Одеський національний університет

ім. І.І.Мечникова

Кондратенко Наталія Василівна

УДК [808.3-561.62+808.2.-561.62].001.36

ПИТАЛЬНІ РЕЧЕННЯ В УКРАЇНСЬКОМУ ПОЕТИЧНОМУ МОВЛЕННІ

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Одеса – 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Одеському національному університеті ім. І.І.Мечникова

Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент

Гукова Ліна Миколаївна,

Одеський національний університет

ім.І.І.Мечникова, доцент кафедри

російської мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Смольська Аделаїда Костянтинівна,

Одеський національний університет ім.І.І.Мечникова,

професор кафедри загального та слов'янського мовознавства;

кандидат філологічних наук, доцент

Зарудняк Олександр Андрійович,

Ізмаїльський державний педагогічний інститут,

завідувач кафедри практичного курсу й методики

викладання української мови.

Провідна установа: Чернівецький національний університет ім.Ю.Федьковича, кафедра сучасної української мови, Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться 29.03.2001 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради, шифр К 41.051.02 в Одеському національному університеті ім.І.І.Мечникова (270058, м.Одеса, Французький бульвар, 24/26, ауд. 91).

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Одеського національного університету ім.І.І.Мечникова (270026, м.Одеса, вул. Преображенська, 24).

Автореферат розіслано 26.02.2001 року.

Вчений секретар

спеціалізованої ради Черноіваненко Є.М.

1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сучасна лінгвістика звернула увагу на роль фактора людини в мові, і розгляд мовних одиниць, що традиційно виділяються, здійснюється з урахуванням цього напрямку. Об'єктом нашого дослідження є питальні речення в поетичному мовленні, і тому аналіз проводиться у кількох аспектах. Це, по-перше, безпосередньо питальні речення як синтаксичні одиниці і особливості їх функціонування в тексті; по-друге, синтаксичні особливості поетичного мовлення; по-третє, національна специфіка поетичного мовлення, яка відбилася у питальних висловлюваннях. Усі ці аспекти дослідження не тільки залежать один від одного, а й перебувають у відношеннях включення, тому що аналіз поетичного мовлення здійснюється на основі питальних речень, а національної специфіки – на основі особливостей поетичного мовлення.

Питальні речення обрано об'єктом дослідження, тому що вони, насамперед, є комунікативними одиницями і розгляд їх у поетичному тексті дозволяє не тільки побачити комунікативну природу письмового тексту, а й виявити нові функції питання, притаманні йому виключно в поезії. Питання служить не для передачі інформації, а для її отримання. Запит інформації, у свою чергу, певною мірою характеризує мовця, тому що він намагається зняти неозначеність у своїх уявленнях про світ. Саме образ світу, який формується завдяки питанням (і, звичайно, відповідям), є предметом нашого дослідження. Світобачення людини, її ставлення до світу визначається питаннями не в меншій, а можливо, і в більшій мірі, ніж судженнями. Питальне речення, навіть якщо воно не обтяжене додатковими відтінками значення, містить у собі фактор мовця хоча б у тому, що виражає спрямованість інтересів людини, яка ставить питання. Отже, семантика питальних речень може сказати про світ мовця досить багато. Повідомлення – це констатація факту дійсності, яку спостерігає мовець, або ж це вираження його думки з приводу того чи іншого факту дійсності. Питання ж завжди передає позицію активного комуніканта, воно спрямоване на додання картині світу цілісності, тому що відноситься до невизначених для суб'єкта мовлення фрагментів світу.

Поетична картина світу (ПКС) розглядається нами на матеріалі української мови. Але для об'єктивності дослідження ми застосували порівняльний аналіз, залучивши матеріал російської поезії. Порівняльне дослідження дозволяє, хоч і обмежено, відзначити також національні особливості ПКС. Це пов'язано з тим, що національна специфіка тексту може бути з'ясована або при діахронічному аналізі, або при порівняльному. Ми обрали другий шлях. Поняття національної картини світу вже не є дискусійним у науці ( Ю.С.Караулов, Г.Гачев, Л.Гумільов, Ю.Ковалів ), і логічно, що національний образ світу має вираження і в поетичному мовленні. Таким чином, метою нашої роботи є довести активну роль питальних висловлювань у формуванні й вираженні поетичної та національної картин світу.

Відповідно до мети, завданнями роботи є:

·

· охарактеризувати основні семантичні категорії питальних речень, релевантні в поетичному тексті;

· з'ясувати природу первинних і вторинних функцій питальних висловлювань у поезії;

· з'ясувати конструктивно-стилістичний потенціал питальних речень при формуванні поетичного тексту;

· довести релевантність синтаксичних засобів у моделюванні поетичної картини світу;

· виявити можливості питальних висловлювань у плані репрезентації особливостей національної картини світу.

Мета та завдання визначили методи дослідження: структурно-семантичний, контекстуального аналізу, описовий і елементи методу кількісних підрахунків, а також низку прийомів: зіставлення, класифікаії та узагальнення.

Виходячи із запропонованих положень, ми висуваємо таку гіпотезу. Поетична картина світу є специфічним засобом відображення світу, містить у собі риси національного світоуявлення; і в конструюванні та вираженні її активна роль належить засобам синтаксичного рівня, серед яких, у першу чергу, виступають питальні висловлювання. Це положення ми виносимо на захист.

Актуальність теми. Останнім часом лінгвістична наука звернулася до проблем, які раніше цікавили філософію і психологію. Це позначилося на нових напрямках, зокрема у когнітивній лінгвістиці, в межах якої і виникла теорія картини світу як моделі світоуявлення людини (Б.О.Серебреников, О.С.Кубрякова, В.І.Постовалова, Г.В.Колшанський, С.Жаботинська, А.Веж-бицька). Не застосовуючи когнітивного методологічного апарату, ми використовуємо поняття про картину світу для дослідження синтаксису поетичного тексту. Ми вважаємо, що цей погляд може дати результати, які були б неможливі при традиційному підході. Але при цьому намагаємось поєднати досягнення всіх напрямків і об'єднати їх із концепцією про картину світу. Зокрема мається на увазі функціонально-семантичний підхід (І.Р.Вихованець, О.І.Бондар, О.В.Бондарко); структурно-семантичний (Н.В.Гуйванюк, Н.Ю.Шведова, В.А.Бєлошапкова, М.В.Нікітін); комунікативний (Т.В.Радзієвська, О.І.Безкровна, І.І.Ковтунова, Г.О.Золотова).

Наукова новизна дисертаційної роботи визначається новим ракурсом при розгляді традиційної синтаксичної одиниці – питального речення. На перший план виступають не формальні характеристики питань, а функціонально-семантичні, що релевантні для питальних речень у тексті. Ми пропонуємо не “відривати” окрему лінгвістичну одиницю від її контекстуального оточення, а враховувати всі чинники, що впливають на неї і на текст. Відповідно з'являється новий елемент при дослідженні питальних речень – семантика і смисловий контекст, які є найважливішими для питання у поетичному тексті.

У дисертаційному дослідженні ми спираємось на наукові розробки трьох аспектів, які пов'язані з проблематикою роботи. По-перше, це праці, де розглядаються питальні речення і питальні висловлювання (Л.Ф.Бердник, І.В.Борисюк, Г.В.Валімова, В.Конрад, Н.К.Рябцева); по-друге, - ті, що містять лінгвістичний аналіз поетичного тексту, зокрема поетичного синтаксису (І.І.Ковтунова, С.Я.Єрмоленко, Р.Якобсон, Ю.С.Лазебник, В.П.Григор'єв, І.Я.Чернухіна); по-третє, - лінгвістичні й культурологічні роботи про національне світобачення і національну картину світу (А.Вежбицька, О.С.Яковлєва, М.І.Конюшкевич, Г.Гачев, І.Валявко, Ю.Ковалів, С.Кримський).

Практичне значення роботи. Дослідження питальних висловлювань у поетичному мовленні з погляду моделювання світоуявлення поповнить стилістичні і синтаксичні розробки цієї проблеми у світлі нових лінгвістичних теорій.

Отримані результати можуть бути використані у викладанні загального курсу сучасної української літературної мови, а також лінгвістичного аналізу поетичного тексту, стилістики української мови, спецкурсів, спрямованих на дослідження національної та поетичної картин світу.

Джерела дослідження. Матеріалом для дослідження послужив фактичний матеріал, відібраний з ліричних творів українських і російських поетів ХХ століття (всього 37 авторів). Проаналізовано понад 2000 питальних речень в українському і 1000 в російському поетичному мовленні, при цьому до уваги бралися не лише ізольовані питальні висловлювання, а й розширений контекст.

Апробація роботи. Основні положення і результати дослідження доповідалися на міжнародних наукових конференціях (1998: Дрогобич, Ніжин; 1999: Київ, Одеса; 2000: Кіровоград), на всеукраїнських наукових конференціях (1997: Чернівці; 1999: Черкаси; 2000: Харків), а також на засіданнях кафедр української мови (2000) і російської мови (2000) Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова. Основні положення дисертації викладено у 12 публікаціях.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (розділ І – Питальне речення як елемент поетичної картини світу; розділ ІІ – Семантика питальних висловлювань у поетичному мовленні; розділ ІІІ – Функціональний і конструктивно-стилістичний потенціал питальних виловлювань у поетичному мовленні), висновків, списку використаної літератури (323 найменування) та списку джерел фактичного матеріалу (37 найменувань). Основний текст дисертації – 169 сторінок, загальний обсяг – 202 сторінки комп'ютерного набору.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, визначено мету і завдання, методи аналізу, об'єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, відбито апробацію, сформульовано положення, що виносяться на захист.

У першому розділі “Питальне речення як елемент поетичної картини світу” визначається спрямованість дослідження, яке ґрунтується на антропоцентричному підході до вивчення мови, розглядається питальне речення як одиниця поетичного синтаксису, визначаються особливості поетичного мовлення.

Антропоцентричний підхід як основа методологічного апарату відомий з часів античності, але використання його в лінгвістиці, на противагу системоцентричному, поширилося лише у ХХ ст. Він відзначається домінуванням фактора людини при аналізі мови й мовлення, спрямованістю на людину як центр лінгвістичного дослідження. В межах цього підходу розвинулося вчення про картину світу (КС) як певну систему поглядів людини на об'єктивну дійсність, що відбивається у свідомості та мові. Картина світу, “а саме знання про світ, - це атрибут мисленнєвої діяльності людини, а формою існування цієї картини світу є абстракція у вигляді понять та їх відношень” [Колшанський 1990, с.23]. В лінгвістичній літературі (В.І.Постовалова, Ю.М.Караулов, Ю.С.Лазебник) зазначається існування різних типів картини світу: мовної і концептуальної, індивідуальної і колективної, національної, наївної тощо. Проблема національної картини світу (НКС) довгий час була дискусійною, зокрема її відображення в мові на рівні синхронії. Але розгляд національно-специфічного у загальній моделі світу стає можливим при порівняльному аналізі фактів споріднених мов – української та російської.

На наш погляд, дослідження таких фактів найяскравіше можна здійснити при аналізі тексту, зокрема поетичного. Поетичне мовлення більшою мірою, ніж інші типи мовлення, спрямоване на внутрішній світ людини. Об'єктивна дійсність цікавить ліричну поезію лише у тій мірі, наскільки вона є гармонійною із суб'єктивним світом ліричного героя. І тому ми вважаємо логічним визнання поетичної картини світу (ПКС) як певного засобу відображення реальності. ПКС лише їй притаманними засобами комбінує мовні елементи й поетичні образи, створюючи неповторний поетичний світ. Образи належать до рівня концептуальної картини світу (Л.В.Димитренко), а мовні одиниці, в тому числі й синтаксичні, - до мовної КС. У формуванні ПКС важливу роль виконують питальні висловлювання.

Вивчення питальних речень у лінгвістиці й логіці підпало під вплив арістотелівської концепції висловлювання, яке обов'язково мало дорівнювати судженню. І лише в ХХ ст. з'явилися інтерогативні логіки, побудовані на аналізі питань (Н.Белнап і Т.Стіл, В.Ф.Берков, Ю.І.Зуєв). У мовознавчій науці домінував формальний підхід, що брав до уваги засоби вираження питальності – питальні частки, питальні займенники і прислівники (О.Х.Востоков, М.І.Греч, О.М.Пєшковський). Сучасна лінгвістика переважно вважає питальні речення особливим комунікативним (І.Р.Вихованець, М.В.Нікітін, Г.Г.Почепцов) або функціональним типом (Г.О.Золотова, І.І.Слинько, Н.В.Гуйванюк, М.Ф.Кобилянська). Але останнім часом з'являються роботи, в яких дослідники повертаються до розгляду питальних речень як особливого модального різновиду, при цьому модальність трактується в широкому значенні. Ми вважаємо питальні речення функціональним типом, тому що їх основним навантаженням є цілеспрямованість, прагнення отримати відповідь. Питальні речення здатні виражати різноманітні модальні значення, як реальні, так й ірреальні, і це не залежить від їхньої функціональної установки. Ми не здійснюємо і розмежування комунікативності та функціональності цієї синтаксичної одиниці, бо комунікативну спрямованість, як правило, ототожнюють з метою висловлювання [Вихованець 1993, с.145].

За формальною будовою питальні речення традиційно поділяються на займенникові та незайменникові в залежності від наявності / відсутності питальних слів. У незайменникових питальних реченях можливі додаткові засоби вираження питальності: питальні частки хіба, невже, чи. Крім того, обов'язковим засобом вираження питальності, навіть при відсутності інших, є питальна інтонація. З комунікативного погляду, питальне висловлювання в мовленні виражає три типи значення: когнітивне, прагматичне і комунікативне (М.В.Нікітін), але домінуючим, на відміну від розповідних речень, у питальних є комунікативне. Ми бачимо причину цього в особливостях функціонування питань: у первинних функціях вони репрезентують когнітивне значення, тому що містять запит щодо об'єктивної дійсності, у вторинних – прагматичне, бо висвітлюють намір мовця, а комунікативне значення присутнє при будь-якому функціональному навантаженні.

Функціонування питального висловлювання в поетичному тексті вимагає з'ясування статусу поетичного мовлення. Лінгвісти висловлювали різні погляди на цю проблему. По-перше, зазначалося існування особливої поетичної мови (Я.Мукаржовський), по-друге, особливої поетичної функції мови (Р.Якобсон, Я.Славинський) і, по-третє, поетичного мовлення, яке є реалізацією естетичної функції мови (І.І.Ковтунова, Л.Ф.Тарасов). Розгляд мови поетичних творів як поетичного мовлення дуже поширений, бо “поезія - це особливий вид мовлення, але не особлива мова, тому що прекрасне не міститься у готовому вигляді в системі мови, а створюється в мовленні шляхом особливого використання в ній мовних засобів вираження” [Савченко 1978, 108]. Ми дотримувалися в роботі саме цієї точки зору.

Поетичне мовлення репрезентує особливий погляд на світ, ПКС. Аналізуючи мовлення поетичних творів, ми досліджуємо як мовну, так і концептуальну ПКС, бо синтаксичні одиниці релевантні для розуміння ПКС не меншою мірою, ніж одиниці інших рівнів. Поетичний синтаксис містить великі потенційні можливості для вираження ПКС. Хоч ці можливості здебільшого пов'язані з мовною частиною ПКС, але завдяки їй вимальовується і концептуальна. Вивчення ПКС було сконцентровано навколо лексичних засобів поезії (Ю.С.Лазебник, В.І.Ярмак), а явища синтаксичного рівня, зокрема питальні речення, аналізувалися побічно, без урахування їх специфіки і ролі у формуванні ПКС.

Другий розділ дисертації “Семантика питальних висловлювань у поетичному мовленні” містить аналіз семантичних особливостей питальних речень, зумовлених специфікою поетичного тексту. Розділ включає аналіз питальних ситуацій, семантичних різновидів питань та категорії адресата.

В поетичному мовленні на основі питальних висловлювань створюється особливий тип мовленнєвої ситуації – питальна ситуація (ПС). Ця категорія та її компонентна структура є продуктом спеціального аналізу питальних висловлювань у поетичному мовленні і раніше у мовознавчих дослідженнях не була представлена. При її конструюванні ми використовували теорію функціонально-семантичних полів О.В.Бондарка, який розуміє категоріальну ситуацію як типову змістову структуру. Питальна ситуація, на наш погляд, містить такі компоненти: 1) суб'єкт мовлення – адресант; 2) суб'єкт, якому адресоване питання, – адресат; 3) неозначений предикат, неозначеність якого треба зняти. Така трьохкомпонентна структура притаманна більшості категоріальних ситуацій. Наявність відповіді розглядається нами як зняття неозначеності. Саме тому ми вважаємо питальну ситуацію різновидом категоріальної ситуації означеності / неозначеності.

Ми встановили такі основні типи питальних ситуацій у поетичному мовленні.

1) ПС діалогічного типу. Має різновиди в залежності від наявності / відсутності складотворчих компонентів:

·

· неозначена ПС, в якій адресант і адресат мають неозначене або узагальнене вираження;

· ізольована діалогічна ситуація, в якій експліцитно представлені лише питально-відповідні висловлювання, а адресант і адресат не вербалізовані.

Діалогічні ситуації не є характерними для поетичного мовлення, бо вони здебільшого використовуються із комунікативною метою, у розмовному мовленні.

2) ПС адресантного типу представлені трьома структурними типами:

·

· у другому – питання, адресант і відповідь, відсутній адресат;

· у третьому наявні лише питання і адресант.

Константами в цьому випадку є питання і адресант – питання як центральний компонент ПС, а категорія адресанта як постійна ознака ПС адресантного типу. Всі інші елементи є факультативними. У ПС адресантного типу домінує особистість ліричного героя, питання має суб'єктивний характер, на перший план виходить індивідуально-авторська ПКС.

3) ПС адресатного типу ми також поділили на три структурних групи:

·

· наявні питання, адресат, відповідь; адресант відсутній;

· наявні питання і адресат, інші елементи факультативні.

Категорія адресата є центральною для цього типу ПС, вона визначає семантику питальних висловлювань у поетичному мовленні.

4) Абсолютна ПС, в якій експліцитно представлене лише питання, інші елементи не вербалізовані. Питання при цьому мають, як правило, онтологічний характер і стосуються найістотніших фрагментів ПКС, які важливі не лише для ліричного героя, а й безпосередньо для автора. Саме цей тип ПС є найпоширенішим у поезії.

Всі типи ПС об'єднані одним основним компонентом – питанням, яке виражає своє основне значення – гносеологічне, тобто служить для запиту інформації. В залежності від типу ПС обов'язковим є відповідний компонент: адресант, адресат або відповідь.

Створена типологія притаманна виключно поетичному мовленню, що свідчить про його комунікативну специфіку і моделювання власної моделі світу. ПС у поетичному мовленні пов'язані з суб'єктами мовлення: активну роль виконують як адресант, так і адресат. Така активна позиція мовця і слухача свідчить про високий ступінь суб'єктивності ПКС.

Питальні речення в поетичному мовленні набувають рис, не притаманних їм у інших мовленнєвих сферах. За допомогою питань мовець реалізує пізнавальну установку мовлення, заповнюючи інформаційні лакуни. Питання допомагають зняти неозначеність ПКС, незалежно від того, чи це якийсь фрагмент дійсності, чи елемент ситуації. Якщо в розмовному мовленні питання обов'язково має відповідь, то в поезії її наявність є факультативною. Навпаки, питальні речення в поезії переважно безвідповідні. Їх слід розглядати як інший тип мовленнєвих актів порівняно з питаннями в усній комунікації (І.І.Ковтунова). Сфера функціонування питань певним чином впливає на їх семантику. Головною особливістю є порівняно невелика кількість гносеологічних питань (17%), хоч поетичні питання не втрачають здатності брати участь у пізнанні світу: О що то – єдність душ? О що то – щирість? (В.Стус). Гносеологічна установка питальних висловлювань може послаблюватися, і тоді вона поєднується з гіпотетичною. В таких випадках, як правило, маємо кілька питань, перше з яких виражає гносеологічне значення, а наступні містять припущення: Що висловиш? Чужої голови / Про людське серце домисли готові? / Сум світовий / В масштабі повітовім? / Твори! / Твори! (Є.Плужник). Використання гіпотетичних питань дозволяє реципієнту стати співучасником роздумів, а отже і співавтором у моделюванні ПКС. Гіпотетичне значення реалізується в межах внутрішньосинтаксичної модальності (Г.О.Золотова), яка пронизує весь текст і дозволяє автору, запитуючи про світ, разом з тим пропонувати власні міркування про нього, поступово створюючи власну модель. Крім гіпотетичності, питання можуть передавати повідомлення, зберігаючи при цьому і пізнавальне значення, у цьому полягає їх відмінність від риторичних питань: Весна збиває шумовиння / У пелюсткове ескімо, - / А що ж ми винні, що ж ми винні, / Що вже акацій не їмо? (Л.Костенко).

Водночас із питаннями, в яких гносеологічна установка зберігається, в поезії поширені й такі, де вона не є релевантною. Висловлювання має лише питальну форму, але виражає інше значення. Сюди належать зображувальні питальні висловлювання, що здатні відбивати певні фрагменти ПКС в динамиці: Вже зайшло за обрій сонце-негр, / Де воно, в якій воно державі / І чого показує з-за пругу / Дві долоні, чорні і криваві? (Д.Павличко). Особливість таких конструкцій полягає в дієслівних формах, зокрема у категоріїї часу і виду дієслів, у їх семантиці. У зображувальних питаннях переважно використовуються дієслова сприйняття, думки й говоріння; одночасно вживаються в одному реченні різні форми часу, виду. Аналіз зображувальних питань торкається проблеми простору і часу ПКС, і ми вважаємо, що час і простір є реальними у цьому випадку не лише для ліричного героя (суб'єкта мовлення), а й для абстрактного реципієнта, який сприймає текст. Найпоширенішим типом питальних висловлювань у поетичному мовленні є риторичні питання. Ми розглядаємо їх як функціональний тип, але не можна заперечувати і семантичну своєрідність цієї синтаксичної одиниці, яка містить подвійну асиметрію форми і значення, – питання репрезентує повідомлення, яке є заперечним при стверджувальній формі і навпаки: Товаришу любий мій, брате, / Хіба упокорить нас це? (О.Ольжич).

Всі семантичні типи питальних висловлювань містять питальне значення, але воно може бути основним, пізнавальним або редукованим, але при цьому посилюються компоненти інших значень залежно від контексту та мовленнєвої ситуації. Переважно домінує не пізнавальне значення, а додаткове, що є особливістю саме поетичного тексту.

Категорія адресата є обов'язковим компонентом семантичної структури питального висловлювання. При аналізі поетичних питань ми враховували їхню подвійну спрямованість - на реципієнта і безпосередньо на мовця, тому що поетичний текст ґрунтується водночас на двох системах комунікації: “Я – ВІН” та “Я – Я” (Ю.Лотман). І.І.Ковтунова вбагає цю подвійну спрямованість: це, з одного боку, позиція внутрішнього мовлення, а з іншого боку, “орієнтація на створення високоорганізованого письмового тексту, розрахованого на зовнішнього адресата” [Ковтунова 1986, с.179].

У зв'язку з цим ми визначили два основних типи адресатів - зовнішній і внутрішній.

Внутрішній адресат належить до внутрішньої поетичної дійсності, є елементом ПКС. Такими адресатами можуть виступати мовець, його співрозмовник, будь-який суб'єкт чи об'єкт поетичного світу. Розрізняємо комунікативну ситуацію, коли адресат і адресант співпадають: А може, й мені / З метеликом чорним на горлі / Співати веселі пісні? (Т.Федюк). Такі питання є самопитаннями, вони репрезентують модель комунікації “Я – Я”. Адресат і адресант можуть частково збігатися: Чому ми й досі не здолаєм / Свого минулого забуть? (О.Олесь), і тоді ми маємо комунікативну модель “Я – (Я+ВІН)”. Конкретний внутрішній адресат: Ти знаєш про це чи ні? (В.Симоненко), модель у цьому випадку “Я – ТИ”. Він може бути репрезентованим будь-якою істотою чи неістотою ПКС, до якої звертається мовець.

Зовнішній адресат належить об'єктивній дійсності, він вже не є органічною частиною ПКС, існує незалежно від поетичного тексту, але може ставати адресатом поетичного питання. Специфікою зовнішньої адресації є те, що вона не виключає внутрішню, а, навпаки, припускає водночас двобічну комунікативну спрямованість. Поетичний світ при всій його замкненості повинен мати зв'язок з реальністю. Всі питання, що мають внутрішніх адресатів, водночас апелюють і до зовнішніх. Поетичний твір завжди розрахований на зовнішню реакцію.

Зовнішнім адресатом можуть виступати реальні історичні особи, літературні герої, людство взагалі, вища сила, яка є обов'язковим адресатом всіх питальних висловлювань у поезії, бо автор “передбачає вищого нададресата (третього), абсолютно справедливе розуміння якого передбачається або в метафізичній далечі, або у далекому історичному часі” [Бахтін 1979, с.305]. Зовнішня адресація репрезентує модель комунікації “Я – ВІН”. Крім того, адресат може бути і не представленим у тексті, і тоді маємо цю ж модель комунікації.

Адресованість питальних висловлювань також відбиває елементи національного світогляду, який насамперед виявляється на семантичному рівні тексту. Лінгвоментальна специфіка притаманна і внутрішній, і зовнішній адресації. В український поезії спостерігається яскраво виражена тенденція до кордоцентризму – домінування інтуїтивного, чуттєвого сприймання світу на противагу раціональному, розумовому. Ця тенденція представлена трьома аспектами: психологічно-емоційним – питання адресовані природним явищам; релігійним – питання адресовані нададресату; символіко-антропоцентричним – питання адресовані адресатам концептуального типу. При адресації концептуального типу спостерігаються серйозні відмінності в українській та російській поезії. Українське поетичне мовлення містить звертання до серця, а російське – до душі, розуму. Більше того, душа в російський поезії часто розуміється як втілення розумових якостей людини. В українській здатність розуму бути об'єктивним і раціональним піддається сумніву: Що, розуме, скептичний мій химернику? / Не прикидайся, ти сумуєш теж (Л.Костенко). Концепт серце в українській поезії взагалі об'єднує поняття розум, душа і серце як символи людини.

У питаннях, адресованих нададресату, лінгвоментальну специфіку мають ті, що адресовані Богу. В російській поезії в них спостерігається тенденція до відсторонення, зневіра у вищій справедливості, песимизм: А бог? По самый лоб закурен, / Не вступится. – Напрасно ждем. (М.Цвєтаєва). В українській тенденція зворотного характеру – спостерігаємо спробу ввести нададресата у межі внутрішньої комунікації “Я – ТИ”, спілкуватися з Богом як із звичайним співбесідником: Скажи нам, Всемогутній, хто є Ти, / Чи шепіт серця чи важкі світи? / Пощо нас вивів Ти в земну дорогу? (О.Тарнавський).

Отже, категорія адресата здатна передавати деякі риси НКС, суттєві для ПКС. Семантика поетичних питань відбиває не тільки ПКС, а разом з тим елементи .НКС.

Третій розділ “Функціональний і конструктивно-стилістичний потенціал питальних висловлювань у поетичному мовленні” містить аналіз функціональних типів питальних речень у поезії та синтаксико-стилістичних фігур, що утворені на базі поетичних питань.

При реалізації в мовленні питальне висловлювання здатне до певних метаморфоз і виступає в невластивих йому функціях, що їх умовно можна назвати вторинними, протиставляючи основній, інформативній – первинній. У поетичному мовленні питання може використовуватися у первинній функції – запиту інформації: - А хто він? – питає. – Людина, кажу їй. (Д.Павличко). Автор намагається відтворити розмовний діалог. Беручи до уваги переважну монологічність поетичного мовлення, підкреслимо, що питальні висловлювання у первинній функції вживаються не лише в діалогах, а й у монологах, навіть можуть бути самопитаннями: Минає день, минає день, минає день! / А де ж мій сад божествених пісень? (Л.Костенко). Інформативні питальні висловлювання не є специфічною рисою ПКС: при функціонуванні в поезії вони, зберігаючи здатність до запиту про невідоме, схиляються до пізнавальної установки. Тобто вони поширені в монологах, не вимагають обов'язкової відповіді, а вказівка на галузь пошуків, окреслена в питанні, висвітлює спектр інтересів мовця. Саме питання в первинних функціях допомагають з'ясувати основні концептуальні елементи ПКС.

Питальні висловлювання можуть виступати у вторинних функціях. Найпоширенішими є риторичні питання, що здатні передавати внутрішні опозиції, пов'язані з природною подвійною асиметрією цих одиниць. Можливість / неможливість: Як ми можемо жити, сміятись і дихать? (О.Теліга); доцільність / недоцільність: Що ямб? Гекзаметром величним / Воздать повинен я, співець… (В.Боровий). Опозиції, що містять риторичні питання, становлять синтаксичні ряди парадигматичного характеру. Їх члени, функціонуючи розчленовано, є функціонально недостатніми і віртуально передбачають відтворення недостатнього компонента. Позицію семантичної нейтралізації репрезентує питальне речення, яке виражає узагальнено будь-яке з трьох значень і імпліцитно містить у собі два члени опозиції. Риторичні питання експлікують лише один з членів опозиції, що одразу сигналізує про розповідну функцію висловлювання, яке фактично є ідентичним відповідному висловлюванню при нейтральному (альтернативному в загальному вигляді) питанні.

Питання-повідомлення становлять складні конструкції, одна частина яких передає власне повідомлення, а друга містить питання: Сидимо біля погаслого вогнища, / перетрушуємо в долонях попіл, / розтираємо витухлі геть вуглини: / а що як зажевріє раптом жар? (В.Стус).

Питальне речення може виступати як назва твору, зокрема поетичного, тобто у номінативній функції. Всі назви поділяються на авторські і “технічні” (Ю.О.Карпенко), в тому числі репрезентовані питальними реченнями. Вони представляють різні лінгвоментальні позиції. У першому випадку ми маємо справу з глибоким філософським сприйняттям світу, спробою пізнати дійсність поза межами часу. Крім того, факт дібраної автором назви свідчить про те, що ця позиція свідома. Питання і текст пов'язані як семантично (текст є опосередкованою відповіддю чи роздумом щодо питання), так і структурно (питання, яке винесене в назву, повторюється в тексті). “Технічні” назви-питання, навпаки, прагнуть пізнання не на рівні глобальних світоглядних категорій, а потребують розв'язання проблеми у конкретній мовленнєвій ситуації. Тобто вони репрезентують окремі фрагменти мовної КС, тоді як авторські назви є елементом загального світоуявлення.

Крім того, що питальні висловлювання виконують звичайні функції в поетичному тексті, вони беруть участь у функціонуванні поетичного тексту і тому здатні виражати естетичну і креативну функції. Естетична функція обумовлена законами поетичної творчості, а креативна пов'язана із семіотичним аспектом мови – моделюванням. Особливість поетичного моделювання полягає в тому, що “поетичне мовлення – це мова, що прагне стати світом” [Лазебник 1992, с.68].

Естетична функція знайшла вираження в стилістичному аспекті функціонування питальних висловлювань. Питання можуть брати участь у творенні стилістичних фігур, як і інші одиниці мови. Вони утворюють період, коло, лейтмотив, рефрен. Але існує стилістична фігура, що можлива лише на базі питальних речень, - риторичне питання.

У висновках підсумовуються результати дослідження, констатується те, що ПКС є специфічним засобом відображення світу, яка відбивається на синтаксичному рівні мови, зокрема в питальних висловлюваннях.

ВИСНОВКИ

1.При функціонуванні в поетичному тексті питальні речення виражають певні значення. Їх семантичний бік визначається двома основними чинниками – смисловим контекстом та категорією адресата.

2.Смисловий контекст представлений у поетичному мовленні певними питальними ситуаціями. ПС є багатокомпонентною структурою, що складається з чотирьох елементів: питання, адресант, адресат, відповідь. Не всі елементи можуть бути експліцитно виражені водночас, один з них може домінувати, деякі іноді відсутні.

На підставі цього ми створили таку типологію ПС у поетичному мовленні:

- ПС діалогічного типу (репрезентована питанням, адресантом, адресатом, відповіддю);

- ПС адресантного типу (репрезентована питанням та адресантом, інші елементи – факультативні);

- ПС адресатного типу (містить питання та адресата, адресант і відповідь факультативні);

- абсолютна ПС (обов'язковим є наявність лише питання).

3.Категорія адресованості у поетичному мовленні є обов'язковим компонентом семантичної структури питальних висловлювань. Спрямованість комунікації, що репрезентована категорією адресата, обумовлена специфікою ПКС. Ми виділили два основні типи адресатів – внутрішній і зовнішній.

Обидва типи адресованості створюють певні моделі комунікації: “Я – Я”, “Я – (Я+ТИ)”, “Я – ТИ” – при внутрішньому адресаті, “Я –ВІН” – при зовнішньому.

4.Смисловий контекст і категорія адресата визначають семантику питальних висловлювань у поетичному мовленні, згідно з цим ми виділили основні семантичні типи поетичних питань. Вони виражають питальне значення, яке в залежності від контексту та мовленнєвої ситуації, може бути основним або додатковим.

Як правило, домінує не питальне, а нове значення, релевантне лише у ПКС. На підставі співвіднесення первинного та вторинного значень у роботі запропоновано таку класифікацію:

гносеологічне питання,

домінує основне значення;

гіпотетичне питання;

питання –повідомлення,

зображувальне питання, домінує вторинне значення.

риторичне питання;

5.У функціональному плані питальні речення можуть виступати у первинних і вторинних функціях. У первинних функціях виступають гносеологічні питання, які мають специфіку при функціонуванні у монологічному мовленні. Поза діалогічними єдностями питальні висловлювання характеризуються імпліцитною діалогічністю. У вторинних функціях виділяємо такі функціональні типи речень, два з яких є відповідними до семантичних: 1) риторичне питання; 2) питання-повідомлення; 3) питання-назва.

Всі функціональні типи питальних речень виконують дві мовні функції, поширені саме у поетичному тексті. По-перше, це естетична функція, а по-друге, креативна, бо питальні висловлювання не лише беруть участь у моделюванні ПКС, а й роблять це за законами краси та гармонії.

6.Стилістичне навантаження питальних висловлювань у поетичному мовленні залежить від природи поетичного тексту. Питальні речення беруть участь у творенні синтаксико-стилістичних фігур (у конструюванні яких беруть участь різні мовні одиниці): періоду, кола, лейтмотиву, рефрена; а також здатні утворювати особливу фігуру – риторичне питання.

7.Національна специфіка ПКС відбилася лише на семантичному рівні - в адресації поетичних питань. ПКС здатна відбивати певні елементи національного світогляду.

В українській поезії виражена тенденція до кордоцентризму, яка репрезентована трьома аспектами: 1) психологічно-емоційний містить модель комунікації “Я – ТИ”, де адресатами є природні явища; 2) релігійний, представлений питаннями, що апелюють до нададресата; 3) символіко-антропоцентричний – адресати-концепти (серце, душа, розум).

В російській поезії виявляємо переважання адресата-концепта душа, тоді як в українській поезії стрижневим є концепт серце.

Крім того, при звертанні до Бога в російській поезії простежується тенденція до відсторонення, тоді як в українському поетичному мовленні, навпаки, спостерігається прагнення перевести спілкування з нададресатом із системи “Я – ВІН” у систему “Я – ТИ”.

8.Особливості ПКС відбилися на всіх рівнях аналізу: семантичному, функціональному і стилістичному. Основними рисами ПКС, що відбилися на синтаксичному рівні, вважаємо:

-суб'єктивність ПКС, яка репрезентована активною мовленнєвою позицією мовця і реципієнта; спрямованістю текста на внутрішній світ людини;

-комунікативність ПКС, яка виражається мовленнєвими ситуаціями і певними моделями комунікації;

-відкритість ПКС, що виражається у прагненні поетичного тексту до позачасовості; в орієнтації ПКС на зовнішню, об'єктивну дійсність; у постійному розвитку ПКС;

-комплементарність ПКС, яка виражається у фрагментарній репрезентації поетичної дійсності, при цьому фрагменти не суперечать один одному, а взаємодіють, тим самим створюючи цілісну картину.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях автора:

1. Семантика вопросительно-риторических предложений в поэтической речи // Роди і жанри літератури: - Одеса: Астропринт, 1997. – С.224-227. (У співавторстві з Л.М.Гуковою).

2. Адресованность вопросов в украинской и русской поэзии // Проблемні питання синтаксису. – Чернівці: ЧДУ, 1997. – С.205-212.

3. Вопросительное предложение в лирике Марины Цветаевой // Творчість Марини Цвєтаєвої в контексті культури срібного віку: У 2 Ч. – Дрогобич: Дрогобицький педагогічний інститут, 1998. – С.57-64.

4. Вопросительное предложение в Евангелии // Антропоцентричний підхід у дослідженні мови. – Ніжин – Гродна: ТОВ Наука-сервіс, 1998. – С.211-213.

5. Вербальная интерпретация "второй" реальности // Актуальные проблемы исследования языка и речи: В 3 Ч. – Ч.1. – Минск: БГПУ, 1998. – С.134-139.

6. Питальне речення в поезії О.Олеся // Олександр Олесь: Творча спадщина і сучасність. – Суми: Козацький вал, 1999. – С.253-258.

7. Креативная функция вопросительных высказываний в поэтической речи // Знак. Символ. Образ. - Черкаси: Брама – Ісуеп, 1999. – Вип.4. – С.181-185.

8. Роль питання у формуванні поетичної картини світу // Актуальні проблеми менталінгвістики. – Київ – Черкаси, 1999. – С.54-56.

9. Полифункциональность вопросительных высказываний в поэзии А.С.Пушкина // Вопросы творчества и биографии А.С.Пушкина. – Одесса: Астропринт, 1999. – С.174-180.

10. Вопросительное предложение и библейская картина мира // Русская филология: Украинский вестник. – 2000. - №3-4. – С.43-45.

11. Питальне речення як назва поетичного твору // Записки з ономастики. – Одеса: Астропринт, 2000. – Вип.4. – С.102-107.

12. Кордоцентризм українського поетичного мовлення // Записки з українського мовознавства. – Одеса: Астропринт, 2000. – Вип.9. - С.143-151.

АНОТАЦІЯ

Кондратенко Н.В. Питальні речення в українському поетичному мовленні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. – Одеський національний університет ім.І.І.Мечникова, Одеса, 2001.

Дисертація присвячена аналізу питальних речень у поетичному тексті на матеріалі української і російської мов. Дослідження питальних речень здійснено на основі антропоцентричного підходу до вивчення мови. Питальні речення розглянуті як елемент поетичної картини світу. Проаналізовано семантику, основні функції і конструктивно-стилістичний потенціал питальних речень у поетичному мовленні. Побудовано типологію питальних ситуацій, визначені особливості функціонування питань у поезії. З'ясовано роль питальних речень у моделюванні поетичної та елементів національної картин світу.

Ключові слова: питальні речення, питальна ситуація, адресат, адресант, відповідь, поетичне мовлення, поетична картина світу.

АННОТАЦИЯ

Кондратенко Н.В. Вопросительные предложения в украинской поэтической речи. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 – украинский язык. – Одесский национальный университет им. И.И.Мечникова, Одесса, 2001.

В диссертационой работе рассмотрено соотношение языковой и концептуальной картин мира в поэтической речи. Проанализированы основные взгляды на природу поэтического текста. Представлены теория и история изучения вопросов в логике и лингвистике. Определена принципиальная позиция исследования в отношении вопросительного высказывания как функциональной синтаксической единицы.

Вопросительные предложения в поэтическом тексте исследуются на основе антропоцентрического подхода к изучению языка. Они рассмотрены как элемент поэтической картины мира. Проанализованы семантика, основные функции и стилистическая нагрузка вопросительных предложений в поэтической речи. Построена типология вопросительных ситуаций, определены особенности функционирования вопросов в поэзии. Определена роль вопросительных предложений в моделировании поэтической и элементов национальной картин мира.

Анализ семантической стороны вопросительных предложений показывает релевантность категориальной вопросительной ситуации, смыслового контекста и категории адресата. С категориями адресата и адресанта связана внутренняя субъективность поэтической картины мира. Определены основные модели коммуникации, распространенные в поэтической речи. Очерчены семантические разновидности вопросов в поэтическом тексте.

На уровне семантики показаны черты национальной специфики поэтического текста. Определена специфика лингвоментальной позиции активного коммуниканта при адресации вопросительных высказываний. Отмечены различия украинского и русского мировоззрения, нашедшее выражение в семантической категории адресата.

Рассмотрены первичные и вторичные функции вопросительных предложений в поэтической речи. Зафиксировано ослабление гносеологической установки вопросов в поэтическом тексте. Проанализированы функции, свойственные вопросительным высказываниям только в поэзии.

Проанализированы конструктивно-стилистические особенности вопросов с точки зрения их потенциала в поэтическом тексте. Выделены синтаксико-стилистические фигуры, построенные на базе вопросительных предложений. Расмотрена стилистическая роль вопросов в поэзии.

Ключевые слова: вопросительные предложения, вопросительная ситуация, адресат, адресант, ответ, поэтическая речь, поэтическая картина мира.

SUMMARY

Kondratenko N.V. Interrogative sentences in the