НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

УДК 349.3

Гуменюк Ірина Олександрівна

ПРАВОВІ ОСНОВИ СТАНОВЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.05 - трудове право;

право соціального забезпечення

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі трудового права та права соціального забезпечення Одеської національної юридичної академії Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник Заслужений юрист України, кандидат юридичних наук, професор Сирота Іван Михайлович, Одеська національна юридична академія, декан факультету заочної та післядипломної другої вищої освіти

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Ротань Володимир Гаврилович, Українська академія банківської справи, професор кафедри трудового, цивільного і банківського права

кандидат юридичних наук, доцент Жернаков Володимир Володимирович, Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, доцент кафедри трудового права

Провідна установа: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, відділ цивільного, трудового та підприємницького права, м. Київ

Захист відбудеться “ 14 ” грудня 2001р. о “ 12 ” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.03 Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50 річчя СРСР, 27

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50 річчя СРСР, 27

Автореферат розісланий “ 12 ” листопада 2001р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради В.Є. Кириченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проголошений в Конституції курс країни на побудову демократичної, соціальної, правової держави свідчить про принципово нові основи державної політики та концепції соціально-економічних прав людини. Пріоритетами соціальної політики є створення умов для забезпечення достатнього життєвого рівня населення, реформування системи соціального забезпечення. У складних соціально-економічних умовах запропоновані шляхи реформування ще не знайшли значного превалювання тієї чи іншої точки зору щодо основних гарантій забезпечення прав людини в соціальній сфері, механізму їх реалізації та комплексу заходів, пов’язаних з реформою соціального забезпечення. Така ситуація не сприяє успішному формуванню та розвитку системи соціального забезпечення, її складового елементу - системи соціального страхування.

Ситуація, що склалася у сфері соціального забезпечення, не дозволяє затягувати реформування системи соціального страхування, завершення процесу прийняття основних законів про загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Рівень соціального забезпечення, соціальна напруженість у суспільстві переконують, що методи здійснення реформування поки ще не дають вагомих позитивних результатів. Низький рівень страхового забезпечення та його незначна диференціація відповідно до принципів соціального страхування, відсутність ефективного контролю за повнотою та своєчасністю сплати страхових внесків, високий рівень безробіття, затягування процесу персоніфікації, нецільове використання страхових коштів, повільне розмежування джерел фінансування за різними соціальними програмами та страховими фондами, низький рівень медико-соціальної та професійної реабілітації - гальмують процес формування сучасної системи соціального страхування. Продовжуються дискусії про доцільність використання недержавних форм соціального забезпечення, в тому числі недержавного соціального страхування. У контексті нової стратегії особливої уваги набувають питання адаптації законодавства України до міжнародного та європейського права, виявлення відповідності світовим нормам і стандартам у сфері соціального забезпечення.

Правові проблеми соціального забезпечення, соціального страхування були предметом дослідження у наукових працях відомих українських і російських вчених: В.М. Андріїва, Я.І. Безуглої, Н.Б. Болотіної, І.М. Сироти, В.Г. Ротаня, Б.І. Сташківа, Б.С. Стичинського, В.В. Жернакова, С.М. Сивак, В.С.Андреєва, Є.І. Астрахана, Н.А. Вігдорчика, К.С. Батигіна, А.Д. Зайкіна, М.Л. Захарова, Р.І. Іванової, Є.Є. Мачульської, Г.С. Симоненка, Є.Г. Тучкової та інших. Дисертаційне дослідження спиралося на досягнення відомих фахівців у галузі теорії держави і права - С.С.Алексєєва, В.С. Нерсесянца, Н.І. Матузова, П.М. Рабіновича.

Разом з тим, у правовій науці бракує наукових досліджень організаційно-правових форм соціального забезпечення, в тому числі соціального страхування. Тому набуває актуальності проблема висвітлювання особливостей правового регулювання соціального страхування в Україні в сучасних соціально-економічних умовах, глибокого наукового аналізу нових правових категорій. Важливість і нагальність таких наукових пошуків визначається необхідністю вдосконалення шляхів реформування сучасної системи соціального забезпечення в умовах ринкової економіки, які викладені в Основних напрямках соціальної політики на період до 2004 року, схвалених Указом Президента України від 24 травня 2000 р.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено за планом наукової роботи кафедри трудового права та права соціального забезпечення “Правове забезпечення праці та соціального захисту населення в умовах становлення соціально орієнтованої ринкової економіки”, є частиною загальної проблеми, яку розробляє Одеська національна юридична академія - “Проблеми розвитку держави і права України в умовах ринкових відносин”.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є з’ясування правової природи соціального страхування та його відмежування від цивільно-правового особистого страхування та здійснення дослідження проблеми теорії правовідносин із загальнообов’язкового державного соціального страхування на підставі комплексного аналізу наукової юридичної літератури з питань соціального забезпечення та законодавства про соціальне страхування.

Завдання дисертаційного дослідження полягають у тому, щоб:

n

n

n

n

n

n

Об’єктом дисертаційного дослідження є соціальне страхування як організаційно-правова форма соціального забезпечення та законодавство України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Предметом дослідження виступають суспільні відносини із загальнообов’язкового державного соціального страхування, їх правове регулювання та зміст.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети використовувались: діалектичний та системний методи пізнання, що дозволили здобувачеві досліджувати стан законодавства України про соціальне страхування та визначити перспективи його розвитку, здійснити цілісне дослідження системи соціального страхування, процесу виникнення і розвитку законодавства про соціальне страхування; формально-юридичний - для аналізу і з’ясування змісту нормативних актів. Знайшли своє застосування порівняльно-правовий метод під час дослідження та порівняння міжнародного та зарубіжного законодавства про соціальне страхування з законодавством України та статистичний метод, який дозволив підкреслити актуальність проблем соціального страхування.

Емпіричну базу дослідження склали міжнародно-правові акти, Конституція України, Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, закони про окремі види загальнообов’язкового державного соціального страхування та інші нормативно-правові акти України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному дослідженні правових проблем соціального страхування та виробленні теоретичних і організаційно-правових засад удосконалення юридичного механізму забезпечення та гарантування права на соціальне забезпечення в нових соціально-економічних умовах; визначенні і обгрунтуванні теоретичних засад та пропозицій щодо теорії правовідносин із загальнообов’язкового державного соціального страхування; визначенні наукових понять соціального страхування (об’єкт страхування, страховик, принципи соціального страхування, соціальний ризик, страховий внесок) та обгрунтуванні окремих нових понять науки права соціального забезпечення (професійна небезпека виробництва, недержавний соціальний страховий фонд). Вперше на дисертаційному рівні проведено розмежування обов’язкового та добровільного соціального страхування від обов’язкового та добровільного особистого цивільно-правового страхування; визначено правові засади додаткового державного пенсійного страхування як організаційно-правового засобу забезпечення права на пільгове пенсійне забезпечення, а також обгрунтовано формування в праві соціального забезпечення нової підгалузі - загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Визначено основні засади вдосконалення законодавства про соціальне страхування з урахуванням міжнародних стандартів

У межах проведеного автором дослідження одержані результати, які мають наукову новизну:

n

n

n

n

n

n

n

n

n

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони сприятимуть розвитку науки права соціального забезпечення. Висновки, пропозиції і рекомендації можуть бути використані в законотворчій діяльності при підготовці нормативно-правових актів з питань соціального страхування (законів “Про недержавні пенсійні фонди”, “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування”). Результати дослідження можуть бути використані у навчальному процесі при викладанні курсу “Право соціального забезпечення”, спецкурсу “Правове регулювання соціального страхування в Україні” та в науково-дослідницькій роботі з правових проблем соціального страхування.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження доповідалися на першій, другій, третій та четвертій щорічних наукових конференціях Одеської національної юридичної академії (Одеса, 1998, 1999, 2000, 2001 рр.), міжнародних конференціях “Сучасний конституціоналізм та конституційна юстиція” (Одеса, жовтень 2000 р.), “Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (Запоріжжя, грудень 2000 р.), обговорювалися на засіданнях наукового семінару кафедри.

Публікації. Основні положення дослідження викладено у 7 публікаціях, включаючи 5 наукових статей у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які поділені на 11 підрозділів, висновків та списку використаних джерел (242 найменувань). Загальний обсяг дисертації складає 180 аркушів, в тому числі 24 аркуша списку використаних джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання дисертаційного дослідження, його методологічну основу; відображено наукову новизну одержаних результатів і основні положення, які виносяться на захист; зазначено науково-теоретичне та практичне значення отриманих результатів.

Перший розділ “Теоретичні основи соціального страхування в Україні” містить чотири підрозділи. У підрозділі 1.1. “Розвиток законодавства про соціальне страхування та стан наукових досліджень в цій сфері” висвітлені питання виникнення соціального страхування, розвитку законодавства та стану наукових досліджень проблем соціального страхування.

Перші роки існування Радянської держави відзначилися розвитком законодавства про соціальне страхування та дослідженнями правової природи соціального страхування, теорії соціальних ризиків. Наукове обгрунтування окремих видів соціального страхування здійснювали А.О. Вишневецький, Н.А. Вігдорчик, Л.В. Забєлін та ін.

У 30-ті роки розвиток наукової думки відчув значні коливання: від ідеї охопити соціальним страхуванням усі соціальні ризики до критики терміну “страхування”. Розвиток законодавства про соціальне забезпечення не набув свого логічного завершення - оформлення у самостійну галузь права. Соціальне забезпечення здійснювалось у різних правових формах. Наукові дослідження правових проблем соціального страхування, соціальних страхових правовідносин здійснювалися в рамках трудового права.

У 50-70 рр. науково обгрунтовується ідея відокремлення системи норм, які регулюють соціально-забезпечувальні відносини, в окрему галузь права - право соціального забезпечення. Значний вклад у цей процес внесли В.С. Андреєв, М.І. Полупанов, А.С. Краснопольский, В.В. Караваєв та ін. Правовідносини із соціального страхування були включені до предмету права соціального забезпечення. Фундаментальними виявилися дослідження правової природи соціального страхування, змісту правовідносин із соціального страхування Г.С.Симоненка та К.С. Батигіна.

За весь час існування Радянської держави єдиного закону про соціальне страхування не було прийнято. Не відбулося повної відмови від використання страхового методу та деяких страхових принципів.

Сучасні соціально-економічні процеси, що відбуваються в Україні, викликали потребу в повному обсязі використовувати соціальне страхування, як форму соціального забезпечення. Суттєвим недоліком виявилася слабка наукова розробка питань теорії та практики соціального страхування в умовах ринкової економіки. Необхідність наукових досліджень правової природи соціального страхування виникла з новою силою. Сучасними проблемами соціального страхування займаються: В.М. Андріїв, Н.Б. Болотіна, С.М. Сивак, І.М. Сирота, Б.С. Стичинський, Б.І. Сташків та ін. Пропозиції щодо формування нової системи соціального страхування розроблені автором у дисертаційному дослідженні.

У підрозділі 1.2. “Поняття соціального страхування та його відмінності від цивільно-правового страхування” здійснено аналіз правової природи соціального страхування, яке відрізняється від цивільно-правового: поєднанням інтересів суспільства і окремої людини, принципами організації та функціонування, участю у страхуванні держави (пряма або опосередкована).

Соціальне страхування має дві форми: обов’язкову та добровільну. Обов’язкове соціальне страхування - державне, відрізняється від обов’язкового особистого наступним: є тільки державним; страховики функціонують на паритетних засадах; принципами субсидування, забезпечення рівня життя, не нижче прожиткового мінімуму; характером забезпечення; сферою дії; підставами організації (соціальний ризик); засобом встановлення (імперативний) та соціально-правовою природою страхових внесків. Соціально-правова природа страхових внесків, на думку автора, проявляється в тому, що: 1) вони є одночасно гарантією соціального забезпечення конкретної особи та джерелом коштів солідарної системи; 2) імперативний порядок визначення розміру тарифу здійснюється з дотриманням принципу рівності.

Відповідно до законів на добровільне соціальне страхування поширюються принципи загальнообов’язкового, особи набувають статусу застрахованих, як за загальнообов’язковим, що свідчить про державність добровільного страхування. На думку автора, добровільне страхування не є державним. Воно повинно регулюватися окремими нормативно-правовими актами. Незважаючи на це, добровільне страхування є соціальним: 1) виконує функції основної та додаткової форми соціального забезпечення, 2) однорідність відносин добровільного та обов’язкового соціального страхування обумовлена соціальними ризиками (їх зміст однаковий, метод правового регулювання - різний), 3) до соціального забезпечення відносять системи, що функціонують, як результат спільних дій підприємців і працівників. Критеріями розмежування добровільного соціального страхування від обов’язкового соціального є залежність виникнення страхування від волі особи, порядок встановлення прав і обов’язків суб’єктів страхування (шляхом укладення договорів про соціальне страхування) та ролі держави в його здійсненні. Страховиками мають бути недержавні соціальні страхові фонди, діяльність яких контролюється державою. У дисертації обгрунтовано розмежування добровільного соціального страхування від добровільного особистого страхування (наводиться у висновках).

На підставі цих ознак запропоновано визначення соціального страхування як провідної організаційно-правової форми соціального забезпечення, яка гарантує особам право на соціальне забезпечення і профілактику соціального (страхового ризику) за рахунок страхових коштів. Система соціального страхування - це складова частина системи соціального забезпечення, сукупності правових, економічних, організаційних заходів щодо забезпечення реалізації застрахованою особою (або членами її сім’ї) права на матеріальне забезпечення та соціальне обслуговування, на умовах та в розмірах, передбачених законом чи договором про соціальне страхування.

У підрозділі 1.3. “Поняття та зміст правовідносин із загальнообов’язкового державного соціального страхування” визначені передумови виникнення правовідносин у сфері соціального страхування (соціальні ризики); розроблена комплексна класифікація правовідносин у сфері соціального страхування, яка об’єднує всі види правовідносин за наступними критеріями: суб’єктним складом, формою страхування, видом загальнообов’язкового державного соціального страхування, часом дії, змістом. Предметом дослідження стали правовідносини із загальнообов’язкового державного соціального страхування. Зважаючи на: 1) складний суб’єктний склад; 2) складний характер прав й обов’язків, які можуть бути предметом самостійних вимог і підлягати різній юрисдикції; 3) нерозривну єдність суб’єктів страхування; 4) поетапність розвитку та тривалість - ці правовідносини, за змістом є складними, їх елементами виступають права та обов’язки щодо формування страхових коштів; здійснення керівництва; матеріального забезпечення та соціального обслуговування. Дисертант визначає правовідносини із загальнообов’язкового державного соціального страхування як врегульовані нормами права суспільні відносини, що виникають між страховиком, застрахованим та страхувальником з приводу формування страхових коштів та їх витрачання під час реалізації застрахованими особами (або членами їх сім’ї) права на соціальне забезпечення і профілактику страхових ризиків.

Вони виникають з моменту, коли особа, згідно з законодавством, підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню. Проаналізовані родові та видові ознаки правовідносин, досліджені особливості їх суб’єктного складу.

Правовідносинам із загальнообов’язкового державного соціального страхування властиве відносно відокремлене регулювання (Основи законодавства) та юридична своєрідність: 1) специфічні принципи (обов’язковість, солідарність, паритетність), 2) рівність суб’єктів, 3) страховий метод акумулювання коштів, 4) використання угод. Водночас автор вважає, що наявність особливостей не заперечує якісної однорідності з іншими правовідносинами, які включаються до предмету права соціального забезпечення: соціально-забезпечувальний характер, виникнення обумовлено соціальними ризиками та ін. Дисертант приходить до висновку про формування в праві соціального забезпечення нової підгалузі - загальнообов’язкового державного соціального страхування, основними інститутами якої є пенсійне страхування, страхування на випадок безробіття, страхування від нещасного випадку на виробництві, соціального медичного страхування та страхування у разі тимчасової непрацездатності.

У підрозділі 1.4. “Принципи загальнообов’язкового державного соціального страхування” визначено поняття принципів соціального страхування - це закріплені в законодавстві або виражені в стійкій юридичній практиці основоположні керівні ідеї, які виражають сутність норм соціального страхування та основні напрямки політики держави щодо правового регулювання суспільних відносин в сфері соціального страхування, організації і функціонування системи загальнообов’язкового державного та добровільного соціального страхування.

Проаналізовано зміст принципів загальнообов’язкового державного соціального страхування. Обгрунтовано доцільність запровадження принципів соціальної відповідальності та диференціації. Дисертантом запропоновані підстави диференціації в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування: для страхових внесків та страхового забезпечення.

Розділ ІІ “Основи правового регулювання окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування” складається з п’яти підрозділів. У підрозділі 2.1 “Правові проблеми запровадження загальнообов’язкового державного пенсійного страхування” досліджено зміст правовідносин із загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Відносини, що виникають з приводу забезпечення трудовими пенсіями входять до складу правовідносин із загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. На підставі аналізу прав і обов’язків суб’єктів під час формування страхових коштів, обгрунтовано необхідність дотримання принципу рівноправності та відповідності страхових внесків з розміром пенсії шляхом диференціації тарифів страхових внесків та їх персоніфікованого обліку - засобу вимірювання трудового внеску кожної особи, необхідного для визначення права на соціальне забезпечення за рахунок страхових коштів та встановлення розміру страхового забезпечення.

Зважаючи на: 1) знеособлений характер страхових внесків (кошти солідарної системи), 2) вплив на розмір пенсії сімейно-майнового стану, 3) виплати трудової пенсії не нижче мінімальної - пенсійним страховим правовідносинам, як й іншим відносинам із загальнообов’язкового державного соціального страхування, властиві аліментарні риси. Дисертант вважає, що аліментарність у цих правовідносинах повинна проявлятися в обов’язковому порядку надання застрахованим особам (або членам їх сімей) забезпечення, незважаючи на фінансовий стан страховика та матеріальний стан забезпечуваних осіб. Матеріальна підстава соціально-аліментарного характеру - відсутня.

У підрозділі 2.2 “Правове регулювання загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття” здійснено аналіз правових підстав виникнення, зміни та припинення прав й обов’язків суб’єктів правовідносин із загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Складовим елементом цих правовідносин виступає сукупність прав та обов’язків щодо забезпечення застрахованих осіб у разі часткового безробіття.

Право на матеріальне забезпечення та соціальне обслуговування за рахунок страхових коштів має виникати із складного юридичного фактичного складу: безробіття (часткового безробіття) та страхового стажу. Дисертантом обгрунтовується доцільність встановлення залежності права на допомогу на випадок безробіття від причин звільнення та запровадження диференційної тривалості виплати допомоги від рівня безробіття регіону.

З урахуванням рівня безробіття, автор звертається до питання про обов’язкову та добровільну сфери страхування. Дисертант вважає, що в обов’язковому порядку повинні страхуватися особи, які виконують роботи за цивільно-правовими договорами. Право добровільної участі в соціальному страхуванні на випадок безробіття осіб, які самостійно забезпечують себе роботою і не використовують найману працю, обмежити умовою про певний (необхідний) постійний дохід. Нижчий рівень визначеного доходу має свідчити про обов’язкову участь у страхуванні на випадок безробіття.

У підрозділі 2.3. “Загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві: правові аспекти” основну увагу приділено правовому статусу суб’єктам правовідносин із загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві. Критерії для визначення обов’язкової та добровільної сфери соціального страхування повинні бути не в організаційно-правових формах, а у факті здійснення трудової діяльності та характеру страхового ризику. В дисертації обгрунтовано доцільність обов’язковості страхування від нещасного випадку на виробництві всіх працюючих. Автор заперечує існування добровільної форми страхування від нещасного випадку на виробництві як основного засобу, за допомогою якого здійснюється соціальне забезпечення, охорона життя і здоров’я осіб у процесі їх трудової діяльності. Добровільна форма страхування може використовуватися як додаткова.

Обсяг прав і обов’язків суб’єктів правовідносин залежить від класу професійного ризику виробництва. Професійний ризик виробництва - це вірогідність втрати професійної працездатності (настання трудового каліцтва, виникнення професійного захворювання) або смерті особи під час виконання своїх трудових функцій. Підставою для виникнення права на матеріальне забезпечення та соціальне забезпечення є страховий випадок. Особливість соціальних ризиків, зокрема професійного захворювання, дозволяє визначити страховий випадок для соціального страхування від нещасного випадку на виробництві як встановлений та підтверджений факт ушкодження здоров’я працівника, який стався на виробництві або є наслідком його трудової діяльності, що викликав професійну (чи постійну) непрацездатність або смерть особи.

У підрозділі 2.4. “Загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності” проаналізовано зміст правовідносин із загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності. Здійснені автором дослідження дозволили виявити основний критерій для встановлення сфери обов’язкової та добровільної форми соціального страхування - характер соціального ризику, під яким слід розуміти показник ступеню негативних наслідків їх настання. Це збиральне поняття, що вміщує в собі показники частоти настання ризику, тривалість дії наслідків і вірогідність їх повної ліквідації, розмір матеріальних витрат. Характер соціальних ризиків, що охоплені загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, дозволяє встановити широке коло осіб, які мають право страхуватися добровільно.

Існування винятків або обмежень права на забезпечення допомогами у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю можуть мати місце, якщо вони відповідають загальним принципам соціального страхування. Дисертант вважає за доцільне, встановити обмеження загальної тривалості виплати допомоги або максимальної тривалості виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності за кожним захворюванням. Допомога по вагітності та пологам, має включати періодичні виплати та медичну допомогу до, під час і після пологів.

Витрати на санаторно-курортне лікування застрахованих і членів їх сімей - страхові, незважаючи на те, що не є витратами в разі настання страхового випадку. З метою удосконалення юридичного механізму забезпечення права на санаторно-курортне лікування доцільно законодавчо визначити умови та порядок надання послуг, пов’язаних із санаторно-курортним лікуванням, зокрема для застрахованих осіб, яким необхідне реабілітаційне лікування тяжкого захворювання або операції.

У підрозділі 2.5. “Правові аспекти запровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування” дисертантом окреслено коло основних проблем, пов’язаних з запровадженням загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування - гарантії достатньо необхідного медичного обслуговування та лікарського забезпечення осіб за рахунок страхових коштів у рамках програми страхування. Автор відстоює участь застрахованих осіб у формуванні страхових коштів, що відповідає загальним принципам соціального страхування, сприяє їх зацікавленості та відповідальності щодо участі у страхуванні. Важливим, на нашу думку, є незалежність умов загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування від стану здоров’я застрахованого. Таке положення має розповсюджуватися і на добровільне соціальне медичне страхування, що істотно відрізнятиме його від добровільного медичного страхування (цивільно-правового).

Обсяг медичних послуг, передбачений програмою страхування, має бути достатнім і, в разі необхідності, перевищувати мінімум медико-санітарної допомоги, доступної та гарантованої для всього населення країни.

Підставами для виникнення права у застрахованої особи або членів її сім’ї на страхове забезпечення виступає страховий випадок та комплекс спеціальних заходів, спрямованих на поліпшення здоров’я, попередження захворювань.

Розділ ІІІ “Міжнародне та зарубіжне законодавство про соціальне страхування: досвід для України” містить два підрозділи. У підрозділі 3.1. “Всесвітні (універсальні) та європейські стандарти в сфері соціального страхування” дисертантом проаналізовано всесвітні (універсальні) та європейські стандарти в сфері соціального страхування: загальність і обов’язковість соціального страхування найманих працівників; гарантованість загальновизнаного рівня соціального забезпечення; соціальні ризики як підстава для організації соціального страхування та виникнення права на соціальне забезпечення застрахованої особи (членів її сім’ї); одночасного та рівноправного існування обов’язкової і добровільної форми соціального страхування; рівність та заборона дискримінації, відсутність “пільгових” груп в одній схемі страхування; особливий порядок формування та витрачання страхових коштів.

Міжнародне законодавство на рівні з правом на соціальне забезпечення закріплює право на соціальне страхування, яке, на думку автора, включає наступні можливості особи: вимагати відповідних дій від страхувальника та страховика щодо гарантування та здійснення страхового забезпечення; самостійного вчинення дій щодо забезпечення та реалізації цього права; звернення, у випадку його порушення, за захистом.

Аналіз всесвітніх (універсальних) та європейських стандартів у сфері соціального страхування дозволив автору зробити висновок про відповідність законодавства України про соціальне страхування загальновизнаним нормам і принципам: державному соціальному страхуванню підлягають усі наймані працівники; соціальні ризики є підставами для організації соціального страхування; в законодавстві закріплено принцип державних гарантій реалізації застрахованими своїх прав, що свідчить про прийняття нашої держави на себе відповідальності за належне надання соціального забезпечення.

Водночас принцип залежності права на забезпечення за рахунок страхових коштів від участі у страхуванні й розміру допомог від тривалості страхового стажу та розміру страхових внесків - використовується в законодавстві України не в повному обсязі. Матеріальне забезпечення та соціальне обслуговування в рамках соціального страхування не виконують своїх основних функцій: забезпечення достатнього рівня життя, стимулювання щодо участі у системах соціального страхування.

З метою прискорення адаптації законодавства України до міжнародного, автор відстоює необхідність ратифікації базових Конвенцій МОП №102 про мінімальні норми соціального забезпечення та №157 про встановлення міжнародної системи збереження прав в галузі соціального забезпечення.

У підрозділі 3.2. “Організаційно-правові засади соціального страхування зарубіжних країн” проаналізовано практику організації систем соціального страхування в інших країнах, особливості окремих видів соціального страхування. Автор, зважаючи на зарубіжний досвід, пропонує використовувати комбіновану модель пенсійної системи, де домінуючою є розподільчий метод, а пенсії розраховувати на базі заробітної плати за весь час трудової діяльності, з метою досягнення відповідності між розміром пенсії та страховими внесками. Дисертант переконаний у необхідності внесення змін до Закону України “Про зайнятість населення”про неможливість визнання безробітними неповнолітніх осіб.

Автор звертає увагу на проблему правового регулювання “винятків” з програм соціального страхування та принципи, на підставі яких вони здійснюються. Проаналізовані заходи попередження “невиправданих витрат” в системі соціального страхування: чіткі умови та порядок надання страхового забезпечення, система правових норм щодо захисту порушених прав застрахованих, страхувальників і страховиків.

ВИСНОВКИ

У висновках, що завершують роботу, підведені підсумки дисертаційного дослідження, висловлені пропозиції щодо вдосконалення законодавства про соціальне страхування. Основні з них:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

n

n

n

12.

n

n

n

n

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

АНОТАЦІЇ

Гуменюк І.О. Правові основи становлення соціального страхування в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05. - трудове право; право соціального забезпечення. - Національний університет внутрішніх справ МВС України, м. Харків, 2001.

Дисертація присвячена дослідженню соціального страхування як провідної організаційно-правової форми соціального забезпечення, тенденцій становлення та розвитку системи соціального страхування. У ній визначено нові підходи до теорії правовідносин у сфері соціального страхування відповідно до сучасних процесів реформування; розглянуто зміст права на соціальне страхування та його місце в системі прав людини; проведено розмежування соціального страхування (обов’язкової та добровільної форми) від особистого цивільного страхування; визначено критерії для встановлення обов’язкової та добровільної форми соціального страхування; проаналізовано принципи загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Досліджені теоретичні аспекти запровадження додаткового державного пенсійного страхування з метою забезпечення права на пільгове пенсійне забезпечення. Обгрунтовані рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення діючого законодавства про соціальне страхування та практики його застосування.

Ключові слова: соціальне страхування, страховий стаж, соціальні ризики, страховик, застрахований, страхувальник, страховий внесок, право на соціальне страхування.

Gumenjuk I.A. Legal fundamentals of becoming of social insurance in Ukraine.-Manuscript.

Dissertation for gaining the scientific degree of candidate of juridical sciences on the speciality 12.00.05 - labour law and the law of social security - National University of Internal Affairs, Kharkov, 2001.

In the present thesis the juridical nature of social insurance, its forms and its limitation from the personal juridical-lawful insurance are defined. In this work the analysis of the legislation of social insurance is given; the theoretical aspects of introduction of non-state social insurance are investigated.

The main attention spares on the improvement of the juridical mechanism of realization of right on the social insurance. The motions for the improvement of the legislation and practice of its usage are grounded.

The key-words are such as: the social insurance, the insurance, the social risk, the pension, the benefit, the insurance fund and the length of work.

Гуменюк И.А. Правовые основы становления социального страхования в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.05. - трудовое право; право социального обеспечения. - Национальный университет внутренних дел МВД Украины, г. Харьков, 2001.

Диссертация посвящена исследованию правовых проблем социального страхования, тенденций и закономерностей становления и развития системы социального страхования в Украине. Рассматривается сущность права на социальное страхование как возможность человека принимать участие в системе мероприятий по обеспечению реализации права на социальное обеспечение и требовать соответствующих действий от страхователя и страховщика. “Соответствующие действия” страхователя и страховщика включают в себя уплату, аккумулирование и целевое расходование страховых средств, а также назначение и выплату страхового обеспечения определенного размера и в сроки, предусмотренные законодательством или договором о социальном страховании.

Проанализирована юридическая природа социального страхования, его отличие от личного гражданско-правового страхования. Обязательное социальное страхование отличается от обязательного личного страхования следующим: оно только государственное; страховщики функционируют на паритетной основе; принципами субсидирования и обеспечения на уровне, не ниже прожиточного минимума; характером обеспечения; сферой действия; предпосылками организации (социальный риск); способом установления (императивный) и социально-правовой природой страховых взносов, которая проявляется в том, что они являются одновременно гарантией социального обеспечения конкретного лица и источником средств солидарной системы, а императивный порядок определения размера тарифа осуществляется с соблюдением принципа равенства.

Добровольное социальное страхование отличается от личного добровольного страхования следующим: оно не обусловлено страховой суммой; предпосылкой для возникновения выступает социальный риск; охватывает только экономически активное население; механизмом осуществления страхования (отсутствие договоров смешанного страхования, возможность перехода в другой страховой фонд и т.д.), а также должно объединять в себе накопительный и солидарный принципы, осуществлять руководство страхованием на основе социального партнерства.

Критериями разграничения добровольного социального страхования от обязательного социального страхования является: воля лица по поводу участия в страховании, иной порядок