МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКА ДЕРЖАВНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ

ім. І.Я. ГОРБАЧЕВСЬКОГО

КУЧУК ОЛЕГ ПЕТРОВИЧ

УДК 617.7-001.4-002-092

ПАТОГЕНЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗАПАЛЬНОГО

ПРОЦЕСУ ПРИ ПРОНИКНИХ ПОРАНЕННЯХ

ЗАДНЬОГО СЕГМЕНТА ОКА І ПРОФІЛАКТИКА

ПІСЛЯТРАВМАТИЧНИХ УСКЛАДНЕНЬ

14.03.04 - патологічна фізіологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Тернопіль - 2001

Дисертацією є рукопис.

Дисертація виконана в Буковинській державній медичній академії МОЗ України

Науковий керівник: доктор медичних наук, доцент Кухарчук Олександр Леонідович, Буковинська державна медична академія, доцент кафедри нормальної фізіології

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, доцент Корда Михайло Михайлович, Тернопільська державна медична академія ім. І.Я.Горбачевського, доцент кафедри медичної хімії;

доктор медичних наук, професор Гоженко Анатолій Іванович, Одеський державний медичний університет, завідувач кафедри патологічної фізіології.

Провідна установа: Національний медичний університет ім.О.О.Богомольця МОЗ України, кафедра патологічної фізіології, м. Київ.

Захист дисертації відбудеться 27 квітня 2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 58.601.01 у Тернопільській державній медичній академії ім. І.Я.Горбачевського МОЗ України (46001, м. Тернопіль, майдан Волі, 1).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Тернопільської державної медичної академії ім. І.Я.Горбачевського (46001, м. Тернопіль, вул. Руська, 12).

Автореферат розісланий 24 березня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор медичних наук, професор Я.Я.Боднар

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний травматизм являє собою важливу соціальну проблему - останнім часом спостерігається ріст тяжких поєднаних травм (Л.Я.Ковальчук та ін., 1999). Очний травматизм та його наслідки призводять до втрати працездатності і займають одне з перших місць у структурі первинної інвалідності осіб молодого віку (Е.И.Ковалевский, 1996, Б.С. Безуглый и др., 1996; Т.В.Крыжановская, 1998; Е.А.Батищева и др., 2000; Р.А.Гундорова и др., 2000). Розповсюдженість травм органа зору в середньому в Україні становить 24,5 випадків на 10000 населення (Т.В.Крыжановская, 1996). Дослідження Н.А.Чуднявцевої (1997) показали високий рівень очного травматизму в усіх областях України.

Пошкодження органа зору в 30-60% спостережень призводять до одно- або двобічної сліпоти (Е.С.Либман, Е.В.Шахова, 2000). Серед осіб з тяжкою травмою очей 89% становлять чоловіки, причому половина з них - у віці до 40 років. Діти до 16 років складають 1/5 частину від числа всіх травмованих (Г.В.Индейкина, 1990), однак травма очей є причиною сліпоти в дитячому віці в 21,6-67,4% (И.Л.Васильева, Н.В.Приймак, 1998; К.Е.Голубов, А.А.Голубова, 1998).

Аналіз частоти механічних пошкоджень очного яблука не виявив тенденції до її скорочення за останні роки (Б.О.Сулеева, 1994; Р.А.Гундорова, О.И.Кваша, 1996; О.И.Кваша, 1996). Високою залишається частота післятравматичних ускладнень, яка досягає в різних вікових групах, залежно від виду травм, 22,5-30,0% (В.Ф.Даниличев, И.Б.Максимов, 1994), що зумовлено інтраокулярним фіброзогенезом, який порушує гемо- і ліквородинаміку травмованого ока, а у тяжких випадках призводить до відшарування сітківки (Т.А.Морозова, А.А.Морозов, 1996). Найбільшу небезпеку для швартоутворення становлять травми заднього сегмента ока, для яких характерним є тривалий перебіг післятравматичного періоду, що нерідко закінчується гіпотонією та атрофією очного яблука (Г.Е.Венгер и др., 1991).

Незважаючи на певні успіхи у вивченні запалення (А.И.Воложин, 1997; Ю.А.Владимиров, 1998; А.Ф.Возианов и др., 1998; Е.М.Важниная и др., 1999; К.Н.Веремеенко, 2000; А.И.Гоженко и др., 2000) та особливостей запального процесу в травмованому оці - з'ясування патогенетичної ролі змін синтезу тканинного активатора плазміногену, простагландину Е2, фібронектину, тощо (В.Б.Полуэктова и др., 1996; Xu Jin-Tang, Chen Jian, 1996; И.П.Метелицина и др., 1997; L.Hesse, 1997; Н.Ф.Леус, И.М.Логай, 1999), цілий ряд питань патогенезу післятравматичного запалення залишається невизначеним. Зокрема, не встановлено значення ейкозаноїдів у змінах тканинного фібринолізу і протеолізу, не з'ясовано місце і роль прозапальних цитокінів при інфікованій травмі ока, не досліджено вплив екзогенних простаноїдів на перебіг післятравматичного запалення.

Вищенаведені факти свідчать про необхідність подальшого вдосконалення лікувальної тактики при травмах ока з використанням новітніх досягнень теоретичної та практичної медицини.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є фрагментом планової наукової роботи кафедри нормальної фізіології і центральної науково-дослідної лабораторії БДМА (Чернівці) “Вивчення вікових особливостей взаємоз'язку центральних і периферичних механізмів регуляції імунологічної реактивності та гемокоагуляційного потенціалу в нормі і при ендо- та екзогенних інтоксикаціях” (номер держреєстрації 0199U004598). Автором особисто виконано розділ стосовно особливостей запального процесу в оці, що викладено у матеріалах дисертації.

Мета дослідження. Розробити патогенетично обгрунтований спосіб спрямованої корекції окислювального метаболізму арахідонової кислоти для попередження інтраокулярного фіброзогенезу і порушень функції зорового аналізатора при травмах заднього сегмента ока.

Завдання дослідження:

1.Вивчити зміни окислювального метаболізму арахідонової кислоти при травмах заднього сегмента ока.

2.Дослідити післятравматичну динаміку змін пероксидного окислення ліпідів і активності ферментів антирадикального захисту при пораненні структур заднього сегмента ока.

3.З'ясувати динаміку змін тканинного протеолізу і фібринолізу після травматичного пошкодження структур заднього сегмента ока.

4.Визначити особливості перебігу післятравматичного запального процесу при травмах заднього сегмента ока, ускладнених крововиливом у склоподібне тіло та інтравітреальним введенням ендотоксину грамнегативної мікрофлори.

5.Розробити патогенетично обгрунтований спосіб корекції порушень окислювального метаболізму арахідонової кислоти дексаметазоном і препаратом ММ-706 в гострому періоді післятравматичного запалення для попередження фіброзогенезу і порушень функції зорового аналізатора при пораненнях заднього сегмента ока.

Об'єкт дослідження. Післятравматичний запальний процес в оці.

Предмет дослідження. Динаміка змін спектру ейкозаноїдів, прозапальних цитокінів, тканинного протеолізу і фібринолізу, пероксидного окислення ліпідів, антиоксидантного захисту і функції зорового аналізатора.

Методи дослідження. Зміни ейкозаноїдного спектру в травмованому оці досліджували радіоімунологічним аналізом вмісту простагландинів Е2, F2a, 6-кето-F1a, тромбоксану А2 і лейкотриєну В4. Роль прозапальних цитокінів у післятравматичному запаленні аналізували шляхом визначення тканинного вмісту інтерлейкіну-1b і фактора некрозу пухлин a. Стан протеолізу і фібринолізу в травмованому оці визначали за лізисом азосполук (азоальбуміну, азоказеїну, азоколу і азофібрину). Генерацію активних форм кисню досліджували методом хемілюмінесценції. Баланс про- та антиоксидантних систем в травмованому оці визначали за тканинним вмістом дієнових кон'югатів і малонового альдегіду та активністю супероксиддисмутази, каталази і глутатіонпероксидази. Функцію зорового аналізатора досліджували методом електроретинографії.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше виявлено, що збільшення інтенсивності протеолітичної деградації білків при травмах заднього сегмента ока супроводжується зниженням колагеназної активності та пригніченням ензиматичного лізису фібрину, що є передумовою для інтраокулярного фіброзогенезу. Встановлена невідома раніше закономірність перебудови окислювального метаболізму арахідонової кислоти з утворенням потужного потенціалу вазоконстрикції і хемотаксису при травмі заднього сегмента ока, ускладненій інтравітреальним введенням ендотоксину. Вперше показано, що “прорив” антиоксидантного захисту тканин травмованого ока спостерігається лише при проникному пораненні склери з інтравітреальним введенням ендотоксину, що супроводжується значним збільшенням внутрішньоочного вмісту прозапальних цитокінів - інтерлейкіну-1b і фактора некрозу пухлин a. Особливістю травми ока, що ускладнена крововиливом у склоподібне тіло, є низька ферментативна фібринолітична активність у віддалені строки після проникного поранення склери, а проникна травма заднього сегмента ока з інтравітреальним введенням ендотоксину характеризується тривалим порушенням окулогематичного бар'єра. Вперше доведено, що збільшення в тканинах пошкодженого ока вмісту простагландину Е2 пригнічує ензиматичний лізис колагену, а 6-кето-ПГF1a протидіє прозапальним ефектам інтерлейкіну-1b на всіх стадіях запального процесу. Дексаметазон збільшує колагеназну і ферментативну фібринолітичну активність тканин травмованого ока за зменшення інтенсивності протеолітичної деградації низько- і високомолекулярних білків, а стабільний аналог простацикліну ММ-706 ефективно зменшує неферментативний фібриноліз і генерацію прозапальних цитокінів.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження є основою для клінічної розробки способів лікування травм заднього сегмента ока з використанням інгібіторів окислювального метаболізму арахідонової кислоти і стабільних аналогів простацикліну, спрямованих на пригнічення пероксидного окислення ліпідів, необмеженого протеолізу і генерації прозапальних цитокінів та збільшення інтенсивності ензиматичного лізису фібрину і колагеназної активності в тканинах травмованого ока для попередження післятравматичного фіброзогенезу і порушень функції зорового аналізатора. Розроблено і патогенетично обгрунтовано спосіб спрямованої корекції окислювального метаболізму арахідонової кислоти, який сприяє швидкому відновленню електроретинографічних характеристик функції зорового аналізатора у тварин із травматичним пошкодженням структур заднього сегмента ока.

Отримані результати впроваджені (акти впровадження) в очному відділенні обласної клінічної лікарні, в обласному медичному діагностичному центрі, в Чернівецькому НДІ медико-екологічних проблем. Вони використовуються в педагогічному процесі при читанні лекцій та проведенні практичних занять на кафедрах нормальної та патологічної фізіології, кафедрах хірургічного профілю Буковинської медичної академії, кафедрі біології Чернівецького держуніверситету ім. Ю.Федьковича, кафедрах патологічної фізіології Івано-Франківської медичної академії та Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця.

Особистий внесок здобувача. Автором особисто здійснено розробку основних теоретичних і практичних положень роботи, проведено аналіз літературних джерел. Здобувач оволодів методами патофізіологічних досліджень, самостійно провів набір і обробку фактичного матеріалу, написав усі розділи дисертації, сформулював висновки і практичні рекомендації, підготував матеріали до опублікування.

Апробація матеріалів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися на 2-му міжнародному симпозіумі “Хірургічні проблеми і екологія” (Чернівці, 1998), на 4-му міжнародному медичному конгресі молодих вчених і студентів (Катовиці, Польща, 1998), на 4-й міжнародній конференції з офтальмології (Київ, 1998), на науковій конференції “Фізіологія і патологія перекисного окислення ліпідів, гемостазу та імуногенезу” (Полтава, 1999), на міжнародному симпозіумі “Актуальні питання медичної допомоги населенню” (Чернівці, 2000), на 4-му міжнародному медичному конгресі молодих вчених і студентів (Тернопіль, 2000), 7-му з'їзді офтальмологів Росії (Москва, 2000), на 5-му міжнародному медичному конгресі молодих вчених і студентів (Катовиці, Польща, 2000), на науковій медичній конференції молодих вчених та студентів (Київ, 2000), на підсумкових наукових конференціях співробітників Буковинської державної медичної академії (Чернівці, 1999, 2000).

Публікаціі. За матеріалами дисертації опубліковано дванадцять наукових праць, з них - 4 у фахових медичних виданнях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, огляду літератури, описання матеріалу та методів дослідження, чотирьох розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів дослідження, висновків, рекомендацій щодо наукового та практичного використання здобутих результатів, списку використаних джерел літератури (337 бібліографічних описів), чотирьох додатків, які містять 79 таблиць та 132 рисунка. Дисертація викладена на 280 сторінках, з яких додатки займають 105 сторінок, вступ - 10, а список використаних джерел - 38 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. У роботі використано 230 самців і самок білих щурів (маса тіла 0,17-0,20 кг) та 145 кроликів породи Шиншила (маса тіла 2,5-3,0 кг). Моделювання травми ока на щурах проводили під нембуталовим наркозом (40 мг/кг маси тіла). Проникне поранення склери і прилеглих структур ока виконували за асептичних умов. Крововилив у склоподібне тіло ока моделювали автокров'ю в об'ємі 0,1 мл. Введення у склоподібне тіло ендотоксину проводили у дозі 10 нг. Енуклеацію очей виконували під нембуталовим наркозом. Моделювання травми ока у кроликів проводили під місцевою анестезією (ретробульбарне введення 1,5 мл 2%-ного розчину новокаїну з дворазовою інстиляцією в кон'юнктивальну порожнину 0,25%-ного розчину дикаїну). Моделювали такі види проникних травм ока: проникну травму склери (ПТС); подвійну проникну травму склери (ППТС); проникну травму склери з крововиливом у склоподібне тіло (ПТСГ); проникну травму склери з інтравітреальним введенням ендотоксину S.typhimurium (ПТСЕ). Крововилив у склоподібне тіло ока моделювали автокров'ю в об'ємі 0,3 мл, ендотоксин вводили в дозі 100 нг.

Стан нейрорецепторів (біопотенціали зовнішніх і внутрішніх шарів сітківки) оцінювали методом загальної електроретинографії на комп'ютеризованій системі запису електроретинограм із фотостимулятором “ФС-03” (“Медап”, Україна) на першу, третю, чотирнадцяту і двадцять восьму доби після травми ока.

Вміст в тканинах ока лейкотриєну (ЛТ) В4, простагландинів (ПГ) Е2, 6-кето-F1a, F2a, тромбоксану (ТК) В2 визначали радіоімунним методом за допомогою реактивів фірми “Amersham” (Англія). Збагачувальну екстракцію ейкозаноїдів проводили етилацетатом на мікроколонках С8 Amprep™ (Англія).

Генерацію активних форм кисню визначали на хемілюменометрі “ПХЛ-1” в режимі накопичення (Б.Т. Величковский и др., 1989). Активність супероксиддисмутази (СОД) [КФ. 1.15.1.1] визначали за методикою С.Чеварі, І.Чаба, Й.Секкей (1985). Малоновий альдегід (МА) досліджували за методикою І.Д.Стальної, Т.Г.Гарішвілі (1977), дієнові кон'югати (ДК) визначали за методом В.Б.Гаврилова, М.І.Мишкорудної (1983). Активність глутатіонпероксидази (ГПО) [КФ. 1.11.1.9.] визначали за методом І.Ф.Мещишена (1987), каталази - за М.А.Королюк та співавт. (1988).

Визначення протеолітичної і фібринолітичної активності тканин ока та вологи передньої камери проводили за лізисом азосполук (О.Л.Кухарчук, 1996) з використанням азоальбуміну, азоказеїну, азоколу і азофібрину фірми “Simko Ltd” (Україна).

Лікування травм ока кроликів проводили препаратом ММ-706 (стабільний негалогенізований аналог простацикліну) і 0,1% розчином дексаметазону. Дексаметазон інстилювали в око в дозі 0,05 мг шість разів на день протягом двох тижнів. ММ-706 вводили в дозі 115 нг 3 рази на день протягом 14-ти діб. Групу порівняння склали тварини з травмою ока, яким вводили фізіологічний розчин. Як контроль використовували несправжньооперованих тварин.

В окремій серії дослідів на 75 самцях білих щурів з подвійним пораненням склери без ускладнень або ускладнених гемофтальмом чи введенням ендотоксину в склоподібне тіло проведено вивчення впливу на перебіг післятравматичного запального процесу дексаметазону (0,1% розчин, по 2 краплі 1 раз в день протягом семи діб) та препарату ММ-706 (100 нг 1 раз в день протягом семи діб) з визначенням вмісту в тканинах ока інтерлейкіну-1b (ІЛ-1b) і фактора некрозу пухлин a (ФНПa). Аналіз вмісту цитокінів проводили на імуноферментному аналізаторі “Униплан-М” (Росія) наборами реагентів “ProCon IL-1b” і “ProCon TNFa”. Збагачувальну екстракцію цитокінів виконували на мікроколонках C2 Amprep™ (Англія).

Результати досліджень опрацьовували методами статистичного аналізу з визначенням критерію Ст'юдента за допомогою програм “Excel-7” та "Statgraphics" (США) на PC IBM 586.

Основні результати дослідження. На 10-ту добу після ПТС інтенсивність хемілюмінесценції (ХМЛ), індукованої гомогенатами тканин травмованого ока в системі люмінофора, зростала на 42,03% (15,44±1,28 мВт у контролі та 21,93±2,45 мВт у досліді, p<0,05; n=18), досягала 29,37±2,62 мВт (p<0,001; n=18) при ППТС і 27,10±2,50 мВт (p<0,001; n=18) при ПТСГ з максимальним підвищенням (69,70±5,33 мВт, p<0,001; n=18) при ПТСЕ.

Інтенсивність ензиматичного розпаду фібрину (рис. 1) при ПТС знижувалася в 1,84 раза, при ППТС - в 3,67 раза, при ПТСГ - в 3,16 раза, а при ПТСЕ - на 37,9%.

Максимальні величини вмісту ДК у волозі передньої камери ока у кроликів спостерігались при ПТСЕ (табл. 1). За всіх видів травм максимальний вміст ДК у волозі передньої камери ока припадав на третю добу експерименту. Подібна динаміка була характерна і для змін вмісту у волозі передньої камери пошкодженого ока МА.

Рис. 1 Зміни тканинного ферментативного фібринолізу при пораненні структур заднього сегмента ока (в % від контролю)

Примітки: ПТС - проникна травма склери (n=9); ППТС - подвійна проникна травма склери (n=9); ПТСГ - проникна травма склери з гемофтальмом (n=9); ПТСЕ - проникна травма склери з інтравітреальним введенням ендотоксину (n=9); у контролі n=9; n - число спостережень.

Таблиця 1

Динаміка змін вмісту дієнових кон'югатів (ДК), малонового альдегіду (МА), активності супероксиддисмутази (СОД) і глутатіонпероксидази (ГПО) у волозі передньої камери при різних видах травм заднього сегмента ока у кроликів (x±Sx)

Показники Серії досліджень 1-ша доба 3-тя доба 7-ма доба 14-та доба 28-ма доба 60-та доба

ДК, нмоль/ Контроль, n=35 0,49±0,03 0,51±0,03 0,49±0,03 0,51±0,03 0,49±0,02 0,50±0,02

мг білка ПТС, n=5 1,81±0,11 p<0,001 2,51±0,12 p<0,001 1,32±0,07 p<0,001 1,02±0,06 p<0,001 0,81±0,04 p<0,001 0,59±0,03 p<0,05

ППТС, n=5 2,01±0,11 p<0,001 2,89±0,16 p<0,001 1,41±0,08 p<0,001 0,99±0,06 p<0,001 0,85±0,04 p<0,001 0,65±0,03 p<0,01

ПТСГ, n=5 1,41±0,09 p<0,001 p1<0,05 1,72±0,10 p<0,001 p1<0,01 1,01±0,07 p<0,001 p1<0,05 0,81±0,05 p<0,01 p1<0,05 0,71±0,04 p<0,01 0,65±0,04 p<0,01

ПТСЕ, n=5 6,01±0,35 p<0,001 p1<0,001 7,99±0,35 p<0,001 p1<0,001 4,51±0,28 p<0,001 p1<0,001 3,52±0,24 p<0,001 p1<0,001 2,51±0,18 p<0,001 p1<0,001 2,02±0,14 p<0,001 p1<0,001

МА, нмоль/ Контроль, n=35 0,22±0,02 0,20±0,01 0,22±0,02 0,23±0,02 0,21±0,02 0,20±0,02

мг білка ПТС, n=5 0,95±0,05 p<0,001 1,31±0,13 p<0,001 0,71±0,04 p<0,001 0,62±0,03 p<0,001 0,49±0,03 p<0,001 0,45±0,02 p<0,001

ППТС, n=5 1,18±0,11 p<0,001 1,49±0,11 p<0,001 0,91±0,05 p<0,001 p1<0,05 0,75±0,03 p<0,001 p1<0,05 0,61±0,03 p<0,001 p1<0,05 0,49±0,02 p<0,001

ПТСГ, n=5 0,53±0,07 p<0,01 p1<0,001 0,53±0,07 p<0,01 p1<0,001 0,45±0,04 p<0,01 p1<0,01 0,39±0,03 p<0,01 p1<0,01 0,36±0,03 p<0,01 p1<0,05 0,31±0,02 p<0,01 p1<0,01

ПТСЕ, n=5 4,51±0,26 p<0,001 p1<0,001 5,97±0,47 p<0,001 p1<0,001 3,49±0,23 p<0,001 p1<0,001 2,51±0,43 p<0,001 p1<0,01 1,79±0,22 p<0,001 p1<0,001 1,01±0,11 p<0,001 p1<0,01

СОД, од/мг Контроль, n=35 0,99±0,05 0,98±0,05 1,05±0,06 1,00±0,05 0,98±0,05 1,03±0,04

білка за хв ПТС, n=5 0,75±0,04 p<0,01 0,67±0,05 p<0,01 0,86±0,04 p<0,05 0,95±0,04 0,95±0,04 0,89±0,04 p<0,05

ППТС, n=5 0,65±0,03 p<0,001 0,55±0,03 p<0,001 0,76±0,03 p<0,01 0,86±0,03 p<0,05 0,89±0,04 0,81±0,02 p<0,01

ПТСГ, n=5 0,51±0,02 p<0,001 p1<0,01 0,42±0,02 p<0,001 p1<0,01 0,63±0,03 p<0,001 p1<0,01 0,71±0,02 p<0,001 p1<0,001 0,82±0,02 p<0,05 p1<0,05 0,76±0,02 p<0,001 p1<0,05

ПТСЕ, n=5 0,35±0,02 p<0,001 p1<0,001 0,25±0,03 p<0,001 p1<0,001 0,46±0,04 p<0,001 p1<0,01 0,55±0,04 p<0,001 p1<0,001 0,64±0,05 p<0,01 p1<0,001 0,69±0,05 p<0,01 p1<0,05

ГПО, мкмоль Контроль, n=35 0,90±0,03 0,88±0,02 0,92±0,01 0,88±0,02 0,89±0,02 0,94±0,03

GSH/мг білка за ПТС, n=5 0,65±0,07 p<0,01 0,56±0,04 p<0,01 0,75±0,07 1,05±0,10 1,15±0,09 p<0,05 0,85±0,08

хв ППТС, n=5 0,61±0,05 p<0,01 0,45±0,06 p<0,001 0,71±0,07 p<0,05 1,02±0,06 p<0,05 1,06±0,12 0,75±0,07 p<0,05

ПТСГ, n=5 0,42±0,02 p<0,001 p1<0,05 0,31±0,02 p<0,001 p1<0,01 0,45±0,03 p<0,001 p1<0,01 0,71±0,04 p<0,01 p1<0,05 0,89±0,06 p1<0,05 0,65±0,04 p<0,001

ПТСЕ, n=5 0,39±0,03 p<0,001 p1<0,01 0,31±0,02 p<0,001 p1<0,001 0,52±0,03 p<0,001 0,75±0,04 p<0,05 p1<0,05 0,81±0,05 p1<0,01 0,42±0,02 p<0,001 p1<0,01

Примітки: p - ступінь достовірності різниць показників відносно контролю; p1 - ступінь достовірності різниць показників відносно групи кроликів із проникним пораненням склери; n - число спостережень.

У тварин усіх дослідних груп активність СОД у волозі передньої камери травмованого ока поступово зростала до 60-ої доби спостережень. Найменший рівень активності цього ферменту відмічався при ПТСЕ. За всіх видів травм заднього сегмента ока мінімальна активність СОД і ГПО сповтерігалася на третю добу експерименту.

Максимальні величини лізису низько- і високомолекулярних білків у волозі передньої камери ока виявлялись при ПТСГ, які значно (в 1,55-1,79 раза) перевищували (p<0,05) дані, що спостерігалися в контролі та за інших видів травм заднього сегмента ока. Колагеназна активність внутрішньоочної рідини (лізис азоколу) набувала максимальних величин у двох випадках: при ПТСГ та при ПТСЕ. Якщо за ПТСГ підсилення колагенолізу може бути безпосередньо пов'язане з наявністю в оці крові, то в разі ПТСЕ активація колагеназної активності свідчить про можливість клітинної інфільтрації очних тканин. При ПТСГ на першу добу спостережень лізис азоколу був нижчим за контроль на 29,75% (p<0,01), на третю - відповідав контрольним даним, на сьому і чотирнадцяту - перевищував їх відповідно на 23,23% (p<0,05) та 22,84% (p<0,05), на - 28-му добу знижувався на 21,43% (p<0,05) і був на 52,83% (p<0,001) меншим за контрольний рівень наприкінці експерименту. При ПТСЕ протеолітична деградація колагену на першу добу спостережень була на 29,75% (p<0,01) меншою за контроль, на третю - відповідала контрольному рівню, на сьому і чотирнадцяту - перевищувала контрольні дані відповідно на 32,26% (p<0,02) та 32,72% (p<0,02), а на 28-му і 60-ту доби знову знижувалася відносно контролю - на 40,26% (p<0,001) і 67,92% (p<0,001), відповідно.

Таким чином, проникна травма склери з крововиливом у склоподібне тіло характеризується синусоїдальними змінами колагеназної активності з двома періодами мінімальних її величин - на початку та наприкінці шестидесятиденного досліду. За умов інтравітреального введення ендотоксину відбувається зменшення колагеназної активності тканин травмованого ока з 28-ї доби експерименту.

При ПТС кількість ПГЕ2 в тканинах травмованого ока зростала на 51,97%, тоді як вміст ПГF2a достовірних змін не зазнавав. Рівень 6-кето-ПГF1a зростав у 1,88 раза, що супроводжувалось підвищенням кількості в тканинах травмованого ока ТКВ2 з 5,88±1,02 до 12,90±1,53 нмоль/г білка (p<0,01, n=18). Вміст у травмованих тканинах ЛТВ4 при проникному пораненні склери відповідав контрольним даним.

При ППТС кількість ПГЕ2 в тканинах ока зростала на 74,26% за відсутності змін тканинного вмісту ПГF2a. Рівень 6-кето-ПГF1a збільшувався в 1,50 раза, вміст ТКВ2 - в 1,88 раза. Підвищення тканинного вмісту ЛТВ4 було недостовірним.

Отже, при збільшенні ступеня тяжкості травми заднього сегмента ока визначалась тенденція до підвищення рівня ейкозаноїдів, що володіють ефектами вазоконстрикції і хемотрактації.

При ПТСГ вміст ПГЕ2 в тканинах травмованого ока збільшувався в 1,96 раза, що супроводжувалося підвищенням рівня ПГF2a на 48,85%. Вміст 6-кето-ПГF1a зростав на 82,27%, тоді як кількість ТКВ2 збільшувалася в 4,73 раза, що призводило до значного (в 3,37 раза) зменшення коефіцієнта співвідношення 6-кето-ПГF1a/ТКВ2. Гемофтальм супроводжувався збільшенням вмісту в тканинах травмованого ока ЛТВ4 на 78,53%.

ПТСЕ характеризувалася зростанням тканинного вмісту ПГЕ2 в 1,76 раза за недостовірного збільшення рівня ПГF2a. Кількість в очних тканинах 6-кето-ПГF1a зростала майже в 2 рази, але вміст ТКВ2 підвищувався в значно більшому ступені - в 4,46 раза, що призвело до триразового зменшення коефіцієнта співвідношення цих простаноїдів. Найбільший вплив на вміст у тканинах ока ЛТВ4 спричиняло інтравітреальне введення ендотоксину - кількість цього ейкозаноїду в 6,51 раза перевищувала контрольні дані.

Таким чином, за ПТС з інтравітреальним введенням ендотоксину відбувається суттєва перебудова окислювального метаболізму арахідонової кислоти з утворенням потужного потенціалу вазоконстрикції (збільшення генерації ТКА2) і хемотаксису (підвищення продукції ЛТВ4).

Інтраокулярний вміст прозапальних цитокінів при ПТС не відрізнявся від контрольних даних: ІЛ-1b не визначався ні у контрольних, ні у дослідних тварин, а рівень ФНПa становив відповідно 61,15±7,32 та 73,25±9,70 пг/г білка (р>0,05; n=18). При ППТС ІЛ-1b також не визначався, а вміст в очних тканинах ФНПa становив 67,80±4,59 пг/г білка, що відповідало контрольним даним. За умов ПТСГ рівень ІЛ-1b в тканинах травмованого ока досягав 163,15±14,28 пг/г білка, а вміст ФНПa зростав відносно контролю в 4,84 раза (296,08±22,50 пг/г білка, p<0,001; n=18) та в 4,04 раза перевищував дані тварин з ПТС (p<0,001; n=20). При ПТСЕ рівень ІЛ-1b в тканинах травмованого ока досягав найбільших величин (372,25±41,64 пг/г білка, n=10), його вміст був навіть вищим за рівень ФНПa, який відносно даних попередньої групи тварин дещо зменшувався і складав 213,66±19,84 пг/г білка (n=10), що значно перевищувало контрольні дані (p<0,001; n=18).

Аналіз кореляційних залежностей показників, які вивчалися, виявив, що при ПТС вміст у тканинах травмованого ока ПГЕ2 мав негативний зв'язок (r= -0,572; p<0,02; n=18) з інтенсивністю ензиматичного лізису фібрину (рівняння лінійної регресії: y=380,72-0,22х), тоді як рівень 6-кето-ПГF1a, навпаки, позитивно корелював (r=0,488; p<0,05; n=18) з ферментативним фібринолізом (y=217,06+1,34х). При ППТС ці кореляційні залежності зберігалися з послабленням сили кореляції між ПГЕ2 і ферментативною фібринолітичною активністю (r= -0,466; p<0,05; n=18; y=396,15-0,08х). Водночас, зростала сила кореляційної залежності між 6-кето-ПГF1a та інтенсивністю ензиматичного лізису фібрину. За умов ПТСГ і ПТСЕ кореляційні зв'язки між інтраокулярним вмістом ПГЕ2 і тканинною ферментативною фібринолітичною активністю зберігалися (r= -0,493; p<0,05; n=18; y=322,08-0,15х та r= -0,577; p<0,02; n=18; y=296,10-0,31х, відповідно).

Вміст білка у волозі передньої камери ока, за ПТС підвищувався з третьої доби експерименту, але достовірності ці зміни набували лише на 28-му добу спостережень. ППТС призводила до значного збільшення рівня протеїнів у волозі передньої камери ока в усі періоди досліду, причому більшою мірою, ніж за проникної травми склери з гемофтальмом. Максимальний вміст білка відмічався при ПТСЕ на сьому і 28-му доби післятравматичного періоду.

На сьому добу після поранення заднього сегмента ока (ранній період післятравматичного запалення) при ППТС в кришталику спостерігалося підвищення генерації активних радикалів кисню, про що свідчило збільшення (p<0,01) люмінол-залежної ХМЛ при внесенні в реакційну систему гомогенатів кришталика - з 6,27±0,75 мВт (контроль, n=8) до 11,48±1,20 мВт (дослід, n=8). Про надмірну генерацію кисневих радикалів свідчило підвищення вмісту в його тканинах ДК (0,32±0,04 та 0,98±0,09 нмоль/мг білка, відповідно, p<0,001; n=16) і МА (0,26±0,03 та 0,47±0,06 нмоль/мг білка, відповідно, p<0,01; n=16). При ПТСГ інтенсивність ХМЛ зростала на 67,34% (10,49±0,96 мВт, p<0,001; n=16), що супроводжувалося підвищенням тканинного вмісту ДК (0,44±0,04 нмоль/мг білка, p>0,05; n=16) і МА (0,37±0,04 нмоль/мг білка, p<0,05; n=16). Максимальне підвищення генерації активних форм кисню і ліпопероксидації в тканинах кришталика спостерігалось при ПТСЕ. Інтенсивність люмінолзалежної ХМЛ, індукованої гомогенатами кришталика травмованого ока, в 2,30 раза перевищувала контрольний рівень (14,42±1,19 мВт, p<0,001; n=16), вміст ДК підвищувався в 1,78 раза (0,57±0,06 нмоль/мг білка, p<0,01; n=16), МА - в 1,69 раза (0,44±0,05 нмоль/мг білка, p<0,01; n=16).

Аналіз змін необмеженого протеолізу показав, що в тканині кришталика щурів з ППТС інтенсивність протеолітичного розпаду низько- і високомолекулярних білків перевищувала (p<0,001) контрольні дані в 2,89 та 3,04 раза, відповідно. Зміни тканинного фібринолізу характеризувалися значним пригніченням (p<0,001) сумарної фібринолітичної активності, що відбувалось як внаслідок зменшення ферментативного фібринолізу (в 2,38 раза), так і в результаті зниження інтенсивності неензиматичного лізису фібрину (в 2,43 раза). За умов ПТСГ лізис азоальбуміну в тканині кришталика зростав в 3,78 раза (p<0,001), лізис азоказеїну збільшувався в 3,73 раза, тоді як інтенсивність лізису азоколу знижувалась і була в 3,01 раза меншою за дані щурів з ПТС (p<0,001). Сумарна фібринолітична активність зменшувалася відносно контрольних величин у 2,08 раза (p<0,001), переважно за рахунок пригнічення ензиматичної деградації фібрину, яка була нижчою за контроль у 4,39 раза (p<0,001), тоді як неферментативний фібриноліз зменшувався лише на 28,22% (p<0,05). При ПТСЕ протеолітична деструкція низькомолекулярних білків у кришталику досягала максимальної інтенсивності і в 4,15 раза перевищувала (p<0,001) контрольні дані. Лізис високомолекулярних протеїнів був вищим за контроль в 4,06 раза (p<0,001). Водночас, колагеназна активність тканин кришталика зменшувалася відносно даних тварин з ПТС в 2,65 раза.

Таким чином, при пораненнях заднього сегмента ока вже в ранньому періоді післятравматичного запалення складаються передумови для катарактогенезу. За умов ППТС цьому сприяє висока інтенсивність протеолітичної альтерації структур кришталика та пригнічення ферментативного фібринолізу. За умов гемофтальму і введення ендотоксину в склоподібне тіло протеолітична деградація низько- і високомолекулярних білкових структур кришталика значно збільшується, а інтенсивність ензиматичного лізису відкладань фібрину набуває мінімальних величин, що в подальшому може призвести до активації клітин сполучної тканини і фіброзогенезу з порушенням прозорості центральної лінзи ока.

Оцінка кінцевого результату будь-якого лікування проводиться на підставі вивчення змін функціонального стану пошкодженного органа. Об'єктивним методом, що дозволяє в експерименті визначити стан функції органа зору є електроретинографія. За ПТС у тварин виявлявся субнормальний тип електроретинограми, який характеризувався зменшенням амплітуди хвиль а і b, що спостерігалось протягом двох тижнів після поранення ока. ППТС призводила до більш значного зменшення амплітуд хвиль а і b, але їх абсолютні величини також досягали контрольного рівня на 28-му добу спостережень. При ПТСГ в перші два тижні досліду відбувалось значне зниження амплітуд обох хвиль, а на 28-му добу спостерігалась інверсія субнормальної електроретинограми в супернормальну. ПТСЕ характеризувалась зниженням амплітудних параметрів електроретинограми на першу добу досліду, яке на третю добу змінювалось супернормальним типом електроретинографічної кривої, а надалі знову спостерігалось суттєве зменшення амплітуд хвиль а і b.

Лікування тварин з ППТС препаратом ММ-706 зменшувало інтенсивність лізису азоальбуміну в тканинах увеоретиносклерального комплексу (УРСК) на 25,18%, тоді як інтенсивність сумарного фібринолізу зростала в 1,45 раза виключно за рахунок збільшення ензиматичного лізису фібрину. Дексаметазон не впливав на лізис азоальбуміну та азоказеїну, проте лізис азоколу в тканинах УРСК травмованого ока зростав на 72,56%. Ферментативна фібринолітична активність підвищувалася в 4,04 раза, неферментативний фібриноліз - на 41,86%.

Одночасне застосування ММ-706 та дексаметазону призводило до зниження лізису азоальбуміну в тканинах УРСК на 19,50% при збільшенні колагеназної активності на 89,58% за підвищення сумарної фібринолітичної активності в 3,53 раза внаслідок активації ферментативного фібринолізу.

Інстиляції ММ-706 щурам з ПТСГ зменшували інтенсивність лізису азоальбуміну на 28,50%, азоказеїну - на 43,38% за збільшення розпаду азоколу в 1,52 раза і підвищення ферментативного фібринолізу. Дексаметазон знижував протеолітичний розпад азоальбуміну і азоказеїну відповідно на 23,57 та 18,96%. Лізис азоколу зростав в 2,82 раза, що супроводжувалося збільшенням інтенсивності ферментативного фібринолізу майже в 2 рази. Сумісне використання ММ-706 і дексаметазону знижувало лізис низькомолекулярних білків на 46,94%, лізис азоказеїну зменшувався на 48,55%, тоді як колагеназна активність зростала майже в 4 рази за підвищення ферментативної фібринолітичної активності в 2,35 раза.

ММ-706 у тварин з ПТСЕ зменшував лізис азоальбуміну в тканинах УРСК травмованого ока на 23,39%, знижував лізис азоказеїну на 27,48% і збільшував інтенсивність ферментативного фібринолізу в 1,56 раза. Дексаметазон знижував лізис низькомолекулярних білків на 26,11% і не впливав на лізис азоказеїну. Протеолітична деградація колагену зростала в 2 рази, що супроводжувалося значним підвищенням ферментативної фібринолітичної активності за відсутності змін з боку неензиматичного лізису фібрину. За одночасного введення в око ММ-706 і дексаметазону зниження лізису азоальбуміну досягало 29,54%, лізису азоказеїну - 37,93%, тоді як лізис азоколу зростав у 2,73 раза за підвищення ферментативного фібринолізу в 3,70 раза.

Таким чином, характерною рисою комплексного лікування травм заднього сегмента ока з використанням стабільного аналога простацикліну ММ-706 і дексаметазону є підвишення ензиматичного лізису фібрину та збільшення колагеназної активності в тканинах травмованого ока, що запобігає активаціїї інтраокулярного фіброзогенезу.

За умов ПТС ММ-706 практично нормалізував вміст білка у волозі передньої камери ока, виявляв меншу ефективність при ППТС та при ПТСЕ, але повністю відновлював нормальну величину цього показника при ПТСГ. Дексаметазон в останньому випадку виявився практично не ефективним, проте при ПТСЕ знижував вміст білка у волозі передньої камери ока до контрольного рівня. Одночасне застосування дексаметазону і ММ-706 призвело до сумації та взаємопосилення ефектів цих препаратів: за всіх видів травм заднього сегмента ока вміст білка у волозі передньої камери нормалізувався вже з третьої доби експерименту.

Таким чином, сумісне використання ММ-706 і дексаметазону є оптимальним варіантом щодо відновлення нормального стану гематоофтальмічного бар'єра.

Препарат ММ-706 при ПТС на першу добу лікування не змінював амплітуди хвиль а і b, але вже з третьої доби амплітудні характеристики електроретинограми від контрольних показників не відрізнялись (табл. 2). Під впливом дексаметазону нормалізація величин амплітуди хвиль а і b спостерігалась лише на 14-ту добу експерименту, тоді як поєднання ефектів ММ-706 і дексаметазону взагалі запобігало розвитку субнормальної електроретинограми. За ППТС позитивний вплив ММ-706 на амплітуду хвиль а і b виявлявся з першої доби спостережень, проте величина амплітуди досягала контрольних даних тільки на третю добу лікування. Дексаметазон, навпаки, у перші два тижні не впливав на амплітуду хвилі а, але на першу і третю доби лікування значно підвищував амплітуду хвилі b. Остання на 28-му добу відповідала даним тварин контрольної групи. Одночасне введення в травмоване око ММ-706 і дексаметазону запобігало змінам амплітудних характеристик електроретинограми. При ПТСГ ММ-706 з третьої доби лікування нормалізував амплітуду хвиль а і b. Дексаметазон виявився неефективним щодо корекції амплітудних характеристик електроретинограми аж до 14-ї доби лікування, проте на 28-му добу спостережень амплітудні параметри електроретинограми нормалізувались. При одночасному застосуванні ММ-706 і дексаметазону субнормальна електроретинограма спостерігалась лише на першу добу лікування. Надалі амплітуди хвиль а і b відповідали контрольним рівням.

Таблиця 2

Вплив ММ-706 і дексаметазону на електроретинографічні характеристики функції зорового аналізатора у кроликів із подвійною проникною травмою склери (х±Sx)

Період досліду 1-ша доба 3-тя доба 14-та доба 28-ма доба

амплітуда хвилі а (мкВ)

Контроль, n=5 -15,85±1,03 -19,46±2,06 -16,90±1,88 -17,49±1,25

Травма ока, n=5 -7,85±0,88 p<0,001 -7,60±1,03 p<0,001 -8,12±0,99 p<0,01 -18,20±1,51

Травма ока + ММ-706, n=5 -12,55±1,32 p1<0,05 -18,60±1,17 p1<0,001 -17,39±1,23 p1<0,001 -18,55±1,08

Травма ока + дексаметазон, n=5 -9,35±0,94 p<0,002 -10,29±1,02 p<0,01 -9,46±0,90 p<0,01 -12,38±1,26 p<0,05 p1<0,02

Травма ока + ММ-706 + дексаметазон, n=5 -16,05±1,14 p1<0,001 -20,43±1,98 p1<0,001 -18,55±1,41 p1<0,001 -18,60±1,74

амплітуда хвилі b (мкВ)

Контроль, n=5 58,32±5,71 69,20±5,96 62,47±4,83 66,50±5,78

Травма ока, n=5 24,43±3,26 p<0,001 26,70±2,98 p<0,001 23,67±3,44 p<0,001 63,93±5,41

Травма ока + ММ-706, n=5 35,40±3,25 p<0,02 p1<0,05 66,71±5,13 p1<0,001 58,94±5,42 p1<0,001 62,70±5,05

Травма ока + дексаметазон, n=5 42,14±5,08 p1<0,05 41,35±6,10 p<0,02 40,39±4,92 p<0,02 p1<0,05 68,26±5,80

Травма ока + ММ-706 + дексаметазон, n=5 55,29±4,60 p1<0,001 63,19±5,44 p1<0,001 66,21±5,80 p1<0,001 69,57±5,39

Примітки: р - ступінь достовірності різниць показників відносно контролю; р1 - ступінь достовірності різниць показників відносно даних тварин з нелікованою травмою ока; n - число спостережень.

За ПТСЕ на першу і третю доби введення ММ-706 спостерігалась інверсія електроретинографічних характеристик: субнормальна електроретинограма змінювалась на супернормальну, про що свідчило значне збільшення апмлітуд хвиль а і b. З 14-ї доби досліду електроретинографічні параметри набували нормальних величин. Дексаметазон дещо підвищував амплітуди обох хвиль, але динаміка їх змін набувала монотонного характеру і на 28-му добу спостережень амплітуди хвиль а і b залишались достовірно нижчими за контроль. Поєднане використання дексаметазону та ММ-706 характеризувалось збільшенням амплітуди хвилі а, тоді як величина хвилі b була меншою, ніж у контролі. З 3-ї доби лікування і до кінця експерименту спостерігалася повна нормалізація амплітудних характеристик електроретинограми.

Таким чином, за всіх видів травм заднього сегмента ока найбільшу ефективність щодо корекції порушень електроретинографічних характеристик травмованого ока виявляє лікування з одночасним введенням препарату ММ-706 і дексаметазону.

ВИСНОВКИ

1. В дисертації наведено теоретичне узагальнення біохімічних, імунологічних, морфологічних та функціональних змін в оці при пораненні його заднього сегмента, що стало основою для вирішення наукового завдання, яке полягало в розробці патогенетично обгрунтованого способу корекції порушень окислювального метаболізму арахідонової кислоти в гострому періоді післятравматичного запалення для попередження фіброзогенезу і порушень функції зорового аналізатора при пораненнях заднього сегмента ока.

2. Загальною закономірністю післятравматичного запалення при пораненнях структур заднього сегмента ока є підвищення генерації активних форм кисню, активація ліпопероксидації та протеолітичної деградації низько- і високомолекулярних білків за зниження колагеназної активності і пригнічення ферментативного тканинного фібринолізу.

3. Особливістю подвійної проникної травми склери є значне підвищення інтраокулярного вмісту ПГЕ2. При травмі склери з гемофтальмом відбувається переважна генерація TКА2 і ЛТВ4, а характерною рисою післятравматичного запалення при травмі склери з інтравітреальним введенням ендотоксину є одночасне збільшення вмісту в тканинах ока ПГЕ2, ТКА2 і ЛТВ4.

4. Інтраокулярний вміст фактора некрозу пухлин a та інтерлейкіну-1b зростає тільки при двох видах травм заднього сегмента ока - за умов гемофтальму та при введенні ендотоксину в склоподібне тіло.

5. Порушення гематоофтальмічного бар'єра при пошкодженні структур заднього сегмента ока набувають максимального ступеня за інтравітреального введення ендотоксину грамнегативної мікрофлори.

6. У ранньому періоді післятравматичного запалення складаються передумови для катарактогенезу, чому сприяє висока інтенсивність генерації активних форм кисню, ліпопероксидації і протеолітичної альтерації структур кришталика за пригнічення ферментативного фібринолізу і колагеназної активності тканин травмованого ока.

7. При травмах заднього сегмента ока переважає субнормальний тип електроретинограми, який інвертується в супернормальний при проникній травмі склери з крововиливом у склоподібне тіло та за інтравітреального введення ендотоксину.

8. Негалогенізований аналог простацикліну ММ-706 знижує інтенсивність протеолітичної деградації білкових структур травмованого ока, але не впливає на процеси фібринолізу і деструкції колагену. Дексаметазон суттєво підвищує тканинний лізис фібрину і колагеноліз, а сумісне використання ММ-706 і дексаметазону значно знижує інтенсивність інтаокулярного запалення при травмах заднього сегмента ока та швидко нормалізує функцію органа зору.

Рекомендації щодо наукового і практичного використання здобутих результатів. Отримані результати експериментальних досліджень свідчать про наявність тісного зв'язку процесів ліпопероксидації, тканинного фібринолізу, колагенолізу і необмеженого протеолізу з окислювальним метаболізмом арахідонової кислоти та внутрішньоочним вмістом цитокінів у травмованому оці, що може бути використано при розробці нових клінічних методів лікування травм заднього сегмента ока, заснованих на спрямованій корекції інтраокулярного спектра ейкозаноїдів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Пенішкевич Я.І., Карлійчук М.О., Пінчук С.В., Кучук О.П., Білінська Л.П. Експериментальне вивчення впливу фонофорезу парацетамолу на динаміку хвиль А та В загальної електроретинограми при проникаючих пораненнях переднього сегмента ока // Вісник морської медицини. - 1999. - Т.7, № 3. - С.65-67.

2. Пенішкевич Я.І., Кучук О.П., Кухарчук О.Л., Карлійчук М.О., Пінчук С.В., Білінська Л.П. Вплив простаноїдів та блокаторів їх синтезу на активність супероксиддисмутази за умов проникної травми склери // Буковинський медичний вісник. - 1999. - Т.3, № 3. - С. 107-110.

3. Пенішкевич Я.І., Кухарчук О.Л., Кучук О.П. Вплив екзогенних простагландинів і блокаторів синтезу ейкозаноїдів на тканинний протеоліз в оці кролика з подвійною проникною травмою склери // Буковинський медичний вісник. - 1999. - Т.3, № 4. - С. 184-189.

4. Пенішкевич Я.І., Кухарчук О.Л., Кучук О.П. Вплив екзогенних простагландинів і блокаторів синтезу ейкозаноїдів на процеси ліпопероксидації в оці кролика з подвійною проникною травмою склери // Науковий вісник Ужгородського університету, серія “Медицина”. - 2000. - Вип. 12. - С. 145-149.

5. Кучук О.П., Пенішкевич Я.І., Кухарчук О.Л. Характеристика тканинного фібринолізу при травмах заднього сегмента ока //