імені Юрія Федьковича

Кушпетюк Олена Іванівна

УДК 94 (477.82) “18/19”

ІСТОРИКО-КРАЄЗНАВЧА ДІЯЛЬНІСТЬ МУЗЕЙНИХ ЗАКЛАДІВ ВОЛИНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХIХ – ПОЧАТКУ ХХ ст.

Спеціальність: 07.00.01 - історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Чернівці - 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Волинського державного університету імені Лесі Українки Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

Гаврилюк Світлана Віталіївна,

Волинський державний університет

імені Лесі Українки, доцент

кафедри історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Баженов Лев Васильович,

директор Центру досліджень історії Поділля Інституту історії НАН України при Кам’янець-Подільському державному

педагогічному університеті

кандидат історичних наук, доцент

Бурдуланюк Василь Миколайович, Прикарпатський університет

імені Василя Стефаника, доцент

кафедри історії України

Провідна установа: Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра новітньої історії України, (м.Львів)

Захист відбудеться “ 25” травня 2001 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.03 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (58012, м.Чернівці, вул.Кафедральна, 2, корп.14, ауд.18).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м.Чернівці, вул.Лесі Українки, 23).

Автореферат розісланий 25 квітня 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент Карпо В.Л.

І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В умовах розбудови незалежної України помітним явищем стало різке зростання зацікавленості історією окремих регіонів нашої держави – своєрідних осередків “малої батьківщини”. ЇЇ наукове висвітлення неможливе без критичного засвоєння здобутків подвижників краєзнавчого руху попередніх поколінь, багатого досвіду різноманітних науково-громадських організацій, у складі яких вони працювали. Повернення до наукового обігу спадщини вітчизняних краєзнавців та краєзнавчих установ минулого, ознайомлення із зібраними та опрацьованими ними матеріалами сприяє розвитку української історичної науки, подальшому відновленню призабутих сторінок історії рідного народу.

Впродовж другої половини ХІХ – початку ХХ ст. певний внесок у вивчення минулого України, в тому числі й волинської землі, зробили вітчизняні музейні заклади. Вагома заслуга тут належить і музеям Волинської губернії – адміністративно-територіальної одиниці, що протягом 1797-1917 років була складовою частиною самодержавної Росії. Першим тодішнім музейним закладом Волині вважається музей, заснований у 1865 році при публічній бібліотеці губернського центру – міста Житомира. На межі 1880-1890-х років у губернії з’являються й перші давньосховища - заклади музейного типу, що функціонували при православних церковних осередках. У 1887 році розпочало діяльність давньосховище Володимир-Волинського Свято-Володимирського, а у 1890 році - Луцького Хрестовоздвиженського православних церковних братств. У 1893 році у Житомирі було започатковане Волинське єпархіальне давньосховище.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. на Волині масово з’являються і світські музейні заклади. Таким був музей у селі Городок Ровенського повіту, заснований у 1896 році в маєтку і на кошти місцевого власника барона Ф.Штейнгеля. 1901 року у Житомирі при Товаристві дослідників Волині також з’явився аналогічний музейний заклад, основу якого склали збірки музею при Житомирській публічній бібліотеці. У 1906 році був відкритий музей при Ровенському сільськогосподарському товаристві, а у 1910 році – музей-давньосховище при Братстві імені князів Острозьких - історико-краєзнавчому та релігійно-просвітницькому товаристві міста Острога. У 1913 році на базі музею при Товаристві дослідників Волині було відкрито Волинський центральний музей. Влітку 1914 року на місці знаменитої битви під Берестечком відбулося урочисте відкриття меморіального музею-пам’ятника “Козацькі могили”; подальші роботи щодо його розбудови були перервані Першою світовою війною.

За приналежністю волинські музеї поділялися на такі, що перебували у віданні: а) органів влади Російської імперії, б) церкви, в) місцевих громадських організацій, г) приватних осіб. За статусом частина відносилася до регіональних музейних закладів, а частина – до місцевих. Їх профіль зумовлювався характером зібраних і представлених експонатів: одні комплексно висвітлювали життя краю (природний світ, економіку, історичну минувшину та ін.); інші звертали увагу на показ окремих граней його матеріальної чи духовної культури. Усе це визначало межі компетенції музейних закладів Волині, яка, по-перше, знайшла своє закріплення у їх статутах, а по-друге, залежала й від освітнього рівня та досвіду музеєзнавчої діяльності місцевих краєзнавців.

Функціонування волинських музеїв зазначеного періоду проходило у руслі політичної лінії російського самодержавства і Російської православної церкви, спрямованих на зміцнення у регіоні власних позицій. Однак це не применшує значення діяльності музейних закладів краю: адже вони ставили на державний рівень питання пошуку, збору, опрацювання, збереження історичних пам’яток – безцінного надбання корінного населення Волині впродовж його багатовікової історії. Чимало з цих пам’яток дійшло до наших днів лише завдяки самовідданій праці місцевих аматорів музейної справи, любителів і знавців старовини.

Вивчення й узагальнення діяльності музейних закладів Волині важливе й тому, що дозволяє показати основні шляхи виявлення та опрацювання пам’яток минулого, охарактеризувати витоки, розвиток та зміст екскурсійної і видавничої роботи, повернути науці і суспільству незаслужено забуті імена зачинателів волинського музейництва. Узагальнення досвіду роботи волинських музеїв як дієвих осередків історико-краєзнавчих досліджень краю дозволяє також показати їх внесок у зміцнення національної свідомості місцевого українського населення.

Зв’язок роботи з науковими темами та програмами. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною наукової проблеми “Минуле і сучасне Волині” та навчальних програм історичного факультету Волинського державного університету імені Лесі Українки.

Мета і задачі дослідження полягяють в тому, щоб грунтовно і цілісно показати історико-краєзнавчу діяльність музейних закладів Волині другої половини ХІХ – початку ХХ ст. як вагомого чинника досліджень регіону у вказаний період, їх внесок у вивчення та висвітлення минулого краю і збереження його історико-культурних пам’яток.

Для досягнення поставленої мети визначені такі завдання:

-

-

-

-

-

-

Об’єкт дослідження: історико-краєзнавча діяльність музейних закладів Волині другої половини ХІХ – початку ХХ ст. як вагомий складник загальних історико-краєзнавчих досліджень зазначеного періоду.

Предмет дослідження: шляхи, форми, методи роботи музейних закладів регіону по вивченню його минулого і збереженню історико-культурних пам’яток.

Методологічною основою дисертації є принцип об’єктивності та історизму, методи аналітичної і синтетичної критики джерел та наукової літератури, вироблені науковцями. Застосовувалися також хронологічний та порівняльно-історичний методи аналізу подій та процесів, пов’язаних із зародженням, становленням та функціонуванням музейних закладів Волині другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Здійснювалося їх поєднання з біографічним та ретроспективним методами досліджень. Огляд наукової літератури з досліджуваної теми проводився насамперед за хронологічним та структурно-тематичним принципами історіографії.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в українській історіографії комплексним науковим дослідженням проблеми історико-краєзнавчої діяльності музейних закладів Волині другої половини ХIХ – початку ХХ ст.

У дисертації зокрема:

-

-

-

-

-

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає насамперед у тому, що воно дає широкі можливості застосування основних положень та висновків при подальшому вивченні низки питань, пов’язаних з проблематикою історико-краєзнавчого руху та музейної діяльності в Україні ХІХ – початку ХХ ст. Робота буде корисною для створення узагальнюючих і спеціальних праць з історії культури, музейної справи країни, стане у нагоді при підготовці збірок документів і матеріалів, хрестоматійного посібника з історії суспільного та культурного життя Волині, при проведенні учбового процесу у навчальних закладах різних рівнів.

Апробація результатів дисертації здійснена шляхом її обговорення та рекомендації до захисту на засіданні кафедри історії України Волинського державного університету імені Лесі Українки; окремі її положення викладені автором у доповідях і повідомленнях на конференціях і “круглих столах” різних рівнів: VIII-у міжнародному круглому столі “Історія релігій в Україні” (Львів, 1998), міжнародній конференції “Україна, українці, українознавство у ХХ ст. в джерелах і документах” (Київ, 1998), міжнародній науково-краєзнавчій конференції “Житомирщина на зламі тисячоліть” (Житомир, 2000), “Днях науки” - звітних конференціях історичного факультету Волинського державного університету імені Лесі Українки (Луцьк, 1999-2001).

Публікації. Основний зміст дисертації розкрито в п’яти статтях у фахових наукових виданнях історичного факультету Волинського державного університету імені Лесі Українки та Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, кожен з яких поділений на два параграфи, висновків (разом 169 стор.), списку джерел (331 позиція) та додатків. Повний обсяг дисертації – 224 стор.

II.ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, розкрито його мету, задачі, об’єкт та предмет, визначено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, показано шляхи їх апробації.

У першому розділі “Історіографічний доробок та джерелознавчі аспекти проблеми” проаналізовано стан вивчення теми в історіографії, дано характеристику джерельної бази дослідження.

Аналіз вітчизняної історіографії показує, що завдяки багатолітнім зусиллям вчених з досліджуваної проблеми нагромаджено певний історіографічний матеріал, різноманітний за формою та змістом. Його поява не відзначалася систематичністю. Основний масив праць з’явився наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Ними стали розвідки про приватне колекціонування та відповідні збірки на Волині, зародження та становлення у краї окремих музейних закладів, їх участь в історико-краєзнавчому вивченні регіону Левицкий О. Владимир-Волынское братство (по поводу его первого отчёта)// Киевская Старина. – 1889.- № 7.- С.285 - 291; Иконников В.С. Опыт русской историографии. – К.: Типография Императорского университета Св.Владимира, 1892. – Т.1, кн. 2; Уварова П.С. Областные музеи. – М.: Изд-во Московского археологического общества, 1890..

Деякі питання діяльності волинських музеїв подані у працях таких дослідників, як М.Трипольський та А.Папков Трипольский Н.Н. Волынские православные церковные братства и их деятельность. – Житомир: Б.и., 1892; Папков А.А. Церковные братства. Краткий статистический очерк о положении церковных братств к началу 1893 года. – СПб.: Синодальная Типография, 1893.. Підкреслюється, що справа збирання та збереження на Волині пам’яток давнього православ’я оформлена як одне з найважливіших завдань роботи місцевих церковних братств не тільки у їх власних статутах, а вже здійснюється і на практиці за допомогою утворення своєрідних музеїв, які отримали назву “давньосховищ”. Розповідаючи про початки функціонування таких закладів, автори, однак, не зупиняються спеціально на методах роботи братчиків щодо поповнення музейних колекцій, як, до речі, і на інших аспектах суто музеєзнавчої діяльності.

Аналогічні відомості про давньосховище Свято-Володимирського братства, доповнені, щоправда, коротким матеріалом про екскурсійну роботу, яку проводив цей музей у дні святкування 900-річчя Волинської єпархії, помістив у своїй праці відомий волинський краєзнавець М.ТеодоровичТеодорович Н.И. Город Владимир Волынской губернии в связи с историей Волынской иерархии. Исторический очерк. В память 900-летнего юбилея Волынской епархии.-Почаев: Типография Почаево-Успенской Лавры, 1893..

Обгрунтуванню причин створення, історії відкриття й описові перших експонатів Волинського єпархіального давньосховища присвячені роботи В.Боцяновського та В.Храневича Боцяновский В. Волынское церковно-археологическое древлехранилище //Русская Старина. – 1893. - № 10. – С. 213 - 218; Храневич В. Волынское церковно-археологическое древлехранилище //Киевская Старина. – 1893. – № 7. – С. 66 – 73.. Особливо вирізняється дослідження В.Боцяновського, в якому переконливо обгрунтована думка про доцільність і своєчасність відкриття цього закладу як важливого осередку пошуку, вивчення та збереження волинських пам’яток старовини, насамперед археографічних.

Предметом розгляду науковців стали також описи низки старожитностей краю, підготовані на основі всебічного вивчення збірок Волинського єпархіального давньосховища і вміщених у випусках праць Волинського церковно-археологічного товариства. Звертаючи увагу на цінність таких матеріалів для показу самобутності культури українського народу, автори рецензій одночасно підкреслювали, що своїми збірками, подвижницькою діяльністю його працівників єпархіальне давньосховище заявило про себе як про вагому установу по зосередженню та вивченню не лише церковних, а й світських реліквій Беляшевский Н. Волынский историко-археологический сборник. – Вып.1. Издание распорядительного комитета Волынского Церковно-Археологического Общества.- Почаев- Житомир, 1896 г. [Рецензия] //Киевская Старина. – 1896. - № 11. – С. 52 – 61..

На початку ХХ ст. дедалі більшу зацікавленість у дослідників став викликати Городоцький музей. Узагальнюючий матеріал про нього з’явився, зокрема, у часописі “Живая старина”, брошурі А.Шафранського Абрамов И.С. Городоцкий музей Волынской губернии барона Ф.Р.Штейнгель // Живая Старина. – 1906. – Вып.IV. – С. 249 – 254; Шафранский А.И.Экскурсия в с.Городок, Волынской губернии. Музей барона Ф.Р.Штейнгель (из уроков отчизноведения). – Кременец: Типография Б.А.Горинштейна, 1907.. Тут, окрім опису музею, увага звернена на показ наукової діяльності цього закладу, його значення у справі ознайомлення місцевого населення з минулим Волині. Щоправда, на суто музеєзнавчих методах роботи закладу автори згаданих матеріалів спеціально не зупиняються.

У цей період поза увагою науковців не залишалися й інші музейні установи тодішньої Волинської губернії – давньосховище Володимир-Волинського православного братства, Волинське єпархіальне давньосховище, музей Товариства дослідників Волині. Серед наявних матеріалів вирізняється праця професора Київського університету В.Перетця, де в загальному контексті опису збірок музейних закладів Житомира наголошується на необхідності пожвавлення історико-краєзнавчої діяльності останніх Перетц В.Н. Отчёт об экскурсии семинария русской филологии в Житомир 21-26 октября 1910 года. – К.: Типография Императорского Университета Св.Владимира, 1911..

Проведений бібліографічний пошук дає змогу констатувати, що період після початку Першої світової війни і до кінця 1980-х років характеризується значним послабленням інтересу науковців до даної теми. Деякою мірою винятком можна вважати 1920-ті роки, які відзначалися своєрідним злетом краєзнавчих досліджень. У цей час з’явилася низка публікацій, де поруч з характеристикою умов розвитку вітчизняного музейництва другої половини ХІХ – початку ХХ ст. частково розглядалися питання зародження та становлення музейної справи на Волині, діяльності її подвижників з когорти відомих українських учених Винницький А. Микола Теодотович Біляшівський: його життя та музейна робота. – К.: Всеукраїнський історичний музей ім. Т.Шевченка, 1926; Збірник Волинського Науково-Дослідного Музею. – Т.1. – Житомир; Науково-Дослідний музей, 1928; ін..

Музейні заклади Волині другої половини ХІХ – початку ХХ ст. не стали предметом вивчення і у черговий період пожвавлення вітчизняних історико-краєзнавчих досліджень (кінець 1950-х – початок 1970-х років), пов’язаного в першу чергу з написанням і виданням 26-томної історії міст і сіл Української РСР. У цей час і пізніше про них лише побіжно згадано в монографіях, присвячених зародженню, становленню й розвитку музейної справи в Україні Бондар М.М., Мезенцева Г.Г., Славін Л.М. Нариси музейної справи. – К.: Вид-во Київського ун-ту, 1959; Мезенцева Г.Г. Музеи Украины. – К.: Изд-во Киевского ун-та, 1959., узагальнюючих працях з історії України та Волині Історія міст і сіл Української РСР: У 26 т. – Житомирська область. – К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1973; Історія міст і сіл Української РСР: У 26 т. – Ровенська область. – К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1973; Історія Волині. З найдавніших часів до наших днів. – Львів: Вища школа, 1988, ін., деяких дослідженнях з проблем культурних зв’язків між окремими регіонами нашої держави у минулому Бурдуланюк В.М. Роль Волині в культурних зв’язках Галичини з Наддніпрянщиною в кінці ХІХ – на початку ХХ століть // Тези доповідей та повідомлень ІІІ Волинської історико-краєзнавчої конференції.- Луцьк, 1989. – С. 130 – 133.. І повністю відсутні такі матеріали у тодішніх публікаціях про життєвий шлях та наукову діяльність відомих вітчизняних вчених, безпосередньо причетних до зародження та становлення перших музейних закладів Волині. Бахмат К.П. До століття з дня народження М.Ф.Біляшівського // Археологія. – Вип.22. – 1967. – С. 241 - 245; ін..

Упродовж 1950-1980-х років окремі сторінки діяльності перших волинських музеїв висвітлювалися у працях вчених української діаспори Чикаленко Л. Подорож з професором Хведором Вовком по Волині // Літопис Волині. – 1955 - № 2. – С. 34 - 51; Бойко М. До пам’ятної дати заснування Товариства дослідників Волині // Літопис Волині. – 1966. – Ч. 8. – С. 35 - 43; ін..

Намагання по-новому, у руслі національного відродження розкрити низку питань щодо участі волинського музейництва в історико-краєзнавчому вивченні регіону у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., простежується у роботах вітчизняних науковців останнього десятиріччя. Провідне місце тут належить дослідженням Л.Баженова. Підсумком тривалого вивчення історії виникнення, розвитку та діяльності краєзнавчих установ, товариств і осередків Правобережної України ХІХ – початку ХХ ст., зокрема Волині, творчої спадщини науковців та аматорів, які були причетні до цього процесу, стали грунтовна монографія Баженов Л.В. Історичне краєзнавство Правобережної України ХІХ – на початку ХХ ст.: Становлення. Історіографія. Бібліографія. -–Хмельницький: Доля, 1993. та статті автора у наукових збірниках і матеріалах конференцій різних рівнів Баженов Л.В., Баженова С.Е. Церковні літописи та описи Волині кінця ХІХ – початку ХХ ст. – важливе джерело для вивчення історії й народознавства краю //Велика Волинь: Минуле й сучасне. Матеріали міжнародної наукової краєзнавчої конференції. – Хмельницький-Ізяслав-Шепетівка: Б.в., 1994. – С. 83 - 87, ін..

Певний внесок у розкриття проблеми зробили узагальнюючі історико-краєзнавчі праці, підготовані у 1990-х роках М.Кострицею та А.Хведасем Костриця М. Волинське краєзнавство: історія, здобутки, проблеми // Велика Волинь: Науково-популярний збірник волинознавства / Гол. ред. М.Ю.Костриця. – Житомир: Обласна організація СЖУ, 1993. – С. 5 - 9; Хведась А. Унікальні пам’ятки Волині: Домузейне колекціонування і формування музейних осередків у ХІХ – першій чверті ХХ ст. // Нова педагогічна думка. – 1997. – № 2. – С. 58 – 62, ін..

Серед сучасних наукових робіт, присвячених окремим музеям Волині досліджуваного періоду, переважають ті, де йдеться про історію створення та діяльності Городоцького музею, а також про вітчизняних науковців, яким була не байдужа його доля. З поміж таких праць вирізняється грунтовне дослідження Г.Непомнящого, де викладені цікаві й аргументовані міркування науковця про авторство ідеї щодо створення цього закладу і його структури Непомнящий Г. Городоцький музей барона Ф.Р.Штейнгеля // Велика Волинь. Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. – Т. 15. – Житомир: Журфонд, 1994. – С. 168 – 173.. Детальніше висвітлюються й історія музейних закладів Волині другої половини ХІХ – початку ХХ ст., що працювали при місцевих православних церковних братствах. Тут слід виділити статті С.Гаврилюк, у яких, зокрема, йдеться про зв’язки між братськими музеями та київськими науковими і громадськими товариствами Гаврилюк С. Діяльність православних церковних братств Волині у ХІХ столітті // Науковий вісник ВДУ. Історія. – Вип. 2. – Луцьк: ВДУ імені Лесі Українки, 1997. – С. 40 - 42; ін..

При характеристиці набутків сучасної вітчизняної історіографії не можна обійти праці, де історико-краєзнавча традиція того часу подається у нерозривному зв’язку з іншими культурними, зокрема мистецькими процесами. У цьому відношенніі цікаві матеріали, зауваження та висновки містять роботи В Пуцка, В.Луця та інших дослідників, присвячені насамперед волинському іконопису Пуцко В. Волинське єпархіальне давньосховище // Образотворче мистецтво.- 1995.-№ 2. – С. 55 – 58; Луць В. Матеріали до історії музейних збірок волинського іконопису // Волинська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрації: Матеріали V наукової конференції, 27 – 28 серпня 1998 р.:Науковий збірник.- Луцьк: Настир’я, 1998. – С. 22 – 32, ін..

Певні фактологічні відомості з проблематики містять матеріали та тези доповідей і виступів низки міжнародних, республіканських та регіональних історико-краєзнавчих конференцій, “круглих столів” і симпозіумів, що систематично проводяться в Україні.

Отже, підсумовуючи наукові здобутки у вивченні історико-краєзнавчої діяльності волинських музеїв другої половини ХІХ – початку ХХ ст., можна зробити висновок, що і до сьогодні в українській історіографії поки що відсутні спеціальні узагальнюючі праці, де була б цілісно і всесторонньо розглянута дана проблема.

Дослідження історико-краєзнавчої роботи музейних закладів Волині вказаного періоду вимагало залучення цілого комплексу джерел, багато з яких використані вперше. Джерельна база теми відзначається обширністю і різноплановістю. Головний масив джерел склали архівні матеріали, що знаходяться у Центральному державному історичному архіві України (м. Київ), Державному архіві м. Києва, Інституті рукопису Національної бібліотеки імені В.Вернадського Національної Академії наук України, державних архівах Волинської, Житомирської, Рівненської областей. Тут міститься велика кількість матеріалів діловодства тодішніх офіційних російських державних установ – канцелярії волинського губернатора, Волинської духовної консисторії, місцевих міських дум, різноманітних регіональних церковних та світських громадських і наукових організацій, чия діяльність була безпосередньо або опосередковано пов’язана з історико-краєзнавчою роботою волинських музеїв – Волинського церковно-археологічного товариства, Товариства дослідників Волині, Київського товариства охорони пам’яток старовини і мистецтва, православних церковних братств у м. Луцьку, Володимирі-Волинському та ін. Ці архівні матеріали містять багатий фактологічний матеріал, який дає можливість детально проаналізувати багатогранну організаційну, науково-дослідницьку, масово-освітню роботу волинських музеїв та визначити їх внесок в історико-краєзнавчі дослідження Волині, висвітлення її історії.

Для написання дисертації було залучено широке коло архівних документів особового походження. Це - епістолярні матеріали, особисті записки, приватні документи як видатних вітчизняних науковців і громадських діячів, так і маловідомих у науковому світі волинських краєзнавців і ентузіастів музейної справи. Серед вказаних документів найчисленнішими є матеріали листування. Основний їх масив зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки імені В.Вернадського Національної Академії наук України і вводиться у науковий обіг вперше. Тут знаходяться листи таких відомих учасників музейного будівництва в Україні і на Волині, як М.Біляшівського, О.Левицького, Ф.Штейнгеля, а також місцевих аматорів музейної справи, імена яких донині залишаються незаслужено забутими – О.Дверницького, О.Фотинського, Є.Корніловича, Я.Яроцького, ін. Ці листи дають змогу внести чимало нових штрихів у висвітлення проблем діяльності волинських музеїв, показати їх місце і роль в історико-краєзнавчому вивченні Волині, проаналізувати погляди науковців на вирішення низки питань, які виникали в процесі заснування та розгортання роботи музейних закладів, розвитку музейної справи на Волині загалом.

Важливим видом інформаційного матеріалу для розкриття теми стали друковані джерела. До них належать нормативні документи, які містять розпорядження і роз’яснення вищих та місцевих законодавчих і виконавчих органів влади, а також науково-громадських товариств Російської імперії, що стосувалися питань музейного будівництва і збереження пам’яток старовини. До цієї групи джерел входять й видання методично-довідкового характеру – таблиці, плани, програми збору старожитностей та ін.

До наступної групи джерел належать видання православних братств, інших церковних товариств, світських науково-громадських організацій, що мали у своїй структурі давньосховища та музеї. Це, насамперед, статути, в яких окремі параграфи визначають мету і напрями історико-краєзнавчого вивчення Волині, висувають конкретні пошукові завдання. Сюди входять і звіти православних церковних братств і науково-громадських товариств про свою діяльність. Цінним джерелом є два випуски збірників праць Волинського церковно-археологічного товариства, видання самих музейних закладів – описи окремих предметів і навіть цілих колекційних збірок, які надходили до цих установ, їх звіти про свою діяльність, путівники по експозиції тощо.

Чергову вагому групу джерел складають праці безпосередніх учасників музейного будівництва на Волині, якими по праву вважаються М.Біляшівський, О.Левицький, Ф.Штейнгель, О.Дверницький, О.Фотинський, М.Тучемський, Я.Яроцький та ін. У їх дослідженнях постійно проводиться думка, що виявлення, опрацювання і збереження пам’яток минулого за допомогою музейних закладів відіграє важливу виховну й освітню роль, підкреслюється значення вивчення місцевих реліквій для ширшого й грунтовнішого дослідження минулого.

Важливим джерелом для розкриття теми стала загальноросійська, регіональна та місцева періодична преса другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Офіційні матеріали, документи з музейної справи, дослідження науковців про окремі аспекти волинського музейництва та історичного минулого краю, розкритого на підставі музейних експонатів, систематично з’являлися на сторінках часописів “Исторический вестник”, “Живая старина”, “Русская старина”, “Киевская старина”, “Археологическая летопись Южной России”, “Волынские епархиальные ведомости”, а також у газетах “Волынь”, “Жизнь Волыни” та ін. Певну інформацію почерпнуто із такого виду джерел, як довідкові видання.

Віднайдені і опрацьованя джерела дозволили загалом грунтовно і в досить широкому обсязі розглянути і детально проаналізувати різносторонню пошукову, науково-дослідницьку, пам’яткоохоронну роботу музейних закладів Волині та визначити їх внесок в історико-краєзнавче вивчення краю, популяризацію його реліквій та історичного минулого.

У другому розділі “Музеї Волинської губернії як осередки пошуку та збереження історичних пам’яток” розглянуто основні шляхи виявлення старожитностей та форми роботи музеїв щодо опрацювання пам’яток і складання експозиційних розділів. На конкретних документальних матеріалах змальовується вагомий внесок музейних працівників у справу збереження місцевих реліквій.

Першочерговим напрямом діяльності волинських музеїв в історико-краєзнавчих дослідженнях регіону став пошук пам’яток старовини. Це була неодмінна умова накопичення необхідного для кожного музею матеріалу. Характеризуючи пошукову роботу музейних закладів другої половини ХІХ – початку ХХ ст., слід врахувати, що у той час музейна справа в Україні, як і в Російській імперії загалом, переживала період становлення і тому тут ще не було розроблено відповідної системи шляхів збору експонатів. Це стосується й музейних закладів Волині. Перші експонати чи колекції практично більшості з них з’явилися завдяки конфесійній, аматорській чи адміністративно-губернській ініціативі. Вона здебільшого спиралася на вагомі результати попередньої дослідницької історико-краєзнавчої роботи самих ініціаторів заснування чи засновників цих закладів.

Віднайдений і проаналізований матеріал дозволяє зробити висновок, що для виявлення історичних старожитностей Волині і вивчення історії краю музейні працівники використовували різноманітні шляхи. Їх можна умовно поділити на пасивні і активні. До перших належать пожертвування у музеї конкретних пам’яток, а також випадкові знахідки старожитностей самими музейними працівниками. Традиція жертвування пам’яток старовини чи навіть цілих колекцій існувала не тільки в час організації музейних закладів, а й протягом усього періоду їх діяльності. Щоправда, такі заклади, як давньосховища Володимир-Волинського Свято-Володимирського православного церковного братства та Волинської єпархії, Городоцький музей, музеї при Товаристві дослідників Волині і Братстві імені князів Острозьких не покладалися лише на пожертвування. Тим не менше вони продовжували використовували цей шлях (наприклад, за допомогою звернень через періодичну пресу, розсилання щорічних звітів тощо), щоб привернути до себе увагу громадськості і отримати нові експонати. У той же час документи свідчать, що такі музейні осередки, як давньосховище Луцького Хрестовоздвиженського православного церковного братства, музей при Ровенському сільськогосподарському товаристві використовували лише пожертвування і практично не здійснювали власних спроб поповнити свої колекції. Це в кінцевому результаті привело до припинення дослідницької роботи навколо цих музеїв, втрати зацікавлення їх колекціями як з боку місцевих жителів, так і самих їх засновників.

Інші шляхи, що використовувалися музеями Волині для поповнення власної експозиції, дають уявлення про їх працю як справді творчих краєзнавчих осередків. Цими шляхами були археологічні розкопки, оприлюднення серед місцевого населення інформації про функціонування того чи іншого музейного закладу і прохання передавати йому на збереження випадково виявлені чи наявні в особистих колекціях історичні реліквії, індивідуальні відрядження працівників. Значний масив експонатів для музейних зібрань вдалося відшукати під час збирання літописів та описів церков, парафій і населених пунктів Волинської єпархії, що здійснювалося за наперед розробленою програмою-анкетою. Однак найефективнішим засобом пошуку волинських старожитностей виявилися організація та проведення спеціальних історико-краєзнавчих експедицій, які у досліджуваний період називалися екскурсіями. Серед музейних закладів краю особливою дієвістю відзначалися екскурсії (експедиції), організовані Волинським єпархіальним давньосховищем, Городоцьким музеєм та музеєм при Товаристві дослідників Волині. У подальшій діяльності зібраний під час таких екскурсій (експедицій) матеріал ставав базою для нових різносторонніх пошуків, створював документальне підгрунтя для підготовки різноманітних праць з історії Волині.

Важливим напрямом історико-краєзнавчої діяльності волинських музеїв виявилася робота щодо опрацювання знахідок та відповідного представлення їх в експозиціях. У цій галузі волинськими музеєзнавцями було налагоджено відносно впорядковану систему обліку і менш кваліфіковану – опису виявлених старожитностей. Джерела свідчать, що практично у всіх волинських музеях експонати записувалися по мірі надходження в інвентарні книги або журнали обліку. Такі книги мали давньосховище Володимир-Волинського братства, Городоцький музей, музей при Товаристві дослідників Волині. Члени Братства імені князів Острозьких вели спеціальний журнал – “Книгу Острожских древностей”. Місцеві аматори музейної справи прекрасно розуміли і цінність описів як важливого засобу збереження для майбутніх поколінь найдетальніших даних про пам’ятки в разі їх втрати. Однак через об’єктивні і суб’єктивні обставини нерідко описувалися не всі виявлені старожитності, а лише найцікавіші з них. Робота щодо опису музейних збірок велася не систематично і значно залежала від зацікавленості, сумлінності, наукової кваліфікації співробітників, а також можливості залучати до цієї справи фахівців із споріднених галузей наук. Підсумком того, що було зроблено музеями та їх працівниками у справі обліку та опису старожитностей, які надійшли до цих установ, стали описи колекцій та звіти про діяльність, опубліковані музейними закладами чи товариствами, при яких функціонували музеї. Облік і опис старожитностей, які надходили у волинські музеї, стали невід’ємною частиною справи щодо їх збереження. А найголовнішим було те, що відбувалося оприлюднення відомостей про пам’ятки старовини, які саме так отримували друге життя і тому виявлялися придатними для огляду та наукового вивчення.

Чільне місце в історико-краєзнавчих дослідженнях волинські музеї другої половини ХІХ – початку ХХ ст. відводили експонуванню віднайдених старожитностей. Експозиції включали в себе пам’ятки старовини (як виставлені на огляд, так і ті, що зберігалися в запасниках) та бібліотеку. Однак у цей час ще не існувало справді наукового визначення терміну “експозиція” і чітких науково обгрунтованих та методологічно правильно визначених принципів її побудови. Тому частина волинських музеїв, насамперед давньосховища, експонували весь зібраний матеріал за типами наявних пам’яток: церковне начиння, рукописи, стародруки, монети, тощо. Набагато професійнішим виявився підхід світських музеїв до побудови експозицій. Вони спромоглися наблизити показ власних колекцій до загальноприйнятої у тодішній історичній науці класифікації. Особливо варто відзначити тут діяльність Городоцького музею. Саме в ньому вперше на Волині застосовано дійсно музейну форму експонування старожитностей – не за типами, а за проблемно-хронологічним принципом, яка практикується і нині.

Аналізуючи зміст експозицій волинських музеїв стосовно висвітлення різних періодів історії та окремих сторін життя краю у минулому, можна зробити висновок, що їх показ не відзначався рівномірністю. Найповніше висвітлювався період XV-XVIII ст. та суспільно-політична і культурна сфери життя Волині. У релігійно-церковній галузі перевага надавалася показу пам’яток православ’я. Експозиції усіх без винятку музеїв регіону повинні були підпорядковуватися ідеї його одвічної приналежності до Російської імперії. Однак тут містилося чимало експонатів, які випадали з цього ряду і давали можливість при уважному їх розгляді і вивченні бачити самобутність історичного минулого Волині, її окремішність щодо російської історії.

У третьому розділі “Внесок музейних закладів у висвітлення історії краю” проведено аналіз екскурсійної та видавничої роботи, спрямованої на висвітлення минулого і пам’яток Волині, розкрито питання про представлення волинськими музеями експонатів для наукових досліджень та на різноманітні загальноросійські виставки.

Значну увагу музейні заклади Волині другої половини ХІХ – початку ХХ ст. в історико-краєзнавчих дослідженнях звертали на піднесення питомої ваги такого наукового напряму роботи, як висвітлення історії краю. Цьому слугувала власна екскурсійна діяльність музеїв та публікація волинознавчих досліджень їх працівників, представлення збірок чи окремих пам’яток старовини для вивчення дослідниками з багатьох регіонів Російської імперії, надання експонатів у розпорядження організаторів різноманітних виставок.

Значне місце у діяльності волинських музеїв щодо ширшого ознайомлення громадськості з історією краю і водночас зі своєю роботою займали екскурсії. Слід зазначити, що цій сфері функціонування музеїв були властиві певні упущення, які виявилися насамперед в епізодичності такої роботи та її слабкому, особливо на початках становлення музейної справи, змісті. Це зумовлювалося нестачею досвіду, відповідної кваліфікації, односторонністю або відсутністю чітко продуманої системи побудови експозицій, низьким рівнем освіченості населення та ін. Якщо брати до уваги церковні давньосховища, то проведення тут екскурсій пов’язувалося з відзначенням ювілейних подій з церковного життя, приїздом на Волинь високопоставлених державних чи громадських діячів тощо. Наприклад, на активізацію екскурсійної діяльності у давньосховищах православних церковних братств Володимира-Волинського і Луцька вплинули приїзд у серпні 1890 року російського імператора Олександра ІІІ та підготовка і святкування у травні 1892 року 900-річчя утворення Волинської єпархії. З усіх світських музейних закладів найширше екскурсійну діяльність проводили Городоцький музей, музей при Товаристві дослідників Волині та Волинський центральний музей. Документи свідчать, що ці заклади відвідували не тільки науковці та громадські діячі, а й представники інших верств тодішнього суспільства – вчителі та учні шкіл, священослужителі, селяни. Екскурсійна робота по основній експозиції доповнювалася проведенням екскурсій по виставках, які організовувалися самими музеями, та читанням лекцій.

Висвітленню історії Волині слугувала й публікація волинознавчих розвідок, авторами яких виступали учасники музейного будівництва краю О.Дверницький, О.Фотинський, Ф.Штейнгель, М.Трипольський, Я.Яроцький та ін. Ці праці базувалися на широкому використанні зібраних і впорядкованих ними ж музейних збірок. Окрім розкриття низки питань з історії України у роботах описується процес появи волинських музеїв та початки розгортання їх діяльності, підкреслюється значення вивчення волинських старожитностей, які дають змогу набагато ширше й грунтовніше змалювати картини минулого. Найбільший за обсягом і найгрунтовніший за змістом масив волинознавчих досліджень був підготовлений подвижниками музейного будівництва краю на базі старожитностей Волинського єпархіального давньосховища. Практично усі ці праці знайшли місце на сторінках двох випусків “Волынского историко-археологического сборника”- виданні Волинського церковно-археологічного товариства, при якому функціонувало давньосховище. З світських музейних закладів Волині грунтовними волинознавчими студіями відзначалися музей при Товаристві дослідників Волині та його спадкоємець - Волинський центральний музей. На сторінках “Трудов Общества Исследователей Волыни” з’являлися публікації, основу яких складали доповіді та повідомлення, виголошені краєзнавцями на засіданнях історичної секції Товариства.

Якщо екскурсійною роботою у більшості охоплювалося місцеве населення, то публікації історико-краєзнавчих досліджень на основі залучення музейних збірок давали змогу волинським музеям набагато ширше заявити про себе далеко за межами так званого Південно-Західного краю Росії. Цим вони сприяли пробудженню зацікавленості історією і пам’ятками Волині, зростанню потягу до вивчення її минувшини, активізації історико-краєзнавчих досліджень загалом.

Важливим напрямом історико-краєзнавчої роботи музейних закладів Волині у справі висвітлення історії краю було представлення зібраних і збережених ними старожитностей до послуг учених з інших регіонів Російської імперії. Джерела свідчать про неослабний інтерес до вивчення експонатів волинських музеїв з боку науковців Київського університету В.Антоновича, І.Каманіна, М.Істоміна, секретаря-діловода Київської археографічної комісії О.Левицького, члена Смоленського церковно-археологічного товариства Г.Бугославського та інших дослідників. Матеріали волинських музеїв відкривали їм простір для підготовки грунтовних наукових праць та оглядово-публіцистичних розвідок з минулого Волині і України. Волинські музеї надавали пам’ятки старовини краю і для експонування на різноманітних виставках місцевого та загальноросійського рівня. Ці заходи пов’язувалися, як правило, з відвідинами Волині високопоставленими державними особами, ювілейними датами у житті губерній, наприклад, 900-річчям утворення Волинської єпархії (1892 р.), 100-річчям входження Волині до складу Російської імперії (1895 р.) та ін., з бажанням проінформувати громадськість про наявні у музеях колекції,