Харківський національний університет

ім. В.Н.Каразіна

КОН ОЛЕНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 808 (091)

НАУКОВА СПАДЩИНА Л.П.ЖУКОВСЬКОЇ – ІСТОРИКА РОСІЙСЬКОЇ МОВИ ТА ПИСЕМНОСТІ

Спеціальність 10.02.02 – російська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологичних наук

Харків – 2001

Дисертація є рукописом

Робота виконана в Одеському національному університеті

ім. І.І. Мечникова, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент

Іщенко Д.С.,

Одеський національний університет

ім. І.І. Мечникова, завідувач кафедри

російської мови

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук, професор

Франчук В.Ю.,

Інститут мовознавства

ім. О.О. Потебні, НАН України,

провідний науковий співробітник

кандидат філологічних наук, доцент

Маринчак В.А.,

Харківський національний університет

ім. В.Н. Каразіна, доцент кафедри

російської мови

Провідна установа - Національний педагогічний університет

ім. М.П. Драгоманова, кафедра російської мови, Міністерство освіти і

науки України, м. Київ

Захист відбудеться “_25___” вересня__2001 року о _14_ годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.07

Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за

адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд.2-37.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій

бібліотеці Харківського національного університету ім

В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий “_22_” серпня____ 2001 року

Вчений секретар Гноєва Н.І.

спеціалізованої вченої ради

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Передчасна смерть Лідії Петрівни Жуковської (1920-1994) спонукає її учнів та послідовників до виконання сумного, але важливого обов'язку – комплексно розглянути величезний науковий доробок видатної дослідниці-славістки. Це дасть змогу наочно показати, що вона, безумовно, посідала чільне місце у своїй галузі.

Відомий польський славіст Лешек Мошиньський у некролозі, присвяченому пам'яті дослідниці, висловив авторитетну думку про бажаність узагальнення її досягнень у галузі палеославістики й палеорусистики.

Тому актуальність роботи обумовлена необхідністю повного освітлення наукової спадщини Л.П.Жуковської, яке раніше не здійснювалось. Глибокий і всебічний аналіз праць Л.П.Жуковської дає змогу повніше з'ясувати діяльність дослідниці й завдяки цьому ввести до наукового вжитку новий фактичний матеріал. Останній допоможе чітко визначити роль Л.П.Жуковської зокрема й палеорусистики взагалі в поступі національної культури не тільки російського та українського народу, але й слов'ян у цілому.

Мета й основні завдання дисертації. Мета роботи полягає у визначенні наукових досягнень Л.П.Жуковської у зв'язку з концепціями її попередників, сучасників, послідовників, а також в узагальненні розроблених нею принципів структурного опису різних типів слов'янського Євангелія.

При цьому вирішуються такі завдання:

·

· дати характеристику провідних напрямків розвитку сучасної палеославістики й палеорусистики та їх інтерпретацію в наукових працях Л.П.Жуковської;

· об'єктивно оцінити роботи дослідниці, розкрити суть полемічних дискусій навколо лінгвістичних явищ, що велись між Л.П.Жуковською та іншими авторитетними вченими;

· визначити структурні різновиди текстів традиційного змісту.

Теоретико-методологічною основою дисертації є наукові праці видатних палеографів та істориків мови І.І.Срезневського, О.І.Соболевського, В.М.Щепкіна, Ю.Ф.Карського, О.О.Князевської, Т.М.Кандаурової, М.О.Соколової, С.І.Коткова, у яких розглядаються загальні й часткові проблеми функціонування давньоруської мови, особливості лінгвотекстологічного методу вивчення давніх рукописів.

Методи дослідження. Головна мета і завдання дисертації визначили використання таких методів: індуктивного та дедуктивного методів дослідження, описово-аналітичного методу, також використовується лінгвотекстологічний підхід до аналізу проблем варіативності, який базується на “постулатах” Л.П.Жуковської.

Об'єктом дослідження є численні наукові праці Л.П.Жуковської (монографії, статті, тези, доповіді), опубліковані у провідних вітчизняних та іноземних виданнях.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше на широкому фактичному матеріалі системно досліджуються здобутки вченого. У дисертації здійснено аналіз значного за обсягом матеріалу, висвітлено шляхи розвитку сучасної слов'яно-руської кирилівської палеографії, відображено їх суперечливі перехрещення. Як і будь-яка перша спроба вивчення малодослідженого об'єкту, дана дисертація не може охопити всі аспекти надзвичайно широкої діяльності Л.П.Жуковської.

Теоретико-практичне значення результатів дослідження.

Висуваючи нові вимоги й критерії в оцінці лінгвістичних явищ, у пам'ятках писемності минулих часів учені знаходять не лише дані про конкретний стан мови в певний момент її існування. Не менш важливим є встановлення закономірностей розвитку мови. Звернення до пройдених етапів має значення не лише завдяки пізнавальній цінності, а й є можливістю збагачення сучасників історичним досвідом.

У зв'язку з підвищенням в останні роки інтересу до вивчення церковної літератури , зростає практичне значення будь-якого дослідження церковнослов'янської мови. Результати роботи можуть бути використані в процесі викладання вузівських курсів з історичної діалектології, історії російської мови, палеографії; під час читання спецкурсів і спецсемінарів; при написанні дипломних робіт, створенні підручників, методичних посібників для студентів філологічних спеціальностей, вчителів, учнів загальноосвітніх шкіл.

Апробація роботи. Основні положення дисертації обговорено на засіданнях кафедри російської мови Одеського національного університету ім.І.І.Мечникова. Різні аспекти досліджуваної проблеми відображено у шести публікаціях, список яких подається наприкінці автореферату.

Результати дослідження висвітлювалися в доповідях на щорічних Міжвузівських міжнародних наукових Кирило-Мефодіївських конференціях (Одеса, 1995, 1996, 1997, 1998, 1999, 2000), Всеукраїнській міжвузівської олімпіаді (Ужгород, 1996) ( доповіді було присуджено диплом II ступеня), а також на звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу Одеського національного університету (1999).

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (“Л.П.Жуковська – діалектолог”, “Л.П.Жуковська – дослідниця давньої рукописної спадщини слов'ян”, “Едиційна діяльність Л.П.Жуковської”), висновків і списку використаних джерел. Її обсяг – 170 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкривається сутність наукової проблеми та стан її дослідження, обгрунтовується актуальність даної теми, формулюються основні завдання, обумовлені метою наукової праці. Авторка викладає рекомендації щодо практичного використання основних положень дисертації і доводить їх наукову новизну. Робиться спроба вперше здійснити цілеспрямоване дослідження наукової спадщини Л.П.Жуковської.

Розділ I. “Л.П.Жуковська – діалектолог”.

На початку розділу розкривається роль та основні віхи наукової діяльності Л.П.Жуковської. Розглянувши основні напрями праць Л.П.Жуковської, дисертантка прийшла до висновку про доцільність перїодизації робіт дослідниці. Йдучи за хронологічним принципом, нукову діяльність Л.П.Жуковської можна поділити на 3 періоди:

1. Діалектологічний.

2. Євангельский.

3. Проложний.

Відомо, що Л.П.Жуковська почала свій шлях у науці як діалектолог. Російська діалектологія притягувала до себе увагу багатьох відомих вчених, таких як І.І.Срезневський, О.Х.Востоков, О.О. Шахматов, Б.О. Ларін, В.В.Виноградов, Р.І.Аванесов, М.В.Щепкіна, В.І.Борковський, С.С.Висотський, Т.Г.Строганова та інші. Не стала виключенням і Лідія Петрівна Жуковська - багато років вона безпосередньо досліджувала в польових умовах численні говірки російської мови, насамперед у північному регіоні, і досягла глибоких знань цього матеріалу. Для неї було важливим показати конкретні відмінності російських діалектів у галузі лексики та словотвору; дослідниця з'ясовує, що являють собою власне місцеві особливості, за якими напрямками слід вивчати діалектні лексичні варіанти. Також Жуковською було внесено багато нового у розуміння низки явищ наголошеного вокалізму. Мабуть, саме завдяки діалектологічній роботі вчена виробила в собі, по-перше, вміння брати до уваги щонайменші особливості діалектного мовлення, а по-друге, інтерес до генезису, до історії виявлених мовних явищ. Так, на нашу думку, в Лідії Петрівни з'явилося гаряче бажання звернутися до давніх писемних пам'яток, до давньоруської й староруської рукописної спадщини, що спочатку реалізувалося в межах історичної діалектології.

Л.П. Жуковська разом з Р.І. Аванесовим, Л.Н. Булановою,

С.В. Бромлей, С.С. Висотським брала участь у складанні “Атласу російських народних говорів”, де звертала основну увагу на часткове та різноманітне у мові, інакше кажучи, переслідувала мету сприяти збору матеріала по тих явищах, що відрізняють один від одного різні російські діалекти, а не зближують їх у певній єдності. Кожна лінгвістична карта супроводжується коментарями, які складаються з двох частин: загальної і спеціальної. Фактичний матеріал, який наводиться у коментарях, дозволяє встановити характер коливань – спорадичне чи постійне вживання одного з варіантів.

Найбільш інформативними для з'ясування історії російської мови Жуковська вважала грамоти, оскільки вони здатні передавати живу мову найбільш адеквтно і повно. Значним внеском у вивчення давніх фонетичних процесів російської мови стало дослідження нею новгородських берестяних грамот. Вчена розширила уявлення про прийоми вилучення з тексту фонетичної й іншої наукової інформації, встановивши причини, пов'язані зі впливом глаголицької писемності, що, на її думку, сприяють порушенню дії фонетичного закону і які виявляються, перш за все, у впливі процесів фонетичної, акцентологічної і, навіть, графічної аналогії в писемній мові. Високо цінуючи значення берестяних грамот для реконструкції мови минулих епох, Л.П.Жуковська деякий час недооцінювала використання з цією метою творів “великої форми” , у тому числі давньоруських книг. Дослідниця зрозуміла, що берестяні грамоти містять принципіально нові дані про давньоруську мову й особливі палеографічні риси у порівнянні з традиційно досліджуваними пергаменними рукописами. Ця наукова проникливість блискуче підтвердилася дослідженнями О.О.Залізняка та інших вчених, які виявили, що діалект давнього Новгорода був дуже специфічним і що берестяні грамоти дійсно відображали живу мову давніх східних слов'ян-новгородців.

Розділ II. “Л.П.Жуковська – дослідниця давньої рукописної спадщини слов'ян”.

У розділі проаналізовано й зведено в позначену деякими закономірностями систему значний за обсягом і кількістю назв науковий матеріал. Завдяки цьому вдалося здійснити узагальнення: висвітлити ті напрями, в річищі яких розвивалась наукова думка Л.П.Жуковської, встановити основні тенденції сучасної палеославістики. Елементами роботи над другим розділом стали: аналіз визначних робіт вченої; побіжний огляд проблематики славістичних досліджень; розгляд окремих наукових праць провідних палеографів, які були вирішальним елементом у формуванні наукового обличчя Л.П.Жуковської.

Цікаво простежити, як поступово розширювалося коло проблем, яких торкалася дослідниця, і пам'яток давньоруської писемності, залучених нею до вивчення.

Спочатку Л.П.Жуковська обрала для монографічного дослідження рукописне пергаменне євангеліє 1357 р. з Галича Костромського (рукопис ДІМ, Син. 68). Виконана нею під керівництвом Р.І. Аванесова кандидатська дисертація була через кілька років після захисту майже повністю опублікована. Аналізу мовних особливостей передує в роботі палеографічний опис рукопису. Внаслідок найретельнішого розгляду особливостей почерків, уваги до найдрібнішої різниці в написанні літер, у вживанні надрядкових і розділових знаків, до кодикологічних ознак дослідниця виявила, що у створенні рукопису брали участь чотири писарі, і встановила частини, написані кожним із них. Можна сміливо сказати, що палеографічний розділ цієї наукової праці може й досі служити зразком і посібником для палеографів-початківців.

Л.П.Жуковська творчо засвоїла спадщину своїх попередників – видатних палеографів І.І.Срезневського, О.І.Соболевського, В.М.Щепкіна, Ю.Ф.Карського і започаткувала новий етап у розвитку слов'яно-руської кирилівської палеографії, зайнявши тут провідне місце. Тому цілком логічно, що саме вона здійснила перший узагальнюючий палеографічний опис нещодавно перед тим знайдених новгородських берестяних грамот і стала автором підсумкової праці про розвиток вітчизняної палеографії.

Щодо фонетичних особливостей євангелія 1357 р. підкреслимо, що Л.П.Жуковська встановила близькість зафіксованої там звукової системи до сучасних північноросійських діалектів. Вона зробила важливі висновки щодо долі редукованих голосних, відзначивши, що при визначенні їх позицій треба особливу увагу звертати на приголосні, які їх оточують. Вже на підставі цієї роботи можна твердити, що Л.П.Жуковська зняла давню суперечку лінгвістів про те, що є більш пріоритетним для вивчення історії мови – давні рукописні пам'ятки чи сучасні діалекти: вона поєднала обидва підходи і досягла плідних результатів.

У 50-і роки звернення Л.П.Жуковської і ще кількох учених (О.О.Князевська, Т.М.Кандаурова і деякі ін.) до безпосереднього вивчення давніх рукописів мало велике принципове значення для розвитку науки про історію російської мови. Міцна вітчизняна традиція дослідження рукописної спадщини, завдяки чому були одержані багатющі фактичні дані з історії мови, перервалася з різних причин на кілька десятиліть, мабуть, з 1930 р., коли вийшла робота М.О.Соколової про Архангельське євангеліє 1092 р. Через це припинився приплив нових фактів, невидані тексти не публікувалися, вузівські лекції та посібники обмежувалися переспівом прикладів, наведених ще О.І.Соболевським у його підручнику з історії мови. У колах науковців були поширені думки про те, що нібито давні рукописи вже досить повно досліджені, а списки Євангелія та інших церковно-релігійних книг не містять нічого цікавого для історії живої мови, бо мають південнослов'янські витоки і, крім того, подібні один до одного через свою святість і пієтет писарів до їх текстів. Але розвиток науки призвів до розуміння нагальної потреби залучити до наукового обігу якнайбільшу кількість давньоруських рукописів, видати найважливіші з них. Жуковська присвятила цьому спеціальну статтю (у співавторстві з С.І.Котковим), у якій перелічено такі пам'ятки. Тут проявилася наукова далекоглядність Лідії Петрівни та її вміння формулювати програмні напрямки своєї науки. Вона зайняла провідне місце серед знавців давніх рукописів і багато років присвятила керівництву роботою над складенням зведеного каталогу слов'яно-руських рукописів XI-XIV ст., який вийшов у 1984 р.

Власною науковою тематикою Л.П.Жуковської на все життя стало вивчення списків Євангелія, і тут вона досягла видатних результатів. Безумовно, робота над рукописом 1357 р. зробила для неї гранично ясною необхідність звернення до якомога більшої кількості євангельських списків. Вже у 1959 році дослідниця висловила думку про доцільність вивчення мови всіх збережених рукописів з текстами кожної редакції й кожного перекладу Євангелія. Саме тут вона повідомила про наслідки попереднього текстологічного дослідження списків, проведеного нею: повні апракоси XII-XIV ст., що складають “давньоруську редакцію” Євангелія, мають специфічну лексику у частинах, які доповнюють її у порівнянні з короткими апракосами, і при цьому ці частини не збігаються з відповідними читаннями євангелія-тетра. Звідси Л.П.Жуковська робить висновок, що згадані частини повного апракоса являють собою особливий переклад, зроблений без урахування існуючого перекладу читань тетра. З цього випливає, що послідовність створення різних типів Євангелія у слов'ян була такою: 1) короткий апракос; 2) тетр; 3) повний апракос.

Подальші наукові розвідки Л.П.Жуковської блискуче підтвердили її величезну наукову інтуіцію, здатність до широких узагальнень. У 1963 р. вона оприлюднила основоположну статтю про писемні пам'ятки традиційного змісту. Розуміючи під “пам'ятками традиційного змісту” (за евфемістичною термінологією того часу) пам'ятки, представлені у численних списках різного часу і різних територій, вона обгрунтувала необхідність вивчення їх паралельно у сукупності і переконливо довела, що навіть списки Євангелія, “канонізованої” пам'ятки, дуже різняться один від одного не тільки суто мовно, а й текстологічно. Це робить їх багатющим лінгвістичним джерелом, але виявити їх мовні особливості неможливо без текстологічного дослідження.

Все це було новим словом у славістиці й русистиці і значним внеском у розвиток лінгвістичного джерелознавства.

Відразу ж Л.П. Жуковська повідомила про існування відкритого нею недільного апракоса. Друге відкриття, принципово важливе, - це те, що повні апракоси за складом читань на рухому частину церковного року поділяються на два різних типи: тип Мстиславова євангелія і тип Мирославова євангелія, а перший ділиться на численні сім'ї й групи.

Необхідно відзначити вплив наукової діяльності Г.А.Воскресенського на формування Жуковської як історика російської мови, тому що саме його класифікація була першим досвідом систематизації розрізнених списків слов'янського Євангелія. Вивчивши 112 євангельських рукописів різних структурних типів, Воскресенський виділяє чотири редакції слов'янського Євангелія: найдавнішу південнослов'янську, давньоруську, руську, русько-болгарську.

У 1968 р. Л.П.Жуковська публікує фундаментальну статтю про типологію рукописів давньоруського повного апракоса. Тут на матеріалі близько 500 східнослов'янських і південослов'янських рукописів XI-XIV ст. докладно характеризуються два типи повного апракоса – Мстиславівський і Мирославівський. Десятки сторінок присвячені лексичній своєрідності рукописів: у зіставленні з старослов'янськими євангельськими списками дослідниця виявила тільки в тексті п'яти глав від Матвія біля 300 лексичних різночитань, і це свідчить про величезну лексичну різноманітність списків повного апракоса.

На матеріалі Юріївського євангелія XII ст. Жуковська демонструє, як його редактор, користуючись іншими повними апракосами лише як зразком, відбирав із тетра необхідні читання і розташовував їх у потрібній послідовності. Узагальнюючи, дослідниця підкреслює високий рівень книжної культури на Русі початку XII ст., який дозволяв давньоруським діячам самостійно перерозподіляти тексти церковних книг, тобто давньоруська культура не йшла пасивно у фарватері південнослов'янської писемності.

Надзвичайно важливою є подана у статті характеристика 20 сімей повного апракоса за текстологічними даними. Серед них є кілька гіпотетичних, не виявлених у реально існуючих рукописах, але таких, які, ймовірно, не дійшли до нас або ще будуть знайдені. Це дало підставу академіку Д.С.Лихачову, офіційному опонентові Л.П.Жуковської при захисті докторської дисертації, порівняти її класифікацію рукописів з таблицею Менделєєва, бо вона дає змогу передбачити ще не відкриті одиниці.

Дослідниця твердить, що встановлені групи рукописів підтримуються й лінгвістичними даними, кожна така група може бути спільним лінгвістичним джерелом.

Але нині у зв'язку зі збільшенням кількості матеріалу з історії вивчення давніх слов'янських пам'яток писемності з'явилося скептичне ставлення деяких провідних фахівців до самої можливості текстологічного дослідження слов'янського Євангелія й побудови генеалогічної класифікації його списків.

А.Шеберг висловив думку про те, що Кирил і Мефодій диктували слов'янський текст групі переписувачів, постійно надаючи їм альтернативні варіанти перекладу і залишаючи за кожним з писарів право обирати для запису найбільш придатні, на їх думку, варіанти.

Згідно з цією гіпотезою, виникаючі таким чином списки кардинально відрізнялись один від одного саме у момент створення і тому їх принципово не можна звести до спільного протографу. Це положення знімає питання про генеалогічні зв'язки списків Євангелія та позбавляє смислу текстологічні дослідження.

Так, наприклад, Н.Л.Горіна здійснювала дослідження рукописних списків слов'янського Євангелія у рамках Петербурзького євангельського проекту А.О.Алексєєва. Метою її роботи було виділення компактних груп рукописів, максимально близьких один одному за текстом, і найбільш типових (“середніх”) представників цих груп. Поділяючи теоретичні положення проекту про контрольовану текстологічну традицію слов'янського Євангелія, дослідниця визнала неможливість побудови генеалогічної класифікації рукописів.

А.О.Алексєєву належить припущення, що при створенні нових євангельських списків слов'янські середньовічні писарі користувалися не одним, а відразу кількома антиграфами, постійно порівнюючи їх і кожного разу вибираючи “кращі” варіанти для запису у новий рукопис. Такий спосіб переписування священого тексту отримав назву контрольованої традиції. Виникаючий таким чином рукопис опиняється у безпосередньому спорідненні одночасно з кількома списками, які можуть значно відрізнятися один від одного текстом і мовою. Згідно з цією думкою, писарі переписували біблейський текст з декількох антиграфів тому, що прагнули відтворювати лише абсолютно “правильний” , вільний від помилок текст, який можна було одержати лише внаслідок трудомісткой текстологічной праці по складанню декількох списків.

Ця концепція привела А.О.Алексєєва до висновку, що “славянское Евангелие представляет собою текст с контролируемой текстологической традицией, закрытый для непосредственного изучения генетических отношений между отдельными его списками и реконструкции его текстологической истории”.

С.Ю.Темчин вважає, що головна проблема текстологічних досліджень слов'янського Євангелія полягає у тому, що вченим не вдається знайти у різноманітності різночитань надійні текстологічні ознаки, які б дозволяли виділити значущі етапи в історії мови.

Але на сьогоднішній день лише класифікацію Жуковської можна визнати як найбільш вдалу спробу систематизувати давні євангельські тексти.

Підсумком наукових пошуків Л.П.Жуковської у галузі вивчення євангельських списків є її велика книга “Текстология и язык древнейших славянских памятников”, де розглянуто вже близько 600 рукописів. Дослідниця виконала справді титанічну працю і досягла своєї мети – “преодолеть распространенное в среде лингвистов ложное представление о единообразии одного из памятников письменности традиционного содержания – Евангелия – в текстологическом и лексическом отношениях”.

Вона провела грандіозне за своїми масштабами текстологічне вивчення слов'янського Євангелія, внаслідок чого було неспростовно доведено величезну рухомість лексики за списками Євангелія у напрямку її русифікації (“східнослов'янізації”) і те, що джерелом вивчення і складання словника давньоруської мови має бути не якись довільно й окремо взятий рукопис, а вся сукупність списків пам'ятки.

Останні роки свого життя Л.П.Жуковська присвятила вивченню Пролога, представленого у багатьох староруських рукописах, і розглядові на цьому матеріалі проблеми так званого “другого південнослов'янського впливу”. Як відомо, цей термін був запроваджений О.І.Соболевським, знавцем давніх східнослов'янських рукописів, який, спираючись на загальне враження від маси рукописів, вважав, що цей вплив почався ще в кінці XIVст. Таке твердження стало майже хрестоматійним і увійшло до всіх підручників. Але Л.П.Жуковська, звернувшись до конкретних рукописів, показала, що, по-перше, говорити про “другий південнослов'янський вплив” можна не раніше середини або й другої половини XVст., а по-друге, багато фактів, які традиційно сприймались як прояв цього впливу, мають пояснення у питомих явищах руських діалектів і не були запозиченнями. Дослідниця взагалі поставила під сумнів наявність “другого південнослов'янського впливу”.

Розділ III. “Едиційна діяльність Л.П.Жуковської”.

Дуже багато Л.П.Жуковська зробила у справі видання найдавніших пам'яток давньоруської писемності. Під її редакцією і з написаними нею науковими коментарями великого обсягу були надруковані Мстиславове євангеліє та Ізборник Святослава. На жаль, повністю підготовлене нею до 900-річчя пам'ятки наукове видання Архангельського євангелія 1092 р. вийшло у світ лише після смерті дослідниці.

Для Лідії Петрівни мало найважливіше значення дослідження й видавання пам'яток церковнокнижкової писемності, відібраних з урахуванням проблем старослов'янської

мови. Це особливо суттєво, тому ще деякі пам'ятки у південнослов'янських списках не зберіглися, а іноді зовсім невідомі, за виключенням руських списків. Деякі ж пам'ятки відомі й у південнослов'янських списках, але останні не містять необхідних матеріалів з деяких питань старослов'янської граматики . Тому підсумковою є надрукована українською мовою

стаття про спостереження над найдавнішими cхіднослов'янськими євангеліями, написаними у Києві, - Остромировим, Реймським та Мстиславовим. Л.П.Жуковська підкреслює, що Остромирове євангеліє було відмежоване від кирило-мефодіївського оригіналу великою кількістю списків, у тому числі східнослов'янських. Кириличну частину Реймського євангелія Л.П.Жуковська вважає старшою від Остромирова євангелія. У Мстиславовому євангелії дослідниця відкрила почерк, не помічений попередніми дослідниками, яким заповнено залишений спочатку пропуск: це дає підставу твердити про існування у Києві в XI ст. кількох великих бібліотек з багатьма книгами, що служили зразками при написанні й оформлені інших книг.

Тут ми ще раз наочно бачимо, як вдумлива й уважна дослідниця по крихтах відтворює широку картину культурного рівня Київської Русі, який швидко досягнув висоти невдовзі після початку християнізації.

У 1978 р. вийшла публікація Л.П.Жуковської: “Реймсское евангелие: история его изучения и текст”. Реймське євангеліє складається з двох різночасових частин. Перша частина написана кирилицею, друга, більш пізня, – глаголицею. Дослідниця займалася вивченням кириличної частини книги. Л.П.Жуковська дійшла висновку, що Реймське євангеліє давніше від чотирьох датованих рукописних книг другої половини XI ст. – Остромирового євангелія 1056-1057 рр., Ізборника Святослава 1073 р., Ізборника 1076 р. та Архангельського євангелія 1092 р. Таким чином, Реймське євангеліє могло бути написане в першій половині XI ст. в Київській Русі. Отже, ця книга могла входити до складу бібліотеки Ярослава Мудрого, і Анна Ярославна могла взяти Реймське євангеліє з собою до Франції.

Під редакцією Жуковської вийшло у світ Мстиславове євангеліє. Цей тип повного апракоса зберігся у кількох десятках давньоруських книг, починаючи з XI ст. Але саме Мстиславове євангеліє Жуковська визнає основним представником цього типу, тому що воно має необхідну давність, цілість і повноту. Пам'ятка є новим ступенем давньоруської графіки у порівнянні з Остромировим євангелієм. Як і в більшості пам'яток подібного типу, у ньому поєднуються особливості давнього (кирилівського) перекладу короткоапракосних читань, більш пізні особливості повноапракосних читань, яких немає у коротких апракосах, та численні нашарування наступних перекладів та редакцій.

Видавнича робота здійснювалася під керівництвом Л.П.Жуковської, також вона підготувала увесь текст рукопису з словоподілом , написала вступну частину й склала переліки-таблиці для читань і текстів.

У 1983 р. вийшов з друку Ізборник Святослава 1073 р. Оригіналом для цієї книги є збірник, перекладений з грецької мови для болгарського царя Симеона. Це єдина пам'ятка писемності “золотої доби царя Симеона”, збережена повністю. Тип книги, який являє собою Ізборник Святослава, є наслідком творчого засвоєння руськими книжниками традицій формування репертуару й художнього оформлення візантійської, а також староболгарської книги.

Л.П.Жуковська також підготувала до видання Архангельське євангеліє 1092 р. Вчена по-новому висвітлила склад і особливості цього євангелія. Вона переконливо довела, що перша його частина переписана з короткого апракоса, а друга – з повного. Це спростовує висновок попередньої дослідниці рукопису М.О.Соколової про те, що другий писар вільно поводився з текстом: насправді він досить ретельно копіював свій оригінал – повний апракос, і ця частина Архангельського євангелія збігається з багатьма іншими повними апракосами XII ст. Таким чином, мовна специфіка тут пояснюється не індивідуальними рисами писаря, як вважала М.О.Соколова, а своєрідністю самої пам'ятки. Це була перемога лінгво-текстологічного аналізу давнього рукопису, і М.О.Соколова, яка була одним з офіційних опонентів Л.П.Жуковської на захисті докторської дисертації у 1970 р., погодилася з її висновками.

Висновки. Здійснене дисертаційне дослідження показало, що для свого часу наукові відкриття Л.П.Жуковської були найвпливовішими у палеославістиці й палеорусистиці. З категоричністю деяких її висновків можна сперечатись, але Л.П.Жуковська, безперечно, спромоглася сказати нове слово у цій царині завдяки постійній величезній увазі до конкретики матеріалу, до найменших деталей, з яких складалося загальне тло досліджуваних нею явищ.

Внаслідок досліджень Л.П. Жуковською давньоруського Євангелія вивчення його текстології опинилося тепер у такій стадії, яка перевищує світові досягнення. Таку роботу досі не проведено вченими європейських стран і США навіть стосовно до грецьких євангелій, вивчених у цілому більш повно.

Плідні пошуки вченої трагічно перервалися у 1994 р., але те, що було зроблено нею більш як за 40 років напруженої праці, дає право сказати, що Лідія Петрівна Жуковська була видатною представницею вітчизняної філологічної науки XX століття. ЇЇ наукова спадщина і далі надихатиме і живитиме ідеями багатьох дослідників історії східнослов'янських мов.

Подальше розроблення проблем, пов'язаних з вивченням найдавніших слов'янських пам'яток писемності, бачится у такому:

1. Розширенні бази дослідження шляхом залучення більшої кількості списків, які мають різну хронологічну та теріторіальну причетність.

2. Залученні матеріалів пам'яток давньоруської писемності, ще не запроваджених у науковий обіг, які становлять малодосліджені у лінгвістичному аспекті рукописи.

3. Пошуках шляхів нової інтерпретації (роботи

А.О. Алексєєва, С.Ю. Темчина, Н.Л. Горіної).

4. На сучасному етапі розвитку славістики аналіз варіативності необхідно проводити на широкому фоні пам'яток церковнослов'янської писемності, зіставляючи мовні факти однієї пам'ятки з матеріалами інших джерел, близьких за змістом.

5. Необхідно здійснити удосконалення методики лінгвотекстологічного аналізу євангельських текстів у складі давньоруської рукописної спадщини.

Основні положення дисертації викладені в публікаціях:

1. Кон Е.А. Лексическая вариативность в древейших списках славянского евангелия // Матеріали Міжвузівської Кирило-Мефодіївської коференції 27-28 травня 1996 р. – Одеса, 1996. – С. 25-26.

2. Кон Е.А. Типология славянских евангелий в исследованиях Л.П.Жуковской // Слов'янський збірник. Вип.III. – Одеса, 1997. - С. 62-65.

3. Кон Е.А. Л.П.Жуковская – исследовательница новгородских берестяных грамот // Слов'янський збірник. Вип.V. – Одеса, 1998. – С. 198.

4. Кон Е.А. Л.П.Жуковская о “втором южнославянском влиянии” (на материале Пролога) // Слов'янський збірник. Вип.VI. – Одеса, 1999. – С. 219-226.

5. Кон Е.А. О работе Л.П.Жуковской над Сводным каталогом славяно-русских рукописей // Слов'янський збірник. Вип.VII. – Одеса, 2000. – С.302-306.

6. Кон Е.А. Издательская деятельность Л.П.Жуковской: Мстиславово евангелие 1117 г. // Мова. – 2001. - № 5-6. – С.98-101.

АННОТАЦІЯ

Кон О.О. Наукова спадщина Л.П.Жуковської – історика російської мови та писемності. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.02 – російська мова. – Харківський національний університет, Харків, 2001.

Глибокий і всебічний аналіз наукових праць Л.П.Жуковської дає змогу повніше з'ясувати діяльність дослідниці, видатної славістки XX століття, й завдяки цьому ввести до наукового вжитку новий фактичний матеріал. Останній допоможе чітко визначити роль Л.П.Жуковської зокрема й палеорусистики взагалі у поступі національної культури не тільки російського та українського народу, але слов'ян у цілому.

У роботі вперше на широкому фактичному матеріалі досліджуються здобутки вченої у зв'зку з концепціями попередників, сучасників, послідовників. Дисертантка проаналізувала і звела в позначену деякими закономірностями систему значний за обсягом і кількістю назв науковий матеріал. Завдяки цьому стало можливим висвітлити ті напрями, в річищі яких розвивалась наукова думка Л.П.Жуковської, встановити основні тенденції сучасної палеорусистики й палеославістики.

Ключові слова: палеорусистика,давньоруські повні апракоси, слов'яно-руська кирилівська палеографія, лексична варіативність, слов'янське Євангеліє.

АННОТАЦИЯ

Кон Е.А. Научное наследие Л.П.Жуковской – историка русского языка и письменности. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.02 – русский язык. – Харьковский национальный университет, Харьков, 2001.

В диссертационной работе впервые представлено исследование научного наследия Лидии Петровны Жуковской (1920-1994), которая была выдающимся ученым XX века – диалектологом, текстологом, языковедом. Для русистов она была русистом, для палеославистов – неутомимым исследователем судьбы кирилло-мефодиевского наследия большей частью в России, но также и других народов, связанных с крилло-мефодиевской традицией, для которых чаще всего используется определение Slavia Ortodoxa.

Л.П. Жуковская предприняла грандиозное по своим масштабам текстологическое изучение славянского Евангелия, в результате которого была неопровержимо доказана высочайшая подвижность словаря по спискам Евангелия в направлении его русификации и что источником словаря древнерусского языка является не какая-то отдельно взятая рукопись, а вся совокупность списков памятника, поскольку каждый из них может содержать такие лексические особенности, каких нет ни в других списках, ни в списках других памятников. В результате исследований Л.П. Жуковской древнерусского Евангелия изучение этого вопроса теперь оказалось в такой стадии, которая превышает мировые достижения. Работа такого рода не проведена учеными европейских стран и США даже по отношению к греческим евангелиям, более полно изученным.

Её многочисленные публикации свидетельствуют не только о широте интересов и памятников, привлеченных к изучению, но и о высоком профессионализме и работоспособности. Среди них есть и такие, которые не принадлежат своему времени и будут по достоинству оценены лишь в будущем. В этом проявилась научная интуиция Л.П.Жуковской, ее огромное чувство языка, а также предвидение многих тенденций в развитии науки.

Глубокий и всесторонний анализ научных работ Л.П.Жуковской дает возможность более полно осветить деятельность исследовательницы и благодаря этому ввести в научный обиход новый фактический материал. Последний поможет определить роль Л.П.Жуковской в частности и палеорусистики вообще в становлении национальной культуры не только русского и украинского народа, но и славян в целом.

В работе впервые на широком фактическом материале исследуются достижения ученой в связи с коцепциями ее предшественников, современников, последователей. Был проведен анализ значительного по объему и количеству названий материала, обозначены пути развития славяно-русской кирилловской палеографии, отражены их противоречивые пересечения.

Предъявляя новые требования и критерии к оценке лингвистических явлений, в памятниках письменности прошедших эпох ученые находят не только данные о конкретном состоянии языка в определенный момент его существования. Не менее важным является установление зако номерностей развития языка. Обращение к пройденным этапам имеет значение не только благодаря познавательной ценности, но и возможности обогащения современников историческим опытом.

Диссертантка проанализировала и свела в отличающуюся некоторыми закономерностями систему объемный научный материал. Благодаря этому стало возможно определить направления, в русле которых развивалась научная мысль Л.П.Жуковской; показать их значение для всего последующего развития лингвистической науки.

Труды Л.П. Жуковской являются блестящей страницей в истории русской филологии. Наследие выдающегося ученого стало тем фундаметом, на котором базируются концепции и направления ряда ученых современности. Её научный подвиг и в дальнейшем будет вдохновлять многих исследователей истории восточнославянских языков.

Ключевые слова: палеорусистика, древнерусские полные апракосы, славяно-русская кирилловская палеография, лексическая вариативность, славянское Евангелие.

SUMMARY

Kon O.O. – Scientific researchs of L.P. Zukovskaya – historik of Russian language and writing. – Manuscript.

Thesis for a candidate's degree by speciality 10.02.02 – Russian language. – Kharkov National University, Kharkov, 2001.

The main task of the investigation is the defining of the place and role of the L.P.Zukovskaya in the Russian linguistic science.

Lydiya Petrovna Jukovskaya (1920-1994) was greatest scientist of our time. She was a prominent dyalectologist, paleologist, linguist, but study of Old Church Russian and Old Church Slavonic Gospels was a principal object in hers life.

The candidate has analysed the considerable by its size and numbers linguistic material and systematised it marking the certain regularities. Thank to this it has become possible to reach the scientific level of L.P.Zukovskaya, to expose the ways of development of contemporary paleorusistic, to establish the main tendencies of Russian language prosess.

Key words: Old Church Slavonic Gospels, paleologistic, Slavonic-Russian Kirillik Paleography.