Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Гончарук Валерій Петрович

УДК 324 (477)

Особливості трансформації виборчої системи сучасної України

23.00.02 – політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

Науковий керівник - кандидат філософських наук, доцент

Постригань Григорій Федорович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри політичних наук

Офіційні опоненти

доктор політичних наук, професор

Пойченко Анатолій Михайлович,

Українська Академія державного управління при Президентові України,

професор кафедри політології

кандидат історичних наук, професор

Білоус Василь Стефанович,

Київський національний економічний університет МОН України,

професор кафедри політології та соціології

Провідна установа:

Інститут держави і права ім. В.М.Корецького, відділ історико-політологічних

досліджень держави і права України, НАН України, м.Київ

Захист відбудеться “ 21 ” січня 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої

ради К.26.001.41 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

за адресою: 01033, Київ, вул. Володимирська, 60, ауд.330.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

за адресою: 01033, Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “20” грудня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Салтовський О.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Одним із головних елементів здійснення і відтворення демократичного суспільства є принцип виборності влади. Безперечно, що не весь владний прошарок, а лише його частина підлягають під процедуру прямих всезагальних виборів, але будь-яке демократичне суспільство передбачає механізми впливу звичайних громадян на прийняття політичних рішень та на визначення основних пріоритетів державного розвитку.

Проблема вироблення прозорого виборчого механізму існує не лише в країнах перехідного типу – це проблема є актуальною і для більшості сучасних демократій. Україна ж лише намагається запровадити демократичні норми і цінності і тому для нас завдання вироблення дієвих механізмів підтримки демократії за допомогою інституту виборів є вкрай актуальним.

Якщо для більшості країн Європи демократичні вибори є нормою, то Україна лише стає на шлях демократії і від дієвості виборчого механізму залежить не лише якість влади, а і подальша перспектива демократичного розвитку всього суспільства. В країнах перехідного типу на виборчу систему покладаються особливі функції, це і стабілізація політичної системи, рекрутування політичної еліти та збереження і підтримка демократичних цінностей та інститутів у суспільстві.

Окрім того, необхідно звернути увагу на важливе місце, яке займає виборча система у контексті всієї політичної системи. Аналіз трансформації одного із елементів політичної системи, а саме виборчого, дозволяє отримати інформацію про якісний характер усієї системи. А на прикладі України можна виявити закономірності розвитку посттоталітарного суспільства взагалі, адже проблеми становлення політичних режимів у країнах перехідного типу є ідентичними, а це і несталість демократичних традицій, слабкість демократичних інститутів, наявність суспільних антагоністичних протиріч, аморфність партійних формувань і врешті-решт непристосованість виборчих систем до нових політичних реалій.

Гострою залишається і проблема оптимізації вітчизняної виборчої моделі. Розгляд різних типів виборчих систем, аналіз позитивів і негативів виборчих моделей випробуваних в Україні та з’ясування завдань, які покладаються на виборчу систему сучасної України є вкрай необхідним для реформування вітчизняного виборчого законодавства та упередження можливих негативних наслідків трансформаційних процесів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами Дисертація виконана у межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України”. Науково-дослідна тема філософського факультету 01БФ041-1 “Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть”. У відповідній науково-дослідній темі автор брав участь у розробці проблем з тематики дисертаційного дослідження.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розкриття особливостей формування та трансформації виборчої системи сучасної України.

Враховуючи необхідність забезпечити вихід на новий рівень теоретичного осмислення і узагальнення цієї проблеми та виробити рекомендації як політичного, так і правового характеру у дисертації поставлено такі задачі:

- розглянути основні підходи до розкриття сутності поняття: “виборча система”;

- проаналізувати етапи трансформації виборчої системи сучасної України;

- визначити параметри ефективності виборчої системи України;

- спрогнозувати можливі напрями трансформації виборчої системи України.

Об’єктом дисертаційного дослідження є виборча система як механізм функціонування демократичного суспільства.

Предметом дослідження є тенденції розвитку виборчої системи сучасної України.

Методи дослідження. В ході дисертаційного дослідження було використано такі методи: описовий – для розкриття сутності виборчого процесу в сучасних демократичних країнах; системний – для аналізу особливостей вітчизняної виборчої моделі, як складової політичної системи; порівняльний – для виявлення спільного, особливого і специфічного в розвитку підсистем різних рівнів проведення виборів виборчої системи сучасної України; інституціональний – для дослідження ролі і задач інституту виборів в контексті світового досвіду формування гілок влади та задач виборчої системи в Україні; структурно-функціональний для аналізу можливих наслідків застосування різних виборчих моделей в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів. Запропонована робота є одним із перших у вітчизняній політології комплексним дослідженням політико-правових проблем трансформації виборчої системи сучасної України на всіх рівнях проведення виборів як складового елемента політичної системи.

У цьому контексті сформульовано основні наукові результати виконаної роботи, які характеризуються новизною та розкривають логіку і базову концепцію дисертації:

- дістав подальшого розвитку комплексний підхід до аналізу сутності виборчих систем; запропоновано виборчі системи розглядати не лише у вузькому значенні, тобто як спосіб переведення голосів виборців у депутатські мандати, а й у широкому сенсі - як сукупність підсистем усіх рівнів проведення виборів (виборів Президента, формування парламенту країни, системи виборів органів місцевого самоврядування) та процесуально-правових норм, що регламентують виборчий процес; з’ясовано, що сутність виборчої системи визначається характером взаємозв’язків між її елементами, серед головних структурних одиниць виборчої системи визначено: спосіб розподілу мандатів, суб’єкти висування кандидатів, типи виборчих округів, умови проведення виборчої кампанії; запропоновано досліджувати виборчі системи як складову політичної системи у взаємозв’язку із іншими елементами: партійною системою, типом політичної культури, типом політичного режиму країни; доведено, що характер виборчої системи визначається її цілісністю та гомогенністю;

- вперше, за допомогою методу порівняльного аналізу, досліджено етапи трансформації виборчої системи сучасної України на різних рівнях проведення виборів; зокрема досліджуються етапи становлення механізму формування Верховної Ради України, виборів Президента України і системи виборів до місцевих рад; з’ясовано причини і обставини змін виборчих процедур, що дало змогу виокремити особливості трансформації виборчої системи сучасної України; визначено, що виборча система України характеризується: 1) відсутністю чіткої спрямованості, логічної послідовності розвитку; 2) динамічністю розвитку; 3) нерівномірністю етапів становлення; 4) неоднорідністю; 5) нецілісністю; 6) еволюцією до пропорційної системи; доведено необхідність приведення вітчизняного виборчого законодавства до міжнародних стандартів та його кодифікування;

- досліджено вплив вітчизняної виборчої моделі на характер політичного процесу в Україні, на розвиток партійної системи та становлення відповідного типу політичного режиму; з’ясовано, що мажоритарна виборча система в умовах формування політичних партій закріплює атомізовану партійну систему, тоді як введення пропорційного представництва сприяє переходу до системи поляризованого плюралізму; доведено, що пропорційна виборча система здатна забезпечити: зміцнення вітчизняних політичних партій як невід’ємного інституту громадянського суспільства, збільшення їх політичної ваги під час виборчого процесу, її впровадження сприятиме демократизації політичного режиму в Україні;

- вперше, проаналізувавши проблему ефективності вітчизняної виборчої моделі, визначено завдання, які повинна вирішити виборча система України: 1) сприяти встановленню активістської громадянської культури; 2) забезпечити політичну структуризацію суспільства; 3) стимулювати розвиток вітчизняних партій на шляху еволюції атомізованої партійної системи до системи поляризованого плюралізму; 4) сприяти партійній структуризації парламенту; 5) забезпечити формування стійкої парламентської більшості; 6) стабілізувати депутатський корпус;

- проаналізовано можливі політичні наслідки застосування різних виборчих моделей в Україні; доведено, що найоптимальнішою для України є пропорційна виборча система при застосуванні часткового або навіть і повного пропорційного представництва під час виборів не лише до Верховної Ради України, а й органів місцевого самоврядування, що сприятиме подальшому розвитку демократії в країні та становленню політичних партій.

Наукова новизна результатів дослідження викладена у заключних положеннях дисертації, в яких узагальнені основні теоретичні та науково-практичні висновки щодо проблеми трансформації виборчої системи сучасної України, можливі кроки її еволюції та шляхи вдосконалення.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційне дослідження є внеском до розробки як загальнотеоретичного аналізу сутності виборчих систем, так і практичних проблем впровадження різних виборчих моделей в сучасній Україні.

Аналіз етапів становлення виборчої системи сучасної України дозволяє передбачити наступні кроки еволюції та надати практичні рекомендації до вдосконалення різних елементів виборчої системи.

Здійснений в дисертації аналіз проблеми ефективності виборчої системи сучасної України дає можливість на законодавчому рівні врахувати дане дослідження при розробці й прийнятті виборчих законів, що регулюють вибори до парламенту України, до місцевих рад та вибори Президента України.

Сформульовані в дисертації основні теоретичні положення і висновки можуть доповнити зміст навчальних курсів з політології, соціології та спеціальних курсів “Електоральна політологія” та “Політичні вибори” у вищих навчальних закладах України.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації доводилися і обговорювалися на щорічних наукових конференціях “Дні науки” викладачів, докторантів, аспірантів і студентів філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, методологічному семінарі викладачів та аспірантів кафедри політичних наук філософського факультету у 1999-2000 роках, науково-теоретичних семінарах аспірантів філософського факультету у 2000-2001 роках, Науково-практичній конференції “Нові політичні реалії України на рубежі тисячоліть”, що відбулась 15-16 червня 2001р. в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Результати дослідження висвітлені у роботі: “Особливості еволюції виборчої системи сучасної України” представленій на Всеукраїнському конкурсі робіт аспірантів і студентів з політичної тематики у 2001р. в м. Києві (1 місце).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження було викладено в чотирьох статтях, три з яких містяться у фахових наукових виданнях з питань політології.

Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновку та списку використаних джерел. Обсяг дисертації складає (не враховуючи списку літератури) 172 сторінки, обсяг використаних літературних джерел складає 150 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” подано загальну характеристику дисертаційної роботи: актуальність теми, предмет і об’єкт дослідження, основну мету і завдання для її досягнення, наукову новизну й практичне значення отриманих результатів та їх апробацію.

У першому розділі дисертації – “Теоретико-методологічні засади дослідження виборчих систем” – здійснюється огляд наукових робіт за темою, наводяться основні напрямки сучасних наукових досліджень окресленої проблеми, розглядаються основні підходи до розкриття сутності поняття: “виборча система”, визначається місце і роль виборів у сучасному суспільстві.

В роботі відзначено, що дослідженню різноманітних аспектів розвитку і функціонування виборчих систем було присвячено значну кількість праць. Поряд із класиками досліджень виборчих систем Е.Лейкманом та Д.Д.Ламбертом, Т.Хейром, Імперіалі, Д.С.Міллем, сьогодні з’явились новітні концепції, як західних дослідників Р.Таагапера, М.Шугарта, М.Уорелстайна, Т.Брауна, Т.Кіса, так і російських Ю.А.Вєдєнєєва, В.І.Лисенка, і вітчизняних А.Білоуса, В.Білоуса, М.Пойченка, Е.Пуфлера, Є.Радченка, С.Рябова, М.Ставнійчук, А.Ткачука та ін., які акцентують більше уваги на взаємозв’язку виборчої системи із іншими елементами політичної системи. Проте кожна виборча система, поряд із системою партійною перебуває у процесі постійного розвитку. А тому дослідження еволюції будь-якої виборчої системи викликає значний науковий інтерес, дослідження вітчизняної виборчої системи не є винятком.

При розкритті сутності сучасних виборчих систем передусім увага наголошується на необхідності відмовитися від низки міфів, що домінують, як у західній політичній науці, так і серед вітчизняних політологів. В основному міфологічна оцінка проявляється у вигляді абсолютизації певних моделей виборчих систем сучасних демократій і самої демократичної процедури формування владних прошарків. А тому в дослідженні значну увагу приділено не лише аналізу виборчих систем розвинених демократичних країн, але і країн з відверто авторитарними та тоталітарними політичними режимами. Серед найбільш поширених норм, що викликають сумніви щодо відповідності демократичним традиціям, аналізується: наявність у законодавствах виборчих цензів; практика застосування непрямих виборів; розтягування виборчого процесу; панування однопартійної або безпартійної систем чи, так званої, системи “обраних партій” тощо. Загалом відзначається, що роль виборів у державі, в першу чергу, обумовлюється рівнем політичної культури населення.

Дослідження виходить із необхідності комплексного розгляду виборчих систем і відмови від спрощеного їх аналізу. Окрім мажоритарної, пропорційної та змішаної виборчих систем, особлива увага приділяється різновидам основних типів виборчих моделей (системі альтернативного голосування, системі перебалотування, “голосу, що не передається”, голосування блоком, кумулятивного голосування, системі балів тощо).

При розгляді різних типів виборчих систем доведено, що сутність конкретної моделі визначається не стільки типом самої системи (мажоритарна, пропорційна чи змішана), скільки характером взаємозв’язків між її елементами. Вирішальне значення відіграють процесуально-правові засади виборчої системи. Саме виборче законодавство визначає кількість суб`єктів виборчого процесу, тих, хто безпосередньо здійснюватиме законодавчу владу. В дослідженні зосереджується увага на елементах, які визначають сутність системи, а саме аналізуються наслідки комбінування таких елементів, як - типи виборчих округів, відсоток виборчого бар`єру, умови реєстрації кандидатів у народні депутати, суб`єкти висування кандидатів, особливості формування виборчих фондів і т.д.

Окрім того, в роботі наголошується, що характер виборчої системи залежить від її цілісності - упорядкованості елементів та гомогенності – однорідності елементів, від того, наскільки система є збалансованою. Здійснений аналіз показує, що у більшості країн Європи інститут виборів розглядається як єдиний цілісний інститут. Вибори на різних рівнях, можуть використовувати різні принципи підрахунку голосів (мажоритарний, пропорційний), проте застосовують єдині вимоги до визначення основного суб’єкту виборчого процесу, єдині правила до формування виборчих комісій, формування виборчих фондів і т.д. Доведено, на прикладі зарубіжного досвіду, необхідність регламентувати всі виборчі процедури за допомогою кодифікованого законодавства.

Як підсумок проведеного в цьому розділі дисертації аналізу окресленої проблеми, в роботі наголошується на необхідності розгляду виборчих систем не лише у вузькому сенсі, тобто як принципу переведення голосів виборців у депутатські мандати, а й у широкому розумінні, при якому слід враховувати і окремо розглядати підсистеми всіх рівнів проведення виборів та аналізувати виборчу систему як елемент системи політичної. Тобто виборчу систему необхідно розглядати як систему виборів, систему виборчих процедур і взаємовідносин. Запропоновано визначати виборчі системи як сукупність суспільних взаємовідносин, які обумовлюють формування виборних органів держави.

Таким чином, у першому розділі автором здійснено детальний аналіз теоретико-методологічних засад дослідження виборчих систем, розглянуто основні підходи до тлумачення сутності поняття “виборча система” та з’ясовано роль виборів у сучасних демократичних суспільствах.

У другому розділі дисертації – “Становлення та функціонування виборчої системи сучасної України” – виокремлено та проаналізовано етапи трансформації виборчої системи сучасної України, виявлено вплив вітчизняної виборчої моделі на розвиток партійної системи та становлення демократичного політичного режиму.

В роботі пропонується на противагу історичному та юридичному підходам застосовувати політологічний аналіз при дослідженні трансформації виборчої системи сучасної України. Запропонований політологічний аналіз акцентує увагу як на якісних змінах, що відбувалися у вітчизняному виборчому законодавстві, так і на політичних наслідках застосування певних різновидів виборчих моделей. Виборчу модель необхідно розглядати в комплексі із іншими складовими політичної системи, аналізувати характер взаємозв’язків між окремими її елементами, розглядати виборчу систему на всіх рівнях проведення виборів, від найнижчого - формування органів місцевого самоврядування, до найвищого - особливостей виборів Президента та формування парламенту країни.

Проаналізувавши зміни у вітчизняному виборчому законодавстві та особливості розвитку парламентаризму в Україні виділено три етапи становлення виборчої системи сучасної України: 1) етап функціонування мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості в умовах однопартійності, в умовах тоталітарної політичної системи (етап тривав протягом існування СРСР і закінчується в березні 1990 р.); 2) етап функціонування мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості в умовах атомізованої партійної системи, а саме системи крайнього плюралізму (березень 1990 р. - вересень 1997р.); 3) етап запровадження змішаної виборчої системи (етап розпочинається у вересні 1997р. - він повинен сприяти еволюції партійної системи від атомізованої до системи поляризованого плюралізму).

Аналіз етапу функціонування мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості в Україні в умовах однопартійності та тоталітарної політичної системи показав, що за даного комбінування виборча система сприяє не зміні або ж оновленню політичної влади, а закріпленню й цементуванню існуючої політичної системи. Але варто зазначити, що саме мажоритарна виборча система абсолютної більшості із встановленням обов`язкової понад 50% явки виборців є найбільш сприятливою для функціонування і підтримання однопартійної тоталітарної системи. Однак трансформація політичної системи викликає необхідність змін у виборчому законодавстві, що й відбулося в Україні.

Аналіз другого етапу трансформації виборчої системи показав, що мажоритарна виборча система абсолютної більшості в умовах атомізованої партійної системи крайнього плюралізму є вкрай неефективною. Головним недоліком її є гальмування розвитку політичних партій. Дана система сприяє проходженню до парламенту безпартійних кандидатів із ідеологічно нечіткими поглядами, тих, які користуються підтримкою місцевої влади, мають значні фінансові можливості або є керівниками великих підприємств. Аморфний депутатський корпус не сприяє політично-партійній структуризації парламенту, структурування парламенту відбувається за кланово-олігархічною, територіальною або ж галузевою ознакою. Мажоритарна виборча система в умовах суспільства перехідного типу сприяє послабленню парламенту, що дає можливість повного або часткового його контролю структурами виконавчої гілки влади.

Застосування моделі змішаної виборчої системи стало позитивним кроком для розвитку України. На відміну від мажоритарної виборчої системи в умовах атомізованої партійної системи, введення виборів частини депутатів за партійними списками сприяло зміцненню політичних партій, структуризації парламенту і суспільства. Законодавче забезпечення збільшення ролі у виборчому процесі політичних партій дозволяє еволюціонувати атомізованій партійній системі крайнього плюралізму до системи поляризованого плюралізму. Доведено, що в протилежному випадку існує перспектива консервування атомізованої партійної системи крайнього плюралізму, або ж еволюція її в бік системи авторитарної псевдопартійності. Поряд з тим, вітчизняна модель змішаної виборчої системи призвела до вибіркової “прив`язки” депутатів до виборчих округів, окрім того, Закон 1997 р. припускав ситуацію, за якої, особи, що могли зайняти останні місця в мажоритарних округах, отримували мандат за партійними списками.

У дисертації при аналізі механізму виборів Президента України доведено, що використання мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості у президентських виборах є найбільш розповсюдженою моделлю. Дана виборча система передбачає обрання кандидата абсолютною більшістю голосів виборців, тобто за формулою 50%+1 голос, що для підтвердження легітимності президента країни є дуже важливим. А тому можна спрогнозувати, що дана виборча система навряд чи зазнає суттєвих змін в майбутньому.

У роботі при аналізі трансформації системи виборів до місцевих Рад виокремлено три етапи: 1) мажоритарна виборча система абсолютної більшості. (1990-1994 рр.); 2) унономінальна мажоритарна виборча система відносної більшості. (1994-1998 рр.); 3) унономінальна і частково поліномінальна мажоритарна виборча система відносної більшості (етап розпочинається із 1998р).

Перший етап становлення системи виборів до місцевих Рад довів, що використання на місцевому рівні мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості є неефективним навіть за тоталітарної політичної системи. В умовах перехідного суспільства, а саме у вітчизняних умовах, коли рівень зацікавленості до місцевих виборів є значно нижчим ніж до виборів Президента України чи парламенту країни, застосування другого туру є недоцільним. Оскільки у значній мірі конкуренція у другому турі буде виглядати штучною. По-перше, кандидатам до місцевих рад на відміну від кандидатів до парламенту країни важко розраховувати на розподіл власних ресурсів на два тури та організовувати пошук нових фінансових резервів на другий тур. По-друге, конкуренція на багатьох місцевих виборах, особливо районного і нижче рівня є доволі часто формальною. І по-третє, вибори до місцевих рад проходять за рівнем на порядок нижчої напруги і тому не варто їх розбивати на два тури.

Застосування мажоритарної виборчої системи відносної більшості і відмова від двотурового голосування стало позитивним кроком у розвитку вітчизняного місцевого самоврядування. За допомогою введення мажоритарної виборчої системи відносної більшості вдалося, по-перше, скоротити витрати на проведення другого туру. А, по-друге, на всіх виборах депутатів та голів місцевих Рад застосовувався єдиний принцип, що значно спрощувало розуміння і сприйняття виборцями нової виборчої системи. Недоліком вітчизняної виборчої моделі відносної більшості було збереження обов’язкової понад 50% явки виборців.

Введення в 1997 р. багатомандатних округів межі, яких співпадали із районами, пояснювалося тим, що районні і обласні ради представляють загальні інтереси територіальних громад, а тому їх представники повинні обиратися не частинами цих громад, а всіма жителями.

Отже, у другому розділі автором проаналізований процес становлення та функціонування вітчизняної виборчої моделі, виявлено чинники, що впливали на трансформацію виборчої системи та визначено характер і особливості даного процесу.

У третьому розділі дисертації – “Проблема ефективності та перспективи розвитку виборчої системи України” - розглянуто основні підходи до принципів оцінки виборчих систем, що дало змогу визначити критерії ефективності виборчої системи України та спрогнозувати можливі напрями трансформації вітчизняної виборчої моделі і запропонувати напрямки для її оптимізації.

В роботі доводиться, що вибір парламентарями певної моделі виборчої системи є завжди ситуативним і залежить від багатьох факторів. Та все ж найголовнішим чинником, який обумовлює необхідність внесення змін до виборчого законодавства є розвиток суспільних відносин, особливо, коли даний процес має глибинний характер і призводить до трансформації економічних та соціальних процесів.

Аналізуючи проблему оцінки виборчих систем, робиться висновок, що жодної досконалої схеми не існує. Мажоритарна система сприяє встановленню працездатного уряду і забезпечує зв`язок народних депутатів із своїми виборцями. А пропорційна виборча система забезпечує відповідне до симпатій виборців представництво в парламенті основних політичних сил та гарантує у парламенті місця для різноманітних меншин.

В дисертації за основу оцінки виборчих систем пропонується критерій ефективності, який розглядається в широкому значенні. За різних політичних обставин на виборчу систему можуть покладатися найрізноманітніші завдання, як то: сприяння стабілізації партійної системи і структуризації суспільства, забезпечення представництва “меншин”, обмеження впливу крайніх політичних сил і т.д. А тому ефективність виборчої системи, в першу чергу, залежить від того, наскільки виборча модель є адекватною загальному політичному розвитку країни, а також, наскільки система здатна забезпечити виконання завдань, які на неї покладаються. Адекватність виборчої системи загальному політичному розвитку передбачає відповідність виборчої моделі розвитку партійної системи, розвитку політичної культури, типу політичного режиму і т.д.

Аналізуючи трансформацію вітчизняної виборчої моделі, її також слід розглядати крізь призму розвитку політичної системи. В роботі доводиться, що головне завдання, яке покладається на систему політичних виборів в країнах перехідного типу полягає в тому, щоб забезпечити ненасильницький перехід державної влади від одних виборних представників суспільства до інших в результаті вільного, рівноправного, заснованого на дотриманні законів волевиявлення громадян.

Використовуючи даний підхід, в дослідженні робиться висновок, що для України є найбільш ефективною пропорційна виборча система, оскільки вона в найбільшій мірі здатна забезпечити демократичність і поступальність розвитку суспільства.

Таким чином, в третьому розділі дисертаційного дослідження визначаються загальні принципи оцінки виборчих систем та параметри ефективності вітчизняної виборчої моделі, робиться висновок про трансформацію виборчої системи України – до пропорційної.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється в розкритті особливостей трансформації виборчої системи сучасної України.

Розв’язання даної проблеми стало можливим завдяки вирішенню наступних завдань: розглянуто основні підходи до розуміння сутності поняття: “виборча система”; проаналізовано етапи трансформації виборчої системи сучасної України; визначено критерії ефективності виборчої системи України; зроблено прогноз стосовно можливих напрямів трансформації вітчизняної виборчої моделі.

Основні наукові результати виконаної роботи відображені у наступних положеннях:

1. У сучасному світі вибори є одним із основних показників функціонування демократичного режиму. Серед розглянутих підходів тлумачення поняття “виборча система”, а саме вузького – як принципу переведення голосів виборців у депутатські мандати, процесуально-правового – як сукупність процедур, що регламентують вибори, виборчу систему слід розглядати у широкому розумінні, тобто як сукупність підсистем усіх рівнів проведення виборів (виборів Президента, формування парламенту країни, системи виборів органів місцевого самоврядування) та процесуально-правових норм, що регламентують виборчий процес. Широке розуміння поняття “виборча система” дозволяє дослідити специфіку багаторівневості виборчого механізму, а також аналізувати зміни як в цілому системи, так і окремих її елементів. Саме характер взаємозв’язків між елементами визначає сутність виборчої системи. До таких елементів відносяться: спосіб розподілу мандатів (пропорційний, мажоритарний), суб’єкти висування кандидатів (політичні партії, громадські організації чи трудові колективи), тип виборчого округу (одномандатний чи багатомандатний), демократичність умов проведення виборчої кампанії, вимоги щодо виборчих фондів, виборчого бар’єру, явки виборців, тощо. Окрім того, виборчу систему слід розглядати, як невід’ємну складову політичної системи у взаємозв’язку із іншими елементами: партійною системою, типом політичної культури, типом політичного режиму країни. Доведено, що характер виборчої системи обумовлюється її цілісністю, тобто тим, наскільки елементи виборчої системи є впорядкованими між собою та гомогенністю, тобто тим, наскільки характер взаємозв’язків між елементами є однорідним.

2. Проаналізувавши еволюцію різних рівнів виборчої системи сучасної України вдалося виокремити етапи трансформації виборчої системи до Верховної Ради України, механізму виборів Президента України та системи виборів до місцевих рад. Трансформація виборчої системи до парламенту нараховує три етапи: 1) етап функціонування мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості в умовах однопартійності, в умовах тоталітарної політичної системи (етап тривав протягом існування СРСР і закінчується в березні 1990 р.); 2) етап функціонування мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості в умовах атомізованої партійної системи, а саме системи крайнього плюралізму (березень 1990 р. - вересень 1997р.); 3) етап запровадження змішаної виборчої системи (етап розпочинається у вересні 1997р. - він повинен сприяти еволюції партійної системи від атомізованої до системи поляризованого плюралізму). Вибори Президента України проводилися, починаючи із 1991 р. за мажоритарної системою абсолютної більшості. Очевидно, що дана система не зазнає суттєвих змін і в майбутньому. Змінитися можуть лише вимоги до кандидатів в Президенти, щодо, необхідної мінімальної кількості підписів, реєстраційної застави, розмірів виборчого фонду і т.д. Система виборів до місцевих рад, також як і до парламенту України пройшла три етапи становлення: 1) мажоритарна виборча система абсолютної більшості. (1990-1994 рр.); 2) унономінальна мажоритарна виборча система відносної більшості. (1994-1998 рр.); 3) унономінальна і частково поліномінальна мажоритарна виборча система відносної більшості (етап розпочинається із 1998р).

3. Серед особливостей трансформації виборчої системи сучасної України можна виокремити наступні положення – для виборчої система сучасної України є характерним: 1) відсутність чіткої спрямованості, логічної послідовності розвитку. У владній еліті відсутній консенсус, щодо стратегічного бачення розвитку виборчої системи. Зміни, що вносяться до виборчих законів, мають ситуативний і непослідовний характер; 2) динамічність розвитку. Практично перед кожними виборами, незалежно від їх рівня, Верховна Рада України приймає новий виборчий закон. Цей факт обумовлюється високим рівнем суб’єктивного чинника під час вибору виборчої моделі, а також об’єктивним фактором - динамічністю розвитку усієї політичної системи; 3) нерівномірність етапів становлення. Кожен рівень виборчої системи розвивається самостійно і не синхронно; 4) неоднорідність. Причиною негомогенності виборчої системи сучасної України є відсутність єдиного підходу до виборчого законодавства України. Кожен виборчий закон приймався незалежно від інших, використовуючи в своїй основі різні виборчі моделі. Окрім того, виборча система сучасної України формувалася шляхом накладання на стару радянську мажоритарну виборчу систему абсолютної більшості нових елементів; 5) нецілісність. Відсутність єдиного виборчого кодексу призводить до не узгодженості між елементами системи. У виборчому законодавстві в цілому залишається багато процесуальних прогалин. У всіх виборчих законах висуваються різні вимоги, щодо суб’єктів висування кандидатів, щодо формування виборчих комісій і навіть закладається різний час проведення виборів; 6) еволюція до пропорційної системи.

4. В дослідженні виборча система сучасної України розглядається як елемент політичної системи. Завдяки такому підходу вдалося виявити кореляцію взаємозалежності між типом виборчої системи, партійної системи та особливостями політичного режиму. Аналіз виборчої системи, особливо на рівні формування парламенту країни, показав, що мажоритарна виборча система в умовах становлення політичних партій закріплює атомізовану партійну систему і не здатна забезпечити вироблення необхідного спектру політичних партій в суспільстві. Натомість пропорційна виборча система, сприяє розвитку багатопартійності і стимулює еволюцію партійної системи до системи поляризованого плюралізму. Зміцнення вітчизняних політичних партій як невід’ємного інституту громадянського суспільства, збільшення їх політичної ваги під час виборчого процесу сприяє демократизації політичного режиму в країні. Таким чином, можливе повернення до мажоритарної виборчої системи та гальмування із впровадженням повного пропорційного представництва стримує загальний демократичний розвиток українського суспільства і сприяє росту авторитарних тенденцій у розвитку політичної системи України.

5. Сьогодні для України гострою залишається проблема оптимізації вітчизняної виборчої моделі, її розв’язання дозволить забезпечити ефективність виборчої системи, виробити дієвий механізм зміцнення демократичного вектору розвитку суспільства. Критично проаналізувавши, підходи до принципів оцінки виборчих систем запропоновані Т.Кісом, Е.Лейкманом та Д.Ламбертом виокремлено показники ефективності виборчих систем: 1) наскільки система здатна сприяти бажаному розвитку партійної системи; 2) наскільки система здатна забезпечити справедливе представництво в парламенті основних соціальних груп; 3) чи здатна виборча система забезпечити політичну відповідальність парламенту перед виборцями; 4) наскільки виборча система відповідає рівню політичної культури суспільства; 5) наскільки виборча система є стабільною; 6) чи сприяє виборча система утворенню в парламенті стійкої поміркованої парламентської більшості. Таким чином, використовуючи західний досвід, і враховуючи особливості вітчизняної політичної системи можна визначити ті завдання, які повинна вирішити виборча система України: 1) сприяти встановленню активістської громадянської культури; 2) забезпечити політичну структуризацію суспільства; 3) стимулювати розвиток вітчизняних партій на шляху еволюції атомізованої партійної системи до системи поляризованого плюралізму; 4) сприяти партійній структуризації парламенту; 5) забезпечити формування стійкої парламентської більшості; 6) стабілізувати депутатський корпус;

6. Виходячи із критерію ефективності, з’ясовано, що найоптимальнішою виборчою моделлю для України на сучасному етапі є система пропорційного представництва, яка в умовах перехідної політичної системи: 1) здатна забезпечити більш адекватне відображення в парламенті уподобань населення; 2) за умов гострого політичного протистояння, максимально забезпечує представництво різних політичних сил, а не лише найпотужніших; 3) сприяє зміцненню ролі партій в політичному процесі, практично робить політичну партію головним суб’єктом формування владних прошарків; 4) за умов трансформаційних процесів, гнучко реагує на появу нових політичних сил, що здатні запропонувати нові альтернативні шляхи вирішення суспільних проблем; 5) здатна зменшити напругу, протистояння під час виборчих кампаній, оскільки в значній мірі деперсоніфікує виборчий процес та гарантує представництво в парламенті основних політичних сил; 6) максимально убезпечує виборчий процес від фальсифікацій, оскільки апріорі створює конкурентне середовище серед владної еліти. Аналізуючи етапи трансформації виборчої системи сучасної України на різних рівнях проведення виборів можна дійти до висновку, що вітчизняна модель еволюціонує саме до пропорційної системи.

7. Результати дослідження можуть стати підґрунтям при розробці комплексно-цільової національної програми реформування виборчої, політичної і правової системи, а також при розробці національного кодифікаційного акту, що регламентуватиме процедуру проведення всіх видів виборів і референдумів, а саме Виборчого кодексу. Матеріали дослідження можуть бути також використані в науково-дослідницькій та викладацькій роботі, при розробці, в межах електоральної політології, спеціальних політологічних курсів.

Список опублікованих праць здобувача за темою дисертації

Виборча система як механізм сучасної демократії // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2000, - Вип. 32. С.56-61

Політологічний аналіз еволюції виборчої системи сучасної України // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2000, - Вип. 34. С.63 - 68;

Проблема ефективності виборчої системи сучасної України // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2001, - Вип. 37. С.16-20

Плюси і мінуси основних законопроектів “Про вибори народних депутатів України” // Підтекст. - 1997, - № 9. С.12-20;

АНОТАЦІЯ

Гончарук В.П. Особливості трансформації виборчої системи сучасної України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук із спеціальності 23.00.02 – політичні інститути та процеси. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2001.

Дисертація присвячена дослідженню причин та особливостей трансформації виборчої системи України. У роботі розглянуті основні підходи до розкриття сутності поняття: “виборча система”, проаналізовані етапи трансформації виборчої системи сучасної України на різних рівнях проведення виборів, визначені та проаналізовані критерії ефективності виборчих систем взагалі та вітчизняної моделі зокрема, розглянуті можливі напрями трансформації виборчої моделі України.

Доводиться необхідність уніфікації та кодифікації виборчого законодавства, а також введення системи повного пропорційного представництва при формуванні Верховної Ради України та місцевих рад.

Ключові слова: виборча система, політична система, політичний режим, вибори, електорат, виборчий процес, політична партія, мажоритарна виборча система, пропорційна виборча система.

ANNOTATION

Honcharuk V.P. Peculiarities of Transformation of the Modern Ukrainian Electoral System. – Handwritten.

Thesis for the degree of _Candidate of Political Science_ in the specialty 23.00.02 – political institutions and processes. – Kyiv T.Shevchenko National University. – Kyiv 2001.

The reasons and peculiarities of transformation of the Ukrainian electoral system are researched in the thesis. The latter embraces major approaches in elucidation of the notion of “electoral system”, analyses stages of transformation of the Ukrainian electoral system at different levels of election process, defines and analyses criteria of effectiveness of the electoral systems in general and Ukrainian electoral system in particular, considers the possible directions of transformations of the Ukrainian electoral system.

It proves the necessity to unify and code the election legislation as well as to introduce the complete proportional representation while forming the Verkhovna Rada of Ukraine and local councils.

Key words: electoral system, political system, political regime, elections, constituency, election process, political party, majority electoral system, proportional electoral system.

АННОТАЦИЯ

Гончарук В.П. Особенности трансформации избирательной системы современной Украины. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02. – политические институты и процессы. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2001.

Диссертация посвящена исследованию трансформации избирательной системы Украины. В работе раскрыты основные подходы в интерпретации сущности понятия: “избирательная система”, проанализированы этапы трансформации избирательной системы современной Украины, определены критерии эффективности избирательных систем и рассмотрены возможные направления трансформации отечественной избирательной модели.

В диссертационной работе анализируется роль выборов и избирательного процесса в становлении демократического режима, рассматривается влияние уровня политической культуры населения на формирование институтов электоральной демократии.

В исследовании используется комплексный подход при рассмотрении избирательных систем. Исследуются мажоритарные, пропорциональные и смешанные формы избирательных моделей, а также система альтернативного голосования, система перебаллотировки, система голосования блоком и т.д. В работе анализируется влияние определенного типа взаимосвязей между элементами избирательных систем (тип избирательного округа, субъекты выдвижения кандидатов, наличие явки избирателей и избирательного барьера) на становление определенного характера избирательной системы.

При выделении и анализе этапов трансформации избирательной системы современной Украины, исследуется влияние отечественной избирательной модели на развитие партийной системы и становление демократического политического режима.

Трансформация избирательной системы анализируется на трех уровнях. (Формирование Верховной Рады Украины, выборы Президента и система выборов в местные советы). При анализе процесса становления и функционирования избирательной системы Украины, выявлены факторы, которые оказали непосредственное влияние на трансформацию избирательной системы. Определен характер и особенности данного процесса.

В диссертационной роботе рассматриваются основные подходы к принципам оценки избирательных систем, которые позволили сформулировать критерии эффективности избирательной системы Украины и спрогнозировать возможные направления трансформации отечественной избирательной модели, а также предложить рекомендации для ее оптимизации.

В выводах диссертации обобщены основные результаты исследования. Представлено обоснование необходимости комплексного рассмотрения избирательных систем как элемента политической системы, учета взаимосвязи ее с другими элементами, необходимости унификации и кодификации избирательного законодательства, а также введения системы полного пропорционального представительства при формировании Верховной Рады Украины и местных советов.

Ключевые слова: избирательная система, политическая система, политический режим, выборы, электорат, избирательный процесс, политическая партия, мажоритарная избирательная система, пропорциональная избирательная система.