Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Ходаківська Лілія Петрівна

УДК 323.39

Сутність та особливості концепцій демократичного елітизму

23.00.01 - теорія та історія політичної науки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор

Шляхтун Петро Панасович

Київський національний університет імені Тараса

Шевченка, завідувач кафедри політичних наук

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор Бабкіна Ольга Володимирівна,

Президентський університет МАУП, генеральний директор

кандидат філософських наук, доцент Корж Мирослав Олексійович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри політології

Провідна установа:

Інститут політичних та етнонаціональних досліджень НАН України, м.Київ

Захист відбудеться 21 січня 2002 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої

ради К 26.001.41 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка,

за адресою: 01033, м.Київ, вул. Володимирська 60, к.330.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича

Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м.Київ, вул. Володимирська 58.

Автореферат розісланий “__19__” грудня 2001 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради Постригань Г.Ф.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У процесі глибоких політичних і соціально-економічних перетворень в Україні формуються нові соціальні верстви, поступово долаються наслідки тоталітарного минулого, утворюються демократично орієнтовані державно-владні та управлінські структури. Все це по-новому ставить питання влади та її носіїв, авторитету і здатності вищих державних інстанцій діяти на науковій основі і у відповідності з гуманістичними ідеалами.

Закономірним є інтерес суспільства, зокрема, до проблем політичної еліти, закономірностей та особливостей її становлення і розвитку як соціальної верстви, що бере участь у виробленні та прийнятті найважливіших управлінських рішень, своїми діями спричиняє визначальний вплив на долі людей та країни в цілому. В контексті цього інтересу тема даного дисертаційного дослідження стосується проблеми, яка дискутується у всьому світі і не знаходить однозначного вирішення. Полягає вона у визначенні сумісності елітарного управління з демократією. Особливого значення ця проблема набуває саме в нашій державі, де і демократія, і еліта перебувають в стані творення. Та навіть для країн з давніми традиціями демократії це питання не є простим. Адже проблема помітна уже з першого погляду: як можуть співіснувати “правління народу” та “правління еліти”? Відповіді на ці питання неоднозначні.

Упродовж десятиліть з початку виникнення класичних елітарних концепцій, ці концепції вважались альтернативою теорії демократії. Адже суперечності між елітизмом і демократизмом очевидні: елітизм виходить із нерівності людей, тоді як класична теорія демократії проголошує їх рівність; елітизм визнає реальним суб’єктом політичної влади еліту, в той час як для демократії таким суб’єктом є народ.

В 30 – 40-і роки почали з’являтись так звані демократичні теорії еліт, які вважають демократію цілком сумісною з правлінням еліт. Не абсолютизуючи правління еліт, але визнаючи такий стан політичної реальності незмінним на протязі всієї історії, автори концепцій демократичного елітизму схильні бачити в елітах єдиних захисників демократичних цінностей. Відрізняючись за характеристиками, які визнаються необхідними, аби еліта стала фактором демократичного характеру політичної системи, концепції подібні в тому, що правління народу замінюють правлінням на користь народу і правлінням, схваленим народом. В концепціях виділяється ряд вимог до еліти: плюралізм, конкуренція, консенсус відносно базових цінностей і основних правил демократичного політичного життя. Особливо гостро звучить питання про якість еліти, шляхи її вдосконалення, про створення дійсної меритократії.

Серед авторів концепцій демократичного елітизму такі відомі імена як Й.Шумпетер, К.Манхейм, Дж.Сарторі, Р.Даль, Т.Дай, Х.Зіглєр, Г.Лассуел, Н.Боббіо. Але авторитетність авторів не убезпечила їх праці від критики. Багато вчених вважають демократію несумісною з правлінням еліт, заперечують концепції демократичного елітизму, а також відповідну їм практику.

Тому автор дисертаційної роботи аналізує ряд концепцій демократичного елітизму з тим, щоб з’ясувати їх сутність, особливості, загальні та спільні риси, сформулювати власне бачення проблеми, виробити поради, які можуть бути використані для вдосконалення політичної реальності нашої країни. Адже політологи найрізноманітніших шкіл врешті-решт погоджуються з тим, що доля демократії значною мірою залежить від достойності її лідерів.

Таким чином, проблема еліта-демократія важлива як в теоретичному, так і в практичному значенні. Тим більше, що окремо концепції демократичного елітизму ніде не аналізуються. Коротку їх характеристику можна знайти в будь-якому підручнику з політології, де мова йде про концепції еліт або про концепції демократії . Дещо детальніше їх аналізує російський елітолог Г. К. Ашин . Автором даної дисертаційної роботи вперше здійснена спроба детально проаналізувати основні з концепцій демократичного елітизму, визначити їх сутність та особливості, зробити висновки, які можуть бути використані в політичному житті для удосконалення демократичних механізмів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” та науково-дослідної теми філософського факультету 01БФ041-1 “Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть”. У межах цих програм і теми дисертантка брала участь у розробці проблем з тематики дисертаційного дослідження.

Мета і задачі дослідження.

Об’єкт дослідження - концепції елітизму.

Предмет дослідження - сутність концепцій демократичного елітизму та їх особливості як визначальні характеристики демократизму еліти.

Мета дисертації - розкриття сутності та особливостей концепцій демократичного елітизму і з’ясування на цій основі механізмів ефективного поєднання елітизму і демократії.

Досягнення цієї мети обумовило необхідність вирішення низки задач, основні з яких полягають в тому, щоб:

- з’ясувати причини невідповідності ідеалу демократії політичній реальності;

- прослідкувати еволюцію теорії еліт від заперечення демократії до виникнення ідеї і концепцій демократичного елітизму;

розкрити сутність основних концепцій демократичного елітизму, визначити їх особливості, спільні та відмінні риси;

з’ясувати можливість сумісності демократії та елітизму, виявити механізми їх ефективного поєднання.

Методи дослідження. Об’єкт, предмет і задачі дисертації обумовили основний метод дослідження – порівняльний. В дисертації порівняльний метод застосовується як в загальнотеоретичному розділі, так і в основному, присвяченому аналізу концепцій демократичного елітизму. Оскільки теорія демократії і теорія еліт розглядаються з точки зору суперечності між ними, яка знаходить своє вирішення в концепціях демократичного елітизму, логічним є зіставлення обох теорій як між собою, такі з концепціями демократичного елітизму. Це робиться з допомогою порівняльного методу. Так, розглядаючи теорію демократії, автор звертає увагу на ті принципи останньої, які суперечать теорії еліт, а значить модифіковані в концепціях демократичного елітизму. І навпаки, в демократичній теорії автор знаходить підстави для існування еліти, якою є, наприклад, ідея представницької демократії. Принцип представництва можна трактувати як крок назустріч елітизму, що й робить демократичний елітизм. Аналогічно порівнюються теорія еліт з концепціями демократичного елітизму. Звертається увага на ті концептуальні засади елітизму, які стали основою його примирення з демократією, та на ті, що були суттєво скореговані в концепціях демократичного елітизму.

Головною метою дисертаційної роботи є розкриття сутності та особливостей концепцій демократичного елітизму. З цього випливає необхідність порівняння цих концепцій між собою з тим, щоб розкрити їх сутність, визначити спільні та відмінні риси, що й було здійснено в роботі.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації:

- грунтовно висвітлена теорія демократії, вона розглядається як така, що містить внутрішню суперечність між ідеєю демократії як влади народу та політичною реальністю, що є досить далекою від народоправства; доводиться неможливість (хоча б технічна) та й недоцільність (з причини некомпетентності мас) безпосереднього правління народу; з цією метою детально аналізується афінська демократія, яка була однією з небагатьох в історії спроб втілити в життя ідеал народоправства і виявилась врешті-решт нежиттєстійкою; звертається увага на те, що в рамках демократичної теорії міститься усвідомлення обмеженості трактування демократії як народоправства, свідченням чого є ідея представництва та наявність багатьох концепцій демократії; підкреслюється, що однобічне розуміння демократії, як безпосереднього правління народу, є скоріше виключенням, ніж правилом в демократичній теорії;

- дістало подальшого розвитку розкриття сутності теорії еліт, на основі дослідження процесу еволюції ідеї елітарного правління від античності до виникнення ряду сучасних концепцій еліт розкрито сутність класичного елітизму як заперечення демократії та виявлено зняття цього заперечення в ціннісних та плюралістичних концепціях еліти, які є теоретичною основою концепцій демократичного елітизму; підкреслюється, що класичні теорії еліт є відповіддю на обмеженість трактування демократії як правління народу; зазначено, що починаючи уже з Г.Моски, елітаристи переглядають свої погляди щодо демократії, усвідомлюючи її безсумнівну цінність; в подальшому це вилилось у створення концепцій демократичного елітизму;

- показано, що за своєю сутністю концепції демократичного елітизму є теоретичним подоланням суперечності між демократією та елітизмом і доведенням їх принципової сумісносі за певних умов;

- на основі аналізу основних концепцій демократичного елітизму, який здійснено вперше у вітчизняній політологічній літературі, визначено ті умови функціонування політичної системи та характеристики еліти, що є необхідними для забезпечення демократії: множинність (плюралізм) еліт (Р.Даль), конкурентність еліт або їх змагання за владу (Й.Шумпетер), відкритість еліти для поповнення її найбільш здатними до управління вихідцями з будь-яких прошарків суспільства і рухливість еліт (К.Манхейм), відбір еліт за достоїнствами або вертикальна демократія (Дж.Сарторі);

- висунуто і обгрунтовано положення про принципову сумісність демократії та елітизму; доведено, що умовою ефективного поєднання демократії та елітизму є відповідність еліт зазначеним вище характеристикам – плюралізму, конкурентності, відкритості, рухливості, відбору за достоїнствами; зауважується, що відповідності тільки якій-небудь одній або декільком вимогам, запропонованим авторами концепцій демократичного елітизму, недостатньо; для ефективного функціонування демократичної системи необхідно прагнути якнайбільшої відповідності еліт всім цим вимогам.

Перераховані основні елементи новизни результатів дисертаційного дослідження виносяться його автором на захист.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційна робота є певним внеском в розробку як загальнотеоретичних аспектів теорії еліт, так і практичних проблем становлення демократично орієнтованої еліти в Україні. Сформульовані в дисертації основні теоретичні положення і висновки можуть доповнити зміст навчальних курсів з політології, соціології, спеціального курсу “Основи елітології” для студентів спеціальностей “Політологія”, “Соціологія” вищих навчальних закладів України.

Здійснена в дисертації розробка проблеми відповідності еліти демократичним вимогам може бути використана державно-владними структурами у практично-політичній діяльності, а засвоєння відповідних знань має важливе значення для формування політичної культури населення.

Особистий внесок здобувача. Результати дисертаційного дослідження, що сформульовані у його науковій новизні одержані дисертанткою особисто.

Апробація результатів дисертації здійснювалась на щорічних наукових конференціях “Дні науки” викладачів, докторантів, аспірантів і студентів філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, методологічних семінарах викладачів та аспірантів кафедри політичних наук філософського факультету у 1999-2001 роках, науково-теоретичних семінарах аспірантів філософського факультету у 2000-2001 роках.

Публікації. Результати дисертації опубліковані в трьох статтях.

Структура роботи. Мета і завдання дисертаційної роботи визначили її структуру, яку складають вступ, два розділи, диференційовані на вісім підрозділів, висновки та список використаних джерел з теми дослідження. Обсяг дисертації складає 167 сторінок, кількість використаних літературних джерел складає 183 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обгрунтовується актуальність теми дослідження, вказується на зв’язок роботи з науковими програмами та темами Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Визначається об’єкт, предмет, мета та задачі дослідження, його теоретико-методологічні засади. Формулюється наукова новизна та практичне значення отриманих результатів. Зазначається апробація результатів, дається загальна характеристика наукових публікацій здобувача.

У першому розділі дисертації – “Суперечність між демократією та елітизмом як основна проблема концепцій демократичного елітизму” – проводиться огляд наукових праць за темою, розкривається зміст теорії демократії, з’ясовуються причини невідповідності ідеалу демократії політичній реальності, детально аналізується теорія еліт, прослідковується її еволюція від заперечення демократії до виникнення ідеї демократичного елітизму.

Зазначається, що демократичне державне правління має довготривалу історію і грунтується на вагомих теоретичних засадах. Кожному історичному типові держави, кожній суспільно-економічній формації відповідала своя форма демократії. У рабовласницькій демократії (Афіни, республіканський Рим) раби були виключені з системи громадських відносин. Тільки вільні громадяни користувались правом обирати державних чиновників, брати участь у народних зборах, володіти майном тощо. Автором детально аналізується афінська демократія, яка була однією з небагатьох в історії спроб втілити в життя осьову ідею демократії – ідею народоправства. Акцентується увага на цій історичній спробі аби показати неможливість реалізації ідеї народовладдя на практиці навіть за таких сприятливих умов (хоча б територіальна компактність міста-держави), які склалися в Афінах.

За феодалізму елементи демократії почали зароджуватися у формі представницьких установ, що обмежували абсолютну владу монархів.

Великий прогрес у розвитку демократії започаткували утвердження капіталізму й перемога буржуазних революцій в Англії, Франції та інших країнах. Ліквідація кріпацтва і скасування феодальних привілеїв зумовили появу комплексу демократичних інститутів і процедур, більшість з яких використовується і нині.

В роботі звертається особлива увага на такі основоположні принципи демократії, як виборність основних органів державної влади, принцип більшості, рівності і свободи, поділу влади; неодмінними ознаками демократії є гласність, незалежний контроль.

Підкреслюється, що головна суперечність демократії – це суперечність між ідеєю демократії як повновладдя народу і неможливістю її практичного здійснення. Багато вчених вважають демократію не тільки неможливою, але й недоцільною. Дійсно, демократія у прямому її розумінні - як безпосередня влада народу - неможлива вже в суто технічному відношенні, оскільки немає таких механізмів, які б забезпечували пряме народоправство з будь-якого державного питання на всіх рівнях. Більше того, таке народоправство недоцільне і з точки зору ефективності державної влади, оскільки абсолютна більшість народу некомпетентна у вирішенні конкретних справ управління державою і суспільством. До того ж правляча більшість, як і народ в цілому, за певних умов може бути таким же тираном, як і одноосібний деспот.

Різне теоретичне вирішення суперечності між ідеалом демократії та її реальністю знаходить свій вияв в існуванні багатоманітних концепцій демократії. В роботі аналізуються наступні концепції: ліберальна, плюралістична, корпоративна, партисипітарна. Автор особливо виділяє соціалістичну концепцію демократії та радянський варіант втілення її в життя, який є ще одним підтвердженням неможливості втілення в життя безпосереднього народовладдя.

На основі аналізу історичних типів демократії та відповідних теоретичних розробок в дисертації робиться висновок про те, що демократія не може бути “правлінням народу” в буквальному розумінні. Реальна демократія передбачає, насамперед, свободу вибору народом компетентних керівників, а також можливість для народу впливати на них і в разі потреби змінювати їх достойнішими й компетентнішими. За час свого існування демократія модифікувала, доповнила свої принципи настільки, що вже не містить в собі відвертої суперечності елітизмові. Головним питанням для демократії стало питання “що править “ в державі, тобто чи править в ній закон, а питання “хто править” відсунуто на другий план.

Послідовне послаблення негативістського відношення до демократії демонструє еволюція елітизму. Постановка проблеми політичної еліти має давню історію. Послідовне обгрунтування її знаходимо у працях Конфуція, Платона, Н.Макіавеллі, Ф.Ніцше. Теорія еліт у сучасному вигляді була розроблена В.Парето, Г.Москою, Р.Міхельсом. Суть її полягає в тому, що людське суспільство завжди поділялось на привілейований відносно нечисельний клас тих, хто управляє, та на переважну більшість – клас тих, ким управляють. Основу належності до еліти становлять особливі індивідуальні, насамперед організаторські, здібності, а також матеріальна та інтелектуальна перевага, які виділяють людину в коло вибраних, найкращих. До загальних рис теорії еліт належать: підхід до історії як до сукупності соціальних циклів, що характеризуються пануванням відповідних їм типів політичних еліт; критика ідеї народного суверенітету як утопічного міфу; твердження, що нерівність є основою соціального життя; абсолютизація політичних відносин, визнання політичної влади однією з первісних причин соціального панування. В демократичній теорії все навпаки. Це дає підставу називати класичний елітизм запереченням демократії.

У сучасній західній політології мають місце два основних підходи до визначення політичної еліти та її ролі в суспільстві - функціональний і ціннісний. Прибічники функціонального підходу головною ознакою політичної еліти визнають соціальний статус людини, її місце і роль в системі владних управлінських структур. Еліта - це меншість населення, яка приймає важливі в суспільстві рішення і керує більшістю (П.Шарон), здійснює найбільш важливі функції в суспільстві, має найбільшу вагу і вплив (С.Келер). Ці та інші автори підходять до визначення еліти з функціональних позицій, вбачають у ній відносно вузьку, специфічну владно-політичну групу правлячого класу, яка офіційно репрезентує і реалізує на практиці законодавчу і судову владу. Прихильники ціннісного підходу визначальною ознакою еліти вважають духовний аристократизм, заслуги, особисті переваги (культура, освіта, мораль, воля) одних людей над іншими. Так, Х.Ортега-і-Гассет елітою вважає тих, хто володіє найвищим почуттям відповідальності. За З.Фрейдом, це позначена особливими якостями група, яка діє на людей подібно магнітній силі. Належність до політичної еліти в даному випадку визначається культурно-психологічними особливостями людини, з якими вона народжується або яких набуває. Останніми роками здобуває поширення концепція множинності (плюралізму) еліт, згідно з якою еліти нібито врівноважують одна одну і запобігають встановленню тоталітаризму (О.Штаммер, Д.Рісмен). Значного поширення набули також демократичні концепції еліт (Р.Даль, Й.Шумпетер, Х.Зіглер, Т. Дай, К.Манхейм), які розглядають еліту не лише як групу, здатну до управління, а й як силу, покликану оберігати суспільство від неконтрольованого натиску й неврівноваженості мас. Еліта оголошується головним захисником демократичних цінностей.

Автор вважає, що як у випадку з численними концепціями демократії, так і тут неодностайність думок викликана внутрішньою суперечністю теорії, неможливістю заперечувати демократію, що в усе більшій кількості країн завойовує прихильність. Існують відверті суперечності між класичними теоріями еліт і демократії. Вони виявляються в тому, що, по-перше, вихідний принцип елітизму – нерівність людей, тоді як класична теорія демократії проголошує їх рівність, хоча б політичну; по-друге, елітизм виходить з того, що реальним суб’єктом політичної влади є еліта, в той час як таким суб’єктом для демократичної теорії є народ. Але ми з’ясували й інше: політична реальність змусила теоретиків обох напрямів шукати шляхи примирення теорій, аби не втратилась їх життєздатність та зв’язок з практикою. Тому, вказуючи на антагоністичність теорій, робиться наголос на слові “ класичні”. Сам Г.Моска під кінець життя почав переглядати свої погляди на демократію, відмовляючись від односторонньої негативної її оцінки. Він доходить “парадоксального” для себе висновку, що демократичні форми можуть бути використані для збільшення сили і стабільності правлячого класу, що в демократіях “ряди правлячого класу більш відкриті” і вже тому останній більш легітимний в очах мас.

Разом з тим поняття демократії втрачає своє первісне значення: це не правління народу, а правління обраних ним представників, еліти, яка править “на благо всього суспільства” зі згоди народу.

Кроки щодо примирення елітизму і демократії породили ряд теоретичних розробок, що дістали назву концепцій демократичного елітизму.

У другому розділі дисертації – “Концепції демократичного елітизму як теоретична форма розв’язання суперечності між демократією та елітизмом” - аналізуються основні з концепцій демократичного елітизму, з’ясовується їх сутність, особливості, а на основі цього розкриваються механізми ефективного поєднання демократії з елітизмом. Автор розглядає концепції Й.Шумпетера, Р.Даля, К.Манхейма, Дж.Сарторі, Т.Дая та Х.Зіглєра.

В основі концепцій демократичного елітизму лежать положення і установки про ціннісні якості еліт. Використовуючи запропоноване Й.Шумпетером визначення демократії як конкуренції між потенційними керівниками за довіру і голоси виборців, політологи підкреслюють важливу роль еліт в управлінні. Вони вважають, що лише керівний прошарок здатен стримати частину властивих масам ірраціоналізму і радикалізму (Т.Дай, Х.Зіглєр).

Співвідношення еліти і демократії розглядається в даних концепціях уже не з позицій їх протиставлення. Відсутність в суспільстві справжньої еліти називають однією із головних причин кризи демократії. Виходить, що необхідність елітарного управління обумовлена самою демократією. Для збереження і зміцнення демократії вважається необхідним відродження суспільного консенсусу, для чого потрібно відновити авторитет еліти. Тому постійно уточнюється зміст понять “демократія” та ”еліта”. Все частіше робиться висновок, що демократія в сучасному розумінні – це не правління народу, а уряд, схвалений народом ( Й.Шумпетер). По суті, обмеження участі мас в політичному процесі пояснюється тим, що масам властиві антидемократичні тенденції, вони погано уявляють собі цінності і принципи демократії, і піддавшись впливу демагогів, можуть їх порушити. Елітаристи вважають, що демократія буде ефективнішою, якщо еліта забезпечить буфер між ірраціональністю суспільності та державою (Т.Дай, Х.Зіглер).

Поєднання елітаризму з демократією вважається природнім уже тому, що правляча еліта визнається необхідною для будь-якого суспільства, в тому числі і демократичного. Елітарна демократія передбачає плюралізм еліт, що забезпечує дисперсію влади на основі протиборства і баланса політичних сил, представлених різними елітами. Точиться конкурентна боротьба за владні позиції, маси, обираючи між конкуруючими елітами, мають можливості впливати на політику, проявляти свою волю, почуття. Елітарна демократія не відкидає ідею народного суверенітету, тільки тут вона звучить по іншому – управління еліти в ім’я блага, користі, добробуту суспільства.

Відзначається, що ідея конкурентності еліт найбільш довершено звучить в інтерпретації Й.Шумпетера. Вчений запропонував модернізувати поняття демократії, не ототожнювати її з народовладдям. Він вважав, що “воля народу, загальне благо” – міф, який використовується для пропаганди. Віра в те, що народ здатен компетентно оцінювати політичну реальність, – абсурд. Тому доцільніше демократію визначати як уряд, схвалений народом. Демократія Й.Шумпетера передбачає елітарну структуру суспільства і можливість для мас робити вибір серед конкуруючих еліт. Згідно з концепцією Й.Шумпетера демократія – це “інституційний устрій для прийняття рішень, за якого до владних позицій приходять завдяки конкурентній боротьбі за голоси виборців” . В цій, “ринковій”, концепції демократії різні еліти виносять “на продаж” свої програми, а маси, “покупці”, приймають або відкидають їх на виборах.

Й.Шумпетер надає виборцям право контролю за елітами, адже конкурентність не дає стовідсоткової гарантії приходу до влади “саме тих”, найкращих, щоправда цей контроль виражається лише у формі відмови від переобрання. У інших авторів питання контролю займає вагоміше місце.

Ревізором теорії еліт поряд з Й.Шумпетером називають і К.Манхейма. У своїх ранніх працях вчений висловлює сумніви щодо демократичності елітарного устрою суспільства. Але пізніше все ж знаходить підстави вважати правління еліти демократичним. К.Манхейм доходить висновку, що “дійсне формування політики знаходиться в руках еліти, але це не означає, що суспільство недемократичне. Для демократії достатньо, щоб громадяни, хоча і не мають прямого доступу до участі в управлінні, в крайньому разі іноді виявляли свої почуття, схвалюючи чи не схвалюючи ту чи іншу еліту під час виборів”.

У К.Манхейма знаходимо думку про сумісність елітаризму з принципом “рівних можливостей” при умові формування еліти у відповідності зі здобутками, досягненнями людей. Мабуть, ця ідея породила концепцію меритократії, головна теза якої полягає в тому, що до влади мають приходити найбільш достойні, талановиті, компетентні. На думку вченого, еліта – це ієрархія, що грунтується на власних досягненнях, на відміну від “класу”, належність до якого визначається походженням. Іншими словами, людина може приєднатися до еліти виключно дякуючи власним зусиллям, наприклад, виявивши свої таланти в сфері управління.

Отже, маємо два важливих моменти, на яких наголошує демократичний елітизм: конкурентність, запропонована Й.Шумпетером, та якісний критерій відбору еліти на основі рівних можливостей, який пропагує К.Манхейм. Останню думку поділяє Дж.Сарторі.

Дж.Сарторі визначає демократію як систему, де вплив більшості довірено владі конкуруючих еліт. Головне, щоб еліта виражала ідею “гідний вибору”. Демократія, на думку вченого, забезпечується, якщо еліта являє собою ціннісний зріз суспільства, є прикладом для загалу.

Дж.Сарторі вважає, що для виділення еліти першочергове значення мають два критерії: альтиметричний і якісний. Перший означає, що еліта (контролююча меншість) є такою тому, що за вертикальним розрізом суспільства знаходиться нагорі. Другий критерій вказує на соціальні якості еліти. Саме останньому критерію Дж.Сарторі віддає перевагу. Еліта, на його думку, виражає ідею “гідний вибору””, вказуючи тим самим на ціннісну, референтну групу. Сукупність якостей, притаманних еліті, складає ціннісний образ, на який орієнтуються як представники еліти, так і решта членів суспільства. Елітність для Дж.Сарторі означає також високе почуття відповідальності. Представники народу в своїй діяльності повинні керуватись почуттям обов’язку, а не тільки страхом втратити на майбутнє підтримку виборців, хоча й цьому фактору Дж.Сарторі віддає належне.

Отже, до принципів демократичного елітизму потрібно додати також: відкритість еліти, її відповідальний характер та обов’язково високий якісний склад.

Р.Даль стверджує, що демократія – лише ідеальний стан, до якого потрібно прагнути. В будь-якій людській спільноті наявні сильні тенденції до розвитку нерівності і появи лідерів, наділених міццю влади. Але в такому випадку термін “демократія” можна застосовувати лише для характеристики ідеального стану. Дійсні ж системи, що найбільш наближені до цього ідеалу, Р.Даль пропонує називати поліархіями. В поліархії Р.Даля громадяни об’єднуються в групи для досягнення певних цілей, реалізації інтересів. Кожна з цих груп має свою еліту, яка й представляє в політиці інтереси своїх членів. Багатоманітні організації забезпечують представництво в політиці якнайбільшого числа інтересів, наявних в складному соціальному організмі. Поліархія забезпечує можливість для опозиції критикувати урядову поведінку, доводити свою правоту, боротися за владу. Змагання за владу при цьому мають відкритий характер. Замість однієї правлячої еліти Р.Даль надає можливість впливу на політику множині еліт, які представляють сектори інтересів суспільства. Саме для відображення цих секторних інтересів створюються професійні спілки, асоціації підприємців, релігійні, спортивні, культурні об’єднання. Кожна з цих груп тиску діє в своїх власних інтересах, а не керується спільною метою. Для задоволення інтересів соціальних страт, які вони представляють, групи тиску беруть участь в політичному житті, використовують загальне виборче право, право на об’єднання в політичні партії і громадсько-політичні організації, намагаються отримати доступ до засобів масової інформації з метою формування відповідної громадської думки.

Прийняття урядом тих чи інших політичних рішень у таких умовах є результатом взаємодії різних політичних сил, різних еліт, їх конкуренції. У зв’язку з цим політична система розглядається як певний баланс сил між конфліктуючими економічними, професійними, релігійними, етнічними об’єднаннями. Кожне з них не має монополії на владу.

Цікаві роздуми щодо співвідношення демократії і елітизму містить праця “Іронія демократії” Т.Дая та Х.Зіглера (в російському перекладі вона має назву “Демократия для элиты”). Авторами не піддається сумніву той факт, що управляють завжди еліти, а не маси. “Еліта – це та меншість суспільства, яка володіє владою. Маси – це більшість, у якої її немає. Влада – це можливість брати участь в розподілі матеріальних благ в суспільстві”. Вчені вважають, що такий стан речей (поділ суспільства на еліту і масу) – універсальний і навіть за демократії меншість користується більшою частиною влади, а більшість – порівняно меншою. Однак честолюбні і талановиті люди з маси мають можливість приєднатись до еліти і навпаки - доступ до неї може бути закритий для всіх, крім високопоставлених представників монополій, фінансових, військових, урядових кіл. Еліти можуть конкурувати і не конкурувати між собою, знаходитись на однакових позиціях чи розходитись в підходах до того чи іншого аспекту внутрішньої та зовнішньої політики. Вони можуть утворювати піраміду, на верхівці якої знаходиться група людей, що користується владою, або являти собою багаточисленні групи, що поділяють владу і приймають важливі рішення на основі консенсусу. Еліти можуть враховувати вимоги мас, а можуть переслідувати власні цілі. Від того як розставлені наголоси на даних позиціях, на думку Т.Дая і Х.Зіглера, залежить рівень демократичності суспільства. І цей рівень демократичності – турбота еліти. Маса не здатна на управління та недостатньо усвідомлює цінності і принципи демократії.

“Демократія, – роблять висновок автори, - правління народу, але збереження демократії покладено на плечі еліти. В цьому полягає іронія демократії: еліти повинні правити мудро, для того щоб правління народу вижило” .

З-поміж усіх представників табору демократичного елітаризму Т.Дай і Х.Зіглер вирізняються тим, що не дають рецептів проти зловживань еліти. Зловживання вони вважають меншим злом, порівняно із шкодою, якої може спричинити некомпетентність мас. Доцільність правління еліти у них - незаперечний факт, який не треба доводити, хоча таке правління вони і не абсолютизують.

Таким чином, розглянуті в дисертації концепції демократичного елітизму, з одного боку, відображають реалії сучасного політичного життя демократичних країн, а з іншого - містять цінні практичні настанови. Вони є теоретичною формою розв’язання одвічної суперечності між елітизмом і демократією, вказують на умови і механізми їх поєднання. Проте у авторів цих концепцій ми знаходимо надмірне акцентування уваги на якійсь одній характеристиці еліти. Так, Й.Шумпетер наголошує на конкурентності, Р.Даль - на плюралізмі, К.Манхейм - на рівних можливостях, а Дж.Сарторі - на ціннісних характеристиках еліти. Це обумовило необхідність поєднання таких характеристик, що й здійснено в роботі. Ідея конкурентності Й.Шумпетера стає зрозумілішою завдяки описаному Р.Далем плюралізму, множинності суспільних інтересів; а ідея Дж.Сарторі щодо відбору кращих стає можливою завдяки рівним можливостям для будь-кого, хто має відповідні здібності і таланти, претендувати на владу, описаних К.Манхеймом.

Отже, щоб мати демократію, необхідно впровадити в життя всі ті умови функціонування політичної системи та характеристики еліти, на які вказують автори концепцій.

ВИСНОВКИ

В дисертаційному дослідженні вперше у вітчизняній політології детально проаналізовані основні з концепцій демократичного елітизму, розкрито їх сутність, особливості, виокремлені умови ефективного поєднання демократії та елітизму.

Здійснено це шляхом вирішення таких питань: з’ясовано причини невідповідності ідеалу демократії політичній реальності; показано еволюцію елітизму від заперечення демократії до виникнення ідеї демократичного елітизму; розкрито сутність основних концепцій демократичного елітизму, визначено їх особливості, спільні та відмінні риси; доведено сумісність демократії та елітизму, виявлено умови їх ефективного поєднання.

Теорія демократії і теорія еліт є двома різними способами теоретичного пояснення однієї й тієї ж політичної реальності, і не тільки не виключають, а навпаки, взаємно передбачають одна одну. Демократія не може бути безпосередньою владою народу у прямому значенні цього слова. Вона є своєрідним суспільно-політичним ідеалом, наближеність до якого визначається ступенем участі народу у здійсненні влади, яка відбувається у різних формах безпосередньої і представницької демократії. Вже саме визнання необхідності представницької демократії означає неминучість елітарного правління. Завдання, отже, полягає не у витісненні демократією елітизму, а в їх ефективному поєднанні. Концепції демократичного елітизму є не тільки спробами теоретичного поєднання демократії та елітизму, а й містять цінні рекомендації щодо практичного вирішення цієї проблеми. У відповідних працях Й.Шумпетера, Р.Даля, К.Манхейма, Дж.Сарторі, Т.Дая, Х.Зіглера виокремлено і обгрунтовано найважливіші характеристики еліт та умови функціонування політичної системи необхідні для ефективного поєднання демократії та елітизму. Це, по-перше, плюралізм політичних еліт, який випливає із політичного плюралізму і поділу влади як одних із найважливіших принципів демократії. По-друге, конкурентність еліт, що дає масам можливість вибору бажаних керівників, без якого також немає демократії. По-третє, якісний склад самої політичної еліти, її відкритість для поповнення найбільш здатними до управління вихідцями з усіх верств суспільства. По-четверте, відповідальність еліт перед масами, наявність в останніх ефективних засобів контролю за діяльністю еліт.

В сучасних умовах політична еліта являє собою невід’ємну, активну, впливову частину соціальної структури суспільства, котра здатна брати на себе провідну, відповідальну, консолідуючу роль у забезпеченні розвитку і стабільності будь-якої соціальної системи.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.Ходаківська Л.П. Демократичний елітизм як проблема політичного аналізу // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2000, - Вип. 31. - С.55-58.

2. Ходаківська Л.П. К.Манхейм про демократичний елітизм і рівні можливості // Дослідження світової політики. – 2000, - Вип. 12. - С.98-104.

Ходаківська Л.П. Сутність концепцій демократичного елітизму // Дослідження світової політики. – 2001, - Вип. 16. - С.119-124.

4. Ходаківська Л.П. Співвідношення демократії та елітизму в інтерпретації Дж.Сарторі // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2001, - Вип. 37. - С.72.

АНОТАЦІЯ

Ходаківська Л.П. – “Сутність та особливості концепцій демократичного елітизму”. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23. 00. 01- теорія та історія політичної науки. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2001

В дисертаційному дослідженні вперше у вітчизняній політології детально проаналізовані основні з концепцій демократичного елітизму, розкрито їх сутність, особливості, виокремлені умови ефективного поєднання демократії та елітизму.

Здійснено це шляхом вирішення таких питань: з’ясовано причини невідповідності ідеалу демократії політичній реальності; показано еволюцію елітизму від заперечення демократії до виникнення ідеї демократичного елітизму; розкрито сутність основних концепцій демократичного елітизму, визначено їх особливості, спільні та відмінні риси; доведено сумісність демократії та елітизму, виявлено умови їх ефективного поєднання.

Ключові слова: концепції демократичного елітизму, плюралізм еліт, конкуренція еліт, відкритість та рухливість еліт, якісний критерій відбору, контроль за елітами.

Аннотация

Ходаковская Л.П. – “Сущность и особенности концепций демократического элитизма”. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23. 00. 01. – теория и история политической науки. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка. – Киев, 2001.

Диссертационная работа посвящена анализу сущности и особенностей основных концепций демократического элитизма. В предложенной работе впервые в отечественной политологической литературе детально проанализированы эти концепции и на этой основе опредилены механизмы эфективного сосуществования демократии и элитизма.

Для достижения этой цели необходимо было: установить причины несоответствия идеала демократии политической реальности, проследить эволюцию теории элит от отрицания демократии до возникновения идеи демократического элитизма, розкрыть сущность и особенности концепций демократического элитизма, установить возможность совместимости демократии и элитизма, определить механизмы их эффективного сосуществования.

В результате проделанного исследования доказано, что между элитизмом и демократией не существует непреодолимых противоречий. Теория элит и теория демократии являются двумя различными способами теоретического обьяснения одной и той же политической реальности, и ни сколько не исключают друг друга. Демократия не может быть непосредственной властью народа в прямом смысле этого слова. Она является своеобразным общественно-политическим идеалом. Реальность же довольно далека от этого идеала Признание необходимости представительной демократии свидетельствует о неизбежности элитарного правления. Таким образом, необходимо искать механизмы эфективного соединения демократии с элитизмом, а не отрицать последний. Концепции демократического элитизма являются не только теоретическим разрешением проблемы совместимости демократии и элитизма, но и содержат ценные рекомендации практического характера. В работах Й.Шумпетера, Р.Даля, К.Манхейма, Дж.Сартори, Т.Дая, Х.Зиглера выделены и обоснованы основные характеристики элит и условия функционирования политической системы необходимые для эффективного сочетания демократии и элитизма. Называются следующие требоавния: плюрализм политических элит, конкурентность элит, качественный состав элиты, открытость и мобильность элиты, ответственность элит перед массами и наличие у последних эфективных средств контроля за деятельностью элит.

Диссертационная работа является определенным вкладом в разработку как общетеоретических аспектов теории элит, так и практических проблем становления демократически ориентироавной элиты в Украине. Сформулированные в диссертации основные теоретические положения и выводы могут пополнить содержание учебных курсов по политологии, социологии, специального курса “Основы элитологии” для студентов высших учебных заведений Украины.

Ключевые слова: концепции демократического элитизма, конкурентность, плюрализм, открытость элит, качественный состав элит, контроль.

ANNOTATION

Hodakivska L. P. – “The subject and the peculiarities of the conceptions of the democratic elitism”. – The manuscript.

The thesis on getting a scientific degree by the bachelor of the political science on speciality 23.00.01 – the theory and the history of the political science. – National Kyiv Shevchenko University. – Kyiv, 2001.

This scientific research firstly in the politology of our country gives a detail analyses of main conceptions of the democratic elitism, opens their subject and peculiarities, determines the matters of the effective connection between the democracy and the elitism.

It’s made by the solving of the questions such as: the courses of the discrepancy between the political reality and the ideal of the democracy are revealed; the evolution of the elitism from the negclection of the democracy till the appearing of the idea of the democratic elitism is shown; the subject of main conceptions of the democratic elitism is opened; their peculiarities, common and characteristic features are determined.

Key-words: the conceptions of the democratic elitism, the pluralism of the