УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ГАЛАС ЯРОСЛАВ ВАСИЛЬОВИЧ

УДК 811.161.2'374

ІЗ ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛЕКСИКОГРАФІЇ НА ЗАКАРПАТТІ

(XIX — 1-ша пол. XX ст.)

10.02.01 — українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

УЖГОРОД — 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Ужгородського національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник — доктор філологічних наук, професор

Сюсько Михайло Іванович,

Ужгородський національний університет,

завідувач кафедри української мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент,

професор кафедри історії і культури

української мови Герман Костянтин

Федорович,

Чернівецький національний університет

ім. Ю.Федьковича

кандидат філологічних наук, доцент,

доцент кафедри української мови

Авдєєва Світлана Леонідівна,

Кіровоградський педагогічний

університет ім. В.Винниченка.

Провідна установа — Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, м.Львів.

Захист відбудеться 29 червня 2001 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К.61.051.06 при Ужгородському національному університеті (м. Ужгород, вул. Університетська, 14).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Ужгородського національного університету (м. Ужгород, вул. Капітульна, 10).

Автореферат розісланий 29 травня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доцент Ю.В. Юсип-Якимович

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Незважаючи на тривалу відірваність Закарпаття від решти українських земель, культура й наука краю (у тому числі мовознавство) не розвивалися відособлено. Протягом XIX — 1-ї пол. XX ст. закарпатськими авторами було видано понад десять словників, більшість із яких містить українську частину. У всіх працях наявний цінний матеріал для вивчення різноманітних лінгвістичних дисциплін, проте вітчизняні вчені залишили їх практично поза увагою. Деякі аналізовані в дисертації словники (зокрема “Русько-мадярський словарь” Л.Чопея та “Русско-мадьярскій словарь” О.Митрака) лише частково опрацьовувалися українськими та зарубіжними дослідниками. Їхня увага зосереджувалася здебільшого на лексиці чи правописі. Жоден дослідник докладно не описав історію укладання, принципи побудови чи хоча більш-менш точно визначив обсяг аналізованих словників (за винятком “Русько-мадярського словаря Л.Чопея), навпаки, в окремих працях зустрічаються суттєві неточності. Ряд питань, пов'язаних із темою нашої дисертації, залишився невисвітленим, тому його можна і необхідно значно розширити.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов'язана з комплексною темою “Історія української літературної мови та мовознавства на Закарпатті в загальноукраїнському контексті”, над якою працює кафедра української мови Ужгородського національного університету.

Мета і завдання дослідження — вивчення особливостей лексикографічного процесу на Закарпатті ХІХ — 1-ї пол. ХХ ст. шляхом аналізу словників. Досягнення поставленої мети передбачає виконання ряду завдань, серед яких найголовніші:

1. Встановити джерельну базу словників та охарактеризувати їх лексику.

2. З'ясувати роль словників у процесі формування та становлення української літературної мови на Закарпатті.

3. Виявити специфічні риси словників з огляду на їх різновид та спосіб подачі матеріалу.

Об'єктом дисертації став лексикографічний процес на Закарпатті XIX — 1-ї пол. XX ст.

Предмет дослідження — опубліковані словники, що містять українську лексику.

Методи дослідження. Основний метод, використаний у дослідженні, — описовий, за допомогою якого характеризується кожна лексикографічна праця в цілому. У дисертації застосовано й зіставний метод — при порівнянні словників та встановленні їх джерельної бази.

З конкретних лінгвістичних прийомів найчастіше застосовуються прийоми структурного та семантичного аналізу, а також прийом ареальної проекції.

У дисертації в деяких місцях використані терміни “руський” (у значенні “український”), “місцеве (обласне) слово” (у значенні “закарпатоукраїнське діалектне слово”). Тут ми пішли слідом за авторами словників, які вкладали в ці терміни ті самі значення. Порівняймо у Л.Чопея: “Руський або малоруский языкъ дlлить ся на чотыри нарlчия...” (термін “український” Л.Чопей не вживає взагалі); у словнику Е.Бокшая, Ю.Ревая і М.Бращайка: “Самостфйность руського (малорусського-украинского) языка филологія вповнl доказала”.

Наукова новизна одержаних результатів — у комплексному й докладному аналізі лексикографічних праць зазначеного періоду. На відміну від попередніх дослідників, ми відслідковуємо всю “біографію” словника — починаючи від задуму його створення, процесу укладання й закінчуючи публікуванням, реакцією критики та подальшою долею. До наукового обігу вводяться лексикографічні праці, які дотепер ще не були предметом спеціального вивчення. Уперше детально аналізується лексичний склад словників, насамперед з точки зору походження слів та їх стилістичної маркованості. Значну увагу приділено діалектизмам, які характеризуються і з точки зору поширення. При розгляді кожного словника аналізуються також науковий аппарат, граматична розробка, правопис, ілюстративний матеріал.

Ще одна особливість дисертації — аналіз відразу семи словників — дає, на наш погляд, загальну картину лексикографічного процесу на Закарпатті ХІХ — 1-ї пол. ХХст., чого не дають попередні дослідження з даної теми.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що вона ліквідовує суттєву прогалину в історії мовознавства на Закарпатті. Результати дисертації можуть бути використані при написанні сукупної та більш повної історії української лексикографії.

Практичне значення дослідження. Дисертація також може бути корисною:

1. При викладанні у вузах історії української лексикографії.

2. При дослідженні міжмовних та міждіалектних контактів (наприклад, української та угорської мов).

3. При вивченні лексики, фразеології, морфології та фонетики південнокарпатських говорів.

Крім цього, дисертація містить дані про цінний матеріал, наявний у аналізованих словниках, що може стати корисним при вивченні етнографії та фольклору Закарпаття станом на кінець ХІХ — поч. ХХст.

Джерельна база дослідження. Основні джерела дисертації — аналізовані словники. Робота не вичерпує усієї кількості лексикографічних праць, що з'явилися на Закарпатті протягом ХІХ — 1-ї пол. ХХст. Аналізуються сім опублікованих словників. Окремі праці (а саме: “Словарь мадьярско-русскій” Н.А.Бескида (Пряшів, 1919), перекладна частина якого містить лише російську літературну лексику, “Мадьярско-русский юридический терминологический словарь” М.Кочіша (Мукачево, 1922), “Мадьярско-руській правничій терминологичный словарь” Е.Торонського (Ужгород, 1925—1927), “Мадьярско-русский юридический терминологический словарь” К.П.Мачика и А.Д.Емельянова (Кошице, 1928), “Orosz-magyar hasonlуsбgi szуtбr” Ч.Бейли (Берегово, 1940), “Причинки до словаря чужихъ словъ” І.Гарайди (журнал “Літературна неділя”, 15.06.1944—15.10.1944) з огляду на обмежений обсяг дисертації до нашого дослідження не включені. Проте сказане не стосується “етапних” словників Л.Чопея та О.Митрака, аналіз яких, на наш погляд, дає досить повне уявлення про лексикографію на Закарпатті кінця ХІХ — 1-ї пол. ХХст.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, що включені до дисертації, були обговорені на засіданні кафедри української мови Ужгородського національного університету (2000р.) та оприлюднені на науковому семінарі, присвяченому 150-річчю Слов'янського з'їзду в Празі (Ужгород, 1999), а також науковій нараді “Слов'янська ономастика” (Ужгород, 1999).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у десяти статтях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі “Вступу”, семи розділів, “Висновків” та “Літератури” (155 позицій). Обсяг дисертації — 168 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність, з'ясовано стан вивчення проблеми, визначено мету, завдання, методи, об'єкт та джерельну базу дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне значення та практичну цінність роботи.

Перший розділ дисертації — “Русько-мадярський словарь” Л.Чопея — складається з восьми підрозділів. Перший підрозділ присвячений біографії Ласлова Чопея (1856—1934), мовознавця, педагога та перекладача, котрий після закінчення Будапештського університету у 80-х роках ХІХ ст. працював редактором підручників для угроруських народих шкіл. Щоб мова підручників була зрозумілою для широкого загалу, Л.Чопей, редагуючи їх, уперше на Закарпатті застосував елементи фонетичного правопису. Протягом усього життя дослідник вивчав українсько-угорські зв'язки, результатом чого став “Русько-мадярський словарь”.

У другому підрозділі йдеться про історію укладання словника, його завдання та обсяг. Праця Л.Чопея була укладена завдяки конкурсу, оголошеному Угорською академією наук. До участі в конкурсі (Будапешт, 1881р.) було допущено й “Русско-мадьярскій словарь” О.Митрака, проте комісія рецензентів одноголосно визнала кращим словник Л.Чопея, який створив “не російсько-угорський, а русько-угорський” словник. Джерелами словника стали граматики Ф.Миклошича, М.Лучкая, О.Огоновського та М.Осадци, “Народные песни Галицкой и Угорской Руси" (М., 1878), "Малорусские народные предания и рассказы" (М., 1876), “Німецько-руський словарь О.Партицького” (СПб, 1876), а також записи народної мови, здійснені самим Л.Чопеєм. У передмові автор, посилаючись на вітчизняних та зарубіжних істориків і лінгвістів, переконливо доводить, що українська мова існує незалежно від російської, а закарпатці — частина українського народу. Обсяг праці Л.Чопея — близько 19 тисяч словникових статей.

У третьому підрозділі з'ясовуються принципи укладання лексикографічної праці. До руських (реєстрових) слів, як правило, подано 2-3 і більше угорських відповідників, для граматичної і стилістичної характеристики слів використано понад 30 позначок, більшість зоологічних та ботанічних номенів супроводжують латинські переклади. У ряді випадків при перекладі етнографізмів Л.Чопей подає тлумачення, які іноді навіть детальніші, ніж у “Словарі української мови” за ред. Б.Грінченка. Водночас при з'ясуванні багатозначності слів та омонімії автор припустився цілої низки неточностей, а то й помилкових інтерпретацій. Один із суттєвих недоліків словника — відсутність наголосів.

Лексика словника характеризується в 4-му підрозділі. Як свідчить аналіз реєстрової частини, праця Л.Чопея, крім загальноукраїнської лексики, фіксує велику кількість місцевих діалектизмів (близько двох тисяч). Автор намагався підбирати слова, поширені по всій території сучасного Закарпаття, напр.: горня 'глиняна кварта', голосниця 'скроня', голlнка 'гомілка', дойокъ 'дійка', дупле 'дупло', жебъ 'кишеня', жолудокъ 'шлунок', когутъ 'півень', мизилникъ 'мізинець', овадъ 'ґедзь'. Вузьколокальні лексеми (такі як канта 'кварта', ловранокъ 'підвечірок', прайникъ 'праник', пчтлникъ 'вулик', талпа 'підошва') становлять меншість. Частина лексики, зареєстрованої Л.Чопеєм, нині значною мірою вже архаїзувалася, що робить її особливо цінною для історичної діалектології. У словнику наявні запозичення й з інших мов. Переважно це мадяризми, внесені до реєстру за побажанням Угорської академії наук. Таких слів, за нашими підрахунками, усього близько 500. Більшість із них і нині широко вживається в розмовній мові закарпатців, наприклад: дарабъ < darab 'кусень, шматок', гуляшъ < gulyбs 'суп-гуляш', лашка < lбska 'локшина', палачинта < palacsinta 'млинець', ратота < rбtota 'яєчня', ранташъ < rбntбs 'заправа до їжі', газда < gazda 'чоловік, господар', шовгоръ < sуgor 'брат дружини'. Вони показують, як відчутно вплинула угорська мова на лексичний склад народної мови Закарпаття. При характеристиці запозичень Л.Чопей не завжди правильно оцінює факти. До числа мадяризмів він помилково зараховує чимало слов'янських слів, напр.: бондарь, гатl 'штани', берь 'кладка'. До реєстру внесені загальновживані запозичення й з інших суміжних мов, напр.: ковачъ < kovaи 'коваль', пlнязl < peniaze 'гроші', сполочный < spoloиny 'спільний' – зі словацької; цымбалы < cymbaly, гарцовати < harcowac, хлопъ < chlop, жупанъ < zupan – з польської; швабликъ < schvefel 'сірник', швабъ, швабский < schwabe, шанцъ < schanze 'ярок, земляне укріплення' – з німецької; нанашко < nanas 'хресний батько' – з румунської.

Словник містить певну кількість стійких словосполучень, наведених як ілюстрації. Серед них: фразеологічні звороти (на вlру брати; не мтгъ собl духа дати; держи языкъ за зубами), крилаті вирази (грlхъ до неба вопиючый; блудный сынъ; азъ єсмъ алфа и омега), прислів'я та приказки (обlцянка ганка, а дурному радтсть; каждый когутъ на свойомъ смlтю смlлый), загадки (виса висить, хода ходить; виса впаде, хода вхопить; пришла панlя з гтръ, несе на собl сто ктръ). Загалом у словнику нараховується близько 300 усталених виразів, які, на жаль, не паспортизуються.

Граматична розробка реєстрових слів характеризується в 5-му підрозділі. Словник фіксує окремі характерні риси словозміни. При реєстрових словах указуються (хоча й непослідовно) граматичні форми, що можуть викликати труднощі у вимові та написанні. Як правило, вони пов'язані з чергуванням та випаданням звуків.

У 6-му підрозділі аналізуються правописні засади руської частини словника. Правопис словника можна кваліфікувати як етимолого-фонетичний, оскільки тут простежуються особливості обох варіантів, а саме: а) перехід давнього л у в у словах типу вовкъ, жовтый, жовчъ, шовкъ; б) позначення l -ем звука і з давнього l (вlтеръ, лlнивецъ, хлlбъ), із давнього е (шlсть, зlля, але веселье), в кінці прикметників (синl, добрl), букви ї (всякоl, моl, своl); в) збереження ъ в кінці слів після приголосних (сынъ, когутъ). Звук і з давнього о для усунення діалектних розбіжностей передається через т: ктнь, втлъ, сттлъ. Замість апострофа вжито ъ: зъlсти, зъlхати. Зрідка в руських словах простежуються угорські літери ь — на позначення звука переднього ряду верхнього піднесення, та ц — на позначення звука переднього ряду середнього піднесення, напр.: дьuвка, сьuвъ, пьпъ, пьти, гцзцшъ. Подібні правописні непослідовності викликані, перш за все, відсутністю на той час єдиних орфографічних норм в українській мові.

У 7-му підрозділі показана оцінка праці Л.Чопея його сучасниками. Оскільки у др. пол. ХІХ ст. чимало представників місцевої інтелігенції вважали себе частиною російського народу, поява “Русько-мадярського словаря” викликала масу москвофільської критики. Ця критика (часто необ'єктивна і образлива) була реакцією, перш за все, на передмову до словника, у якій чітко й однозначно обґрунтовувалася самостійність української мови, а також на подані в ньому мадяризми. У тогочасній місцевій пресі москвофіли нерідко називали Л.Чопея сепаратистом, мадяризатором і навіть національним ренегатом. І лише в 20—30-х роках, коли на Закарпатті утвердився українофільський напрям, про працю Л.Чопея почали з'являтися позитивні відгуки. Діалектологічну цінність словника відзначили такі відомі мовознавці, як Б.Грінченко, В.Бирчак, А.Волошин, Ф.Тіхий. У пізніший час (радянська доба) схвальні відгуки про словник дали, зокрема, І.Білодід, А.Москаленко, П.Горецький та ін.

Про значення словника йдеться у 8-му підрозділі. Поява праці Л.Чопея символізувала якісно новий, український етап у розвитку мовознавства на Закарпатті. Відстоювання самостійності української мови та приналежності закарпатців до українського народу започаткувало проукраїнський напрям серед місцевої інтелігенції, який став особливо відчутним у 20–30-х рр. ХХ ст. У цей час, коли на Закарпатті загострилося мовне питання, представники народовецького напряму домагалися, щоб в основу літературної мови Закарпаття була покладена народна мова творів місцевих письменників XVII-XVIIIст. та лексика “Русько-мадярського словаря” Л. Чопея. Виданням у 1883р. свого словника лексикограф прагнув спрямувати культурний та національний розвиток закарпатців у дусі українського самоусвідомлення.

Оскільки аналіз наступних лексикографічних праць здійснюється за аналогічною схемою, в подальшому подано лише найсуттєвішу інформацію щодо них.

Другий розділ дисертації — “Русско-мадьярскій словарь” Олександра Митрака. Його автор, закарпатський лексикограф, письменник і етнограф (роки життя: 1837—1913). Після закінчення богословської семінарії працював священиком у закарпатських селах. Зібрав і опублікував ряд етнографічних матеріалів, а також власних художніх творів, писаних російською мовою та місцевим діалектом. За своїми переконаннями О.Митрак був русофілом. У 1913р. угорська поліція звинуватила його у зраді і стосунках з Росією, після чого вилучила книги й рукописи. Ця подія завдала глибокої моральної травми літньому письменникові, від якої він не зміг оговтатися і незабаром помер.

Приводом для створення “Русско-мадьярского словаря” став крах газети “Свlтъ”, що видавалася малозрозумілим для місцевого населення язичієм. Щоб зробити мову газети зрозумілою для читачів, “Общество св. Василія Великого”, членом якого був і лексикограф, вирішило видати словник. Його укладання О.Митрак почав у 1867, а закінчив у 1870р. у важких побутових умовах. Через брак грошей готова праця пролежала в “Обществі” 10 років, тому у 1880р. автор узявся видавати її за власні кошти. Після публікації (праця видавалася в Ужгороді 5-ма окремими випусками з 1881 по 1883р.) О.Митрак безкоштовно передав 3000 томів “Обществу” для поширення серед народу. Однак, оскільки словник вважали "нелояльним" до офіційної влади, купувати його просто боялися. “

Русско-мадьярскій словар” містить близько 75 000 словникових статей, чим значно перевершує попередні праці закарпатських лексикографів. Джерельну базу російської частини О.Митрак визначив так: “При составлении словаря я пользовался словарем Павловскаго русской академии наукъ, Даля и другими”. Серед “других” не могло бути аналогічних словників, оскільки праця О.Митрака — перший російсько-угорський словник.

Для української лексикографії праця О.Митрака цінна насамперед тим, що серед російської літературної лексики містить місцеві закарпатоукраїнські слова. За нашими підрахунками, їх усього 1240. Переважно це стилістично нейтральна (назви явищ природи, тварин, рослин, оточуючих речей і т. д.) та специфічно-побутова (назви предметів одягу, житла, хвороб, родинні зв'язки, демонологія тощо) лексика, напр.: бабецъ 'піскар', глива 'слив'янка, їстівний гриб', грезенъ 'гроно', днесь, клинъ 'окунь', зной 'потіння, піт', зоря; батечко 'хресний батько', дзьяма 'кислий м'ясний суп', грlнка, пивница 'погріб', плахта 'простирадло', присташъ 'той, хто, одружившись, залишається жити в хаті дружини', посыпка 'кір', дурнячка 'тиф', ожугъ 'кочерга'.

Зрідка серед слів, позначених О.Митраком як місцеві, зустрічаються вкраплення з сусідніх мов. Найменше тут мадяризмів (напр.: бабрати < babrбlni '?руднити', бендюхъ < bendх '?ивіт, нутрощі') та румунізмів (напр.: жентиця < jintista, нанашка < nanas, курастра < kurastra 'створожене молоко'). Значно більше – словакізмів, напр.: знойный < znojny 'від якого пітніють', кавка < kavka 'галка', клопкати < klopkat' 'стукати', почкати < poиkat', праца < prбca, пінязь < peniaze 'філер, дрібні гроші', ретязь < ret'az 'ремінь' та ін.

Ми зіставили діалектизми зі словника О.Митрака з лексикою “Словаря української мови” за ред. Б. Грінченка. Значення переважної більшості відповідників у двох словниках однакове, напр.:

О. Митрак Б. Грінченко

Горня – горшочекъ Горня — горшочекъ

Рупа – покрытая яма, въ которой зимой хранятъ картофель Рупа – яма, въ которой держатъ зимой картофель

Сливовица – водка изъ сливъ Сливовица – водка изъ сливъ

Стlнка полотна – пятнадцать локтей полотна Стlнка... 5) 15 локтей полотна

43 слова з праці О.Митрака наведені з відмінним значенням, ніж у Б. Грінченка, напр.:

О. Митрак Б. Грінченко

Батечко – хресний батько Батечко — ум. отъ батько

Вертялка – інструмент для намотування Вертялка — метательное орудіе

Із 1240 “обласних” слів О.Митрака праця Б.Грінченка не фіксує тільки 115 (часом відповідники мають незначні фонетичні чи акцентологічні відмінності). Ми зіставили ці слова з “Русько-мадярським словарем” Л. Чопея. У результаті залишилося 39 слів, не зафіксованих Б.Грінченком і Л.Чопеєм. Ось деякі з них: обьярь 'шовкова тканина', оплечникъ 'плече сорочки', палlсокъ 'пастка для риби', погирити 'порозтрачувати', погодя 'пізніше', прожокъ 'крайка на тканині', разболокать 'роздягати', ребрять 'догори гострим краєм', роздеригорня 'плакса'.

Таким чином, переважна більшість місцевої лексики “Русско-мадьярского словаря” О. Митрака фіксується й іншими лексикографічними працями того часу. До речі, 696 із 1240 наведених О.Митраком місцевих слів зафіксовані “Словником української мови”. Із них лише 93 із позначкою діал(ектне).

Третій розділ дисертації — “Мадьярско-русскій словарь” О.Митрака. За його укладання лексикограф узявся в 1871р, проте робота посувалася повільно (паралельно йшло видання “Русско-мадьярского словаря”, яке вимагало чимало часу), тому рукопис був готовий аж у 1891р. Тоді ж О.Митрак безуспішно запропонував його для видання Угорській академії наук, а після відмови у друці передав “Обществу св. Василія Великого”. Там рукопис пролежав аж 30 років. Лише після першої світової війни та смерті автора за видання праці взялося акціонерне товариство “Уніо”. Під час макетування сторінок редакційна колегія додала до реєстру нові слова, що виникли з розвитком науки, та найуживаніші діалектизми. Словник друкувався окремими частинами в Ужгороді з 1922 по 1929р., його обсяг — понад 55 тисяч реєстрових слів.

Закарпатські діалектизми зафіксовані близько в 4700 словникових статтях, але часто угорське слово перекладається багатьма місцевими відповідниками (напр.: бltalбnosan, ih. – ...t. въедно, навгулъ, наогулъ, огуломъ, безъ розлуки, безъ выимокъ), тому їх набагато більше. Діалектизми мають переважно українську граматичну форму (верховинець, зануритися, похилитися, нижня верства, зомлlваня, смlтя, калити, гойкати). Проте іноді вони “русифіковані”, вірніше, спотворені (отваренье, замlшенье, оконное очко, оттеперь). Український звук и О.Митрак передає російським и (вломитися, завалитися, дурити, будинокъ). Звук г найчастіше передається російським г, зрідка – х (горохъ, голошня, гроши; харный, харность). На місці і, що походить з о, вжито о (здатность, сподъ, конь, але – олей, олуй).

Іноді в словнику трапляються штучні слова або такі, що навряд чи використовувалися місцевим населенням через відсутність відповідних реалій у регіоні, напр.: файность 'краса', фалшивый чубъ 'перука'; китова солонина.

Далеко не всі слова, що позначені ремаркою як "обласні", є українського походження. Порівняно з “Русско-мадьярским словарем”, тут чимало запозичень. Найбільша частка з них – мадяризми (дойка < dajka 'нянька', бабовка < babuka 'лялька', босорканя < boszorkбny 'відьма', богрейда < bokrйta 'китиця', бовтъ < bolt 'магазин'). Дещо менше словакізмів (сполокъ < spolok 'об'єднання', ретязь < ret'az 'ремінь, ланцюг' та румунізмів (нанашка < nanas 'хресна мати', нанашко 'хресний батько'). Іноді з позначкою "обласне" подаються навіть запозичення із західноєвропейських мов (амбрела, ассекурація, визита, кавалlръ, фіакеръ, шпиритусъ). Це свідчить про те, що редколегія готувала рукопис праці нашвидкуруч, без належного опрацювання.

Поява словників О.Митрака викликала схвальну реакцію закарпатських русофілів — місцева преса кінця ХІХ ст. навіть називала їх "национальным сокровищем". Часто русофіли порівнювали праці О.Митрака зі словником Л.Чопея, причому далеко не на користь останнього. Зате в 20-х роках ХХ ст. про словники О.Митрака з'явилися й негативні відгуки. Критики справедливо вказували, що словники містять церковні та “общерусские” слова, а місцеву лексику майже не представляють. Утім, незважаючи на свою “російськість”, лексикографічні праці залишили помітний слід у суспільно-політичному житті краю. Своєю творчістю О.Митрак прагнув підняти рівень культурного й національного розвитку закарпатців, а його словники, за словами самого лексикографа, зробили чимало для “...поддержанія русскаго духа нашей интеллигенціи”, на противагу мадяризації, що проводилася в той час офіційно.

4-й розділ дисертації — “Мадярсько-руський словарь” Е.Бокшая, Ю.Ревая та М.Бращайка. Двоє з трьох авторів словника, Юліан Ревай (1869—1979) та Михайло Бращайко (1883—1969), більш відомі як політичні діячі. Перший був міністром закордонних справ та прем'єр-міністром в уряді Карпатської України і намагався дипломатичними заходами у Відні, Берліні й Братиславі зупинити угорську агресію на Закарпатті. Другий у березні 1939р. підготував Конституційний закон про незалежність, державний устрій, назву, мову, прапор, герб та гімн Карпатської України. Натомість Еміліан Бокшай (1889—1976), закарпатський священик і викладач, відомий як автор підручників з історії церкви, писаних місцевим діалектом.

Словник виданий 1928р. в Ужгороді з ініціативи товариства "Просвіта" і був покликаний заповнити дефіцит наукової літератури з української мови, що дався взнаки після входження Закарпаття до складу Чехословаччини. Його обсяг — понад 8 тисяч реєстрових слів. У перекладній частині представлена найуживаніша українська літературна лексика, а також місцеві закарпатоукраїнські слова. Автори намагалися добирати в одній словниковій статті діалектизми і слова, зафіксовані "Словарем української мови" за ред. Б.Грінченка, напр.: szбr стебло, быль; hangya муря -шка, -нок, мурангель; terh... -es ...самодруга, тяжка, важка, вагфтна; ki-dob выверечи, вышмарити, выкинути; lйtra (at) лазиво, драбина; kolbбsz ковбаса, пlкниця. Таким чином вони прагнули через "посередництво" діалектизмів поширювати на Закарпатті загальноукраїнську літературну лексику. У словнику трапляється чимало словникових статей з паралельними російсько-українськими відповідниками, що подаються з тією ж метою (fel-zet заглавlе, наголовок; kor-tбrs современник, сучасник. -иця, ровесник; folt... пятно n. пляма; csхr дзьоб, клюв), а також угорсько-українськими відповідниками (lekvбr леквар, m. пови(д)ло; koc-ka... коцка... кубик; korbбcs кербач, батфг, бич, кнут; macska кфт(оч)ка, мачка). Зрідка навіть трапляються три паралельні відповідники з різних мов (kivбndor-lбs вывандрованя (запозичення з угорської мови), вы -пере -селеня, емиграцiя; pбntlika стяжка f. лента, пантлик m.) Місцеві діалектизми наведені в більшості словникових статей, і, як показує аналіз, переважно це слова, поширені по всій території краю (воробець, гад, долонь, заяць, когут 'півень', комин 'димохід', мlзильник 'мізинець', овад 'гедзь', орlх, самодруга, тяжка 'вагітна', солонина, скомена 'оскомина', чиряк, чмlль). Часом до них як ілюстрації наведені фразеологізми, прислів'я та приказки тощо, напр.: стати комусь тягаром; з вовками жити, по вовчому выти; чужими руками легко выгортати грань; не буде з пса солонина; присохне як на собацl. Загалом у словнику нараховується понад 700 усталених виразів. Паспортизація відсутня.

Оскільки "Мадярсько-руський словарь" мав проукраїнське спрямування, в основу його орфографії був покладений правопис "компромісної" граматики І.Панькевича. Він має такі особливості: вживання l на місці і та ї (лlто, пlч,дкий, проlхатися). На місці давнього о в новозакритих складах використана ф (милфсть, газдфвство, бфй). Перед я, ю, є апостроф не поставлений (бю, полумя, вючна, але – з'lдає, з'lдаючий). Для слів іншомовного походження використана літера ґ (аґент, ґотицкий). У деяких запозиченнях, хоч і непослідовно, вжито і (емигрант, политика, реликвія, оригінальный).

Праця Е.Бокшая, Ю.Ревая та М.Бращайка стала першим угорсько-українським словником. І хоча за своїм обсягом та значенням він значно поступається словнику Л.Чопея, проте має й свої переваги. Поява словника у 20-х роках ХХ ст. частково задовольняла дефіцит наукової літератури в школі та сприяла утвердженню української мови в офіційному вжитку.

П'ятий розділ дисертації — “Старославянскій-оугорскій-русскій-нlмецкій словарь къ священному писанію” Е.Кубека. Його автор (1857—1940), письменник, лексикограф і культурний діяч, після закінчення греко-католицької духовної семінарії працював священиком. Займався культурно-просвітницькою діяльністю, опублікував ряд матеріалів в угорській пресі на дидактичні теми. На поч. ХХ ст. емігрував до Америки.

За укладання словника Е.Кубек узявся в с.Сняків (біля м.Бардіїв, що в Словаччині), де отримав парафію. Робота тривала кілька років, і в 1906р. за сприяння Пряшівського єпископа та Мукачівського владики словник був надрукований в Ужгороді. Своєю працею автор, за його ж словами, намагався "…особенную послугу сдlлати св. матери-церкви при читанію письма святого". Обсяг словника — понад 5500 реєстрових слів. Е.Кубек не вказує на джерела своєї праці, проте, ймовірно, крім Біблії (на яку в словнику є чимало посилань) він використав і “Лексикон словенороський” Памва Беринди, про що свідчить ряд збігів при порівнянні реєстру двох словників.

Словник побудований за алфавітно-гніздовим принципом. Майже до половини реєстрових слів у дужках подаються паралельні, похідні від спільного кореня лексеми, що належать до різних частин мови. Старослов'янські слова перекладаються угорськими, російськими та німецькими відповідниками. Найбільший інтерес становить перекладна російська частина, де чимало українських літературних слів, а також місцевих лексем, напр.: безпечный, учинокъ, шлюбъ, смутокъ, молодята, дарунокъ, скарга, плекати, скаламутити, вовна, голосити, фарба, вабити, шкодити; доразъ 'зараз', дачто 'дещо', гостина 'частування', веричи, шмарити 'кинути', дрылити, друтити 'штовхнути', позирати 'дивитися', обырва 'брова', слыхъ 'скроня', дуркати 'стукати'. Таких слів – понад 400. Зрідка українські відповідники, що стоять біля російських, поставлені в дужки і навпаки, напр.: пlняжникъ... который замlняетъ деньги (гроши); созидати... прикладомъ быти (примlромъ); сопричтити... участникомъ здlлати (зробити); сплетеніе... лента, веревка (мотузъ). Трапляється, що значення українського слова неправильно тлумачиться автором, напр.: пестродlлецъ... швецъ который платье вышиваетъ (замість "кравець"). Серед діалектизмів, що наведені в перекладній російській частині, зустрічаються запозичення з сусідніх мов, серед яких можна виділити мадяризми (погаръ < pohбr 'склянка', хотаръ < hatбr 'межа', кертъ < kert 'сад', шоръ < sor 'черга, порядок', кельтовати < kцlteni 'витрачати'); германізми (ригель < riegel 'замок', фиргангъ < vorhang 'занавіска', швабель < schvefel 'сірник'); словакізми (корытнячка < korytnaиka 'черепаха', ковачъ < kovaи 'коваль', рыхтаръ < richtar 'староста'). Трапляється, що в одній словниковій статті поряд стоять відповідники з трьох різних мов, напр.: начальный судія... бировъ < birу (угор.), рыхтаръ < richtar (слов.), вуйтъ; оволъ... деньги (гроши, пінязи < peniaze (слов.); млатобіецъ... кузнецъ, коваль, ковачъ < kovaи (слов). Іноді для показу правильності вимови українських слів на місці l (що звучить по-російськи як е) вжито и (що звучить і), напр.: сlнь... тlнь, тинь; цвlсти... цвисти, росквитати, квитнути; шумъ... трискъ... Як видно, автор засобами російської мови намагався передати не лише значення, а й граматичну форму українських слів.

Словник Е.Кубека дещо виділяється серед аналізованих словників. Його своєрідність насамперед у багатомовності (це єдиний чотиримовний словник на Закарпатті), а також спеціалізованості. Праця Е.Кубека призначалася для Святого письма, і ця обставина враховувалася при укладанні. Ще одна особливість словника в тому, що, на відміну від інших, він не брав участі у мовній боротьбі і, отже, став чи не єдиною політично нейтральною лексикографічною працею на Закарпатті к. ХІХ — поч. ХХст.

6-й розділ дисертації — “Латинсько–руський и русько–латинський словарь для низших клас гимназій” К.Заклинського. Його автор (роки життя: 1889—1966), відомий історик і фольклорист, довгий час працював учителем у Берегівській гімназії. Допомагав В.Гнатюку у збиранні матеріалів для словника закарпатських говірок. Після Другої світової війни К.Заклинський переїхав до Праги, де працював директором Українського музею.

Словник був виданий в Ужгороді у 1926р. з ініціативи Педагогічного товариства Підкарпатської Русі і призначався для початкових класів гімназій та середніх шкіл. Його обсяг — близько 6000 реєстрових слів (3740 у латинсько-руській і 2170 у русько-латинській частині). Автор не вказав на джерельну базу своєї праці. Ймовірно, що крім підручників з латинської мови він використав і "Латинсько-український словар для середніх шкіл" Ю.Кобилянського (Відень, 1912), як це підтверджує зіставлення двох словників.

Руська частина словника містить переважно українську літературну лексику, а також запозичення та діалектизми. Серед запозичень найчастіше зустрічаються мадяризми (погар < pohбr 'склянка', немеш < nemes 'багатій', хосную < haszon 'користую; вживаю', газда < gazda 'господар'); русизми (родитель, язык 'мова', пятно, сейчас); словакізми (ретязь < ret'az 'ремінь, ланцюг', лишка < liљka 'лисиця'). Діалектизмів у словнику всього близько 200. Більшість із них поширена на переважній частині краю (гад 'змія', голlнка 'гомілка', заяць, кимак 'вулик', когут 'півень', нароком 'навмисно', нигда 'ніколи', обзыраю 'оглядаю', обкерваленый 'закривавлений', туй 'тут'). Вузьколокальні одиниці становлять меншість (бибак 'чиряк', малпа 'мавпа', мlд 'мед', пчфльник 'пасіка'). Місцеві слова часто розміщені у словнику поряд з українськими літературними, напр.: caveo, сокочуся, стережуся, гадкую..; haurio, чиряю, черпаю, спилаю..; hesternus, учорашный, сночный; hic туй, тут, туйка; memini, памятаю, тямлю; trabs, колода, бервено. Цим самим К.Заклинський намагався використати їх для поширення української літературної мови. Саме тому 95% з усіх місцевих слів поміщені в латинсько–руській частині праці. Іноді поряд розміщені діалектизм і два відповідники з літературної української та російської мов, напр.: convivium, обlд, гостина, бенкет, празник, пир; corripio, хватаю, имаю, ловлю; cupiditas, бажаня, жажда, похфть, кортячка, охота. До деяких українських слів К.Заклинський подає як ілюстрації вільні та стійкі словосполучення, напр.: пуститися навтlкача; держу за нич 'маю за ніщо'; розбити на порох; гнати на смерть; перша молодфсть. Загалом праця містить близько 100 усталених виразів, паспортизація відсутня. Правопис словника базується на граматиці І.Панькевича, тому не відрізняється від правопису "Мадярсько-руського словаря" Е.Бокшая, Ю.Ревая та М.Бращайка. Його особливість — у спробах засвоєння іншомовних слів. У латинських словах літери th, що походять з грецької ф “тета”, передаються українським т (Thucydides – Тукидід, Themistokles – Темістокль, Demosthenes – Демостен, Athenae – Атены), а середньоєвропейський л переважно м'який (фльота, конзуль, конзулят, Ґеракль, Апольон, Клявдій, але – філософ, клас).

7-й розділ дисертації — "Русько–мадярска терминологія для школьного и приватного уживаня" О.Маркуша, Е.Фотула та Ю.Ревая. Ініціатором створення словника став Олександр Маркуш (1891—1971) — письменник, фольклорист і педагог. В укладанні праці також взяли участь Ю.Ревай (один із авторів аналізованого в дисертації "Мадярсько-руського словаря") та директор горожанської школи Емілій Фотул. Словник виданий 1923р. в Ужгороді. Як сказано в передмові, "…наша молода культура найлучше потребує ...науковых терминов и выражень, а тому рlшили мы, що зберемо терминологію поодиноких головных предметов для дочасного уживаня, а головно для потребы колегов, котрl складають испыты..." Автори мали намір видати й другу, угорсько-руську частину, проте вона так і не побачила світ. При створенні словника лексикографи користувалися "…всякими можливыми подручниками, выдаными на всlх руських языках – головно учебниками, неоминаючи анl словаря Митрака и Чопея". Можна з певністю сказати, що з підручників використана і граматика І.Панькевича, про що свідчить ряд узятих із неї мовознавчих термінів (пень 'основа', наросток 'афікс', злучник 'сполучник', оклик 'вигук', именник подуманый 'абстрактний', дlєприложник 'дієприкметник' та ін). Обсяг словника — близько 3000 словникових статей, складається він із 17-ти розділів: "Соматологія", "Психологія", "Руській язык", "Географія", "Зоологія" та ін. Термінологічною працю можна назвати лише умовно, оскільки власне терміни становлять тут менше половини. Більша частина лексики – стилістично нейтральна, причому в окремих розділах часто трапляються слова, тематично не пов'язані з ними. Напр., у розділі “Психологія” – жерело, дотык, порог, рух, узел; у розділі “Руській язык” – глота 'штовханина', жалоба, жура, клевета, мрія, нlжность, облигація, просьба, регот, рlзьбар, статуя. У розділі “Господарство” загальна кількість термінів не перевищує 5%, зате багато тут специфічно-побутових місцевих слів, напр.: крестины, крисаня, локша 'вид пирога', мачанка 'вид страви', мняздро 'середина дині', нанашка(о) 'хресна мати (батько)', стрыко, уйко, стрычаник та ін. Деякі такі слова тлумачаться угорською мовою, напр.: пристач ki a neje hбzбban lakik (той, хто живе у хаті тестя), сакаст szйnatartу a csыr mellett (місце для зберігання сіна біля клуні). Закономірна наявність іншомовних слів. Найбільше запозичень (6% від загальної кількості реєстрових слів) – із західноєвропейських мов, напр.: авторитет, темперамент, географія, дидактика, концентрація, класифікація, апокрифы, аксіома, рента. До деяких із них дається тлумачення, напр.: атавизм (дlдичность прадlдовских свойств), дихроизм (игра красок), оптика (наука про свlтло). Іноді поряд із запозиченнями просто поміщені руські відповідники, напр.: галуцинація (привид); англійська слабость, кривуха; всяканє, вниканє, дифузія. 2,5% запозичень становлять русизми, напр.: розговор, средство, вопрос, жемчуг, які також іноді мають руські (українські) відповідники: рlсницl (віl), вопрос (пытанє), примlр (приклад), локтlвка (кость локтева), щитовка (железы щитовl). Деякі руські терміни скальковані з угорської мови (комора серця szivkamra, знак наведеня idйzхjel). Нерідко автори намагалися замінити іншомовні слова своїми власними (іноді штучними) або кальками з грецьких чи латинських відповідників, які часто вміщені тут же, напр.: выложник (експонент), овид (горизонт), подсонє (климат), полуденник (меридіян), воротило (карусель), числило (лічильна машина). Правопис словника базується на граматиці І.Панькевича і від попереднього словника відрізняється лише у двох пунктах: а) давній закритий о, напевно, з типографічних причин, пишеться без дашка (хвост, нос, коготь, стогон, повостров, ноздря, нlжность, крехкость); б) слова типу стремлlнє, здивованє, званє пишуться з є в кінці.

"Русько-мадярська терминологія" примітна тим, що стала першим проукраїнським словником, виданим після включення Закарпаття до складу Чехословаччини. І хоча праця невелика за обсягом і не позбавлена певних недоліків, вона цінна своїми намаганнями термінологічного унормування літературної мови на Закарпатті.

У “Висновках” узагальнено результати дослідження, з яких найголовнішими є:

1. Лексикографічний процес на Закарпатті — частина загальноукраїнського лексикографічного процесу. Хоча Закарпаття протягом століть було відірване від решти українських територій, місцеві лексикографи були добре обізнані з українськими словниками, що видавалися за кордоном, і використовували їх при створенні своїх праць. З іншого боку, вчені з Центральної України та Галичини розглядали закарпатську лексикографію як частину загальноукраїнської, про що свідчать відгуки Б.Грінченка, І.Панькевича та ін. Особливістю лексикографічного процесу на Закарпатті стало те, що майже всі словники, видані в аналізований період, містили угорську частину. Ця обставина пов'язана з тисячолітнім пануванням Угорщини в краї.

2. Більшість аналізованих словників сприяла утвердженню української мови на Закарпатті. Найвпливовішим у цьому плані став “Русько-мадярський словарь” Л.Чопея, виданий ще за угорської влади. “Русько-мадярська терминологія” А.Маркуша, Е.Фотула, Ю.Ревая, а також “Мадярсько-руський словарь” Е.Бокшая, Ю.Ревая і М.Бращайка, які були видані за чехословацької влади в сприятливіших умовах, стали лише продовжувачами традиції Л.Чопея, що, однак, не применшує їхньої заслуги в утвердженні української мови на офіційному рівні.

3. Деякі словники залишили слід у суспільному житті краю. Якщо в інших регіонах України інтелігенція різних політичних напрямів у своїй діяльності посилалася насамперед на авторитетних письменників, то на Закарпатті такими “авторитетами” стали й словники. Найбільшою мірою це стосується “Русько-мадярського словаря” Л.Чопея та “Русско-мадьярского словаря” О.Митрака, які протягом десятиліть використовувала в своїй мовній боротьбі місцева інтелігенція. Праці Л.Чопея та О.Митрака виразно проілюстрували боротьбу українофільської та русофільської культурно-політичних орієнтацій.

4. Усі аналізовані словники, крім фактів української літературної норми, містять у своєму складі також значну кількість місцевих діалектних слів. При цьому автори намагалися підбирати місцеву лексику, поширену по всій території краю.

5. Діалектизми, а також запозичення із сусідніх мов, що їх містять словники, часто використовувалися з метою поширення української літературної мови. Більшість аналізованих словників в одній словниковій статті поряд із місцевими діалектними словами чи мадяризмами (словакізмами, румунізмами, русизмами і т.д.) вміщують також відповідники