Харківський державний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва

ІВАНЮТА Василь Фалимонович

УДК 338.17: 635: 636.5: 638.1

РЕЗЕРВИ І ШЛЯХИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОЗДАТНОСТІ

СЕЛЯНСЬКИХ (ФЕРМЕРСЬКИХ) ГОСПОДАРСТВ

Спеціальність 08.07.02. - Економіка сільського господарства і АПК

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Харків - 2001

Дисертацією є рукопис

Дисертаційна робота виконана в Полтавському державному сільськогосподарському інституті Міністерства аграрної політики України

на кафедрі економіки та маркетингу

Науковий керівник ГРИШКО Володимир Васильович, доктор економічних наук, професор кафедри економіки та маркетингу Полтавського державного сільськогосподарського інституту

Офіційні опоненти - АМБРОСОВ Володимир Якович,

доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент УААН, завідувач

Харківського відділу науково-виробничих формувань інституту аграрної економіки УААН

ГРИЩЕНКО Оксана Володимирівна,

кандидат економічних наук, доцент кафедри

організації виробництва та менеджменту

Харківського державного технічного університету

сільського господарства

Провідна установа - Херсонський державний аграрний університет,

кафедра організації сільськогосподарського виробництва,

Міністерство аграрної політики України, м. Херсон.

Захист відбудеться 19 вересня 2001 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.803.01 в Харків-сь-ко-му дер-жа-в-ному аграрному університеті ім. В.В. Докучаєва за адресою: 62483, м. Харків, п/в “Комуніст-1”, навчальне містечко ХДАУ, корп. 1, к.213.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва, за адресою: 62483, м. Харків, п/в “Комуніст-1”, навчальне містечко ХДАУ, корп. 1.

Автореферат розісланий 14 серпня 2001 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Македонський А.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження полягає у виявленні основних чинників конкурентоздатності селянських (фермерських) господарств. Зміна парадигми розвитку аграрного виробництва на етапі переходу економіки України до ринкових відносин супроводжується, порівняно із 1991 р., падінням виробництва: зерна - на 27 %, насіння соняшнику - на 36 %, цукрових буряків - на 45 %, м'яса - на 47 %. Валова продукція сільського господарства Полтавської області (1999 р.) становить 74,8% рівня 1997 р.

Перехід до ринкової економіки – це тривалий багатоаспектний процес, за якого постійно змінюються соціально-економічні умови функціонування аграрних формувань, що вимагає їх адекватної оцінки, удосконалення економічних відносин, формування економіко-організаційних структур ринкового типу, до яких відносяться і селянські (фермерські) господарства.

Фермерство - не стільки форма організації праці чи виробнича ланка, скільки специфічна сфера життєдіяльності селянина, стиль його життя, що поєднує історію, вид професійної діяльності, образ мислення і психологію. Саме цьому процес становлення селянських (фермерських) господарств повинен визначатися не лише опрацюванням моделей підприємств, виробничих чи технологічних структур, а й адаптацією цієї форми господарювання до ринкових відносин.

У вітчизняній економічній літературі проблеми аграрного підприєм-ництва досліджували А. Чаянов, М. Туган-Барановський, П.Т. Саблук, М.Й. Малік, В.В. Юрчишин, В.В. Месель-Веселяк, В.В. Зіновчук, В.Я. Амбросов, П.І. Гайдуцький, М.Г. Лобас, А.В. Македонський, П.М. Макаренко.

Але комплексний підхід до вирішення проблеми ефективності функціонування селянських (фермерських) господарств, забезпечення їх конкурентоздатності, досліджені недостатньо. Це вимагає подальшого наукового обгрунтування вузлових аспектів розвитку селянських (фермерських) господарств, резервів і шляхів забезпечення їх конкурентоздатності. Викладене обумовило вибір теми та архітектоніку дисертаційної роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертацію виконано згідно з тематичним планом кафедри економіки та маркетингу Полтавського державного сільськогосподарського інституту як складової частини досліджень із проблеми “Організаційно-економічні аспекти забезпечення конкурентоспроможності АПК”. (Номер держреєстрації 0101U004842)

Мета і завдання дослідження. Метою досліджень є опрацювання та обгрунтування моделей спеціалізації конкурентоздатних селянських (фермерських) господарств, що й визначило необхідність вирішення наступних завдань:

узагальнити теоретичні аспекти організаційно-економічної сутності селянських (фермерських) господарств;

вивчити сучасний стан та виявити тенденції розвитку селянських (фермерських) господарств Полтавської області;

розмежувати організаційно-правові особливості створення селянських (фермерських) господарств і приватних підприємців, які займаються виробництвом і реалізацією сільськогосподарської продукції;

обгрунтувати необхідність кооперування незалежних аграрних товаровиробників в умовах ринкової економічної системи;

опрацювати рекомендації щодо створення і функціонування машинно-технологічних станцій;

уточнити методичні засади оптимізації розмірів спеціалізованих селянських (фермерських) господарств з огляду на регіональні умови;

визначити сучасні підходи до розуміння категорії конкурентоздатності аграрних підприємств;

обгрунтувати конкурентоздатні моделі спеціалізованих селянських (фермерських) господарств.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні, методичні та практичні аспекти проблеми забезпечення конкурентоздатності селянських (фермерських) господарств.

Об’єктом дослідження є селянські (фермерські) господарства України, а поглибленого - Полтавської області.

Інформаційною базою досліджень послуговуються офіційні матеріали Держкомстату України, статистична звітність, монографічні дослідження, матеріали анкетування та літературні джерела.

Методи дослідження. Теоретичною і методичною базою досліджень є діалектичний метод пізнання та системний підхід до вивчення економічних явищ, а також теоретичні напрацювання вітчизняних і зарубіжних учених з питань формування і діяльності селянських (фермерських) господарств.

У процесі дослідження використано методи: абстрактно-логічний, монографічний, розрахунково-конструктивний, статистико-економічний, системного та порівняльного аналізу, експериментальний, економіко-математичного моделювання тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в опрацюванні окремих теоретичних, методичних і прикладних аспектів розвитку селянських (фермерських) господарств Полтавської області, а саме:

теоретично і практично обгрунтовано економіко-організаційну сутність селянських (фермерських) господарств;

розмежовано організаційно-правові особливості селянських (фермерських) господарств та приватних підприємців, що виробляють, переробляють та продають сільськогосподарську продукцію;

уточнено методику оптимізації розмірів селянських (фермерських) господарств з урахуванням їх спеціалізації і регіональних умов;

опрацьовано рекомендації щодо створення і функціонування машинно-технологічних станцій та обслуговуючих кооперативів в аграрному секторі за умов ринкової економіки;

виявлено сучасні підходи до трактування категорії конкурентоздатності;

обгрунтовано моделі спеціалізованих конкурентоздатних селянських (фермерських) господарств.

Практичне значення одержаних результатів полягає в системному науково-практичному дослідженні конкурентоздатності селянських (фермерських) господарств і надання їм практичних рекомендацій з організації діяльності, обліку і звітності. Освоєння селянськими (фермерськими) господарствами висновків, пропозицій та рекомендацій, викладених в дисертації, значно підвищить їх конкурентоздатність.

Результати дослідження дисертанта використовуються в навчальному процесі Полтавського державного сільськогосподарського інституту з дисциплін “Економіка підприємств”, “Організація виробництва” та “Основи агробізнесу”.

Особистий внесок здобувача полягає в опрацюванні теоретичних засад та удосконаленні класифікації селянських (фермерських) господарств, обгрунтуванні можливих аспектів їх спеціалізації, поліпшенні практичної їх діяльності, опрацюванні моделей конкурентоздатних селянських (фермерських) господарств, виявленні резервів та опрацюванні шляхів підвищення ефективності виробничо-комерційної діяльності, узагальненні досвіду роботи машинно-технологічних станцій та оптимізації розмірів селянських (фермерських) господарств різного виробничого напрямку.

Апробація результатів дослідження. Наукові положення результатів дослідження та їх практичного застосування обговорювались на науковій конференції за підсумками наукової роботи професорсько-викладацького складу Полтавського державного сільськогосподарського інституту (2000 р.), науково-практичній конференції із “Проблем економіки агропромислового комплексу і формування його кадрового потенціалу” (Харківський державний університет механізації сільського господарства, 2000 р.) Результати досліджень та рекомендації щодо їх застосування передані селянським (фермерським) господарствам Новосанжарського, Кобеляцького, Семенівського і Котелевського районів Полтавської області.

Публікації. За темою дисертації опубліковано у фахових виданнях 3 наукові праці самостійно (0,6 д. а.) і 1 у співавторстві (0,2 д. а.), 3 методичні рекомендації загальним обсягом 2 д.а.

Обсяг і структура дисертації. Роботу виконано на 199 сторінках комп’ютерного тексту, ілюстровано 37 таблицями, 11 рисунками та 6 додатками. Список літературних джерел включає 142 найменування.

Структура роботи:

Вступ.

Розділ 1. Об’єктивна необхідність різноманітних форм господарювання і підприємництва в Україні. 1.1. Історичні етапи розвитку різних форм власності. 1.2. Еволюція форм власності в аграрній сфері виробництва. 1.3. Економічні, соціальні та юридичні засади створення і розвитку селянських (фермерських) господарств.

Розділ 2. Організаційно-економічний стан селянських (фермерських)

господарств в Україні. 2.1. Динаміка розвитку селянських (фермерських) господарств. 2.2. Розміри і матеріально-технічна база селянських (фермерських) господарств. 2.3. Облік і державна підтримка функціонування селянських (фермерських) господарств.

Розділ 3. Резерви і шляхи забезпечення конкурентоздатності селянських (фермерських) господарств. 3.1. Теоретичне обгрунтування конкурентоздатності. 3.2. Бізнес план селянського (фермерського) господарства. 3.3. Модель селянського (фермерського) господарства. 3.4. Шляхи забезпечення конкурентоздатності діяльності селянських (фермерських) господарств.

Висновки.

Список використаних літературних джерел.

Додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено мету та завдання дослідження, наукову новизну та практичну цінність отриманих результатів.

У першому розділі “Об’єктивна необхідність різноманітних форм господарювання і підприємництва в Україні” викладено в історичному аспекті виникнення і розвиток економічної категорії “власність” та еволюцію форм власності в аграрній сфері виробництва як результату реформування сільськогосподарських підприємств, створення селянських (фермерських) господарств в Україні і, зокрема в Полтавській області.

Поняття власності визначено дисертантом як економіко-правові відносини людей, пов’язані із володінням, розпорядженням та користуванням об’єктами власності.

Специфічні відносини в сільському господарстві виникають із приводу власності на землю і земельної ренти. Перші спроби з'ясування сутності земельної ренти здійснили В. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо. З нашого погляду, земельна рента є надлишком додаткової вартості над середнім прибутком. Форма власності є одним із внутрішніх чинників, незалежно від стану зовнішніх чинників, що впливають на відношення людини до праці. Почуття господаря засобів і результатів виробництва втілюється в життя через сумлінне, творче відношення до виконання виробничих функцій. У разі, коли власник і працівник представлені однією особою, немає потреби у механізмі, що заохочує сумлінну, творчу працю, раціональне використання засобів виробництва і його результатів. Інтереси власника, працівника і господаря тут інтегруються, а їхнім носієм є одна особа. Приватна власність допомагає власнику-працівнику завжди “вловити” і спрогнозувати кон’юнктуру ринку, визначити напрямок вигідних вкладень у засоби праці. Така власність, і засновані на ній форми господарювання, є двигуном підприємливості, забезпечення трудової активності, творчості, які притаманні селянським (фермерським) господарствам.

На певному етапі розвитку продуктивних сил у низці галузей і сфер виробничо-комерційної діяльності підвищення рівня концентрації виробництва потребує значних інвестицій. Індивідуальна приватна власність не завжди дозволяє освоювати і розвивати нові види виробництва, тому інтеграція (об'єднання) об'єктів приватної власності і, насамперед індивідуальних капіталів, стала об'єктивною необхідністю розвитку аграрної сфери, що здійснюється через кооперування окремих підприємців, і селянських (фермерських) господарств.

Вихід із сучасного кризового становища аграрної сфери України можливий лише через механізм реформування традиційних сільськогосподарських підприємств, на основі встановлення пайового фонду та середньої частки землі для працюючих в сільськогосподарському підприємстві, що стає мотивом активізації підприємництва та становлення фермерства. Наступним кроком має бути розвиток вільного ринку землі, що дасть можливість найбільш здібним і продуктивним фермерам концентрувати землю. В міру того, як фермери - землевласники набуватимуть можливість застави землі, вони зможуть отримувати кредити і вкладати кошти у поліпшення земель.

Специфіка селянських (фермерських) господарств - соціально-економічне явище, яке визначає працю фермера як сукупність духовних властивостей і виробничих функцій. Фермер усвідомлює, що він власною працею створює матеріальні блага, задовольняє власний добробут, а також суспільні потреби інших людей в їжі та одягу.

Соціально-психологічні явища є вторинними відносно матеріальних виробничих відносин і відображають соціальні умови життя фермера. Серед мотивів, які активізують діяльність фермера перше місце займає потреба заснувати “дерево” роду фермера, тому більшості фермерів притаманне почуття необхідності передати свою справу (рис. 1.) спадкоємцям.

Рис. 1. Фермер як суб’єкт підприємницької діяльності

Становлення селянських (фермерських) господарств в Україні пов’язане з тим, що з відомих людству форм підприємництва в аграрному секторі економіки саме ця форма виявилась найдоцільнішою у приватному бізнесі в країнах з ринковою економікою. Фермерство сприяє: мотивації трудової активності, а особистий інтерес усуває всі проміжні соціально-економічні

ланки між працівниками засобами виробництва і результатами праці; найповнішому використанню специфіки сільського життя, єдності виробничої і культурної сфер життєдіяльності; створює на виробничій базі, як основі життєдіяльності, єдині умови життя, мету і інтереси всіх членів родини, виступає консолідуючим її чинником як фундаментальної ланки суспільства.

Технологічні процеси в аграрному виробництві безпосередньо пов’язані з живими організмами, тому сумлінне ставлення до довкілля - вирішальний чинник ефективності аграрного виробництва. Непередбачуваність погодних умов вимагає творчого ставлення до коригування технології виробництва, термінів здійснення технологічних операцій тощо. Зосередження в особі фермера власника, працівника і підприємця, індивідуальна зацікавленість в результатах власної праці, повна економічна відповідальність за результати діяльності забезпечується вищою мірою сумлінним і творчим ставленням до досягнення мети виробництва.

У другому розділі “Організаційно-економічний стан селянських (фермерських) господарств в Україні” розглянуто ресурсний потенціал та його використання, проаналізовано сучасний рівень та здійснено оцінку виробничо-комерційної діяльності селянських (фермерських) господарств в Україні.

В Україні, станом на 1.01.2000 р. зареєстровано 35,9 тис. селянських (фермерських) господарств (в Полтавській області - 1372, що становить 3,8 %), які в Україні використовують 1162,3 тис. га сільськогосподарських угідь, з них 1082,2 тис. га ріллі, а в Полтавській області - 73,5 тис. га сільськогосподарських угідь, з них 70,5 тис. га ріллі (6,3% площі, що обробляється фермерами України). За останні 5 років кількість селянських (фермерських) господарств в Полтавській області в основному стабілізувалась, а площа оброблюваної землі в розрахунку на 1 господарство збільшується (табл. 1). Наявні розміри землі не є оптимальними, але за раціонального господарювання дають підстави очікувати високих економічних результатів. Збільшення площі землекористування селянських (фермерських) господарств – це результат правового забезпечення земельної реформи, приватизації земель, реалізації права власності на землю. У 1991 р. власники землі в Полтавській області мали 0,6 % її загальної площі, а в 1999 р. - 4,4 % .

Приватним сектором області, включаючи селянські (фермерські) господарства, виробляється 10,6 % зерна, 90,2 % - картоплі, 83,7 % овочів, 84,3 % плодів і ягід, 38 % м’яса, 30,5 % молока, 38,7% яєць.

У Полтавській області на базі 541 реформованого КСП створено 620 нових підприємств, з яких 38,9 % - товариства з обмеженою відповідальністю, 37,4% - приватні та приватно-орендні підприємства, 14,5 % - сільськогосподарські кооперативи.

Таблиця 1.

Динаміка кількості селянських (фермерських) господарств у Полтавській

області, 1993 – 2000 рр.

Показники | Роки | 2000

1993 |

1994 |

1995 |

1996 |

1997 |

1998 |

1999 |

2000 | до 1993

+ -

Загальна кількість

СФГ. |

527 |

1201 |

1503 |

1354 |

1339 |

1422 |

1315 |

1372 |

+845

Площа сільгоспугідь

СФГ, тис. га |

11,2 |

22,8 |

19,8 |

31,6 |

35,8 |

43,7 |

48,0 |

73,5 |

+62,3

У розрахунку на

1 СФГ, га |

21 |

19 |

19 |

23 |

27 |

31 |

36 |

53,6 |

+32,6

У нових умовах селянські (фермерські) господарства функціонують як юридичні особи або як приватні підприємці (фізичні особи). Але ототожнювати кількісний склад та реєструвати селянські (фермерські) господарства разом із приватними підприємцями недоцільно, а бажано обліковувати окремо їх кількість і результати виробничо-комерційної діяльності. Це зумовлено тим, що від розміру господарства залежить економічна ефективність використання землі, виробничих, екологічних і трудових ресурсів. Реалізація принципу адекватності розмірів аграрних підприємств вимогам енергетичної ефективності має метою усунути марнотратне витрачання енергоресурсів, оптимізуючи переміщення матеріалів, персоналу, машинно-тракторних агрегатів тощо. Збільшення витрат пального на неоптимізованих площах відбувається за рахунок значного скорочення гонів і, внаслідок цього, збільшення енерговитрат мобільними агрегатами на поворотах та неповного завантаження потужності техніки, що призводить до перевитрат енергоресурсів, а також збільшення загальних витрат виробництва. Із збільшенням площі землі в обробітку в селянських (фермерських) господарствах продуктивність праці - зростає.

Вартість валової продукції, основних фондів на гривню витрат, обсяг амортизаційних відрахувань, валового доходу свідчить, що фермерські господарства України неконкурентоздатні, оскільки обсяг амортизаційних відрахувань в них дорівнюватиме обсягу виробництва валової продукції, що визначає їх збитковість. Так, за середнього розміру селянських (фермерських) господарств до 10 га, на 1 працівника виробляється 2,85 т зерна, а – 50-100 га - 19.2 т. Ефективне господарювання у селянських (фермерських) господарствах можливе за наявності земельної площі – у разі виробництва зерна і цукрових буряків чи зерна і насіння соняшнику - 300-400 га, овочів - 25-50 га (Лісостеп), вирощування великої рогатої худоби і свиней –250-400 га. Існуючі селянські (фермерські) господарства обробляють порівняно невеликі площі – майже 90% їх загальної кількості має в користуванні до 50 га, і лише 7,1% - 51-100 га.

Від площ оброблюваної землі залежать і доходи фермерів. У середньому за рік Полтавські фермери отримують 1931,5 тис. грн. валового доходу від сільськогосподарського виробництва і 235,7 тис. грн (20,9%) від інших видів діяльності.

Спад ефективності аграрного виробництва в Україні безпосередньо пов’язаний із уповільненням процесу інвестиційної діяльності та техніко-технологічного переозброєння АПК. Створити сучасні експлуатаційні та ремонтні умови в кожному аграрному підприємстві практично неможливо, а підтримання техніки в експлуатаційному стані є надскладною проблемою. Крім того, власне використання техніки через недосконалу структуру наявного машинно-тракторного парку є неоптимізованим, види робіт в більшості випадків не відповідають наявним технічним засобам (дефіцит гусеничних тракторів). Все це свідчить про нагальну потребу пошуку шляхів створення організаційно-економічних структур, які були б спроможні забезпечити ефективне постачання техніки, утримання її в належному експлуатаційному стані. Одним із найефективніших способів поліпшення використання накопиченого технічного потенціалу аграрного виробництва є розвиток міжгосподарських форм його використання, на основі реструктуризації ремонтно - транспортних (РТП) та постачальницьких підприємств, створення розгалуженої мережі посередницьких організацій, територіально розміщених поблизу аграрних підприємств (замовників), розвитку прямих зв’язків між виробниками і споживачами технічних засобів, кооперування з метою використання енергоефективної техніки. Із цього погляду доцільно організовувати на кооперативних засадах машинно-технологічні та машинно-тракторні станції із виконання комплексу робіт на основі технологічних карт, машинні загони із збирання врожаю зернових, кормових, технічних та інших культур, прокатні пункти, фірми з постачання технічних засобів, розширення лізингових відносин.

Організація машинно-технологічних станцій можлива на основі придбання зарубіжної техніки і використання її з комерційною метою. Цей ефективний і перспективний напрямок дуже обмежений в аспекті механізації широкомасштабного аграрного виробництва через низьку платоспроможність підприємств АПК. Цим шляхом задовольнити потреби підприємств АПК в технічному забезпеченні практично неможливо. Другий підхід - це концентрація наявних технічних засобів: техніка концентрується в юридично-самостійній організації, яка на засадах спеціалізації забезпечує високу експлуатаційну надійність техніки, оптимізовану організацію її використання відповідно до технологічних карт підприємств – замовників, із залученням висококваліфікованих трактористів-машиністів. Кількість аграрних підприємств, що обслуговується однією машинно-технологічною станцією, визначається обсягом робіт, узгодженим у часі і просторі. Машинно-технологічні станції можуть створювати як акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, приватні підприємства, обслуговуючі кооперативи тощо. Останні можуть забезпечити умови найнижчої собівартості і ціни виконання робіт, оскільки ці параметри визначаються підприємствами - членами кооперативу. Економічні взаємини МТС із споживачами грунтуються на договірних засадах. Ціни (тарифи) за використання техніки, транспортне та технологічне обслуговування, ремонт техніки повинні відшкодовувати МТС витрати на її експлуатацію та забезпечити нормативний рівень рентабельності (норми прибутку). Видатки МТС на експлуатацію технічних засобів (3) можна визначити за формулою:

З =( 0 + А + Н + Р) : К , де

О - норма оплати праці механізатора з нарахуваннями, грн.;

А - амортизаційні відрахування, грн ;

Н - накладні витрати, грн.;

Р - витрати на поточний ремонт, грн.;

К - тривалість роботи технічного засобу протягом року (змін, днів тощо).

Тариф на використання технічних засобів та устаткування (Т) розраховується за формулою:

Т = З ( 1+ ),

де У - нормативний рівень рентабельності, що встановлюється вищим органом управління МТС. Такий підхід до визначення тарифів за використання техніки і транспортне обслуговування є об’єктивним, а тому виправданим.

Одна МТС може обслуговувати 5-7 сучасних сільськогосподарських підприємств (табл. 2).

Таблиця 2

Оплата оренди техніки у селянському (фермерському) господарстві

“Карін” Полтавського району, Полтавської області1

Марка

трактора | Балансова вартість,

тис. грн.

грн. | Час роботи, год. | Вартість 1 год.

грн. | Витрати, грн

Всього | Амортизація | Оплата праці з нарахуваннями | Техдогляд | Інші

витрати | Прибуток

30 % | ПДВ 20%

Механіза-

тори | 25 % | Всього

Т-150 | 70 | 1600 | 28,4 | 45504 | 10500 | 2880 | 720 | 3600 | 5640 | 5743 | 10921 | 9100

МТЗ-80 | 22 | 1600 | 22,4 | 35904 | 3300 | 2560 | 640 | 3200 | 2600 | 11007 | 8617 | 7180

Т-70 | 26 | 1600 | 25,1 | 40208 | 3900 | 2880 | 720 | 3600 | 3000 | 12017 | 9650 | 8041

ДТ-75 | 30 | 1600 | 25,0 | 40064 | 4500 | 2880 | 720 | 3600 | 3240 | 11096 | 9616 | 8012

Т-40 | 20 | 800 | 12,3 | 9816 | 3000 | 1200 | 300 | 1500 | 1800 | 802 | 2355 | 1963

1) за поточними цінами

Важливу роль у забезпеченні конкурентоздатності селянських (фермерських) господарств відіграє облік витрат і надходжень від власної діяльності. Оскільки ці господарства мають статус юридичної особи, вступають у взаємодію із фінансовими установами, банками, органами соціального забезпечення та іншими юридичними особами, голова селянського (фермерського) господарства несе відповідальність за ведення у встановленому порядку бухгалтерського обліку. При цьому, у зв’язку із незначним обсягом виробництва та кількістю працівників, найдоцільнішим є бухгалтерський облік за спрощеною формою. Селянські (фермерські) господарства, в яких виручка від реалізації сільськогосподарської продукції становить понад половину загальної виручки від реалізації продукції, сплачують фіксований сільськогосподарський податок – сукупність сплачуваних станом на 01.01.98 р. податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджету та державних цільових фондів. Кожне із 47 селянських (фермерських) господарств Новосанжарського району Полтавської області за 1999 рік сплатили по 300-400 грн. фіксованого податку, а за загальної системи оподаткування їм довелося б сплатити по 3-4 тис. грн. Ставки цього податку стабільні, що дозволяє фермеру розраховувати перспективну діяльність.

У третьому розділі “Формування конкурентоздатності селянських (фермерських) господарств” опрацьовані основні напрямки забезпечення їх конкурентоздатності.

Наші дослідження враховують особливості конкурентних переваг, що змінюються у часі, залежно від методів конкурентної боротьби: нові продукти, методи збуту, переробки, сегментація ринків. Конкурентоздатність не є синонімом поняття “ефективне ведення господарства”, оскільки останнє замкнене в межах діяльності власне підприємства (конкуренція, пропонування скидки з цін товарів, швидший та якісніший сервіс), що не обов’язково підвищує конкурентоздатність підприємства, оскільки конкурентоздатність – це ефективніша довготермінова виробничо-комерційна діяльність порівняно із підприємствами – конкурентами. З огляду на це підвищення конкурентоздатності означає довготермінове забезпечення переважних показників, що характеризують здатність підприємства у довготерміновому періоді функціонувати на ринку. Отже, конкурентоздатність - поняття відносне, зміст якого реалізується через співставлення видів діяльності учасників ринку, чітко визначене в часі. Рентабельна виробничо-комерційна діяльність у певний момент часу або на певному сегменті ринку автоматично не означає конкурентоздатності в поточному чи майбутньому часі.

В основі забезпечення конкурентоздатності лежитиь цінова політика, яка в свою чергу тісно зв’язана з собівартістю продукції. Тому конкуренто-здатність селянського (фермерського) господарства забезпечується низкою чинників, основними із яких є стратегія підприємництва, спеціалізація виробництва, опрацювання і освоєння прогресивних технологій виробництва, висока якість сировини та продукції її переробки, оптимізація виробничих витрат.

Стратегічні аспекти конкурентоздатності селянських (фермерських) господарств поєднують: оптимізацію площі земельних угідь; оптимізацію матеріально-технічної бази на основі залучення вітчизняних та зарубіжних інвесторів, бізнес - планування; позиціювання товару на ринку – здатність захищати ринкову нішу, що забезпечує виробничо-комерційну стабільність підприємства; оптимізацію поточних витрат виробництва на основі спеціальної програми зменшення та заощадження витрат на виробництво кожного виду продукції.

Спеціалізацію, як важливіший чинник забезпечення конкурентоздатності, слід здійснювати через раціоналізацію використання землі, засобів виробництва і трудових ресурсів, розміщення виробництва, оптимізоване співвідношення виробництва і споживання. Головним критерієм ефективності спеціалізації є: продуктивність праці, собівартість продукції, ринкова ціна, прибуток, фондовіддача, рентабельність, конкурентоздатність.

Процес реформування сільськогосподарських підприємств України створив сприятливі умови формування нових моделей підприємств, зокрема селянських (фермерських) господарств із обмеженим ресурсним потенціалом, низькою забезпеченістю матеріально-технічною базою, недосконалістю правового і податкового законодавства, відсутністю маркетингової діяльності тощо. Ці проблеми найліпшим чином вирішуються в умовах спеціалізації, зокрема виробництва овочів (табл. 3).

Таблиця 3.

Залежність економічних показників від концентрації

та спеціалізації виробництва овочів

ПОКАЗНИКИ | Господарства | Спеціалізовані,

відносно неспеціа- лізованих, + -

Неспеціа-лізовані | Спеціа-лізовані

Площа посіву овочів на господарство, га | 3,1 | 55,0 | + 51,9

Врожайність, ц/га | 75,9 | 163,1 | + 87,2

Затрати праці на 1 ц овочів люд.год. | 7,4 | 3,3 | - 4,1

Виробничі витрати, % | 100,0 | 87,5 | - 12,5

Собівартість, % | 100,0 | 63,6 | - 36,4

Рівень рентабельності, % | -2,9 | 18,2 | + 21,1

В умовах спеціалізації (55 га) урожайність овочів у 2,1 рази вища, собівартість виробництва на 37% нижча, а витрати праці на центнер продукції - на 46% менші, ніж у неспеціалізованих ( 3,1 га) господарствах.

Відносно селянських (фермерських) господарств Полтавської області, які спеціалізуються на виробництві овочів, оптимальна земельна площа становить 40-50 га. При цьому надзвичайно важливою умовою конкурентоздатності овочівництва є врахування можливості обробітку грунту у двох напрямках, що вимагає формування полів квадратної або прямокутної форми із співвідношенням сторін 1:2. Недотримання необхідної довжини гонів, співвідношення довжини і ширини поля викликає перевитрати коштів 30-80% на виконання технологічних процесів, що робить виробництво овочів неконкурентоздатним.

В овочівництві мінімальний розмір поля сівозміни, на якому ефективно використовується техніка, є 7,5-8 га. Тому в селянському (фермерському) господарстві, за наявності мінімальної кількості полів у сівозміні (4-5), загальна площа оброблюваної землі повинна бути 30-32 га. За такої площі доцільна чотирьохпільна сівозміна з наступним чергуванням культур: огірки, помідори, капуста, чистий пар. За вирощування декількох культур на одному полі враховано спільність їх біологічних та агротехнічних особливостей.

Оптимальним рівнем рентабельності, який забезпечує розширене відтворення та своєчасне освоєння досягнень науково-технічного прогресу є 50%. Фактичний же рівень рентабельності овочівництва селянських (фермерських) господарств Полтавської області в 1999 р. склав біля 20 %, а по окремих культурах був ще нижчим, що врешті - решт визначає його неконкурентоздатність.

Наявність у господарстві, що спеціалізується на виробництві овочів, 30 га ріллі дозволяє освоїти ефективну сівозміну із середнім розміром поля 5 га, здатну забезпечити постійне підвищення родючості грунту. Чергування культур

наступне: І поле – томати, ІІ поле – капуста, ІІІ поле (збірне) – перець, баклажани, морква і харчові буряки, ІV поле – зернові з підсівом багаторічних трав, V поле – багаторічні трави, VІ поле - багаторічні трави. Одночасно із нагромадженням прибутку доцільно створити ферму по вирощуванню і відгодівлі великої рогатої худоби, де будуть використані залишки овочівництва (побічна продукція), а також зерно, що отримуватиметься із одного поля сівозміни і зелена маса чи сіно бобових трав із 3 полів сівозміни (табл. 4.).

Таблиця 4

Економічна ефективність вирощування овочів (площа 15 га) у

спеціалізованому селянському (фермерському) господарстві

Показники | І поле

томати

5 га | ІІ поле | ІІІ поле | Всього по госпо- дарству

капуста | Пе

рець

1,25 га | баклажани

1,25 га | морква

1,25 га | Буря ки

1,25 га

пізня

4 га | рання

1 га

Валове виробництво, ц |

1050 |

1080 |

170 |

150 |

200 |

250 |

315 |

-

Витрати на

виробництво, тис. грн |

20,1 |

15,3 |

3,8 |

3,0 |

3,0 |

3,4 |

3,4 |

52,0

Виручка від

реалізації з ПДВ, тис. грн. |

36,7 |

25,1 |

6,6 |

4,6 |

4,6 |

5,8 |

6,1 |

89,6

Прибуток,

тис. грн. |

16,6 |

9,8 |

2,8 |

1,6 |

1,6 |

2,4 |

2,6 |

37,6

Рентабельність, % | 82,6 | 63,9 | 73,8 | 53,6 | 56,2 | 71,5 | 77,6 | 72,2

Економіко-математичне обгрунтування даної структури посівних площ овочевих культур переконує, що оптимальний варіант площі ріллі – 14,7 га (15 га). За обмеження витрат сумою 52 тис. грн. та плануванні виручки - 90 тис. грн. використання даного набору овочівницької продукції забезпечило виручку від реалізації продукції – 87529,79 грн., обмеживши витрати 51224,23 грн.

Конкурентоздатність селянських (фермерських) господарств підвищує бджільництво, що зорієнтоване на запилення ентомофільних культур, а також виробництво товарного меду і воску. У розрахунках економічної ефективності пасіки прийнято продукцію бджільництва (мед, віск тощо), додаткову вартість лікарської сировини (табл. 5.). У другому варіанті (площа 50 га) значно зростає (на 28,8%, або 217,5 грн. на га) порівняно з 10 га валовий збір меду за рахунок медозбору із лікарських рослин. Крім того, у другому варіанті значно нижчі витрати в розрахунку на 1 га площі- 440 грн. (площа селянського (фермерського) господарства- 50 га) і 1297 грн.( площа 10 га).

Таблиця 5.

Економічна ефективність бджільництва у селянських (фермерських) господарствах з різною земельною площею

Показники | Площа ріллі, га

10 | 50

Валова продукція на 1 га площі, грн. | 754,5 | 972

Валові витрати на 1 га площі, грн. | 1296 | 440

Прибуток на 1 га площі, грн. | -541,5 | 532

Малопоширеним, але досить перспективним напрямом спеціалізації є організація перепелиних ферм. Загальні витрати (27,7 тис. грн.) на організацію ферми окуповуються за 3,4 року. Можливість виділення власних коштів у фермера обмежена (до 5 тис. грн.), що вимагає отримання кредиту 22,7 тис. грн.

На наш погляд, заслуговує на увагу спеціалізація селянського (фермерського) господарства по вирощуванню нутрій. За умови обробки шкір та пошиття хутрових виробів затрати на організацію ферми окуповуються за два роки і господарство може отримати до 100 тис. грн. прибутку.

Важливішим аспектом забезпечення конкурентоздатності є освоєння маркетингу, оскільки діяльність фермера починається задовго до виробництва продукції, і продовжується після її реалізації. Фермер (або зовнішня маркетингова фірма) вивчає потреби і попит покупців, опрацьовує заходи з найповнішого задоволення попиту, вирішує питання дизайну товару, упаковки, товарної марки, обгрунтовує ціну товару, яка б забезпечила необхідний прибуток, систему розподілу товарів, забезпечує інформацію і рекламу товару, коригує маркетинговий план, залежно від одержаних результатів. Всі ці положення детально опрацьовуються в бізнес - плані селянського (фермерського) господарства.

Визначальними моментами прийняття фермером маркетингових рішень є:

наявність необхідних виробничих потужностей, які можна оперативно переключити на випуск продукції, що користується попитом; орієнтація на споживача, що визначається розміром і наявністю фондів розвитку і стимулювання праці; можливістю вибору постачальників матеріально-технічних ресурсів, напрямів і каналів збуту продукції; адаптація до ринку, що дозволяє самостійно планувати і здійснювати заходи з розширеного відтворення (можливості нагромадження власних коштів, кредитна система, різні форми залучення вільних коштів підприємств, населення тощо), прикладом такої адаптації може слугувати селянське (фермерське) господарство “Нектар” Зіньківського району Полтавської області, (голова Скарга Г.П.), де організовано школу фермера, залучаються кошти для освітньої діяльності, ведеться широка громадська діяльність.

Основними напрямами використання маркетингу селянським (фермерським) господарством є перманентне вивчення стану задоволення споживчого попиту, гнучке реагування виробництва на отримання інформації, зміна механізму взаємодії виробничих і торгових організацій, ролі гуртових ярмарків, аукціонів, знання кон’юнктури ринку і активного використання інформації у процесі формування програми виробництва. Безумовно, здійснення комплексного маркетингу селянським (фермерським) господарством – складне завдання, але можна залучити відповідних штатних спеціалістів, які б проаналізували питомі витрати (на гектар землі і голову тварин), виробничо-комерційні показники кожного виду продукції і галузі, здійснили порівняльну економічну оцінку і на цій основі визначили можливу зміну структури виробництва. Найприйнятніші відносно селянських (фермерських) господарств такі види діяльності, які не вступають у конкуренцію із крупними товаровиробниками. Основою маркетингової стратегії господарств, спеціалізованих на виробництві овочів, продукції бджільництва, перепелівництва, є оптимізація каналів збуту продукції, її просування на ринок, опрацювання критеріїв оцінки якості продуктів із урахуванням потреб ринку.

З метою заощадження робочого часу фермера та забезпечення необхідних грошових надходжень реалізація продукції, виробленої в селянських (фермерських) господарствах, проводиться у формі гуртової (60%) та роздрібної (40%) торгівлі. Оптом реалізується продукція переробним підприємствам, закладам громадського харчування та за бартерними угодами. Роздрібна торгівля здійснюється переважно на ринках, виставках-ярмарках тощо. Ціни реалізації продукції в роздрібній торгівлі можуть бути вищими на 10-15 % порівняно з оптовими. Істотної різниці в цінах реалізації продукції за окремими каналами в межах одного виду, не повинно спостерігатись.

Фермерські господарства повинні концентрувати увагу на формуванні конкурентоздатності ви-робництва, насамперед за рахунок завоювання власної позиції на ринку.

ВИСНОВКИ

1. Ключовою проблемою розвитку сучасного аграрного виробництва є підвищення його конкурентоздатності, що передбачає оптимальне поєднання резервів і чинників економічного зростання на основі оптимізації процесу зміни форм власності в сільському господарстві і на цій основі створення ефективного (приватного) власника. Конкурентоздатність – це ефективніше довготермінове ведення селянського (фермерського) господарства та здатність його функціонування в умовах конкуренції краще, ніж підприємства - конкуренти, на основі чітко визначеної стратегії підприємництва, спеціалізації виробництва, освоєння прогресивних ресурсоощадних технологій виробництва аграрної продукції, високої якості продукції.

2. Забезпечення конкурентоздатності селянських (фермерських) господарств передбачає оптимізацію площі земельних угідь, оскільки в господарствах з неоптимізованою земельною площею в структурі собівартості продукції невиправдано значну питому вагу займають постійні витрати. Середня земельна площа селянського (фермерського) господарства Полтавської області складає 36 га, що не забезпечує конкурентоспроможного господарювання, по-перше, через неможливість освоєння ефективних сівозмін і забезпечення постійного підвищення родючості грунту, по-друге, – неможливість економічного використання засобів виробництва, підвищення продуктивності праці.

3. Селянські (фермерські) господарства можуть бути конкурентоздатними у разі спеціалізації з урахуванням природно-кліматичного потенціалу стану матеріально-технічної бази, кадрової забезпеченості, кон’юнктури ринку. Ефективність виробництва у спеціалізованих господарствах значно вища порівняно із неспеціалізованими. Урожайність у спеціалізованих господарствах вища майже у 2 рази, а витрати праці нижчі.

4. Наявна у фермерських господарствах техніка відпрацювала амортизаційний термін, що обумовлює зростання витрат на ремонти і техдогляди. Рівень зношуваності машинно-тракторного парку сягає 75 %, а коефіцієнт технічної готовності не перевищує 0,6. Підвищення рівня механізації та ефективності використання наявної техніки можна досягти на основі організації машинно-технологічних, машинно-тракторних станцій на кооперативних та акціонерних засадах, прокатних пунктів, фірм з постачання технічних засобів, посередницьких структур з обміну технікою, прокату і оренди машин тощо.

5. Реформування відносин власності аграрної сфери в Україні доцільно по-перше, шляхом передавання державою землі грома-дянам у приватну власність, по-друге, здійсненням комплексу державних заходів щодо надання членам сільськогосподарських під-приємств статусу власників земель.

6. У селянських (фермерських) господарствах доцільне ведення бухгалтерського обліку за спрощеною формою, що забезпечує оперативність, точність, достовірність та економічність, відповідає основним принципам і нормативним положенням стандартів обліку в Україні.

7. Важливе значення має планування діяльності селянських (фермерських) господарств. Бізнес-план складається на основі оптимізації виробничої та галузевої структури господарства і поєднання рослинництва і тваринництва. Ретельно складений і обгрунтований бізнес-план дає можливість уникнути зайвих витрат і забезпечити успіх підприємницької діяльності фермера.

8. Селянські (фермерські) господарства досягають конкурентної переваги знаходженням нових способів конкурентних продуктів та виходу з ними на ринок, що характеризується удосконаленням техніки й технології, способів і методів управління, організації виробництва, виробничих процесів, маркетингу, підприємств-новаторів, що не лише відчувають потенційну можливість змін, а й прискорюють ці зміни.

9. З метою підвищення конкурентоздатності селянських (фермерських) господарств їм доцільно займатися менш капіталоємкими галузями виробництва. Виходячи з цього перспективним напрямком розвитку селянських (фермерських) господарств Полтавської області є бджільництво. Раціональне поєднання ефективного використання бджіл на запиленні сільськогосподарських культур, виробництво меду, воску та інших продуктів бджільництва збільшує доходи від бджільництва. За витрат 22 тис грн., забезпечується виручка 48,6 тис грн., тобто прибуток становить 26,6 тис грн., чи 266 грн. на вулик.

10. Економічно ефективним у селянських (фермерських) господарствах є розведення перепелів. Дві тисячі перепілок, за яйценосності та продуктивності 210 яєць на перепілку, забезпечують отримання 273 тис шт яєць в рік, що забезпечує рівень рентабельності 28,1 % (за ціни 10 шт яєць 1,32 грн. і собівартості 1 грн.).

11. Значні доходи може одержувати селянське (фермерське) господарство спеціалізоване на вирощуванні нутрій. У разі проведення обробки шкір та пошиття хутрових виробів, затрати на утримання 500 нутрій можуть окупитися вже на другий рік і дати біля 100 тис. грн. прибутку.

12. Формування ринкових відносин та розвиток конкуренції в Україні зумовлюють необхідність використання маркетингу селянськими (фермерськими) господарствами. Основою маркетингової стратегії господарств, спеціалізованих на овочівництві, бджільництві, птахівництві є оптимізація шляхів просування продукції на ринок, опрацювання критеріїв оцінки необхідної якості продуктів з урахуванням потреб ринку. Маркетингова діяльність здійснюється фермером і по його замовленню спеціалізованими маркетинговими спеціалістами.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Рабштина В.М., Перебийніс В.І., Граб В.І., Іванюта В.Ф. Методичні рекомендації стосовно реструктуризації сільськогосподарських підприємств в приватно-орендні підприємства. (автору належить розрахунок варіантів орендної плати за землю та розробка економічних розділів пропонованих статутів) – Полтава, 1998. – 34 с.

2. Бакай С.С., Іванюта В.Ф., Перевай О.Б. Розвиток фермерства на Полтавщині. // Соціально-економічна ситуація та шляхи подолання кризового стану в агропромисловому комплексі України. Тези виступів учасників Всеукраїнських зборів вчених економістів-аграрників. (автор провів дослідження фінансового стану селянських (фермерських) господарств Полтавської області) - К.: УААН, ІАЕ,