Базуючись на узагальненнях психології, автор сформулював положення, за яким сфера досягнень дошкільника, проектування Я назовні, зливаючись із сферою ставлення до себе, зумовлюють появу самолюбності як стимулу саморозвитку й самовдосконалення. Образ-Я грунтується на співвідношенні оцінок авторитетних дорослих, референтних однолітків та об'єктивних показників індивідуальних досягнень. Спілкування з дорослим є для дошкільника джерелом оцінних суджень, взірцем для організації його досвіду, контекстом для порівняння себе з ідеалом. Спілкування з однолітками виконує функції контексту для зіставлення та засобу обміну оцінними впливами.

У розділі особливу увагу приділено генезу самосвідомості, аналізу домагання визнання та самооцінки як показників особистісного становлення в ранньому віці. Виникнення на цьому віковому етапі первинного образу-Я як особистісного новоутворення засвідчує динаміку розвитку дитини (Т.В. Гуськова, М.Г. Єлагіна). Автор дослідив здатність дітей третього року життя рефлексувати ставлення до них дорослих. У ході роботи було використано проективну методику та змодельовано експериментальні ситуації, які ставили вимоги до вміння дитини раннього віку розв'язати моральний конфлікт.

Досліджуваним у складі 135 осіб пропонувалося віддати перевагу орієнтації на самооцінку або оцінку авторитетного дорослого. Експеримент передбачав реалізацію дорослим трьох різних стратегій поведінки - заохочувальної, індиферентної та пригнічувальної, що давало змогу зафіксувати вплив кожної на продуктивність діяльності та характер емоційної поведінки. Заохочувальна була стимулом і засобом гармонізації діяльності, добре орієнтувала й підтримувала дитину, сприяла високій продуктивності й хорошому самопочуттю. Пригнічувальна лишалася для досліджуваних орієнтиром, в окремих випадках - спонукою для мобілізації зусиль, проте здебільшого деструктивно впливала на характер активності й самопочуття дитини. Найбільш психологічно важкою, деструктивною виявилася індиферентна програма поведінки дорослого - вона суперечила звичній практиці, позбавляла дитину дійових та емоційних орієнтирів, відмовляла в емоційній підтримці.

Аналіз емпіричних даних допоміг установити, що діти другого-третього років життя переважно характеризуються змішаною орієнтацією (одночасно на оцінку дорослого і самооцінку). На особливу увагу заслуговує той факт, що п'ята частина досліджуваних раннього віку віддавала перевагу самооцінці порівняно з оцінкою авторитетного дорослого, якщо остання їх дезорієнтувала, суперечила їхньому баченню. За даними автора, паспортний вік не є вирішальною умовою для того, щоб переддошкільники пов'язували успіх своєї діяльності з внутрішніми або зовнішніми опорами. Атрибуція успіху-неуспіху є швидше похідною індивідуального досвіду, ніж віковою детермінантою. Експериментально доведено сензитивність раннього віку для становлення домагання, визнання та елементарної самооцінки як складових самосвідомості, для розвитку первинного внутрішнього погляду на себе, прагнення бути високої думки про власне Я. Схильність дітей раннього віку перебільшувати свої досягнення та применшувати невдачі є своєрідним захисним механізмом особистості і свідчить про появу почуття гордості як психологічного новоутворення.

Викладено основні положення щодо становлення в дошкільному дитинстві статевої свідомості, формування механізмів статевої диференціації та ідентифікації. Об'єктом уваги було 223 дитини віком від 3 до 7 років. Проаналізовано 446 малюків, 1338 відповідей досліджуваних та 1200 відповідей батьків. Зіставлення здобутої інформації показало, що в цілому дошкільники не відчувають труднощів у визначенні своєї статевої належності, оперують близьким до вікової норми переліком ознак, мають адекватні уявлення про статеворольові стандарти.

У визначенні статевої належності дошкільники різних віково-статевих груп орієнтуються здебільшого на зовнішні ознаки - одяг, зачіску, особливості уринації, види діяльності, ігрові атрибути. Проте третина старших дошкільників пов'язують процес дорослішання із зміною антропометричних показників, особливостями будови тіла, наявністю всіх зубів, зміною тембру голосу, появою волосся на різних частинах тіла, народженням дітей. У ході аналізу даних встановлено, що фізіологічні ознаки статевої належності виступають детермінантою статевої ідентифікації лише в старшому дошкільному віці. На етапі дошкільного дитинства особистість оволодіває елементарним уявленням про специфічно чоловічі й жіночі атрибуції й переваги. Атрибуціями маскулінності є сила, зріст, вага, волосяний шар на тілі; жіночності - особливості тілобудови, еластичність шкіри, репродуктивна функція. Переваги сильної статі - розум, практична вмілість, право на самостійний вибір; слабкої - гарне вбрання, прикраси, турбота про родину.

У роботі показано, що основним джерелом інформації про статеву належність, її основні ознаки є батьки, передусім мати. З віком суттєво зростає кількість дошкільників, здатних при визначенні власної статі, покладатися на індивідуальний досвід, самоспостереження, самовідчуття. У старшому дошкільному віці таких хлопчиків стає у 2,5, а дівчаток - у 1,8 разів більше, ніж у молодшому. Дівчата старшого дошкільного віку значно краще за хлопчиків диференціювали статеві ознаки, оперували ширшим колом понять щодо статеворольової поведінки, проявили вищу соціальну обізнаність. У цілому хлопчики краще диференціюють ознаки чоловіків, а дівчатка - жінок, що зумовлюється специфікою вікової орієнтації на представника своєї статі як ідентифікаційну модель.

Опорою при здійсненні статевої диференціації та ідентифікації, формою самоосмислення було для дошкільників власне ім'я як уособлення Я. Звертає на себе увагу факт виділення досліджуваними зазначеного віку обличчя як об'єкта втілення людської натури. Дослідження показало: більш як половина дівчаток і дві третини хлопчиків 5-7 років концентрують увагу на людському обличчі як на характернішій ознаці представника Homo sapiens.

Було також встановлено, що статеворольова ідентичність дається дівчинці перших років життя легше, ніж хлопчикові, що є результатом домінування в його оточенні жінок, жіночих цінностей та пріоритетів. Сучасна родина не дає достатніх можливостей для проявів хлопчиками маскулінності, обмежує їхню самостійність, зловживає погрозами та покараннями. Чоловіча ідентичність здебільшого формується через ототожнення хлопчиком себе з абстрактною статусною позицією, ілюзорним еталоном справжнього чоловіка. Дівчинка дошкільного віку має відповідну статі рольову модель, проте вона формується на стереотипі "жінки праці", що орієнтує її на прояви маскулінності як на чесноти.

Домінування в системі статевого виховання дошкільників соціальних опор над біологічними, дефіцит доступної віку інформації щодо незручних для дорослих, проте природних явищ, пов'язаних з перебігом змін у фізичному-Я, деформованість стереотипів чоловічої та жіночої статеворольової поведінки утруднюють орієнтацію дитини в людському довкіллі, негативно впливає на статеву самосвідомість, уповільнює процес становлення в дошкільному дитинстві адекватного образу фізичного-Я.

Особливу вагу в дослідженні приділено аналізу особливостей усвідомлення дошкільниками життєвого шляху як часо-просторової реальності, відображення у суб'єктивній картині світу єдності образів минулого, теперішнього і майбутнього, формування елементарної життєвої перспективи. На думку провідних фахівців дитинство характеризується єдністю трьох основних конструкцій: ідеальної форми як образу досконалого дорослого, подійності як способу його відображення, посередництва як створення зазначеного способу. В роботі підкреслено, що пов'язуючи минулі, теперішні та майбутні події, дошкільник навчається усвідомлювати соціальні вимоги, співвідносити їх з власними можливостями і певним чином регулювати у часі, в міру вікових меж впливати на своє життя, здійснювати життєві вибори, виробляти елементарне ціннісне ставлення до нього, проявляти первинні форми позиції. Ретроспективні та прогностичні оцінки реальних та ймовірних подій власного життя пов'язуються дошкільником з образом-Я, рівнем домагань, досвідом успіхів і невдач, системою цінностей родини.

З 1200 досліджуваними 4-7 років проведено індивідуальні бесіди, внаслідок чого одержано 10800 відповідей на запитання щодо цінностей життя та його часо-просторових характеристик. Аналіз здобутої інформації показав: 85% хлопчиків і 90% дівчаток пов'язали сенс людського життя з морально-духовними координатами. Пріоритетними виявилися цінності родинного життя та події, пов'язані зі специфічно дитячими уподобаннями та світом природи. Переважна більшість досліджуваних задоволена своїм життям, що є свідченням, з одного боку, домінування в ранньому онтогенезі приємних та яскравих вражень, з другого - обмеженими можливостями виробляти диференційовані судження.

За нашими даними 43% досліджуваних визначилися зі своїми специфічно дитячими життєвими планами, 57 % дошкільників або заперечили їх наявність, або не розуміли зміст самого поняття. Це підтверджує сензитивність етапу дошкільного дитинства для процесу цілеутворення як важливої характеристики особистісного становлення і водночас фіксує відсутність у лексиці більшості дорослих понять, пов'язаних з життєвими перспективами. Аналіз показав, що чверть дошкільників 4-5 років та майже половина 6-7-річних дітей підтвердили свою спроможність впливати на життя, домагатися чогось власними силами, що свідчить про зростання особистісного потенціалу з віком дитини та спроможність свідомості фіксувати цей факт.

Автор умовно поділив відповіді дошкільників на три основні категорії: філософського, морально-духовного та матеріально-прагматичного спрямування. Філософські міркування дошкільників про сенс життя ("продовжити рід", "віджити своє життя", "щоб на Землі не було порожньо", "щоб на планеті були різні люди", "щоб існувала природа" тощо) становлять п'яту частину в середньому й третину - в старшому дошкільному віці. Вони засвідчують факт недооцінки психологічною наукою та педагогічною практикою потенціалу раннього онтогенезу, ролі акселерації та розширення інформаційного поля в особистісному становленні сучасного дошкільника, значення в цьому процесі такого новоутворення даного періоду життя, як перший схематичний обрис світогляду, дитячий образ світу.

З метою з'ясувати уявлень дошкільників про етапи життя людини та життєві перспективи було проведено індивідуальні бесіди з 1100 досліджуваними 4-7 років. Аналіз 11000 відповідей на запитання показав спроможність дітей вказаного віку оперувати категоріями світоглядного характеру (народження, життя, смерть, Бог), виділяти основні атрибуції дитинства, дорослості та старості як різних етапів життя, диференціювати людину-носія кожного з них за ознаками зовнішності, руховою активністю, провідною діяльністю, колом інтересів, режимом буття, станом здоров'я, функціями та соціальними ролями.

Досягнення у провідних для кожного етапу життя видах діяльності є для дошкільників пріоритетною цінністю, що засвідчує характерну для нашого менталітету орієнтацію на працю як найвищу моральну чесноту. Однією з важливих цінностей життя виступає для дошкільника освоєння простору фізичного, психічного та соціального Я. Свідомість дошкільника пов'язує раннє дитинство і старість переважно з фізичною стороною життя, а юність - з його соціально-психологічним наповненням.

З дорослістю як з періодом здійснення бажань, прагнень, планів, дошкільник пов'язує багато приємних сподівань: здобуття освіти, професійне самовизначення, створення сім'ї, народження дітей, забезпечення матеріального достатку, одержання задоволення від життя. Привертає увагу тривожна симптоматика: зі своїм ймовірним майбутнім значна кількість дошкільників пов'язує і певні негативні очікування - можливе звільнення з роботи і невиплату заробітної плати; необхідність працювати з ранку до пізнього вечора й брати участь у воєнних діях; острах перед землетрусами, повенями, аваріями, збройними нападами, пияцтвом. Це пояснюється комплексом об'єктивних та суб'єктивних чинників: посиленням суперечливих тенденцій життя людини кінця ХХ століття в природному та суспільному довкіллі; домінуванням у дошкільному дитинстві образних форм світосприйняття; надмірною натуралізацією засобами інформації природних і соціальних катаклізмів.

Аналіз здобутих даних показав, що уявлення дошкільників, передусім старших, у цілому адекватно відбивають реалії життя їхніх родин, відображаються у змісті та динаміці їхньої прогностичної моделі дорослості. Переважна більшість досліджуваних 6-7 років спроможна розмірковувати з приводу ймовірної тривалості власного життя, використовувати з цією метою як кількісні показники, так і вербальні судження. Опорами для останніх є реальні події життя рідних і близьких, атрибуції прикінцевого етапу життя людини - старість, золоте весілля, хвороби, смерть. Заслуговує на увагу факт усвідомлення дошкільниками обмеженості людського життя, який підтверджує сензитивність раннього онтогенезу для формування елементарних форм дитячого світогляду.

У роботі показано, що ретроспективні й прогностичні самооцінки дошкільників оптимістичніші за оцінки ними Я-теперішнього. Це пояснюється тим, що перші апелюють до образів пам'яті, другі - уяви, а треті пред'являють вимоги до їхнього вміння диференціювати свої успіхи і невдачі, до здатності приймати рішення тут і тепер, покладати на себе відповідальність. Перелік вад, визначених досліджуваними, виявився довшим за перелік ними свої чеснот, що дає підстави говорити про домінування в дорослому оточенні дітей негативних оцінок над позитивними. Оскільки позитивний образ-Я є ядром особистісного становлення, а саме в ранньому онтогенезі закладається його фундамент, така інформація видається тривожною.

Зафіксовано інтерес дошкільників до власного життя як цілісності; зародження в них уміння робити події свого життя предметом аналізу, переживання, елементарного осмислення; виникнення здатності свідомості їх впорядковувати. Про особистісне становлення дітей зазначеного віку свідчить поява елементарної особистісної програми, до складу якої входять ситуативні життєві плани, цілі діяльностей, мрії, прогностичні оцінки майбутніх результатів власної активності.

У дослідженні розроблено та обгрунтовано модель становлення дошкільника як суб'єкта самосвідомості, важливе місце в якій відведено статевій ідентифікації та диференціації, домаганню визнання, самоповазі, атрибуції успіху-неуспіху як своєрідному "пеленгу" динаміки особистісного розвитку, життєвій перспективі як спрямованості на досягнення значущих цілей, вмінню орієнтуватися у власних чеснотах і вадах, навичкам самопізнання, самоставлення та саморегуляції. Цей комплекс акумульовано такою базовою якістю особистості, як самолюбність.

П'ятий розділ "Психолого-педагогічні засади особистісно орієнтованого виховання дошкільників" присвячено аналізові виховної системи, спрямованої на оптимізацію особистісного буття дошкільників. Особистісний інтеграл як сукупна модель життєвої позиції "Я-у-Світі" виступив на етапі формування антиципаційною схемою, системним контекстом. Особистісно орієнтованим вихованням визнавався пріоритет механізмів самосвідомості щодо механізмів зовнішнього підкріплення (заохочення та покарання).

Сформувати у дошкільників ціннісне ставлення до себе як діяча предметно-практичної діяльності, партнера спілкування, суб'єкта самопізнання означало не лише сприяти становленню в них одиничних, ситуативних образів себе, а й утворити позитивний узагальнений образ-Я, дати елементарний досвід самовизначення (І.Д. Бех, О.Ф. Рибалко, Д.І. Фельдштейн). Оскільки базовими особистісними цінностями в дослідженні визначено працелюбність, людинолюбність та самолюбність, предметом вирізнення (концентрації уваги), усвідомлення (аналізу активності, вербалізації оцінок) та утвердження (втілення задумів у вчинках) стали такі аспекти образу-Я, як "Я-працелюбний", "Я-людинолюбний" та "Я-самолюбний". Через них розкривалися зв'язки досліджуваних зі світом предметів, людей, власного Я.

Експериментальна робота мала на меті розвиток продуктивної та моральної активності дошкільника. Це не означало лише повідомлення йому належних знань або вправляння волі. Увагу було приділено передусім розвитку в дитини широкої гами соціальних почуттів, загальному піднесенню її емоційного життя, формуванню в неї сприйнятливості як властивості (О.В. Запорожець, В.В. Зеньковський, В.К. Котирло).

Однією з неодмінних умов виникнення в дошкільника суб'єктивної значущості моральних норм виступала їх доцільність. Остання потребувала аналізу життєвих фактів, добору належних доказів, обгрунтування своїх дій та вчинків. Аргументація етичної норми з метою надання їй особистісного смислу передбачала можливість вибору дитиною варіанту своєї поведінки, прийняття нею самостійного рішення внаслідок розгортання внутрішнього діалогу. Дошкільнику приписувалася роль суб'єкта життєдіяльності, здатного власними силами розв'язувати нескладні соціально-моральні задачі, ставити вимоги до самого себе (Р.Б. Стьоркіна, Є. В.Суботський, С.Г. Якобсон).

Формування у дошкільників особистісних цінностей охоплювало: вирізнення з допомогою дорослого певної сторони дійсності; поєднання її з позитивним переживанням, почуттям задоволення; включення в цей зв'язок образу-Я з метою продукування особистісного смислу вирізненого фрагменту життя; докладання нею вольових зусиль заради об'єктивації морального вчинку. Використано "емоційну корекцію" (О.В. Запорожець, Я.З. Неверович), створення у дітей 6-7 років своєрідних афективно-гностичних комплексів, емоційного передчуття й передбачення ймовірних наслідків своїх вчинків, завдяки яким здійснювалася мотиваційно-смислова регуляція поведінки.

Орієнтуючись на моральний вчинок як показник сформованості у старших дошкільників життєвої позиції "Я-у-Світі", автор вважав, що індивідуально-психологічними утвореннями, які лежать в основі моральної регуляції, виступають: образ-Я, тотожний позитивному етичному еталону; дія співвіднесення своїх вчинків з позитивним та негативним етичними еталонами; усвідомлення суперечностей між образом-Я в цілому та своїм конкретним вчинком.

Критеріями визначення міри сформованості у досліджуваних часткових позицій "Я-в-предметному світі", "Я-серед людей" та "Я-сам" як складників особистісного інтеграла "Я-у-Світі" виступили: характер домінантної поведінки, рівень освоєння діяльності, спрямованість та продуктивність останньої, емоційна забарвленість активності, міра її усвідомлення дитиною. Шляхом співвіднесення відповідних характеристик ціннісного ставлення дошкільників до предметного світу, людей та самих себе було виділено чотири основні типи позиції "Я-у-Світі" як форми світоставлення й самовизначення: творча (22%), конфліктна (36%), споглядальна (18%) та конформна (24%). Розподіл засвідчує досить низький у традиційних умовах виховання рівень розвитку у старших дошкільників створювально-конструктивної, гармонійної, творчої активності.

Формуючий експеримент мав на меті збагачення як об'єктивних (функціональних), так і суб'єктивних (особистісних) результатів життєдіяльності дошкільників, оптимізацію їхнього особистісного буття. Найголовнішими засадами розгортання системи особистісно орієнтованого виховання стали: а) звернення до цінностей, наявних в "арсеналі" дошкільника і значущих для нього; б) перетворення життєвих ситуацій з метою об'єктивації зв'язку між причиною та наслідком; г) оволодіння дітьми прийомом емоційної корекції; д) зміна звичної для дітей позиції споживачів готових моральних норм на їх творців і користувачів; є) актуалізація соціальної мотивації індивідуального буття; ж) вербалізація переживань, їх обговорення з іншими.

У ході виховної роботи використано комплекс методів, основними з яких були тематичні бесіди, ситуації розв'язання моральної колізії, накопичення досвіду угод та виходу з конфліктів, методи незакінченого оповідання та поступового наростання складності, "діалог" з предметом праці, ігрові ситуації. Об'єктами виховних та корекційних впливів стали дошкільники, їхні батьки та педагоги. З дорослими проводилися відповідно спрямовані педагогічні ради, збори, індивідуальні бесіди й консультації, для них було розроблено систему домашніх завдань.

У роботі з дошкільниками особлива увага приділялася методиці виховання особистості позитивним вчинком. У зв'язку з цим на предмет свідомості перетворювалися такі аспекти особистісного становлення, як моральні правила і норми; шляхи подолання труднощів у взаєминах; багатство внутрішніх станів і переживань людини; засоби конструктивного використання дитиною своїх емоційних, вольових та інтелектуальних можливостей; процес оцінки власних чеснот і вад; вияви справедливості, самопокладання відповідальності, долання страху перед невідомим; погляд на ситуацію з позиції людини, яка з тобою не погоджується.

Ефективність розробленої автором особистісно орієнтованої системи виховання оцінювалася в ході порівняльного аналізу характеристик суб'єктної активності досліджуваних у предметно-практичній, комунікативній та пізнавальній діяльностях на різних етапах дослідження - констатуючому і контрольному. З цієї метою порівнювалися характер поведінки, рівень освоєння діяльності, її спрямованість, продуктивність та емоційна забарвленість тієї групи досліджуваних, яка брала участь у всіх напрямах та етапах дослідження.

Перший напрям мав на меті виявити результативність виховної роботи з оптимізації предметно-практичної діяльності (моделювалися дві аналогічні попереднім експериментальні ситуації). Другий напрям передбачав визначення динаміки змін у проявах моральної активності досліджуваних (здійснено два контрольних зрізи в ході групування дітей у діадах). Третій напрям роботи спрямовувався на встановлення перебігу самоставлення старших дошкільників (проведено контрольну бесіду).

Усього в ході контрольних зрізів здійснено 1150 сеансів спостережень, які у своїй сукупності дозволяють дійти висновку про ефективність використаних на етапі формування методів і прийомів розвитку в дошкільників 6-7 років ціннісного ставлення до праці (процесу та результатів), партнерів та самих себе. Зведення інформації про часткові позиції досліджуваних у цілісність дає змогу охарактеризувати сукупну модель життєвої позиції як особистісного інтеграла.

Узагальнену інформацію про кількісний розподіл старших дошкільників на типи ціннісних ставлень, проявлених на етапах констатації та контролю, подано у таблиці 1. У ній також вміщено розрахунки достовірності відмінностей двох сукупностей методом К. Пірсона.

Таблиця - критерію (1)

Сфери життєдіяль-ності дошкільників Типи ціннісного ставлення Відносна частота f 'Е % контрольних значень Відносна частота f 'к % вихідних значень Складові за інтервалом (f ' Е - f ' к) f ' к Критерій

Послідовне 42 18 32.00

ПРАЦЯ Суперечливе 14 25 4.84 39.18

Обережне 38 47 1.72

Невпевнене 6 10 1.60

Гармонійне 54 32 15.12

ЛЮДИ Дисгармонійне 24 30 1.20 23.06

Угодовське 12 21 3.86

Відсторонене 10 17 2.88

Гармонійне 40 24 10.67

Я Суперечливе 16 22 1.64 15.47

Обережне 37 41 0.39

Невпевнене 7 13 2.77

Здобуті > 11.3 (99%) та > 7.81 (95%) є доказом того, що оцінка динаміки змін ціннісних ставлень дошкільників статистично достовірна. Встановлено, що найбільшу вагу мають значення, здобуті по тій частині досліджуваних, які характеризуються високими та досить високими показниками критеріїв кожного типу (кількість останніх у середньому дорівнює близько половини складу експериментальної групи в контрольному зрізі).

Оскільки подані вище дані засвідчують тенденції розподілу досліджуваних старшого дошкільного віку за показниками часткових позицій "Я-в-предметному світі", "Я-серед-людей" і "Я-сам", порівняння характеру їх інтеграції в загальну життєву позицію "Я-у-Світі" потребувало додаткового розрахунку достовірності змін, що відбулися внаслідок використання на етапі формуючого експерименту виховних та корекційних впливів. Розрахунок здійснювався за тим самим методом статистичної обробки даних. Узагальнену інформацію подано у таблиці 2.

Таблиця - критерію (2)

Типи позиції "Я-у-Світі" Розрахунок коефіцієнта К. Пірсона ТВОРЧА КОНФЛІКТНА СПОГЛЯДАЛЬНА КОНФОРМНА

f ' Е % 42 26 14 18

f ' к % 22 36 18 24

(f 'Е - f 'к) 18.18 2.78 0.89 1.5

23.35

Як і в попередньому випадку, здобуті > 11.3 (99%) та > 7.81 (95%) показують, що оцінка змін, які відбулися у проявах досліджуваними типів життєвої позиції на контрольному етапі порівняно з констатуючим, статистично достовірна. Вона засвідчує високу ймовірність збереження вказаних тенденцій за умови організації повторного експерименту.

Контрольний зріз установив, що внаслідок використання особистісно орієнтованих технологій майже удвічі зросла кількість досліджуваних, у типах позиції "Я-у-Світі" яких гармонійно поєднуються працелюбність, людинолюбність та самолюбність як базові цінності. Водночас кількісні зміни у проявах інших типів позиції виявилися не такими значними, що об'єктивує стереотипність й консерватизм практики сімейного та суспільного виховання дошкільників. У цілому є підстави говорити про ефективність комплексної системи формування у дітей зазначеного віку системи ціннісного ставлення до світу та самих себе, доцільність її впровадження у практику.

Здобуті дані дали змогу охарактеризувати тенденції особистісного становлення дошкільника, залежність останнього від належності до певної віково-статевої групи та індивідуального досвіду. В розділі обгрунтовано тезу про те, що описані методологія і технології вивчення й виховання дошкільника як особистості базуються на ідеї системності як оптимальній для життя формі існування в єдності минулого, теперішнього і майбутнього. Підкреслено, що дошкільник як суб'єкт життєдіяльності спрямовує свою активність на реалізацію основних потреб - у самоздійсненні (через продукти діяльності), у самоактуалізації (через елементарні форми організації свого буття), у самовираженні (через ціннісні ставлення). На грунті цих узагальнень накреслено перспективи подальшого розгортання дослідження процесу особистісного становлення в ранньому онтогенезі.

Підбиваючи загальні підсумки проведеного дослідження, можна сформулювати такі основні висновки, які свідчать, що поставлені завдання розв'язано:

1. Особистісне становлення дошкільника є цілісним за змістом і характером, перспективно спрямованим процесом змінюваності в ході його розвитку соціальної та індивідуальної зрілості, життєвої компетентності, позиції у світі. Воно фіксує неперервний перехід якості буття дошкільника як особистості з нижчого на вищий рівень. Останній об'єктивується посиленням тенденцій до елементарних форм самовизначення, самоствердження, самоповаги; прирощенням свідомості, зростанням осмисленості життєдіяльності; вивершенням прагнення дитини дошкільного віку реалізувати свою потребу у повноті життєпроявів, розкритті себе для інших та самої себе, розвитку самостійності як контитуючої риси особистості.

2. Комплексною характеристикою дошкільника як суб'єкта життя є життєдіяльність. Вона відображає процес концептуалізації дитиною навколишнього світу та себе в ньому, акумулює різноманітні прояви суб'єктної активності особистості, розкриває діяльнісну та діалогічну сутність дошкільника. Здатність дитини зазначеного віку не лише залежати від умов своєї життєдіяльності, а й певним чином впливати на них, відбивається в її позиції щодо оточення та самої себе.

3. Субстратом руху особистості в процесі розвитку, інтегрованою моделлю розгортання нею свого буття виступає позиція "Я-у-Світі". Вона акумулює життєвий досвід, характеризує ступінь компетентності дошкільника в різних царинах життя, синтезує ціннісні ставлення до предметного та людського світів, власного Я. Життєві ставлення як ключова для пояснення феномена особистісного становлення категорія, об'єктивує значення та особистісні смисли, відображає систему преференцій дошкільника.

4. Позиція "Я-у-Світі" як особистісний інтеграл характеризується тривимірною структурою, до складу якої входять часткові позиції "Я-в-предметному світі", "Я-серед людей" та "Я-сам". Перша засвідчує входження дошкільника у світ відносин з речами і предметами, об'єктивує рівень розвитку дитини як суб'єкта предметно-практичної діяльності, фіксує міру розвитку працелюбності як базової особистісної цінності. Друга відображає процес опанування дошкільником соціальних норм, рівень саморегуляції ним моральної активності, розвиток людинолюбності як базової особистісної характеристики. Третя фіксує процес усвідомлення дошкільником власного Я, здатність цінувати власні чесноти, сформованість самолюбності як базової цінності особистості. Єдність працелюбності, людинолюбності та самолюбності виступає мінімальним комплексом, який гармонізує особистісне становлення дошкільника.

5. Ступінь розвитку кожної часткової позиції, врівноваженість представленості базових особистісних цінностей в інтегралі "Я-у-Світі" визначають тип життєвої позиції - творчої, конфліктної, споглядальної чи конформної, а відповідно - і рівень розвитку особистісного буття дошкільника в цілому. Критеріями розподілу дошкільників на типи позиції "Я-у-Світі" є характер поведінки, рівень освоєння різних видів діяльності, спрямованість активності, продуктивність життєдіяльності в цілому, свідоме ставлення до життя та його емоційне забарвлення. Позиція "Я-у-Світі" не лише вказує на цілісність Я і Світу, в якому воно розгортається, а й на те, що векторною величиною в ній є морально-ціннісна площина життя.

6. Корінним феноменом особистісного становлення є "особистісне буття", яке класифікується як об'єктивована в активних за формою й моральних за змістом життєвиявах дошкільника повнота його життя, реалізація останньої на рівні своєї індивідуально-вікової "вершини". Феномен вказує на важливу роль в особистісному становленні таких аспектів проблеми, як елементарні форми самопідтримки та самопливу дитини на свою життєдіяльність, зв'язок активності як діяльності з активністю як інтенцією. Саме остання засвідчує здатність дошкільника виділяти певні сторони діяльності, усвідомлювати цінність власного Я.

7. Особистісне становлення дошкільника як психологічна реальність об'єктивує факт, що будь-яка практична, комунікативна чи пізнавальна дія виступає одночасно в двох іпостасях: з одного боку, вона є технічною операцією, пов'язана з об'єктивною стороною активності, фіксує функціональні здобутки особистості; з другого - виражає суб'єктивне ставлення суб'єкта, визначає смисл для нього та інших вчинків і дій, є його особистісним надбанням. Удосконалення функціональної (об'єктивної) та особистісної (суб'єктивної) результативності життєдіяльності позитивно впливає на змістовно-динамічні характеристики буття дошкільника.

8. Рефлексивні складники самосвідомості дошкільника (особистісна рефлексія, зміст уявлень про Я, механізми диференціації та ідентифікації) слугують підгрунтям для розвитку адекватної ідентичності, виступають важливим чинником формування індивідуальної системи ціннісних орієнтацій. Важливими умовами гармонійного особистісного становлення дошкільника є розвиток у нього статевої самосвідомості та ціннісних орієнтацій статеворольової позиції. Дошкільний вік є сензитивним для розвитку адекватної статевої ідентичності, вирізнення біологічних та соціокультурних ознак статі, усвідомлення незмінності своєї статевої належності.

9. Важливою структурною одиницею життєвого шляху дошкільника є його інтерес до власного життя як цінності, наявність елементарної в цьому віці життєвої перспективи як динамічного психічного утворення, як образу бажаного майбутнього, досягнення якого висуває вимоги до цілепокладання, вироблення елементарних життєвих планів, сформованості доступних вікові ціннісних орієнтацій. Завдяки здатності впорядковувати події власного життя, адекватно відображати у своїй свідомості його динаміку, виділяти атрибуції дитинства, дорослості й старості як відмінних етапів життя, дошкільник набуває відчуття самототожності, елементарної життєвої перспективи, більш-менш чіткого уявлення про Я в єдності його минулого-теперішнього-майбутнього.

10. Створення психологічних умов розширення, поглиблення та систематизації самоусвідомлення дошкільника в ході розв'язання ним предметно-практичних, комунікативних та пізнавальних задач сприяло розвитку в нього установки на "вектор віддачі", виробленню більш-менш реалістичного й водночас позитивного образу-Я, оволодінню найпростішими формами рефлексії, прагненню виявити морально-духовну активність, схильність до емпатії, звички орієнтуватися на совість як внутрішній чинник поведінки. Підвищення функціональної та особистісної результативності практичної діяльності, спілкування та самопізнання внесло корективи у кількісний розподіл дошкільників на типи позиції "Я-у-Світі": майже удвічі зросла кількість здатних до конструктивної активності дошкільників; поліпшилися, хоча й не так істотно, прояви суб'єктивної активності представників інших трьох типів позиції. В цілому інтенсифікувалося буття всіх дошкільників, зміцніла морально-духовна його площина.

Основний зміст дисертаційного дослідження відображено в таких публікаціях автора:

І. Монографії та навчальні посібники:

1. Кононко Е.Л. Я сам: Монографія. - К.: Рад. школа. - 1983. - 96 с.

2. Кононко Е.Л. В мире раннего детства: Монографія. - К.: Рад. школа. - 1985. - 119 с.

3. Кононко Е.Л. Трудовое вопитание детей в семье: Монографія. - К.: Рад. школа. - 1988. - 128 с.

4. Кононко Е.Л.Чтобы личность состоялась: Монографія. - К.: Рад. школа. - 1991. - 224 с.

5. Kononkova J.L. Ja sбm. - Vytlacila Pravda. - Bratislava. - 1989. - 102 c.

6. Кононко О.Л. Соціально-емоційний розвиток особистості (в дошкільному віці): Навчальний посібник. - К.: Освіта. 1998. - 256 с.

ІІ. Методичні рекомендації та навчально-виховні програми:

7. Кононко Е.Л. Методические рекомендации в помощь учителям начальных классов по воспитанию трудолюбия у младших школьников. - К.: КГИУУ. - 1986. - 40 с.

8. Кононко Е.Л. Условия эффективного использования педагогической оценки в учебно-воспитательном процессе: Методические рекомендации.- К.: КГИУУ. - 1990. - 48 с.

9. Кононко Е.Л. Работа детского сада с семьей: поиски и перспективы: Методические рекомендации. - Сумы: КМИУУ. - 1992. - 60 с.

10. Кононко О.Л. Разом із сім'єю // Програма виховання і навчання дошкільників "Дитина". - К.: Освіта. - 1993. - С. 71-72, 131-132, 199-201, 266-268.

11. Кононко О.Л. Зростає особистість // Програма виховання і навчання дошкільників "Дитина". - К.: Освіта. - 1993. - С. 13-22.

12. Кононко О.Л. У єдності зусиль - запорука успіху. Сім'я і дитячий садок // Методичні рекомендації до програми "Дитина". - К.: Освіта. - 1994. - С. 22-59.

13. Кононко О.Л. Сутність індивідуального підходу до виховання дошкільників // Індивідуальний підхід: суть і шляхи реалізації у вихованні дошкільників: Методичні рекомендації. - К.: Освітянин. - 1996. - С. 6-17.

14. Кононко О.Л. Психологічні відмінності хлопчиків і дівчаток // Індивідуальний підхід: суть і шляхи реалізації у виховання дошкільників. - К.: Освітянин. - 1996. - С. 41-61.

15. Кононко О.Л. Індивідуальні особливості нервової дитини та їх врахування в педагогічній роботі // Індивідуальний підхід: суть і шляхи реалізації у вихованні дошкільників: Методичні рекомендації. - К.: Освітянин. - 1996. - С. 74-86.

16. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні / За науковою редакцією О.Л. Кононко. - Колектив авторів. - К.: Редакція журналу "Дошкільне виховання". - 1999. - 70 с. (Доробок здобувача - 50 %).

ІІІ. Статті:

17. Кононко О.Л. З сім'ї - у дошкільний заклад // Дошкільне виховання. - 1980. - № 8. - С 9-10.

18. Кононко О.Л. Емоції та соціальний розвиток дітей раннього віку // Психологія. - К.: Рад. школа. - 1981.- Вип. 20. - С. 143-150.

19. Кононко Е.Л., Котырло В.К. Самостоятельность дошкольников как проявление волевой регуляции поведения // Новые исследования в психологии. - М.: Педагогіка. - 1982. - № 1 (26). - С. 44-48.

20. Кононко О.Л. Працелюбність прищеплювати змалку // Початкова школа. - 1983. - № 5. - С. 17-22.

21. Кононко О.Л. Про ставлення молодших школярів до продуктів своєї праці та праці однолітків // Психологія. - К.: Рад. школа. - 1984. - Вип. 23. - С. 56-64.

22. Кононко О.Л. Про деякі психологічні умови формування у молодших школярів позитивного ставлення до результатів своєї діяльності // Психологія. - К.: Рад. школа. -1986. - Вип. 26. - С. 77-86.

23. Кононко О.Л. Учити працювати результативно // Початкова школа. - 1986. - № 9. - С. 9-13.

24. Кононко О.Л. В об'єднанні зусиль - запорука успіху // Початкова школа. - 1987. - № 11. - С. 54-59.

25. Кононко О.Л. Як виявляти рівень самостійності дітей // Початкова школа. - 1989. - № 1. - С. 40-44.

26. Кононко О.Л. Самостійність і критерії її визначення // Критерії моральної вихованості молодших школярів. - К.: Рад. школа. - 1989. - С. 46-60.

27. Кононко О.Л. Працюємо на практику // Дошкільне виховання. - 1992. - № 2-3. - С 16-17.

28. Кононко О.Л. Психологічний комфорт як умова морального становлення особистості // Дошкільне виховання. - 1996. - № 5. - С 4-5.

29. Кононко О.Л. Розвиток статевої свідомості хлопчиків і дівчаток у дошкільний період // Вихователю про психологію та педагогіку сексуального розвитку дитини: Науково-методичний збірник. - К.: ІЗМН. - 1996. - С. 91-119.

30. Кононко О.Л. Душевність, людяність, доброта // Дошкільне виховання. - 1997. - № 2. - С. 8-10.

31. Кононко О.Л. Ціннісне ставлення до себе // Мистецтво життєтворчості особистості. - К.: ІЗМН. - 1997. - С. 96-126.

32. Кононко О.Л. Пріоритет моральних цінностей. Орієнтир - особистість // Дошкільне виховання. - 1997. - № 12. - С. 3-4, 8.

33. Кононко О.Л. Не потребуємо "нянь", або Вчимося самообслуговуванню // Дошкільне виховання. 1998. - № 4. - С. 15-16.

34. Кононко О.Л. Приміряй себе до іншого // Дошкільне виховання. - 1998. - № 6. - С. 15-16.

35. Кононко О.Л. Попереду велика і відповідальна робота // Дошкільне виховання. - 1999. - № 1. - С. 21-23.

36. Кононко О.Л. Емоційне благополуччя особистості: суть та умови забезпечення // Життєві кризи особистості. - К.: ІЗМН. - 1999. - С. 95-127.

37. Кононко О.Л. Стратегічна мета виховання - життєва компетентність дитини // Дошкільне виховання. - 1999. - № 5. - С. 3-6.

38. Кононко О.Л. Запорука особистісного зростання дошкільника // Дошкільне виховання. - 1999. - № 10. - С. 3-5.

39. Кононко О.Л. Самостійність як чинник становлення моральної позиції у дошкільному дитинстві // Педагогіка і психологія. - 1998. - № 4. - С. 12-24.

IV. Матеріали доповідей науково-практичних конференцій:

40. Кононко Е.Л. Особенности взаимодействия дошкольников с различными уровнями самостоятельности // Психологические основы новых педагогических технологий: Тезисы докладов ІІІ Всесоюзной конференции по педагогической психологии. - Москва-Волгоград, 1990. - С. 134-135.

41. Кононко О.Л. Суб'єктивність як передумова моральної позиції // Матеріали ІІ з'їзду товариства психологів України. - К.: АПН України. - 1996. - С. 105-106.

42. Кононко О.Л. Виховання як розширення можливостей особистості // Виховання в сучасному освітньому просторі. Матеріали науково-практичної конференції. - Умань. - 1997. - С. 13-22.

43. Кононко О.Л. Ціннісне ставлення як показник формування особистості //Цінності освіти і виховання. Науково-методичний збірник. - К.: АПН України. - 1997. - С. 169-172.

44. Кононко О.Л. Педагогічна діяльність як реформування життя особистості // Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. - К.: ІЗМН. - 1998. - С. 102-106.

45. Кононко О.Л. Активність як принцип розвитку дошкільника // Психолого-педагогічні основи розвитку творчих здібностей особистості. - Тернопіль: Освітянин. - 1998. - № 2. - С. 17-18.

46. Кононко О.Л. Реалізація базового компонента як запорука життєвої компетентності дошкільника // Оновлення змісту і методів освіти в Україні. Наукові записки Рівненського державного педагогічного інституту. - Рівне. - 1999. - № 5. - С. 5-7.

47. Кононко О.Л. Психолого-педагогічні умови становлення позиції "Я-у-Світі" в дошкільному дитинстві // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: Матеріали науково-практичної конференції. - К.: Пед. думка. - 1999. - С. 23-31.

48. Кононко О.Л. Комплексність як принцип розвитку особистості на ранніх етапах онтогенеза // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного інституту ім. П.Д. Осипенко: Матеріали науково-практичної конференції "Актуальні проблеми дошкільної освіти та підготовки фахівців на сучасному етапі". - Бердянськ. - 2000. - С. 5-12.

49. Кононко О.Л. Становлення особистості у просторі-часі дошкільного дитинства // Творча спадщин Г.С. Костюка та сучасна психологія: Матеріали ІІІ з'їзду Товариства психологів України. - Київ. - 2000. - С. 88.

50. Кононко О.Л. Статева самосвідомість як складова морального розвитку дошкільника // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: Матеріали науково-практичної конференції. - К.: Пед. думка. - 2000. - С. 101-104.

Кононко О.Л. Психологічні основи особистісного становлення дошкільника. - Монографія.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук зі спеціальності 19.00.07 - педагогічна та вікова психологія. - Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України, Київ, 2000.

У монографії викладено теоретико-методологічні та експериментальні основи особистісного становлення на ранніх етапах онтогенезу. Вироблено модель позиції "Я-у-Світі" як особистісний інтеграл, сукупність базових особистісних характеристик, систему ціннісних ставлень дошкільника до світу та самого себе. Охарактеризовано процес розгортання ним особистісного буття в контексті предметно-практичної, комунікативної та пізнавальної діяльності. Обгрунтовано сензитивність дошкільного дитинства для виникнення елементарних форм усвідомлення часо-просторової реальності життя. В рамках запропонованого підходу розроблено особистісно орієнтовану систему виховання, спрямовану