ІНСТИТУТ ДЕФЕКТОЛОГІЇ АПН УКРАЇНИ

УДК: 373.6 + 378.14 + 616.28 – 008.1

ФОРОСТЯН ОЛЬГА ІВАНІВНА

РОЗВИТОК ТОЧНОСТІ РУХІВ У ГЛУХИХ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

13.00.03 – корекційна педагогіка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

КИЇВ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Південноукраїнському державному педагогічному університеті імені К.Д.Ушинського (м. Одеса)

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК – доктор педагогічних, доктор біологічних наук, професор Сермєєв Борис Васильович, Південноукраїнський державний педагогічний університет імені К.Д.Ушинського (м. Одеса), кафедра дефектології і фізичної реабілітації

ОФІЦІЙНІ ОПОНЕНТИ – доктор педагогічних наук, старший науковий співробітник, заступник директора Інституту дефектології АПН України Засенко В’ячеслав Васильович;–

кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник Зубалій Микола Дмитрович, Інститут проблем виховання АПН України, завідувач лабораторії фізичного виховання.

ПРОВІДНА УСТАНОВА – Слов’янський державний педагогічний інститут, кафедра теоретичних і методичних засад фізичного виховання і реабілітації. Міністерство освіти і науки України, м. Слов'янськ.

Захист відбудеться “25”грудня 2001 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.450.01 в Інституті дефектології АПН України (04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9 )

З дисертацією можна ознайомитися в Інституті дефектології АПН України у наукові частині за адресою: 04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9.

Автореферат розісланий “25” листопада 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Колупаєва А.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Законом України “Про охорону дитинства “ (2001) передбачається забезпечення належних умов для охорони здоров’я, навчання, виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та рівності. У виконанні цього Закону тісно переплітаються інтереси батьків, педагогів, психологів, лікарів, працівників соціальної сфери, суспільства в цілому, їх відповідальність за майбутнє дітей, які потребують соціального захисту.

Ще більше зростає відповідальність суспільства, коли йдеться про ставлення до дітей з порушеннями психофізичного розвитку. Як відомо, кількість таких дітей в Україні становить близько 4,5 % від всіх дітей шкільної популяції і щорічно збільшується на 5-6 тисяч. Для їх навчання і виховання в нашій державі створено розгалужену диференційовану мережу спеціальних закладів, в яких надається комплексна допомога, здійснюється підтримка дітей та їхніх сімей, забезпечуються умови для інтеграції в масові освітні заклади та в соціальне середовище.

Певною мірою цьому сприяють спеціальні дослідження, проведені в Україні в останні роки, завдяки яким долаються стереотипи у розумінні проблем навчання і виховання дітей з особливостями психофізичного розвитку, здійснюється відхід від концентрації уваги на ураженні їхньої пізнавальної діяльності. Провідною ідеєю цих досліджень є орієнтація на ефективне використання збережених аналізаторів та функцій, здатних взяти на себе компенсаторно-корекційне навантаження, на цілеспрямований розвиток психічних процесів, що обумовлюють рівень опанування знаннями, уміннями, навичками та відповідну освіченість дитини, її інтеграцію в суспільство.(В.І.Бондар, В.В.Засенко, В.М.Синьов, Є.Ф.Соботович, В.В.Тарасун, Л.І. Фомічова, М.К.Шермет та ін.).

Нові підходи до розуміння характеру порушень психофізичного розвитку, їхньої структури, глибини та потенційних можливостей розвитку дітей з психофізичними вадами потребують суттєвого оновлення змісту спеціальної освіти, форм і методів його реалізації, запровадження нових педагогічних підходів та інноваційних технологій, а також нових комплексних програм розвитку особистості цих дітей. Фізична реабілітація дітей з особливостями психофізичного розвитку-один із найважливіших напрямів роботи спеціальних закладів, є складовою оздоровчої і виховної роботи і виступає могутнім засобом зміцнення здоров’я і нормального фізичного розвитку дітей.

( Е. С.Вільчковський, М.Д. Зубалій, М.О. Козленко, Б.Г. Шеремет).

Вченими дефектологами (Н.Байкіна, О. Костанян, І. Коцан, І.Мусатов, З.Пуніна, В.Рябічева, Б.Сермєєв та ін.) проведено цілу низку досліджень, спрямованих на виявлення показників стану здоров’я, критеріїв фізичного розвитку і моторики глухих дітей, на вивчення закономірностей впливу фізичної культури на підвищення рівня загальної і спеціальної працездатності, на пошук корекційно-компенсаторних засобів подолання наявних недоліків, які стримують повноцінне включення в навчальну діяльність. Встановлено, що порушення слуху впливає на розвиток рухової функції, спричиняє порушення координацію рухів, уповільнює швидкість їх виконання, , призводить до порушення просторової орієнтації, нерівномірності розподілення зусиль.

Втім, далеко не всі проблеми фізичного розвитку глухих дітей висвітлені достатньо повно. Зокрема, недостатньо глибоко проаналізовані особливості впливу різних видів занять фізичної культури на розвиток точності рухів у глухих дітей. При плануванні уроків фізичного виховання важливо знати специфіку впливу різних тренувальних вправ на функціональний розвиток дітей з вадами слуху і , особливо, на формування точності рухів як здібності, яка знаходить свій прояв у багатьох видах фізичної діяльності. У спеціальній літературі також недостатньо висвітлено вплив занять шейпінгом на компенсацію порушень функцій окремих органів і систем, пов’язаних з глухотою.

Аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури з проблеми дослідження свідчить, що незважаючи на вагомі результати досліджень, розробку і впровадження програм з фізичного виховання та методик корекційного впливу на загальний розвиток дітей засобами фізичної культури, поза увагою вчених залишаються важливі питання теоретико-методичних основ виховання точності рухів як важливої похідної багатьох видів фізичної діяльності. Зазначимо, що це стосується і тих категорій дітей, які мають порушення слухового аналізатора.

Недостатня розробленість проблеми рухової активності, точності рухів за часовими, силовими і просторовими параметрами обумовила вибір теми дослідження: “Розвиток точності рухів у глухих школярів засобами фізичного виховання”.

Зв’язок теми дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводилося відповідно до напрямів, окреслених Національною програмою “Діти України”, та тематичного плану науково-дослідної роботи Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського (“Фізична і психічна реабілітація інвалідів з дитинства", № державної реєстрації 0197 U 008543).

Об’єкт дослідження - фізичне виховання глухих дітей в умовах спеціальної школи-інтернату.

Предмет дослідження – корекційно спрямована система розвитку точності рухів глухих учнів засобами фізичного виховання.

Мета дослідження полягає у розробці та апробації експериментальної методики розвитку точності рухів у глухих учнів засобами традиційних та нетрадиційних занять з фізичного виховання.

Для досягнення мети дослідження було поставлено наступні завдання:

1. Проаналізувати функціональні, соматичні та сенсорні особливості й рівні розвитку точності рухів у глухих учнів.

2. Вивчити вплив рівня розвитку точності рухів на загальний фізичний розвиток глухих учнів та різні види їхнього фізичної діяльності.

3. Експериментально перевірити можливості і ефективність удосконалення точності рухів у процесі занять фізичною підготовкою та розробити рекомендації щодо раціонального використання з цією метою спеціальних вправ і методичних прийомів.

Для розв’язання поставлених завдань було використано такі методи: педагогічний експеримент, в процесі якого виявлялися здібності глухих учнів до відтворення просторових, часових і силових ознак рухів окремо та в комплексі під час виконання фізичних вправ різної координаційної складності; педагогічне спостереження та реєстрація об’єктивних і суб’єктивних показників точності рухів; теоретичний аналіз спеціальної психолого-педагогічної та методичної літератури з досліджуваної проблеми; вивчення досвіду організації різних видів фізкультурних занять в школах для глухих учнів та ступеня їх впливу на розвиток точності рухів; якісний і кількісний аналіз результатів педагогічного експерименту.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше експериментальним шляхом визначено рівень точності рухів у глухих учнів за основними характеристиками (просторові, силові, часові) у зіставленні з віковою нормою; у визначенні меж допустимих навантажень для кожної вікової групи. Доведено, що розвиток точності цілісного руху, як і точності відтворення окремих його компонентів, їхньої складності, відносної величини, часових інтервалів та амплітуди обумовлюється ефективністю корекційно-компенсаторних засобів навчання.

Базою дослідження була кафедра дефектології і фізичної реабілітації Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К Д. Ушинського та спеціальна школа-інтернат глухих № 91 м. Одеси. В експерименті взяло участь 170 глухих школярів і 100 їхніх однолітків з масових шкіл м. Одеси.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані результати стали основою для розробки та впровадження методичних рекомендацій щодо формування точності рухів у глухих дітей. Визначено показники рівня точності рухів за основними характеристиками (просторові, силові, часові) та визначені межі допустимих фізичних навантажень для кожної вікової групи дітей, що може бути використано при розробці навчальних програм з фізичної культури, нових спецкурсів, а також при впровадженні різноманітних видів практики в системі підготовки студентів вищих навчальних закладів факультетів фізичного виховання та роботі інститутів післядипломної педагогічної освіти.

Особистий внесок автора полягає у розробці рівнів розвитку точності рухів у глухих дітей, у визначенні допустимих меж фізичного навантаження різних вікових груп дітей у зіставленні з нормою, у розробці методики проведення шейпінг-занять з глухими дівчатками та її впровадженні в практику фізичного виховання дітей з вадами слуху.

Апробація основних результатів дисертації здійснювалась шляхом їх обговорення на конференціях: ”Проблемы реабилитации” ( 1998, 1999, 2000 рр. м. Одеса) ,“Актуальные теоретические и практические аспекты восстановления и сохранения здоровья человека” ( 1998 м. Тюмень), “Здоровье и физические упражнения” ( 2000 м. Тюмень), на семінарах аспірантів кафедри дефектології і фізичної реабілітації Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського ( 1996-2000 рр. м. Одеса).

Основні результати дисертаційного дослідження викладено у 12 публікаціях автора, у тому числі 5 одноосібних у фахових виданнях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку основної використаної літератури і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 182 сторінки, з них основний текст викладений на 155 сторінках, робота містить 42 таблиці і 42 малюнки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, визначається об’єкт, предмет, мета, завдання, методи дослідження, розкривається наукова новизна, та практична значущість виконаної дисертації, її достовірність та особистий внесок автора.

У першому розділі “Психолого-педагогічні основи розвитку точності рухів в учнів з вадами слуху засобами фізичного виховання” проаналізовано наукову і методичну літературу з таких напрямів: можливості інтеграції глухих у сучасне суспільство; механізми компенсації глухоти; особливості фізичного і психічного розвитку дітей з вадами слуху; значення точності в регуляції рухів у чуючих і нечуючих осіб; зміст і методика корекційно спрямованого фізичного виховання глухих.

У корекційно-виховній роботі з глухими школярами особливе місце належить педагогічно виправданим, експериментально перевіреним засобам і методам фізичного виховання. Оскільки втрата слуху, як правило, викликає порушення окремих рухових функцій (збіднення сприймання, порушення орієнтування у просторі, рівноваги, погіршення стану здоров’я, зниження рухової активності тощо), то природньо, одним із провідних оздоровчих і корекційних засобів впливу на фізичний розвиток дітей є раннє залучення їх до занять фізичною культурою. Це теоретичне положення перевірено численими дослідженнями, якими переконливо доведено, що у дітей з особливостями психофізичного розвитку в процесі спеціально організованих занять фізичними вправами успішно вдосконалюються функції багатьох аналізаторів, у тому числі й рухового ( Н.Г.Байкіна, М.О. Козленко, Б.В.Сермєєв ).

Виявлено, що особливості розвитку рухової сфери зумовлені у глухих в основному трьома факторами: функціональним порушенням деяких фізіологічних систем, відсутністю слуху і недостатнім розвитком мови.

Експериментальними дослідженнями визначено, що глухі діти відстають від чуючих однолітків за тривалістю простої та складної рухової реакції (А.О.Костанян), мають знижену витривалість до статичних зусиль (В.В. Рябичев), порушення функції рівноваги, координації та точності рухів (Р.Д.Бабенкова, Н.С.Карабанова, Л.О.Чеханюк та ін.).

У глухих школярів на фоні нормальних морфологічних показників, параметрів кардіореспіраторної системи спостерігаються знижені показники фізичної працездатності та рухової підготовленості. Але при заняттях спортом ці показники у глухих можуть досягати рівня чуючих однолітків, які не займаються спортом (А. Сватьєв).

Дослідники вважають, що найсуттєвіше корекційне значення фізичних вправ полягає у збільшенні лабільності нервових процесів, досягненні збуджувально-гальмової рівноваги, створенні нових і зміцненні вже наявних умовнорефлекторних зв'язків (П.К. Анохін, Н.А. Бершнштейн, В.В. Бойко, Р.М. Боскис, Є.С. Вильчковський).

У цьому зв'язку роль і ступінь компенсаторного впливу фізичних вправ зростає при їхньому правильному підборі та оптимальному дозуванні (В.Г. Григоренко, Б.В. Сермеєв, Б.Г. Шеремет).

Великого значення дослідники надають вивченню точності рухів, оскільки ця рухова здатність реалізується практично у всіх побутових трудових та навчальних діях (Л.Б. Ітельсон, А.С. Лінда І.Н. Моргуліс, І. А. Шаповал,). Однак, вивченню точності рухів дітей із сенсорною недостатністю приділялася значно менша увага.

Глухі діти позбавлені слухового контролю за характером і темпом своїх рухів. Контролюючу роль у них здійснюють тактильні і кінестетичні сприйняття. Це обумовлює необхідність розвитку тонких м'язових диференціацій як у просторі, так і в часі.

У роботах Н.С. Карабанової, І.Я.Коцана, Л.О.Чеханюк, доведено, що глухі діти значно поступаються чуючим за рівнем точності рухів, але ступінь цих розходжень у віковому плані не досліджувалася. Крім того, не було вивчено роль кожного з параметрів точності (просторового, часового, силового) у керуванні рухами при втраті слуху.

Аналіз загальної та спеціальної психолого-педагогічної літератури свідчить, що кожен вид занять фізичною культурою здійснює значний вплив як на загальний фізичний розвиток учнів, так і на розвиток окремих фізичних якостей. Це положення враховується при побудові навчальних програм з фізичного виховання та при плануванні роботи вчителя. У системі фізичного виховання глухих дітей з метою вибіркового розвитку тих чи інших фізичних якостей широко використовуються різноманітні допоміжні вправи. Втім, у процесі проведення занять з фізичної культури в школах для глухих дітей важливо знати специфіку впливу на розвиток їхніх функціональних можливостей саме тих вправ, які використовуються в практиці спеціальної школи і, особливо, вправ, за допомогою яких розвивається точність рухів. Виходячи з цього, наступний розділ дисертації й присвячується дослідженню впливу різних вправ, шейпінг-тренувань на виховання точності рухів за такими параметрами: просторові, силові, часові та визначенню їхнього місця в системі фізичного виховання.

У другому розділі “Рівень розвитку точності рухів у глухих школярів” наводяться результати досліджень просторового і силового параметрів точності рухів у глухих дітей шкільного віку, а також їхніх здібностей до оцінки часу.

Аналізуючи зміни точності рухів у глухих дітей за період їхнього навчання в школі, можна відзначити, що у глухих старшокласників рухи в просторі більш точні, ніж у учнів початкових класів, оскільки кількість помилок зменшилась (мал.1 , табл.1)

Вивчаючи динаміку помилок при відтворенні заданого м’язового напруження (мал.1, табл.1), слід зазначити, що здатність до м’язових диференціацій у глухих хлопчиків не тільки не удосконалювалась за час навчання у школі, але, навпаки, мала тенденцію до погіршення. Глухі старшокласники у середньому припускалися більш грубих помилок, ніж хлопчики молодшого віку. І ці зміни мали достовірний характер.

Можна передбачити, що причиною низької здатності точно відтворювати м’язові зусилля є різке зростання у глухих юнаків м’язової сили.

Таблиця 1.

Вікова динаміка точності рухів у глухих учнів 1-10 класів.

Вік (роки)

7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16

Хлопчики

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11

Помилки у

просторі

(град.) | 5,05

±0,4 | 4,35

±0,7 | 4,05

±0,6 | 3.1

±0,7 | 3,8

±0,6 | 2,7

±0,6 | 3,0

±0,6 | 3,85

±0,7 | 3,5

±0,8 | 3,6

±0,9

Помилки в оцінках часу (с) | 7,1

±1,2 | 7,75

±1,1 | 4,65

±1.0 | 3,9

±0,9 | 6,45

±0,6 | 4,05

±0,5 | 3,45

±0,6 | 3,75

±0,4 | 3,9

±0,4 | 3,75

±0,5

Помилки (кг) силових напруг | 3,05

±0,4 | 3,6

±0,4 | 3,0

±0,5 | 3,82

±0,5 | 4,25

±0,6 | 4,3

±0,6 | 5,5

±0,7 | 6,5

±0,8 | 7,82

±1,0 | 7,92

±1,2

Дівчата

Помилки у

просторі

(град.) | 4,2

±0,7 | 3,6

±0,7 | 4,0

±0,6 | 3,75

±0,8 | 3,8

±0,6 | 3,3

±0,6 | 3,05

±0,6 | 3,55

±0,6 | 3,15

±0,5 | 3,05

±0,4

Помилки в оцінках часу (с) | 5,75

±1,0 | 5,55

±1,0 | 4,75

±0,7 | 4,1

±0,9 | 6,8

±1,3 | 3,95

±0,9 | 4,9

±0,8 | 4,55

±0,7 | 4,6

±0,7 | 4,65

±0,7

Помилки (кг) силових напруг | 2,3

±0,5 | 2,65

±0,4 | 3,05

±0,5 | 3,77

±0,6 | 3,5

±0,4 | 4,95

±0,6 | 3,35

±0,5 | 3,42

±0,4 | 4,47

±0,6 | 4,9

±0,7

Мал. 1. Зміна просторового та силового параметрів точності рухів у глухих хлопчиків за час навчання у школі.

Розходження в рівнях показників точності рухів у глухих хлопчиків і дівчаток несуттєві. Але в змінах тимчасового параметра точності рухів у глухих дівчаток в міру “дорослішання” не спостерігалося зменьшення помилок, як це мало місце у глухих хлопчиків(мал.2). Помилки в оцінках часу у дівчаток були досить значними і стабільними. По середьогруповим показникам при відтворенні 20-секундного проміжку часу вони коливалися в межах від 4 до 7 секунд, що становить 20-34% завдання.

Мал. 2. Вікова динаміка здатністі глухих школярів до оцінки часу.

Отже, актуальним завданням розвитку точності рухів у глухих учнів старших класів є удосконалення здатності до м’язових диференціацій у глухих хлопчиків і оцінки часу у дівчат.

Звісно, що сензитивним періодом для розвитку точності рухів дітей є період їх навчання у початкових класах. Тому необхідно було з’ясувати, чи є розходження в рівні точності рухів у глухих і чуючих учнів початкових класів.

Вікова динаміка розвитку точності рухів у глухих хлопчиків і дівчаток у порівнянні з чуючими характеризується позитивними зрушеннями (мал. 3). І у глухих, і у чуючих дітей спостерігається тенденція до зменшення кількості помилок за просторовим параметром. Водночас при виконанні однакових рухових дій, які потребували більш чіткого дозування м’язових напружень і розслабленості, глухі хлопчики і дівчата показали результати на 10-30% гірші у порівнянні з їхніми чуючими однолітками.

Мал.3. Порівняння точності силових диференціацій у глухих і чуючих учнів початкових класів.

Цілком природньо, що порушення силових диференціацій негативно позначалося на виконанні рухів, які потребують точного відтворення і просторових, і силових характеристик рухів, наприклад, у стрибках і метанні. При виконанні зазначених рухових дій глухі за точністю рухів значно відстають від чуючих.

Отже, навчати дітей точному напруженню і розслабленню м’язів, і тим самим удосконалювати їхні рухи – є одним з найважливіших напрямів корекційно-розвивальної роботи у процесі фізичного виховання в школі глухих.

Ще більші відмінності спостерігаються між глухими і чуючими учнями одного і того ж віку при виконанні вправ на точність оцінки часу. Так, при завданні точно визначити 5-секундний інтервал окремі глухі школярі першого класу припускалися помилок у 3,5 секунди, що складає 70 % від заданого тесту.

Здатність глухих дітей до оцінки часу вдосконалюється в міру того, як вони дорослішають.

У процесі експерименту глухим учням старших класів пропонувалося більш складне завдання з диференціювання часу. Вони повинні були виконувати вправи на присідання і припиняти їх через 15 секунд. Для цієї групи глухих школярів вже не є характерними грубі помилки в оцінці часових інтервалів, як це мало місце серед першокласників ( лише одна дівчинка показала низький результат точності в цьому завданні – в неї відхилення від заданого параметру коливались у межах 18-26 % і практично не зменшувалися навіть при багаторазовому повторенні вправ). В середньому серед учасників експерименту при багаторазовому повторенні вправ початкова помилка, що становила 15 %, через 5 повторень зменшувалася до 6 % і на цьому рівні утримувалася до десятого повторення вправи.

Аналіз одержаних результатів показав, що здібності учнів точно диференціювати свої рухові дії реалізуються при виконанні найрізноманітніших завдань. У практиці фізичного виховання точність рухів є необхідною при виконанні складнокоординованих дій, які потребують високого рівня розвитку спритності. При цьому мають значення і просторовий, і силовий, і часовий компоненти точності.

Глухим учням першого і другого класів було запропоновано таке завдання: обвести м’яч навколо чотирьох перешкод і потім метнути його у вертикальну мішень, намагаючись влучити в її центр. Слід було виконати це завдання якомога точніше і швидше.

Зіставлення результатів виконання цього завдання серед глухих першокласників засвідчило велику відмінність в індивідуальних показниках. Так, у першій спробі час виконання даного завдання учнями першого класу однієї групи становив в середньому 28 секунд, іншої групи – в середньому - 14,9 секунд. Ще більша відмінність зазначених показників виявлена під час третього повторення даної вправи. Найкращий в групі результат становив 13 секунд, а найгірший – 37,3 секунди, тобто відмінність між показниками зростала майже втричі. Крім того, як показали результати експерименту, для частини глухих дітей першого класу це завдання виявилося досить складним. В окремих випадках діти не влучали в щит, а дехто жодного разу не зміг виконати поставлене перед ним завдання.

Дещо інша картина спостерігалась при виконанні цього ж завдання глухими учнями другого класу. Наприклад, в середньому по групі на виконання цього ж завдання учні другого класу витрачали на 17-21% часу менше, ніж першокласники. Вже при третьому повторенні було виявлено фазу усталеної м’язової працездатності, і ці показники практично залишалися незмінними до десятого повторення. Серед другокласників не було жодного учня, який би не влучив у щит. Наведені приклади доводять, що вдосконалення спритності рухів знаходиться у прямій залежності від віку дітей та методики їх навчання.

Однак індивідуальні пороги відмінностей рівня розвитку цієї рухової якості у другокласників були також вираженими, що мало місце і у першокласників. При відтворенні часових інтервалів у першій спробі найкращий час виконання завдання серед учнів, які були охоплені експериментом, становив 11,5 секунд, а найгірший – 26,0 секунд. Відмінність результату від заданого середнього показника становила у першому випадку 68,4 %, а у другому – 25,3 %.

При виконанні цього ж завдання старшокласниками було помічено, що індивідуальні показники спритності в них також суттєво різняться. Дослідження показали, що здібність до відтворення точності рухів в учнів одного й того ж віку варіює в межах від 26,5 секунд, до 16,2 секунди. Якщо прийняти найкращий результат за 100 %, то різниця становить 63,5 %.

Одержані дані дозволили з великою мірою достовірності констатувати, що відтворення точності рухів глухими дітьми за вказаними характеристиками знаходяться у прямій залежності від віку дітей: чим старший вік дітей, тим менше помилок вони припускаються при виконанні запропонованих вправ і більш якісно відтворюють точність рухів за заданими характеристиками: просторовими, силовими, часовими. У глухих дітей молодшого шкільного віку показники точності рухів були нижчими.

Поряд з цим, матеріали дослідження показали, що відмінність показників точності рухів (просторових, силових і часових) спостерігалася і серед глухих дітей однієї і тієї ж вікової групи. Це явище можна пояснити індивідуальними відмінностями дітей. Одні глухі діти, як і чуючі, володіють високими швидкісними здібностями, сильним типом нервової діяльності, високим рівнем саморегуляції. Загальний фізичний розвиток і моторика дітей цієї групи збережені. Діти цієї групи швидко оволодівають новими руховими діями, легко переносять набутий досвід на нові ситуації фізичної діяльності.

Дітям іншої групи властиві неврівноваженість процесів збудження і гальмування, підвищена емоційність, порушення процесів саморегуляції (контролю і самоконтролю), завищена самооцінка. Крім зазначеного їм властива моторна недостатність, що проявляється в неспритності, неточності рухових якостей, порушенні координації тощо. Своєрідність функціональної характеристики центральної нервової системи не забезпечує швидку перебудову рухів у змінених умовах. Кожна рухова здібність таких дітей формується повільно, її виховання потребує витрачання більш тривалого часу, частих повторень для формування нових умовно-рефлекторно зв’язків. Для успішного розвитку точності і спритності рухів ці діти потребують диференційованих фізичних навантажень, індивідуального підходу до вибору додаткових фізичних вправ, які чинять на організм дитини як загальний, так і вибірковий вплив.

У третьому розділі “Методика розвитку точності рухів у глухих школярів” викладено результати навчаючого експерименту. При виконанні на уроках фізкультури і шейпінг-заняттях спеціально дібраних вправ в оптимальному дозуванні та використанні контролю і самоконтролю у глухих учнів відбувся суттєвий приріст точності рухів. Найбільш помітно це спостерігалося при виконанні завдань, які потребують точної оцінки часу.

Дані, одержані в констатуючій частині дослідження, показали, що динаміка функціональних можливостей глухих учнів молодшого і старшого шкільного віку в системі занять з фізичного виховання різна. Учням молодшого шкільного віку для оволодіння здібністю точно виконувати просторові силові і часові рухи потребувалася менша кількість повторень. Після кожної нової спроби їхні сумарні показники поліпшувалися.

Ця закономірність не спостерігалася серед учнів старшого шкільного віку. Під час виконання ними фізичних вправ динаміка просторових, силових і часових характеристик на різних етапах тренувань не була позитивною. Показники точності рухів у них не характеризувалися відносною стабільністю. Вони покращувалися чи погіршувалися в залежності від настрою дітей, інтересу до занять, від їхнього ставлення до виконання фізичних вправ, їх складності та обумовлювалися іншими об’єктивними і суб’єктивними чинниками.

Це дає підстави для обґрунтування гіпотези про те, що здібності дітей до виконання точності рухів найкраще формуються у молодшому шкільному віці за умови, поки навчання дітей органічно поєднується з корекцією властивих глухим дітям вад фізичного розвитку і моторики. Специфіка корекційної роботи полягає в оптимальному дозуванні фізичних навантажень, в стимулюванні навчальних досягнень учнів, у формуванні контролю і самоконтролю за якістю виконання фізичних проб, в пробудженні інтересу учнів до занять.

Перевірці гіпотези було присвячено окремий напрям експериментальної роботи, основу якої становили заняття з шейпінг-тренування, вперше введені нами в практику фізичного виховання шкіл для глухих дітей. З урахуванням одержаних на попередньому (констатуючому) етапі експерименту матеріалів, на основі принципу ІДФН було виділено діапазон фізичних навантажень для розвитку точності рухів у глухих дітей молодшого шкільного віку.

Мал.4. Динаміка помилок відтворення глухими учнями молодших класів заданого 5-секундного інтервалу.

Аналізуючи динаміку точності рухів у глухих дітей у процесі

експерименту слід відзначити, що у всіх випадках помилки учнів при

відтворенні заданих рухів зменшились. Але ступінь приросту точності рухів був неоднаковим як для учнів різних класів, так і при відтворенні різних рухів.

За спроможністю диференціювати м’язові зусилля глухі випускники початкової школи практично досягли вікової норми чуючих дітей.

У глухих старшокласниць, які систематично займаються шейпінгом, вже через півроку занять індивідуальні показники точності рухів практично наблизилися до еталону, необхідного для безпомилкового виконання завдань. Глухі дівчата на шейпінг-тренуваннях стали безпомилково дотримуватися ритму музичного супроводу, не чуючи його, а лише спираючись на свої рухові відчуття.

Отже, проведений експеримент довів можливість досягнення глухими школярами такого рівня розвитку точності рухів, який дозволяє їм успішно адаптуватися у процесі навчальної, побутової і спортивної діяльності.

Проведений аналіз проблеми розвитку точності рухів у глухих школярів засобами фізичного виховання, експериментальна перевірка впливу фізичних вправ, розроблені і апробовані методики розвитку точності рухів за основними параметрами ( просторовому, силовому і часовому у співставленні з віковою нормою ) дали змогу зробити наступні висновки:

1. Дослідження точності рухів у глухих учнів засобами фізичної культури, визначення корекційних прийомів їх удосконалення та обсягу оптимального дозування фізичних навантажень певною мірою доповнює теорію спеціальної педагогіки і психології, а також сприяє раціональній побудові процесу фізичного виховання, спрямованого на загальний розвиток дітей та розвиток їхньої мотивації до занять спортивно-оздоровчою фізичною культурою.

2. Розроблена методика дослідження точності рухів дозволяє робити як оцінку якості їх виконання в цілому, так і аналіз за окремими параметрами: просторовими, силовими і часовими.

3. Точність рухів є тією рухомою здібністю, яка знаходить свій прояв у богатьох видах фізичної діяльності, якими глухі діти оволодівають у процесі навчання в школі. Цілеспрямоване використання занять з фізичної культури з метою розвитку у глухих учнів здібностей до виконання різноманітних рухових коордінацій з високою точністю позитивно позначається на оволодінні професійнми руховими навичками, наприклад такими, як навички роботи з інструментами, матеріалами, з обладанням шкільних майстерень, що, врешті решт сприяє інтеграції випускників у суспільство. Тож, діти з порушеннями слуху впродовж кожного вікового періоду повинні оволодіти оптимальним

рівнем розвитку точності рухів, які передбачені навчальними програмами.

4. Аналіз спеціальної психолого-педагогічної та методичної літератури, практика роботи спеціальних шкіл-інтернатів показує, що і в процесі трудового навчання, і під час занять фізичною культурою глухим дітям не приділяється належної уваги щодо розвитку точності рухів. У зв’язку з цим, як показали матеріали проведеного дослідження, глухі діти за рівнем розвитку точності рухів і спритності відстають від чуючих. Особливо таке відставання проявляється під час виконання вправ, що характеризуються часовим параметром точності. Помилки при оцінці часових інтервалів сягають у глухих дітей молодшого шкільного віку 70% від заданих величин. Таке відставання обумовлене як загальним фізичними недорозвиненням глухих дітей, порушеннями моторики, так і недостатьою ефективністю роботи вчителя з подолання наслідків дефекту і компенсації порушених функцій.

5. Для вікової динаміки точності рухів у глухих учнів молодшого шкільного віку властивим є її покращення, хоча навіть в учнів четвертого класу (дівчата) відставання від чуючих однолітків за здібністю точно відтворювати задані м’язеві зусилля становить 23,5%.

6. Для розвитку точності рухів в умовах роботи спеціальної школи-інтернату для глухих дітей можуть використовуватися різні організаційні форми занять фізичними вправами (урок, ранкова гімнастика, фізкультурні хвилини на уроці, під час занять в майстерні, самопідготовка, заняття в гуртках, спортивних секціях тощо). Очікувані результати можуть досягатися за умови зіставлення виконаних дитиною рухів із заданими еталонами. Цей прийом вимагає здійснення контролю і самоконтролю за просторовими, силовими і часовими характеристиками вправ, що виконуються.

7. Результати проведеного дослідження показали, що у дітей з порушеннями слуху найкраще точність (а через неї й спритність) рухів розвивається у процесі проведення рухливих ігор, спеціальних вправ (стрибки з точним приземленням, метання на задану відстань і в ціль, виконання різних вправ за точно визначеним проміжком часу, чи музичному супроводі з визначанням різних акцентів). Для учнів старших класів ігри доцільно підбирати з урахуванням їхнього інтересу. Конкретизації уявлень учнів про характеристики рухів (напрям, амплітуда, швидкість, точність, м’язеві зусилля), а також удосконаленню довільного регулювання рухів сприяє їх залучення до спортивних змагань і, особливо, спортивних св’ят.

8. Експериментальні матеріали довели, що у дітей з вадами слуху загальні біологічні закономірності росту і розвитку збережені. Однак,

порівняно з чуючими однолітками, у глухих вони більш диференційовані. Амплітуда коливань індивідуальних показників рухових здібностей, точності рухів в учениць з вадами слуху старшого шкільного віку становить 11,3 секунди, а в інших учениць сягає 26,6 секунди, тобто різниться у 2,3 рази. Тому ефективними для розвитку точності рухів будуть лише вправи, дібрані для кожного нечуючого школяра шляхом індивідуального дозування.

9. На основі аналізу одержаних даних та співставлення зазначених показників глухих та чуючих дітей було визначено диференційовані межі допустимих навантажень для розвитку точності рухів за окремими параметрами для глухих школярів різного віку та різного рівня рухової підготовленості:–

для розвитку і вдосконалення просторово-силових оцінок рухів глухим учням початкових класів слід давати 6-7 повторень спеціальних вправ, а для старшокласників-7-10 повторень; –

для розвитку і вдосконалення часового параметру точності рухів можуть бути рекомендовані відповідно 3-4 та 7-8 повторень.

10. Апробована впродовж експерименту система заходів з розвитку точності рухів у глухих школярів довела свою ефективність у розвитку цієї рухової здібності. У глухих учнів четвертого класу за експериментальний навчальний рік точність просторово-силового аналізу руху зросла на 22%, часового-на 70% і стала практично дорівнювати точності рухів чуючих однолітків.

У глухих учениць старших класів вже через півроку занять шейпінгом точність рухів за просторовими, силовими і часовими характеристиками стала повністю відповідати еталону. Крім того, позаурочні заняття шейпінгом сприяли не лише розвитку точності рухів, але й дозволили скорегувати поставу кожної учениці.

11. Результативність розробленої методики виконання фізичних вправ, спрямованої на удосконалення точності рухів, характеризувалася, по-перше, суттєвим підвищенням точності відтворення глухими учнями експериментальної групи просторових, силових і часових рухів, їх амплітуди і рухів в цілому порівняно з контрольною, по-друге, чітко вираженим переносом, сформованих у процесі виконання тренувальних вправ, рухів у повсякденний побут, що і створило передумови для успішного засвоєння учнями нових більш складних рухових дій, сприяло їхній научуваності рухам.

Основний зміст дослідження відображено у таких публікаціях автора:

1. Форостян О.І. Методика оценки точности движений у школьников

1-4 классов. – Basele metodologice ale psihopedagogiei special / N.Andronache, V.Lichii (COORDOOAREA STINIFICA). – Chisinau, 1997. – S.179.

2. Форостян О.І. Использование контроля и самоконтроля при развитии точности движений у глухих школьников. – Вопросы реабилитации. – Одесса, 1998. – С.29-30.

3. Форостян О.І.Совершенствование пространственного анализа движений у глухих учащихся на уроках физкультуры. – Наука і освіта. – 1998. - № 1-2. – С.72-75.

4. Форостян О.І., Потапов В.М. Развитие точности движений у глухих школьников. – Актуальные теоретические и практические аспекты восстановления и сохранения здоровья человека (сборник научных трудов). – Тюмень, 1998. – С.175.

5. Форостян О.І., Сермєєв Б.В. Дозировка нагрузок в упражнениях на точность для глухих школьников - Актуальные теоретические и практические аспекты восстановления и сохранения здоровья человека (сборник научных трудов). – Тюмень, 1998. – С.168.

6. Форостян О.І. Совершенствование силового параметра точности движений у глухих учащихся на уроках физической культуры. – Вопросы реабилитации. – Одесса, 1999. – С.51.

7. Форостян О.І. Розвиток точності рухів у аномальних школярів. – Наша школа. – 1999. - № 1. – С.18-21.

8. Форостян О.І. Развитие точности в оценке пространства у глухих учащихся начальных классов. - Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського. – Одеса: ПДПУ ім. К.Д. Ушинського, 2000. – Вип.1. – С.98-102.

9. Форостян О.І. Возрастная динамика точности движений у глухих учащихся начальных классов. - Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського. – Одеса: ПДПУ ім. К.Д. Ушинського, 2000. – Вип.2. – С.269-274.

10. Форостян О.І. Опыт занятий шейпингом в школе глухих. – Вопросы реабилитации. – Одесса, 2000. – С.39.

11. Форостян О.І. Возможности интеграции глухих в современное общество. – Здоровье и физические упражнения. – Тюмень: Изд-во ТГУ, 2000. – С.239-242.

12. Форостян О.І. Удосконалення точності рухів у глухих //Дефектологія. – 2001. - № . – С.30-32.

Форостян О.И. Розвиток точності рухів у глухих школярів засобами фізичного виховання. – Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.03 – корекційна педагогіка. – Південноукраїнський державний педагогічний університет (м.Одеса) імені К.Д.Ушинского, м. Одеса, 2001.

У дисертації досліджена можливість розвитку точності рухів у глухих школярів за допомогою індивідуально дозованих спеціальних вправ. Виявлено значення рівня точності рухів в оволодінні навчальними, трудовими і професійними навичками глухих учнів. Досліджено рівень точності їхніх рухів за просторовим, силовим і часовим параметром. Вказується на необхідність формування в них навички контрольно-оцінних дій. Запропоновано систему ефективних вправ для розвитку точності рухів, їхнє оптимальне дозування для глухих учнів різного віку і нові форми організації занять.

Ключові слова: корекційне навчання, точність рухів, глухі діти, індивідуально дозовані фізичні навантаження.

Форостян О.И. Развитие точности движений у глухих школьников средствами физического воспитания. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.03. – коррекционная педагогика. – Южно-Украинский государственный педагогический университет имени.  К.Д. Ушинского,

г. Одесса, 2001.

В диссертации исследована возможность развития точности движений у глухих школьников посредством индивидуально дозированных специальных упражнений. Поскольку при потере слуха ухудшается целый ряд двигательных функций (обедняется предметное восприятие, ухудшается ориентировка в пространстве, равновесие, ухудшается состояние здоровья, ниже, чем у слышащих сверстников, уровень двигательной подготовленности), то совершенно естественно, что одним из наиболее радикальных оздоровительных и коррекционных средств будут физические упражнения. Чем раньше организуется педагогический процесс воздействия на аномального ребенка, тем успешнее происходит компенсация и коррекция нарушенных функций.

Для развития точности движений важно сформировать у глухих учащихся навык контрольно-оценочных действий. Для этого глухих школьников надо

научить сопоставлять выполняемое движение с заданием (эталоном) по пространственным, силовым и временным характеристиками, а затем исправлять сделанные ошибки.

Степень поражения слуха, продолжительность предшествующей коррекционной работы, наличие и степень вторичных отклонений, а также состояние речи делают школьников, обучающихся в одном классе, весьма неоднородной группой, с которой затруднительно проводить одинаковые по содержанию и методике занятия. В этом случае эффективны индивидуально дозированные физические нагрузки.

Развитие точности движений у не слышащих школьников подчиняется тем же закономерностям, что и у нормально слышащих. По мере взросления детей ошибки, допускаемые ими при оценках пространственно-силовых и временных характеристик движений, уменьшаются. У детей накапливается практический опыт. Однако, имеет место и своеобразие в развитии точности движений у глухих школьников. Если по пространственным параметрам их движения практически не отличаются от таковых у слышащих сверстников, то по силовым характеристикам глухие дети значительно уступают им.

Наиболее существенные проблемы в развитии точности движений у