ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ

Кобєлєв Олексій Миколайович

УДК 02.001(477)”1970/1990”:001.891.3(043.3)

БІБЛІОМЕТРИЧНИЙ АНАЛІЗ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО БІБЛІОТЕКОЗНАВСТВА В 1970-1990_ті рр.

Спеціальність 07. 00. 08 – Книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата

педагогічних наук

Харків - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Харківській державній академії культури Міністерства культури і мистецтв України, м. Харків

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК: доктор історичних наук, професор

Ільганаєва Валентина Олександрівна

Харківська державна академія культури

завідувач кафедри соціальних комунікацій

ОФІЦІЙНІ ОПОНЕНТИ: доктор історичних наук, старший науковий співробітник

Слободяник Михайло Семенович

Європейський університет фінансів, інформаційних систем,

менеджменту та бізнесу

завідувач кафедри документознавства та інформаційно-

аналітичної діяльності

кандидат педагогічних .наук,

Павлуша Тетяна Петрівна

Національна бібліотека України ім. В.Г. Вернадського

завідувач відділом загального бібліотекознавства

ПРОВІДНА УСТАНОВА: Київський національний університет культури і

мистецтв Міністерства культури і мистецтв України,

кафедра бібліотекознавства

Захист відбудеться “7” грудня 2001 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.807.02 Харківської державної академії культури, 61003, Харків-3, Бурсацький узвіз, 4, малий зал.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківської державної академії культури за адресою: 61003, Харків-3, Бурсацький спуск, 4.

Автореферат розісланий “6” листопада 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Удалова В.К.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Процес формування в Україні сучасної ефективної системи соціальних комунікацій (ССК) зумовлює необхідність проведення радикальних змін у бібліотечній сфері як головної та найрозвинутішої її складової. Розвиток науки та формування національної бібліотечної політики можливі сьогодні тільки з огляду на стратегічні напрями розвитку бібліотечного соціального інституту (БСІ), тому набуває актуальності проблема визначення структури управління науковими дослідженнями в бібліотечно-інформаційних закладах, серед них і навчальних. Розробка та застосування оптимальних методів планування й прогнозування - це в сучасних умовах одна з кардинальних проблем організації науки, а отримання та використання якісно та кількісно структурованої інформації стає важливою, разом із класичними (прогнозуванням, плануванням, координуванням, управлінням, контролем), функцією менеджменту в науці.

Постійне зростання обсягів документально-інформаційних потоків (ДІП) все більше потребує застосування вимірювальних процедур з метою оцінки інформації як основи для прийняття рішень і формування галузевої політики. Критерієм визначення активності наукової діяльності можуть бути бібліометричні показники. Водночас, у вітчизняній бібліотечній теорії та практиці методи кількісного аналізу використовувалися недостатньо. Незважаючи на те, що в бібліотекознавчих дослідженнях в Україні розглядалися питання розвитку бібліотечної теорії, робилося це, зазвичай, в межах вирішення конкретних дослідницьких задач, на основі традиційного змістовного аналізу.

Втім, бібліометричні показники надають можливість формалізувати одержані за допомогою історико-логічного аналізу результати, надати різним етапам розвитку проблеми не тільки якісні, але й кількісні характеристики. Незважаючи на те, що кількісно-якісна оцінка ДІП є одним із найважливіших етапів аналізу стратегічної інформації, прийняття оптимальних управлінських рішень і формування національної бібліотечної політики загалом, нечисленні вітчизняні бібліометричні дослідження були присвячені вивченню окремих питань бібліотекознавства. Крім того, значна їх частина проведена ще за радянських часів, тому в них розглядалися питання розвитку радянського бібліотекознавства в цілому.

Таким чином, усвідомлюючи недостатність вирішення проблем сучасної вітчизняної бібліотечної теорії лише на основі вивчення логічного розвитку ідей, за допомогою лише змістовних методів, вважається за доцільне розглянути можливості бібліометричного аналізу як засобу об’єктивного дослідження бібліотекознавчого знання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі соціальних комунікацій Харківської державної академії культури у межах кафедрального дослідження "Інформаційні процеси та взаємодія в соціокультурному середовищі".

Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає у визначенні когнітивних можливостей бібліометрії як інструменту аналізу управління розвитком бібліотекознавства та БСІ.

Основними задачами, поставленими і вирішеними автором дослідження для досягнення мети, є такі:

·

·

·

·

·

·

Об'єктом дослідження є бібліометричний аналіз як інструмент дослідження бібліотекознавства в період трансформації БСІ.

Предмет дослідження - пізнавальні можливості бібліометричного аналізу у визначенні когнітивної структури українського бібліотекознавства.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є історико-генетичний, інформаційний, системний підходи. Складність, багатоаспектність та багаторівневість проблеми аналізу розвитку вітчизняного бібліотекознавства відповідно до мети та задач дослідження зумовили вибір дослідницького апарату: історико-бібліотекознавчий аналіз, статистичний метод, порівняльний аналіз і бібліометрія, сучасні методи якої, зокрема кластерні, дозволяють відтворити об`єктивну картину розвитку бібліотечної науки в період, що досліджується, створюють базу для подальшого вивчення зазначеної проблеми методами змістовного аналізу.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що:

·

·

·

·

·

·

·

Практичне значення. Одержані результати дослідження створюють науково-методичне підгрунтя застосування бібліометричного аналізу з метою реформування БСІ та оптимізації діяльності бібліотек України на сучасному етапі. Визначено можливості бібліометрії як засобу оптимізації системи вітчизняних фахових видань. Застосована методика є перспективною для здійснення програми розвитку національного книговидання і преси, відпрацювання механізмів удосконалення формування тиражів, тематики видань для бібліотек тощо. Наведені в дисертації розробки можуть бути використані в підготовці кадрів на базі бібліотечних факультетів вузів різних рівнів акредитації. Теоретичні та практичні положення дисертації впроваджені до навчального процесу Харківської державної академії культури, використані факультетом бібліотекознавства та інформатики для підготовки навчальних планів зі спеціалізацій.

Особистий внесок здобувача. Найважливішими науковими результатами, одержаними дисертантом особисто, є адаптування соціокомунікативного підходу до методів пізнання для визначення співвідношення бібліометрії, інформетрії, когнітометрії, наукометрії; виявлення структури документально-інформаційного потоку з українського бібліотекознавства на основі пізнавальних можливостей бібліометрії як інструменту аналізу управління розвитком бібліотекознавства та дослідження на основі розробленої бібліометричної методики його когнітивної структури.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження оприлюднені на конференціях: “Культура України: історія і сучасність”: Всеукраїнська науково-теоретична конференція, Харків, 19-20 листопада 1996 року; “Науково-дослідна робота ХДНБ ім. В.Г. Короленка у 1995_ рр.”: Науково-практична конференція, Харків, 1997; “Інформаційна та культурологічна освіта на зламі тисячоліть”: Міжнародна наукова конференція до 70-річчя ХДАК., Харків, 1999; “Библиотечное дело – 2000: проблемы формирования открытого информационного общества”: Пятая международная научная конференция, Москва, 25_апреля 2000 г.; “Історична пам`ять і самосвідомість українського суспільства на межі тисячоліть”: Регіональна науково-теоретична конференція, Харків, 23_травня 2000 р.; “Человек в информационном пространстве цивилизации: культура, религия, образование”: Международная научная конференция, Краснодар – Новороссийск, 19-21 сентября 2000 г.

Концепція, методика та текст дисертаційного дослідження обговорювалися на кафедрах бібліотекознавства, інформатики, соціальних комунікацій Харківської державної академії культури.

Структура дисертації зумовлена метою і задачами дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 165 сторінок. Дисертація включає 18 таблиць, 7 рисунків, 5 додатків (28 сторінок). У списку використаних джерел 394 найменування (39 сторінок). Повний обсяг дисертації становить 245 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження; показано зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету та задачі дослідження, його об’єкт і предмет; сформульовано наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення; наведено дані щодо апробації основних положень дослідження та публікацій дисертанта.

У першому розділі "Бібліометричні дослідження в українському бібліотекознавстві" здійснено огляд літератури за темою дисертації, в якому висвітлюються здобутки попередників і запропоновані методичні засади подальшого дослідження.

Характерною особливістю вітчизняного бібліотекознавства, як і деяких інших гуманітарних дисциплін, є постійна саморефлексія, систематичне дослідження історії розвитку бібліотечної теорії та практики. Звертання до аналізу логіки розвитку бібліотекознавчого процесу часто є необхідним підгрунтям, базою для розгляду та вирішення різноманітних проблем бібліотечної галузі. Ця тенденція простежується ще на етапі формування бібліотекознавства як окремої дисципліни, зокрема у працях фундаторів української бібліотечної науки Д.А. Балики, К.І. Рубинського, Н.Я. Фрідьєвої та ін.

Проте сучасний стан розвитку бібліотечної справи в Україні визначається актуалізацією проблем визначення та створення чіткої структури управління бібліотечною сферою та галузевими науковими дослідженнями, що зумовлює необхідність вирішення проблеми об'єктивної оцінки результативності НДР, впровадження й ефективного використання результатів наукових досліджень, для чого застосовуються кількісні бібліометричні показники.

Перші кількісні дослідження відносяться до початку ХІХ ст.. Саме тоді російські вчені А.К. Шторх та Ф.П. Аделунг проаналізували статистичними методами національний склад, соціальне становище авторів, їх творчу активність за п’ять років (1801_ рр.).

На початку минулого сторіччя було відновлено вивчення документальних потоків. Так, у 1909 р. М.А. Рубакін довів необхідність постійного стеження за розвитком книжкових потоків і за допомогою кількісного аналізу. В 1911 р. російський хімік, академік П.І. Вальден визначив, на базі бібліометричного методу аналізу посилань, місце та значення Д.І. Менделєєва та інших російських науковців у світовій науці. В 1917 р. було опубліковано дослідження Ф. Коула та Н. Ільса, присвячене статистичному аналізові літератури з порівняльної анатомії. Мета дослідження — вивчення розподілу та динаміки публікацій по країнах і роках. У 1923 р. створена праця Е. Холма, де вперше, було використано термін “статистична бібліографія”. Це дослідження присвячене статистичному аналізу літератури з історії науки. Про необхідність виявлення обсягу книжкової продукції, визначення питомої ваги окремих типів та видів видань методом кількісного аналізу, зокрема бібліографічних посібників, на Другому Всеросійському бібліографічному з'їзді в 1929 р. наголошував І.В. Владиславлєв. На його думку, бібліографія має за мету бібліографічне дослідження еволюції книжкових багатств щодо їх кількості та змісту. В 1929 р. радянський фізик Т. Райнов здійснив порівняльний аналіз часової динаміки кількості відкриттів з фізики у деяких країнах.

Однак подібні праці носили поодинокий характер і не мали значного впливу на розвиток наукового знання. Тільки з появою в середині ХХ ст. започаткованого Дж. Берналом наукознавства – “науки про науку”, кількісні методи входять в методичний арсенал дослідників. Саме період 1960__х рр. характеризується процесом виявлення та пізнання закономірностей ДП, становленням та розмежуванням напрямів кількісного аналізу: наукометрії, бібліометрії та інформетрії, що були закладені та розвинені в працях Ю. Гарфілда, В.І. Горькової, Г.М. Доброва, А Лотки, З.М. Мульченко, В.В. Налімова, Д. Прайса, А. Прічарда та ін.

Досвід проведення кількісних (бібліометричних) досліджень ДП з різних галузей та напрямів науки виявив практичне значення останніх для вирішення широкого кола проблем. Наприклад, саме на основі кількісного аналізу, моніторингу окремого галузевого ДП, його бібліометричного моделювання, стало можливим надання характеристики розвитку цієї галузі в цілому, вихід на рівень її кількісно–якісного аналізу (праці Г.Ф. Гордукалової, О.Б. Сладкової, Н.А. Сляднєвої, С.А. Чазової та ін.). Логічним завершенням зазначених процесів є створення різноманітних інформаційно-спостережних (Н.В. Танатар) систем оцінки науки, її окремих галузей та напрямів, вузлів інтелектуальної переробки інформації (Н.А. Сляднєва) тощо.

Динамічний розвиток інформаційно-комп`ютерних технологій, створення автоматизованих бібліографічних баз даних (Т.П Павлуша, Л.Я. Філіппова) розширює можливості систем оцінки розвитку науки, що базуються на застосуванні бібліометричних методів, робить проведення кількісних досліджень, організацію постійного бібліометричного моніторингу значно доступнішими.

У бібліотекознавстві, де застосування бібліометричних методів пов`язується з однією з найперших бібліометричних праць – статтею німецьких бібліотекознавців П. та Е. Гросс (1927 р.), до 1970_х рр. метод статистичного аналізу бібліографічних посилань використовувався для удосконалювання практичної бібліотечної діяльності, зокрема для виявлення активних частин фондів бібліотек, в основному, через визначення найважливіших для певних галузей науки періодичних видань. Розгляду означених питань присвячені, наприклад, кандидатська дисертація та низка публікацій О.І. Воверене.

Починаючи з 1970_х рр., процес застосування бібліометричних методів у теорії та практиці бібліотечної справи зумовлений посиленням інтересу до теоретичних питань бібліотекознавства, зокрема його методології. Це відбувається за умов зростаючої тенденції математизації та формалізації бібліотекознавчих досліджень. Так, у публікаціях 1970__х рр. В.М. Мотильова, В.В. Скворцова М.С. Слободяника та ін. розглядаються місце та роль бібліометричних і загалом кількісних підходів у методології бібліотекознавства, аналізуються методологічні проблеми впровадження кількісних досліджень у бібліотекознавство тощо.

Одержані результати створили передумови для застосування вітчизняними дослідниками елементів бібліометричного аналізу з метою вивчення окремих аспектів бібліотечної науки та практики. Передусім це виявлення та аналіз таких теоретичних питань, як математизація бібліотекознавства та бібліографознавства (А.Я Водолазька, А.Н. Гильманов, Т.І. Ключенко), розгляд бібліотекознавчих шкіл і напрямів (О.П. Вилькіна, О.І. Воверене, Д.А. Рингайтите, А.Я. Черняк), дослідження проблем вищої бібліотечної освіти (Є.Г. Симонова, Л.Г.Хромченко) та деяких інших. Незважаючи на використання методів так званої "простої" бібліометрії отримані результати довели ефективність і перспективність бібліотекознавчих бібліометричних досліджень.

Бібліотекознавці досліджували галузевий ДІП як на базі традиційного змістовного аналізу (Т.І. Ківшар, І.Г. Моргенштерн, Л.П. Одинока, А.С. Чачко та ін.), так і за допомогою методів бібліометрії (А.І. Бруханська, Т.В. Девтерова, М.Х. Тамре, А.Я. Черняк та ін). Праці останніх дозволили визначити динаміку досліджуваних ДІП, його видовий склад, розподіл публікацій за мовами, місцем видання та ін. Були підтверджені висновки, що без кількісного дослідження ДІП неможливо визначити ситуацію у будь-якій галузі з будь-якої проблеми, що саме вивчення галузевих ДІП надає можливість визначити перспективні напрями наукових досліджень тощо.

Проте кількісні, передусім бібліометричні, дослідження процесів розвитку вітчизняного бібліотекознавства, (мається на увазі і радянське бібліотекознавство, невід'ємною складовою котрого була українська бібліотечна наука), до останнього часу не були спрямовані на відтворення його цілісної картини. Тільки в 1997 р. у Росії створено грунтовне дослідження О.Б. Борисової, спрямоване на виявлення, за допомогою кількісного (наукометричного) аналізу тенденцій розвитку ДП з російського бібліотекознавства. Його поява, разом з іншими публікаціями останніх років, свідчить про те, що бібліотекознавство (не тільки російське, але й українське, з огляду на їх історично тісний взаємозв`язок), сьогодні перебуває на тому етапі розвитку, коли без застосування комплексу методів кількісно-якісного аналізу, як однієї зі складових загальнонаукового процесу формалізації знання, є неможливим перехід на вищій рівень.

Це доводять також приклади застосування в українських дослідженнях бібліометричних (кількісних) засобів, зокрема з метою висвітлення стану наукових досліджень в бібліотечній галузі (М.І. Сенченко), увага вітчизняних дослідників до методологічних питань бібліометрії (С.Г. Бурчинський, Ю.К. Дупленко, Л. Лабушевська), активне застосування бібліометрії в суміжних бібліотекознавству галузях (І. Войцехівська, І. Матяш). Крім того, останнім часом бібліометричні методи розглядаються у навчальних виданнях вітчизняними фахівцями, наприклад, В.О. Ільганаєвою, Н.М. Кушнаренко, А.А. Соляник, В.М. Шейком.

Бібліометричні методи за кордоном сьогодні активно використовуються для вивчення системи періодичних видань із бібліотекознавства та суміжних дисциплін, для потреб визначення й оцінки науково-дослідницької, викладацької діяльності як бібліотечно-інформаційних навчальних закладів загалом, так і окремих викладачів зокрема. Простежується загальносвітова тенденція не тільки ствердження бібліометрії в якості навчального предмету, але й набуття нею дисциплінарного статусу.

Отже, розгляд проблеми бібліометричного аналізу розвитку бібліотекознавства в Україні в 1970__ті рр. свідчить про підвищений інтерес фахівців до цієї теми загалом, або окремих її аспектів зокрема. Незважаючи на існування відповідного бібліометричного інструментарію та прикладів його застосування як у суміжних галузях, так і в дослідженнях бібліотекознавства, в Україні зазначена проблема цілісно, комплексно не розроблялася. У вітчизняній бібліотечній теорії застосування бібліометричних методів обмежувалося вивченням окремих питань бібліотекознавства та вирішенням певних проблем практичної діяльності бібліотек, передусім, комплектування, опрацювання, збереження й організації бібліотечних фондів тощо.

Існує значний невикористаний потенціал застосування бібліометричних методів, наприклад, у вітчизняних історико-бібліотекознавчих дослідженнях, втім саме бібліометричний кластерний аналіз проблемно-тематичної структури публікацій дозволяє виявити стан науки або проблеми досліджуваного періоду, допомагає розкрити закономірності її розвитку.

Актуальність проведеного дослідження зумовлена тим, що бібліотекознавство в даний період формування наукових шкіл в Україні потребує масштабного та комплексного бібліометричного аналізу, оскільки сьогодні характеристику тих процесів, що мають місце в бібліотечній теорії та практиці, можна вважати достатньою лише при використанні комплексного підходу, що передбачає передусім кластерний аналіз наукових документів. Це зумовлює необхідність вивчення ДП з українського бібліотекознавства за 1970__ті рр., виявлення його кількісно-якісних характеристик, апробації та застосування сучасних бібліометричних кластерних (кількісно-якісних) методів досліджень у вітчизняному бібліотекознавстві загалом.

У другому розділі "Бібліометрія у системі наукового знання" на основі аналізу еволюції кількісно–якісних методів пізнання у науці розглянуто бібліометричний підхід до сучасних кількісних бібліотекознавчих досліджень, визначено їх методичний інструментарій.

При вирішенні складних сучасних бібліотекознавчих дослідницьких задач потрібно основуватися на ефективному використанні накопиченого галуззю науково-теоретичного потенціалу, що зумовлює зростання практичної значимості досліджень, спрямованих на вивчення закономірностей розвитку бібліотечного знання, механізмів його функціонування тощо. Без цього неможливе вироблення теоретичних орієнтирів розвитку бібліотечної науки як однієї з головних передумов вирішення нагальних проблем бібліотечної галузі. Тому особливого значення набуває аналіз загальних методологічних проблем виникнення, розвитку та функціонування бібліотекознавчої теорії. Ці проблеми є ключовими в розумінні процесу формування бібліотекознавчого знання на даному етапі, прогнозуванні шляхів його подальшого розвитку.

Необхідність і актуальність методологічного аналізу загальнотеоретичних понять бібліотечної науки на сучасному етапі зумовлені та стимулюються, крім зазначених чинників, наявністю явно вираженої тенденції до підвищення теоретичного рівня бібліотекознавства, модернізації основ викладання бібліотечної дисципліни, необхідністю вдосконалювання стандартизації бібліотечної термінології тощо. Але конструктивний розгляд усіх аспектів означених проблем має значні труднощі і неможливий у межах одного дослідження. Це визначає необхідність сконцентруватися передусім на найактуальніших аспектах, вирішення яких створить передумови для подальшого аналізу, тобто на вивченні когнітивної підсистеми бібліотекознавства як основи галузевого знання.

Визначаються два основні напрями розвитку бібліотекознавчого знання на сучасному етапі:

1) значне розширення сфери дослідження, розробка виникаючих проблем уже наявним методологічним інструментарієм;

2) висування принципово нових проблем, викликаних як зовнішніми так і внутрішніми чинниками розвитку бібліотечної системи, що потребують застосування принципово нових методів і засобів аналізу.

Останній є не тільки показником зростаючого теоретичного рівня, підвищення наукового статусу бібліотекознавства, але й вагомим свідченням необхідності прийняття науково обгрунтованих, виважених рішень у бібліотечній практиці, що зумовлює зростання уваги до дослідження процесів розвитку бібліотекознавства, визначає актуальність використання у бібліотекознавчих дослідженнях сучасного теоретичного і методологічного апарату, який характеризується появою в ХХ ст. нових методологічних концепцій і моделей науки. Значні успіхи, досягнуті під час вивчення процесів функціонування та зміни природничонаукових теорій, застосування принципу єдності основних методологічних характеристик наукового знання дають змогу використовувати вироблені у методології природознавства структурні утворення, незважаючи на певні обмеження, для аналізу окремих форм бібліотекознавчого знання.

Використання у бібліотечній теорії методів кількісного аналізу, зокрема бібліометрії, є результатом загальнонаукового процесу формалізації та математизації наукового знання, зумовленого двома основними причинами. По-перше, в бібліотекознавстві відбувається процес накопичення фактичного матеріалу, що надає можливість виявляти закономірності, які можна формалізувати. По-друге, встановлені взаємозв’язки між явищами виявляються надто складними, тому реалізація суто змістовних підходів ускладнюється через свою важкооглядовість, що і зумовлює застосування компактніших кількісних методів.

Математизація знання є конкретно–історичним процесом, який передбачає формалізацію основних понять, створення абстрактних об’єктів науки, що веде до точного кількісного опису явищ, надає можливість виробити чіткі поняття, дійти висновків, які неможливо або важко одержати іншими шляхами. Формалізація як процес дозволяє не тільки отримати точну мову, що має велике значення для систематизації пізнавального змісту та уточнення логічної структури бібліотекознавчих теорій, метою формалізації є побудова і вираження системи знань. Це робить її цінним інструментом пізнання, що дозволяє отримувати нові наукові дані. Тому в цілому широке застосування у бібліотекознавчих дослідженнях кількісних (передусім бібліометричних) методів надає нові можливості в аналізі бібліотечного знання та діяльності.

Виникнення бібліометрії, що кількісно досліджує публікації та посилання, пояснюється традицією науки як соціального інституту, згідно з якою повідомлення науковця про результати дослідження у вигляді публікації, а також феномен цитування, є важливими етичними нормами в науці, загальнонауковим регулятором і засобом наукової комунікації. Сьогодні бібліометричні методи, як і традиційна система документальної комунікації, у межах якої вони розвивалися, є найбільш розвинутими та вивченими.

Бібліометрія є важливою складовою частиною моніторингу - сучасної системи аналізу та прогнозування, що відстежує всі значимі процеси в динаміці та взаємозв'язку, яка стає все популярнішою в бібліотекознавстві. Моніторинг створює умови органам управління різних рівнів для своєчасного реагування на зміни та прийняття необхідних рішень.

Існують два підходи до бібліометричного вивчення ДП. Перший зумовлений одержанням простих кількісних характеристик для оцінки того чи іншого явища в науці. За другим підходом, процедури бібліометричного аналізу спрямовані на виявлення зв’язків між об’єктами, їх кореляцію та класифікацію. Це надає можливість при вивченні ДП одержати уявлення про структурний (якісний) стан науки чи її напряму, що відображає передній край досліджень і виявляє, таким чином, внутрішню, когнітивну структуру певної науки. Тому саме зазначений напрям бібліометрії є найперспективнішим засобом оптимізації як наукових досліджень у цілому, так і бібліотекознавчих зокрема. Наступним же етапом є перехід на рівень інформетричних досліджень, а в перспективі - когнітометричних.

Вирішити складну проблему змістовного і термінологічного розмежування бібліометрії, наукометрії, інформетрії та когнітометрії пропонується адаптуванням соціокомунікативного підходу, застосованого В.О. Ільганаєвою до методів пізнання, виходячи з позицій існування у суспільстві документального, інформаційного та когнітивного рівнів комунікативних відношень, що зумовлюють існування відповідних окремих напрямів кількісного аналізу. Бібліометрія розглядається як кількісний метод документального рівня, інформетрія - інформаційного, когнітометрія - як перспективний метод кількісного аналізу знання, що відноситься до когнітивного рівня соціальних комунікацій, а наукометрія - як особливий кількісний метод, що поєднує дані, які “постачають” три зазначені методи зі своїми специфічними показниками.

Дослідження стану та тенденцій розвитку сучасного бібліотекознавства в Україні, виходячи з рівня розвитку вітчизняної ССК, повинні базуватися на широкому застосуванні методів бібліометричного аналізу, потенціал яких у вітчизняних бібліотекознавчих дослідженнях ще використано недостатньо. Передусім йдеться про створення на базі різних кластерних методик проблемних інтелектуальних бібліометричних систем, що відображають у формалізованому вигляді природні процеси розвитку науки. Зважаючи на умови та рівень розвитку сучасного бібліотекознавства в Україні, саме цей напрям бібліометрії, що надає можливість виявити внутрішню, когнітивну структуру бібліотечної науки, її концептуальний каркас є найперспективнішим засобом оптимізації досліджень у бібліотечній сфері.

У третьому розділі “Бібліометричне дослідження основного документального потоку з українського бібліотекознавства” доведена можливість застосування кластерних методик у сучасному бібліотекознавстві в Україні на базі галузевого ДП.

Проведене вперше бібліометричне вивчення вітчизняних бібліотечно-інформаційних монографій (В.О. Ільганаєвої, С.Г. Кулешова, В.С. Пашкової, М.С. Слободяника, А.С. Чачко), які можна вважати достатньо репрезентативною групою, що охоплює значний період часу і дозволяє через наявність роботи з суміжної галузі додатково визначити можливість застосування бібліометричного аналізу для дослідження рівня інтегрованості наук інформаційно-комунікативного циклу, підтвердило можливість та перспективність кількісно-якісних досліджень бібліотекознавства в Україні.

Про це свідчать практичні результати використання розробленої методики, яка поєднує кількісний аналіз з певними елементами неформальної експертної оцінки: вона дозволила не тільки визначити інтенсивність взаємозв’язку між працями, що вивчалися, але й виявити та зробити графічне подання публікацій - ядра спільної когнітивної основи досліджуваних монографій. Дослідження виявило тенденцію цитування вітчизняними бібліотекознавцями у своїх фундаментальних працях давнішніх монографій своїх колег. Виходячи з того, що ступінь розробленості наукових напрямів, як і дисципліни загалом, значною мірою залежить від наявності фундаментальних досліджень, формою подання котрих є, зазвичай, монографії, то бібліотечну теорію, що визначається невеликою кількістю монографій та їх взаємозв’язком між собою, можна вважати за таку, що перебуває у стані формування.

Результатом другого етапу дослідження стало визначення на основі підрахунку кількості спільних посилань (кластерний метод бібліографічного сполучення М. Кесслера), інтенсивності взаємозв’язку між монографіями, що вивчаються. Було виявлено 165 випадків одночасного цитування 133 документів (щонайменше двічі), які є, виходячи з розглянутого у попередніх розділах положення про те, що бібліографічні посилання (цитування) є специфічним засобом наукової комунікації, відображенням спільної когнітивної основи досліджуваних монографій. Наступним кроком став бібліометричний аналіз виявлених бібліографічних посилань за роками, темами та видами публікацій. Для того, щоб отримати змістовніші показники, відоме традиційне кількісне вивчення за допомогою таблиць доповнено “кодуванням“ кожного цитованого документа. Код складають: рік публікації; місце видання; вид публікації. “Кодування” дозволяє одержати не лише дані про кількість посилань на праці з певної галузі, наукового напряму тощо, але й дані про їх склад стосовно місця, виду та року видання.

Бібліометричний аналіз спільних бібліографічних посилань за допомогою спеціально розробленої методики "кодування" дозволив, зокрема констатувати визначальний концептуальний вплив на бібліотечну діяльність новітніх інформаційних технологій. Обгрунтуванням цього висновку є більша кількість цитованих джерел з інформатики порівняно з бібліографією та книгознавством; значна кількість посилань на публікації з проблем автоматизації бібліотек. Про це свідчить і те, що цитовані джерела з бібліографії, складаються, на відміну від інформатики, виключно з фундаментальних праць (монографій та дисертаційних досліджень), що майже всі посилання на іноземні джерела стосуються інформатики та проблем автоматизації, (тобто вітчизняних дослідників цікавлять закордонні дослідження саме цього напряму). Додамо, що розроблене та використане дисертантом “кодування” надає можливість також виявити наявність цитувань українських публікацій, їх рік та вид з окремих дисциплін або наукових напрямів такими авторитетними джерелами, як монографії, що можна вважати проявом симбіозу кількісного аналізу з певними елементами неформальної експертної оцінки.

Результатом адаптації та комплексного застосування методу бібліографічного сполучення М. Кесслера та концепції кластерів співцитування (коцитування) стало визначення публікацій, що складають ядро спільної когнітивної основи досліджуваних монографій. Виявлено 16 публікацій на які одночасно посилаються три автори монографій з п`яти. Зазначені публікації найбільше цитуються в працях М.С. Слободяника, В.О Ільганаєвої (кожна має по 15 посилань на них) та С.Г. Кулешова (12 посилань). Значно менше цитування їх у працях А.С. Чачко (4) та В.С. Пашкової (2).Тому можна констатувати існування концептуально подібних поглядів у розглянутих монографіях М.С. Слободяника та В.О. Ільганаєвої. У дисертації графічно подано 16 зазначених публікації. Лініями показано, хто з авторів монографій використовував певну роботу.

Наступним етапом бібліометричного дослідження розвитку бібліотекознавства в Україні став аналіз бібліотекознавчих праць у фахових періодичних виданнях: численні публікації у вітчизняних збірниках і журналах (“Бібліотекознавство та бібліографія”, “Бібліотечний вісник”, “Вісник Книжкової палати”), статті та рецензії українських бібліотекознавців у провідних бібліотечних виданнях Росії (СРСР) (“Библиотековедение” та “Научные и технические библиотеки”). Першим етапом дослідження стало виявлення загального обсягу публікацій (і посилань в них) з бібліотекознавства в українських журналах, та праць вітчизняних авторів у російських виданнях. Загалом виявлено 809 праць і 4449 посилань в них. Необхідно зауважити, що зараховувалися ті публікації, що безпосередньо відображені у “Змісті” видань. Було виявлено співвідношення публікацій з посиланнями та без них.

Визначено для кожного видання та представлено в дисертації у формі таблиць: ”загальну кількість публікацій”, ”кількість публікацій з посиланнями”, ”частку публікацій з посиланнями у відсотках”, ”загальну кількість посилань”, ”середню кількість посилань у публікації”, ”середню кількість посилань в усіх публікаціях.” Результати тематичного розподілу публікацій по кожному виданню подано в дисертації в окремих таблицях, з наведенням у дужках по кожній темі кількості публікацій з посиланнями.

Аналіз розподілу посилань за роками дозволив виявити “піки” динаміки цитування, єдині для всіх видань, (1909_ рр., 1919_ рр., 1970-1979 рр., 1989-1997 рр.). Необхідно підкреслити, що саме з 1970_х рр. простежується процес постійного посилання на роботи попередніх років в усіх виданнях, не зважаючи на їх відмінність. У додатках у формі таблиць наведено результати тематичного розподілу посилань у публікаціях досліджуваних видань, з використанням “кодування”, що дозволяє виявити структуру цитування в кожній тематичній рубриці.

Проведений комплексний аналіз публікацій та їх цитувань дозволив дійти певних висновків стосовно напрямів і тенденцій розвитку бібліотекознавства в Україні в період, що вивчається. Так, виявлене розширення тематики та кількості публікацій, починаючи з кінця 1970_х рр., відображає загальну тенденцію підвищення теоретичного рівня та наукового статусу бібліотекознавства. В цілому результати проведеного дослідження співвідносяться, з певним уточненням та коригуванням, як з результатами інших бібліометричних досліджень, так і з висновками на основі традиційного змістовного аналізу.

Головним підсумком комплексного бібліометричного вивчення галузевого ДП стало визначення когнітивної структури бібліотекознавства та графічне подання її ядра, кількісно-якісне підтвердження на цій основі наявності у вітчизняній бібліотечній теорії "інформаційної концепції" розвитку БСІ України. Виявлена еволюція когнітивної структури бібліотекознавства від документального рівня на початку 1970_х рр., до формування з середини 1980_х рр., - інформаційного, зміна книжкової та психолого-педагогічної парадигми на інформаційно-комунікативну.

Останнім етапом дослідження став порівняльний бібліометричний аналіз вітчизняного журналу "Бібліотечний вісник" з російським "Библиотековедением" за 1997 р. Зокрема, наведено порівняльні дані про загальну кількість публікацій, кількість праць з посиланням на використану літературу та кількість рецензій у кожному виданні; визначено приблизний обсяг (за кількістю знаків) статей та рецензій; тематичний розподіл статей, рецензій, посилань. Подано розподіл за типами видань і за роками. Окремо наведено дані про кількість та обсяг публікацій і посилань у них.

Все це дозволило дійти висновку, що базою порівняльних бібліотекознавчих досліджень можуть бути результати бібліометричного аналізу ДП відповідних країн, а бібліометричні методи взагалі можна віднести до методології порівняльного бібліотекознавства. Результати порівняльного бібліометричного аналізу підтверджують факт порівняно нижчого (за російський) рівня розвитку української системи фахових видань з дисциплін соціокомунікативного циклу; привертають увагу до проблеми формування у молодих науковців загальнонаукових норм та традицій, зокрема посилання на праці попередників, завдяки забезпеченню сприятливіших умов щодо обсягу наукових публікацій та списків цитованої літератури в них.

ВИСНОВКИ

Дисертаційне дослідження розглядає бібліометричний аналіз як інструмент вивчення бібліотекознавства в період трансформації БСІ та спрямоване на виявлення характеристик кількісно-якісних аспектів бібліометрії у співвідношенні зі стратегічним розвитком когнітивної структури бібліотекознавства на прикладі ДП вітчизняного бібліотекознавства. Внеском здобувача у вирішення проблеми визначення когнітивних можливостей бібліометрії як інструменту аналізу управління розвитком бібліотекознавства та БСІ є такі результати дослідження.

1. Розгляд попередньої наукової розробки проблеми надає підстави констатувати, що незважаючи на те, що сьогодні створена, динамічно розвивається й удосконалюється в межах бібліометрії, наукометрії, інформетрії система методів кількісно-якісного дослідження ДП, у вітчизняній бібліотечній теорії застосування бібліометричних методів обмежилося вивченням окремих питань бібліотекознавства та вирішенням певних проблем практичної діяльності бібліотек. Втім сучасний етап розвитку бібліотекознавства характеризується посиленням уваги до вивчення його теоретичних та методологічних основ, тому існує необхідність спеціального розгляду сучасного українського бібліотекознавства як системи знань. Ефективним засобом досягнення означеної мети є комплексний бібліометричний аналіз бібліотекознавчого ДП, що зробить можливим надання характеристики розвитку бібліотечної сфери в цілому.

2. Теоретичні засади бібліометричного аналізу визначені загальною тенденцією розвитку сучасного пізнання, що характеризується, насамперед, різким збільшенням значення теоретичних досліджень, поглибленням процесів формалізації, математизації наукового знання. Використання методів кількісного аналізу, зокрема бібліометрії, є наслідком зазначених загальнонаукових процесів. Застосування математики веде до точного кількісного опису явищ, надає можливість виробити чіткі та ясні поняття, отримати висновки, які неможливо або важко одержати іншими засобами, а першою стадією математизації є квантифікація - з’ясування найпростіших кількісних характеристик, одним із елементів якої є бібліометрія.

3. Дослідження еволюції бібліометрії як пізнавального методу аналізу науки, надало можливість констатувати існування об'єктивної тенденції переходу від простих бібліометричних показників, що характеризують зовнішню сторону функціонування науки (кількість публікацій, рівень цитованості) до таких їх аналогів, що відображають якісні (змістовні) аспекти наукової діяльності (кластерні методики). В дослідженні адаптовано соціокомунікативний підхід до методів пізнання для визначення бібліометрії як кількісного методу документального рівня, інформетрії — інформаційного, когнітометрії як перспективного методу когнітивного рівня соціальних комунікацій, а наукометрії, – як особливого кількісного методу, що поєднує дані, які “постачають” три названі методи, зі своїми специфічними показниками.

4. Дослідження когнітивних можливостей бібліометричного аналізу ДП з бібліотекознавства в період освоєння нових інформаційних технологій і переходу бібліотечної системи України на якісно новий техніко-технологічний рівень виявило, що потенціал бібліометричних методів у вітчизняних бібліотекознавчих дослідженнях ще не використано повною мірою. Зважаючи на умови та рівень розвитку сучасного бібліотекознавства в Україні, найперспективнішим засобом оптимізації досліджень у бібліотечній сфері є створення на базі кластерних методик проблемних інтелектуальних бібліометричних систем, які надають можливість одержувати структурні (якісні) картини стану науки, що відображають передній край досліджень і виявляють когнітивну структуру бібліотечної науки, її концептуальний каркас.

5. Головним підсумком комплексного бібліометричного вивчення основного ДП українського бібліотекознавства стало визначення когнітивної структури бібліотекознавства. Виявлена еволюція когнітивної структури бібліотекознавства від документального рівня на початку 1970_х рр., до формування з середини 1980_х рр., - інформаційного. Підтвердженням цього є зміна книжкової та психолого-педагогічної парадигми на інформаційно-комунікативну, існування у вітчизняній бібліотечній теорії "інформаційної концепції" розвитку БСІ України.

6. Розроблена та застосована бібліометрична методика, створюючи передумови для використання загальнонаукових моделей та методів дослідження галузевого знання, розширює теоретико-методологічну основу бібліотекознавства в Україні та прогнозну базу формування національної бібліотечної політики. Зокрема, завдяки бібліометричному аналізу низки галузевих українських монографій обгрунтована та практично доведена можливість використання для вивчення когнітивної структури українського бібліотекознавства кластерних методик. Створено перший графічний обрис кластеру ключових праць з бібліотекознавства в Україні, як основи для систематизації існуючих уявлень щодо структури та напрямів розвитку бібліотечного знання та їх уточнення через постійний моніторинг пізнавальної основи бібліотекознавства.

Вивчення фахових періодичних видань, як провідної частини ДІП, що відображає науковий потенціал бібліотекознавства, дозволяє оптимізувати процеси наукової діяльності бібліотечної галузі. Динамічний розвиток самої галузевої системи періодичних видань в Україні, що характеризується зростанням кількості посилань бібліотекознавців в останні роки на вітчизняні публікації, зумовлює активізацію зусиль, спрямованих як на оптимізацію системи фахових видань в цілому, так і окремих видань зокрема. Вирішення цієї та інших проблем бібліотечної сфери України значною мірою залежить від вивчення та застосування у практичній діяльності досвіду інших країн. Це потребує проведення порівняльних бібліотекознавчих досліджень, з використанням методів порівняльного бібліотекознавства. Їх основою можуть бути результати бібліометричного аналізу галузевих ДП країн, що досліджуються, а бібліометричні методи загалом можна вважати частиною методології порівняльного бібліотекознавства.

7. Розширення можливостей бібліометричного аналізу призвело до ускладнення методики проведення бібліометричних досліджень. Тому вважається за необхідне знання основ бібліометрії у межах спеціального навчального курсу, впровадження якого зумовлено не тільки відповідними загальними тенденціями розвитку ССК і її найрозвинутішої складової частини - (БСІ), але й загальнонауковою тенденцією модернізації методології та дослідницького апарату, математизації наукового знання в цілому.

Список опублікованих праць за темою дисертації:

1. Бібліометричний аналіз вітчизняних монографій як метод вивчення когнітивної структури бібліотекознавства // Вісн. Харк. держ. акад. культури.– Х., 2000. - Вип.3.- С. _.

2. Бібліометрія – один із шляхів оптимізації бібліотекознавчих досліджень // Вісн. Харк. держ. акад. культури.– Х., 1999.- Вип.1: Бібліотекознавство. Документознавство. Інформатика. – С. _.

3. Бібліометрія в системі бібліотекознавчого знання // Вісн. Харк. держ. акад. культури.– Х., 2001. _Вип.6. – С. _.

4. Когнитивная структура современного украинского библиотековедения: результаты библиометрического анализа монографий // Науч. и техн. б-ки. - 2001. - №3. - С.119-130.

5. Порівняльні бібліометричні дослідження у бібліотекознавстві. Ч.1:Теоретичний аспект.// Вісн. Кн. палати. – 2000. - №1.- С. _.

6. Порівняльні бібліометричні дослідження у бібліотекознавстві. Ч.2: Аналіз журналів “Бібліотечний вісник” і “Библиотековедение”// Вісн. Кн. палати. – 2000. - №2.- С. _.

7. Про вивчення когнітивної структури бібліотекознавства // Збірка статей аспірантів Харківського державного інституту культури. - Х., 1997. - С. _.

8. Розвиток кількісних методів у бібліотекознавстві //Вісн. Кн. палати - 1998. - №2. - С. _.

9. Библиометрия в системе управления библиотечным делом // Библиотечное дело–2000: проблемы формирования открытого информационного общества: Тез. докл. пятой междунар. науч. конф. (Москва, 25-26 апр. 2000 г.). -– М., 2000. _Ч.1. – С. _.

10. Библиометрический анализ в современном библиотековедении // Человек в информационном пространстве цивилизации: культура, религия, образование: Междунар. науч. конф., Краснодар - Новороссийск, 19-21 сент. 2000 г.: Тез. докл. - Краснодар, 2000. - С. _.

11. Бібліометрія в системі бібліотечно-інформаційної освіти // Інформаційна та культурологічна освіта на зламі тисячоліть: Матеріали міжнар. наук. конф. до 70-річчя ХДАК.. – Х.,1999. _Ч.2 –С. _.

12. Про використання бібліометрії у бібліотекознавстві // Культура України: історія і сучасність: Матеріали Всеукр. наук.-теорет. конф., 19-20 лист. 1996 р.- Х.: ХДІК, 1996.-С.71_.

АНОТАЦІЯ

Кобєлєв О.М. Бібліометричний аналіз розвитку українського бібліотекознавства в 1970-1990-ті рр. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата