Національна академія наук України
Національна академія наук України
Інститут української мови
КЬОРЯН Галина Вікторівна
УДК 811.161.2'373.45
Романізми в українських говорах Хустщини
Спеціальність 10.02.01 - українська мова
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Київ - 2001
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у відділі романських, германських і балтійських мов Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України.
Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор,
член-кореспондент НАН України
Непокупний Анатолій Павлович,
Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України,
завідувач відділу романських,
германських і балтійських мов
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук,
професор Герман Костянтин Федорович,
Чернівецький державний університет ім. Ю.Федьковича,
завідувач кафедри історії та культури української мови;
кандидат філологічних наук, доцент
Бігусяк Михайло Васильович,
Прикарпатський державний університет ім. В.Стефаника,
доцент кафедри української мови
Провідна установа - Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича
НАН України, відділ української мови, м. Львів.
Захист відбудеться 29 січня 2002 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 при Інституті української мови НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).
Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні та Інституту української мови НАН України (м.Київ, вул. Грушевського, 4).
Автореферат розіслано 27 грудня 2001 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат філологічних наук І.А.Самойлова
Загальна характеристика роботи
Розвиток української мови, як і будь-якої іншої, відбувається на всіх структурних рівнях та у всіх територіальних і соціальних її різновидах. Це зумовлено внутрішніми факторами і зовнішніми чинниками, що визначають напрямок та інтенсивність змін у мовній системі. Серед останніх одним із головних є взаємодія з іншими мовами, яка найбільш чітко простежується в порубіжних ареалах діалектного масиву. Як відомо, з-поміж інших південно-західне наріччя української мови найбільше вирізняється особливими рисами у фонетиці, морфології та лексиці, що зумовлено тривалим розчленуванням його території між різними державами та інтенсивним впливом інших мов. Дослідження словникового складу українських південно-західних діалектів дозволяє, з одного боку, виявити особливості розвитку самої української мови, а з другого - навіть почасти відтворити еволюцію сусідніх мов, з якими українська мова контактувала упродовж своєї історії.
У всiх працях, присвячених вивченню лексики закарпатських говорiв загалом та говорiв Хустщини зокрема акцент робився на окремих групах лексики, що зазнали впливу рiзних мов, включаючи i румунську. Так, ряд монографiй присвячено дослідженню термiнологiчних систем рiзних промислiв, де iншомовний вплив простежується найбiльш чiтко. Зокрема, йдеться про праці В.В.Манiвчука та І.В.Сабадоша (де розглядається лексика лісопромислу i вiдзначається вплив нiмецької, польської, словацької, румунської та iталiйської мов на українськi говори Карпат) та серію публікацій Й.О.Дзендзелiвського (в яких простежується вплив румунської мови на становлення термiнологiї вiвчарства). Ономастичний аспект румунсько-української мовної взаємодiї розглядається у працях М.А.Габинського, Н.А.Корчинського та П.П.Чучки. Питанням румунсько-українських мовних контактiв у карпатських говорах присвяченi роботи таких вiдомих карпатологiв як Д.Кренджале та А.Вашека. У широкому карпато-балканському аспектi висвітлює цю проблему Г.Клєпiкова. Автором найбільш повного і синтетичного аналізу впливу румунської мови на українську є відомий румунський діалектолог-україніст Іон Робчук.
Разом з тим, на відміну від східнороманських, вплив захiднороманських мов на дiалекти української мови майже не вивчався. Принагідно було лише відзначено окремі запозичення з французької та iталiйської мов у закарпатських дiалектах, що проникали за посередництвом угорської мови (лінгвістичні атласи Й.О.Дзендзелiвського та П.Лизанця).
Відсутність праць, де досліджувалася б взаємодія української мови з романськими саме на діалектному рівні, і зумовила потребу вивчення цієї проблеми.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відділі романських, германських та балтійських мов Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні у рамках наукової теми “Розвиток спільної індо-європейської спадщини в словнику германських, балтійських та слов'янських мов”.
Актуальнiсть дисертаційного дослiдження полягає у спробi, по-перше, дати загальну картину корпусу романiзмiв у певній групі говорів південно-західного наріччя української мови, а по-друге, визначити iнтенсивність впливу безпосереднiх та опосередкованих романо-українських контактiв на дiалектному рiвнi у всiх пiдсистемах лексики.
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є порівняльний аналіз впливу румунської (східнороманська мовна підгрупа) та французької, іспанської, італійської та латинської мов (західнороманська мовна підгрупа) на лексичний фонд говорів Хустського району Закарпатської області.
Відповідно до поставленої мети визначено такі основні завдання:
1) аналiз і хронологізація впливу румунської (схiднороманська мовна пiдгрупа) та французької, iспанської та iталiйської мов (західнороманська мовна підгрупа) на говори Хустщини та на формування специфiчного характеру їх лексики;
2) встановлення спектру та інтенсивності впливу романських мов на різні підсистеми лексики українських говорів Хустщини, а також констатація наявності чи відсутності семантичних і фономорфологічних відмінностей досліджених романізмів порівняно з їх аналогами в літературній українській мові (якщо такі існують);
3) визначення спiльних лексичних явищ, що об'єднують говори Хустщини з дiалектами інших мов (румунської, словацької, угорської, польської та чеської) карпатського ареалу, а також констатацiя їх вiдсутностi для визначення мiсця дослiджуваних говорiв у гетерогеннiй зонi мовної iнтерференцiї (регіон Карпат);
4) фiксацiя лексичних явищ (або їх вiдсутностi), спiльних з мовами Балканського регiону (румунською, болгарською, македонською, словенською та сербо-хорватською) для вирішення питання про належність дослiджуваної територiї до карпато-балканської мовної спільності.
Об'єктом дисертаційного дослідження є українські говори Хустського району Закарпатської області.
Предмет дослідження - романізми в говорах Хустщини.
Джерельною базою дисертаційного дослідження стали власні лексичні матеріали автора, зібрані під час експедицій до сіл Хустського району в 1993-1995 роках. До аналізу також залучено Етимологічний словник української мови, рукописні матеріали словника закарпатських говорів М.А.Грицака, Лiнгвiстичний атлас українських народних говорiв Закарпатської областi України Й.О.Дзендзелівського, Загальнокарпатський дiалектологiчний атлас. Були використані також нацiональні і регiональні лiнгвiстичні атласи румунської мови та діалектні словники західно- та південнослов'янських мов, а також угорської мови.
Під час збирання та опрацювання матерiалу застосовувалися методи анкетування, методи генетико-етимологiчного та синхронно-функцiонального аналiзу, а також описовий та порiвняльно-iсторичний методи.
Наукова новизна роботи полягає у спробi зібрати та дати загальний аналiз корпусу запозичень із романських мов на дiалектному рiвнi (порiвняно з дiалектами мов карпатської зони, що межують із українською) i визначити iнтенсивнiсть впливу схiдно- та захiднороманських мов на говори Хустщини. У дисертаційному дослідженні вперше проводиться генетико-етимологiчний аналiз романiзмiв окремого регіону української мови, а також подається орієнтовна хронологiзацiя контактiв дослiджуваних говорiв із румунською та захiднороманськими мовами.
Теоретичне значення роботи. Проведений аналiз може допомогти повніше висвiтлити такi проблеми карпатистики як давнiсть та iнтенсивнiсть мiжмовних контактiв у зонi Карпат, а в контекстi балканологiчної проблематики – дозволить дати обґрунтованішу вiдповiдь про правомiрнiсть приєднання дослiджуваної територiї до периферiйної зони (Карпат) балкано-карпатської мовної єдностi на лексичному рiвнi. Зiбраний матерiал також дасть можливiсть чiткіше окреслити сферу впливу румунської, французької, iспанської та iталiйської мов на українську та сумiжнi з нею захiднослов'янськi мови, що може стати поштовхом для подальших студiй у колі проблем романо-слов'янських мовних контактiв.
Практичне значення одержаних результатів. Лексичнi данi, зiбранi в ходi дослiдження, можуть бути використанi при підготовці наступних томiв та доповнень до Етимологiчного словника української мови, а також при роботi над створенням словника українських говорів та лексичного атласу української мови. Залучення проаналiзованих у роботi лексем при укладаннi словника закарпатських говорiв допоможе встановити в рядi випадкiв чiткiші етимологiї, а також повнiше окреслити семантику та географiчне поширення окремих запозичень із романських мов.
Апробація роботи. Основні положення та результати дисертаційного дослідження були викладені на міжнародній конференції в Києві (1994), на конференції “Традиційна культура народів Європи” (Чернівці, 2001), а також на засіданні відділу романських, германських і балтійських мов Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України (Київ, 1996) та на засіданні відділу діалектології Інституту української мови НАН України (Київ, 2001).
З теми дисертації опубліковано 5 праць, з них - 4 статті, одна - матеріали доповіді на міжнародній конференції. Всі публікації є одноосібними.
Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, п'ятьох основних розділів, висновків, списку лексикографічних джерел, списку літератури, що налічує 190 позицій, та додатку, де вміщено реєстр слів, залучених до аналізу. Повний обсяг дисертації - 232 сторінки, обсяг додатків - 11 сторінок.
Основний зміст роботи
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання й методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне значення і практичну цінність одержаних результатів, описано джерельну базу дослідження.
У першому розділі “Теоретичні засади репрезентації романізмів” висвітлено принципи подачі лексичних одиниць та основні терміни, які використовуються у дослідженні.
Увесь лексичний матеріал розділено в роботі на чотири тематичні групи: “Лексика народного побуту”, “Людина, її моральні та фізичні характеристики”, “Навколишнє середовище” та “Терміни професійної лексики”. Аналіз кожної словникової одиниці подається у вигляді лексико-семасіологічної статті. Фонетична форма кожної лексеми передається спрощеною фонетичною транскрипцією з позначенням наголосу. Паралельно до форми, зареєстрованої автором, наводяться аналоги лексеми в літературній українській мові та в сусідніх і несусідніх діалектах, а також синоніми лексеми в досліджуваних говорах. З метою відтворення ймовірного шляху проникнення лексеми з мови-донора в досліджувані говори залучено також дані мов, що межують з українською в карпатському регіоні, а також матеріали тих мов, що входять до балканської зони. Крім того, наводиться словотвірне дериваційне гніздо лексеми, а також аналізуються семантичні процеси адаптації романізму до словникової системи українських говорів Хустщини.
У дослiдженнi використовуються такі основні термiни як романiзми, тобто лексичнi запозичення з романських мов, серед яких видається доцiльним видiлити в генетичному аспектi румунiзми, галлiцизми, iспанiзми та латинiзми. Останнi також входять до корпусу романiзмiв, оскiльки романські мови походять від латинської.
До румунiзмiв включаються i тi лексеми пiвденнослов'янського походження, проникнення яких у дослiджуванi говори було опосередковане румунською мовою, про що свiдчить семантика та фонетичне оформлення їх у говорах Хустщини. Румунiзмами вважаються також слова, які поширилися за румунським посередництвом (албанiзми, грецизми, мадяризми та тюркізми).
У функцiональному аспектi румунiзми розглядаються як балканiзми, тобто спільні лексичнi риси в кiлькох (принаймнi двох) балканських мовах. Запозичення із захiднороманських мов класифікуються як європеїзми або iнтернацiоналiзми, тобто лексеми, що присутнi хоча б у двох європейських мовах.
У другому розділі “Лексика народного побуту” проаналізовано елементи, які належать до одного з найдавнiших шарів лексичного фонду будь-якої мови чи дiалекту, тому вони якнайповнiше вiдбивають специфiку iсторичного розвитку народу.
Нижче наводиться один із прикладів розробки лексико-семасіологічної статті:
ґ е |л е т а
В ЕСУМ лексема подається як дiалектизм у значеннях “дерев'яна посудина, барило; дiйниця; стара мiра молока та зерна”. Виступає запозиченням з рум. galeatг “?с” [ЕСУМ, т.1, стор.492].
У пiвденно-захiдних дiалектах української мови лексема має густу сiтку фiксацiї, реалiзуючись широким семантичним гнiздом: “дiйниця”, “вiдро (дерев'яне) для зберiгання молочних продуктiв”, “діжка для засолювання овочiв”, “дiжка для зберiгання сала”, “мiра сипучих тiл”, “посуд, дiжка”, якi побутують майже рiвномiрно в рiзних частинах карпатоукраїнського ареалу [ЗКДА, вип.2, к.31].
У говорах Хустщини нами були зафiксованi такі семи реалiзацiї ґе|лета: 1.дiйниця, дерев'яний посуд для доїння (корiв, кiз, овець); 2.посуд для зберiгання молока, здоєного з овець; 3.посуд для сквашування молока; 4.дiжка для засолювання овочiв; 5.посуд, дiжка (загальна назва).
У румунськiй мовi на лiтературному рiвнi galeatг ?ункцiонує у значеннi “вiдро; дiйниця; вiдро, мiра для молока, зерна” [DEX, стор.413]. По всiй територiї схiднороманського мовного континууму лексема фiксується в рiзних значеннях: в пiвденно-захiднiй частинi Румунiї - “вiдро”, “дерев'яний посуд для сквашування молока”, “лопатки (у водяному млинi)” [ЗКДА, вип.2, к.31]; у Молдавiї - “дiйниця”, “дiжка для засолювання овочiв”, “дерев'яний посуд для зберiгання молочних продуктiв”, “вiдро”, “мiра сипучих тiл” та “дiжка” [ЗКДА, там само]. У марамороських дiалектах фiксуються двi семи, вiдмiннi вiд згаданих вище румунських та українських: “цебер, дерев'яне вiдро для витягання води з колодязя” [ALRR-M, т.2, к.284] та “мiра об'єму для сипучих тiл (16 л)” [ALRR-M, т.3, к.419].
Якщо виходити з широкої фiксацiї схiднороманського galeatг ? семi "дiйниця" та функцiонування карпатоукр. ґелета в тому самому значеннi по всiй територiї пiвденно-захiдних дiалектiв української мови, видається очевидним запозичення румунської лексеми в дослiджуванi говори за посередництвом буковинських та гуцульських дiалектiв з пiвнiчних дiалектiв Молдавiї (саме у цiй дiлянцi прямих схiдноромансько-українських контактiв фiксується вищезгадана сема [ЗКДА, там само]). Таким чином, сема “дійниця” виступає каналом запозичення рум. galeatг ? українськi говори Хустщини. Всi iншi члени семантичного гнiзда укр. гелета є або українськими дериватами-семами (за функцiональною подiбнiстю), або ж проникали в мову-реципiєнт паралельно до основної семи реалiзацiї румунського етимона “дiйниця” (пор. подiбнiсть значень для українського та схiднороманського ареалiв Карпато-Дунайського регiону, якi наводилися вище).
У дослiджуваних говорах лексема ґе|лета може вважатися карпатизмом, опосередкованим буковинськими та гуцульськими дiалектами; при цьому самi дослiджуванi говори виступають транспортантами румунської лексеми на пiвнiчний захiд, у дiалекти угорської, словацької та польської, а також чеської мов, що входять до Карпато-Дунайської зони iнтерференцiї (див. ЗКДА, там само, див. також ЕСУМ, там само).
Словотвірне деривацiйне гнiздо лексеми ґе|лета в українських говорах Хустщини не є розширеним; воно включає два демiнутивнi форманти ґе|летка та ґелеит|чина “невеличка дiжка”, якi не фiксуються в ЕСУМ (дисертація, стор. 40-42).
У цьому розділі аналізуються такі лексеми, семантика яких включає значення, встановлені в ході анкетування (курсивом виділені значення, не зареєстровані в залучених лексикографічних джерелах):
бата?луў “копистка для вимiшування мамалиги; дерев'яна палка для заганяння риби в риболовецькi сiтi; нерозумний чоловiк, телепень; чоловiчий статевий орган”; бербеu?ниц'а “дерев'яний посуд для зберiгання бринзи в умовах гiрського випасу овець; дiжка для зберiгання та транспортування молока на гiрських пасовиськах; дiжка для заквашування капусти, огiркiв; дiжка для транспортування ропи, соляного розчину для виготовлення бринзи”; беи|рет “берет, головний убір у вигляді круглої шапки”; б|л'уза “жіноча сорочка, блузка”; |бриндз'a “овечий сир, подрібнений на грудки і перемішаний із сіллю”; будз “великий шматок овечого сиру у виглядi округлої головки; овечий сир, з якого виготовляють бринзу”; вазеи|л'іна “вазелін”; вермi|шел' “готова (куплена в магазині) локшина”; |wурда “солодкий сир, утворений виварюванням сироватки (овечий або коров'ячий); густа речовина, яка збирається на поверхнi перевареної сироватки”; |ґарда “намисто, виплетене з бiсеру або виготовлене з монет”; ґе|лета “дiйниця, дерев'яний посуд для доїння (корiв, кiз, овець); посуд для зберiгання молока, здоєного з овець; посуд для сквашування молока; дiжка для засолювання овочiв; посуд, дiжка (загальна назва)”; ґрундз' “тверда грудка; згусток в однорiднiй рiдкiй масi”; |джерга “рiзнокольорове шерстяне покривало для застеляння лiжка; домоткане покривало у виглядi двох зшитих докупи полотнищ для застилання лiжка; килимок, тканий зі смужок тканини, яким застеляють пiдлогу”; |джумар “шкварка; осад, що утворюється в олiї (у формi |джумар'і )”; дзер “сироватка з коров'ячого молока; сироватка, що стiкає зі сквашеного змiшаного сиру з овечого, коров'ячого та козячого молока; хвороба вименi корiв та овець у виглядi маленьких пухирцiв”; |дз'aма “будь-яка рiдка страва; картопля, заправлена пiдливою на молоцi; м'ясний бульйон, заправлений кислим молоком; вiдвар з копченого м'яса, заправлений сметаною; розсiл з кислої квашеної капусти; суп”; |доуґа “клепка бочки”; жеин|тиц'а “переварена сироватка з овечого молока; непереварена сироватка з коров'ячого, овечого або змiшаного молока; осад, що залишається пiсля збивання сметани”; жи|лет “жилет”; кама|зол'а “безрукавка”; кара|меил' “карамель, цукерки”; кеип|тар “хутряна безрукавка”; кеиреи|чун “святковий хлiб, що печуть на Рiздво; святковi калачi, що випiкають на весiлля”; кл'аг “солодкий сир; частина шлунку молодого ягняти, якою сквашують молоко; рiдина, за допомогою якої сквашують молоко”; |кокош “пiдсмаженi зерна кукурудзи (у формi кокошi); гуля на головi; пiвень”; коун|зеирва “консерва”; |коуфа “товста, огрядна жiнка”; |кредеинц “буфет”; ку|растра (ку|л'aстра) “молозиво”; |лавор “алюмінієва миска, тазик”; мал' “фарба; емаль”; ман|жета “вилога рукава”; |манкл'a, |мантл'a “шинель”; марґа|рiна “маргарин, жир”; марма|л'aда (марму|л'aда) “повидло, яке купується в магазинi”; меи|ринд'a “їжа, яку беруть з собою в поле або лiс; торба з їжею; вим'я корови або вiвцi”; ми|лай “кукурудза (рослина); кукурудза, зерно з неї; кукурудзяне борошно; хлiб з нього”; мi|наж (меи|наж) “їжа, пайок для вiйськових”; пала|чiнта “млинець”; панта|лоны “чоловiчi штани, купленi в магазинi”; пара|сол'a “парасолька, зонтик вiд дощу”; поди|шур “полиця (для посуду)”; порцеи|л'aна (порцi|л'aна) “фарфоровий посуд”; |пудер “пудра”; |риндз'a “висушений шлунок молодого ягняти, який використовують при виготовленнi бринзи; шлунок маленької дитини”; рiдi|к'ул' (реидi|к'ул') “невеличка жiноча парадна сумочка, несесер”; |спуза (|спудза) “попiл, гаряча зола; попiл на вогнищi в лiсi, в полi”; |табла “верхня залiзна плита печi; дошка для розкачування тiста; класна дошка; дiлянка землi”; табу|реитка “табуретка”; |тайстра “сумка пастуха; торба, мiшок, в якому дають коням їсти”; та|лаж (остоу|лажiйа, стоу|лажiйа) “полиця без скла для посуду (тарiлок, мисок тощо)” та ін.
При аналізі функцiонування романiзмiв групи лексики народного побуту можна зробити певнi висновки про контакти українських говорiв Хустщини з мовами Карпато-Дунайської зони та з романськими мовами, одна з яких - румунська - перебувала протягом тривалого часу в постiйнiй взаємодiї з дослiджуваними говорами, а iншi впливали на них опосередковано, через захiднослов'янське або ж угорське посередництво.
Так, бiльшiсть лексем-румунiзмiв є наслiдком безпосереднiх контактiв українського та румунського населення Карпат у ходi спiльного iсторичного розвитку, а поява їх у мовi-реципiєнтi (українськi говори Хустщини) викликана подiбними традицiями у веденнi народного господарства та в органiзацiї побуту. Бiльшiсть розглянутих лексем, запозичених із румунської мови, в екстралiнгвiстичному планi є результатом валаської колонiзацiї Карпат, що чiтко простежується в їхній семантицi. В основному вони пов'язанi з елементами культури вiвчарства (бата?луў, бербеu?ниц'а, |бриндз'a, будз, |wурда, ґе|лета, жеин|тиц'а, кл'aг, |коуфа, ку|л'aстра, меи|ринд'a, поди|шур, |риндз'a, |спудза), що проникали в говори Хустщини, починаючи з XV ст., у перiод другої хвилi валаської колонiзацiї. Друга група румунiзмiв зобов'язана своєю появою в мовi-реципiєнтi спiльними традицiями в побутi (|ґарда, ґрундз', |джерга, |джумар, дзер, |дз'aма, |доуґа, кеип|тар, кеиреи|чун, |кокош, ми|лай, пала|чiнта, |царина, |царок). Вони можуть бути датованi XVI-XVII ст., хоча не виключається можливiсть їх iснування в дослiджуваних говорах i ранiше, якщо враховувати, що першi контакти румунської та української мов у дослiджуваному регiонi датуються XIV ст.
У функцiональному аспектi (поширенiсть у мовах Карпато-Дунайської зони iнтерференцiї) бiльшiсть лексем-румунiзмiв виступають як балканiзми, тобто вони фiксуються в бiльшостi мов Балканського та Карпатського регiонiв (лексеми |бриндз'a, |wурда, |джерга, |джумар, дзер, жеин|тиц'а, кеиреи|чун, |кокош, |коуфа, ку|л'aстра, меи|ринд'a, ми|лай, пала|чiнта, |спудза, |царина, |царок, шкрум). Дещо меншу групу складають лексеми-карпатизми, що поширенi в дiалектах мов Карпатської зони (бата?луў, бербеu?ниц'а, будз, ґе|лета, ґрундз', |дз'aма, |доуґа, кеип|тар, кл'aг, поди|шур, |риндз'a, |тайстра). Частина із розглянутих лексем-румунiзмiв потрапила в говори Хустщини через дiалекти української мови, що межують з ними (гуцульськi, буковинськi та бойкiвськi), а деякi із запозичень є наслiдком безпосереднiх контактiв дослiджуваних говорiв з марамороськими дiалектами румунської мови (ґрундз', |джумар, |коуфа, |ґарда).
Бiльшiсть лексем-романiзмiв проникала в дослiджуванi говори в другiй пол. XIX - на поч. XX ст. разом із появою самих реалiй або ж через захiднослов'янське (польське або чеське та словацьке) посередництво та через угорську мову (лексеми беи|рет, б|л'уза, |ваза, вазеи|л'іна, кама|зол'а, коун|зеирва, |кредеинц, |лавор, мал', ман|жета, |мантл'a, марґа|рiна, марму|л'aда, мi|наж, панта|лоны, пара|сол'a, порцеи|л'aна, рiдi|к'ул', |табла, чоко|лада, шi|фон). Значно менше запозичень із захiднороманських мов, що опосередкованi українською або ж росiйською мовами. Вони носять чiтко виражений iнновацiйний характер і можуть бути датованi другою пол. XX ст. (лексеми вермi|шел', жи|лет, кара|меил', табу|реитка, т'ул'). Функцiонально всi лексеми цiєї групи є iнтернацiоналiзмами (європеїзмами), що поширенi в бiльшостi європейських мов, у тому числi i в мовах Балканського регiону (лексеми беи|рет, б|л'уза, |ваза, вазеи|л'іна, жи|лет, кара|меил', коун|зеирва, |кредеинц, мал', ман|жета, марґа|рiна, панта|лоны, пара|сол'a, порцеи|л'aна, |пудер, чоко|лада). Частина розглянутих лексем фіксується лише в захiднослов'янських та угорськiй i румунськiй мовах, що дає пiдстави визначити їх як карпатизми (лексеми |лавор, |мантл'a, мi|наж, рiдi|к'ул').
Третій розділ “Людина, її моральнi та фiзичнi характеристики” присвячено вивченню лексем, що належать до семантичного поля духовних якостей людини та рис, що описують її як фізичну істоту.
До аналізу було залучено такі лексичні одиниці:
глоу|та “натовп; тiснота; черга в магазинi”; |гоноур “гордість, пиха”; к|вiти “розрахунки закінчено”; клонц “великий зуб”, клон|цатий “з великими зубами, зубатий (про людину)”; контроу|вати “сваритися, ворогувати”; |копил “позашлюбний син; дитина”, копи|лиц'a “позашлюбна дочка; жiнка, що народила позашлюбну дитину”; ку|ражний “беручкий до роботи, заповзятливий; напiдпитку; розв'язний, нахабний (про чоловiка, жiнку)”; л'армовати “кричати, голосно сваритися, здiймати шум”; л'ар|монистий “шумний, галасливий”; лин|ґар' “нероба, гультяй”, линґар'o|вати “бити байдики, тинятися без дiла”; мер|фелити “непокоїти, турбувати”; мi|зерний “бiдний, злиденний; худий, жалюгiдний"; на|нашко (на|нашка) “хрещений батько (мати)”; па|радний “гарно, святково вбраний (про чоловiка, жiнку)”, па|радник, -иц'a “чепурун, чепурунка”, па|радитис'a “гарно вбиратися”; парт' “доля, щастя”; |пацити “пережити якусь неприємність, нещастя”; плеи|кати “годувати молоком (про жiнку); вигодовувати молоком теля, ягня (про корову, вiвцю); ссати сосок”, плеико|тор'а “жiнка, яка годує молоком дитину”; погала|дити “кудись пiти, помандрувати”; са|рака “бiдний, нещасний, жалюгiдний; нещасливий, бездольний”, сара|чiйа “бiднiсть”; |токма “договiр, угода про цiну", ток|митис'а “домовлятися про цiну, торгуватися”; фа|царний “дикий, неспокiйний” та ін.
У генетичному аспектi всi розглянутi лексеми можуть бути класифiкованi таким чином: латинiзми (|гоноур, |квiти, |контри, мi|зерний), опосередкованi польською, нiмецькою, угорською та французькою мовами, галлiцизми, чиє запозичення в українськi говори Хустщини вiдбувалося за участю сусiднiх з українською польської та угорської мов (не виключеним є посередництво чеської та словацької мов), iталiцизми, шлях проникнення яких у мову-реципiєнт також складається з кількох етапів. Однак румунiзми становлять найчисельнiшу групу i на вiдмiну вiд попереднiх романiзмiв є безпосереднiми запозиченнями з мови-донора при прямих схiдноромансько-українських мовних контактах. Вони об'єднують Хустщину з ареалами побутування буковинських, гуцульських та перехiдних до них дiалектiв української мови.
Всi проаналізовані лексеми є активними членами семантичної та лексико-деривацiйної структур українських говорiв Хустщини. Частина з них архаїзувалася, продовжуючи функцiонувати в мовi як морф, а не як самостiйна лексична одиниця (|гоноур, л'арм, |контри), або як обмежена в граматико-синтаксичному аспектi лексема (|квiти); в основному це латинiзми, що проникали в дослiджуванi говори з середньовiчної латини (перiод до XV ст.). Румунiзми є функцiонально стiйкiшими запозиченнями, що може бути зумовлено постiйно поновлюваними мовними контактами мiж мовою-донором та мовою-реципiєнтом, завдяки чому мало місце глибше проникнення румунiзмiв у лексико-семантичну структуру дослiджуваних говорiв. При цьому в етимологiчному аспектi румунiзми не є гомогенними, одні з них у самiй мовi-донорi є латинiзмами (лин|ґар', на|нашко, |пацити, плеи|кати, фiн), тоді як інші - це пiвденнослов'янiзми (гло|та, клонц, |токма). Проте всi вони класифiкуються в синхронiчному аспектi як румунiзми, оскiльки їх семантика та фонетичне i граматичне оформлення в українських говорах Хустщини зберiгають виразний відбиток впливу румунської мови.
Проаналiзовані лексеми, з одного боку, об'єднують Хустщину з усiм ареалом поширення пiвденно-захiдних українських дiалектiв (гло|та, |гоноур, |квiти, |копил, ку|ражний, л'армо|вати, мi|зерний, мер|фелити, па|радитис'a), тоді як із другого є спільними з групою пiвденно-схiдних дiалектiв Закарпаття, що разом з буковинськими, гуцульськими та перехiдними до них дiалектами (де лексеми також побутують - клонц, на|нашко, |пацити, са|рака, фа|царний, фiн) утворюють безперервний румунсько-український пояс iнтерференцiї.
У четвертому розділі проаналізовано лексеми тематичної групи “Навколишнє середовище”, які входять до найдавнiшого шару лексики, що зумовлено самими денотатами - ці лексеми вiдображають умови життя людини, що визначають її як фiзичну iстоту.
До цієї групи увійшли такі лексеми:
а|рич (йа|рич) “їжак”; |афина (|йафина) “чорниця”, |йафин:ик “кущ, на якому ростуть яфини”; ба|леига “послід рогатої худоби”, ба|леджаний “брудний, замазаний (про корову, людину)”, бале|джанитис'a “забруднюватися”; бреиду|лец' “хвощ польовий, Equisetum arvense; осока шершава, Carex hirta”, брадуло|ватий, брадул'ц'оватий “сiно, в якому багато хвоща”; Бриз'a “кличка вiвцi”; брин|душа “шафран (незалежно вiд виду)”; бу|дзата “з великою пiдгорлиною (про корову)”; бу|кет “букет”; верке|лейа “гриб-трутовик”; вак|леша “чорна вiвця з бiлими плямами на писку”; |ґаўра “барліг; діра”; |ґорґолиц'a “сонечко, Coccinella L.”; ґрун' “вершина, хребет гори”; жас|мін (йас|мін) “жасмин”; жир'a|пин “яловець, Juniperus L.”; карфi|ол (калафi|йор) “цвiтна капуста”; |кичера “схил гори, вкритий лiсом”, киче|р'aний “лiс, що росте на схилах гори”; Лак “назва полонини поблизу Драгова”; лу|церна “люцерна”; Магура “назва полонини”; майо|ри, майо|ран “Majorana Moench. (Origanum majorana L.)”; мак|рiш “щавель”; |мл'ака “болотиста мiсцевiсть (у лiсi, полi, городi)”; |мойма “мавпа; людина поганої поведiнки, невихована”; мошкотал'|ки (мош|котар'ки) “сорт сливи, Prunus domestica”; |мурга “кличка вiвцi, чорної з бiлими плямами довкола очей; кличка корови, що має плямисту шкiру”; му|реиша “вiвця або суцiльного чорного кольору, або з бiлими цятками довкола очей”; плай “гірська стежка, стежка на полонині”; |пул'ка (|пуйка) “індичка”; ренґ|лота, ренґ|лот “слива сорту ренклод”; розма|рiн (розма|рiйа) “розмарин; букетик з гiлочок розмарину, яким прикрашали чоловiчi капелюхи”; розми|рiнка (розму|рiнка) “прикраса на чоловiчому капелюсi (кашкетi)”; руми|гати “пережовувати їжу (про корову)”, руме|джина “жуйка, яку пережовує корова” та ін.
Аналiз лексем групи “Навколишнє середовище” показує, що українськi говори Хустщини є складовою частиною всього пiвденно-захiдного дiалектного масиву української мови. Так, бiльшiсть наведених лексем об'єднують дослiджуванi говори з буковинськими та галицькими дiалектами (28 з 33), i лише незначна частина з них фiксується в закарпатських українських дiалектах (лексеми а|рич, бу|дзатий, карфi|ол, |ґорґолиц'a, |мойма, лак). Останнi свiдчать про певну специфiчнiсть лексичного фонду як дослiджуваних говорiв, так i в ширшому аспектi всього закарпатського мовного континууму, що зумовлено полілатеральними мовними контактами української, угорської, словацької та польської мов на дiалектному рiвнi в карпатськiй зонi. Частина лексем об'єднує дослiджуванi говори з дiалектами вищезгаданих мов, тобто функцiонально вони є карпатизмами (лексеми а|рич, |афина, бреиду|лец', бу|дзатий, верке|лейа, |ґаўра, лак, мак|рiш, мошкотал'|ки). Ця група лексем є кiлькiсно меншою порiвняно з групою лексем - балканiзмiв, якi об'єднують українськi говори Хустщини з усiм мовним масивом Карпато-Балканської зони (20 з 33 розглянутих лексем).
У хронологiчному аспектi група лексем, запозичених із румунської мови, є бiльш давньою i свiдчить про те, що контакти українського та румунського населення на дослiджуванiй територiї мають багатовiкову iсторiю. Так, за свідченням історичних словників, найбiльш ранньою датою появи румунiзмiв у дослiджуваних говорах є XIV ст. (лексеми |ґаўра, ґрун'); основний корпус румунiзмiв датується XVI-XVII ст., що збiгається з другою хвилею валаської колонiзацiї Карпат (лексеми бриз'a, жир'a|пин, а|рич, брин|душа, верке|лейа та iн.)). Натомість запозичення із захiднороманських мов з'являються у говорах Хустщини пiзнiше, починаючи з XVII ст. (лексеми мошкотал'|ки, розма|рін, тулi|пан), та продовжують проникати разом з появою нових реалiй до XX ст. включно (лексеми бу|кет, жас|мін, карфi|ол, лу|церна, ренґ|лота). Вони опосередкованi захiднослов'янськими, угорською або румунською мовами, об'єднуючи дослiджуванi говори із захiдноєвропейськими та балканськими мовними масивами. Ці лексеми можуть розглядатися як iнтернацiоналiзми (чи вужче як балканiзми).
П'ятий розділ “Терміни професійної лексики” присвячений лексемам, що є елементами термiнологiчної лексики. Вони функцiонально обмеженi і не входять до активного словникового фонду. Їх проникнення на глибиннiшi рiвнi мовної структури свiдчить про те, що вони поступово втрачають свiй вузькоспецифiчний характер, перетворюючись на одиницi непериферiйної активної лексики (тобто вiдбувається певна їх детермiнологiзацiя). Якщо цi лексеми генетично є iншомовними, то їх поява та функцiонування на рiзних структурних мовних рiвнях, а також їх архаїзацiя чи збереження в мовi-реципiєнтi дають можливiсть вiдтворити максимально наближену до реальної картину мiжмовних контактiв народу та їх iнтенсивнiсть та тривалiсть. Усі ці фактори дозволяють також визначити вплив iнших мов на процес формування лексичного фонду дослiджуваної мови, коли наявнiсть значного корпусу лексичних запозичень у професiйнiй лексицi свiдчить про те, якi саме нацiї були задiянi у становленні та розвитку промисловостi народу-носiя дослiджуваної мови.
У цьому розділі було проаналізовано такі лексичні одиниці:
а|вансом “наперед, у виглядi авансу”; бага|джiйа “вантаж, речi; безлад, хаос; гурт людей”; ба|гаж “дорожні речі, вантаж”; баг|нет (байо|нет) “багнет”; бай|лон “лiтак”; ба|рак (ба|рака) “барак; казарма”; бри|гада (брi|гада) “гурт робiтникiв, що виконують певну спiльну роботу”; |бутин “будь-яка робота з лiсозаготiвлi; вирубування дерева; вивiз лiсу гужовим транспортом (конем) з лiсосiки”; бу|тук “товстий, опасистий хлопець, чоловiк; шматок розпиляного дерева”; |ватра “вогнище; жарини”; ґаран|цiйа “гарантія”; |дiжма “оброк”; доу|мiнiйа (ду|мiнiйа) “землеволодiння; домiвка, постiйне мiсцезнаходження”; джу|рат “чиновник органів управління та суду”; жан|дар (джан|дар) “жандарм”; ка|нон “гармата”; кан|тина “їдальня; невелика крамниця у вiйськовiй частинi; перевiзний кiоск; похiдна кухня (в армiї, на лiсорозробках)”; ко|марник “примiщення на гiрському пасовиську для зберiгання молочних продуктiв; полиця, на якiй сушать сир”; |крiза “дефiцит, гостра нестача чого-небудь”; ма|неибр'a (ма|нибр'a) “вiйськовi навчання”; |миґла “купа, велика кiлькiсть чого-н.; стiс дерева, штабель колод; купа камiння; купа кукурудзяного бадилля; купа картоплиння (бадилля, що залишається пiсля вибирання картоплi)”; меи|дал', мi|талiйа “медаль”; обли|зацiйа “мобілізація”; о|корт “договір на виконання певних робіт”; о|фiра “пожертвування”; пас “паспорт”; |помпа “насос”; |рампа (рам|поў) “залiзничний переїзд; шлагбаум”; реґе|мент "велика кiлькiсть народу, скупчення людей"; серпен|тина “звивиста гiрська дорога” та ін.
Аналiз лексем, які є елементами термiнологiчної лексики рiзних сфер дiяльностi людини, показує, що найбiльш iнтенсивними були контакти дослiджуваних говорiв з румунською мовою, починаючи з XVI-XVII ст., коли поява запозичень зумовлювалася як спiльними видами занять (вiвчарство - лексеми |дiжма, ко|марник, |струнґа, |ватра), так i єдиним полiтично-адмiнiстративним устроєм (лексеми джу|рат, |тутор).
Проникнення запозичень із захiднороманських мов розпочинається значно пiзнiше, з 2-ої пол. XIX ст., i охоплює такi сфери як вiйськова справа (лексеми бага|джiйа, баг|нет, бай|лон, ба|рак, бри|гада, жан|дар, кан|тина, ма|неибр'a, обли|зацiйа, реґе|мент), фiнансова система (лексеми а|ванс, ґаран|цiйа, фi|нанци), адмiнiстрацiя та управлiння (жан|дар, доу|мiнiйа, о|корт, о|фiра, пас). Бiльшiсть романiзмiв в українських говорах Хустщини є європеїзмами, що фiксуються i на лiтературному рiвнi української мови. Порівняно незначна кiлькiсть запозичень із захiднороманських мов функцiонують як дiалектизми, що об'єднують дослiджуванi говори з групою пiвденно-захiдних дiалектiв (лексеми ка|нон, кан|тина, пас).
На основі дослідження всіх груп лексики, генетико-етимологічного та синхронічного аналізу словникових одиниць, порівняльного вивчення їхніх аналогів у інших діалектах української мови та на літературному рівні, а також у мовах Карпато-Балканського регіону, зроблено такі загальні висновки:
Увесь проаналiзований корпус лексем-романiзмiв входить до загальномовного словникового запасу Хустщини. Частина з них поступово архаїзується, що зумовлено виходом із узусу реалiй, якi вони позначають (це стосується передусім лексем-професiоналiзмiв, пов'язаних із тими промислами, які вiдмирають, а також тих елементiв побутової лексики, що витiсняються на периферiю активного лексикону пiзнiшими синонiмами-запозиченнями). Проте бiльшiсть із них залишаються повноцiнними мовними одиницями, надаючи дослiджуваним говорам тiєї своєрiдностi, що вирiзняє їх серед усього пiвденно-захiдного дiалектного масиву.
У генетичному аспектi весь корпус запозичень можна подiлити на двi групи: запозичення зi схiднороманських мов (румунської), що є наслiдком безпосереднiх мовних контактiв мови-донора та мови-реципiєнта (дослiджуванi говори), та запозичення із захiднороманських мов (французької, iталiйської та iспанської), якi проникали в дослiджувані говори за посередництвом польської, чеської, словацької чи угорської мов. При цьому роль посередника у бiльшостi випадкiв вiдiгравала також i нiмецька мова.
Запозичення з румунської мови (румунiзми) є бiльш давнiми, що пояснюється як довготривалiстю спiвiснування українського та румунського населення на сумiжних територiях, так i безпосереднiм характером румунсько-українських мовних контактiв. Проведений дiахронічно-етимологiчний аналiз румунiзмiв у рiзних ЛСГ активного словникового фонду дослiджуваних говорiв дає пiдстави стверджувати, що проникнення запозичень із румунської мови в говори Хустщини розпочинається з XIV-XV ст. i продовжується протягом XVI та XVII ст. Усi румунiзми потрапляли в дослiджуванi говори або як елементи вiвчарства (i тодi може йтися про їх проникнення в мову-реципiєнт на хвилi валаської колонiзацiї), лiсопромислу та полiтично-адмiнiстративної системи, або як одиницi нетермiнологiчнi, що мають денотатами спiльнi для двох народiв реалiї побуту та повсякденного життя. У такому випадку цi румунiзми можуть розглядатися як результат прямих контактiв румунського та українського населення Марамороша, куди входила ранiше i дослiджувана нами зона (в основному це лексеми ЛСГ “Побутова лексика”, “Навколишнє середовище” i “Людина, її моральнi та фiзичнi характеристики”).
На вiдмiну вiд румунiзмiв, запозичення із захiднороманських мов у дослiджуваних говорах опосередкованi кiлькома мовами-транспортантами. Проте в цiлому аналiз усiх розглянутих лексем-романiзмiв дозволяє зробити певний висновок про те, що запозичення із захiднороманських мов у дослiджуваних говорах починають з'являтися пiзнiше, нiж запозичення зi схiднороманських: появу перших можна приблизно датувати XVII-XVIII ст. Екстралiнгвально вони зумовленi як рухом самих реалiй та понять, що є новими для народу-носiя мови-реципiєнта (лексеми ЛСГ “Побутова лексика” та професiоналiзми, які охоплюють рiзнi сфери дiяльностi - фiнансова справа, полiтично-адмiнiстративна система, армiя), так i вищим соцiальним престижем мови-донора порiвняно з мовою-реципiєнтом (елементи ЛСГ “Людина, її моральнi та фiзичнi характеристики”).
Найбiльш iнтенсивно вплив румунської мови на дослiджуванi говори простежується у сферi побутової лексики, а також у професiйнiй лексицi лiсопромислу та вiвчарства, тодi як запозичення із захiднороманських мов переважають у термiнологiї полiтично-адмiнiстративного устрою, вiйськової та фiнансової справ. Проведений тематичний аналiз усього корпусу романiзмiв показує, що вплив румунської мови на дослiджуванi говори вiдбувався майже на всiх пiдсистемах лексичного фонду i кiлькiсно переважає “захiднi романiзми” в таких ЛСГ, як “Людина, її моральнi та фiзичнi характеристики” та “Навколишнє середовище” (вiдповiдно 14 проти 7 та 24 проти 11) i є приблизно однаковим на рiвнi побутової лексики (29 та 29).
У функцiональному аспектi бiльшiсть проаналiзованих нами румунiзмiв виступають як балканiзми, об'єднуючи дослiджуванi говори з усiм Карпато-Балканським ареалом. Генетично вони є неоднорiдними; у вихiдному моменті це були запозичення із пiвденнослов'янських або ж із албанської мови, проте ми класифiкували їх як румунiзми, оскiльки їх поява в дослiджуваних говорах опосередкована румунською мовою, що чiтко простежується як у семантицi, так i у фонетичному оформленнi проаналiзованих лексем. Частина румунiзмiв включає дослiджуванi говори до гетеромовного карпатського лiнгвального масиву, куди входять дiалекти угорської, румунської, словацької, польської та чеської мов. Це в основному елементи побутової та професiйної лексики, що пов'язанi з культурою вiвчарства. Вони проникали в дослiджуванi говори на хвилi валаської колонiзацiї. При цьому говори Хустщини як частина карпатоукраїнського мовного масиву опосередкували проникнення цих елементiв на пiвнiчний захiд, у дiалекти словацької, польської та чеської мов.
Серед запозичень із захiднороманських мов функцiонально видiляються європеїзми, тобто проаналiзованi нами лексеми мають аналоги в кiлькох європейських мовах (захiднослов'янських, угорськiй, нiмецькiй, не беручи до уваги i їхню мову-джерело). Генетично вони можуть бути не тiльки запозиченнями із захiднороманських мов, у цю групу входять i лексеми-балканiзми, що мають джерелом румунську мову (за умови, якщо термiн iнтернацiоналiзм розглядати як лексему, що має бути присутньою в кiлькох європейських мовах).
Переважна бiльшiсть лексем із усього корпусу романiзмiв є дiалектизмами, що не мають еквiвалентiв на лiтературному рiвнi (24 лексеми, що є в основному елементами професiйної та побутової лексики), тобто є непротиставними дiалектними вiдмiнностями (за класифiкацiєю С.П.Бевзенка) або належать до лексичних дiалектних вiдмiнностей протиставного типу (98 з 122 дiалектизмiв), серед яких найбiльшою є група словникових вiдмiнностей (67). У цiй групi у свою чергу кiлькiсно видiляються лексеми-румунiзми (51), що в основному є елементами побутової лексики і ЛСГ “Людина, її моральнi та фiзичнi характеристики” та “Навколишнє середовище”; запозичення із романських мов захiдної гiлки представленi головним чином елементами побутової та професiйної лексики.
Другою за обсягом серед протиставних лексичних вiдмiнностей є група лексико-фонетичних вiдмiнностей (21), що складається виключно з лексем-запозичень із захiднороманських мов. Цi лексеми за своїм фонетичним оформленням вiдрiзняються вiд їх лiтературних еквiвалентiв, що обумовлюється складним шляхом їх проникнення в дослiджуванi говори (мови-транспортанти накладали свiй вiдбиток на фоноформу лексеми). Проте вплив мов-посередниць у процесi запозичення простежується i на семантицi лексем, якi утворюють кількісно найменшу групу проаналiзованих романiзмiв (10). Вiд їх лiтературних аналогiв останні відрізняються iншим набором сем, що пояснюється вiдмiнним шляхом їх проникнення в дослiджуванi говори порiвняно з лiтературним рiвнем. Генетично цi лексико-семантичнi вiдмiнностi в переважнiй бiльшостi простежуються в запозиченнях із захiднороманських мов (9 з 10).
Більшість запозичень із захiднороманських мов об'єднує дослiджуванi говори з усiм пiвденно-захiдним дiалектним масивом. Незначна кiлькiсть запозичень фiксується лише в середньозакарпатських говорах, що пояснюється вiдсутнiстю в iнших говорах вiдповiдної реалiї (лексеми карфi|ол, фi|нанци, |шiфон). У деяких випадках фонетичне оформлення лексем у дослiджуваних говорах вiдрiзняється вiд їх фоноформ у сусiднiх говорах через
