Національна Академія наук України

Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка

На правах рукопису

Кевешлігеті Ольга Василівна

УДК 883.3

Поезія

Юлія Боршоша-Кум’ятського:

ідейно-художня еволюція

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

10.01.01 – українська література

Київ 2001

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української літератури Ужгородського національного університету Міністерства освіти України

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор

Чумак Василь Герасимович,

Ужгородський національний університет

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук, професор

Астаф’єв Олександр Григорович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

– кандидат філологічних наук, старший викладач

Йолкіна Єлизавета Віссаріонівна,

національний педагогічний університет ім.М.П.Драгоманова

Провідна установа – Харківський державний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди

Захист відбудеться “23” жовтня 2001 р. о 14.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради

Д 26.178.01 Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України (01001, Київ-1,

вул. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту літератури

ім. Т.Г.Шевченка НАН України (Київ-1, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий “19” вересня 2001 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради М.М.Сулима

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Протягом останнього десятиліття набула актуальності проблема перегляду й переоцінки творчості українських письменників Закарпаття. Йдеться про застосування нових методик науково-критичного аналізу творчої спадщини митців, визначення їх місця у загальноукраїнському та європейському контексті. Опублікована й неопублікована творчість Ю.Боршоша-Кум’ятського також потребує глибшого осмислення. Інтерпретація його творчості в єдності з процесами національного письменства під кутом міфологічної критики дозволить з’ясувати розвиток її форм через окреслення першооснов, культурних кодів, міфообразів, а також розкриє еволюцію творчості поета.

Ю.Боршош-Кум'ятський (1905—1978 рр.), спираючись на народну творчість та на здобутки української літературної класики, зумів вибудувати ні на кого не схожий творчий стиль, самобутнє бачення. У полі зору дисертанта — збірки Ю.Боршоша-Кум’ятського “Весняні квіти” (1928), “З мого краю” (1929), “Країна див” (1934), “В Карпатах світає” (1935), “З наказу роду” (1938), “Кров кличе” (1938), “Дві долі” (1948), “На високій полонині” (1956), “Грай, трембіто” (1958), “В орлиному леті” (1961), “Багряні акорди” (1967), “Шовкова косиця” (1971), “Пізня краса” (1975), вибране “Червона калина” (1980); посмертні видання “Молитви серця” (1995), “Христос у Карпатах” (1995) та неопубліковане, що зберігається в архівах. Авторка дисертації окреслює історико-літературний, філософсько-естетичний та суспільно-естетичний контексти, в яких працював поет, оскільки кожен твір письменника, “якщо розглядати його з перспективи завершеного вже літературного шляху його творця, входить у повне замкнуте ціле, становить частку певної еволюції, яка залежна від особистості даного митця, історичних і естетичних умов, в яких розгорнулась дана мистецька діяльність”11Ласло-Куцюк М. Шукання форми. – Бухарест: Критеріон, 1980. – С.48. .

Актуальність теми даного дослідження полягає у новому прочитанні відомих поезій митця, в оцінці творів, знайдених в архіві письменника, у вивченні проблеми еволюції творчості Ю.Боршоша-Кум’ятського.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Вибраний напрямок дослідження входить до наукової тематики Ужгородського національного університету (спецкурс "Вивчення творчості закарпатських письменників") і підпорядкований галузевій програмі розвитку українського літературознавства.

Метою роботи є:

·

·

·

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

·

·

·

Предметом дослідження є процеси входження традиційних матеріалів у контекст національної літератури. Вивченню підлягають процеси модифікації традиційного сюжетного матеріалу, зміни його формальних і змістових характеристик під впливом національно-специфічних засад обробки й інтерпретації. У зв’язку з цією проблемою окреслено аспекти інтерпретації традиційних сюжетів у творчості Ю.Боршоша-Кум’ятського.

Об’єктом дослідження є творчість Ю.Боршоша-Кум’ятського (залучено всі прижиттєві видання, неопубліковані вірші, поезії у прозі, спогади, статті).

Методи дослідження. Дисертант спирається на здобутки представників міфологічної критики, реалізує також еволюційний метод із елементами системного, історико-генетичного, типологічного методів вивчення літературних явищ. Науково-методологічну основу дослідження становить еволюційний підхід до тривалого й дещо суперечливого творчого шляху поета. Подекуди дисертант вдається й до тематичного принципу – в тих випадках, коли поет чи упорядники його збірок не датують творів. У методологічному плані дослідження базується також на положеннях “філософії серця” з її увагою до проблем людської сутності та особливостей душевного складу людини (Г.Сковорода, П.Юркевич), філософії екзистенціалізму, зосередженої на сенсі життя та відповідальності людини за себе, близьку людину, планету.

Методологічними засадами роботи стали також положення етнопедагогіки та психологічної антропології (Г.Ващенко, О.Вишневський, О.Киричук, І.Маноха, Р.Немова, В.Роменець, О.Татенко). Теоретичну основу дисертаційного дослідження склали літературно-критичні праці В.Агеєвої, О.Бандури, Ю.Барабаша, М.Бахтіна, О.Білецького, П.Волинського, Т.Волкової, М.Гаспарова, О.Гнатюк, Р.Гром’яка, А.Зоріра, М.Ільницького, М.Кагана, І.Качуровського, Ю.Коваліва, М.Кодака, Н.Копистянської, Б.Кормана, І.Кошелівця, М.Ласло-Куцюк, В.Моренця, О.Мороза, М.Новикової, Л.Новиченка, С.Павличко, М.Палкіна, Я.Поліщука, М.Полякова, Г.Поспєлова, Г.Радько, Я.Розумного, Т.Салиги, В.Смілянської, А.Содомори, Е.Соловей (Гончарик), С.Страшнова, Д.Стуса, Н.Тарасенко, К.Фролової, а також дослідження з історії української літератури Д.Чижевського, В.Петрова, М.Глобенка, В.Дончика, І.Мірчука.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що життєва й творча доля Ю.Боршоша-Кум'ятського ще не була предметом поглибленого аналізу. Дисертація є першою спробою осмислити поетичний світ письменника в контексті літературно-мистецького й суспільно-політичного процесу його доби із залученням невідомих архівних документів. Вперше досліджується становлення філософських, етичних і естетичних поглядів митця, його суспільна діяльність на терені розбудови української культури. Новацією дисертаційної роботи є виявлення у ліричних творах Ю.Боршоша-Кум'ятського рис складної людської особистості. На зразках громадянської лірики Ю.Боршоша-Кум’ятського простежено прагнення до вираження індивідуального начала, згубність для творчості, тиску тоталітарного режиму. Виділено три періоди творчості митця: формування естетичних поглядів (20–30-і рр.); період кризи світовідчування, творчого роздоріжжя, розгубленості, депресії, період скутості, замкнутості автора щодо питань, пов’язаних із політизацією художнього слова (40–60-і рр.); період злету творчості і становлення творчої зрілості, естетичної довершеності (70-і роки).

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання матеріалів дисертації для глибшого вивчення творчої спадщини Ю.Боршоша-Кум’ятського, розуміння генезису та еволюції його лірики; вона уможливить розширення наших уявлень про своєрідність і типологічні риси жанрової системи лірики в ХХ ст. через застосування категорії особистості як жанроутворюючого фактора. Матеріал дисертації дає змогу визначити своєрідність та еволюцію жанрової системи ліричних творів Ю.Боршоша-Кум’ятського, творча спадщина якого охоплює широкий національно-культурний контекст: середина 20-х–70-ті рр. ХХ ст. Матеріали та висновки дисертації мають теоретичне й практичне значення, яке зумовлюється можливістю використання зроблених у ній спостережень, висновків у лекційних курсах з історії та теорії літератури, краєзнавства, при підготовці, проведенні спецкурсів і спецсемінарів за вказаною проблематикою, уроків із української літератури та вечорів поезії. Результати дослідження стануть у пригоді при створенні узагальнюючих праць не лише з історії літератури, а й під час вивчення курсів із розвитку психології й педагогіки на Закарпатті, у видавничій діяльності.

Дисертація є особистим внеском здобувача в розв’язання проблеми еволюції творчого доробку Ю.Боршоша-Кум’ятського. Здійснене перше системне дослідження його лірики у плані міфопоетики проаналізовано тематику, проблематику, образну організацію, жанрову специфіку, стильову своєрідність, особливості пантеїстичного світогляду митця.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорюваласz на розширеному засіданні кафедри української літератури Ужгородського національного університету. Матеріали цієї дисертації покладені в основу доповідей, виголошених на 12-ти конференціях: міжнародній науковій конференції, присвяченій 50-річчю від дня смерті Президента Карпатської України Авґустина Волошина (Ужгород, 1995 р.), загальноукраїнській науково-практичній конференції “Соціально-педагогічні аспекти виховання учнівської та студентської молоді” (Ужгород, 1997 р.), 1 Всеукраїнській науковій конференції “Олександр Олесь: проблеми вивчення творчої спадщини і сучасність” (Суми, 1998 р.), міжнародній науковій конференції “Карпатська Україна: національне відродження. Політичний розвиток. Персоналії”, присвяченій 60-річчю Карпатської України (Ужгород, 1999 р.), III Всеукраїнській науково-методичній конференції “Проблеми післядипломної освіти педагогів” (Ужгород, 1998 р.), VI Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Українська періодика і сучасність” (Львів, 2000 р.), IV конгресі Міжнародної асоціації україністів (Одеса, 1999 р.), Всеукраїнській науково-методичній конференції “Україна на міжнародній арені у ХХ столітті” (Ужгород, 1999 р.), звітних конференціях професорсько-викладацького складу УжДУ (Ужгород, 1996, 1997, 1998, 1999 рр.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 7 статей: 4 – у збірниках наукових праць, 3 – у наукових журналах.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг – 199 сторінок. Список використаних джерел налічує 596 позицій.

ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі подано огляд основних джерел, з’ясовано стан і проблеми дослідження творчості Ю.Боршоша-Кум’ятського, обґрунтовано актуальність теми, наукову новизну, практичне значення дисертації, визначено предмет, об’єкт, мету, завдання дослідження, теоретично-методологічну основу, подано відомості про апробацію результатів дослідження та публікації, а також структуру роботи.

У першому розділі – “Проблема творчості Ю.Боршоша-Кум’ятського у науковій критиці та інших дослідженнях” – здійснено огляд науково-критичної літератури про творчість митця – вітчизняної (переважно статті Ю.Балеги, В.Гомонная, В.Попа, С.Крижанівського, О.Маркуша, О.Мишанича, Д.Павличка, В.Чумака) та зарубіжної (В.Бірчака, А.Гартла, Д.Гусар-Струка, Є.Маланюка, М.Неврлого, Б.Романенчука), яка ввібрала в себе майже всі ознаки часу та обставини, у котрих функціонувала. У сучасному літературознавстві панує розмаїття думок і концепцій щодо творчості Ю.Боршоша-Кум’ятського. Нині ще нема жодного цілісного дослідження творчого доробку поета. Вчені та критики досліджували проблему еволюції поета, зважаючи на вихід однієї чи кількох збірок, вивчали переважно питання взаємопроникнення особистісного в загальнолюдське, впливів вітчизняних або зарубіжних класиків на формування світогляду митця.

Наприкінці 20-х рр. ХХ ст. О.Маркуш вперше торкається проблем традицій фольклору у збірці “Весняні квіти”, простежує генезу її мотивів. Згідно з концепцією рецензента поет еволюціонізує від несвідомого наслідування класиків, джерел фольклору до творчого вдосконалення своїх творів, сповнюючи їх ідеями будительства. На його думку, митець у творчому розвитку пройде шлях від поета дитячого до автора творів громадянського звучання.

С.Довгаль вивчав осмислення автором у 30-х рр. ХХ ст. проблем соціальних і культурних, національної свідомості, еміграції (за основу він узяв вірші поета, опубліковані у журналі “Пчілка”). Так він стверджує, що еволюція Ю.Боршоша-Кум’ятського яскраво виражена в “експресії” слова, “почутті мови”, пластичності, частковому відриві від переспіву народної пісні. Є.Маланюк висунув свою концепцію розвитку творчості Ю.Боршоша-Кум’ятського на базі побіжного аналізу поезій збірки “Кров кличе”: поет із символістично-імпресіоністичним світобаченням пройшов шлях від “соціяльних” зацікавлень до створення віршів із самобутньою поетикою.

У 40-х рр. ХХ ст. М.Лелекач підійшов до дослідження питання настроєвості, символіки єдиного духовного вірша Ю.Боршоша-Кум’ятського, порівнюючи його з поезіями краян через проблему хреста і простежуючи в їх творчості поетичні рефлексії. Й.Архій намагався з’ясувати проблему стилю Ю.Боршоша-Кум’ятського, визначив його як віталістичний.

Згодом творчість цього майстра слова привертала увагу все нових і нових інтерпретаторів. Скажімо, Ю.Балега розглядав еволюцію творчого шляху Ю.Боршоша-Кум’ятського періоду 2030-х рр. ХХ ст. На жаль, відповідно до вимог часу він змушений був вишукувати буржуазно-націоналістичні тенденції у творчості згаданого періоду, тому й писав: поет пройшов від творчого злету (йдеться про збірку “Країна див”) до здійснення кроку назад в ідейно-художньому розвитку (збірки “З наказу роду”, “Кров кличе”). Окресливши два періоди творчості Ю.Боршоша-Кум’ятського (дорадянський, радянський), поставивши у центр уваги вже 9 збірок, О.Мишанич докладно аналізує цілісність композиції збірки “Грай, трембіто” і доходить висновку: саме ця збірка є доказом зростання митця, гартування поетичного слова в боротьбі за народне щастя. Він також дотримується думки, що збірка “З мого краю” є свідченням розвитку поетичної майстерності, громадянського пафосу. емоційної сили. Новий злет поета пов’язано з появою свіжих, оригінальних тем, образів (збірка “Дві долі”).

У рецензії на збірку автора “Багряні акорди” Д.Павличко простежив еволюцію Ю.Боршоша-Кум’ятського, зазначивши: поет розвивав мотив природи й людини, ідучи від стилізації під народну пісню до медитації; майстерності досяг як “музикант слова”. Канадський же дослідник Б.Романенчук на основі обізнаності з десятьма поетичними збірками заперечує творчу еволюцію Ю.Боршоша-Кум’ятського, мотивуючи, що в “підсовєтських збірках рівень його поезії не підвищився і не міг підвищитись, коли від поетів вимагають не поезії, а віршів про партію, ...“нове радянське життя”, ...“великі соціялістичні перетворення”Романенчук Б. Боршош-Кум’ятський Ю. // Б.Романенчук. Азбуковник. Енциклопедія укр. літ.: У 2-х т. Т.1. ФіладельфіяКиїв (Toronto Ont Canada): Homin Ukrainy, 1969. С.419420.

. У цьому він має рацію. Науковець несправедливо звинувачує поета в нещирості й нереалістичності, правда, не бере до уваги поставлених владою тогочасних вимог і обмежень, дотримується думки, що митець як сильна особистість повинен конфліктувати з режимом.

У 70-х рр. ХХ ст. С.Крижанівський, дослідник 12-ти збірок Ю.Боршоша-Кум’ятського, трактує еволюцію творчості поета, в якій сумна тональність поступилася оптимістичній. Частково вчений простежив зміни жанрові (опановування нового жанру поезій у прозі), часопросторові (минуле й теперішнє), суб’єктних опозицій (поневолений і звільнений). У 8090-х рр. ХХ ст. з’являється інтерес до філософського прочитання текстів Ю.Боршоша-Кум’ятського. У загальних рисах Г.Пономарьов торкнувся проблеми еволюції автора збірки “Пізня краса”, стверджуючи, що поет перейшов до філософського осмислення двох зрізів часу (юність, старість). Найвлучніше про проблему розвитку творчої особистості висловився В.Поп: поет відійшов від спрощеного розуміння дійсності, поглибив тему боротьби проти поневолювачів у дорадянський період, згодом лірично наснажив художні явища нової дійсності художніми узагальненнями, відтак поєднав громадянську пристрасність із ліричною, і, нарешті, перейшов до філософського осмислення сутності людського буття.

У другому розділі “Етапи творчого шляху Ю.Боршоша-Кум’ятського, його національно-патріотична основа, художня своєрідність та історико-літературне тло” на матеріалі опублікованих збірок, неопублікованих спогадів, листів розкрито еволюцію поетичної творчості митця, зв’язок поета із “пробоївцями”, подіями в Карпатській Україні. Увага сконцентрована на естетичній програмі, поетичному коді Ю.Боршоша-Кум’ятського (через найкращу збірку “Пізня краса”).

У підрозділі 2.1. “Національно-патріотичне й загальнолюдське начала в громадянській ліриці митця 20--30-х років” подано відомості про ідеї (виживання, єднання українців тощо), проблеми (“народ і Бог”, “народ і його культурне відродження”, освіта) ранньої лірики Ю.Боршоша-Кум’ятського. Дисертантка докладно аналізує збірки “Весняні квіти”, “З мого краю”, “Країна див”, “В Карпатах світає”, “З наказу роду”, “Кров кличе”, простежуючи спадкоємний зв’язок творчої спадщини автора з поезіями українських класиків, зокрема О.Олеся, П.Тичини. Авторка дисертації підкреслює: вже у “Весняних квітах” є пантеїстичне світовідчуття (ототожнення Бога й природи, світу, усвідомлення людини як частки світу), що ґрунтується на ідеї гармонії світу, яку поет сповідував упродовж життя, ним створена поетична модель, в основі котрої – єдність першооснов буття (культура стихій). Перші збірки дали поштовх до нових пошуків, які живилися джерелами народної філософії закарпатців, трансформувалися цінностями загальнолюдської культури, привівши до еволюції образних уявлень, асоціативних зв’язків. Дисертантка переконалася, що порушені у ранніх збірках проблеми (національні, соціальні, психолого-педагогічні) стали імпульсом до подальшого їх розвитку. У творчому доробку Ю.Боршоша-Кум’ятського завдяки різним жанрам (сатиричний вірш, пісня, коломийка, сонет, елегія, вірш-присвята, вірш-портрет) є спроби повнішої реалізації свого поетичного світобачення. Доказом того, що для його творчої індивідуальності жанрові ознаки були суттєвими, є не лише використання традиції жанрових визначень (етюд, пісня, балада, поема-містерія, образок, ескіз), а й наповнення їх новим змістом. У 20–30-х рр. ХХ ст. він надавав перевагу віршу-присвяті, елегії, віршу-посланню, віршу-заклику, віршу-повчанню, ліричному монологу, ліричному переживанню, віршу-епізоду, пісні. Отже, незважаючи на несприятливі умови (переслідування, заборону), період 30-х років ХХ ст. у творах Ю.Боршоша-Кум’ятського був надзвичайно плідним. Громадянська позиція набула чіткого окреслення у збірках “Кров кличе”, “Країна див” (в останній помітне домінування гострої сатири) і була суголосна поетам “празької школи”. Помітним є пропагування ідеї демократичної незалежності України, хоча образність ще й не набула розмаїття, розвинута у традиційному руслі ритмомелодика знаходилася ще у неврівноваженому стані, хоч є вияви злагодженого римування. Прикметним для цього періоду є перехід поета на літературну мову (збірка “Країна див”).

У підрозділі 2.2. “Проблематика та її художнє втілення у творчості поета 40--60-х років” дисертантка говорить про кризу світовідчування автора, його розгубленість (є мотивація причин), але при цьому обумовлює звертання поета до нових ліро-епічних жанрів (образ опришка у поемі “Микола Шугай” порівнюється з образом народного месника у творах В.Ґренджі-Донського), аналізує їх поетику. У 40–60-х поет при тематичному звуженні розширює коло використовуваних змістовних типів жанрової форми. Серед них найчастіше зустрічаються ліричний цикл, ліричний етюд (ескіз), поетична мініатюра, рідше — ліричний портрет, вірш-загадка, лірична візія (пророцтво). Ми переконалися, що у 40–60-х же рр. Очевидною є тенденція автора до написання ліро-епічних художніх творів – балад, фольклорно-історичних та побутово-психологічних поем, поеми-містерії. Аби перебороти почуття внутрішньої скованості й щоб якось компенсувати його, поет вдається до оспівування чесної праці, вільного українського слова, новозмін (нові електростанції).

У центрі уваги підрозділу 2.3. “Поетична творчість Ю.Боршоша-Кум’ятського 70-х років” – дослідження збірок “Шовкова косиця”, “Пізня краса”, частково – “До срібних сивин”, “Дорогами молодості”, “Відлуння літ”. Тут вперше всебічно проведено аналіз філософсько-естетичних концепцій Ю.Боршоша-Кум’ятського, його звернення до проблем сенсу мистецтва і життя, їх органічного зв’язку. Особливо показовим є мотив вітру в його творчості, який з’явився ще на ранньому етапі. З вітром асоціюється відчуття свободи, динамізму, оновлення. Однак на схилі віку (з 70-х рр. ХХ ст.) у поезіях Ю.Боршоша-Кум’ятського з’являється порив до іншої стихії – вогню як очищення від зайвого, оновлення буття, що надалі існуватиме разом з вітром як цілість. Традиційні сюжети функціонують на рівні міфологем (дороги, руїни), відбувається певна трансформація усталенихобразів (осінь – “осінь-художник”, “осінь-жінка”, “актор бродячий”, “поет”; вітер – “орел-боривітер”, ридаюче єство ліричного “я”).

Особливість його інтерпретації долі людини в контексті “людина і пам’ять” – у віднайденні душевної гармонії: душа людини, що відійшла у небуття, – невмируща, пам’ять про неї – вічна. Особливість авторського осмислення сенсу мистецтва полягає в оптимізмі: життя і творчість у плині часу увіковічнюються завдяки створеним цінностям. У поетиці автора натрапляємо на потрійне розуміння часу і його містичного значення: 1) позначення тривалості життя людини, рослини, дерева; 2) пора року (у центрі уваги – свято); 3)доба з таємницями дня, ночі.

Збірка “Пізня краса” – етап творчої еволюції поета, вона віддзеркалює його тяжіння до вишуканого слова. У творчості 70-х рр. частішими є роздуми про життя людини, суспільства, особисті настрої, що органічно становлять цілісну концепцію земного буття. Поет ніби синтезує минуще, підносить до рівня вічного. Особистий біль відходить на другий план. В основі поетичного хронотопу філософської концепції буття на землі – ідеї органічної єдності миттєвого перебування людини у земному часопросторі й вічного існування життя з циклічними природними змінами, перетвореннями. Естетична програма Ю.Боршоша-Кум’ятського втілена в художній концепції “Осені-художника” з естетично завершеної “Пізньої краси” (тут найвідчутніше озвучено бажання повноцінного життя у слові), поетичній об’єктивації руху творчої думки митця в його конкретно-індивідуалізованому вияві на етапі її зрілості, вершини майстерності й свободи духу, вивірення власних можливостей на шляху до Слова, вона увиразнюється роздумами про красу, поезію, кохання. Починаючи з 70-х рр. домінують твори медитативного типу, твори, де зображення поєднується з медитативно-філософськими, історико-національними роздумами (ліричний спогад, лірична сповідь).

Якщо у 20–30-х рр. наскрізною у творчості Ю.Боршоша-Кум’ятського була тема рабства, неволі (розкрита через побутописання), у 40–70-х домінує тема електрифікації, оновлення (картини достатку), то з 70-х рр. панівною стає тема сенсу життя і творчості. На найвищому етапі своєї творчості поет переконався: творчість – дар Бога, постійний рух до праджерел.

У третьому розділі “Духовно-поетична спадщина Ю.Боршоша-Кум’ятського (на основі збірки “Христос у Карпатах”)” вперше всебічно осмислюються релігійні мотиви віршів (вийшли у світ після смерті автора), дисертант відшукує аналогії в Новому Заповіті, показує широкий спектр ідей, тем, проблем, порушених у збірці “Христос у Карпатах”.

У підрозділі 3.1. “Генеалогія канонізації образності у віршах Ю.Боршоша-Кум’ятського: традиції й новаторство” з’ясовано походження духовного вірша, подано класифікації його жанрів, простежено генезу й еволюцію біблійних міфообразів, верифікацію. Дисертантка виокремила такі різновиди духовної лірики (за термінологією О.Гнатюк): величальна (''Ескіз'', ''Відзвук Давидового псалма'', ''Різдво'', ''Благовіщення'', ''Скорбна мати'', ''Радуйся, о матінко Маріє'', ''Покрови''); дорадча (''Де шукати Бога'', ''На Фтавор-горі'', ''Етюд про дівчину'', ''О дівчинко!''); судова (''О Боже, суди'', ''C.О.С'', ''Об'явлення'', ''Покаяння блудного сина''). Авторка дисертації стверджує: ідучи за Біблією, автор у міфічних картинах народження Христа, розп’яття, апокаліпсису достовірно відтворює давній міф, використовує біблійні образи (Симон, Вероніка, Ірод, Пілат, Юда, Святий Духа, який ''голубом сідає на плече''), згадує річку Кедрон, палестинські гори Єрмон, Фтавор.

Найбільш функціонально навантаженими психологізованими образами є душа, серце, гори. Поет активізує літературну традиційну символіку (вітер, трембіта, калина), релігійну (Бог, Богоматір, Христос), які прив’язує до місцевого колориту. Бог стає центром, організовуючою ідеєю Вічного Розуму і Справедливості, людської духовної сутності, завдяки чому є можливість відчувати красу, повноту, плинність життя. Христос у його уяві – побратим краян, борець зі злом. Образ Божого сина об’єднує мотиви його розп’яття, воскресіння, таїнств, просвітительської місії у Карпатах, руїна асоціюється і з краєм, і з світом взагалі. У поезіях є сторінки народження Ісуса (''Різдво'', ''Тихий вечір'', ''Благовіщення''), життєвої діяльності (''На Фтавор-горі'', ''Таємна вечеря'', ''Христос у Карпатах''), мученицької смерті на хресті (''Розп’яття'', ''Ессе hоmо!'', ''На Голгофу'', ''Скарга Голгофи'', ''Етюд любові''), воскресіння (''Христос воскрес''). Образ Ісуса завжди прив'язаний до колориту місця, змальований у ніжних тонах: Христос у терновій короні ходить по зелених горах сумовито, виграє на святій сопілці, ''Грішну землю носить на долоні'', ''Святий Вівчар'', ''Учитель'', який ''серцем чистим ...Дав піднятися з-під гніту''.

Фольклорні мотиви характерні для багатьох духовних поезій збірки: ''Цвітна неділя'' (весняне освячення лози), ''Великдень у Рахові'' (весняне освячення паски, яєць, сиру, шовдаря, великодні загравання, звичай обливання дівчат як символ очищення), ''Зелені свята'', ''Русаля'' (''зелене свято'' закінчення весни й початку літа, пов'язане з культом рослинності). Релігійний поетичний календар продовжують поезії ''Благовіщення'' (датою 25 березня (або 7 квітня у православних), ''Покрови'' — вірш, пов'язаний з культом Богородиці, що відзначається православною церквою 1 жовтня за старим стилем. Ю.Боршош-Кум'ятський на основі релігійного календаря скомпоновує поетичний хронотоп, збагачуючи скарбницю національної культури.

Подекуди знаходимо розрив загальносуспільного часопросторового виміру у ліриці Ю.Боршоша-Кум’ятського: минуле переносить у сьогодення, сучасне — в майбутнє, розвиваючи ідеї душевної рівноваги, спокою духу, гармонії святості, наближення до висоти мудрості через Боже слово. Поет визнає сакральність перетворення і оновлення світу та людини, божественну незаперечність Слова, об’єктивізує його феномен (вірші "Відземлення'', "С.О.С'', "На Фтавор-горі'', "Звіритись душею'', "Пастки'' містять роздуми про те, що між мораллю та щастям людини як вищим благом має встановитися гармонія святості). Ідучи за тлумаченням Святого Письма, мораль і совість — це Божий голос у душі людини. Автор залучає біблійні легенди, згідно з якими за розбещеність на жителів накладали кару: у період правління патріарха Авраама давньопалестинське місто Содом було зруйноване землетрусом, вогнем. Тема моральності нерозривно пов'язана з коханням ("Етюд про дівчину'', "О, дівчинко!"). Темі національного визволення рідного краю присвячений вірш ''Мати'', у котрому поет підносить ідею жертовності українських захисників, підкреслюючи: захист рідного краю рівнозначний захисту Бога.

Міфологема дороги набуває різних амбівалентних значень: це – і стежина до вершин духовного вдосконалення, і гірська дорога, і дорога до Бога, і людська дорога.

Дисертантка наголошує: традиційним є інтерпретація автором релігійних сюжетів із відповідними міфообразами, новаторським же – осмислення біблійних мотивів на закарпатоукраїнській основі, увиразнення місцевими звичаями, віруваннями, що сягають часів язичництва (образ Дажбога).

Підрозділ 3.2. “Інтерпретація національних і морально-етичних цінностей у духовно-медитативній ліриці Ю.Боршоша-Кум’ятського” має завданням представити національні, планетарні, морально-етичні, суспільно-наукові проблеми у поезіях збірки “Христос у Карпатах”, їх суголосність із художніми творами інших (вітчизняних і зарубіжних) поетів. У роботі дається оцінка утвердженню символічно-візійного світосприйняття Ю.Боршоша-Кум’ятського.

Помітно, що Ю.Боршош-Кум'ятський спрямовує свій погляд на безпосереднє одкровення істин, вдаючись до філософських роздумів над щастям "минущим'', "котрому завтра суджено гниття'', та "вічним і від смерті дужчим'', пов'язаних із Богом, вірою в неземне життя. Новою гранню духовної поезії є філософські мотиви про світ, які є продовженням роздумів про людину, висуває ідею примату розвитку духовного прогресу над науково-технічним, а не цілковите заперечення останнього (вірш “Відзвук Давидового псалма”). Це новий підхід митця в розробці теми, в котрій окреслено зв'язок науково-технічного пізнання людини з необхідністю духовного зростання. Велику роль відіграє образ Божого слова, яке надихає поетів, акторів, медиків, учених, космонавтів, льотчиків, шахтарів на досягнення успіхів, на створення нових ідей. По суті, збірка “Христос у Карпатах” започаткувала спроби самопізнати ліричного автогероя як особистості з виразними християнськими рисами творчого складу.

Отже, художня своєрідність збірки Ю.Боршоша-Кум’ятського “Христос у Карпатах” полягає в органічному сплаві ідей (Добра, Правди, Любові), тем (життя й смерті-воскресіння Святої Людини, призначення “земної” людини, ролі митця, медика, творчих людей), мотивів, образів (канонізованих і неканонізованих), єдності зображальних засобів із виражальними, унікальність якої можна прирівняти до кращих зразків української поезії другої половини ХХ ст. Загальним напрямом еволюції тематики Ю.Боршоша-Кум’ятського є спрямування духовного русла віршів не просто від людини до Бога, а й навпаки, від Бога до людини. Митець відкрив у ліричних мініатюрах релігійне споглядання водночас із пантеїстичним розумінням природи, де людина – її органічна часточка. Духовні вірші вказують на сутність світовідчування автора. Ліричне “я” тяжіє до суб’єктивного осмислення інтуїтивного осягнення істини.

У четвертому розділі “Координати естетичних уподобань Ю.Боршоша-Кум’ятського у пейзажній ліриці” розглядаються модель світобудови, художні особливості хронотопу митця, засоби і прийоми інтерпретації поетичного календаря. Авторка дисертації доводить, що міфосвіт Ю.Боршоша-Кум’ятського складався поступово як комплексний естетичний феномен, у якому інтеґрувалися і літературні образи-символи, і неповторна музикальність П.Верлена, і уявні світи живопису Й.Бокшая (краса природи Закарпаття). Автор "Ліричного портрету" в 60-х роках окреслив світобудову: лоно гір є джерелом духовного вдосконалення, ліричним звучанням маєстатних Карпат, Говерла ж символ могутності, краси, гора, на котрій живуть "муза епічної поезії", пісні вівчарів і лісорубів, "музи любовної поезії, ідилії та музи веселих віршів" (бачимо зв’язок із грецькою міфологією).

У підрозділі 4.1. “Зображальне та виражальне начала у віршах поета” досліджено музикально-зображальні засоби і прийоми поетизації образів на основі усіх збірок. Як з’ясувалося, основною у поетичному космосі Ю.Боршоша-Кум’ятського є стихія землі (гори), здатна співпереживати людям (їх радощам і горю). Інші стихії – вогню (сонце, місяць, зірка), повітря (вітер, хмари), води (дощ, мжичка, річка, потічок) – органічно пов’язані з нею. У сфері просторових вимірів поетичного світу автора – простори з невидимими рухами, нескінченні, освітлені, безшумні, одухотворені сяйвом Бога. Поет вдається до прийому злиття людського з божественним, антропоморфізуючи образи сонця, вітру, тиші. В еволюції поглядів помічаємо єдність художньої системи з поетичним перетворенням міфологічних уявлень краян, що сприймали здавна світ символічно. Тут і започатковане романтичне світобачення автора. У поетичній моделі світу поєдналися стихії (вітер, сонце, гори як зелене море, небо як небесне море, ліси). Поетика автора формувалась під впливом уявлень краян, в основі яких – архетипи слов’янської міфології (живі всі земні й небесні тіла), що містять часом символи язичництва, християнства. Автор вдається до творення власного міфу, творчо переосмислює художню систему з певною образністю, семантикою. У “Весняних квітах” виразно помітним є міфологізовані уявлення про світ: спілкування річки з явором (“Коло рђчки Боржавочки”), дуба з березою (“Схилився дуб до берези”), бджоли з добрим голубом (“Пчфлка и голуб”), вечірня здатність сонця, снігових хмар “плавати” за гору (“Вечер на Карпатах”). Мотиви “плавання”, “заплутування” небесних образів у просторі також посідатиме одне з основних місць у наступних збірках. На ранньому етапі творчості філософська природа художнього мислення не відчутна, згодом характер образів, ідей поета визначатимуть онтологічні аспекти сприйняття макросвіту, мікросвіту, пориви у простори недосяжного. Через проблему “людина і природа” виклав згодом філософську концепцію життя (поява категорій вічності, тлінності).

У міфосвіті поета, як і в фольклорі, земля оточена стихією води, безмежжям космосу, життя ж людини, котра повинна збагнути найвищі істини, є формою існування вічного. Стихія води виявлена у поетичній свідомості автора менше. У збірці є різне її вираження (річка, потік, сніг, хмара, іній). Поетична модель світу не мислима без стихії землі, яку поет окреслює, споглядаючи “дивну казку” золотистих гір, бору, що “тихі шуми шепче”, гуде, діброви, колосистих долин, полонини, зелених і шовковистих гаїв, сірих скал.

Помітна також у творчості Ю.Боршоша-Кум’ятського календарна еволюція, що сягає корінням космогонічної схеми міфопоетичних традицій: він поетизує на ранньому етапі творчості (20-і рр.) весну, на останньому – “пізню осінь”, літо і зима фігурують рідко. Для стилю письма Ю.Боршоша-Кум’ятського характерними є метафоризація персоніфікованої природи, модифікація і трансформація фольклорних мотивів, образів у настроєво-почуттєві нюанси настрою людини. Пантеїзм поетики творів митця полягає у розумінні природи як вищого ідеалу, її антропоморфізмі, використанні міфологем, символів, прийомів (синестезії, психологічного паралелізму). Пейзаж у пантеїстичній ліриці Ю.Боршоша-Кум’ятського представлений через річні й добові цикли, ландшафт (лісовий, урбаністичний), характер (статичний, динамічний). Автор часто застосовував звукові та слухові властивості понять музичної сфери: звучання: ліри ("Потоки шумлять по зворах, Мов на лірі"), арфи ("Обізвався арфами Мільйон пісень… утішних"), флейти – ("В флейту грають …соловії"; вітер "В яворові флейти тужно віє", "Й кожну весну, Немов пісня з флейти. Струмками кров з мене текла"), сопілки ("Сопілка тужить ціфрована"), трембіти ("у трембіту грає синя ніч", "виграває літо на трембіті"), бубна ("В бубни грають струмки стоголосі"), кларнет ("Дзвенять міддю голосною Осені кларнети"), бандури (“то... не бандури струни золоті” в діброві гудуть), навіть коси як незвичайного музикального інструмента ("Дзвонять весні в срібні дзвони коси"). Поет оперує часто засобом синестезії (об’єднує звуки, барви, динаміку руху природи як живої істоти), забарвлюючи звуки, душевні порухи, наповнюючи довкілля різними асоціаціями. У поетиці Ю.Боршоша-Кум'ятського такі музичні образи, як мовчання, тиша, трапляються значно рідше, ніж образне відтворення шуму. У фольклорно-метафоричній оздобі митець опоетизував місяці року. Так, місяць вересень — "в жовтій крисані Веде полями осінь золоту..." (“Ось і вересень”). Жовтень — "ходить з короваєм... і пісні співає стоголосі" ("Пахнуть гори виноградом жовтим"), “Соняшником пахне місяць Жовтень” (однойменний вірш). Листопад — “Іде Листопад пралісом жовтим, Бронзовий лук в його руках... В Карпатах бється Листопад з вітром, падуть коралі золоті” (“Осінь”); “Листопад тумани простелив на луки” (“Спломені клени, догоріли буки”). Березень — “Березень із дзбана в гущавині Наливає кленам свіжих сил” (“Весна в Карпатах”). Квітень — місяць, що приносить лісам "сонце, яке прибігає покупатись в кришталі криниць", весну й шумливий вітер ("Квітень"), “Розцвітає і співає, Всю долину звеселяє” (“Весна”), “калина віти Простягла Квітневі свої” (“Весна в Карпатах”). Травень — вміє ніжно пестити "відкриту душу яблуні", “Гладить ніжні віти І цілує квіти”, вміє просто, живо, привітно, шумливо" розгулятись. Липень настає тоді, коли "червоно, мов калина, спіє липневий синій вечір", і "вмирає день, мов ніжна мрія". Грудень “із морозом, Жартуючи, йдуть у заметілі” (“Осінні акварелі”). У творчості митця пейзаж виступає і як самостійний жанр, і як вкраплення в інші жанрові утворення (у вірші нацонально-патріотичні, соціальні, інтимні).

У підрозділі 4.2. “Фольклорні джерела художньої інтерпретації краси природи” розглядаються особливості гірських краєвидів, квітів, дерев в поезіях у прозі Ю.Боршоша-Кум’ятського (переважно у “Шовковій косиці”, “Пізній красі”). В уяві поета кожна гора (Говерла, Піп Іван, Пєтрос, Близниці) має своє правічне ім'я, біографію, обличчя, вік, красу. Для творчості характерним є символістичний спосіб мислення, повторюваність образів-інваріантів, еволюція нових відтінків значень, їх нарощення, утвореняя гнізд споріднених образних асоціацій. Вважаємо, що Ю.Боршош-Кум’ятський зробив певний внесок у подальшу розробку жанру поезії у прозі, для якої властиві ретроспективність, філософічність, поетичне обрамлення, ритмічність, місткість символічних образів, психологічний аналіз народних звичаїв, обрядів, вірувань тощо.

Поезії у прозі автора зближують з ліричними віршами багата інтонаційна палітра, ритмомелодика, особлива символіка фольклорних образів, емоційність, лірична настроєвість (ліричність оповіді поет підсилив завдяки використанню пісень, легенд, звичаїв, примовлянь, народних вірувань українців). Лірична стильова домінанта творчо осмислених елементів фольклору взаємопов’язана з епічним началом. Споглядання явищ природи переростає в осмислення безмежжя Всесвіту, людського життя в ньому, породжує поетичні роздуми про безмежність і окресленість, вічність і минущість буття.

Поезія у прозі Ю.Боршоша-Кум’ятського яскраво синтезувала елементи інтимності в пейзажному прозовому триптиху “Поезія зелені” (з “Шовкової косиці”), де є утвердження ідеї торжества, краси життя через осягнення законів біосу (невблаганна боротьба за місце під сонцем, за кохання), змоделювано ситуації нескіченності руху у вир пристрастей, поривів, небезпек, у світ мрії через символізацію образів, змін у природі (“...берізка …підійшла близько до клена і в обіймах його мріє. …явір зігнувся до калинки, глід обняв лозу, дуб і собі пари шукає, до клениці нахилився. …росичка листками пестить …копитняка. Півонія розкрила свої запашні уста, до них притулився польовий тюльпан і, немов розвівши обійми теплими пелюстками, цілує її. …дика троянда сплелася з жовтим півником, мов тіло з тілом сплелися в насолодах кохання. А... пупянок ліщини... розплющився, зітхнув і роздивився, ...до кого залицятися”).

Образи гір нерозривно пов’язані з образами верховинців, тому автор намагається зображувати локальність, осмислюючи її на основі багатих джерел фольклору рідного народу. Говерла посідає найбільше місце у віршах закарпатського майстра, навіть у жанрі поезії в прозі ("в шовковій хустині", "говірлива", з "зеленим намистом на шиї", та, котра "взяла теплий вечір... на плечі м'яким мохом ліжко простеляє". Ця "цариця простору й століть", яка "жартує з золотим днем"). Образ гори Пєтрос акумулює в собі й суворого побратима вівчарів, який “перед сходом сонця поганяє в мандрівку буйні вітри, сповнюється гомоном дзвіночків”, і постать молодого нареченого, пишного легіня, котрий одружується з красунею Говерлою, дочкою старих Бескида та Чорногори. Піп Іван — гора, на думку автора, котра вміє жартувати, підпертись на вівчарську палицю, приваблює своєю сміливістю та грізністю. У неопублікованому ліричному ескізі “Піп Іван” ліричний герой опоетизовує зовнішність цієї гори: “За шапкою в Івана косиця, Стан чудовий, серце чарівне”, “його остерігають орли”, він має інтимні почуття до Близниці.

У процесі художньої еволюції лірики Ю.Боршоша-Кум’ятського посилюється її емоційна наснаженість, вираження сильного почуття, що наближує його художнє світовідтворення до романтичного. “Шовкова косиця” – синтез творчих досягнень Ю.Боршоша-Кум’ятського: в ній узагальнено образ світу у його таємничості, у загадках людського і надлюдського буття.

На думку дисертантки, не менш важливими є й інтимні мотиви в його творах, реалізовані в жанрі балади. У міфопоетиці Ю.Боршоша-Кум’ятського природа є символом кохання (тому й віддає він перевагу міфології над соціологією, обираючи ситуації з життя – весілля, Великдень, Різдво – грані між містерією та побутом). По суті, загальну еволюцію поезій Ю.Боршоша-Кум’ятського як реставратора української, загальнослов’янської міфосвідомостей відтворюють різні рівні символічності лісу: у “Весняних квітах” – втілення лісу дитинства і початку юності, у “Пізній красі” – спогади про рідні місця, у “Багряних акордах”, “Шовковій косиці” ж превалює архаїчний міфологічний ліс. Художній хронотоп, окреслений у ранніх збірках, є поштовхом до часо-просторових параметрів подальшого руху творчої свідомості поета. Відповідно до них відбувається розгортання ліричних мотивів у “Пізній красі”.

У Висновках дисертантка підкреслює: творчість Ю.Боршоша-Кум’ятського виходить за регіональні рамки. Їй притаманні всі найхарактерніші риси української літератури від 20-х до 70-х рр. ХХ ст. Поет пройшов усі етапи розвитку – від спрощеного розуміння до глибшого (філософського) осмислення дійсності, розвитку власного поетичного голосу.

Ведучи мову про генезис поетичного світу ідей та художніх образів Ю.Боршоша-Кум’ятського, про підґрунтя, на якому відбувалася еволюція цього світогляду, можна вказати на наявність двох культурницьких базових пластів: 1) комплекс поетичних впливів (Т.Шевченко, І.Франко, Леся Українка, О.Олесь, П.Тичина, М.Рильський, А.Малишко та регіональні письменники); 2) комплекс філософсько-релігійних впливів (Г.Сковорода, П.Юркевич), котрі відігравали важливу роль у формуванні