Дніпропетровський національний університет

Костенко Ганна Миколаївна

УДК 82 – 312.2 (410)

Релігійно-філософська проблематика та її художнє втілення в англійському романі 1950-70-х років

10.01.04 – література зарубіжних країн

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ – 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі зарубіжної літератури Дніпропетровського національного університету

Науковий керівник: доктор філологічних наук Скуратовська Людмила

Іванівна,

професор кафедри зарубіжної літератури Дніпропет-

ровського національного університету

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент Нямцу Анатолій Євгено-

вич,

професор кафедри російської філології Чернівецького

національного університету ім. Ю. Федьковича;

кандидат філологічних наук Авраменко Олена Іванівна,

доцент кафедри англійської мови й літератури з мето-

дикою викладання іноземних мов Криворізького дер-

жавного педагогічного університету

Провідна організація: Київський державний лінгвістичний університет,

кафедра теорії та історії світової літератури

Захист відбудеться “10“ 04 2001 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.12 у Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49065, м. Дніпропетровськ, провул. Науковий, 13.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49065, м. Дніпропетровськ, провул. Науковий, 13.

Автореферат розісланий “7” 03 2001 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Глушко О.О

.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження обумовлена змінами в літературній ситуації країн Заходу 1950-70-х років; ці зміни потребують повного, всебічного вивчення, але існують аспекти, недостатньо висвітлені у вітчизняній науці. Мистецтво по-новому ставить питання про місце людини у світі, який змінився, і це, безумовно, відбивається в жанрі роману. Пояснення сучасного стану людини і світу тільки соціальними процесами вже не вдовольняє багатьох митців. Найголовнішими є питання моральних та психічних констант людської натури, сенсу історії, ролі інтелекту та віри, абсурду чи сенсу життя, кохання та ненависті, можливості щастя та важкого шляху пізнання людиною самої себе. Переглядаються, критично спростовуються або набувають нового відображення в романі авторитетні філософські системи (марксизм, екзистенціалізм); світ сприймається як такий, що забув про Бога, і водночас потребує Бога. Усе це позначається на змістовно-формальній побудові роману.

Звідси коло питань, які підлягають дискусії в сучасному літературознавстві: співвідношення реалізму та модернізму, перехід модернізму до наступного етапу – постмодернізму, який зароджується ще у 40-і роки. На тлі цих змін особливої актуальності в літературі та літературознавстві набуває питання про одвічні цінності людства, про існування таких культурних констант, що не підлягають негації, витримують усі критичні переглядання і знову доводять необхідність свого існування в людській свідомості. Головні з таких цінностей – здатність людини до осмислення світу й віра, що є одним з фундаментів культури. Ці питання знаходять своє відображення й у філософському романі, а в історії та сучасному існуванні цього жанру – у романі з релігійною проблематикою. Між тим останній не висвітлений у нашій літературознавчій науці як окремий жанровий підвид, досі залишаються не вивченими особливості його семантичної структури, що є вирішальними в процесі жанрооформлення, головні риси поетики. Значущість релігійно-філософської проблематики сучасної літератури довгі роки у нас замовчувалася, і сьогодні висвітлення її далеко не повне. Зокрема це стосується англійського роману 1950-70-х років.

Усе це визначає актуальність питань, досліджуваних у даній роботі: своєрідність релігійного філософствування найвидатніших англійських романістів; знаходження тих семантичних шарів, які не знайшли відображення в літературно-критичних творах, деклараціях митця, його автокоментарях, а виявляються шляхом філологічного літературознавчого прочитання (аналізу) самої художньої тканини – сюжету, співвідношенням образів, характерології, мовної поведінки героїв, оповіді автора. Цим обумовлені напрямки аналізу, запропоновані у даному дослідженні: розгляд тих особливостей філософського роману, що найтісніше пов’язані з релігійними мотивами; співвіднесення модерністської та постмодерністської концепції реальності з семантикою роману на релігійні теми; аналіз глибинної релігійно-філософської проблематики романів, побудований як “зчитування” головних елементів їх поетики, мови; спроба їх класифікації та узагальнень.

По-новому актуальною стає нині проблема зв?язку літератури та філософії, дослідження своєрідності філософського роману, хоча кількість праць з цієї тематики невелика: дослідження творчості Ф.М.Достоєвського, зроблене М.М.Бахтіним; статті В.В.Бікульчюса; велика монографія С.Г.Семенової, у якій розглянута творчість Л.М.Толстого, Ф.М.Достоєвського, а також проза французьких екзистенціалістів; дослідження “філософсько-інтелектуальних” творів Д.С.Наливайко. Про особливості сучасного філософсько-психологічного роману писали А.С.Байат, Е.Діпл, Н.П.Міхальська, І.С.Шпиньов. Роман-притчу, роман-параболу досліджували А.Кетл, С.Медкаф, Б.Дік, Дж.Джиндін. Усі вищезгадані вчені говорять про зміни, еволюцію філософського роману у ХХ сторіччі, про вплив нового світовідчуття доби, не виділяючи окремо релігійну проблематику.

Стосовно релігійно-філософських питань у романі, то вітчизняне літературознавство їх або замовчувало, або виявляло “згубний вплив релігійних забобонів на людину” (як стверджувала Н.І.Лозовська про твори А.Мердок). Спрощенням також є ототожнення релігійної тематики творів письменника з його особистою вірою або невірою. Роман з релігійно-філософською проблематикою не було виділено серед загального потоку філософських та інтелектуальних романів. Між тим, проблеми Бога та віри як історично реальні проблеми, що митець усвідомлює в цьому сенсі, мають розглядатися в літературознавстві, оскільки вони є в літературі. Дослідження ж відображення цієї проблематики в поетиці навряд чи навіть починалося. Лише в останні десять років з’явилися конкретні нариси, у яких розглядається функціонування релігійних мотивів у творчості відомих письменників (О.З.Алєєва про В.Голдінга; А.Злобіна про В.Голдінга, Ф.Моріака, Г.Гріна; А.Є.Нямцу про М.Булгакова, Х.Борхеса та інших письменників).

В українському літературознавстві дослідження релігійних питань у літературі має цілісний характер; створений науково-дослідницький центр “Біблія і культура”, існує певний напрямок роботи, відображений у монографії А.Є.Нямцу “Поетика традиційних сюжетів”: “…дослідження закономірностей функціонування традиційних сюжетів і образів передбачає не просто систематизацію і класифікацію певної кількості порівняно однорідних літературних явищ, а насамперед розгляд цієї кількості як складного художнього цілого, що динамічно розвивається, тобто метатексту, який закономірно об?єднує найрізноманітніші моделі індивідуального людського буття, що в сукупності утворюють рухливу художню історію духовних злетів і падінь цивілізації”.

Таким чином, певне “релігійне відродження” після другої світової війни призвело до розквіту роману з релігійно-філософською проблематикою як різновиду філософського роману ( Ф.Моріак, І.Во, Г.Грін, М.Спарк, В.Голдінг та ін.); дослідження специфіки їх проблематики і поетики, лакуна в сучасному літературознавстві, набуває наукової актуальності як в історико-літературному, так і в естетико-теоретичному плані.

Зв?язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота відповідає науковій тематиці кафедри зарубіжної літератури Дніпропетровського національного університету – дослідженню закономірностей розвитку, проблем взаємодії традицій і новаторства світової літератури.

Метою роботи є виявлення семантичної та жанрово-поетологічної своєрідності роману з релігійно-філософською проблематикою як художнього явища, пов’язаного і з “новим реалізмом”, і з модернізмом та постмодернізмом в англійській літературі.

Це обумовлює основні завдання дослідження:

-

-

-

-

-

-

Об’єктом дослідження виступають романи Г.Гріна (“The Power and the Glory”), І.Во (“Brideshead Revisited”), А.Мердок (“The Bell”, “The Time of the Angels”, “Henry and Cato”), М.Спарк (“The Comforters”, “Memento mori”, “The Ballad of Peckham Rye”, “The Prime of Miss Jean Brodie”, “The Abbess of Crewe”), В.Голдінга (“Lord of the Flies”, “Pincher Martin”, “Free Fall”, “The Spire”, “Darkness Visible”). Предметом дослідження є релігійно-філософська проблематика та особливості її втілення у вищезгаданих романах. Методологічною основою роботи є принципи історико-літературної характеристики твору та загальнотеоретичні висновки сучасного вітчизняного та зарубіжного (здебільшого англійського) літературознавства, зокрема праці з історії філософського роману, притчі, параболи, а також дослідження, присвячені аналізу проблематики творів, такі як роботи С.Д.Павличко (“Філософські романи В.Голдінга”, “Айріс Мердок. В пошуках морального мистецтва”), Н.Ю.Жлуктенко (“Проблеми гуманізму в прозі Джона Фаулза”), Н.П.Міхальської з історії англійської літератури, роботи А.Є.Нямцу, присвячені аналізу релігійних мотивів у літературі. Поставлені завдання обумовили поєднання історико-літературного, описового та проблемно-аналітичного методів аналізу тексту з елементами порівняльного та стилістичного аналізу, а також аналізу поетики слова.

Наукова новизна дисертації полягає як у виборі проблеми, так і в підході до її вирішення. Досліджуються проблемні особливості роману з релігійно-філософською проблематикою та ступінь вираженості цієї проблеми у “звичайному” філософському романі. Визначається специфіка героя, конфлікту і соціальної критики, що об?єднує твори різних авторів в окрему жанрову групу.

Практичне значення дисертації. Матеріали і висновки дослідження можуть бути використані в курсі лекцій з історії англійської літератури ХХ сторіччя, а також при розробці спецкурсів та спецсемінарів, присвячених проблемам розвитку літератури цього періоду, жанровим модифікаціям роману, історичній поетиці.

Апробація роботи. Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри зарубіжної літератури Дніпропетровського національного університету. Основні положення дисертації було подано на міжвузівських наукових конференціях (Дніпропетровськ, 1999, 2000), на міжнародній науковій конференції “Міф і легенда у світовій літературі” (Чернівці, 2000), а також у статтях, опублікованих у наукових збірниках.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, висновків та списку використаної літератури (192 найменування) і містить 212 сторінок комп’ютерного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується вибір теми дослідження, його актуальність, наукова новизна, визначаються мета і завдання дисертації.

Перший розділ – “Реалізм, модернізм, постмодернізм та дискусія про них як фоновий контекст вивчення релігійної проблематики літератури” – містить два підрозділи. У першому – “Літературознавчі дискусії про сучасні художні напрями” – окреслюється коло тих питань творчого методу і художніх напрямків, що є предметом наукової дискусії протягом останніх десятиріч. Уявлення, що реалізм і модернізм не є “ворогами”, що їх суперечності й полеміка не виключають взаємозв’язків та наслідування, ще не стало надбанням усієї наукової громади. У роботі аналізується полеміка щодо цих питань і виявляється еволюція поняття реальності в літературі й усвідомлення цих змін наукою. Надбанням модернізму є увага до невисвітлених аспектів внутрішнього світу людини, втілення суб’єктивного погляду на реальність подій і людей, залежність реальності від причетності людини (В.Вулф, Х.Ортега-і-Гасет). Зображення суб’єктивного світу людини як реальності, гідної уваги та художнього дослідження, тісно пов’язано з релігійно-моральною проблематикою (Ф.Моріак, Г.Грін): віра формує реальність світу не менше ніж історико-соціальні факти і сприяє “олюдненню” людини більше за доктрини “об’єктивної” класової боротьби (“Сила і слава” Г.Гріна). Наприкінці 80-х років наше літературознавство, дещо із запізненням, відкрило існування нового етапу розвитку літератури – постмодернізму. Цей літературознавчий напрямок піддає сумніву весь розвиток цивілізації, і тому переглядає минуле, за висловом У.Еко, “іронічно, без наївності”. Постмодернізм вважають декларативною і полемічною течією, тому, очевидно, слід очікувати повернення до реалізму, але такого, що орієнтований на нову реальність, змінену рухом та розвитком людського суспільства й свідомості. Реалізм перестає бути “відображенням дійсності”, зрозумілої та однозначної для всіх; реальність розглядається як складна, мінлива, суперечлива, що може розумітися по-різному і включати також “духовну реальність” (К.Степанян). Останнє є підгрунтям роману з релігійною проблематикою.

Ускладнення концепції реальності розглядається в другому підрозділі цього розділу, де йдеться про нову "хвилю зацікавленості" реалізмом у другій половині ХХ ст. і про суперечливе сприйняття творчості митців критикою. У творчому методі А.Мердок, В.Голдінга, Дж.Фаулза вчені вбачають сплав традиційного й інноваційного (А.С.Байат, П.Конраді, Е.Діпл про А.Мердок, С.Д.Павличко про А.Мердок і В.Голдінга, М.Бредбері про А.Мердок і Дж.Фаулза та ін.). Така взаємодія традиційного та експериментального і є головною рисою “нового реалізму”, який не тільки відображає сьогоденні й минулі події (такий тип реалізму Е.Діпл називає “історичним реалізмом”), але й звертається до вищих духовних основ людини. Увага до реальності в цьому розумінні стає головною рисою сучасного роману з релігійно-філософською проблематикою.

Другий розділ – “Філософський роман у контексті сучасного літературного процесу” – складається з двох підрозділів, у яких розглядаються питання співвідношення літератури і філософії, особливості та характерні риси філософського роману, їх трактування в працях сучасних науковців, місце й характер релігійно-філософської проблематики роману. Виділяються два етапи в розвитку цього типу роману. Він виникає як “роман ідей”, ілюстративний щодо певної ідеї, у якій переконаний автор, внаслідок чого він втілює її в художній твір. Так розглядають філософські романи французьких письменників ХVІІІ ст. В.В.Бікульчюс, С.Г.Семенова та їх численні попередники в науці. XIX століття перетворює філософський роман на роман-запитання, роман-діалог (концепція М.М.Бахтіна щодо творчості Ф.М.Достоєвського). Але у ХХ столітті він наповнюється новим інтелектуальним змістом, перестає бути доказом певних ідей, навіть і в їх зіставленні, діалозі. Головним стає окреслення проблеми, бо вирішувати питання сучасності неможливо зусиллями одного митця, як і “одвічні проблеми” вже не є прерогативою ізольованих філософії, соціології або психології.

Майстром філософського, інтелектуального роману одностайно вважають В.Голдінга, але полеміка виникає стосовно визначення природи жанру його творів. Найчастіше вчені вживають термін “fable” – моралізуюча притча (так називав свої твори і сам письменник). Але розуміти “fable” як притчу у вузькому дидактичному розумінні було б неправильно. Голдінгова fable ближче до параболи з її символікою і тяготінням до морально-філософських роздумів. Притча В.Голдінга має такі риси: 1) два плани – реальний та алегоричний; 2) моральна оцінка, яка не завжди збігається з думкою автора; 3) розгортання дії притчі, незважаючи на зовнішні риси реального світу, в іншому часовому просторі, що зближує її з міфом. Дискусійним є також питання про жанр творів А.Мердок. Чи є її романи філософсько-художніми творами, чи філософія не має прямого відношення до її романів? Висновок: питання ускладнюється тим, що критики розуміють під “філософським романом” класичну “філософську оповідь”, що ілюструє певну доктрину, яка суперечить інтелектуальному досвіду ХХ століття (І.М.Лєвідова, А.П.Саруханян). У романах А.Мердок не просто відбивається її особиста філософія, декларована в есе та інтерв?ю. Романістику Мердок не можна звести до ілюстрації її філософських поглядів: їх образність випромінює більш складну, діалектично “незавершену” філософію, ніж її трактати, тобто філософію невпинних онтологічних, аксіологічних та епістемологічних запитань, а не готових відповідей, і в цей процес запитання з проблеми віри входять як одні з головних. Автор даної дисертації визначає певні змістовно-формальні жанрові риси роману, пов?язаного з проблемами віри. Це, по-перше, тип героя – людини, невдоволеної земним щастям, а тим більше життєвим благополуччям, людини, для якої найважливішими є вищі цінності, пошук Бога. Думається, що такі твори, від Моріака до Мердок і Голдінга, відновлюють істинне значення понять “духовність”, “духовний”, долаючи їх певну редукцію в поширеному побутовому вжитку. Духовність не зводиться до сприйняття, споживання чи навіть створення культури, як не зводиться й до формальних релігійних ритуалів. Духовність – усвідомлення вищих надприродних сил, вищого розуму, добра й любові, які є головними для людини і якими вона повинна керуватися; звідси – необхідність пошуків Бога і трагічне переживання втрати суспільством віри, притаманні такому герою. По-друге, це тип конфлікту, який полягає в наявності або відсутності віри, зіткненні духовності та “світу”. І нарешті, особливий тип критичності, коли засуджуються не просто окремі суспільно-політичні риси, але людський світ у його недосконалості – повністю. У цих романах внутрішньою дійовою силою є усвідомлення божественної можливості творити, якою наділена людина, а також присутність Христа в кожному з нас, що покладає на людину нові обов?язки й нову відповідальність. В англійському літературознавстві існує думка, що для А.Мердок суттєвими є релігійні проблеми (Е.Діпл, О.Кеньон). Це пояснюється тим, що у своїх творах письменниця не тільки відображає досвід свого часу, але і “вказує певний напрямок”. Митцем, у якого релігійні проблеми посідають перше місце, вважають і В.Голдінга ( Я.Грегор, В.Тайгер). Голдінг у всіх своїх творах підкреслює існування двох світів – фізичного та духовного, і духовний світ у його зображенні є не менш реальним, ніж фізичний. Людині потрібні обидва світи, і якщо вона відокремлює фізичне існування від духовного, це не тільки збіднює її життя, але веде до повного знищення людського в ній. В есеїстиці Дж.Фаулза можна простежити думку про змінення Бога, а точніше, зміну уявлень про Бога у світі, що постійно рухається вперед; власне, розуміння Бога є важливим тому, що Бог як такий залишається непізнаним і не може бути пізнаним повністю. Думка Дж.Фаулза відображає світосприйняття постмодернізму – перегляд класичних уявлень; він упевнений, що всі люди повинні взяти участь у процесі створення Всесвіту; Бог лише створює таку ситуацію, коли “підлеглі” керують своїм життям.

У зарубіжній літературі ХХ ст. є група письменників, яких називають “католицькими письменниками”: Г.Грін, його старші сучасники І.Во та Ф.Моріак, їх молодша сучасниця М.Спарк. Довгий час визначення “католицький письменник”, хоча і зустрічалось у вітчизняних критичних оглядах творчості згаданих митців, тлумачилося як свідчення про певний негативний вплив на їх творчість релігійних поглядів (Л.Г.Андрєєв про Ф.Моріака, К.О.Шахова у статті про Г.Гріна). Але цей “вплив” допоміг письменникам отримати інтелектуально-моральну опору в житті та сенс свого існування, загострив критичне сприйняття ними людського суспільства, дозволив зрозуміти цінність духовних надбань, отриманих людиною, і трагедію їх зловживання чи марнотратства.

Таким чином, у першому і другому розділах окреслюється коло письменників, для яких істина і Бог є ключовими, центральними поняттями, навіть якщо вони не єдині, що організують їх духовний світ, і не завжди чітко сформульовані. Аналіз творів цих романістів дає можливість визначити своєрідність релігійно-філософського роману.

Третій розділ – “Особливості художнього втілення релігійної проблематики в англійському романі 1950-70 років” – складається з чотирьох підрозділів, у яких розглядаються твори, згруповані відповідно до їх основного проблемного змісту. Перший підрозділ – “Мотив “наслідування Христа” в сучасному зарубіжному романі” – висвітлює тлумачення ідеї “наслідування Христа” в сучасній зарубіжній літературі. Антропоцентризм теології доби постмодернізму приводить до втілення постулату святого Павла стосовно будь-якої людини: “І вже не я живу, а живе в мені Христос” (Послання до Галат, 2: 20), тобто кожна людина може йти шляхом Спасителя і повторити його жертву. Серед творів з новою тематикою і проблематикою одне з перших місць посідає роман Г.Гріна “Сила і слава” (1940). Дія відбувається за часів мексиканської революції, переслідувань релігії (1918); це дає змогу письменникові побудувати модель відношення тоталітарного “революційного” режиму до релігії. Головні герої роману – священик і лейтенант, який веде полювання на священиків, маючи на думці знищення релігії взагалі. Служитель церкви зображений далеко не ідеальним героєм: це п’яничка, слабка людина, батько незаконно народженої дитини. Але обов?язок священика для нього понад усе; він не може покинути усіх цих людей, тому що його зникнення буде означати, що “на всьому просторі між морем і горами” Бог перестав існувати. В образі священика Г.Грін показує реальність подвигу Спасителя в наші часи, героїчність імпульсу “наслідувати Христа”, бо якщо знайдеться хоча б одна людина, яка спроможна принести себе в жертву, людство не загинуло остаточно. Лейтенант також бажає щастя людству, але його мрія доктринальна, цілком обмежена матеріальним світом і спирається на насильство; його модель щастя – країна, оточена колючим дротом заради “безпеки”. Письменник розкриває істинну суть влади, вимірюючи її долею дитини. Така концепція героїв підтримується програмною назвою роману: “сила і слава” – це в деяких списках Євангелія від Матвія останні слова молитви, якої навчив людство Христос. Г.Грін показує, що сила не у владі земній; сила і слава Божа – у таких людях, як священик, що спроможні повторити не тільки слова, але й дію, подвиг Христа; і дієвість цього подвигу підтверджується образом хлопчика.

У 1954р. виходять з друку два романи: “Агнець” Ф.Моріака та “Володар мух” В.Голдінга, головні герої яких ідуть шляхом спасіння людства, віддаючи власне життя. Але в романі “Володар мух” тема “подвигу Христа” не єдина; В.Голдінга більше цікавить проблема падіння людини, “кінець невинності”. Герої письменника стоять перед вибором між добром і злом. З першого погляду здається, що автор проголошує неподоланність зла, закладеного в природі людини; і на цьому грунтувалося звинувачення його в песимізмі й відлюдництві (В.В.Івашева). Але це не так. Тема зла у В.Голдінга пов’язана з втіленням християнської ідеї свободи вибору, яка дарована людині, і відповідальності людини (ідеї, що поділяє більшість християнських деномінацій). Більшість дітей обирають зло, бо так легше; воно відповідає їх страхам і самотності, “природній” агресивності й ототожненню захисту та нападу (як і в його романі “Спадкоємці”). Але людство здатне й на інший вибір, і він втілюється в образах Саймона, Ральфа, Піггі; існує воля до добра. Роман В.Голдінга відповідає ідеї свободи людини як дарунку Творця. Вибір зла – завжди вільний вибір людини, яка несе за нього повну відповідальність; його не можна виправдати обставинами, однаковими для Джека і Ральфа. Таким чином, ідея “наслідування Христа”, яку розробляли Г.Грін і Ф.Моріак, у В.Голдінга наповнюється новим змістом, доповнюється образом “душі під тиском зла”.

Другий підрозділ присвячений викриттю релігійного фарисейства й фанатизму в “комічному романі” як філософсько-художньому жанрі англійської літератури ХХ століття. У романі І.Во “Повернення до Брайдсхеду” (1945) йдеться про те, що сенс віри полягає не в кількості молитв і пожертвувань, а в бажанні допомагати людям і нести добро, як вчить Біблія. Людина, яка відчуває постулати віри серцем, спроможна на добрі, самовіддані, безкорисливі вчинки (образ Корделії). І.Во бореться проти духовної порожнечі й тупості, рис, що зустрічаються не тільки в невіруючих, але й в тих, хто вважає себе “добрим католиком” (як Брайді Брайдсхед, для якого все написано “чорним по білому”, але серцем він цього не відчуває й суті не розуміє). Проблема справжньої віри, конфліктів між формальним “законництвом” та істинним Божим законом, - теми, що проходить крізь увесь Новий Завіт, визначає тут усю концепцію й побудову роману. Трагікомічна веселість роману “Повернення до Брайдсхеду” відображає саму суть релігії. П.Дойл підкреслює, що релігія поєднує радість і сум, визнає абсурд та іронію, простий гумор, що існують поряд з серйозними речами. Зі сміхом ми читаємо про спроби обернути Рекса в католицьку віру, або про першу зустріч Чарлі та Себастьяна - просту подію, яка повністю змінює життя Райдера.

Традиції І.Во продовжує М.Спарк, перший роман якої “Ті, що втішають” (1957) виявив усю оригінальність його жанру, що можна визначити як релігійний “комічний” роман, фантазію, іронічний детектив. Наявність у романі таємничого голосу надає твору глибини й навіть містичності. В образі Керолайн Роуз письменниця втілює конфлікт між ідеалом справжньої віри – дійсно віруючими й святенниками, які вірують лише “про людське око”, і навіть щезають, коли на них ніхто не дивиться (це відбувається буквально). Безумовно негативними для Спарк є образи тих, для кого релігія є можливістю тиску на інших, впевнених у своїй моральній вищості тільки тому, що читають Біблію (пані Хог). Спарк створює парадокс: святенниця виступає як зловісний дух, метою якого є відторгнення людей від Бога.

Містична атмосфера уміло створена письменницею і в романі “Memento mori” (1959). Героям, людям похилого віку, телефонує якась таємнича постать з нагадуванням, що вони мусять померти. Об’єктом викриття є ті, що сприймають це як прикру новину чи злочин; позитивними героями (Чарміан Колстон, Джин Тейлор, Генрі Мортімер) – ті, що так чи інакше визнають волю Бога і вміють гідно сприйняти її. В образах Чарміан і Джин Тейлор М. Спарк втілює своє розуміння віри. Це не отримання додаткових пільг, а нове відчуття свого місця у світі, коли ти відповідаєш вже не тільки за себе, але й за людей поряд з тобою. Життя згідно з християнською мораллю стає важким тягарем для тих, хто навіть не бажає звільнитися від гріха егоїзму й байдужості.

Про гріх егоїзму й байдужості йдеться і в романі “Балада про Пекєм Рай” (1960). Боротьба з цим гріхом, можливо, і викликає до життя головного героя твору Дугала Дугласа. Зовні Дугал нагадує маленького біса і навіть називає себе одним з них. Якщо він злий дух, то повинен губити людські душі; точніше, вони гинуть за його “допомогою” з інших причин – від лицемірства, жорстокості, фальшивих цінностей. Аналізуючи моральне обличчя передмістя, Дугал доходить висновку, що тільки один відсоток мешканців дотримується християнської моралі, інші створили власну мораль. Дугал викликає заколот у тихому передмісті, але з його від?їздом усе повертається “на круги своя”. Неможливо змінити тих, хто не бажає змінитися. Але останні слова в романі належать Хамфрі, який розмірковує, що на цьому ще не все закінчилося. М.Спарк не тільки пропонує читачам доміркувати все самим, вона наприкінці надає розповіді піднесено-ліричного характеру, надихаючи й читача до нових рішень.

Роман “Розквіт панни Джин Броуді” (1961) позбавлений фантастичності та містики попередніх; це роман виховання, у якому йдеться про становлення моральних принципів молодої людини. Відсутність їх веде до внутрішньої порожнечі; головна героїня Сенді приймає постриг, щоб відшукати те, чого її позбавила панна Броуді: віру й чистоту.

Більш детально життя в монастирі зображене в романі “Абатиса Круська” (1974). Фраза Сенді про існування фашистів у рядах католицької церкви, і навіть менш приємних, ніж Джин Броуді, розгортається в “Абатисі Круській” у цілий сюжет. Головна ідея – зображення певного парадоксу в співвідношенні життя та релігії. Релігія стає лише маскою для тих, хто прагне влади й здатний на все. Письменниця втілює в сюжеті та образах моральну оцінку дій героїв, зіткнення зовнішнього й внутрішнього в людині. Місце дії – монастир – має подвійну семантику. Це місце, що має бути ближчим до Бога, ніж “світ”; і місце, де люди замкнені у своєму егоїзмі. Божий притулок перетворюється на вир цілком земних пристрастей; віра позбавлена любові, статут святого Бенедикту замінюється курсом з електротехніки, мета якого – встановлення апаратури стеження. Виправдовуючи це, абатиса цитує Біблію: “слідкуйте й моліться”. Спарк відстоює християнську віру й мораль мовою іронії й парадоксів. Ще один парадокс – діяльність сестри Гертруди, яка намагається примирити канібалів з вегетаріанцями та об?єднати ритуали шаманів з процедурою меси. М. Спарк торкається суперечок навколо “екуменічної Церкви”, що об?єднує усі релігії; письменниця робить це знову ж таки іронічно, не пропонуючи прямих відповідей. “Комічний роман” Во і Спарк адаптує високу релігійну проблематику, викриваючи контраст між ідеалом віри й життєвою практикою церковних інституцій і парафіян.

У третьому підрозділі – “А.Мердок і Дж.Фаулз: мотив пізнання людиною Бога” досліджується втілення проблеми усвідомлення людиною Бога, що відображається у творах А.Мердок і Дж.Фаулза. У романі А. Мердок “Дзвін” (1958) усі головні дійові особи зайняті пошуками Бога. Дисертант виявляє певну аналогію між образом Тобі Геша та образом Ксав?є з “Агнця” Ф.Моріака. Доля Ксав?є трагічна; Тобі уникає загибелі, тому що він більш звичайний і його віра не настільки глибока. Невинність А.Мердок вважає дуже важливою моральною рисою, яку тут трактують як відкритість і чуйність до іншого; символом її стає дзвін: “Усе в ньому просто і відкрито. Колихни його, і він задзвонить”. У зрілій людині невинність перейде в знання і мудрість, без чого неможлива віра в Бога (у цьому А.Мердок є послідовницею філософської думки І. Канта). Доля Майкла втілює думку про важкий шлях пізнання Бога: через гріхопадіння, через скоєне зло він приходить до розуміння добра і його вищості (“Вищість добра над іншими поняттями” – улюблена думка і назва відомого есе Мердок). Добро не дається без боротьби, але вона приємна Богу. Про це ж, але іншими словами, говорить Майклу й ігуменя монастиря, для якої любов і Бог – це єдність. Її впевненість у необхідності удосконалювати любов перекликається з висловлюванням Іоана Богослова: “Любов не має страху, але досконала любов проганяє страх, тому що в страху є муки; той, хто боїться, не буде досконалим у любові” (Перше Послання Іоана, 4: 18). Наприкінці Майкл розуміє: кожне щире кохання несе в собі крихту добра, і якщо б він вірив більше, то допоміг би Нікові. Його остаточний висновок парадоксальний – Бог існує, але я в Нього не вірю. Знаменним тут є вживання неозначеного артикля “а” перед словом “Бог”; у перекладі з англійської означає “якийсь, невідомий”; Майкл доходить висновку, правильного для багатьох сучасних людей: вони відчувають, але не знають Бога і не вміють самовіддано вірити.

Для героїні роману Дж.Фаулза “Колекціонер” Бог також є непізнаним, та, на відміну від Майкла, Міранда вірить у нього, хоча й не впевнена в його існуванні. Письменника хвилює проблема співбуття людей в одному просторі, у жорстокому світі, що начебто покинутий Богом. Навіть у назві роману закладений натяк на цю проблему: “collector” – це приміщення, де зосереджено багато людей, а не тільки колекціонер. У романі втілюється проблема вседозволеності у світі, що позбавлений Бога (як і в романі В.Голдінга “Володар мух”, і в “Дзвоні” А.Мердок). Міранда, опинившись у складному становищі, спочатку починає молитись, але не отримуючи порятунку, героїня зневірюється і починає діяти сама. Спроба вбити Клега не приносить задоволення Міранді, бо це суперечить її моральним принципам. Вона бажає залишатися людиною навіть у пеклі.

У 1966 р. А.Мердок створює свій найскладніший у філософському плані роман “Час янголів”, більш ніж інші її твори насичений релігійною проблематикою. Тут йдеться і про зміни в теології, що їх викликають зміни у світі, і про співвідношення релігії й міфотворення, Бога й моральних принципів у людському суспільстві. Головний виразник ідей А.Мердок – єпископ, головна форма висловлення цих ідей – діалоги, думки та твори героїв. Єпископ твердить, що помилкою Просвітництва була впевненість, що Бог є гарантом людського морального порядку; насправді ж необхідність Бога перевищує цю обмежену мораль. Для світу, який не знає Бога, безкорисливе добро, добро “заради нічого” все ж таки можливе – воно й є проявом Бога. Про таке Добро пише Маркус, який впевнений, що любов є єдиною гідною людини діяльністю. Знаменним тут є ім?я героя: Марк – другий євангеліст; звертаючись до ідеї порятунку за допомогою любові, Маркус, спочатку несвідомо, потім свідомо, звертається до етики та філософії християнства. Несвідомо – тому, що він не згадує ані апостола Павла з його викладом християнства, ані Євангелія від Матвія (22: 37-40), але його раптове рішення написати книгу про любов, а не про добро, є відгуком на відому главу 13 Першого Послання до коринфян апостола Павла: “Користуючись своїм даром у служінні, керуйтесь любов?ю”. Свідомо – коли Маркус зрозумів, у чому полягає доказ існування Бога: “Стосовно любові онтологічний доказ працює”. Важливу роль відіграє релігійна символіка роману, у першу чергу православна ікона, на якій зображено Трійцю – трьох янголів. Під час розмови з Маркусом Керел, який переконує брата в неможливості існування добра “заради нічого”, раптом помічає ікону, і на його обличчі з?являється усмішка полегшення. Можливо, він нарешті усвідомлює істину: янголи можуть бути іншими, світ може бути іншим. Зрозумівши правду, він скоює самогубство: йому, носієві зла, не має місця у світі, якого він не розуміє.

У романі Мердок “Генрі та Катон” (1976) дисертант вбачає внутрішній діалог з “Дзвоном” і “Часом янголів”. Головний герой роману Катон стає священиком від великої любові до Бога, але згодом зневірюється й вирішує зректися свого сану. Він не вірить, що темрява може охопити кожного, але якщо людина намагається побачити Христа, вона отримує світ. Відносини Катона з Красенем Джо не можна тлумачити лише як одностатеве кохання, як у “Дзвоні”; з ним пов’язані й сумніви у вірі, і спроба Катона врятувати підлітка, що нагадує мотив із “Сили і слави” Г.Гріна (впевненість священика, що доля дитини - понад усе). Але спроби Катона не тільки даремні, вони згубні: Катон змушений украсти й убити, Джо зневірився й загинув, головні заповіді порушені. Але він не кидає свого хреста, і ця сюжетна метафора має символічне звучання. Інший головний герой, Генрі Маршалсон, вирішує здійснити християнський ідеал – віддати усі свої гроші бідним. Але вчинок Генрі веде до страшних наслідків: до злочину Джо проти Колет і Катона, до вбивства, яке мимоволі скоїв Катон. Перемагає в цій боротьбі сестра Катона Колет; вона єдина спроможна на безкорисливу рятівну любов, як ігуменя у “Дзвоні”. Допомогти Колет не встигає, але роман не має песимістичної кінцівки. На останній сторінці описується, що Катон знов іде під дощем, але револьвер у його кишені перетворюється на розп?яття, яке йому подарував його вчитель Брендан, і це дає читачеві надію.

У романі Дж.Фаулза “Деніел Мартін” (1977) виявлена глибинна релігійно-філософська проблематика; актуальні політичні питання, які обговорюються в романі, у роботі трактуються як фон, на якому розгортаються пошуки героями власного життєвого шляху, розглядається співвідношення добра й любові з вірою й релігійною практикою, свободної волі з “правильним вибором”. Смерть товариша змусила Деніела Мартіна звернути увагу на власне життя. Свою смерть Ентоні розглядає як покарання за “неправильний вибір”, який тепер вважає гріхом: колись він примусив свою дружину прийняти католицьку віру. Він намагається звільнити Джейн, і тому скоює самогубство; цей тяжкий гріх він вважає меншим, ніж гріх позбавлення права вибору. Релігія, на думку Фаулза, пов?язана з відчуттям гріха і провини, а церква створена для людей, що бояться кохання. Цей страх не тільки не робить Джейн більш релігійною, він навіть позбавляє її віри, штовхає до марксизму. Грань між добром і злом крихка, і це постійно демонструє політика. Насер дав єгиптянам землю, розмірковує єгиптолог Кірнбергер, але він же збудував Асуанську дамбу, і їх земля втрачає родючість. Прагнучи добра, люди скоюють протилежне. Неправильний вибір може призвести до страшних наслідків.

У світі А.Мердок і Дж.Фаулза образ Бога не є ортодоксальним: у світі, що змінився, уявлення про Господа також змінюються, і це спершу бентежить героїв, доки вони не зрозуміють, що суть віри й Бога збереглася. Для А.Мердок і Дж.Фаулза Бог є символом непорушних моральних цінностей, зовнішні атрибути моралі можуть змінитись, але фундаментальність ідеї добра й любові за своєю суттю незмінна.

Четвертий підрозділ – “Людина перед вибором: моральні дилеми героїв В.Голдінга”. Проблема необхідності вибирати між добром і злом, яка вже накреслилась у романі “Володар мух”, продовжує свій розвиток у наступних творах письменника. Роман “Злодій Мартін” (1956) попри усі суперечки критиків про те, як інтерпретувати його сюрреалістичну складність, виявляється в результаті аналізу в даній дисертації простою і водночас глибокою парафразою біблійної теми відносин людини і Бога. Роман Голдінга – історія про те, як людина чинила опір Богові, не приймаючи власної смерті, не підкоряючись своєму творцеві (в цьому роман перекликається з “Memento mori” М.Спарк). Мартінові здається, що він врятувався після катастрофи корабля. Герой роману не підкоряється загальній долі смертних, навіть коли чує наказ Бога, відчуває його як чорну блискавку, бачить Христа (ім’я Мартіна – Кристофер – означає “носій Христа”). Дисертант виявляє, що сюрреалістична фантастика вируючих у свідомості Мартіна образів поєднується з викривальною авторською іронією: скеля, на якій рятується Мартін – це лише його зуб; немає “скелі” для людини, яка відчуває себе не дитям Творця, а жадібним споживачем. З останніх