По-третє, в сучасному світі відбувається розвиток нових форм поляризації на грунті відносин відчуження, а саме, поляризація можливостей соціального включення, доступу до культури, автономії діяльності та самоконтролю за нею, глобальних та локальних масштабів контролю, інше. Нові форми відчуження схоплюються масовою свідомістю, формують специфічне бачення світу, в якому конфлікт та боротьба за подолання соціального відчуження продовжують грати значну роль.

Четверте, проведений автором детальний розгляд соціологічних джерел виявив, що такий зсув уяви щодо соціальної реальності не призвів до зниження пояснювальної сили класового аналізу в сучасній соціології. Однак, зміни суспільства викликають зміни в соціологічному розумінні явища класу. Ці зміни відбивають загальноцивілізаційні тенденції розвитку сучасного індустріалізованого світу та національну культурно-історичну специфіку.

В західній соціології в класовому аналізі вже з 60-х років сталося розходження між тими, хто акцентував дослідження на вивченні об’єктивних проявів класу як позиції в структурі зайнятості, і тими, хто віддавав перевагу аналізу класоутворення за допомогою вивчення процесів утворення та переутворення соціальних відносин, дій та практик. Перший напрямок сконцентрований у методологічній рамці структурного функціоналізму і структуралізму, звертав увагу, насамперед, на об’єктивні позиції-структури, що здатні визначати логіку дії соціальних акторів. Другий напрямок змістив акцент прийняття елементів соціальної структури як того, що є, в бік до аналізу процесів їх формування під впливом більш чи менш свідомої діяльності людей та інститутів. На перехрещенні крайностей цих підходів виникли прагнення до їх теоретичного синтезу, застосування як взаємододаткових.

Усякий теоретичний підхід повинен припускати деяку ступінь усталеності об’єкту, що вивчається. Тому валідність класових категорій, що використовуються в різних теоретичних підходах, суттєво залежить, принаймні, від двох факторів: моделей реальної соціальної мобільності та усталеності життєвих шансів в суспільстві. Саме у зв’язку з цим застосування будь-яких теоретичних підходів в аналізі структурування суспільства, що трансформується, не даватиме надійних результатів і вимагатиме постійної їх ревізії. У сукупності названих факторів виявлено критерії для оцінки емпіричної релевантності теоретичних підходів до класового аналізу, а саме: 1) демографічна наповненість та сталість показників класу; 2) внутрішня упорядкованість траєкторій соціального включення, варіантів життєвих шансів і моделей їх досягнення, притаманних класу; 3) сформованість моделей закритості, класового “самоогороджування”. Проте така ситуація усталеності, соціальної закритості суперечить трансформаційній ситуації суспільства, у якій зламується передбаченість соціального включення, успіху та життєвих шансів, виникає новий вид їх структурації, стають прозорими класові межи.

Неомарксистські, неовеберіанські, структурно-функціональні та інші неокласичні концепції класу дозволили суттєво розвинути макроструктурний аналіз класоутворення в сучасних суспільствах. Але соціальні ефекти суспільств, що трансформуються, сформували стійке відчуття непогодження з цими ментальними структурами – класовими категоріями - як продуктами певних теоретичних схем. З одного боку, їх гносеологічний потенціал може бути розширеним завдяки синтезу несуперечливих концептуальних аспектів діяльнісних та структурних підходів у розумінні класу. Однак, наряду з цим, необхідний розвиток нових підходів, здатних описати фрагментацію нерівностей, нові фактори соціального розподілу та структурування. На цьому грунті підсилився інтерес до гносеологічних перспектив синергетики та діяльнісно-структурної соціологічної парадигми, що акцентує увагу на діяльнісно-структурній дуальності соціального світу.

В третьому розділі “Діяльнісно-структурний теоретичний синтез в розумінні процесу класоутворення” на основі аналізу пізнавальних принад та недоліків конструктивістсько-структуралістської версії класу, а також раніше проаналізованих теорій розроблено багаторівневу діяльнісно-структурну концепцію класоутворення, яка грунтується на розумінні синергетичних принципів руху складних соціальних явищ та діяльнісно-структурної природи соціального процесу.

Аргументовано, що головним досягненням конструктивістсько-структуралістської концепції класу (перш за все, версія П. Бурд’є), в межах якої в сучасній соціології здійснена одна із спроб теоретичного синтезу, є те, що цей підхід охоплює усю видиму область соціального простору в його макро- та мікроаспектах, поєднує осі економічних, владних, соціальних та культурних ресурсів, габітусів та соціальних практик, за якими здійснюється соціальне структурування. Проте названа теоретична версія має в собі низку суттєвих недоліків, які стали наслідком не помилкової методології, а деяких упущень в процесі рефлексії. Подолання цих недоліків в значній мірі визначило обраний здобувачем шлях теоретичного реконструювання процесу класоутворення.

По-перше, в конструктивістсько-структуралістській версії класу виявилися упущеними деякі найважливіші фактори, які пов’язані з відношенням до капіталів і здатні утворювати макроструктурні соціальні розколи. Це – відносини соціального відчуження та експлуатації. “Капітали” в зазначеній версії розглядаються як деякі структурні можливості для дії, що утворюють соціальні відмінності. При цьому проблема соціальних відносин з приводу капіталів та їх розподілу не поставлена. А саме ця проблема, з нашої точки зору, концентрує в собі діяльнісно-структурні напруження соціального простору.

По-друге, концепція габітуса не дає відповіді на питання про “ядерні” системи цінностей, що зазнають призвичання, на підгрунті яких розгортається процес кристалізації діяльнісно-структурних розбіжностей. З нашої точки зору, рухливість соціального простору, структур і практик не виключає можливість існування “ядерних” цінностей, які відбивають специфіку людської сутності та існування, визначають композицію різних типів соціальної дії.

Нарешті, багатомірність соціального простору припускає і його багаторівневість. Це означає, що на різних рівнях соціального простору соціальні феномени можуть проявлятися по-різному. Такі можливі відмінності не отримали відбиття в конструктивістсько-структуралістській версії класоутворення. А внаслідок, залишається теоретично не виявленим різноманіття можливих форм прояву соціальних класів.

Сформульовано та обгрунтовано основні положення авторської концепції класоутворення, які наведені нижче.

Клас розглядається автором як багаторівневе діяльнісно-структурне соціальне утворення, як соціальна сила, що виникає з нерівно розподілених в полях соціального простору структурних ресурсів та діяльнісних потенціалів, придбає усталеність, консистентність та просторово-часову визначеність та здатна своєю дією активно впливати на суспільство. Ідея класу представлена як ідея незавершеного, рефлектуючого соціального актора в соціальному світі, що постійно відтворюється та оновлюється. Саме тому підкреслено, що феномен і поняття класу не є постійним в своїх характеристиках, поняття повинно формуватися та змінюватися в процесі зміни та пізнання соціальної реальності.

Підкреслено, що класоутворення грунтується на процесі накопичення і прояву діяльнісно-структурних потенціалів соціального простору. Поняття діяльнісно-структурного потенціалу відбиває інтеріоризовані соціальними акторами активні властивості соціального простору (в його особистісному, культурному та фізичному вимірах), їх ресурси, які можуть бути реалізованими в прагненні до соціальної дії, утвердженні та поширенні власної свободи. В сукупності можливих ресурсів виділено структурні, людські, культурні та соціальні (у вузькому значенні) ресурси. Будучи комплексною характеристикою соціальних акторів, поняття діяльнісно-структурного потенціалу дозволяє аналізувати в цілісності здатність соціальних акторів утворювати зміни в соціальному світі не тільки з позицій наявного буття різноманітних здібностей, але й умов їх виникнення, а також перспектив здійснення. Виявлено аспекти потенціалів, що відбивають минуле, репрезентують сучасне та орієнтовані на майбутнє. Аргументовано, що існування тісної сполученості во взаємодії названих аспектів потенціалу забезбечує стійке становлення класового утворення, його здатність розкрити свою соціальну силу. І навпаки, прояв лише окремих аспектів потенціалу призводить до поступового руйнування класу. Нереалізований діяльнісно-структурний потенціал утворює ситуацію відчуження як нездатності соціального актора розкрити свої суттєві сили. Аргументовано, що соціальна сила класових формувань є виразником їх цілісних діяльнісно-структурних потенціалів, виникає в процесі взаємодії з іншими носіями потенціалів, стає умовою, завдяки якій індивіди здатні реалізовувати свою свободу.

Процес класоутворення розглянуто як стихійно-закономірну соціальну реакцію індивідів на несвободу або загрозу обмеження чи непоширення свободи, життєвих шансів, що відбиває їх конкретне сприймання і втілюється в конкретно-історичних соціальних формах. Це – одна з форм втілення “соціального Я” акторів. Підкреслено парадоксальність цього процесу, що стверджує свободу та утворює її структурні обмеження. Виділено сукупність взаємопов’язаних об’єктивних та суб’єктивних факторів класоутворення, а саме:

1) доступні комбінації соціально значущих ресурсів, які можуть бути використаними для прирощування свободи дії акторів, а також відповідних до них соціальних позицій, або місця в просторі нерівно розподілених ресурсів;

2) сприймання життєвих шансів, свободи дії, почуття соціального включення або відчуження, потреби в змінах чи огородженні життєвих шансів, поширенні свободи соціальних дій, що виникають під впливом попереднього фактору;

3) специфічна соціальна свідомість, що відбиває габітуалізовані опозиції та солідарності в просторі соціальних нерівностей, а також характер соціальних домагань з приводу володіння певними ресурсами та положенням в просторі соціальних відносин. При цьому, слідуючи за Р.Дж. Колінгвудом, поняттям “соціальна свідомість” ми описуємо виявлення актором бажання на рівні з іншими приймати участь в суспільстві, виявлення акту свободної волі, який передбачає свідомість свободи. В багаторівневих проявах соціальної свідомості виділено його “ядерні” компоненти (або “етос” та “екзіс”), на грунті яких відбувається солідаризація або розходження соціальних практик акторів;

4) здатність великої групи людей солідарно або подібно діяти, утворювати подібні соціальні практики у своєму прагненні змінити чи відгородити життєві шанси, закріпити чи поширити власну свободу, що виникає з їх діяльнісно-структурного потенціалу.

Процес класоутворення має подвійну природу, в якій втілюється боротьба індивідуального та соціального, стихійного та доцільного, переборювання обмежень свободи та постійне їх відтворення. Виділено чотири провідних соціальних продукти, що виникають в процесі класоутворення: 1) відношення індивідів до себе як до соціальних акторів, або їх “соціальне Я”, що втілює прагнення свободно реалізовувати власний діяльнісно-структурний потенціал, убудовувати власну “Я-концепцію” в рухливий контекст соціального оточення; 2) соціальні відносини як усталені форми асоціацій та дисоціацій, солідарностей та опозицій з приводу свободи виявлення “соціального Я”; 3) оціночні уявлення та вірування з приводу існуючих та бажаних суспільних відносин з точки зору типизованого сприйняття індивідуальних життєвих шансів, реалізації “соціального Я”; 4) розподілені в просторі суспільних відносин діяльнісно-структурні потенціали та напруження поміж ними, що відбивають відношення індивідів до себе як до соціальних акторів, відношення до “інших”, прагнення визначати власну ситуацію. Ці соціальні продукти формують області тяжіння соціального простору.

Зроблено висновок про те, що у методології дослідження процесу класоутворення первинним повинно бути не визначення об’єктивованих капіталів, якими володіють різні сукупності людей, а визначення первинних проявів їх “соціального Я” – соціальних ідентифікацій, які зближують або розводять габітуси та соціальні практики акторів, призводять до утворення подібних або альтернативних соціальних наслідків. При цьому зрілі класові формування відрізнятимуться схожістю не тільки соціальних ідентифікацій, але й схожістю об’єктивованих капіталів, статусною узгодженістю, подібністю провідних структур соціальної свідомості та соціальних практик. В залежності від масштабів виявлення соціального виділено макро-, мезо- та мікрорівні проявів класоутворення як цілісного процесу.

На макрорівні класові формування виникають на грунті можливості розкриття цілісних діяльнісно-структурних потенціалів акторів, доступу (або його відсутності) до важливіших структурних ресурсів (перш за все, економічних, політичних та громадянських, або ресурсів закону), а їх соціальними продуктами стають артикульовані глибокі соціальні розколи в життєвих шансах та розбіжності в описах сценарію суспільного розвитку. Полярні прояви спектру макросоціальних можливостей добре описуються поняттями соціального включення (участі), відчуження та експлуатації, які характеризують різну міру присвоєння акторами соціального, розкриття потенціалу їх “соціального Я”. Якщо в основі соціального включення лежить свідомість свободи та свобода дії, реалізована можливість повноцінного включення у всі ті інституційні структури, які акумулюють різноманітні та значущі в суспільстві ресурси і правила, то соціальне відчуження та експлуатацію визначають структурні обмеження свободи. Відштовхуючись від ідей К. Маркса, Г. Зіммеля, М. Бердяєва, Г. Маркузе та Е. Фрома, під відчуженням розуміємо неможливість розкриття різноманітності “соціального Я” конкретних акторів в суспільстві, що зумовлено відсутністю їх доступу до необхідних для повноцінної соціальної участі структурних ресурсів. Проаналізовано динамічні показники суб’єктивних проявів цього стану, які раніше були виділені американським соціологом М. Сіманом, а саме: знесилля, втрата сенсу, соціальна ізольованість, самоусунення.

Підкреслено, що на грунті соціального відчуження можуть виникати соціальні відносини експлуатації, які поглиблюють відчуження актора. При цьому під експлуатацією розуміємо специфічні відносини взаємозалежності акторів (як в матеріальних, так і в духовних формах), які грунтуються на можливості витягання зиску, що отримують певні соціальні актори завдяки доступу до зайвих ресурсів на шкоду іншим, включеним у спільну діяльність. Це – об’єктивні прояви відносин експлуатації, які дістають відбиття в суб’єктивних оцінках акторами справедливості винагород за їх соціальну участь. Виділено формальні та неформальні прояви відносин експлуатації. Зроблено висновок про те, що під час соціальної трансформації, коли формально-інституційна сфера суспільства послаблюється, активізуються неформальні відносини, які стимулюють більш широкий розвиток практик експлуатації. Ресурсами експлуатації стають не тільки ресурси власності на засоби виробництва, але й ресурси влади, контролю (особливо над процесами перерозподілу благ), особливих знань та вмінь, культурного посередництва, неформальних соціальних мереж, людських властивостей.

Таким чином, спостереження за процесом класоутворення на макрорівні соціального простору дає можливість знайти відповіді на наступні питання:

- в якій мірі виражені соціальні розколи в певному суспільстві, або хто володіє і хто не володіє свободою соціальних дій, можливістю повноцінно включатися у суспільство;

- хто і яким чином має або не має доступу до соціально значущих ресурсів (структурних, культурних, соціальних, людських) для реалізації власних життєвих домагань;

- хто і в якій мірі може розпоряджатися продуктами своєї соціальної участі;

- що уявляють собою ці соціальні утворення з точки зору їх демографічних і соціокультурних характеристик, в якій мірі вони внутрішньо консистентні та солідарні, в якій мірі вони опозиційні один до одного, в якій мірі такі солідарності та опозиції стали предметом соціальної свідомості та дії;

- нарешті, в якій мірі є вираженим соціальне напруження в суспільстві, а, отже, наскільки нерівновісною є динаміка соціального простору.

На мезорівні соціального постору процес класоутворення конкретизується в тих життєвих шансах, які випливають зі специфічних структурних ресурсів (а саме, громадянських, ринкових, трудових та статусних ситуацій), а також аскриптивних (гендерних, етнічних, поселенських, соціального походження) факторів соціальних нерівностей. Названі структурні ресурси розглянуто як комплексні показники для виділення класів на мезорівні соціального простору, обгрунтовано системи їх індикаторів. Звернено увагу на те, що прояв класів на мезорівні мов би абстрагується від проблем соціального відчуження і експлуатації, заміщає їх проблемами досягнення життєвого успіху або виживання в різних інтерпретаціях. Це не означає, що макропроблеми і відповідні соціальні розподілі є відсутніми; це означає лише те, що масштабність останніх стає мало помітною під впливом більш наближених до повсякденності проблем, які постійно виникають у соціальній практиці акторів.

Аргументовано, що спостереження за процесом класоутворення на мезорівні дозволяє визначити найбільш сильні соціальні утворення, що розташовані під та над лініями соціальних розколів, виявити області найбільш сильного тяжіння суспільства та поставити наступні дослідницькі питання:

- які конкретні комбінації ресурсів є значущими в певному суспільстві з точки зору можливості їх використання для реалізації акторами життєвих домагань, їх “соціального Я”, якою є ієрархія соціальної значущості ресурсів;

- які конкретні соціальні утворення (їх демографічна та соціокультурна визначеність, консистентність, солідарність, опозиції) формуються на основі доступу до тих чи інших комбінацій ресурсів, якими є їх життєві шанси та соціальні практики з відгородження чи поширення свободи;

- якою є потенційна сила цих соціальних утворень, їх здатність впливати на динаміку суспільства, які соціальні тотальності та альтернативи вони продукують в своїх соціальних практиках.

На підставі емпіричних матеріалів щодо значущості певних структурних ресурсів зроблено висновок про те, що детермінуючий вплив рівня прибутку на статусну ситуацію в сучасному українському суспільстві зберігається. Проте з кінця 90-х років зафіксовано підвищення впливу рівня освіти на прибуток і статус, а також значущості зв’язку між кваліфікаційно-посадовим статусом, формою власності у відношеннях зайнятості, автономією у трудовому процесі, прибутком та статусом. Підтверджено невідповідність, яка відтворюється, між статусом, прибутком та освітньо-кваліфікаційним потенціалом в українському суспільстві.

Явище класу містить в собі не тільки соціальні, але й індивідуальні характеристики його представників, які найбільш яскраво проявляються на мікрорівні процесу класоутворення, а саме: в розбіжності або солідарності у життєвих стилях, моді, смаках, мові, моделях споживання. Їх накопичення утворює такі різні ситуації, як культурна винятковість, культурна включеність і культурна виключеність, та здатне призводити до переутвердження макрокласових розподілів. Визначено, що і на мікрорівні класоутворення індивідуальність не виступає у “чистому” вигляді; індивідуалізація доповнюється соціальним наслідуванням як засобом виразити солідарність з просторово-часовим фрагментом суспільства. Це – відбиття особливостей “Я-концепцій”, які придбають типизовані значення в структурах повсякденності, особливостях “соціального Я”, характері соціальних зв’язків, розподілі композиції капіталів усередині класових утворень, що може як сегментувати клас, так і стати ефективним засобом класового утвердження та огородження. Такі мікророзбіжності, що включені в сферу повсякденності, частіше є невідрефлектованими раціональністю, прихованими, що існують в уподобаннях, та тому, мабуть, й більш важливими в повсякденному житті. Невідрефлектоване прагнення індивідів виразити себе завдяки приєднанню або відокремленню від (до) інших у моделях споживання, уподобаннях і т.п. утворює парадоксальну ситуацію суміщення індивідуального та соціального, які припускають одне одного. Таким чином, мікровідмінності задають динаміку соціальному самоопису і через нього саморозумінню та самоутвердженню соціальних класів. Це підкреслює емерджентну, рухливу природу класу, що знаходиться у постійному становленні. А спостереження процесу класоутворення на мікрорівні соціального простору дозволяє вивчати міру узгодження мікро-, мезо- та макрорівневих солідарностей та відмінностей і, таким чином, концентрацію та розподіл соціальних сил в просторі суспільства.

Запропонована автором концепція класоутворення як суттєвого аспекту соціальної трансформації дістала емпіричної перевірки в наступному розділі.

В четвертому розділі – “Класовий аналіз соціальної трансформації українського суспільства: деякі тенденції та перспективи процесу” – виділені та проаналізовані деякі суттєві тенденції, в яких набуває виразу процес класоутворення як накопичення та структурування впливових в суспільстві соціальних сил, на грунті яких утворюються області тяжіння і здійснюється становлення нової форми визначеності суспільства. Детально розглянуто соціальні утворення, що виникають поза лініями макророзколів в полях владних відносин і соціального включення. Виділено деякі суттєві особливості і перспективи розвитку класів, що виникають на мезорівні соціального простору і накопичують свій діяльнісно-структурний потенціал.

За результатами емпіричного дослідження процесу пострадянської трансформації українського суспільства із застосуванням діяльнісно-структурної концепції трансформації та класоутворення зроблено висновок, що в суспільстві продовжує відтворюватися розкол між, з одного боку, носіями влади та функцій державного управління і контролю (правлячими елітами та субелітними групами) та, з іншого боку, усім іншим суспільством, або позаелітними соціальними формуваннями. Детально проаналізовано динаміку функціонуючих еліт за період пострадянської трансформації, в якій втілено прагнення до формування правлячого класу в Україні. Відзначено, що після етапу соціальної мобілізації еліт у другій половині 80-х років, потім періоду фрустраційного розвитку, з середини 90-х років активізується формування “ядер” елітної солідаризації навколо, перш за все, представників управлінської (сфера державного управління) та бізнесової еліти. А наприкінці 90-х років процес кристалізації елітних мереж, відтворення низки суттєвих ексноменклатурних властивостей правлячих угруповань посилюється, також досягає критичних показників соціальний розкол між носіями влади та усім іншим суспільством. Виділено найбільш впливові у другій половині 90-х років канали структурування елітних сіток та утворення правлячого класу. Доведено, що основою діяльнісно-структурного потенціалу щільних елітних ядер та соціальних мереж, що утворюються навколо них, стають сильні ресурси адміністративно-економіко-політичного впливу. Зроблено висновок про те, що адміністративно-політичні елітні групи, які фактично зрослися з бізнесовою елітою, яка, в свою чергу, в значній мірі вийшла з колишньої номенклатурної системи, зайняли домінантні позиції у визначенні напрямку суспільного розвитку сучасної України. На їх основі йде формування нового правлячого класу, який конструює механізми власного відгородження та відтворює інституційні риси бюрократичного корпоративізму. Під впливом дії цих механізмів йде інституціоналізація соціального розколу між тими, хто володіє помітними можливостями впливати на політичний процес в суспільстві, і тими, хто фактично є відчуженим від цього. Соціальними ефектами стають політична апатія “мовчазної більшості”, низький рівень легітимності інститутів влади, розпогодження формальних та неформальних сфер суспільного буття, відтворення “здвоєного” суспільства.

Обґрунтовано, що на протязі 90-х років в українському суспільстві також набув модернізації та поглиблення соціальний розкол за лінією соціального включення та відчуження за онтологічними чинниками. Відзначено, що соціальне відчуження розвивається як дуальний ефект пострадянської трансформації суспільства і як найбільш впливовий фактор соціального розподілу та структурування його соціальних сил. На цій основі на макрорівні отримують подальший розвиток два альтернативних класових угруповання, що співіснують в соціальному просторі, поділяють українське суспільство на тих, хто розвиває ідею власної свободи в індивідуалістичному або комуналістському сенсах та орієнтовані в соціальних діях або на досягнення успіху, або на елементарне виживання. Детально проаналізовано специфіку названих соціальних формувань. Зокрема доведено, що з кінця 90-х років почався досить активний процес їх партійно-політичної інституціоналізації, який відбиває, закріплює та підсилює акумуляцію різноспрямованих соціальних сил. В цих “світах”, що становляться по різний бік ліній соціального розколу, утворюються та укріплюються класові формування мезорівня.

За матеріалами дослідження зроблено висновок про те, що, у 1998-1999 роках стався злам у біфуркаційному русі українського суспільства, коли процеси структурування почали тіснити домінуючи раніше процеси хаотизації. Зокрема, це отримало відбиття у структурації ідентифікаційних практик, які стали більш визначеними. Причому, в ціннісних самоідентифікаціях суттєво відтворюються традиційні для радянського суспільства класові солідарності. З точки зору цього показника українське суспільство і сьогодні виглядає, перш за все, суспільством робітників, селян, інтелігенції та службовців: масштаби ціннісних самоідентифікацій з кожною з цих груп коливаються в межах 33-49% дорослого населення. Проте, поруч з цим, в соціальному просторі українського суспільства завершується добудова його ринкового сегменту: ціннісні самоідентифікації з підприємцями, бізнесменами та власниками стали теж значними (12-16% дорослого населення).

Доведено, що в сучасному українському суспільстві діють і прагнуть підсилити свій діяльнісно-структурний потенціал, принаймні, три класи, що становляться на мезорівні соціального простору і в яких процеси структурування починають перебільшувати. Це внутрішньо неоднорідні класові формування бізнесменів-підприємців, фахівців-інтелігенції та робітників, які мають суттєво різний діяльнісно-структурний потенціал, соціальну свідомість, життєві шанси та орієнтовані на різні моделі суспільного устрою. Їх становлення проходить на різному ресурсному підґрунті, в процесі якого поглиблюються нерівності у доступі до ресурсів власності, прибутку, освіти, організаційного контролю, ринкових та статусних можливостей. Виділено також слабкі процеси класоутворення в соціальному середовищі селян та фермерів, одні з яких знаходяться ще на початковій стадії свого соціального становлення, в той час, як перспективи інших сьогодні ще не визначились.

Можна очікувати, що при існуючій суспільній динаміці перспективи становлення виділених класових формувань будуть такими. Діяльнісно-структурний потенціал класу підприємців-бізнесменів підсилюватиметься поруч з наростанням його внутрішньої неоднорідності, що призведе, певно, до становлення двох самостійних класів, в одному з яких ядро будуть складати великі бізнесмени, власники, державні чиновники та менеджери великих підприємств, а у другому – дрібні та середні підприємці.

Соціальні перспективи класу фахівців-інтелігенції суттєво залежать від успішного завершення соціальної трансформації та розвитку постіндустріальних рис суспільства. В свою чергу, успішне входження суспільства у загально цивілізаційну хвилю руху, його конкурентоспроможність в процесах глобалізації переважно залежить від міри розкриття потенціалу даного класового формування. Саме тому воно потребує особливої підтримки з боку держави, політики творення, яка спроможна стимулювати розкриття його потенціалу. В цьому класовому формуванні і далі буде відтворюватися внутрішня суперечливість, за якою приховується відбиття дихотомії індивідуалістського та комуналістського світів, прагнення до їх домінації або гармонізації, яке постійно стимулюватиме динаміку суспільства.

Діяльнісно-структурний потенціал класового формування робітників в найближчому майбутньому залишатиметься низьким і, поки не позначаться стійкі тенденції зростання національної економіки, воно буде структуруватися навколо “ядра” некваліфікованих робітників. Скоріш за все, цей клас далі буде відігравати лише допоміжну роль у макроконфліктах з приводу не стільки виробництва, скільки розподілу суспільного продукту та влади. Проте така роль є необхідною як один з факторів усталеної динаміки соціального простору, яке утворює також комуналістські тенденції та можливі альтернативи існуючому.

У висновку дисертації підбито підсумки розробки діяльнісно-структурної концепції соціальної трансформації та класоутворення, узагальнено результати емпіричного дослідження з застосуванням положень концепції, визначено провідні тенденції трансформаційного процесу та класоутворення, перспективи подальшого наукового вивчення проблеми.

Адекватне розуміння сутності та можливих наслідків трансформаційного процесу неможливе без звернення до нелінійних принципів мислення, ролі випадковості та кооперативних ефектів в людській діяльності, діяльнісно-структурної природи суспільства, що постійно утворюється. Таким чином, в розумінні суспільних процесів провідним стає розуміння потужних соціальних сил, що виникають в процесі класоутворення, в своїх діях відтворюють та утворюють нерівні соціальні можливості та здатні суттєво впливати на динаміку суспільства.

Процес соціальної трансформації проаналізовано як прояв самоорганізації в суспільстві, в якому самоутворюються, накопичуються та відновлюються діяльнісно-структурні потенціали, соціальні сили та соціальні актори, що їх втілюють та своїми практиками структурують соціальний простір. Явище соціального класу виділено як різновид соціальних акторів, як соціальну силу, що виникає з нерівно розподілених в полях соціального простору діяльнісно-структурних потенціалів, яка придбає усталеність, консистентність, просторово-часову визначеність та здатність своїми діями активно впливати на суспільство. Становлення класу – це не є реалізація послідовного ланцюга: ресурси – структурні позиції – свідомість – дія. Це результат більш складного процесу взаємного визначення структури, культури та дії, гри діяльнісно-структурних потенціалів соціального простору, який втілюється у взаємному стихійному узгоджуванні, кооперації соціальних дій тих, хто займає подібні соціальні позиції та володіє подібними життєвими шансами та мотиваційними структурами свідомості. Таким чином, в процесі класоутворення виявляються найбільш значні області тяжіння суспільства, відбувається структурування його впливових соціальних сил, визначається форма та напрямок подальшого руху.

Трансформація українського суспільства як цілісний довготривалий процес зазнала дві провідні фази – еволюційну (в двох хвилях) та біфуркаційну (у формі “химерного аттрактору”), в яких визначились певні тенденції та контртенденції накопичення діяльнісно-структурних потенціалів, “коридори” можливих наступних суспільних змін. Тому методологія вивчення трансформаційного процесу повинна передбачати також історико-соціологічний аспект, який би дав можливість зрозуміти, говорячи словами Е. Гідденса, “те минуле, що затрималося у сьогоденні”.

Емпіричне вивчення процесу трансформації українського суспільства із застосуванням діяльнісно-структурної концепції класоутворення свідчить про те, що процес самоорганізації суспільства під загрозою імовірного колапсу продовжується. Проте ефекти класоутворення, що почали визначатися наприкінці 90-х років, дозволяють припустити, що подолання українським суспільством біфуркаційної фази розвитку вже відбулося та почався процес активного упорядкування його соціального простору. В процесах соціального реструктурування сталося також подолання суспільством моністичної рамки свого руху, завершується добудова діяльнісно-структурних “провалин”, що були притаманними радянському суспільству. Однак, навіть під впливом тиску з боку процесів глобалізації, доки ще немає підстав стверджувати, що суспільна форма, яка становиться, буде альтернативою минулій. В українському суспільстві “добудова” факторів системи нерівностей, що характерні для плюралістичних індустріальних суспільств, поєднується з відтворенням і трансформацією нерівностей, що традиційні для суспільства радянського типу, та поширенням нових нерівностей громадянського, економіко-політичного і соціокультурного походження.

Ресурсна база соціального простору все ще не є сильною, продовжується процес накопичення ресурсів. Серед усіх класових формувань мезорівня край низькими залишаються ресурси макросоціального впливу; відносно слабкими також є ресурси власності, прибутку, зайнятості, професійної компетентності, соціального престижу. Владно-власницький фактор, який структурував майже усю систему відносин суспільства радянського типу, в процесі постсоціалістичної трансформації суттєво змінив свій зміст, що пов’язано з інституціоналізацією плюралістичних відносин власності та зниженням значущості перерозподільного аспекту влади. Проте, набуваючи іншу якість, цей фактор лише розширив власну класоутворювальну силу.

В українському суспільстві на початку 90-х років був втрачений шанс подолати масштабне соціальне відчуження та розкрити потужні діяльнісно-структурні потенціали соціального простору. Це призвело до поглиблення соціальних розколів за лініями влади, соціального включення і відчуження та зволікання стану “химерного аттрактору”. У середовищі, позначеному соціальними розколами та протиріччями поміж комуналістським та індивідуалізованим соціальними світами, йде накопичення певних діяльнісно-структурних потенціалів, інституціоналізація альтернативних класових практик на різних рівнях соціального простору та формування підвалин класової системи пострадянського українського суспільства. Наприкінці 90-х років в цьому процесі визначились тенденції формування правлячого класу на макрорівні соціального простору та на мезорівні - трьох класових формувань, які мають високу внутрішню динаміку, а саме: формування бізнесменів-підприємців, фахівців-інтелігенції, робітників. В процесі їх становлення поглиблюються соціальні нерівності та напруження в суспільстві, а державна політика поки ще не сприяє вирішенню цих проблем.

Таким чином, в соціальному просторі українського суспільства на основі самоорганізаційних процесів сталося розкриття внутрішніх джерел руху. Але, щоб цей процес далі був успішним, необхідні стимулюючі зусилля з боку держави, які втілювали би політику творення, що орієнтується на людський розвиток, обмеження соціальних розколів, створення можливостей для широкого розвитку горизонтальних соціальних зв’язків, підтримку балансу між доповнюючими один одного комуналістським та індивідуалізованим світами, і, таким чином, здатну стимулювати розкриття діяльнісно-структурних потенціалів суспільства та гармонізацію його соціальних сил.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

I. У фахових виданнях

Монографії:

1. Куценко О.Д. Суспільство нерівних. Класовий аналіз нерівностей в сучасному суспільстві: спроби західної соціології. – Харків: Видавничий центр Харківського національного університету, 2000. – 316 с.

Розділи в монографіях:

2. Куценко О.Д. Классовое пространство современного общества: стратегии социологического осмысления // Изменение социально-классовой структуры общества в условиях его трансформации / Е.А. Якуба, О.Д. Куценко, М.А. Безносов, М.А. Евдокимова, Л.М. Хижняк. – Раздел 1.1.- Х.: Основа, 1997.- С. 7-35.

3. Куценко О.Д. Современное социально-классовое пространство крупного города (общая характеристика) // Изменение социально-классовой структуры общества в условиях его трансформации / Е.А. Якуба, О.Д.Куценко, М.А. Безносов, М.А. Евдокимова, Л.М. Хижняк. – Раздел 2.2. – Х.: Основа, 1997. – С. 83-120.

4. Якуба Е.А., Куценко О.Д. Социальная политика в регулировании процессов стратификации // Изменение социально-классовой структуры общества в условиях его трансформации /Е. А. Якуба, О. Д. Куценко, М. А. Безносов, М.А. Евдокимова, Л.М. Хижняк. – Раздел 5. – Х.: Основа, 1997. – С. 174-191.

Складові частини збірників:

5. Куценко О.Д. Тенденции формирования и структура региональной элиты на Украине // Этнические и региональные конфликты в Евразии. Сборник научных работ / Общ.ред. А. Зверева, Б. Коппитерс, Д. Тренин. – Книга 2. Россия, Украина, Белоруссия. - М.: Изд-во “Весь мир”, 1997. – С. 194-209.

6. Куценко О.Д. Самоопределение правящей элиты как фактор социального риска в игровом поле украинской политики // На путях политической трансформации (политические партии и политические элиты постсоветского периода). Сб.научных работ / Программа “Российские общественные науки: новая перспектива”. – Вып. 8. – Часть П. – М.: Изд-во Московского Общественного Научного фонда, 1997. – С. 158-172.

7. Куценко О.Д. Соцiальна полiтика в механiзмi досягнення суспiльноi згоди // Соцiальна полiтика в Украiнi та сучаснi стратегii адаптацii населення. Зб. Наукових статей. – Киiв: НВФ “Студцентр” / НIКА-Центр, 1998. – С. 112-117.

8. Куценко О.Д. Класс как концепт для анализа современных социальных процессов // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. – Харків, 1999. – С. 15-20.

9. Куценко О.Д. Социальное действие сквозь призму свободы и рациональности // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. – Харків, 2000. – С. 10-14.

10. Куценко О.Д. Расколотое общество? Социальные эффекты институциональных изменений // Куда идет Россия?.. Власть. Общество. Личность / Под общ. Ред. Т.И. Заславской. (Научное издание). – М.: МВШСЄН, 2000. – С. 271-278.

11. Куценко О.Д. Трудовой коллектив как субъект деятельности // Вестник Харьковского университета.- № 351. – Харьков, 1991. – С. 46-51.

12. Куценко О.Д. Ценностные идентификации и солидарности в реструкту-рирующемся обществе // Вісник Харківського держуніверситету. - № 393.– Х., 1997. – С. 21-28.

13. Куценко О.Д. К вопросу о философии социальной политики // Наука і соціальні проблеми суспільства. Вісник Харківського держуніверситету. - № 414. – Х., 1998. – С. 37-40.

14. Куценко О.Д. Расхождения в массовой психологии регионов и “левое” голосование // Вісник Харківського держуніверситету. - № 439.- Ч.4,5. –Х., 1999. – С. 274-278.

15. Куценко О.Д. Феномен “андеркласса”: концептуализация явления // Вісник Харківського національного університету. Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи. - № 489. –Харків, 2000.- С. 35-40.

16. Куценко О.Д. Социальные изменения и трансформация сквозь призму синергетического подхода // Вісник Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна. Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи. - № 492. – Харків, 2000. – С. 38-47.

17. Куценко О.Д. Функціонуюча еліта: кристалізація елітних сіток в Україні // Вісник Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна. Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи. - № 511. – Харків, 2001.–С. 16-22.

18. Куценко О.Д. Становление украинской государственности в контексте факторов социального риска // Харьковские социологические чтения-94 / Социологическая ассоциация Украины. Харьковский гос. Университет. – Х., 1994. – С. 19-29.

19. Куценко О.Д. Динамика элит в изменяющемся социальном пространстве // Харьковские социологические чтения-95 / Социологическая ассоциация Украины. Харьковский гос. Университет. – Х., 1995. – С. 107-110.

20. Куценко О.Д. Социально-классовое пространство украинского общества: новые тенденции на фоне старых неравенств // Харьковские социологические чтения-97: Сб. Научных работ / Харьковский государственный университет. – Ч.П. – Х.: “Основа”, 1997. – С. 123-130.

21. Куценко О.Д. К новой парадигме социальных изменений: теоретические штрихи // Харьковские социологические чтения-98: Сб. научных работ / Харьковский государственный университет. –Х., 1998. – С. 12-17.

22. Куценко О.Д. Социокультурный раскол в политическом выборе: “левое” голосование в регионах // Актуальні проблеми розвитку суспільної думки і практики управління. Зб.наук.праць.- Вип. 5.- Частина 1. – Запоріжжя: РПВ “Видавець”, 1999. – 159-163.

23. Куценко О.Д. Трансформація українського суспільства та соціальне структурування еліти // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України.- №1/2.– К., 2000.–С. 23-28.

24. Куценко О.Д. Агенты социальных изменений: теоретическое осмысление современной трансформации // Інтеграція України у світове співтовариство.- Київ: Інформаційне агентство США, Рада міжнародних наукових досліджень та обмінів, 1999. – С. 125-134.

25. Куценко О.Д., Бахтигозина М.В. Классовое самоопределение интеллигенции // Вчені записки Харківського гуманітарного інституту “Народна українська академія”. – Т.6-11. – Харків: НУА, 2001. – С. 49-51.

26. Куценко О.Д. К вопросу о “конце истории”, или Украина в волнах глобализации исторической системы // Вісник Харківського національного університету. Світ-системна теорія і сучасні глобальні трансформації. - №487. – Харків, 2000. – С. 188-192.

27. Куценко О.Д. Інтелігенція на шляху класоформування // Соціологія міста: наукові проблеми та соціальні технології. Збірник наукових праць. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2001. – С. 118–122.

Статті у фахових журналах:

28. Куценко О.Д. Возвращение классов? Теоретические перспективы классового анализа постсоветского трансформационного процесса // Социология: теория, методы, маркетинг. Научно-теор.журнал. –2000. - №1.– С. 5-13.

29. Куценко О.Д. О некоторых социоструктурных последствиях институциональных изменений в украинском обществе // Социология: теория, методы, маркетинг. Научно-теор.журнал. – 2000.- №2. –C. 26-32.

30. Куценко О.Д. Деятельностная перспектива в понимании общества: попытка деятельностно-структурного синтеза // Социология: теория, методы, маркетинг. Научно-теор.журнал. – 2001.- №1. –C. 27-41.

31. Куценко О.Д. Правящая элита: качество власти в меняющемся обществе // Современное общество. Независимый украинский научно-аналитический журнал. – 1993.- №2.–С. 120-124.

32. Куценко О.Д. Имидж кандидата в депутаты: предпочтения электората северо-востока Украины // Современное общество. Независимый украинский научно-аналитический журнал. –1994.- №4.– С. 76-83.

Складові частини збірників доповідей та тез доповідей:

33. Куценко О.Д. Теоретическая модель самоорганизации в понимании социальной трансформации // Проблеми розвитку соціологічної теорії. Наукові доповіді і повідомлення першої Всеукраїнської соціологічної конференції / Соціологічна асоціація України, Ін-т соціології НАН України; М.О.Шульга (наук. Ред.) та ін. – К., 2001. – С. 76-81.

34. Куценко О.Д. Социальные принципы стратегии регионального развития // Региональное развитие Украины: проблемы и перспективы. – Харьков: Изд-во фонда “Українська перспектива”, 1995. – С. 3-4.

35. Куценко О.Д. Самовизначення правлячої еліти в поцесі трансформації соціальної системи // Національна еліта та інтелектуальний потенціал України. Міжнародна наукова конференція. Тези доповідей. – Львів, 1996. – С. 215-216.

36.