НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРИКОРДОННИХ ВІЙСЬК УКРАЇНИ

ІМ. БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

ГОМОНЮК ОЛЕНА МИХАЙЛІВНА

УДК 37.013:355.233.2

РОЗВИТОК ЕТНОПЕДАГОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ

У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ

Спеціальність 20.02.02

Військова педагогіка та психологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Здобувач Гомонюк О.М.

Хмельницький–2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії Прикордонних військ України ім. Богдана Хмельницького, Державний комітет у справах охорони державного кордону України.

Науковий керівник - доктор психологічних наук, професор Томчук Михайло Іванович, Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна” (Вінницьке представництво), проректор з навчально-виховної роботи, завідувач кафедри психології та соціальної роботи, м. Вінниця. 

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Сагач Галина Михайлівна, Київський Національний університет ім. Т.Г. Шевченка; професор кафедри логіки; м. Київ

кандидат педагогічних наук, доцент Люріна Таніта Іванівна, Київський міжрегіональний інститут удосконалення вчителів ім. Бориса Грінченка, доцент кафедри філософії та українознавства, м. Київ

Провідна установа - Київський військовий гуманітарний інститут при Національній академії оборони України, Міністерство оборони України, м. Київ.

Захист відбудеться “23” травня 2001 року о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К .705.02 Національної академії Прикордонних військ України за адресою: 29003, м. Хмельницький, вул. Шевченка, 46.

Із дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Національної академії Прикордонних військ України ім. Богдана Хмельницького.

Автореферат розіслано “20” квітня 2001 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат педагогічних наук,

доцент А. В. Галімов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Професійна підготовка офіцера передбачає створення належних умов та застосування різноманітних педагогічних засобів впливу з метою формування високоосвіченої особистості. Високий рівень освіти та фахової підготовки передбачає, окрім іншого, сформованість етнопедагогічної культури військовослужбовця. Остання є складною інтегральною властивістю особистості майбутнього офіцера, що дозволяє йому організувати військово–педагогічну діяльність з урахуванням етнопедагогічних традицій та етнокультурних особливостей вихованців.

Актуальність теми. Соціально значущим сьогодні є реформування військової освіти в Україні, забезпечення державних потреб у висококваліфікованих, відданих справі захисту Батьківщини, військових фахівцях. Концепція виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України вимагає чіткого визначення підходів до виховання захисника Батьківщини з урахуванням економічної, суспільно–політичної, демографічної ситуації, сучасного становища молоді в суспільстві, особливостей формування нового світогляду, морально–духовних, національно–історичних цінностей особистості.

Проблемі формування культури особистості приділяли увагу Я.А. Коменський, А. Дістервег, К.Д. Ушинський, С.Ф. Русова, П.П. Блонський, А.С. Макаренко, С.Т. Шацький, В.О. Сухомлинський та інші видатні педагоги, які відзначали, що успіх навчання залежить від особистості педагога, його власної культури як фундаменту професійної майстерності.

Суттєвий внесок в розробку культурологічного підходу до формування особистості педагога зробили дослідження М.В. Александрова, О.В. Барабанщикова, М.І. Болдирєва, Ф.М. Гоноболіна, І.Ф. Ісаєва. Аналіз широкого спектру педагогічної літератури засвідчив, що інтерес до проблеми професійної підготовки педагогів не знижується і за кордоном (Г. Беккер, В. Бодмер, Х. Віннлер, Р. Оббер, Е. Роу) На сьогодні можна виокремити наступні підходи до формування різних сторін професійної культури педагога: політичної (Б.В. Леванов), екологічної (В.В. Кашлев), методологічної (В.В. Краєвський), професійно-етичної (Е.А. Гришин), економічної і правової (В.О. Попов), комунікативної (О.В. Мудрик). У дослідженнях вчених-психологів О.М. Леонтьєва, Б.Ф. Ломова та інших розглядаються проблеми психологічної культури викладача, аналізуються конкретні психологічні аргументи, описані оптимальні психологічні умови, за яких процес формування особистості педагога відбувається більш успішно, розкривається роль психологічних чинників розвитку його культури. Нагальна необхідність формування педагогічної культури військового педагога обґрунтована в працях О.І. Антипова, О.В. Барабанщикова, В.І. Вдовюка, О.М. Воробйова, П.М. Городова, В.П. Давидова, Д.В. Іщенка, Г.К. Корнійчука, Ю.В. Кудінова, С.С. Муцинова, В.В. Чупири, Г.Г. Шевченка, С.П. Шумовецької, дається
визначення педагогічної культури, розкривається її сутність та роль в удосконаленні особистості військового педагога, визначаються її головні риси і причини, що підтверджують актуальність дослідження цього явища в сучасній педагогічній науці й практиці.

Питання формування педагогічної культури розглядалися у дисертаційних дослідженнях Е.Б. Гармаш, Г.М. Сікорської та інших. Авторами цих робіт вивчені деякі аспекти культури особистості педагога та шляхи її формування в різних сферах навчально-виховного процесу у вузі та поза ним, здійснені спроби визначення змісту, форм і методів розвитку та вдосконалення культури майбутніх фахівців у відповідності до соціального замовлення у галузі освіти.

Вищеназвані позиції відображають багатогранність поняття “педагогічна культура”, розкривають ті або інші сторони її прояву в освітній діяльності. Вони становлять певний інтерес для нашого дослідження, а саме - вивчення цієї проблеми в контексті розвитку етнопедагогічної культури (ЕПК) майбутніх офіцерів. У процесі психолого-педагогічного аналізу виявлено, що не зважаючи на певний прогрес, наука поки що не дає аргументованої відповіді на багато питань, які стосуються формування культури педагога, зокрема, етнопедагогічної культури майбутнього офіцера як військового педагога і вихователя. Це дозволяє зробити висновок про актуальність виявлення та наукового обґрунтування системи педагогічних умов і шляхів використання засобів народної педагогіки у розвитку етнопедагогічної культури майбутніх офіцерів.

Особливо сьогодні актуалізується роль і значення військового педагога, здатного в конкретних умовах, із урахуванням національних особливостей та традицій військової педагогіки та психології організувати процес навчання і виховання підлеглих. Відродження та збереження духовних цінностей кожного народу, їх використання в культурному розвитку нових поколінь вимагає педагогічно доцільної організації навчально-виховного процесу у військах. Освіта та виховання військовослужбовців повинні ґрунтуватися на загальнолюдських і національних цінностях, враховувати специфіку і багатовіковий досвід ЕПК.

Це закономірно вимагає від офіцерів Прикордонних військ України (ПВУ) глибоких теоретичних знань та практичних умінь у галузі етнопедагогіки: етнографічних знань про походження народу, представників якого вони навчають, про його культуру та історію, про своєрідність національних звичаїв і традицій; знання індивідуально-психологічних та вікових особливостей вихованців, їх етнокультурних якостей; вміння працювати з поліетнічним колективом, налагоджувати взаємодію із сімями військовослужбовців. У зв’язку з цим нагальним є постійний розвиток та вдосконалення етнопедагогічної культури офіцера, належне формування її в курсантів вищих військових навчальних закладів (ВВНЗ).

Офіцер з високим рівнем етнопедагогічної культури – творча особистість. Аналіз педагогічної літератури засвідчив, що за останні десять років розгорнута активна робота з використання ідей народної педагогіки в процесі навчання і виховання молодих людей. Наукове обґрунтування потреби використання ідей і досвіду народної педагогіки у вихованні молодого покоління висвітлено у працях І.А. Арабова, В.Г. Бутенка, Г.М. Волкова, Т.І. Люріної, Ю.Д. Руденка, М.І. Сметанського, В. Скуратівського, М.Г. Стельмаховича. В них автори розкривають різноманітні прийоми та методи трудового, естетичного, морального, розумового виховання з використанням ідей народної педагогіки.

Проведений нами аналіз монографій та дисертаційних робіт із зазначеної проблеми переконує, що ще не знайшла відповідної адекватної наукової оцінки значущість етнопедагогічної культури саме військового педагога у сучасній соціально-педагогічній практиці. Відсутня суттєва характеристика її структурних компонентів, не існує чіткого визначення поняття “етнопедагогічна культура” військовослужбовця, хоча потреба в цьому стає все більш очевидною як в теорії, так і в практиці військової освіти та виховання.

Отже, теоретичне і практичне значення, недостатня розробленість проблеми розвитку етнопедагогічної культури майбутніх офіцерів, як важливої складової формування їх професіоналізму, зумовили вибір теми дослідження.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження входить до наукової та науково–організаційної діяльності Прикордонних військ України у рамках НДР 2991303І за напрямом “Теоретичні та практичні рекомендації прикордоннику з духовної просвіти та виховної роботи”.

Об’єкт дослідження – процес розвитку етнопедагогічної культури майбутніх офіцерів–прикордонників.

Предмет дослідження – педагогічні умови розвитку етнопедагогічної культури майбутніх офіцерів ПВУ у навчально–виховному процесі.

Мета дослідження – теоретико-експериментальний аналіз рівня розвитку етнопедагогічної культури курсантів Національної академії Прикордонних військ України (НАПВУ) та виявлення педагогічних умов її вдосконалення.

Гіпотезою дослідження є припущення про те, що розвиток етнопедагогічної культури майбутніх офіцерів буде максимально ефективним за таких умов:

-

-

-

-

Для досягнення мети дослідження були поставлені такі завдання:

1. Визначити сутність, зміст та структуру етнопедагогічної культури особистості;

2. Обґрунтувати роль етнопедагогічної культури у професійній діяльності майбутніх офіцерів;

3. Виявити педагогічні умови, що сприяють підвищенню ефективності розвитку етнопедагогічної культури курсантів НАПВУ;

4. Розкрити шляхи розвитку етнопедагогічної культури майбутніх офіцерів–прикордонників;

Методи дослідження. В основу дослідження покладені закономірності розвитку суспільства, людської свідомості і суспільної діяльності; сучасні соціально-педагогічні концепції в галузі національних відносин, освіти, культури; положення та ідеї гуманістичної етнопедагогіки (Г.М. Волков, Г.М. Сагач, М.Г. Стельмахович), концепція про діяльнісну та творчу особистість (М.М. Бахтін), про роль народної культури у духовному розвитку українського суспільства (В.П. Москалець, В. Скуратівський).

У процесі теоретико-експериментального дослідження були використані такі методи:

1.

2.

3.

Дослідження проводилося у три етапи:

На першому етапі (1996-1997рр.) вивчались теоретичні засади проблеми, що досліджувалась, проводився констатуючий експеримент та розроблялась програма формуючого експерименту дослідження. Складались методики дослідно-експериментальної роботи, в ході яких розроблялися програми спостережень, формулювались питання анкет, бесід, інтерв’ю з майбутніми офіцерами, викладачами ВВНЗів, батьками, проводився аналіз творчих робіт майбутніх офіцерів, відбирались педагогічні завдання і ситуації.

На другому етапі (1997-1998рр.) був проведений формуючий експеримент на базі Національної академії Прикордонних військ України (НАПВУ), спрямований на реалізацію педагогічних умов та підвищення ефективності розвитку етнопедагогічної культури курсантів у навчально-виховному процесі; перевірялись основні положення гіпотези.

На третьому, заключному етапі (1999-2001рр.) проводився аналіз дослідно-експериментальної роботи, узагальнювались її результати, формулювались висновки та розроблялись методичні рекомендації, що впроваджувались у навчально-виховний процес НАПВУ.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що –

автором вперше виявлені та експериментально підтверджені педагогічні умови, що сприяють підвищенню ефективності рівня розвитку етнопедагогічної культури майбутнього офіцера у навчально-виховному процесі; –

уточнені сутність, зміст і структура етнопедагогічної культури майбутнього військового фахівця, що дозволило обґрунтувати роль та значення етнопедагогічної культури; –

дістали подальшого розвитку наукові уявлення про психолого-педагогічні механізми розвитку етнопедагогічної культури майбутніх офіцерів у навчально-виховному процесі.

Практичне значення одержаних результатів:

-

-

-

Матеріали дослідження впроваджені у навчальний процес НАПВУ та Технологічного університету Поділля.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження доповідались і обговорювались на міжнародній науково-практичній конференції “Гуманізм на межі тисячоліття” (м. Хмельницький, 1999 р.), на науково-методичному семінарі “Життєва компетенція особистості” (м. Київ, 1999 р.), на міжнародній науково-методичній конференції “Гуманітарна місія освіти” (м. Вінниця, 2000 р.), на науково–методичних семінарах та засіданнях кафедри педагогіки і психології НАПВУ (м. Хмельницький, 1996–2001рр.).

Публікації. Основні положення дисертації відображені у публікаціях: у фахових виданнях Національної академії Прикордонних військ України ім. Б.Хмельницького, Кам`янець-Подільського державного педагогічного університету, Харківського військового університету Міноборони України, Чернівецького університету.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Бібліографія включає 206 джерел, робота містить 4 рисунка та 7 таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми, визначається мета, об’єкт, предмет дослідження, формулюється його гіпотеза, методи і методологічний апарат, розкривається наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, апробація отриманих результатів.

У першому розділі “Теоретичні основи етнопедагогічної культури майбутніх офіцерів” на основі джерельної бази проаналізовано історико-педагогічні аспекти; визначено сутність, зміст та структуру етнопедагогічної культури військового педагога та можливості її розвитку у майбутнього офіцера в умовах вищого військового навчального закладу, а також вивчено стан означеної проблеми в НАПВУ.

Аналіз історіографії культури дозволяє виділити декілька домінуючих підходів до її трактування. Культура розглядається як сукупність матеріальних і духовних цінностей, результат суспільно-історичної трудової діяльності людства (Г.Г. Карпов, Г.П. Францев); виробництво, розподіл і споживання духовних цінностей (В.М. Межуєв); творча діяльність людей, втілення творчих сил суспільства (Е.А. Баллер, Л.М. Коган, Е.С. Маркарян); реалізація цінностей (Г.М. Оботурова); особливий діяльнісний спосіб засвоєння людиною світу (В.В. Семенов). Дані підходи дозволяють точніше описати структуру особистості як носія і транслятора культури в суспільстві.

За останні роки з`явився ряд дисертаційних досліджень, присвячених проблемі педагогічної культури викладача: Т.Ф. Білоусової, Е.Б. Гармаш, Ф.І. Ісаєва, М.В. Лісаускене та інших. Авторами цих праць вивчено ряд аспектів культури особистості педагога та шляхи її формування у навчально-виховному процесі у вищих навчальних закладах. У підготовці майбутніх офіцерів педагогічна культура займає особливе місце, адже вона характеризує творчу діяльність військовослужбовця як вихователя і педагога.

У наукових працях таких військових педагогів-дослідників, як Ю.В. Кудінова, В.В. Чупири, Г.Г. Шевченка, С.П. Шумовецької обґрунтовано різні аспекти розвитку творчої особистості офіцера у вищому військовому навчальному закладі, зокрема: формування мовної культури особистості, основ педагогічної культури, формування культури міжетнічного спілкування.

Суспільство можна розглядати як стійку та динамічну систему, що складається з підсистем соціальної та етнічної. Етнічна культура як система цінностей, що формується в єдності мови, традицій, звичаїв і національної психології, розглядається у працях І.А. Арабова, Г.М. Волкова, М.Г. Стельмаховича. Народні традиції і звичаї в останні десятиріччя стали предметом детального дослідження вчених – філософів, соціологів, етнографів, психологів, педагогів. Заслуговує на увагу теоретичне обґрунтування системи національного виховання (В.Г. Бутенко, М.Б. Євтух, П.Р. Ігнатенко, В.Г. Кузь, В.М. Мартинюк, Ю.Д. Руденко, М.Г. Стельмахович); доповнення загальнопедагогічних принципів елементами народної педагогіки (В.Ф. Афанасьев, О.І. Вишневський, О.О. Любар). Проблемі вивчення можливостей використання національних традицій у виховній роботі присвячено ряд дисертаційних досліджень (А.Л. Бугайова, А.С. Гончарова, О.О. Павленко).

У зв’язку з тим, що етнічний компонент педагогічної культури військового фахівця окремо не розглядався, у дисертаційному дослідженні виокремлено етнопедагогічну культуру як синтез педагогічної та етнічної культури, особливий феномен, зумовлений специфікою педагогічної діяльності та вимогами, що висуваються до особистості офіцера в сучасних умовах. Аналіз та узагальнення результатів досліджень інших авторів дозволяє нам дати визначення етнопедагогічної культури як складної інтегративної властивості особистості майбутнього офіцера, що характеризує собою необхідний рівень сформованості у нього загальнокультурних, військово–професійних, педагогічних та етнокультурних знань, умінь та навичок, що відповідають загальнолюдським та етнонаціональним цінностям і потребам суспільства та дозволяють організувати військово-педагогічну діяльність у відповідності до етнопедагогічних традицій та етнокультурних особливостей вихованців.

Для підтвердження нашого припущення при визначенні компонентів етнопедагогічної культури ми провели процедуру ранжування дев`яти якостей особистості майбутнього офіцера (табл.1), що лежать в основі його етнопедагогічної культури, які дозволили виділити ряд найголовніших з них. У ході експерименту респондентами виступали: 180 курсантів, 45 командирів, 30 викладачів. Експертами виступали досвідчені командири та викладачі (зі стажем навчально-виховної роботи у ВВНЗах не менше 5 років).

Таблиця 1

Розподіл якостей особистості, що характеризують

етнопедагогічну культуру майбутнього офіцера

№ п/п | Якості особистості майбутнього офіцера | Середня зважена оцінка
(в балах) | Кількість експертів, які дали перше місце якостям при ранжуванні (у %)

1. | Повага до особистості вихованця та до його етнокультурних особливостей | 2,35 | 33,1

2. | Здатність до самовизначення в культурі та уміння синтезувати загальнолюдське надбання національної культури | 2,07 | 14,5

3. | Уміння працювати з поліетнічним колективом | 1,84 | 14,3

4. | Знання психологічних особливостей вихованця, його індивідуально-особистісних, етнокультурних якостей | 1,65 | 11,1

5. | Уміння використовувати аксіологічний потенціал народної педагогіки | 1,57 | 9,2

6. | Уміння використовувати етнокультурні традиції у вихованні військовослужбовців | 1,32 | 6,7

7. | Педагогічний такт і дотримання традиційних норм етикету | 1,29 | 4,8

8. | Педагогічна ерудиція, обізнаність, знання історії та культури свого й інших народів | 1,12 | 4,1

9. | Знання етнокультурних процесів, особливостей впливу сім’ї на формування етнічної культури особистості | 0,86 | 2,2

На наш погляд, теоретична підготовленість військового фахівця в цьому аспекті передбачає: глибоке знання таких категорій як “народна педагогіка”, “етнопедагогіка”, “мета виховання”, “засоби і методи виховання в народній педагогіці” і т.п.; знання прогресивних виховних традицій народу, що використовуються у виховній практиці; глибоку обізнаність з творами фольклору, знань про соціально-педагогічне, морально-етичне, естетичне, пізнавальне значення та використання кращих зразків усної народної творчості; знання пам'ятників культури та діяльності музеїв української народної творчості; сформованість знань про науково-педагогічні основи використання матеріалів народної педагогіки у вихованні; знання критеріїв відбору етнографічних матеріалів для навчально-виховних цілей військової освіти.

В експерименті включались етнокультурні компоненти до змісту багатьох навчальних дисциплін, що дозволяє готувати майбутніх фахівців високого рівня, здатних організувати педагогічну діяльність відповідно до національних особливостей і культурних традицій педагогіки і психології.

Нами встановлено, що серед дисциплін, які мають великі потенційні можливості у формуванні культурно значущих якостей фахівця, виділяються такі: “Загальна і військова педагогіка”, зокрема, її розділ “Педагогічна майстерність і шляхи її вдосконалення”, “Методика виховної роботи”, “Військова психологія”.

Проведений аналіз змісту даних предметів, з метою виявлення їх об'єктивного впливу на формування етнопедагогічної культури майбутніх офіцерів, дозволив зробити наступний висновок: зміст програмного матеріалу з дисциплін, що аналізуються, має об'єктивні можливості у формуванні в курсантів знань, умінь та якостей особистості, що становлять її етнопедагогічну культуру. Проте в системі підготовки майбутніх офіцерів виявлено ряд недоліків. Зокрема, в програмах дисциплін, що аналізуються, слабко відбивається досвід і практика народної педагогіки, методика та засоби її використання у вихованні саме майбутніх офіцерів-прикордонників.

В даному розділі представлені результати констатуючого експерименту:

а) аналіз змісту навчальних предметів, орієнтованих на розвиток етнопедагогічної культури курсантів; виявлені професійні можливості ВВНЗу в розв'язанні даної проблеми;

б) узагальнені дані анкетування, спостережень і бесід з викладачами, офіцерами і батьками щодо етнопедагогічних проблем у роботі молодих військових педагогів і курсантів;

в) визначені рівні засвоєння курсантами етнічних і психолого-педагогічних знань і умінь за виділеними нами критеріями за результатами анкетування, бесід, спостережень, творчих робіт курсантів, розв’язання педагогічних завдань і ситуацій.

У другому розділі “Основні шляхи та умови розвитку етнопедагогічної культури майбутніх офіцерів” розглядаються основні шляхи розвитку етнопедагогічної культури майбутніх військових фахівців, визначаються педагогічні умови підвищення ефективності даного процесу.

З метою реалізації поставлених завдань було розглянуте формування етнопедагогічної культури майбутніх військових фахівців у процесі вивчення дисциплін гуманітарного циклу, обґрунтовані засоби розвитку етнопедагогічної культури, розроблена система виховних заходів, що сприяють підвищенню рівня етнопедагогічної культури майбутніх офіцерів.

Аналіз даних, отриманих у експерименті, дозволяє говорити про результативність роботи, що проводиться. Якщо до формуючого експерименту розповісти історію рідного краю, назвати перекази, легенди, сучасне літературне надбання не тільки свого, але й інших народів могли лише 36%, то тепер ці знання виявлені у 66% респондентів. Коректно, усвідомлено і повно відповісти на питання анкети “Що, на Вашу думку, зближує Вас з іншими людьми Вашої національності?” змогло відповісти 52% курсантів (до формуючого експерименту 44%).

На заняттях після перевірки теоретичних знань проводився педагогічний тренінг, пов'язаний із виконанням вправ на формування умінь провести бесіду з курсантами різних національностей, враховуючи їх національно-психологічні особливості. У процесі виконання завдань було виявлено, що уміння будувати бесіду з представниками різних національностей виявлені у 46% курсантів (раніше у 24%), інші ж припускалися істотних помилок в більшій або меншій мірі. Виходячи з цих результатів, нами проводилось колективне обговорення педагогічних ситуацій, які використовувалися в експерименті, що сприяло формуванню більш чітких та вірних уявлень у даній галузі.

Експериментальні завдання, розроблені дисертантом за результатами констатуючого експерименту, ставили за мету доповнення лекційного матеріалу етнопедагогічним змістом, розширення практичної частини за рахунок використання різноманітних форм розвитку етнопедагогічної культури майбутніх військових фахівців. При розв`язанні цих завдань використовувалися такі форми роботи:

1. Пропонувались питання і завдання, зорієнтовані на розвиток у курсантів етнічної культури, системи психолого-педагогічних знань, що розкривають особливості роботи офіцера в конкретному регіоні;

2. Організація самостійної роботи курсантів, що включає в себе роботу над спеціальною літературою відповідно до рекомендованого списку, реферування першоджерел, складання до них анотацій; проведення спостережень; підготовка до роботи "круглого столу"; проектування виховних заходів з курсантами; виступи з повідомленнями;

3. Розв`язання педагогічних задач ;

4. Проведення педагогічних ігор.

Знання і уміння, отримані при вивченні спецкурсу “Етнопедагогіка”, курсанти використовували в подальшому розвитку і практичному застосуванні в самостійній діяльності, в процесі їх військового стажування, яке має найбільш сильний вплив на професійне становлення особистості офіцера. Розвиток етнопедагогічної культури майбутніх офіцерів, формування в процесі військового стажування умінь актуалізувати і застосовувати в практичній діяльності усього накопиченого обсягу знань, умінь і навичок з етнопедагогіки, коригування, доповнення, узагальнення і систематизація теоретичної, практичної і методичної підготовки курсантів склали зміст заключного етапу формуючого експерименту.

У процесі дослідження встановлено, що розвиток етнопедагогічної культури курсантів залежить від наступних умов: рівня професійно-практичного спрямування викладання військової педагогіки та психології з використанням ідей і досвіду народної педагогіки у навчанні і вихованні; застосування прогресивних методів навчання, зокрема, застосування в практиці роботи офіцера знань з етнопедагогіки; індивідуалізації навчання, враховуючи знання та досвід народної педагогіки; навичок самостійної роботи та самоосвіти.

Основними шляхами розвитку етнопедагогічної культури є посилення етнокультурної спрямованості викладання дисциплін гуманітарного циклу; розробка нових технологій навчання, зорієнтованих на розвиток етнопедагогічної культури курсантів; створення спеціального курсу з метою викладу методологічних, психолого-педагогічних і методичних знань та орієнтації інтересів курсантів на культурологічну проблематику та етнопедагогіку.

У третьому розділі “Дослідно-експериментальна перевірка результативності впливу педагогічних умов на розвиток етнопедагогічної культури офіцерів” викладено програму експериментальної роботи, визначені вихідні положення діагностичного та формуючого експерименту, їх суть, зміст, методи проведення, дається опис діагностичних методик та їх результатів. Розвиток етнопедагогічної культури  процес складний і багатогранний, який залежить від багатьох умов і чинників. У зв'язку з цим формуючий експеримент мав у дослідженні цілісний характер і складався з ряду етапів: припущення, постановки проблеми, формування задуму, планування і організації діяльності, вибору оптимального способу і раціональних шляхів реалізації задуму, а також контролю і оцінки результатів.

Для визначення рівня сформованості компонентів етнопедагогічної культури у майбутніх офіцерів в кінці військового стажування був проведений замір результатів змін в ЕПК курсантів–стажерів двох навчальних застав (контрольної та експериментальної групи). Проведено їх опитування за допомогою спеціально розробленої нами анкети. Вона дозволила виокремити 5 рівнів сформованості етнопедагогічної культури курсантів, які оцінювались у балах:

· 1 рівень (високий ступінь) – 5 балів;

· 2 рівень (середній ступінь) – 4 бала;

· 3 рівень (достатній ступінь) – 3 бала;

· 4 рівень (низький ступінь) – 2 бала;

· 5 рівень (мінімальний ступінь) – 1 бал.

У результаті тестування кожний курсант міг отримати до 45 балів; при цьому виявлялось можливим відповідно до отриманих балів віднести його до однієї з трьох груп з різними рівнями сформованості професійно–педагогічних умінь і навичок. Крім того, оцінка кожного компонента ЕПК дала можливість з'ясувати, які з конкретних умінь сформовані в більшій, які в меншій мірі. Курсанти обох груп оцінювалися компетентними експертами, крім того, кожний курсант проводив самооцінку розвитку зазначених компонентів. Це дозволило вивести загальний бал для кожного курсанта в трьох варіантах: за оцінками експертів–командирів, за оцінками експертів–викладачів і за самооцінкою. Загальний середній бал оцінки ознаки обчислений також в трьох варіантах. Об'єктивність оцінок, даних компетентними експертами кожному курсанту і кожній з 9 ознак, підтверджується високими коефіцієнтами кореляції за Пірсоном, які склали: для 1–х контрольних застав Rp1 0,632, Rp2 = 0,714 і для 2_х експериментальних застав Rp1 = ,618, Rp2 ,723. Довірчі оцінки коефіцієнтів кореляції підтверджені їх значущістю. Виходячи з цього, обчислювалась по кожній групі середня арифметична оцінка експертами рівня розвитку ЕПК курсанта і кожної ознаки і узагальнення даних (див. табл.2).

Таблиця 2

Загальний розподіл майбутніх офіцерів за ступенем сформованості етнопедагогічної культури

після проходження І та ІІ етапу військового стажування

Етапи ста-жування | Категорія експертів | Контрольна група | Експериментальна група

Розподіл курсантів за балами | Середня оцінка в балах | Розподіл курсантів за балами | Середня оцінка в балах

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 1 | 2 | 3 | 4 | 5

І етап | Викладач | 0,4% | 14,3% | 53,7% | 29,5% | 2,1% | 3,29 | - | 8,2% | 21,4% | 56,1% | 14,3% | 4,37

Командир | 0,9% | 8,2% | 56,1% | 30,1% | 4,7% | 3,62 | - | 7,2% | 20,1% | 50,3% | 22,4% | 4,88

Самооцінка курсантів після військового стажування | - | 2,3% | 32,1% | 50,1% | 15,5% | 4,02– | 8,3% | 29,7% | 41,4% | 20,6% | 3,98

ІІ етап | Викладач | 0,8% | 8,1% | 56,3% | 30,1% | 4,7% | 3,67 | - | 7,6% | 23,3% | 52,4% | 16,7% | 4,21

Командир | 0,3% | 11% | 48,7% | 31,4% | 8,6% | 3,81 | - | 7,4% | 18,9% | 44,1% | 29,6% | 4,65

Самооцінка курсантів після військового стажування | - | 0,8% | 36,8% | 52,3% | 10,1% | 4,12 | 0,7% | 9,4% | 16, 3% | 55,4% | 18,2% | 4,37

Для виявлення особливостей розвитку ЕПК курсантів і для визначення ефективності впливу запропонованих педагогічних засобів, умов на розвиток ЕПК майбутнього офіцера проводився формуючий експеримент, використані методи математичної статистики. Його результати представлені в табл. 3.

Таблиця 3

Розподіл курсантів за рівнями сформованості етнопедагогічної культури

Рівні сформованості ЕПК | Курсанти контрольної групи | Курсанти експериментальної групи (%)

до експерим. | після експерим | до експерим. | після експерим.

Високий | 20,6 | 21,5 | 20,9 | 27,8

Середній | 40,4 | 42,2 | 39,8 | 48,1

Низький | 39,0 | 36,3 | 39,9 | 24,1

Проаналізуємо отримані в ході експерименту дані, наведені в табл. 2 і 3 та діаграмі (див. рис. 1).

Рис. 1. Динаміка сформованості етнопедагогічної культури майбутніх офіцерів

контрольної та експериментальної груп

Результати проведеного дослідження свідчать про те, що вдосконалення змісту психолого-педагогічних дисциплін, реалізація завдання формування етнопедагогічної культури майбутніх офіцерів шляхом введення розробленого спецкурсу, а також застосування курсантами отриманих знань у процесі військового стажування дали певні позитивні результати. Так, за результатами формуючого експерименту значно зменшилось число майбутніх офіцерів, що мають низький рівень розвитку якостей етнопедагогічної культури - з 39,3% до 24,1%, суттєво зросла доля курсантів із середнім рівнем сформованості зазначеної культури - з 39,8% до 48,1%. Відносно стабільною виявилася та група майбутніх офіцерів, якій властивий високий рівень розвитку якостей етнопедагогічної культури, який характеризується глибокими і міцними знаннями, наявністю високого творчого потенціалу, ґрунтовного досвіду, тобто таких параметрів, які вимагають тривалого і складного шляху формування, були у певній мірі закладені ще до навчання в НАПВУ. В ході формуючого експерименту виявлено, що у майбутніх офіцерів експериментальної групи суттєво зросли всі компоненти етнопедагогічної культури офіцера. Однак найбільш значні зміни спостерігаються для таких компонентів, як уміння працювати з поліетнічним колективом; педагогічна ерудиція, обізнаність, знання історії і культури свого та інших народів. Заключний діагностичний зріз засвідчив, що в порівнянні з результатами констатуючого експерименту вагомо підвищився рівень оволодіння курсантами експериментальної групи знань з психологічних особливостей вихованців, їх індивідуально-особистісних, етнокультурних якостей. Достатньо значимо змінився у них рівень сформованості умінь використовувати аксіологічний потенціал народної педагогіки загалом, етнокультурних традицій виховання, зокрема.

ВИСНОВКИ

1.

2.

3.

4.

5.

6.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Гомонюк О.М. Гуманітарна підготовка майбутніх офіцерів як основа розвитку їх етнопедагогічної культури //Наукові записки Харківського військового університету Міноборони України: Збірник наукових праць № 7. – Харків, 2000. - С.151-154.

2. Гомонюк О.М. Модель етнопедагогічної культури майбутніх офіцерів //Науковий вісник Чернівецького університету. Педагогіка та психологія: Збірник наукових праць. Випуск 78. – Чернівці: “Рута”, 2000. – С.102_.

3. Гомонюк О.М. Значення етнопедагогічної культури майбутнього офіцера у запобіганні конфліктів //Збірник наукових праць НАПВУ № . – Хмельницький, 2000. –С.174-178.

4. Гомонюк О.М. Етнопедагогічна культура офіцера в системі сучасної військової освіти //Збірник наукових праць НАПВУ № 14. – Хмельницький, 2000. –С.166-172.

5. Гомонюк О.М. Вплив національної системи виховання на розвиток етнопедагогічної культури майбутніх офіцерів //Збірник наукових праць Кам`янець-Подільського державного педагогічного університету, серія соціально-педагогічна. Випуск .  Кам’янець-Подільський, 2000.-С.243-246.

6.

АНОТАЦІЇ

Гомонюк О.М.: Розвиток етнопедагогічної культури майбутніх офіцерів у навчально–виховному процесі. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 20.02.02. - Військова педагогіка та психологія. – Національна академія Прикордонних військ України ім. Богдана Хмельницького, Хмельницький, 2001.

Дисертацію присвячено дослідженню питань розвитку етнопедагогічної культури майбутніх військових фахівців у навчально-виховному процесі. Визначені та проаналізовані сутність, зміст та структура етнопедагогічної культури офіцера. Обґрунтовано основні шляхи та умови розвитку етнопедагогічної культури майбутніх офіцерів. Розроблені та апробовані засоби розвитку етнопедагогічної культури курсантів НАПВУ. Матеріали дослідження дають теоретико-педагогічні підстави для подальшого удосконалення рівня професіоналізму та національно-громадянської ідентифікації випускників вищих військових навчальних закладів.

Ключові слова: етнічна культура, виховний ідеал, етнокультурні традиції виховання, етнопедагогічна культура, самовизначення в культурі, національні традиції.

Gomonyuck L: Future officers’ ethno-pedagogical culture development in teaching process. The thisis is for obtaining the scientific degree of the Candidate of Pedagogical Sciences in speciality – 20.02.02. – Military Pedagogic and Psychology. The National Academy of the Border Guard Troops of Ukraine named after B.

The thisis is devoted to the problems of future military specialists’ ethno-pedagogical culture development in teaching process. The essence, content and structure of officers’ ethno-pedagogical culture have been determined and analyzed. The main ways and conditions of future officers’ ethno-pedagogical culture have been substantiated. The means of the Border Guard cadets’ ethno-pedagogical culture development have been determined. The research work is for further professional level improvement and national–identification of higher military educational establishment graduates.

Key words: ethnic culture, upbringing ideal, ethno-cultural upbringing tradition, ethno-pedagogical culture, self-determination, and national traditions.

Гомонюк Е.М.: Развитие этнопедагогической культуры будущих офицеров в учебно–воспитательном процессе. Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 20.02.02. – Военная педагогика и психология. – Национальная академия Пограничных войск Украины им. Богдана Хмельницкого, Хмельницкий, 2001.

Требования, которые ставятся перед специалистом любой сферы деятельности, обязательно связаны с уровнем его культуры. Она является необходимым условием эффективности различных видов труда, особенно педагогического. Вот почему формирование и развитие культуры офицера составляют приоритетное направление в теории и практике военного образования. Выделение этнопедагогической культуры как особого феномена обусловлено спецификой педагогической деятельности и требованиями, которые выдвигаются к личности офицера Пограничных войск Украины в современных условиях.

Недостаточная разработанность данной проблемы, поиск путей и средств, стимулирующих развитие этнопедагогической культуры будущих военных специалистов и определяющих формирование их профессиональной деятельности, явились причиной выбора задач исследования.

Тема диссертационного исследования: “Развитие этнопедагогической культуры будущих офицеров в учебно–воспитательном процессе”.

Цель исследования: теоретико-экспериментальный анализ развития этнопедагогической культуры курсантов НАПВУ и выявление педагогических условий ее формирования.

Задачи исследования:

1.

2.

3.

4.

Объект исследования – процесс развития этнопедагогической культуры будущих офицеров.

Предмет исследования – педагогические условия развития этнопедагогической культуры будущих офицеров в учебно–воспитательном процессе.

Для решения поставленных задач был использован комплекс дополняющих один другого методов исследования: анализ научной литературы и учебно-методической документации, изучение и обобщение педагогического опыта; диагностические методы (анкетирование, беседы, интервью, самооценка); обсервационные методы (прямые и косвенные наблюдения, самонаблюдения); практический метод (метод экспертных оценок); эксперимент (констатирующий, формирующий); метод статистической обработки полученных результатов.

Опытно-экспериментальная работа осуществлялась на базе Национальной Академии Пограничных войск Украины им. Б. Хмельницкого, в которой принимали участие курсанты I–IV курсов разных факультетов.

В ходе исследования изучалась и анализировалась отечественная и зарубежная, социально-педагогическая и психологическая литература по проблеме, обобщался педагогический опыт по развитию этнопедагогической культуры будущих офицеров; анализировались учебные планы и программы высших военно-учебных заведений (ВВУЗ) с целью выявления их профессиональных возможностей в решении данной проблемы. Разрабатывались методики опытно-экспериментальной работы, в ходе которых составлялись программы наблюдений, создавались вопросы анкет, планы бесед, интервью с будущими офицерами, преподавателями ввузов, родителями, проводился анализ творческих работ будущих офицеров, методика решения педагогических задач и ситуаций, проводился анализ опытно-экспериментальной работы, обобщались ее результаты, делались выводы и давались методические рекомендации.

Материалы исследования дают теоретико-педагогические основания для дальнейшего усовершенствования уровня профессионализма выпускников высших военных учебных заведений.

Ключевые слова: этническая культура, воспитательный идеал, этнокультурные традиции воспитания, этнопедагогическая культура, самоопределение в культуре, национальные традиции.