ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ХРІДОЧКІН

Андрій Вікторович

ДУК 94 (477)"773/842"

СУСПІЛЬНО - ПОЛІТИЧНІ ПОГЛЯДИ В.Н.КАРАЗІНА

07.00.01. - Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Дніпропетровськ - 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історіографії і джерелознавства Дніпропетровського національного університету

Науковий керівник доктор історичних наук, професор

Болебрух Анатолій Григорович,

Дніпропетровський національний університет, завідувач: кафедри історіографії і джерелознавства

Офіційні опоненти:

Доктор історичних наук, професор Савчук Варфоломей Степанович,

Дніпропетровський національний університет, професор кафедри фізики

Кандидат історичних наук, доцент Литовченко Людмила Анатоліївна., Дніпропетровський державний аграрний університет, доцент кафедри філософії, соціології та історії

Провідна установа Харківський національний університет

ім. В.Н.Каразіна

Захист відбудеться "27" лютого 2002р. о 13:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08. 051.14 в Дніпропетровському національному університеті (адреса 49050, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, ауд. 307).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету ( адреса: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8).

Автореферат розісланий "25" січня 2002 р.

Вчений секретар)

спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук,

доцент Кривий І.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Суспільно-політична думка виступає концентрованим виявом колективного розуму. Торкаючись потреб, інтересів людей і відображаючи їх ставлення до політичних явищ, фактів, подій, процесів, вона є органічною частиною історії будь-якого народу. Суспільно-політична думка формується і розвивається як внаслідок дії політичних інститутів на світогляд людей, так і безпосереднього впливу життєвих обставин, соціального досвіду і традицій. Суспільно-політична думка - це наслідок складної взаємодії групової і індивідуальної свідомості людей, зумовлений специфікою історичного часу.

В.Н.Каразін ( 1773-1842 ) був особистістю доволі складною, його суспільно-політичні погляди часом відзначалися нестійкістю, а нерідко і суперечливістю, але їм завжди була властива своєрідність. Життя цієї, без сумніву, обдарованої і різнобічної людини дивовижно багатогранне. Він відомий як український учений, винахідник, засновник Харківського університету і його почесний член, державний чиновник, не досягший вершин бюрократичної піраміди, талановитий публіцист, який відгукувався на найбільш гострі, з його точки зору, проблеми сучасності. В той же час в історичній літературі склалися дуже суперечливі твердження щодо оцінки суспільно-політичних поглядів Каразіна Одна частина дослідників вважала його представником послідовно демократичної течії суспільно-політичного руху, друга ж - зараховувала до консервативного табору суспільної думки. А тим часом, Каразін є однією з найцікавіших постатей України свого часу, яка .зосередила в собі багато протиріч сучасної йому епохи, які наклали відбиток на його світогляд. Тому характеристика суспільно-політичних поглядів Василя Назаровича є актуальною науковою проблемою, вирішення якої значною мірою буде сприяти розумінню особливостей розвитку сучасної йому суспільно-політичної думки і в цілому історичного процесу в Україні з кінця 80-х років XVIII до 40-х років XIX століття.

Хронологічні рамки дослідження визначаються другою половиною XVIII - першою половиною XIX століть, але головна увага зосереджена на роках свідомого життя Каразіна і періоді його суспільно-політичної і інтелектуальної діяльності. В роботі розглядається три етапи його життєдіяльності і, відповідно, формування світогляду, дитячі роки, робота в Петербурзі на посаді державного чиновника ( в Міністерстві народної освіти ) і найбільш тривалий з точки зору занять наукою, суспільно-політичними питаннями етап - в Україні., в харківському маєтку ( селі Кручик ).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана для дисертаційної роботи тема тісно пов'язана з основними напрямами наукових досліджень кафедри історіографії та джерелознавства Дніпропет-ровського національного університету, зокрема” з програмою держбюджетом теми № 05-40-97 "Суспільна та воєнна думка України ХІ-ХІХ ст.ст."

Метою дисертації є характеристика особливостей сприйняття і інтерпретації Каразіним сучасних йому суспільно-політичних проблем, специфіки соціальних і політичних аспектів його світогляду.

Загальною метою обумовлено такі основні завдання, які автор намагався вирішити в процесі вивчення теми:

-

формування і еволюції його суспільно-політичних переконань;

-

трактування ним важливих політичних питань стосовно державного устрою,

ролі державної влади в розвитку економічної, політичної і ідеологічної

галузей;

-

зумовили його політичні переконання;

-

України - селянське, місце селянської проблеми в системі його світогляду;

-

організацій того часу

- з'ясувати зміст і мотивацію діяльності Каразіна як поміщика

Об'єктом дисертаційного дослідження є консервативна течія у суспільно-політичній думці Росії України кінця XVIII - першої половини XIX ст.

Предметом дослідження є погляди відомого громадського діяча 1790-х -поч. 1840-х років В.Н.Каразіна, його ставлення до злободенних проблем того часу, пропозиції щодо необхідних перетворень.

Наукова новизна. У дисертації вперше з залученням архівних матеріалів, частіша з яких ще не була введена до наукового обігу, зроблена спроба рівномірно висвітлити біографію Каразіна, в якій відображені раніше недостатньо вивчені сторінки його життя. При характеристиці суспільно-політичних поглядів Каразіна значно розширене коло досліджуваних аспектів його світогляду, що дозволило по-новому оцінити процес еволюції поглядів Каразіна в бік консерватизму, як в цілому, так і з окремих питань. Зроблено це на фоні паралельної характеристики європейської, російської і української суспільної думка Показано роль селянського питання у світогляді Каразіна, розкрито його своє-рідне трактування селянської проблеми і практична діяльність по її вирішенню.

Теоретичне і практичне значення дисертації полягає в тому, що її фактичний матеріал, основні положення і висновки можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць з історії суспільно-політичної думки України кінця XVIII - 40-х років XIX століття, а також при підготовці відповідних лекційних курсів у вищих та середніх навчальних закладах, в практичній викладацькій діяльності. Одержані в роботі результати можуть бути використані при дослідженні джерел формування ідеології консерватизму XIX ст., ступеню засвоєння нею положень прогресивної суспільної думки та характеру використання західно-європейських суспільно-політичних теорій, ролі консервативно налаштованих дворян в суспільному русі, послідовності їх ідей і політики правлячих кіл.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження доповідались і обговорювались на регіональній науково-теоретичній конференції "Україна на порозі XXI столітня: гуманітарні науки та суспільство" (Дніпропетровськ, 1999 р.), підсумкових наукових конференціях Дніпропетровського національного університету ( 1998, 1999, 2000 р.р. ), а також на засіданні кафедр історії України, історіографії та джерелознавства ДНУ.

Публікації. Основний зміст дисертації відображений у трьох статтях, опублікованих у фахових виданнях.

Структура дисертації обумовлена завданням і характером дослід-ження, її загальний обсяг становить 173 сторінки. Вона складається із вступу, чотирьох глав, висновків, списку використаних джерел і літератури (374 назви ).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ.

У "Вступі" обгрунтовано актуальність теми, хронологічні рамки роботи, визначена наукова новизна, теоретичне і практичне значення, сформульовані мета і завдання дисертації.

Перша глава — "Історіографія, джерела, методологія та методика дослідження" — присвячена розгляду відповідних аспектів дисертаційної роботи.

Смерть В. Н. Каразіна в 1842 році залишилася подією особливо не помі-ченою ні в наукових колах, ні в колах широкої громадськості. Це пояснюється головним чином репутацією самого Каразіна - його "політичною неблагонадійністю". Тому навряд чи був випадковим той факт, що перша публі-кація, присвячена Василю Назаровичу, з'явилася тільки в 1860 році. Вана належала Г.Данилевському, який в п'яти номерах журналу "Северная пчела" помістив біографічний нарис про його дитячі і юнацькі роки Данилевский Г.П. Василий Назарович Каразин: Материалы для биографии// Северная пчела. 1860. №№ 24-26, 29,30. Вибіркове ставлення до висвітлення життєвого шляху Каразіна пояснюється вже зазначеними причинами - небажанням порушувати існуючу традицію розгадування після петербурзького періоду його життєдіяльності. В той же час, вона зняла своєрідне табу на звернення до особистості Каразіна і його епістолярної спадщини, частина якої в 1860-ті роки почала з'являтися на сторінках деяких петербурзьких видань.

З них особливу увагу дослідників привернула публікація каразінського проекту створення "Царства слов'ян". В підсумку в 1870-ті роки записку Каразіна було введено до наукового обігу як факт, який свідчив про появу в Росії вже на

початку XIX ст. ідей політичного єднання слов'ян ( в працях І.Первольфа Первольф И. Александр І и славяне // Древняя и новая Россия.1877. Т.12. С.329- 335. і О. Питіна Пытин А.Н. Панславязм в пропілом и настоящем // Вестник Европы. І 878. №№ 9-12. ). Згодом прізвище Каразіна з'являється в дослідженнях, присвячених питанням панславізму зарубіжних авторів. Причому, саме він оголошувався ними засновником "раннього руського політичного панславізму".

В працях же російських дослідників ця теза не отримала подальшого розвитку. І взагалі звернення російської історіографії до каразінської тематики почалося тільки з кінця 1880-х років і було пов'язано з появою статті Н.Лощенкова і двотомної роботи В.Сємєвського ( присвяченій селянському питанню в Росії XVIII - першій половині XIX ст. ). Тут вперше виявилися суттєві розходження в оцінці поглядів Каразіна на селянську проблему. На відміну від Н.Лощенкова ( який вважав Каразіна прибічником скасування кріпацтва Лощенков В. В.Н.Каразин как помещик селаКручнк // Харьковский сборник. 1887. С. 53-64 ), В.Сємєвський не знайшов підстав вважати його світогляд антикріпацким ( тому, що Каразін нібито виступав тільки за особисте звільнення селян без земельних ділянок Семевский В.И. Крестьянский вопрос в России в ХVIII - у 1 половине XIX вв.: В 2т.Спб., 1888. Т.1. С. 142-145. ). Характерно, що точка зору В.С.Зємєвського стала домінуючою в літературі. Тому в подальшому цей аспект світогляду Каразіна або не розглядався взагалі, або про нього згадувалося з оглядкою на Сємевського ( це стосується, насамперед, роботи Я.Абрамова Абрамов Я.В. В.Н.Каразнн. Бго жизнь и общественная деятельносгь, Спб,, 1891. ). Прикладом першого ж була праця Н.Тихого Тихой Н. Политические воззрения В.Н.Каразина X., 1905., яка являла собою виключно спробу класифікації робіт Каразіна без аналізу їх змісту. Те ж саме характерно і для серії праць Д.Багалія, який зосередив увагу на висвітленні ролі Каразіна в заснуванні Харківського університету Багалей Д.И. Опыт истории Харьковского университета: В 2 т. X., 1893, Т.І. Його ж. Просветительская деятельность В.Н.Каразнна. X,, 1983 та ін., і трьох досліджень Е.Трифіл'єва, присвячених окремим епізодам життя Каразіна Трнфнльев Е.П В ссылке: К биографии Василия Назаровича Каразина X., 1910. Його ж. К биографии Василия Назаровича Каразина Попьтгка бегства за границу: Эпизод из истории императора Павла. X, 1901. Його ж. К биографии В.Н.Каразнна Дело о закладной.Х., 1913. .

Таким чином, на початку XX століття в історичній літературі сформувався стереотип про Каразіна як людину, яка відстоювала консервативні принципи, що зробило його суспільно-політичні погляди "не цікавими" для радянської марксистської історичної науки. Тому не дивно, що до середини XX століття прізвище Каразіна , за рідким винятком, практично не згадувалося ні в навчальній літературі, ні в узагальнюючих працях з історії суспільної думки Росії і України.

Ситуація змінилася в 1940-ві роки. Це було пов'язано з початком вивчення його дослідів в галузі природних наук. Внаслідок цього, переважно на сторінках періодичних видань, з'явився ряд публікацій, які об'єднував єдиний висновок: Каразін - це вчений, який випередив свій час. Однак подібне твердження в марксистській науці не з'ясовувалося з його репутацією прихильника монархічної в лади і кріпацтва Вихід було знайдено в акцентуванні уваги на тих аспектах його світогляду, епізодах біографії і суспільної діяльності, яві давали однобіч-ну уяву про особистість Каразіна Характерним прикладом цієї тенденції стала "Биобиблиография" Василя Назаровича В.Н.Каразинг 1773-1842: Биобиблиография // Сост. З.С.Беркович, Л.И. Гуревич, В.Л.Сташевский, Р.И.Штрайеши. X., 1953.. "Прикрашення" Каразіна було продовжено в працях А.Слюсарського Слюсарский АГ. В.Н.Каразин. Его жизнь и общественная деятельносгь. X., 1955. Його ж. Василий Назарович Каразин, X., 1952., потім В.Козловського Козловский В.І Критика В.Н. Каразіним панщини та його проекти аграрних реформ в Росії і на Україні // Історія нар. господарства та економічної думки Української РСР.К., 1972. С.101--110. Його ж. Питання розвитку вітчизняної промисловості в поглядах В.Н.Каразіна// Питання соц.економіки і її нар.госп-ва. К., 1963. С242-260., в узагальнюючих роботах з історії суспільної, соціологічної, філософської думки і суспільного руху в Росії і в Україні Коваленко Л.А. Велика французська буржуазна революція і громадсько- політичні рухи на Україні в кінці ХVIIІ ст.К.,1973. С. 78-83. Нарис історії філософії на Україні. К., 1966. С.123--126. Чабан А.М. Прогрессивная социологическая мысль России и Украины: II пол.XVIII - нач.ХІХвв. К., 1979. С. 61-68.. Але це суперечиш вимогам політичного панування дворянства, монархічним принципам, які відстоював Каразін. Існуючі протиріччя, як здавалося окремим дослідникам, розв'язувалися версією про відмову Каразіним від своїх політичних переконань. Але про причини і час Ідах метаморфоз говоришся досить невизначено.

Примітним фактом зарубіжної історіографії цього часу став вихід книги Ю.Лавриненко, в якій зроблено зовсім необгрунтований висновок про Василя Назаровича як головного ''натхненника і рушія" ліберальних реформ в Росії і "національно свідомого українського патріота" в сучасному розумінні цього терміну Лавріненко Ю. Василь Каразін. Архітектура відродження: Матеріали і думки до 200-ліття з дня народження. 1773-1973. Мюнхен, 1975, С.93.. На цю публікацію відреагував І. Лисяк-Рудницький, який відвів Каразіну місце "предтечі" 'піонера" українського відродження, який залишився державним патріотам Росії і регіональним патріотом Слобідської України Лисяк-Рудницькнй і Каразін і початки українського відродження // Історичні есе: В 2т.Т.1. С. 203..

Погляд на Каразіна як представника національного українського відродження не був прийнятий українською історіографією 1990-х років. В той же час, в літературі останнього десятиріччя формувався образ Каразіна, характерний для радянської історіографії 1960-1970-х років. Він подається діячем, який зазнав політичних репресій з боку російського уряду Лосиевский И. Русская лира Украины: Русские писатели Украины первой четверти XIX в. X., 1993. СДО-11,48-60,198-200. . Саме "прогресивність" його політичних визначається головною причиною його арештів. Реанімується ідея Я. Абрамова про причетність Каразіна до повстання Семенівського полка в 1820 році Венгловський С. Три арешти Каразіна // Наука і культура. Щорічник. К., 1990. Вип. 24, С.86 . Зосереджується увага на тих сторінках його біографії, які дозволяють подати суспільно-політичні погляди Каразіна близькими до пере-конань представників послідовно демократичної ідеологи того часу. Так; в кжіжйному виданні висловлювання про нього підібрані саме з такою метою, а у вступній статті М.Бєляєва наголошується на бажанні “кручанського поміщика" “міцніше врости" в буржуазні відносини Бєляєв М. В.Н.Каразин: сторінки життя та діяльності // Василь Назарович Каразін в оцінках сучасників і нащадків. X., 1998. С.11.. В "Енциклопедії українознавства" ж Б.Винар подав Каразіна діячем, який відстоював ідею скасування Кріпацтва Енциклопедія українознавства // Гол.ред. В.Кубійович. К., 1996. Т.З. С. 958..

Джерельну базу дослідження складають численні статті, проекти, записки Каразіна, які збереглися не повністю. Значна частина цих матеріалів опублі-кована Причому, за життя Василя Назаровича широкому колу могли бути відомі його рукописні творі, деякі публікації в харківській періодиці і три його опубліковані твори Каразин В.Н. Илиодометр для проверки часов или Показатель времени восхождения Солнца. X” 1825. Його ж. Опьгг сельского устава для помещичьего имения” состоящего на оброке. Спб.,1819. Його ж. Отчет Филотехническому обществу правителя его дел Каразина. Х.Д818.. Подальша публікація праць Каразіна проходила вже в другій полонині XIX століття. Невелика частина його робіт, присвячених проблемам освіти, побачила світ в 1860-ті роки в двох збірках, підготовлених Г.Данилевським Данилевскнн Г.П. Список сочинений В.Н.Каразина с 1807 по 1842 г. // Данилевский Г.П. Украинская старина.X, 1866. С. 152-164. Разные бумаги из собрания В.Н. Каразина М. 1861. . Окремі листи Каразіна” адресовані імператору Олександру і князю АЧарторийському, з'явилися на сторінках петербурзької періодики в 1868-1873 роках Робота по збиранню і систематизації рукописів Каразіна була продовжена Д.Багалієм її підсумком стала публікація творів і листів Василя Назаровича Каразин В.Н. Сочинения, письма и бумаги // Под ред. Д.И.Багалея X., 1910.. До теперішнього часу це видання залишається останнім і найбільш широким, хоча й не достатньо повним.

Архівні документи, що стосуються життєдіяльності і суспільно-політичних поглядів Каразіна зосереджені у відділі рукописів Російської Національної бібліотеки Петербурга і деяких архівосховищах. Більшість архівних матеріалів опублікована, але частина їх ще не була введена до наукового обігу Российская Национальная библиотека (отдел рукописей), ф.335. Бумаги В.Н.Каразина, ф.335. Первые черты предположения об обществе добрых помещиков; д.13. Записка о необходимости сохранения самодержавия и крепостной зависимости та ін..

Для характеристики суспільно-політичних поглядів Каразіна використані джерела можна розділити на слідуючи групи: публіцистичні праці, які являють собою міркування з найбільш злободенних, з його точки зору, (суспільно-політичних питань; особисте листування, яке дозволяє визначити коло знайомих Каразіна, що впливаю на формування і еволюцію його суспільно-політичних переконань; послання Василя Назаровича до Петербургу, які були його реакцією на діяльність і окремі виступи деяких суспільних діячів, погляди яких відзна-чалися радикальністю щодо існуючих державних інститутів; матеріали, пов'язані з його діяльністю по створенню і організації роботи Філотехнічного товариства і Товариства добрих поміщиків; слідчі матеріали; наукові статті; публікації мемуарного характеру.

Окремі твори учених, суспільних діячів, мислителів України, Росії, а також вчених, які на початку ХІХ століття працювали в Україні, дозволили охаракте-ризувати світогляд Каразіна на фоні сучасних йому суспільно-політичних теорій.

3 метою вирішення поставлених у дослідженні завдань , дисертантом було застосовано ряд універсальних і загальних методологічних принципів. Насамперед принцип об'єктивності, що передбачає орієнтацію автора на суспільно-політичну “нейтральність", всебічний аналіз світогляду Каразіна і реконструкцію його біографи. Керування принципом історизму дозволило охарактеризувати суспільно-політичні погляди Каразіна з урахуванням специфіки історичного часу., яка відзначалася різностадійністю розвитку політичної думки в різних європейських країнах. Дотримання принципу багатофакторності, який передбачає дослідження усього спектру об'єктивних і суб'єктивних факторів, що впливають на історичні процеси, обумовило необхідність аналізу неоднозначного впливу різних суспільно-політичних течій на переконання Каразіна Завдяки використанню проблемно-хронологічного принципу викладання матеріалу, погляди Каразіна досліджувались через виділення наукових проблем: політичні погляди і селянське питання. При написанні дисертації використано принцип плюралізму, що передбачає визнання кількох точок зору на проблему; що висвітлюється.

Предмет і завдання дисертації визначили вибір методів вивчення обраної теми. Застосування хронологічного підходу дозволило розглянути життє-діяльність Каразіна у часовій послідовності і виробити критерії її періодизації, історико-генетичний метод сприяв розкриттю історичної обумовленості, дина-міки розвитку його світогляду. Розгляд сутності і особливостей суспільно-політичних поглядів Каразіна став можливим завдяки застосуванню порівняльно-історичного підходу. Історико-типологічний і синхронний методи частково використані при характеристиці різних течій суспільно-політичної думки і регіональної специфіки світогляду української еліти.

У другій главі - "Життя і діяльність В.Н.Каразіна" - досліджено біографію Каразіна, яка відобразила основні етапи формування його суспільно-політичних поглядів.

Василь Назарович був нащадком стародавнього дворянського роду, який мав свій герб ще з 1627 року. Засновником роду вважається Григорій Караджи ( прадід Василя Назаровича ) - архієпископ міста Софії. Дід Каразіна, Олександр Григорович, переїхав до Росії за часів імператора Петра І. Саме тоді його прізвище було записано з російським закінченням ( Каразін ). Батько Василя - Назар Олександрович Каразін успадкував професію від свого батька - також став військовослужбовцем. Пішовши у відставку в 1770 році, Назар отримав "в вечное пользование" села Кручик і Основці на Харківщині. Вже в Україні він одружився з донькою козацького сотника Харківського полку Якова Івановича Коваленка Варварою Петрівною ( майбутньою матір'ю Василя Назаровича ). В селі Кручик Харківської губернії ЗО січня 1773 року в селянській хаті і народився Василь Назарович Каразін.

Дитячі роки Василь провів в колі рідної сім'ї, слухаючи розповіді батька про війни, в яких той брав участь, про життя своїх предків - сербів, які вели боротьбу з Туреччиною за своє національне визволення. Таке оточення обумо-виш бажання підлітка продовжити справу своїх батька і діда - стати військовослужбовцем. Разом з цим він мав можливість бачили життя звичайного українського маєтку. Із селянського середовища він виніс переконання, що поміщик відповідає за селян, якими керує.

Пізніше хлопчика було влаштовано в приватний пансіонат міста Кременчука, а потім Харкова, але Василь не залишив своєї дитячої мрії - стати військовослужбовцем і скористався нагодою, яка в нього з'явилася. Під час приїзду до Кременчуга графа Румянцева-Задунайського Каразін сказав йому про своє бажання. Граф служив з батьком Василя і тому записав його сина в Кірасірський полк, який очолював сам. Незабаром прізвище Каразіна було занесене в список лейб-гвардії Семенівського полку.

Перебуваючи в Петербурзі, Каразін систематично відвідував лекції в Гірничому корпусі, де придбав глибокі знання в галузі математики, фізики, хімії, вивчив латинську, німецьку, французьку мови. Час навчання став періодом його знайомства і спілкування з В.Капністом, М.Карамзіним та ін. Думку про військову службу він облишив. В той час у суспільстві зростає зацікавленість суспільно-політичними питаннями. Цікавлять вони і Каразіна Василь Назарович був сином поміщика, тому його турбували, насамперед, суспільні відносини на селі. Не випадково, з 1792 по 1795 роки він здійснив подорож по селах Роси і України, яка переконала його, що відносини між поміщиками і селянами не потребують радикальних змін. Як один із засобів трансформації соціальних відносин він пропонує створену ним в 1793 році в маєтку батьків Сільську Думу, до складу якої, крім самого Каразіна, увійшли селяни.

В 1796 році на російському престолі сталася зміна імператора Одне із розпоряджень нового правителя, Павла І, торкнулося і Василя Назаровича Прізвище Каразіна продовжувало залишатися в списках лейб-гвардії Семенівського полку, за що він отримував гроші. Прибути на місце служби він не закотів і був позбавлений і офіцерського звання, і додаткового прибутку. Почуваючи себе ображеним, Каразін замислив емігрувати, але видача закордонних паспортів була заборонена, тому він вирішив втекти; втеча закінчилася невдачею - на кордоні його було затримано і заарештовано.

Подальший розвиток подій став несподіваним навіть для самого Каразіна Його прийняв сам імператор і після тривалої розмови з ним Каразіна було призначено на посаду в державній скарбниці. З лютого 1800 року рішенням Сенанату Василя Назаровича призначають перекладачем в канцелярію медичної колегії. А ще через рік він отримує посаду колезького асесора Таким чином, у двадцять вісім років Каразіну вдалося зайняти досить високе місце серед петербурзьких чиновників.

В ніч з 11 на 12 березня 1801 року внаслідок змови було вбито Павла 1. Трон перейшов до одного з його синів - Олександра До кола змовників Каразін не входив, але він знав про неї, і не підтримуючи змови і не ставлячись до неї ворожо, готувався до неминучого по-своєму. Вже 12 березня у нього був готовий лист на ім'я нового самодержця, який з одного боку, справив на останнього вра-ження, а з другого” довів, що Каразін добре орієнтувався в обстановці при дворі. Лист зацікавив Імператора, адже думки, що були викладеш в ньому, відповідали імператорським.

Продовжувалося просування Каразіна по службі: 21 квітня 1801 року він одержав звання колезького радника Розширюється коло спілкування Василя Назаровича - він знайомиться з О.Радіщевим, М.Сперанським, стає активним членом гуртка Радіщева Знайшлося місце Каразіну і в структурі державного управління - він очолив одну із комісій створеного Міністерства народної освіти одним з завдань якого було проведення реформи освіти. Вона, окрім всього іншого, передбачала кількісне збільшення університетів. Першим на території України, що входиш до складу Російської імперії, став Харківський уні-верситет. Він став і першим серед закладів освіти такого типу в Росії, який було створено не за бажанням уряду, а за Ініціативою патріотичного слободсько-українського дворянства, виразником Інтересів якого став В.Н.Каразін.

Він запропонував скликати дворянські збори, скласти прохання до уряду і почати збір коштів. Ініціатива Каразіна була підтримана тільки після його неодноразових виступів на дворянських зборах Петербурга, Харкова і Слободсько-Української губернії. Його заклик підтримали і купці, і селяни, і реміс-ники, і дрібні землевласники, і громадськість десяти міст України, а 24 січня 1804 рову був підписаний указ про відкриття Харківського університету.

Весь тягар робіт лежав на Каразіні, який був змушений розриватися між Петербургом і Харковом, але йому не вдоюся закінчити почату справу. 24 серпня 1804 рову він був відправлений у відставку з Міністерства із суворою дога і позбавленням права втручатися в справи університету. Урочисте відкриття пройшло 17 січня 1805 року без участі Василя Назаровича.

Відставка підвела підсумок петербурзькому періоду життя Каразіна Він повертається на Харківщину з наміром поселитися тут. Зіткнувшись з сільською дійсністю, Каразін виявив, що вона далека від ідеальної і не тільки в його маєтку, але й по всій країні. Він почав реорганізовувати управління своїм маєтком. Адмі-ністративні зміни Василь Назарович поєднував з науково-дослідницькою діяльністю” водночас продовжуючи уважно стежити за політичними подіями і настроями людей в державі. Власними спостереженнями він ділиться з імператором, за що в другий раз опиняється під арештом.

Після звільнення Каразін стає організаторам Філотехнічного товариства заснована ним спілка об'єднала понад сто поміщиків семи областей України і Області Війська Донського. В межах цього товариства Василь Назарович вів активну науково-дослідницьку діяльність. Визнанням його заслуг стали три подяки від уряду. Товариство ж в 1818 році припинило своє існування як внаслідок від-сутності матеріальної підтримки з боку держави, так і у зв'язку з тим, що у Каразіна з'явилися інші справи. Він від'їзжає до Петербургу, де знову отримує місце в Міністерстві народної освіти, реорганізує управління маєтком своєї дружини під Москвою, бере участь в обговоренні селянського питання.

Взяв Кяразін участь і в громадському житті столиці. Він став дійсним членом, а потім віце-президентом Вільного товариства любителів російської сло-весності, зробив спробу заснувати Товариство добрих поміщиків. В петербур-зьких колах його прізвище з'являється у зв'язку з повстанням Семенівського полку, коли Каразіна був в третій раз заарештовано як підозрюваного в авторстві листівки, знайденої у казармах. З того часу і до кінця життя він знаходився під адміністративним наглядом і жив в Україні.

Смерть забрала Василя Назаровича в той час, коли він проводив наукові пошуки на півдні України. В жовтні 1842 року він поїхав з Миколаєва до Кручика, але по дорозі захворів, повернувся до Миколаєва і 4 грудня 1842 року помер.

Чимало людей, які знали Каразіна, відзначали багато негативних рис його характеру. Але, без сумніву, Василь Назарович жив загально державними інтере-сами, турбуючись про розвиток наукових знань, освіти, вдосконалення духовного світу людей. І не дивлячись на суттєві життєві негаразди, продовжував з оптиміз-мом дивитись в майбутнє своєї вітчизни.

У третій главі - "Політичні уявлення ВН.Каразіна" - показано зацікавленість Каразіна політичними питаннями, питаннями історії політики як внутрішнє усвідомлене джерело його поведінки, показник його вибіркового став-лення до політичних явищ, процесів, які грунтувалися на принципах і уявленнях його світосприймання.

В.Н.Каразін не був представником політичної еліти, але він зберіг живу зацікавленість політичними питаннями, що знаходила вияв в надсиланні листів російським імператорам, урядовим чиновникам, в яких Каразін неодноразово тор-кався тем державного управління, відгукувався на найважливіші, з його точки зору, події внутрішньої і зовнішньої політики, аналізуючи їх і пропонуючи власні варіанти рішень, часом, складних політичних питань. Його невичерпана активність була зовсім невипадковою. Своє звання дворянина він вважав цілком достатнім для того, щоб мати статус державного чиновника.

Діяльність Каразіна в період який став особливим етапом розвитку української суспільно-політичної думки, яка розвивалася в тому просторі який визначався їй Російською імперією, де в роки царювання Катерини II прово-дилася політика "освіченого абсолютизму", що домінувала протягом XVIII сто-ліття в більшості європейських країн. Логічним її наслідком була централізація влада, що обернулася для України ліквідацією в кінці XVIII ст. політичної автономії.

Втративши з автономією свої привілеї, козацька старшина намагалась отримати можливість бути в імперській соціальній структурі на одному рівні з російським дворянством. Отже, на початку XIX століття для більшості укра-їнського дворянства не існувало протиріччя між “малоросійським" і “великоросійським" патріотизмом. Тому не було нічого дивного в тому, що Василь Назаро-вич Каразін, як і більшість представників українського дворянства, включився в обговорення питань, які розглядалися російською суспільною думкою, і, часом саме “російський ракурс свідомості” визначав його ставлення до ключових українських проблем.

Тим часом суспільно-політична дамка Росії, не давлячись на інтерес пев-ної частини ідеологів до обгрунтування революційних планів перебудови державного устрою, в своїй більшості, зосереджуватися на проблемах монар-хічного правління, як прийнятій формі організації влади, тому що багато мислителів саме з діяльністю монарха пов'язували надії на справедливий сус-пільний устрій в майбутньому. Не був винятком і Каразін, бо вважав монархію єдино можливою формою державною правління.

Засадою його міркувань про монархічну владу є визначення її "природного" характеру, де центральне місце посідає ідея “єдиноначалія" - головного принципу, відповідно з яким функціонують і живі організми, і нежива природа. Тому цей принцип не може бути порушений і в державному устрою. При цьому Каразін не враховував, що навіть в гурті тварин ватажок повинен був завойовува-ти таке право і постійно доводити свою вищість, Монарх же, незалежно від своїх здібностей, ставав правителем лише у зв’язку з народженням у родині царя.

Роблячи акцент на різниці потреб людей, їх віку, статі Каразін стверджує, V/ що в державі не може бути єдиної думки, тому громадяни не зможуть досягти соціального компромісу без допомоги інстанції, яка, знаходячись в суспільній ієрархії над ними, ними ж керує. Звідси негативне ставлення Каразіна до теорії суспільного договору. В його інтерпретації справжнім виразником інтересів гро-мадян повинна бути особа не обрана людьми, а призначена, начебто, богом.

Принциповим моментом теорії державотворення Каразіна є твердження про необхідність абсолютної монархії. Не змінює його ставлення до неї і заява про необхідність створення при правителі із Представників благородного стану" своєрідного Представницького органу дворянства - "Державної Думи", яка , на Його думку, приведе до зростання авторитету монарха в очах підорних і посилить елемент легітимності самодержавства В той же час, заснування Думи переслі-дувало мету створення перешкод на шляху переродження абсолютної монархії в деспотію.

Важливим в теорії державності Каразіна є твердження про те, що опора монарха на орган із представників дворянського стану спроможна забезпечити стабільність не тільки державної влади, але і всієї держави, Ідо саме дворянство виконує функцію носія монархічної ідеї. Отже; на його думку, головний принцип людською співжиття становить соціальна нерівність і опрощена соціальна структура. В ідеальній державі цілком достатньо трьох станів: дворянства, духо-венства і селянства, які мають певний обсяг прав і обов'язків, виконуваних соціальних функцій, зумовлених неоднаковим рівнем освіти і корпоративного вихо-вання.

Каразін покладав на державну владу обов'язок контролювання галузей які мали, на його думку, важливе політичне значення, До них він відносив міжста-нові стосунки, сільське господарство, зовнішню і внутрішню торгівлю, зовніш-ньополітичну діяльність. Зокрема, діяльність державної влади на міжнародній фені повинна бути спрямована на створення сприятливих умов для вирішення внутрішніх проблем, зберегання існуючих в державі політичних інститутів.

В четвертій главі — "Селянське питання в трактовці В.Н. Каразіна: історія, сучасний стан і пропоновані реформи" - з'ясовано місце селянського питання в системі світогляду Каразіна, визначена своєрідність теоретичного трактування кріпацтва і мотивація діяльності Каразіна як поміщика.

Інтерес Василя Назаровича до селянського питання є органічною части-ною його світогляду. Без її характеристики неможливо скласти повне і цільне уявлення про його суспільно-політичні погляди. Його зацікавленість селянською проблемою була зовсім не випадковою. Це був і інтерес поміщика, який турбу-вався про підвищення рентабельності своєю маєтку, і занепокоєння рівнем ефек-тивності всього аграрного сектору економіки людини, мислячої загальнодер-жавними категоріями Адже селянське питання наприкінці XVIII століття стає для України одним із актуальних питань і політичного, і суспільного, і економіч-ного життя після запровадження в 1783 році на території України, що належала Російській імперії, кріпацтва. У Василя Назаровича було своє бачення його перс-пектив, зумовлене рівнем розвитку сільськогосподарського виробництва, агро-техніки, характером землекористування і землеволодіння, що визначили стан соціальних відносин на селі.

Дослідниками проведена велика робота по вивченню історії селянського питання за період з кінця XVIII до 30-х років XIX століть. Охарактеризовані особливості світогляду багатьох представників суспільної думки, напрацьовані критерії диференціації напрямків у відношенні селянської проблеми. І хоча вияв-лення течій в суспільній думці початку XIX століття не є завданням, вирішеним остаточно, можна визнати обгрунтованість точки зору про існування трьох течій: консервативної, буржуазно-реформаторської і просвітительскої. При цьому буржуазно-реформаторська течія була більш перспективна і прогресивна по суті.

Розглядаючи різні аспекти життя середньовічного села, Каразін акцентує головну увагу на проблемах взаємовідносин селян і поміщиків. Характерно, що в своїх роботах він уникає вживання терміну “селянин” ( “крестьянин” ), віддаючи перевагу слову “поселянин", тому що вважає "селянин" і “раю” словами-синонімами. Василь Назарович окреслює коло обов'язків, які повинні виконувати селяни: з повагою ставитися до поміщика, в повному обсязі сплачувати повинності, бути на відстані “від того, що може внести порушення” в існуючий порядок і вірити в бога. Цю можливість для селян мати громадські і політичні права в міркуваннях Каразіна мова навіть не заходить. Ключовою постаттю на сет він вважав поміщика - спадкового чиновника, якому держава доручила пік-лування про селян.

Таким чином, із його міркувань виходить , що селяни не є власністю поміщика, а тому кріпацтво - це не юридична “залежність”, а зловживання, “погана звичка”, зумовлена недбайливістю державної влади. Отже, кріпацтво для нього - тільки обов'язок підпорядкування своїм поміщикам в формі “адміністративної опіки і відношення хлібороба до свого спадкового орендатора". Проявом кріпацтва ( "зловживанням" ) він вважав право на заслання селян, їх продаж і т.ін.

Теоретичні погляди Каразіна знаходили своє втілення в його практичній дальності. Звернувшись після відставки з Петербургу на батьківщину, він при-ділив багато уваги питанням взаємовідносин зі своїми селянами. Головне, на його думку, було визначити характер і обсяг повинностей, які селяни повинні нести на користь поміщика за те, що той керує їх працею. Він шукає “мірило" оцінки його власності. Оскільки ним не може бути ні певна кількість грошей, ні головний продукт - хліб ( курс і ціна яких з часом можуть змінюватись ), для Каразіна залишається тільки "один день хліборобської праці", тобто панщини. Він підрахував, що кожен кріпак обійдеться йому в 45 крб. на рік, отже за рік ( 150 робо-чих днів ) селянин своєю працею повинен повернути цю суму поміщику. Кожно-му селянину, який досяг повноліття, Каразін надавав у користування півдесятини землі для будинку, сім з половиною десятин орної землі і одну десятину сінокосу, певну кількість дров і забезпечував ремонт сільськогосподарського знаряддя. Після десятирічного володіння земельною ділянкою селянин мав право закласти, або продати її за умови, що купець стане мешканцем Кручика і візьме повинності колишнього володаря на себе.

Бажанням зберегти свою в ладу над общиною, Каразін керувався і при проведенні адміністративних змін. Ще в 1793 році він створив на зразок міської думи Сільську Думу. До її складу увійшли сам Каразін, “два старці і писар". З 1805 року було значно розширено кількісний склад Думи. Окрім Каразіна, це були старший і молодший ''виборні", священик, 4йаглзздач" (його призначив сам помі-щик ) і “письмоводець" Думи. За Думою закріплялися обов'язки сільської поліції, під її контроль було поставлено набір в рекрути, питання спадковості і опіки, діяльність сільського училища Впевненість Каразіна в своїй правоті дозволила йому пізніше встановити такий порядок управління в маєтку своєї дружини під Москвою, де справами керувала Сільська Дума на чолі зі старостою, призначе-ним Каразіним.

Не залишився він осторонь обговорення селянського питання і в 1820-ті роки, коли запропонував створити Товариство добрих поміщиків, як засіб здат-ний розрядиш соціальну напруженість на селі. Ця спроба стала останньою мож-ливістю для Каразіна публічно показати своє ставлення до селянської проблеми. Певно, порядки в Кручику його повністю влаштовували, а проблему підвищення рентабельності свого господарства він вирішував вдосконаленням "засобів землеробства".

У висновках до дисертації підведені основні підсумки проведеного дослідження.

Суспільно-політичні переконання Каразіна базувалися на певній системі його світогляду;