НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Газін Володимир Володимирович

УДК: 947. 047. 2 (477)

ГЕТЬМАНСТВО ПАВЛА ТЕТЕРІ:

СПРОБА ПОДОЛАННЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ КРИЗИ

В УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ (1663 - 1665 рр.)

07.00.01 - історія України

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

СТЕПАНКОВ Валерій Степанович,

Кам'янець-Подільський державний педагогічний

університет, завідувач кафедри всесвітньої історії.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор,

МИЦИК Юрій Андрійович,

Національний університет "Києво-Могилянська

академія", завідувач кафедри історії;

кандидат історичних наук,

БРЕХУНЕНКО Віктор Анатолійович,

Інститут української археографії та

джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН

України, вчений секретар.

Провідна установа: Інститут українознавства ім. І.П.Крип'якевича

НАН України, відділ історії середніх віків (м.Львів).

Захист відбудеться 30 березня 2001 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 в Інституті історії України НАН України за адресою 01001, м.Київ, вул. М.Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту історії

України НАН України (01001, м.Київ, вул. М.Грушевського, 4).

Автореферат розісланий 23 лютого 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.І.Гуржій

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми. 1663 - 1665 рр. - є часом гетьманування Павла Тетері, яке характеризувалося подіями й процесами, що трагічно позначилися на розвитку Української держави. Адже відбувалося поглиблення суспільно-політичної кризи, наслідком якої став її поділ на Лівобережне й Правобережне гетьманства; вкотре проявилося прагнення Запорожжя відігравати самостійну роль у політичному житті. Відтак гостро постала проблема територіальної цілості держави: створилися сприятливі умови для ліквідації її інституцій. Козацька Україна виявилася неспроможною протистояти натиску з боку Речі Посполитої, Московії та Кримського ханства, за яким стояла могутня Порта, що посилився на тлі загострення боротьби за владу в державі та зростання соціальної напруги в суспільстві. Досліджуваний період був складовою Руїни ** Автор розглядає "Руїну" як період, хронологічні рамки якого охоплюють час з 1658 р., коли за правління І.Виговського в козацькій Україні спалахнула громадянська війна, і до 1676 р., коли було ліквідовано українські державні інституції на Правобережжі. , яка вже на початок гетьманування П.Тетері охопила практично всі сфери суспільно-політичного життя держави. За таких умов активізувалося втручання сусідніх держав у внутрішні справи козацької України. Відтак політика її об'єднання наштовхувалася на їх протидію. Внаслідок цього, питання єдності держави ставало не лише внутрішньоукраїнською проблемою, а й виступало важливим чинником у взаємовідносинах її сусідів.

Політичний курс П.Тетері, спрямований на подолання суспільно-політичної кризи та збереження цілості держави, випав з поля зору вітчизняних і зарубіжних дослідників. Така ситуація пояснюється, по-перше, обмеженою джерельною базою вивчення даної проблеми, а по-друге, "непопулярністю" самої особи П.Тетері як політика, якого бачили слухняним агентом Польщі. Назріла необхідність відмовитися від однобічності й категоричності в оцінках діяльності гетьмана. У жодному разі не можна ігнорувати значущості політичних подій і процесів, що відбувалися протягом 1663 - 1665 рр., оскільки без їх з'ясування неможливо домогтися відтворення цілісної картини суспільно-політичного розвитку Української держави періоду Руїни.

Об'єктом дослідження є розвиток суспільно-політичної кризи в Українській державі у пршій половині 60-х рр. XVII ст.

Предметом дослідження є політика уряду гетьмана П.Тетері, спрямована на стабілізацію ситуації в державі, відновлення її єдності та створення для цього найсприятливіших зовнішньополітичних умов.

Мета роботи - з'ясувати суть суспільно-політичної кризи козацької України, зміст внутрішньої і зовнішньої політики гетьманського уряду Павла Тетері, спрямованої на її подолання та збереження територіальної цілості держави. Досягнення цієї мети передбачає розв'язання таких завдань:

·

·

·

·

·

·

·

Хронологічні рамки зумовлені часом гетьманування П.Тетері (січень 1663 - червень 1665 рр.), коли відбулися важливі події в суспільно-політичному житті держави. На цей період припав трагічний її розкол на два гетьманства, загострилася політична та соціальна боротьба в суспільстві, ускладнилося геополітичне становище.

Методологічною основою роботи стали принципи історизму та наукової об'єктивності. Для їх реалізації використано проблемно-хронологічний та порівняльно-історичний методи. Це дозволило не лише простежити розвиток соціально-політичних процесів, а й виявити логічний зв'язок між ними та проаналізувати їх причини й наслідки.

Наукова новизна дисертації полягає в опрацюванні актуальної проблеми, яка на сьогодні не отримала всебічного та об'єктивного висвітлення у вітчизняній та зарубіжній історіографії. На основі широкого кола архівних та опублікованих джерел здійснено комплексне дослідження розвитку суспільно-політичної кризи держави та внутрішньої і зовнішньої політики уряду П.Тетері. Уперше проведено аналіз політичної програми гетьтмана. Зроблено спробу періодизації правління Павла Тетері, зокрема виділено час з листопада 1662 по січень 1663 р., який характеризується як його "тіньове гетьманство". Доведено спадкоємність окремих положень політичного курсу гетьмана основним напрямам внутрішньої і зовнішньої політики його попередників; розглянуто вплив соціальної боротьби на хід державотворчого процесу в козацькій Україні 1663 - 1665 рр. Уперше сформульовано теоретичне положення про розгортання громадянської війни на Правобережжі в 1664 - 1665 рр. Досліджуючи зовнішньополітичні плани сусідніх держав, зроблено висновок, що за гетьманування П.Тетері у політиці Криму домінуючим стає прагнення поширити свій протекторат на Українську державу.

До наукового обігу залучено комплекс раніше не використовуваних матеріалів, насамперед архівних документів, серед яких гетьманські універсали та інструкції послам, урядове та особисте листування тощо. По-новому трактуються окремі документальні матеріали, що раніше використовувалися дослідниками.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали, висновки й положення корегують й уточнюють наявні знання з ряду питань історії України першої половини 60-х рр. XVII ст., дозволяють уникнути повторення помилок у спеціальних студіях, підручниках тощо. Водночас, вони можуть бути використані для підготовки наукових праць, посібників, лекцій і спеціальних курсів з історії України у вузах та інших навчальних закладах.

Апробація результатів дослідження. Основні результати, положення та висновки викладені в 7-и статтях у фахових виданнях, загальним обсягом 3,1 дрк. арк. Окремі наукові проблеми доповідалися на наукових конференціях та оприлюднено у збірниках їх матеріалів. Це, зокрема, Всеукраїнський симпозіум "Поділля і Волинь у контексті історії українського національного відродження" (Кам'янець-Подільський, 1995); Четверті та П'яті Всеукраїнські історичні читання "Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку" (Черкаси, 1994, 1995 рр.); Міжнародна наукова конференція "Визвольна війна українського народу середини XVII століття" (Київ, 1998 р.); Міжнародна конференція "350-ліття Української держави Богдана Хмельницького" (Київ, 1998 р.)

Дисертацію обговорено та схвалено на спільному засіданні кафедр історії України та всесвітньої історії Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету, а також на засіданні відділу історії України середніх віків Інституту історії України НАН України.

Структура обумовлена метою та завданнями дослідження. Її обсяг становить 183 сторінки. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури (27 сторінок, 293 назви).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її новизну, практичне значення, визначено мету та завдання роботи, предмет і об'єкт дослідження, окреслено хронологічні рамки.

У першому розділі - "Історіографія питання та огляд джерел"- дається історіографічний аналіз літератури та характеристика джерел.

Стан наукової розробки теми. Першим кроком до з'ясування суті суспільно-політичної кризи Української держави 1663 - 1665 рр. став історико-політичний трактат кінця XVIII - поч. ХIХ ст. "Історія Русів". Невідомий автор, зокрема, приділив увагу подіям Ніжинської чорної ради 1663 р. і дійшов висновку, що обрання лівобережного гетьмана спричинило поглиблення кризи в державі. Характеризуючи хід Руїни, автор акцентував увагу на негативному впливі геополітичної ситуації на Україну та загостренні суперечностей між пропольською, проросійською й протурецькою "партіями" в середовищі старшини История Русов или Малой России.- М., 1846.- С. 159..

У першій половині ХІХ ст. з'явилися праці Д.Бантиша-Каменського та М.Маркевича. Характерною їх рисою було переважно негативне ставлення до П.Тетері, що призвело до "усунення" його на другий план у порівнянні з І.Брюховецьким Бантыш-Каменский Д. История Малой России.-К., 1993.- С. 241,252; Маркевич Н. История Малороссии.- М., 1842.- С. 90 - 100..

У другій половині ХІХ ст. в українській історіографії утвердився народницький напрям. Його ознакою була постановка на перше місце інтересів народу, яким, на думку істориків, мали підпорядковуватися інтереси всіх суспільних груп. Як наслідок - критична оцінка будь-яких політичних дій, що суперечили прагненням більшості українського населення, навіть за умови, коли вони йшли в руслі державних інтересів. Тож політика П.Тетері, спрямована на об'єднання та зміцнення держави, але яка суперечила демократичним ідеям рядового козацтва й селян, зазнала негативної оцінки. Зокрема, це проявилося в працях В.Антоновича. Його безумовною заслугою було те, що він вперше у вітчизняній історіографії здійснив спробу створення політичного портрета гетьмана Антонович В.Б.,Бец В.А. Исторические деятели Юго-Западной России в биографиях и портретах.- К.,1885.- С. 70-72; Антонович В. Про козацькі часи на Україні.- К., 1991.- С. 149-150.. Негативно оцінював політику П.Тетері М.Костомаров. Проте його праці стали важливим кроком у дослідженні політичного життя козацької України 1663 - 1665 рр. Він вперше визначив хронологічні рамки Руїни (1663 - 1687 рр.). Серед її причин виділяв загострення суспільних суперечностей: між козацтвом і посполитими, старшиною й рядовими козаками, запорожцями й городовим козацтвом, "політичними партіями " в середовищі самої старшини Костомаров М. Руїна. Гетьманство Івана Виговського та Юрія Хмельницького // Костомаров М.. Історичні монографії.- Тернопіль, 1891.- Т.6.- С. 4 - 5; Його ж. Руїна. Гетьманство Брюховецького // Костомаров М. Історичні монографії.- Тернопіль, 1892.- Т.7.

З кінця ХІХ ст. розпочалося формування державницької школи, коли акцент історичного дослідження став робитися на вивченні різних аспектів державного будівництва. Її риси виявилися вже в працях М.Грушевського. У своїй "Історії України-Руси" він висловив міркування щодо політичної позиції "головного промотора" підготовки Гадяцької угоди 1658 р. П.Тетері. Історик відзначив, що його головною метою було утвердження сильної й тривкої старшинсько-шляхетської держави. Проте, на його думку, козацька старшина автономістського спрямування, до якої належав і П.Тетеря, залишила без уваги потреби та інтереси народних мас і погодилася на відновлення в Україні шляхетського режиму, що й викликало "великий народний рух" Грушевський М. Історія України-Руси: В. 11 т., 12 кн.- К., 1998.- Т. 10.- С. 324..

Остаточного оформлення державницька концепція набула в працях В.Липинського. Він першим звернув увагу на важливу роль у творенні козацької держави саме дрібної української шляхти, до якої належав і П.Тетеря. У його працях спостерігається відхід від однозначно негативної оцінки гетьмана, про якого писав, що "...ця людина може не стільки погана, як хитка й дуже слабкого характеру ". Досліджуючи розвиток суспільно-політичних процесів в Україні 1657 - 1659 рр., дійшов висновку, що однією з причин Руїни стала незавершеність процесу становлення національної еліти Липинський В. Участь шляхти у великому українському повстанні під проводом гетьмана Богдана Хмельницького // Липинський В. Твори.- Філадельфія, 1991.- 1980.- Т. 2.- С. 223; Його ж. Україна на переломі 1657 - 1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII -ім столітті // Липинський В. Твори.- Філадельфія, 1991.- Т.3.-С. 230-231..

З 20-х рр ХХ ст. під ідеологічним впливом державно-партійного апарату у Наддніпрянській Україні відбувається криза державницької історіографії. Проте в працях вітчизняних істориків ще зберігалися ідеї, закладені М.Грушевським. Слід відзначити дослідження Л.Окиншевича, М.Петровського, пізніше М.Марченка, в яких автори торкнулися питань соціального підґрунтя внутрішніх суперечностей в козацькій Україні 60-х рр. XVII cт., впливу сусідніх держав на загострення суспільно-політичної кризи Окиншевич Л. Центральні установи України-Гетьманщини XVII - XVIII ст.- К., 1930.- Ч. 2.- С. 190; Петровський М. Три Поповичі // Зап. Ніж. інст. нар. освіти.- Кн. 7.- С.3, 13-14; Марченко М. Боротьба Росії і Польщі за Україну (1654 - 1664 рр.).- К., 1941.- С. 4,54-55,96. .

У працях західноукраїнських істориків продовжував розвиватися державницький напрям української історіографії. Проте в них домінував традиційно негативний погляд на діяльність П.Тетері. Так, І.Крип'якевич зазначав, що "...він не розумів потреби й значення Української держави, його бажання й змагання були зв'язані з Польщею" Крип'якевич І. Велика історія України від найдавніших часів.- К., 1993.- Т. 2.- С. 90.. Питань, пов'язаних з гетьмануванням П.Тетері, торкнувся В.Герасимчук. Зокрема, він розкрив характер стосунків гетьмана з І.Виговським, а також спробував з'ясувати його роль у смерті останнього. При цьому висловив думку, що саме причетність Тетері до загибелі Виговського зумовила його політичний крах. В.Герасимчук дійшов висновку, що метою політичної діяльності П.Тетері, як і всіх патріотів, було об'єднання козацької України, але його помилкою стало намагання досягнути цього за допомогою Польщі й Криму Герасимчук В. Смерть Івана Виговського // Ювілейний збірник на пошану академіка М.С.Грушевського.- К., 1928.- Ч.1.- С. 205 - 206..

1928 р. з'явилася дисертація Е.Юркова, яка стала першою спробою комплексного аналізу суспільно-політичних подій в козацькій Україні в 1662-1665 рр. та політики Тетері. На думку дослідника, на його гетьманування припав пік впливу Польщі на Україну, чим була продиктована необхідність проведення пропольського курсу як засобу здійснення гетьманської політики Jurkov E. Pawel Tetera, hetman Ukrainy prawobrzezeny w ll. 1662 - 1665 ( Rola polityczna). Докторська дисертація.- Львів, 1928 // Львівський обласний архів.- Ф. 26.- Оп. 4.- Спр. 678.- Арк. 6, 265..

У 50-80 рр. ХХ ст українська історична наука переживала важкі часи. Ідеологічний тиск партійно-державного апарату не давав змоги розвиватися об'єктивним поглядам на українську історію. Непохитно панувала єдина концепція історії СРСР. Така ситуація вплинула і на вивчення питань, що стосувалися гетьманування П.Тетері. Проте навіть у таких умовах з'явилися праці О.Апанович, В.Голобуцького, О.Компан, К.Стецюк. У них розглянуто питання, що стосуються військово-політичної діяльності запорозьких козаків у першій половині 60-х років XVII ст., зокрема їх боротьби з польськими й кримськими військами в 1663 - 1665 рр., розвитку українських міст та участі міщан в тогочасних подіях національно-визвольної та соціальної боротьби. Приділено увагу й соціально-політичному підґрунтю Ніжинської чорної ради та впливу зовнішнього фактора (Росії) на її результати Апанович О. Запорізька Січ у боротьбі проти турецько-татарської агресії в 50 - 70-ті роки XVII ст.- К., 1961; Голобуцький В. Запорозьке козацтво.- К., 1994; Компан О. Міста України др. пол. XVII ст.- К., 1963; Стецюк К.І. З історії соціально-політичної боротьби в Україні в 60-х роках XVII ст. (Чорна рада 1663 р.) // Наукові записки інст. іст. (АН УРСР).- К., 1957.- Т. 9.- С. 225-250. .

З початку 90-х рр. розпочався новий період у дослідженні історії України. Жвавий інтерес викликають питання українського державотворення. Першими працями, в яких було поставлено завдання комплексного дослідження періоду гетьманування П.Тетері стали статті Я.Дашкевича. Зазначаючи, що П.Тетеря як гетьман був фігурою дуже суперечливою, автор стверджував, що він був визначним політиком і зручним дипломатом, майстром подвійної гри. На його думку, за більш стабільних умов Тетеря був би видатною державотворчою особистістю Дашкевич Я. Павло Тетеря // Володарі гетьманської булави.- К.,1995.-С.254-284.. Подібний підхід до досліджуваної проблеми спостерігається в працях Н.Яковенко, яка вважжає за необхідне відкинути оцінку П.Тетері як людини "...нікчемної, жорстокої і користолюбної"Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII століття.- К.,1997.- С. 215-216; Її ж. Шляхта в козацькій революції середини XVII ст. (полемічні зауваги до схеми В'ячеслава Липинського) // Козацькі війни XVII століття в історичній свідомості польського та українського народів. Матеріали Другої Польсько-Української Наукової зустрічі (Львів, 12-13 жовтня 1995 р.).- Львів-Люблін, 1996.- С. 28-29. . На необхідності відходу від "...панівної в українській історіографії однобічно негативної оцінки ролі П.Тетері" наголосив і В.Брехуненко Брехуненко В. Документи української старшини 50-х - середини 70-х років XVII століття у бібліотеках і архівах Польщі // Записки наукового тов. ім. Т.Г.Шевченка.- Львів, 1996.- Т. 231.- С. 569-577..

Важливим кроком для дослідження суспільно-політичної історії України XVII ст., зокрема першої половини 60-х рр., стала започаткована В.Смолієм та В.Степанковим розробка нової концепції історії Національно-визвольної війни українського народу 1648 - 1676 рр. З другої половини 90-х рр. автори ввели стосовно цих подій поняття "національна революція", що засвідчувало прагнення акцентувати увагу на процесах державотворення, кардинальних змінах у соціально-економічному та політичному житті держави. На їх думку, політика наступників Б.Хмельницького, зокрема й П.Тетері, проводилася в руслі розв'язання головних завдань революції. Вони зазначають, що П.Тетеря зарекомендував себе "...прибічником державної самостійності України..., намагаючись домогтися возз'єднання козацької України, відновлення чинності умов Гадяцького договору" Смолій В.А., Степанков В.С. Українська національна революція 1648 - 1676 рр. крізь призму століть // Укр. іст. журнал.- 1998.- N 3.- С. 3-12; Їх же. Українська національна революція середини XVII ст.: проблеми, пошуки, рішення.- К., 1999.- С. 48; Їх же. У пошуках нової концепції історії визвольної війни українського народу XVII ст.- К., 1992; Степанков В. Українська національна революція XVII ст.: причини, типологія, хронологічні межі (дискусійні нотатки) // Національно-визвольна війна українського народу середини XVII століття: політика, ідеологія, військове мистецтво (збірник статей).- К., 1998.- С.26-45..

Для з'ясування поставленої в дисертації проблеми, важливими є статті Н.Герасименко, О.Гуржія, М.Крикуна, Ю.Мицика, В.Степанкова, Т.Чухліба, що стосуються діяльності впливових постатей 60-х років XVII ст., які дають можливість проаналізувати суть суспільно-політичних поглядів осіб, що мали безпосередній вплив на політику гетьманського уряду Герасименко Н. Остап Гоголь - гетьман // Київська старовина.- 1994.- N 2.- С. 78-83; Гуржій О.І. Іван Богун: деякі міфи і реальність // Укр. іст. журнал.- 1998.- N 1.- С. 99-111; Мицик Ю. Іван Виговський // Володарі гетьманської булави.- С. 191-236; Його ж. Юрій Хмельницький // Володарі гетьманської булави.- С. 237-251; Крикун М. З історії української козацької старшини XVII століття. Полковник Остап Гоголь // ЗНТШ.- Львів, 1997.- Т. 233.- С. 398-441; Степанков В. Петро Дорошенко // Володарі гетьмакнської булави.- С. 285-316; Чухліб Т. Є. Гоголь - полковник Війська Запорозького та наказний гетьман Правобережної України // Укр. іст. журнал.- 1997.- N 1.- С. 94-103. .

Проблем геополітичного становища України в 60-х рр. XVII ст. торкаються у своїх працях В.Горобець, О.Струкевич, Л.Мельник і Т.Чухліб Горобець В.М., Струкевич О.К. Українсько-російські політичні відносини другої половини XVII - XVIII ст.: тенденції, характер, етапи // Укр. іст. журнал.- 1997.- N 1.- С.22-43; Мельник Л.Г. Боротьба за українську державність (XVII ст.).- К., 1995.- С.129; Чухліб Т.В. Правобережна Україна у сфері геополітичних інтересів країн Східної та Південно-східної Європи (60-ті роки XVII - початок XVIII ст.). Дис...канд. іст. наук.- К., 1995.- С. 35..

Питання участі представників Української православної церкви у політичних подіях другої половини XVII ст., зокрема і в 1663 - 1665 рр., розглядалися в дослідженнях О.Крижанівського, С.Плохія та М.Харишина Крижанівський О.П., Плохій С.М. Історія церкви та релігійної думки в Україні: У 3-х кн.- К., 1994.- Кн. 3.- С. 89-93; Харишин М.В. Історія підпороядкування Української православної церкви Московському патріархату.- К., 1995. .

У російській історіографії окремі аспекти, що стосуються досліджуваної проблеми, знайшли відбиття у працях істориків другої половини ХІХ ст. А.Востокова, В.Ейнгорна, Д.Павліщева та С.Соловйова. Основна увага приділялася питанням зовнішньої політики російського уряду і, зокрема, його стосункам з польським і кримським керівництвом у вирішенні українського питання. Проте характерною їх ознакою була оцінка українського козацтва як анархічного, руйнівного, не здатного на державне будівництво Востоков А. Нежинская рада 1663 г. // Киевская старина.- 1888.- Т. 21.- Май.- С. 125-139; Павлищев Д. Польськая анархия при Яне Казимире и война за Украину.- СПб., 1888.- Т. 2; Соловьев С.М. История России с древнейших времен // Соловьев С.М. Сочинения : В 18-ти кн.- М., 1991.- Кн. 6.- Т. 11-12.- С. 106-107; Эйнгорн В. Очерки из истории Малороссии в XVII в. Сношение малороссийского духовенства с московским правительством в царствование Алексея Михайловича.- М. 1899.- С. 176-210. .

Серед російських представників радянської історіографії, в чиїх працях знайшли відображення проблеми історії козацької України періоду гетьманування П.Тетері, слід виділити І.Галактіонова та О.Новосельського. Їх дослідження, зокрема, стосуються перебігу подій воєнної кампанії 1663-1664 рр. на Лівобережжі, а також боротьби сусідніх держав за вплив в Україні Галактионов И.В. Из истории Русско-польського сближения в 50 - 60-х годах XVII века (Андрусовское перемирье 1667 года).- Саратов, 1960.- С.68-85; Новосельский А.А. Исследования по истории эпохи феодализма.- М., 1994.- С.74-80..

З-поміж сучасних російських дослідників варто відзначити науковий доробок Т.Яковлевої. У своїх працях вона дає визначення Руїни, яка, на її думку, ознаменувалася різким загостренням боротьби за владу, внутрішніми суперечностями та соціальною напругою, черговим спалахом громадянської війни, частою зміною гетьманів та посиленням втручання іноземних держав у внутрішні справи України. Водночас, Тетерю характеризує як переконаного полонофіла, людину, що не гребувала будь-якими засобами для досягнення мети Яковлева Т.Г. Гетьманщина в другій половині 50-х років XVII століття. Причини і початок Руїни.- К., 1998.- С. 6-7, 136. .

Серед польських істориків діяльністю гетьмана П.Тетері займався відомий дослідник другої половини ХІХ ст. Е.Руліковський. Його "Moнографія Павла Тетері", яка збереглася лише в рукописному вигляді, є першою науковою працею в польській історіографії, що присвячена висвітленню діяльності українського державного діяча Rulikowski E. Monografia Pawla Tetery // Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника НАН України. Відділ рукописів.- Ф. 5.- Спр. Оссолінських, N 7365/2..

Питання участі П.Тетері й правобережних козацьких полків у поході військ Яна Казимира на Лівобережжя торкнувся Т.Корзон у праці, присвяченій діяльності Яна Собеського Korzon T. Dola i niedola Jana Sobieskiego 1629 - 1674.- Krakow, 1898.- T. 1.- S. 193-229.. У перші десятиліття ХХ ст. з'являються праці Ф.Равіти-Гавронського. Зокрема, він відзначив активну участь П.Тетері у розробці статей Гадяцького трактату. Також звернув увагу на той факт, що його політика на посаді гетьмана була спрямована на те, щоб домогтися від польського уряду виконання взятих зобов'язань щодо православної церкви, прав і вольностей козацтва тощо Rawita-Gawronski F. Ostatni Chmelniczenko (Zarys monograficzny) 1640 - 1679.- Poznan, 1919.- S. 91; Його ж. Proba pojednania z Rusia.- Krakow, 1907.- S. 53, 70, 77..

У сучасній польській історіографії спостерігається інтерес до окремих аспектів гетьманування П.Тетері, зокрема взаємин України, Польщі, Росії та Кримського ханства. Так, українському питанню в стосунках між Польщею та Кримом, зокрема в 1663 - 1665 рр., значну увагу приділив Л.Подгородецький Podhorodecki L. Chanat krymski i jego stosunki z Polska w XV - XVIII w.- Warszawa, 1987.- S. 200-202..

Чи не найбільший науковий доробок у вивченні польсько-українських стосунків у першій половині 60-х рр. становлять досідження З.Вуйціка. Торкаючись питання політики П.Тетері, автор висловив міркування, що, будучи щирим прихильником Речі Посполитої, людиною надзвичайно самолюбивою, гетьман урешті став небезпечним для Польщі Wojcik Z. The early period of P.Teterja`s Hetmancy in the Rirht-Bank Ukraine (1661-1663) // Harward Ukrainian Studies.- 1979-1980.- Vol. 3-4.- P. 958-969; Його ж. Miedzu traktatem andruszowskim a wojna turecka stosunki polsko - rosyjskie 1667 - 1672.- Warszawa, 1968.- 248-249; Його ж. Jan Sobieski 1629 - 1696.- Warszawa, 1983.- S. 84-89; Його ж. Traktat andruszowski i jego geneza.- Warszawa, 1959.- S. 120-143, 215..

Cлід виділити також праці В.Маєвського, які присвячені дослідженню воєнно-політичних подій у козацькій Україні наприкінці 1663 -1664 рр., а також розвитку національно-визвольної та соціальної боротьби на Правобережжі під час повстання у 1664 - 1665 рр. Зокрема, вчений звернув увагу на прагнення кримського хана домогтися від українського керівництва розриву стосунків з Польщею й укладення договору з Кримом Majewski W. Ostatnia kampania Czarnieckiego w 1664 r. Okres wiosenni. Cz. 1 // Studia i materialy do historii wojskowosci.- Warszawa, 1969.- T. 15.- Cz. 2.- S. 61-115; Його ж. Ostatnia kampania Czarnieckiego w 1664 r. Okres wiosenni. Cz. 2 // Studia i materialy do historii wojskowosci.- Warszawa, 1970.- T. 16.- Cz. 1.- S. 95-150; Його ж. Powstanie kozackie 1664 r. (czerwiec - grudzien) // Studia i materialy do historii wojskowosci.- Warszawa, 1972.- T. 18.- Cz. 2.- S. 147-199.

.

Аналіз стану наукової розробки досліджуваної проблеми дає підстави стверджувати, що, попри безумовні здобутки (вивчено напрями польсько-російсько-кримських стосунків у вирішенні українського питання, хід військово-політичних подій в козацькій Україні у 1663 - 1665 рр., розгортання соціальної боротьби, спрямованої проти уряду П.Тетері у травні 1663 і в 1664 - 1665 рр.) нині немає спеціального дослідження, де б було здійснено комплексний аналіз питань, що стосуються розвитку суспільно-політичної кризи в Україні у 1663 - 1665 рр., формування та реалізації внутрішньополітичного курсу уряду Тетері, напрямів і цілей його зовнішньополітичної діяльності.

Джерельну базу дисертації складають як неопубліковані, так і опубліковані матеріали. Найбільш важливими для наукового дослідження є архівні. Зокрема, автор скористався матеріалами фондів Російського державного архіву давніх актів (Москва) (Ф. 79, Ф. 123, Ф. 210); Центрального державного історичного архіву України (Київ) (Колекція мікрофільмів N 7); Архіву головного актів давніх (Варшава) (Архів Замойських, N 3036; Архів коронний Варшавський. Відділ козацький. Тека 42) (Матеріалами польських архівів та бібліотек дисертант зміг скористатися завдяки люб'язній допомозі наукового керівника В.Степанкова та дослідниці Н.Савчук). Чимало інформації почерпнуто у фондах рукописних відділів бібліотек. Так, великою є колекція копій документів російських архівів, що стосуються подій в Україні, які містяться в фондах Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського (Ф.І, N 58513-58516; Ф.ІІ, NN 2240, 13710, 13712, 15401, 15402, 15408, 15410, 15412, 15415, 15416, 15417, 15425-15487, 15489-15538, 15541, 15544, 15548, 15556, 15576, 20853-20854, 21962, 22186; Ф.Х, NN 4157, 10959; Ф.204, N 46). Окремі матеріали знаходяться у Відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника (Ф. 5, N 189/ІІ, Ф. 45, N 559, Ф. 209, N 280/ІІ), Відділі рукописів Бібліотеки Музею Чарторийських (Краків) (N 402), Бібліотеці Яггелонського університету (Краків) (N 5). Основну масу матеріалів становлять відписки московських воєвод та польських урядовців, гетьманські універсали та міжурядове листування, посольські інструкції. Вони дають змогу з'ясувати пербіг політичних подій в козацькій Україні протягом 1663 - 1665 рр., напрями дипломатичних зусиль уряду, плани сусідніх держав щодо України тощо.

Серед археографічних публікацій джерел використано для написання дисертації такі збірки, як "Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России" (Т.4-7,11,15), "Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною комиссией для разбора древних актов", "Акты, относящиеся к истории Западной России"(Т.5), "Акты Московского государства" (Т.3), "Источники малороссийской истории, собранные Д.И.Бантыш-Каменским" (Ч.1), "Материалы для истории Малороссии", "Воссоединение Украины с Россией" (Т.3).

У дисертації також залучено матеріали, що містяться у збірниках "Памятники, изданные Временною комиссией для разбора древних актов". Зокрема, у 4 томі вміщено тексти листів П.Тетері до польського короля Яна Казимира та коронного канцлера М.Пражмовського, що відносяться до 1662-1665 рр. Вони дають змогу з'ясувати суспільно-політичну ситуацію в Українській державі на кінець 1662 р. - початок 1663 р., дії гетьмана під час паволоцького повстання у травні - червні 1663 р. та під час розгорання народного повстання на Правобережжі.

Ряд документів опубліковано Ю.Мициком. Окремі з них дозволяють з'ясувати суть кримсько-польських стосунків періоду гетьманування П.Тетері Мицик Ю. Кілька документів до історії України та Кримського ханства XVII - поч. XVIII ст. // Україна в минулому.- К.-Львів, 1996.- Вип. 8.- С.210-213; Його ж. З українського дипломатарія другої половини XVII століття // ЗНТШ.- Львів, 1996.- Т.233.- С.360-397. .

Однак загалом кількість документальних джерел є обмеженою. До того ж, це переважно московські та польські матеріали, яким властива тенденційність в оцінці політичних подій в Україні. Необхідно також обережно робити висновки, що ґрунтуються на змісті листів П.Тетері до польського короля та кримського хана, оскільки вони часто були засобом проведення гетьманської політики і не завжди відображали справжні його наміри.

У дисертації широко використані й наративні джерела: мемуари, хроніки й літописи. Важливу інформацію почерпнуто з щоденників та спогадів учасників досліджуваних подій. Зокрема, це мемуари француза А.Грамона, поляків Я.Пасека, М.Єміоловського, Я. Дробуша Тушинського Грамон А. Из истории московского похода Яна Казимира 1663 - 1664 гг.- Юрьев, 1929; Drobusz Tuszynski J.F. Pamietnik // Dwa pamietniki z XVII wieku.- Wroclaw-Krakow, 1954.- S. 21-108; Pamietnik Mikolaja Jemiolowskiego, towarzysza lekkej choragwi Ziemianina wojewodstwa Belskiego, obejmujacy dzieje od roku 1648 do 1679 spolczesnie porzadkiem lat opowiedziane.- Lwow, 1850; Pamietnik Jana Chryzostoma z Goslawie Paska.- Lwow-Warszawa-Krakow, 1877..

До мемуарних джерел належить праця українського православного шляхтича Й.Єрлича. Вона побудована загалом на спогадах автора і написана в середині 60-х - на початку 70-х рр. XVII ст. Ця обставина значно підвищує достовірність поміщеної там інформації. Цінним, зокрема, є опис повстання в Паволочі та обставин його придушення Latopisiec, albo kroniczka Joachima Jerlicza.- Warszawa, 1853.- T. 2.- S. 75-76..

Слід виділити також літописи та хроніки. Зокрема, це "Кройніка" Ф.Софоновича, "козацькі літописи" Самовидця, С.Величка та Г.Грабянки Софонович Феодосій. Хроніка з літописів стародавніх.- К., 1992; Літопис Самовидця.- К., 1971; Величко С. Літопис.- К., 1991.- Т.2; Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки.- К., 1992. .

Цінний матеріал для дослідження історії Польщі та України в період Руїни має хроніка правління Яна Казимира, створена В.Коховським. Попри чітку антиукраїнську позицію, вона слугує важливим джерелом, зокрема, до історії України періоду гетьманування П.Тетері, оскільки в ній поміщено ряд свідчень, документальні згадки про які не збереглися Kochowski W. Historia panowania Jana Kazimierza.- Poznan, 1840.- T. 2..

Загалом, залучена джерельна база характеризується різноманітністю й дозволяє з'ясувати суть поставленої проблеми. Попри це, слід відзначити, що наявні документи, через відсутність особистих записок гетьмана П.Тетері, записів його приватних бесід, спогадів близьких до гетьмана людей, не дають можливості повною мірою з'ясувати справжні мотиви численних політичних комбінацій, які супроводжували його гетьманування.

У другому розділі - "Формування політичної програми гетьмана П.Тетері та намагання її реалізувати в січні - червні 1663 р.", який складається із чотирьох параграфів, - розглядається поглиблення суспільно-політичної кризи в Українській державі наприкінці 1662 - на початку 1663 рр., спроба П.Тетері стабілізувати внутрішньополітичну ситуацію в січні - червні 1663 р. та забезпечити для цього оптимальні зовнішньополітичні умови.

На осінь 1662 р. загострилася суспільно-політична криза в козацькій Україні. Вона характеризувалася подальшим розгортанням громадянської війни, яка тривала з 1658 р., поглибленням розколу всередині держави, внаслідок невизнання влади гетьмана Ю.Хмельницького лівобережними полками, що вдалися до обрання свого гетьмана. У Правобережній Україні відбувалося послаблення гетьманської влади, що стало наслідком невдалих спроб привести до покори Лівобережжя та неспроможності протистояти свавільним діям поляків і татар щодо українського населення. Спостерігалося загострення суперечностей між різними прошарками українського суспільства - козацтвом і посполитими, запорожцями і городовим козацтвом, окремими угрупованнями в середовищі козацької старшини. Внутрішньополітичні суперечності поглиблювалися через втручання Польщі, Росії та Кримського ханства, за яким стояла могутня Порта, у внутрішні справи козацької України, яке активізувалося на початок 60-х рр. XVII cт.

Ситуація, що склалася на кінець 1662 - початок 1663 рр. в Україні та довкола неї, стала визначальною для політичного курсу П.Тетері, офіційно обраного гетьманом у січні 1663 р. Тетеря, представник "клану Хмельницького", брав активну участь у діяльності уряду за часів Б.Хмельницького і його наступників - І.Виговського і Ю.Хмельницького. Під час правління останнього з жовтня 1662 р. П.Тетеря, скориставшись широкими повноваженнями, які надавалися йому як королівському представникові, а також втратою Хмельницьким контролю над ситуацією в державі, фактично виконував обов'язки гетьмана. Про це свідчить зміст його листів до польських урядовців і те, що саме з цього часу здійснювалася апробація політичної лінії, яка стала домінувати в діяльності українського уряду вже з січня 1663 р. Це дало можливість характеризувати час з жовтня 1662 по січень 1663 р. як період його "тіньового гетьманування". Тетеря був політиком, що здобув славу досвідченого дипломата, здатного шляхом компромісів та складних політичних комбінацій домагатися мети. Його особисті якості, підтримка в середовищі правобережної старшини, а також зв'язки в урядових колах Польщі й стали визначальними для напрямів політики гетьмана. З перших днів правління він намагався, по-перше, домігшись суттєвих поступок з боку Речі Посполитої, стабілізувати ситуацію на Правобережжі; по-друге, відновити єдність козацької України шляхом переговорів з представниками лівобережної старшини; по-третє, маневруючи між Польщею і Кримом, звести до мінімуму залежність від них українського уряду. Намагання захистити інтереси православної церкви та козацтва і завдяки відродженню сильної одноосібної гетьманської влади об'єднати державу свідчили про спадкоємність політичної програми П.Тетері курсу Б.Хмельницького.

Проте на травень 1663 р. стала очевидною неспроможність П.Тетері повною мірою реалізувати свою програму. Так, простаршинська соціальна політика викликала протидію з боку більшості рядового козацтва й селян. Його намагання стабілізувати ситуацію, спираючись на підтримку Польщі, яка активно сприяла відновленню шляхетського земвлеволодіння в Україні, наражалося навіть на невдоволення патріотично налаштованої частини старшини. Невдалими були спроби П.Тетері порозумітися з лідером лівобережного козацтва - Я.Сомком. Нарешті, спалахи соціальної боротьби (Паволоцьке повстання у травні-червні 1663 р. та події Ніжинської чорної ради у червні 1663 р.) остаточно зруйнували плани П.Тетері на мирне об'єднання держави. Ніжинські події призвели до її розколу на два гетьманства, й на Лівобережжі значно посилилися позиції Росії. Ці обставини штовхали Тетерю до подальшого зближення з Польщею, військову силу якої він сподівався використати у своїх планах.

У третьому розділі - "Боротьба П.Тетері за об'єднання козацької України в умовах відновлення російсько-польської війни (червень 1663 - березень 1664 р.)", який складається з двох параграфів, - досліджується спроба гетьманського уряду П.Тетері поширити свою владу на Лівобережну Україну й ліквідувати розкол держави за допомогою польсько-татарських військ.

Переконання, що дипломатичні зусилля, яким П.Тетеря віддавав перевагу на початку гетьманування, з огляду на зміну політичної ситуації на Лівобережжі вже не можуть забезпечити реалізацію його планів, а також небезпека вторгнення в Правобережну Україну московських військ і полків лівобережного гетьмана Івана Брюховецького, змусило гетьмана звернутися за допомогою до Польщі та Криму.

Заклики П.Тетері здійснити широкомасштабний військовий похід були позитивно сприйняті у Варшаві та Бахчисараї. Кожна зі сторін виношувала свої плани: король, коли буде вигідноий мир з Росією, сподівався зміцнити своє становище й розв'язати внутрішньопольські суперечності, кримський хан - нав'язати гетьману свій протекторат, а при нагоді - поширити владу на Казань і Астрахань.

Похід, що розпочався у серпні 1663 р., спочатку проходив успішно значною мірою завдяки діям полків П.Тетері, що очолювали популярні полководці І.Богун, Г.Гуляницький, Г.Лісницький та ін. Союзним військам, які очолив король Ян Казимир, вдалося зайняти значну частину Лівобережжя. Жителі міст, невдоволені постоєм московських військ, добровільно відчиняли брами. Проте свавільна й жорстока поведінка поляків і татар, яка набула форм справжнього геноциду щодо українського народу, спричинила відчайдушний опір населення Лівобережжя, який проявився вже на кінець осені 1663 р. Антипольські настрої почали охоплювати правобережні козацькі полки. Намагання П.Тетері попри все реалізувати свої плани, дотримуючись союзу з Польщею, фактично зробило його