АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

ХАРЧЕНКО ОЛЕКСАНДР ВАЛЕРІЙОВИЧ

УДК 17.022(316.66)

СОЦІАЛЬНИЙ СТАТУС ОСОБИСТОСТІ: СТРУКТУРА,

ДЕТЕРМІНАНТИ РОЗВИТКУ ТА ФОРМИ ПРОЯВУ

Спеціальність 09.00.03 – соціальна філософія

та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ - 2001Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті вищої освіти Академії педагогічних наук України.

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор

Богданов Володимир Семенович,

Черкаський навчальний центр Одеської національної

юридичної академії, директор.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор, академік АПН України

Зязюн Іван Андрійович,

Інститут педагогіки та психології професійної освіти АПН України,

директор (м. Київ);

кандидат філософських наук, доцент

Зелінський Микола Юхимович,

Київський національний університет імені Т. Шевченка,

доцент кафедри філософії гуманітарних наук.

Провідна установа: Центр гуманітарної освіти НАН України, м. Київ.

Захист відбудеться “24” січня 2002 р. о __14___ год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К.26.456.01 в Інституті вищої освіти Академії педагогічних наук України за адресою: 01014, м.Київ, вул. Бастіонна, 9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту вищої освіти АПН України за адресою: 01014, м.Київ, вул. Бастіонна, 9.

Автореферат розісланий “ 21 ” грудня 2001 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Козлакова Г.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Складні процеси соціальних трансформацій в сучасній Україні актуалізують цілу низку теоретичних та методологічних проблем, пов'язаних з діагностикою подальшого розвитку нових соцієтальних феноменів та відносин, а також з аналізом трансформації традиційних соціокультурних та суспільно-політичних факторів у нових умовах.

Суттєво важливою особливістю соціального розвитку сучасної України є те, що вона намагається стати дійсно незалежною, індустріально-розвиненою, демократичною державою, відштовхуючись не від традиційного, а від посттоталітарного суспільства. Українське суспільство давно вже перестало бути традиційним, однак ще не наблизилось до рівня сучасного, адекватно-структурованого соціуму, в якому чітко діють механізми соціальної стратифікації та забезпечується соціальна мобільність його членів. При цьому механізм його структурування значною мірою зберігає, з одного боку, свої тоталітарні ознаки, а з іншого, характеризується наявністю сурогатних елементів, котрі своїми витоками сягають ще архаїчних способів соціальної диференціації. З огляду на це, сьогодні надзвичайно гостро постає питання про переструктуризацію нашого суспільства, відповідно до конституційних норм - на цивілізованих, демократичних засадах, чим передбачається не тільки створення можливостей для реалізації різнобічних потреб кожної людини, а й набуття адекватного її потенціалу соціального статусу.

Сучасний ієрархізований соціальний простір значною мірою відображає специфіку соціально-культурної детермінації суспільної взаємодії, де соціальний статус постає одним із основних критеріїв диференціації та стратифікації нинішнього українського суспільства. Пошук оптимальних шляхів його подальшого удосконалення потребує створення цілісної системи статусів та наукового обґрунтування механізмів її формування і розвитку, аналізу поняття “соціальний статус особистості”, його змісту, значень, яких воно набуває в процесі розвитку соціально-філософської думки, структури цього феномена, його функцій, детермінант розвитку та форм прояву. Актуальність дослідження цих проблем зумовлюється також недостатнім ступенем їх наукової розробки.

Стан наукового опрацювання проблеми. В європейській філософській традиції проблема соціального статусу вперше постає, насамперед, в контексті соціально - політичних відносин – в працях Платона та Арістотеля, де статусна ієрархія розглядається як цілком природне явище. Ця ідея знаходить своє продовження в Новий час в поглядах Гоббса, Спінози, Локка, Гольбаха Монтеск'є, Руссо, в яких соціальний статус аналізується через призму теорії суспільного договору. Вирізняється на цьому тлі концепція Ніцше, яка базується на біологічному, моральному, суспільному та політичному звеличенні надлюдини як соціального типу, що репрезентує вищий щабель соціальної ієрархії та протистоїть натовпу.

Актуалізація проблеми розгляду соціального статусу в новітніх соціально - філософських концепціях пов'язана з іменами М.Вебера, Р.Лінтона, Г.Дейл Мейна, Ф.Мерілла, Р.Мертона, Т. Парсонса, Р.Тернера, Е.Шилза та інших. В більшості випадків інтерпретація статусу тут дається як низка ієрархічно-розташованих позицій, через які індивіди рухаються у впорядкованій і передбачуваній послідовності та є близькою до повсякденного, донаукового вживання цього поняття.

Особливе значення для розробки в соціально-філософському плані проблеми соціального статусу особистості мають праці П.Сорокіна, в яких задаються загальносоціологічні орієнтири досліджень різноманітних соціальних явищ, виробляється методологія їх аналізу, з'ясовуються передумови соціальної стратифікації суспільства, встановлюються канали вертикальної циркуляції та мобільності індивідів в межах соціуму.

У вітчизняній соціально-філософській думці статусні відносини були предметом досліджень М.Драгоманова, М.Грушевського, В.Липинського, Д.Донцова, І.Лисяка-Рудницького та ін., в яких вони були включені в контекст ідеї державотворення, взаємовідносин особи і суспільства.

В цілому ж у науці склалася певна традиція вивчення проблеми соціального статусу. З різним ступенем повноти досліджені історичні, соціологічні, формально-організаційні, політико-правові, соціально-психологічні та інші аспекти цього феномена.

В останні десятиріччя проблема соціального статусу знаходить своє місце та відображення в теоріях А.Саутхолла, М.Хермана, М.Крозьє, Є.Вятра, Р.Арона, У.Бентона, С.Верби, Д.Істона, Р.Даля, В.Парето, А.Бентлі, Л.Посохова, Ю.Кисельова, В.Комарова, Г.Горченко, Г.Байкова, Є.Солдатова, В.Калінічева, О.Іншакова, О.Воробйова, В.Танчера, А.Ручки, Б.Поршньова, Ю.Неймера, К.Павлиці, М.Семенова, Ю.Патраболова, Б.Кудашкіна, О.Поршакова та ін.

Особливого значення набувають праці тих дослідників, які в процесі соціально-філософського аналізу акцентують увагу на типізації історичних форм соціальних зв'язків та включають її до контексту дослідження ієрархічно-особистісних відносин. Серед них такі відомі українські вчені як В.Андрущенко, І.Бойченко, Є.Головаха, Л.Губерський, І.Зязюн, В.Кремень, М.Михальченко, М.Мокляк, І.Надольний, В.Пазенок,В.Рижко, В.Ярошовець.

Попри численність і різноманітність характеристик соціального статусу, що мають місце в науковій літературі, можна констатувати деяку фрагментарність при спробі відтворення природи цього соціального явища. Передусім у низці існуючих визначень відсутній, на наш погляд, аналіз діалектичного протиріччя основних структурно-функціональних сторін досліджуваного феномена.

Великого значення в низці теоретичних осмислень набуває визначення форм взаємодії статусу із суміжними близькоспорідненими категоріями: “соціальне управління”, “керівництво”, “влада”, “престиж”, “лідер”. Акцент на “комунікативному” аспекті статусу роблять Х.Арендт, Ю.Габермас, М.Фуко, А.Гідденс. При цьому соціальний статус особистості постає як один із моментів комунікативної дії, спрямованої не стільки на досягнення функціональної мети, скільки на ствердження самої особистості – суб'єкта цього статусу.

Серед останніх публікацій, що в тій чи іншій мірі торкаються проблеми соціального статусу, вирізняються розробки вітчизняних дослідників Р.Ануфрієвої, В.Богданова, Л.Бевзенко, М.Зелінського, Є.Злобіної, О.Іващенко, С.Макєєва, М.Михальченко, Н.Паніної, Т.Рудницької, О.Симончук, В.Чорноволенка, М.Шульги, в яких здійснено конкретно - соціологічний аналіз прояву статусних диспозицій та розглядаються супутні феномену соціального статусу явища, такі як маргінальність, елітність, елітарність, егалітарність, корпоративність, введення яких до контексту означуваної проблематики дозволяє здійснити її специфікацію й виявити її маловивчені грані та аспекти.

Не дивлячись на наявність різнобічних наукових підходів до вивчення проблеми соціальної диференціації, слід констатувати відсутність спеціальних теоретичних розробок та концептуальних підходів, предметом яких був би соціальний статус особистості як системно - функціональне утворення. Маловивченими залишаються його природа, структура та соціальні функції. В цьому контексті потребує додаткового вивчення питання про передумови статусної самоідентифікації особистості в різних соціальних групах, сприйняття й оцінки особистісних параметрів суб'єкта статусу, розгляд особливостей статусної мобільності, означення оптимальних напрямків реалізації його функцій, що є необхідною складовою для інституційно-системного його втілення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації узгоджена з плановою науковою тематикою Інституту вищої освіти АПН України, зокрема, з науковими темами “Процес трансформації вищої освіти на рубежі століть”, “Інноваційні аспекти соціального управління”, “Соціальні проблеми та виховання студентської молоді”, а також з державними програмами розвитку соціально – гуманітарної освіти .

Мета і задачі дослідження. У дисертації ставиться за мету з'ясування соціальної сутності, структури та тенденцій розвитку статусу особистості, виявлення чинників його соціального прояву та видозміни, можливостей та умов його досягнення і реалізації.

Реалізація сформульованої мети стала можливою в процесі постановки та вирішення наступних задач:

·

· в теоретико-методологічному аспекті означити та уточнити соціально - філософський зміст статусу особистості як системно - функціонального утворення;

· з'ясувати роль соціального статусу особистості як засобу здійснення процесів переструктуризації суспільства на перехідних етапах його розвитку;

· розкрити зміст та сутність особистісних передумов та інституційних механізмів формування статусних ієрархій;

· дослідити через призму проблеми соціального статусу особливості процесів структурування та стратифікації сучасного українського суспільства.

Об'єктом дисертаційного дослідження є соціальний статус особистості та його функції у суспільному житті.

Предметом дослідження є соціально-філософські концепції як контекст означення статусу та особистісні й інституційні передумови його реалізації та видозміни в суспільстві.

Методи дослідження. Пріоритетною методологічною підвалиною при дослідженні феномена соціального статусу особистості є діалектична традиція розуміння співвідношення особистісного та суспільного, яка дає можливість розглядати процес статусної самоідентифікації особистості як один із істотних моментів соціальної стратифікації.

В дисертації реалізується системно - функціональний підхід до інтерпретації соціальних явищ, який спирається на їх тлумачення як цілісних феноменів, що мають власну структуру та є своєрідними суспільними “монадами”. Бачення проблеми соціального статусу саме в такому контексті забезпечує необхідний баланс між аналітичним та синтетичним методами її дослідження.

Однією із дієвих методологічних засад, що покладені в основу вивчення соціального статусу особистості в даній роботі, є принцип соціального детермінізму, тобто розуміння домінантності суспільних факторів в процесі особистісного самовизначення суб'єкта соціального статусу та становлення і функціонування системи статусних ієрархій загалом.

Чільне місце серед теоретичних джерел дисертації, які представлені працями зарубіжних авторів та сучасними дослідженнями вітчизняних авторів у галузі соціальної філософії, соціології, соціальної психології, соціальної педагогіки посідають ідеї А.Макаренко, В.Сухомлинського, П.Сорокіна, зокрема, про соціальну мобільність як природний і нормальний стан суспільства, про соціальну стратифікацію як механізм врегулювання соціальних суперечностей.

Окрему групу складають теоретико-методологічні установлення, що спираються на соціально - філософські праці М.Вебера, Т.Парсонса, Р.Мертона, в яких акцентується увага на конфліктогенних чинниках соціального буття, передумовах досягнення компромісу між різними соціальними суб'єктами та формах легітимації статусних відносин.

Наукова новизна одержаних результатів визначається наступним:

· Автором розроблена пізнавальна концепція аналізу статусу особистості як соціального феномена, який є рушійною силою в соціумі, його функцій та чинників формування і реалізації.

· Соціальний статус особистості є суспільно - усвідомленим легітимним інституціалізованим еталоном поведінки індивіда в сучасному структурованому та ієрархізованому суспільстві, результатом досягнення конкретної позиції та реалізації певної соціальної ролі; водночас він є специфічною формою відображення соціальної структури суспільства та окремих інституцій, а також формою відтворення відповідних очікувань і домагань індивідів.

· Соціальний статус постає як наслідок руху у суспільно-рольовому та позиційному просторі, що спричинений дією об'єктивних і суб'єктивних факторів, універсальною взаємодією між організаційними регламентаціями та цілераціональною волею індивідів, спрямованою на самореалізацію та самоствердження.

· Соціальний статус особистості як один із конститутивних моментів в процесі формування соціальної структури стабільного суспільства, в перехідні періоди постає як найбільш ефективний засіб його переструктурування та є чинником динамізації суспільного розвитку.

· Інституційними механізмами стабільного суспільства, які здійснюють тестування, селекцію та розподіл індивідів в межах системи статусних відносин, забезпечуючи соціальну мобільність, здебільшого виступають сім'я, система освіти, професійні, політичні і громадські організації.

· Особливістю процесів статусної ієрархізації соціального простору є формування корпоративних спільнот, функціонування яких значною мірою нівелює дію традиційних соціальних інститутів та спричинює деструктуризацію, маргіналізацію суспільства й виникнення соціальних “мутантів”.

· Передумовою створення оптимальної системи статусних ієрархій в соціальній структурі українського суспільства є зведення до мінімуму суто формальних, адміністративно-бюрократичних методів роботи з людьми та посилення ролі морально-етичних, духовних чинників, які є важливими при формуванні справжньої, зрілої, висококультурної національної еліти – запоруки розвитку України в контексті світового цивілізованого співтовариства.

Практичне значення одержаних результатів. Враховуючи актуальність теми, а також незначний ступінь дослідженості проблеми соціального статусу особистості з точки зору соціальної філософії у вітчизняній філософській літературі, здійснене дослідження заповнює прогалини в зазначеній галузі знань. Водночас теоретичні положення й висновки роботи можуть слугувати основою для подальшої розробки вказаної проблематики.

Практичний аспект результатів дослідження виражається в можливості їх використання при здійсненні соціально-виховної роботи, створенні програм та планів соціального розвитку, статутів різноманітних громадських організацій.

Теоретичні висновки та фактологічний матеріал дисертації можуть бути використані при викладанні курсів соціальної філософії, соціології, соціальної психології, а також спеціальних курсів з конфліктології та іміджології.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідались автором на міжнародних, регіональних науково-практичних конференціях і семінарах, зокрема, на 5-й Міжнародній науково-практичній конференції “Творчість як спосіб буття дійсного гуманізму” (м.Київ, 13-14 травня 1999 року), на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Українська національна ідея: витоки і сьогодення” (м.Умань, 7-8 жовтня 1999 року), а також на Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта” (м.Дніпропетровськ, травень 2000 року).

Дисертація обговорювалась на засіданні відділу змісту, філософії та прогнозування освіти Інституту вищої освіти АПН України в лютому та квітні 2001 року.

Публікації. Основні положення дисертації висвітлені у 7 публікаціях (3 у наукових фахових виданнях) загальним обсягом 2.8. д.а.

Структура роботи. Мета і завдання дослідження визначили структуру роботи, яка складається зі вступу, трьох розділів, кожний з яких поділений на два підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 155 сторінок тексту і 8 сторінок використаних джерел, в якому міститься 106 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, здійснено огляд стану й напрямів наукового опрацювання проблеми, визначено мету, основні завдання, об'єкт і предмет дослідження, охарактеризовані його методологічні засади, сформульовані положення, що становлять наукову новизну і виносяться на захист, розкрито теоретичне й практичне значення дисертаційного дослідження, вказується його апробація, структура та обсяг.

У першому розділі – “Соціальний статус як проблема історико-філософського дослідження” - аналізуються еволюція уявлень про зміст поняття “соціальний статус”, передумови його теоретичного означення та місце в структурі соціально-філософської рефлексії.

Перший підрозділ - “Історико-філософський аналіз соціального статусу в аспекті взаємодії особи і суспільства: соціоісторична площина”- присвячений висвітленню проблеми статусних відносин, починаючи від античності й до початку ХХ століття.

Звертаючись до філософської спадщини античності, автор зазначає, що, зокрема, для Платона оптимальними засобами регулювання соціальних відносин є політичні як найбільш статусні. В платонівській схемі держави і суспільства соціальний статус актуалізується як соціальна модель поведінки, яка безпосередньо пов'язана з безумовною владою і яка водночас високо цінує порядність і честь. З цієї причини Платон зауважує, що для прояву соціального статусу та його впливу з боку пануючих необхідно відшукувати людей шляхетних і суворої вдачі. Але на практиці досить часто непорушність станово-кастового положення, високий соціальний статус-кво зумовлювали прояви авторитаризму.

Аналізуючи соцільно-філософські погляди Арістотеля, дисертант підкреслює, що останній ставить досить суттєве для розуміння проблеми статусу питання щодо розмежування елементів в системі взаємовідносин державної влади і суспільства: влади деспотичної і влади політичної. Становий розподіл суспільства, на думку Арістотеля, - це об'єктивна реальність. Тому володарювання і підкорення не тільки необхідні, але й корисні, і вже від народження індивіди проявляються в тому відношенні, що одні з них немовби призначені для покори, інші – для володарювання. В цілому концепція Арістотеля у цьому питанні ґрунтується на відмінності та протиставленні авторитарного та демократичного принципів правління.

Зупиняючись на особливостях бачення проблеми статусу в межах східної традиції, автор зазначає, що для неї характерна ідея свободи вибору між екстравертованими (через інтеграцію в державні інституції) та інтровертованими (відмова від світських благ) формами самореалізації особистості. Здобуття статусу в реальному житті дає можливість здійснювати самореалізацію безпосередньо в суспільстві, соціально “презентувати” себе як певну особистість відповідно до міри “почуття власної значущості”.

За часів середньовіччя, як підкреслюється в роботі, окремий індивід не уявляв себе поза економічною, соціальною, соціокультурною, релігійною сферами, за межами свого чітко фіксованого статусу і рольових функцій в означених сферах, які, в свою чергу, становили невід'ємне ціле з державою, політичною системою. Найважливіші інституції людської діяльності, такі як власність, родина, організація праці у формі феодального володіння землею, касти, корпорації набували статусу елементів державного життя. За їх допомогою відношення індивіда до офіційної організації встановлювалося через систему соціальних, а, згодом , політичних статусів.

Інший стан речей має місце в буржуазному суспільстві, де індивід визнається автономною, цілком самостійною одиницею соціальної дії. Самоцінність автономного індивіда, вільний вибір ним форм і сфер особистісної життєдіяльності – ось той базис, який формує реальний статус особистості в системі буржуазних соціальних відносин.

Аналізуючи соціально-філософські концепції Т.Гоббса, Б.Спінози, Д.Локка, П.Гольбаха, Монтеск'є, Ж.-Ж.Руссо, Г.В.Ф.Гегеля, автор зазначає, що в процесі становлення й подальшого розвитку соціально-політичної практики і теорії цього періоду відбувається подальша диференціація таких понять як “статусне”, “рольове”, “ієрархічне” та “антиавторитарне”, які стають предметом особливої наукової уваги. На цьому тлі вирізняється позиція Ф.Ніцше, яка базується на біологічному, моральному, а також суспільному й політичному звеличенні “надлюдини” як соціального типу, що виникає за певних історичних умов. Звідси – ідея героїв і натовпу, яка репрезентує точку зору Ф.Ніцше на питання про соціальний статус особи в суспільстві.

В дисертації звертається увага на те, що в цілому ніцшеанство виступає своєрідним антиподом анархізму, основні ідеї якого аналізуються автором на прикладі соціально-філософських поглядів М.Штірнера, Прудона, М.Бакуніна, П.Кропоткіна, А.Борового. Для переважної більшості представників цього напрямку характерним є витлумачення проблеми соціального статусу у зв'язку із феноменом влади, що спирається на їх соціально-психологічне обґрунтування, протиставлення особи і суспільства. Тут кожна окрема і конкретна особистість – оригінальна, неповторна, єдина і реальна, і вона протистоїть сліпому послуху, абстрактним прагненням та волінням інших особистостей.

Багато суттєвого вносить в “повнометражне” наукове вирішення питання про роль особистості в історії В.Плеханов, ряд положень якого створюють чітке уявлення про вимоги, які висуває соціально-політична емпірія до суб'єктів соціального статусу. Останні тут мають бути своєрідними “зачинателями”, бачити далі інших і воліти сильніше за інших, вказувати на нові суспільні потреби.

На власне моральному аспекті проблеми соціального статусу акцентує свою увагу М.Драгоманов, який на противагу домінуючій традиції розглядає соціальну ієрархію не як вертикальне співвідношення типу “суб'єкт-об'єкт”, а як відношення горизонтальне, діалогічне, що спрямоване на порозуміння учасників соціального діалогу, на свідоме ставлення до своїх здібностей, котрі й формують істинний соціальний статус.

У другому підрозділі – “Актуалізація проблеми розгляду соціального статусу в новітніх соціально-філософських концепціях” - аналізуються реалії нового “масового суспільства”, концепція якого виникла у 20-ті роки ХХ-го століття. Ці реалії дедалі більшою мірою детермінують авторитарно-тоталітарні форми соціальних регуляцій, по-новому визначають їх пріоритетність та субординацію.В цьому соціально-історичному контексті вартими на увагу, на думку автора, є концепції зарубіжних дослідників - М.Вебера, С.Ліпсета, Т.Парсонса, Л.Фоллета, Р.Мертона, Дж.Міда, А.Маслоу, І.Берліна, Е.Гоффмана, Г.Хофстіда, Ю.Неймера, а також представників вітчизняної соціально-філософської думки – М.Грушевського, М.Шаповала, В.Липинського, Д.Донцова, І.Лисяка-Рудницького та ін.

Як підкреслює дисертант, проблема соціального статусу в соціально-філософських теоріях вищезгаданих мислителів розглядається багатоаспектно. Так, досить поширеними є функціоналістський, еволюціоністський, культурологічний, конфліктологічний підходи до проблеми соціального статусу, а також підхід з позицій теорії самоактуалізації та теорії справедливості.

Особливістю досліджень проблеми соціального статусу в соціально-філософських теоріях українських мислителів є прагнення включити її в контекст ідей державотворення, національної культури, осмислення духовності нації, законів природи і суспільства.

Загалом розгляд проблеми соціального статусу в новітніх соціально-філософських концепціях дає підстави для деяких узагальнень: по-перше, історико-філософський аналіз статусної проблематики показав, що численні дослідження з позицій різноманітних підходів та інтерпретацій поступово викристалізувалися навколо кількох основних тем, поєднання яких дає певні уявлення про сутність явища статусу і його значення для особистості та суспільства. Ними є наступні міркування: 1) статуси поєднують об'єктивне і суб'єктивне;2) статуси детермінують соціальні переміщення та соціальну мобільність;3) статуси є невід'ємними властивостями колективів (організацій), соціальних груп;4) статуси з'єднують індивіда із соціальною структурою.

По-друге, в багатьох теоріях інтерпретація статусу дається як низка ієрархічно розташованих позицій, через які індивіди рухаються у впорядкованій і передбачуваній послідовності. В дисертації підкреслюється, що тенденція зображення статусу в термінах просування впродовж ієрархії престижу, влади чи ролі є близькою до повсякденного, донаукового вживання цього поняття. По-третє, соціологічні уявлення щодо статусу формувалися швидше як панорама суспільства загалом, його підсистем, соціальних процесів та інститутів. Подібні наукові роздуми, що обгрунтовані в певних просторово-часових або тематичних межах, часто не порушують питання стосовно соціально-філософської природи статусу, який, передусім, встановлює норми для всіх, хто йому підпорядковується і в цілому є елементом соціальної взаємодії.

У другому розділі – “Теоретичні основи дослідження соціального статусу як системно-функціонального утворення” – з'ясовуються основні принципи формування статусних відносин в суспільстві, окреслюється зміст поняття “соціальний статус”, його структура та взаємозв'язок із такими близькоспорідненими поняттями, як “роль”, “престиж”, “позиція”, робиться спроба відшукати основні його детермінанти.

У першому підрозділі – “Методологічна роль поняття “соціальний статус” в дослідженні суспільних структур” – виявляються притаманні статусові внутрішні суперечності, аналізується розвиток й видозміна його функцій. В цьому зв'язку автор констатує наявність діалектичного зв'язку між конкретним змістом статусу в соціальному контексті певних історичних фрагментів та його універсально-загальним виміром. Статус актуалізується не лише як комунікативна властивість, а й як особливий простір морально-практичних вчинків індивіда, де останній, власне, й життєдіє, відповідально чи безвідповідально. За своєю сутністю статус – це соціальне відношення, для якого характерні певна історична усталеність, повторюваність, діалектичність. Автор наголошує на тому, що проблема статусу сягає самої квінтесенції моралі як феномена свідомості й культури суспільства, адже дія статусу визначає “стосунки” між імперативними позаособистісними вимогами “чистої” моралі та практичними нормами поведінки.

Одним із важливих аспектів аналізу автором соціального статусу є розгляд його як різновиду універсальної технології соціально-політичного регулювання суспільного простору, яка виражена економічними, професійно-кваліфікаційними, соціально-психологічними ознаками конкретної соціально-економічної структури чи системи. Водночас соціальний статус витлумачується і як місце індивіда чи групи, тієї чи іншої людської спільноти по відношенню до інших індивідів і груп у суспільстві.

Автор поділяє точку зору М.Вебера щодо проблеми соціальної стратифікації, згідно з якою найбільш важливими, домінантними елементами соціальної структури є статусні групи. Останні характеризуються специфічним стилем життя, певним станом освіти і діяльності, які впливають на формування як особистісного, так і соціального статусу. Належність до тієї чи іншої статусної групи обумовлюється також сприйняттям відповідних цінностей і вірувань, дотримуванням звичаїв і правил поведінки, які підкреслюють відмінність даної спільноти від інших.

В дослідженні наголошується, що поняття соціального статусу включає не тільки атрибутивні (посада, професія, звання), а й функціональні, оцінні ознаки (престиж, авторитет). Звідси цілком логічним є те, що актуалізація соціального статусу означується в контексті двох діалектично пов'язаних сторін: об'єктивної та суб'єктивної. До об'єктивних засад (передусім формального) статусу може бути гіпотетично залучена соціальна готовність його суб'єкта до добровільного підпорядкування суспільним нормам і правилам. Іноді така готовність виражається в пасивній позиції щодо творчого, інноваційного сприйняття соціального досвіду, усталених соціальних традицій і норм. Суб'єктивні засади статусу окреслюються інтенціональним простором внутрішнього життя особистості і передбачають цілковито індивідуальне сприйняття суспільних вимог і нормоутворень. Поліваріантність поведінки суб'єкта статусу ґрунтується в цьому аспекті на самоусвідомленні своєї соціальної ролі, компетенції, свого статусу, волі, обов'язку, інтересу та інших суб'єктивних компонентів.

Актуалізуючись в контексті функціонування суспільних структур як міра реалізації соціальних ідеалів в економічній, політичній, духовно-ідеологічній, національній, родинно-побутовій та інших сферах, соціальний статус віддзеркалює основні протиріччя між об'єктивно-необхідним – існуванням соціальних ідеалів, прагнень, і суб'єктивним – матеріалізацією і реалізацією цих ідеалів та прагнень.

Дисертант зазначає, що соціальна сутність статусу полягає у безпосередньому взаємозв'язку об'єктивних та суб'єктивних чинників процесу його формування. Саме їх взаємодія відображає усвідомлено-діяльнісне відношення суб'єкта соціального статусу до основних вимог і очікувань конкретної соціальної групи чи суспільства; репрезентує соціальні критерії оцінки якості самого статусу. В цілому ці елементи соціальності статусу визначають ступінь оптимальності статусних відносин в ієрархії суспільних структур.

У другому підрозділі – “Аналіз соціального статусу як засобу розкриття процесів переструктуризації суспільства на перехідному етапі” – зазначається, що дія регулятивних механізмів соціального статусу сприяє функціонуванню суспільства як цілісної соціальної системи. Соціальний статус як соціальний феномен існує лише в гармонійному поєднанні соціального і особистісного. У своїй структурі він містить цілу множину взаємопов'язаних між собою елементів, які, реалізуючись у дволанці “вплив-підпорядкування”, суспільно акцентують такі його ознаки як управлінська, нормативна, інформативна, комунікативна, координуюча тощо.

Окрему увагу автор приділяє аналізу функцій соціального статусу, серед яких виокремлюються такі як системоутворююча, яка проявляється, насамперед, в структуруванні та ієрархізації суспільних відносин; регламентуюча, що пов'язана із відмежуванням впорядкованих відносин в суспільстві від хаотичних; комунікативна, яка репродукує основні концепти соціальної етики та формує поле “статусної згоди”; функція соціалізації, через посередництво якої індивід залучається до процесу оволодіння і передачі соціального досвіду, включається в сферу соціальної взаємодії та формується як особистість.

В дисертації зазначається, що поєднуючи світоглядні, професійні та інші ціннісні орієнтації, соціальні норми і ролі, соціальний статус в своїй нормативній структурі означує чотири основні елементи: тип поведінки, яка відповідає даному статусу; розпорядження-вимогу у зв'язку з подібною поведінкою; оцінку виконання приписної ролі; санкцію – соціальні наслідки дії в межах вимог соціального статусу. Таким чином, статуси формуються у декількох варіантах: 1) існують сталі очікування суспільства або соціальної групи по відношенню до поведінки суб'єкта статусу; 2) статуси існують у вигляді сукупності ціннісних орієнтацій особистості (внутрішньо прийнятний статус); 3) поведінка деяких індивідів (суб'єктів статусу) розглядається як певний еталон.

В роботі підкреслюється, що однією із основних характеристик, яка досить суттєва для аналізу статусу як засобу розкриття процесів переструктуризації суспільства, є регулятивна соціальна поведінка, що виступає як суб'єктно-об'єктна структура. Суб'єкт статусу в цьому контексті – це особистість або соціальна група, яка здійснює нормативно - регулюючі дії. Об'єктом може бути й сам суб'єкт, якщо соціальні вимоги звернені до нього самого, а також інші індивіди і групи.

В цілому структура статусу дозволяє, по-перше, визначати масштаб (поширеність, зону впливу і імперативність) суб'єкта і об'єкта соціальної вимоги, а відтак, і міру необхідності трансформації суспільства; по-друге, відрізняти статусний набір однієї соціальної групи від статусного набору інших груп і таким чином визначати міру конфліктогенності суспільства й збалансування інтересів суспільних структур; по-третє, виокремлювати рольові норми, тобто ті норми, які регулюють відносини між різними соціальними позиціями на різних етапах становлення й розвитку суспільства.

У третьому розділі – “Соціальний статус як сутнісна характеристика особистісних та інституційних відносин” - здійcнюється аналіз сутності, ролі та місця властивостей, компонентів та рис особистості як носія соціального статусу, за наявності яких вона може стати його суб'єктом, визначаються основні інституційні механізми формування статусних ієрархій та аналізується їх дія в умовах реалій сучасного українського соціуму.

У першому підрозділі – “Соціальний статус як показник розвитку, самореалізації та активності особи” – предметом розгляду є низка суттєвих для з'ясування структури соціального статусу особистості понять. В цьому контексті важливого значення набуває аналіз змісту таких категорій як “активна життєва позиція”, яка розглядається автором як спосіб включення особистості в життєдіяльність суспільства та форма її суспільного самоствердження, дається класифікація рівнів активності особистості як суб'єкта соціального статусу. Аналіз статусу особистості включає також і розгляд такого близького до нього поняття як посадовий статус. При цьому дисертант акцентує увагу на тенденції до зменшення особистісного начала в статусі та до зростання знеособленого, формального, результатом чого є те, що сьогодні соціальний статус все більше пов'язується з поєднанням установленого “права”, посади та легітимності особистості, яка обіймає посаду. Посадовий статус, таким чином, стає мірою соціальної значущості суб'єкта як носія комплексу юридично закріплених владних повноважень, котрими наділена відповідна посада.

Структура соціального статусу особистості, на думку дисертанта, включає цілу низку елементів: по-перше, спосіб здійснення і реалізації в процесі діяльності соціальних якостей, які проявляються в стилі життя і таких сферах як професійна, соціально-політична, соціокультурна, духовна, сімейно-побутова; по-друге, об'єктивні соціальні потреби особистості; по-третє, здатність до творчо - перетворювальної діяльності; по-четверте, ступінь оволодіння культурними цінностями суспільства; по-п'яте, моральні норми і принципи, якими керується особистість.

В дисертації звертається увага на взаємозв'язок статусу особистості із її соціальною роллю та процесом самовизначення і самореалізації в професійній сфері. При цьому підкреслюється, що особистісний статус буде максимально реалізованим при відповідності рольової поведінки його суб'єкта та рольових очікувань соціуму. Тобто суб'єкт статусу зможе проявити свої внутрішні здібності тільки за наявності необхідного для цього положення – соціальної позиції.

Дисертант звертає увагу на те, що в регулятивному механізмі особистісного статусу повинен бути потенційно присутній важіль авторитарного, тобто природа колективного діяння вимагає усталеної наявності (легальної чи нелегальної, але обов'язково узаконеної) дієвих засобів регуляції, де важливого значення набуває механізм висування лідера – носія соціального статусу. Лідер постає тут також носієм “охоронної” функції щодо традицій, ідеалів та цінностей.

В цілому, в організаційно-соціальній діяльності в межах її трансформації, соціальний статус постає системоутворюючим чинником. У свідомості упідлеглених він означується через оцінку стилю керівництва, індивідуальних якостей керівника, виконання ним своїх функцій та обов'язків.

Отже, реалізація основних соціально-політичних функцій соціального статусу у трансформаційному соціопросторі є, на думку дисертанта, об'єктивною вимогою подальшої соціалізації та демократизації суспільства. Засадами розвитку українського державотворення повинні стати принципово нові системи статусів та критерії їх формування. Основними передумовами їх створення (особливо за умов соціальних трансформацій) є дезавторитаризація та дебюрократизація суспільно-державного механізму. Оптимальна реалізація соціальних функцій статусу в таких умовах бачиться автором через забезпечення своєчасності та адекватності соціалізації особистості, її відповідність все зростаючим темпам розвитку сучасного суспільства. В межах соціального статусу відбувається ототожнення індивіда з конкретною соціальною групою і тому соціальний статус є формою існування особи в соціальній системі, показником її розвитку, самореалізації та активності.

У другому підрозділі – “Інституційні механізми формування статусних ієрархій та особливості їх прояву в умовах сучасної України” - йдеться про способи та форми здійснення соціального структурування в контексті формування статусних характеристик людського буття та специфіку їх реалізації в умовах стабільних та нестабільних суспільств. Особливе місце посідає аналіз цих процесів в сучасному українському суспільстві. При цьому зазначається, що в будь-якому суспільстві, за виключенням періодів анархії та соціальних потрясінь соціальна циркуляція індивідів та їх розподіл здійснюються не стихійно, а мають характер необхідності та суворо контролюються різноманітними інститутами. Ці інститути в цілому й становлять комплекс механізмів, котрі контролюють процеси соціального тестування, селекції та розподілу індивідів всередині соціального організму. Здебільшого цю роль виконують сім'я, система освіти, частково церква, а також професійні, політичні та громадські організації. У всій своїй цілісності механізми соціальної селекції та розподілу визначають перелік особистісних характеристик людей, що будуть віднесені до верхніх чи нижніх поверхів соціальної споруди, тобто їх моральні, професійні та моральні якості. Дія цих механізмів детермінується якістю та природою організації селекційних інститутів і частково характером перепон, які вони створюють для індивідів протягом всього шляху їх руху через соціальні “фільтри”. Якщо ці перепони виявляються неадекватними, то і соціальний розподіл буде непропорційним, що неминуче негативно позначиться на характері соціальної структури суспільства. Якщо ж вони будуть адекватними і виправданими, то і соціальний статусний розподіл індивідів буде справляти позитивний вплив на можливості прогресивного розвитку даного соціуму.

Особливістю соціально-стратифікаційних процесів в сучасній Україні, що мають безпосереднє відношення до формування статусних ієрархій, є їх деінституціалізація, яка супроводжується реанімацією таких архаїчних форм колективності, для яких характерне об'єднання індивідів на основі вузькогрупових, егоїстичних інтересів. Здебільшого такі об'єднання набувають вигляду корпорацій, що виступають основним джерелом особистісної самоідентифікації індивідів – членів такого соціуму. Соціальним наслідком такої діяльності, на думку дисертанта, є розмивання функцій традиційних інституційних механізмів тестування, селекції та розподілу індивідів на соціальній драбині, що проявляється в надмірній соціальній поляризації, яка є характерною для сучасного українського суспільства. Однією із ознак такої поляризації є наявність значної соціальної дистанції між верхніми та нижніми суспільними верствами та загрозлива для суспільного буття в цілому маргіналізованість останніх. Запобігти цим негативним явищам, очевидно, можна за умови перегляду здебільшого негативістського тлумачення як на рівні наукових, теоретичних розробок, так і на рівні масової свідомості такого соціального явища як еліта, формування та розвиток якої в умовах українського сьогодення є одним із найпотужніших факторів подолання соціальної кризи та розбудови адекватної сучасним запитам соціально-стратифікаційної системи в Україні.

У висновках підводяться підсумки проведеного дослідження, визначаються його перспективні напрямки. Зокрема, підкреслюється, що:

- історико-філософський аналіз еволюції проблеми соціального статусу означує його як низку ієрархічно розташованих позицій, котрі забезпечують можливість руху індивідів по соціальній драбині;

- сутнісними ознаками соціального статусу в контексті взаємодії особи і суспільства є: єдність об'єктивного й суб'єктивного; детермінація цим феноменом соціальних переміщень та соціальної мобільності; сполучення індивіда із соціальною структурою та його невід'ємність від характеристик соціальних груп та колективів;

- в соціоісторичній площині соціальний статус актуалізується як соціальна функція, соціальний мотиватор і регулятор суспільної взаємодії та показник міри конфліктогенності суспільства й індикатор потреби збалансування інтересів його структур;

- оптимальна реалізація соціальних функцій статусу, особливо в трансформаційному соціопросторі, стає можливою через забезпечення своєчасності та адекватності соціалізації особистості, яка включає в себе процедуру ототожнення індивіда з конкретною соціальною групою; механізми такого ототожнення невіддільні від функціонування відповідних соціальних інститутів;

- в будь-якому суспільстві, за виключенням періодів анархії та соціальних революцій, соціальна циркуляція індивідів та їх розподіл здійснюються шляхом тестування, селекції та розподілу індивідів всередині соціального організму. Здебільшого цю роль виконують сім'я, система освіти, частково церква, а також професійні, політичні та громадські організації;

- особливістю соціально-стратифікаційних процесів в сучасній Україні, що мають безпосереднє відношення до формування статусних ієрархій, є їх деінституціалізація, яка супроводжується поширенням таких форм колективності, для яких характерне об'єднання індивідів на основі групових інтересів, тобто корпорацій, що виступають основним джерелом їх самоідентифікації. Соціальним наслідком цього є зростаюча маргіналізація суспільства та втрата адекватних критеріїв особистісної самоідентифікації більшістю його членів;

- подолання зазначених негативних явищ на думку дисертанта можливе шляхом створення системи ефективних засобів формування статусних ієрархій, яка б узагальнювала аналогічний досвід інших країн, враховуючи при цьому національну специфіку, та сприяла розвою та зміцненню національної еліти як фактора інтеграції всього суспільства.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Акцентуація проблеми соціального статусу в історико-філософській інтерпретації // Мультиверсум. Філософський альманах. – Вип.17. – К.: Центр духовної культури,2000. – С.113-119.

2. Особистісні чинники прояву та видозміни соціального статусу // Мультиверсум. Філософський альманах. – Вип.18. – К.: Центр духовної культури,2001. – С.174-180.

3. Соціальний статус як системно-функціональне утворення: проблеми структури й детермінації // Мультиверсум. Філософський альманах. – Вип.19. – К.: Центр духовної культури,2001. – С.208-214.

4. Проблема формування лідерства в сучасному соціально-політичному просторі // Вісник Черкаського університету. Серія Філософія. – Вип.14. – 1999. – С.147-150.

5. Соціальний статус як поняття соціальної філософії // Вісник Черкаського університету. Серія Філософія. – Вип.20. – 2000. – С.91-96.

6. Авторитет як чинник трансформації соціального досвіду // Творчість як спосіб буття дійсного гуманізму: Матеріали 5-ої Міжнародної науково-практичної конференції, 13-14.05.1999р. – К.: НТУ “КПІ”,1999. –С.144-146.

7. Інтерпретація ідеї національної еліти в історії суспільно-політичної думки України // Українська національна ідея: витоки і сьогодення: Матеріали доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції, 7-8.10.1999р. – К.: Знання,2000. – С.92-94.

АНОТАЦІЇ

Харченко О.В. Соціальний статус особистості: структура, детермінанти розвитку та форми прояву. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. – Інститут вищої освіти АПН України, Київ, 2001.

Дисертація присвячена дослідженню однієї з найбільш гострих проблем, які стоять перед сучасним українським суспільством – пошуку механізмів його структурування, котрі б, враховуючи морально-етичний аспект цього процесу, забезпечували можливість адекватної статусної самоідентифікації особистості. На основі аналізу змісту поняття “соціальний статус особистості”, досліджується структура означуваного ним явища, детермінанти його розвитку та форми прояву. Соціальний статус розглядається передусім як системно-функціональне утворення, як соціальний мотиватор і регулятор суспільної взаємодії, показник міри конфліктогенності суспільства й індикатор потреби збалансування інтересів його структур. Водночас він розглядається як наслідок руху у суспільно-рольовому та позиційному просторі, що спричинений дією об'єктивних і суб'єктивних факторів, універсальною взаємодією між організаційними регламентаціями та цілераціональною волею індивідів, спрямованою на їх самореалізацію