ТЕРНОПІЛЬСЬКА АКАДЕМІЯ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА

Жовтанецька Оксана Омелянівна

УДК 338:4:664.1

ЕКОНОМІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ТВАРИННИЦЬКОПРОДУКТОВОГО КОМПЛЕКСУ

Спеціальність: 08.07.02 – Економіка сільського

господарства і АПК

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Тернопіль 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі менеджменту і права Львівської державної академії ветеринарної медицини ім. С.З. Гжицького Міністерства аграрної політики України

Науковий керівник – доктор географічних наук,

старший науковий співробітник

Іванух Роман Андрійович

Інститут регіональних досліджень НАН України, головний науковий співробітник відділу регіональної соціально-економічної політики та територіального управління.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Дусановський Степан Львович

Тернопільська академія народного господарства,

завідувач кафедри економіки, організації і планування в АПК;

кандидат економічних наук, доцент

Прокопишак Катерина Володимирівна

Львівський державний аграрний університет,

доцент кафедри економіки АПК.

Провідна установа – Львівський національний університет ім. І. Франка Міністерства освіти і науки України, кафедра економіки підприємства, м. Львів.

Захист відбудеться 25.10.2001 року о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д58.082.01 у Тернопільської академії народного господарства за адресою: 46004, м.Тернопіль, вул. Львівська, 11, ауд. №1300

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Тернопільської академії народного господарства за адресою: 46004, м.Тернопіль, вул. Львівська, 11

Автореферат розісланий 24.09.2001 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат економічних наук, доцент Задорожний З.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Актуальність теми. У процесі тривалого історичного розвитку в Україні сформувався великий структурно завершений, досить високоефективний тваринницькопродуктовий комплекс, функціональна структура якого спрямована на максимальне забезпечення найціннішими, висококалорійними і дієтичними продуктами харчування, а територіальна – на максимальне використання місцевих ресурсів окремих регіонів для розвитку тваринництва, м'ясної, молочної та інших галузей промисловості. Однак глибока економічна криза дуже негативно позначилася на розвитку тваринницькопродуктового комплексу: катастрофічно скорочується поголів'я всіх видів продуктивної худоби, постійно знижується її продуктивність, недовантажуються потужності промислових підприємств з переробки тваринницької продукції, не розвиваються економічні, технологічні та організаційно-господарські зв'язки між сільськогосподарськими та промисловими підприємствами, поступово руйнується цілісність агропромислового комплексу. Результатом його деградації стає зменшення виробництва всіх видів агропромислової продукції і загроза продовольчої безпеки. З огляду на це підвищення рівня продовольчої безпеки держави на засадах структурної перебудови агропромислового комплексу та його модернізації і подальшої інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, стабільного нарощування виробництва продуктів харчування, поліпшення їхньої якості і збалансованості, а також збільшення доступності для населення і кожної людини зокрема до продовольчих ресурсів з метою забезпечення повноцінного харчування, стає пріоритетним напрямом соціально-економічної політики нашої держави. Це зумовлює необхідність грунтовного вивчення закономірностей і особливостей розвитку агропромислового виробництва при переході від планової до ринкової економіки, причин невдачі аграрної реформи та постійного зниження його економічної ефективності.

Головне завдання сучасної аграрної науки полягає в тому, щоб оцінити позитивні і негативні наслідки аграрної реформи, розробити теоретико-методологічні положення трансформації планової системи в ринкову і функціонування аграрного сектора економіки в умовах ринкового середовища. Зазначимо, що Інститут економіки НАН України, Інститут регіональних досліджень НАН України, Інститут аграрної економіки УААН, Рада по вивченню продуктивних сил України, Тернопільської академії народного господарства, кафедри економіки і організації сільського господарства аграрних університетів уже розробляють різні напрями вивчення цієї проблеми.

Окремим проблемам аграрно-територіальних комплексів присвячені роботи П.П. Борщевського, М.В. Гладія, В.О. Гуцала, С.Л. Дусановського, Р.А. Івануха, С.І. Іщука, Л.О. Мармуль, В.Я. Мессель-Веселяка, І.Р. Михасюка, І.І. Лукінова, О.М. Онищенка, М.Д. Пістуна, В.Г. Поплавського, Н.І. Провотар, П.Т. Саблука, В.М. Трегобчука, Л.Г. Чернюк, О.М. Шпичака, В.В. Юрчишина та ін. Однак розвиток тваринницькопродуктового комплексу, удосконалення його територіальної організації, шляхи прискореного виходу із кризової ситуації вивчені ще не достатньо. Це й стало головною причиною вибору теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Виконання дисертаційного дослідження пов'язане з розробкою науковими установами України "Проекту національної програми розвитку агропромислового виробництва і відродження села на 1996-2005 роки", "Концептуальних основ аграрної політики України (1997)", "Концепції аграрної політики (1995)", "Національної програми розвитку агропромислового виробництва і соціального відродження на 1999-2010 роки (1999)", "Про стратегію трансформації АПК і забезпечення продовольчої безпеки України". Відповідно до координаційного плану виконання науково-дослідних робіт Міністерства аграрної політики України, для розробки цих програм, з участю дисертанта виконано в Львівській державній академії ветеринарної медицини ім. С. З. Гжицького таку тему: "Обґрунтування основних напрямів підвищення економічної ефективності функціонування тваринницького підкомплексу АПК в умовах становлення ринкових відносин на 1996-2000 роки" (номер державної реєстрації 0197U012834).

Здобувач є виконавцем одного з розділів цієї теми, що відображено у звітах кафедри.

Мета і задачі дослідження. Головною метою дослідження є узагальнення теоретико-методологічних положень комплексоутворення в агропромисловому виробництві, вивчення закономірностей розвитку і територіальної організації тваринницькопродуктового комплексу, розробка науково обґрунтованих рекомендацій, спрямованих на поліпшення його функціонально-компонентної і територіальної структури та підвищення економічної ефективності функціонування.

Відповідно до визначеної мети поставлені такі головні завдання:

·

· розкрити причини кризи в аграрному секторі економіки й оцінити масштаби її впливу на розвиток тваринницькопродуктового комплексу;

· сформулювати головні концептуальні положення удосконалення функціонально-компонентної і територіальної структури тваринницькопродуктового комплексу;

· обґрунтувати шляхи виходу тваринницькопродуктового комплексу із кризової ситуації і виявити резерви збільшення виробництва тваринницької продукції;

· розробити пропозиції щодо поглиблення інтеграційних процесів, кооперування, комбінування і комплексування виробництва у тваринницькопродуктовому комплексі;

· обгрунтувати шляхи удосконалення територіальної організації різних галузей тваринництва і підприємств м'ясо-молочної та інших галузей переробної промисловості.

Об'єктом дослідження є формування і розвиток тваринницькопродуктового комплексу, удосконалення його функціонально-компонентної і територіальної структури, становлення і розвиток спеціалізованих підкомплексів.

Предметом дослідження є вся сукупність теоретичних і методологічних положень економічного регулювання розвитку тваринницькопродуктового комплексу, закономірності його формування і територіальної організації.

Методи дослідження. Методологічна основа досліджень - економічна теорія, наукові розробки науково-дослідних установ, провідних економістів-аграрників у галузі інтеграції, комплексування, кооперування, комбінування виробництва, економіки й організації сільськогосподарського та промислового виробництва. У роботі використовувались такі методи дослідження: економіко-статистичний (здійснено структурно-динамічний аналіз і оцінку розвитку тваринницькопродуктового комплексу, розкрито взаємозалежності між його окремими галузями та структурними підрозділами, економічні, технологічні та організаційні зв'язки між ними і обгрунтовано їхні оптимальні параметри); монографічний (зроблено аналіз і оцінку господарської діяльності тваринницькопродуктового комплексу); розрахунково-конструктивний (на підставі розрахунків можливого збільшення поголів'я продуктивної худоби, збільшення їхньої продуктивності, зростання потужності підприємств харчової і переробної промисловості, їхньої ресурсозабезпеченості були сконструйовані перспективні моделі тваринницькопродуктових комплексів з оптимальним поєднанням усіх галузей агропромислового виробництва); економіко-математичний (розроблена економіко-математична модель і виявлено залежності між економічними явищами та процесами, що відбуваються у тваринницькопродуктовому комплексі); абстрактно-логічний (розроблено гіпотезу і концепцію перспективного розвитку тваринницькопродуктового комплексу та удосконалення його територіальної організації) та інші, які у своїй сукупності створили методику досліджень обраної теми.

Наукова новизна одержаних результатів. Отримані результати нових наукових досліджень представлені сукупністю теоретичних, методологічних та конкретних рекомендацій, спрямованих на прискорений вихід тваринницькопродуктового комплексу з кризової ситуації та вдосконалення його функціонально-компонентної і територіальної структури. До них відносяться:

·

· розкрито основні тенденції територіальної організації розвитку тваринництва і харчової промисловості, спеціалізації господарств і підприємств на виробництві певних видів продукції тваринницькопродуктового комплексу, формування зон і районів їхнього товарного виробництва, що стало основою для конкретних рекомендацій, спрямованих на забезпечення територіальної цілісності, структурної завершеності, економічної стійкості та високої ефективності функціонування тваринницькопродуктового комплексу;

· оцінено масштабність кризових явищ у тваринницькопродуктовому комплексі на підставі структурно-динамічного аналізу, розкриті головні причини його деформації, спаду виробництва продукції, якими стали: розлад фінансово-економічної системи, великий диспаритет цін на промислові засоби виробництва і предмети праці та сільськогосподарську продукцію; погіршення системи матеріально-технічного постачання, відсутність агросервісу, розрив економічних, технологічних та організаційно-господарських зв'язків між окремими господарствами, між сільськогосподарськими і промисловими підприємствами, дезінтеграція, деспеціалізація і переспеціалізація господарств;

· обгрунтована необхідність структурної перебудови тваринницькопродуктового комплексу з метою оптимізації наявних виробничих потужностей і сировинних ресурсів; удосконалення його функціонально-компонентної і територіальної структури шляхом збалансованості всіх його складових, досягнення структурної завершеності і цілісності; розміщення тваринництва і спеціалізація господарств на тих видах продукції, для яких вони мають найліпші природно-економічні умови і які обходяться їм найдешевше;

· сформульовано концепції перспективного розвитку окремих галузей тваринництва на підставі їхньої максимальної ресурсозабезпеченості, агрозоотехнічного прогресу, збільшення поголів'я худоби, поліпшення його породного складу, розробка і впровадження науково обґрунтованих систем ведення тваринництва, зроблені розрахунки можливого збільшення тваринницької продукції;

· обґрунтована необхідність нового етапу аграрної реформи, яка повинна бути спрямована на посилення державного управління агропромисловим комплексом, ширшого застосування менеджменту і маркетингу в управлінні АПК, максимального задіяння економічних механізмів стимулювання розвитку тваринництва, удосконалення фінансово-економічної, цінової, рентної і податкової, страхової і митної політики та державного протекціонізму.

Практичне значення роботи полягає у розробці теоретичних положень і окремих методологічних підходів стосовно вдосконалення функціонально-компонентної і територіальної структури тваринницькопродуктового комплексу, нових формувань організації господарювання, обґрунтування комплексу заходів, спрямованих на прискорення виходу тваринницькопродуктового комплексу з кризової ситуації, удосконалення економічних, технологічних та організаційно-господарських зв'язків між галузями тваринництва і підприємствами м'ясо-молочної промисловості. Окремі положення можуть бути використані при розробці нової аграрної політики, уточненні стратегії і тактики аграрної реформи, в економіко-аналітичній і прогностичній роботі Міністерства агропромислової політики України. Отримані здобутки знайшли впровадження в головному управлінні сільського господарства і продовольства Львівської облдержадміністрації, Львівському обласному управлінні земельних ресурсів, а також використані для викладання навчальних курсів з економіки АПК, аграрного менеджменту, маркетингу, що підтверджено відповідними довідками.

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, викладені в дисертації, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ті ідеї і положення, які є результатом особистої роботи здобувача.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Головні результати дисертаційної роботи доповідались і обговорювались на науково-практичній конференції Львівської державної академії ветеринарної медицини ім. С.З. Гжицького (Львів, 1998 р.), Міжнародній науковій конференції до 100-річчя від дня народження С.З. Гжицького (Львів, 2000 р.), Міжрегіональній науково-практичній конференції "Реформування земельних відносин як процес відродження українського села" (Тернопіль, 2000 р.).

Публікації. Результати дисертації висвітлено у п'яти наукових працях загальним обсягом 1,81 друк. арк. (особисто автора - 1,07 друк. арк.), з них три статті - у фахових наукових виданнях, дві статті - у збірниках науково-практичних конференцій.

Обсяг і структура роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних літературних джерел. Повний обсяг дисертації містить 208 сторінок машинописного тексту, в тому числі: 27 таблиць на 16 сторінках, 8 рисунків на 5 сторінках, список використаних літературних джерел становить 198 найменувань на 16 сторінках, 16 додатків на 16 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі розкрито актуальність теми, мету та завдання дослідження, обґрунтовано його необхідність, визначено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів.

Розділ І . -Закономірності формування і розвитку агропромислового комплексу - присвячений дослідженню положень і закономірностей формування та розвитку агропромислового комплексу. У ньому розкрито вплив суспільного і територіального поділу праці на формування агропромислового комплексу, розвиток інтеграції, кооперування і комбінування в агропромисловому виробництві, вплив на нього розвитку ринку та ринкових відносин. Висвітлено головні методологічні положення та методику досліджень економіки й організації тваринницькопродуктового комплексу.

Тваринницькопродуктовий комплекс є досить складною територіально-виробничою системою, у якій взаємозумовлене і взаємопов'язане поєднання галузей промислового і сільськогосподарського виробництва на конкретній території, головне завдання якої полягає в максимальній забезпеченості населення високоякісними, калорійними і дієтичними продуктами харчування.

Розвиток тваринницькопродуктового комплексу є результатом поглиблення суспільного і територіального поділу праці, постійного удосконалення територіальної організації агропромислового виробництва, розміщення галузей, сільськогосподарських культур і переробних підприємств, формування зон і районів товарного виробництва тих видів продукції, для яких вони мають найліпші природно-економічні умови і які обходяться їм найдешевше.

Агропромисловий комплекс, у тому числі і тваринницькопродуктовий, розвивається на інтеграції (комбінуванні, комплексуванні і кооперуванні) сільськогосподарського виробництва, формуванні галузевих і міжгалузевих територіально-виробничих комплексів, різного рангу спеціалізованих агроформувань.

Агропромислова інтеграція – це процес органічного злиття сільськогосподарського виробництва з промисловим і організація на цих підставах агропромислових підприємств. Підвищуючи ефективність сільськогосподарського і промислового виробництва, вона сприяє нарощуванню виробництва різних видів продовольства і забезпечення ним дедалі зростаючих потреб населення. Агропромислова інтеграція має закономірний і планомірний характер, однак у різних соціально-економічних умовах вона розвивається на різних організаційно-економічних засадах. В умовах колективної і суспільної власності на землю та основні засоби виробництва, вона розвивалась здебільшого планово. За умов приватної власності і різних форм господарювання інтеграція розвивається на засадах товарно-грошових відносин, ринку сировини і готової продукції. Це сприяє створенню однакових економічних умов для розширеного відтворення як у сільському господарстві, так і в промисловості. Розвивається агропромислова інтеграція унаслідок появи об'єктивних умов для безпосереднього організаційного об'єднання сільськогосподарських підприємств з промисловими. Найчастіше основою такого поєднання є спільність завдань з виробництва одного виду кінцевої продукції, тобто єдиний технологічний процес. Таке об'єднання отримало назву горизонтальної інтеграції.

Другий напрям інтеграції – це утворення різних форм підприємств на засадах спільного сільськогосподарського і промислового виробництва під єдиним управлінням. Така агропромислова інтеграція веде, як звичайно, до об'єднання господарств і підприємств, що спеціалізуються на виробництві певних видів сільськогосподарської продукції, з промисловими підприємствами, які займаються її переробкою і випуском готової продукції. Крім значної кількості сільськогосподарських підприємств і господарств, ці об'єднання охоплюють підприємства харчової і переробної промисловості та інших інфраструктур з обслуговування основного виробництва, а також заготівельні, транспортні, торгові та ін. На базі такої інтеграції розвиваються інші агропромислові формування. Таку інтеграцію називають вертикальною (рис.1).

Рис.1. Організаційно-господарські форми агропромислової інтеграції

Можна навести економіко-математичну модель затрат на виробництво кінцевої продукції в інтегрованому формуванні в такому вигляді:

(1)

за умов:

де Pkj - затрати на заготівлю, переробку і реалізацію одиниці продукції j-го виду k-им переробним підприємством; Xj - обсяг виробленої продукції j-го виду; Zij - затрати на виробництво одиниці j-го виду продукції і-м сільськогосподарським підприємством; Bi - ресурси, що є в розпорядженні і-го сільськогосподарського підприємства; Арj - коефіцієнт обмеження р-го обслуговуючого підприємства на надання послуг з виробництва і заготівлі j-го виду продукції; Rp - гарантійний обсяг робіт p-го обслуговуючого підприємства.

Розвиток сільськогосподарського виробництва повинен відбуватися на кооперативних засадах, тобто об'єднанні сільськогосподарських підприємств та господарств у кооперативи з метою концентрації зусиль для стабільного нарощування виробництва сільськогосподарської продукції. Кооперація – це процес добровільного об'єднання зусиль і ресурсів сільськогосподарських підприємств і господарств, зацікавлених у досягненні максимальних соціально-економічних результатів, які можливо отримати за допомогою спільних зусиль і групових дій. Отже, цілеспрямовані дії сільських товаровиробників, об'єднаних спільними економічними інтересами, становлять основу процесу кооперації.

В умовах проведення економічної реформи кооперативний рух набуває особливо важливого значення. Видатний український учений-економіст Михайло Туган-Барановський ще в 1919 р. писав "Вступаючи на ринкові відносини як продавець свого трудового продукту, селянин стає жертвою капіталістів-скупщиків, котрі користуються з господарської немочі селянина, купують його продукт по ціні, значно нижчій від ринкової. А купувати все собі необхідне селянинові доводиться по ціні надмірно високій… Окремий працюючий не має сили захистити свої інтереси, але з'єднавшись у гурт, працюючі стають грізною силою".

Розвиток агропромислового комплексу повинен бути тісно пов'язаний з розвитком товарно-грошових відносин, ринку агропромислової продукції, його кон'юнктури, ємності, попиту і пропозиції, купівельної спроможності населення, роздрібних і оптових цін. В умовах переходу до ринкової економіки оптимальне поєднання ринкових регуляторів, планових і адміністративних методів управління, набуває особливо важливого значення. За цих умов зростає роль і значення менеджменту та маркетингу.

Завдання менеджменту полягає в управлінні інтеграційними процесами розвитку агропромислового комплексу і створенні інтегрованих формувань, які спеціалізуються на виробництві тих чи інших видів продукції. Маркетинг – це підприємницька діяльність на ринку, зорієнтована на проходження товарів і послуг від виробника до споживача. У ширшому розумінні маркетинг є системою теоретичних, методологічних положень і практичних знань, що допомагають оптимізувати відносини між виробництвом товарів і послуг та їхніми споживачами.

У сукупності територіальний поділ праці, поглиблення зональної і внутрішньозональної спеціалізації, втягування спеціалізованих зон і районів у ринкові відносини та формування ринку агропромислової продукції зумовлюють підвищення економічної ефективності агропромислового виробництва, його економічної стійкості і стабільного нарощування виробництва агропромислової продукції.

Функціонально-компонентна і територіальна структура тваринницькопродуктового комплексу спрямована на максимальне залучення до виробництва усіх природних, матеріально-технічних і фінансових ресурсів агропромислового виробництва з метою стабільного нарощування виробництва продовольчої продукції, поліпшення харчування населення, підвищення його життєвого рівня і добробуту.

У розділі ІІ - Тваринницькопродуктовий комплекс і його функціонально-компонентна та територіальна структура розкрито функціонально-компонентну і територіальну структуру тваринницькопродуктового комплексу, особливості його формування і головні складові: тваринництво, кормовиробництво, м'ясна і молочна промисловість. У компонентному співвідношенні вони утворюють єдиний тваринницькопродуктовий комплекс, у якому галузі тваринництва, поєднуючись з галузями м'ясної і молочної промисловості, утворюють агропромислові формування на інтеграційній основі, функціональна структура яких спрямована на забезпечення виробництва і реалізації готової продукції.

Головною складовою тваринницькопродуктового комплексу є тваринництво. Внаслідок глибокої аграрної кризи кількість поголів'я продуктивної худоби зменшується, що зумовлює зниження виробництва тваринницької продукції (табл. 1).

Загальна тенденція спаду поголів'я тварин і птиці у Львівській області співпадає з такою ж тенденцією в цілому по Україні, що видно з даних табл. 2.

Таблиця 1

Динаміка темпів росту/падіння поголів'я худоби по всіх категоріях господарств на кінець року

Показники Роки

1985 1990 1995 1996 1997 1998 1999 1999 у % 1990

Господарства усіх категорій

Велика рогата худоба (тис. голів) 26638 24623 17557 15313 12759 11722 10627 43,2

Темпи падіння (%) - -7,5 -28,7 -12,8 -16,7 -8,1 -9,3 -

у тому числі корови 8851 8378 7531 6972 6265 5841 5431 64,8

Темпи падіння (%) - -5,3 -10,1 -7,4 -10,1 -6,7 -7,0 -

Свині (тис. голів) 20088 19427 13144 11236 9479 10083 10072 51,8

Темпи росту/падіння (%) - -3,3 -32,3 -14,5 -15,6 +6,3 -0,1 -

Вівці та кози (тис. голів) 9222 8419 4099 3047 2362 2026 1885 22,4

Темпи падіння (%) - -8,7 -51,3 -25,7 -22,5 -14,2 -6,9 -

Сільськогосподарські підприємства

Велика рогата худоба (тис. голів) 22797 21083 13674 11545 8967 7850 6681 31,7

Темпи падіння (%) - -7,5 -35,1 -15,6 -22,3 -12,5 -14,9 -

у тому числі корови 6550 6191 4579 4039 3327 2887 2465 39,8

Темпи падіння (%) - -5,5 -26,0 -11,8 -17,6 -13,2 -14,6 -

Свині (тис. голів) 15655 14071 7112 5496 3986 4235 4081 29,0

Темпи росту/падіння (%) - -10,1 -49,5 -22,7 -27,4 +6,2 -3,6 -

Вівці та кози (тис. голів) 8336 7166 2404 1540 958 660 552 7,7

Темпи падіння (%) - 14,0 -66,4 -35,9 -37,8 -31,1 -16,4 -

Особисті підсобні господарства населення

Велика рогата худоба (тис. голів) 3841 3540 3856 3743 3764 3839 3921 110,8

Темпи росту/падіння (%) - -7,8 +8,9 -2,9 +0,6 +2,0 +2,1 -

у тому числі корови 2301 2187 2936 2917 2921 2936 2954 135,1

Темпи росту/падіння (%) - -5,0 +34,2 -0,6 +0,1 +0,5 +0,6 -

Свині (тис. голів) 4433 5356 5992 5699 5456 5800 5960 111,3

Темпи росту/падіння (%) - +20,8 +11,9 -4,9 -4,3 +6,3 +2,8 -

Вівці та кози (тис. голів) 886 1253 1675 1492 1391 1354 1328 106,0

Темпи росту/падіння (%) - -41,4 +33,7 -10,9 -6,8 -2,7 -1,9 -

у тому числі вівці 543 732 789 641 571 528 504 68,8

Темпи росту/падіння (%) - 34,8 +7,8 -18,8 -10,9 -7,5 -4,5 -

Таблиця 2

Зміна поголів'я тварин у Львівській області *

Види тварин Господарства усіх категорії Сільськогосподарські підприємства Особисті підсобні господарства населення

тис. гол. % тис. гол. % тис. гол. %

Велика рогата худоба -524,6 -47,9 -557 -80 32,4 8,1

в тому числі корови -64 -15,8 -138,8 -74,9 74,8 34,1

Свині -114,2 -29,8 -141,8 -83,8 27,6 12,9

Вівці та кози -32,6 -50,9 -42,3 -98,4 9,7 46,2

в тому числі вівці -42 -83,2 -42,3 -98,4 4 0,3

Птиця -3934,7 -37,7 -4114,6 -86,6 179,9 3

Коні 16,5 35 -27,5 -62,9 44 13,9

* Приріст (+), зменшення (-) поголів'я у 1999 р., порівняно з 1990 р.

Зазначимо, що тенденція зменшення поголів'я продуктивної худоби простежується в усіх категоріях господарств, однак найбільше у громадському секторі, в приватному кількість поголів'я зростає. Проте розвиток тваринництва у приватному секторі не компенсує його занепаду у громадському. Тому на тлі зростання поголів'я худоби у приватному секторі маємо досить значне зменшення загальної кількості в Україні.

Зменшення поголів'я продуктивної худоби супроводжується зниженням його продуктивності, що негативно позначається на виробництві всіх видів продукції тваринництва. Наприклад, виробництво м'яса в Україні за період 1990-1999 рр. зменшилось більше ніж у 2,5 раза і становило у 1999 – 1695,3 тис. т, молока зменшилося в 1,8 і становило 13362,2 тис. т, яєць зменшилося в 1,8 раза і становило 8739,7 млн шт. Найбільше м'яса виробляла Київська (112,6 тис. т) і Вінницька (102,3 тис. т) області, найменше – Чернівецька (33,7 тис. т) і Черкаська (36,2 тис. т), молока найбільше виробляла Львівська (1017,9 тис. т) і Київська (753 тис. т), найменше – Чернівецька(329,4 тис. т) і Херсонська (338,3 тис. т), яєць найбільше виробляла Київська (866,5 млн шт.) і Одеська (658,8 млн шт.), найменше – Хмельницька (166,2 млн шт.) і Волинська (153,8 млн шт.) області.

Головним у розвитку тваринництва повинно бути відновлення його поголів'я, підвищення продуктивності, поліпшення селекційно-племінної роботи, системи утримання і годівлі, збільшення виробництва кормів на основі розвитку комбікормової і мікробіологічної промисловості, розширення посівної площі зернофуражних, зернобобових і кормових культур, корінного поліпшення лук і створення довгорічних культурних пасовищ, раціональнішого використання кормів та відходів промислового виробництва.

Скорочення виробництва тваринницької продукції створює загрозу для продовольчої безпеки населення. Причини скорочення поголів'я худоби і зниження його продуктивності пов'язані з погіршенням системи матеріально-технічного постачання господарств, непомірного зростання цін на промислові засоби виробництва і предмети праці, допущенням помилок у провадженні аграрної реформи, переходом до багатоукладної економіки і різних форм господарювання. Усі ці чинники негативно вплинули на економічну ефективність виробництва. Наприклад, трудомісткість виробництва молока зросла з 1990 по 1999 рр. у 2,3 раза, приросту худоби молочного напряму – у 2,9, худоби м'ясного напряму – у 2,3, приросту свиней – у 5,7, а овець – у 2,3, вовни – у 2,2 , курячих яєць – у 1,6, приріст молодняку курей – у 3,7, іншої птиці – у 10,8 раза.

Значна зміна рівнів продуктивності праці є не тільки у розрахунку на 1 ц продукції, а й на один гектар земель, зайнятих в обробітку. Наприклад, у 1999 р. щодо 1990 затрати праці на 1 ц молока зросли з 6,98 до 15,98 год. Зі зростанням затрат праці на одну голову продуктивної худоби знижується її продуктивність, а відповідно, і продуктивність праці. Зокрема, затрати на одну голову худоби молочного напряму у сільськогосподарських підприємствах в 1998 році зросли на 67,3% порівняно з 1990 роком, продуктивність тварин знизилась на 37,1, продуктивність праці – на 62,4%, а в 1999 році порівняно з 1990 затрати зросли на 73,4%, продуктивність тварин знизилась на 39,7 і продуктивність праці –на 65,2%. Це пов'язано зі зменшенням фондо- й енергоозброєності праці, переходом від комплексної механізації до ручної праці.

Водночас зі зниженням продуктивності праці зростає і собівартість тваринницької продукції. Наприклад, собівартість проданих на м'ясо великої рогатої худоби, свиней, овець і кіз, коней та інших видів у 1996 р. становила 1698,6 грн за 1 т, у 1998 - 3483,8, а в 1999 р. – 4053,2 грн за 1 т.

Надмірне зростання затрат на 1 ц продукції зумовило катастрофічне зниження виробництва продукції всіх галузей тваринництва, що стало головною причиною їхнього занепаду. Якщо рівень рентабельності сільськогосподарської продукції, реалізованої підприємствами Мінагрополітики України за всіма каналами становив у 1990 р. 36%, то в 1996 збитковість досягла 11,9, у 1998 –25,9, а в 1999 –19,8%.

Головними шляхами підвищення економічної ефективності функціонування тваринницькопродуктового комплексу повинно бути досягнення паритету цін, еквівалентності обміну між промисловістю і сільським господарством, між містом і селом, поліпшення системи матеріально-технічного забезпечення, розвиток комбікормової, мікробіологічної промисловості, сільськогосподарського машинобудування, насичення ринку промисловими засобами виробництва і розширення маркетингової діяльності підприємств, зниження матеріало-, фондо-, енерго- і трудомісткості продукції.

У розвитку м'ясо-молочної промисловості головне - це модернізація обладнання, впровадження нових прогресивних технологій виробництва м'ясо-молочної продукції, виробництво вітчизняних сучасних тарно-пакувальних матеріалів для її надійного складування, зберігання та перевезення різними видами транспорту, поліпшення її якості і поживної цінності та зниження собівартості і ціни.

Інтегровані зв'язки формуються на засадах ринкового механізму регулювання виробництва. Однак сьогодні такий механізм повністю не сформований, що є головною причиною диспропорції і кризових явищ у тваринницькопродуктовому комплексі. Найнегативніше на сучасну організацію впливає відсутність конкурентного середовища, внаслідок чого з'явились монопольні тенденції переробних підприємств. Саме на засадах конкуренції відбуваються котування і формування ринкових цін, які є основним елементом ринкового механізму регулювання виробництва. Зрозуміло, що без взаємовигідного узгодження ціни не може бути забезпечено узгодженого і збалансованого розвитку підприємств, які належать до складу різних галузей тваринницькопродуктового комплексу, тому необхідними є територіально організовані формування, в межах яких узгоджувались би економічні інтереси цих підприємств. Можна запропонувати такі формування:

1) інтегровані формування на базі єдиного власника (в одному підприємстві виробництво, переробка і збут);

2) контрактна форма забезпечення інтегрованого виробництва, яка передбачає узгоджену діяльність між сільськогосподарськими, переробними і торговельними підприємствами;

3) на засадах системної участі (спільні переробні підприємства на кооперативних засадах, за рахунок пайових внесків окремих сільськогосподарських товаровиробників);

4) формування інтегрованих структур шляхом створення корпорацій;

5) інтеграційні формування громадського типу: їх організовують неформальні об'єднання на громадських засадах, до складу яких входять: сільгоспвиробники, переробні підприємства, транспортні, заготівельні та торговельні організації.

У розділі III - Галузеві тваринницькопродуктові підкомплекси і ефективність їхнього функціонування в умовах переходу до ринкової економіки - досліджено особливості розвитку тваринницькопродуктових підкомплексів, ефективність їхнього функціонування в умовах переходу до ринкової економіки. Зроблено економіко-статистичний аналіз розвитку ринку продукції м'ясо-, молоко-, вівчарсько- і птахопродуктового підкомплексів та їхньої територіальної організації.

У процесі тривалого історичного розвитку агропромислового виробництва в Україні на базі розвитку інтеграції, комплексування, комбінування і кооперування виробництва сформувались вузькоспеціалізовані тваринницькопродуктові підкомплекси, кожний з яких є поєднанням галузей сільськогосподарського виробництва, харчової і переробної промисловості для виробництва певних видів продукції. В Україні розвиваються такі головні тваринницькопродуктові підкомплекси: м'ясопродуктовий, молочнопродуктовий, птахопродуктовий та ін.

М'ясопродуктовий підкомплекс розвинутий здебільшого у Поліссі на базі м'ясного скотарства та м'ясного і беконного свинарства, польового і лукопасовищного кормовиробництва; молоко- і м'ясопродуктовий підкомплекси - в зоні Лісостепу на базі м'ясо-молочного, молочного скотарства і м'ясного свинарства; м'ясо- і вівчарськопродуктовий підкомплекси - в зоні Степу на базі м'ясного скотарства і свинарства та вівчарства, польового і комбікормового виробництва. Птахопродуктовий підкомплекс найбільше розвинутий у приміських зонах великих міст і промислових центрів на базі птахівництва, комбікормового і польового кормовиробництва. В зоні Карпат – це м'ясопродуктовий підкомплекс на базі м'ясного скотарства і лукопасовищного кормовиробництва, вівчарськопродуктовий – на базі розвитку вівчарства і лукопасовищного кормовиробицтва.

Характерною особливістю підкомплексів є використання переваг суспільного поділу праці, територіальної концентрації виробництва, поглибленої спеціалізації господарств і підприємств на виробництві тих чи інших видів продукції та їхньої переробки. Комплекси сприяють розвитку інтеграції і кооперації, прямих економічних зв'язків між промисловими та сільськогосподарськими підприємствами і господарствами. Це можна описати на прикладі молочнопродуктового підкомплексу (рис.2).

Сільськогосподарські товаровиробники

Рис.2. Функціональна і територіальна структура молочнопродуктового підкомплексу

Особливістю сучасного стану економіки галузевих тваринницькопродуктових підкомплексів стала їхня кризова ситуація, яка виявляється в занепаді всіх галузей тваринництва, зменшенні продуктивного поголів'я, постійному скороченні виробництва молока, м'яса, вовни, яєць. Надмірно високі ціни на продукцію м'ясної і молочної продукції зробили її недоступною для більшості населення. Споживання молока і м'яса на одного жителя України з кожним роком зменшується і становить м'яса: 33 кг, а молока 209,9 кг. Вона не відповідає навіть мінімальним нормам, коли в Європі, наприклад, споживання м'яса на душу населення становить у середньому 83,5 кг. Виконані розрахунки на підставі норм мінімального споживчого кошика (45,4 кг м'яса і 353,3 кг молока на душу населення в рік) і загальної кількості населення в регіонах на початок 2000 року свідчать, що загальний мінімальний дефіцит м'яса по Україні задоволено тільки на 72,7%, а молока - на 59,4%. Найменше м'яса споживають жителі Луганської (24,3 кг на душу населення), Донецької (28,5 кг), Дніпропетровської (27,3 кг), а загальний мінімальний дефіцит задоволено, відповідно, на 53,5, 56,2 і 60,1%, молока – жителі Луганської (130,1 кг на душу населення), Донецької (135,1 кг), Автономної республіки Крим (146,1 кг), а загальний мінімальний дефіцит, відповідно, на 37,8, 38,2 і 41,3%. Великий дисбаланс у продукції харчування, недоїдання населенням найбільше калорійних, дієтичних і високоякісних продуктів призводить до підвищення його захворюваності і зменшення тривалості життя.

Зазначимо, що підприємствами оптової торгівлі головно є обласні холодокомбінати.

Головними заходами, що спрямовані на подальший розвиток тваринницькопродуктових підкомплексів, треба вважати такі:

·

· удосконалення економічних, технологічних і організаційно-господарських зв'язків між підприємствами м'ясо-молочної промисловості і господарствами;

· створення через вдосконалення цінової, податкової, інвестиційної, фінансово-кредитної і страхової політики сприятливого економічного середовища для розвитку високоінтенсивного тваринництва, м'ясо-молочної та інших галузей переробної промисловості, створення приблизно однакових умов для розширеного відтворення у всіх галузях тваринницькопродуктового комплексу;

·

·

· узгодження розміщення галузей тваринництва і підприємств переробної промисловості в межах природно-економічних зон областей і районів;

· розвиток комбікормової, мікробіологічної та інших галузей промисловості, раціональніше використання кормів і відходів промислового виробництва;

· інтенсифікація землеробства, його більше підпорядкування розвитку тваринництва, доведення до оптимальних розмірів посівної площі зернофуражних, особливо зернобобових кормових культур та багаторічних трав, корінне поліпшення лук і створення багаторічних культурних пасовищ.

Аналіз і оцінка економічних трансформацій в агропромисловому комплексі показує, що суттєвої корекції потребує аграрна політика держави, стратегія і тактика економічних реформ. Головними заходами з метою подолання економічної кризи можуть бути: створення на основі інвестиційної, рентної, цінової, податкової, фінансово-кредитної і страхової політики економічного середовища для розвитку тваринництва; поглиблення спеціалізації на виробництво тих видів продукції, які обходяться найдешевше; поліпшення системи матеріально-технічного постачання, створення надійної системи агросервісного обслуговування, максимального насичення ринку кормами: найбільше комбінованими і концентрованими, максимальне використання агротехнічного прогресу і поліпшення системи наукового забезпечення розвитку тваринницькопродуктових підкомплексів.

Висновки

Грунтовне дослідження теорії і практики економіки та організації агропромислового виробництва в умовах переходу до ринку, масштабності і наслідків аграрної кризи, її впливу на розвиток і територіальну організацію тваринницькопродуктового комплексу, позитивних і негативних наслідків аграрної реформи та досвіду агропромислового виробництва дає підставу зробити такі головні висновки та наукові рекомендації.

1. У перспективі розвиток тваринницькопродуктового комплексу повинен ґрунтуватися на агропромисловій інтеграції, комплексуванні і кооперуванні виробництва з метою об'єднання кормовиробництва, всіх галузей тваринництва, підприємств м'ясо-молочної і переробної промисловості в єдину, цілісну, збалансовану, заінтегровану систему, в якій би всі технологічні процеси ув'язувались в одному технологічному циклі. Це дасть змогу досягти максимального використання аграрно-ресурсного потенціалу, знизити природо-, ресурсо-, фондо-, енерго- і трудомісткість продукції, скоротити затрати на її виробництво, підвищити рентабельність сільськогосподарських і промислових підприємств.

2. З метою координації зусиль всіх господарських органів, господарств і підприємств, спрямованих на розвиток і удосконалення територіальної організації тваринницькопродуктового комплексу, необхідне вдосконалення державної системи управління агропромисловим комплексом на базі широкого використання його сучасних методів менеджменту, маркетингу, поточного, перспективного та індикативного планування.

3. Україна повинна перейти до нового етапу економічних реформ, які потрібно провадити на основі максимального задіяння усіх економічних механізмів стимулювання розвитку тваринницькопродуктового комплексу, окремих його галузей і складових, удосконалення фінансово-кредитної, цінової, податкової, рентної, страхової, митної і протекціоністської політики, створення однакових економічних умов для розширеного відтворення у всіх сферах агропромислового комплексу на засадах регулювання цін, досягнення їхнього паритету на промислові засоби виробництва і предмети праці та тваринницьку продукцію, а також надання державних дотацій.

4. Аграрну політику держави необхідно вести з максимальним урахуванням економічних інтересів сільськогосподарських, промислових і переробних підприємств, пріоритетності розвитку агропромислового комплексу, фінансової підтримки галузей тваринництва, які є найбільш збитковими.

5. Найважливішим чинником підвищення економічної ефективності тваринницькопродуктового комплексу повинна стати його територіальна організація, поглиблення спеціалізації господарств Полісся на виробництві молока, м'яса яловичини, м'ясної і беконної свинини, Лісостепу - на виробництві молока, м'яса яловичини, м'ясної і беконної свинини, Степу - на виробництві молока, м'яса яловичини, м'ясної, мясосальної і сальної свинини, яєць і м'яса птиці та вовни, гірської зони Карпат - м'яса яловичини, баранини і вовни. Стосовно спеціалізації тваринництва потрібно застосовувати зональні і внутрішньозональні системи ведення тваринництва, які повинні охоплювати структуру земельних угідь, співвідношення пасовищного, польового і промислового кормовиробництва.

6. Збільшення виробництва тваринницької продукції потребує зміцнення кормової бази, стабільного нарощування виробництва кормів на основі інтенсифікації польового кормовиробництва, розширення площі високобілкових культур (зернофуражних, зернобобових і багаторічних трав), корінного поліпшення лук і створення багаторічних пасовищ, розширення потужностей підприємств комбікормової і мікробіологічної промисловості.

7. Великі диструктивні зміни у розвитку тваринницькопродуктового комплексу і зниження економічної ефективності його функціонування вимагають реалізації нової концепції перспективного розвитку тваринницькопродуктового комплексу, яка ґрунтується на можливостях підвищення продуктивності аграрно-ресурсного потенціалу, оптимізації і поєднання структуроформувальних складових: кормовиробництва, скотарства, свинарства, вівчарства, птахівництва, підприємств м'ясо-молочної промисловості, допоміжних та обслуговуючих структур.

8. Оскільки зруйнована система матеріально-технічного обслуговування, то потрібно налагодити систему агросервісного обслуговування господарств, створити мережу надійної зооветеринарної служби з тим, щоб не допустити масового захворювання тварин.

9. Підвищення економічної ефективності функціонування можливе при умові внесення суттєвих коректив в економічну політику стосовно агропромислового комплексу і створення сприятливого економічного середовища для розвитку сільськогосподарської кооперації, формування обслуговуючих (агросервісних), заготівельно-збутових, постачальницьких та інших кооперативів, кредитних спілок, надати кооперативному рухові масового характеру, поєднати процес розвитку кооперації з процесами агропромислової інтеграції, комплексування і кооперування виробництва, активізувати прямі фінансово-економічні зв'язки між сільськогосподарськими і промисловими підприємствами, звести до мінімуму діяльність посередницьких структур, які паразитують унаслідок відсутності прямих зв'язків між господарюючими суб'єктами.

10. У зв'язку з недостатньо розвиненою промисловою ланкою тваринницькопродуктового комплексу необхідно модернізувати підприємства м'ясо-молочної промисловості, перевести їх на нові прогресивні технології, збалансувати виробничі потужності з наявними сировинними ресурсами, стабілізувати сировинні зони, поглибити технологічні, економічні та організаційні зв'язки між промисловими та сільськогосподарськими підприємствами.

Новий курс аграрної політики і проведення аграрної реформи повинен привести до вирішення комплексу проблем, які сьогодні стоять перед АПК України. До них належать: створення структурно-завершеного, збалансованого, економічно-високоефективного, конкурентоспроможного, екологічно стійкого АПК, здатного забезпечити повний продовольчий достаток, високу мотивацію праці господарської, комерційної та інноваційної діяльності сільського населення.

Список опублікованих праць за темою дисертації

У наукових фахових виданнях:

1. Жовтанецька О.О. Проблеми переробки тваринницької продукції і шляхи її розв'язання // Соціально-економічні дослідження в перехідний період: Регіональне управління і місцеве самоурядування. Основи формування регіональної соціально-економічної політики: щорічних наук. праць. ІРД НАН України. -Львів, 2000. - Вип. 14. -С.205-209.

2. Жовтанецька О.О. Агропромислова інтеграція - важлива умова формування агропромислових комплексів //Вісник Львів. Держагроун-ту: Економіка АПК. -2000. -№7(2).-С.57-61.

3. Іванух Р.А., Жовтанецька О.О. Основні шляхи збільшення виробництва продукції тваринництва //Соціально-економічне дослідження в перехідний період: Формування земельних відносин, як процес відродження українського села: щорічник наук. праць. ІРД НАН України. -Львів, 2000. – Вип. 18.-С.374-379.

В інших виданнях:

4. Жовтанецька О.О. Визначення принципів та умов сприяння розвитку підприємництва в переробному секторі АПК //Актуальні проблеми менеджменту АПК в умовах його реформування: Матеріали науково-практичної конференції ЛДАВМ ім. Гжицького. -Львів, 1998. -С.61-64.

5. Іванух Р.А., Жовтанецька О.О. Стратегічні проблеми розвитку тваринництва //Наук. вісник ЛДАВМ ім. С. Гжицького до 100-річчя від дня народження С. Гжицького. -Львів, 2000. - Т.2 (№2). - Ч.3. -С.48-51.

Анотація

Жовтанецька О.О. Економічне регулювання розвитку тваринницькопродуктового комплексу. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.02– Економіка сільського господарства і АПК– Тернопільська академія народного господарства. –Тернопіль, 2001.

У