МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Журов Михайло Стефанович

УДК 316.45/47:159.9

АфІЛІАЦІЯ ТА ВЛАДА ЯК СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНі

ФЕНОМЕНи В ОРГАНІЗАЦІЇ СПІЛЬНИХ ВІДНОСИН

Спеціальність 19.00.06 – юридична психологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Харків – 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі прикладної психології Університету внутрішніх справ, МВС України.

Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор Бандурка Олександр Маркович, Верховна Рада України, народний депутат

Офіційні опоненти: – доктор психологічних наук, доцент

Медведєв Володимир Степанович,

Київський інститут внутрішніх справ,

професор кафедри юридичної психології–

доктор соціологічних наук, професор

Соболєв Василь Олександрович,

Університет внутрішніх справ,

начальник лабораторії соціальної та

психологічної роботи в ОВС

Провідна установа: Інститут соціальної та політичної психології АПН України, м. Київ

Захист відбудеться 07.04.2001 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К64.700.04 в Університеті внутрішніх справ за адресою: 61080, Харків-80, проспект 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Університету внутрішніх справ за адресою: 61080, Харків-80, проспект 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий 05.03.2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Тімченко О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Ефективність дії правових норм поведінки визначається рівнем їх відповідності створенню суспільних відносин. Всю їх різноманітність можна подати в конкретних формах афіліації та влади як соціально-психологічних феноменів, які лежать в основі побудови взаємообумовлених відносин. Вивчення закономірностей побудови цих відносин в значної мірі посилює апарат їх правового регулювання, що й визначає необхідність проведення досліджень в цьому напрямку.

Боротьба за владу є характерним процесом у період соціальних перерозподілів раніш усталених відносин. Цей процес однаково спостерігається як на побутовому, державному, так і міждержавному рівнях. Він має однакові закономірності вияву в матеріальних, духовних і фізичних формах відносин. Поняття влади винятково багатогранне і неодмінно пов'язане з процесом управління, його організацією в різних умовах життєдіяльності від міжособистісних відносин до державної організації влади. Практично, питання влади є соціально-психологічною основою організації будь-яких форм суспільних відносин.

Правильне розуміння даного соціально-психологічного феномена є основою в підготовці працівників правоохоронних органів і осіб, пов'язаних з організацією та управлінням суспільними відносинами. Проблема реструктуризації колишніх форм управління вимагає обґрунтованого розуміння змін, які вносяться не тільки їх ініціаторами, а й з боку всього суспільства.

Незважаючи на великий обсяг досліджень цієї проблеми, наявності значної кількості теоретичних розробок, особливо в питаннях організації політичної влади, все ще залишається мало вивченою соціально-психологічна природа розуміння і сприйняття влади, зміна психології особистості, наділеної владою, та причини виникнення зловживання чи непідкорення їй, що приводить до прихованого протистояння, яке за відомих умов виливається у відкритий протест.

Усе це загалом і визначає актуальність вивчення природи влади не тільки як соціального феномена організації суспільних відносин, але і основ психологічної природи її сприйняття. З одного боку, прагнення до влади, щоб бути захищеним, а з другого – досягнення панування визначає тісний зв'язок соціальних мотивів афіліації та влади.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Глибоке вивчення даного питання вносить значний вклад у підготовку курсантів вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ, які і визначає значення дослідження теми “Афіліація і влада як соціально-психологічні феномени в організації спільних відносин”, яка розроблена і відповідає програмі навчальних планів, пунктів № 1.2; 2.2; 2.3; 8.5 “Комплексного плану поліпшення роботи та подальшого розвитку служби психологічного забезпечення МВС України на 2000-2003 роки”, “Комплексної програми вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції на 1999-2005 роки”.

Об'єктом досліджень дисертаційної роботи стали соціально-психологічні механізми взаємообумовлених відносин афіліації та влади.

Предметом дослідження стали нормативні критерії, які визначають міжособистісні відносини формування спільної діяльності, що є основою правових відносин.

Мета дослідження – встановити визначальні положення в мотивації поведінки, які формують його динаміку в осіб, пов'язаних необхідністю спільної діяльності.

Гіпотеза, яка лежить в основі проведених досліджень, заключається в тому, що мотивація поведінки в спільних взаємообумовлених відносинах визначається основними принципами, які лежать в організації поведінки, спрямованої на досягнення задоволення потреб. Ці принципи мають ізоморфний характер вияву на будь-якому рівні організації поведінки, спрямованої на задоволення відповідних потреб. Виділення цих принципів дозволить більш ефективно здійснювати профорієнтацію і вести організаційно-виховну діяльність.

Завдання дослідження:

·

· Провести дослідження на предмет установлення визначальних потреб і мотивів в організації спільної діяльності.

· Вивчити умови, які визначають оптимальну чисельність груп осіб, пов'язаних спільною діяльністю, і фактори, які впливають на стійкість їхніх відносин.

· Розглянути причини виникнення латентних форм протистояння як фактора, який знижує ефективність взаємообумовлених відносин.

· Вивчити динаміку ставлення курсантів до організації взаємообумовленої спільної діяльності, яка ґрунтується на принципі суворого підкорення.

·

Методологічну основу роботи становлять принципи системного підходу до аналізу мотивації і діяльності (Л.С. Виготський, П.К. Анохін, М.О. Бернштейн, П. Бехтерєв, С.П. Бочарова, Б.Ф. Ломов, М.Г. Ярошевський).

Методи дослідження: теоретичний аналіз проблеми, метод спостережень, анкетування, тестування за методикою Акоффа-Емері та Томаса-Кілмана, бесіда, методи контент-аналізу математичної статистики при обробці експериментальних даних, метод “суб'єктивного шкалювання”.

Наукова новизна роботи полягає в установленні узагальнених положень, які лежать в організації спільної взаємообумовленої поведінки та визначають динаміку її розвитку; основних умов у формуванні відносин сторін, якими виступають спрямованість мотивації поведінки та сила їх вияву; у введенні міри в оцінці даних характеристик, що дозволяє дати повний опис якісної сторони поведінки і прогноз динаміки її зміни.

Теоретичне значення досліджень полягає:–

у розробці й обґрунтуванні загальних положень, які визначають суб'єктивне шкалювання, і на основі цих положень розробки методу “суб'єктивного шкалювання”;–

в установленні умов, які визначають чисельність групових утворень при організації спільних взаємообумовлених відносин;–

в установленні закономірності зміни форм взаємообумовлених відносин двох сторін залежно від співвідношення сили та спрямування вираження їхніх інтересів;–

у розробці методу паспортизації індивідуальних можливостей та оцінки їхньої адекватності конкретним професійним середовищним впливам.

Практичне значення заключається в розробці теоретичних положень, які дозволяють забезпечити цілеспрямоване формування колективних відносин, прогнозувати латентність протиріч, які розвиваються, та динаміку подальшого розвитку взаємообумовлених відносин із врахуванням можливих форм організації дисциплінарних відносин.

Особистий внесок здобувача полягає в обґрунтуванні теоретико-методологічних основ проведеного дослідження та його організації; встановленні основних характеристик і психологічних особливостей процесу формування спільних відносин, а також умов, які впливають на їхню ефективність і особливості динаміки їхнього протікання.

Апробація роботи. Основні положення дисертації доповідалися на 6 науково-методичних і міжнародних конференціях: республіканська науково-практична конференція “Попередження суїцидальних виявів у співробітників органів внутрішніх справ”, Київ, 2000 р.; Соціальні та психологічні проблеми правоохоронної діяльності, Харків, 2000 р.; восьма Міжнародна науково-практична конференція “Транснаціональна злочинність: заходи протидії, проблеми підготовки”, Харків, 2000 р.; науково-практична конференція “Розвиток критичного мислення в умовах особистісно орієнтованого навчання і виховання”, Харків, 2000 р.; науково-практична конференція за участю зарубіжних вчених “Психологія життєвої кризи особистості: теорія і практика”, Київ, 2000 р.; науково-практична конференція “Психологическое сопровождение оперативно-служебной деятельности в ОВД”, Харьков, 2000 р.

Видано навчальні та науково-методичні посібники, які є базовими матеріалами у викладі навчальної дисципліни “Психологія афіліації та влади” у навчальному плані підготовки практичних психологів, виконані пункти № 1.2; 2.2; 2.3; 8.5 “Комплексного плану поліпшення роботи та подальшого розвитку служби психологічного забезпечення МВС України на 2000-2003 роки”.

Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано 7 наукових робіт, із них 3 у провідних фахових виданнях зі спеціальності.

Структура дисертації. Роботу виконано на 173 сторінках, вона складається зі вступу, чотирьох розділів, списку використаної літератури, який вміщує 162 найменувань, з них іноземних джерел – 34.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми досліджень, подається загальна характеристика роботи, формулюються основні положення, які виносяться на захист.

У першому розділі “Загальнотеоретичні підходи щодо вивчення афіліації та влади” представлено історичний огляд і дається аналіз сучасних положень, викладених у науковій літературі, присвяченій вивченню мотивації афіліації та влади, і необхідності розробки цієї проблеми в сучасній психології. З точки зору різноманітних теоретичних концепцій мотивація і влада трактуються по-різному як зарубіжними, так і вітчизняними авторами.

На підставі проведеного аналізу літератури з розглянутої проблеми можна виділити цілий ряд питань, які вимагають свого розв'язання, що і визначило завдання проведених досліджень. Так залишаються до кінця не з'ясованими мотиви в організації спільної діяльності та причини (потреби), які спонукають окремі особистості в їх прагненні до колективних відносин. Саме ці спонукання і визначають всю різноманітність вияву відносин афіліації та влади.

При самих різних умовах організації колективних відносин завжди залишається проблемою кількість осіб, які беруть участь у цих відносинах, і механізми регуляції цих відносин. Надлишок чи недостача числа осіб в організації визначених колективних дій завжди приводить до виникнення внутрішніх конфліктів, що істотно дезорганізує ефективність їхньої роботи.

Це приводить до необхідності вирішення іншого завдання – встановлення причин виникнення незадоволення як латентної форми протистояння.

Неминучість існування суперечностей в організації спільної діяльності визначає необхідність установлення оптимального співвідношення таких форм впливу як примушення і заохочення, що складає основу влади, яка охоплює діапазон від суворо статутного підкорення до погоджених форм поведінки.

Тривале спостереження за динамікою спільних відносин у будь-якому колективі показує, що ці відносини зазнають визначені фази зміни. Проте все ще залишаються предметом дослідження базових характеристик, що впливають на динаміку такого процесу. Не більш визначеним є і питання про тривалість цих фаз і самих спільних відносин, їх надійності та стійкості.

У другому розділі “Суб'єктивне шкалювання” як метод експрес - діагностики оцінки взаємообумовлених відносин у системі “людина-людина” у пункті “Умови, що визначають необхідність розробки методу “суб'єктивного” шкалювання” дається обґрунтування природи суб'єктивної оцінки, якою користується людина практично на всіх етапах своєї життєдіяльності. Стикаючись із середовищем, в якому різні процеси та явища не мають конкретних одиниць виміру, людина здійснює свою орієнтацію та успішно забезпечує адаптивну поведінку. Це свідчить про високу ефективність суб'єктивної оцінки, що забезпечує порівняння значення діючих факторів середовищного оточення з установленням їх позитивного і негативного впливу. Більш того, суб'єктивна оцінка змінює свої межі залежно від стану індивіда та його досвіду. Саме ці факти створили необхідність розгляду в пункті “Основні положення, які визначають побудову методу “суб'єктивного шкалювання” тих теоретичних положень і принципів, які лежать в основі побудови суб'єктивних оцінок. В усіх випадках при оцінці якої-небудь ознаки, яка характеризує поведінку індивіда, не можна говорити про корисність чи шкідливість цієї ознаки, тому що значення його часткової участі в забезпеченні кінцевого адекватного результату повністю залежить від запиту середовища, і в різних випадках одне і те ж сполучення може бути як позитивним, так і негативним, що і виявляється у використанні стереотипних форм поведінки в різних средовищних умовах перебування, коли говорять про негативний і позитивний перенос динамічного стереотипу поведінки.

В організації поведінки надто важлива оцінка результату задоволення потреби на кожному етапі його досягнення. Фактично процес координації поведінки залежить від точності оцінки контрольованих процесів. Допустима неточність чи толерантність простору організації взаємообумовлених відносин визначає складність здійснюваної поведінки та ступінь розв'язаності поставлених завдань. Дане положення має строге математичне обґрунтування в теорії нечітких множин, у яких протікає організація взаємообумовлених відносин, пов'язаних із задоволенням виникаючих потреб.

Таким чином, у будь-якому процесі організації відносин при його результаті існує помилка: переоцінка або недооцінка результату. Межа цих помилок визначає адекватність перебування у середовищі та складність організації адаптованої поведінки. Розмір природної помилки залежить від стану індивіда, його підготовленості або розвитку закладеної у ньому схильності до перебування у цьому середовищі. У кожного індивіда є свій діапазон помилок і можливе систематичне їх зміщення у бік перебільшення чи переоцінки результату або зменшення чи недооцінки результату. Обидві ці характеристики змінюються від теперішнього функціонального стану. Такий стан дозволяє говорити про наявність у всіх випадках шкали індивідуальної оцінки результату з визначеним ступенем точності. Дана шкала носить нелінійний характер при вимірюванні одержаного результату, і чим цей результат більш значуще відрізняється від нормального для даного індивіда, тим помилка набуває більш грубу оцінку. Це пояснюється тим, що оцінка відбувається не шляхом порівняння, на скільки разів те, що одержано, більше чи менше оцінки у нормальному стані адекватного його впливу середовища.

Отже, визначувана психофізіологічними процесами міра носить експонентний характер. Крім природної помилки, інша сторона чи у загальному випадку середовище оточення може застосовувати навмисне викривлення результату, що може виявлятись як у перебільшенні, так і занижуванні одержаного кінцевого результату. Звичайно, існує реальне чи об'єктивне значення результату з рівнем дійсної адекватності здійснюваного запиту та задоволення.

Отже, результат будь-якої поведінки ціниться за шкалою з наявністю помилки. У даному випадку навмисна помилка чи неправда може розцінюватись як добрий чи поганий показник, тому що цей компонент поведінки знаходить найширше використання у взаємообумовленій поведінці та служить для цілеспрямованої корекції кінцевого результату. Кінцевий ефект чи результат можна завжди оцінити при обумовленому зіставленні реальної індивідуальної та середовищної оцінки, але принцип побудови шкали виміру “переоцінка – недооцінка” або “успіх – невдача” у досягненні кінцевого результату залишається однаковим і може виступати як шкала “суб'єктивної оцінки” результату від 100% переоцінки до 100 % недооцінки на будь-якому довільно обраному відрізку, де нуль відповідає абсолютно правильній оцінці, відсутності помилки.

Залежно від взаємовідносин із середовищем, індивід може прагнути досягти джерела задоволення виниклих потреб або намагатись уникати несприятливих впливів, тобто завжди можливо говорити про прагнення досягти чого-небудь чи позбавитися. Ці прагнення також можуть бути виміряні в “суб'єктивній” шкалі оцінки у відсотках чи частках одиниці в інтервалі від (– 1) до (+ 1) байдужість.

Наступна шкала, яку можна використовувати для характеристики поведінки, є сама форма здійснюваних прагнень, яка може характеризуватись як “пасивна – активна” поведінка, або її можна трактувати як “поступатись – наступати”, або “вичікувати – шукати”. По суті ці шкали вимірюють рівень активного і пасивного здійснення досягнення мети.

Мета самого відношення із середовищем може бути спрямована на нанесення йому шкоди або принесення йому користі, що породжує шкалу “користь – шкода”.

Саме досягнення мети може бути забезпечене через насильні форми примусу або доброзичливе притягнення до згоди необхідної поведінки, що визначає шкалу “насильство – доброзичливість”.

Залежно від успіху чи невдачі можна бачити причини такого результату або в своїх діях, або у середовищному оточенні, при цьому вважати “винний я – винні вони”, що породжує шкалу оцінки участі в результаті “винний я – винні вони”. Певною мірою це повторення шкали “успіх – невдача” з приписанням до кого, цей результат відноситься.

Для організації взаємообумовлених відносин важливо оцінити ступінь припустимості від рівного взаємообміну, особливо якщо це стосується до нанесення шкоди, що породжує шкалу оцінки “прощаю – караю”. Якщо мова йде про принесення користі, то тоді можна говорити про шкалу “захоплююсь – дорікаю”.

Якщо враховувати використання помилки поведінки та форм досягнення результату, то можна ввести шкалу форми вияву організації поведінки “демонстративне – приховане”, де оцінюється ефект впливу перебільшення результату як помилки в оцінці оточуючих у межах її нерозпізнаваності, щоб налякати, або заниження результату “прибіднювання” для співчуття і зниження вимог.

Отже, вся різноманітність взаємообумовлених відносин, спрямованих на задоволення потреб, протікає у межах “віддаю – забираю”; “віддають – забирають”, що і визначає відносини “об'єкт – середовище”. Для досягнення необхідного результату можна “приваблювати до себе – відштовхувати від себе” або саме середовище може “приваблювати – відштовхувати”. Проте це аналог уже наведених шкал “уникати – прагнути”, але в іншому вербальному уявленні. Аналогічно можна ввести шкали “хочу – не хочу”, “можу – не можу”, “потрібно - не потрібно” або інший їх аналог: “розв'язаність”, “потреба”, “задоволення”.

При оцінці викривлення чи внесення навмисної помилки у спілкуванні можна говорити про шкалу “говорю неправду – говорю правду”, а за відношенням до одержаного результату можна говорити про шкалу “вірю – не вірю”.

У всіх випадках відбувається повернення до початкового переліку “суб'єктивних” оціночних шкал.

Якими б не виявились складними взаємообумовлені відносин, які складаються при задоволенні своїх потреб, вони завжди супроводяться прагненням мінімізувати затрати або за докладеними зусиллями, або за часом досягнення мети, або за спрощенням складності побудови відносин. Для цієї мети необхідно розширити свої можливості за рахунок притягнення супровідних факторів, що і породжує такі форми поведінки як афіліація (affiliation) або прагнення до влади як протилежну форму, спрямовану до примусового підкорення. Саме цим формам поведінки присвячено значну кількість розроблених методик у практиці обґрунтування взаємообумовлених відносин.

Ступінь афіліаційної прихильності визначається складністю, яка при всій своїй різноманітності залежить від трьох видів базових характеристик, до яких належать матеріальні, духовні та фізичні. Саме прагнення одержати задоволення за цими видами потреб визначає пошуки ступеня своєї захищеності або через афіляційні відносини, або через прагнення до влади, що і породжує всі можливі варіанти взаємообумовлених відносини у суспільно розділеній праці.

Наведені шкали суб'єктивних оцінок відображають базові характеристики, які лежать в основі організації спільних взаємообумовлених відносин. У різних їх формах фіксується різне часткове співвідношення базових характеристик, що особливо чітко спостерігається при побудові профілю особистості в методиці багатомірного шкалювання. Використання останньої, хоча і знаходить доволі широке застосування, проте в силу великої складності уявлення результату дана методика малоінформативна, до того ж, вона надто складна у зіставленні якісної та кількісної звірюваності порівнюваних форм поведінки чи осіб, яким ці характеристики належать.

Використання попарного ортогонального сполучення кожної із наведених шкал суб'єктивної оцінки дозволяє одержати похідні шкали іншого порядку, які характеризують організовану форму поведінки. При цьому отримується можливість не тільки якісного порівняння спостережуваних форм поведінки, але і їхнє кількісне відображення, тому що кожна їз них представляється вектором, що має певну спрямованість і розмір. Геометричне уявлення можна будувати в одно–, дво– і тривимірному просторі. При цьому набір базових характеристик залежить від потреби відображення змісту розглядуваних залежностей.

У свою чергу, діагоналі в двомірному і тримірному просторі як нові шкали виміру знову можуть використовуватись для якісної та кількісної характеристики спостережуваних афіліаційних і владних відносин і спілкування двох сторін. На базі другого рівня побудови оцінок поведінки знову можна використовувати діагоналі для побудови третього рівня можливих залежностей. Практично такий процес можна здійснювати необмежено у будь-якому напряму як у бік ускладення опису поведінки, так і в бік спрощення, досягаючи максимального його спрощення, до якого прагнули біхевіористи.

Істотною особливістю різних попарних уявлень використовуваних критеріїв оцінки для опису взаємообумовлених відносин є можливість відображати та вимірювати такі властивості як зрівноваженість контрольованих показників, межі їх розповсюдження та при зміні один одного. У викладеній структурі побудови оцінок взаємообумовлених відносин повною мірою вписуються і раніше використовувані оцінки поведінки у взаємообумовлених відносинах. Проте в їх уявленнях такі оцінки носили надто наближений характер, а для кінцевого графічного уявлення результату спостережень необхідно провести тестову оцінку за питальниками, що забирає багато часу і робить методику громіздкою і малоефективною, хоча сама ідея, закладена в цих методиках, вимагає глибокої поваги до її творців, тому що ними були закладені основні методи побудови просторів опису поведінки, спостережуваної у спілкуванні сторін, які будуються на базі “суб'єктивних” шкал оцінки контрольованих показників. Ґрунтуючись на викладеному, у наступному розділі описуються побудови конкретних просторів відображення різних форм поведінки, яка виникає у спілкуванні двох сторін.

Побудова суб'єктивної шкали оцінок ґрунтується на зіставленні теперішнього сприйняття про що-небудь до меж можливої оцінки, тому у всіх випадках використовується не конкретне значення діючого фактора, а його місцеположення в інтервалі оцінки в частках одиниці, що досягається таким відношенням 0 Ј (max-X) / (max-min) Ј 1, де X – теперішнє значення оцінюваної якості.

Варто зазначити, що викладені форми оцінки дають залежності у відносних одиницях виміру і вказують на принципи організації поведінки в спілкуванні двох сторін, що дозволяє вирішити питання професійного відбору і профорієнтації, обґрунтовано складати паспорт професійних навантажень, але у них відсутні абсолютні значення діючих факторів, тобто конкретні значення тих максимумів і мінімумів навантажень, які приймалися за (–1) і (+1). Доповнюючи методику оцінки суб'єктивного шкалювання значеннями конкретного абсолютного показника діючого фактора, маємо можливість установити порівняння умовного значення діапазону від (-1) до (+1) і вказати межі реального впливу та стійкості індивіда величинам навантажень, що ставляться до виконуваної роботи. Встановлення таких меж із всіх контрольованих показників дозволяє дати об'єктивні характеристики, які і визначають паспорт професії. При вирішенні цього завдання можна говорити про реальне здійснення цілеспрямованого відбору, проведення повноцінного психологічного супроводу оперативно-службової діяльності в органах внутрішніх справ, яку покладено на практичних психологів, а також складання професіограм із кількісною оцінкою пред'явленого навантаження та режимів його вияву, характерних конкретній професії, що розглядається.

Розглядаючи різні варіанти дихотомічних шкал, які покладено в основу методу “суб'єктивного шкалювання”, можна зазначити, що серед них у дослідженні найчастіше фіксуються і використовуються представлені на рисунку.

Приведені шкали є одномірним відображенням контрольованої характеристики. Залежно від поставленого завдання, здійснюючи побудову двомірних просторів подій шляхом ортогонального сполучення відповідних шкал виміру, досягається більш глибокий якісний опис відношення двох сторін. При цьому діагоналі двомірного простору уявлення контрольованих показників виступають як самостійні дихотомічні шкали, які опосередковують передуючу структуру побудови. Цей процес дозволяє підвищити розмірність простору, в якому здійснюється оцінка контрольованої події. Таку операцію можна повторити з новим рівнем ускладнення простору відображення контрольованих подій.

У третьому розділі “Аналіз, обґрунтування методів і розробка критеріїв оцінки афіліації та влади як основи методу паспортизації переважних форм поведінки” представлений конкретний вибір необхідних форм відображення взаємообумовлених відносин між людьми і побудова критеріїв оцінки цих відноси. У цій частині розділу наведені дво- і тримірні простори відображення контрольованих характеристик із уведенням міри, що створює всі необхідні та достатні умови для паспортизації як індивідуальних можливостей, так і характеристики професійно - середовищного впливу.

Суттєвим результатом проведення розробок є встановлення зон оптимальних умов взаємних відносин, які є найбільш ефективними у здійсненні спільної діяльності. Наявність такого роду стандартів дозволяє цілеспрямовано здійснювати відбір і формування робочих груп, підрозділів, вести професійно орієнтовану селекцію кадрів.

У четвертому розділі “Експериментальні дослідження структури афіліації та влади як феноменів поведінки в спільних відносинах” проведено зіставлення результатів оцінки поведінки контрольованого контингенту за класичними методиками Акоффа-Емері та Томаса-Кілмена і аналогічно досліджувана група була оцінена методом “суб'єктивного шкалювання”. Зіставлення отриманих результатів дозволило показати, що метод “суб'єктивного шкалювання” ефективніший за часом проведення досліджень і більш точний в якісній оцінці контрольованої форми поведінки.

Розроблені в другому розділі системи уявлення різних складових характеристик, які лежать в організації структури афіліації та влади як феномена поведінки в спільних відносинах були апробовані на контингенті курсантів і слухачів соціально-психологічного факультету Університету внутрішніх справ (75 чоловік) та основного підрозділу Кримського факультету Університету внутрішніх справ (225 чоловік). Тривалість спостережень за досліджуваним контингентом склала 5 років з 1994 року по 1999 рік у тих випадках, коли було необхідно простежити динаміку змін у структурі поведінки при взаємообумовлених відносинах, які склались.

На підставі отриманої суб'єктивної оцінки виучуваних характеристик досліджуваних форм поведінки останні подавалися в безрозмірних одиницях. Весь діапазон – від max до min – виявлених оцінок брався за одиницю. На підставі спостерігання “нормальної” щільності розподілу контрольованих показників у кожній з досліджуваних дихотомічних шкал суб'єктивної оцінки контрольованих характеристик їх вимірювання здійснювалося в частках ss (сигм) відносно середини діапазону, яка складає математичне очікування. Наявність незалежних дихотомічних шкал дозволяло в будь-яких варіантах їх ортогонального розміщення будувати дво- і тримірні простори відображення контрольованих показників. У проведених дослідженнях були використані всі двадцять варіантів уявлення контрольованих характеристик, які розглядались у другому розділі. Ґрунтуючись на положенні, що контрольовані характеристики при випадковій вибірці осіб з досліджуваного контингенту має нормальний закон розподілу щільності, проводилися оцінки середовищного впливу за величинами спостережуваних ексцесів і асиметрій. Вірогідність отриманих даних оцінювалася за критерієм Стъюдента (t).

1. Збудження Гальмування

2. Сприяти процесу Перешкоджати процесу

3. Насильство Доброзичливість

4. Нагороджую Караю

5. Недооцінка результату Переоцінка результату

6. Невдача Успіх

7. Прагнення Уникання

8. Обережність Рішучість

9. Пасивне Активне

10. Поступатися Наступати

11. Вичікувати Шукати

12. Нанесення шкоди Принесення користі

13. Винний (я) Винне середовище

14. Демонстративні дії Приховані дії

15. Віддавати Забирати

16. Приваблювати Відштовхувати

17. Хочу Не хочу

18. Можу Не можу

19. Потрібно Не потрібно

20. Говорю правду Говорю неправду

21. Вірю Не вірю

Рис. Дихотомічні шкали, які використовуються в оцінці організації поведінки.

На основі проведених досліджень варто зазначити, що такі форми поведінки як афіліація та влада наділені великою багатогранністю свого вияву і вся їхня різноманітність не може бути представлена в якому-небудь індивіді. Використання методу багатомірного шкалювання не вирішує поставленого завдання через те, що особи, які мають суттєво різний профіль показують однаковий кінцевий результат. Застосування методу “суб'єктивного шкалювання” знімає це питання тому, що використовувана шкала ефективності професійної діяльності є відображенням рівноваріантних сполучень характеристик, які дають однаковий результат. Розрізнювальний набір характеристик вказує на індивідуальні особливості досягнення необхідного кінцевого результату. Такий стан речей обґрунтовується існуванням мультиплікативного принципу організації діяльності при досягненні однакового кінцевого результату. Значить, при діагностиці особистості не можна говорити про негативні чи позитивні окремі риси. Їх значення визначається рівнем часткової участі в організації кінцевого результату. Залежно від різних сполучень одна і та ж якість може виступати як позитивною, так і негативною. У паспортизації особистості за окремими дихотомічними шкалами суб'єктивної оцінки важливим є встановлення рівня представлення відповідної характеристики.

Різні сполучення тих чи інших характеристик, які дають однаковий кінцевий результат, дозволяють установити їх сумірність. Цей факт у значній мірі змінює принцип організації існуючого професійного відбору, в основі якого лежить встановлення окремих професійно значущих якостей, тому що це суттєво звужує межі реальної професійної придатності.

Використання в проведених дослідженнях методу “суб'єктивного шкалювання” дозволило встановити принцип побудови багатомірних шкал як наслідок опосередкування передуючого представлення результату. Це вказує на винятково високу варіативність побудови багатомірних оцінок і необхідності їх цільового формування для відбору осіб до роботи в конкретних соціально-середовищних і природних умовах. Визначальним фактором при цьому має стати досягнення необхідного кінцевого результату.

Використання відносних одиниць виміру в структурі оцінки суб'єктивного шкалювання дозволяє встановити специфіку індивідуального вияву адаптивної стереотипної поведінки.

Використання узагальнених характеристик в оцінці взаємообумовлених відносин дозволило встановити рівні залежності двох сторін при організації ними спільної діяльності й адекватні форми поведінки для кожної з них. Характер організації відносин афіліації та влади залежить не від конкретної індивідуальної схильності, а від співвідношення сили вираження інтересів і збігу їх спрямованості.

Опосередкування результатів спільної діяльності визначає послідовність зміни чотирьох форм взаємообумовлених відносин. Протягом навчання у ВУЗі практично спостерігаються всі чотири встановлені форми взаємовідносин, які характерні для кожного етапу формування спеціаліста. Починаючи з різноспрямованості індивідуальних інтересів і прагнення до вияву незалежності, через звикання до статутної форми поведінки і дотримання командної субординації до колегіального спілкування на етапі випускного курсу. Кожний з етапів формування спеціаліста вимагає адекватних нормативних засобів і методів організації взаємних відносин як у навчальному, виховному так, і в службово - оперативному процесі.

Встановлення факту необхідної чисельності осіб, пов'язаних взаємообумовленими відносинами у задоволенні спільних потреб і тривалості збереження цих відносин, як характеристики складності структури існуючих відносин, дозволило відзначити, що найбільш характерною особливістю відносин у період навчання у ВУЗі є індивідуалізм. Чисельність групових утворень не перевищує 3-х – 4-х чоловік, а тривалість їх стабільного збереження 15-20 днів.

Така структура відносин не може визначати формування стійких традицій і лежати в основі організації виховної роботи.

Використання методу “суб'єктивного шкалювання” з уведеною мірою сигмальних відхилень дає змогу оцінити ступінь часткової переваги конкретних характеристик, що з одного боку вказує на схильність індивіда до перебування в специфічних умовах середовища і характеризує його професійну спрямованість, а з другого - перевага окремих характеристик, визначаючи специфіку стереотипної поведінки, лежить в основі помилок, які у здійсненні оперативно-службової діяльності можуть мати несприятливі наслідки.

Таким чином, уведення виміру в сигмальних відхилах дозволяє більш об'єктивно ввести кількісну оцінку в характеристику вияву афіліації та влади, визначити зони напруги стану за рівнем оцінки активності за обраними шкалами суб'єктивної оцінки, вказати можливу варіативність поведінки для досягнення однакового кінцевого результату. Показана можливість мультиплікативного забезпечення кінцевого результату принципово змінює організацію професійного відбору, ставлячи в основу не критеріальну оцінку за обраними тестами, а встановлення їхнього необхідного набору і меж варіативності, при яких може бути досягнутий необхідний кінцевий результат у відповідній професійній діяльності.

Введення на базі суб'єктивного шкалювання кількісної оцінки ефективності професійної діяльності та паспортизації індивіда за базовими характеристиками, що лежать в основі її забезпечення, дозволяє ввести міру професійної адекватності, які у свою чергу дає об'єктивний метод вирішення питання про рекомендацію осіб для різного рівня складності забезпечення професійної діяльності.

Цілий ряд положень, які були отримані в результаті розробки і наступного практичного використання методу “суб'єктивного шкалювання”, представляють самостійну спрямованість досліджень. До їхнього числа належать, насамперед, геометричні побудови просторів відображення результатів проведених досліджень, які породжують правильні многогранники. Це вказує на наявність суворих закономірностей, які визначають взаємообумовлені відносини між двома сторонами і впливають на спрямованість і силу їх протікання.

На підставі проведених досліджень і одержаних результатів роботи зроблено висновок, в якому підведені підсумки і на підставі їх виділені найбільш загальні принципи, які лежать в основі організації спільної взаємообумовленої адаптивної поведінки. Встановлення цих принципів дозволяє вказати на об'єктивні причини, які визначають чисельність осіб і межі їх варіації при організації спільної діяльності. Визначення меж варіації обумовленої чисельності є відображенням стійкості взаємообумовлених відносин і надійності їх організації.

На основі найбільш узагальнених характеристик, які формують відносини двох сторін, у висновку представлена обґрунтована закономірність, яка визначає структуру відносин, що складаються, і неодмінну динаміку послідовної зміни.

Структуризація форм відносин за найбільш узагальненими характеристиками якісного їх змісту, спрямування розвитку і сили вияву дозволила більш чітко формалізувати всю багатогранність вияву афіліації та влади і ввести кількісні критерії їх виміру.

Підсумком дослідження є сформульовані висновки роботи.

ВИСНОВКИ

1. Афіліація як прагнення людей один до одного визначається потребою підвищити свої потенційні можливості. Як всяка потреба вона має дихотомічну структуру організації складових її характеристик. Введення дихотомічних шкал у різному їхньому сполученні дозволяє розкрити всю різноманітність афіліації як соціальної потреби взаємообумовлених спільних відносин, що дозволяє більш обгруновано формувати правові норми.

2. Якісна характеристика афіліаційних відносин визначається змістом потреб, які не можуть бути задоволені при наявності індивідуального потенціалу можливостей. Складові компоненти, що породжують вияв афіліації, є матеріальні, духовні, фізичні потреби, а сама афіліація може виявлятися як у прагненні ввійти в колектив, підкоряючись його вимогам, так і у прагненні підкорити його своїм інтересам, що породжує основу таємної влади. Встановлення структури цих відносин дозволяє більш спрямовано формувати правові норми взаємообумовлених відносин.

3. Чисельність осіб, об'єднаних однаковими афіліаційними потребами, цілком повністю обумовлена середовищними умовами перебування і має верхню і нижню межі. Діапазон між цими межами визначає стійкість і надійність відносин, що складаються. Нижня межа осіб, об'єднаних афіліацією, визначається достатністю спільного потенціалу для досягнення задоволення мотивуючої потреби. Верхня межа такого об'єднання визначається мінімальною достатністю задоволення мотивуючої потреби. Знання мотивуючих потреб дозволяє з високою точністю встановити чисельність угрупувань.

4. При досягненні визначеної чисельності осіб, пов'язаних конкретною формою афіліаційних відносин, відбувається структурно-функціональна їх організація, яка приводить до необхідності появи вертикальних відношень з визначеною складністю горизонтальних зв'язків на кожному рівні цієї вертикалі. Піраміда такої організації залежить від сили вияву афіліаційних відносин, що складає основу побудови любих організованих структур.

5. Протягом усього періоду навчання структура побудови прояву афіліаційних відносин безперервно змінюється як за спрямуванням, так і за силою її вияву, опосередковуючи результати передуючої стадії їх організації. Цей факт повинен враховуватися в проведенні виховної і навчальної роботи і є основою вибору адекватних засобів формування майбутнього офіцера ОВС на всіх етапах його підготовки у ВУЗі. Вибір формуючих засобів не є довільним, а повністю визначається мотивуючими потребами афіліаційних відносин.

6. Використання методу “суб'єктивного шкалювання” в оцінці мотиваційно взаємообумовлених спільних відносин дає змогу провести паспортизацію індивідуальних особливостей вияву цих характеристик у курсантів і здійснювати цілеспрямоване формування складу навчальних груп, успішно визначати групи ризику, готувати адекватний зміст виховних заходів і здійснити об'єктивну оцінку професійної відповідності обраної професії.

7. Використання дихотомічних шкал і побудова на їх базі просторів упорядкованого відображення контрольованих характеристик афіліаційних відносин дозволяє встановити причини зміни структури їх взаємообумовлених спільних відносин, чисельності осіб, які можуть бути ними об'єднані, встановити природу розвитку прихованих суперечностей при зовнішній погодженості спільної поведінки.

8. У побудові простору відображення взаємообумовлених відносин необхідно використовувати незалежні дихотомічні шкали. Отримані на їх підставі нові шкали, які є діагоналями в цих просторах, самі виступають як дихотомічні незалежні шкали, опосередковуючі передуючий рівень відображення розглянутого процесу. У свою чергу, початкові шкали самі можуть бути представлені як похідне від більш простих компонентів, що входять до їх якісної характеристики. Це робить метод “суб'єктивного шкалювання” достатньо гнучким інструментом у роботі практичного психолога і соціолога в організації і супроводі службово-оперативної діяльності, в проведенні польових досліджень, складанні професіограм і здійснення професіонального добору.

СПИСОК робіт

опублікованих АВТОРОМ ЗА темою дисертації

1. Журов М.С. Основы теории общения: Паспортизация поведения личности во взаимообусловленных отношениях (метод “субъективного” шкалирования). – Симферополь; Харьков: Бланк-Экспресс, 2000. – 71 с.

2. Журов М.С. Основы теории общения: Аффилиация и власть как социально-психологические феномены в организации совместных отношений. – Симферополь; Харьков: Бланк-Экспресс, 2000. – 102 с.

3. Журов М.С. Модификация методов тестирования личности в стремлении к аффилиации и власти // Вісник Харківського університету. Серія “Психологія”. – 2000. – № 483. – С. 59-62.

4. Журов М.С. Аналіз і обґрунтування тестових методик, що використовуються для характеристики спільних відносин і принципи їх побудови // Наукові записки Харківського військового університету. – 2000. – № 8. – С.203-206.

5. Журов М.С. Обоснование метода “субъективного” шкалирования и анализ ошибок в его использовании // Вісник Харківського університету. Серія “Психологія”. – 2000. – № 498 – С. 36-39.

6. Журов М.С. Критичне мислення як складовий компонент розвитку особистості // Матеріали наук.-практ. конф. “Розвиток критичного мислення в умовах особистісно орієнтованого навчання і виховання”. – Харків: – 2000. – №13. – С.70-74.

7. Журов М.С. Социально-психологическая природа суицида и возможные пути его прогнозирования. // Зб. наук. праць “Психологія суїцидальної поведінки: діагностика, корекція, профілактика”. – К., 2000. – С. 65-70.

АНОТАЦІЇ

Журов М.С. Афіліація та влада як соціально-психологічні феномени в організації спільних відносин. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук зі спеціальності 19.00.06 – юридична психологія. – Університет внутрішніх справ, МВС України, Харків, 2001.

Дисертація присвячена питанням організації спільних відносин, в основі яких лежать дві визначальні форми поведінки - такі, як: афіліація та влада. Ґрунтуючись на принципах самосполучення умов існування й індивіда, який знаходиться в них, процес побудови взаємообумовлених відносин розглядається з урахуванням соціально-середовищного оточення й індивідуальної схильності до конкретних форм поведінки. Для систематизації та впорядкування всієї багатогранності спонукань до афіліації та влади в роботі вперше обґрунтовується та широко використовується метод “суб'єктивного шкалювання”. Використання цього методу дозволяє встановити розподіл найчастіше зафіксованих форм поведінки і дати характеристику індивідуальної схильності до конкретних соціально-середовищних умов, які можуть вважатися оптимальними для його життєдіяльності. Паспортизація індивідуальних можливостей за їх схильністю до перебування в конкретних соціально визначених умовах середовища відкриває можливість до здійснення об'єктивно обгрунтованого професійного психологічного відбору.

Ключові слова: афіліація, влада, суб'єктивне шкалювання, паспортизація психологічного статусу особистості, профвідбір, контроль, оцінка стану, адекватна адаптивна поведінка, досягнення, уникання.

Журов