-якого поведінкового акту, а лише до регуляції взаємозв’язку індивіду і групи, розподілу відповідальності в групі. Таким чином в рамках концепції “стимул — прийняття рішень — реакція”, прийняття рішень розуміється не як психофізіологічний процес обробки інформації, а соціально-психологічний феномен, що вимагає залучення таких концептів як “персона”, “соціальна роль” та “соціальна організація”. Ключовими для розуміння інтерсуб’єктивного характеру даного процесу є наступні положення: 1) прийняття рішення є індивідуальний акт, зумовлений емоційно-вольовими процесами психічної регуляції; 2) можливість прийняття тих чи тих рішень індивідом визначається його соціальним статусом в даній групі, яка легітимізує даного індивіда як рішника; 3) конкретний зміст рішення (програма дій) визначається наявним у індивіда образом дійсності і формується або на основі існуючих соціокультурних стандартів чи особистого досвіду і звичок, або ж спеціально виробляється (чим визначається зв’язок процесів прийняття і вироблення рішень); 4) характер регуляції процесу прийняття рішень у даній суспільній групі визначається тим способом, у який індивіди асимільовані в неї, тобто соціальною формою.

Механізм прийняття рішень як суспільний процес являє собою розподіл відповідальності між індивідами, що поєднує ряд наступних процесів: 1) покладання на себе відповідальності певною особою; 2) легітимація статусу даної особи як такої, що має право приймати рішення в даній суспільній групі (готовність її членів добровільно виконувати рішення цієї особи); 3) зняття із себе відповідальності членами групи і перекладення її на рішника (відчуженнями ними власних рішень); 4) делегітимація рішника; 5) реалізації механізмів відповідальності, цебто зміни соціального статусу рішника в групі залежно від наслідків прийнятих ним рішень.

В роботі розглянуто питання взаємозв’язку понять “воля” і “прийняття рішень” в контексті детермінації поведінки. Підкреслено принциповий момент — рішення людини не зводяться до її потягів. Відтак питання про прийняття рішення людиною — це питання не просто про ту чи іншу внутрішню або зовнішню спонуку, яка визначає конкретну поведінку людини (чи її готовність діяти за певних обставин певним чином), а саме про регуляцію і вибір серед цих спонук. Інакше кажучи, в питанні про прийняття рішення сполучаються дві основні процесуальні основи психічної регуляції поведінки людини: узгодження цієї поведінки із зовнішньою реальністю і водночас її довільність. Противагою останній є вимушена поведінка, тобто така, яка реалізується поза бажанням суб’єкту та якою неможливо керувати в ході її реалізації. Приймаючи рішення, індивід (рішник) виходить з певної набутої ним моделі соціального контролю, в межах якої він приписує собі певну роль (статус) та сценарій її реалізації. Можливі ступені свободи закладені в цьому сценарії є відповіддю на питання про прийнятність тих чи інших рішень для нього чи ініціативу в їхньому прийнятті.

У другому параграфі, “Природний закон і рішення людини: епістемологічний аналіз”, розглядається питання відношення понять “людина”, “природа” та “природний закон”. Дисертант дотримується погляду, що поняття “природа” найточніше відображає загальні властивості світу, типові характеристики явищ і процесів, які фіксуються в об’єкті — комплексі виокремлених сприйняттям людини ознак-атрибутів, що фігурують в її свідомості як ціле. Обстоюється думка, що “природні закони” некоректно ототожнювати із поняттям “необхідність” і гносеологічний статус “природи чогось” вказує на сукупність можливих станів, якими детерміновані явища та процеси. Відповідно, природний закон вказує на межі реального існування.

Існує хибна думка, що штучний, створений людиною світ є опанованим, керованим краще, аніж світ “дикий”. Одначе, людина ніколи не замінює світ природний штучним світом; вона лише змінює одні природні умови (або об’єктивні умови існування) іншими, так само детермінованими об’єктивно і сама вона є цією умовою. Штучне стає рукотворним-природним.

Видається некоректним ототожнення поняття “природа” із буттям як таким чи матерією у всіх формах її існування (контекст, у якому зазвичай розуміють єдність людини і “природи”).

У другій частині, “Екологічні проблеми в контексті процесів вироблення і прийняття рішень”, яка складається із чотирьох параграфів, дисертант звертається до питання поєднання дослідницької практики вивчення процесів прийняття рішень із завданням розв’язання екологічних проблем.

У першому параграфі, “Аналіз понять “проблема” і “криза””, показана специфіка кожного із понять. Проблема — це перешкода на шляху до бажаного, подолання якої викликає утруднення у відповідного суб’єкта. Таким чином аналіз проблеми має спиратися як на її об’єктивну реконструкцію у формі завдання, так і на розкриття домагань суб’єкта і його можливостей. При зіткненні суб’єкта із проблемою його поведінка концептуально описується двома групами чинників: чинниками, які зумовлюють домагання даного суб’єкта (тобто ті потенційні зусилля, які він готовий затратити на вирішення та подолання даної проблеми) та чинники, які зумовлюють його здатність виконувати ті чи ті дії.

Криза розуміється як така проблема, яка виявляється у формі протидії і містить в собі невизначеність результату протиборства суб’єктів з різними інтересами та домаганнями. Криза як поняття вказує водночас на наявність небезпеки і позитивних можливостей для когось. Змістом його є вказівка на невизначеність і багатоваріантність результатів зіткнення декількох процесів, які є наслідком реалізації домагань суб’єктів, що вступили у протиборство.

У другому параграфі, “Сутність і специфіка екологічних проблем”, з’ясовуються особливості екологічних проблем.

У вузькому розумінні екологічні проблеми є питаннями пізнавального змісту і розв’язання їх зводиться до визначення сукупності чинників, їхньої динаміки і взаємозв’язків, якими визначається стабільність екосистем, в тому числі тих, компонентами яких є технологічні процеси. В розширеному розумінні екологічні проблеми включають і підготовку ефективних засобів управління станом довкілля. Об’єктивною перешкодою у виробленні своєчасних, повних і точних прогнозів щодо змін стану довкілля та їх наслідків для суспільства є стохастичний характер переходу із одного стану екосистеми в інший та відсутність засобів моделювання нелінійної динаміки багатокомпонентних систем, збору і обробки в реальному часі відповідних масивів даних. Точність і глибина екологічних прогнозів обмежується певним граничним значенням і внаслідок цього вибір способу дії, засобів управління станом довкілля завжди містить в собі невизначеність, яку неможливо усунути. Відповідно, рішення в системі екологічної безпеки не можуть бути об’єктивно обґрунтовані з вичерпною повнотою в межах конструкції “якщо — то”. Окрім того, відомості та дані, якими керуються особи, що виробляють та приймають рішення часто-густо є суперечливими, на їхню перевірку та уточнення бракує часу, коштів або ж вона потребує розв’язання складних методологічних проблем; додатково бачення майбутнього та сприйняття загрози значною мірою обумовлюється корпоративними чи приватними інтересами та особистісними особливостями осіб, які, мимовільно чи планомірно спотворюють об’єктивний стан справ. За таких обставин визначальним стає розуміння саме процесів прийняття рішень суб’єктами на різних рівнях впливу на довкілля.

Саме в цьому ключі розглядається поняття екологічна криза, яка тлумачиться як суспільний конфлікт, пов’язаний із взаємним підвищенням екологічних ризиків суб’єктами господарської діяльності, росту кількості споживачів та їхніх споживацьких запитів при обмеженості ресурсів і буферної ємності життєвого середовища. Важливо підкреслити, що екологічна криза характеризує не стан довкілля сам по собі, а вказує на гостроту суспільних протиріч, пов’язаних із сприйняттям рівня екологічної загрози та неузгодженість інтересів суб’єктів життєдіяльності.

У третьому параграфі, “Процес вироблення рішень як інтеграційна основа досліджень в галузі екологічної безпеки”, показано, що теорія вироблення рішень є найбільш адекватним засобом інтеграції досліджень в галузі екобезпеки. Вона включає необхідні для розв’язання цього завдання атрибути: 1) концептуальний апарат представлення проблеми у формі завдання пошуку бажаного з оцінкою ступеня невизначеності вхідних даних; 2) методи аналізу та порівняння наявних альтернатив за введеним критерієм;
3) методи оцінки достовірності джерел інформації та експлікації умов релевантності тих методів, на які спирається той чи інший продуцент інформації.

У четвертому параграфі, “Процеси прийняття рішень в системі екологічної безпеки”, показані перспективи застосування досліджень процесів прийняття рішень в галузі екобезпеки.

Ефективне управління станом довкілля має опиратися на розвинений арсенал засобів прогнозування поведінки людей, виявлення основних чинників, що впливають на їх готовність сприймати ті чи інші нововведення, правові норми, користуватись певними технологіями тощо. З’ясування закономірностей процесу прийняття рішень в системі екобезпеки містить чотири основних аспекти: 1) аналіз політико-правових механізми легітимації рішень, які приймаються органами екобезпеки, ступеня сформованості відповідних суспільних інститутів; 2) забезпечення процесу вироблення рішень в даній галузі, в тому числі участі в ньому громадськості, академічних установ, аналіз інформаційних потоків, джерел і міри обізнаності осіб, що виробляють і приймають рішення, ступеня розроб-леності та залучення спеціальних інформаційно-аналітичних технологій вироблення рішень, інструментів інтелектуальної підтримки цього процесу; 3) аналіз економічних чинників, які впливають на підтримку тих чи інших програм дій суб’єктами господарювання, на споживацькі інтереси і вподобання, підприємницькі ініціативи тощо;
4) аналіз соціально-психологічних складових поведінки окремих груп індивідів, пов’язаної із сприйняттям екологічної загрози, тих чи тих технологічних чи правових нововведень, розкриття змісту дієвих альтер-натив і цінностей, що присутні в суб’єктивному “полі зору” даної особи.

Процес прийняття рішень слід розглядати не тільки з точки зору суб’єкту управління, але й з огляду на соціальне середовище, в якому відбувається цей процес (із відповідними механізмами розподілу відповідальності та готовності підпорядковувати свої потяги визначеним спільним цілям і прийнятим формам поведінки).

ВИСНОВКИ

У висновках подано основні підсумки дослідження, що відповідають поставленим в цій роботі завданням.

В дисертації обґрунтовано, що практичні потреби реалізації заходів екологічної безпеки зумовлюють необхідність вивчення процесів прийняття рішень як елементу моделювання динаміки соціальних процесів, породжених реакцією соціуму на екологічну загрозу.

У зв’язку з цим розмежовуються процеси вироблення та прийняття рішень. Обґрунтовано, що процес прийняття рішень є покладанням на себе відповідальності з готовністю діяти певним чином у ситуації, в якій наявні декілька -суб’єктивно нерівнозначних альтернатив, при неповній визначеності їх наслідків та реальному ризику для особи, яка це рішення приймає і при об’єктивних обмеженнях, які зумовлюють необхідність вибору і неможливість його уникнення. Прийняття рішень поруч із процесом їх відчуження становить основу розподілу відповідаль-ності між індивідами при виконанні ними соціальних ролей. Таке розуміння дозволяє тлумачити даний процес як соціально-психологічний феномен. Натомість процес вироблення рішень (і концептуально пов’язаний із ним процес розв’язання проблем) слід розуміти як вид діяльності, що є складовою частиною інформаційно-аналітичних технологій.

Поняття “рішення” включає в себе як довільність поведінки людини (“внутрішня” її детермінація), так і її детермінованість незалежними від її волі обставинами, які допускають альтернативи в розвитку подій і набуття системою різних станів. Селективність людини у ставленні до обставин життя і залежність спонук до дій від ціннісного статусу (соціокультурної дійсності) можливих станів життєвого середовища визначає нелінійний в динаміці розвиток екосистем, компонентом яких є людські поселення як джерела антропогенного впливу.

В дисертації обґрунтовується змістовна некоректність концептуального протистав-лення понять “людина” і “природа” та ототожнення екології людини з осмисленням відношенням “людина — природа”. Разом із тим залучення людини в сферу екологічних досліджень вимагає методологічного переосмислення їх об’єкту.

Показано, що поняття “екологічна проблема” репрезентує об’єктивну пере--ш-коду на шляху до прогнозування динаміки екосистем, внаслідок чого рішення у галузі екологічної безпеки не можуть бути вичерпно аргументовані в своїх об’єк-тивних вимірах (внаслідок невизначеності, яку неможливо усунути).

Наслідком суперечливості інтересів різних суб’єктів життєдіяльності, їхніх оцінок екологічної загрози, її зростанні при неконтрольованому розвиткові технологій та використанні ресурсів, зниженні буферного потенціалу біосфери внаслідок зростаючого антропогенного навантаження на довкілля є розгортання екологічної кризи. Це поняття тлумачиться як проблема, що постає у формі протидії суб’єктів із несумісними інтересами і містить в собі невизначеність соціального майбутнього.

Розв’язання екологічних проблем, забезпечення належного рівня екологічної безпеки вимагає вироблення адекватних моделей прийняття тих чи інших рішень в конкретних соціально-історичних умовах. Розробка цих моделей є необхідною умовою для ефективного екологічного прогнозування та вироблення реально можливих дієвих програм.

В цьому розрізі обґрунтовується перспективність зосередження зусиль саме на вивченні та виявленні закономірностей прийняття рішень та моніторингу цих процесів в даних умовах. Орієнтація на чисто технологічні рішення в галузі експлуатації ресурсів довкілля, без осмислення і можливостей приведення до необхідного узгодження соціальних процесів, що супроводжують технічні інновації загалом є мало перспективним.

Поруч із цим саме теорія вироблення рішень містить в собі концептуальну основу для міждисциплінарної інтеграції прикладних досліджень в галузі екобезпеки.

Положення дисертації викладені у наступних публікаціях автора:

1. Людина та її духовність в критичних екологічних ситуаціях // Матеріали науково-практичної міжнародної конференції “Людина і духовність”. – К., 1996. – Т.5. – с.167-172.

2. Про поняття “прийняття рішень” // Мультиверсум. – Випуск 3. – 1999. – с. 205-216.

3. Екополітична радикальна ініціатива: погляд в майбутнє // Політологічний вісник. – Випуск 7. – 2000. – с. 49-56.

4. Теорія прийняття рішень і проблеми екологічної безпеки // Філософія. Антропологія. Екологія. Природа. Технологія. Культура. – Випуск 1. – К., 2000. – с. 56-68.

5. Семантичний аналіз поняття “криза” // Мультиверсум. – Випуск 17.
– 2000. – с. 69-77.

6. Людина і природа: міфи сучасної свідомості та проблема збереження довкілля // Філософська думка. – 2000. – № 3. – с. 75-97.

Анотація.

Деркач Вадим Леонтійович. Теорія прийняття рішень при вирішенні екологічних проблем (філософсько-методологічні аспекти). — Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.09. — філософія науки. Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, Київ, 2000.

Дисертаційне дослідження присвячене методологічним аспектам аналізу процесів прийняття рішень як об’єкту дослідження в контексті вирішення екологічних проблем та питань екологічної безпеки. Розкрито зміст понять “прийняття рішення” та “екологічна криза” і взаємозв’язок процесів вироблення рішень (як виду діяльності) і прийняття рішень (як індивідуального вольового акту в його зв’язку із регуляцією групової та індивідуальної поведінки). Розглянуто ключові методологічні аспекти залучення концепту “прийняття рішень” і перспективи досліджень відповідних процесів при моделюванні і прогнозуванні суспільної поведінки як реакції на сприйняття екологічних ризиків.

Ключові слова: прийняття рішення, екологічна криза, екологічні проблеми, екобезпека.

Аннотация.

Деркач Вадим Леонтьевич. Теория принятия решений: применение к решению экологических проблем (философско-методологические аспекты). — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.09. — философия науки. Институт философии имени Г.С.Сковороды НАН Украины. Киев, 2000.

Диссертация посвящена методологическим аспектам процессов принятия решений как объекта исследований в контексте решения экологических проблем и вопросов экологической безопасности. Автором показано различие понятий “принятие” и “разработка” решений. Первое истолковывается как социально-психологический феномен, связанный с распределением ответственности в ситуациях определения способа действия. Ситуация принятия решений предполагает наличие субъективно неравнозначных альтернатив, необходимость действий, невозможность избежать выбора, наличие реальных последствий, зависящих от выбора способа действий, механизм санкций со стороны группы, в рамках которого реализуется ответственность лица, принявшего решение. В такой ситуации совокупное поведение индивидов в составе группы определяется двумя взаимодополняющими процессами: принятия и отчуждения решения. Соответственно лицо, принимающее решение возлагает на себя ответственность за те последствия, к которым приведет его личная деятельность, либо его команды, распоряжения. В свою очередь иные участники группы снимают из себя эту ответственность, тем самым, легитимируя волю, выраженную в чьем-то решении как определяющую их поведение и взаимодействия в определенной сфере. Разработка решений есть вид деятельности, содержанием которой является подготовка программ действий (поиск соответствующих средств достижения поставленной цели и выбор среди них наилучшей комбинации). Как деятельность разработка решений есть составная часть информационно-аналитических технологий.

Рассмотрены ключевые методологические аспекты применения концепта “принятие решений” и перспективы исследований соответствующих процессов при моделировании и прогнозировании общественного поведения как реакции на восприятие экологических рисков. Экологическая проблема определяется автором в узком (как познавательная задача) и в широком смысле (включающем в себя вопросы управления состоянием окружающей среда). Объективным содержанием проблемы есть та трудность, которая возникает на пути к определенной цели. Поэтому анализ проблемы требует не только ее объективной реконструкции, но и осмысления субъективных интенций, лежащих в основе ее возникновения. Кризис рассматривается как проблема, возникающая в результате противодействия иных субъектов данному и содержит в себе неопределенность исхода этого столкновения. Эколо-гический кризис разворачивается в условиях противоречивости интересов различных субъектов хозяйственной деятельности, потребительских интересов, в которых эти субъекты взаимно повышают экологические риски друг для друга.

Поскольку, с одной стороны, прогнозируемость следствий антропогенной нагрузки на экосистему имеет свои пределы точности и глубины и, с другой, эта нагрузка зависит от социальной динамики, в условиях экологического кризиса, особую роль приобретают исследование именно процессов принятия решений как конкретного выражения самодетерминации поведения человека.

Показано, что концептуальный аппарат теории разработки решений является наиболее адекватной основой интеграции исследований в сфере экобезопасности. Вместе с тем, важнейшую роль приобретает исследование в этой связи специфического феномена распределения ответственности при выборе действий в условиях неустранимой неопределенности, который рассматривается как процесс принятия решения.

Ключевые слова: принятие решения, экологический кризис, экологические проблемы, экобезопасность.

Summary.

Derkach Vadym Leontiovytsh. Decision taking theory in environmental problems solving (philosophical and methodological aspects). — Manuscript.

The thesis is submitted for the Candidate of Philosophical Sciences degree by specialty 09.00.09 — Philosophy of science. Institute of Philosophy named after G. Scovoroda under the NAS Ukraine, Kiev, 2000.

The thesis examines process of decision taking as an object of research in the context of solving environmental problems and the questions of ecological safety.

The author shows particularities of the concepts of “decision taking”, “decision making” and “ecological crisis” as well as interaction between the decision-making processes (as a type of activity) or decision taking process (as an individual volitional action in connection with the regulation of the groups and individual behavior). The thesis investigates the main methodological aspects of using the concept “decision making” and the prospects of studying the relevant processes in modeling and forecasting the social behavior as a response on the perception of the ecological hazards.

Key notions: decision making, ecological crisis, ecological safety, and environmental problems.