АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ

Коробченко Ангеліна Анатоліївна

УДК 37(092) Яната

НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА ТА ПРОСВІТНИЦЬКА

ДІЯЛЬНІСТЬ ОЛЕКСАНДРА ЯНАТИ

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті педагогіки АПН України

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук,

старший науковий співробітник

Мацейків Тетяна Іванівна,

Інститут педагогіки АПН України,

лабораторія історії педагогіки, докторант

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Плахотнік Ольга Василівна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

кафедра соціальної роботи і педагогіки, професор

кандидат педагогічних наук,

старший науковий співробітник

Філоненко Сергій Миколайович,

Міжрегіональна академія

управління персоналом,

проректор

Провідна установа - Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Харків

Захист відбудеться “27” квітня 2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.452.01 в Інституті педагогіки АПН України (04053, м.Київ, вул. Артема52 д).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій частині Інституту педагогіки АПН України (04053, м. Київ, вул. Артема 52 д).

Автореферат розісланий “27” березня 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради Волощук І.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Перебудова освітньої політики в Українській державі, що пов’язана з вирішенням проблем безперервної освіти, з переходом до нового якісного рівня на основі демократизації та гуманізації середньої та вищої школи, націлює українське суспільство та його освітньо-виховні структури на кардинальне вдосконалення змісту освіти та виховання підростаючих поколінь, на розробку більш ефективних педагогічних технологій і експериментальних моделей. Однак нова освітня політика повинна широко використовувати не тільки інноваційні технології та нові напрямки, а й прогресивні традиційні підходи, накопичені педагогічною наукою та практикою, практичний досвід, унікальну педагогічну спадщину минулого, яка є невичерпним джерелом думок, поглядів, систем та теорій. Без їх актуалізації важко уявити впровадження в педагогічну теорію та практику будь-яких інновацій. Взаємозв’язок і взаємодія традиційного та нетрадиційного, попереднього досвіду та нових підходів, прогресивних ідей минулого та інноваційних технологій сучасності, історії та теорії - найважливіша позиція, яка використана в даному історико-педагогічному дослідженні.

Особливо важливого значення нині набуває екологічна освіта, яка є невід’ємною складовою гуманітарної освіти в Україні. Гуманістичний зміст екологічної освіти полягає в тому, що вона покликана формувати адекватне світосприйняття сучасної людини, сприяти продуктивному переосмисленню місця людини в природі. У зв’язку з цим сучасними вченими та педагогами (Ф.Вольвач, М.Дробноход, К.Лосєв, М.Мойсєєв, О.Урсул) підкреслюється потреба узгодити зміст екологічної освіти з принципами Концепції стійкого екологічно безпечного розвитку, яка була прийнята співдружністю держав на Конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992). Згідно з цією Концепцією передбачається збалансоване вирішення соціально-економічних завдань, збереження сприятливого стану навколишнього середовища і природно-ресурсного потенціалу з метою задоволення життєвих потреб нинішнього та майбутніх поколінь, права людини на здорове і повноцінне життя в гармонії з природою. Тому необхідна мобілізація сил усього суспільства, зміна системи цінностей, в тому числі світоглядних, що насамперед пов’язується із завданнями освіти, виховання, формування нової моралі, глобального мислення.

У зв’язку з цим активізуються педагогічні пошуки в Україні. Все частіше науковці звертаються до історичного досвіду, науково-педагогічної спадщини, наукових концепцій українських педагогів минулого. Здійснюються рунтовні дослідження діяльності педагогів України з метою творчого втілення їхніх ідей в освіту та виховання дітей і молоді. Тема даного дослідження пов’язана з педагогічною спадщиною визначного вченого, автора праць з ботаніки, зоології, охорони природи, професора Олександра Алоїзовича Янати (1888-1938). Упродовж усього життя він активно працював над розробкою питань методики викладання біологічних дисциплін, над впровадженням в освітній процес української природничої термінології та номенклатури, вирішував проблеми організації освіти та науки в Україні.

О.Яната залишив значну наукову спадщину (понад 300 наукових праць, у тому числі підручники, посібники, ряд статей на педагогічні теми). Але, на жаль, переважна більшість творів О.Янати, яка донедавна перебувала у місцях, недоступних для широкого загалу ще не впорядкована, не систематизована, не проаналізована. Аналіз його теоретичної спадщини з питань освіти та виховання молоді говорить про те, що педагогічний доробок вченого має виняткове значення для розбудови національної школи, в якій на перший план висуваються гуманістичні ідеї та орієнтири, екологічна освіта та виховання дітей і молоді. Особливу актуальність ідеї О.Янати набувають у зв’язку з сучасною проблемою гуманізації та гармонізації взаємовідносин людини та природи, утвердження у свідомості людей нової “екологічної моралі”. Дослідження педагогічної спадщини О.Янати переконує, що гуманістична спрямованість його діяльності рунтується на пізнанні навколишнього середовища, нагромадженні соціального досвіду гармонійних відносин з природою, закріпленні та передачі цього досвіду з покоління в покоління.

Стан наукової розробки проблеми. Науково-педагогічна та просвітницька діяльність О.Янати відбувалася під безпосереднім впливом ідей, які утверджувалися в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. на українських землях і були тісно пов’язані з національно-визвольним рухом та побудовою української держави.

Розумінню складних історичних процесів, проблем національного і культурного відродження України в зазначених хронологічних межах сприяють праці відомих істориків: Я.Грицака, М. Грушевського, Т.Гунчака, Д.Дорошенка, Н.Полонської-Василенко, О.Субтельного та ін.; наукові розробки в галузі історії українського шкільництва та педагогічної думки: А.Алексюка, Л.Березівської, Г.Васьковича, Л.Вовк, І.Добрянського, Н.Калениченко, І.Крилова, В.Майбороди, С.Постернака, В.Постолатій, Т.Самоплавської, О.Сухомлинської, С.Філоненка, М.Ярмаченка, а також дослідження, в яких розкриваються основні напрямки й засади національного виховання підростаючих поколінь: П.Дроб’язко, В.Кузя, Т.Мацейків, Ю.Руденка, З.Сергійчук, Є.Сявавко та інших.

Осмисленню освітніх екологічних проблем в працях О.Янати сприяли роботи вчених, присвячені різним аспектам екологічної освіти учнів та студентів. Система і зміст екологічної освіти в середній школі та педагогічні умови їх реалізації досліджені О.Захлєбним, І.Звєрєвим, К.Корсаком, О.Плахотнік, Н.Пустовіт тощо. Проблеми методології та змісту екології як складової гуманітарної освіти детально розроблялись Ф.Вольвачем, М.Дробноходом, О.Пилипчуком та ін. І.Суравегіна обрунтувала зміст і методику засвоєння природоохоронних знань у курсі біології, а також показала міждисциплінарний характер цього аспекту виховання. Дослідженням проблем формування природничо-наукового світогляду учнів займається В.Ільченко. Питання природоохоронної діяльності учнів в умовах рідного краю досліджені В.Обозним, В.Борейком. Необхідність і деякі аспекти спеціальної підготовки вчителя до здійснення природоохоронного виховання обрунтовані Є.Сластьоніною. Філософському осмисленню проблеми сприяли праці М.Кисельова, В.Крисаченка, З.Самчука, С.Фареника та ін.

Окремі аспекти досліджуваної проблеми знайшли відображення в дисертаціях О.Братіної (історико-науковий аналіз діяльності О.Янати в контексті розвитку біологічної та сільськогосподарської науки в Україні), Н.Колосовської (висвітлення дослідницької, популяризаторської, природоохоронної діяльності вченого в Миколаївському товаристві аматорів природи), К.Черненко (аналіз просвітницької діяльності О.Янати в Кримському товаристві природодослідників та аматорів природи). Значний пласт відомостей про життєвий шлях, наукову та громадсько-політичну діяльність ученого знаходимо в працях В.Борейка, В.Грамми, Т.Григор’євої, Д.Доброчаєвої, Н.Околітенко, С.Підгайного, О.Рибалка, І.Розгіна, В.Сарбея, В.Савчука. Однак спеціальних досліджень, присвячених аналізові педагогічної спадщини О.Янати, досі немає.

Отже, актуальність і вибір теми дослідження “Науково-педагогічна та просвітницька діяльність Олександра Янати” були зумовлені: соціальними запитами суспільства до освіти та виховання; важливістю об’єктивного осмислення історичного досвіду розвитку національної школи в Україні; потребами педагогічного процесу в поетапному еволюційному вдосконаленні на основі творчого засвоєння спадщини минулого; необхідністю розробки більш ефективних педагогічних технологій і експериментальних моделей; прогнозування тенденцій розвитку системи освіти та виховання.

Хронологічні межі дисертації визначаються роками життя О.Янати, тобто охоплюють період з 1888 по 1938 рр. Разом з цим, у дисертації міститься інформація про події, що мали місце поза межами зазначеного періоду. Такі дані подаються в першому розділі, де йдеться про наслідки освітньої політики в Україні наприкінці ХІХ ст., та третьому розділі “Значення педагогічних ідей О.Янати для вирішення сучасних проблем освіти та виховання”. Науково-педагогічна та просвітницька діяльність ученого аналізується з 1906 по 1933 роки.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження відповідає напряму наукових досліджень Інституту педагогіки АПН України і є складовою проблеми “Українська педагогіка в персоналіях” (реєстраційний номер № 0197U017543). Тема дисертації узгоджена на засіданні бюро Ради в координації досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 4 від 27.04.1999 р.).

Мета дослідження полягає у вивченні, узагальненні та систематизації науково-педагогічної та просвітницької діяльності О.Янати; розкритті значущості творчого доробку вченого для сучасного освітньо-виховного процесу в Україні.

Основними завданнями дослідження є:

- | визначити основні чинники формування світогляду О.Янати; етапи його життєвого і творчого шляху;

- | проаналізувати доробок вченого в галузі природознавства;

- | охарактеризувати внесок О.Янати в розробку питань екологічної освіти та виховання;

- | з’ясувати роль О.Янати в організації науки та освіти в Україні;

- | показати значення педагогічних ідей О.Янати і обрунтувати можливість їх практичного використання для розв’язання проблем сучасної освіти.

Об’єктом дослідження є процес розвитку педагогічної науки і практики в Україні кінця ХІХ - початку ХХ століття.

Предметом - науково-педагогічна та просвітницька діяльність О.Янати.

Методологічною основою дослідження є філософські положення про історичну єдність людини і природи, взаємодію суспільства і природи та гармонізацію відносин між ними, а також теоретичні положення про зв’язок історії із сьогоденням, доцільність творчого використання спадщини минулого у сучасній освітній практиці. Провідними принципами методології дослідження є цілісне вивчення історико-педагогічних явищ, єдність, взаємозв’язок і взаємодія об’єктивного і суб’єктивного, традиційного та інноваційного, історичного і логічного тощо.

У процесі дослідження застосовувалися такі методи: аксіологічний - використовувався для вивчення загальнолюдських і національних цінностей освіти, встановлення їх пріоритетності; персоналістично-біографічний - в центрі уваги дисертаційного дослідження перебувала особистість О.Янати, його життєвий і творчий шлях; описовий; проблемно-хронологічний - дав змогу розглянути діяльність педагога в динаміці, змінах і часовій послідовності; аналізу та синтезу; метод співставлення використовувався в процесі вивчення педагогічної спадщини О.Янати, наукових джерел з даної теми; вивчення та узагальнення архівних матеріалів і літературних джерел тощо.

Джерельна база дисертації. Дослідження рунтується на аналізі як опублікованих, так і не опублікованих джерел, рукописних і друкованих матеріалів.

Джерелознавчу основу дисертаційного дослідження становить філософська, історична, історико-педагогічна, природничо-наукова література, література з проблем екологічної освіти та виховання, автореферати дисертацій та дисертаційні дослідження.

Базовим джерелом для написання роботи стали праці О.Янати: підручники, посібники, журнальні та газетні статті. Детально вивчались та аналізувались публікації у періодичній пресі, в яких характеризувалися життєвий шлях та наукова спадщина О. Янати, довідково-бібліографічна література.

В процесі роботи над дисертацією використано матеріали фондів: 1) Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВ України) (Фонд 27. - Личные дела сотрудников Наркомзема; Фонд 166. - Народний Комісаріат Освіти); 2) Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського (Фонд Х. - Архів АН УРСР); 3) Державного архіву м. Києва (Фонд 16. - Київський університет, Р-346. - Вищий Інститут Народної Освіти ім. М.Драгоманова; 18 - Київський політехнічний інститут); 4) Державного архіву Харківської області (Фонд 200.- Харьковское общество распространения в народе грамотности; Фонд 488. - Українське імені Гр. Квітки-Основ’яненка літературно-художньо-етнографічне товариство в м. Харкові (Фонд P-6452. - Фонд карних справ репресованих громадян м. Харкова та Харківської області); 5) Слов’янського відділу бібліотеки Академії наук Росії (Санкт-Петербург).

У загальній масі матеріалів про О.Янату важливе місце належить протоколам засідань та звітам різних науково-просвітницьких товариств (Миколаївське, Кримське, Українське наукове товариство та ін.), у яких активно працював учений. Вони містять багато відомостей про наукову та просвітницьку діяльність О.Янати.

В якості джерел під час написання роботи використано законодавчі та нормативні акти в галузі освіти минулого та сучасності. Опрацьовано постанови й резолюції вищих органів влади щодо розвитку загальної й вищої освіти. Також використовувалась періодична преса (газети, журнали, вісники).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації вперше:

- | здійснено всебічний, цілісний аналіз науково-педагогічної та просвітницької діяльності О.Янати, його теоретичного й практичного внеску в становлення та розвиток освітньої системи в Україні;

- | дано оцінку науково-педагогічному доробку вченого з позицій сучасної науки;

- | запроваджено до наукового обігу нові матеріали з різних архівів України.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів дослідження витікає із завдань історії педагогіки як науки. Ці завдання пов’язані з необхідністю глибокого і всебічного вивчення минулого, біографій визначних вчених, які зробили вагомий внесок у розвиток освітньої справи в нашій країні. Вивчення науково-педагогічного доробку О.Янати дозволяє обрунтувати можливі шляхи його творчого використання в сучасній теорії і практиці навчання й виховання учнів. Виявлені ідеї педагога стосовно методів навчання та виховання підростаючих поколінь сприятимуть збагаченню історико-педагогічного знання і можуть бути використані для поглибленої розробки відповідних розділів історії національної освіти та науки, в дослідженнях з історії ботанічної науки для вищих навчальних закладів тощо.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження знайшли відображення у доповідях і виступах на міжнародних і всеукраїнських конференціях: Міжнародна конференція “Трансформація наукових систем в країнах з перехідною економікою і роль науки в суспільстві, що змінюється” (Київ, 1998); Восьма Міжнародна наукова конференція “Мова і культура” (Київ, 1999); Міжнародна екологічна конференція “Білі ночі” (Санкт-Петербург, 1999); Всеукраїнська наукова конференція “Актуальні питання державного будівництва і подолання кризових явищ у суспільстві” (Київ, 1999); наукова конференція “Зміст і технології шкільної освіти” (Київ, 2000); Всеукраїнська науково-практична конференція “Українська еліта та її роль в державотворенні” (Київ, 2000).

Публікації. Результати дисертації опубліковані в 15 публікаціях автора. Серед них 13 праць одноосібних, 5 статей у наукових фахових журналах, книга, написана у співавторстві (2 др. арк.), хрестоматія-посібник (укладач у співавторстві, стаття про О.Янату), 1 стаття - в збірнику наукових праць, 6 - у збірниках матеріалів наукових конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, 4-х розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків та списку використаних джерел. Зміст роботи викладено на 209 сторінках. Обсяг основного тексту 181 сторінка, список використаних джерел охоплює 28 сторінок (313 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обрунтовано актуальність та стан наукової розробки проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, його методологічну основу і методи; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі - “Життєвий і творчий шлях О.Янати в контексті соціально-культурного розвитку України кінця ХІХ - першої третини ХХ ст.” - здійснено аналіз основних етапів життя та діяльності О.Янати; показано процес становлення його особистості як вченого, педагога та громадського діяча.

Результати проведеного дослідження показали, що творча спадщина О.Янати є невіддільною від епохи, в якій він жив, основних напрямів політичного та громадсько-освітнього руху в Україні. Його світогляд формувався в період піднесення національно-визвольних змагань українського народу за державну незалежність. На формування особистісних якостей О.Янати великий вплив мала родина, де виховувався майбутній вчений. Переконання, ціннісні орієнтації О.Янати розвивалися на основі ідей багатогранної культури українського народу, його ментальності. Величезну роль у становленні О.Янати відіграли шкільні та студентські роки. Дуже рано проявилися в нього здібності та наукові нахили. Він серйозно зацікавився природознавством. У цей період сформувалася активна життєва позиція молодого О.Янати, ерудиція, вільна орієнтація в різних галузях біології, яку він демонстрував протягом усієї своєї наукової кар’єри, почалась його активна політична та громадська діяльність. Історична ситуація, що склалася на цей період, особистісні світоглядні переконання, високий рівень професійності обумовили прогресивний характер науково-педагогічної та просвітницької діяльності О.Янати.

Наукова і педагогічна діяльність вченого співпала з роками становлення національної науки і школи, інтенсивного національно-культурного будівництва, зумовлених докорінними політичними, ідеологічними та соціально-економічними зрушеннями. В діяльності О.Янати нами виділено такі періоди: 1) (1906-1917); 2) (1917-1933). Для першого характерними є виразні намагання вченого поєднати науково-дослідну та просвітницьку діяльність із національно-визвольним рухом в Україні. Глибоко усвідомивши причини важкого становища української нації, що не мала власної державності, О.Яната перейнявся духом українського відродження. Він не тільки критикував незадовільний стан народної освіти, але й активно боровся доступними для нього методами проти існуючої системи за культурний розвиток народу, за рівноправність рідної мови та шкільництва. У 1908 р. О.Яната взяв участь в організації студентського освітнього “Гуртка натуралістів”, який функціонував при політехнічному інституті в Києві. Саме тут розпочинається його праця в галузі створення засад популяризації ботанічних знань, закладення фундаменту української наукової термінології, почасти й політична діяльність. Зростаючи в оточенні високоосвічених вчених, педагогів, (Г.Арнольд, Ю.Вагнер, М.Воскобойников, Є.Вотчал, С.Навашин, І.Шмальгаузен), які присвятили себе служінню своєму народові, О.Яната пройнявся ідеєю, що культура народу, його освіта повинні розвиватися на національному рунті. Звичайно, така спрямованість гуртка насторожувала керівництво інституту, що згодом призвело до його заборони. З цим періодом пов’язана активна діяльність О.Янати в різних культурно-просвітницьких товариствах. У них молодий вчений читав популярні лекції, проводив бесіди, диспути, практичні роботи з ботаніки, екскурсії з зоології, ботаніки для учнів, студентів і дорослого населення. Велике значення для молодого вченого мала участь у роботі Київського товариства дослідників природи, яке надрукувало першу наукову працю О.Янати.

Заслугою О.Янати стала активна участь у створенні в 1908 р. Миколаївського товариства природознавців та любителів природи з метою популяризації природничих знань серед населення, допомоги школі у викладанні природознавства. Товариство отримало широке визнання як в Україні, так і за її межами. Воно пропагувало еволюційне вчення Ч.Дарвіна, розвивало матеріалістичні ідеї в природознавстві, здійснювало широкий спектр наукових досліджень з ботаніки, зоології, геології, астрономії тощо. Під егідою цього товариства О.Янатою в 1910 р. засновано журнал “Природа”, який став справжнім науково-просвітницьким виданням з величезним інформаційним масивом питань з природознавства. На його сторінках ученим вперше висловлено думки про те, що школа повинна ввести учня в коло питань сучасної культури, поклавши в її основу суцільну і продуману систему природознавства.

Після закінчення політехнічного інституту О.Яната був уже сформованим спеціалістом, готовим до виконання самостійних наукових досліджень. Робота в Криму, куди він переїхав, пов’язувалася переважно з Кримським товариством природознавців та аматорів природи. Одним із напрямів роботи цього товариства була природоохоронна діяльність. Ботанічна секція на чолі з О.Янатою займалась устроєм шкільного ботанічного саду, брала участь у виставках охорони природи. Саме О.Янаті належить ідея створення спеціальної комісії з охорони пам’яток природи і старовини. Але згодом, за так званий український сепаратизм, вченому довелося залишити Крим і переїхати до Харкова.

У Харкові діяльність вченого була пов’язана з Українським Літературно-художньо-етнографічним товариством ім. Гр. Квітки-Основ’яненка. Важливою подією ознаменувався для молодого вченого 1915 рік. Всеросійський з’їзд з питань влаштування “розумних розваг” для населення, скликаний Харківським товариством грамотності, став кульмінаційним моментом у процесі культурно-освітньої діяльності не тільки самого товариства, а й інших організацій і товариств Російської імперії. Запропоновані О.Янатою на цьому з’їзді пропозиції щодо запровадження української мови в усі сфери освітнього, культурного і громадського життя України вражають своєю категоричністю навіть у наш час. Рекомендації, висловлені вченим, ніяк не вписувались в антиукраїнську політику царської Росії, а весь текст доповіді “Необхідні передумови до популяризації у нас природознавства та агрономії” сприймався як безкомпромісний осуд цієї політики. О.Яната зумів привернути увагу громадськості до української справи, до насущних вимог українства.

Проявом патріотичних устремлінь О.Янати стала надрукована напередодні подій 1917 р. в журналі “Промінь” (Москва) стаття “Негайна справа в розвитку української науки і школи”, яка віддзеркалювала позицію автора щодо питань подальшого розвитку української школи та науки. Вона була підготовлена під впливом домагань українізації школи, свободи українського культурно-національного розвитку.

Другий період життя та діяльності О.Янати ми поділяємо на два етапи. Перший етап (1917-1920), який співпав з визвольними змаганнями українського народу за свою незалежність, характеризується активізацією громадської, організаторської, наукової та педагогічної діяльності вченого. Лютневі події 1917 р. в Росії, крах самодержавства внесли рішучі зміни в усі ділянки суспільного життя українського народу. Відпали всі обмеження, накладені на українське слово, школу, освіту. Це сприяло реалізації творчих задумів О.Янати. У 1918 р. О.Яната очолив кафедру ботаніки в Українському державному університеті, читав курси загальної ботаніки та систематики рослин на фізико-математичному та курс ботаніки на медичному факультетах, за допомогою асистентів і активних студентів організував ботанічний кабінет з великою кількістю гербарного матеріалу та наочних приладь. Ця робота його захоплювала. Погляди педагога мали глибоко демократичний, гуманістичний характер. О.Яната брав активну участь в педагогічних і наукових з’їздах, нарадах, конференціях, присвячених актуальним питанням освіти.

Другий етап (1920-1933) розпочинається після встановлення на більшій частині України радянської влади. В радянські часи О.Яната повністю зосередився на науковій та педагогічній діяльності, яка спрямовувалася на українізацію шкіл та вузів, забезпечення їх кваліфікованими кадрами, підручниками, високим рівнем розвитку природничих дисциплін. У 1920 р. він бере участь в роботі комісії зі створення Вищого інституту народної освіти ім. М.Драгоманова. Праця на посаді декана природничого факультету в цьому закладі поєднується із завідуванням кафедрою ботаніки в цьому ж закладі. З 1921 р. О.Яната працював у Київському політехнічному інституті, де теж займав посаду завідувача кафедрою ботаніки. Тоді ж він став заступником Голови Ради Вищих шкіл Києва. Десять років педагогічної діяльності (1923-1933) О.Янати пов’язані з Харківським інститутом сільського господарства, де він очолював кафедру ботаніки, був проректором та виконуючим обов’язки ректора. Як і більшість передових українських педагогів, О.Яната під час українізації з натхненням займається питаннями національної освіти: впроваджує нові технології навчання, розробляє програми з українознавства. О.Яната став одним із авторів декрету, що визнавав природоохоронну політику України 20-х років ХХ ст. “Про охорону пам’яток культури та природи” (1926), редактором збірника “Матеріали охорони природи на Україні” (1928). Представляв у 1933 р. Український комітет охорони природи в Москві на першому Всесоюзному з’їзді з охорони природи. Заслугою О.Янати стало створення Приморських заповідників, Кончі-Заспи під Києвом, збереження заповідника Асканія-Нова. У 1933 р. О.Янату було звинувачено в діяльності Українського національного центру та Української військової організації, знято з посади і відправлено на Соловки, де він і загинув у 1938 році.

У другому розділі - “Питання освіти та виховання в педагогічній спадщині О.Янати” - розглянуто основні аспекти педагогічної творчості вченого, здійснено аналіз ідей педагога стосовно екологічної освіти та виховання.

Творчість О.Янати цілком відповідала назрілим потребам перебудови системи освіти, його погляди щодо виховання підростаючих поколінь були продиктовані соціально-економічними, політичними, національно-культурними умовами.

Проаналізовані матеріали показали, що О.Яната був прихильником активних методів навчання, самостійної роботи, проведення лабораторних та практичних занять. Він готував студентів не тільки фахово, але й формував їх високу національно-патріотичну свідомість. О.Яната цінував здібну молодь, яка цікавилася наукою, приділяв надзвичайну увагу підготовці молодих науковців. Основний принцип, яким керувався педагог, полягав у тому, що викладач має бути людиною творчою, постійно збагачуватись знаннями, перебувати в постійних пошуках істини. Тому протягом своєї педагогічної діяльності О.Яната проводив експерименти, прагнув знайти найбільш вдалі методи викладання предмета. Він чітко усвідомлював, що одне з найважливіших завдань викладача - навчити учнів та студентів думати, аналізувати, а не лише давати їм готові знання.

Головною перешкодою у розбудові національної освіти О.Яната вважав відсутність підручників та навчальних посібників, написаних українською мовою. У зв’язку з цим педагог підготував і кілька разів перевидав підручник з загальної ботаніки для студентів вищих навчальних закладів “Рослина та її життя” (1914, 1922, 1924, 1926). При підготовці цього підручника автор дотримувався кращих зразків сучасних йому підручників з ботаніки та використовував свої власні дослідження. Підручник багато ілюстрований, написаний в доступній формі. Він значно відрізнявся від книг з такими ж назвами, виданих російськими натуралістами К.Тімірязєвим і О.Мензбіром. У ньому відображені елементи охорони природи, продемонстровано широкий спектр народних назв рослин в Україні. Тут міститься цінна інформація про стан систематики, розкривається її сутність і завдання, а також про методи досліджень, висвітлюється її зростаюча роль, показано велике прикладне значення (в медицині, сільському та лісовому господарстві, в охороні рідкісних видів рослин). Матеріал розкривається у взаємозв’язку явищ і процесів, які відбуваються в житті рослини та природи в цілому. Можна сказати, що підручник містить стислий виклад всієї загальної ботаніки. Прочитавши його, читачі дістають повне уявлення про зовнішню та внутрішню будову рослини, її фізіологічні функції.

Пріоритетного значення О.Яната надавав природознавству. За його переконанням, природознавство пов’язує школу з національним життям народу. Думки, висловлені О.Янатою в численних публікаціях (“Значення місцевої номенклатури при популяризації природознавства” (1913); “До чергових завдань та перспектив ботаніки на Україні” (1921); “До розвитку українського природознавства” (1927); “Основні шляхи конкретизації активних метод навчання ботанічних дисциплін по ВИШах” (1931) та ін.) мають програмний характер. Зокрема, О.Яната наголошував, що природознавство України чекає кардинальна перебудова в аспекті дослідження природи, особливо ж її охорони. Для середньої освіти О.Яната виділяв такі засади: усіляка допомога повинна надаватися дослідженням з природознавства тих учнів, які виявили до цього покликання, а також учнівським гурткам через конкурси на відповідні теми, виставки, семінари, важливу роль відіграє заохочення, преміювання, матеріальна допомога, грамоти; необхідним є введення обов’язкових відповідних курсів з практичного природознавства, пристосованого до умов України; програми з природознавства мають бути переглянуті й узгоджені з університетськими. При цьому повинна здійснюватись система реального зв’язку школярів з природою, зміцнюватись свідома любов до неї.

Велику увагу педагог звертав на вищу школу, на її природничі факультети. Він закликав залучати до роботи на відповідних кафедрах тих природознавців, які працювали і працюють над проблемами дослідження та охорони природи України; організовувати підготовку осіб на здобуття наукових ступенів, що стосуються досліджень місцевої природи та її охорони; дипломні роботи, практикуми та екскурсії студентства пристосовувати до умов місцевої природи; різними засобами допомагати приватній ініціативі і праці студентів та їхніх гуртків на місцевому рунті: організовувати виставки охорони природи, конкурси на певні теми, надавати найталановитішим премії.

Погляди О.Янати на шляхи і методи викладання природознавства в середній та вищій школах були спрямовані на формування в учнів та студентів природничо-наукової картини світу як сукупності фундаментальних знань, так і цілісної концептуальної системи, що дає інтегроване наукове уявлення про природу та суспільство. О.Яната активно впроваджував в життя ідеї В.Зуєва, О.Герда, К.Ушинського, В.Половцева, які стосувалися шляхів і методів викладання природознавства. Педагог був провідником еволюційних ідей Ч.Дарвіна, наголошував на необхідності широкого використання наочних посібників, проведення спостережень, дослідів, практичних занять, екскурсій; виступав за створення навчальних кабінетів, які повинні містити експонати місцевої природи. Перевага екскурсій, на його думку, полягала в наступному: 1) наочності і різноманітності об’єктів вивчення; 2) високій емоційності; 3) поєднанні розумових навантажень з фізичними. Педагог підкреслював, що екскурсії не повинні бути масовими і організовувати їх слід за раніше наміченими маршрутами. Проведення ботанічних екскурсій у світ живої природи О.Яната вважав важливим засобом розвитку екологічної культури учнів, студентів та дорослого населення, найдосконалішою формою наочного методу. Вони не тільки полегшують засвоєння знань, а й є джерелом для більшої кількості цих знань, основою, на якій можна будувати систему з різних галузей знання. Могутній потенціал екскурсій, на думку О.Янати, полягає у вихованні любові до Батьківщини, сприяє зміцненню фізичного й психічного здоров’я учнів, розвиває естетичні і моральні якості особистості.

Велику роль педагог відводив учителям. Від їхньої творчості, бажання знайти цікаві засоби спілкування з природою залежить формування гармонійних взаємин дітей з природою. Знання та вміння вчителів належить спрямовувати на збудження і підтримку зацікавленості учня в пізнанні навколишнього світу, щоб ліквідувати споживацьке ставлення до природи. Все це спонукало вченого до створення рунтовного посібника “Програми ботанічних екскурсій в околицях м. Миколаєва” (1910). В основу його написання покладено краєзнавчий принцип. Адже краєзнавство несе високий морально-естетичний потенціал, оскільки передбачає вивчення близького природного оточення; має на меті виховувати любов до природи шляхом участі в суспільно-корисній роботі з її догляду та захисту.

Навчальний посібник “Ботанічні загальноосвітні екскурсії в околицях м. Сімферополя” (1913) О.Янати став продовженням вже розпочатої тематики. Мета посібника полягала в тому, щоб надати допомогу педагогічному персоналові місцевих навчальних закладів, в тому числі й початкових, а також кожному, хто шукав спілкування з природою шляхом самоосвіти. В ньому вчений звертав увагу на те, що бесіди з учнями педагог повинен будувати на явищах, характерних для своєї місцевості, оскільки навчання розпочинається з близького та відомого учням. Метою бесід, які широко застосовував у своїй практиці О.Яната, було: а) навчити дітей мислити, об’єднувати розрізнені уявлення в загальні поняття; б) застосовувати знання про істотні ознаки понять до конкретних об’єктів природи. Учні під керівництвом учителя повинні спостерігати, порівнювати, описувати спостережувані факти і явища, робити висновки й узагальнення та перевіряти їх за допомогою простих, доступних дослідів. Педагог був переконаний, що реальні знання людство здобуло саме шляхом спостережень, порівнянь і дослідів, за допомогою висновків і узагальнень.

О.Яната сформулював основні шляхи конкретизації активних методів навчання ботанічних дисциплін у вузах. Аналізуючи позицію О.Янати стосовно цього питання, можна відзначити заслугу педагога в тому, що він, в першу чергу, керувався положенням: не практика для теорії, а теорія для практики. В цьому випадку політехнізація школи не відривалася від систематичного і міцного засвоєння наук. Оптимальних результатів у викладанні природознавства, на думку О.Янати, можна досягти завдяки застосуванню не одного, а цілої групи методів (практично-лабораторного, семінарського, лекційного, дослідницького). Він вважав необхідним пізнання, вивчення неживої природи, рослинного і тваринного світу з метою сприяння розвиткові економіки країни і раціонального використання природних багатств.

Займаючись природоохоронною діяльністю, О.Яната вже на початку ХХ ст. вів активний пошук засобів, за допомогою яких можна впливати на світогляд та поведінку людини. Вчений впроваджував у практику різні форми організації спілкування учнів та молоді з природою. Особливо вчений пропагував наочні методи навчання. О.Яната був переконаний, що для впровадження і пропаганди ідей охорони природи, а також для об’єднання з цією метою діяльності вчених, необхідно розвивати природоохоронну освіту та виховання. Він вважав, що ідеї охорони природи повинні бути запроваджені до програм нижчих і середніх шкіл, а також учительських курсів, семінарів та інститутів.

Серед шляхів і методів природоохоронної пропаганди пріоритетними О.Яната визнавав: фенологічні спостереження для розуміння різних біологічних явищ, створення шкільних ботанічних садів, проведення лекцій з метою поширення природоохоронних знань, організацію екскурсій в природу, виставок (присвячених охороні природи), розвиток заповідної справи, створення природничих музеїв та використання преси.

Особливу роль О.Яната відводив таким осередкам природоохоронної пропаганди як ботанічні сади, заповідники, національні парки, природничо-історичні музеї. Доказом тому є те, що О.Яната протягом свого життя брав активну участь у створенні, організації та охороні таких осередків. Він розробив проект організації в м. Сімферополі шкільного ботанічного саду, переважна більшість ботанічного матеріалу якого відповідала програмам шкіл. Педагог вважав, що своєю метою шкільний ботанічний сад має розвивати в учнів не тільки захоплення, а й інтерес до знань, творчу ініціативу та самостійність.

У третьому розділі - “О. Яната - організатор науки в Україні” - висвітлено внесок О.Янати в організацію науки в Україні, показана роль вченого в об’єднанні представників природничих й інших наук для вирішення важливих соціальних і наукових проблем. Розглядаються питання, пов’язані з його діяльністю в Українському науковому товаристві, Всеукраїнській академії наук, Інституті української наукової мови тощо. О.Яната вважав науку підвалиною та найвищим проявом культурного життя будь-якої нації, наголошував, що організація науки в Україні - це невідкладна державна проблема. Доки вона залишається нерозв’язаною, доти українська наука не стане врівень з сучасним життям та його вимогами і не вийде з кризи (“До організованого розвитку науки на Україні”) (1923).

О.Янаті належить обрунтування взаємозв’язку науки та освіти. Він вважав, що система освіти створює в суспільстві той загальний інтелектуальний фон, який дозволяє ставити і вирішувати наукові проблеми і використовувати отримані результати на практиці. Система освіти, на його думку, є базою для формування людини як головної виробничої сили суспільства і показником рівня його розвитку, соціальних груп і особистості. Система освіти, як ніякий іншій бік життя сучасного суспільства, потребує випереджаючого розвитку. Вона мусить не тільки чітко реагувати на всі досягнення наукової думки і потреби суспільної практики, але й бути постійно націленою на майбутнє. О.Яната зауважував, що розбудова й розвиток національної школи цілком зв’язані з національною наукою та її розвитком.

Слід виділити працю О.Янати в Науково-педагогічній комісії при Українському науковому товаристві, а з 1921 р. при Всеукраїнській академії наук. У цій комісії О.Яната керував секцією Вищої освіти. Робота здійснювалась у двох напрямах: науково-теоретичному (розробка питань реформи вищої школи в Україні) та в практичному (вироблення детальних програм з українознавства у зв’язку із запровадженням їх в усіх вищих закладах України).

В дослідженні докладно розглянуто діяльність О.Янати на посаді завідувача музею Українського наукового товариства. Створений ще напередодні подій 1917 року музей став своєрідним національним науковим центром, де систематично збирались цікаві експонати, газети, накази, відозви, плакати, взагалі вся політична література, що видавалася на Україні до 1917 року. Поряд з цим при музеї Українського наукового товариства працювало під керівництвом О.Янати Бюро наочного приладдя для навчання. Це Бюро складалося з трьох музеїв: центрального музею, пересувного, який призначався для шкіл та прокатного музею-складу. Бюро було засноване з метою об’єднання в Києві діяльності педагогів у справі розробки наочного приладдя для навчання та організації застосування його у всеукраїнському масштабі. Робота Бюро здійснювалася в контакті з Відділом освіти. За пропозиціями О.Янати діяльність Бюро спрямовувалася в гуманітарний бік. До його роботи залучалися відомі педагоги. Музеї Бюро, безумовно, набули певного практичного досвіду. У шкільній роботі міських шкіл вони відігравали неабияку роль. Діяльність музеїв скеровувалася так, що вона гармонійно пов’язувалася з усією шкільною роботою, органічно входила до її загальної системи.

Пряме відношення до проблем національної освіти мала діяльність О.Янати в галузі створення української науково-природничої мови, зокрема термінології та номенклатури. У своїх роздумах педагог пов`язував розвиток української наукової мови з духовним життям народу, його самосвідомістю, культурою, вірою. О.Яната був переконаний, що світогляд наших предків глибоко проник у мову, в якій залишився і донині. Він вважав її живим струменем в духовному організмі народу. Розмірковуючи над історією розвитку української науково-природничої мови, О.Яната робить висновок, що мова України, як і мова будь-якої країни, не є чимось сталим, вона живе життям народу, має свою історію, весь час розвивається, тобто проходить процес закономірної еволюції і її стан - то ступінь культурного розвитку народу. Вчений поклав в основу своєї мовознавчої концепції постулати: самостійності української мови, тобто рівночасного формування її разом з іншими слов`янськими мовами з праслов`янської мови, автохтонності українців на своїх землях, вирішального впливу народної говіркової мови на становлення сучасної йому української науково-природничої мови. Він вважав, що український народ, який проживає багато віків на своїй території, встиг настільки наблизитися до її природи і, зокрема, до рослинності, що створив величезну скарбницю знання про найбільш різноманітні властивості рослин, що оточують його: лікарських, косметичних, технічних, їстівних, отруйних та ін. Праці О.Янати засвідчують, що український народ зумів створити величезну номенклатуру, в основі якої лежить передусім її глибока осмисленість, обрунтованість і їй безперечно призначено лягти в основу нової номенклатури. (“Народна творчість в чистій і прикладній ботаніці” (1910), “Народні назви рослин” (1911), “Народні українські назви рослин Північної Таврії” (1916), “Сучасне становище і коротка історія розроблення української природничої термінології” (1920), “За яким принципом треба укладати українську природничу номенклатуру” (1928). У 1928 р. вийшов проект “Словника ботанічної номенклатури”, у вступі до якого академік П.Тутковський зазначав, що це видання побачило світ тільки завдяки ініціативі та завзяттю О.Янати, його методичним порадам.

Важливу роль зіграв вчений як редактор низки важливих видань в Україні - “Природа”, “Природа України”, “Український ботанічний журнал”, “Вісник природознавства” та інші.

У четвертому розділі - “Значення педагогічних ідей О.Янати для вирішення сучасних проблем освіти та виховання” - узагальнюється вся творча діяльність О.Янати. Результати дослідження показали, що життя і