Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна

Жукова Оксана Анатоліївна

УДК 316.74:37

Соціалізація особистості в системі просвітницько-педагогічної діяльності Х.Д.Алчевської

13.00.05-соціальна педагогіка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Харків-2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті ім.В.Н.Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

Офіційні опоненти:

Провідна установа: |

доктор педагогічних наук, професор,

Нечипоренко Лідія Сергіївна,

Харківський національний університет ім.В.Н.Каразіна, завідувачка кафедрою педагогіки

доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України, Бойко Алла Микитівна,

Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г.Короленка, завідувачка кафедрою педагогіки;

Кандидат педагогічних наук, професор, Попова Людмила Данилівна, Харківський державний педагогічний університет ім.Г.С.Сковороди, професор кафедри педагогіки.

Інститут проблем виховання АПН України, відділ педагогічної соціології, м. Київ

Захист відбудеться 26 червня 2001 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.19 Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м.Харків, пл.Свободи, 4, ауд.6-82.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м.Харків, пл.Свободи, 4

Автореферат розісланий 24 травня 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Гапон Е.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Критичне осмислення нашого минулого має для України дуже важливе соціально-політичне, культурне, наукове та практичне значення. Процес пізнання інтелектуальної спадщини дозволяє критично та об'єктивно оцінити самого себе, явища та події, що відбулися в історії, відокремити все те, що є джерелом життєвих сил нації, внеском в загальнолюдську скарбницю.

Сучасна парадигма освіти і виховання потребує критичного осмислення минулого, яке б допомогло поліпшити сучасні умови життєдіяльності людини з метою її подальшого руху і розвитку. Звернення сучасних дослідників до історії соціальної педагогіки, переоцінка деяких історичних фактів та персоналій допомагають по-новому переосмислити здобутки соціально-педагогічних досліджень та скористатись ними для формування та вдосконалення нових освітніх технологій в умовах соціальних перетворень в Україні, пов'язаних із становленням її суверенітету.

Розбудова нової, демократичної, сильної і незалежної України в процесі переходу до громадянського суспільства надалі не може успішно відбуватися без соціально активних, творчих людей, рівноправних взаємостосунків між суспільством і владою, де суспільні самоорганізовані утворення беруть на себе все більше відповідальності за наше майбутнє, ініціюють та виконують самостійні, за партнерськими угодами з установами влади проекти перетворення усіх сторін життя населення країни на краще, зокрема і в сфері освіти, особливо щодо проблеми соціалізації особистості. Для цього існуючим та знов утвореним інститутам суспільства було б корисно вивчати, відбирати та брати на озброєння кращі зразки нашого минулого. Сюди слід віднести й досвід діяльності Х.Д. Алчевської в системі організації та розвитку “позашкільної освіти”, яка сприяла соціалізації особистості в умовах реформ ІІ половини ХІХ ст.

На сучасному етапі в процесі формування концептуальних та організаційних засад освітньої галузі в Україні з урахуванням умов ринкової моделі розвитку суспільства постають питання щодо становлення, подальшого розвитку і саморозвитку вихованця, здобуття ним соціального досвіду, формування потреби в активному, раціональному, свідомому ставленні до засвоєння і відтворення культурних цінностей і соціальних норм. Згідно з програмою “Освіта” (Україна ХХІ століття) створення умов для реалізації та самореалізації такої особистості становить один із пріоритетних напрямків реформування освіти. Через це формування у вихованця потреби в постійному самовдосконаленні, озброєння його навичками й уміннями самовиховання є важливим педагогічним завданням, що потребує вирішення. В роботах І.Д. Беха, А.М. Бойко, І.А. Зязюна, Л.В. Кондрашової, В.І. Лозової, М. Недашківської, Л.С. Нечепоренко, В.В. Радула, Г.В. Троцко з позицій оновленої парадигми освіти і виховання пропонуються нові підходи до розв'язання цих питань через повагу власної гідності кожного вихованця, врахування індивідуальних особливостей, запитів та інтересів учня і вчителя, спрямування зусиль на подальший розвиток особистісної культури педагога, формування інноваційного стилю його діяльності, що генерує нову стратегію суб'єкт-суб'єктного виховання та сприяє формуванню компетентної, самостійної, відповідальної, з чіткими громадянськими позиціями індивідуальності, здатної до оновлення суспільства, забезпечення державності України, розвитку її економіки та культури. Вирішенню цієї проблеми сприяє, зокрема, вивчення і використання просвітницько-педагогічної спадщини Х.Д. Алчевської.

Аналіз наукової літератури, присвяченої діяльності Х.Д. Алчевської, дає уявлення про сучасний рівень розробленості проблеми в цілому та її окремих аспектів.

Для вивчення просвітницько-педагогічної спадщини Х.Д. Алчевської загальнонаукове та теоретичне значення мають праці І. Гофф, М.П. Гуменюка, Я. Донського, С.Т. Золотухіної, Д.М. Лекаренка, О.Р. Мазуркевича, М.В. Машкової, В.Ф. Осмоловського, Л.Д. Попової, С.А. Рейсера, Т.М. Різниченка, М.Є. Стеклова, Н.Я. Фридьєвої, в яких висвітлено окремі напрямки її суспільно-педагогічної діяльності.

В дослідженнях М.І. Мухіна було подано загальну характеристику змісту, характеру, форм і методів роботи Харківської недільної школи, яку очолювала Х.Д. Алчевська.

В працях інших авторів (Л.П. Вовк, М.М. Головкової, Л.А. Журенко, О.А. Тишик, Т.В. Коломієць, Л.М. Литвин, О.І. Неживого) є посилання на спадщину Х.Д. Алчевської у зв'язку з висвітленням проблем щодо: особливостей школи Х.Д. Алчевської як науково-практичного закладу в генезисі пріоритетних тенденцій освіти дорослих в Україні; педагогічних поглядів і діяльності С.І. Миропольського, питань теорії та практики виховання, проблем дидактики в його педагогічній спадщині; діяльності Харківського товариства поширення в народі грамотності за весь період його існування з 1869 по 1920 рр.; ролі і значення журналу “Русская школа” в історії педагогічної думки; педагогічної спадщини Б.Д. Грінченка, який вчителював у приватній школі Х.Д. Алчевської і підтримував з нею ділові контакти.

Питання соціалізації особистості в системі просвітницько-педагогічної діяльності Х.Д. Алчевської ще не були предметом спеціального дослідження, в той час, як праці педагога та досвід роботи колективу вчителів її недільної школи містять значну кількість цінних ідей в контексті його вирішення. Таким чином, актуальність даної дисертаційної роботи обумовлена відсутністю досліджень з даної тематики, а також потребою вивчення і творчого використання вітчизняного досвіду щодо соціалізації особистості, набутого в перехідний період соціально-економічного, політичного, культурного розвитку нашої країни в складі Російської імперії ІІ половини ХІХ – початку ХХ ст. для його використання в сучасних умовах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у рамках науково-дослідницької роботи кафедри педагогіки Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за темою “Формування особистісної культури студента як складника правильного вибору” (№ держреєстрації 0198U002253).

Мета дослідження: на основі комплексного аналізу і систематизації найбільш суттєвих фактів, свідчень і висновків про діяльність Харківської недільної школи, як складової частини системи “позашкільної освіти”, узагальнення історико-педагогічних джерел, навчально-методичної літератури, педагогічних поглядів Х.Д. Алчевської визначити роль створеного нею навчального закладу у розробці питань соціалізації особистості в перехідний період життя в Україні в ІІ половини ХІХ – початку ХХ ст. та обгрунтувати можливість використання її педагогічного досвіду з цих питань на сучасному етапі розвитку загальноосвітніх навчальних закладів України.

Задачі дослідження:

1. З'ясувати соціальні орієнтації та настанови діяльності прогресивної спільноти перехідного періоду в житті Росії та України ІІ половини ХІХ – початку ХХ ст. з погляду її активного, цілеспрямованого втручання в процеси соціалізації, пристосування їх сучасників до характеру і напрямку розвитку країни від феодальної форми господарювання і аграрної економіки до нових форм економічних відносин на перших етапах розвитку капіталізму.

2. Визначити зміст соціально-професійних вимог до діяльності вітчизняних педагогів в системі державної офіційної освіти, яка потребувала реформ.

3. Розкрити актуальність поглядів Х.Д. Алчевської, її особисту позицію на місце педагога в системі вдосконалення та розвитку особистості вихованців.

4. Всебічно, з урахуванням вимог перехідного процесу, проаналізувати місце і роль методичного центру Х.Д. Алчевської в розв'язанні питань соціалізації особистості учнів.

5. Узагальнити методику формування, засвоєння й творчого використання найбільш цікавих і корисних прийомів та технологій, що діалектично постають з дослідження спадщини Х.Д. Алчевської.

Об'єкт дослідження – просвітницько-педагогічна діяльність Х.Д. Алчевської.

Предмет дослідження – система елементів соціалізації особистості, розроблена в ході організації і здійснення процесу діяльності методичного центру Х.Д. Алчевської.

Методи дослідження – системний аналіз історико-педагогічної, навчально-методичної літератури, матеріалів періодики з проблеми, що вивчається; вивчення, аналіз, узагальнення теоретичних ідей Х.Д. Алчевської і практичного досвіду роботи її методичного центру; контент-аналіз та аналіз документів (річних та піврічних звітів учителів недільної школи Х.Д. Алчевської, звітів та планів навчально-виховної роботи сучасних учителів, журналів методичних кабінетів районних відділів народної освіти, книжкових формулярів наукових бібліотек); метод експертних оцінок, опитування (анкетування, інтерв'ювання), тестування викладачів шкіл різних рівнів; педагогічний експеримент.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що подається аналіз просвітницько-педагогічної спадщини Х.Д. Алчевської, яку в контексті сучасного проблемного поля соціалізації можна розглядати як певне напрацювання в галузі соціалізації дорослих; з'ясовано типи, універсальні механізми, засоби, стадії соціалізації вихованців, що визначали її особливість в умовах роботи Харківської недільної школи; висвітлено особисту позицію Х.Д. Алчевської щодо соціально-професійних вимог до діяльності вчителя; розкрито сутність одного з центральних напрямків діяльності створеного нею методичного центру - вдосконалення особистості учнів в процесі їх соціалізації; вказано на прогресивні шляхи та засоби формування позитивної мотивації у вихованців в процесі їх удосконалення і самореалізації під час урочної та позаурочої діяльності; узагальнено досвід творчого використання ідей методичного центру в умовах роботи сучасних навчальних закладів.

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що результати дослідження активізують процес відродження національно-освітніх традицій, сприяють гуманізації навчально-виховного процесу, збагачують теорію і практику національного шкільництва, узагальнюючи досвід минулих поколінь.

Доцільним є використання матеріалів дослідження під час лекційно-практичних курсів, проведення семінарських занять з педагогіки, написання дипломних і курсових робіт, при підготовці навчальних і методичних посібників для студентів педвузів. Вони можуть слугувати вчителям у вирішенні питань підвищення ефективності процесу самореалізації особистості учнів та бути корисними при організації діяльності методичних центрів по вдосконаленню професійної діяльності керівників шкіл різних типів.

Особистий внесок здобувача полягає в систематизації і узагальненні поглядів Х.Д. Алчевської щодо створення вчителем умов для розвитку і вдосконалення особистості учня в процесі соціалізації, визначенні засобів і специфіки їх реалізації, шляхів втілення в життя ідей педагога в ході урочної та позаурочної діяльності в системі “позашкільної освіти”.

Апробація результатів дисертації здійснювалась шляхом виступів із доповідями та науковими повідомленнями на двох міжнародних (Харків, 1996; Полтава, 1998) конференціях; на засіданнях кафедри педагогіки Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна; на Алчевських читаннях для педагогів та вихованців Привовчанської та Троїцької загальноосвітніх шкіл Дніпропетровської області, Балюківської, Устивицької та Шахворостівської шкіл Полтавської області, школи-комплексу краєзнавчо-економічного навчання та виховання №34 м. Запоріжжя, Олексіївської середньої школи №21 ім. Б.Д. Грінченка Луганської області, загальноосвітніх шкіл № 13, №18, №105, №139 м. Харкова та проведення творчих семінарів з учителями цих шкіл.

Публікації. Основні результати дослідження висвітлені у 8 публікаціях автора, з них 4 у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел. Робота викладена на 205 сторінках друкованого тексту, ілюстрована 9 рисунками та 2 таблицями. Список використаних джерел включає 270 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено предмет, мету та задачі дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичну та практичну значимість, наведено відомості про особистий внесок автора, апробацію та впровадження результатів дослідження, публікації.

У першому розділі - “Соціальні орієнтації та настанови діяльності прогресивних освітян на рубежі ХІХ-ХХ ст.” - на основі вивчення й аналізу літературних праць, підручників, методичних посібників показано сутність поглядів дослідників-фундаторів зарубіжної та вітчизняної думки на зміст поняття “соціалізація” та його співвідношення з процесами навчання та виховання.

З'ясовано, що поняття “соціалізація” виникло в західній системі філософського знання ІІ половини ХІХ ст. і має глибоке історичне коріння.

У розділі показано, що до системи сучасних моделей соціалізації західних авторів належать такі теорії: психоаналітична З. Фрейда і “особистісного контролю” Е. Еріксона; “розвитку особистості” Ч. Кулі і Дж. Міда; “когнітивна” або “розвитку пізнання” Ж. Піаже; “морального розвитку” Л. Колберга; “рольового тренінгу” Т. Парсонcа; “соціального вчення” Дж. Долларда і Б. Скіннера; “інкультурації” Ф. Боаса і Б. Малиновського.

Сукупність поглядів на соціалізацію вітчизняних авторів (Б.Д. Паригін, І.С. Кон, В.Б. Ольшанський, Л.В. Сохань, С.С. Батенін, П.К. Кряжев, Н.В. Андреєнкова, Г.М. Андреєва, Я.І. Гілинський, Б.Г. Ананьєв, А.М. Леонтьєв, В.В. Москаленко, А.А. Реан, Я.Л. Коломинський, В.А. Петровський, А.В. Мудрик, В.Г. Крисько, І.Д. Звєрєва, Л.Г. Коваль, С.Р. Хлєбік, Л.Ю. Гордін, М.П. Лукашевич, В.С. Марков та ін.) об'єднує ідеї про те, що соціалізацію слід розглядати як:

·

·

·

·

Прилучення, засвоєння, присвоєння системи знань, норм, цінностей, соціального досвіду, соціальних якостей і рис, соціальних ролей, зразків і психологічних механізмів поведінки вітчизняні дослідники визнають змістом і результатом соціалізації; агентами соціалізації – осіб, у взаємодії з якими проходить життя людини; основними соціальними інститутами – сім'ю і школу; засобами – систему освіти та виховання.

Аналіз праць вітчизняних та зарубіжних авторів показав, що серед вчених не існує єдиної точки зору відносно визначення змісту поняття “соціалізація”, внаслідок чого його можна вважати відкритим й підходити до відомих визначень як до тимчасової згоди між дослідниками.

З погляду вітчизняних та зарубіжних дослідників на зміст, результат, форми, агенти, механізми і засоби соціалізації, серед яких виховання та навчання, головними критеріями її успішності можна вважати активність, діяльність і раціональність.

У розділі стверджується, що активний, самодіяльний, раціональний підхід агентів соціалізації (приватних осіб, представників ліберально-демократично спрямованої частини суспільства ІІ половини ХІХ ст.) під впливом внутрішньосуспільних процесів (реформи 1861 р.) привів до процесу створення недільних шкіл як соціальних інститутів, що за метою, змістом, принципами і методами роботи, механізмами включення в процеси соціалізації відрізнялись від існуючих офіційних шкіл.

У дисертації показується, що ієрархічна, не реагуюча на зміни система державних шкіл, що була створена царським урядом та чиновниками, головною метою соціалізації “нижчих верств” суспільства вважала збереження і зміцнення соціальної нерівності, обмеження доступу до оволодіння основами наук і надбаннями культурних цінностей людьми неблагородного походження.

Розуміння соціалізації і можливості свідомої участі в ній кожного члена суспільства серед представників об'єднань прогресивної російської спільноти були принципово іншими, бо інститути “позашкільної освіти”, до яких належали недільні школи, ставили собі за мету розширення наукового світогляду й загального культурного розвитку учнів, адаптацію до перетворень, що відбувалися.

В цілому, виклик казенщині, жорсткій регламентації, застарілим традиціям з боку представників суспільно-політичного руху, які працювали на ниві народної освіти, вилився в ідею підвищення поваги до людської гідності будь-якого вихованця і вимагав реформування шкільної освіти і самої школи.

Спираючись на підтримку передової частини громадськості, освітяни ІІ половини ХІХ ст. шукали нових шляхів у педагогічній справі, виступали за створення школи, заснованої на принципах гуманізму, людяності, демократизму й рівності, намагались реалізувати новий зміст, форми і методи навчально-виховної роботи, ставили за мету поліпшення навчання та поширення освіти в народі.

Успіх вирішення цих завдань, певною мірою, залежав від учителів, які мали високий рівень загальної культури, ерудиції, професійних знань, навичок та були здатні: побачити нове і у відповідності з цим перебудувати свою працю; вирішувати нові, нетрадиційні завдання та швидко знаходити варіанти рішень у відповідності до змін у навчально-виховному процесі; самостійно та оригінально підходити до відомого, створюючи нове на основі попереднього досвіду; нестереотипно мислити; співпрацювати з учнями.

На основі вивчення літературних та педагогічних праць, підручників, методичних посібників, аналізу історико-педагогічної літератури показано сутність поглядів на діяльність, місце і роль учителя таких видатних педагогів ІІ половини ХІХ ст., як К.Д. Ушинський, М.І. Пирогов, М.О. Корф, М.Ф. Бунаков, В.П. Вахтеров, В.І. Водовозов, П.Ф. Каптерев, О.М. Острогорський, В.Я. Стоюнін, Д.Д. Семенов, В.Д Сиповський, Л.М. Толстой, С.І. Миропольський, К.П. Яновський, М.І. Ільмінський, К.В. Єльницький, П.Д. Юркевич, М.О. Бобровников, М.І. Кареєв, М.І. Демков, В.О. Ключевський, Д.І. Менделеєв, В.М. Бехтерєв, В.П. Недачин, М.В. Чехов.

Розкрито специфіку їх поглядів щодо: ролі та призначення вчителя в процесі вирішення завдань, які стояли перед школою і суспільством; особи вчителя, його моральних якостей, які зумовлювали здійснення педагогом виховних функцій; рівня загальної і спеціальної підготовки педагога, які були підгрунтям успішної організації навчально-виховної роботи; самовдосконалення вчителя і вдосконалення його індивідуальної педагогічної майстерності; умов ефективного розв'язання дидактичних завдань у ході навчально-пізнавальної діяльності.

За ознаками місця і значення особи вчителя, її ролі в процесі здійснення виховних і дидактичних функцій, підвищення рівня загальної і спеціальної підготовки, вдосконалення прийомів та методів роботи, яким видатні педагоги ІІ половини ХІХ ст. приділяли значну увагу, була здійснена спроба розглянути діяльність одного із видатних педагогів ІІ половини ХІХ - початку ХХ ст. - Христини Данилівни Алчевської, яка відіграла значну роль у справі розвитку “позашкільної освіти” на Слобожанщині на межі століть.

У дисертації показано, що у ІІ половині ХІХ ст. ідея “позашкільної освіти” була посіяна на “благодатний грунт”, тобто вона виявилась і доцільною, і раціональною з погляду нашої ментальності, історії та традиції, і визріла до необхідного рівня інституціонального механізму соціалізації.

Вказано на те, що діяльна природа, раціональність та активний характер функціонування недільних шкіл в системі “позашкільної освіти” можна оцінити через систематичність використання закладених у них принципів “гуманізму”, “людяності”, “демократизму”, “рівності”, “громадськості”, “загальнодоступності”, “повноти окремих осередків”, “самостійності”, “безкоштовності”.

У розділі стверджується, що включення недільних шкіл до “позашкільних закладів” дозволяє конкретизувати досвід Х.Д. Алчевської через систему принципів, на яких створювались і функціонували всі форми соціалізації дорослих, що входили до системи “позашкільної освіти” й узгоджувались з її діяльним характером і раціональністю.

Ці принципи і підходи знайшли своє відображення у взаємодії соціальних і професійних вимог до діяльності педагогів в актуальних і для нашого часу поглядах Х.Д. Алчевської на роль і місце педагога в контексті соціалізації і вдосконалення особистості.

У дисертаційному дослідженні встановлено, що погляди Х.Д. Алчевської – яскравого представника суспільно-політичного руху 60-х рр. ХІХ ст. на статут школи і місце педагога в контексті соціалізації і вдосконалення особистості співпадають та доповнюють погляди видатних педагогів ІІ половини ХІХ ст. Їх своєрідність полягає в тому, що Х.Д. Алчевська висвітлила своє бачення школи, висунула певні вимоги до її існування і забезпечення кадрами, визначила мету і джерела її діяльності, вказала на недоліки в їх організації та шляхи щодо їх ліквідації.

Думки Х.Д. Алчевської щодо місця і ролі вчителя в суспільстві; його якостей; завдань, які йому необхідно вирішувати; функцій і обов'язків, що з них витікають, є результатом впливу просвітницьких ідей, знайомства з педагогічними надбаннями попередників і колег, власного досвіду.

Ідеї Х.Д. Алчевської щодо стійкості та непідкупності переконань, безкоштовності вчительської праці, здатності жертвувати власним часом і коштами, суворого і сумлінного ставлення до вчительської справи, гуманістичної спрямованості педагогічної діяльності, об'єднання зусиль усіх осіб, що займаються освітньою справою, попередження замкненості на шкільній діяльності та її вдосконалення були втілені в практику роботи Харківської недільної школи як суспільного закладу, що отримав статус методичного центру в контексті спогадів колег Х.Д. Алчевської по освітній справі та сучасних дослідників її просвітницько-педагогічної діяльності.

У другому розділі “Методичний центр як втілення ідей Х.Д. Алчевської щодо соціалізації особистості” на основі аналізу педагогічної преси ІІ половини ХІХ ст., теоретико-практичної спадщини Х.Д. Алчевської, річних і піврічних звітів учителів Харківської недільної школи, відгуків відвідувачів цього навчального закладу розкрито реалізацію ідей Х.Д. Алчевської щодо вдосконалення і самореалізації особистості в практиці недільної школи, відображено досвід Х.Д. Алчевської по створенню колективу вчителів, члени якого здатні працювати над собою, підвищувати свій фаховий рівень, впливати на розвиток особистості учнів, створювати умови для їхньої освіти і самоосвіти.

У розділі доводиться, що складний шлях становлення як учителя самої Х.Д. Алчевської, подолання труднощів i негараздів під час роботи в школі підвели її до думки про необхідність створення такого навчального закладу, в якому б i учні, i вчителі отримували необхідні для їх розвитку i подальшого вдосконалення знання i інформацію, творчо розвивались би, шліфували свої особистісні якості, накопичували i передавали досвід.

У дисертації визначені функції Х.Д. Алчевської як керівника створеного нею педагогічного колективу.

У дослідженні вказується, що якість педколективу залежала від його структури, організації, системи управління, стилю роботи його працівників, особистості керівника. Підкреслено роль Х.Д. Алчевської в процесі створення педагогічного колективу, акцентовано увагу на її якостях як керівника, серед яких: повага людської гідності колег; залучення всіх членів колективу до активної роботи; рівномірний розподіл навантаження серед учителів; правдиве і повне інформування про стан шкільних справ; створення психологічно стійкого позитивного настрою; вміння стримувати негативні емоції та стояти вище власних симпатій і антипатій; відмова від командних методів управління , прийняття рішень з урахуванням потреб колективу; обгрунтування дій конкретними обставинами.

В ході дослідження встановлено закономірності динаміки росту чисельності педагогічного колективу, створеного Х.Д. Алчевською: під час заборони недільних шкіл з 1862 до 1869 р. з Х.Д. Алчевською працювало 3 колеги; з виходом Х.Д. Алчевської в 1869 р. із школи Товариства грамотності колектив її домашньої школи складався з 10 викладачів; з моменту офіційного відкриття школи в 1870 р. кількість викладачів неухильно зростає: 1888-1889 навчальний рік - 77 осіб, 1892-1893 - 105 осіб. Постійний викладацький склад школи нараховував 60-80 осіб.

Як і більшість прогресивних вітчизняних і зарубіжних педагогів, Х.Д. Алчевська вважала, що успіх навчально-виховного процесу певною мірою залежить як від організаційних форм і засобів, так і від рівня освіченості і підготовки вчителя. Тому вона дбала про забезпечення власної школи добре підготовленими вчителями. Ось чому у розділі відображена освітня підготовка вчительського персоналу, що була представлена особами інститутської, гімназійної, домашньої освіти, вихованками приватних пансіонів, випускницями жіночого духовного училища.

У дослідженні наводяться факти щодо поділу вчителів за різними ознаками: статевим принципом; родом занять (викладачі середніх та нижчих навчальних закладів, ті, що давали приватні уроки, знаходились на службі в казенних чи громадських закладах, жили в сім'ї); стажем роботи; акуратності відвідування школи; причин залишення цього навчального закладу. Висвітлено роль Х.Д. Алчевської як автора Статуту товариства вчительок, що являє собою перелік обов'язків для осіб, які бажали займатися викладацькою діяльністю в Харківській недільній школі.

Нами доведено, що серйозним аналізом своїх стосунків з учнями, критичним осмисленням своєї поведінки, подоланням душевної черствості, чутливим реагуванням на ситуацію, що складалася, викладачі Харківської недільної школи здобули авторитет у своїх вихованців.

Завдяки вмінню Х.Д. Алчевської створювати бажані умови по формуванню колективу педагогів, члени якого володіли твердим характером, міцною волею, високою громадською активністю і в той же час не пригнічували особистість вихованця, Харківська недільна школа стала тим закладом, в якому не було нічого примусового: до неї учні йшли з бажанням учитися, а викладачі - з бажанням учити.

У розділі показано, що школа Х.Д. Алчевської дійсно стала неповторним центром педагогічної творчості і продуктивних методичних надбань.

Таким чином, у розділі доводиться, що природний хист Х.Д. Алчевської до педагогічної праці, її організаторські здібності до об'єднання навколо освітньої справи колег-однодумців, дали змогу відпрацювати та впровадити самодостатній комплекс напрямків роботи методичного центру.

Організація та участь в роботі “маленької школи” дала можливість викладачам Харківської недільної школи зацікавити навчанням тих незайнятих працею малолітніх учениць, яким було відмовлено у прийомі до недільної школи.

Проведення додаткових занять з учнями, організованих з ініціативи педколективу Харківської школи, справляло благодійний вплив на тих учениць, які відставали від навчальної програми.

Поповнення музею експонатами та наочними засобами дозволяло викладацькому складу найбільш повно та яскраво розкрити й висвітлити навчальний матеріал.

Комплектування шкільної бібліотеки для вчителів і учнів надавало можливість поповнювати запас знань, розширювати світогляд, спрямовувати розвиток власної особистості.

Створення навчальних програм, методичних рекомендацій, посібників для дорослих, що враховували їх попит і побажання, було відображенням спільної роботи педагогів Харківської недільної школи з освітянами.

Ведення річної і піврічної звітності, аналіз якої дозволяв враховувати позитивні і негативні сторони навчально-виховної діяльності педагогів, сприяло покращенню шкільної справи в Харківській недільній школі.

У системі просвітницько-педагогічної діяльності Х.Д. Алчевської позитивно зарекомендували себе такі види співпраці, як педагогічні збори, робота окремих комісій з того чи іншого питання, педагогічні читання, ретельна підготовка до занять, “школа молодого вчителя”, взаємовідвідування уроків, критика і самокритика, які були визнані тими засобами, що підвищують фаховий рівень викладача.

Впевнено розкриваючи ту закономірність, що провідна роль у навчально-виховному процесі належить учителю, Х.Д. Алчевська показала, що діяльність учителя повинна бути спрямована на розкриття можливостей особистості вихованця не тільки шляхом повідомлення готових відомостей, а й збудженням їхньої розумової активності. Тому у дисертації висвітлюється робота методичного центру вчителів Харківської недільної школи над створенням умов для самоосвіти і самореалізації учнів. Виходячи з того, що потреба в самоосвіті виникає як природна необхідність особистості, що розвивається, вчителі Харківської недільної школи на чолі з Х.Д. Алчевською, враховуючи зовнішні і внутрішні фактори, визначили засоби і напрямки керівництва цим процесом.

У ході дослідження встановлено, що погляди вчителів Харківської недільної школи на засоби керівництва самоосвітою учнів у процесі розвитку і самореалізації їхньої особистості, знайшли своє відображення в урочній і позаурочній діяльності, що формувала навички порівняння, аналізу і самоаналізу, оцінки і самооцінки та сприяла їх застосуванню на практиці.

Зосереджуючи увагу на особистості учня, виявленні її потенційних можливостей до освіти і самоосвіти, педколектив школи на чолі з Х.Д. Алчевською спирався на передові погляди Я.А. Коменського, К.Д. Ушинського, М.І. Пирогова, Л.М. Толстого, на їхні новаторські принципи виховання і навчання, серед яких можна назвати науковість, доступність, наочність, послідовність, свідомість, активність, індивідуалізацію освітнього процесу. Отже розумова і виховна діяльність, в процесі якої поряд із загальними здібностями і особистісними якостями в учнів формувались специфічні, індивідуальні потреби і здібності, сприяла вияву старанності, уваги, фантазії, вольової напруги, активності, самостійності з боку учнів, що розширювали і поглиблювали їхню загальну освіченість та культуру.

В ході дослідження встановлено, що вся система навчально-виховної роботи, яка включала заходи по заохоченню учнів до вдосконалення власної особистості, організацію читання і змагання, допомоги і взаємодопомоги, виконання самостійних робіт спонукала вихованців до постійної роботи над собою та сприяла їх творчому самовираженню.

На основі результатів проведеного автором експерименту в 1997-1999 навчальних роках в навчальних закладах різного профілю 5 областей України (Дніпропетровської, Луганської, Полтавської, Запорізької, Харківської) і методичних об'єднаннях педагогів Дзержинського та Ленінського районів м. Харкова з урахуванням територіально-географічного принципу розповсюдження навчально-виховної системи Х.Д. Алчевської у розділі показано, що досвід педагогічного колективу Харківської недільної школи щодо вдосконалення особистості, ідеї та результати, досягнуті в системі “позашкільної освіти”, і органічно увійшли в практику роботи сучасних шкіл, і сприяють практичному вирішенню нових освітніх проблем, що постають у суспільстві.

ВИСНОВКИ

У дисертації подано теоретичне узагальнення і новий варіант розв'язання наукової задачі, що стосується визначення ролі створеного Х.Д. Алчевською навчального закладу в розробці питань соціалізації особистості в перехідний період життя в Україні в ІІ половині ХІХ – початку ХХ ст.

1. Активне, цілеспрямоване втручання в процеси соціалізації прогресивної спільноти перехідного періоду на межі століть, вплив її учасників на характер розвитку країни в період переходу від феодальної форми господарювання та аграрної економіки до нових форм економічних відносин на перших етапах розвитку капіталізму були рушійними факторами реформи освітньої галузі в Росії.

2. Зміст соціально-професійних вимог до діяльності вітчизняних педагогів у системі державної офіційної освіти, що реформувалась, був обгрунтований потребою в наукових знаннях і включав тенденції до прогресу, гуманізму, демократизму, загальнодоступності, відданості учительській справі, поваги і любові до вихованців, загальної моральної культури, багатого емоційного світу, володіння професійними знаннями, уміннями та навичками, широким спектром прийомів та методів ведення навчально-виховної діяльності, прагнення до саморозвитку.

2.1. Бажання передової частини інтелігенції залучити якомога більшу кількість неосвічених людей до знань, допомогти їм здолати кріпацьку психологію довічних представників “нижчих верств населення” та стати повновладними розпорядниками власної долі з урахуванням усього розмаїття вимог російського суспільства до соціалізації людини вилилось у формування адекватної змінам, що відбувалися, системи “позашкільної освіти”.

2.2. Включення недільних шкіл до системи закладів “позашкільної освіти”, представники якої в подоланні неосвіченості бачили не мету, а засіб розвитку особистості за своїм призначенням, змістом, принципами та методами роботи, структурою та механізмами включення в процеси соціалізації позитивно відрізняло її від існуючих тоді офіційних шкіл.

2.3. На відміну від державних шкіл головною ознакою діяльності вчителів “позашкільних” закладів було використання культурного матеріалу з метою розвитку особистості вихованця з погляду пробудження у нього всебічних соціально-замовлених здібностей, звички до самоконтролю та спрямування власних сил на користь собі і суспільству.

Отже, з'ясування основних положень, на яких були засновані недільні школи, та розуміння суті різниці місця і ролі недільних шкіл у процесі соціалізації особистості на основі вже засвоєних нею елементів культури і соціальних цінностей за рахунок активного, раціонального і самодіяльного підходу до опанування діяльності у відповідних часових і просторових умовах між представниками громадсько-педагогічного руху і Міністерством народної освіти є важливим для вивчення піввікового досвіду Х.Д. Алчевської щодо соціалізації особистості.

3.Основними напрямками роботи Х.Д. Алчевської слід вважати такі вміння:

·

·

·

3.1. У своїх власних творчих педагогічних пошуках Х.Д. Алчевська спиралась на педагогічні ідеї і досягнення прогресивної вітчизняної думки, що відображені у працях К.Д. Ушинського, М.І. Пирогова, М.О. Корфа, В.Я. Стоюніна, В.П. Вахтерова та ін. Вона підтримувала і розвивала їх ідеї відносно статусу вчителя.

3.2. Досвід роботи дозволив Х.Д. Алчевській висвітлити своє бачення місця, ролі, призначення, функцій, обов'язків учителя.

Крім виховної, дидактичної, розвиваючої функцій та обов'язків учителя виховувати, навчати, розвивати, спостерігати, аналізувати, передбачати, дбати про дисципліну, слідкувати за здоров'ям Х.Д. Алчевська завдання вчителя бачила в: гуманістичній спрямованості праці та праці на результат; педагогічному такті; володінні широкими науковими знаннями, знаннями педагогіки та психології; творчому підході до праці; сумлінному ставленні до проведення уроків; ретельній підготовці до занять, розробці плану їх проведення, знайомстві з методичною літературою, відвідуванні занять досвідчених колег.

3.3. Теоретичні положення Х.Д. Алчевської щодо керівництва діяльністю педагогів у напрямку вдосконалення особистості та вимог до їх діяльності в системі роботи методичного центру, як закладу “позашкільної освіти”, можна сформулювати таким чином:

педагог не є наставником і вчителем у звичайному значенні слова, він виступає в ролі старшого колеги й організатора процесу освіти, сприяє творчому розвитку та соціальній самореалізації особистості індивідів;

педагогу не досить залишатися лише високоосвіченою людиною або навіть блискучим викладачем свого предмету, він повинен добре знати життя, бути людяною, висококультурною, всебічно розвиненою людиною - зразком для наслідування;

для педагога не існує кращих і гірших, він не має права орієнтувати постійні методики на середнього або відстаючого, його “кредо” - ситуативність, гнучкість, індивідуальний підхід в межах принципів гуманізму, професіоналізму, етики;

педагог у системі “позашкільної освіти” не повинен розраховувати на матеріальне чи моральне заохочення, головним мотивом його діяльності є служіння суспільному прогресу, задоволення від досягнень своїх молодих колег та учнів.

Таким чином, поступове зростання успіхів Харківської недільної школи, розповсюдження її авторитету і методів роботи відбулося завдяки праці безкорисних, відданих своїй професії і своєму призначенню педагогів цього навчального закладу, які на чолі з Х.Д. Алчевською перетворили його на високопродуктивну організацію - методичний центр, котрий на протязі 50 років допомагав своїми порадами становленню і зростанню великої кількості закладів в системі “позашкільної освіти” у період швидкого, динамічного та суперечливого переходу від одного типу суспільного виробництва до іншого, більш розвинутого.

4. Методичний центр Х.Д. Алчевської не має значного для теперішнього часу статусу науково-дослідного інституту чи наукової лабораторії, до обов'язків яких входить розробка теоретичних питань та методичних розробок, їх рецензування, апробація та розповсюдження серед профільних установ і зацікавлених вчених. Але дуже важливі теоретичні положення і методичні розробки цього колективу постійно поповнювались і тиражувались через виступи Х.Д. Алчевської на педагогічних з'їздах, виставках, за рахунок листування з чисельними адресатами з усіх куточків Російської імперії через безкорисні бесіди і дискусії керівника школи і вчительок з відвідувачами, розповсюдження щоденникових нотаток та регулярних звітів. Отже, теорія та практика розвитку та саморозвитку особистості виконували важливу службову функцію безперервного вдосконалення механізмів роботи школи, кожної вчительки та керівника колективу, відігравали роль надійного теоретичного і методичного підгрунтя для поглиблення і підвищення результатів і авторитету “позашкільної освіти” в російському суспільстві.

4.1. Здобутки Х.Д. Алчевської щодо вдосконалення особистості, керівництва діяльністю педагогів в цьому напрямку та вимог до їхньої діяльності в системі роботи методичного центру, як закладу “позашкільної освіти”, можна сформулювати таким чином:

прагнення підібрати матеріал і напрямки навчання, які мають найбільш важливе значення у житті кожної учениці, забезпечують надійні і корисні взаємовідносини в умовах тогочасного суспільства;

формування адекватних цим умовам цілей, цінностей, ціннісних орієнтирів, певних принципів і засобів навчально-виховного процесу, методів його спільно-діалогічного вдосконалення, корпоративних механізмів структури і духу управління шкільною справою;

відмову від стратегії росту результатів своєї роботи у вигляді збільшення яскравих прийомів та форм навчально-виховної, дослідницької, методичної, організаційної та іншої роботи на користь стратегії розвитку особистісних якостей вихованця;

“відкритість системи” в тому сенсі, що Харківська недільна школа не закривала доступу ідеям, критичним зауваженням, іншій зовнішній інформації, цінувала їх, використовувала для свого розвитку, чітко слідкувала за тенденціями і вимогами бурхливого соціального і економічного розвитку навколишнього середовища по відношенню до соціалізації, навчання та виховання молоді, зменшення неписьменності, справляла дуже помітний для такого невеличкого колективу вплив на систему державної і “позашкільної освіти”.

5. Результати дослідження творчої спадщини Х.Д. Алчевської дозволяють сформулювати такі рекомендації сучасним освітянам та педагогам, зокрема з питань розвитку та соціальної самореалізації особистості: було б доцільним відмовитися від спроб механічно переносити цікаві педагогічні знахідки Христини Данилівни та її колег, копіювати в наших освітніх установах та в установах соціальної допомоги населенню методи і засоби роботи Харківської недільної школи в системі “позашкільної освіти”. Бажано з’ясувати механізми їхньої дії в процесі відповідального підходу до питань служіння конкретній людині, власному народові, справі загальнолюдського прогресу. Було б корисним ретельно збирати, вивчати і видавати за доступними цінами твори самої Х.Д. Алчевської та її сучасників, в яких відображені всі сторони роботи її колективу, а також листи, щорічні звіти школи, протоколи загальних зборів, щоденники, - все, що висвітлює різнобічну діяльність наших попередників і може надихати сучасних освітян, студентів педагогічних вузів на суспільно-корисну справу, на безперервне самовдосконалення і вдосконалення особистості учня, що поліпшить процес інтеграції в нову загальнолюдську спільноту, пристосування до його імперативів: прискорення часу, ускладнення вимог виживання за рахунок вичерпності природних ресурсів, пріоритету загальнолюдської і вітчизняної культури та освіти над масовою культурою.

До подальших напрямків дослідження цієї важливої проблеми вважаємо за доцільне віднести вивчення питань щодо поглядів Х.Д. Алчевської на характер взаємовідносин учителів і учнів у ході навчально-виховної діяльності та формування особистості вихованця на принципах гуманізму в системі роботи просвітницько-педагогічної діяльності талановитого педагога.

Список наукових праць, опублікованих за темою дисертації

Наукові статті

1. Голосна О.А. Уроки Х.Д. Алчевської //Наукові записки кафедри педагогіки. Випуск ІІ. - Харків: ХДУ, 1997. - С. 66-69.

2. Голосна О.А. Особливості формування морально-психологічного клімату у недільній школі Х.Д. Алчевської //Соціалізація особистості: Міжкафедральний збірник наукових статей. - Київ: НПУ. - 1998. - С.231-236.

3. Голосна О.А. Напрямки вивчення та творчого використання педагогічної спадщини Х.Д. Алчевської //Теоретичні питання освіти та виховання. Київ: КДЛУ. - 2000. - С. 144-147.

4. Голосна О.А. Організація керівництва самоосвітою учнів в умовах роботи методичного центру вчителів Харківської недільної школи Х.Д. Алчевської //Наукові записки кафедри педагогіки. Випуск V. – Харків: ХНУ, 2000. – С.34-40.

5. Голосна О.А. Взірець самовдосконалення //Наукові записки кафедри педагогіки. Випуск ІІІ. - Харків: ХДУ, 1998. - С. 84-89.

6. Голосна О.А. Х.Д. Алчевська - організатор педагогічного колективу Харківської недільної школи //Наукові записки кафедри педагогіки. Випуск ІV. - Харків: ХДУ. - 1999. - С. 69-72.

Матеріали конференцій

7. Голосна О.А. Питання педагогічної майстерності в творчості видатних педагогів Слобожанщини (Х.Д. Алчевська, А.С. Макаренко) //А.С. Макаренко - видатний педагог ХХ століття: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 12-14 березня, 1999. - Полтава: ПДПІ. - 1999. - С. 169-172.

8. Голосна О.А. Уроки Х.Д. Алчевской //Структура освіти в регіоні: проблеми оптимізації: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - Харків: Авеста, 1996. - С. 175-176.

АНОТАЦІЯ

Жукова О.А. Соціалізація особистості в системі просвітницько-педагогічної діяльності Х.Д. Алчевської. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.05 – соціальна педагогіка. – Харківській національний університет імені В.Н. Каразіна, Харків, 2001.

Дисертація присвячена дослідженню проблеми соціалізації особистості в системі просвітницько-педагогічної діяльності Х.Д. Алчевської. Розкрито актуальність поглядів Х.Д. Алчевської, її особисту позицію щодо місця педагога в системі розвитку та вдосконалення індивідуальності вихованця. Проаналізовано місце і роль методичного центру в розв'язанні питань соціалізації особистості учнів. Узагальнено методику формування, засвоєння й творчого використання найбільш цікавих і корисних прийомів та технологій, що діалектично постають з дослідження просвітницько-педагогічної діяльності Х.Д. Алчевської.

Ключові слова: соціалізація, особистість, вдосконалення, методичний центр, “позашкільна освіта”.

АННОТАЦИЯ

Жукова О.А. Социализация личности в системе просветительско-педагогической деятельности Х.Д. Алчевской. – Рукопись.

Диссертация на