Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент







НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Ганьба

Борис Павлович

УДК 342.15: 342.22

Системний підхід та його застосування в дослідженні України

як демократичної, соціальної, правової держави

Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних та правових вчень

 

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Х А Р К І В – 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії держави та права Національної академії внутрішніх справ України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Копейчиков Володимир Володимирович, Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри теорії держави та права.

Офіційні опоненти: – доктор юридичних наук, професор Цвік Марк Веніамінович, Національна юридична академія ім.Ярослава Мудрого, професор кафедри теорії держави та права;

кандидат юридичних наук, доцент Пашутін Вадим Володимирович, Донецький інститут внутрішніх справ МВС України, проректор з наукової роботи.

Провідна організація: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, відділ історико-політичних досліджень держави і права України м. Київ

Захист відбудеться 18 жовтня 2001 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.64.700.03 при Національному університеті внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр.50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий 07 вересня 2001 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Є.Кириченко

З А Г А Л Ь Н А Х А Р А К Т Е Р И С Т И К А Р О Б О Т И

Актуальність теми дослідження. Питання підвищення ефективності діяльності всіх ланок державного механізму завжди були однією з основних умов успішного соціального розвитку будь-якої країни, передусім, коли йшлося про оптимальну організацію та діяльність новітньої держави прогресивного, дійсно демократичного суспільства. Актуальними є ці питання для розвитку сучасної України, яка звільнилася від міражів комуністичних ідеалів і будує вільне, відкрите демократичне суспільство. Значним кроком на цьому шляху стало прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, ст.1 якої проголошує Україну демократичною, соціальною, правовою державою. Тому нині головна проблема полягає в тому, щоб усі названі аспекти знайшли свою практичну реалізацію у процесі сучасного українського державотворення.

Виходячи з вимог ст. 3 Конституції, яка проголошує людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю та покладання державою на себе обов’язку щодо забезпечення стабільності громадського життя, прав і свобод людини, першочерговим завданням сьогодення є поступове приведення відповідно до конституційних вимог та подальше вдосконалення демократичних засад, соціальних основ, правових процесів та принципів життя українського суспільства.

Актуальність системного дослідження основних ознак української держави полягає в тому, що:

-

  • по-перше, спеціальних досліджень з цієї проблеми проводилось недостатньо, незважаючи на їх важливість;

-

  • по-друге, наявні дослідження, не можуть бути визнані повними, оскільки вони, як правило, мають прикладний характер і не торкаються основних, глобальних питань, пов’язаних з одночасним комплексним системним аналізом демократичних, соціальних та правових ознак української держави. Адже названі ознаки мають не тільки самостійне значення, а й спільне, системне, оскільки вони пов’язані між собою, взаємозалежні і гармонійно доповнюють одна одну. Закономірно, що і комплекс методів дослідження держави в цілому повинен володіти певними особливостями, які відображені саме в системному підході, котрий у державно-правових дослідженнях ще не отримав достатнього застосування, а ширше впроваджується поки що в технічних та інших галузях наукового знання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до Пріоритетних напрямків, фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 роки (додаток №2 до рішення колегії МВС України від 28 лютого 1995 року, протокол №4км/2) та плану науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України.

Мета і завдання дослідження полягають у тому, щоб на основі сучасних теоретичних концепцій дослідити і обґрунтувати можливість застосування системного підходу в дослідженні системних явищ державно-правового характеру, а також висвітлити роль категорій системного підходу в такому дослідженні; з позицій системного підходу комплексно проаналізувати основні характеристики демократичної, соціальної, правової держави як складного різновиду системного утворення.

Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі основні завдання: на підставі загальних методологічних положень з’ясувати суть, зміст, особливості та роль системного підходу як методу дослідження державно-правових явищ; обґрунтувати доцільність та необхідність застосування системного підходу при дослідженні державно-правових систем, передусім головних конституційних ознак української держави; з’ясувати особливості визначення та підбору категорій системного підходу для дослідження державно-правових явищ; на підставі отрима-них узагальнень та висновків дослідити систему основних ознак сучасної українсь-кої держави з точки зору їх системності, взаємозалежності та об’єктивності, а саме:

а) проаналізувати особливості становлення, розвитку демократичної держави, а також основні демократичні якості сучасної України;

б) дослідити умови, шляхи формування та генезу соціальної держави, сутність, зміст та особливості реалізації її основних функцій в Україні;

в) виділити особливості становлення та еволюцію правової держави, визначити умови її утвердження та розвитку на сучасних теренах українського соціуму.

Об’єктом дисертаційного дослідження є системний підхід як метод наукового пошуку при дослідженні головних конституційних ознак української держави, а також самі ознаки, як: “демократична”, “соціальна”, “правова”, що розглядаються як системне утворення соціального змісту.

Предметом дослідження є основні закономірності та особливості застосування системного підходу при дослідженні головних ознак української держави, а також основні закономірності становлення та розвитку демократичної, соціальної, правової держави у їх системному зв’язку як різновиду соціальної системи.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить система загальнонаукових і спеціальних методів, принципів та підходів, які є засобами наукового пошуку в арсеналі будь-яких гуманітарних, зокрема юридичних наук. Враховуючи проблему дисертації, в ході наукового дослідження застосовувалися діалектичний та метафізичний методи пізнання, основні закони діалектики: єдності і боротьби протилежностей, заперечення, переходу кількісних змін в якісні.

Поряд із загальнонауковими у процесі дослідження використовувалися також і спеціальні, прикладні методи: структурно-функціональний аналіз, порівняльний, сис-тем-ного аналізу, історичний, статистичний, логічний, соціально-юридичний тощо.

Стан наукової розробки проблеми. Проблема застосування системного підходу щодо дослідження державно-правових явищ висувалась окремими дослідниками ще у 70 – 80-і рр. ХХ ст., але через низку причин вона й досі не отримала остаточного розв’язання. Це пояснюється насамперед тим, що методологія загальної теорії систем склалася і розвивалася на ґрунті несоціальних наук, де метод утвердився значно раніше, тому існує проблема його “переносу” у сферу соціальних наук. Це, по-перше. По-друге, соціальні системи, які є об’єктом системного дослідження, значно складніші і неоднорідніші явища порівняно з іншими системними утвореннями тому, що вони несуть у собі новий, вищий інтегративний тип зв’язків. По-третє, об’єктивна складність методу, відсутність досконалої методології його застосування в державно-правовій сфері та інші причини також відчутно гальмують розв’язання вказаної проблеми.

У радянській науці розвиток системного методу здійснювався в умовах значної ідеологізації та догматизації теоретичної думки, абсолютизації діалектичного методу у пізнанні, насамперед суспільних явищ. І все ж системний підхід навіть у застійні часи знаходив своїх прихильників серед науковців юри-дичної галузі пізнання. Так, першим досвідом його застосування в державно-правових дослідженнях стали роботи Е.Маркаряна “Вопросы системного исследо-вания общества” (1972 р.), С.Алексєєва “Структура советского права” (1975 р.), Л.Тіунової “О системном подходе к праву” (1986 р.) та деякі інші. Ці дослідження ґрунтувались на фундаментальних працях таких вчених, як В.Г.Афанасьєв (“Системность и общество”), И.В.Блауберг, Є.Г.Юдин (“Становление и сущность системного подхода”), Л.А.Петрушенко (“Единство системности, организованности и самодвижения”), В.Н.Садовский (“Основание общей теории систем”) та ін.

Основні наукові праці щодо застосування системного підходу в галузі суспільних наук випадають на середину 70 – 80-х рр., проте жодна з них не порушувала проблему цілісного системного дослідження демократичної, соціальної, правової держави через повне або часткове несприйняття цих явищ панівною ідеологією. Пізніше взагалі завдяки ідеологічним та політичним змінам, що сталися в нашому суспільстві, та іншим причинам увага до цього методу відчутно послабилася.

Значні якісні зрушення із застосування системного підходу в державно-правових дослідженнях відбулися у 90-і роки після обрання Україною та іншими пострадянськими державами незалежного шляху розвитку.

До індивідуальних і колективних праць цього періоду, які заслуговують особ-ли-вої уваги, належать: “Введение в теорию государственно-правовой организа-ции социальных систем” (Е.Б.Кубко, В.Ф.Сиренко, В.И.Крюков та інші), робота Л.Б.Тіу-нової “Системные связи правовой действительности”, фундаменталь-не дослідження А.П.Зайця “Правова держава в контексті новітнього українського досвіду” та інші, в яких системно досліджуються проблеми влади, демократії, правової держави, громадянського суспільства, власності та інших державно-правових явищ.

Питанню системного підходу як науковому методу, а також дослідженню демократичних засад, соціальних основ, правових принципів та процесів життя держави постійно приділялась і приділяється увага такими вченими: В.Б.Авер’яно-вим, В.Д.Бабкіним, О.Ф.Граніним, В.В.Копєйчиковим, Є.А.Лукаше-вою, Л.В.Петровою, В.Ф.Погорілком, П.М.Рабіновичем, Ю.І.Римаренком, В.Н.Селівановим, В.Ф.Сіренком, О.Ф.Скакун, О.Ф.Фрицьким, Ю.А.Тихомировим, М.В.Цвіком, Ю.С.Шемшученком, О.Н.Ярмишом та багатьма іншими.

Однак проблеми пов’язані з науковим аналізом демократичних, соціальних та правових ознак сучасних держав, зокрема України, переважно розглядаються автономно, окремо одна від одної, або сприймаються як вже відомі цінності, без їх спеціального системного комплексного аналітичного дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що після прийняття Конституції України в 1996 році, пропонована робота є першим цілісним, системним дослідженням української держави як системного утворення, передусім таких її системних ознак, як демократизм, соціальна позитивна спрямованість та правовий характер.

Новизна полягає також у розкритті взаємозв’язку та взаємозалежності основних суттєвих ознак нашої держави як між собою, так і з іншими принципової ваги державними якостями.

Пропонується в авторському баченні система умов становлення та розбудови соціальної і правової держави та їх основних характеристик. Для зручності наукового і практичного користування пропонується всю систему соціальних функцій держави називати об’єднувальним терміном “соціально-захисна функція” (основна), а її складові (неосновні функції) називати відповідно терміном “соціальні функції”. Здійснений у дисертації науковий аналіз головних ознак сучасної держави як демократичної, соціальної, правової дає можливість зробити загальний висновок, що Україна повною мірою ще не досягла тих світових демократичних, соціальних та правових стандартів, які мають місце у високорозвинутих країнах світу. Вона зараз поступово еволюціонує в цьому генеральному напряму, інтенсивному просуванню в якому заважає ціла низка економічних, політичних та інших факторів, ряд організаційних негараздів, що гальмують як демократизацію нашого суспільства, держави, так і подальше вдосконалення відповідних державних і громадських структур.

Новизну також доповнюють наступні положення та висновки дисертаційного дослідження:

-

  • висновок про доцільність, природність і закономірність застосування системного підходу щодо дослідження української держави на сучасному перехідному етапі розвитку і насамперед її основних конституційних ознак;

-

  • положення про те, що системний підхід у дослідженні України як демократич-ної, соціальної, правової держави ґрунтується на розгляді основних ознак нашої держави як єдиного цілого, в якому кожна із зазначених сутностей має своє са-мостійне вираження та суспільне значення, проте в системі вони дають принципово значно складнішу та багатограннішу якість, характеризуючи її на вищому рівні;

-

  • положення про те, що демократія як головна якісна риса відповідних держав відіграє основну роль щодо характеристики суті держави взагалі, а також визначає загальну позитивну оцінку всім іншим соціально-правовим явищам;

-

  • висновок про те, що складність українського державотворення полягає в одночасній побудові демократичної, правової і соціальної держави, а це породжує низку суттєвих проблем і значно затягує цей процес.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у можливості їх використання в подальших наукових розробках проблем державотворення. Висновки та пропозиції дисертації також можуть бути враховані при здійсненні адміністративної реформи в державі, у визначенні стратегії правової та соціальної політики, в окресленні практичних шляхів подальшої демократизації суспільного і державного життя. Окремі узагальнення та положення також можуть бути використані в навчальному процесі при підготовці відповідних навчальних посібників, текстів лекцій та методичних розробок з теорії держави і права, конституційного права та інших навчальних дисциплін.

Джерельна база дисертації. У процесі наукового дослідження вказаної проблеми проаналізовано широкий обсяг нормативно-правових документів націо-наль-ного та міжнародного права, наукової літератури загальнотеоретичного, історич-ного, філософського та конституційно-правового змісту, серед якої, окрім згадуваних джерел, відповідні праці Аристотеля, Платона, Гегеля, Канта, Локка, Монтеск’є, Руссо, Крістоферсона, М.Драгоманова, М.Бердяєва, К.Поппера, Ю.Хлєбнікова, Й.Шумпетера, М.Кагана, І.Ільїна, Б.Кістяківського, П.Новгородцева та багатьох інших дослідників-філософів і державознавців.

Сформульовані в дисертації теоретичні узагальнення і практичні рекомендації спираються на результати досліджень багатьох інших як вітчизняних, так і зарубіжних учених.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Окремі положення дисертаційного дослідження висвітлені автором у доповідях на наукових конференціях викладацького та курсантського складу в Прикарпатській філії Національної академії внутрішніх справ України (1998-2001 роки), перед викла-дачами і студентами Чернівецького економіко-правничого інституту (1999 рік), а також на засіданні кафедри теорії держави і права Національної академії внутрішніх справ України. Узагальнення та положення дисертації використо-вуються при проведенні занять з окремих тем курсу загальної теорії держави і права зі студентами економіко-правничого інституту. Основні положення і висновки дисертації викладені у п’яти наукових публікаціях.

Структура дисертації включає: вступ, два розділи і п’ять підрозділів, висновки, спи-сок використаних джерел (169 найм.). Загальний обсяг дисертації 172 сторінки.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми наукової роботи, визначається її зв’язок із науковими планами, програмами, темами, висвітлюється мета, завдання і новизна дослідження, формулюються положення та висновки, що виносяться на захист, розкривається теоретична та практична значущість отриманих результатів, наводяться дані щодо їх апробації та впровадження.

Розділ перший – “Системний підхід як метод наукового дослідження державно-правових явищ” – присвячений системному підходу та його категоріям як засобу дослідження соціальних систем державно-правового змісту і, насамперед, основних ознак сучасної української держави.

Розглядається сутність, роль, особливості і значення системного підходу в дослідженні державно-правових систем в цілому, а також обґрунтовується необхідність і доцільність його застосування при дослідженні основних ознак сучасної української держави, які визначені у ст.1 Конституції України, подається аналіз сутності системного підходу як методу наукового дослідження такої складної соціально-політичної реалії, якою є сучасна держава, дається його загальна характеристика як оптимального засобу наукового пошуку та умови прийняття конструктивних рішень, висвітлюються особливості його застосування в науковому дослідженні державно-правових явищ. На нашу думку, ефективність методу зумовлена системною будовою держави, тому її детальний, усебічний та глибокий аналіз можливий насамперед на основі системного підходу.

Висвітлюється взаємозв’язок системного підходу з відомим діалектичним законом щодо зв’язку та зумовленості природних та суспільних явищ. Системний підхід є тільки своєрідною конкретизацією об’єктивно існуючого закону загального зв’язку, свідомим використанням у практичній та науковій діяльності його проявів та можливостей.

Основною заслугою системного підходу є те, що він дає змогу зберегти принцип цілісності у вивченні суттєвих державних ознак, охопити не тільки основні, але й усі супровідні явища і, таким чином, установити та проаналізувати всю систему якісних ознак української держави в їх неподільній єдності, встановити глибинні зв’язки між ними, зони впливу тощо. Адже кожна з наведених ознак держави має не тільки самостійне значення, а й органічно пов’язана з іншими її рисами, доповнює, розвиває, забезпечує глибше їх діалектичне розуміння. Тому системний підхід збагачує сприйняття кожної конкретної з названих Конституцією України ознак, поглиблює знання про них, доводить єдність світу не тільки взагалі, а й у стосунку до конкретних явищ.

Розглядаючи взаємозв’язок системного підходу із соціологічним аспектом дослідження, дисертант полемізує з окремими авторами щодо штучного звуження ними предмета соціології і вважає, що цей предмет охоплює, поміж іншим, також і діяльність різноманітних людських організацій.

Автор доводить, що готуючись до системного дослідження основних ознак української держави на початковому рівні наукового пізнання, потрібно отримати прості конкретні знання про цей об’єкт, використовуючи при цьому емпіричні та наукові методи, спрямовані на пізнання одиничних, простіших елементів (свобода, права людини, середній клас, громадянське суспільство тощо) щодо такого складного системного утворення, яким є система ознак української держави. І тільки на цьому підґрунті можливі системні узагальнення, проникнення в глибинні зв’язки елементів системи встановлення взаємодії, взаємозалежності та взаємовпливу вказаної соціальної системи з іншими державно-правовими явищами.

Дисертант схиляється до висновку, що при здійсненні системного дослідження основних ознак української держави, як і будь-якої соціальної системи, доцільно дотримуватися схеми, запропонованої М.С. Каганом, який радить аналізувати соціальну систему в трьох аспектах: предметному, функціональному та історичному.

Розглядаючи особливості практичного застосування системного підходу, аналізується низка причин, що значно утруднюють його використання в державно-правовій сфері. Серед основних – відсутність досконалої методології щодо системних досліджень державно-правового спрямування, що, в свою чергу, також наклало певний відбиток і на дисертаційне дослідження.

Висвітлюючи роль категорій системного підходу у дослідженні державно-правових явищ, автор наголошує, що від правильного їх визначення залежить якість, повнота і загалом кінцевий результат системного дослідження будь-яких соціальних систем, у тому числі і основних ознак української держави.

У теорії управління і системних досліджень панівною є думка про різноманітність категорій, їх динамізм та пластичність. Вибір категорій систем-ного підходу у більшості випадків залежить саме від конкретної ситуації, від мети дослідження та тих об’єктів, які є предметом наукового аналізу. Визна-чення категоріального набору в цілому носить довільний характер і є безпосе-реднім правом дослідника, хоча це не означає, що він є повністю вільним у такому виборі. Адже якісному підбору категорій значно сприяє наявність знань, надба-них у відповідній сфері, та загальний аналіз системи, що є об’єктом дослідження.

Акцентується, що в процесі системного підходу самі об’єкти дослідження у ряді випадків потребують не просто розширення вже існуючого пізнавального апарату, а вимагають обрання нового категоріального набору, нових засобів дослідження. Стверджується, що, застосовуючи системний підхід при дослідженні системних якостей держави, поряд із традиційними поняттями під час такого підходу потрібно оперувати й іншими категоріями, які допоможуть визначити її найважливіші системні характеристики, причому держави конкретної, з точки зору її типу, відповідних якісних рис та особливостей.

Так, досліджуючи демократичні характеристики української держави, поряд із традиційними філософськими та категоріями системного підходу, запозиченими у методології системних досліджень технічних та інших наук (“вхід”, “вихід”, “функція”, “стратегія”, “компетенція”, “структура” та інші) для повно-ти дослідження, є необхідність використовувати і такі поняття, як: “прин-цип послідовного народовладдя”, “духовна основа демократії”, “правова культу-ра”, “правосвідомість”, “опозиція”, “демократичні інститути”, “громадянсь-ке суспільство”, “приватна власність”, “особиста свобода людини” та багато інших.

Держава – це унікальне суспільне явище, яке в цілому об’єднує велику кількість різних субсистем державно-правового профілю. Ці субсистеми можуть бути як відносно самостійними, так і певною мірою взаємопов’язаними. Виходячи з цього, стверджується, що кожна субсистема, стосовно єдиної державної потребує своїх специфічних категорій системного підходу, які допомагають визначити її основні якості.

У роботі доводиться, що категорії системного підходу державно-правового змісту мають не тільки системний зв’язок з явищами, що загалом охоплюють поняття “демократична, соціальна, правова держава”, але й певною мірою взаємодіють між собою, причому цей системний зв’язок притаманний не тільки кожній із зазначених категорій, але й усьому категоріальному набору. Тому вказаний функціональний постійний синтез забезпечує розвиток їх неподільної єдності.

Такі загальновідомі філософські категорії, як “сутність”, “зміст”, “форма”, “матерія”, “свідомість” та інші поняття завжди виконують роль категорій системного підходу у процесі наукового дослідження принципово важливих суспільних систем. При цьому, ці категорії так чи інакше присутні у будь-якому системному дослідженні державно-правових явищ. І хоча їх присутність може бути офіційно нематеріалізована, проте їх матеріалістичне припущення в процесі системного підходу матиме місце.

У державно-правових сферах наукового пошуку категорії, у своїй більшості не носять того загального характеру невизначеності до конкретних об’єктів дослідження, як це має місце у філософії, оскільки системний підхід у державно-правовій галузі є значно конкретнішим і цілеспрямованішим, ніж у філософії, де принцип загальності впливає на характер дослідницьких дій.

Системний підхід пов’язаний з безперервним процесом утворення нових категорій шляхом придбання категоріального статусу деякими поняттями, (взятими, як правило, з окремих наукових дисциплін), що отримують загальнонауковий характер, перетворюючись у засіб організації знання і пізнання.

Таким чином, існують певні наукові передумови перетворення суттєвих понять філософії права, теорії держави і права, конституційного права та інших наук у наукові категорії, що сприяють пізнанню сутності української держави в цілому, та до-слідженню її найголовніших ознак. Безумовно, що ці ознаки, маючи принципове ме-то-до-логічне значення, в свою чергу, виступають категоріями пізнання, але на глобаль-нішому рівні, їх метою є загальне дослідження суті держави, можливостей її демок-ратичного розвитку тощо. Тому згадані ознаки – “демократична”, “соціальна”, “пра-во-ва” – враховуючи їх широке застосування при визначенні суттєвих характе-рис-тик біль-шості держав, слід розглядати також як відповідні категорії сучасної юридичної науки, що виникли та сформувалися завдяки загальному процесу розвитку наукового пізнання.

Другий розділ – “Основні характеристики демократичної, соціальної, правової держави у світлі категорій системного підходу” – присвячений аналізу демократичної, соціальної, правової держави у системному зрізі.

Аналізуючи умови становлення, вдосконалення, системні зв’язки та інші якості демократичної держави, автор стверджує, що хоча демократія як політичний інститут останнім часом отримала широке розповсюдження, але її трактування як і в минулі, так і в теперішні часи у практичному політичному житті переважно носить кон’юнктурний, а не об’єктивний характер, що викликає потребу детального системного аналізу цієї категорії.

Щоб демократія стала дієвим результативним прогресуючим явищем, еконо-мічні, соціальні і політичні основи її повинні бути системно врегульовані, взаємопов’я-зані, забезпечуючи ефективний взаємний розвиток одна одної. При цьому підкрес-люєть-ся, що демократичність повинна стати однією з визначальних рис української держави.

З метою детального усвідомлення сутності демократії – досить складного і багатогран-ного явища – здійснюється науковий аналіз її органічних складових за такими напрямами:

а) визначення єдиної духовної основи демократії як політичного явища;

б) наявність зрілого громадянського суспільства як гаранта становлення та розвитку демократичної держави;

в) демократичні форми прямої участі народу у здійсненні державної влади;

г) розвиток у країні самоврядних засад як особливої демократичної форми автономного здійснення публічної влади;

д) можливість і допустимість існування та діяльності опозиції в межах демократичного законодавства;

е) наявність і реалізація в державі широкої системи демократичних прав і свобод людини і громадянина та їх ефективний захист тощо.

Автор не заперечує, що така складна системна категорія, якою є демократія, може розглядатися та аналізуватись і за іншими критеріями, але в дисертаційному дослідженні надається перевага саме запропонованому варіанту її аналізу з метою системного охоплення достатньої більшості основних засад, що характеризують демократичну державу.

Розглядаючи проблемні питання єдиної духовної основи демократії, стверджується, що такою основою є пануюча в суспільстві гуманістична за своєю суттю мораль, оскільки вона як духовна категорія зорієнтована як на суспільство в цілому, так і на окрему людину, об’єднуючи індивідуальні та загальні інтереси.

Аналізуючи наступну складову демократії – громадянське суспільство як гарант розвитку демократичних принципів та інститутів держави, підсумовується, що дійсно досконала державність можлива лише за умов зрілого громадянського суспільства. Адже громадянське суспільство не сприймає незаконного держав-ного втручання, а розвивається паралельно з державою, стримуючи авторитарні амбіції її владних структур і сприяючи тим самим утвердженню демократичних засад.

Що ж до форм здійснення прямої демократії, то їх чинні інститути працюють ще недостатньо. Нинішня Україна, як і переважна більшість інших колишніх радянських республік, поки що не вийшла на шлях вільного демократичного розвитку. За час існування соціалістичного режиму радянські органи влади у дійсності ніколи не були справжніми представницькими органами народу і обиралися населенням суто формально.

Слабкість демократичних традицій у минулому, наявність партійно-номенклатурної диктатури, що пригнічувала українське суспільство протягом десятиліть, висуває гостру необхідність учитись демократії, зазначається, що її потрібно плекати у свідомості людей, тому першочерговим завданням держави і громадянського суспільства є формування демократичної свідомості народу.

У розділі аналізуються й інші причини гальмування темпів демократизації суспільного життя та розбудови демократичної держави як в Україні, так і в інших пострадянських республіках.

Не менш важливим спрямуванням розвитку демократії в наш час є широке застосування у практичному управлінському процесі інституту самоврядування, який забезпечує реалізацію демократичних принципів організації і функціонування влади на місцях шляхом залучення громадян до безпосередньої участі у вирішенні різноманітних політичних та соціальних проблем.

З метою закріплення і розвитку демократичних засад на регіональному рівні, максимального врахування місцевих інтересів, пропонується і обґрунто-вується проведення в Україні у перспективі федеративної реформи, суть якої – у введенні на основі існуючих регіонів федеративного устрою на взірець ФРН.

Одним із класичних інститутів дійсно демократичної держави є таке соціально-політичне явище, як опозиція, що діє у межах Конституції України на підставі ст.34, в якій закріплюється право кожного громадянина на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Виняткове місце серед основних складових демократичної держави займають питання прав і свобод людини і громадянина та їх послідовна реалізація. Наголо-шується, що саме ці питання у наш час стали одним із найголовніших критеріїв визнан-ня держави демократичною чи, навпаки, антидемократичною. З позицій сис-тем-ного підходу аналізується історичний аспект проблеми прав людини і грома-дянина, здійснюється аналіз цілої низки міжнародних актів із питань регламентації та захисту правового статусу людини і громадянина, розглядається сучасний стан цієї проблеми. Питання практичної організації їх плідного виконання є однією із основ-них умов розбудови в країні справді демократичного суспільного та державного ладу.

Демократія в цілому та кожен її інститут зокрема мають складну структуру. Тому їх слід характеризувати як системні утворення, бо вони об’єднують у логічну систему різні демократичні явища. В демократичній державі усі її найважливіші демократичні ознаки в різних формах, з різною інтенсивністю поширюються й на інші державні ознаки. Сказане дозволяє встановити нові системні зв’язки між відповідними науковими категоріями, які, з одного боку, поглиблюють наші знання щодо відповідних сфер суспільного і державного життя, а з іншого, – створюють умови виходу на складніші суспільні явища, що, в свою чергу, сприяє інтенсивному розвитку наукового пізнання.

Аналіз головних умов та особливостей утвердження і розбудови демократичної держави, дає підстави зробити висновок про складність, комплексність, тривалість цього процесу, що потребує великих зусиль прогресивних сил як громадянського суспільства, так і державних структур.

У роботі досліджуються також особливості розвитку, умови становлення, функції, системні зв’язки та інші питання соціальної держави як в цілому у світі, так і безпосередньо в Україні.

З моменту набуття державою нових якостей соціальної спрямованості, яких вона до кінця ХІХ ст. майже не знала, формується її особлива функція, що поступово переростає в одну з основних конституційних ознак сучасних високорозвинутих держав – соціальність.

Автор аналізує еволюційний процес становлення та розвитку теорії соціальної держави, починаючи із зародження ідей захисту прав людини в античному світі і закінчуючи новітнім часом. На підставі викладеного в дисертації робиться висновок про те, що виникнення соціальної держави є об’єктивною закономірністю державного розвитку, своєрідною реакцією на новітні процеси суспільної еволюції, пов’язані з проблемами людського існування в умовах вільної ринкової економіки.

Складність розбудови соціальної держави в Україні, зважаючи на відсутність основ правової державності в недалекому минулому, полягає в тому, що правову і соціальну державу доводиться будувати одночасно, а це породжує значні проблеми.

Головна ідея соціальної держави пов’язана із соціально-економічними та культурними правами людини, зміст яких закладений в ст. ст. 23-25 Загальної декларації прав людини. Аналізуються окремі міжнародні та національні законодавчі акти з питань регламентації соціальних прав людини.

Визнання міжнародними документами прямої залежності можливостей соціальної політики держави від стану її економіки дає право відповідним країнам звертатись за допомогою до міжнародних фінансових структур, світової громадськості, що вкрай актуально для сучасної української держави.

Розглядаючи особливості реалізації соціальних функцій наголошується, що са-ме від якості та глибини такої реалізації залежить рівень і ступінь соціальності держави.

Більшість учених усю систему основних напрямків діяльності держави в соціальній сфері називають об’єднувальним терміном “соціальна функція”, що, на нашу думку, вносить певну плутанину в наукове оперування термінологією.

Виходячи з цього, систему соціальних функцій пропонується назвати об’єднувальним терміном “соціально-захисна функція” (основна), а її складові – (неосновні функції) відповідно терміном “соціальні функції”.

Політичне спрямування держави, значною мірою визначає характер, особливості та різновиди соціальних функцій, глибину та масштаби їх реалізації.

Виникнення, видозміна чи відмирання окремих соціальних функцій держави залежить від завдань та мети, що стоять перед нею на певному історичному етапі її розвитку. Залежність соціальної сфери від економічного стану країни призводить до видозміни або часткового чи повного відмирання окремих функцій. Якісне виконання соціальних функцій державою забезпечує внутрішню стабільність, зростання авторитету та довіри до владних структур, цілісність суспільства, його єднання навколо загальнодержавних потреб та інтересів. Держава не повинна уникати їх виконання, адже, виходячи з позицій взаємозалежності, взаємозумовленості всіх елементів соціальних систем, прорахунки, обмеження та упущення в соціальній сфері неминуче потягнуть за собою суттєві негаразди в інших векторах суспільного життя. Тому перед державою на перехідному етапі розвитку постає завдання розумного, виваженого науково обґрунтованого оптимального збалансування соціальної політики.

Проте не тільки від бажання держави залежить прогрес такої політики у суспільстві. В умовах слабкої, нестабільної економіки перехідного періоду, держава, як би вона того не прагнула, не в змозі навіть у межах достатнього мінімуму забезпечити соціальні потреби, що наочно підтверджується станом соціально-економічної сфери сучасної української держави.

У роботі також аналізується сутність та особливості правотворчої, правоохо-ронної і правовиконавчої форм реалізації соціальних функцій на українському ґрунті. Автор доводить, що всі три форми утворюють стійку соціальну систему взаємопов’язаних чинників, які доповнюють один одного, утворюючи разом із методами єдиний механізм реалізації соціальних функцій держави. В сучасній Україні постала нагальна необхідність здійснення кодифікації законодавчих актів соціального спрямування з метою створення самостійної соціальної галузі права, кодекс якої максимально сприяв би втіленню в життя конституційних та інших нормативних приписів щодо охорони прав і свобод особи, закріплював би систему гарантій захисту всього комплексу соціальних цінностей держави.

В кінці розділу узагальнюється і викладається система головних умов розбудови соціальної держави в Україні, а саме:

1)

  1. розвиток соціально-орієнтованої вільної ринкової економіки та формування середнього класу суспільства;

2)

  1. становлення і розвиток громадянського суспільства та формування високосвідомої політичної еліти;

3)

  1. створення відповідної до сучасних потреб суспільства досконалої, систематизованої нормативно-правової бази соціальної сфери діяльності держави, яка передбачала б прийняття комплексу довготермінових соціальних програм різного спрямування;

4)

  1. створення реально діючої системи гарантій та досконалого механізму юридичних засобів здійснення та захисту прав і свобод людини з метою забезпечення фактичної реалізації принципу свободи, соціальної справедливості, рівності та моральності;

5)

  1. дотримання виваженого, достатньо обґрунтованого балансу між ринковою еконо-міч-ною свободою та державним регулюванням ринкових процесів в інтересах пере-важ-ної більшості суспільства з метою забезпечення соціальних потреб людини;

6)

  1. постійний зв’язок соціальних реформ з наукою.

Таким чином аналіз соціальної держави та її функцій, визначення основних умов її становлення та розбудови показує, наскільки перетинаються характерис-тики основних ознак української держави, підтверджуючи свою системну будову.

Соціальність у своєму глибокому розумінні не протиставляється демократії, оскільки соціальні якості держави теж носять демократичний характер. Проведений аналіз показав, що умови становлення та розбудови демократичної і соціальної держави багато в чому збігаються і взаємозумовлюються. Демократія все більше поширюється у напрямі соціальної сфери, саме її принципи сприяють закріпленню за членами суспільства якісного статусу соціальних прав і свобод.

У роботі аналізуються характерні ознаки, особливості та умови становлення і розвитку, системні зв’язки та інші якості правової держави.

Автор послідовно аналізує вклад світових та вітчизняних мислителів у формування ідеї правової державності, що дало можливість дійти висновку про їх спадкоємність та трансформацію в новітній час української історії. Тому повернення українського суспільства до ідей правової держави носило не випадковий, а закономірний характер.

Розгляд загальновизнаних світовою практикою умов становлення та розвитку правової держави, специфічність їх реалізації в умовах України дає можливість простежити системні зв’язки правової держави з іншими важливими ознаками – демократизмом та соціальністю.

До першої умови слід віднести становлення ринкової економіки та формування середнього класу суспільства, що надзвичайно актуально для розбудови не тільки правової, але й демократичної і соціальної держави.

Ця умова відповідає сучасним спрямуванням економічної політики української держави про надання пріоритетності розвитку малого і середнього бізнесу. Вирішення названих проблем, подальше поглиблення розвитку демократичних та правових засад можливе тільки шляхом посилення ролі держави, активізації її проникнення в економічні процеси. Однак державне втручання в процеси ринкової економіки, особливо в умовах перехідного періоду, буде справедливим і ефективним лише при наявності сильної демократичної держави, яка будує свою діяльність винятково на праві, на правових принципах. Справжня демократія можлива тільки у правовій державі, і навпаки – побудова правової держави неможлива без демократії. В цьому проявляється діалектичний зв’язок правових та демократичних якостей української держави.

Другою досить важливою умовою становлення та розвитку правової держави є наявність високопрофесійної національної політичної еліти суспільства, яка спільно з громадянським суспільством має бути головним розповсюджувачем демократичних ідей та правових засад, ініціатором прийняття демократичних за своїм змістом законодавчих актів.

За відсутності умов її формування у недалекому минулому в українському суспільстві ще не склалася зріла, високосвідома, сильна, згуртована політична еліта, яка діяла б в інтересах усього суспільства.

Не менш важливою умовою становлення і розвитку правової держави є наявність багатопартійної системи та прогресивної політичної опозиції, що забезпечує плюралізм думок і компромісність у прийнятті законодавчих рішень, сприяє утвердженню правових принципів.

Наступною умовою розбудови правової держави є поступове створення якісно нової (що відповідала б потребам сьогодення, враховувала суттєві зміни в усіх сферах буття) системи права та системи законодавства оновленого суспільства.

Створення таких систем мало б здійснюватися не шляхом реформування іс-нуючих, модернізованих під потреби сьогодення, радянських систем права і зако-но-давства, а шляхом їх послідовної трансформації, якісної заміни на новітні, які відпо-ві-да-ли б вимогам прогресивних перетворень сучасного українського суспільства.

Продовжуючи дослідження правової держави, дисертант зупиняється на аналізі її характерних ознак, зауважуючи, що пріоритетність прав людини у стосунку до держави виступає основною рисою правової держави, з якою пов’язані решта її ознак, аналізується система конституційних та інших гарантій забезпечення і охорони прав людини, розкриваються причини недостатньої їх дієвості в сучасних умовах України.

Зазначається, що побудова державного і суспільного життя на принципах права, законності та демократії – головна ознака сучасних правових держав. У правовій державі сама держава підпорядкована праву, обмежена ним.

Верховенство права, а відповідно і правового закону в ієрархії нормативних актів, що забезпечується конституційним контролем, – також важлива ознака правової держави. Проте її слід розглядати ширше, не обмежуючись тільки верховенством Конституції, адже йдеться про верховенство не тільки конституційних, а й інших законів над усіма іншими нормативними актами, тим більше, над окремими розпорядженнями найвищих посадових осіб держави.

Значним досягненням українського державотворення є конституційне закріплення принципу поділу влад у державі на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6 і 7 Конституції України), що є не тільки важливою ознакою правової держави, а й реальною гарантією забезпечення прав людини, головною умовою побудови сильної демократичної, соціальної, правової держави.

Далі аналізується комплекс стримуючих конституційних повноважень, якими наділені відповідні гілки влади у стосовно одна до одної. Що ж до взаємозв’язку правової держави з громадянським суспільством, то він складається за законами співвідношення форми і змісту. Невід’ємні та взаємопроникні, правова держава і громадянське суспільство доповнюють одне одного і виступають як вільні й рівноправні партнери. Якщо правова держава є формою організації громадянського суспільства, то громадянське суспільство виступає як умова розвитку та вдосконалення правової держави.

Важливою ознакою правової держави є взаємна повага та відповідальність особи і держави, що ґрунтується на праві (ст.3 Конституції України).

У роботі аналізуються конституційні обов’язки громадян перед державою, зазначається, що відносини між державою і людиною в українському суспільстві далеко не досконалі. Через економічну неспроможність та низку інших причин, що аналізуються в дослідженні, держава не в змозі повною мірою виконувати свої обов’язки перед людиною, а особистість в умовах правового нігілізму, соціальної нестабільності, відсутності чітко визначених соціальних та моральних орієнтирів не прагне, в свою чергу, належно виконувати обов’язки перед державою.

Однією з умов становлення соціального


Сторінки: 1 2





Наступні 7 робіт по вашій темі:

Візуальні пірометри з розширеними функціональними можливостями - Автореферат - 27 Стр.
математичне моделЮванНЯ в задачах оптимізації складних динамічних систем на основі принципу найменшої дії - Автореферат - 19 Стр.
ЗНАХОДЖЕННЯ ЧАСТОТ І ПРИЄДНАНИХ МАС РІДИНИ В РУХОМИХ ЦИЛІНДРИЧНИХ КОНТЕЙНЕРАХ ІЗ ПЕРЕГОРОДКАМИ - Автореферат - 24 Стр.
РОЗРОБКА ЗАСОБІВ ТА МЕТОДІВ ДІАГНОСТИКИ ІНФЕКЦІЙНОЇ БУРСАЛЬНОЇ ХВОРОБИ - Автореферат - 21 Стр.
НАЗВИ ЇЖІ Й КУХОННОГО НАЧИННЯ В УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТСЬКИХ ГОВОРАХ - Автореферат - 25 Стр.
ОБГРУНТУВАННЯ ПАРАМЕТРІВ ПРОЦЕСІВ ЗНЕВОДНЕННЯ КЕКУ ТОНКИХ ВУГІЛЬНИХ ШЛАМІВ - Автореферат - 20 Стр.
ЗВАЖЕНА ПСЕВДОІНВЕРСІЯ І УМОВНО КОРЕКТНІ ЕЛІПТИЧНІ КРАЙОВІ ЗАДАЧІ В МАТЕМАТИЧНОМУ МОДЕЛЮВАННІ: ТЕОРІЯ, МАТЕМАТИЧНІ МОДЕЛІ, ОБЧИСЛЮВАЛЬНІ МЕТОДИ - Автореферат - 29 Стр.