КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

КОРОСТАШОВ ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ

УДК 340.0 (09)

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИН У ПОЛТАВСЬКІЙ І ЧЕРНІГІВСЬКІЙ ГУБЕРНІЯХ

(ПЕРША ПОЛОВИНА ХІХ СТОЛІТТЯ)

Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права;

історія політичних та правових вчень

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права

Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент АПрН України КОЗЮБРА Микола Іванович,

суддя Конституційного Суду України.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук АКУЛЕНКО Віктор Іванович,

провідний науковий співробітник відділу міжнародного права

та порівняльного правознавства Інституту держави і права

імені В.М.Корецького НАН України;

кандидат юридичних наук, доцент НЕЛІН Олександр Іванович,

декан юридичного факультету, завідувач кафедри загальноюридичних дисциплін

Київського інституту туризму, економіки і права.

Провідна установа: Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого (м.Харків), кафедра історії держави і

права України і зарубіжних країн.

Захист відбудеться “14 ” “вересня” 2001 р. об 11 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради К.26.001.04 при Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 64).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного

університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 64).

Автореферат розісланий “7 ” “ серпня ” 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради К.26.001.04

кандидат юридичних наук Грищенко К.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Утворення незалежної Української держави та формування національної правової системи дали відчутний поштовх до поглибленого і неупередженого вивчення історії українського права. Важливого значення набувають, зокрема, дослідження особливостей правового регулювання суспільних відносин в окремих регіонах України, історичних, політичних, національно-культурних та інших чинників, що їх обумовлювали. Великий інтерес у цьому плані являє науковий аналіз особливого правового статусу Полтавської і Чернігівської губерній в складі Російської імперії у першій половині ХIХ століття. Він дає можливість глибше зрозуміти специфіку державно-правового розвитку українського народу, відтворити систему правових відносин, що характеризують самобутність правової системи України, з’ясувати закономірності та забезпечити наступність розвитку національного права. Цим, насамперед, і зумовлена актуальність даної роботи.

Перша половина ХIХ століття в історії України позначилася важливими соціально-політичними процесами, які призвели до значних змін у державному устрої та праві. Важливим елементом таких змін стало скасування в Україні в 40-х роках ХIХ століття місцевого права та остаточне запровадження системи російського законодавства. Але на території колишньої Гетьманщини (Полтавська і Чернігівська губернії) було збережено дію окремих норм Литовського статуту, які було включено до другої редакції загальноросійського зводу законів. Вказані норми, якими врегульовувалися насамперед цивільні відносини, суттєво відрізнялися від положень загальноімперського законодавства і характеризувалися вищим рівнем юридичної техніки.

В сучасних умовах, коли перед Україною постала проблема оновлення системи цивільного законодавства та прийняття нового Цивільного кодексу, дослідження надбань дореволюційного цивільного права України є одним з важливих завдань науковців, що також обумовлює актуальність даної роботи.

Скасування місцевого права в першій половині ХIХ століття призвело до втрати Україною останніх залишків самостійності. Таким чином, дане дослідження сприятиме усвідомленню небезпеки функціонування тоталітарних держав (якими були Російська імперія, СРСР), в котрих пригнічувалися права та свободи людини, і, зокрема, права та свободи неросійських народів. Це має важливе значення для розбудови української державності, визначення основних напрямків зовнішньої та внутрішньої політики України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації була затверджена 23 жовтня 1995 року вченою радою юридичного факультету Київського національного університету ім.Тараса Шевченка та відповідає проблематиці досліджень кафедри теорії та історії держави і права.

Напрямок тісно пов’язаний з галузевими та державними планами і програмами, а також викладанням навчальних курсів. Зокрема, тематика даного дослідження стосується питань, які є предметом розгляду в курсах “Історія держави і права України”, “Історія України”, окремих спецкурсах, що викладаються у вищих навчальних закладах України і безпосередньо стосується тем “Держава і право України в першій половині ХІХ століття” (курс “Історія держави і права України”), “Соціально-економічний і політичний розвиток України в першій половині ХІХ століття“ ( курс “Історія України “).

Об’єктом дослідження є правове регулювання суспільних відносин в Полтавській і Чернігівській губерніях у першій половині ХIХ століття.

Предметом дисертаційного дослідження є місцеві особливості правового регулювання цивільних відносин в Полтавській і Чернігівській губерніях у першій половині ХIХ століття після скасування місцевого права і остаточного запровадження загальноросійського законодавства.

Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є виявлення особливостей в правовому регулюванні цивільних відносин в Полтавській і Чернігівській губерніях у першій половині ХІХ століття та їх аналіз у контексті процесу розвитку держави і права України. Для досягнення поставленої мети дослідження уявляється необхідним вирішити такі завдання:

1)визначити соціально-економічні, політичні, техніко-юридичні передумови та причини, що призвели до скасування на Лівобережжі (Полтавська і Чернігівська губернії) норм українського права із збереженням окремих місцевих особливостей в правовому регулюванні цивільних відносин;

2)з’ясувати походження особливих для Полтавської і Чернігівської губерній норм “Зводу законів Російської імперії” 1842року;

3)проаналізувати хід робіт з кодифікації права Лівобережної України в 40-х роках ХІХ століття, наслідком яких було включення до загальноросійського зводу законів другої редакції особливих для застосування виключно в Полтавській і Чернігівській губерніях статей;

4)визначити характерні риси, кількісні показники, а також викласти зміст особливих для Полтавської і Чернігівської губерній норм “Зводу законів Російської імперії” 1842 року;

5)провести порівняльний аналіз особливих для Полтавської і Чернігівської губерній положень законодавства, що грунтувалися на нормах місцевого права з відповідними положеннями загальноросійського зводу законів, що діяли на всій території імперії 1;

6)дати юридичну оцінку особливостям правового регулювання цивільних відносин у Полтавській і Чернігівській губерніях у першій половині ХІХ століття та визначити його історичне значення.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють першу половину ХІХ століття. Основна увага в роботі звертається на 40-і роки ХIХ століття, оскільки саме в цей період було скасоване місцеве право в Україні із збереженням дії його окремих норм на Лівобережжі.

В роботі з метою розкриття причин та наслідків деяких досліджуваних подій використовуються також матеріали, які виходять за межі окреслених хронологічних рамок.

У дисертації використовувалися різні методи дослідження. Головним серед них є загальнонауковий діалектичний метод, який дозволив пошукачеві дослідити проблему особливого правового регулювання цивільних відносин у Полтавській та Чернігівській губерніях у першій половині ХІХ століття в єдності його соціального змісту та правової форми. Використання методу системного аналізу правових та історичних категорій і явищ дозволило здобувачу визначити соціально-економічні, політичні, техніко-юридичні передумови та причини, що призвели до скасування на Лівобережжі норм українського права із збереженням окремих місцевих особливостей в правовому регулюванні цивільних відносин. В роботі також використані спеціально-правові методи дослідження, зокрема порівняльно-правовий, статистичний, метод формально-юридичного аналізу нормативно-правових актів і юридичних фактів, які застосовувалися при дослідженні особливих для Полтавської і Чернігівської губерній правових норм та порівнянні їх з відповідними нормами, діючими в той час у Російській імперії в цілому. Вказані спеціально-правові методи було також використано при дослідженні проекту “Зводу місцевих законів західних губерній” та інших джерел.

Теоретичну основу дослідження склали наукові положення, сформульовані в історико-правовій науці. Для розробки теми і вирішення поставлених завдань використовувалися також _______________________________

1 В даному випадку і далі за текстом маються на увазі ті положення загальноросійського законодавства, які не були особливими для окремих адміністративно-територіальних одиниць чи груп населення Російської імперії.

матеріали із загальної теорії держави і права, цивільного права та інших галузевих правових наук.

Джерельну базу дослідження склали нормативно-правові акти Російської імперії, проект “Зводу місцевих законів західних губерній”, документи з дореволюційної історії Лівобережної України, опубліковані в “Київській старовині“ та інших виданнях, архівні матеріали, монографічні матеріали, матеріали мемуарного характеру. Слід зазначити, що в Полтавському та Чернігівському обласних державних архівах, а також Центральному державному історичному архіві в м. Києві практично не збереглося судових справ, що вирішувалися згідно з особливими для Лівобережжя положеннями “Зводу законів Російської імперії”.

Теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що його положення дають змогу з’ясувати основні напрямки процесу розвитку права України в першій половині ХIХ століття, виявити його характерні риси, а також частково відновити систему цивільно-правових відносин та відповідних їм правових норм, що діяли на Лівобережжі до запровадження на цій території російської системи права.

Результати даного дослідження можуть бути використані в науково-дослідницькій роботі, в лекційних курсах, при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, навчально-методичних рекомендацій з історії держави і права України, історії України, спеціальних курсів.

Окрім цього, результати дослідження можуть бути використані при підготовці довідників та посібників краєзнавчого спрямування з історії Полтавської і Чернігівської областей, в роботі наукових гуртків студентів вищих навчальних закладів України.

Наукова новизна дослідження. Дане дослідження значно розширює знання по історії права Лівобережжя в першій половині ХІХ століття і доповнює загальну характеристику процесу розвитку дореволюційного права України.

Автор дослідив соціально-економічні, політичні та техніко-юридичні передумови і з’ясував причини скасування українського права в Полтавській і Чернігівській губерніях із збереженням окремих місцевих особливостей в правовому регулюванні цивільних відносин. Вказані проблеми не були предметом окремого комплексного дослідження сучасних істориків держави і права.

В результаті вивчення ходу робіт з кодифікації права України в 30-х - 40-х роках ХІХ століття, автор прийшов до висновку, на якому не акцентується увага дослідників історії держави і права України, що виходячи із загальної спрямованості внутрішньої політики Російської імперії на централізацію і уніфікацію права, основною метою кодифікації права України в 30-х - 40-х роках було його узгодження з системою російського права.

Здобувач на підставі не досліджуваних раніше фактичних даних прийшов до висновку, що в цілому система українського права була досконалішою, ніж запроваджена замість неї система російського права, а також що вона впливала на розвиток останньої.

В результаті дослідження змісту, характерних рис та кількісних показників особливих для Полтавської і Чернігівської губерній положень “Зводу законів Російської імперії”, а також положень “Зводу місцевих законів західних губерній” 1837 року, автор виявив нові фактичні дані, не висвітлені в науковій літературі та окремі фактичні помилки, що були допущені дослідниками при розгляді питань про державу і право України в першій половині ХІХ століття .

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації обговорювалися на кафедрі теорії та історії держави і права Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, кафедрі правознавства Полтавського кооперативного інституту, доповідалися автором на науково-практичній конференції “Просвіті – 130 років” (Полтава, 1998), науково-методичній конференції “Інтенсивні технології у навчальному процесі – головна умова покращення підготовки фахівців” (Полтава, 1997), науково-методичній конференції “ Методологічні, дидактичні і психологічні аспекти проблемного навчання в умовах реформування вищої освіти” (Полтава, 1998).

Окремі результати дослідження використано в навчальному процесі в Полтавському кооперативному інституті при викладанні дисциплін “Основи права”, “Основи конституційного права”.

Публікації за темою дослідження. Основні результати дослідження відображені в п’яти опублікованих статтях, з них чотири статті опубліковано у фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація загальним обсягом в 7,25 авторських аркушів (176 сторінок) складається з вступу, двох розділів, які містять шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел (162 найменування, 14 сторінок) та додатку (11 сторінок).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність обраної теми, формулюються мета і завдання дослідження, визначаються його об'єкт, предмет, методологічні й теоретичні основи та хронологічні рамки, розкривається наукова новизна та теоретична і практична значимість роботи, її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, охарактеризовано апробацію результатів дослідження.

Перший розділ – “Історичні передумови скасування місцевого права в Полтавській та Чернігівській губерніях із збереженням особливого правового регулювання цивільних відносин” присвячено комплексному розгляду соціально-економічних, політичних, техніко-юридичних чинників, що вплинули на скасування в 40-х роках ХІХ століття в Україні місцевого права із збереженням дії його окремих норм в Полтавській і Чернігівській губерніях. В розділі проведено також огляд наукової літератури за темою дослідження.

У першому підрозділі – “Історіографія питання” показано, що дослідження проблеми почалося в середині ХІХ століття, невдовзі після внесення до другої редакції “Зводу законів Російської імперії” статей, які мали застосування тільки на території Полтавської і Чернігівської губерній. Значний внесок у дослідження особливих правових норм, що діяли тільки на Лівобережжі (Полтавська і Чернігівська губернії) належить російським науковцям А.Нольде, А.Квачевському, А.Боровиковському, С.Пахману, Я.Костенецькому, А.Пестр-жецькому. Їх доробки було присвячено окремим аспектам особливостей правового регулювання цивільних відносин у Полтавській і Чернігівській губерніях після скасування місцевого права. Побіжно торкалися питань, що розглядаються в даному дослідженні, українські та російські вчені М.Володимирський-Буданов, Л.Кассо, О.Кістяківський, Д.Міллер, П.Данєвський, І.Теліченко, М.Віновер, А.Лаппо-Данилевський, П.Майков, Б.Нольде, І.Каманін, І.Павловський, С.Пташицький та інші. Але дореволюційні науковці, як правило, формально тлумачили джерела права, перевага надавалася викладенню суто технічних моментів. Досліджуючи джерела особливих для Полтавської і Чернігівської губерній правових норм, їх структуру та зміст, походження та практику застосування, дореволюційні вчені не аналізували соціально-економічних, політичних чинників, які стали підґрунтям для остаточного скасування в Україні в цілому і, зокрема, на Лівобережжі норм українського права та заміни їх на положення “Зводу законів Російської імперії”. Дореволюційні дослідження репрезентували переважно великодержавницьку концепцію права, яка ігнорувала специфіку розвитку українського права і характеризувала закріплені його нормами відносини як такі, що мали тимчасовий чи другорядний характер.

Після революції 1917 року найбільшу увагу на дослідження особливих для Полтавської і Чернігівської губерній правових норм звернув академік М.П.Василенко. У праці “Як скасовано Литовського статута”, базуючись на дослідженнях дореволюційних науковців, М.П.Василенко проаналізував походження особливих для Лівобережжя норм загальноросійського зводу законів, виклав їх зміст, прослідкував подальшу юридичну долю. Але науковець не ставив завдання виявити причини, які призвели до скасування Литовського статуту в Україні та введення окремих особливих для Полтавської і Чернігівської губерній правових норм до “Зводу законів Російської імперії” редакції 1842 року, окреслити соціально-економічні та політичні передумови, які склалися напередодні введення в дію другої редакції загальноросійського зводу законів.

Побіжно торкалися в 20-х - 50-х роках у своїх роботах проблеми особливого правого становища Полтавської і Чернігівської губерній у першій половині ХІХ століття ряд науковців, які працювали в соціально-економічному відділі Української Академії Наук та Західній Україні, а пізніше – в еміграції (А.Яковлів, Л.Окіншевич, М.Чубатий та ін.)

У 60-х роках найбільш грунтовні дослідження історії держави і права України в ХІХ столітті були проведені вченими Київського університету А.П.Ткачем та А.Б.Дубровіною. Але питання про особливе правове регулювання цивільних відносин в Полтавській і Чернігівській губерніях розглядалося науковцями як частковий випадок, ця проблема не стала предметом спеціального вивчення.

Проблеми, розглянуті в даній роботі, побіжним чином висвітлюються і в інших працях українських та російських вчених радянського періоду (В.С.Кульчицький, А.Й.Пашук, П.Ф.Щербина, В.Д.Мєсяц, Б.М.Бабій, О.І.Нелін, В.І.Акуленко,І.О.Гуржій, Н.П.Єрошкіна, І.А.Ємел’янова, О.В.Фадєєв та інші). Однак у більшості випадків історія держави і права України розглядалася переважно як складова частина російської історії та російської держави і права.

В сучасний період (з початку 90-х років) українські історики держави і права, розглядаючи розвиток держави та права України в першій половині ХІХ століття, лише побіжно торкалися питання про особливості правого регулювання цивільних відносин в Полтавській і Чернігівській губерніях у першій половині ХІХ століття, акцентуючи увагу на констатації окремих моментів, що характеризували особливе правове становище Лівобережжя (І.П.Сафронова, Л.О.Зайцев, В.С.Кульчицький, М.І.Настюк, Б.Й.Тищик, О.О.Шевченко, В.П.Самохвалов, П.П.Музиченко).

Таким чином, оскільки комплексного дослідження питання про особливості правового регулювання цивільних відносин в Полтавській і Чернігівській губерніях в першій половині ХІХ століття науковцями не проводилося, це намагався зробити автор у своїй дисертаційній роботі.

У другому підрозділі – “Соціально-економічні і політичні передумови та причини скасування місцевого права в Полтавській і Чернігівській губерніях із збереженням особливого правового регулювання цивільних відносин” досліджується динаміка та основні складові процесу формування чинників, які обумовили особливе правове становище Полтавської і Чернігівської губерній у першій половині ХІХ століття.

Автор, проаналізувавши конкретні матеріали, показує, що в соціально-економічному житті України в першій половині ХІХ століття відбувалися значні зміни, які пояснювалися повільним руйнуванням феодально-кріпосницьких засад і появою нових капіталістичних елементів суспільного устрою. Зазначені прояви потребували значних змін у законодавчому регулюванні вказаних процесів.

Враховуючи те, що Литовський статут (основне джерело місцевого права на Лівобережжі) був кодексом феодального права, на думку автора, економічний та соціальний розвиток України призводив до необхідності перегляду хоча б його окремих положень. Разом з тим, значна кількість норм Статуту відповідала соціально-економічним відносинам, що існували в Україні.

Здобувач зупиняється на дослідженні динаміки розвитку прагнень різних прошарків населення України щодо суспільного життя та його правового регулювання в період з 60-х років ХVІІІ століття до 40-х років ХІХ століття, тобто часу скасування на Лівобережжі місцевого права і включення окремих його норм до другої редакції загальноросійського зводу законів. На думку автора, найбільший інтерес являють погляди панівних прошарків населення, оскільки вони могли в тій чи іншій мірі впливати на законодавчий процес. Проаналізувавши ряд документів, автор показує, що на протязі першої половини ХІХ століття завершується процес трансформації верхівки українського суспільства в представників російського вищого стану, які прагнули відстояти, перш за все, свої майнові права, шукали захисту у російського самодержавства, протиставляючи себе іншим групам українського населення та зрадивши національні інтереси. Разом з тим, частина дворянства Лівобережжя в 40-х роках ХІХ століття висловлювалася за збереження дії окремих норм Литовського статуту, що, на думку автора, було враховано урядом при виданні другої редакції “Зводу законів Російської імперії”.

Проаналізувавши комплекс нормативно-правових актів, архівних матеріалів, статистичних даних, наукових праць, автор показує, що політика Росії у ХVІІ-ХVІІІ століттях була спрямована на ліквідацію політичної автономії України. У першій половині ХІХ століття російська політика спрямовується на остаточну ліквідацію українського права. Об'єктивно цьому процесу сприяла невпорядкованість та “розпорошеність” джерел права України, які склалися ще в ХVІІ-ХVІІІ століттях.

Здобувач вказує на ряд чинників, що вплинули на включення до другої редакції “Зводу законів Російської імперії” особливих норм для Полтавської і Чернігівської губерній. Це, зокрема, специфічна побудова системи російського законодавства з наданням певним територіям чи групам населення особливого правового статусу, кодифікаційні роботи першої половини ХІХ століття, велика кількість козаків на Лівобережжі серед загальної кількості населення, ментальність Лівобережжя (в минулому – Гетьманщини).

Третій підрозділ – “Звід місцевих законів західних губерній” (1837 р.) та його характеристика” присвячено розгляду положень проекту “Зводу місцевих законів західних губерній” 1837 року, оскільки частину їх було включено до другої редакції загальноросійського зводу законів як норми, діючі тільки в Полтавській і Чернігівській губерніях.

Роботи по укладенню проекту “західного зводу” було розпочато в 1830 році. В 1838 році було проведено останню ревізію проекту і, на думку кодифікаторів, йому треба було надати чинності з 1 січня 1839 року. Однак, внаслідок спрямованості внутрішньої політики російського самодержавства на уніфікацію та централізацію права, а також політичних чинників “Звід місцевих законів західних губерній” не набув чинності.

Проаналізувавши зміст проекту, автор приходить до висновку, що “Звід місцевих законів західних губерній” являв собою збірку матеріального та процесуального цивільного права для західних губерній Російської імперії, в тому числі й для Правобережної України. Місцеве право в "західному зводі" використовувалося як другорядне, і за планом кодифікаторів було тільки "вкрапленням" у систему загальноімперського законодавства. За своєю структурою "Звід місцевих законів західних губерній" практично стовідсотково дублював "Звід законів про стани" і "Звід законів цивільних", діючі на всій території Російської імперії. Але, разом з тим, окремі положення "Зводу місцевих законів західних губерній", якими врегульовувалися сімейні відносини, відносини опіки, піклування, власності, сервітутні права, зобов’язальні відносини, спадкові відносини, тобто практично всі інститути цивільного права, мали значну відмінність від норм загальноімперського законодавства а іноді, взагалі, не мали аналогій серед норм "Зводу законів Російської імперії".

Цивільний процес, регламентований "Зводом місцевих законів західних губерній", переважно ґрунтуючись на нормах місцевого права, являв собою найбільш значне відхилення від положень загальноімперських законів.

У роботі акцентується увага на тому, що окремі норми місцевого права, включені до "Зводу місцевих законів західних губерній", мали застосування не тільки на території Правобережної України, а й у Полтавській та Чернігівській губерніях. Під час кодифікаційних робіт до “Зводу місцевих законів західних губерній” було зроблено додаток із викладенням тих параграфів, норми яких застосовувалися на Лівобережжі. Цей додаток став пізніше джерелом для статей, які ввійшли до другої редакції "Зводу законів Російської імперії", як особливі для застосування тільки в Полтавській та Чернігівській губерніях. Отже, норми місцевого права, включені до "Зводу місцевих законів західних губерній", є цінним джерелом для розуміння особливих положень російських законів для вказаних губерній, сприйняття їх у зв'язку з системою українською права, на нормах якого вони грунтувалися.

Здобувач вказує, що невелика кількість параграфів “Зводу місцевих законів західних губерній” була включена до другої редакції "Зводу законів Російської імперії". Вказані параграфи автор розподіляє на три групи: 1) застосовувані (вже як статті "Зводу законів Російської імперії") тільки в західних губерніях; 2) застосовувані тільки в Полтавській та Чернігівській губерніях; 3) застосовувані на всій території імперії.

Провівши відповідні дослідження, автор прийшов до висновку, що для 47 статей "Зводу законів Російської імперії" 1842 р. (тт. IХ, Х), що передбачалися для застосування тільки в Полтавській і Чернігівській губерніях, джерелом стали положення параграфів “Зводу місцевих законів західних губерній”.

У другому розділі – “Характеристика особливих для застосування в Полтавській і Чернігівській губерніях положень загальноросійського зводу законів другої редакції” докладно аналізується зміст особливих для Лівобережжя норм “Зводу законів Російської імперії”, проводиться їх порівняльна характеристика з нормами, діючими в імперії в цілому, аналізуються кодифікаційні роботи по включенню особливих для Полтавської і Чернігівської губерній правил до загальноросійського зводу законів другої редакції.

У першому підрозділі – “Кодифікація права Лівобережної України (Полтавська і Чернігівська губернії) в 40-х роках ХІХ століття” зазначається, що роботи з кодифікації права Лівобережжя, розпочаті під час укладення “Зводу місцевих законів західних губерній”, були продовжені у 1840 році з метою включення окремих його норм до другої редакції “Зводу законів Російської імперії”. Керував роботами головний управляючий другим відділенням імператорської канцелярії Блудов. Про проект особливих для Полтавської і Чернігівської губерній правових норм Блудов доповів Миколі І у січні 1841 року. Пізніше було проведено перевірку проекту з використанням різноманітних джерел права Лівобережжя. Однак всі матеріали, опрацьовані кодифікаторами, за виключенням Литовського статуту, були використані мало і майже не вплинули на результат кодифікаційних робіт.

У березні 1842 року записки щодо особливого правового становища Лівобережжя, представлені другим відділенням імператорської канцелярії, були обговорені на загальних зборах Державної ради, а в квітні – затверджені імператором. П’ятнадцять з них було в скороченому вигляді опубліковано в “Повному зібранні законів Російської імперії” під номерами 15520-15534 (2-ге зібрання, т. ХVІІ) із заголовками “Височайше затверджена думка Державної ради від 15 квітня 1842 року”. Зазначені “думки” мали однакову структуру: спочатку викладалася думка Державної ради, далі вказувалася резолюція з цього приводу імператора та витяг з відповідної записки другого відділення імператорської канцелярії. В частині “думок” наприкінці подавався висновок департаменту законів Державної ради, погоджений з міністерством юстиції. Присвячені особливостям правового регулювання суспільних відносин в Полтавській і Чернігівській губерніях “думки” Державної ради стосувалися таких питань: права єдинокровних і єдиноутробних братів і сестер на спадщину, права вдови на спадщину в маєтку чоловіка, дарування на випадок смерті, неустойки, грошового платежу за вінець вступаючій до другого шлюбу вдові, порядку судової розправи у малоросійських козаків, заборони дітям вимагати виділу частини з майна батьків за життя останніх, призначення приданого дітям, заповідання майна в тимчасове володіння, здійснення записів, заборони заповідати майно на користь кріпосних, опіки, наслідків визнання шлюбу і розлучення недійсними, визначення терміну “родові маєтки”.

Проаналізувавши зміст зазначених “думок”, автор акцентує увагу на поверховості робіт з кодифікації права Лівобережжя в 40-х роках ХІХ століття, оскільки в багатьох випадках передбачалося норми “Зводу місцевих законів західних губерній” механічно перенести до загальноросійського зводу законів другої редакції для застосування в Полтавській і Чернігівській губерніях, інколи положення Литовського статуту трактувалися кодифікаторами досить довільно.

В дисертації показується, що загальноімперське законодавство було остаточно розповсюджено на Полтавську і Чернігівську губернії не згідно указу від 15 квітня 1842 року, як стверджували окремі науковці, посилаючись при цьому на затверджену імператором “думку” Державної ради “Про порядок судової розправи в малоросійських козаків”, а згідно указу від 4 березня 1843 року – “Про введення в губерніях Чернігівській і Полтавській загальних про судочинство настановлень імперії”.

У другому підрозділі – “Загальна характеристика норм імперського права згідно “Зводу законів Російської імперії” 1842 р.” здобувач, характеризуючи норми загальноросійського зводу законів другої редакції, акцентує увагу на аналізі положень “Зводу законів про стани”, “Зводу законів цивільних”, “Зводу законів межових”, оскільки саме цими складовими “Зводу законів Російської імперії” було передбачено статті, застосовувані тільки у Полтавській і Чернігівській губерніях.

Проаналізувавши норми імперського права, автор приходить до висновку, що законодавство Російської імперії про стани, цивільне і межове, викладене в другій редакції "Зводу законів Російської імперії", як і законодавство в цілому, залишалося феодально-кріпосницьким за змістом, але включало в себе окремі положення, що відображали процес розвитку в Росії капіталістичних відносин. Законодавством про стани найбільші привілеї було передбачено для дворянства та духовенства, але значні привілеї мало й купецтво. Великим гальмом для розвитку суспільних відносин в імперії було кріпосне становище частини селянства, практично позбавленого всіх громадянських та майнових прав. Обмежувалися також права жінки, порівняно з правами чоловіка (в передачі станових привілеїв при одруженні, у відносинах опіки, при укладенні договору особистого найму). В деяких випадках законодавці допускали неточності при вживанні юридичної термінології (нечіткість у розмежуванні термінів “власник” – “володілець”, “право спільної власності” – “право спільного володіння”, “продаж” – “запродаж”, вживання термінів “опіка” і “піклування” як тотожних). Суб'єктами цивільних правовідносин, серед інших, визнавалися й господарські товариства, які створювалися на підставі договору і мали велике значення для розвитку капіталістичних відносин.

Цивільно-процесуальне законодавство Російської імперії являло собою громіздку багатоступінчасту систему з не завжди чітко визначеними поняттями й термінами, що призводило до ускладнень при розгляді справ у судах.

У багатьох випадках як джерело положень російського законодавства зазначалося "Соборне уложення" 1649 р., яке не відповідало тогочасним умовам ні за змістом, ні за юридичною технікою.

Здобувач звертає увагу на те, що законами цивільними, межовими та про стани, що увійшли до "Зводу законів Російської імперії", було передбачено особливі положення для застосування в окремих місцевостях чи по відношенню до окремих осіб, залежно від національності, віросповідання, місця проживання, які іноді базувалися на нормах місцевого права.

У третьому підрозділі – “Зміст особливих для застосування в Полтавській і Чернігівській губерніях положень загальноросійського зводу законів редакції 1842 р.” автор детально аналізує особливі для Лівобережжя норми “Зводу законів Російської імперії” другої редакції, порівнює їх з відповідними загальноімперськими правовими нормами.

В роботі показується, що в "Зводі законів цивільних" загальноросійського зводу законів другої редакції із 4105 статей 53 містили в собі особливі для Полтавської і Чернігівської губерній положення. Причому, 47 з них повністю були присвячені врегулюванню відносин в Полтавській і Чернігівській губерніях, в чотирьох статтях (398, 521, 654, 655) перша частина мала застосування на території Російської імперії в цілому, а друга частина застосовувалася тільки в зазначених губерніях, а в статтях 575 і 1116 тільки примітки містили особливі для Полтавської і Чернігівськоі губерній правила. Деякі дослідники вказували, що в "Зводі законів цивільних" 1842 р. було 53 особливі для застосування в Полтавській і Чернігівській губерніях статті, що грунтувалися на нормах місцевого права, із загальної кількості 3979. Але автор показує, що в зводі цивільних законів, що були викладені в десятому томі "Зводу законів Російської імперії" другої редакції містилося не 3979, а 4105 статей.

Всі особливі для Полтавської і Чернігівської губерній положення, викладені в 53 статтях "Зводу законів цивільних", мали за джерело норми місцевого права. Даними статтями регламентувалися особисті і майнові права та обов'язки подружжя (ст.113, 120), особисті і майнові права та обов’язки батьків і дітей (ст.7, 161, 170, 547, 822, 828), опіка і піклування (226, 229, 243, 245, 251, 267, 269, 279), порядок оформлення цивільно-правових документів (599, 600, 654, 655, 659), право власності (368, 398, 439, 458, 474, 561), сервітутні права (434), зобов'язальне право (521, 794, 1214, 1310, 1334, 1336, 1729, 1743, 1748, 1938, 2017, 2078), спадкове право (575, 866, 876, 952, 958, 962, 974, 1037, 1082, 1087, 1097, 1101, 1116).

До третього розділу другої книги "Зводу законів цивільних" було включено статтю 633, яка містила правила, що стосувалися тільки малоросійських козаків і передбачала обмеження в праві розпорядження козаками земельною власністю. Дана стаття не ґрунтувалася на нормах місцевого права.

Здобувач акцентує увагу на тому, що до "Зводу законів цивільних" загальноросійського зводу законів другої редакції було також включено ряд параграфів проекту особливих для Полтавської і Чернігівської губерній положень з метою їх застосування на території всієї Російської імперії. Такі статті "Зводу законів цивільних" мали посилання на "думку" Державної ради, затверджену 15 квітня 1842 р. без посилання на Литовський статут та без вказівки, що вони діють тільки в Чернігівській і Полтавській губерніях. Більшість параграфів проекту особливих для Полтавської і Чернігівської губерній положень, включених до "Зводу законів цивільних" у вигляді статей, застосовуваних в імперії в цілому, було взято із проекту "Зводу місцевих законів західних губерній". Всього дванадцять статей "Зводу законів цивільних" редакції 1842 р., передбачених для застосування на всій території Російської імперії, мали посилання на “думку” Державної ради, затверджену 15 квітня 1842 р. Це, зокрема, статті 124, 125, 396, 438, 658, 818, 833, 957, 1300, 1424, 1760,1929. Їх нормами врегульовувалися шлюбно-сімейні відносини, відносини власності, зобов’язальні відносини.

Проаналізувавши особливі для Лівобережжя норми російського законодавства про стани, автор зазначає, що 21 стаття "Зводу законів про стани" містила в собі норми, що мали відношення або безпосередньо до Полтавської і Чернігівської губерній (чотири статті), або до окремих верств населення "Малоросії" (сімнадцять статей). Статті 216, 826 та 1055 мали посилання на "думку" Державної ради, затверджену 15 квітня 1842 р.; ці статті, за виключенням 826, ґрунтувалися на положеннях місцевого права. Даними статтями врегульовувалися відносини власності (ст.216) та зобов’язальні відносини (ст.1055). Особливі правила щодо вступу на військову службу малоросійських козаків було передбачено також "Статутами рекрутськими" (десять статей) та "Зводом військових настановлень" (дві статті).

“Звід законів межових”, який разом із “Зводом законів цивільних” було включено до Х тому “Зводу законів Російської імперії” 1842 р., містив 1095 статей, серед яких одна стаття – 546, призначалася для застосування виключно в Полтавській і Чернігівській губерніях. Даною статтею врегульовувалися відносини власності.

У висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження. Основні висновки полягають у наступному.

По-перше, остаточне скасування місцевого права в 40-х роках ХIХ століття було логічним продовженням процесу ліквідації політичної автономії України, який було завершено у ХVIII столітті. Остаточне запровадження загальноросійського законодавства на Лівобережжі (Полтавська і Чернігівська губернії), але із збереженням дії окремих норм Литовського статуту, які було включено до загальноросійського зводу законів другої редакції, відбулося згідно указу від 4 березня 1843 року “Про введення в губерніях Чернігівській і Полтавській загальних про судочинство настановлень імперії”.

По-друге, остаточне скасування місцевого права в Україні взагалі і, зокрема на Лівобережжі (Полтавська і Чернігівська губернії), пояснювалося загальною спрямованістю внутрішньої політики Російської імперії на позбавлення неросійських народів політичної та економічної самостійності, а також централізацію та уніфікацію права. Важливими чинниками, що вплинули на зазначені процеси, були лояльне ставлення переважної більшості верхівки українського суспільства до позбавлення України місцевого права, “розпорошеність” та невпорядкованість джерел права України, що призводила до ускладнень при їх практичному застосуванні, а також невідповідність окремих положень Литовського статуту процесу зародження в Україні в першій половині ХІХ століття капіталістичних відносин. Загальноросійське законодавство, дію якого було поширено на Україну, залишалося феодально-кріпосницьким за змістом, але включало в себе окремі положення, що відображали розвиток в імперії капіталізму.

По-третє, включення до “Зводу законів Російської імперії” другої редакції особливих для застосування тільки в Полтавській і Чернігівській губерніях положень, що грунтувалися на нормах місцевого права, пояснювалося характерною рисою внутрішньої політики самодержавства, що мала прояв у побудові системи законодавства з наданням, в деяких випадках , особливого правового статусу певній території чи окремій групі населення, не відходячи, в цілому, від загальної спрямованості внутрішньої політики на централізацію та уніфікацію права.

Велике значення в наданні особливого правового статусу Полтавській і Чернігівській губерніям мали існування на цій території в минулому Гетьманщини, як колиски української державності та специфіка соціальної структури населення (зокрема велика кількість козаків, що складали близько третини від загальної кількості жителів Полтавської і Чернігівської губерній у середині ХІХ століття), а також позитивне, в цілому, ставлення до часткового збереження дії норм місцевого права частини дворян зазначених губерній.

По-четверте, виходячи із загальної спрямованості внутрішньої політики самодержавства, основною метою кодифікації права України в 30-40-х роках ХІХ століття було узгодження його з системою російського права. Внаслідок цього роботи з кодифікації права Лівобережжя (Полтавська і Чернігівська губернії) в 40-х роках ХІХ століття проводилися поверхово: основним джерелом особливих для Полтавської і Чернігівської губерній положень “Зводу законів Російської імперії” 1842 р. став “Звід місцевих законів західних губерній”, і тільки деякі особливі для Полтавської і Чернігівської губерній норми були взяті безпосередньо з Литовського статуту; в окремих випадках особливі для Лівобережжя положення не конкретизувалися належним чином загальноімперським законодавством (не віднесення до компетенції суду повноважень з надання дозволів дівицям, що знаходилися під опікою батьків, на їх вихід заміж; відсутність конкретизації процедури “визнання” актів, і як наслідок – невизначеність закону щодо порядку засвідчення окремих цивільно-правових угод; нечіткість у викладі положень щодо приданого; відсутність роз'яснення щодо терміну “рівна з дітьми частина”, яку повинна була отримувати вдова після смерті чоловіка в довічне володіння), що призводило до складнощів при їх практичному застосуванні. Для 47 статей “Зводу законів Російської імперії” другої редакції, особливих для застосування в Полтавській і Чернігівській губерніях, джерелом стали параграфи “Зводу місцевих законів західних губерній”.

По-п‘яте, в цілому, система українського права була досконалішою, ніж запроваджена замість неї в Україні система російського права, а також мала вплив на розвиток останньої. Серед іншого, це підтверджується й тим, що особливі для Полтавської і Чернігівської губерній положення загальноросійського зводу законів другої редакції, що грунтувалися на нормах місцевого права, в багатьох випадках не мали аналогій серед загальноросійських правил і відрізнялися від них вищим рівнем юридичної техніки та більшою широтою регульованих правовідносин (детальна регламентація відносин опіки, спадкових відносин, сервітутних прав, відносин щодо приданого, застосування угод про довічне володіння, вінових, улиточних, про заклад на “упад”, тимчасовий поділ спадщини, більша свобода у розпорядженні власником своїм майном). Окремі норми